Особистість

Поняття особистості
Розвиток особистості
• "Поняття особистості визначає людського
індивіда як члена суспільства, узагальнює
інтегровані в ньому соціально значимі риси"
(І. С. Кон).
• "Особистість - це індивід, який визначив свою
діяльну позицію до всього, що його оточує: до
праці, до суспільного ладу, до боротьби мас,
до завдань колективу, до долі іншої людини"
(П. Є. Кряжев).
• "Особистість - людина як суспільний індивід,
суб'єкт пізнання і об'єктивного перетворення
світу, розумна істота, яка володіє мовою і
здатна до трудової діяльності" (А. В.
Петровський).
• Базові категорії психології особистості:
індивід, особистість, індивідуальність
• "Особистість - це людина, взята в системі
таких психологічних характеристик, які
соціально зумовлені, проявляються в
суспільних за природою зв'язках і відносинах,
є стійкими і визначають моральні вчинки
людини, котрі мають істотне значення для
неї самої і тих, хто її оточує" (Р. С. Немов).
• Особистість - це людина в системі таких
психологічних характеристик, які соціально
обумовлені, виявляються у суспільних
відносинах, є стійкими і визначають
моральні вчинки людини.
• Людина - істота, яка поєднує в собі два
напрямки розвитку: біологічний (людина є
представником біологічного виду і
характеризується певною тілесною
організацією, що має такі суттєві ознаки:
прямоходіння, наявність пристосованих до
праці рук, високорозвинений мозок, особливі
морфологічні ознаки) та соціальний
(людина є носієм свідомості, що є суспільним
продуктом).
• Індивід - це людська біологічна основа
розвитку особистості у певних соціальних
умовах. Індивідні якості, тобто притаманні
людині задатки, анатомо-фізіологічні
передумови, закладають підвалини
створення особистості.
• Б. Г. Ананьєв виділяв первинні і вторинні
властивості індивіда. До первинних він
відносив властивості, притаманні всім людям,
такі як вікові особливості (відповідність
певному віку) і статевий диморфізм
(належність до певної статі), а також
індивідуально-типологічні характеристики,
у тому числі особливості конституції (складу
тіла), нейродинамічні властивості мозку,
особливості функцій великих півкуль.
• Поняття особистість більш вузьке,
акцентоване на суспільній суті людини.
Іншими словами, особистість - та ж людина,
тільки абстрагована від її біологічної,
природної сторони, яка розглядається як
суспільна, соціальна істота. Це член
суспільства, який виконує певні соціальні
функції.
• Саме категорія "суб'єкт" означає вищий
рівень розвитку особистості. Особистість стає
індивідуальністю, досягаючи максимального
рівня своєї неповторності, а суб'єктом вона
стає, досягаючи оптимального рівня розвитку
своєї людяності, етичності (С. Л.
Рубінштейн).
• Індивідуальність - це поєднання
психологічних особливостей людини, що
утворюють її своєрідність, відмінність від
інших людей. Індивідуальність виявляється у
здібностях людини, домінуючих потребах,
рисах характеру, почутті власної гідності,
світобаченні, системі знань, умінь, навичок,
рівні розвитку інтелектуальних, творчих
процесів…..
Підходи і теорії розвитку особистості
Психологічний підхід.
• Теорія психосексуального розвитку,
засновником якої був З. Фройд, як предмет
дослідження розглядає людські потяги,
емоції і статеворольову поведінку.
• На кожній стадії інтереси дитини й людей,
що її оточують (батьків, педіатрів, рідних,
вчителів тощо), зосереджено навколо якоїсь
певної частини тіла (ерогенної зони), що
слугує джерелом одержання задоволень.
Кожній стадії властивий конфлікт між
прагненням до задоволення й обмеженнями,
які накладають спочатку батьки, а потім і
«Супер-Его».
• оральна стадія (від народження до двох
років) .На цій стадії ерогенною зоною є рот.
