«Мовна компетентність науковця-юриста»

1. Поняття мовної та мовленнєвої компетентності

Мовну компетентність почали трактувати як явище певного рівня обізнаності
конкретного суб'єкта чи суб'єктів з ідеальною знаковою системою рідної або іно-
земної мови (мов), а мовленнєву – як здатність людини до практичного
використання знань про мову в процесі комунікації.
Мовна компетентність суб’єкта (мовника, носія мови) є основою і джерелом
розвитку таких типів компетентностей, як комунікативна (у тому числі
мовленнєва), психолінгвістична, соціолінгвістична, а також культурологічна,
когнітивна тощо. Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної,
фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій
Мовленнєва компетентність є різновидом
комунікативної і означає здатність людини до практичного використання знань
про мову в процесі спілкування – з певною усвідомленою метою, у визначених
мовленнєвих ситуаціях.
Складниками мовної компетенції є: фонологічна (знання звукових засобів мови);
орфографічна (знання системи правил і вміння їх застосовувати); пунктуаційна
(вміння інтонувати мовний потік); семантична (розуміння і продукування текстів,
реалізація їх у мовленнєвій і комунікативній компетенціях);
Принципова різниця у змісті компонентів мовної й мовленнєвої компетентностей полягає в їх
системних функціях, потенціях використання. Це стосується мовленнєвого досвіду й знань про
мову: 1) якщо мовленнєвий досвід як складник мовної компетентності є джерелом формування
суб’єктивних знань про мову, правил користування нею в усній і писемній формі (наприклад,
особисто набутих учнем), то як складник мовленнєвої компетентності він дає можливість
зреалізувати ці знання й правила в процесі найрізноманітніших видів мовленнєвої діяльності; 2)
якщо знання про мову у складі мовної компетентності, отримані в процесі навчання в школі,
покликані скоригувати й збагатити індивідуальні правила, вироблені самим учнем упродовж
самостійного набуття індивідуального мовленнєвого досвіду, то відносно мовленнєвої
компетентності вони повинні допомогти мовцю бути адекватним у спілкуванні, тобто
висловлюватися точно, ясно, коректно, виявити свою індивідуальність тощо
Можна сказати що 1) явища мовної і мовленнєвої компетентностей мають спільне походження,
спільну природу – лінгвістичну й психолінгвістичну; 2) мовна компетентність як ідеальне
знання про мову може «матеріалізуватися» лише через мовленнєву, а отже, є її своєрідною
буттєвою проекцією; 3) мовна й мовленнєва компетентності «синтезовані» в мовній діяльності
як сукупності мовних дій і операцій з боку мовця й слухача; 4) у визначенні мовної
компетентності (компетенції) через її структуру О. Божович «заклала» й ознаки мовленнєвої –
мовленнєву діяльність, її етапи (на синтаксичному рівні) тощо. Отже, структуру мовленнєвої
компетентності теж можна визначити як єдність трьох компонентів: мовленнєвого досвіду,
знань про мову й чуття мови. Однак кожен з елементів у цій структурі набуває комунікативної
спрямованості й відповідного змісту.

2. Компоненти мовленнєвої компетенції та їх сутність

Мовленнєва компетентність об'єднує фонетичний, лексичний, граматичний,
діалогічний, монологічний складники та засвідчує їх взаємозалежність і
взаємозумовленість.
Мовленнєва компетентність полягає у сформованості вмінь і навичок
користування мовною компетентністю в усній чи писемній формі, у конкретних
мовленнєвих ситуаціях і з певною метою.
Мовленнєві вміння охоплюють уміння говорити, слухати, читати і писати. ;
Мовленнєва компетентність полягає у сформованості вмінь і навичок
користування мовною компетентністю в усній чи писемній формі, у конкретних
мовленнєвих ситуаціях і з певною метою. Структуру мовленнєвої
компетентності теж можна визначити як єдність
трьох компонентів: мовленнєвого досвіду, знань про мову й чуття мови.

3. Фонетико-орфоепічна компетентність науковця-юриста

Під фонетико-орфоепічною компетенцією розуміємо таку, що передбачає знання
звукових засобів сучасної літературної мови та вміння мовця ними користуватися
й забезпечує відтворення звукового образу мови, правильне звукове оформлення
мовлення. Фонетико-орфоепічна компетентність – це правильна вимова звуків
та звукосполучень, знання законів милозвучності мови, нормативне ...
Мовна компетенція юриста полягає в майстерному володінні словом,
досконалому знанні тонкощів лексики української мови.

4. Орфографічна та пунктуаційна компетентності науковця-юриста

Орфографічні (правильне написання слів);. Орфографічна компетенція полягає в
оволодінні системою правил, що визначають правопис слів згідно з усталеними нормами, та
вмінні їх застосовувати. Вона є необхідною умовою грамотного письма.
Пунктуаційні (уживання розділових знаків у написаному тексті). Пунктуаційна
компетенція відображає логічне інтонаційне членування мовного потоку та забезпечує легше
сприймання і розуміння писемного тексту

5. Лексична та стилістична компетентності науковця-юриста

Лексична компетенція полягає в оволодінні лексичними засобами сучасної української
літературної мови і вмінні користуватися ними. Вона передбачає широкий словниковий запас, у
т. ч. володіння термінологією, необхідною для спілкування у професійній сфері. Вибір
лексичних елементів залежить від сфери і ситуації, у яких перебуває мовець.
Лексична компетентність – це здатність людини до коректного
оформлення своїх висловлювань та розуміння мовлення
Стилістична компетенція — уміння стилістично забарвлювати мовлення;
аналізувати мовний матеріал; створювати власні висловлювання різних типів і
жанрів; удосконалювати текст, посилювати в ньому певну стилістичну рису, що
сприяє виразності мовлення. Стилістична компетентність науковця
(тавтологія, плеоназм, кліше, мовні..

6. Акцентуаційна компетентність науковця-юриста

Акцентуаційні норми - правила наголошування слів. Система наголосів української мови доволі
складна. Наголоси СУМ склалися істрично на основі вимови , властивої
середньонаддніпрянським говорам. Помилки виникають під впливом російської, польської мов,
інколи діалектів української мови.
7. Новації Українського правопису
1 -Фемінітиви: було автор, директор = стало авторка, директорка
2- Вживання літери "и" на початку слова
було: ірідій, ірод стало: ирідій та ірідій, ирод та ірол
3 - "т" замість "ф"
було: кафедра, ефір стало: катедра, етер
4-більше "г' " У СЛОВАХ
було: Гете, Гуллівер стало: Гете і Г'ете
5- Йотування повертається
було: проект стало: проєкт
6- зроби паузу
було: пауза, аудієнція стало: пауза і павза, авдієнція і аудієнція
7 - Ніяких апострофів і тире для "пів"
було: півгодини, пів-України стало: пів години, пів України
8 - менше дефісів
було: поп-музика, веб-сторінк стало: попмузика, вебсторінка
9 - Ніякої "Вкраїни" лише Україна
10 - більше демократії
Як і раніше, з великої букви пишуться офіційні назви найвищих державних посад
України, міжнародних посад: Президент України, Генеральний прокурор
України.
Але в неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори президента;
генеральний прокурор України; приїзд королеви.
11 -Складені назви інформаційних агентств тепер варто писати без лапок.
було: Інформаційне агентство «Главком» стало: Інформаційне агентство
Главком
12- Правильне вживання "й", "і", "та"
Після букв й, я, ю, є, ї вживаємо єднальні сполучники «і» або «та»:
13 Вживання «архі-» «архи-» у назвах церковних звань
було: Архієрей стало: Архієрей і архиєрей
14 Назви українських свят
У назвах українських свят всі слова пишемо з великої літери .
було: День незалежності України, стало :День Незалежності України,

8. Наукова мова як комунікативний феномен

Кожному дослідникові необхідні розвинуті чуття наукової мови, мовний смак,
володіння науковим стилем мовлення й письма, мовними засобами наукового тексту.
Ці якості є результатом цілеспрямованої роботи над собою.
Мова науки — засоби мови, що характеризують усі функціонально-стильові
різновиди наукової сфери спілкування; специфічна система граматичних і
семантичних засобів вираження знакових одиниць, які становлять ядро і
периферію наукового стилю. Культура наукової мови охоплює нормативний,
комунікативний, етичний аспекти. Нормативний аспект передбачує знання
літературних норм і вміння застосовувати їх у науковому
мовленні. Комунікативний — пропонує відбір мовних засобів, які якнайкраще
виконують завдання наукового спілкування. Дотримання норм поведінки, повага
до учасників спілкування, доброзичливість, тактовність становлять етичний
аспект наукової мови.

9. Науковий стиль української мови

Науковий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується в
галузі науки та освіти. Його основною функцією є пізнавально-інформативна –
повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів,
відкриттів.

