ПИТАННЯ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ

неврологія

1. Роль неврології в системі охорони здоров’я. Принципи організації неврологічної

допомоги.
2. Функціональна анатомія та патологія нервової системи.
3. Бульбарний і псевдобульбарний паралічі: основні симптоми; догляд за пацієнтами.
4. Методика обстеження неврологічних хворих.
5. Додаткові методи обстеження в неврології.
6. Основні принципи лікування неврологічних хворих та догляду за ними.
7. Основні методи лікування неврологічних хворих. Психотерапію.
8. Неврит, невралгія, невропатія. Загальні принципи лікування та догляду за пацієнтами з
ураженням периферичної нервової системи.
9. Невралгія трійчастого нерва: етіологія, основні симптоми, лікування, догляд за
пацієнтами.
10. Мононеврит лицьового нерва: основні причини, клінічні прояви, лікування, догляд за
пацієнтами.
11. Мононеврити нервів верхньої і нижньої кінцівок: основні причини, симптоми,
лікування, догляд за пацієнтами.
12. Остеохондроз хребта. Вертеброгенний попереково-крижовий радикуліт: основні
симптоми, лікування.
13. Методи витягання хребта при остеохондрозі.
14. Шийний остеохондроз: клінічні симптоми, основні принципи лікування, догляд за
пацієнтами.
15. Гангліоніт (оперізувальний лишай): етіологія, клінічні прояви, лікування.
16. Поліневрит (первинний і вторинний), поліневропатія: основні клінічні симптоми,
лікування.
17. Первинний менінгококовий менінгіт: етіологія, епідеміологія. Менінгеальний
симптомокомплекс. Зміни в цереброспінальній рідині. Лікування, догляд за пацієнтами.
18. Вторинний гнійний менінгіт: основні причини, клінічні симптоми, лікування, догляд за
пацієнтами.
19. Вторинний серозний менінгіт (туберкульозний і сифілітичний): основні симптоми,
лікування.
20. Роль молодших медичних працівників у профілактиці сифілісу, туберкульозу, СНІДу.
21. Арахноїдит: етіологія, клінічні симптоми, лікування.
22. Епідемічний (летаргійний) енцефаліт, гостра і хронічна форми (паркінсонізм): етіологія,
основні симптоми, лікування.
23. Кліщовий (весняно-літній) енцефаліт: епідеміологія, основні симптоми, лікування,
профілактика.
24. Грипозний енцефаліт: основні симптоми, лікування, профілактика.
25. Ревматичний енцефаліт: клінічні форми. Мала хорея, основні симптоми. Лікування і
догляд за пацієнтами.
26. Мієліт: основні причини, клініка. Ускладнення та запобігання їм; лікування і догляд за
пацієнтами.
27. Поліомієліт: етіологія, основні клінічні періоди, лікування, профілактика, терміни
вакцинації.
28. Розсіяний склероз: етіологія, патогенез, основні симптоми; лікування, догляд за
пацієнтами.
29. Основні причини порушень мозкового кровообігу: патогенез, класифікація.
30. Геморагічний інсульт: етіологія, патогенез, основні клінічні форми. Ознаки, невідкладна
медична допомога.
31. Субарахноїдальний крововилив: етіологія, патогенез, основні симптоми. Зміни
цереброспінальної рідини. Лікування та догляд за пацієнтами.
32. Ішемічний інсульт: етіологія, патогенез, клінічні прояви, принципи диференційованого
 лікування, догляд за пацієнтами.
33. Емболія судин мозку: патогенез, основні клінічні симптоми залежно від рівня емболії,
лікування, догляд за пацієнтами.
34. Пухлини головного мозку: загальномозкові і вогнищеві симптоми, додаткові методи
діагностики, зміни в цереброспінальній рідині, лікування і догляд за пацієнтами.
35. Пухлини спинного мозку: внутрішньомозкові (інтрамедулярні) і позамозкові
(екстрамедулярні): основні симптоми, лікування, догляд за пацієнтами.
36. Закриті черепномозкові травми: струс, забій, здавлення головного мозку. Основні
симптоми.
37. Невідкладна допомога при травмах головного мозку. Догляд за пацієнтами.
Ускладнення та їх лікування.
38. Переломи черепа. Перелом склепіння та основи черепа, основні клінічні симптоми,
догляд за пацієнтами.
39. Травми спинного мозку: класифікація, патогенез, основні клінічні симптоми,
ускладнення.
40. Правила транспортування. Лікування і догляд за пацієнтами з травмами спинного мозку.
41. Транспортування пацієнтів з переломами хребта.
42. Первинна прогресуюча м'язова дистрофія (міопатія): етіологія, патогенез, основні
симптоми, лікування, догляд за пацієнтами.
43. Сирингомієлія: етіологія, патогенез, клінічні форми, особливості лікування.
44. Міастенія та бічний аміотрофічний склероз: етіологія, патогенез, клінічні прояви,
основні принципи лікування і догляду за пацієнтами.
45. Спадкові хвороби обміну та системні дегенерації: види, основні симптоми, лікування.
46. Хвороби нервової системи новонароджених: гіпоксія плода, внутрішньочерепна
пологова травма, акушерський параліч.
47. Дитячий церебральний параліч: патогенез, діагностика. Лікування.
48. Хвороби автономної нервової системи: вібраційна хвороба, мігрень, ангіоневротичний
набряк (набряк Квінке). Основні клінічні симптоми, лікування.
49. Вегето-судинна дистонія: форми, етіологія, клінічні прояви.
50. Невідкладна медична допомога при симпатикоадреналовому, парасимпатичному
(вагоінсулярному) кризовому стані.
51. Основи охорони праці в неврології.

ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК

неврологія

1. Догляд за тяжкохворими:
 укладання пацієнта в ліжко;
 перестилання білизни тяжкохворим;
 догляд за шкірою;
 гігієна порожнини рота та дихальних шляхів;
 запобігання та лікування пролежнів;
 запобігання контрактурам;
 запобігання та лікування флебітів і тромбофлебітів;
 накладання зігрівального компресу;
 особливості годування тяжкохворих;
 постановка очисної клізми.
2. Визначення неврологічного статусу.
3. Підготовка хворого до рентгенографії попереково-крижового відділу хребта.
4. Підготовка хворого та інструментів для проведення спинномозкової пункції.
5. Визначення менінгеальних симптомів.
6. Підготовка та допомога лікарю під час проведення новокаїнових блокад.
7. Підготовка ліжка зі щитом.
2
 8. Підготовка хворого до скелетного витягнення.
9. Обстеження неврологічного пацієнта.
10. Транспортування хворих із черепно- та спинномозковою травмами.
11. Надання долікарської допомоги при:
 черепномозковій травмі;
 інсульті (геморрагічному, ішемічному);
 спинномозковій травмі;
 гіпоталамічному кризі;
 нападі мігрені (головного болю);
 судомному нападі;
 гострому больовому синдромі;
 гіпертензивному синдромі;
 гіпертермічному синдромі;
 істеричному нападі.

Перелік питань до семестрового екзамену.

психіатрія
1. Принципи догляду, спостереження та лікування психічнохворих.
Основні методи лікування психічнохворих.
Розрізняють медикаментозні (застосування психотропних засобів, симптоматичних,
загальнодіючих, інсуліну, пірогенних препаратів) та немедикаментозні методи
(електроконвульсивна терапія, фізіотерапія, психотерапія, лікування сном, трудотерапія,
нетрадиційні методи лікування). Лікування психічних розладів повинно бути
етіологічним, патогенетичним та компенсаторна терапія, яка включає біологічні і соціо -
терапевтичні форми впливу, що стимулюють компенсаторні процеси.
Терапія психофармакологічними засобами, займає ведуче місце у лікуванні основних
психічних розладів.
Класифікація психотропних препаратів:
1. Нейролептики – психолептики, нейролептики, великі транквілізатори,
антипсихотики, психозолітики. Під їх впливом хворобливі розлади сприйняття,
мислення, вольової та емоційної сфери усуваються.
2. Антидепресанти – тимолептики, неймоаналептики, тимелептики. Усувають
хворобливий знижений настрій і загальмованість психічної діяльності.
3. Транквілізатори – антиксіолітики, малі транквілізатори, антифобіки,
психоседатики, центральні релаксанти. Усувають емоційну напругу і тривогу.
4. Тімостабілізатори – психостабілізатори, нормотиміки. Усувають хворобливі
фазові коливання настрою.
5. Психостимулятори – психотоніки, ейфоризатори. Підвищують активність
мислення і моторики, усувають відчуття стомленості.
6. Ноотропи – психоенергізатори. Підвищують психічний тонус, покращують
мислення і пам’ять.
7. Психодизлептики – психотоміметики, галюциногени, психотогени,
психотоделіки, деперсоналізатори. Викликають порушення психічної діяльності.
Важливими складовими частинами психотропної дії хімічних препаратів є вплив на
функції різних структур ЦНС: зміни у діяльності кори великих півкуль, лімбічної
системи та ретикулярної формації. Ведучою ланкою фармакологічної дії психотропних
препаратів є їх вплив на обмін речовин і активність нейромедіаторів.
3
 Психотерапія (вiд грецьк. - душа + лiкування) - планомiрне застосування психiчного
впливу (передусiм - за допомогою слова) для лiкування хворого.Психотерапiю
пiдроздiляють на загальну i спецiальну.
Загальна психотерапiя - це комплекс заходiв психiчного впливу на хворого,
спрямованих на пiдвищення його сил у боротьбi з хворобою, i створення охоронно-
вiдновлювального режиму, що виключає наступну психiчну травматизацiю i ятрогенiю.
Сугестивна психотерапія. Сугестiя (навiювання) найбiльш повно проявляєтся у
гiпнотичному станi, тому сама методика навiювання нерiдко називається
гiпносугестивною.
Раціональна психотерапія (П.Дюбуа). Це вiльна вiд сугестивних i емоцiйних
компонентiв система суто логiчного впливу на психiку хворого, мета якої - розвiяти
помилковi уявлення щодо характеру i важкостi його стану. Суттєвим є емоцiйний, часом
емоцiйно-стресовий вплив лiкаря. Мова лiкаря, протягом здiйснюванного сеансу, має
бути вільною вiд доктринної сухостi, менторського тону i сентиментальностi. Аутогенне
тренування (скор.- АТ) за Шультцем побудоване на спостереженнях за хворими, якi
перебувають у гiпнотичному станi, а також їх самозвiтах про пережитi при цьому
вiдчуття. При цьому значно послаблений тонус як поперечно-смугастої, так i гладкої
мускулатури, що визначає можливiсть впливу на соматичну сферу.
Групова і колективна психотерапія являється самостiйною методикою. Вона
грунтується, з одного боку, на тому, що в групi у хворих підвищується навiюванiсть i
виникають особливi умови мiжперсонального спiлкування; з iншого боку - групова i
колективна психотерапiя дає змогу вiдкрити новi можливостi для iндивiдуальних
психотерапевтичних методик.
Сімейна психотерапія - особливий варiант колективної психотерапiї, яка спрямована
на корекцiю мiжособистiсних стосунків для усунення емоцiйних розладiв у сiм’ї.

2. Психотерапія як один із основних методів лікування психічнохворих.

Психотерапією називається лікування психічних розладів психологічними
засобами (на відміну від медичних або біологічних). За цим терміном стоїть ряд
методів, спрямованих на зміну поведінки, мислення та емоцій у індивідів з
емоційними розладами, так щоб у них сформувалися більш корисні навички
подолання стресу і спілкування з оточуючими. Деякі психотерапевти
(психоаналітики, наприклад) вважають, що модифікація поведінки залежить від
розуміння індивідом його несвідомих мотивів і конфліктів. Інші зосереджені на
зміні звичних схем мислення і поведінки (наприклад, ті, хто застосовує
поведінкову або когнітивно-поведінкову терапію). Незважаючи на відмінності в
методах, у більшості напрямків психотерапії є певні загальні основи. До них
належить встановлення зв'язку між клієнтом (пацієнтом) і психотерапевтом.
Клієнта заохочують вільно обговорювати інтимні інтереси, емоції і переживання
без страху, що психотерапевт їх засудить або обдурить довіру. Терапевт, в свою
чергу, виявляє співчуття і розуміння, породжує довіру і намагається допомогти
клієнту виробити більш успішні способи справлятися зі своїми проблемами
Емоційна . Пацієнту надається моральна підтримка, прийняття,
співпереживання, можливість проявити власні почуття і не бути засудженим за
це.
 Поведінкова. Під час сеансів психотерапії виробляються звички і моделі
поведінки, які допоможуть хворому адаптуватися в родині та соціумі.

Когнітивно-поведінкова терапія в певній мірі є розвитком поведінкової терапії. Цей

4
 метод включає в себе не тільки корекцію поведінки, але і корекцію неадекватних
переконань. «Терапевт при цьому прагне допомогти людині в контролі над емоційними
реакціями, такими як тривожність і депресія, навчаючи його більш успішним способам
інтерпретації своїх переживань і роздумів про них» [4] .

Гуманістична терапія виходить з природної схильності людини до самовдосконалення і

самоактуалізації. Подібно психоаналітика психотерапевт даного напрямку допомагає
людині глибше усвідомити свої емоції і мотиви, але не інтерпретує поведінку пацієнта і
не намагається його скоригувати. Він не нав'язує пацієнтові своїх поглядів, а допомагає
йому прийти до власним рішенням.

Гуманістична терапія зазвичай зв'язується з К. Роджерсом (клієнт-центрована терапія).

До даного напрямку самому серці лого- терапія Франкла. В даному напрямку невроз
розуміється як результат придушення потреби до самоактуалізації, до реалізації сенсу
життя. Основними людськими цінностями, по Франклу, є творчість, переживання,
відносини. Конфлікти відносяться в основному до духовної сфери. Специфічним
методом логотерапія є парадоксальна інтенція. Метод побудований на тому, що пацієнт
повинен захотіти, щоб здійснили те, чого він боїться, або йому самому дали можливість
це зробити. Процес знаходження сенсу життя зводиться до общепсихологическим
закономірностям людського пізнання. Знання теорії формування внутрішнього світу
може при цьому зіграти позитивну роль.

Групова терапія насамперед спрямована на подолання труднощів, що виникають у

людини у відносинах з іншими. Групова терапія дозволяє клієнту розібратися зі своїми
проблемами в присутності інших людей, спостерігати їх реакцію на свою поведінку,
вносити корективи в свою поведінку. Групова терапія використовується як самостійний
метод, так і як доповнення до індивідуальної терапії. При групової терапії психолог
зазвичай залишається на задньому плані, даючи можливість членам групи поділитися
переживаннями, прокоментувати поведінку один одного, обговорити свої проблеми і
проблеми інших. Однак в ряді випадків роль психотерапевта стає провідною. Групова
терапія може поєднувати в собі позитивні моменти когнітивно-поведінкової терапії,
надаючи клієнтам можливість засвоювати ефективні форми поведінки.

Сімейна терапія. Сім'я являє собою особливу малу групу, зі своїм ладом емоційних,
міжособистісних і фінансових відносин.

Психотерапія надає неоціненний вплив на хворого під час лікування і

реабілітації . Розлади невротичного спектру більш ефективно піддаються
медикаментозній корекції, якщо вона поєднується з роботою психотерапевта
або психолога, а іноді навіть без прийому ліків, психотерапія може призвести до
повного зникнення хворобливих проявів. Надалі пацієнти переходять від
прийому препаратів до використання навичок, набутих на сеансах психотерапії.
В даному випадку вона виступає сходинкою від фармакотерапії до
самоконтролю над хворобливими проявами (фобії, панічні атаки, нав’язливості) і
психічним станом пацієнта. Тому робота з психотерапевтом повинна в
обов’язковому порядку проводиться з хворими та їхніми родичами.
3. Розлади свідомості, сприймання, пам’яті, мислення у психічнохворих.
Розлади сприйняття (ілюзії, галюцинації, псевдогалюцинації).
На основі відчуттів відбувається цілісне сприймання предметів і явищ,
тобто їхнє відображення у нашій свідомості. Протягом перших років
життя дитина завдяки сприйманню пізнає світ. Цей процес
нагромадження досвіду стає можливим тому, що в аналізаторах
5
головного мозку залишається «слід» раніше сприйнятих образів.
Сприйняття – це відображення явищ і предметів у аналізаторах головного
мозку за допомогою органів чуття. Ілюзії – це неправильне (спотворене)
сприйняття предметів і явищ, які існують насправді, Однак і в
нормальному стані можливі спотворені сприйняття (хмару можна
уявити як обличчя, при фізичних ілюзіях скляна паличка
“переломлюється” у воді, а пень може видатися чудовиськом)- це
приклади зорових ілюзій.

6
 Часто ілюзії виникають у напівтемряві чи при поганому освітленні, на тлі
тривожного настрою. Слухові ілюзії або вербальні лат. verbum – слово) в
одних випадках є елементарними: краплі дощу сприймаються як шепіт,
окремі різкі звуки – як постріли, а інших – у сторонніх розмовах чи звуках
суб’єкт чує слова в свою адресу.
Галюцинації – це несправжні сприйняття та уявлення, коли
реального обєкта, або явища в даний момент немає. Сприймаючись у
просторі, галюцинації набирають виразності і не відрізняються від
предметів, які дійсно існують тобто є для хворих реальними. Галюцинації
поділяються на такі: зорові (оптичні), слухові (акустичні), дотику
(тактильні), нюхові, смакові, загального відчуття (кінестетичні).
Зорові галюцинації (видіння) можуть бути простими, мати невиразну
форму чи, навіть, бути позбавленими її – фотопсії (іскри, полум’я, плями,
спалахи, дим), і складними, такими, що є чіткими навіть у дрібних деталях
– це конкретні люди, тварини, комахи, предмети, меблі, сцени різного
змісту (похорони, стихійні лиха, збори). 3орові галюцинації можуть бути
безколірними, різнобарвними, мати натуральну величину або збільшені чи
зменшені. Вони то нерухомі (статичні), то знаходяться в рyci, зі постійним
або таким, що швидко змінюється змістом (калейдоскопічні).
Видіння майже завжди виникають на тлі потьмареної свідомості; їх
супроводять афекти тривоги, страху, люті. 3начно рідше вони викликають
захоплення чи цікавість. Нерідко інтенсивність галюцинацій різко
підсилюється ввечері або вночі, інколи вони виникають тільки в певний час
доби. Під час галюцинацій хворий може бачити те ж сааме, що і звичайна
людина під час сновидінь. Цікаво, що у сліпих від народження сновидіння
мають зоровий, слуховий, дотиковий і смаковий характер.
Слухові галюцинації. Зміст галюцинацій може бути різним: сварки,
звинувачення, образи, погрози, насміхання, захист, втішання, занепокоєння,
попередження, накази (імперативні галюцинації). Слухові галюцинації
виникають, як правило, на тлі потьмарення свідомості. Вони
супроводжуються подивом, страхом, а також найрізноманітнішими
вчинками: пошуком того, кому належить голос, втечею, захистом, нападом,
спрямованими проти інших чи самого себе діями, нерідко навіть дуже
небезпечними діями (при імперативних галюцинаціях).
Нюхові галюцинації – уявні, неприємні чи приємні запахи (паленого,
гнилі, нечистот, газів, квітів тощо).
Смакові галюцинації – неприємні або приємні смакові відчуття, що
виникають у роті без прийому їжі.
Тактильні галюцинації (дотику) – неприємні відчуття, що виникають в
шкірі чи під шкірою (лоскіт, повзання, тиск) і співвідносяться з певними
неживими чи живими предметами (кристали, тверді предмети, дрібні
тварини чи комахи тощо).
Вісцеральні (лат. viscerum – нутрощі) галюцинації –відчуття, подібні до
вищеописаних при тактильних галюцинаціях, але з проекцією у внутрішні
органи (“гвіздок у голові”, “в животі жаби плавають” та ін.).

7
 Галюцинації, що сприймаються ззовні, яскраво, конкретно називаються
справжніми. Псевдогалюцинації – несправжні галюцинації
локалізуються здебільшого в «середині тіла» “в середині голови», чуються
внутрішнім голосом, бачаться “внутрішнім оком”. На відміну від справжніх
галюцинацій, псевдогалюцинації не ототожнюються з реальними
предметами, тобто не мають характеру “життєвості”, об’єктивної
реальності. Водночас критичне ставлення до псевдогалюцинацій відсутнє,
так само, як і сумніви в їх дійсному існуванні.
Псевдогалюцинації можуть бути: слуховими, зоровими, дотиковими,
нюховими, смоговыми, загального відчуття. Всі особливості, їм властиві,
і тут можуть проявлятися. Зокрема, зорові галюцинації можуть бути й
елементарними, і складними, безкольоровими та звичайного забарвлення, а
також неприродно кольоровими; голоси “в думках” – тихими і голосними,
одиничними і множинними. Сполучення псевдогалюцинацій із маяченням
впливу та переслідування утворюють синдром Кандинського-Клерамбо.

Пам’ять – це здатність кори головного мозку фіксувати, зберігати і

відтворювати враження, відомості, окремі чи сукупні факти з минулого
досвіду. Розрізняють короткочасну і довгочасну пам'ять. В короткочасній
пам’яті інформація зберігається 1-2 доби, а у довгочасній більше цього
терміну. Є пряма пропорція: чим більше повторень, тим краще
запам’ятовування. Пам'ять залежить від кількості повторень і від часу, який
пройшов від закінчення навчання. Є зорова, слухова, нюхова, дотикова і ін.
види пам’яті. Амнезія – відсутність пам’яті, частіше на якісь певні
відрізки часу, безпам’ятство.
Ретроградна амнезія – відсутність у пам’яті спогадів про події, що
передували розвитку порушень психічної діяльності чи початку
психічного захворювання. При цьому неможливе відтворення подій та
обставин, які мали місце перед втратою свідомості (наприклад,
внаслідок черепно-мозкової травми) чи її затьмаренням (при епілепсії)
або розвитком інших психічних розладів. Тривалість втраченого в
пам’яті часу становить від кількох хвилин до багатьох років.
Антероградна амнезія – втрата спогадів про події, що безпосередньо
відбувалися після закінчення несвідомого стану, затьмарення свідомості
чи інших психічних розладів. Охоплює проміжки часу від кількох хвилин
до годин, днів, рідко – тижнів. Антеро-ретроградна амнезія –
поєднання обох попередніх типів амнезії: Фіксаційна амнезія – втрата
здатності запам’ятовувати поточні події (основна ознака
Корсаковського синдрому).

8
 Гіпомнезія – послаблення пам’яті.
Парамнезії – обмани пам’яті; найважливішими з них є
псевдоремінісценції та конфабуляції.
Псевдоремінісценції – це події, що в дійсності відбуваються, але
перенесені в інший час.
Конфабуляції (хибні, неправдиві спогади) – розповіді, “спогади” про
події, яких насправді не було.
Розлади мислення: за темпом, систематизованістю, продуктивністю і
цілеспрямованістю.
Мислення – це найвища і найскладніша форма відображення та пізнання
об’єктивної реальності, встановлення й осягнення внутрішніх зв’язків між
явищами та предметами навколишнього світу. Мислення є образне і
словесне. В ході мислення відбувається аналіз, синтез на підставі яких
формуються судження і робляться висновки. Розлади сфери мислення
зустрічаються принайрізноманітніших психічних захворюваннях. При
розладах мислення втрачається критичне відношення до себе. Вони не
вважають себе хворими. І вірять у свої галюцинації і ілюзії.
Прискорення мислення поява великої кількості образів і думок, що виникають без
зупинок. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибка ідей (фуга
ідеарум). Затримка мислення – це коли кількість образів і думок зменшена, за
характером вони одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими,
вони говорять, що “отупіли”.
Закупорка мислення (шперунг) – раптова зупинка, перерва думки, її блокування.
Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає
через “закупорку”. Це відбувається за ясної свідомості.
Інкогорентне мислення (без зв’язку) – мова є набором непов’язаних за змістом чи
граматичною будовою слів.
Персеверація мислення – домінування обмеженої кількості думок та уявлень над
іншими протягом певного часу, коли на різні за змістом запитання може даватися
однакова відповідь. “Як ви себе почуваєте?” – “Погано”; “Що у вас болить?” – “Погано”
і т. д. (повернення до одного і того ж).
Резонерське мислення (резонерство) – підміна чітких і зрозумілих відповідей
багатослівними та безплідними розмовами на тему поставленого запитання чи на теми,
що не мають до питання конкретного відношення. Як правило, вони багатослівні,
неконкретні.
Маячні ідеї та їх види. Розлади мислення у пацієнтів проявляються маяченнями.
Маячення (марення, верзіння) –помилкове судження, яке виникає без приводу і не
піддається виправленню, не дивлячись на те, що протирічить дійсності. При маяченні
пацієнт не сприймає ніякі докази, чим воно відрізняються від простих помилок
мислення. Маячні тлумачення психічно хворих так чи інакше відносяться до них
самих, їх життєвого досвіду, бажань, потягів, знань, побоювань тощо.В практиці
найважливішими є стани з таким змістом маячних ідей: ревнощів, іпохондрії,
переслідування, впливу, заподіяної шкоди, винахідництва, надзвичайних фізичних і
психічних можливостей, отруєння, еротичного та сутяжного характеру. Манія
ревнощів (подружньої невірності) – непохитна переконаність, що особа, з якою
хворий знаходиться у подружніх чи інтимних стосунках, зраджує йому з одною чи
9
кількома особами. Він “помічає”, що близька людина стає неуважною, виявляє
холодність в інтимних стосунках та ухиляється від них. Одночасно хворому
починає здаватися, що особа починає більш ретельно займатися своєю
зовнішністю, з’являтися вдома пізніше звичайного часу, виглядає незвичайно
збудженою або зніяковілою. З часом хворий “виявляє”, що зустрічі коханців
трапляються як поза домом, так і вдома. Він починає слідкувати за діями близької
людини, раптово дзвонить на роботу, з’являється вдома в незвичайний час,
перевіряє білизну тощо. Постійними стають вимоги хворого визнати факт зради,
погрози і т. д. Зрештою, маячення ревнощів можуть проявитися в жорстоких
насильницьких діях, часто – у вбивстві близької людини.
Іпохондричні маячення (маячення хвороби) – непохитна переконаність особи про
наявність у неї невиліковної тяжкої хвороби. Поведінка хворих різноманітна. Одні
вперто розробляють методи самолікування, інші постійно звертаються до лікарів різних
професій. Такі особи починають підорювати лікарів у поганому ставленні до них, навіть
у тому, що ніхто інший, як лікар, є винуватцем його страждань. Насильницькі дії проти
медичних працівників у таких випадках нерідкі. Для виправлення уявного дефекту хворі
застосовують небезпечні методи самолікування, настирливо вимагають операцій,
навіть повторних.
Манія переслідування – непохитна впевненість хворого в тому, що йому можуть
нанести фізичну чи моральну шкоду або просто хочуть знищити. Відповідно до цього
можуть відбуватися небезпечні, агресивні дії та зміни у поведінці хворих.
Манія отруєння – непохитна впевненість хворого в тому, що його хочуть отруїти, що
з метою його знищення таємно використовуються різні отруйні речовини, які додаються
в харчі хворому, його страви або розпилюються в приміщенні, де він знаходиться,
наносяться на його речі, одяг тощо.
Манія впливу – непохитна впевненість особи в тому, що її думки, почуття і вчинки
перебувають під впливом якоїсь зовнішньої сили, котра, здебільшого, має шкідливий,
негативний вплив. У багатьох випадках воно має точне визначення – вплив током,
атомною енергією, випроміненням, лазером, ультразвуком та ін. (див. синдром
Кандинського-Клерамбо).
Маячення завданої шкоди (манія збитку) – непохитна впевненість у нанесенні
хворому матеріальної шкоди, найчастіше шляхом псування, руйнування, підміни чи
викрадення особистих речей, меблів, продуктів харчування тощо. Воно
розповсюджується переважно стосовно осіб із найближчого оточення, в зв’язку з чим
його нерідко визначають як маячення малого розмаху.
Манія винахідництва – непохитна впевненість у тому, що зроблене теоретичне чи
практичне відкриття має велике, універсальне чи незвичайне значення та корисне для
людства. Завжди супроводжується надзвичайно впертою сутяжною поведінкою.
Маячні розлади сутяжного змісту – непохитна і вперта боротьба за відновлення
спаплюженої справедливості, зокрема, захисту порушених прав хворого.
Маячення еротичного (любовного) змісту – непохитна впевненість, що певна особа
має до хворого любовну пристрасть і намагається різними, навіть шкідливими для
хворого засобами добитися його прихильності.
Серед експансивних форм маячення найчастіше виникають ідеї величі (величності),
реформаторства, виключних моральних і фізичних здібностей.

