Білет №1

1.Визначення предметів психіатрія і наркологія. Завдання психіатрії і наркології.

Зв’язок психіатрії і наркології із загальною медициною.
Психіатрія - це медична наука, що вивчає етіологію, патогенез та
клініку психічних захворювань з метою їх
попередження та лікування, а також організації
психіатричної служби.
В перекладі з грецької: psyche - душа, iateria -
лікування.
Наркологія -розділ медицини, що вивчає прояви хронічного
алкоголізму, наркоманії та токсикоманії, розробляє
методи їх попередження і лікування.
Завдання психіатрії - дослідження складних механізмів патогенезу,- виявлення
причин, симптомології психічних і
пограничних з ними захворювань,
- визначення прогнозу (результату захворювання),
- розробка та удосконалення методів профілактики і
лікування. Завдання Наркології- лікування алкоголізму та наркоманії,
профілактика, попередження захворювань.
2.
Основні клінічні прояви епілепсії. Поняття епілептична реакція,
епілептичний синдром, епілептична хвороба. Класифікація епілепсії.
Пароксизм, його характеристика.

Епілепсія – хронічне ендогенно-органічне захворювання головного мозку, яке

характеризується парціальними і генералізованими судомними нападами,
типовими змінами
характеру і мислення, які досягають ступеня недоумства, а також можливим
розвитком
гострих і хронічних психозів на окремих етапах хвороби. Приблизно у 5% людей
протягом
життя має місце хоч би один епілептичний напад. Найчастіше напади починаються
в
дитячому і підлітковому віці.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ЕПІЛЕПСІЇ
1. спадкова обумовленість на епілепсію та інші психічні розлади або органічне
ураження
головного мозку внаслідок перенесених черепно-мозкових травм, нейроінфекцій,
що
приводять до розвитку епілептичної хвороби
2. характерні напади, механізм розвитку яких пов'язаний з гіперсинхронними
нейронними
розрядами
3. сутінкові та інші види психозів
4. розлади настрою в формі дисфорій
5. наявність стійких порушень психіки (специфічні епілептичні зміни особистості
або
деменція)
6. прогредієнтність перебігу (зміна одних типів припадків іншими, формування
специфічних
змін особистості та деменції, виникнення епілептичних психозів в динаміці
захворювання)
7. відсутність ознак об’ємного новоутворення головного мозку.
8. на ЕЕГ – вогнищеве, яка поширюється і трансформується по мірі розвитку
епілептичного
захворювання
Найбільш частими причинами провокації нападу є наступні:
- припинення прийому протисудомних препаратів;
- тривале позбавлення (депривація) або зменшення часу сну;
- прийняття великих доз алкоголю.
До числа тригерних чинників відносять: температурний чинник, алергія, звуки,
запахи, стрес, сильне збудження, надлишок рідини, надлишок цукру.
Розвиток епілептичної хвороби пов`язаний з формуванням в мозку
епілептогенного
вогнища, яке служить джерелом біоелектричних потенціалів, що,
накопипичуючись, в
кінцевому результаті призводять до біоелектричного розряду в ЦНС, що клінічно
проявляється у виникненні пароксизмальних станів.
В процесі формування епілептичного осередку, задовго до виникнення
пароксизмальних
станів у деяких хворих виникають стани, які називають хворобами епілептичного
кола. До
них відносяться: мігрені, енурез, сноходіння, сноговоріння, стереотипові нічні
страхи,
епілептичне апное у дітей.

Поняття про епілептичні реакції та епілептиформний синдром.

Епілептична реакція – судомний або безсудомний напад, що виникає як

загальнобіологічна
реакція організму на надсильний зовнішній подразник.
Епілептичний синдром – це судомні або безсудомні пароксизми, як симптоми, які
входять в
структуру захворювань, що пов`язані з органічним ураженням мозку разом з
іншими
неврологічними та психопатологічними симптомами основного захворювання
(пухлини
мозку, нейроінфекції, ЧМТ та інш.).
КЛАСИФІКАЦІЯ ЕПІЛЕПСІЇ

I. Генералізовані (загальні) напади.

Протікають з виключенням свідомості.
1. Великі судомні припадки
2. Малі судомні припадки (пропульсивні, ретропульсивні, абсанси, міоклонічні
напади,
акінетичні напади)
3. Епілептичний статус
II. Фокальні (вогнищеві) напади.
1. Рухові: а) джексоновські, б) адверсивні, в) жувальні, г) м`язеві постуральні, д)
напад
міоклонічної епілепсії.
2. Чутливі напади: а) сомато-сенсорні, б) зорові, в) слухові, г) нюхові, д) смакові, е)
напади
запаморочення
3. Психічні напади (пароксизмальне порушення психіки): а) короткочасні психози,
сутінкові
стани свідомості, особливі стани свідомості, дисфорії; б) епілептичні психози.
4. Автоматизми: транс, фуга, психомоторні напади.
5.Вегетативно-вісцеральні напади.
6.Мовні напади: а) напади втрати артикуляції;
б) власне афатичні.
7.Рефлекторні напади.

ПАРОКСИЗМ, ЙОГО КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

До епілептиформних пароксизмів відносять короткочасні напади з клінічною

картиною,
що безпосередньо пов`язані з органічним ураженням мозку.
Клінічною характеристикою епілептичного нападу (пароксизму) є :
1. Раптовий початок (у будь-який час доби, раптово, незалежно від ситуації).
2. Короткочасність (від часток секунди до 5-10 хвилин).
3. Мимовільне припинення .
4. Стереотипність, тенденція до почастішання.
5. Фотографічна тотожність на цьому відрізку захворювання (клінічні прояви
кожного
наступного пароксизму практично повністю збігаються із попередніми нападами).

3. Гідазепам (Hydazepam)

Фармакологічна дія
Транквілізатор, що надає анксіолітичну (протитривожну) та протисудомну дію.
Відрізняється з інших транквілізаторів наявністю активуючого ефекту;
слабовираженим міорелаксантним (розслаблюючим м'язом) дією.

Показання до застосування
Як денний транквілізатор при невротичних, неврозоподібних, психопатичних і
психопатоподібних астеніях, мігрені, при станах, що супроводжуються тривогою,
страхом, підвищеною дратівливістю, напруженістю, нав'язливістю, порушеннями
сну, а також при емоційній купівлі (нестійкості); та в період ремісії хворим на
хронічний алкоголізм.

Спосіб застосування
Призначають внутрішньо по 0,02-0,05 г 3 рази на день, поступово підвищуючи
дозу. Середня добова доза при лікуванні хворих з невротичними,
неврозоподібними, психопатичними, психоподібними станами становить 0,06-0,2
г, при мігрені та логоневрозах (заїканні) – 0,04-0,06 г.
При купіруванні алкогольних абстинентних станів початкова доза дорівнює 0,05 г,
середня добова - 0,15 г. Вища добова доза дорівнює 0,5 г. У період ремісії
гідазепам застосовують як засіб підтримуючої терапії при розвитку невротичних
станів у середній 05-0,15 р.
Тривалість курсу лікування гідазепамом визначається станом хворого та
переносимістю препарату та становить від декількох днів до 3-4 місяців.

Побічна дія
Сонливість, млявість, міастенія, уповільнення швидкості психічних та рухових
реакцій, звикання, лікарська залежність, хиткість ходи, зниження здатності до
концентрації уваги, порушення короткочасної пам'яті, диспепсія, зниження
потенції та/або лібідо, дисменорея, алергічні реакції.

Протипоказання
Гіперчутливість, міастенія, печінкова недостатність, ХНН, вагітність, період
лактації. З обережністю. Відкритокутова глаукома.

4. Задача: хворому 38 років. В минулому двічі знаходився на стаціонарному

лікуванні в психіатричній лікарні. Працює інженером на великому підприємстві з
медчастиною, лікар якої звернув увагу на рухову гіперактивність, неспокій
хворого. Хворий енергійний, має багато раціоналізаторських ідей відносно його
роботи, за все береться і нічого не доводить до кінця. Багатослівний, з посмішкою
на обличчі розповідає пікантні історії, постійно змінює позу при бесіді. Фон
настрою підвищений, періодично співає окремі куплети з старовинних романсів.
Схильний до переоцінки своїх можливостей, здібностей. Синдром, діагноз,
адекватне лікування.
Відповідь: Маніакальний синдром. Біполярний афективний розлад. Літій (300 мг)
3 р/д + клопіксол акуфаз (2 мл) по 1 амп 1 р / 2 доби в/м , після купіювання
маніакального стану можна перейти замість клопіксолу на кветіапін (також замість
літію можна використати вальпроат натрію - Депакін).

Білет №2
1.Методи «утримання» психічно хворих. Основні принципи транспортування
хворих з психічним збудженням.

Основні принципи транспортування хворих з психічним збудженням

Якщо хворому необхідна госпіталізація, лікар повинен організувати його

транспортування.

1. Хворого одягають відповідно сезону.

2. Супроводжують хворого не менш 3-х чоловік: двоє з боків, третій ззаду.

3. Щоб пацієнт не втік, його підтримують за руки, садять в автомобіль.

4. В дорозі потрібен безперервний нагляд за хворим. Якщо транспортування

хворого здійснюється в потязі, медичні працівникі повинні вимагати від
працівників транспорту окреме купе. Хворих краще транспортувати лежачі. При
виході з автомобіля, у разі опору пацієнта, слід дотримуватися особливих засобів
безпеки: два чоловіка ведуть хворого, тримаючи його за руки (одна рука стискає
кисть хворого, друга рука утримує руку хворого над ліктьовим суглобом). При
цьому треба знаходитися збоку від хворого. Щоб вберегтися від ударів головою,
потрібно підіймати руки хворого вгору і вбоки. Третій супроводжуючий повинен
йти позаду, щоб допомогти при спробах хворого вирватися.

Так зване "утримання" психічно хворих здійснюється по відношенню до тих осіб,

які по своєму психічному стану можуть становити підвищену небезпеку для себе
або оточуючих.

В зв'язку із тим, що стан психомоторного збудження, що тягне за собою важкі

наслідки (гомі- чи суїцидальну поведінку, руйнівні тенденції), що зустрічаються в
клініці не лише психiчних, але й інших захворювань (соматичних, ендокринних,
хірургічних, інфекційних та ін.), знати і вміти застосовувати на практиці способи
їх купірування повинен кожен лiкар.

При виникненні психомоторного збудження неприпустимі примусові заходи,

необхідно умовити хворого, відвернути його увагу та провести медикаментозне
купірування.

При наданні спеціалізованої допомоги в психіатричних стаціонарах т.зв.

"утримування" хворих набуває більш широкого змісту: окрім медикаментозних
заходів в це поняття входить організація відповідних режимів відділення.

Хворі, що становлять небезпеку для себе чи оточуючих, знаходиться на

обмежувальному режимі в спеціальних палатах. В таких палатах встановлюється
постійний пост, залишати який без заміни чергова медична сестра чи санітарка не
має права. Кiлькiсть особистих речей, що знаходяться в розпорядженні хворих,
різко обмежена: колючі, ріжучі предмети, сірники виключаються. Однак
перебування хворого в спостережній палаті не повинно бути тривалим. Завдання
полягає в тому, щоб усіма наявними засобами добитися зміни стану хворого, яке
дозволило б вивести його з цієї палати.

Нерідко передбачаються додаткові заходи для посилення безпеки: віконні скла з

неб'ючогося органічного скла, двері туалетів і ванних кімнат повинні бути
зроблені так, щоб у випадку необхідності могли бути без утруднень відкриті пер-
соналом. Якщо дозволяє внутрiшня архітектура, основний сестринський пост
повинен бути розташований в такому місці, з якого видно більшу частину
відділення та хворих, що в ньому знаходяться.

Таким чином, в закритому вiддiленнi передбачаються максимальні можливостi для

забезпечення безпеки хворих завдяки посиленому спостереженню за ними.

-Проаналізувати історію хвороби паціента ( акти насильства та антісоціальні дії,

суіцидальні спроби, самоушкодження, проблеми пов”язані з імпульсивністю,
відсутність контролю над своіми потягами, психоз).

- Враховувати поточну соціальну ситуацію ( стресові фактори, конфлікти).

- Пам”ятати про можливі прояви агресії з боку пацієнта. Самозахист –

застережливі заходи, які повинен здійснювати лікар.

-Під час бесіди з хворим забезпечити присутність інших осіб (медична сестра,
санітар).

-Мати поблизу помічників, до яких можна швидко ( у разі потреби) звернутися за

допомогою.

- Слідкувати за безпекою оточуючої обстановки ( наприклад, лишити двері

відчиненими, винести з кімнати усі колючі та ріжучі предмети, які пацієнт може
використати для нападу або самогубства).

-Намагатись знайти ( встановити) з пацієнтом доброзичливі стосунки, не вступати

в конфронтацію з хворим на параноїдні розлади, не погрожувати їм .
- Намагатись отримати більше інформації про хворого до зустрічі з ним.
.Долікарська допомога при збудженні[ спрямована на стримання збудженого
хворого від здійснення небезпечних дій. Якщо не вдається вмовити хворого,
використовують засоби його утримання та фіксації. При необхідності
користуються допомогою оточуючих осіб. Головне завдання догляду та нагляду –
забезпечити безбеку хворого та людей, які його оточують.

Для допомоги не слід залучати велику кількість людей, тому що це веде до

метушні. Достатньо 3 – 4 чоловіка. Якщо хворий має значну фізичну силу або
збудження дуже інтенсивне, кількість людей може бути збільшено до 5 – 6
чоловік. Люди повинні стояти таким чином, щоб забезпечити безперевний нагляд,
виключити можливість втечі, нападу та самогубства. Треба пам”ятати, що можливі
спроби вистрибнути з вікна. Кожний з присутніх повинен бути проінструктований
( наприклад – двоє знаходяться біля хворого, третій слідкує за вікном, і т.д.)

Бажано не демонструвати хворому, що він небезпечний, що його охороняють,

тому що це збуджує в нього підозру ( наприклад хворий думає, що він оточений
ворогами), посилює в нього страх та збудження. Медичні працівники не повинні
виявити страх перед хворим. Ставлення до пацієнта повинно бути спокійним,
турботливим і водночас твердим та рішучим. В деяких випадках
психотерапевтична бесіда сприяє зниженню збудження. Проте, у більшості
випадків словесного заспокоєння буває не досить, особливо при різкому
збудженні. Крім того, при збудженнях, які супроводжуються розладами свідомості
(наприклад – сутінковий стан при епілепсії), налагодити контакт з хворим
неможливо. В цих випадках необхідно ввести нейролептичні препарати. При
відмові хворого прийняти ліки їх доводиться вводити насильно. Якщо хворий не
підпускає до себе, озброївшись якимось предметом, то треба підходити до нього
одночасно з кількох сторін, тримаючи перед собою ковдру чи матрац, які зможуть
пом”якшити удар. Щоб утримати хворого, його ноги та руки притискують: ноги
притискують на стегнах, руки – на плечових суглобах. При цьому треба діяти
обережно, щоб не заподіяти хворому болю та не нанести ушкоджень. Тиск на
кінцівки здійснюємо, щоб кінцівка не звисала через край ліжка, тому що можливий
її перелом. Під час утримання не можна дозволяти сідати на ноги, живіт чи груди
хворого ( небезпека перелому ребер). Голову утримують, притискуючи її до
подушки рушником, який фіксують на лобі. Краще вводити ліки
внутрішньом”язово (в сідницю), для цього хворого перевертають на живіт і
утримують звичайним способом. При підшкірних ін”єкціях кінцівку утримують в
двох місцях: передпліччі та плечі або за стегно та гомілку.
2. Хронічний алкоголізм: стадії та клінічні ознаки. Характерологічні зміни
особистості при алкоголізмі. Алкогольний абстинентний синдром. Невідкладна
допомога при алкогольному отруєнні.
АЛКОГОЛІЗМ
Сам по собі алкоголізм не є психічним розладом, але він призводить до
хворобливих порушень, які поділяються на 3 групи:
1) порушення, пов'язані з прямим впливом алкоголю на головний мозок,
включають:
- алкогольну інтоксикацію, -
- синдром відміни і
- галюциноз
2) порушення, пов'язані з характером вживання алкоголю, а саме залежність
- психічна
- фізична
3) порушення з стійкими наслідками
- амнестичні розлади
- Деменція
- енцефалопатія Верніке,
- корсаківський синдром.
СТАДІЇ АЛКОГОЛІЗМУ
Початкова (I) стадія алкоголізму характеризується
- постійним патологічним потягом до алкогольних напоїв (психічною
залежністю)
- підвищується толерантність до спиртного
- пропадає рефлекс блювання, який є захисною реакцією організму на
надмірні дози спиртного
- під час застілля з випивкою хворі пожвавлюються, відчувають особливий
підйом настрою, проявляють нетерпіння і квапливість у споживанні
спиртних напоїв
- відзначається втрата контролю над кількістю споживаних напоїв, Ø
палімпсести
- знижується критика до хворобливої поведінки.
Психічна залежність - патологічний потяг до сп'яніння, що ставить за мету
усунути почуття психічного дискомфорту. Психологічний потяг
проявляється як сильний або непереборний потяг до ПАР.Особливо потяг
проявляється під час стану відміни.
Розгорнута (II) стадія алкоголізму характеризується розвитком фізичної
залежності до алкоголю, головним критерієм якої є абстинентний синдром.
Абстинентний синдром виникає через 8 - 20 годин після останнього вживання
спиртного і проявляється комплексом психічних, неврологічних, соматичних
розладів.
- Емоційні розлади виражаються в пригніченості, тузі, дратівливості, тривозі і
страху, присутності безсоння, кошмарних сновидіннях.
- Неврологічна симптоматика виражається в треморі, порушенні координації
рухів, ністагмі.
- В соматичному статусі присутня тахікардія, підвищення артеріального
тиску, задишка, гіперемія шкірних покривів, можливі нудота і блювота.
Наслідком важкого абстинентного синдрому можуть бути алкогольні
психози.
Заключна (III) стадія алкоголізму характеризується
- зниженням толерантності до алкоголю
- повністю втрачається контроль за вживанням спиртного.
Прояви абстиненції особливо тяжкі:
- виразні інтелектуально-мнестичні розлади
- хворі стають добросердими, не можуть підтримувати розмову про що-небудь
крім спиртного;
- відзначаються незворотні зміни у внутрішніх органах: важкі кардіоміопатії,
полінейропатії, цироз печінки.
КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ДІАГНОСТИКА
Стан відміни (абстиненція) - це симптомокомплекс (психічний, вегетативний,
соматичний, неврологічний) різного поєднання і ступеня тяжкості, який
з'являється при припиненні прийому ПАР (повному або частковому) після
тривалого вживання його у великих дозах.
Критерії алкогольного абстинентного синдрому (ААС) за МКХ-10:
1) припинення або обмеження вживання алкоголю після періоду повторного
вживання, зазвичай довготривалого і/або в великих кількостях;
2) поява 3 з наступних симптомів:
а) тремтіння язика, повік і витягнутих рук;
б) пітливість, нудота або блювання;
в) тахікардія і/або підвищення артеріального тиску;
г) психомоторне збудження;
ґ) біль голови;
д) безсоння;
е) погане самопочуття або слабкість;
є) транзиторні зорові галюцинації або ілюзії, тактильні чи слухові;
ж) приступи тоніко-клонічних судом (grand mal);
3) симптоми не можливо пояснити наявністю соматичних порушень, не пов'язаних
із вживанням алкоголю чи інших психоактивних речовин, інших психічних чи
поведінкових розладів;
4) якщо присутні симптоми маячіння, правильним діагнозом є ААС з маячінням.
Форми:
1) неускладнений ААС — вище приведені симптоми без судомних нападів та
порушень свідомості, можуть виникати транзиторні ілюзії або зорові, тактильні чи
слухові галюцинації;
2) абстинентні судомні напади — зазвичай генералізовані, тоніко-клонічні (по
типу grand mal), рідко епілептичний статус, зазвичай це один короткотривалий
приступ який минає самостійно без лікування, як правило виникає через 6–48 год
(інколи одразу через 2 год) від моменту припинення прийому алкоголю. Можуть
виникати перед делірієм, а також його супроводжувати.
3) алкогольний делірій (ААС з делірієм, delirium tremens) — виникає через
короткий період часу, зазвичай через 48–96 год після припинення або обмеження
вживання алкоголю. Типовими симптомами розгорнутого делірію є пригнічення
свідомості, яскраві галюцинації та марення з участю різних сенсорних систем, а
також активація вегетативної нервової системи. В 25 % хворих делірій
ускладнюється розгорнутими судомними нападами по типу grand mal (до або під
час).
4) гострий алкогольний галюциноз — алкогольний психоз, який дуже рідко (0,7 %
хворих) є еквівалентом алкогольного делірію. Найчастіше розвивається перед
закінченням 24 год після зниження кількості або відміни алкоголю та зазвичай
триває ≈48 год (макс. 2 тиж., може перейти в хронічну форму). Зазвичай
виникають легкі симптоми відміни, слухові галюцинації (зазвичай погрози або
образи скеровані в сторону пацієнта), вторинні до галюцинацій марення
переслідування, страх та пригнічення настрою, часто агресія і/або автоагресія.
Оцінка важкості ААС за шкалою CIWA-Ar →табл. 20.14-1: <10 балів — легкий,
10–18 балів — помірний, >18 балів — важкий.
ЛІКУВАННЯ

Легкий неускладнений ААС або помірний

1. В більшості випадків достатньо помістити пацієнта в спокійне оточення із
затемненим світлом; фармакологічне лікування зазвичай не потрібне.
2. Корекція можливих водно-електролітних порушень (найкраще п/о).
3. Забезпечення психологічної підтримки.
4. Госпіталізація у випадку ААС помірної інтенсивності рекомендована у випадку
вагітних жінок, соматично обтяжених осіб, осіб похилого віку, обтяжених високим
ризиком судом (напр. пацієнти з епілепсією або лихоманкою), з прогнозованим
прогресуванням ААС (при наявності алкоголю в крові або видихуваному повітрі),
у психічно хворих.

Важкий неускладнений ААС та ААС ускладнений судомами і/або делірієм

1. Госпіталізація, найкраще у детоксикаційне або психіатричне відділення. При

необхідності застосуйте засоби безпосереднього примусу →розд. 21.7.
2. Проводьте моніторинг та корекцію водно-електролітних порушень — високий
ризик дегідратації, необхідно здійснювати контроль концентрації натрію, калію та
магнію в плазмі. Часто необхідне в/в введення. При корекції гіпонатріємії, будьте
обережні через можливість виникнення осмотичного демієлінізуючого синдрому
→розд. 20.2.1.
3. Часто повторюйте оцінку клінічного стану, особливо при наявності супутніх
хвороб.
4. Для зменшення симптомів абстиненції призначаються бензодіазепіни,
найчастіше діазепам п/о або в/в; особам з пошкодженням печінки (також при
підозрі) та в похилому віці призначайте лоразепам п/о або у в/в інфузії. Не
застосовуйте бензодіазепіни в/м.
1) швидке насичення під контролем за шкалою CIWA-Ar — кожну 1–2 год 10–20
мг діазепаму (2–4 мг лоразепаму) до досягнення помірної сонливості та оцінки за
шкалою CIWA-Ar (оцінка кожну 1 год) <8–10 балів (метод вибору). Не
використовується у вагітних.
При цукровому діабеті, нестабільній ішемічній хворобі або інших гострих
соматичних розладах — будьте особливо обережні та призначайте бензодіазепіни
в/в (можливість припинити інфузію).
2) «жорстке» дозування — протягом 1 доби — діазепам 10 мг кожні 6 год, потім 5
мг кожні 6 год протягом 2 днів. Лоразепам протягом 1 доби 2 мг кожні 6 год, потім
1 мг кожні 6 год.
5. При непереносимості бензодіазепінів призначте баклофен п/о або
протисудомний препарат п/о, в крайньому випадку фенобарбітал п/о або в/в,
можливо клометіазол п/о. Ускладнений, важкий ААС резистентний до
стандартного лікування може вимагати проведення в/в седації барбітуратами.
6. Нейролептики призначайте тільки у випадку збудження і делірію, які не
зникають на фоні прийому бензодіазепінів
3. 3. Хлорпромазин (Chlorpromazine)

Виявляє виражений антипсихотичний та седативний ефект, зменшує рухову

активність, посилює тривалість та інтенсивність дії снодійних, анальгетиків,
місцевих анестетиків, протисудомних засобів та алкоголю, викликає
екстрапірамідні розлади, посилює секрецію пролактину гіпофізом.
ПОКАЗАННЯ ТА ДОЗУВАННЯ:
• У психіатрії – психомоторне збудження (в т.ч. у хворих на шизофренію); гострі
маячні стани, маніакальне та гіпоманіакальне збудження при маніакально-
депресивному психозі, хронічний психоз; психічні захворювання різного генезу,
що супроводжуються страхом, тривогою, збудженням, безсонням; психопатія (у
т.ч. у хворих на епілепсію та органічні захворювання ЦНС), алкогольний психоз.
• Тяжка нудота і блювання, завзята гикавка.
• Для посилення дії анальгетиків при наполегливих болях.
• Захворювання, що супроводжуються підвищенням м'язового тонусу: після
порушень мозкового кровообігу, правець (у поєднанні з барбітуратами) та ін.
Драже Аміназину призначають внутрішньо (після їжі), не розжовуючи, запиваючи
достатньою кількістю води.
Початкова добова доза для прийому внутрішньо становить 25-100 мг на добу 1-4
рази на день, потім з урахуванням переносимості дозу поступово збільшують на
25-50 мг кожні 3-4 дні, до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. У разі
малої ефективності середніх доз Аміназину дозу збільшують до 700-1000 мг на
добу, в деяких, вкрай резистентних випадках без соматичних протипоказань дозу
можна збільшити до 1200-1500 мг на добу. При лікуванні великими дозами добову
дозу ділять на 4 частини (остання – перед сном). Тривалість курсу лікування
великими дозами не повинна перевищувати 1-1,5 місяців, за відсутності ефекту
доцільно перейти до лікування іншими препаратами.
Вищі дози Аміназину для дорослих внутрішньо: разова 0,3 г, добова 1,5 г. Дітям
аміназин призначають залежно від віку: від 3 років і старше внутрішньо по 550
мкг/кг (0,55 мг/кг) або по 15 мг на 1 м поверхні тіла за потреби кожні 6-8 год.
Дітям 3 роки - 5 років (масою тіла до 23 кг) не слід вводити більше 40 мг на добу;
дітям 5-12 років (масою тіла від 23 до 46 кг) не слід вводити більше 75 мг на добу.
Для застосування у педіатричній практиці доцільно використовувати лікарські
форми для дітей.
Ослабленим та літнім хворим, залежно від віку, призначають до 0,3 г/добу.
ПЕРЕДОЗУВАННЯ:
Симптоми: арефлексія або гіперрефлексія, нечіткість зорового сприйняття,
кардіотоксична дія (аритмія, серцева недостатність, зниження артеріального тиску,
шок, тахікардія, зміна зубця QRS, фібриляція шлуночків, зупинка серця),
нейротоксична дія, включаючи ажитацію, спу , ступор чи кому; мідріаз, сухість у
роті, гіперпірексія або гіпотермія, ригідність м'язів, блювання, набряк легень або
пригнічення дихання.
ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ:
На початку лікування можуть спостерігатися сонливість, запаморочення, сухість у
роті, анорексія, запори, парез акомодації, помірно виражена ортостатична
гіпотензія, тахікардія, розлади сну, затримка сечі, зниження потенції, фригідність,
алергічні реакції з боку шкіри та слизових оболонок. ангіоневротичний набряк
обличчя та кінцівок); рідше – різке зниження АТ. При тривалому застосуванні
високих доз (0.5-1.5 г/добу) - екстрапірамідні розлади (дискінезії - пароксизмально
виникаючі судоми м'язів шиї, язика, дна ротової порожнини, акінеторигідні явища,
акатизія, гіперкінези, тремор та вегетативні порушення) кришталика та рогівки; у
поодиноких випадках - судоми (як коректори застосовують протипаркінсонічні
засоби - тропацин, тригексифеніділ та ін; дискінезії купіруються п/к введенням 2
мл 20% розчину кофеїн-бензоату натрію і 1 мл 0.1% розчину атропіну), злоякісний
нейролептичний синдром.
ПРОТИПОКАЗАННЯ:
• Підвищена індивідуальна чутливість
• Пригнічення функції ЦНС та коматозні стани будь-якої етіології.
• Травми мозку
• Захворювання печінки, нирок та кровотворних органів з порушенням функцій
• Прогресуючі системні захворювання головного та спинного мозку
• При виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки в період загострення
• Захворювання серця у стадії декомпенсації (пороки серця, міокардіодистрофії,
ревмокардит та ін.), виражена артеріальна гіпотензія, захворювання, що
супроводжуються ризиком тромбоемболічних ускладнень
• Бронхоектатична хвороба у стадії декомпенсації
• Закритокутова глаукома (ризик підвищення внутрішньоочного тиску)
• Гіперплазія передміхурової залози
• Мікседема
• Вагітність, період грудного вигодовування
• Діти до 3 років
З обережністю
4. Задача: хвора Д., 19 років. Десять років страждає на епілептичну хворобу. Пішла
на прийом до лікаря і не повернулась. Через три дні зʼявилась додому обірваною,
замерзлою, без пальто. Поводила себе дивно: не розмовляла, ні з ким не
спілкувалась, дивилась в одну точку, вночі не спала. На наступний день стан
нормалізувався. Хвора не змогла пригадати, що з нею відбувалось протягом
останніх чотирьох діб. Зі слів знайомих, хвору бачили за 30 км від міста. Вона
викликала дивне враження, здавалась задумливою та сонною. Визначити
психопатологічний синдром. Сформулювати нозологічний діагноз. Призначити
адекватне лікування.
Відповідь: Сутінкове потьмарення свідомості. Епілептична хвороба. Вальпроат
натрію 300 мг 1 таб. 1 раз/добу на початку прийому їжі, через 3 доби 1,5 таблетки 1
раз/добу, ще через 3 доби – 2 таб. 1 раз/добу.

Білет №3

1. Організація психіатричної та наркологічної допомоги в Україні. Показання та

протипоказання для госпіталізації в психіатричну лікарню. Примусова
госпіталізація психічно хворих.

Система організації сучасної психіатричної та наркологічної служб включає:

1. Психіатричні установи, куди входять:

a. психоневрологічні установи, що представляють

позалікарняну службу;

b. психіатричні лікарні, які надають стаціонарну

допомогу;

2. Наркологічні заклади, представлені наркологічними

диспансерами (амбулаторна служба) і наркологічними

відділеннями (стаціонарна допомога) при

психіатричних та загальносоматичних лікарнях, а

також при різних промислових підприємствах, в

окремих випадках організовуються наркологічні

лікарні;

3. Крім перелічених основних установ психіатричної та

наркологічної допомоги, система перелічених служб

включає ряд спеціалізованих підрозділів,

психоневрологічних та наркологічних кабінетів,

денних стаціонарів, нічних профілакторіїв, лікувально-

трудових майстернях та ін..

Показання та порядок госпіталізації в психіатричний стаціонар:

1. Абсолютні (соціальні: небезпека для оточуючих і самих себе,

медичного персоналу);

2. Відносними (неможливість забезпечити догляд за хворими вдома,

одинокі хворі).

У пацієнтів ранні ознаки психічної патології покликані виявляти лікарі

загальномедичної практики, у тому числі лікарі-стоматологи, які вивчають

психіатрію і клінічну психологію у внз. Їх завдання - при виявленні у пацієнта

ознак психічного розладу дати йому рекомендації звернутися за консультацією

до психіатра, а в разі ургентних розладів - організувати психіатричний огляд

(консультацію психіатра) без згоди самого пацієнта, керуючись Законом «Про

психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні ».

2. Психічні розлади при прогресивному паралічі.

Прогреси́вний пара́ліч — клінічна форма перебігу пізнього сифілісу, яка

характеризується ураженням центральної нервової системи і психічної сфери з
виникненням як неврологічних, так і психічних розладів.Звичайно розвивається
через 10—15 років після зараження; спостерігається не часто. Ознаки
прогресивного паралічу — прогресуючий розпад психіки аж до недоумства,
розлади пам'яті, неврастенія, марення (зокрема, величі), поступові зміни
особистості, порушення співвідношення між процесами збудження і гальмування
тощо. Лікування: антибіотики, протисифілітичні препарати.
Більшість авторів вважають, що при сифілісі мозку можуть розвиватися такі
форми психічних порушень: неврозоподібна (сифілітична неврастенія), деліріозна,
психоз при сифілітичному менінгіті, психоз при гумах головного мозку,
галюцинаторна (сифілітичний галюциноз), депресивна, маніакальна,
галюцинаторно-параноїдна, пароксизмальна (епілептиформна), кататонічна,
Корсакова, псевдопаралітична (сифілітичний псевдопараліч), дементна.

Прогресивний параліч
Як самостійне захворювання прогресивний параліч уперше було описано
французьким психіатром А. Бейлєм у 1822 р. Після виявлення в 1911 р. японським
ученим Ногуші в мозку хворих блідої спірохети було доведено сифілітичне
походження недуги.
Інкубаційний період триває майже 10 років, але можливий розвиток прогресивного
паралічу через 3 і навіть 20 років після зараження сифілісом.
Захворювання розвивається поступово. У його перебігу виділяють чотири стадії:

— початкову;
— чіткого прояву захворювання;
— глибокого паралітичного недоумства;
— паралітичного маразму.

Початкова стадія триває від 4—6 міс. до року і характеризується розвитком

неврозоподібної симптоматики. Хворі скаржаться на головний біль, підвищену
втомлюваність, дратівливість, порушення сну, зниження працездатності. При
цьому проявляються не властиві їм характерологічні риси: вони стають
неуважними, з будь- якого, навіть незначного, приводу спалахують гнівом.
Пацієнти недбало ставляться до службових обов'язків, не піклуються про сім'ю,
марнують гроші на задоволення своїх нижчих потреб, втрачають етичні навички,
стають грубими, брутальними, цинічними, балакучими та легковажними. У хворих
з'являється схильність до алкогольних і сексуальних ексцесів. Вони не помічають
власних помилок і не здатні зрозуміти причину їх появи.
Уже в початковій стадії виявляють типові для прогресивного паралічу
неврологічні симптоми: різна величина зіниць (анізокорія), ослаблення або
відсутність реакції зіниць на світло за збереження її під час акомодації та
конвергенції (синдром Аргайль—Робертсона), порушення артикуляції (дизартрія).
Рухи хворих стають невпевненими, порушується координація, змінюється почерк.
Обличчя стає маскоподібним, асиметричним. Спостерігають девіацію язика.
Характерним симптомом є тремор язика, повік, пальців рук. Сухожилкові та
періостальні рефлекси підвищені, нерівномірні.
Стадія чіткого прояву захворювання має три форми: експансивну
(маніакальну), депресивну та дементну.
Експансивна (маніакальна) форма проявляється маніакальним синдромом. У
хворих підвищений настрій, прискорений плин думок, виникає психомоторне
збудження. Вони веселі, постійно сміються, жартують, але жарти їхні грубі.
Виникають маячні ідеї величі, багатства, винаходу, великої фізичної сили тощо.
Хворі стверджують, що вони мільярдери, мають багато коштовностей (тонни), що
найрозумніші, найкрасивіші, а однією рукою можуть підняти тисячі центнерів.
Запевняють, буцімто мають найвищі нагороди (на одяг чіпляють різні папірці із
зображенням орденів). Такі маячні ідеї називають мегаломанітними. За
експансивної форми знижується пам'ять і з'являються паралітичні фантазми, що
мають безглуздий характер.
Депресивна форма характеризується наявністю меланхолійного синдрому. На тлі
зниженого, тужливого настрою хворі висловлюють маячні ідеї самозвинувачення,
самоприниження, гріховності, а також іпохондричні та нігілістичні. Стверджують,
ніби у них згнили внутрішні органи, не функціонують кишки, їжа залишається в
животі і гниє, а серце зупинилося, і що вони вже померли. Інколи спостерігають
мікро- манічні маячення: пацієнти повідомляють, що вони стали маленькими, мов
сірник або шпилька.
За дементної форми маячних ідей немає. Хворі всім задоволені, але не в змозі
зрозуміти прості речі, забувають поточні події. Усі їхні інтереси зосереджені на
біологічних потребах.
Незалежно від того, в якій формі перебігає хвороба під час прогресування,
основними є симптоми недоумства, що наростає. Хворі не можуть продуктивно
мислити, втрачають здатність до самокритики. Спостерігають глибоке порушення
пам'яті (тотальна амнезія), активної уваги. Під час читання та писання хворі
пропускають літери, окремі склади, не дописують слова, замінюють одні слова
іншими. Відбувається втрата раніше набутих знань і навичок. За цієї форми
страждають вищі почуття (соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні), а
загострюються нижчі (гіперсексуальність, ненажерство). Крім того, спостерігають
дратівливість, лабільність афектів, які виникають з незначного приводу та швидко
змінюються добросердністю.
Наприкінці другої стадії маячні ідеї тьмяніють, втрачають почуттєве забарвлення і,
зрештою, зникають. Хворі втрачають будь-яку ініціативу, довго лежать у ліжку
або сидять осторонь. При прогресивному паралічі недужі легко піддаються
навіюванню. У цій стадії хвороби неврологічні симптоми є чіткішими.

Іноді захворювання перебігає нетипово. Наприклад, так звана ажитована форма

супроводжується психомоторним збудженням. Хворі весь час рухаються, бігають,
кричать, стають агресивними. Мовлення їхнє безладне. Прогноз за цієї форми
несприятливий: інсульт і смерть.

3. Діазепам (Diazepam)

Фармакологічна дія

Діазепам – анксіолітичний препарат (транквілізатор) бензодіазепінового ряду.

Діазепам має виражену анксіолітичну, гіпноседативну, протисудомну та
міорелаксуючу дію.

Показання до застосування

Діазепам застосовують у монотерапії та комплексному лікуванні пацієнтів з

невротичними станами (у тому числі у поєднанні з тривожним синдромом,
істерією, іпохондрією, неврастенією та реактивною депресією), психозом,
дисфорією та органічними захворюваннями центральної нервової системи.

Діазепам призначають при безсонні (переважно при утрудненому засипанні), а

також у комплексі з іншими препаратами пацієнтам з алкогольним абстинентним
синдромом (у тому числі тривогою, занепокоєнням, нервовою напругою,
транзиторним реактивним станом і психоневрозом).

