МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Кафедра української мови і літератури

та методики навчання

Мовленнєвий акт у структурі повідомлення

Реферат із курсу «Актуальні проблеми

сучасної лінгвістики»
студентки 2 курсу, 62-2А групи,
факультету філології та історії
Шкурко Марини Ігорівни

Глухів – 2020
 2

План

Вступ……………………………………………………………………..……3
1. Сутність мовленнєвого акту……………………………………..…….4
2. Класифікація мовленнєвих актів………………………………..….....8
3. Типологія мовленнєвого акту………………………………………....11
Висновки……………………………………………………………….……..14
Список використаної
літератури…………………………………………..15
 3

Вступ
На сьогодні існує необхідність вивчення мовної комунікації, в цілому, і
способів впливу на людину за допомогою слова.
Теорія мовленнєвих актів покликана вирішити певне комунікативне
завдання, яке визначає вибір тих чи інших вербальних та невербальних
засобів.
В останні десятиріччя проблема мовного спілкування є найбільш
привабливою галуззю дослідження. Теорія мовленнєвих актів ввійшла в коло
актуальних проблем сучасної теорії комунікації. З’явилися лінгвістичні
праці, присвячені вивченню певних видів мовленнєвих актів.
Комунікативний акт — це узагальнена схема, певна структура, у межах
якої можна розглядати будь-яке спілкування. Водночас існує проблема
власне мовної складової комунікативного акту, яка б не зводилась до
загальника «мовний код», а була б власне мовленнєвим вчинком особистості
у конкретному спілкуванні з іншими. Усе частіше вчені висловлюють думку
про те, що мінімальною одиницею спілкування є не речення і навіть не
висловлювання, а певні види актів: констатація, запитання, наказ, опис,
пояснення, вибачення, подяка, привітання тощо.
З самого початку класична теорія мовленнєвих актів займалась
визначенням, аналізом і класифікацією мовленнєвих актів. Недостатність
об’єкта вивчення дозволило дослідникам звернути увагу на детальне
вивчення структури мовленнєвого акту як елементарної одиниці спілкування.
 4

1. Сутність мовленнєвого акту

Мовленнєвий акт - це мінімальна одиниця мовленнєвої діяльності, що

виділяється і вивчається в теорії мовних актів - вченні, що є найважливішою
складовою частиною лінгвістичної прагматики. Н. Арутюнова визначала
мовленнєвий акт як мінімальну основну одиницю мовленнєвого спілкування,
в якій реалізується одна комунікативна мета говоріння і здійснюється вплив
на адресата.

Оскільки мовленнєвий акт - це вид дії, то при його аналізі

використовуються, по суті, ті ж категорії, які необхідні для характеристики
та оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат,
умови, успішність і т.д. Суб'єкт мовленнєвого акту – адресант – продукує
висловлювання, як правило, розраховане на сприйняття його
адресатом. Висловлення виступає одночасно і як продукт мовленнєвого акту,
і як інструмент досягнення певної мети. У залежності від обставин або від
умов, у яких вчиняється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої
мети і таким чином виявитися успішним, або не досягти її. Принципи і
правила, на яких будується нормальна людська комунікація, були
сформульовані Г. Грайсом; однин з них свідчить, що «висловлювання
повинно бути по суті» (правило релевантності). Це правило вимагає
від комунікантів, щоб їхні висловлювання мали відношення до теми,
ситуації. Іншими словами, щоб бути успішним, мовленнєвий акт повинен
бути як мінімум доречним. В іншому випадку адресанта чекає комунікативна
невдача, або комунікативний провал.
Так, якщо мати каже синові: «Сідай за уроки!», то вона тим самим
вчиняє мовленнєвий акт, мета якого – спонукати адресата зробити дію, що
вказується для досягнення цієї мети у висловлюванні. Якщо уроки ще не
зроблені, якщо син в змозі їх робити, і якщо це не є обов'язком, який він
зазвичай виконує без усіляких нагадувань, то такий мовленнєвий акт
 5