Енергія дитини спрямована на те, щоб
одержати задоволення через рот (в
основному, прийом їжі і смоктання яких-
небудь предметів).
• • анальна стадія (від 2 до 3 років).
Головною ерогенною зоною стає задній
прохід. На цій стадії дитині прищеплюються
навички туалету. І її увага зосереджується на
анальній сфері, на виділеннях і
випорожненнях. Діти, що успішно пройшли
цю стадію, вирізняються гнучкістю
мислення, великодушністю, акуратністю –
рисами, які зберігаються на все життя.
• фалічна стадія (від 4 до 5 років). На цій
стадії діти уважно вивчають свої статеві
органи і головним джерелом задоволень для
дитини стає пеніс або клітор. Відповідно до
Фройда, у цей період починають виявлятися
статеворольові відмінності між хлопчиками і
дівчатками.
• латентна стадія (від 6 до 12 років). У
цьому віці лібідо не концентрується на якійсь
певній частині тіла чи органі, а сексуальні
потенції ніби дрімають у стані бездіяльності,
спокою.
• генітальна стадія (від 12 до 18 років). На
цій стадії зберігаються деякі особливості,
характерні для ранніх стадій, але головним
джерелом задоволення стають статеві зв’язки
• з представником протилежної статі.
• основні особистісні характеристики
закладаються в 5–6 років.
• На відміну від Фройда, Еріксон частіше
вживає поняття «соціальний розвиток»,
підкреслюючи вплив на розвиток людини
соціальних, історичних і культурних
чинників (у Фройда стадії мали назву
«психосексуальних»).
• Еріксон виокремлював основні дихотомії,
характерні для різних стадій
психосоціального розвитку особистості:
• • довіра – недовіра (грудний вік);
• • автономія – сором і сумніви (1–2 роки);
• • ініціатива – почуття провини (3–5 років);
• • працьовитість – неповноцінність
(молодший шкільний вік);
• 
• • становлення індивідуальності
(ідентифікація) – рольова дифузія (юність);
• • інтимність – самітність (початок дорослого
періоду);
• • творча активність – застій (середній вік);
• • умиротворення – розпач (старість)
Стадії Область 1 Результат
Розвитку Полярні якості прогресивного
соціальних розвитку
особистості
відносин
1. Період Мати чи особа, Довіра до світу - Енергія та
немовляти яка її заміщує недовіра до світу життєва
(0-1) радість

2. Раннє Батьки Самостійність Незалежність

дитинство (1-3) -сором, сумніви
3. Дитинство (3- Батьки, брати, Ініціатива - Цілеспрямованіс
6) сестри пасивність, ть
провина
Шкільний вік (6- Школа, сусіди Компетентність- Оволодіння
12) неповноцінність знаннями і
вміннями
Підлітковий вік Групи Ідентичність Самовизначення
та юність (12-20) ровесників особистості - , відданість,
невизнання вірність
Підлітковий вік Групи Ідентичність Самовизначення
та юність (12-20) ровесників особистості - , відданість,
невизнання вірність
Рання зрілість Друзі, кохані Близькість - Співробітництво,
(20-25) ізоляція кохання
Середній вік (25- Професія, Продуктивність - Творчість і
65) рідний дім застій турботи
 Пізня зрілість Людство, близькі Цілісність Цілісність
(після 65) особистості - особистості -
• На кожній з восьми стадій дитина проходить через
специфічну кризу, суть якої полягає у конфлікті
між протилежними станами свідомості і психіки.:
• • конфлікт між довірою і недовірою до
навколишнього світу (з народження до 1 року);
• • конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям
сорому і сумніву (1–3 роки);
• • конфлікт між ініціативністю і почуттям провини
(4–5 років);
• • конфлікт між працьовитістю і почуттям
неповноцінності (6–11 років);
• • конфлікт між розумінням приналежності до
визначеної статі і нерозумінням форм поведінки, що
відповідають даній статі (12–18 років);
• • конфлікт між прагненням до інтимних відносин і
відчуттям ізольованості від навколишніх (рання
дорослість);
• • конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю
на собі, своїх вікових проблемах (середня дорослість);
• • конфлікт між відчуттям повноти життя і розпачем
(пізніше дорослішання).