 Ознаки: зрозумілість;
 логічність і послідовність;
 точність;
 абстрагованість і узагальненість;
 об'єктивність.
Науковий стиль передбачає ретельний підбір і використання слів у їх
прямому значенні, широке вживання термінів, графічної інформації та
спеціальної лексики.
 Підстилі: Власне науковий (академічний). Науково-популярний (науково-
публіцистичний). Науково-навчальний. Науково-діловийНауково-
інформаційний.

10. Мовні засоби наукового стилю на лексичному рівні

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів,
абстрактних слів, схем, таблиць, графіків, наукова фразеологія, цитати,
посилання, уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних
слів, індивідуальних неологізмів, художніх тропів.
Широко використовується наукова лексика: слова-терміни з різних галузей знань,
загальнонаукові терміни; -використання спеціальної наукової та
термінологічної лексики, причому останнім часом тут все більше місця займає
міжнародна термінологія (сьогодні це особливо помітно в економічній мови,
наприклад менеджер,
Лексика ( словниковий склад ) наукових творів поділяється на 3 групи: 1) власне
терміни; 2) терміновані слова і словосполучення; 3) слова загальної мови, які
вживаються в наукових текстах у звичних, загальноприйнятих значеннях.
Лексичний склад наукового стилю характеризується відносною однорідністю, замкненістю, що
виражається, зокрема, в меншому використанні синонімів. Обсяг тексту в науковому стилі
збільшується не стільки за рахунок вживання різних слів, скільки за рахунок багаторазового
повторення одних і тих же.

11. Мовно-риторична компетентність науковця-юриста

Під риторичною компетеністю в широкому сенсі треба розуміти комплекс послідовно
здійснюваних риторичних дій, які грунтуються на знанні законів загальної риторики і
забезпечують ефективне спілкування.
На підставі аналізу складових риторичної компетентності можемо визначити наступні:
здатність без викривлень сприймати і передавати інформацію;
здатність до логічного мислення, аргументованого і зрозумілого укладання усних і письмових
текстів; здатність вести полеміку й дискусію;
здатність вільно комунікувати українською мовою у професійній діяльності;
здатність публічно представляти результати досліджень; здатність розробляти і правильно
оформляти юридичні й службові документи, повно відображати в них результати професійної
діяльності ;
здатність кваліфіковано застосовувати нормативні правові акти в конкретних сферах юридичної
діяльності;
здатність ефективно здійснювати консультаційну діяльність; здатність кваліфіковано тлумачити
нормативні правові акти;
здатність застосовувати під час вирішення професійних завдань психологічні методи, засоби й
прийоми; Риторичне вміння формується в результаті тривалого тренування.

12. Види і жанри наукового стилю

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація,
анотація, рецензія, підручник, лекція.

Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:

 власне-науковий;
 науково-навчальний;
 науково-популярний.

Можна виділити наступні жанри наукової прози:

 монографія;
 журнальна стаття;
 рецензія;
 підручник (навчальний посібник);
 лекція;
 доповідь;
 інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі,
конгресі);
 усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);
 дисертація;
 науковий звіт.

Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.

До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних,

відносяться:

 реферат;
 автореферат;
 конспект;
 тези;
 анотація.
 До жанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська
доповідь, реферат, реферативне повідомлення.

13. Мовні засоби наукового стилю на граматичному рівні

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів,
абстрактних слів, схем, таблиць, графіків, наукова фразеологія, цитати,
посилання, уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних
слів, індивідуальних неологізмів, художніх тропів.

1. На граматичному рівні за допомогою певних форм слова та побудови

словосполучень і речень створюється відволіканість наукового тексту:
відзначається, що..., видається, що... тощо.

2. Дієслова в контексті наукового тексту набуває значення завчасне, узагальнене.

Причому вживаються переважно форми теперішнього і минулого часу. Їх
чергування не надає ні «живописність», ні динаміку оповіді, навпаки - вони
вказують на закономірність описуваного явища: автор зазначає, вказує...;
досягненню мети сприяє вирішення завдань тощо.

3. Переважаючі дієслова недосконалого виду (приблизно 80%) також надають

науковому тексту узагальнене значення. У стійких обертах використовуються
дієслова досконалого вигляду: розглянемо...; покажемо на прикладах тощо. Також
вживані невизначено-особисті та безособові форми з відтінком довгострокування
або необхідності: характеристики відносять до...; потрібно вміти...; не слід
забувати про...

4. У пасивному значенні використовуються поворотні дієслова: потрібно

довести...; детально пояснюється...; розглядається проблематика та ін. Такі
дієслівні форми дозволяють зробити акцент на опис процесу, структури,
механізму. Те ж значення у коротких страждальних причасть: визначення дано...;
норма може бути осмислена і т. д.

5. У науковому мовленні також вживаються короткі прикметники, наприклад:

ставлення характерне.

6. Типовою ознакою наукового мовлення є займенник, який вживається замість

мене. Цей прийом формує такі риси, як авторська скромність, об'єктивність,
узагальненість: Під час дослідження ми дійшли висновку... (замість: я дійшов
висновку...).

14. Поняття юридичного терміна та його ознаки

Юридичний термін (від лат. terminus − межа, кордон) − слово або
словосполучення, що виражає поняття із правової сфери суспільного життя і має
визначення (дефініцію) в юридичній літературі (законодавчих
актах, юридичних словниках, науково-правових працях).
Особливостями юридичної термінології як спеціалізованої системи правових понять є:
1) однозначність – правовий термін має позначати лише одне правове поняття, а останньому
має відповідати лише один правовий термін (щоправда, цей принцип стосується зазвичай тих
правових термінів, які входять до складу однієї правової терміносистеми);
2) системність – будь-який правовий термін є елементом певної правової терміносистеми, що
власне й робить його терміном; певне значення правового терміна зафіксоване та підтримується
саме в цій системі;
3) дефінітивність – правовий термін, зазвичай, має своє визначення (правову дефініцію) –
нормативно-правове (іншими словами формально обов’язкове, яке міститься у джерелах
позитивного права або актах офіційного тлумачення) чи наукове (доктринальне);
4) сфера застосування правового терміна – мови правотворчості, правотлумачення,
правозастосування, правореалізації, професійна правнича мова та мова правничої науки
(правознавства)
Сучасне термінознавство визначає специфічні ознаки терміна, які в сукупності
відрізняють його від загальновживаних слів: системність, точність, прагнення до
однозначності, відносна незалежність від контексту, наявність дефініції,
функційна усталеність, конвенціональність, офіційність, стандартизованість,
лаконічність.

15. Основні етапи розвитку української термінології

1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (ІХ – перша половина ХІХ ст
Київська Русь
2. Період другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. Діяльність Наукового товариства імені
Тараса Шевченка, яке було засновано 1873 р. у Львові, і яке з 1892 р. стає першим українським
науковим центром на зразок європейських академій
3. Третій період, пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні. Активно
опрацьовувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української
Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови.
4. Період діяльності Інституту української наукової мови.(1921-1931) За цей період було
опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів словників із гуманітарних і
природничих галузей знань
5. Період функціювання української термінології 1932–1990 років. У тридцятих роках
розпочалось переслідування українських мовознавців.
6. Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

16. Фразеологізована термінологія та кліше в наукових текстах

У текстах службових документів виділено дві групи фразеологічних одиниць: 1) власне ділові
фразеологізми; 2) фразеологізовані утворення суспільно-політичного дискурсу.
До типових фразеологізмів, які вживають в офіційно-діловому стилі мови, належать:
- власне книжні фразеологічні одиниці (віддавати належне; для більшої переконливості);
- термінологічні назви предметів, явищ, понять (станція технічного обслуговування, доменна
піч, автогенне зварювання);
- номенклатурні найменування (Міністерство освіти і науки, кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник);
- складені термінологізовані назви (Європейське Економічне Співтовариство, Країни Третього
Світу);
- лексикалізовані сполуки (з року в рік; з одного боку, з другого (іншого) боку).
 Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні назви ділових
паперів (заява, доповідна записка, витяг з протоколу, трудова угода тощо).

17. Вимоги до використання юридичного терміна в науковому тексті

Юридичний термін – слово чи сполучення слів, які є найменуванням
понять, що використовуються у правовій системі.
Системність та внутрішня узгодженість – важливі риси юридичної
термінології, яка становить складну органічну систему.
Юридичні терміни-слова мають відповідати вимогам упровадженості,
мовної правильності, питомості, стислості.
Юридичні терміни-поняття мають відповідати таким вимогам: поняттєво-
термінологічна єдність( Єдність юридичної термінології забезпечується
послідовним уживанням одного і того ж терміна в нормативному тексті при
позначенні одного поняття та використанні різних термінів при позначенні різних
понять.), дефінітивність (Остаточно установлений; визначений.), системність,
точність, емоційно-експресивна нейтральність (Юридичний термін має нести
лише основну предметно-логічну інформацію, а не передавати якусь додаткову
емоційно-оцінну та чуттєво-образну інформацію.)