Діазепам використовують у терапії пацієнтів зі спазмом скелетних м'язів при

локальних травмах, а також пацієнтів зі спастичними станами, пов'язаними з
ураженням спинного або головного мозку.
Діазепам може бути призначений у комплексній терапії пацієнтів з міозитом,
артритом, бурситом, артрозом, ревматичним спондилітом та прогресуючим
хронічним поліартритом, які супроводжуються напругою скелетних м'язів.

У складі комплексної терапії Діазепам призначають пацієнтам із вертебральним

синдромом, стенокардією, головним болем напруги, а також артеріальною
гіпертензією.

Діазепам може бути рекомендований при психосоматичних розладах в

акушерській та гінекологічній практиці, при клімактеричних та менструальних
розладах.

Діазепам застосовують для терапії пацієнтів з епілептичним статусом, правцем, а

також різними захворюваннями, що супроводжуються свербінням та
дратівливістю (наприклад, при екземі).

Діазепам може бути рекомендований пацієнтам із хворобою Меньєра.

Діазепам може використовуватися в премедикації перед операціями та

ендоскопічними маніпуляціями.

Спосіб застосування

5-10 мг 3-4 рази на добу, 60 мг – максимально.

Побічна дія

З боку нервової системи: м'язова слабкість, сонливість, млявість, емоційна

лабільність, атаксія, зниження концентрації уваги, порушення зору, сплутаність
свідомості, депресивні стани. Крім того, можливий розвиток головного болю,
тремору, дизартрії, гострого збудження, запаморочення, галюцинацій, порушень
сну та пам'яті. Діазепам може викликати розвиток медикаментозної залежності та
синдрому відміни.

З боку травної та гепатобіліарної системи: порушення випорожнень,

гіперсалівація, сухість слизової оболонки рота, нудота, жовтяниця, підвищення
активності лужної фосфатази та печінкових трансаміназ.

Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка.

Інші: зниження чи підвищення лібідо, нетримання сечі.

Ризик розвитку медикаментозної залежності вищий у пацієнтів з алкогольною
залежністю в анамнезі, а також у пацієнтів, які отримують високі дози діазепаму.
У разі розвитку медикаментозної залежності при різкому припиненні прийому
діазепаму можливий розвиток синдрому відміни, який супроводжується головним
та м'язовим болем, занепокоєнням, дратівливістю, сплутаністю свідомості та
емоційною напругою. У тяжких випадках синдром відміни супроводжується
гіперакузією, деперсоналізацією, світлочутливістю, підвищеною тактильною
чутливістю, епілептичними нападами, галюцинаціями та парестезіями.

Протипоказання

Діазепам не застосовують для лікування осіб з індивідуальною непереносимістю

активного компонента таблеток.

Діазепам не призначають пацієнтам зі схильністю до суїциду, міастенією,

алкогольною залежністю (за винятком випадків гострої абстиненції), наркотичної
залежністю, а також епілепсією або епілептичними нападами в анамнезі.

Діазепам протипоказаний пацієнтам з гіперкапнією, закритокутовою глаукомою та

гострим нападом глаукоми, спинальною та церебральною атаксією, порфірією та
гепатитом.

Діазепам не слід призначати пацієнтам з нічним апное та тяжкою формою

дихальної або серцевої недостатності.

Слід бути обережними, призначаючи Діазепам пацієнтам з порушеннями функцій

нирок і печінки.

Діазепам у педіатричній практиці слід прийняти тільки для лікування дітей віком
від 3 років.

Слід уникати потенційно небезпечних видів діяльності, які потребують підвищеної

уваги під час прийому діазепаму.

4. Задача: хвора, 60 років. Захворіла в 30 років, коли зʼявилось відчуття відкритості

думок та передачі їх на відстані, а також хвилювання з приводу того, що думки
сексуального змісту, вкладаються сусідом в її голову і кожен може їх прочитати.
Тому оточуючі відносяться до неї з презирством і вважають, що вона «порочна».
Вона відчувала себе відповідальною за зміст думок і намагалась протистояти їм.
Утримувала в ідеальній чистоті свій дім, щоб ніхто не запідозрив її в «брудних»
справах. Протягом останнього місяця впевнена в тому, що вночі ї відвідав
незнайомець і зґвалтував її, в той час як вона і чоловік спали. Вважає себе
вагітною. Визначити психопатологічний синдром. Сформулювати нозологічний
синдром. діагноз. Призначити адекватне лікування.
Відповідь: синдром Кандинського-Клерамбо (різновид галюцинаторно-
параноїдного синдрому). Параноїдна шизофренія. Клопіксол акуфаз (50 мг) 4
ін’єкції 1 амп/2 дні в/м + вітамінотерапія (В12), психотерапія.

Білет №4

1. Поняття негативного та позитивного психопатологічного симптому та синдрому

Н.І. Jackson розподілив симптоми, що виникають у процесі ураження головного

мозку, на негативні (непродуктивні), або симптоми випадіння, і позитивні
(продуктивні), тобто пов'язані з виходом нижчих відділів мозку з-під контролю
вищих. До негативних належать симптоми, за яких у психічній функції чогось
бракує. Наприклад, при амнезії спостерігають втрату пам'яті. Позитивні симптоми
хвороби характеризуються доповненням психічної функції чимось таким, чого не
буває у психічно- здорових людей. Наприклад, галюцинаціями, коли пацієнт
бачить або чує те, чого насправді немає.

До позитивних належать емоційно-гіперестетичні, афективні та невротичні

розлади, вербальний галюциноз і паранояльні стани, кататонічні, галюцинаторно-
параноїдні, парафренні синдроми, синдроми потьмарення свідомості, парамнезії,
судомні та психоорганічні синдроми.

Негативними синдромами вважають виснаження психічної діяльності, суб'єктивно

усвідомлювану зміненість, об'єктивно визначену зміненість особистості,
дисгармонію особистості (зокрема і шизоїдизація), зменшення енергетичного
потенціалу, зниження рівня особистості, регрес особистості, амнестичні розлади,
тотальне недоумство, психічний маразм.

2. Кататонічна шизофренія (від дав.-гр. κατατείνω — напружувати) — форма

шизофренії, котра характеризується психомоторними розладами
КАТАТОНІЧНА ШИЗОФРЕНІЯ (F20.2) - характеризується домінуванням
психомоторних розладів, що можуть варіювати від гіперкінезів до ступору або
від автоматичного підпорядкування до негативізму, змушені пози можуть
зберігатися довгостроково, важливою ознакою є епізоди агресивної поведінки.
Клінічні діагностичні критерії
а) ступор або мутизм, застигання, ригідність м'язів, воскова гнучкість;
б) збудження;
в) негативізм;
г) ехолалія, ехопраксія.
Клінічні прояви
 Типповими проявами цього захворювання є кататонічний ступор і
кататонічне збудження. При кататонічному ступорі хворі можуть
перебувати в одному положенні тіла годинами, днями або навіть тижнями,
не реагуючи на зовнішній світ, навіть перебуваючи у фізично незручному
положенні. Під час кататонічного ступору хворі можуть переживати бачення
фантастичного змісту (онейроїдний синдром), у котрих являються
головними героями. Спілкування з хворими під час ступору майже завжди
неможливе.
 Воскова гнучкість може проявлятися у так званому синдромі «повітряної
подушки» («симптом психічної подушки» за Дюпре): якщо підняти голову
лежачого хворого, він залишається у тому ж положенні, як би лежачи на
подушці.
 Зустрічається негативізм — немотивований спротив будь-яким зовнішнім
діям, будь то слова або дії іншої людини. Існує три види негативізму:
пасивний, активний і парадоксальний. При пасивному негативізмі хворий
ігнорує звернення до нього, а при спробі переодягнути або нагодувати
проявляє супротив. При активному негативізмі при проханні що-небудь
зробити виконує інші дії, а при парадоксальному — протилежні.
 Хворий може не проявляти спротив будь-яким змінам його тіла ззовні — це
симптом пасивної підпорядкованості; іншою ознакою підпорядкованості
може бути каталепсія (руховий розлад, що полягає в тривалім збереженні
хворим заданої йому пози)
 Також зустрічається мутизм, відсутність мовлення при повному фізичному
збереженні мовного апарату. Симптом Павлова — коли хворий відповідає
тільки на звернення до нього пошепки. Звернення у повний голос при цьому
повністю ігнорується.
Лікування:
При кататонічному ступорі використовують транквілізатори (внутрішньовенно в
зростаючих дозах), дроперидол, оксибутират натрію й ноотропні препарати.
При кататонічному збудженні нейролептики (аміназин, галоперидол,
левомепромазин)
3. Трифлуоперазин (Тrifluoperazinum)
1. Трифлуоперазин — синтетичний антипсихотичний препарат, що
є піперазиновим похідним фенотіазину. Механізм дії препарату полягає у
блокуванні дофамінових рецепторів, переважно D2-типу, в мезолімбічній та
мезокортикальній системах, а також блокуванні альфа-
адренорецепторів ретикулярної формації у стовбурі головного мозку. Це
 призводить до блокування рухової активності, зменшення продуктивної
психіатричної симптоматики (галюцинацій, маячення), а
також каталептогенної дії. Усі ці ефекти призводять до вираженого
антипсихотичного ефекту
2. Трифлуоперазин застосовують для лікування різних психічних розладів,
зокрема шизофренії, переважно тих, які перебігають із
явищами психомоторного збудження, а також при неврозах із явищами
тривоги і страху, а також для симптоматичного лікування нудоти і блювання
3. в/м та внутрішньо p/os; початкова доза для парентерального введення для
дорослих — 1-2 мг; повторно через 4-6 год; добова доза — 6 мг, у
виняткових випадках — 10 мг; термін лікування не має перевищувати 12
тижнів; p/os разова доза для дорослих на початку лікування — 5 мг,
поступово збільшують на 5 мг на прийом, до добової дози 30-80 мг (в
окремих випадках — до 100-120 мг); добову дозу ділять на 2-4 прийоми;
після досягнення ефекту оптимальні дози призначають протягом 1-3 міс., а
потім повільно зменшують до 5-20 мг/добу; останні дози надалі
застосовують як підтримуючі

4. При застосуванні трифлуоперазину найчастішими побічними

ефектами є екстрапірамідні побічні ефекти,
зокрема дискінезія, тремор, ригідність м'язів, акатизія, вегетативні
порушення.[4] Іншими побічними ефектами при застосуванні препарату є [3][5]:
 Алергічні реакції — шкірний висип, свербіж
шкіри, фотодерматоз, еритема шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, синдром
Лаєлла, порушення пігментації шкіри, вовчакоподібний синдром.
 З боку травної системи — нудота, блювання, жовтяниця, холестатичний
синдром, сухість у роті, порушення функції печінки, діарея або запор,
паралітична кишкова непрохідність.
 З боку нервової системи — порушення свідомості, сонливість
або безсоння, судоми, головний біль, запаморочення, дистонія, порушення
терморегуляції, міоз, кон'юнктивіт, порушення гостроти
зору, міастенія, депресія, вкрай рідко злоякісний нейролептичний синдром.
 З боку серцево-судинної системи — аритмії, подовження інтервалу QT,
зниження зубця T на ЕКГ, тахікардія, артеріальна гіпотензія, стенокардія,
периферичні набряки, біль у грудній клітці.
 З боку ендокринної системи та обміну
речовин — гінекомастія, галакторея, аменорея, порушення менструального
циклу, збільшення маси тіла, гіперглікемія, гіпоглікемія, фенілкетонурія.
 З боку сечостатевої системи — порушення статевої функції, затримка
сечопуску, нетримання сечі, пріапізм.
 Зміни в лабораторних
аналізах — лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемо
літична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія.
 5. Трифлуоперазин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату,
при важкому пригніченні нервової системи, важких серцево-судинних
захворюваннях, вираженій артеріальній гіпотензії, важких захворюваннях
крові, прогресуючих системних захворюваннях
мозку, феохромоцитомі, кахексії, мікседемі, гіперплазії передміхурової
залози, печінковій або нирковій недостатності, порушенні дихання, раку
молочної залози, пролактинзалежних пухлинах,
закритокутовій глаукомі, епілепсії, паркінсонізмі, вагітності та годуванні
грудьми

4. Задача: хвора, 32 роки. За характером запальна, вперта. В анамнезі

психотравма. В зв'язку з випадковим забрудненням зовнішніх статевих органів,
вважала, що заразилась венеричним захворюванням. Стала відчувати болі у
всьому тілі, ломоту. Читала книжки По венеричним захворюванням, знайшла у
себе симптоми сифілісу. Лікар-венеролог відкинув цей діагноз. Хвора вірить
лікарю і в той же час не може позбавитися думки про венеричне захворювання.
Кипʼятить свою білизну та посуд, хоча розуміє недоцільність таких дій.
Визначити психопатологічний. Сформулювати нозологічний. Призначити
адекватне лікування.
Відповідь: Іпохондрія (з сенестопатіями). Невроз нав’язливих станів.
Флуоксетин 20 мг 1 р/д. + психотерапія (КПТ)!

Білет №5

1.Психоз (психічне захворювання), як новий якісний стан психіки. Визначення

психозу.

Психоз- психіатричний термін, яким позначають ненормальний психічний стан,

що має стосунок або до епізоду, або до психічного розладу, що найчастіше
проявляється маяченням, галюцинаціями, руховими розладами у вигляді ступору
чи збудження, афективними порушеннями (тобто порушенням настрою) у вигляді
депресії чи маніакального стану.[4] В такому стані свідомості людина відчуває
серйозні порушення в сприйнятті реальності.

2. . Металкогольні психози. Алкогольний делірій (delirium tremens potatorum):

клініка, прогноз.
До алкогольних психозів належать психотичні стани, що розвиваються
внаслідок зловживання алкогольними напоями в II—III стадії хронічного
алкоголізму.
Виділяють окремі форми психозів
 алкогольні делірій,
 енцефалопатію (зокрема психоз Корсакова),
 галюцинози,
 параноїди,
 гострий транзиторний алкогольний психоз (стан патологічного сп'яніння).
Алкогольні психози ще називають металкогольними, оскільки виникають вони
не лише під впливом безпосередньої дії алкоголю на мозок, а і внаслідок
соматоцереб- ральних і метаболічних порушень, зумовлених хронічною
алкогольною інтоксикацією.
Алкогольний делірій (лат. Delirium tremens, від лат. delirium — маячення‚ та лат.
tremere — тремтіти) — більше відомий під народними назвами «біла гарячка» - це
делірій, який зазвичай спричинює алкогольний абстинентний синдром, — розлад
свідомості, що здебільшого розвивається через кілька годин або діб після
припинення вживання алкоголю на тлі виражених похмільних розладів.
Розвивається у хворих з II—III стадією хронічного алкоголізму (з тривалістю
захворювання не менше ніж 5 років)
У продромальний період, який триває кілька діб або тижнів, виникають головний
біль, порушення сну й апетиту, озноб, біль у ділянці серця. Поступово
наростають психопатологічні прояви абстиненції: тривожність, емоційна
лабільність, порушення уваги, субдепресивні або депресивні афективні розлади.
З'являються ілюзорні та фрагментарні галюцинаторні розлади, порушення сну із
жахливими сновидіннями, частим прокиданням. Алкогольному делірію інколи
передують великі або (рідше) абортивні епілептичні напади.
Основними клінічними ознаками алкогольного делірію є:
— потьмарення свідомості з порушенням орієнтації в часі та місці зі
збереженням орієнтації у власній особистості (самосвідомості);
— справжні зорові, тактильні, слухові, нюхові, смакові галюцинації;
— фрагментарність сприйняття;
— маячна інтерпретація оточення (маячення стосунків, переслідування,
фізичного впливу, ревнощів);
— афект страху;
— психомоторне збудження.
Лікування:
Хворі підлягають госпіталізації у психіатричну лікарню, де повинні знаходитися
під цілодобовим наглядом. Основне лікування — детоксикація, снодійні засоби.
Якщо після видужання хворий знову зловживає спиртними напоями, біла гарячка
може повторитися.
Прогноз:
Перебіг захворювання гострий, триває декілька днів та закінчується або виходом з
делірію, або смертю при наявності вираженої серцево-судинної недостатності.
3. Тіоридазин (Thioridazine)
1. нейролептик; піперидинове похідне фенотіазину; чинить слабку
антипсихотичну, антиаутичну та слабку антидепресивну дію;
2. психічні та емоційні порушення, що супроводжуються страхом,
тривожністю, збудженням; у психіатричній практиці — г. та підгостра
шизофренія, органічні психози, психомоторне збудження, маніакально-
депресивні стани, неврози, с-м алкогольної абстиненції, психічні розлади
поведінки дітей, збуджений стан у пацієнтів літнього віку.
3. дози встановлювати в індивідуальному порядку; дорослі та підлітки:
психічні та емоційні розлади (шизофренія, маніакальні психози та подібні
стани) — 150 — 600 мг/добу; для г. шизофренії початкова доза — 200 мг; у
резистентних пацієнтів під контролем лікаря підвищувати дозу до 800
мг/добу протягом курсу лікування, але не більше 4 тижнів; добова доза в
амбулаторних умовах при психозах — 50 — 300 мг, при депресіях та при
призначенні пацієнтам літнього віку — 25 — 200 мг, при алкогольній
абстиненції — 100-200 мг, при тяжких порушеннях психіки непсихотичного
характеру — 25 — 150 мг; як седативний засіб та транквілізатор дорослим у
добовій дозі 10 — 75 мг; звичайні дози для застосування у педіатрії: дітям
віком 5 — 12 років — 0,25 — 3 мг/кг/добу, розподілені на 2 — 4 прийоми;
тяжкі розлади: по 25 мг 2 — 3 р/добу; МДД — 300 мг; при дозуванні не
кратному 25 мг застосовувати у відповідних лікарських формах та
дозуваннях.
4. Побічні -сонливість, загальмованість; псевдопаркінсонізм, сплутаність
свідомості, гіперактивність, летаргія, психотичні реакції, емоційна
неврівноваженість, головний біль, безсоння, емоційні порушення,
порушення терморегуляції, зниження судомного порогу, непритомність,
затуманення зору, закладеність носа, блідість, міоз, позіхання, емоційне
збудження, порушення зору; галакторея, збільшення молочних залоз,
набряки; артеріальна гіпотензія, тахікардія, відчуття серцебиття, подовження
інтервалу QT,
5. протипокази підвищена чутливість до похідних фенотіазину або до будь-
якого компонента ЛЗ; клінічно важливі порушення серця (СН, стенокардія,
кардіоміопатія або дисфункція лівого шлуночка) — с-м подовженого
інтервалу QTc, сімейний анамнез с-му подовженого інтервалу QTc;
конкурентне використання ЛЗ, які здатні подовжувати інтервал QTc;
шлуночкова аритмія, у т.ч. в анамнезі, брадикардія, CA або АV блокада
провідності II або III ступеня, незкоригована гіпокаліємія або гіпомагніємія;
 4. Задача: Хворий 35 років, довгий час зловживав алкоголем, почав відчувати
страх, погано та неспокійно спати. Ввечері з тривогою покликав дружину та
просив, вказуючи на тінь від торшеру, «прибрати зі стіни цю страшну рожу».
Пізніше побачив щура з товстим, дуже довгим хвостом, яка зупинилася перед
ним i спитала «мерзенним писклявим голосом»: «Що, допився?». Ближче до
ночі знову побачив щурів, скочив на стіл, намагався скинути на підлогу
телефонний апарат, «щоб налякати цих тварюк». Під час госпіталізації у
приймальне відділення, торкаючись свого обличчя та рук, роздратовано сказав:
«Така лікарня, а павуків розвели, все обличчя мені павутиння заліпило».
Визначити психопатологічний. Сформулювати нозологічний синдром. діагноз.
Призначити адекватне лікування.
Відповідь: Алкогольний галюциноз. Алкогольний делірій. 2 мл 0.5% розчину
галоперидолу і 3 мл 0.5% розчину седуксену (сибазон – якшо шо це діазепам)
в/м.

Білет №6

1. Структура психіатричної та наркологічної допомоги, психіатричної лікарні й

диспансеру. Види режимів психіатричного відділення.
 диференційованість (спеціалізація) допомоги різним контингентам хворих,
 ступінчастість
 послідовність допомоги в системі різних, психіатричних установ.
Диференціація допомоги хворим психічними хворобами відображена у створенні
кількох видів психіатричної допомоги. Створено спеціальні відділення для хворих
з гострими та прикордонними станами, з віковими психозами, дитячі, підліткові і
ін. Органами соціального забезпечення створюються будинки для інвалідів
(психіатричні інтернати), для хронічних хворих, органами освіти - інтернати та
школи для розумово відсталих дітей та підлітків.
Ступінчастість організації психіатричної допомоги виражається в наявності
максимально наближених до населення позалікарняної, напівстаціонарні та
стаціонарної допомоги. Позалікарняна ступінь включає психоневрологічні
диспансери, диспансерні відділення лікарень, психіатричні, психотерапевтичні та
наркологічні кабінети при поліклініках, МСЧ, а також лікувально-виробничі,
трудові майстерні. До напівстаціонарних установ належать денні стаціонари, в
штатному відношенні належать психоневрологічним диспансерам; у стаціонарній -
психіатричні лікарні та психіатричні відділення в інших лікарнях.
Послідовність психіатричної допомоги забезпечується тісним функціональним
зв'язком психіатричних установ різних ступенів, що регламентується положеннями
та інструкціями МОЗ Це дозволяє здійснювати безперервне спостереження за
хворим і його лікування при переході з одного лікувального закладу до іншого.
Види режимів
Режим «А» – режим посиленого психіатричного нагляду. Його призначають
соціально небезпечним хворим (небезпечними для оточуючих), хворим з
суїцидальними тенденціями; хворим, які схильні до втечі; хворим у стані гострого
психозу; щойно госпіталізованим хворим, характер поведінки яких ще невідомий,
на 10 днів. Для хворих, що знаходяться на посиленому психіатричному нагляді, в
кожному відділенні виділяють окрему наглядову палату. В цій палаті цілодобово
функціонує санітарний пост. Хворі не мають права самостійно виходити з палати
та пересуватись по відділенню. Виконання гігієнічних процедур, вживання
хворими їжі та приймання ліків контролює санітар.
Режим «Б» – режим звичайного психіатричного нагляду. Такі хворі мають право
самостійно пересуватись по відділенню, але не можуть виходити за його межі.
Режим «В» – режим часткової довіри до хворих. Їм дозволяють самостійно
виходити на прогулянку, в буфет, в лікувальнопрофілактичні майстерні, але
забороняють виходити за межі території лікарні.
Режим «Г» – режим повної довіри до хворих. Дозволяються поїздки додому з
оформленням лікувальних відпусток.
Режим «Д» – режим денного стаціонару. Він стосується хворих, що не виявляють
небезпечних чи агресивних тенденцій і проживають на території району, де
розміщений психіатричний диспансер. Цей режим повністю зберігає соціально-
родині зв’язки хворого, що особливо важливо при необхідності тривалого
лікування.
2. Психічні розлади гострого періоду черепно-мозкової травми, їх лікування.

Черепно-мозкові травми являють собою різні види і ступені механічного

пошкодження кісток черепа, мозку, його оболонок і судин.
Наслідки травм головного мозку проявляються переважно в різних
інтелектуально-мнестичних, емоційних (афективних) і вольових порушеннях.
Типовими для травматичного захворювання потрібно вважати такі форми
психічної патології, як епізоди потьмареної свідомості, судомні припадки й інші
пароксизми епілептичного кола, довготривалі чи періодичні психози
галюцинаторно-маячного характеру, стійкі зміни особи з формуванням
систематизованих маячних ідей переслідування, ревнощів, сутяжного чи
іпохондричного змісту.
 За критерієм перебігу клінічну картину черепно-мозкової травми прийнято
розділяти на кілька послідовних стадій.
1. Перша з них - початкова. Це фактично безпосередній результат травми: втрата
свідомості різної глибини і тривалості від легкої короткочасної оглушеності
(обнубіляція, захмарення) до тяжкої коми; триває кілька годин, днів чи тижнів.
Хворі виглядають мовчазними та бездіяльними, періодично впадають у дрімотний
стан або постійно сонливі. У такому стані виключається можливість не тільки
цілеспрямованої та планомірної діяльності, а й рухова діяльність взагалі.
2. Ситуація відразу змінюється, як тільки зникає оглушення, кома і настає
гострий період починається відновлення втрачених психічних функцій. У цьому
періоді (3 -8 тижнів) на фоні загальмованості психіки приблизно в третині
випадків можуть спостерігатися одиничні або серійні судомні припадки. Вони
бувають розгорнутими (великими) або абортивними, часто з виразним фокальним
компонентом, за клінічними ознаками якого навіть на ранній стадії травматичної
хвороби можна визначити переважну локалізацію вогнища ураження головного
мозку.
У перші дні, тижні після травматичного епізоду можуть виникати психотичні
стани, які переважно представлені синдромами присмеркового (сутінкового),
деліріозного, онейроїдного (сноподібного) й аментивного потьмарення свідомості.
Можливі також амнестичний Корсаковський синдром, морія (дуркуватість -
своєрідне мовне та рухове збудження на фоні підвищеного настрою), афективні
психози у вигляді депресії чи маніакального стану.
У випадках тяжких черепно-мозкових пошкоджень, які характеризуються
множинними вогнищами ушкодження, після виходу з коматозного стану може
розвинутися картина сплутаності з амнестичною дезорієнтованістю,
розгубленістю, хаотичністю рухів і процесів мислення. Одним із важливих
компонентів цієї форми розладу свідомості є стереотипне психомоторне
збудження і фрагментарність мовної продукції, логічно не пов'язаної із
зовнішніми обставинами; це клінічна картина аменції. Надалі з відновленням
ясності свідомості і впорядкування поведінки на перший план виступають
порушення пам'яті у формі антеро- і ретроградної амнезії (втрата пам'яті на події
до і після епізоду порушення свідомості), а також фіксаційної амнезії, хибних
впізнавань і спогадів, тобто формується Корсаковський синдром.

Лікування ЧМТ в гострому періоді включає наступні етапи:

Ліквідація порушень життєвоважливих функцій;
Відновлення церебральної гемодинаміки;
Лікування окремих синдромів та симптомів.
3. Хлорпромазин(Антипсихотичні препарати)

Покази

Хронічні параноїдні та галюцинаторно-параноїдні стани, стани психомоторного

збудження у хворих на шизофренію (галюцинаторно-маревний, гебефренічний,
кататонічний синдроми), алкогольний психоз, маніакальне збудження у хворих на
маніакально-депресивний психоз, психічні розлади у хворих на епілепсію,
ажитована депресія у хворих на пресенільний, маніакально-депресивний психоз, а
також при інших захворюваннях, що супроводжуються збудженням, напруженням.
Невротичні захворювання, що супроводжуються підвищенням

м’язового тонусу. Стійкий біль, у тому числі каузалгії (у поєднанні з

аналгетиками), порушення сну стійкого характеру (у поєднанні зі снодійними
засобами та транквілізаторами). Хвороба Меньєра, лікування та профілактика
блювання при лікуванні протипухлинними засобами та при променевій терапії.
Дерматозний свербіж. У складі літичних сумішей в анестезіології.

Механізм антипсихотичної дії пов'язаний з блокадою постсинаптичних

допамінергічних рецепторів у мезолімбічних структурах головного мозку.
Проявляє також блокуючу дію на a-адренорецептори та пригнічує вивільнення
гормонів гіпофіза та гіпоталамуса.

Спосіб застосування та дози

Лікарський засіб призначати внутрішньом’язово та внутрішньовенно. Дози та

схеми лікування лікар встановлює індивідуально залежно від показань і стану
пацієнта. При внутрішньом’язовому введенні вища разова доза становить 150 мг,
добова – 600 мг. Зазвичай внутрішньом’язово слід вводити 1–5 мл розчину не
більше 3 разів на добу. Курс лікування – кілька місяців, у високих дозах – до 1,5
місяців, потім слід переходити на лікування підтримуючими дозами, поступово
знижуючи дозу на 25–
75 мг на добу. При гострому психічному збудженні вводити внутрішньом’
язово 100-150 мг (4–6 мл розчину) або внутрішньовенно 25–50 мг (1–2 мл
розчину Хлорпромазину гідрохлориду розводити у 20 мл 5 % або 40 % розчину
глюкози), у разі необхідності 100 мг (4 мл розчину – у 40 мл розчину глюкози).
Вводити повільно. При внутрішньовенному введенні вища разова доза – 100 мг,
добова – 250 мг.

При внутрішньом’язовому та внутрішньовенному введенні дітям віком від 1 року

разова доза становить 250–500 мкг/кг маси тіла; дітям віком від 5 років (маса тіла
до 23 кг) – 40 мг на добу, 5–12 років (маса тіла – 23–46 кг) – 75 мг на добу.

Протипокази
Лікарський засіб не рекомендований у період вагітності. Не рекомендується
застосовувати лікарський засіб пацієнтам із гіпотиреозом, феохромоцитомою,
міастенією.

Побічні реакції

З боку центральної нервової системи:при тривалому застосуванні можливий

розвиток нейролептичного синдрому: паркінсонізм, акатизія, психічна
індиферентність та інші зміни психіки, запізніла реакція на зовнішні подразнення,
нечіткість зору; дистонічні екстрапірамідні реакції, пізня дискінезія,
нейролептична депресія, порушення терморегуляції, злоякісний нейролептичний
синдром; судоми, безсоння, збудження, делірій, сонливість, нічні кошмари,
депресія.

З боку серцево-судинної системи:можливі артеріальна гіпотензія (особливо при

внутрішньовенному введенні), тахікардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу
QT, депресія ST-сегменту, зміни зубців Т і U, аритмія).

З боку травної системи: холестатична жовтяниця, нудота, блювання; сухість у

роті, запор.

З боку системи кровотворення:лейкопенія, агранулоцитоз, гематологічні зміни,

еозинофілія.

З боку сечовидільної системи:утруднення сечовипускання; пріапізм.

З боку ендокринної системи:порушення менструального циклу, імпотенція,

гінекомастія, збільшення маси тіла; галакторея, гіперпролактинемія, гіперглікемія,
порушення толерантності до глюкози, гіперхолестеринемія.

З боку імунної системи:реакції гіперчутливості, включаючи шкірні висипання,

свербіж, бронхоспазм, кропив’янку, ангіоневротичний набряк, мультиформну
еритему, ексфоліативний дерматит, системний червоний вовчак та інші алергічні
реакції.

З боку шкіри та слизових оболонок:при потраплянні розчинів на слизові

оболонки, на шкіру та під шкіру – подразнення тканин: реакції в місці введення,
включаючи появу болючих інфільтратів, ушкодження ендотелію та інші.
Пігментація шкіри, фотосенсибілізація. Для запобігання цим явищам розчин
хлорпромазину розводити розчинами новокаїну, глюкози, 0,9 % розчином натрію
хлориду.

4. Задача: хворий, 19 років. Звернувся в органи МВС з листом наступного змісту:

«прошу прийняти заходи і захистити мене від переслідування зграєю бандитів і
хуліганів. Вони уявляють себе богами, помістили мене в божевільню і проводять
наді мною експерименти. Таємно вставили мені в голову передавач і постійно
ведуть зі мною переговори за допомогою надвисоких частот. Не дають ні хвилини
спокою. Вбивають мені в голову брудні думки і примушують відповідати на них.
Вони з хуліганськими намірами рухають моєю головою, примушують вимовляти
нецензурні слова. Ночами виймають моє серце тa легені і вкладають інші,
кібернетичні. Примушують діяти на людей, говорячи, ніби то я гіпноз. Я став сам
не свій, навіть їм і ходжу автоматично».

Відповідь: синдром Кандинського-Клерамбо. Параноїдна шизофренія. Клопіксол

акуфаз (50 мг) 4 ін’єкції 1 амп/2 дні в/м + вітамінотерапія (В12), психотерапія.

Білет №7

1. Характеристика регістрів психічних розладів.

три групи залежно від рівня і глибини розладів. Це три різних регістри психічних
порушень: психотичних, непсихотичних і дефектно-органічних.
Психотичний стан характеризується наявністю хоча б однієї з наступних ознак:
потьмарення свідомості, маревні думки, галюцинації. При цьому хворий не може
критично оцінити свій хворобливий стан, не розуміє хворобливого характеру
порушень.
Непсихотичні (межові) психічні розлади характеризуються в основному
порушенням емоцій і рухово-вольової сфери. Хворі критично оцінюють свій
хворобливий стан, розуміють, що вони хворі.'
Дефектно-органічні розлади виявляються порушеннями інтелектуальних функцій
(пам'яті та мислення) та зумовлені органічною патологією головного мозку.
2. Психопатії – визначення поняття, основні клінічні ознаки, форми, вікові
особливості. Клінічні варіанти декомпенсації при психопатіях.
Психопатії - розлади особистості і поведінки в дорослих (F-60 - F-69) – стійкі
аномалії особи, що характеризуються дисгармонією емоційно-вольової сфери та
своєрідним, переважно афективним мисленням.

За клінічними особливостями, з урахуванням найбільш виразних аномальних

рис характеру, виокремлюють кілька варіантів психопатій:
 Психопатії збудливого типу. Підвищена дратівливість, збудливість у
поєднанні з експлозивністю (вибуховістю), переважання злобності в
коливаннях настрою, мстивість, в'язкість афективних реакцій, схильність до
бурхливих проявів афекту у відповідь на часто незначні причини - ось
головні характерологічні ознаки, що проходять через все життя таких
психопатичних осіб. Це здебільшого постійно нічим невдоволені люди, котрі
шукають зачепок для прискіпувань. Особливо чітко це виявляється в частих
сімейних конфліктах. На тлі основних рис особистості, характерних для
збудливої психопатії, можуть виявлятися деякі додаткові риси, які
дозволяють визначити різні варіанти цієї групи. В одних випадках - це
дефензивні риси: улесливість, педантичність, акуратність, злопам'ятність,
жорстокість, що нагадують епілептичні риси; в інших -нестриманість,
відсутність спроб приховувати свої почуття, деяка театральність їх
експлозивних проявів, схильність до сліз у стані збудження, тобто
 особливості, які зовні нагадують істеричні ознаки.

 Психопатії істеричного типу. Головною особливістю істеричних

психопатичних осіб є бажання будь-що привернути до себе увагу
оточуючих, тому їхня поведінка характеризується демонстративністю,
театральністю, позбавлена простоти і природності. Їм необхідно бути в
центрі уваги, щоби про них говорили, ними захоплювалися, і задля
досягнення цього хворі не гребують жодними засобами. Психічна незрілість,
інфантилізм, які характерні істеричним особам, не дають їм можливості
досягнути здійснення своїх претензій шляхом виховання та розвитку
власних дійсних здібностей. Їхні почуття поверхневі, неврівноважені та
нестійкі, зовнішнє оформлення емоційних реакцій неадекватне приводу,
глибина реакції та суб'єктивна значимість невеликі. Психопатії
паранояльного типу.

 При паранояльних психопатіях головними патохарактерологічними

проявами є особлива схильність до надцінних утворень, поєднаних із малою
гнучкістю психіки, підозрілістю і, зазвичай, підвищеною самооцінкою.
Переоцінка своїх здібностей виявляється в тенденції до лідерства,
самоствердження.

 Гальмівні психопатії. Патологічні особи, в структурі яких провідне місце

займають астенічні та психастенічні патохарактерологічні прояви,
об'єднують у цю групу психопатій. Основою для цього є гальмівний,
пасивний характер реакцій на різні психотравмуючі події.
В астенічних психопатичних осіб із дитинства спостерігається підвищена
несміливість, нерішучість, вразливість. Особливо сором'язливими вони
стають в новій обстановці, серед малознайомих людей, де їх не полишає
відчуття власної неповноцінності.

 Психопатія шизоїдного типу. В осіб на це захворювання відзначаються такі

особливості, як уникання спілкування, інтравертованість, схильність до
внутрішньої переробки своїх переживань, ускладнення контактів з особами
найближчого оточення, схильність до фантазування на далекі від реальності
теми, холодність до близьких, чопорність і дивакуватість у поведінці.
Проявляється також відсутність почуття гумору, надлишкова серйозність
або сентиментальність, мрійливість. Вони виявляють схильність до
самоаналізу, рефлексії, нерідко - високий освітній ценз, добру здатність до
навчання при слабкій моторній вмілості.

 Нестійкі психопати характеризуються надзвичайною нестійкістю інтересів,

захоплень, планів, рішень, нездатністю до тривалого зосередження,
 одноманітної діяльності. Вони підвищено навіювані та легко підпадають під
чужий вплив.

З віком властиві цим особам особливості, зазвичай, підсилюються. Хворі стають

більш консервативними та ригідними, нетерпимість до іншої думки переростає в
них у відкриту ворожість.
Декомпенсація психопатій характеризується явним загостренням,
вип’ячуванням усіх основних патологічних рис особи, тимчасовим або тривалим
порушенням соціальної адаптації, що була раніше.
Як правило, декомпенсація є наслідком зовнішніх впливів, психотравмуючих
ситуацій на психопатичну особу. Її виникнення пов’язано також із типологічними
особливостями певного варіанту психопатій: декомпенсуючі умови для одних
варіантів особистісної патології можуть бути адекватними і навіть компенсуючими
для інших.
3. ЗУКЛОПЕНТИКСОЛ

нейролептик з групи тіоксантену; антипсихотичний ефект нейролептиків

пов’язують із блокадою дофамінових рецепторів,

ПОКАЗАННЯ ЗУКЛОПЕНТИКСОЛ г. та хр. шизофренія та інші психози, з

симптомами галюцинації, манії та порушення мислення зі збудженням,
невгамовністю, ворожістю та агресивністю; маніакальна фаза маніакально-
депресивного психозу; збудження або інші поведінкові розлади у пацієнтів з
розумовою відсталістю.

ЗАСТОСУВАННЯ ЗУКЛОПЕНТИКСОЛ внутрішньо р/оs та в/м глибоко; табл.: г.

шизофренія та інші г. психози, виражені г. стани збудження, манія: дорослим 10-50
мг/добу, при виражених розладах і станах помірної тяжкості початкову дозу 20
мг/добу збільшувати на 10-20 мг кожні 2-3 дні до 75 мг/добу і більше;
максимальна разова доза — 40 мг, МДД — 150; хр. шизофренія та інші хр.
психози: підтримуюча доза — 20-40 мг/добу; ажитація у пацієнтів із розумовою
відсталістю: 6-20 мг/добу, дозу збільшувати до 25-40 мг/добу; р-н д/ін`єкц.: в/м (р-
н 50мг/мл, зуклопентиксолу ацетат) звичані дози для дорослих — 50-150 мг,
ін’єкц. об’ємом понад 2 мл розділити між двома місцями введення, при
необхідності повторні ін’єкц. з інтервалом 2-3 дні; терапія не вище 2 тижнів;
максимальна сумарна доза за весь курс терапії — не більше 400 мг, а кількість
ін’єкц. — не більше 4; в/м (р-н 200мг/мл, зуклопентиксолу деканоат): при
підтримуючому лікуванні діапазон дозувань — 200-400 мг (1-2 мл) кожні 2 -4
тижні.