10
 4. Психопатологія емоцій, уваги та рухово-вольової сфери.
Розлади уваги.
Увага – це здатність до зосередження свідомості на певному обєкті та виділення його з
поміж багатьох інших. Вона може бути мимовільною та довільною
Мимовільна увага – це здатність сприймати предмети і явища, на яких ми не
зосереджуємо увагу.
Довільна увага – це коли ми зосереджено сприймаємо предмети, або явища.
Слухаючи вісті по радіо, ми виділяємо повідомлення, які нам цікаві, йдучи по вулиці. Ми
не зіштовхуємося з перехожими. Це приклади мимовільної уваги. Довільна увага. Це
наприклад читання книги чи робота з комп’ютером.
При розладах уваги, людина не здатна до зосередження, тому вона часто не може ні
читати, ні писати, ні слухати, тобто виникає неуважність. Пацієнти не здатні
концентрувати свою увагу. Такі речі можуть виникати і у здорових людей. Наприклад,
якщо активно відвертати увагу, то людині важко зосередитися (студенти, що
розмовляють 6на лекції). З іншого боку. Якщо людина активно на чомусь зосереджена
(на власних переживаннях) вона також стає неуважною (студент думає на занятті про
свої проблеми).

Патологія емоційної діяльності.

Емоції і почуття визначають ставлення людини до зовнішніх чи внутрішніх
подразників. В залежності від тривалості і ступеню виразності емоцій розрізняють:
Настрій – тривалий емоційний стан, що не має значних коливань інтенсивності.
Пристрасть – довготривала інтенсивна емоція, яка має для особи певну значимість ,
стосується задоволення високих, або низькопробних потреб і визначається елементами
волі, наполегливості і цілеспрямованості.
Ейфорія – піднесений стан, радісний настій при якому людина відчуває приплив сил і
енергії.
Дисфорія – відносног короткочасний, від кількох годин до кількох діб стан депресії з
елементами невдоволення собою оточуючими, з підвищеною дратівливістю і
агресивністю.
Апатія – емоційна тупість, що поєднується з бездіяльністю, цілковитою байдужістю
до навколишнього світу. Пацієнти не цікавляться ні своєю долею, ні долею своїх
близьких.
Емоційна тупість –
Афект – короткочасний спалах гніву, або страху, що не відповідає приводові, який
викликав цей спалах. Розрізняють фізіологічний та патологічний афект. Патологічний
афект – це глибоке затьмарення свідомості. при якому пацієнт може здійснювати різні
дії і вчинки, не усвідомлюючи, що він робить. Після того, як пацієнт приходить до тями,
він не пам’ятає що накоїв.
Морія – веселе збудження і підвищений настрій поєднується з потягом до клоунади,
пустощів дитячого типу, безглуздих жартів.
Екстаз – почуття небувалого піднесення, захоплення, неймовірного щастя, що часто
супроводжується «високими думками» і промовами.
Гіпертимія – емоційний підйом найвищої виразності. Спостерігається тривале і
інтенсивне піднесення настрою з посиленням потягів, невтомна діяльність. Відбувається

11
загострення памяті, прискорення мислення і мови, переоцінкою власних сил і
можливостей. Може виникати манія величі, скорочення чи відсутність сну.
Емоційна тупість – виснаження емоцій, при якому пацієнт перестає емоційно реагувати
на події, що відбуваються
Рухо-вольові розлади: рухове збудження (маніакальне, кататонічне,
гебефренічне).
Маніакальне збудження, або гнівлива манія проявляється підвищенням настрою ,
мовним та руховим збудженням, що супроводжується дратівливістю, нав’язливістю,
настирною прискіпливістю, спалахами гніву і злоби.
Інколи виникає сплутана манія – різке підвищення настрою поєднане з безладним
мовним і руховим збудженням.
Кататонічне збудження – спочатку у хворих виникає піднесений настрій,
високопарна мова, розмашисті, перебільшено виразні рухи. Вони то виконують усе, що
х попросять, то починають безглуздо протидіяти будь яким проханням (негативізм).
Гебефренічне збудження проявляється безглуздо-дурнуватою поведінкою
кривляння, немотивований сміх і т.д.). Хворі стрибають, передражнюють оточуючих,
чіпляються до них з безглуздими запитаннями, штовхаються, катаються по підлозі та ін.
Мова в таких випадках, як правило, прискорена, містить багато неологізмів, з дитячим
сюсюканням.
Ступор (кататонічний).
Кататонічний ступор проявляється скутістю рухів, заціпенінням. Хворий
перебуває у певній інколи незручній позі протягом багатьох годин, днів, місяців. Для
кататонічного ступору характерний ряд специфічних симптомів: воскова гнучкість -
збереження хворим будь-якої наданої йому пози в сидячому і навіть стоячому положенні
до кількох хвилин і довше; симптом “повтряної подушки” - хворий у положенні на
спині не торкається потилицею до подушки, голова висить у повітрі; поза ембріона -
тулуб хворого напівзігнутий, ноги зігнуті в колінах і підібрані до живота, руки зігнуті в
ліктях і приведені до тулуба, голова - до грудей; негативізм - немотивована, безглузда
протидія, опір будь-якій дії зовні, відмова від виконання її (пасивний негативізм), іноді
вперте прагнення зробити наперекір сторонньому впливу (активний негативізм); мутизм
порушення мовного спілкування, що настає при неушкодженості мовного та слухового
апарату. Проявляться безпідставним мовчанням, відсутністю відповіді на запитання,
спонтанною мовою.

Психічні розлади при соматичних неінфекційних та інфекційних хворобах,

нтоксикаціях: причини, симптоми. Порушення психіки при СНІДі, нейросифілісі.
 Психічні розлади при інфекційних захворюваннях залежать насамперед від
препсихотичного стану хворого і особливостей інфекції. На мікроб і мікробну отруту
кора головного мозку, як найбільш реактивна частина, відповідає поширенням
охоронного гальмування і фазовими станами. Дифузність поширення охоронного
гальмування може бути виявлена різною мірою: від звичайної в'ялості до глибокого
потьмарення свідомості. Інфекційний делірій (зміна стану свідомості, хар-ся
психомоторним збудженням, галюцинаторно-маячним переживанням) проявляється
розладом орієнтування в часі і місці, неусвідомленою тривогою і страхом,
галюцинаторним переживанням і психосенсорними розладами, коли навколишні пред-
мети сприймаються в спотвореному вигляді.
Звичайно гострі інфекційні психози тривають недовго — від кількох днів до кількох
тижнів — і закінчуються одужанням. У цих випадках мова йде про достатньо виявлену
12
силу нервових процесів і великі реактивні захисні здатності організму, внаслідок чого
психотичні процеси протікають бурхливо з різко виявленим охоронним гальмуванням
кори мозку і вивільненням підкірки.
У випадках інфекційних захворювань, коли мікробна інтоксикація діє на мозок особливо
інтенсивно і позначається уроджене або набуте ослаблення нервових процесів,
неспроможне забезпечити значного охоронного гальмування і достатньої мобілізації
захисних сил організму, психоз набуває затяжного характеру. При цьому відбуваються і
дегенеративні зміни. Такі психози тривають кілька місяців, іноді два-три роки і можуть
залишати стійкі резидуальні явища — від легких, майже непомітних, до глибокого
слабоумства.
У клінічній картині такого інфекційного психозу, як і в зв'язку з тяжким соматичним
стражданням, провідним психопатологічним симптомокомплексом є аменція. Вона
характеризується розвитком сплутаності з ілюзіями і галюцинаціями, порушенням
синтезу сприймань і беззв'язністю мислення. Хворий привертає до себе увагу
розгубленістю, усе здається йому чудним, зміненим і незрозумілим. Аментивний стан
часто протікає з руховими порушеннями, які, проте, досить одноманітні і звичайно
обмежуються постіллю, що не характерно для делірію.
Після всякого тяжкого інфекційного захворювання, навіть без ознак психозу, у дитини
залишаються ще на тривалий час явища психічної слабкості: пост-
інфекційна астенія, амнестичний синдром, психопатоподібна поведінка. Мова йде
про тимчасове ослаблення психічних функцій при астенічному або депресивному фоні
настрою — швидкій стомлюваності, безпричинній слізливості і ослабленні
мислительних процесів. Такі діти надзвичайно уразливі, дратівливі, плачуть через
дрібниці, усім незадоволені, увага їх дуже нестійка і виснажлива, вони не можуть читати
або вести бесіду, бо дуже стомлюються. Постінфекційна астенія проявляється
пригніченням і гальмуванням психічних функцій.
Явища амнестичного синдрому в постінфекційному стані виявляються
головним чином у більш або менш значному ослабленні пам'яті на минулі
і поточні події. Створюється враження, що учень втратив усі свої шкільні
навички і знання. Протікання, зрозуміло, сприятливе, і, коли мине астенізація,
пам'ять протягом 2—3 місяців відновлюється. Після тяжких інфекцій можуть
залишатись стійкі резидуальні явища, які клінічно нагадують різні форми
психопатій. Дисципліновані і спокійні діти після перенесеного інфекційного
психозу стають рухово розгальмованими, упертими, грубими і нетактовними,
схильними до неадекватних реакцій, бурхливих афектів та імпульсивних дій.
Сифіліс – хронічне інфекційне венеричне захворювання, викликане
блідою трипонемою, яке уражає всі органи і тканини (в тому числі
нервову) людини з характерним прогресуючим перебігом.
Психічні розлади сифілітичного походження досить поширені. В світі близько
250 млн хворих. Щорічно у світі заражаються 12 млн чоловік, в Україні 74
тисячі.Виділяють дві форми нейросифілісу: сифіліс мозку і прогресивний параліч. При
сифілісі мозку уражаються судини і оболонки мозку - мезодермальний нейросифіліс;
при прогресивному паралічі уражається паренхіма головного мозку – паренхіматозний
нейросифіліс.
Сифілітичні психічні розлади розвиваються на всіх етапах інфекції у 2-15 % хворих на
сифіліс, як правило, упродовж першого десятиліття після зараження; сифіліс мозку –
через 4-7 років (ранній нейросифіліс); прогресивний параліч – через 10-12 років (пізній
нейросифіліс).
Сифіліс головного мозку і основні клінічні форми
  Сифіліс головного мозку – це захворювання з різноманітними за
симптоматикою і важкістю перебігу психічними клінічними розладами, що
виникають унаслідок сифілітичної інтоксикації, ураження мозкових оболонок,
мозкових судин та розвитку сифілітичних гум головного мозку.

13
Різноманітність клінічних проявів пояснюється особливостями локалізації ураження
головного мозку та токсичної дії інфекції.
1. Сифілітична неврастенія виникає в другому періоді сифілітичної інфекції, рідше – в
першому. На фоні астенічного синдрому переважає дратівливість, збудливість,
посилена чутливість до оточуючих подразників (гіперстезії), втомлюваність та зниження
працездатності і стійко знижений настрій з тривогою. Часто на фоні безсоння
з’являються інтенсивні головні болі, явища менінгізму. Серед неврологічних симптомів
спостерігаються анізокорія з млявою реакцією зіниць на світло, оживлення і
нерівномірність сухожилкових і періостальних рефлексів. Позитивна реакція
Вассермана.
2. Сифілітичний менінгіт (уражаються оболонки головного мозку) виникає гостро або
підгостро на тлі сифілітичної неврастенії. Проявляється постійною гарячкою і
поєднанням різних форм порушення свідомості – делірійного, присмеркового
оглушення із загальномозковими (інтенсивним головним болем, запамороченням,
нудотою і блюванням), менінгеальними симптомами (ригідність потиличних м’язів,
симптоми Керніга, Брудзинського та ін.) та неврологічними ураженнями ( парези і
паралічі кінцівок).
3. Гуми головного мозку локалізуються в оболонках і мозку. Сифілітичні гуми і
пов’язане з ним підвищення внутрішньочерепного тиску спричиняють
псевдотуморозний синдром (млявість, апатія, малорухливість, сонливість, порушення
свідомості) в поєднанні з головними болями, судомними нападами, гіперкінезами,
парезами і паралічами.
4. Сифілітичний делірій проявляється масивними зоровими і слуховими
галюцинаціями, психомоторним збудженням, страхами, фрагментарними маячними
ідеями переслідування, дезорієнтацією в навколишньому середовищі, часі.
Неврологічні розлади аналогічні неврозоподібній формі.
5. Сифілітичний галюциноз проявляється слуховими полівокальними галюцинаціями
загрозливого, наказового, осудно-коментуючого змісту, мають стійкий характер, інколи
поєднуються з псевдогалюцинаціями, симптомами психічного автоматизму (відкритість
думок, думки-відлуння, підказування думок) і пригніченим настроєм. Неврологічні
порушення аналогічні початковій, неврозоподібній формі.
6. Галюцинаторно-параноїдний сифіліс проявляється слуховими, дотиковими,
нюховими і смаковими галюцинаціями і маяченням переслідування, отруєння,
фізичного знищення із схильністю до систематизації. З розвитком органічного
психосиндрому з домінуванням ознак деменції маячна система розпадається, стає
безглуздою, фрагментарною. Перебіг повільний, багаторічний.
7. Афективна форма проявляється депресивним синдромом з маяченням
іпохондричного змісту, або маніакальним з безглуздими ідеями величі. Перебіг триває
від кількох місяців до року, інколи перебіг хвороби змінюється то депресивним, то
маніакальним станами.
Порушення психіки при СНІДі:
З розвитком захворювання наростають зміни особистості.
Виникають дисфорії, хворі стають злісними, агресивними, виникають психопатоподібні стани,
відчуття тривоги, панічного страху, іноді спостерігаються епілептиформні напади.
Зустрічаються також випадки анорексії. З прогресуванням захворювання наростає органічна
симптоматика: виникають епізоди потьмарення свідомості, особливо делірії (стан потьмарення
свідомості, що супроводжується напливом яскравих зорових галюцинацій, маренням і
моторним збудженням), галюцинози, гострі параноїдні психози, депресивні та маніакальні
стани. Досить швидко може розвинутись афазія (порушення мови пов’язане здатності розуміти
мову), когнітивні порушення (до когнітивних функцій належать: пам’ять, увага, орієнтування у
місці перебування і часі, мова, сприйняття, здатність засвоювати і зберігати моторні навички).

14
Перебіг захворювання може бути блискавичним, або прогресувати протягом багатьох років. На
комп’ютерній томографії головного мозку виявляють атрофію кори.
Розвиток органічного ураження головного мозку протягом декількох тижнів або місяців
закінчується розвитком деменції із психомоторною ретардацією, судорожними припадками,
мутизмом, порушеннями свідомості, нетриманням сечі й калу, комою

5. Проблеми пацієнтів, хворих на шизофренію. Етіологія, патогенез, основні клінічні

форми, принципи лікування. Характеристика дефектів особистості.
Шизофренія – «психічне захворювання невстановленої етіології, схильне
до хронічному перебігу, що виявляється типовими змінами особистості
хворого й різними психічними розладами, що ведуть до стійких порушень
працездатності та соціальній адаптації. Попри те що, термін «шизофренія»
з'явився лише 1911 року, коли швейцарський психіатр Є. Блейлер
запропонував новий термін для назви захворювання, сама історія
виникнення шизофренії викликає чимало суперечок серед фахівців. З
одного боку, « вчені заявляють, що шизофренія існувала завжди, і є
незаперечні факти, про давнину цієї хвороби. На підтвердження часто
цитуються санскритські джерела чи даються посилання на біблійні
персонажі, – наприклад, Вавилонського царя Навуходоносора (котрий
поїдає траву, як худоба на випасі).

2.Етіологія і патогенез. Основні клінічні синдроми.

Шизофренія - це ендогенне прогресуюче психічне захворювання, яке ха-
рактеризується розщепленням психічних функцій, або розщепленням
психіки, тобто втратою єдності психічних процесів, різноманітними
продуктивними психопатологічними розладами, і яке призводить до змін
особистості особливого типу (зниження енергетичного потенціалу,
прогресуюча інтраверсія, емоційне збіднення).
Частота цього захворювання - 1,9-10,0 на 1000 випадків населення. В
етіології шизофренії має значення генетичний фактор. Встановлено
підвищений ризик розвитку шизофренії в родичів.
Якщо хворий один з батьків, то діти ймовірно захворюють у 15 % випадків,
якщо обоє (батько і мати) - в 40 %, онуки - в 4 %. Приблизно в 40 %
випадків у родичів хворого виникає маніакально-депресивний психоз.
Існують також автоінтоксикаційна, вірусна, катехоламінова (дисфункція
норадреналіну і дофаміну в мозку хворих), індоламінова (яка зумовлює
участь серотоніну й індолових похідних у механізмах психічної діяльності),
імунологічна та психодинамічна гіпотези етіопатогенезу шизофренії. Але
всі ці теорії, крім генетичної, є недостатньо інтерпретованими і недостатньо
науково обгрунтованими.
Встановлено, що куріння гашишу може спровокувати розвиток
шизофренічного процесу. Вважають, що в більшості випадків приймання
алкогольних напоїв зумовлює розвиток рецидивів шизофренії, проте в 30 %
випадків алкоголізація спричиняє в'ялий, малопомітний дія людей перебіг.
15
 Серед різноманітних клінічних ознак шизофренії розрізняють облігатні
(обов'язкові) й другорядні симптоми. До обовязкових проявів відносять
симптоми розщеплення психіки, зниження енергетичного потенціалу,
згасання емоцій, аутизм, негативізм і прояви апатико-абулічного
синдрому, які поступово наростають. Другорядні симптоми визначають
клінічну форму шизофренії (галюцинації, маячення, синдром
Кандінського-Клерамбо, неврозоподібний і психопатоподібний
синдроми, кататонічний, гебефренічний, онейроїдний, демоні ний
синдроми з відповідними симптомами, що їх формують).

3.Основні клінічні форми і типи перебігу шизофренії.

Виділяють кілька форм шизофренії: Проста, параноїдна, гебефренична,
кататонічна, недиференційована. Кожна форма має свої особливості
прояву та перебігу захворювання.
Проста форма. Домінують емоційно-вольові розлади. Пропадає інтерес
до навчання. Пацієнти усамітнюються, інколи бувають грубими в поведінці.
Ця форма як правило виникає під час статевого дозрівання. Дитина
замикається у собі, перестає відвідувати уроки, не хоче вчитись, книги
відкриває, але не читає, починає грубити вчителям і товаришам,
відмовляється від спілкування з рідними і близькими. Якщо хворий
працював, кидає роботу. Коло інтересів обмежується їдою і сном. Стає
байдужим, цурається близьких і товаришів. Поступово стає неохайним, не
вмивається, не стежить за своєю зовнішністю. Може висловлювати «мудрі»
думки. З часом наростає недоумство, емоційна тупість. При цій формі як
правило немає ні галюцинацій, ні маячень. Протікання без ремісій,
поступово прогресуюче..
Параноїдна (галюцинаторно-параноїдна) форма. Як правило виникають
галюцинації (зорові, слухові, дотикові) маячення (манія переслідування,
впливу,винаходів, величі). Маячення може з'явитись швидко, інколи раптово,
частіше - поступово. На першому етапі захворювання виникає так звана маячна
настороженість: відчуття безпідставної тривоги, відчуття, що повинно щось
трапитись. При манії сутяжництва пацієнти можуть роками судитися,
відстоюючи «порушені права». Крім того спостерігаються розлади мислення . У
пацієнта виникає підозріливість і агресія до оточення, його переслідує
постійний страх, вони заявляють що піддаються впливу радіохвиль, радіації і
т.д. Виникає іпохондричне маячення Такий стан може тривати декілька років.
Іноді при цій формі виникають онейроїдні прояви. Пацієнт живе у
фантастичному світі на інших планетах, серед динозаврів, появляється манія
величі і ін. Ця форма розвивається гостро.
Гебефренічна форма шизофренії . Розвивається під час статевого
дозрівання. Поведінка хворих неадекватна, спостерігається резонерство,
неологізми, Хворі уявляють себе маленькими дітьми, показують язика,
залізають під ліжко, розмовляють на дитячій мові, невластивим голосом
(басом чи фальцетом), безпричинно сміються, або плачуть, забавляються
іграшками. Пацієнт може ввійти до кабінету медсестри рачки, заповзти під
стіл і звідти відповідати на запитання. Настрій безглуздо-ейфоричний. Хворі
16
нявкають, гавкають, показують язик, на обличчі безглузда гримаса сміху.
Часом буває рухове збудження і хворий здійснює безглузді рухи. Є
схильність до роздягання. Ця форма має прогресуючий тип перебігу і
швидко призводить до інвалідності.
Протікання несприятливе, формуються глибокі розлади особистості і
недоумство.
Кататонічна форма. При цій формі наростає тривога, страх слухові
галюцинації неприємного змісту, які загрожують, або повелівають,
порушуються рухи, неадекватна міміка і поза. По декілька годин вони
можуть застигати в одній, часто незручній позі. Обличчя маскоподібне, губи
застигають у гримасі. Нормальні рухи раптово припиняються , а їм на зміну
виникають несуразні жести. Одночасно приєднуються розлади мислення і
галюцинації. Одночасно може бути манія переслідування. Виникає
кататонічне збудження, яке через декілька тижнів переходить в кататонічний
ступор. Хворі впираються при спробі розігнути руку, або ногу, на команду
розплющити очі вони їх заплющують, спостерігається воскова гнучкість.
У хворих розвивається беззмістовний кататонічний ступор з аутизмом і
мутизмом (знерухомлення і підвищення м'язового тонусу з мовчанням),
спостерігається симптом повітряної подушки (при лежанні на спині
годинами, а іноді й цілими днями голова залишається піднятої над
подушкою), стереотипні повторення одних і тих же рухів, повторення слів і
рухів навколишніх людей (ехопраксія), застигання довго в одній і тій же
позі (каталепсії). Крім цього можуть спостерігатися уривчасті маячні ідеї,
неадекватні емоційні реакції, окремі галюцинаторні епізоди. У міру
повторення нападів хвороби досить швидко настає емоційна тупість.

5.Поняття про дефект психіки і наслідки хвороби. Види ремісій.

Дефект психіки. Як наслідок шизофренії у хворих розвивається специфічна
деградація особистості.
Переважно дефект психіки утворюється вже після першого нападу
шизофренії. Після кожного наступного нападу він поглиблюється у формі
притуплення емоцій і волі, а також у особливостях мислення. Хворі стають
неохайними, апатичними, ведуть замкнений образ життя. Такий стан набуває
стабільного характеру, що дає право говорити про дефективну
стадію шизофренії. На тлі дефекту емоцій і волі можливі різні інші
стійкі порушення психіки, що дає змогу виділити 6 типів дефективних станів:
Типи ремісій.У результаті лікування розвивається один з чотирьох типів
ремісій.
Ремісія «А» означає практичне видужання з відновленням
працездатності, хворі не можуть виконувати тільки роботу, пов'язану з
носінням зброї користуванням вибуховими речовинами тощо.
Ремісія "В" - продуктивна симптоматика зникає, але залишався
непсихотичні (астенічні або неврозоподібні) розлади. Працездатність при му
обмежена. Як правило, хворих звільняють від роботи в нічні зміни.

17
 Ремісія «С» - психічний стан хворого покращується, але залишаються
резидуальні психопатологічні розлади. При цьому типі ремісії хворий не
працездатний, але може утримуватись у сім'ї під наглядом родичів.
Ремісія "D" - психопатологічні розлади дещо зменшуються, але хворого
не виписують із лікарні, бо він небезпечний для родичів, людей, які його
оточують, і для себе. Інколи хвороба терапевтично резистентна, тоді
психічний стан хворого після лікування практично не покращується.

6.Особливості догляду і нагляду при різних формах шизофренії.

Після того, як хворого виписали із стаціонару, йому певний час необхідно
отримати протирецидивне (підтримувальне) лікування. З цією метою йому
призначають нейролептики, які він отримує безкоштовно в дільничного
лікаря-психіатра. Найбільш ефективним є використання нейролептиків
пролонгованої дії. Підбір препарату і його дози є компетенцією лікаря-
психіатра. Обов'язок медичної сестри - контроль за своєчасним з'явленням
хворого до дільничного психіатра і за прийманням призначених препаратів.
При шизофренії часто розвиваються рецидиви захворювання.
Передвісниками загострення хвороби, як правило, є такі ознаки:
♦ відмова хворого приймати ліки;
♦ зміна поведінки (уникнення контакту з родичами, підвищений інтерес до
алкоголю, сексуальне розгальмування, надмірне куріння);
♦ втрата апетиту;
♦ порушення сну;
♦ немотивована стійка зміна настрою.
Дільнична медсестра повинна тримати під контролем психічний стан
хворого і при появі симптомів, які можуть бути передвісниками рецидиву,
вживати заходів для організації консультації дільничного лікаря-психіатра.
Особливу увагу необхідно приділяти спостереженню за хворими з
агресивними і суїцидальними тенденціями (група соціально небезпечних
хворих). При найменшій підозрі на можливий розвиток рецидиву цих хворих
обов'язково повинен оглянути дільничий лікар-психіатр.
Соціально-реадаптаційні заходи щодо хворих на шизофренію. Прогноз.
Соціально-реадаптаційні заходи при шизофренії спрямовані на повернення
пацієнта у сім’ю, відновлення втрачених практичних навичків, повернення на
роботу. Зокрема з цією метою використовують трудотерапію, яка сприяє
відновленню активності, адаптації до колективної праці. Важливу роль у цих
процесах відіграє психотерапія, зокрема групова психотерапія. З пацієнтами, які
знаходяться на реабілітації проводяться різноманітні заняття по відновленню
навичків спілкування, самообслуговування, повернення у сім’ю. У цьому
відношенні найкраще себе показали спеціалізовані реабілітаційні центри та
санаторії.
Прогноз. Хворі на просту та гебефренічну форму шизофренії за умови
безперервно-прогредієнтного перебігу переводяться на інвалідність ІІІ, ІІ,
або навіть І групи у залежності від вираженості дефекту. При
кататонічній та параноїдній формах прогноз більш сприятливий внаслідок

18
можливості спонтанних ремісій і меншої вираженості процесу.
Визначальним критерієм у такому випадку є глибина ремісії.