18. Основні засоби виразності мови наукового викладу

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем,
таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія
(стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-
експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів,
індивідуальних неологізмів.
Науковий стиль використовує певний набір мовностилістичних засобів:
спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце
суворо впорядкований зв'язок, наприклад, завдяки вставним конструкціям);
речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.
Мовні засоби в науковому стилі:
Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загально-наукова лексика й
терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про
результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких текстах вживаються
у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів
переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про
предмет розповіді.
Морфологія. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за
рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а
також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення.
Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко
організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну
логічну структуру думок.
Ще одна композиційна особливість наукового стилю - документування
тверджень, посилання, цитати.
Стиль писемної наукової мови - безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай,
від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності
повідомлення, а не на суб'єкті.

19. Основні вимоги до визначення поняття

Поня́ття, конце́пт — форма мислення, яка відбиває істотні властивості, зв'язки і
відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система
думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними
загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.
Визначення повинно бути не тільки істинним за змістом, але й правильним за
своєю структурою. Правильність визначення залежить від дотримання певних
логічних вимог до нього або правил визначення поняття.
1, Визначення повинно бути співмірним, тобто обсяг визначуваного поняття
повинен дорівнювати обсягу визначаючого НАПРИКЛАД "логіка - це
філософська наука"- неправильно, бо поняття "філософська наука" включає в себе
крім логіки й інші філософські науки.
2. Визначення не повинно утворювати кола (Наприклад, "злочинець — особа, яка
вчинила злочин")
3. Визначення повинно бути чітким та однозначним.

20. Джерела формування словникового складу української юридичної

термінології
Словниковий склад української юридичної термінології формується з різних джерел, які умовно
можна поділити на 5 груп:
по-перше, запозичення латинських термінів і правових понять, які стали підґрунтям для
термінології різних правових систем (апеляція, алібі, документ, реформа);
по-друге, використання термінів з нормативно-правових актів Київської Русі (закон, суддя,
свідок, карати);
по-третє, надходження термінології з розвинутих сучасних правових систем (контрабанда,
бартер, монополізм);
по-четверте, існування термінології нормативно-правових актів України (Конституції, законів,
кодексів), міжнародних документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
по-п’яте, джерелом нових термінів може бути перекладацька діяльність. Перекладач може: а)
передати іншомовний термін, якого немає в українській мові, засобами українського алфавіту
або б) дати описову конструкцію правового поняття українськими словами, які утворюють
терміносполучення
У лінгвістиці класичним є підхід, за яким нові одиниці в межах конкретної терміносистеми за
способами їх виникнення поділяються на чотири групи: неосемантизми, неологізми,
запозичення та інтернаціоналізми — кожна з них виявляє специфіку термінотворення в
національній мові.

21. Властивості та структурно-смислові компоненти наукових текстів

Науковий текст -- цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру
із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами,
параграфами, абзацами), насиченими відповідною термінологією.
Принципи укладання наукових текстів:
--принцип змістової насиченості,
--принцип професійної значущості
-принцип наукової інформативності,
--принцип новизни наукового тексту,
--принцип змістової завершеності,
-принцип проблемності,
--принцип доступності фахівцеві однієї чи кількох галузей,
--принцип інтертекстуальності, який характеризують як багатовимірний зв'язок
наукового тексту з іншими.
Науковому тексту властива певна композиція: кожний компонент є значущою
одиницею, тобто може виконувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення
доповнення, унаочнення тощо.
Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність,
гіпотетичність, цілеспрямованість, тобто він обов'язково відображає ту чи ту
проблему, пропонує гіпотези, орієнтує на нове знання, доцільний і раціональний,
спрямований на досягнення дослідницької мети та завдань.
Ознаками наукового тексту є цілісність, членованість, зв'язність, інформаційна,
логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, науковість, завершеність,
послідовність, комунікативність тощо.
Отже, ознаками наукового тексту є чітка, логічна структура, зв'язність,
проблемність, гіпотетичність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна,
спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, модальність. Створити
якісний текст допомагає сформована культура читання.

22. Композиція наукового тексту

Структурними компонентами наукового тексту, який створюють, є вступ, основну
частину і висновки.
Заголовок наукового тексту відображає задум автора, визначає межі інформації,
яку має подати автор.

Композиція залежить від плану наукової роботи. План -короткий запис,

щовідображає послідовність викладу думки, розкриває зміст тексту і відновлює
його в пам'яті.

План - це каркас майбутньої праці. Важливі ознаки плану - чіткість, логічність і

лаконічність у формулюванні пунктів. План наукового тексту складають з
урахуванням таких принципів:

- встановлення структури тексту (вступ, основна частина, висновки);

- визначення головної думки кожної частини;

- з'ясування важливих питань у межах кожної частини;

- формулювання пунктів і підпунктів плану, що становлять логічну єдність.

Розрізняють прості і складні плани, робочі плани, плани-проспекти.

Нумерують сторінки, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці,

формули арабськими цифрами. Заголовки розділів друкують великими літерами з
нового рядка. Крапку після номера, як і після заголовка не ставлять.
23. Синоніми та вимоги до їх використання в наукових текстах

Синоніми (від гр.synonymos– однойменний) – це слова, що по-різному звучать,

але близькі за значенням. У зв’язку з цим синоніми поділяються на такі групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:

відомий – видатний, славетний, знаменитий;

2) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:

говорити – мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати,

теревенити;

розуміти – осягати, метикувати

3) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:

століття – сторіччя;

відсоток – процент;

Однією з найважливіших функцій синонімів у мовленні є урізноманітнення

викладу, уникнення повторів. Основуючись на певному значеннєвому нюансі
слова, можна виділити, підсилити, уточнити, оцінити, а отже, висловити думку
якнайдоречніше. Для цього в реєстрі словників синонімів є значні за обсягом
синонімічні ряди.
Найбільше можливостей для синонімічного вибору слова мають публіцистичний,
художній і розмовний стилі. Найменше – науковий і офіційно-діловий.

24. Вимоги до анотування наукового тексту

Структура анотацій. Анотація в загальному вигляді повинна мати таку структуру:
прізвище, ініціали автора (усіх авторів, через кому), назва
дослідження, текст анотації, ключові слова.
Анотація наукового тексту – це скорочений виклад змісту первинного документа
з основними фактичними відомостями і висновками. Анотація наукового тексту
подає основні відомості й висновки, потрібні для початкового ознайомлення з
документом.
Структура: вступна частина, текст анотації, заключна частина.
 Обсяг анотації для заміток і коротких повідомлень – 500 друкованих знаків, для
більшості статей – 1000, середній обсяг анотації наукового тексту – 850 знаків
(приблизно 0,5 сторінки формату А-4 через 1,5 інтервали).
Анотація подається паралельно українською та англійською мовами.

25. Технічні вимоги до оформлення наукового тексту

Текст наукової статті повинен бути надрукований у текстовому редакторі MS
Word (у форматі rtf або doc); формат паперу: А4 (21 см х 29,7 см); орієнтація
сторінок: книжкова із вирівнюванням по ширині з відступом від лівого краю –
1,25 мм; поля: верхнє, нижнє – 2 см, ліве – 3 см, праве – 1 см; шрифт: Times New
Roman

Розмір та характеристика шрифту:

 Шрифт –Times New Roman текстового редактору Word.

 Розмір шрифту - 14.
 Інтервал – 1,5 (до 30 рядків на сторінці).

Параметри сторінки:

 Відступи зверху, знизу і зліва – 20 мм; справа – 10 мм.

 Абзацний відступ – 5 знаків (1,25 см).

Розміщення тексту:

 Заголовки розділів великими літерами посередині рядка, підзаголовки з

абзацу малими літерами, починаючи з великої.
 Кожний новий розділ починати з нової сторінки, для підрозділів така
вимога необов'язкова.
 Відстань між заголовком та текстом – 3-4 інтервали.
 Перенесення слів у заголовку розділу не допускається.

Нумерація:

 Нумерація сторінок у правому верхньому кутку, починаючи зі змісту.

 Арабськими цифрами без знака №.

26. Фахова і мовна компетентності в редагуванні наукового тексту

Мовленнєва компетентність — це здатність продукувати свої звернення,
думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за
допомогою вербальних і невербальних засобів.

