ПРЕ З ЕНТАЦІ Я НА ТЕМУ:

"Я-КОНЦЕПЦІЯ О СОБИСТО СТІ"

Підготувала: студентка 31 ГО групи

Ленгрен Анна
Я-концепція - це сукупність
уявлень людини про себе самого,
«теорія» самого себе, нерозривно
пов'язана з емоційним
сприйняттям і оцінюванням
людиною самого себе.

Я-концепція - це інтра-психічне
утворення, і тим не менше існує
давня традиція вивчення цього
феномена в соціальній психології. 
 Можна виділити дві причини уваги
соціальних психологів до проблеми Я-
концепції:

1) Я-концепція формується протягом життя

людини в ході його взаємодії з соціальним
оточенням (людьми, групами, соціальними
інститутами). Джерелом суджень людини про
себе самого є, по-перше, соціокультурні норми і
стандарти і, по-друге, суб'єктивно поняті і
засвоєні думки і оцінки інших людей;
2) Я-концепція є стійким утворенням, що впливає
на соціальну поведінку і інтерпретацію
соціального досвіду
Першим ідею Я-конценціі запропонував американський
психолог У. Джемс у своїй праці «Принципи психології»
(1890). Відштовхуючись від ідеї про те, що людина є як
суб'єктом, так і об'єктом пізнання (здатний пізнавати сам себе),
Джемс запропонував виділити в структурі особистості дві
складові: пізнаваний елемент  і пізнає елемент.

Пізнаваний елемент має ієрархічну структуру і складається з

«фізичної особи», «соціальної особистості» і «духовної
особистості». До фізичної особи відноситься тіло людини і
все, що людина може визнати своїм: від належних йому
матеріальних об'єктів до членів його сім’ї.
Соціальна особистість - це вся структура соціальних зв'язків і
відносин людини, духовна особистість - сукупність
здібностей, а також всі «душевні стани», в яких людина здатна
перебувати. Засобами пізнає Я, головна функція якого полягає
у формуванні сукупності уявлень про себе, є мислення і
пам'ять
 Власне соціально-психологічний підхід до вивчення Я-
концепції було закладено американським психологом Р.
Бернсом і полягає в поданні про цей феномен як про
сукупність установок людини по відношенню до самого
себе або установок на себе. А. Л. Журавльов виділяє ряд
відмінностей Я-установок від установок до зовнішніх
об'єктів:

 особистість є одночасно суб'єктом і об'єктом Я-

установки;
 Я-установка - це установка до унікального об'єкту (до
самого себе), відповідно, виникає питання про
коректність порівняння Я-установок різних людей між
собою;
 люди уникають негативних Я-установок і прагнуть
зберігати уявлення про себе позитивним;
 Я-концепція є центральним особистісним утворенням і
виключно значима для соціального розвитку людини;
 джерелом формування Я-концепції переважно є
міжособистісна взаємодія
 На думку Т. Шибутані, незважаючи на те, що Я-
концепції людей унікальні, їх можна порівнювати, але
на наступних підставах :
1. за ступенем інтегрованості (ступінь узгодженості
окремих Я-образів). У кожної людини для конкретних
ситуацій є свій Я-образ, який стійко в них проявляється,
але при цьому не виникає складнощів з інтеграцією цих
образів в єдину Я-концепцію. Інтегруючу функцію
виконують цінності і цілі життя, які укладають вчинки в
єдиний шаблон. У занадто добре інтегрованою
особистості є схильність не брати того, що не вкладається
в схему. На протилежному полюсі знаходиться
дисоційована особистість, яка веде кілька паралельних
життів, відчуваючи проблеми з самовизначенністю і
самототожностю;
2. за рівнем проникності Я-концепції. Я-концепція - це
стійке світу, люди схильні зберігати сформовані уявлення
про себе, відкидаючи негативні реакції на себе з боку
інших людей, використовуючи в цьому випадку весь
арсенал психологічних захистів;

3. за ступенем рухливості і гнучкості Я-концепції.

