Практичне заняття № 4. Основні комунікативні ознаки мовлення.

Точність мовлення

Питання заняття
1.Точність мовлення як комунікативна ознака культури мовлення.
2.Предметна і понятійна точність.
3.Умови створення точного мовлення.
4.Засоби створення точного мовлення.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на

основні ознаки зразкового й бездоганного мовлення. Якщо ви хочете, щоб ваше мовлення
було цікавим, зрозумілим, сприйнятливим для слухача, то обов’язково дотримуйтеся
основних комунікативних ознак мовлення.

Логічність мовлення є важливою ознакою культури мовлення. Щоб мовлення було

логічним, треба володіти насамперед знаннями мови, вміти послідовно міркувати, логічно
мислити, вміти обґрунтовувати і пояснювати факти, робити висновки, оволодіти логікою
викладу. Основними умовами логічності є: правильний порядок слів і речень, уникнення
повторення (тавтології), зайвих слів; правильність і чіткість у побудові речень, оскільки
нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про неясність думок.

Точність мовлення утримує нас від зайвого говоріння. Вона передбачає правильний

вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-
освітнього рівня мовців.

Точність пов’язується з умінням чітко мислити, умінням зіставити слово з особою,

предметом, дією, явищем. Виражаючи власні думки, варто добирати слова, які
відповідають висловлюваному змісту.

Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне багатство української

мови.

Правильність мовлення – це правильне, не перекручене розуміння понять, термінів,

якими передаються ці поняття, доречне їх вживання, зв’язок думок і понять у єдину
теорію, ясність викладу. Зразком правильності слугують норми, правила вимови,
наголошування, словотворення й формотворення, будови словосполучень і речень,
словозміни, слововживання тощо. Щоб забезпечити правильність мовлення, необхідно
добре володіти нормами літературної мови.
Ясність мовлення забезпечує адекватне розуміння сказаного, а також точність та
логічність викладу. Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне
наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений ритм, спокійний і
ввічливий тон.

На письмі ясність досягається послідовністю лінійного викладу матеріалу, що відображає

логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно
до тем, підтем і сегментів думки, повтором основних, ключових слів.

Чистота мовлення тісно пов’язана з правильністю і нормативністю. Якщо у мовленні

немає ніяких порушень, зокрема лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших, то воно
вважається чистим. Чисте мовлення – це таке, в якому немає нелітературних елементів.
Чистота мовлення виявляється у правильності літературно-нормативної вимови, у
відсутності нтерферентних явищ, позалітературних елементів: діалектизмів, вульгаризмів,
канцеляризмів, плеоназмів, макаронізмів, штампів, слів-паразитів тощо.

Виразність мовлення забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок. Найбільше

ця ознака залежить від ерудиції мовця, його рівня знань. Виразність мовлення включає
засоби художньої виразності, зокрема порівняння, метафори, епітети тощо; фонетичні
засоби: інтонацію, дикцію, темп мовлення, тембр голосу. Приємне враження справляє той
мовець, який вміло користується мовними засобами, дотримується правильної інтонації,
вміє виражати власне ставлення до предмета мовлення.

Багатство і різноманітність мовлення можна вважати однією ознакою. Багатство

мовлення – розмаїття використовуваних слів, а різноманітність – це володіння мовним
багатством, лексичним арсеналом літературної мови, використання різноманітних мовних
одиниць. Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не
повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї й тієї ж думки різними
мовними засобами. Мовлення кожної людини може бути одноманітним чи різноманітним,
тому багатство мови й різноманітність мовлення залежать насамперед від глибини знань
та ерудиції мовця.

Естетичність мовлення спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність,

чистоту, ясність, виразність, багатство і різноманітність тощо. Вона досягається добором
мовних засобів, а також гармонійною цілісністю тексту. Як правило, естетичність
мовлення найбільше своє відображення знаходить у художній літературі, основною
функцією якої є естетичний вплив на читача. Щоб досягти естетики мовлення, мовець
повинен постійно збагачувати своє мовлення різними мовно-виражальними засобами,
удосконалювати його, дотримуватись усіх норм літературної мови.