7.Види лікування хворих на шизофренію:

- психофармакотерапія;
Лікування шизофренії при загостренні хвороби проводять у стаціонарних )
умовах. Якщо хвороба не запущена, застосовують інсулінокоматозну терапію.
Протягом курсу лікування викликають 20-30 коматозних станів.
Найчастіше для лікування шизофренії призначають нейролептики .При
гострому психомоторному збудженні використовують нейролептик із за-
гальною седативною дією аміназин по 300-600 мг на добу. Для лікування
галюцинацій застосовують галоперидол по 20-40 мг на добу. Наявність
маячення є показанням для призначення стелазину - по 40-80 мг на добу. При
депресивних станах - антидепресанти в поєднанні з невеликими дозами
нейролептиків.
Курсову електроконвульсивну терапію призначають хворим із
фебрильною формою шизофренії (3-4 сеанси на добу), а також у тих випадках,
коли захворювання не піддається медикаментозному лікуванню.
Основним методом лікування шизофренії є використання психотропних
препаратів, шокової терапії та психотерапевтична корекція спрямована на
соціальну реадаптацію хворих. Центральне місце серед них на сучасному
етапі посідає фармакотерапія нейролептиками. Такі препарати, як аміназин,
тизерцин, хлорпротиксен, етаперазин мають широкий спектр заспокійливої
і антипсихотичної дії. Їх
Для більш активної дії на головний мозок нейролептики можна
комбінувати з ноотропами: пірацетамом, енцефаболом. Потрібно мати на
увазі, що тривале застосування великих доз нейролептиків може призвести до
низки побічних впливів і ускладнень, як то злоякісний нейролептичний
синдром, паркінсонічний синдром, гіпотонія аж до колапсу, ураження
печінки та нирок, агранулоцитоз та ін. З метою профілактики синдрому
Паркінсона, проявами якого є тремор голови, рук, скутість м'язів (включаючи
жувальні м'язи) та маскоподібність обличчя хворі отримують коректори
нейролептичної терапії (циклодол, паркопан).
Лікування проводиться під щоденним контролем артеріального тиску. При
необхідності, хворим призначають ін'єкції кордіаміну. Після прийому
нейролептиків вони повинні знаходитися у горизонтальному
положенні. Регулярно проводяться повторні аналізи крові, сечі,
перевіряють функціонування печінки.При появі ускладнень дози
нейролептиків зменшують. У випадку формування терапевтичної
резистентності до нейролептиків вдаються до так званих «зигзагів» -
хвилеподібних зменшень та підвищень доз препаратів.
Під кінець курсу лікування зниження доз нейролептиків проводять
поступово, аби уникнути різкої реакції організму так званого
синдрому відміни і рецидиву хвороби.
- шокові методи (інсулінокоматозна, електроконвульсивна),
психотерапія.
19
Для лікування шизофренії застосовується також індивідуальна
психотерапія, яку використовують для поліпшення уміння хворого долати
проблеми, які пов'язані з його недугою, а також для навчання навичкам
вирішення таких проблем.
За допомогою сімейної терапії лікування шизофренії проводиться для
покращення щоденного спілкування з хворою людиною в колі його сім'ї.
Також хворі на шизофренію іноді відвідують сеанси спеціальної групової
терапії, на яких вони можуть отримати підтримку від інших хворих і надати
її їм же.
Як правило, люди, хворі на шизофренію, проходять лікування в
амбулаторних умовах. Але якщо симптоми хвороби дуже важкі, і існує
загроза того, що хвора людина здатна заподіяти собі каліцтво, його можуть
госпіталізувати в стаціонар, щоб стабілізувати його стан.
Лікування шизофренії проводять також за допомогою ЕКТ
(електроконвульсивна терапія). Така процедура полягає у передачі серії
електричних ударів в мозок людини за допомогою прикріплених до голови
людини електродів. Такі удари провокують напади, і в підсумку
відбувається звільнення нейромедіаторів у мозку. Цю форму лікування
шизофренії на сьогоднішній день застосовують відносно рідко. Але якщо
інші методи лікування не мають успіху, або хворий страждає від важкої
депресії або кататонії, то така методика може застосовуватися.
Інсуліно-коматозна терапія застосовується з 1933 року. Хворому натще
підшкірно вводять індивідуально підібрані дози інсуліну, що зумовлює
настання гіпоглікемічної коми або субкоматозного стану, які через 20
хвилин гамують внутрішньовенним уведенням 40% розчину глюкози.
Тривалість курсу - 10-30 діб. Використовується для переривання гострих та
підгострих станів шизоафективної структури а також для усунення
резистентності до психофармакотерапії.
Сульфозинотерапія варіант пірогенної терапії (що підвищує температуру
тіла), запропонований K. Schroeder (1924) замість малярієтерапії.
Терапевтичне значення має і дезинтоксикаційний ефект сульфозинотерапії,
а також зниження резистентності до впливу психотропних препаратів.
Внутрішньом'язово і в поступово зростаючих дозах (від 1 до 3-5 мл) 1 раз в
2-3 дні пацієнтам вводиться суміш очищеної сірки в оливковому маслі,
лікування проводиться курсами кожний тривалістю до 3-4 тижнів. На
сьогодні застосовується відносно рідко, в основному, у разах
млявопротікаючої шизофренії. Призначається із згоди пацієнтів або їх
родичів.
Існує також метод лікування шизофренії, званий псіхохірургіі. Він полягає
у проведенні лоботомії, під час якої роз'єднуються деякі нервові шляхи в
мозку. У минулому таку методику застосовували для лікування тих хворих,
у яких діагностувалася важка хронічна шизофренія. На сьогоднішній день
лоботомію призначають для лікування шизофренії вкрай рідко. Адже
внаслідок лоботомії у хворого відбуваються зміни особистості, які є
незворотними.
На думку фахівців, люди, які хворіють на шизофренію, представляють в
20
 деяких випадках небезпека, в першу чергу, для самих себе. Тому досить
часто фіксуються випадки суїциду серед таких хворих. Можливо також
прояв жорстокого поводження в тих хворих, які вживають алкоголь або
наркотики. Тому періодичне лікування шизофренії є обов'язковим.
Якщо застосовується адекватна терапія, то люди, хворі на шизофренію,
можуть мати високу якість життя і продуктивно працювати.
6. Проблеми пацієнтів із біполярним афективним розладом. Етіологія, основні
клінічні симптоми маніакальної та депресивної фаз, принципи лікування і нагляду
за хворими.
Біполярний афективний розлад. Етіологія. Типи перебігу.
Біполярний (маніакально-депресивний) психоз (МДП) — захворювання, що
протікає у формі депресивних і маніакальних фаз, розділених ремісіями.
Захворювання дозволяє вважати МДП сприятливим за прогнозом. Частота
МДП за даними різних авторів, від 0,07 до 7%. Може починатися в будь-
якому віці, однак у 50% хворих вона починається у віці від 20 до 50 років
середній вік початку — близько 40 років
Этіологія розладів настрою невідома. Певну роль в виникненні відіграють
розлади сну і депресивні стани. В деяких хворих манією або депресією
збільшені мозкові шлунки, відмічається зниження мозкового метаболізму, а
інші дослідження виявляють зниження мозкового кровотоку при депресії. Є
вказівки на роль спадковості. Приблизно 50% хворих мають хоча б одного
батька, що страждає розладами настрою, більш часто з депресією.

10.Депресивний стан, маніакальний стан, симптоми.

А. Маніакальна фаза характеризується наявністю маніакального синдрому,
який включає хворобливе піднесення настрою, прискорення мислення і мови
та рухове збудження.
Зміна настрою й емоційного стану. У хворого в маніакальному стані
спостерігають підвищення настрою й ейфорію, яка проявляється
максимальним афектом. 2. Зміни процесів мислення і стереотипу спілкування
проявляються:
♦ стрибками ідей - постійною швидкою зміною однієї теми іншою;
♦ балакучістю - потік слів настільки сильний і сталий, що перервати
прискорені процеси мислення практично неможливо;
♦ надцінними і маячними ідеями переоцінювання своїх можливостей, величі.
Спостерігається постійне підвищення рухової активності. Хворий завжди
знаходиться в стані безперервного руху. Порушення схеми сну. Хворий не
відчуває втоми, не потребує сну, не відпочиває і не спить по декілька діб
підряд.
Хворий недостатньо вживає їжі. щоб компенсувати втрату енергії. Нерідко
він не здатний перервати свою рухову активність, щоб поїсти, тому під час
психотичної фази худне. У відділеннях лікарні пацієнти швидко освоюються,
ходять по палатах і зі всіма знайомляться, супроводжують лікаря під час
обходу, дають пояснення щодо кожного пацієнта, перебиваючи лікаря.
Сексуальний потяг підвищений, пацієнти схильні заводити легковажні
знайомства, для них характерні гомосексуальні зносини, онанізм. Іноді
об’єктом сексуальних домагань стає медичний персонал.
21
 Пацієнт не здатний зосередитись , легко відволікається найслабшими
подразниками. Вони схильні до марнотратства, витрачають багато грошей, не
маючи їх у достатній кількості, на непотрібні речі. Одяг хворого часто не
відповідає ні вигляду, ні фігурі, ні соціальному становищу , ні ситуації.
Спостерігають тенденцію до захоплення надмірною кількістю косметики і
ювелірних прикрас. В маніакальній фазі хворий на вигляд молодший свого
віку. Критична самооцінка відсутня або різко занижена. Він не спроможний
усвідомити відповідальність за негативні наслідив власної поведінки.
Б. Депресивна фаза МДП характеризується депресивною тріадою:
зниженням настрою (депресією), розумово-мовною і руховою
загальмованістю.. Зниження настрою супроводжується депресивним
відтінком відчуттів і сприймань (зовнішній світ хворий сприймає бляклим і
сірим, обличчя - людей сумними, час тягнеться надто довго, втрачається смак,
часто спостерігають сенестопатії й алгічні відчуття в різних ділянках тіла),
відчуття стискаючої туги в загрудинній ділянці, що нерідко поєднується з
відчуттям тривоги або втратою звичайного емоційного реагування навіть при
контакті з рідними і близькими. Втрачається можливість плакати з виділенням
сліз.
Темп мислення сповільнюється. Пам'ять на більшість подій знижується,
проте дещо загострюється на суб'єктивно неприємні події минулого.
Можливий розвиток ідей самозвинувачення і самовиправдання. Активна увага
послаблюється. Мова стає тихою, повільною, невиразною. Спостерігається
загальне послаблення потягів, проте на висоті депресії домінує потяг до
самогубства, тому що депресія сягає такого ступеня, що життя здасться
безперспективним і нестерпним. Загальний об'єм цілеспрямованої діяльності
зменшується аж до рівня депресивного ступору, проте інколи рухове за-
ціпеніння змінюється руховою активністю, спрямованою на самогубство. Під
час депресивної фази хворі втрачають інтерес до життя. Вони не за-
довольняють свої звичні потреби в плані самообслуговування (перестають
стежити за собою, чистити зуби, не слідкують за випорожненнями кишечника
тощо).
Хворі втрачають апетит, відмовляються вживати їжу, внаслідок цього
худнуть. Статевий інстинкт згасає. Порушується сон, особливо тяжко заснути,
сон поверхневий, хворі встають вкрай стомленими і "розбитими". Вітальний
тонус вранці і в першій половині дня різко знижений. Під вечір стан хворих
дещо поліпшується і вони спроможніми виконувати найпростіші дії в плані
самообслуговування.
Наявна тріада Протопопова (тахікардія, мідріаз і закреп), а також інші
симптоми розладу діяльності вегетативної нервової системи (помірне
підвищення артеріального тиску, сухість слизових оболонок і шкіри, дис-
менорея).
Хворі на вигляд значно старші свого віку. В жінок репродуктивного віку в
цей час можуть припинятись менструації. Критична самооцінка свого стану
різко занижена або навіть відсутня, що є причиною вчинення самогубств.
Середня тривалість депресивної фази без лікування - від З до 9 місяців, при
адекватному лікуванні її термін скорочується у 2 рази. При виході хворого з
22
 депресивної фази вищенаведені симптоми зникають неодночасно.
Передвісником закінчення психотичної фази є покращання сну й апетиту.
Потім у хворого зникає відчуття тяжкості в тілі, і він починає більше рухатись
поліпшується настрій. При організації догляду за депресивним хворим
медична сестра повинна пам'ятати про наявність високого ризику самогубств,
особливо в згаданий критичний період виходу з депресивної фази. Є два типи
перебігу МДП біполярний, при якому захворювання проявляється двома
зазначеними фазами, і монополярний, при якому спостерігають лише одну
фазу (здебільшого депресивну). Жінки хворіють у 3-4 рази частіше, ніж
чоловіки. Психоз розвивається переважно у віці 20-30 років, іноді пізніше.

11.Особливості догляду і нагляду за хворими.

У хворих із депресивною фазою МДП є високий ризик суїцидних тенденцій.
У цей період необхідний особливий нагляд за ними, потрібно допомагати
умиватись, проводити туалет порожнини рота, контролювати випорожнення і
вживати адекватні заходи щодо харчування пацієнтів. Якщо дільнична
медсестра помітила, що у хворого змінились сон, апетит або поведінка, вона
повинна викликати до нього психіатра. Це ранні ознаки ймовірного рецидиву
захворювання. Профілактичне або раннє лікування чергової фази хвороби є
більш ефективним.

12.Лікування хворих із біполярним афективним розладом. Прогноз.

Хворі на МДП підлягають госпіталізації в психіатричний стаціонар.
Долікарська допомога при вираженому маніакальному збудженні й
меланхолічному вибусі полягає в одноразовому внутрішньом'язовому
введенні 2-4 мл 2,5 % розчину аміназину. Основним видом лікування хворих
із маніакальною фазою МДП є приймання нейролептиків і солей літію, з
депресивною фазою - антидепресантів (при низькій ефективності
антидепресантів застосовують курс електросудомної терапії). Підтримуюче
(протирецидивне) лікування, як правило, проводять за допомогою препаратів
літію (літію карбонату). Індивідуальну дозу встановлюють шляхом
визначення концентрації літію в сироватці крові в процесі стаціонарного ліку-
вання. Слід пам'ятати, що приймання препаратів солей літію в дозі, меншій
від індивідуальної терапевтичної, є неефективним, а передозування може
викликати ускладнення з боку нирок. Тривалість лікування визначає лікар.
Незначне вираження МДП, яке проявляється гіпоманіакальними і
субдепресивними синдромами, називають циклотимією. Хворих із
циклотимією здебільшого лікують амбулаторно.
7. Порушення інтелекту (природжені — олігофренії, набуті — деменції). Етіологія,
види, основні симптоми, лікування і нагляд за хворими.
Вроджена розумова відсталість. Основні критерії олігофренії. Причини
(ендогенні та екзогенні чинники).
Етіологічні фактори олігофренії в залежності від часу впливу прийнято
поділяти на три основні групи: спадкові, у тому числі зв'язані з
ушкодженням генеративних клітин; внутрішньоутробні, що діють на

23
зародок і плід; перинатальні, а також ті що виникають протягом перших 3
років життя
Основна клінічна ознака деменції — тотальне прогресуюче недоумство, що
розвивається на грунті церебрально-атрофічного процесу.
Олігофренії (з грецької - недоумство) - це група вроджених або набутих у
ранньому віці (до 3 років) хворобливих станів психіки, що
характеризуються загальними клінічними ознаками, котрі дозволяють
розглядати їх у практичній експертній роботі як єдину клінічну форму.
Олігофренії поєднує загальна психічна неповноцінність, що виявляється не
тільки в недорозвиненості інтелекту і мислення, а й усіх інших психічних
функцій: сприйняття, пам'яті, уваги, мови, локомоторних особливостей,
емоційно-вольової сфери. Ступінь виразності вродженого слабоумства
може бути дуже різним. Від інших форм недоумства олігофренія
відрізняється тим, що вона є не зниженням інтелекту й інших функцій
психіки, як це буває при інших психічних захворюваннях, а їх первинним
недорозвитком.
Неправомірне зіставлення недорозвиненості олігофренів із психічною
незрілістю дітей тієї чи іншої вікової групи, тому що мова йде про загальну
психічну неповноцінність у зв'язку з хворобою. В олігофренів страждають
якраз ті функції психіки, які мали би забезпечити їх нормальний розвиток.
Олігофренії спричиняють неправильне формування або раннє ураження
головного мозку. Це може бути зумовлено спадковістю (неповноцінність
статевих клітин у батьків, що теж можуть бути хворими на олігофренію,
або й у здорових батьків, унаслідок дії інтоксикацій, опромінення та ін.).
Різні шкідливі впливи на плід на ранній стадії розвитку теж можуть
призвести до розвитку олігофренії, наприклад, алкоголізм, наркоманія
матері тощо. Приблизно у третині випадків олігофреній причини з'ясувати
не вдається.
Розповсюдженість олігофреній у статистичних даних різних регіонів дуже
коливається (від 0,2% до 5% і більше). Суттєва строкатість характеристик
розповсюдженості олігофреній серед населення має своє пояснення через
об'єктивні причини. Це, наприклад, вплив такого фактора, як різна ступінь
вираженості розумового недорозвитку. Якщо тяжкі форми з успіхом
розпізнають навіть неспеціалісти, то хворі на олігофренію легкого ступеня,
зокрема пограничні з психічною нормою, можуть ніколи не потрапити під
нагляд, а отже, й на облік у психіатра. Іноді дуже складно визначити, чи є
певна розумова відсталість олігофренією, чи це результат несприятливих
умов розвитку і навчання в ранньому дитинстві (т. зв. педагогічна
занедбаність). Хворі на олігофренію можуть бути не виявленими і не
потрапити на облік, якщо до них не були пред'явлені вимоги з освіти або
якої-небудь праці, для чого є необхідним засвоєння відносно складних
знань (різниця між рівнем урбанізації, між містами та віддаленими
сільськими місцевостями).

6.Форми та клінічні прояви олігофренії.

24
Ідіотія - найважче слабоумство (глибока розумова відсталість) з майже
повною відсутністю мови і мислення, потребою в постійному догляді;
IQ<20.
У хворих або немає реакції на звичайні подразники, або вона неадекватна.
Сприйняття осіб з ідіотією, очевидно, неповноцінні, увага відсутня або
вкрай хитка. Мова нерозвинута, обмежується звуками, окремими словами,
немає розуміння зверненої до них мови. Діти, що страждають ідіотією, або
зовсім не опановують статичними і локомоторними навичками, або
здобувають їх дуже пізно. Нерідко вони не можуть жувати і проковтують
їжу непрожованою, можуть харчуватися тільки рідкою їжею. Будь-яка
осмислена діяльність при ідіотії недоступна. Хворі не володіють навіть
простими навичками самообслуговування, неохайні. Залишені без догляду,
залишаються нерухомими або впадають у безперервне неусвідомлене
збудження з одноманітними рухами, автоматичним розгойдуванням,
стереотипним розмахуванням руками, ляскотом у долоні і т.п. Особи з
ідіотією нерідко не відрізняють рідних від сторонніх. Емоції елементарні і
пов'язані тільки із вдоволенням або невдоволенням, що виражається
найпримітивнішим способом у вигляді збудження або лементу. Дуже легко
виникає афект озлоблення, що виявляється в сліпій люті й агресивних
тенденціях, нерідко спрямованих на себе (кусають, дряпають себе, наносять
удари). Часто хворі поїдають нечистоти, жують і ссуть усе, що
потрапляється під руку, завзято мастурбують. Глибокому недорозвиненню
психіки нерідко відповідають грубі дефекти фізичного розвитку.
Зустрічаються і відносно більш легкі форми ідіотії.
Імбецильність - середній ступінь недоумства. Мова й інші психічні функції
розвиті більше, ніж при ідіотії, однак особи з імбецильністю не здатні до
навчання, непрацездатні, їм доступні лише елементарні акти
самообслуговування. Їхня мова не граматична. Вони можуть вимовляти
нескладні фрази, словниковий запас досягає іноді 200 — 300 слів. Хоча
розвиток статичних і локомоторних функцій відбувається при
імбецильності з великою затримкою, хворі засвоюють навички охайності,
самостійно їдять, здатні себе обслуговувати. Особам з імбецильністю
доступні нескладні узагальнення, вони мають деякий запас зведень,
непогано орієнтуються в звичайному життєвому оточенні. Внаслідок
відносно гарної механічної пам'яті і пасивної уваги, вони можуть засвоїти
елементарні знання, якими користуються, як штампами. Деякі особи з
імбецильністю володіють порядковим рахунком, знають окремі букви, але
засвоюють тільки прості трудові процеси (збирання, прання, миття посуду,
окремі елементарні виробничі функції). При цьому відзначаються крайня
несамостійність, погане перемикання на різні процеси. Імбецильність
розділяється на різко виражену розумову відсталість і розумову відсталість
середньої ваги.
Дебільність - легкий ступінь слабоумства. Дебіли здатні до навчання,
опановують нескладні трудові процеси, можливе їхнє соціальне
пристосування у відомих межах . Легку дебільність важко відрізнити від
психіки на нижній межі норми. На відміну від імбецилів, дебіли нерідко
25
 виявляють досить високий розвиток мови; їхнє поводження більш
адекватне і самостійне, що деякою мірою маскує слабкість мислення.
Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, наслідування. Однак,
спостереження і спеціальні дослідження виявляють у дебілів слабкість
абстрактного мислення, перевага конкретних асоціацій. Перехід від простих
до більш складних відвернених узагальнень для них ускладнений. На
відміну від імбецильності, при дебільності можливе навчання в школі, але
при цьому виявляються відсутність ініціативи в самостійності в навчанні,
повільність та інертність. Особи з дебільністю опановують переважно
конкретні знання, засвоєння теорії їм не вдається. Емоції, воля і вся
особистість при дебільності більш розвинуті, ніж при імбецильності. Особи
з дебільністю непогано пристосовуються до життя. З роками, особливо при
помірковано вираженій дебільності, відставання стає менш вираженим.

8. Епілепсія. Етіологія, патогенез, основні прояви: великий судомний напад,

безсудомні напади, дисфорії, присмерковий стан свідомості. Особливості нагляду,
прогноз.
Епілепсія - хронічне захворювання, що виникає переважно в дитячому або юнацькому
віці і характеризується різноманітними пароксизмальними нападами, а також типовими
змінами особистості, які нерідко досягають рівня вираженого недоумства зі
специфічними клінічними рисами; на віддалених етапах хвороби можуть виникати гострі
затяжні психози
Етіологія. Етіологія первинної епілепсії залишається багато в чому неясною.
Більшість дослідників надають основного значення спадковості. Крім спадковості,
значна роль у етіології епілепсії приділяється ушкодженням головного мозку, особливо
токсично-алергійним і травматичним. Часто (від 5 до 25%) етіологію установити не
вдається.
Розрізняють справжню епілепсію (вроджену, генуїнну, або епілептичну
хворобу) і симптоматичну (спричинену захворюваннями головного мозку —
пухлинами, травмами, хронічним алкоголізмом, інфекційними захворюваннями тощо) –
так званий епілептиформний синдром.
При епілепсії порушується діяльність нервової системи, змінюється психіка,
знижуються розумові здібності.
a. Форми епілепсії. Великий епілептичний напад, провісники, аура.
Судомні фази.
Розрізняють:
генералізовану форму;
порціальну (фокальну) форму4
некласифіковану.
До генералізованої належить великий і малий судомний напад
Найхарактернішою ознакою епілепсії є великий судомний напад, який
здебільшого починається раптово. В окремих випадках виникають передвісники: за 1-2
дні до нападу погіршується самопочуття, виникає головна біль, порушується сон, апетит,
виникає дратівливість. Безпосередньо перед нападом у багатьох виникає аура.
Виділяють вегетативну, моторну, психічну, мовну, сенсорну аури. Вона триває декілька
секунд і проявляється у вигляді пожеж, заграв, звуків, парестезій, смакових і нюхових
відчуттів і ін. Після цього хворий втрачає свідомість і падає як підкошений, при цьому з
26
горла виривається крик, зумовлений спазмом голосової щілини, судомним скороченням
мязів діафрагми і грудної клітки. Наступає тонічна фаза – тулуб і кінцівки витягуються і
напружуються , голова запрокидується і іноді повертається набік, дихання припиняється,
вени на шиї набухають, обличчя стає блідим як у мерця з наростаючим ціанозом, щелепи
стиснуті судомою. Ця фаза триває до 30 сек.
Клонічна фаза розпочинається судомами у вигляді посмикування мязів кінцівок,
тулуба і шиї.Дихання хрипке, шумне через накопичення слини і западіння язика, ціаноз
повільно зникає, з рота виділяється кровава піна через прикушування язика. Частота
клонічних судом поступово зменшується і по їх закінченню настає розслаблення мязів.
В цей час пацієнт не реагує навіть на найсильніші подразники, зіниці розширені, реакція
на світло відсутня, спостерігається мимовільне сечовипускання. Свідомість залишається
сопорозною і через декілька хвилин прояснюється. Ця фаза триває 2-2,5 хв. Після виходу
з сопору пацієнт погружається в глибокий сон. Після пробудження турбує розбитість,
млявість, сонливість, а про сам напад пацієнти нічого не пам’ятають.
Епілептичний стан, перша допомога.
Небезпечна форма епілепсії- епілептичний статус, або епілептичний стан. Це
низка великих судомних нападів, які виникають один за одним з невеликим інтервалом.
Їх може бути до 100 і більше протягом доби. Пацієнти не встигають опритомніти.
Епілептичний статус має велику загрозу для життя.
У деяких випадках при епілепсії спостерігається присмерковий стан свідомості.
При цьому пацієнти вчиняють дії, зовні немов би правильні, проте про них хворі після
того як приходять до тями нічого не пам’ятають. Триває такий стан від кількох хвилин
до кількох діб. В такому стані пацієнти можуть вчиняти тяжкі злочини.
Присмеркові стани у вигляді сноходінь, або лунатизму можуть виникати без будь
якого зв’язку з епілепсією.
Через деякий час у хворих розвивається зміна особистості, виникає своєрідний
епілептичний характер. Йому властиві коливання настрою (дисфорії), напади страху,
туги, злобності, агресивності. Рідше буває ейфорія. Виникає егоїзм, дріб’язковість,
педантизм, що поєднуються з надмірною слащавістю, улесливістю, сентиментальністю.
Інколи розвивається виражене недоумство, формується психотична особистість.
Перша допомога. Щоб попередити прикушування язика- між щелепами вводять
яеий небудь предмет ( ложку, шпатель, ключ) попередньо обмотавши бинтом
хустинкою, щоб хворий не поламав зуби. Цей предмет тримають до кінця нападу.
Пацієнта підтримують за голову і кінцівки, щоб він не побився. Не можна вставляти в
рот деревяні предмети бо хворий може їх розкусити і подавитись відламками. Під голову
підкладають що небудь мяке. Голову повертають на бік, щоб не було аспірації слини в
дихальні шляхи. Після закінчення нападу пацієнта переносять в тепле приміщення. Не
слід його будити і «приводити до пам’яті».В разі тривалого сопорозного сну_ відвезти
хворого додому, або викликати швидку допомогу.
Під час нападу не можна давати пити ліки, бризгати водою в обличчя, тому що це
може викликати асфіксію.
Гамування епілептичного статусу передбачає наступні обов’язкові заходи:
запобігання западіння язика та аспірації блювотних мас, тамування судом, боротьба з
набряком мозку і підтримка серцевої діяльності.
Починати треба з внутрішньовенного введення сибазону 4-6 мл 0,5%
розчину, потім після очищувальної клізми вводять ректально до 60 мл 2% розчину
27
хлоралгідрату на крохмальному клейстері або 30 мл 2% розчину натрію-барбіталу. Через
30 хвилин після клізми показане внутрішньом’язове введення 25% розчину
сірчанокислої магнезії 10-15 мл.
При неефективності сибазону в/м вводять 1,0 гексеналу або тіопенталу натрію
розчинений у 10 мл ізотонічного розчину хлориду натрію по 0,5 у обидві сідниці.
Протисудомні засоби поєднують з дегідратацією (фуросемід, сечовина, маніт),
серцевими стимуляторами, дезінтоксикаційною та гіпотензивною терапією.
Якщо судоми не припиняються вдаються до інгаляції окису азоту в суміші з
киснем у співвідношенні 2:1. Наркоз (на рівні I-II хірургічних стадій) повинен
тривати ще 1-2 години після подолання статусу. У тяжких випадках вдаються до
спинномозкової пункції з випусканням 15-20 мл спинномозкового ліквору.
13.Малий епілептичний напад. Безсудомні форми епілепсії. Еквіваленти судомних
нападів.
Малий напад виникає так само зненацька, як і великий, але триває 1-2 хв., однак
проходить ті ж фази. Хворий не встигає впасти, свідомість затьмарена, мова
переривається, відзначаються судомні посмикування окремих м'язів, особа блідне,
погляд спрямований в одну точку або блукаючий. Через короткий час хворої вертається
до перерваної розмови або занять. Малий епілептичний напад називається абсансом (від
фр. absence - відсутність), коли свідомість відключається на декілька секунд, судом не
буває. Хворий не пам'ятає, що з ним відбувалось На обличчі в цей час можуть
промайнути судомні посмикування, погляд спрямований в одну точку, обличчя блідне.
нколи при цьому здійснюються різні рухи: кружляння на одному місці, обшукування
себе, знімання і одягання елементів одягу, промовляння окремих слів, здійснення
смоктальних рухів. Після малого нападу пацієнт продовжує своє заняття таким чином,
ніби з ним нічого не відбулося.

