Лінгво стилістичні та граматичні особливості англомовних політичних

промов (на матеріалах промов Д. Трампа)

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНГЛОМОВНОГО

ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ
1.1. Поняття політичного дискурсу
1.2. Політична промова, як жанр політичного дискурсу
Висновок до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ТА

ГРАМАТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВ ДОНАЛЬДА
ТРАМПА
2.1. Лексико-стилістичні особливості політичних промов Д.Трампа
2.2. Граматичніі особливості політичних промов Д.Трампа
Висновок до другого розділу

ВИСНОВКИ............................................................................................................ 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........................................................28
 2

ВСТУП

Сьогодні, коли все більшого значення набувають механізми політичного

маніпулювання, мова почала набувати ще важливішого значення у політичному
житті суспільства, оскільки вона є одним із основних і безпосередніх елементів
маніпулятивного процесу.
Актуальність обраної меми. На сьогоднішній день є досить актуальним
вивчення здатності політичного дискурсу переконувати і спонукати аудиторію
до дій та трактування політичного мовленнєвого впливу як такого, що
потенційно означає владу чи прагнення до неї. Політичний дискурс – це явище,
з яким суспільство стикається кожного дня. Боротьба за владу є основною
темою та рушійним мотивом цієї сфери спілкування. Оскільки ця боротьба
реалізується за допомогою мови, а мова є проміжною ланкою між зовнішнім
світом та людиною, то існування лінгвістичних досліджень в межах політичної
науки стає неминучим.
Більшість праць, присвячених аналізу політичного дискурсу, належать до
галузі лінгвопрагматики: в них дається детальний аналіз доволі численного
арсеналу мовних засобів, що супроводжуються різноманітними конотаціями,
які формують у читача відповідне ідеологічне спрямування. Так, серед
класичних робіт з проблематики політичного дискурсу можна відзначити праці:
Т. А. ван Дейка, Р. Барта, М. Фуко, Ю. Хабермаса, а також дослідження
вітчизняних авторів: М. В. Ільїна, Є. І. Шейгала, О. М. Баранова,
Г. Г. Почепцова.
Лексико-семантичний та синтактико-стилістичний простори політичних
комунікацій США, їхній евалюативний та прототипний компоненти та
особливості були досліджені у працях Р. С. Помірка та І. Бутової. Структурно-
діяльнісними аспектами дискурсу займалися А. Д. Литовченко, С. Т. Онуфрів.
Одним із найновіших є опубліковане Дж. Лакоффом дослідження когнітивних
механізмів та моделей впливу промов Д. Трампа на свідомість.
 3

Мета курсового проекту полягає в виявленні лексико-семантичних та

граматичних особливостей політичного дискурсу на матеріалі промов Дональда
Трампа, з’ясування специфіки дого політичних промов з громадськістю на
політичноу фоні.
Об'єктом дослідження виступають сучасні англомовні політичні промови.
Предмет дослідження становить структурно-семантичні та граматичні
особливості англомовного політичного дискурсу на матеріалі промов Д.Трампа.
Так, для ефективної роботи, спрямованої на досягнення даної мети
збудований ряд завдань, а саме:
- визначити поняття політичного дискурсу;
- розглянути політичну промову, як жанр політичного дискурсу;
- охарактеризувати лексико-стилістичні особливості політичних промов
Д.Трампа;
- розглянути граматичні особливості політичних промов Д.Трампа.
Методи дослідження. У роботі використано такі загальнонаукові методи,
як описовий і метод спостереження, за допомогою яких виявлено специфіку та
засоби ритуалізації політичних текстів, методи теоретичного аналізу і синтезу
уможливили систематизацію й узагальнення зібраного матеріалу. Серед
спеціальних лінгвістичних методів залучено метод контекстуально-
інтерпертаційного аналізу; елементи дискурсивного методу; компонентний
аналіз посприяв опису лексичної семантики аналізованих одиниць.
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, які
діляться на підрозділи, загального висновку та списку літератури. Загальний
обсяг роботи складає ___ (_____) сторінки, в тому числі ____________ сторінок
основного тексту.
 4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АНГЛОМОВНОГО
ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

