Завдання 1

Під час виступу людини, ви коли-небудь задумувалися над тим, чому так
приємно її слухати, та чому вона викликає у вас ті чи інші емоції? У
багатьох людей після того, як вони вислухали лекцію, яку проводила певна
людина з’являється стимул та натхнення щось робити, або придбати
продукт, який за словами диктора покращить ваше життя. Але чому їх
слова мають на нас такий вплив? З цієї книги ти дізнаєшся про те, який
вплив мовлення має на аудиторію та можливості переконання особистості.

Завдання 2

Спілкування з носіями мови – це можливість з перших хвилин

зануритись у досліджувану культуру країни. Ще один фактор –
невимушеність. Це означає, що спроби розмовляти з носієм англійської
вашою рідною мовою проваляться. Він не зрозуміє вас, а це вже мотивація
для того, кого навчають, змиритись і прагнути якомога швидше почати
розмовляти англійською.
Починаючи спілкуватися з англомовним викладачем-носієм мови,
кожний студент відразу отримує потужний стимул для подальшого
прогресу у своїх заняттях. Відчувши радість від того, що його розуміють
не просто викладачі, а англомовні люди, студенти роблять різкий ривок у
навчанні.

Спілкування з носіями мови дозволяє випробувати на міцність отримані

теоретичні знання та навички. Це свого роду стресова ситуація, яка
загострює всі почуття, здібності та можливості. Саме так починають
розмовляти чужою мовою люди, які випадково опинилися за кордоном без
спеціальної підготовки. Розмовні заняття миттєво виявляють сильні та
слабкі сторони студента, рівень його знань, а також ті моменти, які слід
доопрацювати.
Комунікативна методика, а саме так називається спосіб вивчення
англійської шляхом спілкування з носієм мови, не буває нудною.
Моделюються будь-які ситуації – побутові, міські, офісні, особисті,
виробничі. Це захоплює набагато більше, ніж традиційні методи навчання.
Ефективність проявляється в тому, що студенти відразу починають не
тільки розмовляти, але навіть думати англійською мовою.
Носій мови на практиці може легко пояснити не тільки, як розмовляють, а
і як НЕ розмовляють англійською, і студент при цьому може бути
впевнений у правильності своєї підготовки. Без такого розмовного
навчання, як правило, спілкування далі будується шляхом «калькування» з
рідної мови: побудови речень, уживання епітетів, використання крилатих
виразів і так далі.
При спілкуванні з носіями мови у студента з'являється справжній,
правильний акцент. Від домішки рідної мови, звісно, повністю позбутися
вдається далеко не всім, але виявити не носія мови стає куди складніше.
Це часто відіграє серйозну роль при обговоренні робочих чи особистих
моментів із представниками різних країн.
З викладачем-носієм мови швидше виникають контакт і розкутість,
знімаються психологічні бар'єри, забуваються зазубрені мовні штампи.
Студентам у цьому випадку легко дається лексика. У них з'являється
здатність швидко вникати в розмову та влитися в неї. При цьому не
доводиться замислюватись над тим, чи вірно вони вжили вираз,
побудували фразу, тому що все це освоєно на практиці і без стандартного
зазубрювання стало звичним.
Спілкування з носіями мови слід вибирати на тій стадії навчання, коли
треба якісно підвищити вже досягнутий мовний рівень. При нульовому
рівні підготовки студента воно може бути й зовсім марним, оскільки
основна маса таких викладачів не має спеціальних знань у галузі
лінгвістики й не володіє в належній мірі рідною мовою учнів.
Таким чином, заняття з носієм мови рекомендується починати приблизно
на середньому рівні підготовки лише для того, щоб:
 безпосередньо дізнатися про культуру поведінки представника іншої
країни;
 покращити вимову;
 досягти розуміння вживання неформальних оборотів мови;
 подолати мовний бар'єр.
Завдання 3