Професійні компетентності: Здатність дотримуватися норм професійної етики

(академічна доброчесність). Здатність до професійної мобільності та уміння
адаптуватися до нових виробничих ситуацій. 5 Вільне володіння категорійно-
поняттєвим та аналітично-дослідницьким апаратом в галузі інформаційних наук,
документознавства, бібліотекознавства та архівознавства. Здатність розробляти
програму та виконувати складні наукові дослідження з використанням широкого
кола якісних і кількісних методів та високоспеціалізованого інструментарію
прикладного аналізу. Спроможність професійно виконувати організаційно-
управлінські, науководослідницькі, експертно-аналітичні та консультаційні
функції на національному та міжнародному ринках праці

27. Вимоги до цитування в наукових текстах

Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній
формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського
написання.При цитуванні джерел слід дотримуватися правил:Цитування має бути
повним, без перекручень і довільного скорочення авторського тексту. У разі
пропуску деяких слів чи словосполучень ставлять три крапки. Цитату необхідно
подавати безпосередньо з першоджерел, а не з праць інших авторів.
Цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи. Головна мета
цитат – розвиток власної думки шляхом її порівняння з думкою інших авторів.
Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерела.

28. Мовностильові ознаки наукового тексту

Текст в науковому стилі мовлення має бути ясним і доступним, розбитим на
логічні блоки – змістовні та послідовні. Основні ознаки наукового стилю:

 зрозумілість;
 логічність і послідовність;
 точність;
 абстрагованість і узагальненість;
 об'єктивність.

Науковий стиль передбачає ретельний підбір і використання слів у їх прямому

значенні, широке вживання термінів, графічної інформації та спеціальної
лексики.

 Мовні засоби наукового стилю мають забезпечити точне розкриття теми та

чітку послідовність думок:
 Однозначність уживання слів – багато термінів, таблиць, інформативних
схем і графіків, цитати, посилання, наукова фразеологія (стійкі
термінологічні словосполучення).
 Чітка структуризація тексту – речення мають бути інформативними, а
перехід від однієї фрази до іншої – логічним і «непоміченим».
 Відсутність суб'єктивної та мінімізація особистої думки (рідко вживається
займенник «я» і дієслова в першій особі однини). Вживаються такі
словосполучення: «вважають, що...», «відомо, що...», «розглянемо
проблему...».
 Особливе інформаційне навантаження на дієслова та дієслівні форми.
Форма майбутнього часу часто позбавлена свого граматичного значення:
 замість слова «буде» вживається «є». Широко вживаються форми
недосконалого виду.
 Поширеність вказівних займенників – цей, той, такий, який, котрий. Вони
не лише конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між
частинами висловлювання. Неозначені займенники у науковому тексті
майже не використовуються.
 Мінімізація експресії. Переважна форма оцінки – констатація ознак, що
притаманні певному предметові або явищу. Тому більшість прикметників є
частинами термінологічних виразів.

29. Мовні особливості усної наукової комунікації

комунікація є процесом передачі інформації між суб'єктами соціальної
сфери суспільства.
Наукова комунікація (НК) - це обмін науковою інформацією (ідеями,
знаннями, повідомленнями) між ученими та фахівцями, а також майстерність
репрезентації наукових знань для широкої аудиторії.
Наукова комунікація є особливим чином впорядкованою системою
соціальних взаємодій, спрямованих на пошук, накопичення та розповсюдження
наукових знань про навколишню дійсність, яка може інформувати за допомогою
різних каналів, засобів, форм та інститутів комунікації.
Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання
інформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему настанов і
принципів особистості або істотно вплинула на цю систему.
Мовна компетентність: знання учасниками комунікації норм і правил сучасної
літературної мови і вміле використання їх у продукуванні висловлювань.
Мовні особливості:
І на лексичному рівні =
1-велика кількість загальнонаукових термінів (аналіз, закономірність)
ІІ - на морфологічному рівні=
1-переважання іменників над іншими частинами мови, часте вживання
віддієслівних іменників (наприклад: виникнення, формування, опір);
2-тяжіння до використання складних синтаксичних конструкцій, тобто складних
речень з різними типами зв’язку, зокрема з кількома підрядними частинами;
3-широке використання відносних прикметників іменникового та дієслівного
походження (як-от: бізнесовий, синусоїдний, коригувальний, узагальнювальний);
4-з-поміж дієслівних форм широко представлені пасивні форми, інфінітиви,
безособові дієслова та дієслова у формі теперішнього часу (їх зазвичай утричі
більше, ніж дієслівних форм минулого часу);
5-вживання особового та вказівного займенника 1 особи множини на позначення
суб’єкта дослідження: ми дійшли висновку,на нашу думку, по-нашому(а не: я
дійшов висновку,на мою думку, по-моєму);
ІІІ- на текстовому рівні:
1-поділ тексту на логічні частини ;
2-наявність висновків із висловленого;
 3застосування усталених мовних зворотів, які надають науковому тексту
своєрідної стрункості і особливої стандартизованості (наприклад: з огляду на це,
вивченням проблеми цікавилися такі науковці, як показав аналіз, на підставі
отриманих даних, підсумовуючи сказане й т.ін.;

30. Композиційно-смислова структура наукового тексту

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового
дослідження. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу
думки: - обов’язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує
на нове знання, характеризується доцільністю й раціональністю всіх положень,
орієнтований на досягнення дослідницької мети й поставлених завдань; - він має
раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за
правилами логіки науки і формальної логіки; - широке використання понятійного,
категоріального апарату науки; - текст не ґрунтується на образі, не активізує
почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення; -
його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести,
обґрунтувати, аргументувати істину.
Ознаки, що виражають загальні особливості системно-структурної організації
наукового тексту: цілісність,зв'язність,членованість, завершеність, лінійність,
інформативність.
Композиція наукового тексту традиційна: вступ, у якій окреслюють проблему,
мету і завдання, гіпотези і методи дослідження., основнв частина, закінчення -
висновки, де є рекомендації.

31. Ознаки та функції наукового мовлення

Науковий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується в
галузі науки та освіти. Його основною функцією є пізнавально-інформативна –
повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів,
відкриттів.
Основні ознаки:
 ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень,
 логічна послідовність і довідність викладу,
 узагальненість понять і явищ,
 об'єктивний аналіз,
 точність і лаконічність висловлювань,
 аргументація й переконливість тверджень,
 однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
 докладні висновки.

32. Вимоги до презентації

Основною відмінністю презентацій від решти способів представлення інформації
є їх особлива насиченість змістом та інтерактивність, тобто здатність певним
чином змінюватися й реагувати на дії користувача.
Структура та зміст матеріалу. Титульний слайд (назва колегіальних зборів та тема
виступу; прізвище, ім’я та по батькові доповідача повністю; посада, місце
роботи).Інформаційні слайди. Завершальний слайд. Оптимальна кількість слайдів
— 10 -20.
Інформаційні слайди можуть містити таку інформацію: актуальність
проблеми;наочний графічний матеріал: схеми та діаграми;основні цифрові дані у
таблицях;порядок розкриття теми;основні висновки;перелік джерел, точні
посилання на всі графічні об’єкти.
Завершальний слайд. Подяка за увагу. Можна ще раз вказати прізвище, ім’я та по
батькові доповідача.
Оформлення тексту. Лаконічність (довжина рядка не більше 36 знаків), 6-8 рядків
на слайді. Відстань між рядками усередині абзацу 1,5, а між абзаців - 2 інтервали.
Найбільш важлива інформація повинна розташовуватися в центрі екрану; якщо на
слайді картинка, напис повинен розташовуватися під нею; бажано форматувати
текст по ширині. Дотримання прийнятих правил орфографії, пунктуації,
скорочень і правил оформлення тексту (відсутність крапки в заголовках і т.д.).
Графічні об’єкти. Не використовуйте малюнки, фотографії поганої якості чи із
спотвореними пропорціями. Коректно застосовуйте ілюстративний матеріал на
слайді (підпис — під малюнком). Рівномірно та раціонально використовуйте
площу слайда (якщо текст важливіший, то він розміщується зверху ліворуч, а
графіка—внизу праворуч і навпаки). Анімація об’єктів і зміна слайдів. У
титульному слайді анімовані об’єкти не допускаються. В інформаційних слайдах
— тільки у випадку, якщо черговість появи анімованих об’єктів відповідає
структурі доповіді. Для зміни слайдів можливе використання стандартних ефектів
переходу, окрім ефектів “жалюзі”, “шашки”, “розчинення”, “горизонтальні смуги”
( однотипні ефекти для усіх слайдів).

33. Особливості наукового тексту

Науковий текст- спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового

дослідження.

Особливості наукового тексту:

 ^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває

гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і
раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької
мети та завдань;
 він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів,
побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;
 "/ широке використання понятійного, категоріального апарату науки;
 / текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а
орієнтований на сферу раціонального мислення;
 ^ його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести,
обгрунтувати, аргументувати істину.
 34. Мовна надмірність і мовна недостатність у наукових тестах
Багатослів'я або мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні зайвих
слів.
До мовної надмірності слід віднести і вживання без потреби чужомовних слів, які
дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів.