1.1. Поняття політичного дискурсу

Природа терміну «дискурс» настільки багатогранна, що незважаючи на

досить довгу історію його дослідження й численні праці в сфері дискурсивного
аналізу, говорити про однозначне розуміння дискурсу вважається передчасним.
Число праць, присвячених дискурсу (в тому числі і політичного дискурсу),
нараховує вже сотні наукових досліджень зарубіжних і вітчизняних авторів, які
мають певний світоглядний і теоретико-методологічний підхід і свій
оригінальний погляд на проблему. Однак, на думку Ю. І. Левшенко, сукупність
підходів, що існують на даному етапі розвитку політичної науки, складно
назвати строго оформленої науковою дисципліною. Правильніше буде вважати
це світоглядним напрямом, інтегруючим різноманітні теоретичні підходи і
методи досліджень світу політичного.
Величезна кількість думок з приводу поняття «політичний дискурс» і
методів його дослідження є серйозним аргументом, який підтверджує стабільно
високий інтерес до проблематики дискурсу. Перш за все необхідно розглянути
наступні ключові терміни: «дискурс» і «політика».
Дане поняття «дискурс» походить від латинського слова discursus, що
буквально означає «блукати». З часом термін набуває різноманітних значень. В
перекладі з англійської discourse означає «мова, бесіда, виступ, діалогічна
мова».
Інтернет-енциклопедія «Вікіпедія» дає таке визначення дискурсу:
«Ди́скурс (фр. discours – промова, виступ, слова) – у широкому сенсі складна
єдність мовної практики і надмовних чинників (значима поведінка, що
маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для
 5

розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні

установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення.
Великий тлумачний словник української мови обмежується таким
визначенням поняття «дискурс»: «розмова, словесна розправа». Проте зі
зростанням уваги до політичного дискурсу знаходимо значно глибше
трактування цього концепту.
Своєю появою поняття «дискурс» завдячує З. Харрису, який упровадив
дистрибутивний метод і на його основі розглядав дискурс як висловлення,
надфразну єдність у контексті інших одиниць і пов'язаною з ними ситуацію.
Існують різні види дискурсів: медичний, художній (прозаїчний і
поетичний), публіцистичний, рекламний, військовий. Виникають спроби
вивчити роль мовної дії в засобах масової інформації, релігії, юриспруденції і,
зрештою, у сфері політики. Відтоді термін «дискурс» набуває широкого
застосування у сучасній лінгвістиці.
У 1980- 1990 рр. велика кількість лінгвістів досліджує дискурс. П. Серіо
виділяє 8 значень терміна «дискурс»:
1) еквівалент поняття «мова», тобто будь-яке конкретне висловлювання;
2) одиниця, що за розмірами перевершує фразу;
3) вплив висловлювання на його одержувача з урахуванням ситуації
висловлювання;
4) бесіда як основний тип висловлювання;
5) мова з позицій мовця в протилежність оповіданню, яке не враховує таку
позицію;
6) вживання одиниць мови, їх мовленнєва актуалізація;
7) соціально або ідеологічно обмежений тип висловлювань,
8) теоретичний конструкт, призначений для досліджень умов створення
тексту.
В даній роботі більше уваги буде приділено саме особливостям
політичного дискурсу. На сьогодні єдиного розуміння «політичного дискурсу»
не існує. Дослідники навіть пропонують не намагатися дати визначення тому,
 6

