Основні поняття та

принципи
психосоматичної
медицини
  Походження та етимологія терміну
«психосоматичний»
Слово "психосоматичний" вперше було введено психоаналітиком
Феліксом Дойчем у 1922 році і походить від об'єднання грецьких
слів psyche — дух, душа, і soma — тіло

Термін «психосоматика» запропонував у 1818 р. J. Heinroth, який пояснював соматичні

хвороби як психогенні, перш за все в етичному аспекті. Так, причини туберкульозу,
епілепсії та раку він розглядав як наслідок відчуття злості та сорому, а особливо —
сексуальних страждань. Через 10 років М. Якобі ввів поняття «соматопсихічне» як
протилежне та доповнююче щодо «психосоматичного». У медичний лексикон термін
«психосоматика» був уведений лише сторіччя по тому (F. Deutsch, 1922).
• психосоматична медицина це наука про здоров'я, яка охоплює взаємозв'язок і
клінічне застосування між розумом (Психіка) і тіло (сома). Вона базується на
концепції психосоматичної одиниці, тобто постулює, що біологічні та психологічні
процеси є тісно взаємопов'язаними аспектами своєї функції.
• Таким чином, концепція психосоматичної медицини відрізняється від концепції,
представленої традиційною біомедичною моделлю, яка аналізує хвороби людини як
результат власних проблем людини, а також реакцію на хімічні речовини та
мікроорганізми. (вірус або бактерії).
  Роль психосоматичної медицини в
сучасній медичній науці
• Проблема психосоматичних співвідношень – одна з найбільш складних проблем сучасної психології і медицини, незважаючи на те
що тісний зв'язок психічного і соматичного помічений і вивчається протягом декількох віків, з часів Гіппократа і Аристотеля.
• З другої половини XX ст. в суспільстві спостерігається значне зростання психосоматичних розладів, які нині по праву вважаються
"патологією сучасної цивілізації". Так, за даними різних авторів, частота психосоматичних розладів складає від 30% до 57% від
загального числа пацієнтів на первинному етапі медичного обслуговування і коливається в загальній популяції населення від 11 до
52%

Внутрішня картина хвороби істотно залежить від особливостей хворого, його загального і
культурного рівня, соціального середовища і виховання, а внутрішній світ хворого є суто
індивідуальним проявом особистості хворого. Вона ж, у свою чергу, має важливе значення в
розвитку, формуванні, перебігу та прогнозі хвороби. Емоційна реакція, що виражається у формі
туги та постійної тривоги, нейровегетативних або ендокринних змін і супроводжується
характерним відчуттям страху, є сполучною ланкою між психічною та соматичною сферами.
Слід пам’ятати, що внутрішня картина хвороби формується не як миттєва реакція на гостре
захворювання, а в процесі всього розвитку особистості з урахуванням її соціального статусу,
внутрішньородинного середовища, міжособистісних стосунків та, звичайно,
психофізіологічних особливостей, серед яких слід ураховувати як стан нейродинамічного
(сила і слабкість нервових процесів), психодинамічного (тип темпераменту, екстра- та
інтравертність) рівнів, так і оцінку особистого профілю (рівень тривожності, стресостійкість та
ін.), долучаючи мотиваційну сферу (уникнення невдач або прагнення до успіху).
  Роль психосоматичної медицини в сучасній
медичній науці
Накопичено значну кількість даних, що свідчать про суттєвий вплив психосоціальних
факторів на поширеність, захворюваність і смертність від психосоматичних
захворювань
Серед них виділяють:
• Гостру психічну травму
• Хронічне психоемоційне перенапруження(стрес)
• Несприятливі життєві події та зміни
Психосоціальні фактори: війни, катастрофи, національна та етнічна ворожнеча,
• Психологічні особливості людей втрата вищого соціального статусу, вступ до школи і труднощі в навчанні,
перебування в цілодобових дитячих установах, дефекти виховання і
• Надмірна фіксація на своєму захворюванні батьківський деспотизм, виховання психічно хворими родичами,
міжособистісні конфлікти.
Психосоматичні розлади виникають не в усіх, необхідна наявність грунту, тобто
фактора певних індивідуальних особливостей (переважання недовірливих,
істероїдних, іпохондричних рис).
Наявність так званого слабкого місця (дихальна система, травний тракт,
серцево-судинна система та ін.), де і відбуваються суттєві зміни при складних
життєвих ситуаціях і переживаннях.
Генетичний фактор. У людей, що мають спадкову схильність до соматичних
захворювань, а також уроджену обтяженість психосоматичними
захворюваннями (хромосомні порушення та ембріопатії, родові травми,
  Роль психосоматичної медицини в
сучасній медичній науці
У сучасній науці велике місце належить проблемі стресу.
Стрес – загальна неспецифічна адаптаційна реакція у відповідь на дію стресогенних факторів, що склалася в процесі еволюції.

