Логічні і психологічні аспекти ефірного виступу

Масовість і оперативність у висвітленні найважливіших проблем

сучасності, масштаб пропагандистського впливу і здатність
впливати емоційно – все це дозволяє електронним ЗМІ формувати
громадську думку. В цьому соціальний аспект мовлення. Ведучий
(журналіст, диктор або спеціаліст у певній галузі) повинен
максимально використовувати можливість спілкування з
величезним загалом глядачів. Ефірний оратор перш за все
публіцист, який не тільки повідомляє інформацію, але і не приховує
свого ставлення до неї, своєї позиції (на відміну від репортера або
ведучого новин) навіть читаючи чужий текст слід дати своє
розуміння подій, а не обмежуватись роллю посередника між
матеріалом і аудиторією. Є загальний закон публічного виступу:
аудиторія тільки тоді вірить у проголошене слово, коли бачить за
ним АВТОРА. Це процес творчий, що передбачає знання і
використання певних законів, принципів, правил і навичок.

Підготовка до виступу починається з точного визначення ТЕМИ.

Вона має бути цікавою, актуальною і зрозумілою аудиторії.

АКТУАЛЬНІСТЬ залежить від новинності, відповідності інтересам

аудиторії. Щодо ЗРОЗУМІЛОСТІ, варто визначити, що не зрозумілою
буває не сама тема, а її викладення. Найпростішу інформацію
можна викласти безглуздо. Якщо змість взятий не тільки з
особистих переживань і спостережень автора, то матеріал бажано
підбирати з кількох джерел. Не можна обійтись без фактографії.
Саме факти є підставою для будь-якого судження і узагальнення.
Ствердження не підтримане прикладами або таке, що не випливає
з логіки фактів, бездоказове, а відтак – не дієве. В ефірному виступі
факт може бути наведений як ілюстрація до думки, може стати
порівнянням з чимось або нагадуванням, прикладом чи образом.
Факт може використовуватись як довід у суперечці, як вихідний
пункт в розмірковуваннях, факт може ставити за мету логічне
заперечування або стати аргументом на користь ствердження
інформації, використовуватись як засіб звертання уваги.

Інформація, що використовується в публічному виступі, має бути

ОБЄКТИВНОЮ. Для ефірного виступу це особливо важливо через
масовість аудиторії. Поняття об’єктивності інформації означає, що її
обсяг, характер, цінність і соціальне значення не залежить від волі
людини. Відтворюючи реальну дійсність, інформація виникає,
накопичується, стає джерелом і матеріалом пізнання. Як вона
«спрацює» залежить від суб’єктивного фактора, в нашому випадку
– від оратора, доповідача, ведучого.

Особливості і характер ефірного виступу обумовлюють його

побудову. Найпоширеніша структура складається з трьох частин.
Вона склалася ще в античній риториці як ВСТУП, ГОЛОВНА ЧАСТИНА
і ЗАКЛЮЧНА (закінчення). Публічний вступ стає струнким і
зрозумілим оскільки така триєдність визначає логічну
направленість, послідовність викладення, головну і другорядні
частини (ми це побачили на прикладі виступiв Президента В.
Зеленського,Стіва Джобса). Творче втілення триєдності визначає
майстерність ведучого.

ВСТУП – це не тільки введення в тему, але й встановлення контакту

з аудиторією, це творче завдання. Існують вже випробувані
практикою телебачення прийоми. Всіх їх врахувати у творчому
процесі неможливо, але деякі з них найбільш дієві і поширені такі:

- звернення до конкретних подій, часу, місця;

- посилання на відомі джерела;
- гумор, жарт;
- постановка проблемного питання;
- використання власних вражень і переживань.

Принципово початок може бути будь-яким. Але у кожному

окремому випадку має правильно визначати характер виступу,
головну ідею, передавати напруження, а часто і душевний стан
ведучого. Це – камертон, що налаштовує глядача і викликає його
довіру.

В ГОЛОВНІЙ ЧАСТИНІ всебічно розгортається тема. Виклад має

бути зрозумілим і цікавим, вільним від зайвого, з використанням
прикладів, висловлюванням компетентних осіб, будується як
ланцюжок тез. Одне положення випливає з іншого. Тримати увагу
глядачів допомагає цікавість викладу, використання законів
драматургії. Головна частина, де думка тлумачиться і
стверджується, має виправдати довіру аудиторії. Саме основна
частина підводить глядачів до основних висновків.

ЗАВЕРШЕННЯ виступу є коротким узагальненням основних ідей.

Вступ і завершення мають бути добре продуманими, через те, що їх
важко зробити на ходу, без підготовки.

Практика показує, що виступаючий має звертатись від СВОГО

імені, використовуючи такий психологічний фактор як особистий
вплив. З досвідом набувається вміння виступати без тексту, за
скороченим конспектом або планом і непомітно користуватись
телесуфлером. Для глядача ні текст, ні суфлери, ні план не існують.
Аудиторія повинна бачити і чути людину, що МИСЛИТЬ, а не
механічно повторює текст.