що вже й так одержало трактування, здобуло визнання та закріпилося в різних

галузях наукового знання. Таким, що не потребує доведення, є один безспірний
факт – дискурс – це складна комунікативна подія, яка не може відбуватися поза
соціально-культурним і політичним контекстом. Водночас термін отримує
всілякі визначення та тлумачення, зокрема: - політичний дискурс – це комплекс
мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті – контексті
політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними
проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю
політичних переконань та ін.).
Політичний дискурс – це будь-які мовленнєві утворення, суб'єкт, адресат
або зміст яких корелює зі сферою політики. Представником цієї точки зору є
О.І. Шейгал, яка розглядає політичний дискурс у двох вимірах – реальному і
віртуальному, при цьому в реальному вимірі він розуміється як «текст у
конкретній ситуації політичного спілкування, а його віртуальний вимір містить
вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування сфери
політичної комунікації, тезаурус прецедентних висловлювань, а також моделі
типових мовленнєвих дій і уявлення про типові жанри спілкування в даній
сфері». При такому підході дослідження політичного дискурсу передбачає
аналіз всіх семіотичних систем, а мовним матеріалом виступають заяви
політиків, політичних оглядачів і коментаторів, публікації в ЗМІ, матеріали
спеціалізованих видань, що стосуються різних аспектів політики.
Політичний дискурс як різновид дискурсу або субдискурс розгортається
для досягнення, збереження та здійснення політичної влади. Основним наміром
політичного дискурсу є потреба адресанта висловити своє бачення дійсності та
переконати адресатів у тому, що таке бачення є єдино правильним. При цьому
мовець оперує подіями майбутнього, тому вибір відповідних мовних засобів
може відіграти вирішальну роль.
Політичний дискурс характеризується низкою специфічних засобів. І суть
тут не лише у вживанні специфічної детермінованої політичною діяльністю
лексики, а й у своєрідному виборі й організації певних структур вираження
 7

відповідно до прагматичних настанов, цілей та умов спілкування, що склалися

в процесі професійної діяльності політиків.
Класичним є тлумачення, яке запропонував Т. Ван Дейк: політичний
дискурс – це клас жанрів, обмежений соціальною сферою, а саме політикою.
Урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми, промови
політиків – це ті жанри, які належать сфері політики. Услід за Т. Ван Дейком
Грабяс також стверджує, що дискурс – це мовленнєва поведінка, форма якої
залежить від того, хто з ким розмовляє, в якій ситуації і чому [16, 264]. Відтак,
дискурс охоплює рівень психосоціальних феноменів, а також рівень мови як
семіотичної системи.
Обмежуючи політичний дискурс професійними рамками, діяльністю
політиків, Т. Ван Дейк відзначає, що політичний дискурс водночас є формою
інституційного дискурсу. Це означає, що дискурси реалізуються в такому
інституційному середовищі, як засідання уряду, сесія парламенту, з'їзд
політичної партії тощо. Тобто дискурс є політичним, коли він супроводжує
політичний акт у політичній обстановці.
За А. Н. Барановим, політичний дискурс може бути визначений як
сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил
публічної політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і
отримали перевірку досвідом [2, 76].
Ю. Сорокін, у свою чергу, визначає політичний дискурс через його
співвідношення з ідеологічним дискурсом. «Політичний дискурс − різновид
ідеологічного дискурсу. Різниця в тому, що політичний дискурс ідеологічно-
прагматичний, а ідеологічний − імпліцитнопрагматичний. Перший вид
дискурсу − субдискурс, другий – метадискурс» [12, 57].
Умовами розгортання політичного дискурсу слугують:
1) інтеграція і диференціація колективних агентів політики;
2) сприяння конфлікту й встановленню консенсусу;
3) здійснення вербальних політичних актів й інформування про них;
 8

4) створення «мовної реальності» поля політики та її інтерпретація за

допомогою інших полів – економіки, культури, мистецтва;
5) маніпуляція свідомістю і контроль за діями політиків і електорату.
Політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх
мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики,
які оформилися відповідно до існуючих традицій і отримали перевірку
досвідом.
Отже, розбіжності у трактуванні поняття «політичний дискурс» досить
значні. Однак більшість дослідників, що займаються проблемою політичного
дискурсу, єдині в тому, що основною метою політичного дискурсу, яка
зумовлює його використання як інструменту політичної влади, є боротьба за
владу.
Як зазначає В.З. Демьянков, громадське призначення політичного
дискурсу полягає в тому, щоб вселити адресатам – громадянам спільноти –
необхідність «політично правильних» дій та / або оцінок, оскільки це вигідно
тим, хто прагне влади.
Таким чином, політичний дискурс можна віднести до особливого типу
спілкування, для якого характерний високий ступінь маніпулятивності.