визнається доречним, і в цьому, комунікативному, сенсі – успішним. При

недотриманні хоча б однієї з перерахованих умов (уроки вже зроблені, або
син лежить в ліжку з високою температурою, або сам, як завжди, збирався
сідати за уроки), доречність мовного акту матері може бути поставлена під
сумнів, і через це він може отримати комунікативну невдачу. Але навіть при
дотриманні всіх умов, що забезпечують доречність мовленнєвого акту,
результат, до якого він приведе, може відповідати або не відповідати
поставленій мовцем мети. Так, у вказаному прикладі результатом мовного
акту матері може бути як згода сина виконати зазначену дію, так і відмову
виконувати її. Відмова при цьому може бути як мотивованою
(наприклад, бажанням додивитися улюблену телепередачу або тим, що
уроків не задавали), так і невмотивованою (зреалізованою за допомогою
нейтральних або афективних негативних конструкцій: «Ні», «Ні за що!», «Не
буду! »і т.д.). У такому режимі незгоди мовне спілкування розвивається у
випадках розбіжності в сприйнятті ситуації, відмінності в інтенціях і
комунікативних установках обох комунікантів (в даному випадку – матері й
сина).
Отже, мовленнєвий акт – явище досить складне. Теорія мовленнєвих
актів виділяє три рівні, або аспекти, аналізу мовленнєвого акту. По-перше,
такий акт можна розглядати як власне говоріння. В цьому аспекті
мовленнєвий акт виступає як локутивний акт (від латинського locution -
«говоріння»). Локутивний акт, у свою чергу, являє собою складну структуру,
оскільки включає в себе і проголошення звуків (акт фонації), і вживання слів,
і зв'язування їх за правилами граматики, і позначення за допомогою слів тих
чи інших об'єктів (акт референції), і надання цим об'єктам тих або інших
властивостей і відносин (акт предикації). Лінгвістика протягом тривалого
часу була зосереджена на вивченні саме локутивного аспекту мовленнєвого
акту. Розглядаючи висловлювання безвідносно до тієї комунікативної
ситуації, в якій вони були вжиті, фонетика описувала їх звукову сторону,
лексикологія – їхній словниковий склад, семантика ж
 6

надавала реченню інтерпретацію, зводячи її до об'єктивного,

тобто позбавленого істинної оцінки, змісту судження, інакше кажучи, до
висловлюваного у реченні пропозиціональному змісті, або пропозиції. На
відміну від логіки, теорія мовленнєвих актів не прагне бачити у
висловлюваннях істинності чи хибності; висловлювання розглядається нею
як акт спілкування і досліджується з точки зору щирості говоріння і
успішності мовних дій.
Людина, як правило, говорить не заради самого процесу говоріння: не
для того, щоб насолодитися звуками власного голосу, не для того, щоб
скласти зі слів реченя, і навіть не просто для того, щоб згадати в реченні
якісь об'єкти і приписати їм ті чи інші властивості, відображаючи тим самим
деякий стан справ у світі. У процесі говоріння (латинською - in
locutio) людина одночасно здійснює ще і якусь дію, що має якусь позамовну
мету: вона запитує чи відповідає, інформує, запевняє або попереджає,
призначає когось кимось, критикує когось за щось і т.д. Мовленнєвий акт, що
розглядається з точки зору його позамовної мети, виступає як іллокутивний
акт. Інтегральна, тобто узагальнена і цілісна характеристика висловлювання
як засобу здійснення іллокутивного акта називається
іллокутивною функцією, або іллокутивною силою висловлювання.
Нарешті, за допомогою говоріння людина досягає певних результатів,
роблячи ті чи інші зміни в навколишній дійсності, зокрема і насамперед – у
свідомості свого співрозмовника, причому отриманий результат мовленнєвої
дії може відповідати або не відповідати тій позамовній меті, для досягнення
якої він був призначений мовцем. Мовленнєвий акт, що розглядається в
аспекті його реальних наслідків, виступає як перлокутивний акт. Так, у
вищезазначеному прикладі висловлювання матері могло, наприклад,
відволікти сина від комп'ютерної гри і з цієї причини викликати у нього
невдоволення або ж здивувати його (якщо мати вже перевірила вивчені їм
уроки, але через неуважність встигла про це забути) або якось інакше
впливати на його психіку. Перлокутивний акт і відповідне йому поняття
 7