Людині з дуже гнучкою Я-концецією властиво
підпорядковувати свою поведінку будь-якої ситуації або
соціального оточення. Інша крайність - ригідність,
відсталість Я-концепції, при якій людина не здатна
змінити свою поведінку відповідно до ситуації, навіть
якщо очевидна його неадекватність або недоречність;
4. по знаку самооцінки: низька,
адекватна, висока, завищена
самооцінка;

5. за ступенем згоди щодо Я-

концепції з боку інших людей. Я-
концепції в різному ступені можуть
підтримуватися поглядами інших
людей. Можливі різні ступені згоди:
від повної згоди з приводу того, що з
себе представляє людина, до повної
відсутності підтримки.
 У структурі Я-концепції як
сукупності установок на себе,
слідуючи традиції, закладеної
американським психологом Р.
Бернсом, виділяють :
 когнітивний,
 афективний
 поведінковий компоненти
Розглянемо послідовно всі три
основні складові Я-концепції.
 Когнітивні структури 
Я є набором образів, що включає в себе особистісні,
рольові, статусні і інші характеристики. До них
можна віднести уявлення про власне тіло; уявлення
людини про характеристики та особливості, які
виявляються їм в діяльності і спілкуванні; уявлення
людини про якість власних психічних процесів і їх
проявах в діяльності і спілкуванні; суб'єктивні
інтерпретації засвоєних в ході соціалізації
моральних і етичних норм; уявлення про свій
духовний і творчий потенціал, здібності і таланти. В
Я-концепції людини, в залежності від
індивідуального досвіду і психологічних
особливостей, ці структурні елементи можуть бути
представлені як центральні та периферійні, більш-
менш впливають на поведінку, позитивні і
негативні, що мають відношення до теперішнього,
майбутнього або пройшов досвіду.
 Афективний аспект 
Я-концепції описується за допомогою двох термінів:
самооцінка і самоставлення. У вітчизняній психології поняття
самоставлення прийнято вважати родовим поняттям щодо ряду
понять, що включають в себе приставку «само»:
• самооцінка,
• самоповага,
• самовпевненість,
• самоцінність,
• самоприйняття .

Самовідношення сприймається або як сума приватних

самооцінок, пов'язаних з різними аспектами Я-конценціі, або
інтегральна самооцінка, або як ієрархічна структура, що
включає приватні самооцінки.
 Поведінкова складова 
Я-концепції - це дії поведінки, які
викликаються чином Я і самовідношенням. Е.
П. Белінська та О. А. Тихомандріцька
відзначають, що проблема безпосереднього
взаємозв'язку установки і поведінки,
констатована в соціальній психології, не
повинна ігноруватися при розгляді Я-
концепції як сукупності установок на себе.
Конкретні дії людини можуть бути викликані
як його Я-образами і самовідношенням, так і
безліччю інших чинників
 У психологічній науці прийнято виділяти
модальності Я-концепції: Я-реальне, Я-ідеальне і Я-
дзеркальне.

Кожен з трьох основних компонентів Я-концепції -

когнітивний, афективний і поведінковий - може бути
представлений в цих модальностях. Відповідно до
теорії Р. Бернса Я-концепція людини складається
двома шляхами: порівнянням Я-реального з Я-
ідеальним і Я-реального з Я-дзеркальним (Я-
соціальним).
Я-реальне - це система
приписуваних собі в даний
момент життя якостей,
властивостей, характеристик. Я-
реальне мотивує поточну
активність, детермінує вибір
найближчих цілей, детермінує
рівень домагань, визначає
особливості спілкування з
людьми, детермінує вибір
стратегій адаптації та життєвих
стратегіях в цілому.
 Я-ідеальне - бажане уявлення про
себе. Я-ідеальне може містити в
собі уявлення про соціально
бажаних рисах, якостях людей, які
є для людини еталонами поведінки.
Я-ідеальне визначає довгострокові
цілі і стратегії поведінки, мотивує
людину, є психологічною
«опорою» у важких життєвих
ситуаціях, пов'язаних з
необхідністю збереження
самоповаги.
Я-дзеркальне - комплекс уявлень людини
про себе, що складається на основі
відомих йому або передбачуваних їм
оцінок себе іншими людьми і своїми
реакціями на ці оцінки.

Теорію дзеркального Я вперше запропонував Ч.

Кулі. Він експериментально показав, що
головним орієнтиром Я-концепції є Я в
сприйнятті іншої людини. Показав, що «Я-
яким-мене-бачать-інші» і «Я-яким-сам-себе-
бачу» дуже схожі за змістом. Таким чином, Я-
дзеркальне є основним джерелом формування
Я-концепції і допомагає контролювати
реалістичність інших елементів Я-концепції -
Я-реального та Я-ідеального.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!