14.Епілептична зміна особистості. Лікування пацієнтів хворих на епілепсію.

Прогноз. Експертиза. Зміни особистості.
У частини епілептиків формується своєрідний епілептичний характер. Пацієнти
довго пам'ятають образу, часто незначну, іноді жорстоко мстять за неї. Зміни особистості
виявляються й у підкресленому, нерідко карикатурному педантизмі у відношенні свого
одягу, у підтримці особливого, скрупульозного порядку в будинку, на своєму робочому
місці. Рідше зустрічається ейфорія. Істотною рисою є інфантилізм, що виражається в
незрілості суджень і в особливому над цінному відношенні до рідних, властивою деяким
хворим на епілепсією надмірною релігійністю.
У них можна помітити особливий, холодний, «сталевий» блиск очей (симптом
Чижа). Поряд з описаними змінами в хворих епілепсією нерідко приходиться
спостерігати істеричні розлади від окремих істеричних рис до істеричних нападів, що
виникають епізодично поряд з епілептичними нападами. З часом можуть виникати
психози і недоумство.
Лікування. При великих судомних нападах успішно використовують
фенобарбітал, бензонал, конвулекс і ін. Під час нападу, або безпосередньо після нього
вводять седуксен. Для лікування малих судомних нападів використовують феназепам
сибазон і ін..
Згідно останніх досліджень люди, які страждають від найважчих форм епілепсії,
повинні дотримуватися кетогенної дієти -- впевнені дослідники зі Сполучених Штатів
28
Америки. “Ми провели експеримент за участю півтора десятка пацієнтів,
госпіталізованих у зв'язку з супер-рефрактерним епілептичним статусом. Це
найнебезпечніший тип епілепсії — 60% відсотків людей з таким діагнозом, як правило,
гинуть в результаті чергового нападу. Так ось, у дванадцяти з п'ятнадцяти таких
пацієнтів в результаті лікування вказаною дієтою практично зникли напади. Кетогенна
дієта має певним чином підібраний раціон харчування, що характеризується високим
рівнем жирів і незначним вмістом вуглеводів. Лікувальний голод також може лікувати
важкі форми епілепсії.
Наша довідка: кетогенна дієта визнана не лише як спосіб схуднення, але і як дієвий
метод боротьби з багатьма серйозними хворобами. Як відомо, людський організм
здатний виробляти поживні речовини для головного мозку з запасів жиру, наявних в
організмі. А, скажімо, запасів глюкози, що міститься в печінці у вигляді глікогену,
вистачає приблизно на добу . Після цього організм запускає кетоз – процес, при якому за
відсутності вуглеводів спалюються жири. В ході кетозу підшлункова залоза
перетворює жир в кето-тіла, які повністю замінюють глюкозу. Кетони ж,
потрапляючи в мозок, надають помітну протисудомну дію. Проте катогенна дієта
протипоказана при цукровому діабеті, хворобах печінки та нирок, порушенні обміну
речовин, хворобах серця і судин тощо.
  Профілактика. Рекомендується покинути вживати алкоголь,міцну каву і чай,
припинити тютюнопаління, переїдання, переривання нічного сну, переохолодження і
перегрівання, перебування на висоті і ін. Показана рослинна дієта, тривале перебування
на повітрі, легкі фізичні вправи.

9. Невідкладна медична допомога при великому судомному нападі та епілептичному

статусі.
a. Форми епілепсії. Великий епілептичний напад, провісники, аура.
Судомні фази.
Розрізняють:
- генералізовану форму;
- порціальну (фокальну) форму4
- некласифіковану.
До генералізованої належить великий і малий судомний напад
Найхарактернішою ознакою епілепсії є великий судомний напад, який
здебільшого починається раптово. В окремих випадках виникають передвісники: за 1-2
дні до нападу погіршується самопочуття, виникає головна біль, порушується сон, апетит,
виникає дратівливість. Безпосередньо перед нападом у багатьох виникає аура.
Виділяють вегетативну, моторну, психічну, мовну, сенсорну аури. Вона триває декілька
секунд і проявляється у вигляді пожеж, заграв, звуків, парестезій, смакових і нюхових
відчуттів і ін. Після цього хворий втрачає свідомість і падає як підкошений, при цьому з
горла виривається крик, зумовлений спазмом голосової щілини, судомним скороченням
мязів діафрагми і грудної клітки. Наступає тонічна фаза – тулуб і кінцівки витягуються і
напружуються , голова запрокидується і іноді повертається набік, дихання припиняється,
29
вени на шиї набухають, обличчя стає блідим як у мерця з наростаючим ціанозом, щелепи
стиснуті судомою. Ця фаза триває до 30 сек.
Клонічна фаза розпочинається судомами у вигляді посмикування мязів кінцівок,
тулуба і шиї.Дихання хрипке, шумне через накопичення слини і западіння язика, ціаноз
повільно зникає, з рота виділяється кровава піна через прикушування язика. Частота
клонічних судом поступово зменшується і по їх закінченню настає розслаблення мязів.
В цей час пацієнт не реагує навіть на найсильніші подразники, зіниці розширені, реакція
на світло відсутня, спостерігається мимовільне сечовипускання. Свідомість залишається
сопорозною і через декілька хвилин прояснюється. Ця фаза триває 2-2,5 хв. Після виходу
з сопору пацієнт погружається в глибокий сон. Після пробудження турбує розбитість,
млявість, сонливість, а про сам напад пацієнти нічого не пам’ятають.
Епілептичний стан, перша допомога.
Небезпечна форма епілепсії- епілептичний статус, або епілептичний стан. Це
низка великих судомних нападів, які виникають один за одним з невеликим інтервалом.
х може бути до 100 і більше протягом доби. Пацієнти не встигають опритомніти.
Епілептичний статус має велику загрозу для життя.
У деяких випадках при епілепсії спостерігається присмерковий стан свідомості.
При цьому пацієнти вчиняють дії, зовні немов би правильні, проте про них хворі після
того як приходять до тями нічого не пам’ятають. Триває такий стан від кількох хвилин
до кількох діб. В такому стані пацієнти можуть вчиняти тяжкі злочини.
Присмеркові стани у вигляді сноходінь, або лунатизму можуть виникати без будь
якого зв’язку з епілепсією.
Через деякий час у хворих розвивається зміна особистості, виникає своєрідний
епілептичний характер. Йому властиві коливання настрою (дисфорії), напади страху,
туги, ⁸злобності, агресивності. Рідше буває ейфорія. Виникає егоїзм, дріб’язковість,
педантизм, що поєднуються з надмірною слащавістю, улесливістю, сентиментальністю.
нколи розвивається виражене недоумство, формується психотична особистість.
Перша допомога. Щоб попередити прикушування язика- між щелепами вводять
яеий небудь предмет ( ложку, шпатель, ключ) попередньо обмотавши бинтом
хустинкою, щоб хворий не поламав зуби. Цей предмет тримають до кінця нападу.
Пацієнта підтримують за голову і кінцівки, щоб він не побився. Не можна вставляти в
рот деревяні предмети бо хворий може їх розкусити і подавитись відламками. Під голову
підкладають що небудь мяке. Голову повертають на бік, щоб не було аспірації слини в
дихальні шляхи. Після закінчення нападу пацієнта переносять в тепле приміщення. Не
слід його будити і «приводити до пам’яті».В разі тривалого сопорозного сну_ відвезти
хворого додому, або викликати швидку допомогу.
Під час нападу не можна давати пити ліки, бризгати водою в обличчя, тому що це
може викликати асфіксію.
Гамування епілептичного статусу передбачає наступні обов’язкові заходи:
запобігання западіння язика та аспірації блювотних мас, тамування судом, боротьба з
набряком мозку і підтримка серцевої діяльності.
Починати треба з внутрішньовенного введення сибазону 4-6 мл 0,5%
розчину, потім після очищувальної клізми вводять ректально до 60 мл 2% розчину
хлоралгідрату на крохмальному клейстері або 30 мл 2% розчину натрію-барбіталу. Через
30 хвилин після клізми показане внутрішньом’язове введення 25% розчину
сірчанокислої магнезії 10-15 мл.
30
 При неефективності сибазону в/м вводять 1,0 гексеналу або тіопенталу натрію
розчинений у 10 мл ізотонічного розчину хлориду натрію по 0,5 у обидві сідниці.
Протисудомні засоби поєднують з дегідратацією (фуросемід, сечовина, маніт),
серцевими стимуляторами, дезінтоксикаційною та гіпотензивною терапією.
Якщо судоми не припиняються вдаються до інгаляції окису азоту в суміші з
киснем у співвідношенні 2:1. Наркоз (на рівні I-II хірургічних стадій) повинен
тривати ще 1-2 години після подолання статусу. У тяжких випадках вдаються до
спинномозкової пункції з випусканням 15-20 мл спинномозкового ліквору.
10. Розлади психіки на фоні судинної патології мозку: атеросклерозу судин головного
мозку, гіпертонічної хвороби.
Психотичні розлади при атеросклерозі судин головного мозку
Перші симптоми, зазвичай з'являються у хворих періодично, –
головний біль, тяжкість та шум у голові, миготіння мушок перед очима, запаморочення.
Виникають розлади сну – раннє пробудження з відчуттям,
що більше не заснеш. Запаморочення супроводжуються почуттям нудоти,
іноді хворі відчувають приливи до голови. На цьому етапі іноді
виявляється підвищена стомлюваність. Поступово хворі стають все більш
дратівливими, запальними, допускають невластиву їм раніше грубість.
З'являється перші ознаки афективного нетримання.
Виникає неуважність, як рання ознака порушення пам'яті.
Порушується елективна здатність пам'яті, що позначається в
неможливості відтворення імен, прізвищ, дат. Відзначаються порушення
продуктивності. Стає важкою швидка орієнтація в різноманітних
життєвих умовах. Швидка зміна ситуації викликає у хворих
роздратування і розгубленість, це свідчить про зниження психічної
адаптації. При цьому звичну роботу хворі виконують добре, але нову
виконати не можуть.
Знижується, так звана, ручна умілість – стає недоступною робота,
що вимагає точних тонких рухів. Змінюється почерк, хворі можуть
упускати предмети, усі їх рухи стають менш диференційованими. Мова
стає нібито незграбною – не можуть з минулою чіткістю викласти свою
думку. Вимовляють вступні фрази, призводять непотрібні подробиці.
Настрій зазвичай не скільки знижено. Можуть з'являтися тривожні
побоювання іпохондричного плану – часто хворі побоюється раптової
смерті.
До другого етапу захворювання переходить поступово. Прояви
хвороби посилюються. Головні болі стають все більш болісними.
Запаморочення можуть супроводжуватися непритомністю, часом з
миттєвим затьмаренням свідомості. У деяких хворих виникають
епілептиформні припадки. Хода стає невпевненою, кроки короткими.
З'являється тремор рук. Мова іноді починає заплітатись, можуть виникати
парафазії [парафазія – (від грец. παρά – близько, грец. φάσις – вимова; застаріле –
парафразія) – симптом порушення писемної та усної
вимови, виражається у заміні необхідних звуків (літер) вимови або слів
на інші, і також у неправильному вживанні окремих звуків (літер) або
ж слів у вимові; відокремлюють літеральну, вербальну та дзеркальну
парафазії]. Все більше страждає пам'ять – починають випадати окремі
події з минулого. При цьому хворі часто самі скаржаться на
забудькуватість. Виникають явища дратівливої слабкості. Виражена
сльозливість. Критика до свого стану зберігається. Хворі страждають від
своєї дратівливості, поганої пам'яті.
Далі розвивається більш грубе атеросклеротичне слабоумство –
виникає афективний огрубіння, хворі стають егоїстичними,
31
 настирливими, балакучими і метушливими. Виникає прогресуюча
амнезія. Слабоумство з лакунарного переходить в тотальне – втрачається
критичне ставлення до свого стану. Мова стає більш одноманітною,
парафазії виникають все частіше, відзначаються стійкі порушення
артикуляції. Хворі з насилу обслуговують себе. Може виникати
просторова дезорієнтація. Часто виникають конфабуляції [конфабуляції
(лат. Confābulārī – базікати, розповідати) – помилкові спогади, в яких
факти, що були у дійсності або видозмінені, переносяться в інший
(часто найближчий) час і можуть поєднуватися з абсолютно
вигаданими подіями]. Настрій то благодушний, то роздратовано-
гнівливий, то розгублено-безпорадний. Вночі хворі погано сплять, вдень
впадають в дрімоту, стають неохайними. Поступово настає маразм
[мара́зм (від грец. μαρασμός «виснаження, згасання») – майже повне
припинення психічної діяльності людини, що супроводжується
загальним виснаженням організму з поступовим згасанням всіх
життєвих процесів] (рис. 4), що переривається провідним до смерті
інсультом.
Для гіпертонічної хвороби типовими є головний біль, психопатоподібні стани,
тужливий знижений настрій або тривожність і неспокій, у поодиноких випадках —
пароксизми страху, маячення стосунків, переслідування, ревнощів,
самозвинувачення, іпохондричного змісту. Характерні також епізоди розладів
свідомості (від об- нубіляції до коми — при інсульті, а також сутінкові стани,
онейроїд, делірій, амен- ція), різні ступені порушення пам'яті, психоорганічний
синдром
11. Стареча деменція: етіологія, патогенез, клінічні прояви. Догляд та нагляд за
пацієнтами з деменцією.
Деменція – старече недоумство, що характеризується порушеннями в когнітивній
сфері. Раніше набуті навички і знання людиною втрачаються і виникають
складності в набутті нових. Найчастіше захворювання зустрічається у людей віком
65-75 років, причому жінки хворіють удвічі частіше. Про симптоми старечої
деменції мова піде нижче.
Захворювання, що супроводжуються деменцією:
 хвороба Альцгеймера і хвороба Паркінсона;
 гідроцефалія і новоутворення головного мозку;
 спіноцеребелярна дегенерація і хвороба Піка;
 вірусні енцефаліти та нейросифіліс;
 синдром Іценко-Кушинга;
 розсіяний склероз і системний вовчак;
 синдром Дауна.
Тривалість життя хворого з деменцією залежить від стадії захворювання та
індивідуальних особливостей пацієнта. Середні показники – 5-7 років.
Стадії розвитку деменції мозку
Виділяють три основні стадії – легку, помірну і важку.
Проявами легкого ступеня стануть незначні порушення в інтелектуальній сфері
(забудькуватість, порушення орієнтації в часі). Хворий може виконувати нескладні
побутові справи і повністю себе обслуговувати.
Помірна стадія характеризується грубими інтелектуальними порушеннями (пацієнт
не орієнтується в часі і просторі, наростають труднощі в спілкуванні). Хворому

32
важко справлятися з домашніми обов'язками, виникають труднощі при роботі з
побутовою технікою.
Третя ступінь – повна деградація особистості. Хворий потребує постійного нагляду
й допомоги.
Більш детально про стадії розвитку деменції мозку вам розповість лікар на
особистому прийомі.
Симптоматика захворювання
Розлад пам'яті – основна ознака захворювання. Хворий агресивно реагує на події,
стає дратівливим, імпульсивним і неохайним. Розлад пам'яті, як правило, дуже
швидко прогресує.
Амнестичні порушення: хворий не впізнає себе у дзеркалі, плутає назва частин
тіла, не пам'ятає імен.
М'язові розлади проявляються підвищеним тонусом м'язів. Цей симптом
характерний для важкої стадії деменції.
На нашому сайті Добробут.ком ви зможете записатися на консультацію. Прийом
ведуть фахівці з багаторічним досвідом роботи. Лікар відповість на ваші запитання
і розповість про особливості догляду за хворим з органічною деменцією.
Діагностика захворювання
Діагноз ставиться невропатологом або психіатром після особистої бесіди з хворим і
його родичами. Після цього пацієнтові пропонують пройти кілька когнітивних
тестів з простими запитаннями.
До додаткових методів діагностики належать:
 електроенцефалографія і МРТ;
 люмбальна пункція;
 реовазографія;
 огляд вузькопрофільних фахівців;
 лабораторні дослідження.
При постановці діагнозу важливо враховувати загальний стан хворого.
Лікування захворювання
Лікування залежить від причини, що його викликала. Наприклад, при хворобі
Альцгеймера та хворобі Паркінсона повноцінне одужання неможливе. Головне
завдання фахівця – загальмувати процес і не допустити подальшого наростання
симптоматики. Якщо ж мова йде про черепно-мозкові травми, при яких немає
дегенеративних змін в головному мозку, повноцінне лікування допоможе
відновленню .
В загальну терапію входять препарати, що поліпшують регенеративний відтік в
ішемізовані ділянки головного мозку (пірацетам, актовегін, церебролізин), а також
антидепресанти і транквілізатори. Останнім часом лікарі все частіше призначають
статини. Прогноз при лікуванні деменції препаратами, що суттєво знижують рівень
холестерину, сприятливий. Ефект від застосування статинів спостерігається через
3-4 тижні.
Основа лікування сенільної деменції – терапія підтримування, спрямована на
уповільнення атрофічних процесів і поліпшення якості життя хворого. Лікування
сенільної (старечої) деменції має проходити в домашніх умовах. Хворий потребує

33
постійного спостереження і догляду. Якщо немає такої можливості, пацієнта
переводять в пансіонат для літніх людей з деменцією. Фахівці пансіонату
забезпечать цілодобовий догляд, кваліфіковану медичну допомогу і відновлення
після ішемічного інсульта та черепно-мозкових травм.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ
Турбота про людину, яка страждає на старече недоумство, вимагає від його родичів
особливої делікатності, терпіння і розуміння. При взаємодії з таким хворим варто
прислухатися до рекомендацій фахівців:
1. Заводити діалог першим, оскільки пацієнтам з діагностованою деменцією, як правило,
складно починати бесіду.
2. Розмовляючи, не можна підвищувати голос. Мова повинна бути спокійною, повільною і
плавною.
3. Важливо привернути до себе увагу хворого. Для цього під час розмови потрібно намагатися
дивитися йому в очі. Хороші результати дає тактильний контакт, наприклад, легкий дотик до
руки людини.

Особливу увагу необхідно звернути догляду за літньою людиною. Такі люди стають
практично недієздатними і безпорадними, немов маленькі діти. Тому їм доведеться
надавати допомогу у виконанні самих елементарних дій: гігієнічних процедур,
переодягання, прийому їжі. При цьому важливо дотримуватися спокою і робити все
можливе, щоб погасити прояви агресії, тривожності, часто виникаючі у таких пацієнтів.

ПРО НЕТРИМАННЯ У ХВОРИХ НА ДЕМЕНЦІЮ

Нетримання сечі – звичне явище серед пацієнтів з деменцією. Допомогти впоратися з
цією проблемою дозволить дотримання наступних рекомендацій:
1. Складання режиму.
2. Заохочення людини при відвідуванні туалету.
3. Забезпечити вільний доступ в санвузол, не закриваючи двері.

Щоб уникнути нічного нетримання, не варто давати пацієнтові занадто багато рідини
у вечірні години, перед сном. Можна поставити біля його ліжка горщик. Якщо ці поради
не дали належного результату, варто скористатися спеціальними підгузниками для
дорослих.

ПИТАННЯ ГІГІЄНИ
Найчастіше хворі на деменцію забувають про гігієнічні процедурах або зовсім не
вважають за необхідне виконувати їх. У спробах допомогти своїй близькій людині,
важливо робити це м’яко і тактовно. Наприклад, при відмові відвідати душову, не варто
наполягати і дратуючи, а краще просто трохи почекати. Під час вмивання і проведенні
інших гігієнічних процедур потрібно постаратися дотримуватися звичок і побажань
самого хворого.
Дуже важливим є питання безпеки. Для уникнення травматичних пошкоджень та
інших проблем, ванну необхідно обладнати спеціальним поручнем, а на підлогу
покласти Протиковзкий килимок.

34
12. Пресенільні деменції (хвороба Піка, Альцгеймера): етіологія, патогенез, клініка,
лікування. Прогноз.
Хвороба Альцгеймера.Найчастішим видом психозу, який розвивається в
інволюційному віці і призводить до тотальної деменції, с хвороба
Альцгеймера. Вона зумовлена атрофією кори головного мозку. Інколи ця
хвороба передається спадково. Нещодавно виявлений ген Альцгеймера, який
може призвести до появи перших амілоїдних бляшок у мозку, за 10-15 років до
появи перших симптомів хвороби Альцгеймера згідно з дослідженням,
проведеним вченими Медичного центру Колумбійського університету (США).
Деякі варіанти гена, RBFOX1 збільшують концентрацію білкових фрагментів,
які складають ці бляшки, і можуть сприяти розриву критичних зв’язків між
нейронами, що є ще однією ранньою ознакою захворювання.
Захворювання проявляється в осіб віком 50-60 років симптомокомплексом із
шести «А»: 1) амнезія; 2) амнестична і сенсорна афазія (хворий перестає
розуміти мову та забуває значення предметів і понять); 3) алексія (втрата
навичок читання); 4) аграфія (втрата навичок письма); 5) акалькулія (втрата
навичок рахування); 6) апраксія (втрата здатності виконувати звичні, в тому
числі й автоматизовані, дії). У 30-40 % випадків на початкових етапах
захворювання спостерігають галюцинації і маячні ідеї матеріальних збитків,
ревнощів або переслідування. Через 8-10 років, у кінцевій стадії захворювання,
відзначають повний розпад психічної діяльності, безпомічність і тотальну
афазію. Настає маразм. Хворі лежать в ембріональній позі, з'являються
хапальні автоматичні рухи, насильний сміх і плач, а також різноманітні
гіперкінези. Прогноз несприятливий.
Діагностика. Амілоїдна позитрон-емісійна томографія мозку допомогла
дізнатися, що найдавніші ознаки хвороби Альцгеймера — амілоїдні
відкладення в головному мозку — з’являються на 10 -15 років раніше, перш
ніж проявляються будь-які симптоми захворювання.
Лікування. Одним із небагатьох препаратів, який рекомендовано як базову
терапию деменції при ХА на різних її стадіях, є мемантин. В Україні він
продається під назвою мемокс. У США влітку 2021р схвалили перший за
майже 20 років новий препарат для боротьби з хворобою Альцгеймера —
адуканумаб, який руйнує бета-амілоїд. В основному проводиться
симптоматичне лікування.
На пізніх етапах процесу хворі, як правило, потребують госпіталізації в
психіатричний стаціонар або влаштування в інтернат для хворих на хронічні
психічні хвороби. Дільнична медсестра повинна контролювати фізичний і
психічний стан осіб літнього та старечого віку (особливо самотніх), щоб при
підозрі на розвиток хвороби Альцгеймера організувати консультацію лікаря-
психіатра та надати можливу медичну і належну соціальну допомогу.
Хвороба Піка.Хвороба Піка дебютує в 45—50 років і характеризується
тотальним недоумством, що розвивається на ґрунті атрофічного процесу кори

35
 великого мозку з локалізацією в лобових і скроневих частках. Початок
захворювання може бути повільним і прогресуючим. Спостерігають зниження
інтелектуальних функцій. Хворі вдаються до дивних вчинків з неадекватними
афективними реакціями. Ступінь зміни особистості залежить від локалізації
патологічного процесу. Атрофія конвекситальної поверхні лобових часток
призводить до млявості, апатії, загального збіднення психічної діяльності. У
разі атрофії в окоруховій частині кори лобових часток розвивається гісевдо-
паралітичний синдром з пуерильною ейфорією, сексуальною
розгальмованістю, зниженням критики. Атрофія скроневих часток
супроводжується автоматизмами, стереотипними діями та рухами, збідненням
інтелектуальних процесів. Пам'ять і орієнтування в просторі у таких хворих
зберігаються довго, але поступово, у розгорнутий період хвороби, стають
помітними зміни зазначених процесів. Порушення мовлення проявляється
персевераціями і втратою здатності до спонтанної мовленнєвої продукції.
Вважають, що порушення мовлення, писання, читання (аграфія, алексія)
настають раніше. їх виявляють у 60 % випадків при хворобі Піка і в 30 % —
при хворобі Альцгеймера. Глибоке зниження інтелекту призводить до
підвищеного навіювання, стереотипії жестів і міміки. Для заключної стадії
хвороби характерні чотири симптоми: полілалія (хворобливе повторення слів,
речень), ехомімія (повторення хворим міміки співрозмовника), мутизм,
амімія.Триває хвороба 5—10 років. Смерть настає від інфекції, що
приєдналася.
13. Неврози: патофізіологічні механізми виникнення, їх види, клінічна
характеристика. Особливості лікування та нагляду. Диспансеризація.
Невроз — це узагальнююче поняття для групи оборотних нервово-психічних розладів, які
виникають через гострі та хронічні психотравмуючі чинники. Неврози протікають тривало і
викликають підвищений рівень стресу. Вони мають нав'язливі, істеричні або астенічні прояви, а
також знижують фізичну й розумову працездатність. Кількість хворих з цим порушенням
постійно збільшується, і за даними ВООЗ, за останні 65 років їх стало у 24 рази більше.

