Види публічного мовлення

 соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова

доповідь, промова);
 академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у
науковій дискусії);
 судове (звинувачувальна та захисна промова);
 урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);
 церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).

Ора́торське мисте́цтво — це досконале вміння говорити до групи людей у структурований,

виважений спосіб із наміром надати інформацію, вплинути, чи розважити слухачів, що у
широкому сенсі є розділом мистецтва.

Роль риторики у суспільному житті 

Розвиток демократії, поширення ідей свободи особистості і рівності людей

перед законом зумовили потребу суспільства в риториці, яка показала б,
як переконувати рівному рівного.

Історія свідчить, що в періоди фундаментальних суспільних змін риторика

завжди була затребувана життям – можна згадати роль і місце риторики в
житті Древньої Греції, Древнього Риму, в епоху Великої Французької
революції, період Громадянської війни в США, роль революційної риторики
після повалення самодержавства і в період Жовтневої революції та
громадянської війни в Росії.

Не випадково в античних демократіях публічна мова грала таку помітну

роль і зійшла нанівець в Середньовіччя, коли панувала в основному
богословсько-церковна риторика. 

В даний час права людини поступово стають найважливішою стороною

суспільного життя розвинених держав. У цих умовах людей стало потрібно
переконувати, причому осіб, не рівних один одному за рівнем освіти та
культури, але вимагають рівного до себе ставлення. У демократичних
державах переконувати людей стало необхідно при підготовці до виборів.
Людина індивідуально неповторний, не схожий на інших, а це ускладнює
спілкування, обумовлює необхідність у навчанні спілкуванню. країни.

Дискусії в газетах викликають інтерес читачів, але мають обмежений

резонанс, оскільки люди часто не вірять у дієвість газетного слова,
вважають, що дискусії і компромати робляться на замовлення і не
відображають правди. Необхідно визнати, що в сучасному українському
суспільстві практично повністю відсутні традиція і техніка всебічного
демократичного публічного обговорення проблем, що становлять
суспільний інтерес у трудових колективах, дискусійних клубах, навчальних
закладах і в цілому на рівні пересічних громадян. 

Відсутні в українській політичній практиці і досвід публічних обговорень, і

загальноприйняті правила проведення таких заходів, єдині вимоги до
регламенту виступів і до відповідей на питання, розподілу ролей учасників
обговорення.

Немає традиції рівного дотримання регламенту всіма учасниками таких

обговорень поза залежності від посадового положення, немає досвіду
шанобливого здавна питань і поважного відповіді на поставлені запитання
по суті, немає традиції неухильного дотримання етичних і риторичних норм
ведення дискусії. 

Разом з тим публічне обговорення проблем, що становлять суспільний

інтерес, має величезне значення для
формування механізмів демократичних процедур, для повсякденного
демократичної практики. Без навичок і звички до публічного обговорення
суспільно значущих проблем як національного, так і місцевого значення
рядовими громадянами Росії формування і розвиток демократичної
держави неможливо. 

Політичні перетворення XX ст. : три революції, дві світові війни, “холодна

війна”, поширення демократії в світі, розпад СРСР сприяли впливу слова на
величезну аудиторію. 
Для вітчизняного лекторського красномовства характерні емоційність,
громадянська спрямованість, глибокий науковий аналіз, прогресивна
громадська позиція, мистецтво живого витонченого слова, яке було
яскравим, образним, логічним, водночас простим, ясним і природним.
Лектори пробуджували прагнення до знання, активного його застосування,
уміли зачепити за живе слухачів, прикувати їхню увагу до предмета лекції, не
дати їм можливості нудьгувати й стомлюватися. Появу на кафедрі улюблених
професорів часто зустрічали оплесками. За спогадами сучасників, лекції
професури давали не тільки велику розумову, а й високу художню насолоду.
Зразком для наслідування можна вважати академічну риторику І. Франка.
Письменник мав чималий досвід ораторських виступів та педагогічної
діяльності: він працював у громадських гуртках, виступав на вічах, читав
лекції для молоді, брав участь в обговоренні актуальних питань літературного
процесу, виховував власних дітей. Передові погляди І. Франка полягають в
тому, що він схвалював принцип австрійської школи – вчитись не для школи,
а для життя

Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою впливу на

аудиторію.

Види: ділова доповідь, звітна доповідь, промова, ділова промова, виступ,

повідомлення, лекція.

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну

мету — проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.
Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за
схемою: що, для чого, як, у який спосіб.

У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від

простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні
пропозиції. Промовець ставить перед собою завдання - переконати аудиторію,
звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від
добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У
кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й
закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

. Види публічного виступу

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією

на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.
Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже
доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати
слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього потрібно чітко
окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої
доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід
продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього
плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал;

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже
вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. Усі види лекцій об'єднують
те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між
промовцем і слухачем. Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в
якій - переконливо, дохідливо, цікаво — треба пояснити, чому тема лекції є
актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії.

. Наукова дискусія - це обговорення будь-якого сумнівного наукового питання.

Найважливіше в науковій дискусії — точно визначити головну проблему й навколо
неї зосередити увагу. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі
контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх. У середовищі
вчених надзвичайно високо цінують час.

Повідомлення – невелика доповідь на певну тему.

Успіх публічного мовлення значною мірою залежить від майстерності доповідача.

Цицерон зазначав, що найкращий оратор є той, хто своїм голосом і повчає
слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Для того, щоб навчитися добре й змістовно говорити, необхідно збагачувати свої
знання і досвід, удосконалювати освіту, всебічно розвивати свою особистість.
Вербальну комунікацію слід супроводжувати невербальними компонентами
(мімікою, жестами), що свідчитиме про істинність думки і почуття промовця.

Отже, у публічних виступах важливо все: і зміст, і інтонація, і манера викладу, і

жести, і міміка, і мовна грамотність. Необхідно пам’ятати, що майже половина
інформації передається через інтонацію. Одні й ті ж слова, сказані по-різному,
можуть привести до протилежних результатів. Говорити слід достатньо голосно,
ясно, чітко, виразно і просто, щоб забезпечити дохідливість, не монотонно, але й
не присипляючими “хвилями” (то вище, то нижче). Емоційність виступу повинна
відповідати змісту і враховувати ситуацію. Не треба прагнути до гучності за
рахунок голосових зв’язок, необхідно навчитися використовувати резонатори:
порожнину рота, носоглотку, лобові пазухи, грудну клітку.

Щоб не втомити слухачів “сухом’яткою” мови, доповідач повинен при підготовці

виступу підібрати свіжі, цікаві, несподівані факти, афоризми, намалювати яскраві
картини. Темп мовлення також відображає певні відчуття: швидкий –
схвильованість або стурбованість чим-небудь чи особисті проблеми. Повільний -
свідчить про пригноблений стан, горе, зарозумілість або втому.

Кажуть, що перші слова оратора повинні завоювати увагу слухачів, а останні –

посилити ефект виступу.