• 
Когнітивний підхід.
• Найповніше проблеми розумового розвитку
розробив швейцарський учений Жан Піаже.
Відповідно до його теорії, на кожній стадії
розвитку формуються нові пізнавальні
навички, які визначають межі того, чому
можна навчити людину у цей період.
Піаже виокремлював такі стадії когнітивного розвитку:

• • сенсомоторна (від народження до 2

років). На цій стадії у дітей формується
здатність зберігати в пам’яті образи
предметів навколишнього світу.
• передопераційна (від 2 до 7 років). У цей
час діти вчаться розрізняти символи та їхні
значення
• стадія конкретних операцій (від 7 до 11
років). У цей період діти вчаться подумки
робити дії, що раніше вони виконували тільки
руками;
• • стадія формальних операцій (від 12 до
15 років). На цій стадії підлітки опановують
навички розв’язання абстрактних
математичних і логічних задач, осмислювати
моральні проблеми, а також міркувати про
майбутнє.
• На думку Піаже, моральний розвиток
відбувається не так, як розумовий, і залежить
від досвіду спілкування дитини з
навколишніми людьми і предметами. У
цьому спілкуванні моральні міркування і
розумовий розвиток виявляються
взаємозалежними.
• Спираючись на працю Піаже про
інтелектуальний розвиток дітей,
американський психолог Лоуренс Кольберг
розробив теорію морального розвитку
дитини, яка показує взаємозв’язок
морального обґрунтування і розумового
розвитку.
• . Кольберг думав, що підсумок морального
розвитку досягається в середньому до 25
років
• Доморальному (передконвенційному)
рівню відповідають 1 стадія — дитина
слухається, щоб уникнути покарання, і 2
стадія — дитина керується егоїстичними
міркуваннями взаємної вигоди, слухняність в
обмін на конкретні блага і заохочення. Цей
рівень притаманний дитині 4-10 років.
• «Конвенційній моралі» відповідають 3
стадія — модель «гарної дитини», яка
мотивована бажанням схвалення з боку
значимих інших і соромом перед їх осудом, і
4 стадія — установка на підтримку
встановленого порядку соціальної
справедливості і фіксованих правил (добре
те, що відповідає правилам). Цей рівень
притаманний дитині 10-13 років.
• «Автономна мораль» (постконвенційна)
переносить моральне вирішення всередину
особистості. Вона відкривається стадією 5А —
людина усвідомлює відносність і умовність
моральних правил і вимагає їх логічного
обґрунтування, вбачаючи таке в ідеї
корисності. Потім йде стадія 5В — релятивізм
змінюється визнанням існування деякого
вищого закону, що відповідає інтересам
більшості. Лише після цього —
• 6 стадія — формуються стійкі моральні
принципи, дотримання яких забезпечується
власною совістю безвідносно до зовнішніх
обставин і розумових розумінь. Цей рівень
притаманний дитині з 13 років
• Кольберг відзначає, що багато з людей так і
не переходять на четверту стадію морального
розвитку, а шостої стадії досягають тільки 10
% людей старше 16 літнього віку.
• В останніх роботах Л. Кольберг порушує
питання про існування ще 7-ї, вищої стадії,
коли моральні цінності виводяться з більш
загальних філософських постулатів; однак
цієї стадії досягають, за його словами, лише
деякі люди.
Поведінковий підхід (біхевіористські
теорії).
• Основним у розвитку особистості вважається
розширення репертуару поведінки, якого
досягають шляхом научання.