В медичній літературі невроз також має назви «невротичний розлад» та «психоневроз». В МКБ-
10 застосовується таке визначення як «невротичний розлад». У США різновиди захворювання
називаються й іншими термінами. Наприклад, іпохондричний невроз — «іпохондрією»,
обсесивно-компульсивний — «обсесивно-компульсивним розладом» тощо.

Класифікація неврозів
Неврологи виділяють 3 основних види неврозів:

 Істеричний (або конверсійний).

Супроводжується нападами раптового й нестримного плачу та сміху (іноді з
непритомністю або судомами).

 Неврастенія.
Проявляється надмірною дратівливістю, швидкою стомлюваністю.

 Невроз нав'язливих станів.

Характеризується думками, образами, діями й відчуттями, які часто з'являються у
свідомості та приводять до їх обов'язковій реалізації.
36
Також фахівці часто виділяють у якості самостійних невротичних розладів такі різновиди
неврозу:

 Фобічний (тривожний розлад).

Проявляється в складі обсесивно-компульсивного розладу (ОКР), в залежності від
симптомів ділиться на панічні атаки, генералізований тривожний розлад,
клаустрофобію, нозофобію, агорафобію та ін.

 Депресивний.
Супроводжується послабленням мотивації, зниженим або пригніченим настроєм.

 Іпохондричний.
Проявляється зайвим занепокоєнням про самопочуття, постійним пошуком у себе
якихось захворювань, які не виявляються при обстеженні.

 Посттравматичний.
Супроводжується сильним страхом, розгубленістю, соромом, відходом у себе,
вираженою вразливістю, психосоматичними ознаками (нудотою, втратою апетиту) і
виникає у людей, які стали свідками або учасниками терористичних атак, війни,
фізичного або сексуального насильства, нещасних випадків, катастроф, тортур,
смерті близьких, важких хвороб або хірургічних операцій.

 Репетиційний.
Супроводжується перенесенням конфліктних незавершених проблем у сучасність
(наприклад, «усі з мене сміються», «я нікому не подобаюсь» і т. д.).

 Деперсоналізаційний.
Супроводжується відключенням від власного тіла, думок і відчуттям «життя як уві
сні».

Невротичні розлади проходять 3 стадії:

 I (невротична реакція) — з'являється відразу після гострого психотравмуючого

чинника і триває не більше ніж місяць;

 II (невротичний стан) — порушення присутні понад місяць і проявляються в

поведінкових реакціях;

 III (невротична зміна особистості) — невротичні розлади стають хронічними.

На перших двох стадіях порушення може зникнути під впливом різних внутрішніх та зовнішніх
чинників або лікування. Третій етап розладу починається за відсутності лікування.

Етіологія неврозів
Причини неврозу:

 хронічні стреси;

 душевні переживання;

 проблеми в родині;

 прийом наркотиків;

37
  нездатність розв'язувати якусь проблему;

 надмірне зловживання алкоголем;

 обставини, що призводять до психологічної травми;

 тривале фізичне, психоемоційне або інтелектуальне перенапруження;

 хронічні захворювання, що виснажують імунну систему.

Існують також і чинники, що зумовлюють розвиток невротичного розладу:

 психологічні — особливості типу особистості, умов виховання, становлення його

взаємин із суспільством;

 біологічні — функціональна нестабільність нейрофізіологічних систем та деяких

нейромедіаторів, що підвищує уразливість до психогенних впливів.

До неврозів частіше схильні люди, яким властиві емоційна лабільність, недовірливість,

тривожність, підвищена чутливість, демонстративність в поведінці та ускладненість в адаптації
до нових умов.

Симптоми неврозу
Поставити діагноз при невротичному розладі зможе тільки лікар, оскільки існують різні види
неврозів. Зрозуміти, що таке невроз допоможе виявлення його основних симптомів:

 часті відчуття страху й тривоги;

 труднощі в спілкуванні;

 неадекватна самооцінка;

 складності із засинанням і сном;

 нерішучість;

 тривожне очікування чогось;

 фобії;

 панічні атаки;

 різкі зміни настрою;

 плаксивість;

 швидка дратівливість;

 вразливість і уразливість;

 зниження пам'яті, уваги та розумових здібностей;

 гіперчутливість до гучних звуків, різких перепадів температур і яскравого світла;

 безпричинна психоемоційна лабільність;

38
  зацикленість на психотравмуючій проблемі;

 гіперчутливість навіть до незначних до стресових факторів;

 швидка стомлюваність.

Якщо у людини довгий час присутні кілька симптомів неврозів, треба звернутися до лікаря для
більш детальної діагностики: 

Крім змін з боку психіки, стан хворих порушується також фізичними ознаками неврозів:

 головні болі;

 дискомфорт і болі в серці;

 болі в животі;

 кашель;

 енурез;

 заїкання;

 тремтіння пальців, рук, ніг в колінах;

 посмикування м'язів;

 клубок у горлі;

 печія;

 відчуття задухи та нестачі повітря;

 нудота і блювота;

 серцебиття;

 скачки артеріального тиску;

 часті позиви до сечовипускання;

 болі під час сечовипускання;

 порушення випорожнень;

 надлишкова пітливість;

Діагностика неврозів 
Для виявлення неврозу та його лікування слід звернутися до невролога. Лікар ретельно вивчить
скарги, з'ясує наявність провокуючих чинників (сімейних конфліктів, фобій тощо), проведе тест
на невроз і неврологічний огляд.

Для виключення інших патологій хворому можуть призначати:

 МРТ судин головного мозку;

39
  УЗДГ судин голови;

 ЕЕГ;

 УЗД внутрішніх органів та інші дослідження для виключення соматичних

захворювань.

У деяких випадках призначається консультація психотерапевта, оскільки іноді прояви неврозу

— це початкові сигнали про розвиток психічних порушень. Якщо потрібно, пацієнта
направляють до інших профільних фахівців: ендокринолога, уролога, кардіолога та ін.

Лікування неврозу
Основними способами лікування неврозів є психотерапевтичні та медикаментозні методики.
Рішення про необхідність госпіталізації приймається індивідуально.

Психотерапія
Для усунення невротичного розладу застосовується комплекс взаємодоповнюючих
психотерапевтичних заходів:

 патогенетичні (екзистенціальна, інтерперсональна, психодинамічна, когнітивна,

системна, інтеграційна, гештальт-терапія) — застосовуються для усунення
першопричини порушення;

 симптоматичні (гіпноз, поведінкова, експозиційна та тілесно терапія, особливі методи

дихальної гімнастики, музична, світлова й арттерапія) — необхідні для усунення
симптомів.

Психотерапія може доповнюватися вживанням деяких препаратів.

Медикаментозна терапія
Препарати для лікування невротичних розладів призначаються не завжди й застосовуються як
доповнення до психотерапії. Вони підбираються тільки індивідуально.

У план медикаментозної терапії можуть входити:

 седативні;

 ноотропи;

 міорелаксанти;

 транквілізатори;

 антидепресанти;

 вітамінно-мінеральні комплекси.

40
 Фізіотерапія
Ці методики можуть застосовуватися як доповнення до основного лікування. При невротичних
розладах можуть призначатися різні фізіопроцедури:

 масаж;

 лікувальна фізкультура;

 електросон;

 дарсонвалізація;

 лікарський електрофорез;

 голкорефлексотерапія;

 лазерна терапія;

 магнітотерапія;

 кріотерапія;

 колірна світлотерапія;

 бальнеотерапія: хвойні та перлові ванни, вихрові ванни, висхідний, циркулярний і

дощовий душ, підводний душ-масаж тощо.

При неврозах рекомендується санаторно-курортне лікування.

14. Реактивні психози: механізм виникнення, клінічні форми. Особливості догляду та

нагляду. Експертиза. Прогноз.
Реактивні стани (реактивні психози) – тимчасові розлади психічної
діяльності, що виникають в результаті психічних травм.
Латинський префікс «re» означає повторення, відновлення, а «activus» –
діючий, діяльний.
Від неврозів вони відрізняються гостротою і тяжкістю психічних
травм, і в результаті, виникненням глибоких психічних розладів психотич-
ного рівня. Крім того, у хворих із реактивними психозами відсутнє кри-
тичне ставлення до наявності продуктивних симптомів. Термін «реактивні
психози» застосовується переважно у вітчизняній психіатричній літературі,
у закордонній зустрічаються назви «аномальні реакції», «психогенні реакції»
та ін. K. Jaspers (1923) сформулював основні принципи їх діагностики
(тріада Ясперса):
реактивні стани виникають під дією психічних травм;
зміст психотравми знаходить відображення у симптоматиці хвороби;
після дезактуалізації психотравми реактивні стани редукуються.
Етіопатогенез. У виникненні реактивних психозів вирішальне зна-

41
чення мають поєднання характеру психічної травми (сила, темп та харак-
тер дії), конституційних особливостей особистості (особливо за наявності
сенситивного або істероїдного радикалу) та функціонального стану ЦНС
на даний момент.
До факторів, що визначають схильність до даної патології відносять
зміни викликані перенесеними черепно-мозковими травмами, хронічними
інфекціями, інтоксикаціями, атеросклерозом, віковими кризами.
Вплив психотравмуючих факторів може бути гострим і протрагованим.
Незважаючи на їх різноманітність, викликані ними психогенні розлади
великою мірою визначаються системою цінностей даної особистості.
Тривалість психотравмуючої ситуації має значення, але більш зна-
чущими є особливості ставлення особистості до цієї ситуації, тобто адап-
тація чи сенсибілізація. Не менш важливим є місце спрямованості змісту
психотравмуючих обставин у ієрархії особистісних цінностей людини.
Для афективно-шокових реакцій премобідні якості особистості не є
визначальними, головне значення мають сила і значимість психічної травми.
При істеричних психозах хвороба виникає за механізмом навіювання та
самонавіювання з метою захисту особистості від нестерпної для неї ситуації.
А ось у ситуаціях суб’єктивно значимих значна роль належить преморбід-
ним якостям особистості, рівню її психічної зрілості.
Класифікація. За особливостями виникнення і перебігу реактивні
стани поділяють на наступні:
І. Гострі (афективно-шокові).
o гіпокінетичний варіант (гострий реактивний ступор);
o гіперкінетичний варіант:
o гострий сутінковий стан;
o гостра реактивна сплутаність;
o гострий реактивний параноїд.
ІІ. Підгострі (істеричні).
o істеричний сутінковий стан;
o псевдодеменція:
o ажитований варіант;
o депресивний варіант;
o регресія (синдром «здичавіння»);
o пуерилізм;
o ганзерівський синдром;
o маячноподібні стани;
o істеричний ступор.
ІІІ. Затяжні (суб’єктивно значимі).
o реактивна депресія:
o параноїдна;
o астенічна;
o істероїдна.
o реактивний параноїд:
o паранояльний;
o іпохондричний;
o зовнішніх обставин (воєнний час, «залізничний», тюремний).
Клінічна картина.
І. Гострі реактивні психози.
Афективно-шокові реакції – короткочасні психотичні стани, що ви-
никають переважно у ситуації раптової глобальної загрози самому існу-
ванню індивіда: землетрус, пожежа, повінь та інше. Вони завжди супрово-
джуються сутінковим потьмаренням свідомості, переживанням відчаю,
руховими та вегетативними розладами (тахікардією, різким зблідненням
42
 чи гіперемією шкіри, профузним потом).
Виділяють гіпо- та гіперкінетичний варіанти афективно-шокових реакцій.
Гострий реактивний ступор відповідає гіпокінетичному варіанту
гострих реактивних психозів. Цей стан Е. Кречмер (1924) описав як реак-
цію «уявної смерті». Характеризується вона раптовим виникненням
у травмуючій ситуації повної нерухомості з мутизмом. У такому стані
хворі не сприймають оточуючого, на обличчі у них застигає вираз жаху,
очі широко розплющені, з’являється холодний піт, часто спостерігається
мимовільне сечовипускання і дефекація.
Гострий сутінковий стан починається дуже гостро, характеризу-
ється дезорієнтованістю, неможливістю вербального контакту з хворим,
психомоторним збудженням і хаотичними спробами втечі (іноді назустріч
небезпеці).
Зникнення хворобливих розладів нерідко відбувається раптово,
хворий ніби прокидається після кошмарного сну. Однак при цьому повне
відновлення ясності свідомості відбувається зазвичай поступово і може
проходити через період ступідності, тобто минаючого різкого збіднення
інтелектуальної діяльності, в зв'язку з чим хворі нагадують недоумкуватих.
Проста форма сутінкового затьмарення свідомості зазвичай триває де-
кілька хвилин чи годин і супроводжується настанням амнезії, іноді через сон.
Для хворих із сутінковим затьмаренням свідомості навіть при не-
повній амнезії характерне ставлення до того, що вони скоїли (наприклад,
убивства), як до чужого, скоєного кимось іншим.
Гостра реактивна сплутаність розвивається гостро у вигляді сутін-
кового потьмарення свідомості з афектом страху і психомоторним збуд-
женням на фоні якого спостерігається безперервна мовна «продукція» за
типом «мовного вінегрету».
Гострий реактивний параноїд часто зустрічається у судовій прак-
тиці, визначається поєднанням маячення переслідування та стосунку
з вербальними галюцинаціями і окремими явищами психічного автоматизму.
Зміст реактивного галюцинаторно-параноїдного психозу тісно пов'язаний
із психотравмуючою ситуацією.
Характерним є стан розгубленості з афектом страху, тривогою. Ма-
ячня афективно насичена, її фабула відображає психотравмуючу ситуацію.
На висоті параноїду може порушуватись свідомість – від афективного
звуження до сутінок. Можливе виникнення галюцинацій (істинних та псе-
вдо) та інших елементів синдрому Кандинського–Клерамбо.
У початковому періоді виникає ментизм. Випливають спогади про
давно забуті епізоди. Поряд із цим виникає відчуття «витягування», «чи-
тання думок», почуття «внутрішньої відкритості», що поєднується зі слу-
ховими псевдогалюцинаціями ситуаційного змісту (частіше ситуація слід-
ства). Хворі повідомляють про внутрішні голоси, що втручаються у плин
їхніх думок, відтворюють процес слідства, лунають в їхній голові.
З’являються окремі компоненти сенестопатичного автоматизму, такі, як
неприємні відчуття у тілі – почуття холоду, печіння

15. Психопатії: основні критерії, роль сімейного виховання у виникненні психопатій.

Клінічні типи, особливості лікування. Профілактика.
Психопатія (від грец. psyche — душа і pathos — хвороба) — це психічна
слабкість, основною причиною якої є незвичайний, аномальний характер. За
походження психопатії поділяють на:
1 Ядерні - вроджені, зумовлені особливостями тілобудови;
2. Краєві, котрі формуються внаслідок несприятливих впливів середовища ;
43
3. Органічні, що виникають після перенесених в дитинстві та в юності різних
захворювань.
Формування психопатій відбувається до кінця пубертатного перехідного
періоду, до того часу, коли завершується розвиток характеру людини.
Психопатія — аномальний розвиток особистості, що супроводжується
розладами емоцій і волі, без явних порушень інтелекту. Такі розлади
впливають на вольові якості людини, її характер, мотивацію дій, але це ніяк не
стосується провалів у пам'яті. Психопатія - це вроджений дефект особистості,
дефект центральної нервової системи, який зберігається усе життя, незалежно
від того, чи людина спокійна, чи перебуває під впливом стресу. Є багато теорій
формування психопатії, але одна з головних - порушення розвитку зародку
плода. Психопат бачить коло себе не людей, а тільки об'єкти для досягнення
своєї мети. Вони вважають себе носіями абсолютної істини . Спокійно можуть
спостерігати будь-які сцени жорстокості. Психопатія, якою найчастіше
хворіють політики, невиліковна. Психопатія є наслідком патологічного
формування особистості з вираженими розладами поведінки .

Клінічні особливості.
За клінічними особливостями,виділяють кілька варіантів психопатій:
- збудливого типу ;
- астенічного типу;
- гальмівні;
-шизоїдного типу;
- нестійкі або т. зв. (мозаїчні).
Психопатії збудливого типу. Підвищена дратівливість, збудливість у
поєднанні з вибуховістю, переважання злобності при коливаннях настрою,
мстивість, в'язкість афективних реакцій, схильність до бурхливих проявів
афекту у відповідь на часто незначні причини - ось головні ознаки, що
проходять через все життя таких осіб. Це здебільшого постійно невдоволені
люди, котрі шукають зачепок для прискіпувань. Коливання настрою у них, як
правило, зумовлені зовнішніми чинниками, може спостерігатись і підвищений
настрій, однак він не досягає радісного ставлення до життя. Збудливі
психопатичні особи переважно злобні, їм бракує розсудливості і холодної
оцінки ситуації, тому дрібні щоденні неприємності викликають у них виразні
емоційні вибухи, спалахи нестримного гніву. Особливо чітко це виявляється в
частих сімейних конфліктах. Психопатичні особи цього типу надто нетерпимі
до чужої думки, не виносять протиріч. З'являються думки та висловлювання
про те, що їх "не розуміють", "недостатньо цінують" на роботі і вдома.
Більшість психопатів осіб збудливого типу схильні до переоцінки своїх
розумових здібностей, часто вважають себе людьми, котрі стоять вище
середнього рівня. У суперечках хворі доводять свою правоту не логікою, а
намаганнями "перекричати" опонентів, здобути перевагу своїм сварливим
характером.
Астенічна психопатія. В астенічних психопатичних осіб із дитинства
спостерігається підвищена несміливість, нерішучість, вразливість. Особливо
сором'язливими вони стають в новій обстановці, серед малознайомих людей, де
44
 їх не полишає відчуття власної неповноцінності. При цьому ними
відчуваються виразні коливання працездатності, спади настрою, стомленість,
розбитість, слабкість, спалахи афекту при будь-яких напруженнях,
непосильних для них. Із застереженням вони ставляться до всього нового, що
спричиняє у них відчуття страху, тривоги, своєї неповноцінності.
Нестійкі психопатії. Нестійкі психопати характеризуються
надзвичайною нестійкістю інтересів, захоплень, планів, рішень, нездатністю до
тривалого зосередження, одноманітної діяльності. Вони підвищено навіювані
та легко підпадають під чужий вплив. Ці особи легко втягуються в азартні ігри,
вживають наркотики, алкоголь, стають сексуально розбещеними. Нерідко вони
схильні до реакцій за збудливим та істеричним типами.
Гальмівні психопатії. Воля слабка, в них часто можна відзначити
поганий апетит, відставання у сексуальному розвитку й аномальна
сексуальність у дорослому віці (імпотенція, гомосексуалізм, педофілія).
Характерні і такі соматичні компоненти, як головні болі, розлади сну,
неприємні відчуття в ділянці серця. Зіткнення з оточуючим середовищем
супроводжується астенічними емоціями пригніченості, сорому, відчуттям
поразки та стражданням.
Психопатії шизоїдного типу. При цих психопатіях головним є
особлива схильність до підозрілості і, зазвичай, підвищеною самооцінкою. З
дитинства їм властиві однобічні захоплення, які поєднуються з впертістю,
прямолінійністю. Переоцінка своїх здібностей виявляється в тенденції до
лідерства, самоствердження. Такі особи надзвичайно чутливі до ігнорування
їхньої думки, схильні до перебільшування значення розходжень у поглядах,
вкрай образливі та злопам'ятні. Їх егоїзм, безкомпромісність, бажання в кожній
ситуації вчиняти по-своєму, безапеляційна категоричність міркувань, як
правило, заважають підтримувати рівні стосунки в колективах і сім'ї.
З віком властиві цим особам особливості, зазвичай, підсилюються.
Хворі стають нетерпимими до іншої думки появляється відкрита ворожість.
Акцентована принциповість набуває характеру прискіпливості, перетворюється
в педантизм. "Боротьба за справедливість" розвивається в зв'язку з незначними
подіями,

Особливості психічних розладів у дітей.

Так, як й інші хвороби, психічні можуть починатися й у шкільному, і в
дошкільному віці, й можуть виникнути на тлі, обтяженому іншими
порушеннями (розумовою відсталістю, глухотою і т.ін.). Чим молодша дитина,
тим складніша картина загального тла стану і розвитку, тим складніше
виділити ознаки душевного захворювання. Крім цього, важливо враховувати,
що дитина через незрілість психіки, недостатньо критична , не висуває скарг
щодо зміни свого душевного стану. Тільки діти старшого віку із нормальним
інтелектом при цілеспрямованому розпитуванні здатні дати більш-менш
вичерпний звіт про свої переживання.

16. Розлади особистості та поведінки. Акцентуації особистості.

Психопатії - розлади особистості і поведінки в дорослих
Формування психопатій відбувається до кінця пубертатного перехідного періоду, до того
45
часу, коли завершується розвиток характеру людини.
Психопатія — аномальний розвиток особистості, що супроводжується розладами емоцій і
волі, без явних порушень інтелекту. Такі розлади впливають на вольові якості людини, її
характер, мотивацію дій, але це ніяк не стосується провалів у пам'яті. Психопатія - це
вроджений дефект особистості, дефект центральної нервової системи, який зберігається усе
життя, незалежно від того, чи людина спокійна, чи перебуває під впливом стресу. Є багато
теорій формування психопатії, але одна з головних - порушення розвитку зародку плода.
Психопат бачить коло себе не людей, а тільки об'єкти для досягнення своєї мети. Вони
вважають себе носіями абсолютної істини . Спокійно можуть спостерігати будь-які сцени
жорстокості. Психопатія, якою найчастіше хворіють політики, невиліковна. Психопатія є
наслідком патологічного формування особистості з вираженими розладами поведінки .

Клінічні особливості.
За клінічними особливостями,виділяють кілька варіантів психопатій:
- збудливого типу ;
- астенічного типу;
- гальмівні;
-шизоїдного типу;
- нестійкі або т. зв. (мозаїчні).
Психопатії збудливого типу. Підвищена дратівливість, збудливість у поєднанні з
вибуховістю, переважання злобності при коливаннях настрою, мстивість, в'язкість
афективних реакцій, схильність до бурхливих проявів афекту у відповідь на часто незначні
причини - ось головні ознаки, що проходять через все життя таких осіб. Це здебільшого
постійно невдоволені люди, котрі шукають зачепок для прискіпувань. Коливання настрою у
них, як правило, зумовлені зовнішніми чинниками, може спостерігатись і підвищений
настрій, однак він не досягає радісного ставлення до життя. Збудливі психопатичні особи
переважно злобні, їм бракує розсудливості і холодної оцінки ситуації, тому дрібні щоденні
неприємності викликають у них виразні емоційні вибухи, спалахи нестримного гніву.
Особливо чітко це виявляється в частих сімейних конфліктах. Психопатичні особи цього
типу надто нетерпимі до чужої думки, не виносять протиріч. З'являються думки та
висловлювання про те, що їх "не розуміють", "недостатньо цінують" на роботі і вдома.
Більшість психопатів осіб збудливого типу схильні до переоцінки своїх розумових
здібностей, часто вважають себе людьми, котрі стоять вище середнього рівня. У суперечках
хворі доводять свою правоту не логікою, а намаганнями "перекричати" опонентів, здобути
перевагу своїм сварливим характером.
Астенічна психопатія. В астенічних психопатичних осіб із дитинства
спостерігається підвищена несміливість, нерішучість, вразливість. Особливо
сором'язливими вони стають в новій обстановці, серед малознайомих людей, де їх не
полишає відчуття власної неповноцінності. При цьому ними відчуваються виразні
коливання працездатності, спади настрою, стомленість, розбитість, слабкість, спалахи
афекту при будь-яких напруженнях, непосильних для них. Із застереженням вони
ставляться до всього нового, що спричиняє у них відчуття страху, тривоги, своєї
неповноцінності.
Нестійкі психопатії. Нестійкі психопати характеризуються надзвичайною
нестійкістю інтересів, захоплень, планів, рішень, нездатністю до тривалого зосередження,
одноманітної діяльності. Вони підвищено навіювані та легко підпадають під чужий вплив.
46
Ці особи легко втягуються в азартні ігри, вживають наркотики, алкоголь, стають сексуально
розбещеними. Нерідко вони схильні до реакцій за збудливим та істеричним типами.
Гальмівні психопатії. Воля слабка, в них часто можна відзначити поганий
апетит, відставання у сексуальному розвитку й аномальна сексуальність у дорослому віці
(імпотенція, гомосексуалізм, педофілія). Характерні і такі соматичні компоненти, як головні
болі, розлади сну, неприємні відчуття в ділянці серця. Зіткнення з оточуючим середовищем
супроводжується астенічними емоціями пригніченості, сорому, відчуттям поразки та
стражданням.
Психопатії шизоїдного типу. При цих психопатіях головним є особлива
схильність до підозрілості і, зазвичай, підвищеною самооцінкою. З дитинства їм властиві
однобічні захоплення, які поєднуються з впертістю, прямолінійністю. Переоцінка своїх
здібностей виявляється в тенденції до лідерства, самоствердження. Такі особи надзвичайно
чутливі до ігнорування їхньої думки, схильні до перебільшування значення розходжень у
поглядах, вкрай образливі та злопам'ятні. Їх егоїзм, безкомпромісність, бажання в кожній
ситуації вчиняти по-своєму, безапеляційна категоричність міркувань, як правило, заважають
підтримувати рівні стосунки в колективах і сім'ї.
З віком властиві цим особам особливості, зазвичай, підсилюються. Хворі стають
нетерпимими до іншої думки появляється відкрита ворожість. Акцентована принциповість
набуває характеру прискіпливості, перетворюється в педантизм. "Боротьба за
справедливість" розвивається в зв'язку з незначними подіями,

Акцентуації. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти

норми в психології називають акцептуаціями характеру.
У людей, акцентуації яких відхиляються від середньої норми, іноді можуть
виникати деякі проблеми і труднощі, а при певних обставинах - однотипні конфлікти і
нервові зриви. Для запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на
роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.
Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Його
класифікація базується на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими. Типи
акцентуацій характеру поділяються К. Леонгардом на дві групи за принципом акцентуації
рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації рис характеру К. Леонгард відносить
демонстративний, педантичний, застряглий та збудливий типи.

17. Клінічні прояви алкоголізму та алкогольних психозів.