ПРОТИПОКАЗАННЯ підвищена чутливість до будь-якого компонента ЛЗ,

циркуляторний колапс, пригнічення ЦНС будь-якого походження (алкогольна,
барбітуратна чи опіоїдна інтоксикація), кома.
ПОБІЧНА ДІЯ екстрапірамідні симптоми, тромбоцитопенія, нейтропенія,
лейкопенія, агранулоцитоз; гіперчутливість, анафілактична реакція;
гіперпролактинемія; посилений/ чи знижений апетит, збільшення/ чи зменшення
маси тіла, гіперглікемія, порушення толерантності до глюкози, гіперліпідемія;
безсоння, депресія, тривожність, нервозність, патологічні сновидіння, збудження,
зниження лібідо, апатія, кошмари, посилене лібідо, сплутаність свідомості;
сонливість, акатизія, гіпер- чи гіпокінезія, тремор, дистонія, гіпертонус,
запаморочення, головний біль, парестезія, порушення уваги, амнезія, порушення
ходи, дискінезія, пізня дискінезія, гіперрефлексія, паркінсонізм, синкопе, атаксія,
розлади мовлення, гіпотонус, судоми, мігрень, злоякісний нейролептичний с-м;
порушення акомодації, зору, рухи очей, мідріаз; запаморочення, гіперчутливість,
дзвін у вухах, тахікардія, посилене серцебиття, подовження інтервалу QT на ЕКГ;
артеріальна гіпотензія, припливи, венозний тробмоемболізм; закладення носа,
задишка; сухість у роті, гіперсекреція слини, запор, блювання, диспепсія,
абдомінальний біль, нудота, метеоризм; порушення функціональних тестів,
холестатичний гепатит, жовтяниця; гіпергідроз, свербіж, висип, реакції
світлочутливості, порушення пігментації, себорея, дерматит, пурпура; міалгія,
м’язова ригідність, тризм, кривошия; розлади сечовипускання, затримка сечі,
поліурія; відсутність еякуляції, еректильна дисфункція, оргастичні розлади у
жінок, сухість вульвовагінальної ділянки, гінекомастія, галакторея, аменорея,
пріапізм; астенія, втомлюваність, нездужання, біль, спрага, гіпотермія, пірексія;
симптоми відміни при раптовому припиненні застосування; д/р-ну д/ін`єкц.:
реакція у місці ін’єкц.; невідомо: с-м відміни у новонароджених.

4. Задача: хворий, 22 роки. 3 дитинства характерні демонстративність,

театральність, поверхневість та лабільність емоційних реакцій. Постійно потребує
до себе уваги, легко піддається впливу інших, часто фантазує, будує нереальні
плани, недооцінює ситуацію. Багато часу приділяє зачісці та зовнішньому вигляду.
Підвищена потреба бути фізично привабливим. Доставлений у лікарню після
суїцидальної спроби, після того як йому було відмовлено надати на підприємстві,
де він працював, посаду, яка, на його думку, відповідає його якостям.
Відповідь: Гістіонний розлад особистості (стара назва істерія!). Психотерапія
(КПТ) + хз чи точно, але якщо буде питати, то антидепресанти можна
(Есциталопрам наприклад), самі не кажіть про антидепресанти!!!

Білет №8

1. Галюцинаторний синдром: алкогольний, травматичний, атеросклеротичний,

сифілітичний, шизофренічний. Клініка і діагностичне значення.
Галюциноз (галюцинаторний синдром) – постійне галюцинування в межах
одного аналізатора та тлі збереженої свідомості.
Гострий алкогольний галюциноз найчастіше розвивається на фоні абстиненції.
Відмінною рисою є збереження орієнтування в собі і оточуючих. На початку у
хворих на фоні безсоння чи переривчастого сну з'являються акоазми, фонеми
(свист, шум, шепіт, окремі слова чи короткі фрази). Потім виникають вербальні
галюцинації, що на початку мають нейтральний характер, а в подальшому хворий
чує безліч "голосів", загрозливих та таких, що коментують, осуджують його
поведінку. Зміст "голосів", як правило, відображає реальні події життя хворого.
"Голоси" говорять між собою, згадуючи про хворого в третій особі, або
звертаються безпосередньо до нього. Постійна тема розмов — обговорення
пияцтва, інтенсивність голосів змінюється від шепотіння до лементу. Голоси
висміюють хворого, кепкують з нього, іасто бувають імперативними; до голосів,
що обвинувачують і загрожують, іерідко приєднуються такі, що виправдовують і
захищають хворого; між олосами можуть виникати суперечки. Галюцинації
супроводжуються тривогою, страхом, розпачем, на початку психозу —
здивуванням. Поведінка сворих відповідає маренню і галюцинаціям, хворі
здійснюють спроби самооборони від звертання за допомогою до міліції, утечі до
суїцидальних чи суспільно небезпечних дій. Редукція психотичних симптомів
відбувається івичайно після глибокого сну. Психози тривають від декількох днів
до місяця.

ПІДГОСТРІ (ПРОТРАГОВАНІ, ЗАТЯЖНІ) АЛКОГОЛЬНІ ГАПЮЦИНОЗИ

Такі психози тривають від 1 до 6 міс, частіше 2—3 міс. У початковій стадії психозу
переважають порушення, характерні для класичного варіанта. Відмінності
виникають пізніше і виражаються приєднанням до галюцинозу иарення чи
депресії. У деяких хворих протягом усього періоду психозу спостерігається
вербальний галюциноз, вони критично ставляться до хвороби, їх настрій явний,
поведінка адекватна. У групу хронічних алкогольних галюцинозів включають
хворих, в яких тривалість психозу перевищує 6 міс, а нерідко кілька років.
Травматичний – може виникнути як в гострому, так і у віддаленому періодах
черепно-мозкової травми. Характерними ї галюцинаторні сюжети, що
відображають картину травми (військової або побутової)
Атеросклеротичний галюциноз - основним захворюванням у даному випадку є
атеросклероз. Симптоми наростають поступово, і з прогресуванням основного
захворювання відзначається зниження критики до свого стану. Має тільки
хронічну форму.
сифілітичний галюциноз проявляється слуховими галюцинаціями неприємного
змісту (погрози, лайка, осуд дій хворого), що є досить стійкими. Крім справжніх
галюцинацій і псевдогалюцинацій можуть виникати симптоми психічного
автоматизму (впізнавання думок, думки-відлуння, підказування думок). Настрій
таких хворих знижений. Неврологічні симптоми за цієї форми захворювання
постійні, але нечітко виражені

2. Психічні та поведінкові розлади та психози внаслідок токсикоманій.

ТОКСИКОМАНІЯ (грец. toxikon — отрута + mania — божевілля, пристрасть) —
хвороба, спричинена регулярним вживанням психоактивних речовин, які не
входять до списку наркотичних, але мають негативне медичне і соціальне
значення.
Характеризується розвитком психічної, а в низці випадків фізичної залежності,
зміною толерантності до вживаної речовини, психічними і соматичними
розладами, зміною особистості. Психічна залежність (пристрасть) проявляється у
хворобливому потягу безперервно чи періодично приймати психоактивну
токсикоманічну речовину з метою викликати певні відчуття або усунути
психічний дискомфорт; фізична залежність (стан адаптації до речовини)
характеризується виникненням після відміни вживання токсикоманічної речовини
абстинентного синдрому; толерантність (до токсикоманічних речовин) —
необхідність поступового підвищення дози для досягнення бажаного ефекту, який
раніше наставав при застосуванні нижчої дози. Між Т. й наркоманією медико-
біологічних відмінностей немає. Для них характерне поступове формування
тріади синдромів:
 поява синдрому лікарської залежності (залежність психічного та фізичного
комфорту від прийому препарату);
 поступова зміна толерантності з підвищенням доз та зміною форми
сп'яніння;
 наявність абстиненції та невгамовного (фізичного або компульсивного)
потягу до препарату, тому що життєдіяльність організму нормалізується
лише при певному рівні наркотизації.
Т. викликаються багатьма препаратами і речовинами. Перш за все, це препарати
снодійної та седативної дії — похідні барбітурової кислоти; транквілізатори
бензодіазепінового ряду; протипаркінсонічні (тригексифенідил), антигістамінні
(дифенгідрамін, прометазин) засоби; психостимулятори (ефедрин, кофеїн); засоби
для інгаляційного наркозу (медичний етер, закис азоту).

3. Кветіапін

Атиповий антипсихотичний засіб

ПОКАЗАННЯ КВЕТІАПІН шизофренія; маніакальні епізоди, пов’язані з
біполярними розладами; табл. пролонг. дії: помірні і тяжкі маніакальні епізоди при
біполярному розладі; тяжкі депресивні епізоди при біполярному розладі;
профілактика рецидиву захворювання у пацієнтів з біполярним розладом, у
пацієнтів з маніакальними або депресивними епізодами, при яких лікування
кветіапіном є ефективним; додаткова терапія при тяжких депресивних епізодах у
пацієнтів з тяжким депресивним розладом, у яких зафіксовано субоптимальну
відповідь на монотерапію антидепресантами.

ЗАСТОСУВАННЯ КВЕТІАПІН внутрішньо р/os; лікування шизофренії — 1-й

день — 50 мг, 2-й день — 100 мг, 3-й день — 200 мг, 4-й день — 300 мг,
починаючи з 4-го дня, доза повинна титруватися до звичайно ефективного
дозування в межах 300-450 мг/добу; лікування маніакальних епізодів, пов’язаних з
біполярними розладами — добова доза для перших 4-х днів лікування становить 1-
й день — 100 мг, 2-й день — 200 мг, 3-й день — 300 мг, 4-й день — 400 мг;
подальше збільшення дози відбувається не більше ніж на 200 мг щодня, аж до
збільшення добової дози до 800 мг; табл. пролонгованої дії: застосовують 1 р/день,
лікування шизофренії та маніакальних епізодів від помірного до тяжкого ступеня
при біполярному розладі: добова доза на початку терапії становить 1-й день — 300
мг, 2-й день — 600 мг, рекомендована добова доза — 600 мг; якщо клінічно
обґрунтовано, дозу можна підвищити до 800 мг/добу; дозу коригувати в рамках
діапазону ефективних доз — від 400 мг до 800 мг/добу — залежно від клінічної
відповіді і переносимості; для лікування депресивних епізодів при біполярному
розладі: добова доза на початку терапії становить 1-й день — 50 мг, 2-й день —
100 мг, 3-й день — 200 мг, 4-й день — 300 мг; рекомендована добова доза — 300
мг; для профілактики рецидиву захворювання при біполярному розладі: пацієнти,
у яких була відповідь на застосування кветіапіну у формі табл. пролонг. при
невідкладному лікуванні біполярного розладу, повинні продовжувати лікування в
межах діапазону доз від 300 мг до 800 мг/добу, застосовувати найнижчі ефективні
дози; для супутнього лікування депресивних епізодів при тяжкому депресивному
розладі: добова доза на початку терапії становить 1-й день та 2-й день — 50 мг, 3-й
та 4-й день — 150 мг, застосовувати найнижчі ефективні дози починаючи з 50
мг/добу, потреба у збільшенні дози зі 150 до 300 мг/добу повинна ґрунтуватись на
оцінці стану окремого пацієнта.

ПРОТИПОКАЗАННЯ підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого

компонента ЛЗ; одночасне застосування інгібіторів цитохрому P450 3A4
(інгібітори ВІЛ-протеази, азольні протигрибкові ЛЗ, еритроміцин, кларитроміцин і
нефазодон).

ПОБІЧНА ДІЯ зниження рівня Hb, лейкопенія, зменшення кількості нейтрофілів,

підвищення рівня еозинофілів, тромбоцитопенія, анемія, агранулоцитоз;
гіперчутливість (у т.ч. АР шкіри), анафілактична реакція; гіперпролактинемія,
зниження загального Т4, вільного Т4, загального Т3, підвищення ТТГ, зниження
вільного Т3, гіпотиреоїдизм, неадекватна секреція антидіуретичного гормону;
підвищення рівнів тригліцеридів у сироватці крові, загального холестерину
(ЛПНЩ), зниження холестерину ЛПВЩ, підвищення маси тіла, посилення
апетиту, підвищення рівня глюкози у крові до рівнів гіперглікемії, гіпонатріємія,
ЦД, метаболічний с-м; незвичайні сни та нічні кошмари, суїцидальні думки та
поведінка, сомнамбулізм та пов’язані з цим явища (розмови уві сні, розлади
харчової поведінки у сні); запаморочення, сонливість, головний біль,
екстрапірамідні с-ми, дизартрія, судоми, с-м неспокійних ніг, тардитивна
дискінезія, непритомність; тахікардія, пальпітація, пролонгація інтервалу QT,
брадикардія; нечіткість зору; ортостатична гіпотензія, венозна тромбоемболія;
затримка сечовипускання; диспное, риніт; сухість у роті, запор, диспепсія,
блюваня, дисфагія, панкреатит, кишкова непрохідність/ілеус; підвищення рівня
АЛT, АСТ у сироватці крові, рівнів гамма-ГТ, жовтяниця, гепатит;
ангіоневротичний набряк, с-м Стівенса-Джонсона; рабдоміоліз; сексуальна
дисфункція, приапізм, галакторея, набряки молочних залоз, порушення
менструального циклу; с-ми відміни, легка астенія, периферичний набряк,
дратівливість, пірексія, злоякісний нейролептичний с-м, гіпотермія; підвищення
рівня КФК у крові; частота невідома — нейтропенія, токсичний епідермальний
некроліз, мультиформна еритема, с-м відміни ЛЗ у новонароджених, неонатальна
абстиненція.

4. Задача: хворий, 23 роки. На протязі багатьох тижнів практично не рухомий,

лежить в ліжку зігнувшись, коліна приведені до живота. Не розмовляє, на питання
не відповідає. Обличчя амімічне. 3 рота витікає слина. Якщо підняти з ліжка,
стоїть нерухомо, опустивши голову. Можна придати хворому любу позу, яку він
зберігає протягом 10-15 хвилин. Надовго затримує кал та сечу. Він повідомляє, що
чує голоси, що йдуть від стіни, з-під полу, які залякують хворого. Погрожують
побити. На стінах бачить різні образи людей та тіні тварин, від батареї отеплення
ідуть сині промені, які діють на хворого, викликає головний біль. Здається, що всі
його думки відомі оточуючим, питає лікаря «чи є надія на життя». Хвилин через
40-60 після введення ліків знову наступає стан загальмованості.
Відповідь: кататонічний синдром (кататонічний ступор), галюциноз (Кататонічна
шизофренія). Лоразепам 2.5 мг 2 р/д + Трифтазин 5 мг 1 р/д, потім поступово
збільшувати до дози мінімум 30 мг, після досягнення терапевтичного ефекту
оптимальні дози призначати протягом 1‒3 місяців, а потім повільно зменшувати до
5‒20 мг на добу.

Білет №9
1. Психосенсорні розлади: метаморфопсії, мікро- та макропсії, синдроми
дереалізації та деперсоналізації.
Метаморфопсії (зорові психосенсорні розлади) — перекручене сприйняття
реально існуючих предметів зі збереженням розуміння їхнього значення і суті, а
також критичного відношення хворого до них (дисморфопсії — перекручування
форми предметів, макропсії - збільшення предметів, мікропсії — зменшення їхніх
розмірів). Порушуються просторові відносини, змінюється почуття часу, оцінка
відстані й ін. Психосенсорні інтеро- і пропріоцептив- ні розлади — спотворюється
чи порушується сприйняття тілесного "Я", — проявляються у відчутті зміни
пропорцій і розмірів тіла, його частин. Звичайно входять у структуру синдромів
деперсоналізації, іпохондричного порушення схеми тіла, дисморфофобії.
Приклади: "голова величезна", руки надмірно довгі, зуби хитаються.
Мікропсія – порушення зору, при якому розміри видимих предметів виглядають
менше ніж насправді. Суб’єкт сприймає видимі об’єкти або їх фрагменти значно
меншого розміру ніж вони є насправді.
Макропсія – розлад при якому предмети сприймаються більшими, ніж вони є
насправді, а сам суб'єкт сприймає себе меншим, чим він є.
Деперсоналіза́ція — це стан відчуження від самого себе, неадекватне сприймання
людиною своєї особи, свого «я». Причинами можуть бути психофізіологічні,
соціальні захворювання. Є клінічним синдромом певних психічних розладів.
Хворим здається, що події їхнього життя відбуваються з кимось іншим, що вони
ніби «дивляться» своє життя в кінотеатрі. Деперсоналізацію, в переважній
більшості випадків, супроводжує дереалізація та психічна анестезія. Тривала
деперсоналізація є тяжким станом, часто призводить до суїцидів.
Дереалізація — порушення сприйняття, при якому навколишній світ
сприймається як нереальний або віддалений, позбавлений своїх фарб та при якому
можуть відбуватися порушення пам'яті. Деколи супроводжується станами «вже
баченого» (déjà vu) або «ніколи не баченого» (jamais vu). Дереалізація часто буває
пов'язана з депресією, є основним складовим симптомом неврозу тривоги або
інших психічних розладів, часто також разом з депресією або неврастенію.

2. Психічні розлади віддаленого періоду черепно мозкової травми

Основним проявом є психоорганічний синдром. В залежності від вираженості
психоорганічного синдрому і супутніх психопатологічних синдромів виділяють
чотири основних варіанти розладів:
а)травматична церебрастенія,
б)енцефалопатія (включає різні варіанти
психопатоподібних порушень),
в)епілептиформні пароксизмальні розлади
травматичного генезу,
г)травматичне слабоумство.
3. Клозапін

Антипсихотичний засіб

ПОКАЗАННЯ КЛОЗАПІН стійка до терапії шизофренія у разі резистентності

(стан, коли попереднє лікування зі стандартними нейролептиками при
відповідному дозуванні та протягом достатнього періоду часу не призвели до
адекватного клінічного поліпшення) або непереносимості до терапії стандартними
нейролептиками (стан, коли відбуваються тяжкі некеровані небажані ефекти
неврологічного характеру, які роблять неможливою ефективну нейролептичну
терапію із застосуванням стандартних нейролептиків); ризик рецидиву
суїцидальних проб у пацієнтів з шизофренією або шизоафективним розладом;
психотичні розлади протягом терапії хвороби Паркінсона (якщо стандартна
терапія виявилася неефективною).

ЗАСТОСУВАННЯ КЛОЗАПІН застосовувати мінімальну ефективну дозу; стійка

до терапії шизофренія, ризик рецидиву суїцидальних спроб: 1-й день — 12,5 мг (1-
2 р/день), 2-й день — 25 — 50 мг/день; за умови доброї переносимості, доза може
бути збільшена на 25-50 мг/добу до досягнення дози 300 мг/добу протягом 2-3
тижнів; за необхідності, добову дозу можна збільшити до 50-100 мг з інтервалами
2 р/тиждень або щотижнево; настання антипсихотичного ефекту можна очікувати
при дозі 300-450 мг/добу за кілька прийомів; у деяких пацієнтів адекватними
можуть виявитися менші добові дози, а інші можуть потребувати до 600 мг/добу;
МДД — 900 мг/добу, з максимальним індивідуальним приростом 100 мг;
збільшення кількості небажаних реакцій можливе при дозуванні вище 450 мг/добу;
після досягнення максимального терапевтичного ефекту багато пацієнтів може
перейти на застосування низьких підтримуючих доз, поступово знижувати дозу,
лікування проводити протягом не менше 6 міс.; у випадку запланованого
припинення лікування поступово знижують дози протягом 1-2 тижнів; психотичні
розлади протягом терапії хвороби Паркінсона, початкова доза не вище 12,5
мг/добу, прийнята як разова доза ввечері; подальші збільшення дози повинні бути
на 12,5 мг, з максимальним збільшенням у 2 р/тиждень до 50 мг, дози, яка не
повинна бути досягнута до кінця 2 тижня; загальну добову дозу приймати
одноразово ввечері; середня ефективна доза — 25-37,5 мг/добу; якщо лікування
протягом одного тижня у дозі 50 мг/добу не забезпечує задовільної терапевтичної
відповіді, дозу збільшувати на 12,5 мг/тиждень; дозу 50 мг/день перевищувати
тільки у виняткових ситуаціях, а максимальна доза ніколи не повинна
перевищувати 100 мг/добу, у випадку запланованого припинення лікування
рекомендується поступове зниження дози на 12,5 мг, принаймні за 1-2 тижнів.

ПРОТИПОКАЗАННЯ відома або підозрювана підвищена чутливість до клозапіну

або до будь- якого компонента ЛЗ; неможливість регулярно контролювати
показники крові у пацієнта; гранулоцитопенія/агранулоцитоз в анамнезі (за
винятком розвитку гранулоцитопенії або агранулоцитозу внаслідок хіміотерапії,
перенесеної раніше); агранулоцитоз в анамнезі, індукований клозапіном;
порушення функції кісткового мозку; епілепсія, що не піддається контролю;
алкогольний або інші токсичні психози, лікарські інтоксикації, коматозні стани;
судинний колапс та/або пригнічення ЦНС будь-якої етіології; тяжкі порушення з
боку нирок або серця (міокардит); г. захворювання печінки, що супроводжуються
нудотою, втратою апетиту або жовтяницею, прогресуючі захворювання печінки,
печінкова недостатність; паралітична непрохідність кишечнику; одночасне
застосування з ЛЗ, що спричиняють виникнення агранулоцитозу та депо-
нейролептиками.

ПОБІЧНА ДІЯ агранулоцитоз, гранулоцитопенія, лейкопенія, лейкоцитоз,

еозинофілія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, анемія;
психотичні розлади; збільшення маси тіла; порушення толерантності до глюкози,
ЦД, тяжка гіперглікемія, кетоацидоз, гіперосмолярна кома; гіперхолестеринемія,
гіпертригліцеридемія; дизартрія, дисфемія, занепокоєння, збудження, обсесивно-
компульсивні розлади, сонливість/седативний ефект, запаморочення (вертиго);
головний біль, тремор, ригідність м’язів, акатизія, екстрапірамідні симптоми,
епілептичні напади, судоми, міоклонічні посмикування, сплутаність свідомості,
делірій; спричиняє зміни показників ЕEГ (комплекси спайків та хвиль), знижує
судомний поріг, генералізовані напади; пізня дискінезія, злоякісний
нейролептичний с-м; затьмарення зору; явища з боку СС системи, тахікардія,
зупинка серця, зміни ЕКГ, аритмія, перикардит (з/без перикардіальним випотом),
кардіоміопатія, міокардит (з/без еозинофілії), АГ, ортостатична гіпотензія,
синкопе, тромбоемболія, некроз органів (кишечника), колапс кровообігу, зупинки
серця або дихання, пригнічення дихання, аспірація їжі при ковтанні, пневмонія,
інфекції НДШ з можливим летальним наслідком; запор, гіперсалівація, нудота,
блювання, анорексія, сухість у роті, дисфагія, збільшення слинної залози,
непрохідність кишечнику, паралітична кишкова непрохідність, затримка калу;
підвищення печінкових ферментів, гепатит, холестатична жовтяниця, панкреатит,
фульмінантний некроз печінки; шкірні реакції; нетримання/затримка сечі,
інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність;
пріапізм, імпотенція, зміни еякуляції, дисменорея; стомленість, підвищення t0 тіла,
доброякісна гіпертермія, порушення регуляції потовиділення; підвищення рівня
КФК, гіпонатріємія; раптова смерть; частота невідома — сепсис, набряк Квінке,
лейкоцитокластичний васкуліт, псевдофеохромоцитома, холінергічний с-м;
плевротонус (с-м «Пізанської вежі»), ІМ, стенокардія, прискорене серцебиття,
фібриляція передсердь, недостатність мітрального клапана, гіпотензія,
бронхоспазм, закладеність носа, діарея; дискомфорт у животі/печія/диспепсія,
коліт, печінковий стеатоз/ чи некроз, гепатотоксичність, гепатофіброз, цироз
печінки; порушення функцій печінки (печінкова недостатність, необхідність
трансплантації печінки та смерть), порушення пігментації, м’язова слабкість/ чи
спазми, міальгія, системний червоний вовчак, нічний енурез; ниркова
недостатність, ретроградна еяколяція.
4. Задача: хвора, 40 років. Знаходиться на обліку у психіатра 10 років. Психічний
стан характеризується зниженим настроєм, утрудненням асоціативного процесу,
вираженою мовно-руховою загальмованістю. У висловлюваннях ідеї
самозвинувачення, самоприниження. Порушений сон, знижений апетит,
спостерігається тахікардія, сухість слизових оболонок, закрепи. Стан поліпшується
в другій половині дня.
Відповідь: депресивний синдром (тут практично є тріада Протопопова, лише
замість сухості слиз обол має бути мідріаз). Есциталопрам 10 мг - починати з 5 мг
3 дні 1 р/д, потім перейти до 10 мг 1 р/д, за відсутності ефекту можна збільшити до
20 мг + психотерапія.

Білет №10
1. Розлади сприйняття: ілюзії, визначення, класифікація.
Ілюзії — перекручене сприйняття реально існуючого предмета зі зміною його
змісту, значення. Залежно від розладу діяльності того чи іншого аналізатора
виділяють слухові (перекручене сприйняття змісту реальної мови, голосів у шумі і
т.п.), зорові й інші ілюзії.
За механізмом виникнення ілюзії підрозділяють на фізичні, фізіологічні, психічні.
Фізичні — виникають через особливості фізичних властивостей предметів і
речовин (переломлення предмету на межі двох середовищ, міражі).
Фізіологічні — пов'язані з фізіологічними особливостями функціонування
аналізатора (наприклад, відчуття руху після зупинки поїзда; обрій, де земля
сходиться з небом, рівнобіжні лінії на далекій відстані сприймаються як такі, що
сходяться і т.д.). Вони зумовлені недосконалістю органів чуття. Ілюзії можуть бути
пов'язані також з тим, що увага зосереджена на одному подразнику, тому інші
можуть сприйматися хибно. К. Ясперс називав ці ілюзії ілюзіями неуважності.
Психічні ілюзії — пов'язані зі змінами психічної діяльності. До них відносять
афективні, вербальні, парейдолічні. Сильні емоції, страх, чекання, напруження
створюють афективні ілюзії. Виникненню ілюзій сприяють утруднені умови
сприйняття (погана освітленість, чутність). Слухові вербальні, чи інтерпретативні,
ілюзії виникають, коли хворий у різних звуках (шум вітру, скрип, скрегіт коліс
потяга та ін.) чи розмовах оточуючих чує зауваження, накази на свою адресу. Вони
часто поєднуються з маренням відношення.
Парейдолії — складні чуттєві, образні ілюзії. Прочитане, бачене раніше отримує
надмірну силу і накладається на невідповідний за змістом реальний образ.
Парейдолічні ілюзії виникають у зв'язку з порушенням свідомості (за умов
інтоксикації, гіпертермії, вживання галюциногенів). У разі парейдолічних ілюзій
хворий в малюнках шпалер, тінях від предметів бачить фантастичні чудовиська,
страшні зображення.
2. .Епілептична хвороба : класифікація ,клініка великого епілептичного
нападу .
Епілепсія – хронічне ендогенно-органічне захворювання головного мозку, яке
характеризується парціальними і генералізованими судомними нападами,
типовими змінами характеру і мислення, які досягають ступеня недоумства, а
також можливим розвитком гострих і хронічних психозів на окремих етапах
хвороби. Приблизно у 5% людей протягом життя має місце хоч би один
епілептичний напад. Найчастіше напади починаються в дитячому і підлітковому
віці.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЕПІЛЕПСІЇ
I. Генералізовані (загальні) напади.
Протікають з виключенням свідомості.
1. Великі судомні припадки
2. Малі судомні припадки (пропульсивні, ретропульсивні, абсанси, міоклонічні
напади,
акінетичні напади)
3. Епілептичний статус
II. Фокальні (вогнищеві) напади.
1. Рухові:
а) джексоновські,
б) адверсивні,
в) жувальні,
г) м`язеві постуральні,
д) напад міоклонічної епілепсії.
2. Чутливі напади:
а) сомато-сенсорні,
б) зорові,
в) слухові,
г) нюхові,
д) смакові,
е) напади
запаморочення
3. Психічні напади (пароксизмальне порушення психіки):
а) короткочасні психози, сутінкові
стани свідомості, особливі стани свідомості, дисфорії;
б) епілептичні психози.
4. Автоматизми: транс, фуга, психомоторні напади.
5.Вегетативно-вісцеральні напади.
6.Мовні напади:
а) напади втрати артикуляції;
б) власне афатичні.
7.Рефлекторні напади.
Великий епілептичний напад
(Якщо коротко то : Великий епілептичний напад супроводжується судомами всієї
мускулатури, порушенням дихання (обличчя стає синюшним, з рота витікає піна),
настає мимовільне сечовипускання й дефекація. Після нападу, який триває до 2-2,5
хвилин, хворий засинає. Спогади хворого про події під час нападу відсутні.)
РОЗГОРНУТО
Великий епілептичний напад - найрозповсюдженіший вид епілептичних нападів
.Великому епілептичному нападу можуть передувати передвісники: зміна настрою,
головний біль, погіршення самопочуття.
У деяких хворих напад починиється з аури у вигляді стереотипних короткочасних
(кілька секунд) вегетативних, вестибулярних, сенсорних, моторних, вісцеральних
або психічних розладів.
В іншої частини хворих напад починається з різкого падіння, складається з двох
фаз:тонічної та клонічної.
В тонічній фазі нападу, що триває 20-30 сек, судоми охоплюють усі скелетні м`язи
з перевагою у м`язах-розгиначах, очі звичайно широко відкриті, рот
напіввідкритий. Судоми починаються з м`язів тулуба, з переходом на кінцівки.
Клонічна фаза складається з короткочасних скорочень м`язів-згиначів тулуба та
кінцівок, з посмикуючим розслабленням. Тривалість клонічної фази – 2-3 хвилини.
Характерними ознаками генералізованого тоніко-клонічного нападу є мідріаз із
арефлексією зіниць на світло, а також посилена салівація, що в поєднанні із
прикусом язика у клонічній фазі нападу призводить до появи кров`янистих
пінистих виділень з рота.
Гіперсекреція під час нападу виникає в слинних, потових, трахеобронхіальних та
інших залозах.
Протягом 10-15 сек безпосередньо під час нападу виникає коматозний стан, що
характеризується м`язовою атонією, яка призводить до мимовільного виділення
сечі й калу через розслаблення сфінктерів. Зіничні й корнеальні рефлекси відсутні.
Свідомість у хворих
повністю відсутня (кома). Надалі мідріаз зникає, відновлюються поверхневі
рефлекси; глибокі рефлекси послабленні, часто поєднуються з симптомом
Бабінського. Після відновлення свідомості звичайно виникають скарги на
головний біль, біль у м`язах, погане
самопочуття, під час нападу відзначається повна амнезія. Можливий також
варіант, коли коматозний стан змінюється постіктальним (післянападним) сном.
3. Оланзапін( антипсихотики)
Покази:
Шизофренія (пацієнти від 13 років і старші)
Підтримуюча терапія при шизофренії
Ажитація, пов’язана з шизофренією (внутрішньом’язевий спосіб введення)
Гостра манія/змішана манія (монотерапія та підсилення літієм або вальпроатом.
Підходить пацієнтам від 13 років і старшим)
Підтримуюче лікування при біполярному розладі
Гостра ажитація, пов’язана з біполярною манією (внутрішньом’язево)
Біполярна депресія (у комбінації з флуоксетином - препарат Symbyax)
Інші психотичні епізоди
Поведінкові розлади при деменції
Поведінкові розлади у дітей та підлітків
Розлади, пов’язані з проблемами контролю імпульсів
Межовий розлад особистості
Механізм дії:
Через блокаду 2-дофамінових (D2) рецепторів зменшує позитивні симптоми
психозу та стабілізує афективні симптоми
Блокада 2А-серотонінових рецепторів (5HT2A) викликає посилення вивільнення
дофаміну у певних відділах мозку, зменшуючи таким чином моторні побічні
реакції та позитивно впливаючи на когнітивні симптоми
Спосіб застосування та дози:
10-20 мг/день (перорально або внутрішньом’язево)
Протипоказання:
Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої допоміжної речовини. Відомий
ризик розвитку гострокутової глаукоми.
Побічні реакції:
Найбільш частими побічними реакціями (спостерігалися у ≥ 1% пацієнтів),
пов’язаними із застосуванням оланзапіну в ході проведених досліджень, були такі:
сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівнів пролактину,
холестеролу (холестерину), глюкози та тригліцеридів у крові, глюкозурія,
підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, лейкопенія,
нейтропенія, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти,
транзиторне асимптоматичне підвищення печінкових трансаміназ, висипання,
астенія, стомлюваність, гіпертермія, артралгія.

4. Задача: хвора, 27 років. 3 14 років страждає генералізованими судомними

нападами, регулярного лікування не отримує. На протязі двох років виникають
періоди злобно-тужливого настрою. 3 гнівливістю, агресією по відношенню до
рідних, в такому стані неодноразово ламала меблі, била посуд.
Відповідь: дисфорія (епілептичний характер). Епітептична хвороба. Вальпроат
натрію 300 мг 1 таб. 1 раз/добу на початку прийому їжі, через 3 доби 1,5 таблетки 1
раз/добу, ще через 3 доби – 2 таб. 1 раз/добу + в принципі можна ще гідазепам
0.05 2 р/д не більше 2 тижнів!!!

Білет №11
1.Розлади сприйняття: галюцинації, класифікація та визначення.

Галюцинації — уявне сприйняття без реального подразника (образу, явища).

Наприклад, хворий стверджує, що він бачить чорта, "який кривляється, танцює"
перед ним, при цьому пацієнт дуже здивований, що лікар не реагує на чорта і
говорить, що "його тут немає".

Зорові галюцинації — уявне сприйняття зорових образів без реального в даний

час подразника (образу, явища). Наприклад, хворий стверджує, що він бачить змій,
що плазують під ліжком. Як правило, зорові галюцинації відображують гострі
стани, а слухові (вербальні) і тактильні — хронічні. Зорові галюцинації більш
характерні для екзогенноорганічної патології.

Слухові галюцинації — хворий чує крики, розмови, музику, спів тощо, чого в
цей час немає. Виділяють вербальні галюцинації у вигляді людської мови.
Стосовно особистості хворого вони можуть бути нейтральними, коментуючими
(ворожими, загрозливими, доброзичливими, антагоністичними — одні голоси
добрі, інші — злі), імперативними, тобто такими, що наказують хворому щось
зробити. Імперативні галюцинації становлять велику небезпеку іля самого хворого
й оточуючих, тому що "голоси" можуть наказати вбити кого-небудь, підпалити
квартиру, викинути коштовні речі і т.і
Нюхові галюцинації — хворий сприймає запахи, що відсутні в цей час. Вони
можуть бути приємними, але частіше — неприємними, наприклад, зізкі запахи
гару, бензину, "запах газів, що відходять з кишечнику". Різкі іапахи
спостерігаються у разі нюхової аури в епілептиків.

Смакові галюцинації виражаються в тому, що хворий сприймає смакові

подразники, які в цей час відсутні, часто це присмак гіркоти, "отрути" (ртуті,
свинцю, стрихніну).

Тактильні галюцинації — температурні, відчуття вологи на тілі, у вигляді

дотиків, стискання, погладжувания, щипків, розтягнення шкіри тощо.

Вісцеральні галюцинації (сенестопатичний галюциноз) — уявляють предмет чи

образ у якому-небудь органі чи частині тіла. Наприклад, хворий "бачив", як до
нього "у рот заповзла змія й оселилася в стравоході". Прості галюцинації —
фотопсії, акоазми, що не мають змісту. Вони сприймаються в окликах, світлових
ефектах, у кольорових цятках та ін.

Складні галюцинації - мають зміст, можуть бути у вигляді образів, сцен,

панорам, діалогів, розмов, запахів та ін.

Справжні, повні, галюцинації — галюцинації, що мають усі властивості

сприйняття, а саме чуттєву жвавість, екстрапроекцію, відсутність довільної
змінюваності, що створює відчуття реальності. Наприклад, хворий "бачив відьму".
Він жваво, яскраво, детально описував зовнішність "відьми", мертвотно блідий
колір тіла, "пазурі", що стало приводом вважати цей образ відьмою. Сиділа вона в
кімнаті, кривлялася, лякала, а він нічого не міг зробити, відьма була реальною,
"дійсною". Цей хворий переживав повну, справжню, галюцинацію.

Неповні (псевдогалюцинації) — галюцинації, у яких відсутня яка-небудь із

властивостей сприйняття. Якщо відсутня екстрапроекція, то це
псевдогалюцинація, описана В.Х. Кандинським і виражається в тому, що хворий
чує всередині голови голоси, звуки та ін. чи бачить "внутрішнім оком"
"розташованих на звивинах мозку чоловічків" чи інші образи. Псевдогалюцинації
втрачають таку властивість сприйняття, як почуття реальності і відрізняються від
реальних подразників.

Галюцинації поділяють на особливі види.

Гіпногогічні — галюцинації, що з'являються при переході від стану неспання до

сну (під час засинання). Ці галюцинації виникають при закритих очах, вони
можуть бути поодинокими чи множинними, сценоподібними чи
калейдоскопічними. Значно рідше бувають гіпнопомпічні, що виникають під час
пробудження, тобто при переході від сну до неспання. Ці галюцинації зникають,
коли хворий засинає чи цілком пробуджується.
Екстракампінні — галюцинації, що розташовуються поза полем зору. Наприклад,
хворий, дивлячись прямо перед собою, "бачить" позаду себе чорта. Функціональні
— галюцинаторний подразник сприймається поряд, паралельно з реальним.
Наприклад, у шумі води чується і шум води, і "голоси". Від ілюзій функціональні
галюцинації відрізняються тим, що під час ілюзій замість одного подразника
сприймається інший за змістом (не шум води, коли відкривають кран, а шепотіння,
мова), а в разі функціональних галюцинацій, як викладено вище, сприймається і
шум води (реальний), і галюцинаторна мова в ній.

Рефлекторні галюцинації — відтворені, коли реальний подразник (наприклад,

поворот ключа в замку) галюцинаторно сприймається в іншому місці (поворот
ключа в серце). Чи, наприклад, веретено в руці — веретено обертається і дзижчить
у серці. Викликані галюцинації — спричинені сеансом гіпносугестії.