Інший різновид багатослів'я - тавтологія, тобто повторення одного й того ж

іншими словами.

Мовна недостатність, - результат недбалості. Подібні помилки часто виникають в

усному мовленні, коли мовець поспішає і не стежить за правильністю вираження
думки. Мовна недостатність завдає серйозної шкоди не тільки стилістичної,
нийсмислової, сторону мови: в реченні порушуються граматичні талогічні зв'язки
слів, затемнюється зміст.

Пропуск слова може абсолютно спотворити думка і привести до абсурдності

висловлювання. Пропуск слова може стати причиною а л о г і з м а – зіставлення
непорівнянних понять

35. Мовні засоби наукової дискусії

Дискусія - форма колективного обговорення, мета якої - виявити істину через

зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого
обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх
пробуджує бажання активно мислити..
Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.
Підготовчий етап передбачає такі завдання:

- сформулювати тему дискусії;

- визначити основні питання, які обговорюватимуться;

- підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

- визначити місце та час проведення дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год Дуже

важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення - 15-20 хв.,
виступ - 3-5 хв.
Основні правила ведення дискусії:
1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну

особу.

Навіть володіючи усіма прийомами вести дискусію, не можна забувати про

власну гідність, про повагу до опонентів і слухачів

36. Абзац як архітектонічна одиниця тексту

Архітектоніка виявляється у взаємозв'язку та взаєморозміщенні тримальних і
триманих частин, у ритмічному ладі форм, що робить наочними статичні
зусилля . Абзац - це група взаємопов'язаних пропозицій, в яких обговорюється одна
основна думка. Число пропозицій в абзаці не має принципового значення, однак
їх повинно бути досить, щоб цю думку ясно висловити

Абзац має свою структуру з трьох елементів: заголовної пропозицію , що

підтримують пропозиції , а також заключне пропозиція.
Архітектонічною одиницею наукового тексту виступає абзац, більш або менш
закінчена одиниця як у комунікативному, так і в структурному відношенні,
відзначається єдністю змісту і логічною послідовністю викладу. Кожний наступний
абзац розвиває думку попереднього, випливає з нього і пов’язаний з наступним.
З погляду архітектоніки у тексті надфразові єдності виділяються за допомогою
абзаців. Надфразова єдність є лінгвістичною композиційною одиницею, а абзац —
структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено
авторською інтенцією.

37. Засоби милозвучності української мови

Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і
приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та
наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

Милозвучність української мови досягається:

 1. природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків,

 2. спрощенням у групах приголосних,
 3. використанням паралельних форм слів.
 Спрощення у грипах приголосних одного (найчастіше середнього) із
трьох-чотирьох: щасливий (а не щастливий), серце (а не сердце), скло (а
не стекло) тощо.

Для полегшення вимови часто між приголосними вставляються голосні о,

е. Такі голосні називаються вставними. Наприклад: вихор, капель, сосон, свекор,
вітер замість вихр, капль, сосн, свекр, вітр.

Сприяє милозвучності приставляння голосного звука на початку

слова. Приставними бувають і, в, г: іржа, іржання, імла; вугілля, бугор, вузол, він,
вісь, вівця; гайда, гарба.

Збіг двох і більше приголосних усувається використанням фонетичних варіантів

самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням
звуків. Такими варіантами бувають паралельні форми самостійних частин
мови: Івану –

Іванові, Україна – Вкраїна,

Фонетичними синонімами називаються звукові варіанти слів, однакових за

значенням, але відмінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним
уживанням. на білому – на білім

38. Мовні кліше та мовні штампи в наукових текстах

Мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови,
безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють
негативний І стилістико-смисловий ефект Головною причиною породження
штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко,
зручно й економне висловити думку. Штампи трапляються в мовленні на всіх
рівнях — фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому,
морфологічному, і синтаксичному, тому їх виявлення і боротьбу з ними потрібно
розглядати в кожному конкретному випадку. Штампи — явище нетипове, чуже
для ділового стилю. Якщо штампи й потрапляють в усне ділове мовлення, то це
чужорідні там вкраплення. А те, що типове для ділового стилю, —
стандартизовані словосполучення — не мають в основі своїй образності й
служать зовсім іншим цілям.

вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які срюють

негативний І стилістико-смисловий еектШтампи — явище нетипове, чуже для
ділового стилю. Якщо штампи й потрапляють в усне ділове мовлення, то це
чужорідні там вкраплення. А те, що типове для ділового стилю, —
стандартизовані словосполучення — не мають в основі своїй образності й
служать зовсім іншим ілям.
Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад
компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і
водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень:
установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення
боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне
благополуччя, ринкова економіка. Поява кліше зв'язана з частотністю й
повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється
відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають
звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні.
До мовних кліше належать конструкції, побудовані за від повідними моделями
словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних
жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують
роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це
в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі
актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їх
важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул.
Напр.: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; всенародне
обговорення; ринкові реформи; факти —неспростовна річ; одержувати
інформацію.

39. Вимоги до оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи
посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у
хронологічному порядку.
Список літератури в романському алфавіті (References) має бути оформлений за міжнародним
бібліографічним стандартом APA (American Psychological Association)
Назви журналів, видавництв монографій, книг тощо на кирилиці (український etc) описуються
на латиниці (транслітеруються латинськими літерами) із зазначенням мови оригіналу,
наприклад: [in Ukrainian].
Транслітерації підлягають: ініціали і прізвища авторів, назви видавництв, назви періодичних
видань і ін.
Джерела журналів, монографій, книг латиницею НЕ ПОТРІБНО транслітерувати.
Транслітерація назв періодичних видань (журналів, збірників) наводиться відповідно до
офіційного латинського написання за номером реєстрації ISSN.
Журнал, якщо міжнародний і має також визнану англійську назву, можна не транслітерувати і
вказувати англійську назву.
Назва рукопису джерела (монографії, статті тощо) дається в перекладі на англійський, без
транслітерації.
Під час транслітерації доцільно використовувати офіційні абревіатури назв періодичних видань
відповідно до ISSN (Abbreviated key title).
Під час формування References в описах україно- чи російськомовних джерел тип видання не
вказують (напр. монографія, науково-практичні р Оформлення списку використаних
джерел за чинними стандартами.екомендації та ін.)
. Для транслітерації прізвищ авторів, назв книг (журналів, збірників), видавництв тощо слід
користуватися онлайн-конвертерами окремо для української та російської мов:
- з української мови: http://translit.kh.ua/?lat&passport [паспортний (КМУ 2010)];
- з російської мови: http://ru.translit.net/?account=bgn (BGN).

40. Стилістичні особливості наукових текстів

Мова всіх наукових робіт має свої стилістичні особливості, що склались під
впливом академічної (наукової) субкультури. Найбільш характерними
особливостями даного стилю виступають наступні:
1- Насиченість термінами – заміна побутових, життєвих понять науковими
термінами
Переживання та почуття людей, що брали участь у дослідженні…на Емоційний
стан досліджуваних…

2. Відсутність емоційних мовних виразів. Науковий текст завжди відрізняється

певною «сухістю», йому не властиві емоційні словосполучення типу “хто б міг
подумати, що будуть такі результати?» або «які ж це цікаві дані!…».
3. Використання великої кількості іменників з абстрактним
значенням. Науковий текст містить багато слів типу «дослідження», «вивчення»,
«аналіз», «розгляд» тощо.

4. Логічна послідовність, цілісність та пов’язаність тексту. Науковий текст,

за своєю суттю, це сукупність певних положень, за допомогою яких доводяться
(обґрунтовуються) наступні положення. Це досягається за допомогою
словосполучень, які вказують на :

 послідовність розвитку думки – “спочатку…”, “по-перше…, по-друге…”,

“перед усім…” тощо;
 причинно-наслідкові зв’язки – “у зв’язку з цим…”, “внаслідок цього…”,
“саме тому…”.
 перехід від однієї думки до іншої – “звернемось до…”, “розглянемо…”,
“зупинимось на…”, “перш ніж перейти до…”.
 висновок, результат – “таким чином”, “у заключенні слід відзначити…”,
“все це дозволяє зробити висновок…”.

5. Безособовість. Наукове мовлення, в основному, має характер безособового

монологу.
6. Ясність, точність, зрозумілість тексту – відсутність невизначених
малозрозумілих словосполучень типу «окремі фактори…» (які саме?),
7. Лаконічність тексту – відсутність багатослів’я, зайвих слів (“замірений
коефіцієнт інтелекту…”)

8. Об’єктивність тексту – повинні бути вказівки на джерело тієї чи іншої

думки, факту – “за свідченням дослідника…”, “за даними…”, “як вважають…”,
“на нашу думку…” тощо.