*У літературі є багато досліджень, присвячених вивченню механізмів дії

стресу на організм людини (Сидоров П.І., Совершаєва С.Л., 2001, Чабан О.С.,
ХаустоваО.О., 2020; Пилягіна Г.Я., 2020)

• При розвитку психосоматичних порушень важливу роль відіграє те, що при емоційному стресі відбуваються зміни у
всій багаторівневій системі регулювання психофізичних співвідношень. На різних рівнях цієї системи регулювання
здійснюється переважно психологічними чи фізіологічними механізмами. При формуванні психосоматичних розладів
наявні суттєві зміни на кожному з взаємопов'язаних рівнів.
• Стрес органічного або психічного походження стимулює гіпоталамус, внаслідок цього активізується симпатична
нервова система. Мозкова речовина надниркової залози викидає адреналін, і гіпоталамус виділяє нейрогуморальний
агент. В результаті цього відбувається стимуляція передньої долі гіпофіза, що призводить до збільшення секреції
тропних гормонів.
• Залежно від переважання адреналового або норадреналового типу реактивності кінцеві біологічні ефекти на рівні
поведінкових реакцій і реакцій тканин-мішеней у окремих індивідів можуть розрізнятися. Так, адреналін, як гормон
мозкової речовини надниркових залоз («гормон тривоги»), призводить до більш вираженної реакції переляку, страху,
жаху. Переважання норадреналового типу реактивності забезпечує при стресі поведінкові реакції «боротьби». Особи-
носії цього типу володіють більшою витривалістю і краще переносять стани вираженого фізичного напруження.
 Роль психосоматичної медицини в сучасній
медичній науці
Тривога - центральний елемент у механізмі формування психічного стресу. Вона позначається як відчуття
невизначеної погрози, як почуття дифузного побоювання, як результат фрустрації або її очікування.

• Тривога зумовлює велику частину розладів, що виникають при емоційному

стресі, активізує механізми психічної адаптації.
• Під впливом триваючих психічних навантажень розвиваються різні
психосоматичні розлади, формування і характер яких залежать від генетичної
схильності, отриманої в онтогенезі, недостатності тих чи інших систем
організму і особливостей особистості.
• Вважається, що вибір органу, в якому під впливом психогенних впливів
виникають порушення, визначається генетичною схильністю (Лурія Р.А.,
1977).Ініціатива у виборі органа-мішені завжди належить кірковим зв'язкам,
«заряджаючим» певним чином підкіркові структури мозку, відповідальні за
емоції 1програмуючі ступінь залучення конкретних органів в стресову
ситуацію. Вибір органу-мішені залежить також від ефекторного шляху, який в
даний моментвиявився найкращим для «виходу» психоемоційного збудження на
периферію, особливостей даної емоції, нервової конституції людини і всієї її
історії життя, а також індивідуальної «стресостійкості»(Волков В.Т. та ін.,
1995;Хаустова О.О., 2016).
  Роль психосоматичної медицини в сучасній медичній науці
• Якщо медичне обстеження не може виявити фізіологічних чи органічних причин, якщо захворювання є
результатом емоційних станів як гнів, тривога, депресія, почуття провини, якщо є психологічні вигоди
захворювання- у цих випадках хвороба класифікується як така, що має психосоматичні причини.

• Необхідно, щоб фахівці, які працюють у соціопсихосоматичних

групах, виробили спільну мову за допомогою якого вони легко могли
б спілкуватися на теми: хвороба як конфлікт, хвороба як психічна
подія, хвороба як симптом неадекватного вирішення проблеми чи
хвороба як прояв напруги, що існує в сім'ї, у професійній сфері.
• Психосоматична медицина розглядається не тільки як метод
лікування, а й наука про взаємини психічних і соматичних процесів,
які тісно пов'язують людину з довкіллям. Такий принцип, що
спирається на єдність тілесного та душевного, є основою медицини
усіх часів. Він забезпечує правильний підхід до хворого, що
необхідно не лише у певній спеціальності, а й у всіх сферах
доклінічного та клінічного обстеження та лікування.
  Поняття про психосоматичну медицину, предмет та основні завдання
Психосоматична медицина - являє собою загальний підхід до вирішення медичних
проблем, концептуальною основою якого врахування комплексності соматопсихосоціальної
взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань.
Існує велика кількість визначень терміну «психосоматика», жоден з яких не є
вичерпним:
 Петровський О.В., Ярошевський М.Г. (1990):
«Психосоматика — напрям медичної психології, що
займається вивченням впливу психологічних факторів
на виникнення низки соматичних захворювань
(бронхіальна астма, гіпертонічна хвороба, стенокардія,
виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, виразковий
коліт, нейродерміт, хронічний поліартрит, ендокринні
розлади, злоякісні новоутворення».
 Ніколаєва В.В., Арина Г.О. ( 1996): «Психосоматика —
це вчення про тілесний взаємозв'язок психічних і
соматичних процесів в організмі».
 Билкіна Н.Д. (1997): «Психосоматична медицина, або
психосоматика – це галузь міждисциплінарних
досліджень (філософії, фізіології, медицини та інших
наук), спрямованих на вивчення психіки і тіла - душі і
тіла, тобто психосоматичної проблеми».
 Бройтигам В. і співавт. (1999): «Психосоматична
медицина - наука про взаємини психічних і соматичних
 Поняття про психосоматичну медицину, предмет та
основні завдання
Що вивчає психосоматична медицина? (об'єкт дослідження)