Негативні галюцинації — відсутність сприйняття дійсно існуючих предметів.

Епізодичні галюцинації — що виникають періодично, наприклад екстатичні в

епілептиків.

Галюцинації типу Шарля Боне — у психічно здорових, що втратили зір чи слух,

виникають зорові чи слухові галюцинації (із критичною оцінкою). Наприклад:
сліпа хвора бачила, як "уздовж паркану, пофарбованого у зелений колір, йде білява
дівчина в красивому блакитному платті".

Явища фантома в осіб після ампутації — галюцинації у психічно здорових (із

критичним до них відношенням), коли людина відчуває наявність ампутованої
кінцівки, біль у ній та ін

Галюпиноз – стан безперервного галюцинування з переважно єдиним видом

галюцинацій (значно рідше – в поєднанні декількох видів), у той час як інші
психопатичні розлади (насамперед марення) відступають на другий план або
зовсім відсутні. Він виникає за ясної свідомості та у разі достатнього збереження
орієнтування всіх видів. Найчастіше трапляються слухові (вербальні) галюцинації,
є також зорові й тактильні галюцинози.

2. Реактивні психози :критерії Ясперса ,клініка ,лікування .

Критерії Ясперса
Критерії запропоновані в 20-х роках ХХ сторіччя німецьким психіатром К.
Ясперсом, а саме:
- безпосередній зв'язок в часі психічних розладів з виникненням психотравмуючої
ситуації;
- відтворення цієї ситуації в клінічній картині захворювання;
- одужання в міру втрати актуальності психотравмуючої ситуації.
Реактивні психози.(В питанні нема класифікації ,але в ній зазначена клініка)
Характеризуються психотичними синдромами з чіткою клінічною картиною.
Виникають
гостро у осіб з певними преморбідними особливостями в умовах переживання
безпосередньої загрози життю або здоров'ю.
Класифікація :
I. Гострі психогенні психози (афектогенне збудження та ступор).
II. Підгострі (сутінковий стан, істеричні психози - ступор, псевдодеменція,
пуерилізм);
III. Затяжні (реактивна депресія та параноїд);
IY. Інші форми (індуковане маячіння, психогенно зумовлені сутяжні, іпохондричні
розлади,
ідеї ревнощів).
I. Гострі реактивні психози (емотивний шок, емоційна шокова реакція)
Афектогенний ступор складається із загальної загальмованості (нерухомість) і
потьмарення свідомості. Хворі залишаються на тому самому місці, де вони
знаходились, коли виник афект страху. Втрачаються як усна, так і писемна
мова.Тривалість від 2-3 годин до 15-20 днів.З часом нерухомість раптово
змінюється короткочасним моторним збудженням на тлі звуження свідомості. При
цьому поведінка втрачає цілеспрямованість, небезпеки для них не існує.Тривалість
15-20 хвилин, потім сон і амнезія.
II. Підгострі реактивні психози. В них можуть трансформуватись гострі
психози або вони виникають самостійно.
1. Психогенне сутінкове потьмарення свідомості зустрічається у осіб з
резидуальною органічною симптоматикою, з істеричним розладом
особистості. Хворі втрачають чіткість орієнтування в навколишньому
середовищі, все реально існуюче не включається в потік свідомості.
Переживання сконцентровані навколо психотравмуючої ситуації.
Поведінка III. Затяжні реактивні психози.
1. Реактивний параноїд.
Грає роль травма, конституційні особливості особистості, тривале емоційне
напруження, нервове та психічне виснаження, тривале безсоння. Буває
гострим та затяжним.
- Гострий, супроводжується відчуттям смертельної небезпеки, маячними ідеями
відношення. Супроводжується галюцинаторно-маячним збудженням.
- Затяжний, тривалість 2-4 тижні. Маячення кверулянства, коли маячні ідеї
формуються навколо боротьби проти несправедливості. Реальні факти
трактуються за механізмом "кривої логіки".
2. Реактивна депресія - найчастіша форма (40%). Буває глибокою (пригнічений
настрій, маячноподібні ідеї, спроби самогубства, уперта відмова від їжі) та
помірною (зниження апетиту, безсоння, слізливість, втрата інтересу до праці).
Асоціативна та рухова загальмованість незначна або відсутня. Початок повільний.
Маячні ідеї тематичні, конкретні. Хворі "виливають душу", відкриті у вивільненні
симптоматики. Тривалість 20 діб - 4 місяці.
IY. Інші форми.
1. Маячення переслідування у глухуватих грунтується на їх невпевненості щодо
своєї
безпеки, внаслідок неможливості підтримувати взаємовідносини з оточуючими.
Шум у вухах
буває основою для виникнення розладів сприймання - "голосів".
2. Індуковане маячіння - результат психогенного впливу і своєрідної переробки
чужого
психозу, можливий у осіб з низьким інтелектом, підвищеним впливом навіювання ,
які
проживають , або тісно спілкуються з хворою особою . Тематика маячіння може
бути тісно
пов'язана з повсякденним життям: маячіння переслідування, сутяжний чи
еротичний вид
маячіння.
3. «Інтерпретативне» маячіння. При його виникненні відіграє роль фізична
перевтома,
тривале безсоння, інтоксикації. Наприклад «залізничний» параноїд. Основний
патогенний
фактор - переповнені поїзди, вокзали, маса людей, уривки розмов, що линуть
звідусіль,
невиразні об'яви дикторів, що створює атмосферу невизначеності і тривоги.
Картина психозу
відтворює ситуацію. Виникає маячіння відношення, переслідування.
ЛІКУВАННЯ
Загальні принципи терапії при невротичних розладах.
1) Санаторно-курортний режим.
2) Медикаментозна терапія:
транквілізатори (для ослаблення проявів емоційної напруги, тривоги і
сомато-вегетативних розладів) : гідазепам, альпразолам, діазепам.
антидепресанти за показами: СІЗЗС ( пароксетин, сертралін, есциталопрам),
чотирьохциклічні антидепресанти ( міансерін, міртазапін), трициклічні
антидепресанти (амітріптілін, іміпрамін, кломіпрамін). вітаміни і ноотропи
(для ослаблення стомлюваності і підвищення функціональності): переважно
вітаміни групи В, пірацетам, фенібут, ніцерголін.
3) Психотерапія (основна, патогенетична терапія) для усвідомлення та
відпрацювання внутрішньоособистісного невротичного конфлікту з
переорієнтацією на інший вид активності та (або) мобілізацією можливих
ресурсів особистості.
4) Нормотиміки (для стабілізації порогу емоційного сприйняття):
ламотріджін, вальпроєва Кислота.
3. Рисперидон ( антипсихотики)
Показання:
Шизофренія, від 13 років і старші (оральний, внутрішньо м’язові ін’єкції
пролонгованої дії)
Рецидиви при шизофренії (оральний)
Інші психотичні розлади (оральний)
Гостра манія / змішана манія, вік 10 років і старші (оральний, монотерапія та
підсилення літієм або вальпроатом)
Аутизм пов'язаний з дратівливістю у дітей віком 5-16 років
Підтримуюче лікування біполярного розладу (внутрішньо м’язові пролонговані
ін’єкції, монотерапія та підсилення лікування літієм або вальпроатом)
Біполярна депресія
Поведінкові розлади при деменції
Поведінкові розлади у дітей та підлітків
Механізм дії:
Блокада 2-дофамінових (D2) рецепторів, зменшуються позитивні симптоми
психозу і стабілізуються афективні симптоми
Блокада 2А-серотонінових (5HT2A) рецепторів, викликає посилення вивільнення
дофаміну в певних частинах мозку і таким чином зменшує моторні побічні реакції
і вірогідно покращує когнітивні симптоми.
Спосіб застосування та дози:
2-8 мг на день, оральна форма для гострого психозу та біполярного розладу
0.5-2.0 мг на день для дітей та пацієнтів похилого віку
25-50 мг депо-форма внутрішньом’язово через 2 тижні
Протипоказання:
Гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої допоміжної речовини
препарату.
Деменція та симптоми хвороби Паркінсона (ригідність, брадикінезія та
паркінсонічні порушення постави).
Деменція та підозра на деменцію з тільцями Леві
Побічні реакції:
Найбільш частими побічними реакціями, про які повідомляється (частота ≥ 10 %),
є паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль та безсоння. Паркінсонізм та
акатизія є дозозалежними побічними реакціями.

4. Задача: хвора, 13 років. Часто жаліється на головний біль. В школі не

навчається через погану пам'ять, виражених емоційних розладів y вигляді
роздратованості, яка змінюється апатією. Не може виконувати навіть прості
шкільні завдання. 3 3-х річного віку у хворої в нічний час спостерігаються тоніко-
клонічні напади 3-4 рази на місяць, про які з ранку вона нічого не памʼятає. В
денний час спостерігаються мʼязеві посмикування, особливо в мʼязах обличчя та
кінцівок.
Відповідь: Епілептична хвороба, генералізована. Вальпроат натрію 300 мг 1 таб. 1
раз/добу на початку прийому їжі, через 3 доби 1,5 таблетки 1 раз/добу, ще через 3
доби – 2 таб. 1 раз/добу.

Білет №12
1. Класифікація розладів пам'яті. Кількісні та якісні розлади пам'яті. Види амнезій:
ретро-, антероградна, фіксаційна.

Кількісні:

Гіпермнезія(посилення пам’яті) – короткочасне посилення пам’яті на основі

хворобливих станів, інколи виникає і у здорових людей.(надто легке відтворення
давно забутої інформації.)При маніакальних гарячкових станах, внаслід
приймання наркотиків стимулювальної дії, в гіпнотичному стані й у разі
смертельної небезпеки.

Гіпомнезія (послаблення пам’яті)- погіршення відтворення інформації,

необхідної в даний момент, зниження здатності відтворювати окремі події, деталі
(дати, цифри, імена).Пам’ять послабляеться на схилі віку, при атеросклерозі судин
головного мозку, психоорганічному синдромі, астенічних станах, оглушенні.
Амнезія порушення пам’яті супроводжується втратою здатності зберігати і
відтворювати раніше здобуту інформацію. При старечому недоумстві, хворобах
Альцгеймера і Піка, органічних і судиних ушкодженнях головного мозку.
Епілептичний напад, аментивне та запаморочливе затьмарення свідомості,
абсанси, фуги, транси, тяжкі форми делірію, стани непритомності ,сопору і коми.
При гістріорних розладах (істерії) можуть виникати А.функціонального хар-ру.

Види А.:

1.Фіксаційна –втрата здатності запам’ятовувати, відсутність пам’яті на поточні

події.

2.Антероградна– втрата спогадів про події , що відбувалися безпосередньо після

закінчення стану непритомності або іншого розладу психіки.

3.Ретроградна– зникнення з пам’яті подій ,які передували стану непритомності

або психічному захворюванню.

4.Антероретроградна– поєднання антероградної і ретроградної А.

5.Ретардована– запізніла А., одразу після захворювання або стану непритомності

хв. може розповісти про минулі переживання і події, але пізніше вони амнезується.

6.Афектогенна (вибіркова)– поширюється лише на події негативного

емоц.забарвлення, тоді як нейтральні або приємні події, що відбуваються в той
самий період, зберігаються в пам’яті. Хар-но для істерії.

7.Часткова– охоплює лише деякі події або певні системи зв’язків (дати, цифри,
імена).Виникає при атеросклерозі судин г.м., виражених астенічних станах.

8.Загальна– зникають із пам’яті всі події до того чи іншого періоду. При більшості
станів порушення

свідомості.

9.Прогресуюча– втрата здатності запам’ятовувати і поступове спустошення запасів

пам’яті, яке відбувається згідно з законом Рібо за яким втрата інформації
проходить у зворотньому напрямку до її накопичення. Насамперед хв. забуває
поточні події , потім недавні факти, відтак забуває інформацію, здобуту раніше.
При старечих психозах ,хворобі Альцгеймера, Піка,атеросклерозу судин г.м.

Якісні порушення пам’яті(спотворення спогадів -парамнезії):

Види парамнезій:
1.Ілюзії пам’яті – (ретроспективне спотворення спогадів)-хв згадує реальні події,
до яких додає вигадані подробиці.

2.Псевдоремінісценції–спогади хв. про події,які ніколи не відбувалися, але могли

відбутися. Критична самооцінка подій, які він пригадує ,при цьму збережена.

3.Конфабуляції–заповнення прогалин уявними або нереальними подіями, які не

могли відбутися з хв.. Самокритична оцінка цих подій ним втрачена, що свідчить
про зниження інтелекту.

4.Криптомнезії–розлад пам’яті (спотворення) втрата здатності розрізняти між

собою реальні минулі події і події, яких не було, але про них людина могла
прочитати, почути від інших, побачити.

Був: Асоційовані К. – почуте, побачене у сновидіннях хв. згадує як пережите

реально.

Відчужені К. – події які насправді відбувалися з ним, згадує як почуті, прочитані ,

десь побачені.

5.Екмнезії– перенесення подій з минулого втеперішній час (пр. літня жінка живе
спогадами юнацьких літ – готується до весілля).

6.Анекфорія– спогади при нагадуванні. Виникає у людей літнього віку.

Корсаківський амнестичний синдром– поєднання розладів запам’ятовування

поточних подій (фіксаційна амнезія) ретроградної чи антероградної А. з
псевдоремінісценціями, рідше конфабуляціями при зниженні психічної активності.
Синдром описаний Корсаковим при алкогольному полі невротичному психозі. При
травматичних, інфекційних та інтоксикаційних уражень г.м..

2. Інволюційні (пресенільні) психози : клініка, лікування .

-Клініка
Інволюційна меланхолія(інволюційний психоз) у більшості випадків виникає після
нетривалого продромального періоду з явищами астенії, зниження настрою,
головним болем. У подальшому розвивається депресія з явищами іпохондрії та
множинними сенестопатіями, підвищеною увагою до свого здоров'я, нав'язливим
страхом захворіти тяжкою невиліковною хворобою або впевненістю у наявності
такого захворювання.
Цей психоз супроводжується вегетативними симптомами — тахікардією,
пітливістю, диспептичними явищами та множинними незвичними відчуттями —
сенестопатіями (відчуття печіння у тілі, повзання мурашок, ворущінням судин та
нервів). Хворі призначають собі режим, дієту, постійно звертаються до лікарів
різних спеціальностей, вимагають чисельних обстежень.
Гострий період захворювання проявляється у формі ажитованої депресії: хворі
постійно знаходяться на ногах, метушаться, стогнуть, очікуючи страждань, страти,
загибелі родини. Сприйняття навколишнього носить характер марення, у розмовах
оточуючих чують погрози на свою адресу, звинувачення, осудження. В хворих
спостерігаються соматичні зміни — передчасне старіння, схуднення. Перебіг
захворювання тривалий, після виражених клінічних розладів настає стабілізація
клінічної картини, афективні розлади стають менш вираженими, поступово зникає
депресивне марення та настає одуження.
-ЛІКУВАННЯ

Хворим необхідний суворий нагляд. Для лікування інволюційної меланхолії

рекомендується госпіталізація, загальнозміцнююча терапія, антидепресивна
терапія. При тривалому перебігу та соматичному виснаженні рекомендується
проведення електросудомної терапії. При відмові від їжі — введення інсуліну
перед їжею, годування через зонд, амітал-кофеїнове розгальмування.
3. Паліперидон( антипсихотики)
Показання для застосування:
Шизофренія
Підтримуюча терапія при шизофренії
Шизоафективний розлад
Інші психотичні розлади
Біполярний розлад
Біполярна депресія
Порушення поведінки при деменції
Порушення поведінки у дітей та підлітків
Механізм дії:
Блокує рецептори дофаміну 2, таким чином зменшує позитивні симптоми психозу
та стабілізує афект.
Блокує рецептори серотоніну 2А, посилюючи вивільнення дофаміну в певних
областях мозку і, таким чином, зменшує екстрапірамідні побічні ефекти і,
можливо, покращує прояв когнітивних та афективних симптомів.
Властивості як антагоніста серотоніну 7 можуть сприяти антидепресантній дії
Спосіб застосування та дози:
6 мг / день (перорально)
Протипоказання:
Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якої з допоміжних
речовин препарату, або до рисперидону.
Побічні реакції:
Найчастішими побічними реакціями під час клінічних досліджень були безсоння,
головний біль, тривожність, інфекції верхніх дихальних шляхів, реакції у місці
ін’єкції, паркінсонізм, збільшення маси тіла, акатизія, ажитація,
седація/сонливість, нудота, запор, запаморочення, м’язово-скелетний біль,
тахікардія, тремор, біль у животі, блювання, діарея, слабкість та дистонія. З них
акатизія та седація/сонливість виявилися дозозалежними побічними реакціями.

4. Задача: хворий, 27 років. Мати відзначає наявність порушення поведінки з

підліткового віку. Батьки відмічають виражену, стійку і демонстративну позицію
безвідповідальності, часто бʼється без причини, байдужий до інших. Друзів не
має, з оточенням часто конфліктує. В своїх проблемах звинувачує навколишніх.
Почуття провини відсутнє. Доставлений на прийом до лікаря матірʼю після
чергової бійки.
Відповідь: Антисоціальний розлад особистості (Психопатія). Психотерапія.

Білет №13
1. Психоорганічний синдром: тріада симптомів (Вальтер-Бьюеля), клініка і
діагностичне значення.

Психоорганічний синдром (енцефалопія). Власне, це група психопатологічних

синдромів, спричинених органічним ураженням головного мозку. Подібність
патогенетичних механізмів зумовлює деякі спільні ознаки такого типу синдромів
різної етіології.

Органічний психосиндром (психоорганічний) характеризується загальною

психічною неспроможністю, зниженням пам'яті, особливо на останні події,
кмітливості, працездатності, ослабленням афективно-вольових властивостей (Е.
Bleuler, 1916).

Н. Walther-Büel (1951) виділив тріаду симптомів, які характеризують клінічні

прояви органічного психосиндрому:

 — ослаблення пам'яті, що може досягти синдрому Корсакова (погіршення

осмислення, розуміння);
 — нестриманість;
 — лабільність емоцій.

До клініки синдрому належать ознаки вогнищевих розладів мовлення, гнозису та

праксису. Обов'язковим симптомом є деменція.

Органічний психосиндром може набувати резидуального характеру внаслідок

гострого екзогенного психозу. У такому разі його перебіг стабільний. Але часто
він є ознакою прогредієнтного органічного захворювання. При цьому
спостерігають певну динаміку: від церебростенічних ознак до глибокого
недоумства.

Поряд із недоумством при органічному психосиндромі виникають

психопатоподібні зміни особистості. Залежно від переважання в клінічній картині
ознак недоумства або психопатоподібних змін виділяють два варіанти органічного
психосиндрому — характерологічний і дементний. Вони можуть бути певними
етапами хворобливого процесу: характеропатичні зміни переходять у грубу
психоорганічну деменцію.

Органічний психосиндром спостерігають при хронічних екзогенних і ендогенно-

органічних ураженнях головного мозку (прогресивний параліч, судинні психози,
старече недоумство, хвороби Піка й Альцгеймера, наслідки ЧМТ, пухлини
головного мозку, інфекційні й інтоксикаційні психози з несприятливим перебігом).

2. )Психогенні захворювання ,класифікація .Поняття :емоційно стресова

реакція ,Адаптаційна реакція ,неврози .Принцип лікування .

ПСИХОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ - різні розлади психічної діяльності, що

виникають під впливом психічної травми або в психотравмуючій ситуації.

-Класифікація
I. Невротична реакція. Це Характеризується гострим початком і короткочасним
перебігом.бурхливі емоційно-вегетативні спалахи з плачем, руховими розладами,
вегетативними розладами (розлите почервоніння обличчя, шиї, грудей, тахікардія,
прискорене дихання).
II. Неврози. Психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний
межовий розлад, в основі якого лежить порушення особливо значимих життєвих
відносин людини і проявляється в специфічних клінічних феноменах при
відсутності психотичних (галюцинації, марення, кататонія, манія) явищ.
III. Реактивні психози. Характеризуються психотичними синдромами з чіткою
клінічною картиною. Виникають гостро у осіб з певними преморбідними
особливостями в умовах переживання безпосередньої загрози життю або здоров'ю-
емоційно стресова реакція
I. Гострі реактивні психози (емотивний шок, емоційна шокова
реакція(сподіваюсь це одне і те ж))
Афектогенний ступор складається із загальної загальмованості (нерухомість) і
потьмарення свідомості. Хворі залишаються на тому самому місці, де вони
знаходились, коли виник афект страху. Втрачаються як усна, так і писемна мова.
Тривалість від 2-3 годин до 15-20 днів.
З часом нерухомість раптово змінюється короткочасним моторним збудженням на
тлі звуження свідомості. При цьому поведінка втрачає цілеспрямованість,
небезпеки для них не існує.
Тривалість 15-20 хвилин, потім сон і амнезія.
Адаптаційна реакція
Адаптаці́йний синдро́м — комплекс різноманітних реакцій захисного
характеру, що виникають в організмі людини і тварини у відповідь на значні
пошкоджувальні діяння (стресори). Стресорами можуть бути фізичні, хімічні,
біологічні та психічні впливи.

Неврози. Психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний

межовий розлад, в основі якого лежить порушення особливо значимих життєвих
відносин людини і проявляється в специфічних клінічних феноменах при
відсутності психотичних (галюцинації, марення, кататонія, манія) явищ.
-Лікування
Загальні принципи терапії при невротичних розладах.
1) Санаторно-курортний режим.
2) Медикаментозна терапія:
транквілізатори (для ослаблення проявів емоційної напруги, тривоги і сомато-
вегетативних розладів) : гідазепам, альпразолам, діазепам.
антидепресанти за показами: СІЗЗС ( пароксетин, сертралін, есциталопрам),
чотирьохциклічні антидепресанти ( міансерін, міртазапін), трициклічні
антидепресанти (амітріптілін, іміпрамін, кломіпрамін).
вітаміни і ноотропи (для ослаблення стомлюваності і підвищення
функціональності): переважно вітаміни групи В, пірацетам, фенібут, ніцерголін.
3) Психотерапія (основна, патогенетична терапія) для усвідомлення та
відпрацювання внутрішньоособистісного невротичного конфлікту з
переорієнтацією на інший вид активності та (або) мобілізацією можливих ресурсів
особистості.
4) Нормотиміки (для стабілізації порогу емоційного сприйняття):
ламотріджін, вальпроєва Кислота.
3. ГАЛОПЕРИДОЛ
Фармакологічна дія
Нейролептичний (що гальмує вплив на центральну нервову систему і в звичайних
дозах не викликає снодійного ефекту) засіб з вираженим антипсихотичним
ефектом.
Показання до застосування
Шизофренія, маніакальні (неадекватно підвищений настрій, прискорений темп
мислення, психомоторне збудження), галюцинаторні (маячня, бачення, що
набувають характеру реальності), маячні стани, гострі та хронічні психози,
викликані різними причинами. У комплексній терапії при больовому синдромі,
стенокардії, при неприборканій нудоті та блювоті.
Спосіб застосування
Внутрішньо по 0,0015-0,03 г на день, внутрішньом'язово та внутрішньовенно по
0,4-1 мл 0,5% розчину. Як протиблювотне призначають внутрішньо дорослим по
0,0015-0,002 г (1,5-2 мг).
Побічна дія
Екстрапірамідні розлади (порушення координації рухів із зменшенням їх обсягу та
тремтінням), при передозуванні безсоння.
Протипоказання
Органічні захворювання центральної нервової системи, порушення серцевої
провідності, захворювання нирок із порушенням функції.
4. Задача: хворий, 20 років. В минулому нічим не хворів. Викладачі та
сокурсники почали звертати увагу на дивакуватості в його поведінці. Періодично
без причини починав то сміятися, то ставати агресивним, розповідав
однокурсникам, що його переслідують. На протязі декількох останніх місяців він
виглядав особливо зануреним у власні думки, перестав навчатися. Коли був
оглянутий дільничним лікарем, виглядав втомленим, проявляв настороженість під
час розмови, до чогось постійно прислухався. На питання лікаря признався, що чує
голоси, які «заставляють його щось робити». Також розповів, що «під виглядом
викладачів ховаються поліцейські, які за допомогою спеціальної апаратури
зчитують його думки, забирають їх, періодично спустошуючи голову і вкладають
в його мозок чужі думки, що керують його діями».
Відповідь: синдром Кандинського-Клерамбо. Параноїдна шизофренія. Клопіксол
акуфаз (50 мг) 4 ін’єкції 1 амп/2 дні в/м + вітамінотерапія (В12), психотерапія.

Білет №14
1. Психопатологічний синдром порушення пам’яті (С.С. Корсакова): продуктивний
та непродуктивний, його діагностичне значення.

Амнестичний (Корсакова) синдром (Корсаковський амнестичний синдром)

описаний С.С. Корсаковим як самостійна хвороба (енцефалопатія), спричинена
алкоголізмом. Проте згодом було помічено, що такий психічний розлад виникає
при багатьох органічних ураженнях головного мозку. Деякі автори ототожнюють
синдром Корсакова й органічний психосиндром. Амнестичний синдром доцільно
розглядати як різновид психоорганічного.

Основним розладом при синдромі Корсакова є втрата пам'яті на теперішні

(поточні) події (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Усі нові
враження миттєво зникають із пам'яті. Хворі нічого не пам'ятають, не знають, де
вони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тижня, які число, рік. Після
розмови з лікарем забувають про неї. Зустрівшись із ним через хвилину,
сприймають як незнайому людину. Не знають своєї палати, ліжка, не пам'ятають,
снідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Усе, що відбулося до
захворювання, зберігається в пам'яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і
набуті знання. З прогресуванням хвороби хворі втрачають пам'ять і на минулі події
(закон Рібо). Прогалини пам'яті заповнюються несправжніми спогадами
(конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псевдоремінісценції). Такі хворі
малорухливі, безпорадні, безпомічні, кволі та пасивні з вираженою афективною
лабільністю або ейфорією.

Синдром Корсакова може бути алкогольного, травматичного, судинного та іншого

органічного генезу.

2. Дебюти шизофренії
Типи дебютів шизофренії:
1) неврозоподібний - с астено-невротичною, обсесивно-фобічною, ананкастною
табіпохондричною симптоматикою;
2) психопатоподібний - це характерологічні зміни з порушеннями поведінки,
настрою (дратівливість, злостивість, конфліктність), відношення до близьких, до
праці (при цьому завжди чітко визначається хронологія цих змін, які контрастують
з умовами виховання, звичними заняттями);
3) параноідний;
4) гебефренічний;
5) кататонічний.

3. Амітриптилін (Amitriptyline)

Фармакологічна дія

Амітриптилін – трициклічний антидепресант із групи невиборчих інгібіторів

нейронального захоплення моноамінів. Має виражену тимоаналептичну та
седативну дію.

Показання до застосування
Застосовувати строго за призначенням лікаря.

Депресії будь-якої етіології. Особливо ефективний при тривожно-депресивних

станах, через вираженість седативного ефекту. Не викликає загострення
продуктивної симптоматики (марення, галюцинацій) на відміну від
антидепресантів із стимулюючою дією.

Змішані емоційні розлади та порушення у поведінці, фобічні розлади.

Дитячий енурез (за винятком дітей із гіпотонічним сечовим міхуром).

Психогенна анорексія, булімічний невроз.

Неврогенні болі хронічного характеру для профілактики мігрені.

Спосіб застосування

Призначають внутрішньо (під час або після їди).

Початкова добова доза прийому внутрішньо становить 50-75мг (25мг в 2-3

прийоми), потім дозу поступово збільшують на 25-50мг, до отримання бажаного
антидепресивного ефекту. Оптимальна добова терапевтична доза становить 150-
200 мг (максимальна частина дози приймається на ніч). При тяжких депресіях,
резистентних до терапії, дозу збільшують до 300мг і більше, до дози, що
максимально переноситься. У цих випадках лікування доцільно розпочинати з
внутрішньом'язового або внутрішньовенного введення препарату, застосовуючи
при цьому вищі початкові дози, прискорюючи нарощування дозувань під
контролем за соматическим станом.

Після отримання стійкого антидепресивного ефекту через 2-4 тижні дози

поступово та повільно знижують. У разі появи ознак депресії при зниженні доз
необхідно повернутись до колишньої дози.

Якщо стан хворого не покращується протягом 3-4 тижнів лікування, то

подальша терапія недоцільна.

У хворих похилого віку при легких порушеннях, в амбулаторній практиці, дози

становлять 25-50-100 мг (mах) у розділених дозах або 1 раз на добу на ніч. Для
профілактики мігрені, хронічних болях неврогенного характеру (зокрема тривалих
головних болях) від 12,5-25мг до 100мг/сут. Взаємодія з іншими лікарськими
засобами Амітриптилін потенціює пригнічення ЦНС наступними препаратами:
нейролептиками, седативними та снодійними засобами, протисудомними
препаратами, центральними та наркотичними анальгетиками, засобами для
наркозу, алкоголем.
Призначають внутрішньом'язово або внутрішньовенно. При тяжких депресіях,
резистентних до терапії: внутрішньом'язово або внутрішньовенно (вводити
повільно!) вводять у дозі 10-20-30 мг до 4-х разів на добу, збільшення дози слід
проводити поступово, максимальна добова доза 150 мг; через 1-2 тижні переходять
прийом препарату всередину. Дітям старше 12 років та особам похилого віку
вводять нижчі дози та підвищують їх повільніше.

При сумісному застосуванні амітриптиліну з нейролептиками та/або

антихолінергічними препаратами може виникнути фебрильна температурна
реакція, паралітична кишкова непрохідність. Амітриптилін потенціює
гіпертензивні ефекти катехоламінів, але пригнічує ефекти препаратів, що
впливають на вивільнення норадреналіну.

Амітриптилін може знижувати антигіпертензивну дію симпатолітиків (октадину,

гуанетидину та препаратів із подібним механізмом дії).

При одночасному прийомі амітриптиліну та циметидину можливе підвищення

концентрації у плазмі амітриптиліну.

Одночасний прийом амітриптиліну з інгібіторами МАО може призвести до смерті.

Перерва у лікуванні між прийомом інгібіторів МАО та трициклічними
антидепресантами має становити не менше 14 днів!

Побічна дія

В основному пов'язані з холіноблокуючою дією препарату: парез акомодації.

Нечіткість зору, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість у роті, запор,
кишкова непрохідність, затримка сечовипускання, підвищення температури тіла.
Всі ці явища зазвичай відбуваються після адаптації до препарату чи зниження доз.

З боку центральної нервової системи: головний біль, атаксія, підвищена

стомлюваність, слабкість, дратівливість, запаморочення, шум у вухах, сонливість
або безсоння, порушення концентрації уваги, кошмарні сновидіння, дизартрія,
сплутаність свідомості, галюцинації, рухове збудження, дезорієнтація,
дезорієнтація невропатія, зміни на ЕЕГ. Рідко-екстрапірамідні розлади, судоми,
тривога. З боку серцево-судинної системи: тахікардія, аритмія, порушення
провідності, лабільність артеріального тиску, розширення комплексу QRS на ЕКГ
(порушення внутрішньошлуночкової провідності), симптоми серцевої
недостатності, непритомність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота,
блювання, печія, анорексія, стоматит, порушення смаку, потемніння язика,
відчуття дискомфорту в епігастрії, гастралгія, підвищення активності “печінкових”
трансаміназ, рідко холестатична жовтяниця, діарея. З боку ендокринної системи:
збільшення розмірів грудних залоз у чоловіків та жінок, галакторея, зміна секреції
антидіуретичного гормону (АДГ).

4. Задача: хворий, 42 роки. 3 анамнезу - автомобільна катастрофа. Тоді ж була

відмічена втрата свідомості на протязі 6-7 годин, контузія головного мозку.
Хворий дратівливий, запальний, грубий. 3 оточуючими, інколи відмічались сльози
та плач без достатнього для цього приводу. При дослідженні памʼяті повністю
втрачені обставини автомобільної катастрофи і весь період перебування хворого
нейрохірургічному відділенні. Під час бесіди з лікарем розповідав ситуації, які
мали місце в далекому минулому, уявляв це як дійсність. Рік, число, місяць не
памʼятає. Знає, де знаходиться. Професійні знання та навички не змінені.
Відповідь: синдром Корсакова (антероградна амнезія, псевдоремінісценції,
емоційна лабільність) внаслідок ЧМТ (гострий період). Розчин альбуміну 5% в/в
краплинно + кавінтон 5 мг 3 р/д.

Білет №15

1. Маячні ідеї: класифікація за змістом і структурою, діагностичне значення.

Особливості їх проявів у дитячому і підлітковому віці.

Маячні ідеї (маячення) - симптом порушення мислення, при якому помилкове,

невірне судження, що спотворено відображає дійсність, повністю опановує
свідомість і не підлягає корекції зовні. З точки зору хворого, маячна ідея
суб'єктивно сприймається як щось достовірне, в чому він не сумнівається, тому
вона є недоступною виправленню ні за допомогою переконання, ні за допомогою
наочних доведень.

Форми маячення:

1. Маячення параноїдне (несистематизоване, чуттеве) - маячні ідеї, що

характеризуються відсутністю послідовної системи доказів. Вони уривчасті,
не пов'язані між собою, фрагментовані, безладні, безглузді і швидко
змінюються. Несистематизоване маячення пов'язане з порушенням
сприймання (галюцинації).
2. Маячення паранойяльне (систематизоване) - маячні ідеї, що грунтуються
на певній системі доказів з центральною думкою, що їх поєднує. Маячні
судження набувають характеру системи поглядів, що визначають світогляд
особи взагалі. На цих судженнях зосереджується все психічне життя
хворого. Спотворюються відбитки внутрішніх зв'язків між явищами
реального світу. Одне хворобливе судження пов'язується з іншим,
викристлізовуючи маячну систему.
 3. Маячення парафренне - систематизовані маячні ідеї, що пов'язані з
різноманітними галюцинаціями, явищами психічного автоматизму.
Виникають частіше в зрілому віці.
4. Маячення індуковане - маячні ідеї, що розвиваються у людей,
неспроможних критично ставитися до маячних висловів психічно хворого,
які вважаються за істину. Виникає у осіб з низьким інтелектом або високим
рівнем навіюваності. Спостерігається також у членів однієї родини, серед
близьких родичів.

Види маячення за змістом:

· ідеї переоцінки власної особи (величі, збагачення, фізичної могутності та сили);

релігійне, еротичне, винаходу та відкриття; 

· маячення самозвинувачення, самоприниження, гріховності; 

· маячення ревнощів, втрати, шкоди;

· маячення фізичного впливу, переслідування, стосунку; 

· маячення іпохондричне та дисморфологічне

2. Олігофренії :види та ступені
Олігофренія -розумова відсталість, стан значно нижче середнього рівня
когнітивних здібностей людини; вроджене або набуте у
ранньому віці слабоумство, що виражається в недорозвиненні
інтелекту і психіки людини в цілому.
ВИДИ: дебільність, імбецильність, ідіотія
Ступені:
-легка розумова відсталість — IQ = 50-69;
-середньої тяжкості— IQ = 35-49;
-значна — IQ = 20-34;
-глибока — IQ менше 20.
За ступенем недорозвитку інтелекту виділяють 3 форми олігофренії:
• дебільність (IQ = 50-69) - конкретно-образна мова, здатність до
самообслуговування, здатність до навчання,
• імбецильність (IQ = 20-50) - окремі слова, елементарні навички
самообслуговування, не здатні до навчання,
• ідіотія (IQ не більше 20) - окремі нечленороздільні звуки.
3. Агомелатін (Agomelatine) Найменування: Мелітор (Melitor)

Фармакологічна дія
Мелітор – лікарський препарат групи антидепресантів. Мелітор ефективний при
різних формах депресії, а також при десинхронізації циркадних ритмів, стресі та
тривожності. До складу препарату входить активний компонент – агомелатин –
мелатонінергічний агоніст МТ1- та МТ2-рецепторів, а також антагоніст 5-НТ2с-
рецепторів. Препарат не змінює ступінь захоплення моноамінів і не має
спорідненості до гістамін-, холін-, допамінергічних, альфа- та бета-адренергічних
та бензодіазепінових рецепторів. Препарат сприяє синхронізації циркадних ритмів,
нормалізує структуру сну, полегшує засипання та стимулює утворення мелатоніну.
При застосуванні препарату для терапії пацієнтів, які страждають на депресію,
відзначалося подовження фази повільнохвильового сну, у той час як фаза
швидкого сну не зазнавала змін.
Крім того, препарат стимулює вивільнення в корі лобової частки головного мозку
допаміну та норадреналіну. Агомелатин не змінює рівень екстрацелюлярного
серотоніну.
Агомелатин не викликає звикання, а після закінчення терапії препаратом не
відзначається розвиток синдрому відміни.

Показання до застосування
Препарат призначений для терапії пацієнтів із депресивними епізодами.

Спосіб застосування
Препарат призначений для перорального застосування. Таблетку, вкриту
оболонкою, рекомендується ковтати повністю, не розжовуючи і не подрібнюючи,
запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат приймають незалежно від їди,
у разі розвитку побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту препарат
рекомендується приймати під час їди. Добову дозу препарату зазвичай
призначають однією прийом. Пігулки рекомендується приймати увечері перед
сном. Тривалість курсу лікування та дози препарату визначає лікар індивідуально
для кожного пацієнта.
Дорослим зазвичай призначають по 25 мг препарату на добу. Якщо
терапевтичний ефект недостатньо виражений через 2 тижні після початку терапії
дозу препарату збільшують до 50 мг на добу.
Пацієнтам, які отримують терапію Мелітором, рекомендується регулярно
контролювати функцію печінки.
Тривалість курсу лікування визначає лікар залежно від тяжкості захворювання.
Тривалість курсу лікування пацієнтів з депресією має становити щонайменше 6
місяців.
Після припинення терапії препаратом у пацієнтів не відзначалося розвитку
синдрому відміни.

Побічна дія
Препарат зазвичай добре переноситься пацієнтами, у деяких випадках
спостерігався розвиток побічних ефектів, які у більшості пацієнтів проходили
через 2 тижні після початку терапії препаратом.
З боку шлунково-кишкового тракту та печінки: нудота, порушення
випорожнень, гастралгія, підвищення рівня печінкових трансаміназ, гепатит.
З боку центральної та периферичної нервової системи: запаморочення,
головний біль, порушення режиму сну та неспання, парестезії, мігрень, порушення
зору, безпричинне почуття тривоги, суїцидальні думки.
Алергічні реакції: висипання на шкірі, свербіж, кропив'янка, екзема,
еритематозний висип.
Інші: астенія, міалгія, біль у спині.