перлокутивний ефект - це той аспект мовленнєвої діяльності, яким здавна

займалася риторика, вивчаючи оптимальні способи впливу мови на думки і
почуття аудиторії.
Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище
трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом
і логіком Дж. Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому
семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони
відображають такі аспекти акту мовлення і змісту висловлення, які не
отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній
риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовленнєвого акту в теорії
мовних актів приділяється основна увага.
Дж. Остін, що заклав основи теорії мовленнєвих актів у своїх
оксфордських лекціях у другій половині 1950-х років, не надав поняттю
іллокутивного акту точного визначення. Він лише навів характерні приклади
таких актів, як питання, відповідь, інформування, запевнення, попередження,
призначення, критика і т.д., зазначивши, що в кожній мові існує своя
номенклатура таких дій. Надалі в теорії мовленнєвих актів були виявлені
характерні ознаки іллокутивного акта: від локутивного акта він відрізняється
за ознакою інтенціональності, тобто пов'язаності з певною метою, наміром, а
перлокутивному акту він протиставляється за ознакою конвенціональної,
тобто по наявності певних правил, дія відповідно до
яких автоматично забезпечує мовцеві успішне здійснення даного
іллокутивного акту. Частина таких правил – це правила мови: у мовах світу
існують спеціальні засоби, що прямо чи опосередковано вказують на
іллокутивную функцію мовного акту.
Перш за все, існує особливий клас речень, що прямо експлікують
іллокутивну функцію висловлювання, яке здійснюється за їх допомогою. Це
так звані перформативні речення. Основу лексико-семантичної структури
цих речень становить так зване іллокутивне дієслово, тобто дієслово, що
відноситься до підкласу дієслів говоріння і містить у своєму лексичному
 8

значенні компоненти, що вказують на мету говоріння і ті чи інші умови

здійснення мовної дії, наприклад «просити», «вітати», «запевняти»,
«обіцяти» і т.д. Однак наявність іллокутивного дієслова не є достатньою
умовою для того, щоб речення було перформативнтм. Для цього також
необхідно щоб іллокутивне дієслово було вжите не для опису якої-небудь
ситуації, а для того, щоб прояснити, який мовленнєвий акт здійснює мовець,
вживаючи дане речення. Іншими словами, іллокутивне дієслово повинно
бути вжито перформативно (а не описово).
Отже, основною ознакою іллокутивного акту є його мета. При цьому
мається на увазі не будь-яка мета, для досягнення якої ми здійснюємо
мовленнєву дію, а тільки та, яка відповідно до нашого задуму повинна бути
розпізнана адресатом. Тільки така відкрита для розпізнавання мета
називається іллокутивною, і вона, в принципі, може і не збігатися зі
справжньою метою говоріння.

2. Класифікація мовленнєвих актів

Іллокутивні акти різняться між собою не тільки за своєю метою, а й

щодо ряду інших ознак. Найбільш відома універсальна класифікація
іллокутивних актів побудована американським логіком і філософом Дж.
Серліо. Базу цієї класифікації складає група ознак, які сам автор називає
«напрямками відмінностей між іллокутивними актами». Найбільш істотними
з них є:
 мета (наприклад, для повідомлення – відобразити стан справ у світі,
для наказу – спонукати адресата до дії, для обіцянки – прийняти на себе
зобов'язання, для поздоровлення – висловити певну емоцію говорить);
 напрям відповідності між висловлюванням і дійсністю (наприклад, у
разі повідомлення висловлювання приводиться у відповідність з дійсністю, в
разі наказу – навпаки, дійсність повинна бути приведена у відповідність з
висловлюванням);
 9