Хронічний алкоголізм - це захворювання, що виникає внаслідок
систематичного вживання алкогольних напоїв, харктеризується патологічним
потягом до них і призводить до психічних та соматичних розладів, а також
порушення соціальних взаємовідносин індивіда. Провідним синдромом
захворювання виступає наркоманічний або синдром залежності, який має
наступні ознаки:
• хворобливий, непереборний потяг до алкоголю та втрата
самоконтролю при вживанні спиртного ("психічна залежність");
• розвиток абстинентного синдрому - поява психічних та
соматоневрологічних симптомів хвороби при утриманні від вживання

47
алкоголю (розлади сну, жахливі сновидіння, тремор, неспокій,
гіпнагогічні галюцинації, хворобливі відчуття у внутрішніх органах і т.
ін.) - "фізична залежність";
• зміна толерантності - збільшення чи зменшення індивідуальної чутливості
до алкоголю;
• психотоксична дія - розлади психічної діяльності після одноразових
доз і зміни особистості при тривалому вживанні;
• зміни соматичних і неврологічних функцій.
Алкоголiзм виникає поступово, непомiтно для оточуючих i самого
майбутнього алкоголiка. Цей перiод називається побутовим, або звичним,
пияцтвом. Алкоголь на цьому етапі вживають вiд випадку до випадку, але у
великiй кiлькостi. У станi сп'янiння спостерiгається блювота, однак
блювотний рефлекс з часом пригнiчується, що є однією з ознак початку
захворювання.
Побутове пияцтво триває в середньому вiд 5 до 10 рокiв. У чоловiкiв зазвичай
починається у вiцi 20-30 рокiв, у жiнок у вiцi 25-35 рокiв.Алкоголiзм
подiляють на три стадiї:
I стадiя - початкова, легка, неврастенiчна;
II стадiя – середня (наркоманічна);
III стадiя - кiнцева, тяжка, енцефалопатична.
Загальними динамiчними ознаками алкоголiзму є розвиток пристрасті до
алкоголю, становлення i динамiка фiзичної залежностi, змiна толерантності до
спиртних напоїв, порушення психiчної діяльності, патологiчнi змiни у
соматичнiй i неврологiчнiй сферах.
Перша стадія алкоголізму.
В цій стадії розрізняють наступні ознаки:
1. Психiчна залежнiсть вiд алкоголю у виглядi обсесивного синдрому.
2. Відсутність фiзичного потягу до алкоголю.
3. Зростаюча толерантність (стійкість до спиртних напоїв).
4. Змiна форм сп'янiння.
5. Перехід вiд епiзодичного до систематичного прийому алкоголя.
6. Формування неврастенiчного синдрому з початковими проявами
психічних розладiв.
7. З боку соматичної сфери - розлади апетиту, нетривалi розлади
системи травлення, неприємнi вiдчуття i біль у окремих органах.
8. З боку нервової системи - периферичнi локальні неврити, посилення
сухожилкових та періостальних рефлексів, гіпергідроз.
Найчастiше чинниками актуалізації алкогольного потягу є ситуацiйно-
побутовi моменти (сварка у родинi, негаразди на роботi, горе та iн.) або
коливання настрою. Фiзичного потягу до алкоголю на цiй стадiї
захворювання ще немає. Наприкінці цієї стадії доза алкоголю, що вживається
задля сп'янiння збільшується у 3-5 разів. Одночасно знижується
контроль за кiлькiстю випитого. Неврастенiчний синдром виражається у
вегетативно-судинних розладах, неврастенiчнiй і астенiчнiй симптоматицi,
безсонні, певному загостреннi особистісних рис, якi у майбутньому
призводять до психопатизації.
48
Друга стадія алкоголізму.
При другій стадії алкоголізму спостерігається:
1. Психiчна залежнiсть від спиртних напоїв обсесивного характеру з
втратою кiлькiсного контролю над вживанням алкоголю i прагнення
до
фiзичного комфорту в стані сп’яніння.
2. Фiзична залежнiсть у виглядi компульсивного потягу до алкоголю.
3. Змiна реактивностi на алкоголь проявляється у виглядi встановлення
максимальної толерантностi, виникненням амнезiй, систематичним
пияцтвом, псевдозапойними ексцесами.
4. Поступове формування психопатободібного синдрому (астенiчного,
iстеричного, експлозивного, апатичного типів).
5. Порушення функціонування внутрiшнiх органiв (гастрит, гепатит) та
систем ( серцево-судинної, дихальної, сечостатевої та iн.).
6. Нервова система - розлади вегетативних функцiй, полiневрити,
мізочковий та iншi мозковi синдроми.
Одним з головних критерiїв другої стадiї є поява фiзичної залежності, яка
полягає у постiйній необхiдності поповнювати органiзм новими порцiями
спиртних напоїв. Iнакше настає абстинентний синдром, що тяжко
переноситься i проявляється розладами з боку серцево-судинної,
вегетативної систем, шлунково-кишкового тракту та ін. Хворi скаржаться на
прискорення або сповiльнення пульсу, блювоту, пронос, головний бiль,
слабкiсть, тремтiння у кiнцiвках, гіпергідроз, лихоманку. Такі ж
розлади виникають вранці після прийому великої кількості алкоголю і
носять назву похмільного синдрому. Його прояви вдається полегшити
неспецифiчними засобами (кефiром, томатним соком, розсолом) або
тонiзуючими процедурами (душ, ванна). Абстинентний синдром дуже
стiйкий. Лiкування може повнiстю зняти або зменшити його, але при
вiдновленнi пиятики вiн знову проявляється, навiть пiсля тривалих перiодiв
утримання від алкоголізації.
В другій стадії алкоголізму можуть виникати алкогольні (металкогольні)
психози.
Третя стадія алкоголізму.
Формується через 8-10 рокiв пiсля початку зловживання алкоголем. Має
наступні основні ознаки:
1. Психiчний потяг до алкоголю зумовлений потребою у своєрідному
психiчному комфортi, носить компульсивний характер.
2. Виразна фiзична залежність з абстинентним синдромом.
3. Реактивнiсть органiзму продовжує змiнюватися: знижується
толерантнiсть, окрiм псевдозапоїв з'являються справжнi або систематичне
п'янство, з низькою толерантнiстю i вiдсутнiстю ситуацiйного контролю.
4. Подальше зниження особистостi з помiтними змiнами iнтелектуально-
мнестичних функцiй. Деменцiя нiвелює iндивiдуальнi особистісні риси.
5. Алкогольні (металкогольні) психози.
6. Ураження органів i систем, у деяких випадках з незворотнiми змiнами
(цироз печiнки, серцево-судинна недостатнiсть тощо).
49
7. Загострення неврологiчної симптоматики.

3.Клініка та перебіг психічних ускладнень алкоголізму:

Алкоголік вживає спиртнi напої щоб знову вiдчути фiзичний комфорт, або
хоча б позбавитися вiдчуття загальної слабкостi, нездужання, провини.
Хворий швидко п'янiє, досягаючи стану вираженої iнтоксикацiї. Вживають
найчастiше сурогати, так як вони дають бiльш виражене почуття сп'янiння у
вiдносно невеликих дозах. Вiдбуваються подальшi iнтелектуально-
мнестичнi розлади - хворi втрачають зацiкавленiсть у суспiльному
житті, виробничi справи їх не цiкавлять, як правило вони втрачають
роботу, починають вести паразитичний спосiб життя, руйнується сiм'я.
Особистiсть хворих нiвелюється, рiзкi психопатичнi прояви
зглажуються, що робить бiльшiсть хворих з III стадiєю схожими один на
одного - спустошеними, байдужими до оточуючого, з iнтересами звуженими
на задоволенні потреби у алкоголi (алкогольна деменція).
Розрiзняють два типи алкогольного недоумства:
Еректильний - спочатку нагадує естравертну форму психопатiї - з
збудливiстю, агресивнiстю, гнiвливими спалахами без iстотних причин на
фонi нерозважливостi та непомiркованостi з елементами нетримання емоцiй,
пiдвищеної говiрливостi, плаского гумору.
Торпiдний - характеризується млявiстю, апатiєю, байдужiстю, iнодi
ейфоричним вiдношенням до оточуючого.
На III стадiї захворювання помiтнi органiчнi симптоми недоумства
зниження пам'ятi та критики. У 13% випадкiв вiдмiчаються
алкогольні психози. Виявляється загальне погiршення опiрностi органiзму, у
результатi чого цi особи частiше за все помирають вiд рiзноманiтних
iнтеркурентних захворювань (грип, запалення легень та iн.).
Захворювання внутрiшнiх органiв i систем носять хронiчний i малозворотнiй
характер (виразка шлунку, цирроз печінки, iнфаркт мiокарду i т.д.).
Вiдмiчаються бiльш вираженi розлади нервової системи у вигляді
дискоординацiї рухiв, iнсультів, тромбозів мозкових судин, судинних кризів з
наступними парезами i паралiчами.
- дипсоманій;
У пацієнта, який зазвичай не вживає спиртного, появляється нестримна тяга
до алкоголю. Запій може тривати 2-3 тижні, причому в цей період пацієнт
майже не їсть. Припиняється запій так само раптово, як і почався. Після запою
пацієнт веде себе адекватно і може відчувати відразу до алкоголю.
Патологiчне сп'янiння. Це гострий короткочасний психотичний стан, що
рiдко зустрiчаєься. Вiн характеризується раптово виникаючим глибоким
потьмаренням свiдомостi і нагадує присмерковий розлад свiдомостi.
Патологiчне сп'янiння розвивається пiсля прийому невеликої кiлькостi
спиртного, рiдше на фонi середнього ступеню сп'янiння. При цьому зникають
зовнiшнi ознаки сп'янiння. Хода i мова без змiн, поведiнка зумовлена
внутрiшнiми психотичними, iмпульсивними мотивами, почуттям тривоги,
страху, якi можуть змiнюватися немотивованою злобою, люттю. Цi реакцiї
можуть виникати на основi маячних i галюцинаторних переживань.Iнодi у
50
станi патологiчного сп'янiння дiї хворих позбавленi спрямованостi i
проявляються у формi безглуздих актiв нападу, захисту, або втечi. Це
призводить до тяжких антисоцiальних вчинкiв. Такі дiї
супроводжуються або криком, стереотипним повторенням одних i тих же слів,
або мовчазною зосередженістю. В залежності від особливостей клінічного
перебігу видiляють наступні форми патологiчного сп'янiння: присмеркову,
делiрiозну, галюцинаторно-параноїдну та манiакальну. Якщо у станi
патологiчного сп'янiння хворi скоюють кримінальні вчинки, їх визнають
неосудними.
- алкогольного делірію;
Гострий алкогольний делірій - психоз, що розвивається зазвичай на тлi
тривалого важкого синдрому алкогольної абстиненцiї. Як вказувалося ранiше,
для синдрому абстиненцiї характерне безсоння з жахливими сновидiннями.
По мiрi ускладнення синдрому абстиненцiї цi сновидіння стають дедалi
жахливiшими, приймають авантюрно-детективний характер (бiйки,
вбивства, погоня, стрибки через безодню i т.д.). Потiм частково
заповнюються зоологiчним змiстом - рiзнi дрiбнi тварини. і, нарешті,
хворий практично не спить вночi, i, зазвичай, у цю нiч його жахливi сни наче
проектуються назовнi. Виникають рiзноманiтнi зоровi галюцинацiї, що
можуть заповнювати увесь оточуючий простiр. У хворих вiдсутня
орiєнтація у часi (здається, що час йде швидше) i в оточуючій реальності, але
зберiгається орiєнтування у власнiй особистостi. Спостерігається
розмашистий тремор усього тiла, звiдси назва цiєї хвороби - delirium
tremens ( тремтячий делiрiй). Хворим здається, що вони в пеклi, у в'язницi i
т.д. Вони вiдчувають безперервний потiк яскравих сценоподiбних
зорових галюцинацiй, найчастiше загрозливого характеру.
Вони бачать небiжчикiв, страшнi обличчя, дрiбних тварин: гризунів,
земноводних i т.д., але завжди у зменьшеному виглядi(мікрозоопсії); велику
кiлькiсть комах, чортiв i все це безперервним хороводом обертається навколо
хворого. Можуть бути, хоча i рiдше, також слуховi галюцинацiї: крики, свист i
т.д., тактильнi: вiдчуття ниток у роті, потiк води; нюховi: запах сiрки та iн.
Характерне поєднання страшного зі смiшним. Наприклад: навколо
стрибають чорти, якi погрожують хворому i в той же час пiдносять йому
чарачку горiлки i смiються. Все це вiдображається на поведiнцi хворих, якi то
вiдмахуються вiд комах, то ховаються пiд лiжко, то смiються. Максимум
виразності психотичний стан набуває при алкогольному делiрiї в
нiчний час. Вранцi галюцинацiї зникають, збудження хворого
зменьшується, однак наступної ночi вiдбувається загострення писхозу.
У середньому тривалiсть делiрiю складає 5-7 днiв. Небезпечний вiн
перш за все тим, що хворi вiдчуваючи страх, можуть скоїти агресивнi дiї щодо
оточуючих або самогубство. Окрiм того, тривале збудження та важка
інтоксикація хворих може призвести в окремих випадках до смертi внаслiдок
серцевої недостатностi, пневмонiї або набряку легень. Несприятливий
перебіг також мають такі варіанти делірію, як професійний (хворий
під час психозу імітує свою професійну діяльність) і муситуючий
(проявляється інкогерентністю мислення та хаотичною моторною
51
 активністю). В окремих випадках пiсля перенесеної бiлої гарячки у хворих
може розвинутися корсаковський психоз (втрата пам'ятi на подiї, що
вiдбуваються безпосередньо на теперiшнiй час, амнестичне
дезорієнтування, псевдоремiнiсценцiї, конфабуляцiї в поєднаннi з
полiневритами).

18. Терапія алкогольних психозів. Прогноз.

Сучасні методи лікування алкоголізму:
Таке лікування проводиться у декілька етапів:
На I етапi виконують дезiнтоксикацiйну терапiю в/в введенням 5%
розчину глюкози з вiтамiнами С i групи В, в/м iн'єкцiями сірчанокислої
магнезiї. На II етапi застосовують умовнорефлекторну терапiю, тобто
виробляють негативний умовний рефлекс на алкогольнi напої за допомогою
блювотних засобiв. З цією метою (краще на групових сеансах) пiсля iн'єкцiї
апоморфiну, або вживання відвару баранця хворим дають невелику дозу
спиртного. Таким чином, поступово виробляється блювотний рефлекс на
алкоголь, який потiм проявляється вже без iн'єкцiй апоморфіну навіть при
вiдчуттi запаху, або однiй згадцi про алкоголь. Цей рефлекс, однак, потребує
пiдкрiплення кожнi декiлька мiсяцiв.
На другому етапi застосовують метод сенсибiлiзацiї. Базується на
утворенні негативного рефлексу на алкоголь з допомогою різноманітних
речовин. Хворим дають таблетки тетураму (антабус), фталазолу, тріхополу
які несумісні з алкоголем. Тетурам переважно використовують у вигляді
імплантаційних таблеток „Еспераль”, дія яких заснована на блокуванні
алкогольдегідрогенази, що призводить до інтоксикації ацетальдегідом пiсля
прийому навiть невеликих доз спиртного. Тетурам-алкогольна реакція
викликає тяжкі вегетативні розлади, що змушує хворих утримуватися
вiд вживання алкоголю. Імплантують „Еспераль” субфасціально, переважно
– під лопатку, дія його триває 8-12 місяців. У випадку алкогольного ексцесу у
цей період треба негайно хірургічно видалити препарат і провести масивну
дезінтоксикацію. Важливим методом лікування хронічного алкоголізму є
психотерапія. Застосовуються сугестивні заходи (гіпноз, емоційно-
стресова терапія). Раціональна терапія може проводитися як індивідуально з
кожним пацієнтом, так і з групою.
Через те, що патологічний потяг до алкоголю як правило повністю не
припиняється необхідно при лікуванні алкоголізму проводити підтримуючу
(протирецидивну) терапію, яка полягає в призначенні додаткових
курсів умовнорефлекторної або сензибілізуючої терапії через певні
проміжки часу.
Лiкування алкоголiзму найбiльш ефективне при наявностi позитивних
установок хворого на вiдмову вiд спиртних напоїв.

6.Невідкладна медична допомога при:

Лікування алкогольних психозів.
При лiкуваннi бiлої гарячки легкого та середнього ступеню тяжкості без
вираженого соматичного компоненту хворим протягом 7-10 діб призначають

52
 снодійні (5-10 мл 5% розчину барбамілу), суміш Попова, суміш Равкіна, 0,5%
седуксен 4,0-8,0 мл в/м або в/в з 10-15 мл 40% глюкози, нейролептики:
тізерцин або аміназін по 2-3 мл 2,5% 2-3 рази на добу в/в крапельно з 500 мл
5% глюкози, галоперідол 1-2 мл 0,5% в/м, клопіксол-акуфаз по 200 мг або
флуанксол в ін’єкціях по 20 мг на добу.У разі тяжкого перебігу
алкогольного делірію, або інших гострих алкогольних психозів
основну увагу спрямовують на інтенсивну дезінтоксикацію, відновлення
кислотно-основного балансу, запобігання гіпоксії та набряку мозку.
Терапія хворих гострим алкогольним галлюцинозом. Використовують такі
препарати, як галоперидол, тріфтазін, зуклопентиксол. Зазвичай
внутрішньом'язово вводиться 10-15 мг галоперидолу і 20-40 мг діазепаму.
Іноді поєднують галоперидол з хлорпротиксеном (по 15 мг 3 рази на
добу).Антипсихотики вводять до тих пір, поки не зникнуть вербальні
галюцинації. Домагаються, щоб нормалізувався нічний сон. Усім пацієнтам
проводиться вітамінотерапія.
Гострий алкогольний параноїд гамується так само, як і гострий алкогольний
галюциноз, внутрішньом'язове введення 10-15 мг галоперидолу одночасно з
парентеральним введенням 20-40 мг діазепаму. Терапія нейролептиками
повинна тривати до тих пір, поки хворі по-маячному трактують поведінку
оточуючих.
Лікування хворих алкогольною манією ревнощів здійснюється за
допомогою препаратів з антипсихотичною дією. Можутьпризначатися
хлорпромазин до 150 мг на добу, галоперидол 15 мг на добу та ін Лікування
нейролептиками триває до тих пір, поки зберігаються напруженість, афект
злості, готовність до агресивних дій.
Особливо важливе значення має запровадження вітамінів комплексу В.
Вважається, що багато в чому розвиток важкої білої гарячки, як і гострої
форми енцефалопатії Гайе-Верніке, пов'язано з дефіцитомвітаміну В1.
Тіамін вводиться в добовому дозуванні 500-1000 мг. Саме в таких дозах за
допомогою тіаміну вдається підвищити рівень окислювальних процесів та
зменшити вираженість мозкової гіпоксії. Крім цього, вводяться вітаміни С,
В6 PP.

19. Клінічні прояви наркоманій та токсикоманій. Етапи лікування. Прогноз.

Опійна наркоманія.
Для наркотизації використовують виготовлений у домашніх умовах
екстракт із висушених головок опійного маку (“ширку”). 1 мл
цього екстракту відповідає приблизно 10-60 мл 1% розчину морфіну.
Опійний мак містить ряд алкалоїдів – морфін, кодеїн, - а шляхом
специфічної хімічної обробки з нього отримують синтетичні опіати:
промедол, омнопон, героїн та інші. За хімічною структурою ці препарати
відносять до фенантренів.
Механізм дії опіатів полягає у наступному. В організмі людини було
виявлено опіатні рецептори (мю, гама, дельта, капа та сигма), які
знаходяться у ЦНС, ШКТ, кровотворній та імунній системі. Препарати