Протипоказання
Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату.
Препарат не призначають пацієнтам, які страждають на лактазну недостатність,
мальабсорбцію глюкозо-галактози та вроджену непереносимість галактози.
Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.
Препарат не застосовують для терапії пацієнтів похилого віку, які страждають на
деменцію, та жінок у період вагітності та лактації, а також для лікування дітей
віком до 18 років у зв'язку з відсутністю достовірних даних про безпеку та
ефективність застосування препарату у даних груп пацієнтів.
Препарат слід обережно призначати пацієнтам з манією або гіпоманією в анамнезі,
порушенням функції нирок, а також пацієнтам похилого віку.
Обережність слід дотримуватись при призначенні препарату пацієнтам, які
зловживають алкоголем, а також одержують терапію лікарськими засобами, які
мають гепатотоксичну дію.
Пацієнтам, робота яких пов'язана з керуванням потенційно небезпечними
механізмами та керуванням автомобілем, препарат Мелітор слід призначати з
обережністю.
4. Задача: Хвора В., 13 років. Фізичний розвиток відповідає 6-річний дитині.
Череп маленького розміру, вираз обличчя безглуздий, рот постійно відкритий, з
кута рота витікає слина. Цілими днями сидить у ліжку, стереотипно розгойдується
взад-вперед. На навколишнє не реагує, видає тільки мукання, їсть з допомогою
медичного персоналу, неохайна під час сечовипускання i дефекації. При
дослідженні методикою Векслера коефіцієнт IQ дорівнює 0.
Відповідь: олігофренія, ідіотія, мікроцефалія. Церебролізин 0.1 мл/кг (до 2 мл на
добу) в/в + вітаміни групи В.

Білет№16
1. Продуктивні розлади мислення: нав'язливі, надцінні, маячні ідеї.

Нав'язливі стани являють собою думки, що мимоволі, силоміць вриваються в

протікання уявлень, порушують це протікання і збуджують неприємні спогади,
сумніви, страх, непереборні прагнення і дії з критичним ставленням до них
хворого, усвідомленням їх непотрібності і безцільності.

Нав'язливість може бути абстрактною, що характеризується безплідним

мудруванням, і чуттєво-образна, що проявляється в насильних спогадах хвороб-
ливо-неприємної події минулого, огиді до близького, виконанні безглуздих і
аморальних дій і ритуалів, у нав'язливих сумнівах, страхах, потягах та ін. У дітей
найчастіше спостерігається побоювання почервоніти, побоювання чужого
погляду. Нічні страхи є однією з поширених патологічних ознак дитячого віку,
причини яких часто пов'язуються з психічною травмою дитини і неправильним
вихованням. Часто зустрічається боязкість простору — площ, висоти, боязкість
натовпу, самотності, гострих предметів, замкнутих просторів, інфекції,
нав'язливої посмішки та ін.

Нав'язливі стани, незважаючи на їхню різноманітність, тривалість та

інтенсивність, самі ще не є ознакою власне психічного захворювання. Вони
найчастіше зустрічаються при неврозах і психопатіях, а в невиявленій формі
спостерігаються і в практично здорових людей. Але еволюція нав'язливих станів
дитячого віку, особливо страхів, наростаючої невмотивованої і насильної
антипатії, ворожості до матері, батька і взагалі до близьких людей, нерідко
генералізується, набуває маячної настроєності з кристалізацією психічного
захворювання — хронічної стадії енцефаліту, шизофренії та ін.

Нав'язливі стани, безглузді за своїм змістом, людина завжди переживає критично і

хворобливо. Але, незважаючи на критичність безглуздої нав'язливості,
позбавитись вона її не може, а виконавши нав'язливі дії, відчуває, з одного боку,
задоволення, а з другого, каяття. Деякі нав'язливі дії можуть набувати суспільно-
небезпечного характеру. Оскільки на таких осіб починають звертати увагу, вони
уникають людей, замикаються в свій власний світ, що в свою чергу ще більше
посилює їх хворобливий стан. Отже, нав'язливий стан має для самої людини
насильницький характер, він виникає проти їх бажання і, безумовно, перешкоджає
нормальному протіканню мислительних процесів.

Надцінні ідеї являють собою домінуючі судження, що незаслужено переважають,

над усіма іншими думками. Виникають вони в результаті реальних обставин, але
потім набувають надмірного емоційного забарвлення, починають займати в
свідомості людини домінуюче значення і впливають на мислительний процес у
цілому. Усі інші думки гальмуються або, на впаки, концентруються, посилюють
надцінну ідею. Прикладом може бути незначна провина, що виростає в надцінну
ідею найтяжчого злочину. Незначна музикальність слуху може стати ідеєю над-
звичайної талановитості і т. д. Це вже ознака виявленої патології психіки. Якщо
нав'язливим станам властива критичність, що супроводиться суб'єктивним
обтяжливим почуттям нав'язливості і бажанням звільнитися від нав'язливої дії, то
надцінна ідея цим суб'єктивним почуттям не супроводиться. Зміст надцінної ідеї,
підпорядковуючи собі почуття і думки, не переживається як насильницьке
втручання, суб'єктивного бажання звільнитись від цієї ідеї немає, а сама ідея
сприймається як природне співзвуччя всіх мотивів, скерованих на її реалізацію.
Від маячіння надцінна ідея відрізняється тим, що тут немає явно безглуздих
помилок судження, проте переконати хворого або ослабити надцінну ідею майже
не вдається. Вона часто передує маячінню, може зустрічатись і при психічних
захворюваннях, як одна з ознак патології мислення.

Маячною ідеєю (маячінням) називається помилкове, неправильне судження, що

спотворено відображає дійсність, повністю оволодіває свідомістю і не піддається
корекції. З точки зору хворого, маячна ідея суб'єктивно сприймається як щось
достовірне, в якій він не сумнівається, через що вона недоступна виправленню ні
за допомогою переконування, ні за допомогою наочних доведень.

Маячна ідея відрізняється від помилкового судження тим, що всяку хибну думку і
помилку відповідним доведенням можна виправити, а маячна ідея, що
розвивається на ґрунті хвороби, тим і характеризується, що не піддається
корегуючому впливу переконування. Маячні ідеї можуть бути уривчастими, не
пов'язаними між собою, і можуть складатися в певну систему з об'єднувальною
центральною маячною думкою. Відповідно до цього маячіння схематично
поділяють на систематизоване маячіння тлумачення і образно-чуттєве
маячіння.

Систематизоване маячіння тлумачення характеризується надзвичайною

стійкістю: маячні судження стають системою поглядів, що визначають світогляд
особи в цілому. На цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого, і
все навколишнє тлумачиться в певному плані упередженості і однобічності,
причому перший ступінь пізнання не порушений; спотворюється відбиття
внутрішніх зв'язків між явищами реального світу. Одне хворобливе судження
пов'язується з іншим, викристалізовуючи маячну систему, яка може
проявлятися в таких формах:

Іпохондричне маячіння виявляється в стійкій фіксації і впевненості хворого,

що в нього невиліковна хвороба і він має скоро померти. Для доведення він
наводить ряд аргументів, що ґрунтуються на відчуттях, клінічних аналізах, хоч
вони й негативні, поглядах навколишніх тощо. Особам, що намагаються їх
переконувати в помилковості тлумачення, у тому числі й лікарям, які заперечують
наявність хвороби, вони зовсім не вірять.

+Маячіння винаходу і відкриття проявляється в тому, що особи, які не мають

спеціальної освіти і досвіду, винаходять апарати, двигуни, ліки, відкривають
закони руху всесвіту, застосування яких, на їх погляд, сприятиме прогресу і
ощасливить людство.

Образно-почуттєве маячіння, яке супроводиться підвищеною ефективністю і

загальною розгубленістю, поряд з порушенням абстрагування, характеризується
виявленим розладом чуттєвого пізнання. Якщо при систематизованому маячінні
тлумачення маячні ідеї зводяться в складну систему доведень, то образно-
почуттєве маячіння не зберігає певної єдності світогляду; воно спирається не на
систему доведень, а переважно на образи, фантазію і догадки; звідси — його
фрагментність, беззв'язність і безглуздість. Найбільш безглузде маячіння
зустрічається при тих захворюваннях, які супроводяться слабоумством.

Хворий з образно-почуттєвим, наочним маячінням скрізь вбачає натяки на свою

адресу. Йому здається, що на вулиці незнайомі люди, зустрічаючись з ним,
посміхаються, пильно на нього дивляться, деякі статті в газетах алегорично
висвітлюють його вчинки; в електричних лампочках, що освітлюють вулицю, він
вбачає сигналізацію уявних ворогів і пов'язує це з небезпекою для свого життя; у
близькому він вбачає ворога, зазнає страху, шукає захисту або сам нападає

2. Сифіліс мозку:
Сифіліс мозку розвивається через 4—7 років після зараження сифілісом,
прогресивний параліч — через 10—12 років і більше. Тому сифіліс мозку
називають раннім нейросифілісом, а прогресивний параліч — пізнім.
Клініка захворювання складається із психічних, неврологічних і соматичних
розладів, які звичайно розвиваються через 10-15 років після зараження сифілісом.
Захворювання починається поволі, що створює певні труднощі для його ранньої
діагностики. Ініціальний період характеризується псевдоневротичними розладами
(так звана паралітична неврастенія) у вигляді підвищеної стомлюваності,
дратівливості, безпам'ятності, зниження працездатності, розладу нічного сну,
головних болів. Поряд із цим відразу ж виявляються ознаки наростаючого
слабоумства із прогресуючим випаданням вищих інтелектуальних функцій.
Спочатку порушується критичне відношення до свого стану, потім з'являються
ознаки зниження рівня суджень, відбувається втрата колишніх моральних
установок, почуття сорому й такту, відзначаються недотримання й повне
ігнорування загальноприйнятих форм поводження, моралі, моральності. Хворі
виглядають неуважними, неуважними, дають бездумні відповіді, внушаемы й
легковажні. Пам'ять і придбані знання спочатку страждають у меншому ступені.
Інтелектуальна неспроможність виявляється лише при виконанні нових завдань.
Проста (дементная) форма (40-60% всіх випадків) характеризується повним
розпадом особистості й всіх психічних функцій.
Експансивна (маніакальна) форма вважається класичної, на неї доводиться від
10 до 20% всіх випадків захворювання. Вона характеризується підвищеним
настроєм від эйфорически-благодушного до гневливо-взбудораженного, а також
безглуздими, абсурдними по змісту, пишними й надмірними у своїй безглуздості
ідеями величі (так званий експансивний, мегаломанический, паралітичне марення),
розгальмуванням потягів і повною втратою критичних здатностей.
Эйфорическая форма (20-30% всіх випадків прогресивного паралічу)
проявляється поступово наростаючим тотальним слабоумством на тлі благодушно-
эйфорического настрою.
Депресивна форма зустрічається відносно рідко. На тлі тревожно-подавленного
афекту відзначаються іпохондричні маячні ідеї, можливе нігілістичне марення
(марення Котара).
Галлюцинаторно-параноїдна форма зустрічається не частіше 2-3% випадків. На
перший план у клінічній картині захворювання виступають шизоформные розладу
у вигляді вербального галлюциноза, псевдогалюцинацій, несистематизованих і
безглуздих по змісту маячних ідей переслідування
3. Циталопрам (Citalopram
Фармакотерапевтична група
Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну
Механізм дії
Циталопрам є потужним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (5-НТ).
Толерантність до блокади зворотного захоплення 5-НТ не спричиняється тривалим
лікуванням циталопрамом.
Циталопрам є надзвичайно селективним інгібітором зворотного захоплення
серотоніну, вплив на зворотне захоплення норадреналіну, допаміну або γ-
аміномасляної кислоти відсутній або мінімальний.
Клінічні характеристики .
Показання
Лікування депресій різної етіології та різних видів, профілактика рецидивів.
Лікування панічних розладів, з агорафобією або без неї.
Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР).
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної речовини або будь-якого компонента препарату.
Сумісне застосування інгібіторів моноаміноксидази (ІМАО, у т.ч. селегіліну у
добовій дозі понад 10 мг).
4.Задача: хворий, 48 років. У відділенні психіатричної лікарні висловлює маячні
ідеї величі: називає себе «богом Сонця», «головним адміралом світу». Чує голоси з
іншихсвітів. Говорить, Що «є представником позаземних цивілізацій». Відчуває,
як «спеціальні апарати посилають промені в мозок і створюють всілякі думки і
почуття». Тримається самовпевнено, буває агресивним.
Відповідь: Парафренний синдром. Параноїдна шизофренія. Клопіксол акуфаз (50
мг) 4 ін’єкції 1 амп/2 дні в/м + вітамінотерапія (В12), психотерапія.

Білет№ 17
1. Синдром Кандинського-Клерамбо: клініка і діагностичне значення.

Кандинського-Клерамбо синдром (психічного автоматизму) – об'єднання

маячних ідей, насамперед переслідування, з ідеями психічного й фізичного впливу,
з відчуженням думок, почуттів, учинків. Це складне психопатологічне порушення,
у якому розрізняють 3 групи розладів: асоціативний сенсорний і руховий типи
автоматизмів; псевдогалюцинації, часто імперативні за змістом; марення впливу,
переслідування.
Синдром Кандинського-Клерамбо характеризується:
1. Явищами психічного автоматизму:
- ідеаторного (хтось керує думками),
- рухового (рухами хворого керує інша сила),
- емоційного («створюють настрій»).
2. Псевдогалюцинаціями, частіше всього слуховими.

Маячними ідеями впливу.

Асоціативний автоматизм розвивається, зазвичай, першим. Його ініціальним

проявом є ментизм (мимовільний, нестримний, швидкий потік думок або уявлень)
або відчуття оволодіння (відчуття, що суб'єкт не належить сам собі, а ним володіє
якась стороння сила). З інших розладів зустрічаються: мимовільне згадування;
насильницьке згадування; симптом відкритості (відчуття, що думки хворого відомі
навколишнім); думки відлуння (усе, про що думає хворий, “чують” навколишні й
повторюють у голос), слухові й зорові псевдогалюцинації; насильно зникаючі з
голови думки; відчуття впливу на почуття і їх насильницькі зміни.

Сенсорний (сенситивний, сенестопатичний) автоматизм – це різні за

характером (нерідко у вигляді болю) і локалізацією відчуття, які начебто штучно
зроблені.

Руховий (кінестетичний) автоматизм – здійснення проти бажання різних рухів

(головою, язиком тощо), а в окремих випадках – виражені вголос, що
сприймаються як насильницькі.

Цей примусовий характер усієї психічної діяльності у випадку синдрому

Кандинського-Клерамбо може в тлумаченнях хворого співвідноситися з
конкретними формами впливу: гіпнозом, електричним струмом, атомною
радіацією, особливими променями тощо (марення впливу).

2. Визначення поняття «дитячий аутизм». Клінічні прояви, лікування.

Дитячий аутизм – характеризується аномалією поведінки і порушеннями у

соціальній взаємодії, комунікабельності й уяві, значним звуженням інтересів і
активності.

Основна ознаку аутизму — неконтактність дитини — проявляється зазвичай уже

в перші місяці чи протягом першого року життя, але особливо чітко — у віці 2—3
років. Первинна недостатність емоційно-мотиваційних компонентів психіки
проявляється не лише в порушенні комунікації та повноцінної адаптивної
поведінки, а і в аномальному розвитку всіх, зокрема пізнавальних, психічних
функцій. У таких дітей спостерігають вибірковість та полярність сприйняття: вони
більше реагують на дотикові подразники, менше — на зорові та слухові, що
зумовлює їх схожість із людьми з порушенням зору чи слуху. Для хворих на
аутизм зовсім не мають значення обличчя, міміка, емоційна забарвленість
мовлення оточуючих (так звана афективна блокада — ослаблена емоційна реакція
на близьких аж до повної відсутності емоційного реагування). їм не подобається,
коли їх беруть на руки або обіймають. Частина малюків з аутизмом відмовляється
обіймати матір, такі діти не просяться на руки; на руках батьків залишаються
млявими або, навпаки, стають напруженими. Немовля виявляє сильну потребу у
збереженні постійності в обстановці: на найменші зміни звичних умов дитина
реагує проявами гніву чи вираженим занепокоєнням. У багатьох дітей
спостерігають інверсію циклу сну, спотворення апетиту, зміни м'язового тонусу.

Пам'ять у таких дітей зазвичай добра, іноді в окремих її видах навіть виняткова,
але завдяки парціальній спрямованості сприйняття та запам'ятовування
відбувається неповноцінна організація довготривалої пам'яті. Інтелектуальний
розвиток може бути нормальним, прискореним, сповільненим та неоднорідним. У
разі достатньої здатності до формування понять і, відповідно, до засвоєння
формальних знань, діти з аутизмомо погано розуміють мовні звороти, які містять
інформацію про конкретну ситуацію. Вони також не здатні розуміти подвійне
значення слів, фраз, не можуть брехати та хитрувати. У мисленні немає гнучкості.
Приблизно 70 % таких хворих мають значні проблеми в навчанні.

Діти з аутизмом можуть виявляти негативізм або агресивний протест у разі зміни
звичної для них ситуації, навіть якщо це стосується незначних деталей.
Спостерігають психологічно незрозумілі для оточуючих збудження або мутизм,
втрату навич- ків підтримання охайності.

Лікування:

Медичну допомогу планують з огляду на етіопатогенетичну концепцію дитячого

аутизму. Терапевтична робота грунтується на психопатологічній кваліфікації стану
хворого, її ядром є психофармакотерапія. Вона не змінює перебігу аутизму, але дає
змогу значно поліпшити результати комплексної реабілітаційної роботи. Такі
прояви захворювання, як поведінкові розлади, гіперактивність, агресія тощо,
можуть бути ефективно кориговані за допомогою фармакологічних засобів.
Нівелювання цих симптомів підвищує здатність дитини до навчання та
комунікації.

Найбільше показані антидепресанти із седативною або збалансованою дією:

трициклічної структури (амітриптилін) та інгібітори зворотного захоплення
серотоніну (флуоксетин, сертралін, циталопрам та ін.). Застосовують також
стимулятори центральної нервової системи, ноотропи та ГАМК-ергічні препарати
(ноотропіл, ноофен, пантигам), транквілізатори та снодійні засоби (алпразолам,
діазепам, феназепам), седативні засоби (препарати валеріани, натрію бромід) з
урахуванням їх індивідуальної переносимості.

За наявності в таких хворих судомних нападів використовують анти- конвульсанти

(карбамазепін), при збудженні призначають нейролептики (сонапакс, тизерцин,
клозапін та ін). Для усунення негативізму та покращення контакту застосовують
атипові нейролептики: рисполепт по 0,5—1 мг на добу.

3. Сертралін (Sertralin)

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

Сертралін є потужним та специфічним інгібітором нейронального захоплення

серотоніну (5-НТ) in vitro, яке в організмі тварин призводить до потенціювання
ефектів 5-НТ. Сертралін має лише дуже слабкий вплив на процеси зворотного
нейронального захоплення норадреналіну та допаміну. У клінічних дозах
сертралін блокує захоплення серотоніну у тромбоцитах людини

Показання

Сертралін показаний для лікування наступних розладів :

Великі депресивні епізоди. Запобігання рецидиву великих депресивних епізодів.

Панічні розлади з наявністю або відсутністю агорафобії.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) у дорослих та дітей віком 6-17 років.

Соціальний тривожний розлад.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Протипоказання

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Протипоказане застосування сертраліну разом з інгібіторами моноамінооксидази

(МАО) незворотної дії у зв’язку з ризиком розвитку серотонінового синдрому з
проявами таких симптомів як збудження, тремор та гіпертермія

4.Задача: у хворої, 54 роки, на фоні клімактеричних явищ зʼявились сильна

тривога, безсоння. Стверджує, що сусіди хочуть вижити її з квартири і
намагаються отруїти: підсипають отруту під двері, пускають в квартиру газ, запах
якого вона відчуває.
Відповідь: Пресенільний параноїд (кажіть лише якщо спитає вид марення -
сутяжне марення). Пресенільний психоз. Етаперазин 0.01 №50 по 1 таб 2 р/д.
 Білет №18

1. Апато – абулічний синдром

- психопатологічний синдром , що поєднує апатію і абулію і характеризується

вираженим емоційно-вольовим збіднінням. Є проявом негативної (дефіцитарної)
симптоматики в психіатрії.

Сутністю апато- абулічного синдрому є зниження життєвої активності та емоційне

зубожіння. Характерні втрата інтересу до розваг, улюблених занять, до
спілкування. В емоційній сфері - поява байдужості, відсутність співчуття до
близьких або радості за їхні успіхи. Зміни виявляються поступово. Особи, які
страждають цим синдромом, проводять багато часу сидячи в самоті або лежачи в
ліжку. Можуть годинами дивитися телевізор , при цьому не запам'ятовують
переглянуті передачі. У важких випадках хворі втрачають можливість
самообслуговування, відмовляються митися, стригти волосся, чистити зуби ,
умиватися, сплять в ліжку одягненими, особиста гігієнаїх зовсім не хвилює.У
найважчих випадках хвороби вони можуть випорожнюватися і мочитися в
ліжку. Хворих неможливо залучити до діяльності, їм стають чужі почуття сорому
і боргу. Розмови з іншими людьми у них не викликають інтересу. Мова їх
монотонна. Відмова від спілкування може обґрунтовуватися ними втомою.

Хвороби, при яких проявляється синдром

Найчастіше причиною апато- абулічного синдрому є шизофренія ( параноїдна ,

проста і інші форми). При шизофренії емоційно-вольове збіднення прогресує
поступово - від легкої пасивності та байдужості і до станів з емоційною тупістю ,
що характеризується емоційною холодністю, байдужістю, байдужістю до близьких
родичів, втратою емоційної откликаемости і в цілому сильним емоційним
збіднінням. На пізніх стадіях шизофренії може утворитися шизофренічний дефект
, і один з його варіантів - апатії-абулічними дефект. Це «кінцеві» стану при
шизофренії, коли розвиток психічного дефекту з негативними симптомами
проявляється з найбільшим ступенем вираженості.

Іншими причинами синдрому можуть бути органічне ураження лобових часток

мозку ( пухлина головного мозку , травма мозку , атрофія головного мозку). Рідко
спостерігається у хворих з інсультами. Може розвинутися при несприятливому
перебігу деменції при хворобі Гентінгтона. Може бути присутнім також при
наркоманії (зокрема, героїнової ).
 2.Визначення поняття «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю». Клінічні
прояви. Діагностика та диференційна діагностика. Лікування гіперкінетичних
та поведінкових розладів

Поява цього розладу зумовлена незрілістю певних зон головного мозку, які
відповідають за функцію контролю над поведінкою. Мова йде про ті відділи
лобної кори, які відповідають за здатність дитини тимчасово «пригальмомувати»
свої імпульси та бажання, думати про можливі наслідки своїх дій

Клініка:

дитина постійно рухається, не може довго перебувати на одному місці, бігає та

лазить тоді, коли треба сидіти спокійно;

багато говорить, перериває спілкування інших, недоречно втручається у розмову

інших;

не може витримати, коли треба чогось почекати (як-от, своєї черги в грі чи у
крамниці);

має проблеми з утриманням уваги на завданні, легко відволікається на сторонні

подразники;

«відсутня», «десь літає в іншому світі», не чує, коли до неї звертаються;

не зосереджується на деталях допускається помилок через неуважність у

класних/домашніх завданнях;

діє імпульсивно, не подумавши про наслідки чи правила;

не має страху, часто діє надто ризиковано;

створює проблеми своєї поведінкою в сім’ї, у садочку/школі, у стосунках з

ровесниками.

Діагностика

Зокрема, мають виконуватися дві умови: 1) наявність симптомів неуважності,

імпульсивності та гіперактивності як у родинному колі, так і в дошкільному або
шкільному закладі; 2) неможливість досягнення нормальної адаптації дитини
протягом певного часу. Наявні не лише ознаки РДУГ, а й тяжкі порушення
адаптивної поведінки впродовж щонайменше шести місяців. Дітям і підліткам
із РДУГ притаманні соціальні проблеми. Так, понад 50 % мають труднощі
у міжособистісних стосунках і у формуванні дружніх взаємин; до 40 % чинять
протиправні дії та мають проблеми із законом; частіше травмуються, наприклад
у дорожньо-транспортних пригодах; рано починають статеве життя

До 70 % випадків РДУГ супроводжуються принаймні ще одним коморбідним

розладом психіки, найчастіше розладом поведінки. Половина або більше таких
осіб страждають на опозиційний розлад поведінки. Такі діти погано керовані
батьками та вчителями, можуть навмисно турбувати оточення; чинять усупереч
іншим чи вказівкам вчителів або членів родини. У деяких можуть діагностувати
антисоціальні розлади поведінки, за яких дитина регулярно порушує права інших
людей через крадіжки, фізичну агресію чи знищення майна.

Лікування:

Люди, що виховують дітей із СДУГ, повинні мати добрий контакт з дитиною,

встановити чіткі правила і рамки, та структурувати день дитини: має бути розклад,
рутина, зрозумілі чіткі інструкції та вимоги, і передбачуваність.

Дітей зі СДУГ потрібно хвалити за найменші досягнення і успіхи. Протокол

закликає пояснювати батькам, що дитина так поводиться не тому, що вони погані
батьки, але їм потрібно докладати більше зусиль, бо ситуація складніша за
пересічну.

Вчителі мають збудувати особливі стосунки з учнем. Наприклад, дозволяти йому

більше рухатися, чи давати завдання, що потребують руху, як-от вимити дошку.

Брак уважності і гіперактивність у дітей потребують сильного залучення батьків та

вчителів, а людей старшого віку — партнерів. Всі мають розуміти, що з людиною і
як взаємодіяти.

Рекомендації кажуть, що медикаментозне лікування СДУГ у дітей до 5 років

потрібне в разі сильного порушення поведінки, а для старших осіб — якщо
оптимізація способу життя та навчання все ще залишила складнощі бодай в одній
із галузей життя (навчання, стосунки). При цьому батьки чи опікуни достатньо
проінформовані щодо СДУГ, а діагноз підтверджений і ретельно зроблений.

Протокол NICE радить робити вибір між ліками на основі метилфенідату,

атомоксетіну та дексамфетаміну. В Україні наявні метилфенідат і атомоксетін.

3. Пароксетин

Фармакотерапевтична група
Антидепресанти.

Пароксетин - це потужний селективний інгібітор зворотного захоплення 5-

гідрокситриптаміну (5-НТ, серотонін). Його антидепресивна дія та ефективність
при лікуванні обсесивно-компульсивних і панічних розладів зумовлена
специфічним гальмуванням захоплення 5-гідрокситриптаміну нейронами мозку. За
своєю хімічною структурою пароксетин відрізняється від трициклічних,
тетрациклічних та інших відомих антидепресантів

Показання.

Дорослі

Депресія. Лікування депресії будь-якого типу, включаючи реактивну і тяжку

депресію, а також депресію, що супроводжується тривожністю. У разі задовільної
відповіді на лікування продовження терапії є ефективним для профілактики
рецидивів депресії.

Обсесивно-компульсивний розлад. Лікування симптомів та профілактика

рецидивів обсесивно-компульсивного розладу.

Панічний розлад. Лікування симптомів та профілактика рецидивів панічного

розладу із супутньою агорафобією або без неї.

Соціальні фобії/соціально-тривожні розлади. Лікування соціальних

фобій/соціально-тривожних станів.

Генералізований тривожний розлад. Лікування симптомів та профілактика

рецидивів генералізованого тривожного розладу.

Посттравматичний стресовий розлад. Лікування посттравматичного стресового

розладу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до пароксетину або будь-якого іншого компонента

препарату.

Пароксетин не слід призначати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази

(МАО), включаючи лінезолід - антибіотик, що є зворотним неселективним
інгібітором моноаміноксидази та метилтіоніну хлориду.

4.Задача: чоловік, 27 років. Зʼявився на консультацію до психіатра зі скаргами:

після важкої автомобільної аварії, жертвою якої він був та, в якій загинула його
дружина, зʼявився через 3 місяці стійкий знижений настрій, втрата інтересу до
роботи, до життя, постійно відчуває сильну тривогу, перед очима в денний час та
в кошмарних сновидіннях виникають картини автокатастрофи.
Відповідь: ПТСР. Флуоксетин 20 мг 1 р/д.

Білет №19
1. Види парабулій: дромо-, піро-, клепто-, дипсоманії.

Парабулія - спотворена, перекручена вольова діяльність з розладами поведінки у

формі негативізму, імпульсивності, стереотипності і неадекватності дій
(кривляння, гримаси, незвичайні рухи).

Дипсоманія – непереборне бажання вживати алкогольні напої (запой).

Клептоманія – патологічний потяг скоювати крадіжки. Слід звернути увагу, що

клептомана приваблює не матеріальна цінність речі, а психоемоційні переживання,
що супроводжують процесі крадіжки

Дромоманія – патологічний потяг до бродяжництва, зміні місць перебування. За

даними досліджень, близько чверті американських бродяг складають хворі на
шизофренію.

Піроманія – патологічний потяг до підпалювання, розведення, іноді – лише до

споглядання вогню.

2. Визначення поняття посттравматичного стресового розладу, клінічні

особливості, профілактика та лікування.

Посттравматичний стресовий розлад (F 43.1) є важкою реакцією на травматичну

подію, що виходить за рамки звичайного людського досвіду, яке виявилося б
потрясінням майже для будь-якої людини - таке, як серйозний нещасний випадок,
природна катастрофа, напад, згвалтування, участь або перебування у військових
діях. Ці події виходять за рамки звичайного людського досвіду. Інколи,
стандартного резерву психіки недостатньо для того, щоб впоратися з пережитим
стресом. Через одну або декілька тижнів після екстремальної ситуації може
розвинутися ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) або, як його інакше
називають, посттравматичний стресовий синдром.

Клініка:
Постійне повернення людини до переживань, пов'язаних з психотравмуючою
подією, що носила загрозливий або катастрофічний характер, протягом 6 місяців і
більше , після важкої травматичної події:

нав'язливі спогади, фантазії, уявлення про пережите (ремінісценції), що постійно

повторюються і викликають неприємні емоційні переживання;

сни і нічні кошмари, пов'язані з психотравмуючою подією, що постійно

повторюються;

так званий "флешбек"-ефект;

спалахи негативних емоційних станів, спровокованих якими-небудь

подіями, що асоціюються з обставинами "події".

Стійке прагнення людини уникати всього, що хоча б опосередковано може

нагадувати йому про травму:

прагнення уникати будь-яких думок або ситуацій, які пробуджують спогади про
травму;

нездатність відтворити в пам'яті основні, важливі елементи травмуючої ситуації;

помітна втрата колишніх інтересів і захоплень;

відчуття відчуженості оточуючих з формуванням своєрідного відсторонення від

навколишнього реального світу; заціпеніння почуттів і уникнення стимулів, що
могли би викликати спогади про травму;

помітне зниження позитивних емоційних переживань;

невпевненість в майбутньому;

Прояви підвищеної збудливості, відсутні до травми:

труднощі із засинанням або сном;

підвищена дратівливість або спалахи гніву, страху, паніки або агресії, що

провокуються стимулами, які викликають несподіваний спогад про травму або про
початкову реакцію на неї;

утруднення при необхідності сконцентрувати увагу;

гіпертрофована пильність і різкі реакції на раптові подразники;

сомато-вегетативні розлади в ситуаціях, що нагадують психотравмуючу.

Людина з ПТСР, часто не може адаптуватися в житті, у неї виникають певні зміни:

психічних функцій (погіршується пам'ять, порушується концентрація);

емоцій (агресивність, дратівливість, пригніченість, відчуття провини, тривога,

страхи, депресія);

мотивацій (переважання деструктивних форм мотивації над конструктивними);

? внутрішньо-особистістні (внутрішні конфлікти і кризи);

зміни в міжособових стосунках (конфлікти в родинних, професійних формах

спілкування, ізоляція, відчуженість);

? поведінка (алогічність і непослідовність вчинків,

непередбачуваність поведінки, розгальмованість);

Лікування та реабілітація

Наявність соціальної підтримки впливає на успішність подолання негативних

наслідків найбільшою мірою. У цей момент дуже важливо дати відчути людині,
що вона не самотня.

Психотерапії належить головне місце в корекції подібних порушень, але при

виражених загостреннях ПТСР показано призначення антидепресантів і
транквілізаторів, проте доцільно обмеження лікування в часі для запобігання
залежності і хронізації.

Проведення психореабілітаційних заходів з урахуванням типів соціальної адаптації

людини дозволяє найбільш ефективно корегувати психічні порушення і
відновлювати стабільний психічний стан людини. Це необхідно як для безпеки
самої людини, так і оточуючих її людей.

Психіатрична допомога при екстремальних ситуаціях повинна бути частиною

загального комплексу медичних заходів, в свою чергу складають важливу ланку
першочергових аварійно-рятувальних систем цінностей (суперечність, конфлікт
цінностей, етичні кризи).

2. Пірацетам

Ноотроп
Фармакодинаміка

Пірацетам є ноотропним засобом, який діє на головний мозок, покращуючи

когнітивні (пізнавальні) процеси, такі як здатність до навчання, пам’ять, увага, а
також розумову працездатність. Пірацетам впливає на центральну нервову систему
різними шляхами: зміною швидкості розповсюдження збудження в головному
мозку, покращанням метаболічних процесів у нервових клітинах, покращанням
мікроциркуляції, впливаючи на реологічні характеристики крові і не спричиняючи
судинорозширювальної дії.

Покращує зв’язок між півкулями головного мозку і синаптичну провідність у

неокортикальних структурах. Пірацетам пригнічує агрегацію тромбоцитів і
відновлює еластичність мембрани еритроцитів, зменшує адгезію еритроцитів.
Пірацетам спричиняє протекторну і відновлювальну дію при порушенні функції
головного мозку внаслідок гіпоксії та інтоксикації. Пірацетам знижує вираженість
і тривалість вестибулярного ністагму.

Показання.

У дорослих:

−симптоматичне лікування патологічних станів, що супроводжуються зниженням

пам’яті, когнітивними розладами, за винятком діагностованої деменції
(слабоумства);

−лікування кортикальної міоклонії: як монопрепарат або у складі комплексної

терапії.

Протипоказання.

−Індивідуальна гіперчутливість до пірацетаму або до похідних піролідону, а також

до інших компонентів лікарського засобу.

−Гостре порушення мозкового кровообігу (геморагічний інсульт).

−Термінальна стадія ниркової недостатності (при кліренсі креатиніну менше 20

мл/хв).

−Хорея Хантінгтона.

4.Задача: хвора, 27 років. 3 дитячого віку була вразливою, вимагала виконання

всіх її бажань, які батьки часто виконували. Коли відмовлялись виконувати її
бажання починала плакати, падала на підлогу, відмічалися посмикування в руках
та ногах, іноді тулуб вигинався у вигляді дуги, не реагувала на звертання до неї.
Під час перебування в лікарні після конфлікту з медичним персоналом у хворої
виник пароксизм описаний вище. При цьому реакція зіниць на світло була
збережена. Напад тривав 10-15 хвилин. Після закінчення нападу хвора запевняла,
що нічого не памʼятає.
Відповідь: істеричний напад. Гістіонний розлад особистості (стара назва – істерія).
Психотерапія (КПТ) + хз чи точно, але якщо буде питати, то антидепресанти
можна (Есциталопрам наприклад), самі не кажіть про антидепресанти!!!

Білет № 20
1. Види психомоторного збудження: кататонічне, маніакальне, гебефренічне,
галюцинаторно-маячне, психогенне, депресивне, епілептичне.

Психомоторне збудження — надто виражена неадекватна рухова та психічна

активність, патологічна за формою і силою, що загрожує як людям, які оточують
хворого, так і йому самому.

Галюцинаторно-маячне збудження є наслідком галюцинацій (слухових, зорових,

нюхових та ін.), що загрожують хворому, та маячних ідей переслідування,
фізичного та психічного впливу, отруєння тощо. Збудження супроводжується
афектом страху, тривоги, емоційним напруженням, люттю. Хворі з підозрою
ставляться до людей, які їх оточують, кожний їхній рух тлумачать по-маячному.
Психомоторне збудження, спрямоване на “підозрілих”, може супроводжуватися
агресивними діями (ліквідація “ворогів”). Інколи хворі “рятуються” через
небезпечні для себе дії, наприклад, тікають через вікно, не врахувавши поверху
будинку, завдають собі ушкодження, реалізують суїцидальні наміри (“краще
вмерти легшою смертю”) тощо. Галюцинаторно-маячне збудження спостерігають
при шизофренії та інших психічних захворюваннях, які супроводжуються
галюцинаціями та маячними ідеями.

Маніакальне збудження характеризується немотивованими веселощами,

підвищеним настроєм, прискореним плином думок (“стрибки ідей”),
непослідовним мовленням (маніакальний мовленнєвий безлад). Хворі постійно
прагнуть діяти. Немотивовано переходять від одного напряму діяльності, не
закінчуючи роботу, до іншого. Стають метушливими, неспокійними, сексуально
стурбованими, мало сплять, мало їдять, худнуть. Інколи у них розвиваються
дратівливість, агресивність (гнівлива манія).
Маніакальне збудження характерне для маніакальної фази циркулярного або
маніакально-депресивного психозу (біполярного афективного розладу) та
маніакальних станів іншого генезу.

Депресивне (меланхолічне) збудження, або ажитована депресія. Депресивний

синдром проявляється пригніченим настроєм, тугою, нудьгою, сповільненням
мислення, загальною загальмованістю. Ажитована депресія виникає раптово, мов
спалах, перериває загальмованість або ступор. Хворі стають шаленими, не можуть
всидіти на одному місці, кричать, метушаться, б'ються головою об стіну,
розривають на собі одяг, виривають волосся, заломлюють руки, намагаються
накласти на себе руки. Усе це поєднується з відчаєм, нестерпною тривогою, тугою
та нудьгою. Такі хворі висловлюють маячні ідеї самоприниження,
самозвинувачення. Ажитовану депресію спостерігають у депресивну фазу МДП,
при інволюційній депресії та депресії судинного походження.

Кататонічне збудження супроводжується руховим неспокоєм з безглуздими

стереотипами як мовлення, так і рухів. Характерними для цього стану є кривляння,
манірність, карикатурність (“вишуканість") рухів, незвичайні пози тіла, парамімії
(невідповідність виразу обличчя емоціям). За кататонічного збудження можливі
імпульсивні дії, агресія, руйнівні вчинки, негативізм, амбітендентність, ехолалія,
ехопраксія тощо. Після цього зазвичай настає кататонічне заціпеніння (ступор).
Такий тип збудження спостерігають при кататонічній формі шизофренії.