Щоб вільно володіти мовою, необхідно не лише засвоїти норми, а й знати їх

можливі соціальні функції, тобто вміти точно відібрати таку одиницю, яка
забезпечить досягнення мети. О.М. Грушевський писав: “Трудність мовного
спілкування зростає прямо пропорційно до числа тих, що спілкуються, і там, де
одна із сторін, які спілкуються, є невизначеною множинністю, там ця трудність
досягає максимуму”. Спілкування можливе не лише завдяки тому, що
співрозмовники говорять однією мовою, а й тому, що за кожним словом обидві
сторони бачать один і той же предмет реальної дійсності, однакові об’єктивні
зв’язки і т.д., тобто називають предмети, явища, процеси точно.

В реальному розмовному процесі поняття не виступають у відчуженому,

ізольованому вигляді; вони завжди функціонують у єдності і взаємопроникненні
з наочними моментами уявлень і зі словом, яке будучи формою існування
поняття, завжди є водночас і певним слуховим чи звуковим образом.

Точність мовлення – одна з найважливіших його властивостей і характеризує

насамперед зміст висловлювання.

Точність – одна із головних ознак культури мовлення. Р. Будагов підкреслював:

“Сама суспільна природа мови забезпечує точність і не двозначність усіх її
ресурсів, зокрема в галузі лексики і в галузі граматики.” Оскільки свідомість
людини не лише відтворює об’єктивний світ, а й творить його, то можливість
неточностей у мовлення зберігається на всіх етапах розвитку мови.
Розвиваючись, мова за суспільно функціональною суттю постійно прагне до
цілковитої відповідності слова певному поняттю. Предмет і назва предмета в
різних мовах можуть мати різну співвіднесеність (залежність від того, яка
диференційна ознака покладена в основу назви), але в межах однієї мови для
кожного її носія вони повинні зберігати точну співвіднесеність.

Точним можна назвати таке мовлення, коли вжиті слова повністю відповідають

їх мовним значеням – значенням, що усталились у мові в даний період її
розвитку. “Точність мовлення, - зауважує Б.М. Гловін, - залежить не лише від
вибору слів, а й від уміння або невміння автора строго зіставити слово і
предмет, слово і дію, слово і поняття.”

Точність зумовлюється :

1) знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця;

2) умінням мовця співвіднести свої знання мови з цією спостережною

об’єктивною дійсністю. Це співвідношення буде тим точнішим, чим глибше і
всебічніше пізнаватиметься світ і чим повніше засвоюватимуться ресурси мови,
надбані попередніми поколіннями людей. Точність потрібна не тільки для
іменування реалій, а й для відтворення настроїв, переживань, тобто необхідна в
реальному світі предметів та почуттів.

Поняття “точність” має два значення : 1) вживання у мовлення слів (їх значень) і

словосполучень, звичних для людей, які володіють нормами літературної мови;
2) оформлення і вираження думки адекватного предметові або явищу дійсності,
тобто несуперечність реального предмета і його назви.

Це означає, що мовець повинен постійно прагнути до пізнання і реального світу

і законів, норм мови, а це неможливе без варіативності (або змінюваності)того й
іншого.

Найповніше точність (як і інші ознаки культури мовлення) визначив Б.М.

Головін. Здавна точність пов’язувалась з умінням ясно мислити, зі знанням
предмета мовлення і значенням слова. Слово відтворює думку: незрозуміла
думка – незрозуміле слово.

Слова є “ніби точним найменуванням понять, - зазначав Цицерон, - вони

виникають майже одночасно з самими поняттями, слова слід відбирати”.

Те, що здавалося безперечним учора, може виявитися хибним сьогодні, що

вчора ми споглядали з однієї позиції, сьогодні пізнається з іншої, внаслідок чого
досягається всебічність оцінки, а відтак і її точність. Чим всебічніше охоплює
наша думка реальний світ у його взаємозв’язках, тим точніше вона реалізується
за допомогою мови.

Точність мовлення залежить ще від одного позамовного фактора: чим

гармонійніші інтелектуальні рівні мовця і слухача, тим вища гарантія точного
сприйняття (і правильного реагування на сприйняття) інформації; чим вищий
цей інтелектуальний рівень, тим простіші засоби мови потрібні мовцеві, щоб
висловитись точно, а слухачеві – щоб сприйняти точну інформацію. При цьому
слід пам’ятати: точність досягається в контексті, тому для точного мовлення
замало багато словникового запасу, уміння відібрати з нього ті елементи, які в
даній ситуації найточніше називають предмет, - треба володіти логікою думки і
законами її мовного вираження. Не кількістю слів і не складністю контексту
визначається точність, а вичерпністю і на двозначністю закладеного в словах
змісту, тобто точність мовлення прямо пропорційна правильності і логічності
мови.

Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні – вона тісно

пов’язана з рівнями граматичним (у першу чергу синтаксичним) і стилістичним.
Точність у наковому і офіційно-діловому стилях ні за своїм змістом, ні за
реалізацією не адекватна точності художнього чи розмовного стилів.

Точність у науці виражається в першу чергу через термін (звідси вимога

однозначності термінів, інтернаціональності їх змісту) і за допомогою формул.
Р.О. Будагов зауважує: «Формула добра лише тоді, коли вона допомагає
наочніше зрозуміти думку або ідею, а не тоді, коли з її допомогою хочуть
«справити враження» на недосвічену людину: за допомогою формул можна
закріпити набуті знання, досягнуті результати, але розвинути їх далі можна
тільки за допомогою мови». Точністьу науці легко може бути первірена або
практикою, або логічною несуперечністю якогось твредження. Точність у
наковому й документальному стилях – буквальна, пряма, емоційно-нейтральна,
не допускає метафоричності, образності, експерсивністі.

Точність у стилях розмовному і художньому часто встановлюється не лише

співвіднесенням змісту висловлювання з об’єктинвою дійсністю, назви і
предмета, а й відповідністю оцінки цього предмета інформатором і сприймачем
інформації, тобто художня (або розмовна) точність залежить і від ідейно-
понятійних настанов мовлення, реалізаціїї в слові конкретної стильової
настанови. Художній твір не є дзеркальним відображенням дійсності: у ньому
відтворюється не вся дійсність з її взаємозв’язками, а лише ті її грані, які є
суттєвими для вираження певного ідейного задуму, її деталі, які для полегшення
сприйняття дійсності нашою уявою синтезують її і творять художньо
правильний її аналог. Тобто в художньому стилі пізнання об’єкта не лише
логічно-понятійне (як в стилі науковому), а й художньо-образне. І хоч обидва
стилі зберігають ознаки індивідуальності до моменту їх перевірки практикою,
усе ж художня точність - це не просто ознака загальної культури мовлення, а ще
й культури художнього мовлення, яка підпорядкована пізнавальній
(евристичній) і естетичній меті. Отже, у художньому стилі предметно-понятійна
точність може навіть не збігатися з точністю художньо-образною (жанр
фантастики).

В усному розмовному мовленні неточність слововживання (чи фразотворення)

може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестом, але це не
виправить неприємного враження від такого мовлення: незнання предмета
мовлення або незнання мовних засобів для називання його і його взаємозв’язків
свідчить про низьку культуру і мислення, і мовлення. Вимога точності зростає,
якщо зі співрозмовником немає безпосереднього контакту (напр., у писемному
мовленні), або якщо співрозмовник – широка аудиторія, представників якої, їх
загальноосвітній та фаховий рівень ми знаємо погано.

Точність досягається:
1) знанням предмета мовлення (спочатку ми пізнаємо реальний світ, а потім
висловлюємося про результати свого пізнання: пізнавальна здатність людини
залежить і від її досвіду, і від набутих знань у відповідній галузі і в мові);

2) знанням мови, мовної системи усіх її рівнів, оволодінням стилістичними

ресурсами, мовними засобами вираження емоційності та інш.;

3) умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови (тобто уміннм вибрати
найточнішу для конкретної ситуації спілкування назву предмета, явища,
процесу тощо).

Навички точного мовлення виробляються такими способами:

1) усвідомленням необхідності корегувати мовлення;

2) засвоєнням складових елементів культури мовлення (точність, логічність,

виразність, чистота, інтонування);

3) загальною культурою, коли норми етики є переконанням;

4) свідомим ставленням до мови, тобто як не до одного із вузівських курсів, а як

до загальнонародного надбання, якому тисячі років;

5) доречним використанням слів з прямим і переносним значенням, іншомовних

слів.

Отже, точність мовлення (предметна і понятійна) визначається рівнем знань

навколишнього світу і мови як засобу спілкування людей у ньому, етикою
мовця, яка не дасть можливості висловлюватись неточно. Точність мовлення
сприяє пізнанню дійсності – прагнення до точності спонукає мовця всебічно
вивчати і об’єктивну дійсність і суб’єктивні враження від неї. Той, хто поважає
співрозмовника і не Хосе бути перед ним некомпетентним, не дозволить собі
знати предмет розмови поверхово.