Здатність до засвоєння й передачі досвіду за допомогою мови –

визначальна характеристика людини як істоти розумної. Кожен із
людської спільноти по-своєму розвиває власні мовні здібності, розмовляє
своєю «власною мовою», оскільки вона невіддільна від свідомості
особистості, її ментальної дійсності. Мова – це система словесних знаків.
Вона охоплює слова з їх значенням і граматику – набір правил, за якими
будується речення. Мова як предмет інтелектуальної діяльності стала
об’єктом активного наукового дослідження з другої половини ХІХ
століття. У лінгвістиці (науці про мову) та психології мова стала
розглядатися і як основний засіб здійснення мовленнєвої (вербальної)
комунікації, і як феномен культурно-історичного розвитку. Наприклад, В.
Гумбольдт визначав мову як складову духовної культури. Він відстоював
думку про те, що мова – це головна діяльність не тільки однієї людини, а й
цілого національного «духу народу». Дане поняття вчений розглядав у
єдності психічного складу народу, його способу мислення, філософії,
науки, мистецтва та літератури. Думки В. Гумбольдта близькі за своїм
змістом до роздумів видатного українського письменника ХІХ століття
Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це
його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку
народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування».
Мова явище соціальне, вона є виявом національної свідомості й культури
кожного народу. Мова виконує такі функції: - номінативну (позначення), -
передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, - комунікативну.
Пріоритетною функцією більшість учених називають комунікативну. Вона
має три вияви: інформаційний – передача знань; виразний – зміст почуттів
і ставлень; впливовий – вольові якості особистості, спрямовані на
підкорення слухача, переконання його в чомусь. До основних одиниць
мови відносять: фонему, морфему, слово, речення, текст
Мовна діяльність реалізується в таких видах, як говоріння, слухання,
письмо і читання (І. А. Зимова [95, 97, 98] та ін.). Ці види РД виступають
як основні види взаємодії людей в процесі вербального спілкування.
На думку І. А. Зимової, визначення перекладу як виду РД не є
самоочевидним. У всякому разі, його не можна віднести до основних видів
РД, оскільки він безпосередньо не пов'язаний ні з процесами формування і
формулювання думки, (як предмета РД), ні з діяльністю по її аналізу,
переробки. Він забезпечує головним чином можливість спільної мовної
діяльності людей, що розмовляють і пишуть на різних мовах (т. Е.
Використовують для мовного спілкування різні мовні знакові системи).
Особливо слід сказати про такий вид свідомої діяльності людини, як
думання. І. А. Зимова вважає, що думання правомірно визначати як вид
РД, якщо його розглядати як своєрідну форму спілкування, взаємодії
людини з самим собою (95, 98). Однак однозначне віднесення думання до
видів мовленнєвої діяльності, на наш погляд, не зовсім правомірно.
Найпростіший, але не упереджений аналіз процесу думання показує, що
він має відношення в рівній мірі як до власне мовної діяльності (зокрема,
до процесів породження і сприйняття мовних висловлювань), так і
процесів мислення, аналітико-синтетичної діяльності людини.
Інтерпретація процесу думання в сучасній психології передбачає і
невербальні, т. Н. немовні форми його реалізації (на основі наочно-дієвого
і, почасти, наочно-образного мислення). І хоча невербальні варіанти
здійснення процесу думання (у порівнянні з варіантами мовного
мислення) в аналітико-синтетичної діяльності людини займають не таке
вже й велике місце (як вважає більшість психологів, не більше 10%),
ігнорувати повністю їх не можна. Виходячи з цього, процес думання слід
швидше розглядати як один з варіантів речемислітельной, а не власне
мовної діяльності людини. Стосовно до умов і форм реалізації РД, процес
думання, по всій видимості, має безпосередній стосунок до внутрішнього
мовлення людини, хоча, зрозуміло, і не тотожний їй. Згідно з концепцією
І. А. Зимової, процес думання часто передує основним формам взаємодії
людини з іншими людьми (говоріння, слухання, читання і письмо), граючи
роль свого роду уявного «чернетки», підготовки мовної діяльності «у
внутрішньому плані», самоперевірки правильності виконання таких видів
РД, як говоріння та письмо.

Джерела
https://osvita.ua/languages/how-to-learn/38862/
http://um.co.ua/1/1-1/1-11373.html
file:///C:/Users/marin/Downloads/movlennya.pdf