Проявами гебефренічного збудження є рухове та мовленнєве збудження з

придуркуватою поведінкою. Хворі стають метушливими, на тлі піднесеного
безглуздого настрою з'являються стереотипні рухи (пустотлива ейфорія):
неадекватний сміх, кривляння. Вони передражнюють інших, блазнюють,
копіюючи їхні дії, стрибають, плещуть у долоні, оголюються, їхні пози
калейдоскопічно змінюються, повторюються. Можливі імпульсивні асоціальні дії.
Гебефренічне збудження частіше спостерігають у хворих з гебефренічною формою
шизофренії підліткового віку.

Епілептичне збудження часто виникає в разі потьмарення свідомості, перед

судомними нападами або після них і супроводжується дисфорією (вираженими
афектами злості, страху, спалахами гніву, агресії). Під час епілептичного
збудження хворі вдаються до брутальності, можуть поранити і навіть убити.
Збудження виникає раптово, без чіткого мотиву, внаслідок звуження поля
свідомості. Спостерігають його за різних видів епілепсії й при епілептиформних
синдромах.
Панічне (психогенно зумовлене) збудження — безглузде моторне збудження у
вигляді так званої “рухової бурі”. Його причиною зазвичай бувають раптово
виниклі сильні емоційні потрясіння від психотравмуючих ситуацій, які несуть
безпосередню загрозу життю (аварії на транспорті, промислові катастрофи,
пожежі, землетруси, повені та ін.). На тлі виникаючих розладів свідомості, від
афективного звуження до глибоких сутінкових станів, переважає рухове
збудження — від одноманітно монотонного до безладно-хаотичного. Характерні
безглузді рухи і вчинки (хворі метушаться, хочуть кудись бігти, в паніці тікають,
часто назустріч небезпеці), не реагують на питання навколишніх, можуть
завдавати собі ушкодження, намагатися покінчити з життям.

2. Диференційна діагностика епілептичного та істеричного нападу.

Істеричний напад, на відміну від епілептичного, виникає часто у зв'язку з

психотравмою, судоми мають хаотичний характер, а напад триває від декількох
хвилин до години. Свідомість повністю не втрачається, може носити
присмерковий характер. Відсутні амнезія, мимовільне сечовиділення, а сам напад
можна перервати психотерапевтичним втручанням.

3. донепезил

Фармакодинаміка

Селективний та оборотний інгібітор ацетилхолінестерази, що є основним типом

холінестерази у головному мозку. Інгібуючи холінестеразу у головному мозку,
донепезил блокує розпад ацетилхоліну, що здійснює передачу нервового
збудження у ЦНС. Донепезил інгібує ацетилхолінестеразу більш ніж у 1000 разів
сильніше, ніж бутирилхолінестеразу, що міститься у структурах, розміщених
здебільшого поза центральною нервовою системою.

Після одноразового прийому донепезилу у дозах 5 мг або 10 мг ступінь

пригнічення активності ацетилхолінестерази оцінюється у мембранах еритроцитів
і становить 63,6 % та 77,3 % відповідно.

Інгібування ацетилхолінестерази в еритроцитах під дією донепезилу корелює зі

змінами шкали ADAS-cog (шкала оцінки когнітивних функцій при хворобі
Альцгеймера).

Показання.

Симптоматичне лікування деменції Альцгеймерівського типу легкого та

середнього ступеня тяжкості.

Протипоказання.

Протипоказаний хворим з відомою гіперчутливістю до донепезилу гідрохлориду,

похідних піперидину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

4.Задача: чоловік 56 років доставлений в інфарктне відділення. На ЕКГ ознаки

гострого інфаркту міокарда. Хворий тривожний, напружений, в місці та час не
орієнтується, y власній особистості орієнтується правильно. Сприймає слухові, a
також яскраві зорові галюцинації погрожуючого характеру, під впливом яких
збуджений, схильний до агресивних дій. Висловлює маячні ідеї.
Відповідь: деліріозний синдром внаслідок інфаркту. Спочатку допомога при
інфаркті, 2 мл 0.5% розчину галоперидолу і 3 мл 0.5% розчину седуксену (сибазон
– якшо шо це діазепам) в/м.
 Білет № 21

1. .Види ступору: кататонічний, депресивний, психогенний, галюцинаторно-

параноїдний.

Ступор (ступорозний стан) – психопатологічний розлад у формі пригнічення всіх

компонентів психічної діяльності, в першу чергу моторики, мислення, мови.

Депресивний ступор супроводжується повною або майже повною нерухомістю,

скорботною позою, стражденним виразом обличчя. Вербальний контакт із таким
хворим утруднений, відповіді його односкладові. Хворі інколи бувають неохайні.
Ступор раптово може змінитися гострим збудженням raptus melancholicus, за якого
пацієнт може завдати собі серйозних ушкоджень. Спостерігають депресивний
ступор при тяжких ендогенних депресіях.

Психогенний (істеричний) ступор виникає внаслідок психогенної травми —

переживання катастрофи, страху, жаху, раптової смерті близьких тощо.
Найчастіше виникає в істероїдної особистості. Характеризується загальною
загальмованістю, аж до заціпеніння. Іноді супроводжується мутизмом,
розслабленням м'язів. Відомий під назвою “уявна смерть”

Кататонічний ступор є проявом кататонічного синдрому. Характеризується

нерухомістю, тривалим перебуванням в одноманітній позі — ембріона, повітряної
подушки Dupre (під час лежання на спині голова, шия, плечовий пояс припідняті),
капюшона (хворі сидять або лежать, натягнувши на голову ковдру, халат тощо,
залишивши відкритим обличчя) та ін. При цьому хворий не реагує на мокру
постіль, зміну температури повітря в приміщенні, голод, спрагу, уколи, термічні
подразнення та навіть небезпеку (наприклад, пожежу). Таким хворим притаманні
також м'язовий гіпертонус, або воскова гнучкість (утримує тіло в такому
положенні, якого надають сторонні), мутизм (мовчання). Кататонічний ступор
може супроводжуватися негативізмом — активним (безглузда, певною мірою
активна протидія інструкціям) або пасивним (зовнішнє нереагування). Спогади
про цей період зберігаються.

Галюцинаторний ступор відрізняється тим, що загальна нерухомість поєднується з

різноманітними мімічними реакціями. Має місце аутизм; при цьому негативізму
немає. Зустрічається при інтоксикаційних, органічних і старечих психозах.
2. Психічні розлади при судинних захворюваннях головного мозку.

П с и х о т и ч н і р о з л а д и . Виникають у вигляді гострих ре акцій екзогенного

типу. Гостро або підгостро розвиваються варіанти потьмарення свідомості, після
яких спостерігаються так звані перехідні синдроми — астенічний (сприятливий у
прогностичному плані) або психоорганічний (несприятливий).

Серед ендоформних психопатологічних синдромів органічного | походження

спостерігаються галюцинаторний (зазвичай вербальний), параноїдний та
галюцинаторно-параноїдний. До них нерідко приєднується або виникає самостійно
депресивний стан з характерними для судинних розладів астенією,
іпохондричністю, слабкодухістю, дисфоричністю (без мовного та ру- і хового
загальмування), що супрово

джуються появою таких рис особистості, як егоцентризм, надмірна образливість,

бур котливість, звуження кола інтересів. Зазначені психопатологі чні прояви
можуть з'являтися епізодично або мати затяжний перебіг.

С у д и н н а д е м е н ц і я становить 15—ЗО % від усіх випадків деменції.

Виникає найчастіше у чоловіків віком 60—70 років. Вона є наслідком численних
церебральних інфарктів, інсуль тів, транзиторних (гіпертензивних) криз, гострої та
хронічної судинної недостатності, що супроводжує екстрацеребральні за
хворювання серцево-судинної системи. На початкових етапах судинну деменцію
умовно називають неускладненою. Вона ха рактеризується як лакунарна і
проявляється неврозота психопатоподібною симптоматикою, загостренням
преморбідних рис характеру за збереження морально-етичного ядра особис тості.
При цьому порушуються пам'ять, увага, з'являються над мірна емоційна
лабільність, тугорухомість мислення. Хворий не може стримувати емоцій. Таке
порушення після поновлення мозкового кровообігу певною мірою оборотне.

3.мемантин

Фармакодинаміка

Мемантин є потенціалзалежним помірно афінним неконкурентним антагоністом

NMDA-рецепторів. Він модулює ефекти патологічно підвищеного тонічного рівня
глутамату, який може призвести до нейронної дисфункції. У проявах симптомів і
прогресуванні нейродегенеративної деменції важливу роль відіграє порушення
глутаматергічної нейротрансмісії, особливо за участю NMDA (N-метил-D-
аспартат)-рецепторів.

Показання.

Хвороба Альцгеймера від легкого ступеня до тяжких форм.

Протипоказання.
Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату.

4.Задача: хвора, похилого віку (виглядає на 65-70 років), доставлена машиною

швидкої допомоги. Розгублена, метушлива. Називає своє імʼя, по батькові, не
може згадати свій вік, домашню адресу, не розуміє, що відбувається навколо,
дезорієнтована в часі та місці. Коли розмовляє на неприємні теми, починає
плакати, за щось просити пробачення. Скарги на головний біль у потиличній
ділянці. При обстеженні ЧСС 102 уд хвилину, АТ 190/160 мм рт. ст.
Відповідь: Судинна деменція на фоні гіпертонічної хвороби.
 контроль артеріального тиску;
 зниження рівня холестерину в плазмі крові;
 контроль рівня глюкози в плазмі крові;
 застосування антикоагулянтів/антиагрегантів за показаннями;
 відмова від куріння; регулярна фізична активність.

Білет №22

Гебефренічна форма шизофренії є найбільш злоякісною і починається в

підлітковому або юнацькому віці. Ця форма характеризується безглуздою
поведінкою, емоційними розладами у вигляді виражених неадекватних емоцій,
пустотливості, неадекватних карикатурних веселощів, що не заражають, а дивують
й лякають. Типовим є гебефренічне збудження — нецілеспрямоване кривляння,
гримасування, перекидання. Хворі стрибають по ліжках, валяються на підлозі,
намагаються вдарити, відразу регочуть, безсоромно оголюються, мастурбують.
Вони неохайні, можуть навмисно мочитися й випорожнятися у ліжко,
ненажерливі. Звороти мови, особливо інтонації вигадливі, говорять неприродним
голосом, по-дитячому сюсюкають, перекручують слова, нецензурно лаються.
Мислення їх бідне, паралогічне, стереотипне. Мова хворих часом нагадує
безглуздий набір слів або фраз. Галюцинаторно-маревні прояви уривчасті та
вражають своєю безглуздістю. Нерідко спостерігається раптовий перехід від
пустотливості, ейфорії до іпохондрії. Форма характеризується вкрай
несприятливим прогнозом і звичайно швидко, протягом 1—2 років призводить до
розпаду особистості й слабоумства.

Діагностика гебефренічної шизофренії

Гебефренічна форма розвивається в дитячому віці або у віці статевого дозрівання.

Для неї типовий стан збудження з веселістю, яка набуває характеру своєрідної
придуркуватості з манірністю. Така поведінка часто розцінюється як дитячі
пустощі або хуліганські дії. Характерно також розлад мови з безглуздим
нанизування слів, перекручуванням їх, неологізмами. Нерідко спостерігаються
безглузді маячні ідеї, окремі галюцинації, імпульсивні, агресивні дії. Протікає
злоякісно, швидко настає глибоке недоумство.

А. Повинні виявлятися загальні критерії шизофренії

Б. Повинні зазначатися (1) або (2):

1) чітка і тривала емоційна сплощеність;

2) чітка і тривала емоційна неадекватність.

В. Повинні зазначатися (1) або (2):

1) поведінка, яке характеризується більше безцільністю і незграбністю, ніж

цілеспрямованістю;

2) чіткий розлад мислення, що виявляється розірваністю

Г. В клінічній картині не повинні домінувати галюцинації або марення, хоча вони і

можуть бути присутніми при легкому ступені вираження.

Клінічні діагностичні критерії:

- Початок в підлітковому віці.

- Розірваність мислення й мови.

- Порушення поведінки, манірність, гримасування, імпульсивність

Невідкладна терапія: збудження купірують аміназином, галоперидолом,

зипрексою.

2. Вчення про екзогенний тип реакцій (Бонгеффер) Класифікація психічних

порушень при гострих та хронічних інфекціях позамозкової локалізації.

Психіатор Бонгоффер вважав, що мозок реагує на дію як привнесених

шкідливостей, так і ендогенних чинників(гіпоксія, інтоксикація, продукти обміну і
так далі) певним набором синдромів і назвав їх екзогенними формами психічного
реагування. Тобто мозок має готові типи реакції на ту або іншу шкідливість.

Загальним для цих синдромів є стан зміненої свідомості. Бонгоффер виділив 5

типів екзогенних реакцій: делірій, оглушення, аменція, епілептиформне збудження
і гострий вербальний галюциноз, при якому спостерігається сплутана свідомості.

Але дані форми психічного реагування виникають, як правило, при короткочасній

дії на ЦНС вираженої, достатньо сильної шкідливості.
Класифікація психічних порушень у разі інфекційних захворювань:

1. Синдроми порушення свідомості (непсихотичні зміни): обнубіляція, оглушення,

сопор, кома.

2. Функціональні непсихотичні синдроми: астенічний, астеноневротичний,

астеноабулічний, апатико-абулічний, психопатоподібний.

3. Психотичні синдроми: астенічна сплутаність, деліріозний, онейроїдний,

аментивний, сутінкове потьмарення свідомості, кататонічний, параноїдний та
галюцинаторно-параноїдний, галюцинаторний.

4. Психоорганічні синдроми: простий психоорганічний, синдром Корсакова

(амнестичний), епілептиформний, деменція. Клінічні прояви психічних розладів
залежать від стадії та тяжкості інфекційного захворювання.

Так, у початковий (ініціальний) період частіше виникають такі синдроми:

астенічний, астеноневротичий (неврозоподібний), окремі ознаки деліріозного
синдрому. Маніфестний період інфекційного захворювання характеризується
наявністю астенічного й астеноневротичного синдромів, можливі епізоди
пригнічення або потьмарення свідомості, галюцинозу, галюцинаторно-
параноїдного, параноїдного, депресивно- та маніакальнопараноїдного синдромів.
У період реконвалесценції спостерігаються астенічний, астеноневротичний,
психопатоподібний, психоорганічний синдроми, деменція, епілептиформний,
синдром Корсакова (амнестичний), резидуальне марення, інші психотичні
синдроми (параноїдний, галюцинаторно-параноїдний).

3. Карбамазепін (Сarbamazepinum)

1 таблетка містить карбамазепіну 200 мг

Фармакотерапевтична група - Протиепілептичні засоби

Механізм дії - активної речовини препарату Карбамазепін – з’ясований лише

частково. Карбамазепін стабілізує мембрани надто збуджених нервових волокон,
інгібує виникнення повторних нейрональних розрядів і знижує синаптичне
проведення збуджувальних імпульсів. Цілком можливо, що головним механізмом
дії препарату може бути запобігання повторному утворенню натрійзалежних
потенціалів дії у деполяризованих нейронах шляхом блокади натрієвих каналів,
яка залежить від тривалості застосування та вольтажу.
Тоді як зниження вивільнення глутамату і стабілізація мембран нейронів може
пояснити протисудомну дію препарату, антиманіакальний ефект карбамазепіну
може бути зумовлений пригніченням метаболізму допаміну і норадреналіну.

Показання.

· Епілепсія:
- складні або прості парціальні судомні напади (із втратою або без втрати
свідомості) із вторинною генералізацією або без неї;

- генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;

- змішані форми судомних нападів.

Карбамазепін можна застосовувати як монотерапію, а також у складі комбінованої

терапії.

· Гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних

розладах з метою профілактики загострень або для ослаблення клінічних проявів
загострення.

· Синдром алкогольної абстиненції.

· Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при

розсіяному склерозі (типова та атипова).

· Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Протипоказання

· при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або до подібних у хімічному

відношенні лікарських препаратів (таких як трициклічні антидепресанти), або до
будь-якого іншого компонента препарату;

· при атріовентрикулярній блокаді;

· пацієнтам з пригніченням кісткового мозку в анамнезі;

· пацієнтам з печінковою порфірією (наприклад гострою інтермітуючою

порфірією, змішаною порфірією, пізньою порфірією шкіри) в анамнезі;

· у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (MAO).

Побічні реакції.

На початку лікування препаратом Карбамазепін або при застосуванні надто

великої початкової дози препарату, або при лікуванні пацієнтів літнього віку
виникають певні типи небажаних реакцій, наприклад з боку ЦНС (запаморочення,
головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), з боку шлунково-
кишкового тракту (нудота, блювання) або алергічні шкірні реакції.
4.Задача: хвора, 24 роки проходить лікування в інфекційному відділенні з приводу
грипу. На висоті температури тіла стала неспокійною в межах ліжка, тягне ковдру,
сіпає постільну білизну, робить хаотичні рухи руками та ногами. Вираз обличчя
здивований, не розуміє, що відбувається, вимовляє не зрозумілі слова. З окремих
слів можна зрозуміти, що мають місце ілюзії та галюцинації. То плаче, то стогне,
то сміється. Після того, як прийшла в свідомість нічого не пам'ятає , ні про
реальність, ні про хворобливі переживання.
Відповідь: Аментивний синдром внаслідок грипу. Клопіксол-акуфаз (2 мл) по 1
амп 1 р / 2 доби в/м.

Білет№ 23

1. Депресивний синдром (основна тріада симптомів). Клініка і діагностичні

критерії.

Тріада:

а) гіпотимія різке посилення негативних вітальних емоцій — туги, суму, іноді з

відтінком страху, тривоги;

б) сповільнення темпу мислення, збіднення його змісту, можлива поява маячних

ідей гріховності, самозвинувачення, малозначущості тощо та суїцидальних ідей;

в) різке пригнічення ефекторно-вольової діяльності, виражена загальмованість

(іноді до ступору).

Хворі скаржаться на слабкість, лінощі, в'ялість і гноблення, зневіряються у

власних силах, легко визнають невірність своїх вчинків, через загальмованість
асоціативних процесів повільно й тяжко ухвалюють рішення, а також
перебільшують реальні утруднення, обвинувачують себе в слабкості волі,
неможливості “взяти себе в руки”. Може спостерігатися сльозливість,
образливість, подразливість. У станах гіпотимічної депресії частими є суїцидальні
спроби, скоюються самогубства. У разі поглиблення подавленого настрою хворі
починають скаржитися на тужливий настрій, нудоту. Характерна поява тяжкого
відчуття в грудях, рідше – у животі. Деякі хворі говорять про “моральний біль”, що
“душу розриває на шматки” і протиставляють ці відчуття фізичному болю (т.зв.
передсерцева нудота). У більш тяжких випадках виникають надцінні ідеї
самозвинувачення або приєднується марення провини, гріхопадіння – депресія з
ідеями обвинувачення. Для депресивного синдрому характерні виразні сомато-
вегетативні розлади у вигляді порушень сну, апетиту, функції шлунково-
кишкового тракту (запори), ендокринних дисфункцій.
Діагностичні критерії епізоду депресії:

Виникнення, від певного і можливого до встановлення часу, майже щодня

і впродовж більшої частини дня, одночасно протягом ≥2 тиж., ≥5 із нижче
перерахованих симптомів, у тому числі ≥1 із 2 перших:

1) депресивний настрій;

2) помітне зменшення зацікавлення до практично усіх заходів та/або пов’язаного

з ними відчуття задоволення;

3) посилення або ослаблення апетиту, чи значне зниження (не пов’язано із дієтою),

або приріст маси тіла (напр. 5 % впродовж місяця);

4) безсоння або надмірна сонливість;

5) психомоторне збудження або загальмованість;

6) відчуття втоми або втрати енергії;

7) почуття власної меншовартості або безпідставне почуття вини;

8) зниження гостроти мислення, труднощі з концентрацією уваги або у прийнятті

рішення;

9) рецидивуючі думки про смерть (не тільки страх смерті);

10) рецидивуючі суїцидальні думки без окресленого плану, спроби самогубства

або наявність плану вчинення самогубства.

2. . Епілептичний статус і лікувальні заходи щодо виведення хворого з цього стану.

Важким ускладненням епілепсії є епілептичний статус – повторні епілептичні

напади, між якими свідомість хворого не відновлюється. Епілептичний статус
вимагає надання невідкладної лікарської допомоги, оскільки є гостра загроза для
здоров`я та життя хворого.

Причинами епілептичного статусу можуть бути:

- неадекватне лікування;

- різке зниження доз або відміна протиепілептичних препаратів;

- резистентність до протиепілептичних препаратів;

- приєднання додаткових чинників (гострі інфекції, інтоксикації, зокрема

споживання алкоголю, черепно-мозкові травми, соматичні захворювання).
У разі епілептичного статусу порушується дихання, серцево-судинна діяльність,
гемоциркуляція, центральний метаболізм, водно-електролітний баланс.

Невідкладна терапія при епілептичному статусі:

-З введенням седуксену (10-20 мг в/в на 40% 20 мл глюкози) починають лікування.

Якщо судоми не припинились, введення седуксену повторюють через 6-8 год,

- Сірчанокисла магнезія 25% 10-15 мл в/в, можна в/м,

- Оксибутірат натрію (натрієва сіль гамаоксимасляної кислоти, швидко проникає в

ЦНС, також має антигіпоксичну, седативну, міорелаксуючу дію), вводять 20% р-н
10 мл в/м чи 20 мл в/в на 40% 20 мл глюкози.

- Гексенал – (10% 5-10 мл свіжоприготовлений р-н в/м чи в/в краплинно повільно)

чи тіопентал натрію (1% 50-60 мл р-ну, половину цієї дози вводять в/в повільно,
другу частину в/м).

1. Дегідратаційна терапія:

- Глюкоза (40% 20 мл в/в),

- Сірчанокисла магнезія (25% 10 мл) має седативну, проти судомну, проти

набрякову дії,

- Манітол (10-20% на ізотонічному р-ні по 0,5-1,5 г сухої речовини на 1 кг

маси тіла хворого)

- Манніт (15% 200-400 мл в/в краплинно 30-40 крапель в 1 хвилину).

2. Вітаміни:

- Вітамін В1 -2,5% - 2 мл в/м,

- Вітамін В6 -5% 1 мл п/ш,

- Аскорбінова кислота 5% - 2 мл в/м.

3. Препарати, які мають проти ферментну активність:

- Трасілол (усуває тканинну гіпоксію) 25-30 тис.од. на 500 мл. фіз.р-ну в/в
краплинно.

4. Препарати, що усувають метаболічний ацидоз (адинамія, тахіпное,

гіпертермія, мармуровість шкіри, пульс слабкого наповнення):

- гідрокарбонат натрію 4% 150-400 мл. в/в краплинно.

5. Літичні суміші для боротьби з гіпертермією (під контролем АТ):

- в/в: аміназін (2,5% 2 мл.) + дімедрол (1% 2 мл.) + анальгін (50% 2 мл.) +
промедол (2% 1мл.),

- в/в: новокаїн (0,5% 100-150 мл.) + глюкоза (5% 100-150 мл.) + дімедрол (1% 2
мл.) + аміназін (2,5% 1-2 мл.)

6. Для боротьби з набряком мозку:

- сірчанокисла магнезія (25% 10 мл. в/в),

- манітол (10-20% на ізотонічному р-ні по 0,5-1,5 г сухої речовини на 1 кг маси тіла

хворого),

- лазікс (1% 2 мл. в/в),

- цитофлавін (0,1% 10 мл 2 р/добу в/в),

7. Серцево-судинні препарати:

- кордіамін (1-2 мл. п/ш, в/в, чи в/м)

- корвітін (0,5 в/в на 50 мл фіз. р-ну 1 р/добу).

8. Боротьба з інтоксикацією:

- повторне введення глюкози, фіз. р-ну,

- гемодез (200 мл. в/в крапельно),

- реополіглюкін (в/в крапельно до 400-1000 мл/добу)

- атоксін 12 мг на 250 мл per os 3 р/добу.

9. При гострій наднирниковій недостатності:

- глюкокортикоїди: преднізолон (1,5 мг на 1 кг маси тіла хворого).

10. При пригніченні дихального центру:

- бемегрид (0,5% 1-2 мл. в/в на 10 мл. 0,9% NaCl,

! протипоказані: лобелін, цитітон (знижують артеріальний тиск, уповільнюють

серцебиття).

11. Для нормалізації енергетичного балансу:

- вітаміни В1, В2, аскорбінова к-та,

- кокарбоксилаза 50-100 мг 2-3 р/добу в/в чи в/м,

- АТФ 1-2 мл,

- глюкоза + інсулін (1 ОД інсуліну на 4 г сухої речовини глюкози).

Якщо все вищеперераховані методи неефективні, то проводять гіпербаричну

оксигенацію (забезпечує транспорт кисню до тканин) чи інгаляційний наркоз
закисом азоту або закисом азоту з киснем у співвідношенні 2:1 із застосуванням
міорелаксантів і апаратного дихання, що усуває порушення зовнішнього дихання,
нормалізує газовий склад крові, вирівнює енергетичний баланс, що має значення
не лише для боротьби з набряком мозку, але і для попередження постгіпоксичної
енцефалопатії.

3. Вальпроєва кислота (Valproic acid)

1 капсула містить 300 мг

Фармакологічна група - Активні речовини, Нормотімікі, Протиепілептичні засоби

Механізм дії: Інгібуючи ГАМК-трансферазу, підвищує вміст в ЦНС гамма-

аміномасляної кислоти, що і призводить до зниження порогу збудливості і рівня
судомної готовності моторних зон головного мозку.

Показання: Різні форми генералізованих нападів: малі (абсанси), великі (судомні) і

поліморфні; використовується при фокальних нападах, дитячому тику.

Протипоказання: Гіперчутливість, в т.ч. «Сімейна» (смерть близьких родичів на

тлі прийому вальпроєвої кислоти), захворювання печінки і підшлункової залози (у
частині пацієнтів можливе значне зниження метаболізму в печінці), геморагічний
діатез.

Побічні дії: Нудота, блювота, діарея, біль в шлунку, анорексія або підвищення
апетиту, порушення функцій печінки, сонливість, тремор, парестезії, сплутаність
свідомості, периферичні набряки, кровотеча, лейкопенія, тромбоцитопенія. При
тривалому прийомі - тимчасове випадання волосся.

4.Задача: жінка, 28 років, без психічних розладів в анамнезі, стала злою,

агресивною, роздратованою, зі зниженим настроєм, після того як чоловік, з яким
вона прожила 5 років, покинув її через іншу жінку. Через тиждень пацієнтка
почала без поважної причини пропускати роботу, зловживати алкоголем. Після
декількох тижнів почала дзвонити своїм друзям, плакала тa висловлювала
суїцидальні наміри. Також вона зробила декілька дзвінків жінці ї колишнього
чоловіка і погрожувала розправою. Стан має місце на протязі 2 місяців.
Відповідь: Гостра реакція на стрес (Гострий стресовий розлад). Психотерапія +
Есциталопрам 10 мг - починати з 5 мг 3 дні 1 р/д, потім перейти до 10 мг 1 р/д, за
відсутності ефекту можна збільшити до 20 мг.

Білет№ 24
1. Іпохондричний синдром (нігілістичний): клініка і діагностичне значення.
Іпохондрією називається перебільшена заклопотаність про власне здоров’я і
переконаність в існуванні того чи іншого захворювання всупереч аргументованим
медичним дослідженням. Іпохондрична хвороба може бути як самостійною
нозоологією, так і симптомом у структурі важкого захворювання. У першому
випадку хвороба носить назву іпохондричного розладу. У другому випадку вона є
одним із низки симптомів. Якщо цей симптом домінує у клінічних проявах
захворювання, то тоді він формує іпохондричний синдром.
Синдром Котара — психопатологічний розлад, який ще
називають НІГІЛІСТИЧНИМ маренням або синдромом «ходячого мерця»[1].
Людина з синдромом Котара помилково переконана у тому, що є мертвою і більше
не існує, стверджує, що у неї відсутні внутрішні органи, які не працюють або
гниють. Клінічні прояви характеризуються розладами мислення і
мареннями. Синдром проявляється найчастіше
при шизофренічних або афективних психозах, а також нерідко наявний при
скроневих пошкодженнях субдомінантної півкулі головного мозку і при
нападах мігрені. Часто синдром Котара є наслідком органічних захворювань
головного мозку.
Стрижневими проявами сенесто-іпохондричної депресії є будь-які побоювання з
приводу стану свого фізичного здоров'я і уявлення про наявність у себе того чи
іншого нерозпізнаного соматичного захворювання. При цьому мають місце
відповідні різноманітні тілесні відчуття (сенестопатії), тужливо-тривожний афект з
переважанням плаксивості і дратівливості, вегетативні розлади. Спонтанні скарги
на погіршений настрій такі хворі пред'являють рідко. Зазвичай вони скаржаться на
різноманітні неприємні відчуття, що локалізуються в різних ділянках тіла,
всередині або на його поверхні, описуючи їх як відчуття печіння, розпирання,
набухання тиску, стиснення, всихання, перекручування, поколювання. Дані
відчуття фактично є сенестопатіями, в їх основі лежить
соматодеперсоналізаційний розлад.
За структурою сенестопатії поділяються на :
неврологічні (головний біль, запаморочення, хиткість ходи);
кардіальні(проблеми зі стравоходом);
гастроентерологічні(пов'язані із травною системою) ;
урогенітальні;
респіраторні ;
дерматологічні (що виявляються у вигляді різних парестезій);
кістково-суглобові.
Власне іпохондрична симптоматика полягає в зосередженості уваги хворих на
своїх тілесних відчуттях. Такі пацієнти постійно будують похмурі здогадки та
припущення щодо причини своїх хворобливих відчуттів. Вони активно шукають
допомоги, звертаються за консультаціями до різних фахівців, проходять
різноманітні, нерідко малоприємні додаткові дослідження, часто змінюють лікарів.
При цьому вони постійно пильно спостерігають за станом свого здоров'я:
регулярно вимірюють і записують частоту пульсу, показники артеріального тиску,
характер розладів кишечника.
2. Основні клінічні форми соматогенних психозів. Основні принципи терапії,
реабілітації та профілактики психічних розладів при соматичних захворюваннях.
Для соматогенних психічних розладів найбільш характерні такі синдроми:
астенічні, неврозоподібні, афективні, психопатоподібні, маревні стани, стани
потьмарення свідомості (делірій), психоорганічний синдром, деменція. Психічні
порушення можуть бути зумовлені безпосередньо соматичним фактором. Клінічна
картина соматогенних розладів залежить від характеру основного захворювання,
ступеня його вираженості, перебігу, рівня терапевтичної ефективності, а також від
таких індивідуальних якостей хворого, як спадковість, конституція, преморбідний
склад особистості, вік, іноді стать, реактивність організму, наявність попереднього
впливу шкідливих факторів. Так, афективні розлади частіше спостерігаються серед
жінок більш молодого віку, у той час як органічні психічні розлади особливо
поширені серед людей похилого віку. Психічні порушення у разі різних
соматичних захворювань мають свої особливості.
У разі вторинного ураження нервової системи насамперед усунути абс
компенсувати соматичне та ендокринне захворювання, що в деяких випадках само
по собі вже дає відчутний результат. У подальшому залежно від визначених
синдромів необхідно проводити симптоматичне лікування.
Лікування симптоматичних психозів.
1) Гострі симптоматичні психози.
Проводиться лікування основного захворювання.
Потім: а) десенсибілізація (великі дози преднізолону, дімедрол); б)
дезінтоксикація: форсований діурез, гемодез, гемосорбція. Необхідно добитися
сну, якщо хворий не спить, розвивається органічній психосиндром (необхідні:
транквілізатори, оксибутірат натрію, снодійні засоби, нейролептики).
2) Протраговані психози. .Необхідно стимулювати реактивність організму.
Аутогемотерапія, сульфозін в малих дозах. Адаптогени - сапарал, елеутерокок.
При ендоформних психозах антидепресанти, антипсихотики.
3) Хронічні симптоматичні психози. Розсмоктуюча терапія. Препарати,
поліпшуючі мікроциркуляцію, ноотропи.

3.
Ламотриджин (Lamotrigine)
1 таб містить 100 мг. По одній таблетці 3 рази в день
Фармакологічна група - Протиепілептичні засоби
Механізм дії: Стабілізує нейрональні мембрани за допомогою впливу на
пресинаптичні потенціалзалежні Na + - канали, пригнічує патологічний
вивільнення глутамінової кислоти (амінокислота, яка відіграє ключову роль у
розвитку епілептичних припадків), а також пригнічує деполяризацію, викликану
глутамат.
Показання: Парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні
судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто у дорослих та дітей старше
12 років - додаткова або монотерапія епілепсії; - парціальні та генералізовані
напади
Протипоказання: Гіперчутливість, вагітність, грудне вигодовування, дитячий вік
(до 2 років).
Побічні дії: З боку нервової системи та органів чуття: головний біль, підвищена
стомлюваність, запаморочення, сонливість або безсоння, дратівливість,
агресивність, тремор, тривожність, сплутаність свідомості, диплопія, нечіткість
зорового сприйняття, кон'юнктивіт, порушення рівноваги.
З боку органів кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювота.

4.Задача: пацієнт, 53 роки, актор за професією, під час репетиції раптово почав
бити оточуючих людей та дуркувати: він бігав по сцені, кривлявся, рвав декорації,
читав вірші беззмістовні, які сам вигадав, а потім стрибнув в оркестрову яму. Не
дозволяв нікому до себе наблизитись, був агресивним і викрикував нецензурні
слова, коли оточуючі намагались зупинити чи впіймати його. Перед тим, як його
зупинили, він раптово вибіг на вулицю з криками: «Мистецтво до народу!»
Відповідь: Маніакальний епізод (маніакальний синдром)? Літій (300 мг) 3 р/д +
клопіксол акуфаз (2 мл) по 1 амп 1 р / 2 доби в/м.

Білет №25
1. Маніакальний синдром (основна тріада симптомів). Клініка і діагностичні
критерії.
Для маніакального синдрому характерна маніакальна тріада: ейфорія (піднесений
настрій), прискорення асоціативних процесів і рухове збудження з
прагненням до діяльності.У цьому стані спостерігається відволікаємість, у
зв'язку з чим хворі не можуть довести почату справу до кінця, послідовно
повідомити про себе анамнестичні відомості. Попри те, що хворий говорить без
угаву і охоче розмовляє з лікарем, бесіда ця непродуктивна, оскільки хворий
відволікається на різні зовнішні події або асоціації, що виникають у нього. Ці
асоціації носять зазвичай поверхневий характер.
Хворі в маніакальному стані зазвичай не пред'являють соматично скарг, вони
відчувають не лише «душевний підйом», але і прилив фізичних сил. У цьому стані
вони схильні переоцінити свої здібності і можливості. Статевий потяг буває
посилений, хворі легко вступають в контакти, заводять сексуальні зв'язки,
одружуються, дають необгрунтовані обіцянки. Легкі варіанти маніакальних станів
прийнято називати гіпоманіями. У різних варіантах зустрічається при біполярному
афективному розладі, а також шизофренії, затяжних симптоматичних психозах,
після травм, при прогресивному паралічі.

2. Гебефренічна форма шизофренії є найбільш злоякісною і починається в

підлітковому або юнацькому віці. Ця форма характеризується безглуздою
поведінкою, емоційними розладами у вигляді виражених неадекватних емоцій,
пустотливості, неадекватних карикатурних веселощів, що не заражають, а дивують
й лякають. Типовим є гебефренічне збудження — нецілеспрямоване кривляння,
гримасування, перекидання. Хворі стрибають по ліжках, валяються на підлозі,
намагаються вдарити, відразу регочуть, безсоромно оголюються, мастурбують.
Вони неохайні, можуть навмисно мочитися й випорожнятися у ліжко,
ненажерливі. Звороти мови, особливо інтонації вигадливі, говорять неприродним
голосом, по-дитячому сюсюкають, перекручують слова, нецензурно лаються.
Мислення їх бідне, паралогічне, стереотипне. Мова хворих часом нагадує
безглуздий набір слів або фраз. Галюцинаторно-маревні прояви уривчасті та
вражають своєю безглуздістю. Нерідко спостерігається раптовий перехід від
пустотливості, ейфорії до іпохондрії. Форма характеризується вкрай
несприятливим прогнозом і звичайно швидко, протягом 1—2 років призводить до
розпаду особистості й слабоумства.