 внутрішній стан мовця (наприклад, при затвердженні – наявність у

нього відповідної думки, при обіцянці – наміри, при проханні – бажання, при
подяці – почуття вдячності);
 особливості пропозиціонального змісту мовленнєвого акту (наприклад,
у передбачені зміст пропозиції відноситься до майбутнього часу, а у
донесенні – до теперішнього або минулого; при обіцянці суб'єктом
пропозиції є мовець, а у прохані – слухач);
 зв'язок мовного акту з позамовними законами або
інститутами (наприклад, мовленнєвий акт призначення будь-кого своїм
заступником (зазвичай оформляється у вигляді документа)
передбачає існування певної організації, в рамках якої мовець повинен бути
наділений відповідними повноваженнями, частиною яких він за допомогою
даного мовленнєвого акту наділяє іншого члена цієї організації).
З урахуванням цих параметрів, всі безліч іллокутивних актів були
розділені Дж. Серліо на п'ять основних класів:
1. Репрезентативи, орієнтовані від дійсності до висловлення, мають на
меті відобразити стан справ у світі, допускають наявність у мовця відповідної
думки, і їх пропозиціональний зміст нічим не обмежений. Прикладами
репрезентативів є обіцянка, осуд, прогнозування, кваліфікація, визнання.
2. Директиви, з орієнтацією від висловлення до дійсності, мають на меті
спонукати адресата робити / не робити що-небудь, припускають наявність у
мовця відповідного бажання, а їх пропозиціональний зміст завжди полягає в
тому, що адресат зробить / не зробить певну дію в майбутньому. До цього
класу належать прохання, заборони, поради, інструкції, заклики та інші види
спонукальних мовленнєвих актів.
3. Комісиви, орієнтовані, як і директиви, від висловлення до дійсності,
використовуються мовцем з метою пов'язати себе зобов'язанням робити / не
робити що-небудь, припускають наявність у нього відповідного наміру, і їх
пропозиція завжди має своїм суб'єктом саме мовця. Приклади комісивів:
обіцянка, клятва, гарантування.
 10

4. Експресиви мають на меті висловити певний психологічний стан

мовця (почуття вдячності, жалю, радості і т.п.) в якості реакції на стан справ,
що визначається у рамках пропозиції. Напрямок відповідності між
висловлюванням і дійсністю для них не істотно, оскільки стан справ, що
служить приводом для експресиву (те, з чим ми вітаємо, за що дякуємо або
просимо вибачення тощо), складає не основний зміст, а передумову такого
мовленнєвого акту - його пресупозицію.
До класу експресивів більшою мірою відносяться і мовленнєві акти
похвали / компліменту.
5. Клас декларацій відрізняється від інших чотирьох по параметру
зв'язку з позамовними інститутами і, що випливає з цього факту специфікою
відповідності між висловлюванням і дійсністю: оголошуючи (декларуючи)
деякий стан справ існуючим, мовленнєвий акт декларації тим самим і робить
його існуючим в реальному світі. Прикладами декларацій є призначення на
посаду, оголошення війни або перемир'я, відлучення від церкви, посвячення
в лицарі, прийом до партії, присвоєння звання людині або імені установі і т.д.
Вказана класифікація, як і більшість інших класифікацій мовних явищ,
не дає поділу безлічі на пересічні класи. Існують мовні акти, що володіють
ознаками, характерними для різних іллокутивних класів, і що утворюють, так
би мовити, «змішані» типи. Наприклад, запрошення одночасно є і
директивом, оскільки мовець спонукає адресата прийти в певне місце, і
комісивом, оскільки тим самим мовець пов'язує себе зобов'язанням або
особисто, або через посередництво інших осіб забезпечити тому кого
запросили належний прийом. Скарга є одночасно і репрезентативов, оскільки
відображає деякий стан справ в дійсності, і експресивом, оскільки виражає
незадоволеність мовця цим положенням, та директивом, так як мета заяви –
не просто проінформувати адресата, а спонукати його до прийняття
відповідних заходів
У рамках п'яти вищеназваних іллокутивних класів мовленнєві акти
розрізняються по ряду додаткових параметрів:
 11