Написаний текст не треба повторювати дослівно, варто кілька

разів уважно прочитати написане, виправити невдалі, не точні, не
зручні фрази. Ця попередня робота приведе до того, що автор
запам’ятає послідовність думок, логічні переходи між ними,
приклади. У випадку необхідності краще звертатися до тексту
відверто, не «підглядаючи». У телеглядачів це тільки підніме
престиж тележурналіста, як людини, що любить точність і
спирається на документи.
 Імпровізація існує для аудиторії, для телеведучого – це результат
величезної роботи. Процес продумування теми, підбір матеріалу до
неї, вибір композиції мають відкладатися у голові і пам’яті
поступово. Тільки тоді можна говорити про дійсне володіння
матеріалом і можливість імпровізувати.

СТИЛЬОВЕ різноманіття в телевізійному і радіовиступі

визначається об’єктивними і суб’єктивними причинами. До
об’єктивних належить різноманіття родів і видів виступів, до
суб’єктивних – особисті і особистісні властивості людини. Гарний
виступ є сплавом раціонального та емоційного начал. Про
раціональний бік (змістовний) виступу ми вже говорили.
Емоційність притаманна теле – і радіовиступу через сюхвилинність
творчості, живе спілкування з аудиторією. Досвід засвідчує, що
переконаність, зацікавленість темою, схвильованість оратора
передається глядачам і слухачам, тому зрозуміло, що емоційність –
важливий фактор впливу на аудиторію.

Виступ має переслідувати певну мету або деякою мірою можливе

сполучення цілей. Наприклад: інформувати і переконувати; одначе,
виступаючий має чітко уявляти, яка з установок є головною, і
залежно від цього, формувати виступ і визначати СТИЛЬ.

Таким чином , інформаційний виступ має викликати допитливість,

задовольняти запити аудиторії, давати нову уяву про предмети. В
ньому не може бути чогось спірного, в той же час інформаційний
виступ може бути розповідним, описовим, пояснювальним.
Нагадаю: розповідь - це рух; опис – наочність; пояснення показує,
яким є предмет у дії. В кожному інформаціному виступі має
переважати щось одне. Таким чином, готуючи виступ, ведучий
виходить із теми наступного усного викладу і готовності аудиторії
сприйняти його матеріал і, власне, його.

Завдання
 1. Прочитати промову Стіва Джобса перед випускниками
Стенфордського університету, визначити головну думку і
складові частини композиції промови (вступ, основна частина,
закінчення)
2. Яка мета цієї промови, чому її називають спонукальною?
3. Напишіть короткий текст (до сторінки/2хв.) спонукального
виступу-звернення до студентiв свiту про необхідність
пiдтримки Украiни у розв’язанiй проти неi вiйнi.
Контрольні запитання
1. В чому полягає соціальний аспект журналістської діяльності
в масмедіа?
2. Які ви знаєте етапи підготовки до виступу?
3. Яке повідомлення є актуальним для аудиторії?
4. Що таке об’єктивність інформації?
5. Назвіть головні складові частини композиції публічного
виступу, визначте зміст і завдання кожної складової.
6. Чому ефірний промовець має звертатись до аудиторії від
свого імені?
7. Яким чином досягається психологічний фактор особистого
впливу журналіста-комунікатора на аудиторію?
8. Як готуватись до публічного виступу?
9. Які існують об’єктивні і суб’єктивні причини стильового
різноманіття виступу перед мікрофоном радіо чи камерою
телебачення?
10. Чи може виступ одночасно переслідувати сполучення
цілей?

Основна література

Абрамович С.Д, Чикарькова М.Ю «Риторика» навчальний посібник

Львів «Світ» 2001 рік

Бабич Н.Д «Практична стилістика і культура української мови»;

навчальний посібник Львів «Світ» 2001 рік
Ильїна О.В. «Риторика. Короткий курс для журналистів» 2016

«Риторика» навчальний посiбник. I. Н. Кузнецов, М. Дашков

«Риторика» навчально-методичний посібник, укладач Н.Б Голуб,

Черкаси вид-во «ЧНУ», 2003 рік

Скуратівський Л.В «Елементи практичної риторики» //українська

мова і література в школі 2003 рік

Додаткова література

Мацько Л.І, Мацько О.М «Риторика» навч. посіб. К «Вища школа»

2003 рік

Мацько Л.І «Риторика: предмет основні поняття, розділи» К

«Дивослово» 2003 рік

Кинг Л. «Как разговаривать с кем угодно, когда угодно и где

угодно» Альпина Паблишер 2018 год

Корнеги Д. «Как виработать уверенность в себе и влиять на людей,

виступая публично» Мн: Попурри 2015 г

Лиммерман Х. «Учебник риторики. Тренировка речи с

упражнениями» М. Интерэксперт 1998 г

Ковальчук С. «Навчити приборкувати слово» (конспекст уроку

риторик) //Українська мова й література в середніх школах,
гімназіях і колегіумах 2003 р. №5

Гурвіч С.С, Погорелко В.Ф, Герман М.А «Основи риторики» К 1988