Діагностика гебефренічної шизофренії

Гебефренічна форма розвивається в дитячому віці або у віці статевого
дозрівання. Для неї типовий стан збудження з веселістю, яка набуває характеру
своєрідної придуркуватості з манірністю. Така поведінка часто розцінюється як
дитячі пустощі або хуліганські дії. Характерно також розлад мови з безглуздим
нанизування слів, перекручуванням їх, неологізмами. Нерідко спостерігаються
безглузді маячні ідеї, окремі галюцинації, імпульсивні, агресивні дії. Протікає
злоякісно, швидко настає глибоке недоумство.
А. Повинні виявлятися загальні критерії шизофренії
Б. Повинні зазначатися (1) або (2):
1) чітка і тривала емоційна сплощеність;
2) чітка і тривала емоційна неадекватність.
В. Повинні зазначатися (1) або (2):
1) поведінка, яке характеризується більше безцільністю і незграбністю, ніж
цілеспрямованістю;
2) чіткий розлад мислення, що виявляється розірваністю
Г. В клінічній картині не повинні домінувати галюцинації або марення, хоча
вони і можуть бути присутніми при легкому ступені вираження.
Клінічні діагностичні критерії:
- Початок в підлітковому віці.
- Розірваність мислення й мови.
- Порушення поведінки, манірність, гримасування, імпульсивність
Невідкладна терапія: збудження купірують аміназином, галоперидолом,
зипрексою.
3.
ТОПІРАМАТ(протиепілептичний засіб)
Показання.
Як монотерапія для лікування дорослих та дітей віком від 6 років з парціальними
нападами з або без вторинно генералізованих нападів та первинно генералізованих
тоніко-клонічних нападів.
Як додаткова терапія для лікування дорослих та дітей віком від 2 років з
парціальними нападами з або без вторинно генералізованих нападів та первинно
генералізованих тоніко-клонічних нападів та лікування нападів, асоційованих із
синдромом Леннокса-Гасто.
Для профілактики нападів мігрені у дорослих після ретельної оцінки можливостей
альтернативного лікування. Топірамат не рекомендований для лікування гострих
станів.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.
Профілактика мігрені у вагітних та жінок репродуктивного віку, якщо тільки вони
не застосовують ефективні методи контрацепції.
Спосіб застосування та дози.
Лікування рекомендується розпочинати з низької дози з подальшим поступовим
підбиранням ефективної дози. Дозу та рівень ії підвищення слід підбирати
залежно від клінічної відповіді. Препарат можна приймати незалежно від
вживання їжі.
Контроль концентрацій топірамату у плазмі крові не є необхідним для оптимізації
лікування препаратом. У рідкісних випадках призначення топірамату в якості
додаткової терапії при лікуванні фенітоїном може потребувати коригування дози
фенітоїну для досягнення оптимального клінічного ефекту. Додавання або відміна
фенітоїну або карбамазепіну в якості додаткової терапії при лікуванні топіраматом
може потребувати коригування дози препарату.
Відміну протиепілептичних препаратів, включно з топіраматом, слід здійснювати
поступово з метою мінімізації можливості виникнення нападів або збільшення їх
частоти незалежно від того, чи мали пацієнти випадки нападів епілепсії в анамнезі.
Під час клінічних досліджень добові дози зменшували на 50-100 мг зі щотижневим
інтервалом у дорослих, хворих на епілепсію, та на 25-50 мг у дорослих, які
приймали топірамат у дозуванні до 100 мг на добу з метою профілактики мігрені.
У ході клінічних досліджень з участю дітей відміну топірамату проводили
поступово, за 2-8 тижнів.
4.Задача: хвора, 15 років. Тиждень тому виписалась з інфекційного відділення, де
проходила лікування з приводу хвороби Боткіна. В подальшому продовжував
спостерігатися астенічний стан, який проявлявся швидким розумовим тa фізичним
виснаженням. Під час прогулянки, на мить дерева стали ніби намальовані, проте
знала, що вони є справжніми, весь оточуючий світ сприймала ніби через мутне
скло, звуки чула нечітко, ніби крізь вату у вухах. При поверненні додому виникло
почуття, що кімната не її, а речі, які знаходяться у кімнаті, для неї незнайомі,
бачить їх вперше. Через деякий час все стало реальним. Подібний стан
повторювався декілька днів підряд, що привело пацієнтку до психіатра.
Відповідь: Астенічний синдром, дереалізація. Психотерапія.

Білет№ 26
1. Кататонічний симптомокомплекс. Характеристика люцидної та онейроїдної
кататонії.
Кататонічний синдром – проявляється у вигляді кататонічного безглуздого
збудження (гіперкінезії, рухові і мовні стереотипії) або ступора (гіпокінезії –
«утробна поза», симптом «повітряної подушки», «капюшона», каталепсія –
воскова гнучкість, негативізм, мутизм, пасивна підкорюваність), або періодичної
зміни цих станів. Спостерігається при шизофренії, інфекційних та інших психозах.
Кататонічний синдром (від грец. Katá tonos - напружений)
- психопатологічний синдром, основним клінічним проявом якого є рухові розлади
у вигляді станів збудження і знерухомлених (ступору) з м'язовою напругою , які
носять невмотивований характер (не визначаються ситуацією або іншими
психопатологічними синдромами).
Симптоми кататонического синдрому різноманітні. В основному вони пов'язані з
рухової сферою.
Найчастіше зустрічаються такі прояви розлади [1] [2] [3] :
кататонический ступор або субступорозних явища (найчастіший, "класичний"
симптом ) - повне або часткове пригнічення рухів, пацієнти подовгу сидять або
стоять нерухомо;
каталепсії - збереження однієї і тієї ж, часом вкрай незручною пози протягом
довгого часу;
воскова гнучкість - тривале збереження пози, яку надає пацієнтові лікар або інша
людина;
негативізм - опір при спробі змінити положення частин тіла, при цьому пацієнт
буде докладати невелику силу;
кататонічне збудження - підвищена рухова активність, невпорядкована і не
спрямована на що-небудь (наприклад, погойдування);
ехолалія / ехопраксія - копіювання слів і рухів лікаря;
манірність - повторювані химерні або недоречні руху (наприклад, вітання).
Кататонія може бути люцидной ( «чистої», не супроводжується затьмаренням
свідомості) і онейроидной (супроводжується онейроідним затьмаренням
свідомості).
Онейроїдний синдром – затьмарення свідомості з напливом мимоволі
виникаючих фантастичних представлень, що містять видозмінені фрагменти
баченого, почутого, пережитого, прочитаного, які химерно переплітаються із
спотворено сприйманими деталями того, що оточує; виникаючі картини
відрізняються сценоподібнісью, схожі на сновидіння.
Люцідная кататонія є інше ступорозное стан, під час якого свідомість майже не
затьмарюється. За миновании ступору хворі правильно розповідають про те, що
відбувалося навколо; по голосам знають персонал і своїх сусідів але палаті, навіть
виявляються приблизно орієнтованими в часі. Гальмування в цих випадках-досить
вибірково охоплює рухову систему - еффекторний ступор по А. Г. Іванову-
Смоленському (1934). Однак у таких хворих в деяких випадках виявляється
парциальная амнезія щодо власних рухів і своєї поведінки. Хворі не віддають собі
звіту в своїй повної знерухомлених протягом тривалого часу, не пам'ятають
спалахів власного імпульсивного збудження, яким іноді переривається на
короткий час цей вид ступору.
Онейроидной кататонією позначають ступорозное стан, яке поєднується зі
сновідних грезоподобнимі переживаннями, про які хворі розповідають згодом,
коли виходять зі ступору. Під час цього стану контакт з хворим утруднений, а
якщо і вдається, то з'ясовується, що те, що відбувається навколо погано доходить
до свідомості хворого, сприймається в спотвореному вигляді, включається в
сноподобной фантазії. Орієнтування в навколишньому буває недостатньою.
Згодом лише окремі події зберігаються в пам'яті - рецепторний ступор по А. Г.
Іванов-Смоленському (1934).
2. Металкогольні психози. Алкогольний параноїд: клініка, прогноз
АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ
Психози що розвиваються на ІІ і ІІІ стадіях захворювання на тлі важко
протікаючого абстинентного синдрому.( Абстинентний синдром виникає через 8 -
20 годин після останнього вживання спиртного і проявляється комплексом
психічних, неврологічних, соматичних розладів.).
Найбільш часто зустрічається алкогольний делірій. Появі психозу сприяють
соматичні захворювання.
Алкогольний параноїд проявляється
 маячними ідеями різного змісту,
 в поєднанні з галюцинаціями.
Найчастіше психоз протікає гостро, можливий і хронічний перебіг.
При гострому параноїді хворі
 збуджені,
 переживають почуття страху,
 по - маячному оцінюють навколишнє оточення.
Тривалість психотичного стану 3 – 5 днів.
При переході гострого параноїда в затяжний домінують ідеї переслідування або
ревнощів.
3. МЕТИЛФЕНІДАТ(психостимулятор )
Показання:
Синдром дефіциту уваги з проявами гіперактивності (як основний лікарський засіб
для лікування дітей віком від 6 років, згідно з комплексними лікувальними
програмами, які включають інші оздоровчі заходи: психологічні, освітні,
соціальні).
Протипоказання:
Підвищена чутливість до компонентів препарату; ознаки тривожності,
напруженого стану, гострої депресії, нервово-психічної анорексії, психотичних
симптомів або суїцидальних тенденцій; глаукома; синдром Жилля де ла Туретта
або відомості про нього в сімейному анамнезі; одночасне застосування інгібіторів
МАО (також не призначають препарат раніше ніж через 14 днів після їх відміни);
гіпертиреоз; стенокардія, аритмія, артеріальна гіпертензія; наркотична залежність
або алкоголізм; період вагітності.
Інструкція:
Діти від 6 років та підлітки: перор. від 18 до 54 мг 1 р/доб, вранці, незалежно від
прийому їжі. Дозу можна коригувати з інтервалом приблизно в 1 тиж.

4.Задача: хворий 17 років. При огляді пасивний, зацікавленості до бесіди не

проявляє. Ha питання відповідає односкладно, монотонним голосом, обличчя
гіпомімічне, мислення паралогічне. Маячних ідей та галюцинацій не виявляє. У
віці 16 років став поступово змінюватись, нічим не цікавився, перестав
спілкуватися з друзями, у школі був пасивним, на уроках відмовлявся відповідати.
За останні 2-3 місяці зовсім став замкнутим, з батьками майже не розмовляє,
перестав ходити в школу, митися, слідкувати за одягом, їсть мало.
Відповідь: Шизофренія, проста форма (наявна лише негативна симптоматика –
апатія, абулія, афективне сплощення). Клозапін 25 мг 1-й день — 12,5 мг (1-2
р/день), 2-й день — 25 — 50 мг/день; за умови доброї переносимості, доза може
бути збільшена на 25-50 мг/добу до досягнення дози 300 мг/добу протягом 2-3
тижнів; за необхідності, добову дозу можна збільшити до 50-100 мг з інтервалами
2 р/тиждень або щотижнево;

Білет№ 27
1. Симптоми рухово-вольових розладів: гіпер-, гіпо-, пара- та абулії. Розлади
потягів, розлади вольової активності. Компоненти вольового акту.
Парабулія – збочення вольової активності, що супроводжується відповідною
діяльністю, негативізмом, іпмульсивністю, хімерністю у зв'язку з наявними у
хворого психотичними симптомами: маячення, галюцинаціями та ін.
Гіпербулія – патологічно посилене прагнення до діяльності (загальне – при
гіпоманіакальних та маніакальних станах, одностороннє – у наркоманів, при
параноїдних і паранояльних станах).
Гіпобулія і абулія – хворобливе зниження або повна відсутність спонукання
до діяльності. Спостерігається при апатіко-абулічному синдромі різного генезу
(при шизофренії, важких травмах і так далі).
Гіпербулія може мати наступні варіанти:
Ейфорична — виникає на фоні ейфорії і характеризується наявністю мети і
прийняттям рішення. Однак, у силу підвищеної відволікаємості уваги, вольове
зусилля виснажується, дія не доводиться до кінця, діяльність стає
полімотивною і непродуктивною. Симптом найбільш характерний для типового
маніакального синдрому.
Психопатична (конституційно-особистісна) гіпербулія відрізняється
полімотивністю діяльності при швидко виникаючих спонуканнях, які
диктуються миттєвим емоціональним станом. Ці дії афективнонепослідовні, не
супроводжуються попереднім глибоким обмірковуванням і прогнозуванням
результатів, швидко згасають. Симптом характерний для психопатичних і
психопатоподібних синдромів істеричного кола.
Дементно-егоцентрична гіпербулія виникає при регресі особистості, коли
мотивація діяльності переходить на утилітарно-егоїстичний і гедонічний рівень
з егоцентричною направленістю вчинків. Спостерігається при синдромах зміни
особистості по епілептичному типу, при деяких варіантах психоорганічного
синдрому. Д
ементно-асемічна гіпербулія проявляється метушливою
псевдозаклопотаністю, при зникненні здатності до логічного осмислення
спонукань і мотивів діяльності, і поєднується з явищами апраксії і іншими 37
симптомами випадіння вищих функцій кори. Спостерігається при деменціях
пресенільного і сенільного віку.
Парабулії — збочення потягів, спонукань і мотивів діяльності. Відзначається
ряд варіантів:
Дромоманія — патологічний потяг до постійної зміни місць проживання,
бродяжництва. Хворі кидають роботу, сім'ю і в будь-яких цілком неслушних
умовах, без грошей, іноді голодні здійснюють тривалі подорожі або безцільно
ходять по місту, але тільки реалізація імпульсивного потягу приносить їм
полегшення.
 Піроманія — потяг до підпалів, іноді – до споглядання полум’я. Суспільна
небезпека дій піроманів надзвичайно висока. Особи, страждаючі піроманією,
нерідко уже в дитинстві або в підлітковому віці проявлять велику
зацікавленість і прагнення до вогню. Вони люблять запалювати багаття,
влаштовувати ігри з вогнем.
Клептоманія — патологічний потяг до крадіжок. Крадуть без утилитарної
ззацікавленості у присвоєній речі, зазвичай заради самого процесу, а не заради
матеріального збагачення; присвоєні речі, частіше за все малоцінні, зазвичай
повертають.
Гоміцидоманія — потяг до вбивства людей без ситуаційно-психологічної
обумовленості. Суїцидоманія — хворобливий потяг до самогубства,
членоушкодження — патологічне прагнення до самоушкодження,
аутотравматизму.
Дипсоманія — періодично виникаючий потяг до вживання спиртних напоїв, до
запоїв, часом на фоні дисфорично-тужливого настрою.
Копрофагія — патологічний потяг до поїдання неїстівного (у вузькому сенсі
— поїдання екскрементів).
Гіпербулія — посилення потягів і мотивів діяльності. Відзначаються наступні
варіанти:
Булімія — різке посилення харчового інстинкту, непомірний апетит,
найчастіше поєднується з неперебірливістю у їжі (обжерливість). Входить у
структуру деяких варіантів гіпоталамічних синдромів, марантичної стадії
деяких видів деменції, ідіотії, імбецильності, гашишного 36 сп'яніння.
Гіперсексуальність — різке посилення статевого потягу, який набуває
характер домінуючого мотиву, який починає переважати в свідомості. Чоловіча
гіперсексуальність називається сатиріазісом, жіноча — німфоманією. Входить у
структуру деяких маніакальних, психопатичних і психопатоподібних,
гебефренних, кататонічних синдромів, недоумства, де нерідко супроводжується
відкритою мастурбацією. У вигляді нападів може спостерігатися при деяких
гіпоталамічних синдромах.
2. . Епілептичні психози.
ГОСТРІ ЕПІЛЕПТИЧНІ ПСИХОЗИ. З ПОТЬМАРЕННЯМ СВІДОМОСТІ.
- затяжні сутінкові стани (зазвичай після серії тоніко-клонічних нападів тривають
до декількох діб, супроводжуються галюцинаторними, маячними розладами,
агресією, руховим збудженням);
- епілептичний онейроїд (екстаз, захват, страх, зорові, слухові галюцинації
фантастичного змісту на тлі загальмованості/ різкого збудження);
БЕЗ ПОТЬМАРЕННЯ СВІДОМОСТІ
- гострий параноід (гостре чуттєве маячіння із слуховими і зоровими
галюцинаціями страхітливого характеру, збудженням, агресивністю, руйнівними
діями, втечею від уявних переслідувачів);
- гострі афективні психози(тужливо-злісний настрій з агресією, вітальною тугою,
ідеями самозвинувачення або екстатичним станом);
ХРОНІЧНІ ЕПІЛЕПТИЧНІ ПСИХОЗИ – виникають у віддалені терміни
захворювання, через 12-14 років після маніфесту хвороби.Тривалість їх від
декількох місяців до року та більше. Виникнення затяжних психозів
супроводжується зниженням частоти нападів або їхнім припиненням, а також
нормалізацією ЕЕГ.
- паранойяльні (марячіння буденного змісту із звичною фабулою - відношення,
отруєння, збитку, іпохондричний, релігійний на тлі тривожно-злісного або
екстатично-захопленого афекту);
- галюцинаторно-параноїдні (явища психічного автоматизму фрагментарні,
рудиментарні, нерозгорнені, несистематизовані, з множиною конкретних деталей
на тлі тривожно- тужливого настрою);
- парафренні (мегаломанічні маячні ідеї часто релігійного змісту на тлі екстатично-
захопленого афекту);
- кататонічні (з переважанням ступора з негативізмом, мутизмом, імпульсивним
збудженням, стереотипіями).
3. Метадон
Група: опіоїдні наркотичні речовини
Показання.
– Для детоксикації при лікуванні опіатної залежності (героїнова залежність та
залежність від інших морфіноподібних наркотиків), а також для підтримуючого
лікування хворих на опіатну наркоманію;
– больовий синдром: від помірного до сильного, який не купірується
ненаркотичними аналгетиками (для таблеток 5 мг, 10 мг).
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до метадону гідрохлориду або до будь-якого іншого
компонента лікарського засобу;
– пригнічення дихання (за відсутності необхідного реанімаційного устаткування);
– період загострення бронхіальної астми;
– накопичення в крові надлишку вуглекислоти;
– діарея, асоційована із псевдомембранозним колітом, спричиненим
цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндаміцином, пеніцилінами;
– діарея, спричинена отруєнням;
– кишкова непрохідність;
– одночасне застосуванні з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), а також
протягом 2 тижнів після їх відміни;
– підвищений внутрішньочерепний тиск, травми голови.
Метадон-ЗН протипоказано призначати особам, залежним від «легких»
наркотичних засобів (наприклад, кодеїн, петидин та подібні агоністи опіатних
рецепторів).
Дія:
Метадон є синтетичним похідним дифенілгептану і за хімічною структурою
істотно відрізняється від морфіну та героїну. Проте основні фармакологічні
властивості цих наркотичних засобів подібні: вони спричиняють пригнічення
функції дихального центру, підвищення тонусу гладкої мускулатури, обстипацію
та інші симптоми, характерні для дії опіоїдів.
Метадон має специфічні властивості парціального агоніста µ- та k-рецепторів
опіоїдергічної системи головного мозку. Знеболювальна активність препарату
реалізується шляхом пригнічення міжнейронної передачі больових імпульсів на
спінальному та супраспінальному рівнях центральної нервової системи (ЦНС).
Крім аналгезії, метадон здатний спричиняти виражені психотропні ефекти,
зокрема відчуття ейфорії та надреального психічного комфорту.
Дія метадону розпочинається через 30–60 хвилин після перорального застосування
та швидко досягає свого максимуму. Тривалість дії препарату в середньому
становить 6–8 годин, проте у пацієнтів з фізичною залежністю від опіоїдів може
збільшуватися до 22–48 годин.
Метадон-ЗН призначений тільки для перорального застосування. Препарат не
можна використовувати для ін’єкцій.
На початку терапії середня добова доза становить 20 мг метадону гідрохлориду
для пацієнтів із невизначеним або невідомим порогом наркотичної залежності та
40 мг метадону гідрохлориду для пацієнтів із відомим порогом наркотичної
залежності та тривалим терміном вживання наркотиків. У виняткових випадках
початкову добову дозу можна підвищити до 100 мг.
Першу дозу пацієнт повинен прийняти вранці. В окремих випадках для
запобігання синдрому відміни можливе призначення додаткової кількості
препарату увечері першого дня. У будь-якому випадку доза завжди повинна бути
достатньою для того, щоб симптоми синдрому відміни не перевищували
прийнятного рівня.
При наявності таких симптомів дозу слід поступово підвищувати на 10–20мг.
Максимальна добова доза для дорослих становить 120 мг на добу.
Пацієнтам необхідно пам’ятати, що препарат діє протягом тривалого часу,
оскільки метадон накопичується у тканинах.
Передозування.
Клінічні прояви. При значному передозуванні Метадону-ЗН відбувається
пригнічення дихання (зниження частоти дихання і/або зменшення дихального
об’єму, дихання Чейн-Стокса, ціаноз), розвивається ступорозний або коматозний
стан, зіниці звужуються, розвивається м’язова слабкість, шкіра стає холодною і
липкою, іноді розвивається брадикардія та артеріальна гіпотензія.
Лікування. Особливу увагу варто приділити відновленню адекватного дихання,
при необхідності застосовують кероване дихання. У випадку передозування в осіб,
які не мають толерантності до препарату, можна застосовувати ефективні
антагоністи для протидії потенційно летальному пригніченню дихального центру.

4.Задача: у молодого чоловіка (21 рік) через годину після прийому наркотичної
речовини розвився наступний стан: перед очима виникли спалахи яркого світла з
нечіткими контурами трикутників, кругів, після цього він побачив натовп людей,
що загрожуючи дивилась в його сторону. Спочатку з'явилось почуття екстазу, що
змінилося тривогою, неспокоєм і кольорі та звуки стали насиченими, музика
супроводжувалась відчуттями кольору. Відчув, як «душа відокремлюється від
тіла». Описаний стан тривав 10 годин і змінився депресією.
Відповідь: інтоксикація внаслідок вживання ЛСД (bad trip). Лікування не
потрібне.
 Білет №28
1. Фізіологічний і патологічний афект: клініка, диференційна діагностика.
Особливості проведення судово-психіатричної експертизи при скоєнні
делікту в стані патологічного афекту

Фізіологічний афект виникає під дією сильних подразників,

характеризується деякою однобічністю мислення, бурхливою руховою
реакцією, які, однак, перебувають під контролем свідомості (людина зберігає
здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними). Фізіологічний афект не
супроводжується потьмаренням свідомості, автоматизмами, амнезією.
Найчастіше спостерігається у разі астенічних станів. Астенічний афект —
афект, який швидко виснажується та супроводжується пригніченим
настроєм, зниженням психічної активності, самопочуття і життєвого тонусу.
Стенічний афект характеризується гарним самопочуттям, підвищенням
психічної активності, відчуттям власної сили.
Патологічний афект виникає у відповідь на зовні незначний привід,
характеризується бурхливою емоційною реакцією з порушенням свідомості
(сутінковий стан свідомості), руховим збудженням із руйнівними діями,
різкою вегетативною реакцією. Характерний наступний сон і амнезія подій,
що мали місце у період афекту. Може виникнути у астенізованих осіб, але
частіше спостерігається у збудливих психопатів, у хворих, які перенесли
черепні травми, або які страждають на церебральний атеросклероз,
артеріальну гіпертензію та ін.
Диференціація фізіологічного і патологічного афектів має важливе
практичне значення у судово-психіатричній експертизі. Виділяють афекти
злоби, жаху, розгубленості, дикого захоплення, відчаю та ін. Нормування
емоцій і почуттів у дітей значною мірою зумовлене розвитком форм
спілкування з оточуючими. Ускладнення емоційних реакцій дитини
відбувається відповідно до її розвитку. У немовлят спостерігаються тільки
найпростіші емоційні прояви, пов'язані з інстинктами. До трирічного віку
переважають в основному біологічні емоції, що проявляються не стільки
психічними, скільки соматовегетативними реакціями. З формуванням
самосвідомості і другої сигнальної системи починають формуватися почуття,
які до 10—12-річного віку набувають у житті дитини такого самого значення,
що й нижчі емоції. У дітей і підлітків почуття усвідомлюються неповно і
виражаються у вигляді симпатії, антипатії тощо. У старшому підлітковому
віці, особливо у юнаків, почуття набувають усвідомленого характеру, стають
керованими, підвладними розуму. Удосконалення вищих людських емоцій
досягає оптимуму під кінець юнацького періоду (20—22 роки). Вищі емоції
стають одними з найважливіших суб'єктивних стимулів життя і його
стверджувальних критеріїв. Емоції дітей характеризуються елементарністю,
переважанням позитивних емоцій, нестійкістю, проявляються
поведінковими, руховими реакціями і соматовегетативними розладами.
Діагностика фізіологічного афекту має значення в судовопсихіатричній
практиці.
Стан особи, що вчинила протиправний вчинок розцінюється як осудне і
суб'єкт несе відповідальність за скоєне. Дуже важливо диференціювати
фізіологічний афект з патологічним. У повсякденному житті стан афективно-
звуженої свідомості зустрічається досить часто. Особливо це може
проявитися в ситуації паніки, коли під час пожежі люди викидаються з вікна
висотної будівлі, що горить, намагаючись врятуватися, але при цьому
прирікають себе на неминучу загибель. Під час корабельної аварії, при нагоді
спуститися в шлюпку, люди стрибають у воду не уміючи плавати. Подібні
ситуації можуть зустрічатися в практичній діяльності будь-якого лікаря, коли
родичів повідомляють про важку хворобу або загибель близької їм людини і
особливо дитини. При цьому родичі можуть кричати, незаслужено
звинувачувати лікаря, вимагати його покарання. Тактика лікаря має бути
кваліфікованою, з дотриманням норм деонтології.
2. . Реактивні психози: загальні клінічні ознаки, критерії Ясперса.
Реактивні психози. Характеризуються психотичними синдромами з чіткою
клінічною картиною. Виникають гостро у осіб з певними преморбідними
особливостями в умовах переживання безпосередньої загрози життю або
здоров'ю
Класифікація :
I. Гострі психогенні психози (афектогенне збудження та ступор).
II. Підгострі (сутінковий стан, істеричні психози - ступор, псевдодеменція,
пуерилізм);
III. Затяжні (реактивна депресія та параноїд);
IY. Інші форми (індуковане маячіння, психогенно зумовлені сутяжні,
іпохондричні розлади, ідеї ревнощів).
I. Гострі реактивні психози (емотивний шок, емоційна шокова реакція)
Афектогенний ступор складається із загальної загальмованості (нерухомість)
і потьмарення свідомості. Хворі залишаються на тому самому місці, де вони
знаходились, коли виник афект страху. Втрачаються як усна, так і писемна
мова.
Тривалість від 2-3 годин до 15-20 днів.
З часом нерухомість раптово змінюється короткочасним моторним
збудженням на тлі звуження свідомості. При цьому поведінка втрачає
цілеспрямованість, небезпеки для них не існує.
Тривалість 15-20 хвилин, потім сон і амнезія.
II. Підгострі реактивні психози. В них можуть трансформуватись гострі
психози або вони виникають самостійно.
1. Психогенне сутінкове потьмарення свідомості зустрічається у осіб з
резидуальною органічною симптоматикою, з істеричним розладом
особистості. Хворі втрачають чіткість орієнтування в навколишньому
середовищі, все реально існуюче не включається в потік свідомості.
Переживання сконцентровані навколо психотравмуючої ситуації. Поведінка
відтворює картину того, що травмувало хворого. Повної втрати свідомості
немає, існує зв'язок між сучасним та минулим. Потьмарення свідомості має
хвилеподібний перебіг, свідомість то повністю відновлюється, то знову
потьмарюється. Тривалість 5-7 днів. Має значення в судово-психіатричній
практиці.
2. Псевдодеменція характеризується звуженням свідомості в поєднанні з
втратою елементарних знань і звичок, з симптомом неправильних відповідей.
Поведінка демонстративна. Спочатку виникають неспокій, тривога, помірний
страх, безсоння. Потім хворий починає невірно відповідати на запитання,
звідповіді безглузді. В залежності від домінуючого афекту виділяють:
депресивну та ажитовану форми. Тривалість — може бути до декількох
місяців.
3. Пуерилізм, при якому рівень психічної діяльності хворого дорівнює
психіці дитини.
III. Затяжні реактивні психози.
1. Реактивний параноїд.
Грає роль травма, конституційні особливості особистості, тривале емоційне
напруження, нервове та психічне виснаження, тривале безсоння. Буває
гострим та затяжним.
o Гострий, супроводжується відчуттям смертельної небезпеки, маячними
ідеями відношення. Супроводжується галюцинаторно-маячним збудженням.
o Затяжний, тривалість 2-4 тижні. Маячення кверулянства, коли маячні ідеї
формуються навколо боротьби проти несправедливості. Реальні факти
трактуються за механізмом "кривої логіки".
2. Реактивна депресія - найчастіша форма (40%). Буває глибокою
(пригнічений настрій, маячноподібні ідеї, спроби самогубства, уперта
відмова від їжі) та помірною (зниження апетиту, безсоння, слізливість, втрата
інтересу до праці). Асоціативна та рухова загальмованість незначна або
відсутня.
Початок повільний. Маячні ідеї тематичні, конкретні. Хворі "виливають
душу", відкриті у вивільненні симптоматики. Тривалість 20 діб - 4 місяці.
IY. Інші форми.
1. Маячення переслідування у глухуватих грунтується на їх невпевненості
щодо своєї безпеки, внаслідок неможливості підтримувати взаємовідносини з
оточуючими. Шум у вухах буває основою для виникнення розладів
сприймання - "голосів".
2. Індуковане маячіння - результат психогенного впливу і своєрідної
переробки чужого психозу, можливий у осіб з низьким інтелектом,
підвищеним впливом навіювання , які проживають , або тісно спілкуються з
хворою особою . Тематика маячіння може бути тісно пов'язана з
повсякденним життям: маячіння переслідування, сутяжний чи еротичний вид
маячіння.
3. «Інтерпретативне» маячіння. При його виникненні відіграє роль фізична
перевтома, тривале безсоння, інтоксикації. Наприклад «залізничний»
параноїд. Основний патогенний фактор - переповнені поїзди, вокзали, маса
людей, уривки розмов, що линуть звідусіль, невиразні об'яви дикторів, що
створює атмосферу невизначеності і тривоги. Картина психозу відтворює
ситуацію. Виникає маячіння відношення, переслідування.
Критерії запропоновані в 20-х роках ХХ сторіччя німецьким психіатром
К. Ясперсом, а саме:
 безпосередній зв'язок в часі психічних розладів з виникненням
психотравмуючої ситуації;
 відтворення цієї ситуації в клінічній картині захворювання;
одужання в міру втрати актуальності психотравмуючої ситуації

3. Налтрексон (Naltrexon) Налаксон (Naloxone)

Налоксон

Фармакологічна дія
Налоксон є опіатним антагоністом, позбавленим морфіноподібної
активності. Діє на кшталт конкурентного антагонізму, блокуючи
зв'язування агоністів чи витісняючи їх із опіатних рецепторів.

Показання до застосування
Застосовують налоксон головним чином при гострій інтоксикації
(отруєнні) наркотичними анальгетиками. Він ефективний також при
алкогольній комі (важкому отруєнні алкоголем) та різних видах шоку, що
пов'язано, мабуть, з активацією при шоці та деяких формах стресу
опіоїдної системи організму, а також зі здатністю налоксону зменшувати
 гіпотензію (підвищувати знижений артеріальний тиск).
Короткочасність дії налоксону обмежує можливість його застосування
при терапії наркоманії (болючої пристрасті до наркотичних речовин).

Спосіб застосування
Застосовують налоксон у дозі 0,4-0,8 мг. Для зняття явищ інтоксикації при
застосуванні агоністів-антагоністів (пентазоцин, нальбуфін, буторфанол
254) потрібні великі дози налоксону (до 10-15 мг).
Для діагностики наркоманії вводять 0,5 мг налоксону при вживанні
"чистих" агоністів (морфін, омнопон і т.д.) і більш високі дози при
вживанні агоністів-антагоністів.

Побічна дія
Введення налоксону страждаючим наркоманією викликає характерний
напад абстиненції (стану, що виникає в результаті раптового припинення
прийому наркотичних засобів), чим іноді користуються для виявлення
захворювання.

Протипоказання
Підвищена чутливість до препарату.

4.Задача: у хворого в момент сильного подразника (пожару) виникла повна

нерухомість. Хворий застиг у позі, в якій застала його катастрофа. Не
відповідає на питання, не намагається врятуватись, виражені явища розладів
вегетативної нервової системи. Через декілька годин також раптово всі
психотичні симптоми щезли. На перенесений психічний розлад виявляється
повна амнезія.
Відповідь: Гостра реакція на стрес. Психогенний ступор.
 Білет№ 29
1. Синдром розумової відсталості: етіологія, класифікація, клініка і
діагностичне значення.
Звертається увага на те, що, згідно нової Міжнародної класифікації хвороб
(10-й перегляд), розумова відсталість (шифр F 7) поділяється на ступені
вираженості:
F 70 – легка розумова відсталість.
F 71 – помірна розумова відсталість.
F 72 – важка розумова відсталість.
F 73 – глибока розумова відсталість.
F 78-79 – інша не уточнена розумова відсталість.
F 70 – легка розумова відсталість – такі люди набувають мовних навиків
з деякою затримкою, але більшість із них використовують мову у
повсякденних цілях, підтримують бесіду. Більшість із них незалежні у
сфері догляду за собою і в практичних домашніх навичках. Основні
труднощі спостерігаються у сфері шкільної успішності (читання, письмо),
обов’язкова недостатність понятійного мислення. Можливе
працевлаштування, що не потребує здібностей до абстрактного мислення,
а до практичної діяльності, включаючи некваліфіковану і
напівкваліфіковану ручну працю. Також помітна емоційна і соціальна
незрілість, певні труднощі в адаптації до культуральних традицій і норм,
висока сугестивність, попадання під чужий вплив. Характерна
мікроорганічна неврологічна симптоматика.
Коефіцієнт розумового розвитку - в діапазоні 50 – 69. У більшості випадків
органічної етіології. Сюди включають дебільність і легку олігофренію.
F 71 – Помірна розумова відсталість характеризується конкретністю,
непослідовністю, тугорухливістю мислення, характерним є бідність
словникового запасу. Такі хворі відстають у розвитку навичок
самообслуговування та моторики, деяким пацієнтам необхідний нагляд
впродовж всього життя. Обмежені шкільні успіхи, хоча частина із них
засвоюють основні навички, необхідні для читання, письма і рахунку.
Навчаються у спеціальних школах. У зрілому віці здатні до простої
практичної роботи при нагляді. Незалежне проживання неможливе, хоча
такі люди мобільні і фізично активні, соціально контактні до спілкування і
приймають участь в елементарних соціальних заняттях. Практично не
здатні до самостійної праці. У більшості цих осіб може бути виявлена
органічна патологія, можливі злостивість, агресивність, дратівливість,
збочення потягів.
Коефіцієнт розумового розвитку – в діапазоні 35 – 49. Сюди відносять:
імбецильність, помірну розумову відсталість, помірну олігофренію.
F 72 – Важка розумова відсталість - стан, коли майже цілком не
розвинені мислення і мова, грубо порушені статичні локомоторні функції.
Характерними для цих осіб є:
а) розуміння мови обмежується виконанням загальних команд і
елементарних правил;
б) хворі можуть отримувати елементарні базисні навички і при
адекватному нагляді і керівництві здатні брати участь у простих домашніх
та інших практичних справах;
в) у більшості випадків спостерігається органічна мозкова патологія;
г) часті важкі неврологічні і соматичні порушення (епілепсія, розлади зору
і слуху тощо);
д) різке недорозвинення сприйняття, уваги та пам’яті;
е) різко обмежений запас слів і понять, порушення побудови простих фраз,
ехолалії;
є) відсутність можливості до навчання елементарному рахунку, письму і
таке інше.
ж) нездатність до трудової діяльності;
з) можлива злостивість, агресивність, дратівливість, збочення потягів.
Психологічні діагностичні критерії – ІQ за адаптованим варіантом тесту
Векслера у межах 20 – 34.
F 73 – Глибока розумова відсталість – це стан затримки розвитку
психіки, що характеризується грубою недостатністю навичок, які
визначають загальний рівень інтелекту, тобто когнітивних, мовних,
моторних і соціальних спроможностей. При цьому ІQ знаходиться нижче
20 балів (у дорослих психологічний вік менше 3-х років).
Клінічні діагностичні критерії:
а) хворі нерухомі або різко обмежені в рухливості;
б) страждають нетриманням сечі і калу;
в) спроможні лише на найпростіші форми невербального спілкування;
г) потребують постійної допомоги і нагляду;
д) не здатні піклуватися про свої основні потреби.
Перебувають у закладах соцзабезпечення або в родині. Лікарське
спостереження впродовж всього життя.
Основна роль у корекції розумової відсталості належить психолого –
педагогічному процесу. Дитина своєчасно повинна одержувати освіту за
програмою, доступною рівню її інтелекту.
Необхідна сімейна психотерапія з поясненням батькам всіх особливостей
дитини з обов’язковим наголосом на позитивні риси її особистості, що
потребують розвитку. Для успіху лікувально – корекційних заходів
потрібен також постійний контакт лікаря і медичного психолога з
педагогами.
2. Сомато-вегетативні прояви в клінічному перебігу біполярного
афективного розладу.

Тріада Протопопова.
Біполярний афективний розлад є ендогенним психічним захворюванням,
яке характеризується повторними нападами (епізодами) емоційних
розладів у формі маніакальних i депресивних станів з повним одужанням
у міжнападовому періоді. Остання ознака надає підставу зарахувати
біполярний афективний розлад до психічних захворювань зі сприятливим
прогнозом. Маніакальні епізоди звичайно починаються раптово і
тривають від 2 тижнів до 4-5 місяців. Депресії мають тенденцію до
більш тривалого перебігу (в середньому - близько 6 місяців, значно рідше
- більше 1 року).
Клініка.
Основними проявами біполярного афективного розладу є депресивні й
маніакальні стани, основні ознаки яких було наведено вище. В залежності
від психопатологічної структури епізоду, ступеню вираженності
афективних порушень, наявності соматичних симптомів виділяють легкі,
помірні та важкі епізоди депресії з соматичними та без соматичних
симптомів, гіпоманіакальні стани, манію з психотичними та без
психотичних симптомів, а також змішані афективні стани.
Маніакальні стани мають наступні типові прояви:
-маніакальний афект,
-гіперактивність з руховим збудженням,
-прискорення темпу психічної діяльності.
Маніакальний синдром може мати різну інтенсивність та
вираженість. При легкій формі (гіпоманія) настрій незначно підвищений,
хвopi відчувають внутрішнє піднесення, бадьорість, загальне задоволення.
Зовнішні події, оточення сприймаються оптимістично, з веселковими
відтінками, без достатньої глибини критичного осмислення.
Працездатність хворих підвищується, вони стають більш активними,
енергійними, відчувають приплив сил. Апетит помітно підвищується,
зменшується потреба у відпочинку й сні, що значно скорочує тривалість
нічного сну.

При типовому маніакальному стані, що відповідає більш тяжкому

перебігу xвopоби, пацієнти надмірно веселі, постійно знаходяться в
емоційному піднесенні, відчувають немовби окриленість, всемогутність,
що досягає рівня екзальтації. Зовні вони зазвичай виглядають молодшими,
повними сил, зі жвавою і виразною мімікою. Афективний стан відповідно
змінює і зміст думок, що стають занадто оптимістичними. Судження та
оцінки набувають поверховості. Підвищується самооцінка: хвopі
переоцінюють власні здібності, вважають, що мають неабиякі таланти. Від
понадцінних думок можливе подальше формування ідей власної величі,
винахідництва, реформаторства, аж до маячні фантастичного змісту.
Прискорене зазвичай мислення у крайніх варіантах маніакального
збудження набуває характеру непослідовного, втрачає чітке спрямування,
аж до "стрибання ідей". У цей період вони балакучі, мова швидка. Увага
легко відволікається, нестійка. Спостерігається загострення пам'яті,
переважно її репродуктивної функції. Виражені маніакальні епізоди
супроводжуються суб'єктивним відчуттям бадьорості, невтомності,
припливу фізичних i душевних сил. Внаслідок надмірного рухового
збудження та порушення уваги може втрачатися цілеспрямування.
Навколишні об'єкти та події, як істотні, так і незначні, привертають увагу
хворих, однак на короткий час. В деяких випадках 17 зміни досягають
такого ступеня, що супроводжуються надмірною мінливістю уваги, коли
хворий фіксує поглядом i коментує усе, що потрапляє в поле сприйняття.
Гіпербулія (підвищений потяг до діяльності) проявляється тим, що хвоpi
намагаються зробити багато справ, беруться за все одразу, однак жодної
не доводять до кінця, оскільки увага легко відволікається і
переключається на щось нове. Наслідком такої непродуктивної
гіперактивністі нерідко є тимчасова професійна безладність. У
маніакальному стані пацієнти схильні до екстравагантних, непрактичних,
нерозважливих вчинків, марнотратства, жартування у невідповідних
умовах. Нерідко вони вступають у близькі стосунки з малознайомими
людьми, в тому числі й сексуального характеру. Можливі також акти
агресії, антисоціальних та кримінальних дій.
3. Гінкго білоба (Ginkgo biloba)
Фармакологічна дія
Активні компоненти препарату Гінкго Білоба мають антиоксидантну,
вазодилатуючу, протиішемічну, протинабрякову, антиагрегантну,
діуретичну та нейропротективну дію, а також впливають на
мітохондріальне дихання та регулюють тонус судин.