 співвідношення мовленнєвого акту з попереднім текстом (наприклад,

як відповідь, так і твердження є репрезентативами, але відповідь, на відміну
від твердження, передбачає попереднє йому питання);
 співвідношення соціальних статусів комунікантів (наприклад, наказ і
вимога – директиви, але при наказі статус мовця повинен бути вище статусу
слухача, а при вираженні потреби це не обов'язково, і тому ми можемо
вимагати від нашого начальника, щоб він був з нами ввічливий, але не
можемо йому цього наказати);
 спосіб зв'язку мовного акту з інтересами мовця і слухача (наприклад,
привітання та співчуття – експресиви, що відрізняються один від одного не
тільки висловлюваним почуттям радості і печалі відповідно, але і тим,
що подія, з якою вітають, розглядається як благо для слухача, а подія, з
приводу якої співчувають – горе);
 ступінь інтенсивності подання іллокутивної цілі (так, прохання і
благання, що є директивами, відрізняється один від одного, перш за все, за
цим параметром).

3. Типологія мовленнєвого акту

Розмірковуючи над тим, що може відрізняти один іллокутивний акт від
іншого, можна дійти до висновку, що іллокутивна функція висловлювання
теоретично може бути представлена як комбінація конкретних значень ознак,
подібних вищезазначеним, а самі ці значення корелюють з умовами
успішності мовленнєвого акту з даною іллокутивною функцією. Різноманіття
розрізняльних ознак іллокутивних актів знаходить відображення в розподілі
умов успішності мовленнєвих актів на чотири типи:
1. умови пропозиціонального змісту;
2. підготовчі, або попередні умови;
3. умови щирості;
4. істотні умови, або умови призначення.
 12

Умови першого типу є обмеженням на пропозиціональний зміст

використовуваного висловлювання. Підготовчі умови відображають
об'єктивні і суб'єктивні передумови, сумісні з висуванням даної іллокутивної
мети, тобто обставини мовного акту, за відсутності яких він зазнає
комунікативної невдачі. Умови щирості відображають внутрішній
(психологічний) стан, який може бути притаманний мовцю, виходячи з
припущення про щирість і серйозність даного мовленнєвого акту. На відміну
від підготовчих умов, порушення мовцем умов щирості зазвичай
відбувається непомітно для адресата і тому безпосередньо не тягне за собою
комунікативного провалу, хоча підробленість, фальшивість даного
мовленнєвого акту може бути викрита в подальшому. Істотна умова
відповідає іллокутивній меті – такій, яку мовець прагне донести до
свідомості слухача за допомогою свого висловлювання.
Безперервний зв'язок між іллокутивною функцією мовленнєвого акту і
умовами його успішності дозволяє адресату мовленнєвого акту правильно
розпізнати його іллокутивну функцію навіть тоді, коли якась з його істотних
ознак не має спеціальних формальних показників у мовній структурі
використовуваного висловлювання: відсутня інформація стає відомою з
обставин комунікативної ситуації. Так, про те, що вислів «Складіть план
роботи на наступний квартал» відноситься до типу спонукальних (директив),
говорить граматична форма наказового способу дієслова, але ніщо в мовній
формі даного висловлювання, включаючи і інтонацію, не говорить нам, наказ
це або прохання. Але якщо ми при цьому знаємо, що говорить начальник, а
слухає його підлеглий, ми зрозуміємо, що це наказ, оскільки контроль мовця
над адресатом (і саме в тій сфері діяльності, до якої належить
пропозиціональний зміст висловлювання) входить до числа умов успішності
наказу, але суперечить умові успішності для прохань.
На тому ж зв'язку між іллокутивною функцією висловлювання і
умовами його успішності базується і розуміння непрямих мовленнєвих актів
– мовленнєвих дій, здійснюваних за допомогою висловлювань, які мають у
 13