1.2. Політична промова, як жанр політичного дискурсу

При градуюванні політичної комунікації за критерієм інституціональності

(в послідовності від максимальної неформальності спілкування до
максимальної інституціональності / офіційності) жанри можна представити
таким чином:
- розмови про політику (в родині, з друзями, з незнайомими людьми в
черзі, з випадковими попутниками), чутки, анекдоти;
- листівки та графіті;
- телеграми і листи (громадян в знак підтримки або протесту);
- прес-конференції;
 9

- публічні політичні дискусії;

- публічні виступи, промови політичних лідерів;
- закони, укази та інші політичні документи;
- міжнародні переговори, офіційні зустрічі керівників держав.
Е.А. Артемова виділяє жанр політичної карикатури, що знаходиться на
стику декількох типів дискурсу - політичного, художнього та дискурсу ЗМІ.
Втім, типи усних дискурсів (в даному випадку розглядаються усні діалогічні
дискурси) враховуються в класифікації Н.Д. Арутюнова, яка відповідно до
основних цілейями спілкування виділяє такі жанри:
1. інформативний діалог;
2. прескриптивний діалог, заснований на діяльнісному спілкуванні;
3. обмін думками з метою прийняття рішення або з'ясування істини; діалог,
який має на меті встановлення або регулювання міжособистісних відносин;
4. діалог, який має на меті встановлення або врегулювання
міжособистісних відносин;
5. святкові мовні жанри: емоційний, артистичний, інтелектуальний діалог.
Справедливо помічаючи, що «в реальному житті названі жанри рідко
бувають представлені в чистому вигляді», Н.Д. Арутюнова підкреслює, що
«вони різні за своїми цілями - прямим і непрямим, ступенем запрограмованості
відповідних реакцій, розподілу ролей і комунікативних інтересів, протяжності,
інтенціональних станів співрозмовників, умов успішності, по модальним
характеристикам».
У політичному дискурсі ступінь інституціональності є одним з параметрів
структурування жанрового простору. Жанри політичного дискурсу можна
розмежувати по суб'єктноадресатним відносинам. В. Дикман пропонує
тристоронню класифікацію жанрів політичного дискурсу:
- комунікація між інститутом і громадянином (політичні листівки, петиції,
виступи на мітингах);
- суспільно-інституціональний дискурс (політичні плакати, гасла,
постанови уряду, політичні виступи);
 10

- комунікація між агентами в інститутах (переговори, закрите засідання,

політичні зустрічі, круглий стіл, партійна програма).
Якщо розглядати жанр як форму мови, яка є частиною комунікативного
події, то можна розділяти жанри політичного дискурсу по подієвій локалізації:
- циклічні (ритуальні);
- спонтанні;
- календарні (поточні).
Слід зазначити, що різні події можуть входити в один жанр.
М.М. Бахтін пропонує поділ жанрів політичного дискурсу на:
- первинний дискурс як основа політичної діяльності (політичні промови,
дебати, заяви політиків, програми партій, переговори, гасла);
- вторинний дискурс, «розмови про політику» (анекдоти на політичну
тему, аналітичні статті, карикатура, інтерв'ю, листи в редакцію з політичних
питань).
Дослідники політичної комунікації пропонують класифікації жанрів
політичного дискурсу, виходячи з різних параметрів і критеріїв.
Поняття жанру є різноаспектне явище, яке можна відобразити в
класифікації. З огляду на вищесказане, можна уявити групи політичного
дискурсу, що виділяються за жанровим критерієм, таким чином:
- Іллокутівні жанри (виділяються за цільовою установкою) політичного
дискурсу. Найчастіше доречні для досліджень політичного дискурсу, де
параметри прагматики дискурсу мають визначальне значення.
Характерні для тематичних типів дискурсу жанри, на думку Т.В.
Шмельова, виділяються по цільовій настанові і включають в себе:
- оціночні жанри: політична реклама;
- етикетні жанри: послання президента зборам, іннагураціона мова,
привітання президента з Новим роком;
- інформативні жанри: парламентські слухання, новини, мемуари
політиків, парламентські дебати, переговори, інтерв'ю;
 11