53
групи морфіну стимулюють тільки мю-рецептори, що викликає
наркотичний ефект. При стимуляції інших рецепторів ейфорія не
виникає, але спостерігається анальгезія, пригнічення дихання та інші
ефекти, властиві для опіатів.
У клінічній картині опійного сп’яніння виділяють чотири фази.
Перша фаза з’являється за декілька секунд після внутрішньовенного
введення препарату (не спостерігається при інших способах
вживання) і триває до п’яти хвилин. Виникає відчуття тепла, приємного
поколювання, яке піднімається від спини угору і сприймається
суб’єктивно як дуже приємне. Людина відчуває радість, “прозріння”,
голова стає легкою, все довкола стає яскравим. Мовою наркоманів це
відчуття називається “прихід”. З часом це відчуття слабшає, а потім зовсім
зникає.
Друга фаза починається з відчуття спокою, млявості, малорухливості,
тепла. Зникає хвилювання, пов’язане з проблемами, хворий
сповнюється мрій. На другій стадії зникає відчуття “кайфу”,
зростає активність, з’являється бажання рухатись, спілкуватись,
щось робити. Тривалість цієї фази – від двох до шести годин.
Третя фаза проявляється поверхневим, уривчастим сном тривалістю дві-
три години.
Четверта фаза – фаза післядії, є непостійною. Відзначається поганим
самопочуттям, головним болем, немотивованою рухливістю, може
спостерігатись нудота, блювання. В стані наркотичного сп’яніння
виділяють такі порушення: соматичні (блідість шкіри, сухість слизових
оболонок, брадикардія, зниження АТ, пригнічення дихання);
неврологічні (різкий міоз із відсутністю реакції на світло, швидкою мовою,
змазаною на висоті інтоксикації); психічні (явища образного ментизму,
прискорення мислення, зміни настрою).
При передозуванні наростають сонливість та оглушеність, що переходять у
сопор або кому. Смерть настає від асфіксії в результаті паралічу дихального
центру.
Перебіг опійної наркоманії має злоякісний характер: фізична
залежність формується протягом 1-2 місяців, толерантність швидко
зростає. Коли таким хворим не вдається отримати наркотик, протягом
першої доби у них виникають виражені афективні розлади
(напруження, дратівливість, схильність до бурхливих реакцій з незначних
причин), можуть спостерігатися суїцидальні спроби, спрямовані на те, щоб
спонукати родичів дати гроші на придбання чергової дози
наркотика. Характерні безсоння, зниження апетиту, вегетативні розлади.
При ІІ стадії опійної наркоманії спостерігається більш виражений
абстинентний синдром. Його ознаки виникають через 6-8 один
після останньої ін’єкції. Виникає дискомфорт, тривожність,
дисфоричність, нездоланне бажання вжити наркотик. Ознаки АС
наростають лавиноподібно і досягають максимуму до кінця другої доби:
нежить, спастичні болі у животі, зубний біль, тахікардія при нормальному
АТ, сльозо- та слинотеча, нудота, блювота, пронос, втрата ваги.
54
Характерні м’язові болі, болі у суглобах, пропасниця, анорексія,
м’язовий тремор. У неврологічному статусі – м’язова гіпертонія, посилення
сухожильних та періостальних рефлексів, лабільність черевних рефлексів,
позитивний симптом Марінеску-Радовичі.
Зовнішній вигляд хворих під час гострого нападу АС змучений, обличчя
бліде, риси обличчя загострені, очі запалі. Тривалість гострого
періоду становить приблизно 10 діб, надалі симптоматика згладжується і
проходить навіть без лікування, болі у м’язах починають
зменшуватись на п’ятий-шостий день, апетит відновлюється
першим, часто з’являється булімія, характерні довготривалі порушення
сну.На цій стадії відзначається зміна картини сп’яніння. Спостерігається
згладжування або повна відсутність початкової вегетативної реакції
на внутрішньовенне введення наркотика (“приходу”), але вона може
з’являтися знову при використанні різних домішок. Не
спостерігається виразного “кайфу” з лінивим задоволенням та
малорухливістю. У хворого зростає активність, з’являється потяг до
спілкування та домашньої праці.
Ознаки хронічної інтоксикації з’являються рано і є дуже помітними.
Розвивається виснаження, волосся та нігті стають ламкими, шкіра незвично
блідою з жовтушним відтінком. Хворі мають вигляд значно старший свого
віку, зуби стають крихкими та випадають, розвивається гіпохромна анемія,
порушення зору. Дуже тяжко переноситься навіть незначний холод. Різко
знижується знижується лібідо, виникають порушення ерекції,
якуляції, оргазму. Характерне різке зниження працездатності, втрата
цікавості до звичних справ, порушення психічних функцій, що
потребують певних розумових зусиль.
До ІІІ стадії опійної наркоманії доживають одиничні хворі. Відбувається
зниження толерантності, зникає стимулююча дія наркотика – хворі вводять
його для того, щоб уникнути абстинентного синдрому. Після перенесеного
АС вже не відбувається нормалізація стану.
Барбітуроманії. Зустрічаються не так часто, але за своїми наслідками є
значно важчими.Найчастіше зловживають засобами короткої дії
(барбаміл, бромурал, ноксирон, нітразепам). Наркотичне сп’яніння
виникає при прийомі подвійної чи потрійної дози. Необхідною умовою є
наявність установки на отримання ейфорічного ефекту – випадково
прийнята речовина викликає сонливість.
Перша фаза виникає відразу після внутрішньовенного введення (при
пероральному прийомі – лише у початківців”). У хворого “все пливе перед
очима”, він відчуває “м’який удар по голові”, мають місце
фотопсії. Ці відчуття суб’єктивно приємні. Характерне розширення зіниць,
гіперемія верхньої половини тулуба, різка м’язова слабкість.
У другій фазі підвищується моторна активність. Хворі відчувають
немотивовану радість, гіпербулічні потяги. Їх рухи невпорядковані,
хоча суб’єктивно вони вважають, що їх дії носять цілеспрямований
характер. Увага вкрай розсіяна, відзначається значна емоційна лабільність,
дисфорічні прояви. Виникають значні неврологічні дисфункції:
55
латеральний ністагм, диплопія, дизартрія, дизметрія, порушення
координації, послаблення рефлексів. АТ знижений, брадікардія,
посилене потовиділення. Такий стан триває 2-3 години.
Третя фаза характеризується глибоким сном.
У четвертій фазі спостерігається млявість, нездатність до концентрації
уваги, почуття розбитості. Виникає головний біль, нудота, блювота .При
передозуванні відсутня друга фаза, настає нерухомість, глибокий сон,
дихання Чейн-Стокса, гіпотермія. Смерть настає при розвитку паралічу
дихального центру. Фізична залежність від снодійних засобів формується
досить швидко – за 3-4 місяці. Абстинентний синдром розвивається
протягом перших діб після останнього вживання токсичної речовини.
Виникають різноманітні вегетативні порушення, до кінця першої
доби з’являються судоми литкових м’язів, гіперрефлексія, м’язова
гіпертонія. На другий день з’являються болі в епігастрії, блювота,
пронос, біль у крупних суглобах. До кінця третьої доби у більшості хворих
виникають судомні напади. Можливий розвиток психозу. Тривалість АС
становить 4-5 тижнів.
Наслідки токсикоманії з’являються дуже рано. Такі хворі бліді, колір шкіри
набуває брудного, землистого відтінку, на ній виявляються гнійні
висипи. АТ знижений, на ЕКГ – ознаки міокардіодістрофії. Різко
звужується коло інтересів. За 4-5 років може розвинутися помітна деменція.
Гашишна наркоманія. Найпоширеніша форма наркоманії, але на жаль, у
літературі існує багато досить суперечливих думок з її приводу.В Україні
поширене зловживання препаратами дикоростучої коноплі –
використовуються висушені квітучі верхівки жіночих рослин,
висушене листя, пилок. Поширені назви наркотика – “ганжа”, “онаша”,
“драп”, “трава”,“план”.
У 2020 році Організація Об'єднаних Націй виключила медичний канабіс з
категорії найнебезпечніших наркотиків у світі, таких як героїн.
Діючою речовиною є 9-дельта-тетрагідроканабінол. Існує його
синтетичний варіант, який має більшу активність у порівнянні з природним.
Гашиш, як правило, палять, рідше вживають усередину у игляді
відварів, або додаючи як приправу до їжі. Дія канабіноїдів (каннабіс і його
похідні) більше за інші речовини залежить від психологічної установки на
очікуваний ефект.
Перша фаза дії виникає через 3-10 хвилин після вживання наркотика.
Характеризується підозрілістю та тривожністю, передчуттям чогось
неприємного (на слензі це називають “випасти на зраду”,
“висадитися”). Тривалість цієї фази 5-10 хвилин. Друга фаза настає через
8-20 хвилин після паління, з’являється відчуття легкості, розслаблення,
благодушності. Виникають різноманітні розлади сприйняття –
змінюється відчуття простору, освітленості, розміру об’єктів, кольорів,
інтенсивності та характеру звуку, смаку, реальність може
сприйматися дискретно у вигляді низки кадрів. Мислення пов’язане
з емоційними переживаннями, сповільнене за темпом. Відзначається
підвищення переключення уваги. Поступово порушується свідомість.
56
Характерною є заразність емоцій у компанії паліїв: стан одного (веселість,
розгубленість, страх) передається без слів іншим.
Третя фаза дії гашишу являє собою психотичний стан зі сплутаністю та
маренням. Мислення набуває рис розірваності. Нерідко з’являються
галюцинації. Характерними є нав’язливі імітації реакцій оточуючих: хворий
сміється, коли хтось сміється, але не відчуває при цьому радості. Можливе
виникнення ехолалій та ехопраксій. З’являються наступні сомато-
вегетативні прояви: зіниці розширюються, обличчя та склери червоніють,
відзначається сухість слизових оболонок, може з’явитися тремор
кінцівок, парастезії.
Підвищується АТ та частішає пульс. Порушується координація,
виникає підвищення сухожильних рефлексів, латеральний ністагм,
спрага, посилюється апетит і лібідо.
Четверта фаза – фаза виходу. Збудження спадає до гіпоергії, з’являється
млявість, слабкість, знижується АТ. Хворі починають багато їсти
(“пробиває на хавку”). Потім настає тривалий, але неспокійний сон. Після
пробудження хворі також багато п’ють та їдять.
При передозуванні спостерігається різке розширення зіниць, відсутність їх
реакції на світло, гіперемія обличчя, помітна сухість губ та
слизової оболонки носу, голос хриплий, тахікардія до 120-130 поштовхів за
хвилину, АТ підвищений, координація різко порушується, виникає
гіперрефлексія. Можливе виключення свідомості від оглушення до коми,
психотичні форми (делірій, галюцинаторна сплутаність, аменція).
Слід зазначити, що можливість розвитку гашишної наркоманії
визнається далеко не всіма вченими. Для хворих на цей різновид
наркоманії характерною є психічна залежність, тоді як фізична
залежність від канабіноїдів досить незначна. Формування залежності
відбувається тривалий час, протягом декількох років регулярного паління.
Потяг формується за типом звички, а не емоційного закріплення, як у
випадках опійної, барбітурової та стимуляторної наркоманій.
Перша стадія гашишної наркоманії характеризується зникненням
симптомів, які зазвичай присутні спочатку (афективні реакції), на
фазі виходу стає коротшим або зовсім зникає сон, знижується
інтенсивність проявів інтоксикації. Без наркотика хворий стає
неспокійним, відчуває психологічний дискомфорт. Тривалість цієї стадії
від двох до п’яти років.
На другій стадії змінюється форма сп’яніння – зникають перша
та четверта фази, немає порушень свідомості. Значно скорочується
тривалість дії наркотика, тому хворий змушений палити
багаторазово для підтримування ефекту. Може розвитися незначний
компульсивний потяг до наркотика. Абстинентний синдром з’являється
через 4-5 годин після останньої цигарки: з’являються мідріаз,
позіхання, млявість, слабкість, дисфорії, зникає апетит, сон.
Наприкінці першої доби ці прояви посилюються, до них додається
тремор, підвищення АТ, гіперемія обличчя, слино- та сльозотеча. На
другий день з’являються сенестопатичні скарги (відчуття важкості і
57
 стиснення у грудній клітині, парастезії). Хворі неспокійні, вередливі.
Тривалість абстинентного синдрому – три-чотири тижні. На третю-
п’яту добу можливий розвиток абстинентного психозу.
Третя стадія розвивається протягом декількох десятків років постійної
наркотизації. Такі спостереження одиничні. На цій стадії
з’являється компульсивний потяг до вживання наркотику, стимулююча дія
наркотика змінюється тонізуючою, абстинентний синдром має
затяжний характер. Розвивається психоорганічний синдром. Виникають
міокардіодістрофії, пухлини верхніх дихальних шляхів, ангіопатії сітківки.
Інші наркоманії.
Ряд наркоманій, спричинених вживанням лікарських препаратів, зокрема
барбітуроманія, ефедринова наркоманія (ефедронщики) одночасно
відносяться і до токсикоманій, тому ми будемо їх розглядати в розділі
«токсикоманії.
З різних причин (неможливість дістати звичний наркотик, намагання
досягнути "особливого” задоволення та ін.) наркомани переходять до
вживання кількох наркотичних речовин. Приймання може бути
послідовним і паралельним. При полінаркоманії змінюється характер
потягу, він стає компульсивним, абстиненція набуває тяжчого характеру,
з’являються “мікстні” форми сп’яніння, швидше і глибше позначаються
зміни особистості.
Поєднання довготривалого вживання алкоголю і гашишу
зустрічається досить рідко; може призвести до гострого (за деліріозним
типом) чи хронічного (з шизофреноподібною картиною) психозу.
Зустрічаються ускладнені наркоманії, при яких зловживання
препаратами опію приєднуються до алкоголізму. В одних випадках це
роблять, щоб пом’якшити явища абстиненції, в інших – щоби подавити
патологічний потяг до алкоголю. Завжди перебіг наркоманії обтяжується.
Абстиненція перебігає за типом опійного синдрому, з характерною
“ломкою”, вегетативними симптомами; можуть бути депресії з суїцидами,
деліріозні розлади свідомості, епілептиформні напади.
Можливі трансформації наркоманії, в яких послідовно спостерігається
зло вживання гашишем, а потім опіатами й іншими наркотиками.
Зустрічається трансформація опійної наркоманії в токсикоманію
снодійними
засобами барбітурового ряду та інших. Опійно-барбітурова абстиненція
продовжується триваліше, до 1,5–2 місяців, можливі гострі психози, великі
епілептиформні судомні напади, зниження і випадіння пам’яті, виражені
м’язево-суглобові та спинальні болі, різка деградація особи, що вказує на
те, що трансформація наркоманії – якісно інший стан, коли симптоми
мононаркоманії не просто складаються, а й набувають нових ознак.

Токсикоманії, або зловживання психоактивними речовинами, - це хворобливий потяг

до приймання певних речовин із метою досягнення стану ейфорії або отримання
штучного збудження, внаслідок чого розвиваються психофізична залежність і своєрідна
деградація особистості, нерідко настає передчасна смерть.
58
 Одним із найактуальніших завдань в лікуванні наркоманій є проблема попередження
рецидивів захворювання. Тобто розрив патологічного кола наркотик-абстиненція-
наркотик. Цього досягають двома шляхями:
- блокування ефекту наркотика за допомогою антагоністів;
- застосування речовин імітаторів, які імітують ефект наркотика.
Антагоністи здатні блокувати рецептори, які викликають ейфорію від наркотика. З
цією метою використовують налтрексон. Дія його триває близько 10 годин, а
вживають всередину. Лікування проводиться за індивідуальною схемою. А курс
лікування до 6 місяців.
Імітатори – до них належить метадон (бупренорфін). Метадонова терапія – одна з
різновидів замісної терапії, що спрямована на стабілізацію життя наркозалежних людей,
а в ідеалі – позбавлення від цієї залежності. Вона призначається тоді, коли клінічно
доведено, що людина не в змозі відмовитись від наркотиків. Тобто, дається медичне
підтвердження, що людина намагалась лікуватись іншими методами і їй це не
допомогло. Для стабілізації життя хворого призначають препарати опіоїдного ряду, які
пригнічують основний компонент залежності - бажання «ейфорії». Окрім того,
стабільне вживання ліків позитивно впливає на психологічній стан пацієнта.
Застосування цього методу має як своїх прихильників, так і противників.
Існують загальні рекомендації щодо госпіталізації хворих на наркоманії:
а) стаціонарне лікування показане у всіх випадках сформованої залежності;
б) підлітки до 16 років госпіталізуються за згодою батьків, після досягнення
16-річного віку вже потрібна їхня власна згода;
в) невідкладна госпіталізація без згоди хворого показана при наявності гострої
психотичної симптоматики, а після зникнення психозу необхідне
отримання згоди хворого на подальше лікування.
Майже при всіх формах наркоманій використовують радикальне і повне
припинення вживання речовини, що викликала залежність (лише при
барбітуровій токсикоманії препарат відміняють літично через небезпеку розвитку
епілептичного статусу – фенобарбітал по 0,1 мг два рази на добу).
При лікуванні абстинентного синдрому з метою видалення наркотичної речовини з
організму - дезінтоксикаційна терапія, призначають вітаміни.
Для усунення психічних розладів використовують: при депресивних станах –
амітриптилін, при дисфоричних явищах – карбамазепін, неулептил, сонопакс, при
афектах страху та тривоги – діазепам, лордіазепоксид, при порушеннях сну – нітразепам,
левопромазін на ніч.
Вегетативні порушення ліквідують за допомогою центральних альфа-
адреноблокаторів – пірроксану по 15-30 мг 2-3 рази на добу, холінолітиків,
транквілізаторів. Для лікування опійного АС в останні роки використовують клонідин-9-
клофелін. У постабстинентному періоді використовують неспецифічні
загальнозміцнюючі засоби.
Пригнічення потягу до наркотиків є найактуальнішою проблемою лікування
наркоманій. Такий ефект (не завжди стійкий) спостерігається при використанні методів
умовно-рефлекторної та аверсивної терапії, при яких у пацієнтів викликають умовно-
рефлекторну реакцію у вигляді блювоти та інших неприємних переживань, на вигляд чи
запах психоактивної речовини, або формують відповідний страх методом “кодування”.
59
 Головним же лікувально-реабілітаційним методом є вивчення проблем , які
штовхають його до наркотизації, та винайдення шляхів їх розв’язання. Велику роль
у такому підході відіграє психотерапія. З її допомогою долається анозогнозія пацієнта,
виявляються джерела внутрішнього напруження і конфліктів, проводиться пошук шляхів
х вирішення. Необхідною умовою для успішного лікування є визнання хворим своєї
хвороби, бажання позбавитися хворобливої залежності та досягнення довірливих
відносин між фельдшером та пацієнтом.

20. Тютюнопаління. Клініка абстинентного синдрому. Профілактика та

диспансеризація пацієнтів з токсикоманіями.
Тютюн – найголовніший і найглобальніший вбивця. Тобто кожних 8 секунд на
земній кулі помирає людина з цієї причини. Якщо відношення до тютюнопаління не
зміниться, то за прогнозами експертів у 2030 році з цієї причини буде помирати понад
10млн. чоловік.
Тютюновий дим містить канцерогенні речовини. Він містить нікотин, чадний газ,
аміак, синильну кислоту, ціанистий водень, ацетон і значну кількість речовин, які
спричиняють утворення злоякісних пухлин. Палінням спричинені 30% усіх смертей від
онкологічних захворювань. Воно зумовлює розвиток раку органів дихання: порожнину
рота і верхніх дихальних шляхів, стравоходу, підшлункової залози. Доза нікотину 60мг-
сметрельна, в одній сигареті в середньому 0,5 мг.
Негативно впливає пасивне тютюнопаління на здоров’я оточуючих. В приміщенні з
курцем протягом лише 1 години людина, яка не палить, кожного разу спалює по
половині сигарети. Тютюновий дим у таких випадках спричиняє головний біль,
нездужання, зниження працездатності, швидку втому, загострення верхніх дихальних
шляхів. Особливо небезпечне пасивне паління для дітей.

14. Вплив нікотину на психіку та внутрішні органи.

Найбільше страждає від тютюнопаління репродуктивна функція людини. Згідно
досліджень англійських вчених 120 тисяч англійців у віці від 30 до 40 років стали
мпотентами саме через тютюновий дим. У сім'ях де вживали тютюн під час вагітності -
природжені каліцтва у дітей трапляються вдвічі частіше, народжуються неповноцінні та
мертвонароджені діти та викидні. Особливо до 70% природжених вад та дефектів лиця.
Матері які палили під час вагітності мають дітей з відхиленою від норми
поведінкою, ці діти гірше вчаться в школі і частіше розпочинають вживання
наркотичних препаратів. Куріння під час вагітності збільшує ризик викиднів, знижує
масу тіла новонароджених, збільшує частоту внутрішньоутробних випадків смерті
плоду, є причиною гальмування фізичного і розумового розвитку новонародженої
дитини. Воно також зменшує здатність до дітонародження у жінок і порушує
спермоутворення у чоловіків.
Вживання тютюну відбувається через органи дихання. Тому перш за все страждає
легенева система: повітряні шляхи і легенева тканина. Легені у 80% курців чорного
60
 кольору. Якщо починати курити у віці 12-13 років, то у 67% у тридцятирічному віці
можна мати таке захворювання як емфізема легенів. Тютюнопаління є причиною 90%
усіх випадків захворювань на рак легенів.
За даними соціологічних досліджень в Україні палить кожний третій підліток 12-14
років. Активно палити як хлопці так і дівчата починають до 14 років, а перші спроби
кожен десятий підліток відмічає ще у віці до 10 років. Саме у цей період формується
репродуктивне здоров’я, тому тютюнопаління приносить непоправну шкоду. Шкідливий
вплив нікотину на статеву систему проявляється у вигляді різних порушень
менструального циклу, в тому числі і маточних кровотеч.
Деякі інгредієнти тютюнового диму розчиняються в слині і з нею потрапляють у
шлунок, цим самим викликаючи виразку шлунка (у 10 разів частіше) ніж у тих осіб, що
не вживають тютюну.
Особливо негативно систематичне отруєння впливає на серцево-судинну систему. У
всіх хто палить частота скорочень частіша у 2-2,5 рази, таким чином скорочується час
відпочинку для серця і воно скоріш зношується. У12-13 разів частіше трапляються
захворювання серця: серцева недостатність, інфаркт міокарду, стенокардія, звуження
судин. До 40% усіх смертних випадків від ішемічної хвороби серця, інфаркту та інсульту
пов'язані з палінням сигарет.
Паління призводить до руйнування головного структурного елементу шкіри –
колагену. Втрачає свою еластичність шкіра та слизові оболонки. З'являються зморшки
лице набуває вигляду вижатого лимону, голос стає низьким та хриплим.

15. Характеристика абстинентного нікотиноманічного синдрому.

1. Нікотинова залежність.
Нікотинова залежність має три стадії:
перша стадія епізодичне паління не більше 5 сигарет на день, що викликає незначні
зміни у діяльності нервової системи;
друга стадія - постійне паління від 5 до 15 сигарет на день, при цьому виникає
незначна фізична залежність та при припиненні паління розвивається стан, важкий як
фізично так і психічно, його знімає паління чергової сигарети;
третя стадія-постійне викурювання від однієї до півтори пачки на день,
виробляється звичка палити натщесерце, відразу після їжі або серед ночі, звикання дуже
сильне. Припинення паління викликає тяжкий стан, виражені зміни у нервовій системі і
внутрішніх органах. Токсичне руйнування організму.
Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті сигарету. Ніхто не
може докурити першої сигарети до кінця. Цьому заважають запаморочення й нудота, а
часом і ще неприємніші відчуття, такі як інтенсивне слиновиділення, шум у голові,
головний біль, серцебиття, загальна слабкість, тремтіння рук, блювання, пронос. У
тяжких випадках людина непритомніє. Поступово організм пристосовується до нікотину
і куріння не викликає таких неприємних відчуттів, виникає абстиненція. Хоча отруєння
організму триває, але довго воно ніяк не виявляється.
З припиненням куріння у пацієнтів виникають: розлад сну, сонливість вдень,
головні болі, шум у голові, запаморочення, сильне, іноді болісне прагнення
палити ,виражена депресія, туга, апатія, слізливість, сильна дратівливість,виражені
розлади з боку серця (болі, «поколювання», серцебиття, аритмія, «серцева слабкість»),
виражені розлади шлунково-кишкового тракту (диспепсія, проноси, біль в шлунку).
61
 21. Первинна, вторинна та третинна психопрофілактика.
Психопрофілактика – це галузь психіатрії, яка займається розробкою
заходів по попередженню захворювань і їх наслідків, а також
психосоматичних розладів. В психопрофілактику входить охорона людини
від психічних захворювань і їх рецидивів, попередження виникнення
розумової відсталості, психопатій неврозів і інших порушень психіки, що
виникають внаслідок уражень головного мозку.
На сьогоднішній день виділяють первинну, вторинну і третинну
психопрофілактику.
До первинної психопрофілактики відносяться заходи, спрямовані на
попередження психічних захворювань у здорового населення.
До вторинної психопрофілактики відносяться заходи, які передбачають
лікування психічного захворювання, виявленого на початковій стадії
розвитку, з метою припинення патологічного процесу на початковому етапі,
недопущення розвитку гострої форми хвороби, важких її проявів та
переходу в хронічну форму хвороби.
До третинної психопрофілактики відносять роботу з хворим, яка б
попереджувала його інвалідизацію у випадку психічного захворювання.
Психопрофілактика включає в себе ряд заходів по використанню
природних, кліматичних, гігієнічних, медико-біологічних і інших факторів,
які впливають на механізми розвитку і функціонування організму. Сюди
входять:
a. Попередження спадкової патології (медико-гігієнічна консультація при
наявності спадковості від батьків)
b. Припинення дії проникаючої радіації, побутової інтоксикації (в тому
числі алкоголю і нікотину), хронічних фізичних і психічних навантажень, і
інших шкідливих зовнішніх факторів (шуму, забруднення води, землі,
повітря токсичними відходами), забезпечення повноцінного і раціонального
харчування, житлово-побутових умов, санітарно-гігієнічних умов праці та
відпочинку.
c. Своєчасного і повноцінного лікування соматичних захворювань батьків і
дітей (особливо матерів у період вагітності), правильна організація пологів.
d. Попередження шкідливої для здоров’я різкої зміни кліматичних умов
(напр.: відпочинок в північних областях при наявності серцево-судинного
захворювання, що може спричинити органічне ураження головного мозку).
e. Забезпечення правильної організації праці для вагітних на виробництві,
запобігання порушень техніки безпеки.
Перелік практичних навичок.
психіатрія
1. Оцінювання загального стану пацієнта.
ОЦІНКА СТАНУ ПАЦІЄНТА - ЗА АЛГОРИТМОМ АВСDE

1. А - прохідність дихальних шляхів (Airway)

1.1. Визначте симптоми непрохідності дихальних шляхів: порушення

62
прохідності дихальних шляхів сприяє виникненню парадоксального дихання та
участі у диханні додаткових дихальних м'язів; центральний ціаноз є пізнім
симптомом непрохідності дихальних шляхів; у пацієнтів, які знаходяться у
критичному стані порушення свідомості часто спричиняє порушення прохідності
дихальних шляхів (западання язика, м'якого піднебіння).
1.2. Кисень у високій концентрації: за допомогою маски з резервуаром;
переконайтесь, що подача кисню достатня (> 10 л/хв).

2. В - дихання (Breathing)
Під час оцінки дихання важливо визначити та лікувати стани, які є
безпосередньою загрозою для життя - важкий напад астми, набряк легень,
напружений пневмоторакс, гемоторакс.
2.1. Виявіть ознаки, які можуть свідчити про порушення дихання:
надмірна пітливість, центральний ціаноз, робота додаткових м’язів або черевний
тип дихання.
2.2. Визначте ЧД - в нормі це 12-20 дихальних рухів за 1 хвилину.
2.3. Оцініть спосіб дихання, глибину дихання та перевірте, чи рухи
грудної клітки симетричні.
2.4. Зверніть увагу на надмірне наповнення шийних вен (наприклад, при
важкій астмі або напруженому пневмотораксі), наявність та прохідність
плеврального дренажу та інше.
2.5. Проведіть аускультацію та перкусію легень.
2.6. Визначте положення трахеї - її зміщення може свідчити про
напружений пневмоторакс, фіброз легень або рідину у плевральній порожнині.

3. С - кровообіг (Circulation)
3.1. Оцініть колір шкіри на відкритих частинах (кисті): синя, рожева, бліда
або мармурова.
3.2. Оцініть температуру кінцівок: холодна чи тепла.
3.3. Оцініть капілярне наповнення - в нормі до 2 сек. Збільшене капілярне
наповнення може вказувати на знижену периферійну перфузію.
3.4. Оцініть наповнення вен - можуть бути помірно наповнені або запалі
при гіповолемії.
3.5. Визначте ЧСС. Знайдіть периферійний пульс та пульс на великій
артерії, оцініть його наявність, частоту, якість, регулярність та симетричність.
3.6. Виміряйте артеріальний тиск.
3.7. Вислухайте тони серця.

4. D – неврологічні порушення. Скорочена оцінка неврологічного стану з

акцентуванням на вербальний контакт, наявність м’язової слабкості,
неспроможність (Disability)
Найчастіше причинами порушень стану свідомості є важка гіпоксія,
гіперкапнія, ішемія мозку або застосування лікарських засобів із седативним
ефектом або анальгетиків.
4.1. Оцініть зіниці (діаметр, симетричність, реакція на світло).
4.2. Швидко оцініть стан свідомості пацієнта за шкалою AVPU: Alert
63
(орієнтується), Vocal (реагує на голос), Pain (реагує на біль), Unresponsive (не
реагує на жодні подразники). Можна застосувати також шкалу Глазго (Glasgow
Coma Scale).
4.3. Визначте рівень глюкози, щоб виключити гіпоглікемію. Якщо рівень
глюкози нижче ніж 3 ммоль/л, забезпечте в/в 50,0 мл 20% розчину глюкози.

5. Е – огляд травмованого з голови до п’ятки (Exposure)

5.1. Зберіть детальний анамнез у пацієнта, його рідних, друзів.
5.2. Ознайомтесь з медичною документацією пацієнта: перевірте
показники життєвих параметрів та їх зміни у динаміці, перевірте, які лікарські
засоби пацієнтові призначені та які він приймає.

2. Методи фіксації пацієнта.

   У випадку психомоторного збудження, яке не піддається гамуванню, для

запобігання нанесення шкоди собі і оточуючим,  необхідна іммобілізація психічно
хворого.

Етапи виконання.

Підготувати необхідні матеріали та обладнання

1.До пацієнта підходять, двоє санітарів, один з яких тримає у руках ковдру.

2.Поки один відволікає його увагу, інший накидує ковдру на голову.

3.Санітари фіксують руки і ноги пацієнта і укладають його у ліжко.

4.Утримують у ліжку троє чоловік. Один тримає руки біля запястя, інший ноги
вище колін, третій утримує голову.

5.На голову накладають рушник і фіксують до ліжка. 

З метою профілактики переломів ребер не можна давити на грудну клітку.

       У випадку тривалого збудження, пацієнта на нетривалий час фіксують до

ліжка. Для фіксації кінцівок використовуються паски, або стрічки-панчохи. Стрічку
у вигляді петлі накладають на запястя і гомілки і привязують до рами ліжка.

       Для переведення збудженого пацієнта з палати у палату, до нього підходять

ззаду і склавши його руки навхрест, ідуть поруч з ним. Пацієнта супроводжує при
цьому два працівники, кожен з яких утримує одну руку біля запястя. З метою
попередження травм медичних працівників, заборонено іти попереду пацієнта.

3. Правила транспортування збуджених хворих.

Основні принципи транспортування хворих з психічним збудженням
64
 Якщо хворому необхідна госпіталізація, лікар повинен організувати його
транспортування.

1. Хворого одягають відповідно сезону.

2. Супроводжують хворого не менш 3-х чоловік: двоє з боків, третій ззаду.

3. Щоб пацієнт не втік, його підтримують за руки, садять в автомобіль.

4. В дорозі потрібен безперервний нагляд за хворим. Якщо транспортування

хворого здійснюється в потязі, медичні працівникі повинні вимагати від
працівників транспорту окреме купе. Хворих краще транспортувати лежачі. При
виході з автомобіля, у разі опору пацієнта, слід дотримуватися особливих засобів
безпеки: два чоловіка ведуть хворого, тримаючи його за руки (одна рука стискає
кисть хворого, друга рука утримує руку хворого над ліктьовим суглобом). При
цьому треба знаходитися збоку від хворого. Щоб вберегтися від ударів головою,
потрібно підіймати руки хворого вгору і вбоки. Третій супроводжуючий повинен
йти позаду, щоб допомогти при спробах хворого вирватися.

4. Надання невідкладної допомоги при епілептичному нападі, епілептичному статусі.

Надання невідкладної допомоги при епілептичному нападі,
епілептичному статусі
Допомога при нападі
1. Покладіть пацієнта на бік (або на спину і голову поверніть убік) і
утримуйте в такому положенні.
2. Під голову покладіть м’який предмет (подушка, одяг).
3. Розстібніть пацієнту комір, пасок.
4. Якщо пацієнт ще не стиснув міцно щелепи, то вставте йому між кутніми
зубами гумовий валик або скручену джгутом тканину або шпатель (ложку),
огорнутий тканиною.
Увага! Не намагайтесь розціплювати зуби металевим предметом, який
може ушкодити зуби і щелепи, не треба також вставляти між щелепами дрібні
та неміцні предмети.
6. Притримуйте руки і ноги пацієнта під час клонічних судом, але не
тисніть на них.
7. Після закінчення нападу огляньте пацієнту ротову порожнину,
пересвідчитесь, що язик не перекриває дихальні шляхи.
8. Перенесіть пацієнта на ліжко.
9. Якщо напад стався в медичному закладі, то обов’язково викличте лікаря
та за його призначенням введіть протисудомні засоби (25% розчин сульфату
магнію, 0,5% розчин сибазону).
Запам’ятайте! Головне при наданні допомоги запобігти травмуванню
пацієнта.
Допомога при епілептичному статусі
1. Негайно викличте лікаря (за його відсутності - бригаду ШМД)
2. Забезпечте прохідність дихальних шляхів (за допомогою
електровідсмоктувача, язикотримача, повітровода), інгаляцію кисню та при
необхідності – ШВЛ.
3. Запобігайте травмуванню пацієнта (див. Допомога при нападі).
4. Виміряйте АТ, ЧСС, забезпечте доступ до вени.
5. За призначенням лікаря введіть в/в 2 мл 0,5% розчину сибазону в 20 мл
40% розчину глюкози (або 0,9% розчину натрію хлориду), через 10 хвилин
65
 ін’єкцію повторюють до загальної дози 6-8 мл.
6. Якщо після 2-3 ін’єкцій сибазону напади не припиняються, то
застосовують в/м 10% розчин натрію тіопенталу з розрахунку 1 мл на 10 кг
маси хворого.
7. Для підтримання серцевої діяльності введіть за призначенням лікаря в/в
0,5-1мл 0,5% розчину строфантину в 20 мл 0,9% розчину натрію хлориду.
Запам’ятайте! Пацієнта з епілептичним статусом терміново
госпіталізують в реанімаційне відділення
Основні напрямки надання допомоги в реанімаційному відділенні:
 припинення судом;
 ліквідація серцево-судинних і дихальних розладів;
 боротьба з набряком головного мозку;
 нормалізація гомеостазу.