своїй структурі явний показник однієї іллокутивної функції, але при цьому в
нормі їх іллокутивна функція є іншою. Прикладами непрямих мовленнєвих
актів є ввічливі прохання, «замасковані» під питальні речення («Чи не могли
б Ви залишити мені цю книгу ще на тиждень?), Або ствердження, мають
знову-таки вид питань (так звані риторичні питання).
Висловлювалася думка, що непрямі мовленнєві акти слід розглядати як
прояв мовденнєвої полісемії, тобто, наприклад, вважати, що в російській мові
питальна конструкція з запереченням є формальним показником не тільки
іллокутивної функції питання, але і іллокутивної функції ввічливого
прохання. Дж. Серль, оскаржуючи цю точку зору в своїй статті «Непрямі
мовленнєві акти», розкрив механізм непрямого вираження наміру
мовця. Вдаючись з тієї чи іншої причини (наприклад, з ввічливості або для
більш глибокого впливу на адресата) до непрямого способу вираження своєї
іллокутивної мети, мовець розраховує не тільки на мовні знання
співрозмовника (і тим самим на знання формальних показників іллокутивної
функції), але і на його здатність до утворення висновків на основі
різноманітних немовних знань: знань умов успішності мовленнєвих
актів, принципів спілкування типу кооперативного діалогу П. Грайса і,
нарешті, знань про світ, часто званих також «енциклопедичні», хоча ці два
терміни можуть і різнитися. Так, питальне речення «Чи не могли б Ви
залишити мені цю книгу ще на тиждень?» може бути використано за своїм
прямим призначенням, тобто іллокутивною функцією питання (наприклад,
при абстрактному обговоренні меж можливостей, якими володіє бібліотекар),
але у типовій комунікативної ситуації, яка виключає абстрактні
просторікування, це питання адресат зрозуміє як прохання, знаючи, що
можливість для нього здійснити дію – необхідна умова успішності
мовленнєвого акту прохання, і що, задаючи таке питання, мовець фактично
висловлює своє прохання.
Адекватне взаєморозуміння комунікантів забезпечується тим, що в акті
мовлення реалізується наявний у мові ряд закономірних співвідношень між
 14

інтенціями і способами їх виразів. «Відповідність іллокуцій і певних

типів синтаксичних структур має конвенціональний характер». «Тут
необхідно зазначити, що, якщо інвентар іллокутівних актів розглядати як
загальнолюдську комунікативну універсалію, то вживання іллокутівних актів
схильне до національної специфіки, і що печатка національної специфіки
базується на способах виконання мовленнєвих актів».

Висновки

Протягом останніх десятиліть теорія мовленнєвих актів накопичила

значний теоретичний потенціал, який застосовується в лінгвопрагматиці,
дискурсології та комунікативній лінгвістиці взагалі. Головними її напрямами
є опис успішності / неуспішності, конвенційності / неконвенційності,
інтенційної визначеності / невизначеності мовленнєвих актів, спроби їхньої
класифікації, дослідження складних мовленнєвих актів, аналіз засобів локуції
різних типів актів, їхньої психолінгвістичної природи, багатошарової
природи перлокуції іт. ін.
Теорія мовленнєвого акту, яку розглядають як адекватну теорію
комунікації, насправді такою не є, оскільки учасники не просто обмінюються
мовленнєвими актами як статичними утвореннями, а організовують свою
інтерактивну діяльність, орієнтуючись на «розмитість» мовою комуніка-
тивної сфери, на постійні уточнення і корективи тощо. Це свідчить про те,
що теорія мовленнєвого перебуває на стадії становлення.
 15

Список використаної літератури

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.:

Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с. (альма-матер)
2. Вежбіцка А. Мовні акти // Нове в зарубіжнійлінгвістиці. Вип. 16. - М.:
Прогресс, 1985. - С. 255-276.
3. Клюєв Є.В. Мовленнєва комунікація. М.: ПРИОР, 1998. – 175 с.
4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. -
Полтава: Довкілля, 2006. - 716 с.
5. Серль Дж. Теорія мовленнєвих актів. - М., 1998. - 180 с.
6. Серль Дж. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. -
М.: Прогресс. - 1986. - Вып.17: Теория речевых актов. - С. 151-169.
7. Старикова Е. Н. Зарубежные теории речевой деятельности // Язык и
идеология. - Киев, 1981. - С. 114-136.