- імперативні жанри, що закликають до дії: політичне гасло, указ

президента. Слід зазначити, що в одному і тому ж тексті можуть бути
присутніми оцінки, імператив і інформація або переважати тільки один з
названих ознак.
Деякі жанри мають перехідний характер, тому можна говорити про
існування проміжних жанрів, наприклад, інформаційно-оцінені (теледебати),
інформаційно-імперативні жанри (передвиборна програма) і ін.
Жанри, що виділяються за формою передачі інформації, так само, як і
іллокутівні жанри, актуальні для досліджень політичного дискурсу. У цих
жанрах розглядаються інтонаційні особливості мови, які можуть бути
обумовлені усною або письмовою формою.
Жанри, що виділяються за зовнішньою формою, можна розділити на:
- діалогічність: дискусія, парламентські слухання, переговори, інтерв'ю,
теледебати;
- монологічності: новини, радіозвернення, мемуари політиків,
інавгураційну послання, привітання президента з Новим роком.
Суміжні типи дискурсу мають тісний взаємозв'язок з політичним
дискурсом. З позиції польовий жанрової організації дискурсу, Е. А. Шейгал
виділяє жанри, з точки зору польової структури дискурсу:
- маргінальні жанри: політична карикатура, мемуари політика, фейлетон,
памфлет;
- прототипні жанри: голосування, гасло, політичні промови, парламентські
дебати.
Жанри політичного дискурсу з точки зору способу вираження бувають
ускладнені або не ускладнить паралінгвістичними засобами. Ускладнений
паралінгвістичними засобами текст має перевагу перед неускладненим, так як
міміка, жести і гучність звучання обумовлюють силу впливу повідомлення і
підвищують ступінь сприйняття текстів адресатом.
За способом вираження виділяють наступні жанри:
 12

- паралінгвістичні ускладнені: політична карикатура, агітаційна листівка /

плакат;
- вербальні: теледебати, інтерв'ю, новини.
З огляду на важливу роль засобів масової інформації в трансляції
політичних текстів, виділяють жанри з точки зору каналів передачі інформації:
- опосередковані ЗМІ, які діляться на:
- телевізійні (телеінтерв'ю, теледебати);
- газетні (аналітична стаття, нарис, інформаційне повідомлення);
- радіо-жанри (радіоінтерв'ю, радіоновини);
- інтернет-жанри (блог);
- не опосередковане ЗМІ:
- політичні промови;
- політичний мітинг.
Політичний дискурс, так само, як і художня мова, має високий ступінь
афористичності, що дає можливість виділити афористичні жанри політичного
дискурсу:
- політичне прислів'я;
- гасло;
- програмна заява;
- девіз;
- пам'ятна фраза.
Жанри політичного дискурсу за обсягом інформації розрізняють:
- середні жанри (листівка, виступ на мітингу, парламентські виступи,
газетна стаття);
- малі жанри (слоган, гасло, речівки);
- великі жанри (програма партії, книга політичної публіцистики, політична
доповідь);
Жанровий простір політичного дискурсу структурується щодо знаків
орієнтації і інтеграції. Виділяють такі жанри за характером провідної інтенції:
- орієнтаційні жанри (партійна програма, звіт, конституція, указ, угода);
 13