• Психосоматична медицина вивчає хвороби, що виникають у людей як

наслідок їхніх стосунків із середовищем, яке є інформативним,
соціальним та культурним, а також біофізико-хімічним. У свою чергу, ця
наука вказує на те, що люди - це не просто біологічні організми, а чутливі
особи з емоціями, думками, почуттями та стосунками.
• Згідно з консенсусною заявою Європейської асоціації психосоматичної
медицини та Академії психосоматичної медицини, ця дисципліна є
частиною консультативної та зв’язкової психіатрії, присвяченої лікуванню
та діагностиці пацієнтів з рецидивами фізичних та психічних захворювань.
• Однак інші автори стверджують, що психосоматична медицина не є
синонімом психіатрії консультацій та зв’язків, і що її слід розглядати як
всеосяжну міждисциплінарну систему з метою оцінки психологічних
факторів, що впливають на індивідуальну вразливість та будь-який
результат хвороби .
  Поняття про психосоматичну медицину, предмет та основні завдання
Завдання психосоматичної медицини полягає в тому, щоб знайти зв'язок між психологічними
показниками переживань та поведінки і соматичними процесами та отриману картину
використовувати в терапевтичних цілях. Психосоматика також вирішує питання прогнозу,
який визначається при лікуванні різними методами.

Основним методом психосоматичного лікування є психотерапія,

орієнтована на встановлення витиснених в несвідоме потягів і
бажань та виявлення прихованих зв'язків між психічними
(емоційними, особистими) конфліктами і соматичними симптомами
і їх корекцію.
  Поняття про психосоматичну медицину, предмет та основні завдання

В даний час психосоматика є міждисциплінарним науковим напрямом:

• вона служить лікуванню захворювань і, отже, перебуває у межах медицини

• Досліджуючи вплив емоцій на фізіологічні процеси, вона є предметом дослідження
фізіології
• як галузь психології вона досліджує поведінкові реакції, пов'язані із захворюваннями,
психологічні механізми, що впливають на фізіологічні функції
• як розділ психотерапії вона шукає способи зміни деструктивних для організму способів
емоційного реагування та поведінки
• як соціальна наука вона досліджує поширеність психосоматичних розладів, їх зв'язок із
культурними традиціями та умовами життя.
  Поняття про психосоматичну медицину, предмет та
основні завдання
Практичними завданнями є:

• Профілактика.
1. психогігієна - попередження розвитку несприятливих психосоматичних та соматичних
захворювань. Група ризику: люди з невротичним складом особистості, психопати та
акцентуйовані особи, алекситиміки
2. психоімунітет вторинна профілактика - формування правильних уявлень і ставлення
людини до себе, хвороби та світу в цілому.
3. запобігання розвитку ускладнень, третинна профілактика.
• Діагностика.
1. диференціальна - постановка діагнозу, виявлення частки психологічного чинника у
розвитку захворювання.
2. динамічна - динаміка хвороби. Тяжке соматичне захворювання, викликає психічну
активність хворого хвилювання, переживання і перетворює його на психосоматичне.
Потрібно виявити момент цього переходу.
• Психологічна допомога – консультування, корекція, психотерапія, сенсомоторна корекція.
• Реабілітація – відновлення статусу людини. Професійна реабілітація, соціальна реабілітація.
Використані джерела

1 https://uk.warbletoncouncil.org/medicina-psicosomatica-1881

2 http://www.mif-ua.com/archive/article/6427

https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream-download/123456789/26146/
3 1/Plahuta.pdf

4 https://studfile.net/preview/2491507/page:15/

https://drive.google.com/drive/folders/1wz1RCW-0PKTV7B3Hez
5 1AwbBqUL_lPjgg
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