9. Велика кількість виразів з використанням пасивної форми – “були отримані

дані…”,
41. Вияви плеоназму, паронімії та омонімії в наукових текстах

Плеоназм - надлишковість засобів, що використовуються для передавання

лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Омоніми-слова, які за своїм
звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова
тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах);
граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких
окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не
однаково).

Омоніми - слова, однакові за звучанням, але зовсім різні за значенням,

називаються омонімами. Приклад: Око (орган зору) — око (давня міра ваги). Вити
(протяжно голосити) — вити (сплітати щось).

Омоніми є небажаними в наук.ст.,оскільки порушують правильність сприйняття

інфо

Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за

значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом,
префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю часки (-ся). Серед паронімів є
слова з різними коренями. Правильне вжив.парноімів свідчить про високий рівень
мовної грамотності.

Пароніми - це слова, які схожі за написанням і звучанням, але мають різне

значення.

Проте їх використання в наук. Та оф-діл.ст.єнеприпустимим.

Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними. Від синонімів

відрізняються неможливістю заміни одного слова іншим. Наприклад: білити і
біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній.
Омоніми й пароніми в мові науки не виконують тих ф-цій,що притаманні їм у
худ.та ін.ст.,де вони слугують засобом для створення комічних ефектів.Навпаки,в
наук.ст.приблизне або подвійне трактування слова є неможливим.

42. Особливості вживання самостійних частин мови в науковій мові

Головні ознаки науковою стилю - інформативність, понятійність і предметність, об’єктивність,
логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість,
переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень,
висновки.
Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У
науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і
меншою мірою займенники та частки.
Самостійні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник
У цілому в науковому стилі над дієсловами переважають імена іменники й
прикметники. Іменний характер наукового стилю – типова його (наукового
стилю) риса, і пояснюється це наявністю в цьому стилі якісних характеристик
предметів і явищ. Крім того, часте уживання в науковому стилі іменників у
сполученні з прикметниками у функції визначення пояснюється стислістю такого
сполучення й високою інформативною вагою іменних форм, що надзвичайно
важливо для наукового викладу, ціль якого - повідомити читача про велике число
предметних значень у можливо більш компактній формі – системі дефініцій і
кваліфікацій
Для наукового мовлення характерне вживання деяких прикметників і
дієприкметників у значенні вказівних займенників «цей», «такий». Наприклад:
Мінерали, що входять у дану групу, мають темне фарбування. У науково-
технічній літературі, як правило, не вживаються, в силу їх невизначеності,
неконкретності, займенники щось, дещо, що-небудь.
У даному стилі типовим є вживання форм теперішнього часу дієслова, і ці форми,
характеризуючи досліджуване явище, мають позачасове значення. Позачасового
значення набувають і форми минулого часу. У науковому стилі частіше
вживаються дієслова недосконалого виду (близько 80 % від всіх дієслів), тому що
від них утворяться форми теперішнього часу, які, як уже сказано вище, мають
позачасове узагальнене значення. Дієслова доконаного виду вживаються значно
рідше (біля 20 %) і використовуються часто в стійких зворотах типу:
розглянемо..., доведемо, що..., зробимо висновки, покажемо на прикладах і т.п.

43. Графічні скорочення та їх використання в наукових текстах

Умовні графічні скорочення слів – це скорочення слів тільки на письмі, в усному
мовленні вони озвучуються повністю і позначаються малими буквами (і т. д., та
ін.)= стягування, відсікання.
Стягування – скорочування слова вибірковим пропусканням приголосних та
голосних букв (млн, млрд, грн, вдсх (водосховище). Окрім цього стягування
бувають: дефісні – скорочується середина слова, а його початок і кінець
записуються через дефіс: кількість − к-сть, масштаб − м-б, міністерство – мво,
університет − ун-т, інститут − ін-т, факультет – ф-т, бібліотека − б-ка, район – р-н,
видавництво − вид-во, острів – о-в, бульвар − б-р; скіснолінійні (дробові) –
окремі словосполучення скорочуються до початкових букв, між якими ставиться
скісна лінія (слеш): ж/м, б/у (що був в ужитку), з/в (заочне відділення), о/с
(особовий склад), п/р, р/р (поточний, розрахунковий рахунок), а/с, п/с
(абонентська, поштова скринька), в/о (вища освіта), д/р (досвід роботи), ж/п
(житлова площа). Під час стягування крапка не ставиться.
Відсікання (усічення) − скорочування слова шляхом відкидання двох або більше
букв підряд від кінця слова. У кінці таких скорочень завжди ставиться крапка,
тому вони називаються ще крапковими (адміністрація – адмін., площа – пл.,
тисяча – тис., частина – ч., рік – р., карта – к., сторінка – с., річка – р., канд. техн.
н., ін., див., напр., акад.). Під час відсікання слово скорочується лише на
приголосний. Скорочення на голосний можливе, коли він є початковим (у.о., в. о.,
к. е. н.). Не можна скорочувати слова на м’який знак чи апостроф (селянський –
сел., селян., селянськ.). При збігу двох однакових приголосних скорочення
потрібно робити після першого: осін. день, ден. температура.
Графічні скорочення зазвичай не подвоюються. Винятками є такі скорочення рр.
(роки), пп. (пункти), тт. (томи), сс. (сторінки).

44. Історія українського термінотворення

Виділяють шість періодів формування української термінології:
1) IX - перша половина XIX ст. - період стихійного нагромадження
термінологічної лексики. В XVII ст. учений Києво-Могилянської академії Г.
Кониський обґрунтував теорію терміна.
2) Період другої половини XIX ст. - початку XX ст. Зусиллями українських
учених Наукового товариства імені Тараса Шевченка було вироблено
концептуальні положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну
термінологію і номенклатуру.
3) Третій період пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні.
Після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.) було скасовано
заборони щодо української мови. Зацікавлення термінологією набуває масового
характеру.
4) Період діяльності Інституту української наукової мови. При Київському
науковому товаристві створено термінологічну Комісію. У низці наукових
розробок 1928-1930 рр. сформульовано основні засади творення української
термінології, Опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів
словників із гуманітарних і природничих галузей знань.
5) Період функціювання української термінології 1932-1990 років. У тридцятих
роках розпочалось переслідування українських мовознавців. Розвиток української
мови коригується в потрібному політичному напрямі. За таких умов українська
наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на
копію російської. До другої половини 50-х років термінологічна діяльність
припиняється.
6) Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. -
початок ХХІ ст.). Простежується зацікавлення термінознавством.

45. Мовне оформлення композиції наукового дослідження

 Наукове дослідження:

1=вступ, де обґрунтовуються актуальність обраної теми, мета роботи, її

завдання, об’єкт і предмет дослідження;

2=основна частина, зміст якої точно відповідає темі й повністю її розкриває,

передбачає опис процесу дослідження;
 3=висновки виконують роль закінчення, обумовленого логікою проведення
наукового дослідження.

Мовне оформлення композиції наукового дослідження: обґрунтування

актуальності, огляд літератури, формулювання мети, завдання дослідження,
теоретичні і емпіричні методи, методологічна і теоретична основа,
практичне значення, апробація. 4. Підготувати науковий текст з
проблеми дослідження.

Норми мовного оформлення:

1. Орфографічних (помилкою вважається будь-яке недотримання
орфографічних норм (написання слів), визначених чинним «Українським
правописом» та словниками);

2. Пунктуаційних (помилкою вважається будь-яке недотримання норм уживання

розділових знаків, визначених чинним «Українським правописом» і граматичними
закономірностями будови речень, текстів);

3. Лексичних (помилкою вважається будь-який недолік мовлення, пов’язаний із

використанням слів і фразеологічних зворотів, що не відповідають нормам
літературної мови);

4. Граматичних (помилкою вважається будь-

яке морфемне, словотвірне, морфологічне й синтаксичне порушення норм
української літературної мови);

5. Стилістичних (помилкою вважається будь-яке недоцільне вживання оцінно-

емоційно-експресивно забарвлених мовних засобів різних рівнів мовної системи).

46. Побудова і вживання словосполучень у наукових текстах

Лексикологія — наука про словниковий склад мови.
Склад лексики наукового тексту: загальновживана, стилістично
нейтральна лексика й термінологія (у межах терміно-логії: міжгалузева й
галузева термінологія).
Важливим компонентом лексичного складу сучасної української
літературної мови єіншомовні слова. У науковому стилі вони часто виступають як
терміни або належать до словосполучень терміно-логічного типу як їхні
складники.
Науковий текст будують, в основному, з простих поширених речень
(кількість їх у середньому на 20 % перевищує кількість складних речень). У межах
простих речень переважають формально повні їх варіанти, особливо якщо це
 перші речення абзаців.
Однією з основних вимог до речення в науковому стилі є вимога місткості, тобто
здатності виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал.