5. Особливості годування пацієнтів із порушенням психіки.

6. Техніка штучного годування пацієнтів у разі відмови від їжі.
Техніка харчування хворого через шлунковий зонд. Цю процедуру викопує
лікар, а медична сестра йому допомагає. Для цього треба мати шлунковий зонд
(м'яка гумова, пластмасова або силіконова трубка довжиною 1— 1,5 м,
діаметром 3—5 мм), лійку ємністю 200—250 мл або шприц Жане, вазелінову
олію або гліцерин.
Перед годуванням хворого зонд та лійку або шприц Жане кип'ятять і
охолоджують до кімнатної температури. Страви підігрівають до температури 45
—55 °С. Кінець зонда змащують вазеліновою олією або гліцерином.
Якщо можливо, вводять зонд у положенні хворого сидячи Якщо це неможливо
(непритомний стан, надмірне виснаження, слабкість хворого), то вводять зонд у
положенні хворого лежачи на боку. Щоб увести шлунковий зонд через ніс, треба
відхилити голову хворого назад, зонд ввести У ніс, повільно просуваючи його
вздовж внутрішньої стінки нижнього носового ходу (мал. 40). Коли зонд увійде в
носоглотку на глибину 15—17 см, голову хворого нахиляють трохи вперед,
вказівний палець вводять у рот, намацують кінець зонда, злегка притискують
його до задньої стінки глотки, а другою рукою просувають зонд далі до шлунка,
загалом приблизно на довжину 45— 50 см.
Слід пам'ятати таке: якщо зонд потрапив замість стравоходу до гортані або
трахеї, у хворого в стані притомності починається кашель, у непритомному стані
це може виявитися появою ціанозу або задишки.
Як перевірити, чи не потрапив зонд у трахею?
До кінця зонда підносять пушинку вати і дивляться, чи не колихається вона в такт
дихальним рухам грудної клітки. Що робити, якщо зонд потрапив у дихальні
шляхи? Зонд необхідно вийняти, а потім обережно, за правилами ввести його.
Зонд можна вводити і через рот (мал. 41). Для цього кінець зонда кладуть на
корінь язика, просять хворого зробити ковтальні рухи. Далі вводять зонд за
вказаними вище правилами.
Якщо під час уведення зонда хворий міцно стискує щелепи, його рот
розширюють за допомогою роторозширювача або вводять у рот палець,
обгорнутий бинтом (на випадок, якщо хворий стисне щелепи), і надавлюють ним
на корінь язика.
Слід пам'ятати, що при введенні зонда не можна застосовувати силу. При
наявності перешкод процедуру слід припинити, бо можуть виникнути важкі
ускладнення (перфорація стравоходу або шлунка, носова, стравохідна або
шлункова кровотеча).
Введений зонд треба зафіксувати лейкопластирем до шкіри щоки або
зовнішнього слухового проходу. Якщо хворий знаходиться у непритомному стані,
вільний кінець зонда фіксують до губи або щоки шовковим швом.
66
 Через шлунковий зонд можна вводити молоко, вершки, сирі яйця, м'ясні та рибні
бульйони, рідкі слизисті каші та супи, соки, компоти, рідкі киселі, солодкий чай.
7. 85
Температура страв повинна становити 50—60 °С. Годувати хворого слід 5—6
разів на день. Порції страв мають бути невеликими — 300—400 мл.
Крім цього, необхідно знати, що зонд можна залишати в шлунку протягом 2—3
днів, але при цьому пильно стежити за хворим. Після закінчення годування
хворого в зонд наливають невелику кількість (100—150 мл) теплої води, щоб
промити ного та звільнити від залишків їжі. Після цього затискують зонд
затискачем, щоб у шлунок не потрапляло повітря.

8. Методика лікування інсуліном (під наглядом лікаря).

Інсуліно-коматозна терапія застосовується з 1933 року. Хворому натще
підшкірно вводять індивідуально підібрані дози інсуліну, що зумовлює
настання гіпоглікемічної коми або субкоматозного стану, які через 20
хвилин гамують внутрішньовенним уведенням 40% розчину глюкози.
Тривалість курсу - 10-30 діб. Використовується для переривання гострих та
підгострих станів шизоафективної структури а також для усунення
резистентності до психофармакотерапії.
Перед проведенням ІТ хворому необхідно провести дослідження: загальний
аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові з обов'язковим визначенням рівня
цукру і вивченням «цукрової кривої», рентгенографію легень,
електрокардіографію. Для вирішення питання про допуск до ІТ призначають
консультацію терапевта. За індивідуальними показаннями можна призначити і
інші дослідження. Після вечері напередодні дня проведення ІТ пацієнт не
повинен нічого їсти. Сеанс проводять вранці натщесерце. На період сеансу
хворого фіксують в положенні лежачи. Перед сеансом пацієнтові пропонують
спорожнити сечовий міхур. Потім роздягають (для доступу до вен, можливості
повного фізикального огляду) і вкривають. Кінцівки необхідно надійно фіксувати
(на випадок гіпоглікемічних збуджень)

9. Визначення алкогольного сп’яніння.

Визначення алкогольного сп’яніння

Оснащення 1. Фонендоскоп.
2. Тонометр.
3. Ліхтарик для перевірки зіничного рефлексу.
4. Алкотест (технічний засіб для вимірювання вмісту
етилового спирту у видихуваному повітрі).

Підготовка 1. Обстеження пацієнта проведіть у теплому приміщенні.

пацієнта 2. Якщо дозволяє стан пацієнта,посадіть його на кушетку
(при неможливості – покладіть на неї).
3. Зберіть у пацієнта паспортні данні та відомості про
останнє вживання алкоголю.
Підготовка 1. Помийте руки.
фельдшера 2. Висушіть рушником та зігрійте.
67
Послідовність 1. Оцініть зовнішній вигляд обстежуваної особи : стан
виконання одягу, шкіри, наявність пошкоджень.
2. Оцініть поведінку обстежуваної особи (адекватна,
напружена, замкнута, роздратована, збуджена, агресивна,
ейфорична, балакуча, метушлива; настрій нестійкий,
млявий, загальмований, скарги на свій стан).
3. Оцініть стан свідомості, орієнтування на місці, у часі
та власній особистості.
4. Оцініть мовну здатність: зв’язність висловлювань,
наявність дизартрії.
5. Оцініть колір шкіри, слизових оболонок очей, язика,
наявність спітніння, гіперсалівації.
6. Визначте, чи є порушення дихання ( прискорення,
уповільнення, кількість подихів за хвилину).
7. Виміряйте ЧСС, АТ.
8. Оцініть ширину зіниць, реакцію їх на світло, наявність
ністагму.
9. Оцініть міміку (звичайна, млява, жвава).
10. Запропонуйте пройти пацієнту по кабінету, ставлячи
п’ятку однієї ноги перед носком іншої (як по лінії). Оцініть
ходу (хитка, розкидування ніг під час ходи, хитання на
поворотах).
11. Запропонуйте пацієнту стати в позу Ромберга (ноги
поставити разом, руки витягнути вперед, закрити очі).
Оцініть чи є порушення рівноваги, тремор рук.
12. Перевірити точність і координацію рухів за допомогою
пальце-носової проби (із закритими очима доторкнутися
кінчиком вказівного пальця до кінчика носа).
13. Визначити,чи є у обстежуваного запах алкоголю з
рота.
14. Запропонуйте обстежуваному пройти тест на
визначення алкоголю у видихуваному повітрі (за допомогою
спец. технічного засобу).
15. Запропонуйте обстежуваному здати кров і (або) сечу
на визначення вмісту алкоголю.

10. Надання долікарської допомоги при гострій алкогольній інтоксикації.

Невідкладна допомога при гострій алкогольній інтоксикації

Показання: тяжке алкогольне сп'яніння.

Розлади психічної діяльності виражені різними по глибіні симптомами:
оглушення, порушення орієнтації, різка загальмованість, сонливість, мала
доступність контакту, нерозуміння суті питань, окремі беззмістовні
висловлювання, вегето-судинні порушення, блідість шкіряних покровів,
акроціаноз, гіпергідроз, хрипле дихання з переривами, тахікардія, тривала
гіпотонія, зіниці широкі зі слабкою реакцією на світло, неконтрольоване
68
 сечоспускання, рухові та нервово-м язові порушення, що проявляються
неспроможністю самостійно стояти та виконувати цілеспрямовані дії,
пригнічення сухожильних та періостальних рефлексів, спонтанний ністагм,
амімія, дизартрія, відчуття різкого запаху алкоголю з рота.
Завдання терапії.
Припинити подальше всмоктування алкоголю, прискорити виведення
алкоголю з організму, захистити та підтримати функціональні системи
організму, що страждають від інтоксикації, запобігти розвитку можливих
ускладнень. У важких випадках і загрозі виникнення коматозного стану
надається невідкладна допомога.
Терапевтична тактика
Промивання шлунку
Введення через зонд 2-3 стол. ложок подрібненого активованого вугілля
та послаблюючого.
Через 10 – 15 хвилин ввести через зонд 100-200 мл 4 % бікарбонату
натрію.
Внутрішньовенно крапельно 500 мл. 5% розчину глюкози, 5-10 мл., 5%
розчину аскорбинової кислоти, 1-2 мл. 1% розчину нікотинової кислоти
Унітіол 5% розчин до 10 мл. Внутрим’язово або тіосульфату натрію 30%
розчин 10 – 30 мл в/в.
Магнезія 25% розчин 10 мл. в/м.
При розвитку алкогольної коми, окрім вищезгаданих заходів, призначається
форсований дііурез, при необхідності катетеризація сечового міхура.

11. Визначення та зняття алкогольного абстинентного синдрому.

12. Визначення наркотичного сп’яніння.
Визначення наркотичного сп’яніння

Оснащення 1. Фонендоскоп.
2. Тонометр.
3. Тести для експрес-аналізу сечі на наркотичні речовини
(опіати, амфетамін, марихуану тощо).
4. Ємкість для збирання сечі.

Підготовка 1. Обстеження проведіть у теплому приміщенні, що гарно

пацієнта освітлюється.
Підготовка 1. Перед і після обстеження вимийте і висушіть руки
фельдшера рушником.
Послідовність 1. Оцініть зовнішній вигляд обстежуваної особи: зверніть
виконання увагу на такі сомато-неврологічні стигми, як ознаки
зниженого живлення, одутлість обличчя, рідкий волосяний
покрив, западіння очних яблук, помутніння погляду або
особливий блиск очей, почервоніння склер, жовто-землистий
колір шкіри, ламкість нігтів, патологія ротової порожнини
(гінгівіт, стоматит, випадіння зубів, виражений карієс).

69
 2. Оцініть візуально і пальпаторно стан вен, наявність
рубцевих змін, слідів від ін’єкцій.
Зверніть увагу! Наркомани можуть робити ін’єкції в
нетипових місцях (під пахвинні впадини, пахову ділянку, під
грудну залозу, надколінні ямки тощо).
3. Оцініть поведінку обстежуваної особи: ейфорична,
збуджена, агресивна, балакуча, млява, загальмована.
4. Оцініть стан свідомості, орієнтування на місці, у часі та
власній особистості.
5. Оцініть мовну здатність: зв’язність висловлювань,
наявність дизартрії, сповільнення мови, захриплість голосу.
6. Оцініть ширину зіниць, їх реакцію на світло, наявність
ністагму.
Звернуть увагу! Для інтоксикації опіатами характерне різке
звуження зіниць, для інтоксикації канабісом, барбітуратами,
транквілізаторами, стимуляторами – розширення зіниць.
7. Оцініть колір шкіри, слизових очей, язика, наявність
спітніння або сухості шкіри, геперсалівації або сухості в
роті.
8. Виміряйте АТ, ЧСС, частоту дихання.
Зверніть увагу! Для інтоксикації опіатами характерна
брадикардія, інші наркотичні речовини викликають
тахікардію.
9. Оцініть міміку, ходу, координацію рухів, рівновагу.
10. Запропонуйте обстежуваному тест на експрес-аналіз сечі:
для цього пацієнт збирає 50 мл сечі, в яку занурюють тест-
смужку, поява однієї забарвленої смуги свідчить про
наявність відповідного наркотику в сечі, поява двох смуг
свідчить про відсутність наркотика.

13. Санітарно-освітня робота серед молоді з проблеми алкоголізму.

14. Санітарно-освітня робота серед молоді з проблеми наркоманії.
15. Надання долікарської допомоги при гострій наркотичній інтоксикації.
Надання долікарської допомоги
при гострій наркотичній інтоксикації
Гостре отруєння наркотичними речовинами проявляється розладами
свідомості від оглушення до коми, часто виникає психомоторне збудження,
судомні напади, характерні розлади дихання, бради- або тахікардія, зміни АТ,
нудота, блювання, гіперемія або блідість шкіри, різке звуження або розширення
зіниць із порушенням реакції на світло.
І. В усіх випадках, не залежно від того, застосовуються спеціальні антидоти
чи ні, необхідним у межах невідкладної допомоги є комплекс заходів, що
забезпечує підтримання життєво-важливих функцій організму:
1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів.
70
 2. Промивання шлунку через зонд 1-2 л 0,1% розчином перманганату калію,
1-2 л води у суміші з активованим вугіллям.
3. Корекція порушень роботи серцево-судинної системи: при артеріальній
гіпертензії 10 мл 25% сульфату магнію в/м, 3-4 мл 0,5% розчину дибазолу в/в; при
артеріальній гіпотензії, серцевій недостатності 1 мл 0,6% розчину корглікону в/в,
5-10 мл панангіну в/в, 2 мл кордіаміну п/ш, преднізолон
30-60 мг в/в.
4. Купірування психомоторного збудження, судомних нападів: 2-4 мл 0,5%
розчину сибазону в/в.
5. Боротьба з гіпертермією : при підвищенні температури тіла до 39-40 оС – 1
мл 50% розчину анальгіну в/м, обтирання спиртово-водною сумішшю,
використання міхура з льодом.
ІІ. Введення специфічних антидотів:
1. При отруєнні опіатами 2 мл 0,5% розчину налорфіну (налоксону) в/в, при
неможливості в/в ведення – ввести препарат в/м чи п/ш. При недостатньому
ефекті (через 2-3 хв повинно відбутися розширення зіниць і відновлення дихання)
від першої ін’єкції, ввести повторно в тій же дозі кілька разів з інтервалами в 10-
15 хв. Загальна доза не повинна перевищувати 8 мл!
2. При отруєнні барбітуратами 5-10 мл 0,5% розчину бемегриду в/в.
3. При отруєнні атропіном –15-30 мг фізостигміну в/м.

16. Визначення абстинентного синдрому при морфінізмі, барбітуроманії, гашишизмі.

Визначення абстинентного синдрому
при морфінізмі, барбітуроманії, гашишизмі
Оснащення 1. Тонометр.
2. Фонендоскоп.
Підготовка Обстеження пацієнта проведіть у теплому приміщенні,
пацієнта посадивши його на кушетку або ліжко.
Підготовка Перед і після обстеження вимийте та висушіть руки
фельдшера рушником.
Послідовність Абстинентний синдром формується на другій стадії
виконання наркоманії як прояв фізичної залежності. Симптоми
розвиваються в середньому через 8-12 годин після
припинення вживання наркотику, достигають максимуму на
2-10 добу.
1. З’ясуйте у пацієнта або його родичей данні про вживання
їм наркотичних речовин (вид наркотику, тривалість вживання,
шлях введення, щоденну дозу, коли в останній раз вживав
наркотик).
2. Оцініть настрій та психічний стан пацієнта (дисфоричний,
збуджений, тривожний, депресивний, стан незадоволеності,
нервового напруження).
3. З’ясуйте, чи є розлади сну, апетиту, судомні напади,
посмикування м’язів.
4. З’ясуйте наявність таких соматичних симптомів: болі в
м’язах спини, кінцівок, жувальних м’язах, суглобах; відчуття
71
 жару, що змінюється на відчуття холоду; спастичні болі в
животі, пронос, блювання. Для гашишизму характерні
сенестопатичні скарги: відчуття стиснення в грудях, скронях
та тім’ї; утруднення дихання; відчуття свербіння на шкірі та
під нею.
5. Оцініть вегетативні реакції, наявність гіпергідрозу,
сльозотечі, гіперсалівації, ринореї, пароксизмального чхання,
інтенсивного позіхання, феномену «гусячої шкіри»,
розширення зіниць.
6. Виміряйте АТ, ЧСС (характерні артеріальна гіпертензія,
тахікардія).
7. Оцініть наявність гіпертонусу м’язів, гіперрефлексії,
судомних посмикувань м’язів.
8. Оцініть наявність тремору витягнутих рук, всього тіла,
порушення рівноваги.
Зверніть увагу! При барбітуровій абстиненції на 3-5 добу у
більшості хворих розвиваються великі судомні напади, які
можуть бути серійними. При гашишизмі можливий розвиток
галюцинаторно-параноїдного синдрому, делірійного стану.

17. Надання долікарської медичної допомоги при гострих отруєннях наркотиками та

іншими токсикоманічними речовинами.
Невідкладна допомога при отруєнні деякими наркотиками.
Необхідні інструменти та медикаменти:
Зонд, активоване вугілля, послаблююче, 5% розчин глюкози, 4 %розчин
бікарбонату натрію, 5% розчин аскорбінової кислоти, 5% розчин
унітіолу, 30 % розчин тіосульфату натрію, 25% розчин магнезії, катетер,
0,1 % розчин KМnO4, розчин Рингер-Лока, 15 % розчин манніту, 4 %
розчин калія хлоріду, 10 % розчин натрія хлоріду, налоксон.

Невідкладна допомога при отруєнні опіатами: опій, морфін, героїн,

метадон, саморобні препарати та з макової соломки і інші.
Клініка гострої інтоксикації опіатами: звуження зіниць (міоз), блідість
шкіряного покрову, гіпотензія, брадикардія, емоційний стан від
ейфоричного до пригніченого, психомоторна седатація або збудливість.
При ретельному огляді можливо знайти сліди від внутрішньовенних
ін’єкцій на руках і в паху. У разі розвитку коми виявляється класичнна
триада симптомів коми : відсутність свідомості, міоз (зіниці розміром з
головку шпильки), пригнічення дихання (дихання рідке, повільне 2-3
поверхневих вдохи в хвилину).
Терапевтична тактика.
Проведення активної детоксикації. Виведення наркотичної речовини
проводиться шляхом повторного промивання шлунку. Навіть при
парентеральному введенні наркотика, деяка його частина (внаслідок
фармакокінетичних властивостей) потрапляє до шлунку, тому проведення
цієї процедури є обов язковим. Промивання шлунку проводиться 0,1

72
 розчином KMnO4 та теплою водою (1-2 л) в суміші з активованим вугіллям.
Після промивання шлунку хворому дають активоване вугілля всередину та
сольове проносне.
Дезінтоксикаційна терапія. Форсований діурез з лужінням крові а) водяне
навантаження ( розчин Рінгер-Лока 500 мл в/в крапельно введення
діуретика (розчин манніту 15% 200 – 400 мл. в/в. в) спільна інфузія
електролітів (4% розчин калію хлориду 50 мл в/в крапельно 20-30 крап/хв.,
розчин натрію хлориду 10% 10 мл в/в.
Антидотна терапія. Налоксон антагоніст опіатів (0,4 – 0,8 мг в/в – 0,01
мг/кг), який конкурує з опіатами за опіатні рецептори. Налоксон
перешкоджає кардіореспіраторному пригніченню і в деяких випадках
доззволяє швидко повернути пацієнту свідомість.
Схема антидотної терапії налоксоном.
Починаємо з дози 0,4 мг налоксона в/в ( можливе підшкірне або в/м
введення).
Якщо протягом 2-3 хвилин відсутня реакція на налоксоноу терапію -
розширення зіниць, відновлення дихання, далі кожні 15 хвилин вводимо по
0,8 мг налоксону (до 4 – 5 разів) доки у хворого не повертається
сівідомість і нормалізується дихання.
Паціієнти, яких вивели з коматозного стану, повинні знаходитись під
наглядом ще 3-6 годин: їм вводять кожні 2-3 години 0,4 мг налоксону,
щоб запобігти виникненню повторної коми.
Призупинення абстинентного синдрому спричиненого вживанням опііатів,
проводиться тільки в стаціонарі.

18. Зняття абстинентного синдрому при наркоманіях.

Лікування при абстиненції «зняття ломки»

Лікування спрямоване на виведення людини зі стану ломки, складається з таких

методів як: препарати анальгезуючої (знеболюючої дії), медикаменти які
відновлюють сон (снодійні), інфузійна терапія (капельниці які знімають
інтоксикацію внаслідок вживання наркотиків і алкоголю), плазмоферез (апаратна
процедура спрямована на очищення крові поза тілом людини і повернення її
назад), застосування препаратів антагоністів опіумних рецепторів (налоксон).
Також в деяких випадках застосовується процедура УШОД – ультра швидка опіумна
дезінтоксикациі, тобто зняття ломки проводиться в період від 1 – 3 днів, важливим
для проведення цього лікування є відсутність протипоказань. Середня тривалість
курсу детоксикації тобто медикаментозного лікування наркоманії і алкоголізму
триває від 7-28 днів. Також ми повинні розуміти, що просто зняти ломку
недостатньо для лікування залежності, це є першим кроком стаціонарного
лікування, далі потрібне продовження лікування в реабілітаційному центрі.

19. Надання медичної допомоги пацієнтам із психомоторним збудженням.

73
 Невідкладна медикаментозна допомога при станах збудження та
агресії.

Якщо встановити контакт з хворим при збудженні або заспокоїти його

словесно не вдається, необхідно застосувати заходи по утриманню хворого,
водночас з цим необхідно перейти до введення лікарських засобів, яку
гамують збудження хворого. Для цього можна ввести аміназин або
тізерцин по 50-100 мг.
Ефективним засобом гамування всіх виглядів збудження є внутрішньовенне
введення 2 мл. 2,5% розчину аміназину з 20 мл 40% розчину глюкози.
При необхідності через 3 години вливання можна повторити або ввести
аміназин внутрішньом'язово. Завжди слід пам'ятати про гіпотензивну дію
аміназину і тізерцину, тому для профілактики зниження АД протягом 20-
30 хвилин хворий повинен знаходитися в горизонтальному положенні. ·Для
заспокоєння хворого, частину дози нейролептиків можна давати всередину.
Кожний з кліничних варіантів збудження потребує застосування
додаткових медикаментозних засобів, нерідко паралельно з призначенням
аміназину або тізерцину.

20. Допомога хворим при депресії та при високому суїцидальному ризику.

Показання: суїцидальні наміри та спроби.
ТЕХНІКА:Невідкладна допомога при суїцідних намірах (при заявах
хворого про наміри здійснити суїцид):
Встановити контакт з хворим і відмовляти від здійснення наміру.
З’ясувати, як сильна суїцидальна настроєність пацієнта і чи були суїцидні
наміри (спроби) раніше.
Організувати нагляд за хворим за допомогою родичів або інших осіб.
Обов’язково зв’язатись зі спеціалістом (психіатром), оскільки у осіб з
суїцидальними намірами часто діагностуються психічні розлади (афективні
розлади, шизофренія).
Невідкладна допомога при суїцидних спробах через повішення:
Забезпечити прохідність дихальних шляхів: звільнити шию від стискаючого
предмету, звільнити ротову порожнину від слизу та піни, надати голові стан
максимального потиличного розгинання (якщо немає ознак пошкодження
спинного мозку – тетраплегії).
Зробити непрямий масаж серця. Не застосовувати дихальні аналептики!
Щонайшвидше організувати переведення хворого до відділення реанімації.
Невідкладна допомога при прийомі з суїцидним наміром психотропних
та інших медпрепаратів.
Якщо у пацієнта збережена свідомість і він виконує інструкції, треба
провести промивання шлунку.
Якщо пацієнт у сопорозному стані або у комі, потрібна негайна
госпіталізація в реанімаційне відділення.
Невідкладна допомога при нанесенні самопошкоджень, ран з
суїцидальними намірами.

74
 При легких пошкодженнях без загрози для життя треба надати першу
медичну допомогу (накласти повязку).
При серйозних пошкодженнях з загрозою для життя (кровотеча) після
надання першої медичної допомоги (джгут, повязка) потрібна негайна
госпіталізація до профільного ввідділення. У всіх випадках виявлення у
пацієнта суїцидальної поведінки необхідно інформувати про це спеціаліста
(районного психіатра).

21. Допомога пацієнтові з високим ризиком насилля, спрямованого на себе або на своє
оточення.
22. Допомога пацієнтам із галюцинаторно-маячним синдромом.
Галюцинаторно-маячне збудження найчастіше пов'язане з маренням
переслідування і слуховими галюцинаціями. Хворі відчувають страх, три-
вогу, розгубленість, іноді виконують галюцинаторні накази і потенційно
здатні до насильства. Нерідко вони злісні, напружені і не йдуть на кон-
такт, часто розмовляють із «галюцинаторними голосами», відповідають на
їх питання або до чогось прислухаються. При різкому збудженні хворі під
впливом марення і галюцинацій нападають на уявних переслідувачів або
втікають, рятуючись від них.
При обох шизофренічних синдромах слід уникати форм поведінки
й інтонацій, які можуть налякати пацієнта.
Невідкладна допомога включає призначення всередину або внутріш-
ньом'язово однієї з похідних фенотіазину: аміназину, етаперазину, трифтазину.
Фізично міцним пацієнтам вводять до 250–500 мг аміназину (хлорпрома-
зину). Можна призначити галоперидол (внутрішньом'язово по 4 мл 0,5 %
розчину і більше), триседил у дозі 5–10 мг/добу або трифтазин (стелазин
до 20–40 мг/добу), терапевтичний ефект робить клопіксол-акуфаз в інди-
відуальній дозі 50–150 мг внутрішньом'язово.
23. Допомога пацієнтам із тривожно-фобічними розладами.

75