- ритуальні жанри (традиційне звернення на радіо, інагураційна / ювілейна

мова);
- агональні жанри (девіз, дебати, гасло).
Англійський лінгвіст Н. Фейрклаф вважає, що виділення жанрів
політичного дискурсу ускладнене тим, що політичний дискурс є неоднорідним і
політику розуміють в суспільстві як інституціоналізовану сферу соціального
життя.
Політика змінюється щодо соціальних змін, і це дає право стверджувати,
що часто жанри політичного дискурсу мають гібридний характер. Н. Фейрклаф,
розділяючи жанри політичного дискурсу відповідно до функцій і сферами
діяльності, називає такі жанри:
- медіатизовані політичні жанри: політичні радіопрограми, політична
реклама, інтерв'ю політиків, новини, бесіда з політиком;
- жанри, що мають відношення до політичної публічної сфері: політичні
форуми, публічні зустрічі політиків, фокус-групи;
- жанри, які стосуються політичної системи: мови політичних діячів на
конференціях, дебати, офіційні документи.
Х. Гірнт також користується функціонально-діяльнісних принципом.
Вчений поділяє жанри політичного дискурсу за функціональними полями дії:
- досягнення внутрішньо-партійної згоди;
- законодавство;
- управління;
- виконання;
- контроль;
- реклама та збір голосів;
- створення громадської думки;
- вираз настроїв опозиції;
- самопрезентація.
Багато жанрів політичного дискурсу пов'язані з пропагандою, тобто
поширенням конкретної політичної ідеології, переконань і поглядів.
 14

У жанровому просторі політичного дискурсу виражається функціональне

сегментування. Відштовхуючись від розуміння жанру як метапологаючої
характеристики тексту, яка пов'язана з діями людей в процесі комунікації,
можна виділити такі жанри політичного дискурсу, як:
- жанр-виправдання / покаяння;
- інформаційні жанри;
- призовні жанри;
- переконуючі жанри.
Виділення таких жанрів засноване на принципі визначення мети й
визнання того факту, що діяльність є одним з істотних чинників комунікації. У
таких жанрах знаходить відображення мовна діяльність, яка, в свою чергу,
визначає предметний тип текстового змісту.
У жанровому просторі політичного дискурсу комунікативна діяльність
політиків містить:
- заклик;
- переконання;
- виправдання (покаяння);
- інформування (повідомлення).
1. Призов в політичному тексті може включати в себе твердження з
аргументацією та говорить, що прагне найбільш переконливо зробити свій
заклик. Як правило, заклик супроводжується обгрунтуванням позиціє, а також
мовними актами агональному. До жанрового призову можна віднести: публічні
виступи політиків, публікації в ЗМІ, політичні гасла.
2. Жанр переконання включає в себе діктеми-звинувачення, вердикти,
осміяння, викриття, в яких реалізуються відповідні мовні акти. У текстах такого
жанру головним є переконати адресата в правильності слів говорить, прийняття
тактики і стратегії в сформований політичної ситуації.
3. Жанри виправдання (покаяння), часто представлені як публічне виступ,
яке зазначено інтенцією визнання своєї неправоти або провини, а також
пояснення ситуації. Такий жанр проявляється в мовних актах жалю і покаяння,
 15

що реалізуються у відповідних текстових діктем, особливо, в оціночних і

фактуально-оціночних типів. Акт каяття, як правило, супроводжується
викладом програми на майбутнє, а також закликом до спільних зусиль, які
можуть бути реалізовані в фактуальних і настановних діктем.
4. Жанр інформування можна назвати ключовою інтенцією тексту.
Інформування часто супроводжується оцінкою, яка актуалізуються через
оціночну і фактуально-оцінну інформацію. До такого жанру відносяться
публічні виступи політиків, інавгураційні промови, парламентські виступи,
прес-релізи, прес-конференції, ток-шоу, матеріали засобів масової інформації.
Жанри інформування мають відмінності за ступенем агональному і за шкалою
інституціональності. Інформування реалізовується за допомогою диктування
повідомлень. Слід врахувати, що виступи політиків відрізняються від,
наприклад, прес-релізу ступенем агональному, що може проявлятися в таких
мовних актах, як викриття і звинувачення.
М.Я. Блох вважає, що жанри політичного дискурсу можна розділити за
програмними цілями висловлювання і в залежності від предметного типу змісту
політичного тексту. Ці два компоненти мають чіткий взаємозв'язок з політичної
комунікацією.
Жанрові особливості політичного дискурсу виражаються в мовній
ситуації, поряд з цим цілі політичних суб'єктів, в процесі їх діяльності, є
головними для мовної взаємодії.
Таким чином, провівши аналіз жанрової палітри політичного дискурсу,
можна зробити наступні висновки. Жанровий простір політичного дискурсу є
досить специфічним. З огляду на опосередкований характер ЗМІ, виділяють
жанри по каналу передачі інформації.