Показання до застосування
Препарат застосовується у комплексній терапії, а також як засіб
монотерапії при таких станах та захворюваннях:
Дисциркуляторна енцефалопатія різної етіології, у тому числі у пацієнтів
похилого віку, а також розвинулася внаслідок перенесеної черепно-
мозкової травми та інсульту.
Порушення пам'яті, зниження здатності до навчання, безпричинний страх
і порушення режиму сну та неспання, якими супроводжується
дисциркуляторна енцефалопатія.
Деменція, у тому числі у пацієнтів, які страждають на хворобу
Альцгеймера.
Астенічні стани різної етіології, у тому числі невротичні, психогенні та
 розвинуті на тлі черепно-мозкової травми.
Захворювання, що супроводжуються порушенням мікроциркуляції та
периферичного кровотоку, у тому числі синдром Рейно та артеріопатії
нижніх кінцівок.
Препарат застосовується для терапії нейросенсорних порушень, у тому
числі шуму у вухах, запаморочення, діабетичної ретинопатії, старечої
дегенерації жовтої плями та гіпоакузії.
Крім того, препарат може бути призначений для покращення пам'яті та
здатності до навчання у пацієнтів різного віку.

Спосіб застосування
Препарат приймають перорально, капсулу рекомендується ковтати
повністю, не розжовуючи та не подрібнюючи, запиваючи достатньою
кількістю води. Препарат приймається під час їди.
Тривалість курсу лікування та дози препарату визначає лікар
індивідуально для кожного пацієнта.
Зазвичай дози препарату становлять від 1 до 2 капсул 1-2 десь у день.
Тривалість курсу лікування щонайменше 3 місяців.
У разі потреби через 2-3 місяці після закінчення попереднього курсу
лікування проводять повторний курс лікування препаратом Гінкго Білоба.

Побічна дія
Препарат добре переноситься пацієнтами. У поодиноких випадках
переважно у пацієнтів з підвищеною індивідуальною чутливістю до
компонентів препарату відзначається розвиток порушень з боку
шлунково-кишкового тракту, а також розвиток алергічних реакцій.

Протипоказання
Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату.
У зв'язку з відсутністю достовірних даних про безпеку та ефективність
застосування препарату у дітей віком до 16 років препарат не слід
застосовувати в педіатрії.
Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які страждають на
епілепсію (підвищується ризик розвитку нападів), а також перед
проведенням планових хірургічних втручань (підвищується ризик
кровотечі).

4.Задача: хворий 45 років. При вступі скарг не висловлює. Рахує, що його

будинок «оточила мафія, хоче все винести та вбити його матір». Напередодні
ввечері взяв гвинтівку, сховався у сараї і намагався розстріляти чучело у
сусідському городі, стверджуючи, що це «головний мафіозі». При затримці
дільничним міліціонером чинив опір. Почав вживати алкоголь з 19 років,
регулярно пити з 22 років. Толерантність до алкоголю підвищена (1,2Л),
блювотний рефлекс втрачений. Характер пияцтва запійний. Похмільний
синдром стійкий, 3 вираженим соматовегетативним компонентом,
похмеляється горілкою (до 0,5 л). 3 дні не вживав алкоголь, до цього був
місяць у запої.
Відповідь: алкогольний галюциноз (алкогольний параноїд). Алкогольний
делірій. 2 мл 0.5% розчину галоперидолу і 3 мл 0.5% розчину седуксену
(сибазон – якшо шо це діазепам) в/м.

Білет№ 30
1. Психопатологічні синдроми із потьмаренням (сплутаністю) свідомості:
деліріозний, онейроїдний, сутінковий, аментивний. Класифікація,
діагностичне значення.
Психотичні (продуктивні) розлади свідомості.
Такі розлади ще називають потьмаренням свідомості. Вони
характеризуються дезінтеграцією психічної діяльності внаслідок кіркових
уражень.
Деліріозний синдром представлений масивною продуктивною
психосимптоматикою. Спостерігаються множинні, рухомі, сюжетні
галюцинації, переважно зорові, тактильні. Маячні ідеї відношення,
переслідування нестійкі, пов’язані з галюцинаціями та ілюзіями
метаморфопсії. Емоційний стан і поведінка хворого відповідають змісту
галюцинацій.
В розвитку деліріозного синдрому спостерігаються 4 стадії:
І стадія - підвищена говорливість, наплив асоціативних, конкретно-
чуттєвих образів, яскравих уявлень, спостерігаються гіпермнезії, яскраво
пригадуються картини минулого, іноді недавнього, іноді далекого. Мова
безладна, інкогерентна частіше спостерігаються страхітливі галюцинації,
які призводять до афекту тривоги, страху. Під вечір стан хворого
погіршується - посилюються розлади сприйняття. Сон поверховий з
жахливими сновидіннями. Хворі вскакують, намагаються кудись бігти,
дезорієнтовані. Вранці, як правило, засинають, сон стає глибоким,
просинаються з відчуттям втомленості, слабкості.
ІІ стадія - поглиблення делірію. З’являються більш масивні напливи
ілюзій і парейдолій, наростає гіперметаморфоз, гіперестезія органів відчуття.
Хворі різко реагують на подразники, тривожні. Часто неправильно
відповідають на запитання, спостерігається підвищена відволікаємість уваги.
Сон хворий стає ще більш поверхневим, спостерігається більше жахливих
сновидінь. Хворі засинають тільки вранці - на 2-3 години.
ІІІ стадія - до вищеперерахованих симптомів приєднуються яскраві
зорові сценоподібні, калейдоскопічні галюцинації, що мають екстрапроекцію
і хворий поводиться відповідно до їх змісту. Галюцинації можуть мати
комплексний характер - зорові + слухові. Вночі наплив галюцинацій
посилюється, розвивається повна дезорієнтація, частіше хворі зовсім не
сплять.
ІV стадія - спостерігається повне дезорієнтування, мова інкогерентна -
хворий промовляє окремі слова без будь-якої послідовності, не відповідає на
поставлені питання. Збуджені в межах ліжка супроводжується буркотінням,
спробами зривати одяг, знімати з тіла "нитки", пересувати ковдру, подушку.
Іноді проявляються гіперкінези, симптом "обтирання" (прогностично
несприятливий). Погляд мутний, розгублений. В подальшому може
наступати сопор, кома і смерть. Після деліріозного стану зберігаються досить
яскраві, але не завжди зв’язні спогади. Хворобливі переживання залишаються
в пам’яті більш чітко, ніж реальні події.
В якості варіантів деліріозного синдрому, які відрізняються більш
важким перебігом, описані професійний та буркотливий делірій.
Професійний делірій – у зв’язку з галюцинаторно-параноїдними
переживаннями, що обумовлені делірієм, хворий поводиться так, наче йому
доводиться виконувати свої професійні обов’язки – водій імітує керування
автомобілем, музикант “грає” на трубі, токар “обробляє” на станку деталь і
т.д. Буркотливий (муситуючий) делірій – збудження в межах ліжка,
“збирання” дрібних предметів, що начебто прилипли до тіла і одягу, тиха,
незрозуміла мова при відсутності реакції на зовнішні подразники. Найчастіше
деліріозний синдром зустрічається при хронічному алкоголізмі
(алкогольний делірій або біла гарячка). Спостерігається він також у зв’язку
з отруєнням алкалоїдами білини (атропіновий делірій), тетраетілсвинцем
(тетраетілсвинцевий делірій), при різних гострих інфекціях (інфекційний або
лихоманковий делірій) та як один з варіантів епілептичних психозів
(епілептичний делірій) і т.д.
Онейроїдний синдром – потьмарення свідомості з напливом
мимовільно виникаючих фантастичних уявлень, що містять видозмінені
фрагменти раніше сприйнятого, то ізольованих, то чудернацько
переплетених з деталями реального світу, які сприймаються спотворено.
Картини, що виникають, схожі на сновидіння, слідують одна за іншою
в певній послідовності так, що одна подія немов би витікає з іншої,
тобто відрізняються сценоподібністю. Постійні афективні (депресивні
або маніакальні) та рухові, в тому числі кататонічні розлади. Початковий
етап визначається афективними розладами: депресивні стани
супроводжуються в’ялістю, безсиллям, примхливістю, дратівливістю,
немотивованою тривогою; маніакальні стани завжди несуть на собі відбиток
захвату, почуття проникнення та прозріння, тобто супроводжуються
симптомами, властивими для екстазу. Пізніше виникає етап маячної
налаштованості. Оточуюче здається хворому зміненим, незрозумілим,
сповненим потайного тривожного змісту. З’являється неусвідомлений страх
або передчуття загрози, біди. Маячний настрій супроводжують
несистематизовані ідеї марення, переважно переслідування, хвороби,
загибелі. Потім виникає етап маячення інсценування, значення та
інтерметаморфози. Хворі відмічають, що навколо них відбуваються якісь
події, ніби кіно чи спектакль, де вони то самі виконують певні ролі, то з
захватом спостерігають як глядачі; часом відбувається перевтілення одних
осіб в інші. Подальша трансформація клінічної картини супроводжується
розвитком істинного онейроїду. У свідомості хворих домінують
візуалізовані фантастичні уявлення (сноподібне марення), які пов’язані з їх
внутрішнім світом. Основою цих уявлень є зоровий псевдогалюциноз. В стані
онейроїду перед „внутрішнім оком” хворого проходять сцени грандіозних
подій, в яких він сам є головним персонажем. Звичайно хворі мовчать,
мовне спілкування з ними неможливе.
Редукція симптомів онейроїду відбувається поступово в порядку,
зворотному їх виникненню. Хворі відтворюють досить детально зміст
психопатологічних розладів періоду потьмареної свідомості.

Сутінковий стан свідомості є раптовою і короткочасною (хвилини,

години, дні – рідше більш тривалі терміни) втратою ясності свідомості з
повною відчуженістю від оточуючого або з його фрагментарним і
спотвореним сприйняттям при збереженні звичних автоматизованих дій. За
особливостями клінічних проявів сутінковий стан свідомості поділяють
на просту і „психотичну” форми, між якими не існує чітких відмін.
Проста форма має раптовий початок. Хворі відключаються від
реальності. Увійти з ними в контакт неможливо. Спонтанна мова або
відсутня, або обмежується стереотипним повторенням окремих слів,
коротких речень. Рухи то збіднені та сповільнені, то виникають епізоди
імпульсивного збудження з негативізмом. В ряді випадків зберігаються
послідовні, частіше порівняно прості, але зовні цілеспрямовані дії. Якщо вони
супроводжуються мимовільним блуканням, мова йде про амбулаторний
автоматизм. Якщо він триває хвилини, його називають фугою або трансом;
амбулаторний автоматизм, що виникає під час сну, має назву сомнамбулізму
або лунатизму. Проста форма сутінкового потьмарення свідомості триває
звичайно від кількох хвилин до кількох годин та супроводжується
повню амнезією.
„Психотична” форма сутінкового потьмарення свідомості
супроводжується галюцинаціями, маренням та зміненим афектом. Виникає
відносно поступово. Із галюцинацій переважають зорові зі страхітливим
змістом. Нерідко вони чуттєво-яскраві, сценоподібні, різнокольорові,
блискучі. Характерні рухомі зорові галюцинації – групи людей, тварин,
що наближаються, автомобіль, що мчить на хворого, будівлі, що руйнуються
т. ін. Галюцинації слуху – це фонеми, часто оглушливі – грім, тупіт,
вибухи. Нюхові галюцинації частіше неприємні – запах смаленого, сечі,
падалі.
Переважає образне марення з ідеями переслідування, фізичного
знищення, величі, месіанства; часто зустрічаються релігійно-містичні маячні
висловлювання. Марення може супроводжуватись хибними впізнаваннями.
Афективні розлади інтенсивні та відрізняються напруженістю: страх, лють,
ненависть, екстаз. Рухові розлади найчастіше проявляються збудженням
у формі безглуздих руйнівних дій, спрямованих на неживі предмети або
оточуючих. Зникнення хворобливих розладів нерідко відбувається раптово.
Амнезія після сутінкового потьмарення свідомості, що супроводжується
продуктивними розладами, може бути частковою, ретардованою або повною.
Аментивний синдром – форма потьмарення свідомості з явищами
безладності мови, порушенням моторики та розгубленістю. Мова хворих
складається з окремих слів буденного змісту, складів, звуків, які
вимовляються тихо, голосно або наспівуються з одними й тими ж
інтонаціями. Нерідко спостерігаються персеверації. Настрій у
хворих мінливий – то пригнічено-тривожний, то дещо підвищений з
рисами захвату, то байдужий. Рухове збудження при аменції
відбувається звичайно у межах ліжка. Воно вичерпується окремими
руховими актами, що не складають закінченого руху: хворі крутяться,
вигинаються, здригаються т. ін. Вступити у мовний контакт з ними не
вдається. Маячня при аменції фрагментована, галюцинації – поодинокі.
Ґрунтуючись на переважанні тих чи інших розладів – ступору,
галюцинацій, марення – виділяють відповідні окремі форми аменції
– кататонічну, галюцинаторну, маячну. Період аментивного стану
повністю амнезується. При одужанні аменція змінюється або
тривало існуючою астенією, або психоорганічним синдромом
2. Психічні розлади при вагітності, у післяпологовому та лактаційному
періодах.
Термін "лактаційні психози" застосовують досить рідко. Найбільше
значення мають післяпологові психози.
До післяпологових належать психози, які розвиваються переважно в
перші 1,5 міс. після пологів; до післяпологових умовно відносять і деяку
частину психозів, що виникли в період лактації, не пізніше 3-го місяця
після пологів. Післяпологові психози спостерігаються нечасто. За даними
одних авторів, спостерігається 6 – 16 психозів на 10 000 випадків, інші
автори стверджують, що цей показник коливається від 10 до 50. Психічні
розлади, які виникають у післяпологовий період, вважають найбільш
тяжкими ускладненнями пологів
Клінічна картина. Розрізняють три групи психозів, які виникають після
пологів:
1. Власне післяпологові психози.
2. Психози періоду лактації.
3. Ендогенні психози, спровоковані пологами.
Психопатологічна симптоматика характеризується гострим початком,
іноді через 2–3 дні після пологів, і проявляється, як правило, трьома
синдромами:
– аментивним;
– кататонно-онейроїдним;
– депресивно-параноїдним.
Аментивна форма розвивається на 3–5-й день після пологів. Раптово, на
фоні підвищеної температури тіла, породіллі стають неспокійними, рухи
їхні рвучкі, різкі, мова односкладова. На перших етапах ще зберігається
цілеспрямованість, однак зв'язок між окремими елементами швидко
порушуюється, тому поведінка хворих хаотична. За короткий час, у
гострій стадії аменції, цілеспрямованість втрачається, рухи хворих
набувають хаотичного характеру і нагадують гіперкінези. Контакту з
хворими немає. У тяжких випадках аменція переходить у сопорозний
стан, потім у кому з повного нерухомістю.
Кататонно-онейроїдна форма післяпологового психозу спостерігається
рідше за аментивну. Особливого значення набуває диференціальна
діагностика з кататонічного формою шизофренії. Для цього необхідно
враховувати динаміку синдрому, його прояви та збільшення вираженості у
розпалі хвороби. Як відомо, основними симптомами є наявність
негативізму та нерухомість. Треба пам'ятати, що у разі післяпологової
кататонії немає тієї закономірності розвитку нерухомості, яка властива
шизофренії: поява тяжкості, а потім тугорухомості у м'язах обличчя,
верхніх кінцівках, тулубі, а значно пізніше – у верхніх кінцівках. Немає
тенденції до збереження ембріональної пози, як це характерно для
шизофренії. Одним із важливих диференціально-діагностичних критеріїв,
що свідчить про післяпологову психічну патологію, є відсутність
негативізму, характерного для парадоксальних форм реагування у разі
шизофренії, відсутність мовної реакції на голосно задані запитання і.
навпаки, відповіді на шепотнумову. У разі ослаблення кататонічних
проявів хворі вступають у мовний контакт, починають споживати їжу.
Депресивно-параноїдальна форма розвивається на фоні нерізко
вираженого оглушення, малопомітного під час звичайної бесіди з хворою.
Депресія в післяпологовий період істотно відрізняється від ендогенної: до
її структури входять такі компоненти, як постійні коливання рівня
свідомості, втрата об'єктивної оцінки реальних подій, відсутність
патологічного циркадного ритму (посилення пригніченого стану в ранні
ранкові години характерне для ендогенної депресії). Коливання настрою в
разі післяпологового психозу безпосередньо залежить від загального
тонусу організму, а ідеї самозвинувачення витікають з астенії та реальних
внутрішніх можливостей хворої.
Нерідко депресивний стан породіллі залишається непомітним як для
персоналу пологового відділення, так і для родичів після виписки жінки
додому. Разом з тим існує дуже висока ймовірність здійснення суїциду, у
тому числі й складного суїциду, коли молода мати вбиває свою дитину
("щоб не мучилася без неї"), а потім накладає на себе руки.
Післяпологова депресія – один з найпоширеніших варіантів
післяпологових психозів. Вона починається на 10 – 14-й день після
пологів. Вже після повернення жінки з пологового будинку привертає
увагу її незібраність, підвищена сенситивність. Вона не може виконувати
обов'язки з догляду за дитиною. Перші ознаки ідомоторної
загальмованості проявляються надзвичайною повільністю, незібраністю.
Соматичні скарги рідкі. Жінкам дуже важко пристосуватися до нових
умов життя. Якщо в період вагітності жінка була об'єктом підвищеної
уваги близьких, їхньої турботи, то після народження дитини вона сама
повинна піклуватися за дитиною та за чоловіком. Молоді матері часто
виявляються безпорадними, беруться за багато справ, не доводячи почате
до кінця. Постійно відчувають втому, що посилюється безсонням. Нерідко
безсоння виникає ще в пологовому будинку, але бажання породіллі та її
близьких швидше потрапити додому не сприяє адекватній оцінці цього
симптому. Спочатку жінки ще намагаються доглядати дитину, але потім
закидають усі справи, лягають у ліжко. Неможливість виконувати
обов'язки матері та дружини призводить до самозвинувачення. У деяких
хворих депресія супроводжується проявами деперсоналізації та
дереалізації.
На відміну від аментивних, онейроїдних та інших варіантів
післяпологових психічних напружень у разі післяпологової депресії
різні соматичні чинники спостерігаються значно рідше. Багато хворих
зазначали, що "хвороба почалася, як тільки повернулася додому".
Відсутність зв'язку із соматичними чинниками, а також низка
відмінностей від типової ендогенної депресії, насамперед повне
видужання та відсутність повторних нападів депресії тощо, були основою
припущення про реактивний характер післяпологової депресії. Звичайно
захворювання починалося з тривоги за дитину, іноді після конфліктів з
чоловіком або його родичами. Через те, що дитина не спала і кричала, у
матері виникало почуття провини. Ідеї самозвинувачення спостерігалися
набагато частіше, ніж вороже ставлення до дитини, яке мало місце лише у
тяжких випадках. Незважаючи на тісний зв'язок з післяпологовою
ситуацією, депресія ближче за своєю структурою до ендогенної, ніж до
реактивної.
За умов народження дітей з вадами, у разі смерті малюка і т.п.
спостерігаються типові реактиві і і депресії. Післяпологові депресії
нерідко супроводжуються елементами ажитації та діенцефальними
розладами, а на висоті клінічних проявів у окремих випадках бувають
онейроїдні та аментивні епізоди, тоді як у разі реактивних станів ці
психопатологічні синдроми не виникають. Хворі скаржаться на багато
труднощів і нові турботи, але за своєю суттю залишаються абсолютно
бездіяльними та безпорадними. Усвідомлення власної безпорадності,
постійне почуття виснаження, втоми і нездатність забезпечити належний
догляд за дитиною призводять до виникнення ідей самозвинувачення.
Майже всі хворі зазначали, що у пологовому будинку в них було
безсоння. Але його потрібно розглядати не як причину, а як ініціальний
період депресії. Страх за дитину і почуття провини перед чоловіком, що
спостерігаються початковий період депресії, надалі транслюватимуться у
почуття відчуженості і ворожнечі. З народженням першої дитини
закінчується безтурботний період, до жінки відразу пред'являють низку
додаткових вимог. Залишаючись з чоловіком або родичами, жінки іноді
відчувають себе краще вдень, але вранці, коли всі йдуть на роботу, у неї
з'являється почуття самотності та розгубленості. Хворі спочатку не
відпускають чоловіка на роботу, щоб він допомогав їм, оскільки в "інших
є бабусі або хороша свекруха". Потім починають гнати його від себе, а в
лікарні відмовляються від побачень з ним. Разом із почуттям провини,
звичайно, є страхи та побоювання за своє здоров'я, хворі іпохондричні, але
їхні скарги рідко досягають іпохондричного марення. Психічна та
ідіомоторна загальмованість набагато менш виражені, ніж у разі типової
ендогенної депресії, нерідко чергуються з періодами ажитації.
Виходячи з розуміння післяпологової депресії як окремого захворювання,
лікувальні заходи повинні бути спрямовані, насамперед, на зміцнення
всього організму хворої. У разі призначення курсу терапії враховують такі
клінічні показники, як тяжкість загального стану, глибина порушення
свідомості, стан серцево-судинної системи, дихання, видільної функції
нирок. Особливу увагу необхідно приділяти стану грудних залоз
(припинення лактації). Слід здійснювати ретельний гінекологічний
контроль за станом функції матки. У разі важких форм аменції
найперспективнішими є заходи, спрямовані на боротьбу з інтоксикацією
та профілактику набряку мозку.
3. Тригексифенідил (Trihexyphenidylum)
Показання
 Паркінсонізм (ідіопатичний, постенцефалітний, атеросклеротичний,
внаслідок побічної дії лікарських засобів; у вигляді монотерапії та у
комбінації з леводопою), хвороба Паркінсона, хвороба Літтла, спастичні
паралічі, пов'язані з ураженнями екстрапірамідної системи.
Протипоказання
Затримка сечовипускання, аденома передміхурової залози, глаукома,
фібриляція передсердь, обструктивні захворювання ШКТ, вагітність.
Дозування
Встановлюють індивідуально. Початкова доза становить 0.5-1 мг на добу.
Потім, за потреби, через кожні 3-5 днів дозу поступово підвищують на 1-2
мг до досягнення оптимального лікувального ефекту; кратність прийому –
3-5 разів на добу.
При гіперсалівації до початку лікування тригексифенідил слід приймати
після їди. При розвитку під час лікування сухості слизової порожнини
рота тригексифенідил призначають до їди (якщо при цьому не виникає
нудота).
Максимальні дози: при прийомі внутрішньо разова доза – 10 мг, добова –
20 мг.
Побічна дія
З боку центральної нервової системи: головний біль, дратівливість,
марення, галюцинації, психічна дезорієнтація (переважно у пацієнтів з
атеросклерозом).
Ефекти, зумовлені антихолінергічною активністю: сухість слизової
оболонки ротової порожнини, порушення зору, підвищення
внутрішньоочного тиску, запор, утруднення сечовипускання, тахікардія.
Алергічні реакції: висипання на шкірі.
Інші: гнійний паротит (внаслідок ксеростомії).

4.Задача: хвора, 40 років. Звернулась зі скаргами на наявність різних

навʼязливих явищ. Вперше стала відчувати навʼязливий страх з 13 років,
коли, виходячи з кінотеатру, відчула гострий позив на сечовипускання. С
цього дня виник страх не втримати сечу в суспільних місцях, особливо при
великому скупченні людей. В 19 років на фоні перевтоми та тривалого
недосипання виник страх збожеволіти, пізніше приєднався страх захворіти
раннім склерозом і гіпертонічною хворобою і померти від цього. Яскраво
уявляла собі сцену своєї смерті та похорон. Хвора розуміла свій хворобливий
стан, але не могла позбавитись своїх страхів. Деяке заспокоєння відчувала
після здійснення наступних ритуальних дій: знімала з себе одяг і, покрутив
кожну річ тричі, кидала її на підлогу, але так , щоб одна річ лежала на метр
від іншої. Крім того, виникли навʼязливі потяти виколоти собі очі,
затягнутися рушником, розрізати шкіру на обличчі.
Відповідь: Невроз нав'язливих станів, ОКР. Психотерапія (КПТ) +
Флуоксетин 20 мг 1 р/д.
 Білет№ 31
1. Психопатологічні синдроми з виключенням свідомості (загальним
порушенням свідомості): класифікація, клінічна характеристика,
діагностичне значення.
Непсихотичні (непродуктивні) розлади свідомості.
Ці розлади ще називають виключенням свідомості. Вони
характеризуються одночасним порушенням раціонального і чуттєвого
пізнання через виключення свідомості при ураженні стовбурової системи
мозку.
Оглушеність – при цьому стані до свідомості доходять тільки сильні
(фізичні або психічні) подразники. Сприйняття оточуючого неясне, розмите,
спогади різко обмежені або відсутні. Орієнтування в місці і часі різко
порушене або відсутнє, емоції знижені. Рухова активність відсутня або
ослаблена. Міміка хворих невиразна. Вони звичайно сидять або лежать в
одному положенні. Іноді спостерігаються явища ейфорії.
Обнубіляція – легка короткочасна форма оглушення з моментами
просвітлення, коли до хворого на деякий час повертається свідомість, а потім
знову ніби закривається хмарою.
Сомноленція - більш глибокій ступінь оглушення, який може перейти
в сопор і кому.
Сопор – синдром загального порушення свідомості. Хворі нерухомо
лежать, іноді спостерігаються безладні рухи. Із зовнішніх подразників
сприймаються тільки дуже сильні, наприклад, біль. Знижена рефлекторна
діяльність. Можуть спостерігатися патологічні рефлекси, вегетативні
порушення. Спогади на період сопору не зберігаються.
Кома – повна втрата свідомості, відсутність реакцій на зовнішні та
внутрішні подразники, зникнення рефлексів. При комі порушуються
дихання, серцево-судинна діяльність, функція вегетативної нервової системи.
Після коми залишається повна амнезія на період втрати свідомості
2.Клінічні прояви шизофренії. Облігатні та факультативні симптоми
шизофренії. Основні форми шизофренії.
Перебіг і форми. При класифікації клінічних форм шизофренії різні
дослідники керувались різними підходами оцінки процесу.
Е.Крепелін основне значення надавав ведучому психопато-логічному
синдрому. З тих часів вирізняють п`ять основних "класичних" форм
шизофренії: просту, гебефренічну, кататонічну, параноідну і циркулярну.
Проста форма .- починається в юнацькому віці (16-18 років), розвивається
поступово. На перший план виступають негативні порушення. З`являється
емоційне збіднення, апатія, абулія. Хворі втрачають інтерес до праці,
навчання, втрачають друзів. Іноді доводиться констатувати, що хворі
стають агресивними, грубими, жорстокими по відношенню до батьків,
близьких. Проста форма протікає злоякісно, з схильністю до поступового
прогресування і з переходом в глибоке недоумство. Медикаментозне
лікування, як правило, малоефективне. Для цієї форми характерна
відсутність галюцінацій і маячних ідей.
Гебефренічна форма .розвивається в дитячому віці або у віці статевого
дозрівання. Для неї типовим є стан збудження з веселістю, що набуває
характеру своєрідної пустотливості, з манірністю. Така поведінка часто
розцінюється як дитячі
пустощі або хуліганські дії. Характерний також розлад мови з безглуздим
нанизуванням слів одне на одне, переінакшування їх. Нерідко
спостерігаються недоладні маячні ідеї, окремі галюцінації, імпульсивні,
агресивні дії. Протікає злоякісно, швидко наступає глибоке недоумство.
_Кататонічна форма .починається гостро або підгостро у віці від 16-17
до 20-25 років і характеризується чередуванням станів кататонічного
збудження і кататонічного ступору.
Якщо ця форма протікає без маячних ідей, порушень свідомості - люцидна
кататонія - вона носить злоякісний характер.
_Параноідна форма .- найбільш поширена форма шизофренії -
починається гостро або поступово у віці 20-25 років. Найхарактерніші
явища - галюцинаторно-параноідний синдром. Початковий етап
характеризується паранойяльним синдромом, з маяч-
ними ідеями переслідування, стосунку, ревнощів, іпохондричним та інше.
Поступово в клінічній картині переважають різноманітні ідеї, які
супроводжуються галюцінаціями, формується синдром психічного
автоматизму Кандинського-Клерамбо
(параноідний стан). У випадках злоякісного безперервного протікання
процесу поступово розвивається маячення переслідування, величі
(парафренний стан).
_Циркулярна форма .розпочинається в середньому віці, має
приступоподібний характер характер перебігу, характеризується чіткими
афективними (маніакальними і депресивними) приступами з включенням
галюцінаторно-параноідних і кататонічних
порушень, поступовою втратою емоційної адекватності. Прогноз
порівняно з іншими формами сприятливий.
Типи дебютів:
1) Неврозоподібний - з астено-невротичною, анксіозно-фобічною,
ананкастичною та іпохондричною симптоматикою;
2) Психопатоподібний - це характерологічні зміни з порушенням
поведінки, настрою, (роздратованість, злобність,конфліктність),
відношення до близьких, до праці. При цьому завжди можна визначити
хронологічну межу цих змін, що контрастують з умовами виховання,
освітою, звичних занять;
3) параноідний;
4) гебефренічний;
5) кататонічний.
Для шизофренії типовим є поступовий, повільний розвиток
процесу.
В клініці шизофренії виділяють _продуктивну .(галюцінації, маячіння,
психомоторні розлади) та _негативну .симптоматику (аутизм, апатія,
зниження енергетичного потенціалу, емоційне оскудіння,
дискордантність, тобто втрата єдності психічних
процесів). Стійка негативна симптоматика визначається терміном
"дефект". Під дефектом в психіатрії розуміють випадіння деяких функцій,
виражений дефіцит, що характери зується стійкістю, а іноді і повною
відсутністю будь-якої динаміки. Для шизофренії характерним є апато-
абулічний дефект. З часів Крепеліна встановлено, що злоякісні форми
шизофренії призводять до особливого, що відрізняється від органічного,
недоумства (Крепелін, який вперше виділив шизофренію як самостійну
нозологічну одиницю, назвав це захворювання раннім недоумством -
dementia praecox). Від органічного недоумства воно відрізняється тим, що
при ньому не вражаються пам`ять та інтелект. Воно називається апато-
абулічним, тому що в першу чергу визначається емоційно-вольовими
розладами, в той час як інтелектуальні функції, запас знань та умінь
зберігаються - втрачається лише можливість користуватися ними.
Характеризуючи цей стан, німецький психіатр Груле
говорив, що при шизофренії "части машины сохранены, а управление ими
нарушено". Окрім апато-абулічної симптоматики, аутизму, порушення
єдності психічних процесів, типових для шизофренії, порушень мислення
(розірване, символічне, паралогічне, резонерське), до його складу входить
залишкова симптоматика тієї форми, що призвела до цього недоумства
(кататонічного, гебефренічного, параноідного, парафренного синдромів).
3. Психофармакотерапія. Класифікація психотропних речовин. Поняття
купіруючої, підтримуючої та профілактичної терапії Особливості
психічних розладів при ендокринних захворюваннях.

Психофармакологія (англ. psychopharmacology; від грец. ψῡχή, φάρμακον,

λογος) — наукове дослідження впливу ліків, що впливають
на настрій, відчуття, мислення та поведінку. Воно відрізняється
від нейропсихофармакологіі, в якій підкреслюються зміни підо
впливом наркотичних засобів у функціонуванні клітин нервової
системи людини[1].
Є побічні ефекти психофармакології по їх прийняттю.
Галузь психофармакології вивчає широкий спектр речовин з різними
типами психоактивних властивостей, що головним чином відноситься до
хімічних взаємодій у мозку.
До психофармакології відносимо:
Антидепресанти
Нейролептики
Нормотиміки
Психостимулятори
Транквілізатори
та ін..
Психотропні препарати взаємодіють з нервовою системою або
рецепторами, виявлених в нервовій системі, щоб викликати масштабні
зміни у фізіологічних або психічних функціях. Специфічну взаємодію між
наркотиками та їх рецепторів, згадується як «дії препарату» і широко
поширені зміни у фізіологічному або психологічної залежності, згадується
як «ефект лікарський». Ці препарати можуть добуватися з природних
матеріалів, таких як рослини і тварини, або зі штучних джерел, таких
як хімічний синтез у лабораторії.
Використовуються не лише в звичайній медицині, але й в спорті для
досягнень спортсменів, і в спецслужбах. Наприклад, спеціально
оброблений натрієвий пентанол, наркотик, що «розв'язує язик» жертві для
насильного «форсованого допиту» (на жаргоні спецслужб має назву
«мило», рос. мыло[2]). Надає можливість реалізації ідеї «універсального
солдата»: підвищення фізичної витривалості спецпризначенця, не-
відчуття болю, збільшення терміну службової придатності, супровід
інсталяції спецздібностей (див. «Силовий гіпноз»), знеболювання травм та
поранень під-час виконання завдань тощо. Дає можливість штучного
утворення ситуації дискредитації (напр. зі здорової людини зробити
психічно хвору), нейтралізації (напр. відключення свідомості непотрібної
уваги людини на деякий час ін'єкцією чи позбавлення свідомості для
викрадення людини) або ліквідації «об'єктів» спецслужб без прямих
доказів правоохоронним органам про замах на вбивство, без доказів
медичного втручання (напр. уповільненої дії протягом 4 діб хімікат на
зупинку серця «під вигляд інфаркту» з розсмоктуванням хімікату в
організмі жертви протягом тих 4 днів без залишення слідів для
криміналістів й патологоанатомів) тощо.
Стимулятори
Кокаїн є одним з найбільш поширених стимуляторів, і являє собою
складний препарат, який взаємодіє з різними системами нейромедіаторів.
Що зазвичай викликає підвищення впевненості в собі, почуття
захоплення, підвищену пильність, зниження стомлюваності й узагальнено
зміст благополуччя. Ефекти кокаїну аналогічні тим, які є амфетамінах,
хоча, як правило, має більш короткотривалий ефект. У високих дозах або
при тривалому використанні, кокаїн може призвести до низки негативних
наслідків, а також, у тому числі викликати збільшену дратівливість,
неспокій, втому, загальне безсоння, і навіть психотичну симптоматику.
Більшість поведінкових і фізіологічних процесів кокаїну можна пояснити
його здатністю блокувати зворотнє захоплення двох катехоламінів,
дофаміну і норадреналіну, а також серотоніну[1]. Зазначене є на основі
дослідження з використанням тканин мозку щурів[7].
Галюциногени
Галюциногени викликають сприйняття і пізнавання спотворень без
марення. Стан сп'яніння часто називають «поїздка». Початок є першим
етапом після окремих прийомів (LSD, псилоцибін, або мескалина) або
куріння речовини (діметілтріптамін). Цей етап може складатися з
візуальних ефектів, з посиленням кольору і появи геометричних
візерунків, які можна побачити із закритими очима. Це фаза, де
суб'єктивне відчуття часу починає уповільнюватися, і візуальні ефекти
збільшують інтенсивність. Людина може відчувати синестезії,
кросинговер відчуттів (наприклад, можна «бачити» звуки і «чути» колір).
На додаток до сенсорно-перцептивних ефектів, галюциногенні речовини
можуть викликати почуття деперсоналізації, емоційні зрушення в ейфорії
або тривоги, стан страху і порушення логічного
мислення. Галюциногени класифікуються як хімікати або як індоламін
(зокрема, триптамін), що мають загальну структуру з серотоніну, або, як
фенетіламіни, які поділяють загальну структуру з норадреналіну[1].
Снодійне
Снодійні часто використовуються для лікування симптомів безсоння або
інших розладів сну, беручі до уваги можливу роль серотоніну уві сні.
Бензодіазепіни досі є одними з найбільш широко запропонованими
снодійними та заспокійливими в США. Також деякі не-бензодіазепінні
препарати використовуються як снодійні. Хоча вони не мають хімічну
 структуру бензодіазепінів, їх седативний ефект є аналогічним шляхом
впливу на рецептори. Вони також мають репутацію менш захоплюючу,
ніж бензодіазепіни. Мелатонін (гормон) часто використовується для
лікування безсоння у різних часових поясах. Цей гормон виділяється
шишкоподібною залозою на ранніх стадіях циклу сну і може призвести
до циркадних ритмів людини. Тому добавки мелатоніну не є предметом
ретельного і послідовного виробництва. Вони використовуються для дії на
рецептори мелатоніну в супрахіазматичному ядрі, відповідальних за
цикли сну і неспання. Багато барбітуратів має або мали показання для
використання як снодійні та заспокійливі засоби, але стали менш широко
використовується через їх обмежений запас міцності при передозуванні,
при їх потенціалі залежності і ступені депресії центральної нервової
системи. Аміно-кислоти L-триптофани здається не призводять до
залежності або зловживання. Тим не менш, це не такі потужні засоби, як
традиційні снодійні[8]

4.Задача: у відділенні психіатричної лікарні у хворого на епілепсію виникли

судомні напади з прикусуванням язика і мимовільним сечовипусканням.
Напади повторювались кожні 5-7 хвилин, B проміжках між ними хворий в
свідомість не приходив.
Відповідь: Епілептичний статус. Епілептична хвороба.
– Діазепам до 40 мг (8 мл 0, 5 % розчину)
– Вальпроєва кислота до 1500 мг внутрішньовенно крапельно (струйно не
більше 500 мг)
– Осмотичні діуретики та інші протинабрякові засоби (розчин магнію
сульфату, манітол, дексаметазон, преднізолон, гідрокортизон)
– При необхідності –профілактика кардіореспіраторних, вегетативних,
метаболічних і системних ускладнень