• Багато прихильників біхевіоризму думають,
що людина «вчиться поводитися» все життя,
але не виокремлюють при цьому особливих
періоди або стадії. Замість цього вони
визначають три типи навчання:
• Класичне обумовлювання – це
найпростіший тип навчання, у процесі якого
використовуються лише мимовільні
рефлекси дітей.
• Реакцію страху, коли він переноситься з
одних речей на інші, біхевіористи назвали
генералізацією
• Оперантне обумовлювання. Сутність
його полягає в тому, що людина контролює
свою поведінку, орієнтуючись на її ймовірні
наслідки (позитивні або негативні).
• Навчання за допомогою
спостереження
• людина копіює чиїсь зразки (форми, моделі)
поведінки, не очікуючи якого-небудь
заохочення або покарання за це.
Гуманістичний підхід.
• Основи розвитку особистості репрезентуються у
формі особистісного росту, самоактуалізації,
саморозвитку.
• (ієрархія потреб за А. Маслоу). Лише в тому разі,
коли задоволені біологічні потреби і є впевненість у
тому, що вони й у майбутньому
задовольнятимуться нормально, людина може
переходити до задоволення інших, вищих потреб –
у любові і приналежності до конкретної соціальної
групи (соціальний статус), у самооцінці і
самореалізації.
Ієрархія потреб за А. Маслоу
Діяльнісний підхід.
• Шляхи розв’язання проблеми розвитку
особистості, які окреслили П.П. Блонський і
Л.С. Виготський, розгорнув і поглибив О.М.
Леонтьєв, який писав, що потрібно говорити
про залежності розвитку психіки не від
діяльності взагалі, а від провідної діяльності.
(гра, навчання, спілкування…)
• Л.С. Виготський висунув положення про те,
що для розумового розвитку дітей шкільного
віку основне значення має навчання.
• Це діяльність у системі «дитина – суспільний
дорослий»:
• • безпосередньо-емоційне спілкування
дитини;
• • рольова гра;
• • інтимно-особистісне спілкування підлітків.
• Це діяльності в системі «дитина – суспільний
предмет»:
• • маніпулятивно-предметна діяльність
дитини раннього віку;
• • навчальна діяльність молодшого школяра;
• • навчально-професійна діяльність старших
підлітків.
теорію розвитку особистості як процесу входження її
в різні соціальні групи (О.В. Петровський)
• Цей процес охоплює три стадії:
• а) адаптації;
• б) індивідуалізації;
• в) інтеграції.
"теорія рис" Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р.
Кеттел
• Експериментальний підхід до цілісного
вивчення й описання особистості виявився
вельми плідним. Це привело до появи в 30-х
роках нашого століття політичної
диференціації досліджень та виникнення
нових трактувань теорії особистості.
Системний підхід
• Як у психологічній системі, у нас є фізична,
розумова, соціальна й емоційна підсистеми.
• Основна вимога системного підходу –
розглядати дитину як цілісну істоту в
найрізноманітніших її стосунках з
навколишнім світом: родиною, друзями,
школою та іншими соціальними
інституціями.
Інтегральний підхід
• Відповідно до нього, наша психічна
активність має кілька вимірів, розмірностей,
аспектів, рівнів, інстанцій і/або та ін. Ці
складові можуть перебувати в одному ряді,
утворювати ієрархії і/або належати до якісно
різних субстанцій.
• При цьому саму особистість слід розглядати
як множину і/або систему субособистостей, а
соціум – як безліч і/або систему
особистостей.
• Різноманіття вияву модальностей (використовуючи
тріадну і більшу за обсягом системи) складається з
таких підсистем:
• • якісної (емоціо) (наприклад, зразки, емоції,
почуття);
• • аналітичної (раціо) (семантичні значення,
уявлення, думки);
• • субстанціальної (інтуіціо) (символічні значення,
передчуття, надії, вірування, ідеали);
• • буттєвої (екзистенціо) (існування, переживання);
• • діючої (праціо) (поведінкові акти, дії, вчинки).