47. Правильність формування і мовного оформлення назви наукової праці

Назва роботи має бути стислою,конкретною, відповідати спеціальності та по суті
дослідженої проблеми, вказувати на предмет і мету дослідження. Іноді для
більшої конкретизації до назви можна додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.
У назві не бажано використовувати ускладнену, узагальнюючу чи псевдонаукову
термінологію. У назві треба уникати слів "Дослідження" , !Аналіз", !Вивчення"

48. Синтаксис тексту наукової праці

Для синтаксису наукового мовлення є характерним:
 сполучниковий зв'язок;
 складні конструкції;
 двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував
зауваження наукового керівника
Для синтаксису наукового стилю мови характерна тенденція до складних
побудов, що сприяє передачі складної системи наукових понять, встановлення
відносин між причиною і наслідком, доказами і висновками. Для цієї мети
використовуються пропозиції з однорідними членами і узагальнюючими словами
при них. Синтаксис (побудова словосполучень і речень) найбільше відображає
зв'язок з мисленням. Сучасний науковий стиль характеризується прагненням до
синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при
скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови
словосполучень, в особливостях пропозицій. Так, для наукового стилю характерні
словосполучення іменників, у яких у функції визначення виступає родовий
відмінок імені, часто з приводом для: обмін речовин, коробка передач, прилад для
монтажу. Імена прикметники в ролі визначення широко вживаються в
термінологічному значенні: голосні і приголосні звуки, кримінальний кодекс,
умовні рефлекси і т.п.
Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного),
що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні
присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв'язка нерідко
відсутня,
Вступні слова, що виражають припущення (очевидно, ймовірно і т.п.)
використовуються в науковій літературі при викладі гіпотези.

49. Види наукових текстів, їх характеристика

Есе – публіцистичний твір невеликого обсягу, що виражає індивідуальні
враження та міркування з конкретного питання.
Доповідь – вид монологічного мовлення, що містить офіційне повідомлення,
засноване на залученні документальних даних.
Звіт – письмове повідомлення про виконання завдання.
Анотація – короткий виклад змісту книги, статті, що розкриває призначення,
цінність, направленість та дозволяє робити висновки про доцільність їх вивчення.
Реферат – короткий виклад змісту одного або декількох документів.
Курсова робота – вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами
дослідження, виконується з метою закріплення, поглиблення й
узагальнення знань.
Бакалаврська робота – кваліфікаційна науково-дослідна робота, виконана
студентом на завершальному етапі навчання, з метою захисту й отримання
академічного ступеня бакалавра.
Магістерська робота – кваліфікаційна науково-дослідна робота, виконана
студентом на завершальному етапі навчання, з метою публічного захисту й
отримання академічного ступеня магістра.
Дисертація – наукова кваліфікаційна праця, що пройшла попередню експертизу і
подана до захисту на здобуття наукового ступеня.
Автореферат – стислий виклад кандидатської та докторської дисертації, який
виконується після її фактичного завершення.
Стаття – публікація, що містить виклад проміжних або кінцевих результатів
наукового дослідження, висвітлює конкретне питання, в якому поєднуються
аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок.

50. Компетентність науковця в особливостях писемного наукового мовлення

Мовна компетенція (лат. competens — належний, відповідний) — знання
учасниками комунікації норм і правил сучасної літературної мови і вміле
використання їх у продукуванні висловлювань
Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної,
фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій.
Характерні риси наукового стилю: насиченість термінами (15–20% усієї лексики);
наукова фразеологія, перевага абстрактної лексики, уживання форми однини в
значенні множинного, переважне вживання іменників, багатокомпонентні
складні речення.
Мовленнєві засоби наукового стилю:
• Фонетичні: повне промовляння звуків, переважно розповідна інтонація,
середній темп мовлення.
• Лексико-фразеологічні: широке використання слів з абстрактним значенням,
термінологічної лексики, запозичених слів, уживання слів у прямому значенні,
використання спеціальних знаків і символічних позначень.
• Словотворчі: широке використання віддієслівних іменників, складних і
складноскорочених слів.
• Морфологічні: уживання речовинних і абстрактних іменників у множині,
конкретних іменниках для позначення узагальненої кількості, широке
використання форми родового відмінка. Невикористання дієслів у формі 1-ї особи
однини й 2-ї особи однини та множини; порівняно рідке використання форм
умовного та наказового способів, майбутнього часу дієслова; натомість широке
вживання дієслів у формі теперішнього часу зі значенням постійної дії;
продуктивність дієслова недоконаного виду, дієприкметників і дієприслівників.
• Синтаксичні: використання складених іменних присудків у дійсному способі.
Широке застосування в наукових текстах складних речень, простих з однорідними
членами, відокремленими зворотами, із узагальнюючими словами і вставними
конструкціями, безособових і невизначено-особових речень. Синтаксичні
особливості усної форми наукового стилю мови: спрощення синтаксису,
допустимість розмовних синтаксичних конструкцій, використання елементів
діалогу.
• Спеціальні графічні засоби: формули, таблиці, схеми, карти, графіки, креслення.
• Типові порушення норм наукового стилю: порушення послідовності і логічності
викладу, недоречне використання засобів інших стилів мови, синтаксична
ускладненість усних форм наукової мови, мовна надмірність.

51. Морфологія наукових текстів

Морфологічні особливості наукового стилю української мови полягають у деякій
обмеженості використовуваних граматичних форм і частої повторюваності деяких
частин мови. Так, у мові науки переважають іменники і прикметники. До того ж
переважають іменники, що означають неістоти, збільшується використання слів
середнього роду і форм однини; серед відмінкових форм перше місце посідає
родовий відмінок. Службові частини мови в науковому стилі поповнюються за
рахунок самостійних частин мови, перш за все іменників. Наприклад, у значенні
прийменників уживаються в міру, в силу, за певних обставин, у разі потреби,
Багато іменників, які не мають у загальнолітературній мові форм множини, у
науково-технічному контексті набувають їх. Це насамперед іменники речовинні
(масла, нафти, мармури, бетони, солі, кварци, граніти ) і абстраговані іменники
(вологості, місткості, потужності, тощо ).
Нормою є вживання в науковому мовленні сполучень з іменниками у знахідному
відмінку з прийменником ( вагою у 70 кг, відстань у 5 км ), інколи без нього
(прискорення 0,5 м/сек, швидкість 5 м на секунду, довжина 20 м).

52. Вимоги до цитування в науковому тексті

Цитування – пряме використання першоджерела з посиланням на нього.
Пряме – дослівне цитування автора.
Непряме – виклад думок, ідей автора своїми словами,
використовуючи перефразування та узагальнення.
Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і
без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні
допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома
крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на
кінці).
Загальні вимоги до цитування

 текст цитати береться у лапки, наводиться в тій граматичній формі, в якій він
поданий у джерелі
 цитування повинно бути повним, без скорочення авторського тексту і без
перекручень думок автора
 пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення
авторського тексту і позначається трьома крапкам
 кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело
 при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми
словами) слід бути точним у викладанні думок автора
 якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів
або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак
оклику або знак запитання
 якщо автор використовуючи цитати виділяє в ній деякі слова, то слід зробити
після тексту спеціальне застереження, поставити крапку, потім тире і вказати
ініціали автора процитованого тексту, а застереження взяти в круглі
дужки. Приклади застережень: (курсив наш. – О. П.), (підкреслено мною. – О.

53. Вимога до мовного оформлення тез наукової доповіді

Тези доповіді повинні бути обсягом до одної сторінки тексту та набрані у
редакторі Microsoft Word шрифтом Times New Roman, розмір шрифта 14, без
розстановки переносів, стиль – normal (звичайний), інтервал між рядками –
одинарний.
1 Тези доповіді повинні бути обсягом до одної сторінки тексту та набрані у
редакторі Microsoft Word шрифтом Times New Roman, розмір шрифта 14, без
розстановки переносів, стиль – normal (звичайний), інтервал між рядками –
одинарний. Назва файлу з тезами доповіді повинна відповідати прізвищу першого
автора латиницею, наприклад, Petruk.dос.
2. Формат аркуша – А4.
3. Параметри сторінки: - розмір полів: ліве – 2,5 см, праве – 2,0 см, верхнє – 2,0
см, нижнє – 2,0 см; - сторінки без нумерації.
4. У правому верхньому кутку (шрифт звичайний, без нахилу та підкреслювань):
прізвище та ініціали авторів; науковий ступінь та вчене звання; назва організації.
Назва доповіді друкується великими літерами, шрифт жирний, без нахилу та
підкреслювань, по центру аркуша, без переносів, відокремлюється від тексту
одним вільним рядком зверху та знизу.
5. Формули, рисунки, таблиці у тексті тез не допускаються.
6. Список літератури не додається.
7. Тези доповідей подаються двома мовами українською (російською) та
англійською

54. Вимоги до редагування наукового тексту

Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи:

Первинне ознайомлення з текстом документа Перед тим,як розпочати

редагування тексту, слід прочитати його повністю. Під час першого прочитання не
бажано вносити правки, проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати
побіжні заува- ження на окремому аркуші паперу.

Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити

правильність та вірогідність поданих відомостей, про- думати, чи достатньо
фактичного матеріалу для певного тексту. Власне редагування матеріалу. Цей
етап вимагає мовної ко- рекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та
стилістичних помилок.

Правки в тексті роблять синім або чорним чорнилом (а не червоним). Слова,

цифри в тексті мають бути чіткими та охайними.

Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати. Розрізняють такі види

правок:

Правка-вичитування - усувають технічні помилки

Правка-перероблення (літературне мовлення)
Правка-оброблення (оцінювання й покращання структури)

55. Наукова стаття як самостійна наукова праця

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або

проміжні результати проведеного дослідження, обгрунтовано способи їх
отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань.
Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35 – 1 др.
арк. За змістом наукові статті класифікують:

o власне наукові статті ( виклад основних результатів роботи);

o науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої
можуть бути непрофесіонали);
o науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад
закономірностей, досліджуваних об’єктів, методи їх застосування у
практичній діяльності));

науково-публіцистичні статті (присвячені актуальним для наукової громадськості

проблемам).

За галузевим призначенням виокремлюють статті: мовознавчі, педагогічні,

психологічні, історичні та інш. За науковим завданням теоретичні і прикладні.

Наукові статті виконують д о с л і д н и ц ь к у функцію (подають наукові

результати), п р е з е н т а ц і й н у (представляють дослідника в науковому
товаристві), о ц і н н у (оцінюють стан наукових досліджень з певної проблеми) та
к о м у н і к а т и в н у (слугують засобом спілкування дослідників.

За способом розкриття змісту статті поділяють на оглядові, проблемні і

методологічні.

Підготовка наукової статті охоплює такі етапи:

1. Формулювання робочої назви статті:

1. Заголовок має бути лаконічним і однозначним;

2. Заголовок повинен сконцентрувати увагу читача на предметі дослідження

2. Визначення меж теми та обсягів наукової інформації, представленої в наукові

статті.

3. Розроблення орієнтовного плану (змісту) статті: вступу, основної частини,

висновків, перспективні дослідження.

4. Окреслення у вступі змісту роботи:

1. постановка проблеми, з’ясування її актуальності та науково-практичного

значення;
2. аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання
певної проблеми і на які опирається автор;
3. порушення не вирішених раніше питань, яким присвячена стаття;
 4. формулювання мети і завдань статті.

5. Визначення методів дослідження, використаних інформаційних джерел,

підготовки основних тез – відповідей на завдання.

6. Тлумачення використаних у статті термінів.

7. Обгрунтування в основній частині отриманих результатів. Текст має опиратися

на принципи «від відомого до невідомого», «від простого до складного».

8. Перевірка узгодженості між заголовком, метою, завданнями і висновками.

9. Міркування над перспективами наступних розвідок у цьому питанні.

10. Проведення самоконтролю виконаної роботи на змістовому, логічному,

мовностилістичному рівнях.

Перевірка тексту статті на відповідність:

o чинним правописним нормам;

o вимогам наукового стилю;
o оформлення цитат і посилань.

56. Усне мовлення науковця

Усне мовлення -- мовлення, розраховане на слухове сприйняття і конкретного
адресата. Ознаками усного наукового мовлення є незворотність, поступальний і
лінійний характер розгортання в часі, непідготовленість, невимушеність,
експресивність, яскраво виражена модальність.
Усна наукова мова ще більш відрізняється підготовленістю: яким би
імпровізаційних не здавалося виступ оратора (лектора, учасника дискусії,
викладача, студента на семінарі), воно повинно бути заздалегідь продумано
і оформлено у вигляді плану, тез, стислого конспекту або добірки
відповідних до теми цитат і ілюстративного матеріалу.
Усна наукова мова підрозділяється на власне наукову (при спілкуванні
"рівних з рівними", фахівців), науково-популярну (для широкої аудиторії, для
непрофесіоналів) та навчально-наукову (для школярів, студентів).

57. Лінгвістичні засоби наукового діалогу

До лінгвістичних особливостей навчального діалогу слід віднести еліптичність

мови, використання спрощених синтаксичних конструкцій, наявність кліше,
мовних стандартів, присутність модальних слів, вигуків та інших засобів експресії,
спрямованість мови, широке використання екстралінгвістичних засобів (міміки,
жестів тощо ... Характерною особливістю цього виду мовленнєвої діяльності є
обмін репліками, об’єднаних структурно, інтонаційно та семантично. Але
основною, вихідною структурною одиницею навчання прийнято вважати
діалогічну єдність ( дослідницький, сократівський, риторичний, мотиваційний,
критично-рефлексійний, конфліктний, смислотворчий і духовний діалоги)

58. Мовленнєвий етикет науковця

Мовленнєвий етикет – це спосіб ведення розмови, манера говорити, вміння
слухати і розповідати.
Мовленнєвий етикет виявляє соціально-рольову сторону спілкування.
Мовленнєвому етикету властива ритуалізованість (що передбачає стандартність
та стереотипність етикетних фігур) та ситуативність, змінність, динаміка, гнучкість і
дискурсна варіативність. Мовний етикет має велике значення в комунікації
науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і
його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у
науково-навчальному підстилі тощо Структура мовного етикету в науковому стилі
залежить від форми спілкування..
Науковець може змінювати мовні формули. Ці зміни будуть залежати від
культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети
спілкування. Майже незмінними залишилися
- етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій
(це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.:
Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени
спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!
- вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам,

59. Ідіостиль сучасного науковця

З ідіолектом тісно пов'язаний індивідуальний стиль або ідіостиль — система

змістовних і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам окремого
автора. Він показує унікальність авторського способу мовного висловлення у
творах. Індивідуальність авторського стилю полягає в наявності специфічної
сукупності авторських стилістичних прийомів, характеризується наявністю певного
принципу відбору і комбінації різних мовних засобів та їх трансформацій у
запропонованій автором концепції. Індивідуальний авторський стиль письмового
мовлення передбачає вербальну форму вираження індивідуально бажаних
автором мовних засобів і їх граматичних та лексичних значень. Вивчення
індивідуальної авторської стилістики – це дослідження авторського вибору
мовних засобів, задуму і його виконання, втілених в текст.
Існує поділ ознак ідіостилю на формальні (пов'язані зі статистичними
характеристиками мови ) і неформальні. До неформальних ознак можна віднести
особливості вживання різних виразних засобів мови: фонетичних, лексичних,
фразеологічних, граматичних.
В загальному розумінні ідіостиль – це сукупність глибинних механізмів створення
текстового простору певним автором, які відрізняють його від інших.
Що це дає:1) емоційна характеристика тексту, 2) позиціонування автора в тексті, 3)
емоційно-смис-лова домінанта, 4) ціннісні психологічні орієнтири продуцента, 5)
засоби впливу на реципієнта

60. Мовна особистість науковця

У психології особистість – це «феномен суспільного розвитку, конкретна жива
людина, яка має свідомість та самосвідомість.
До змісту поняття мовної особистості включають такі компоненти: 1) ціннісний,
світоглядний (система цінностей); 2) культурологічний (рівень засвоєння культури
як ефективного засобу підвищення інтересу до мови); 3) особистісний (те
індивідуальне, глибинне, що є в кожній людині)
Мовна особистість сучасного науковця – це явище багаторівневе, різнопланове,
при її вивченні слід ураховувати як власне лінгвальні, так і екстралінгвальні
фактори. Мовна особистість як реципієнт, інтерпретатор, автор наукового тексту
на основі старого знання формує нове, презентує систему власних наукових
преференцій.
Мовна особистість - це відбиття в кожному тексті авторського «я», яке виконує
різні функції.У сучасних мовознавчих дослідженнях виділяють такі функції,
відображені в мовній поведінці: 1) інформативна – передача певної інформації; 2)
експресивна – вираження своїх психічних станів; 3) імпресивна (або апелятивна) –
створювання у реципієнта певних станів; 4) перформативна – встановлення
певних фактів або зв'язків за допомогою мовного матеріалу; 5) фактична –
нав'язування, підтримування або закінчення мовного контакту
Має велику значущість мовної особистості науковця в процесі текстотворення й
текстосприймання. Рівень наукової компетентності лінгвістичного тексту є
віддзеркаленням інтелектуального потенціалу автора-мовознавця, його ерудиції,
а також умінь інтерпретувати обране мовне явище в потрібному аспекті.