ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК МЕНТАЛЬНОГО

ЗДОРОВʼЯ ТА САМОРЕГУЛЯЦІЇІ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ

ПЕДАГОГА.
1. Складові емоційного інтелекту
2. Емоції. Види емоцій.
3. Методи розвитку емоційного інтелекту учасників освітнього процесу
для вироблення навичок стабілізації.

Сучасне соціально-економічне та політичне життя нашої країни породжує

нові умови для адаптації та соціалізації. Виклики сьогоднішнього дня
впливають на психічне здоров’я нації та загальні тенденції розвитку
особистості. Збереження ментального здоров’я та формування ціннісного
ставлення до нього – одне з основних завдань суспільства.
Проблема зміцнення психічне здоров’я педагогів є соціально значимою і
актуальною, особливо коли кількість стресогенних чинників у професійній
діяльності педагога постійно зростає: вплив війни, виклики інформаційного
простору, реформа освіти, COVID-19, внутрішньо та зовнішньо переміщені
люди, проживання травматичного досвіду та ін. Організація освітнього процесу
у сучасних умовах, які постійно змінюються, ставить нові вимоги як до
педагогів, так і до всієї нації загалом.
Науковці-психологи та практики зазначають, що сучасним дітям потрібні
не тільки сучасні педагоги-новатори, здатні вносити у власну діяльність
прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення,− учні потребують педагогів,
які здатні емоційно стабілізувати себе і давати підтримку у складних ситуаціях;
педагогів ментально здорових та психологічно стійких. Функція сучасного
педагога − допомогти дітям орієнтуватись у соціокультурній ситуації сучасного
суспільства, яка суттєво змінюється швидкими темпами і дуже часто є
стресогенною, та показувати приклад турботи про своє психічне здоров’я, своє
оточення, як можна жити за законами і нормами світової цивілізації у
полікультурному сприйняті соціуму.
На педагогів завжди покладають вищу місію впливу на цінності
суспільства та на усвідомлення ідентичності нації. І тому турбота про
ментальне здоров’я педагога на державному рівні прослідковується у всіх
розвинених країнах Європи. Чим більше розвинене суспільство, тим більше
уваги приділяється такому фактору як психічне здоров’я людей.
Сьогодні прийнятий Міжнародний стандарт психічного здоров’я, який
включає такі ознаки як інтелект, цілеспрямованість, гнучкість, логічність
мислення, моральні якості, соціальна поведінка, особливості харчування,
емоційність, відношення до свого здоров’я.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ),
психічне здоров’я – це стан добробуту, при якому кожна людина може
реалізувати свій власний потенціал та впоратися із життєвими стресами,
продуктивно і плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї
спільноти. (WHO «Mental health»,2022).
 Емоційний інтелект (EQ від англ. EmotionQuotient) - це розуміння своїх і
чужих емоцій, вміння конструктивно їх висловлювати, розуміти почуття і
переживання оточуючих. Люди з розвиненим EQ легко вибудовують соціальні
відносини і налагоджують основні аспекти свого життя: вони більш успішні в
навчальній діяльності, простіше адаптуються в соціумі, більш затребувані,
задоволені своїм життям, гармонійні і щасливі.У минулому столітті
вираховували коефіцієнт наших розумових здібностей, і у кого він був вищим –
той був розумнішим, а, отже, у такої людини було більше шансів досягти в
житті більшого. Сьогодні складові процесу успіху, психологи розглядають під
іншим ракурсом. Якщо уявити собі айсберг, то його надводна частина – це IQ
(логічні здібності), а підводна – EQ (емоційні).Це важливий сфера нашого
життя, як і вміння думати.
Термін емоційний інтелект було застосовано в 1990 році Пітером
Саловеєм (PeterSalovey) та Джоном Д. Майєром (John D. Mayer). Вони говорили
про нього як про форму соціального інтелекту, яка включає здатність
відслідковувати свої власні почуття та емоції, а також почуття та емоції інших
людей; розпізнавати їх та застосовувати цю інформацію для керування власним
мисленням та діями.
ДеніельГоулман (DanielGoleman) , у книзі «Емоційний інтелект»,
зазначає, що успіх у бізнесі гарантував не когнітивний, а емоційний інтелект.
Людей з розвиненим емоційним інтелектом він описував так:
 добре розуміють власні емоції (самосвідомість);
 добре керують власними емоціями (самоконтроль);
 з емпатією ставляться до емоцій інших людей (соціальне розуміння);
 добре справляються з емоціями інших людей (управління
взаємовідносинами).
Багато вчених, які досліджують емоційний інтелект доводять, що він є не
вродженою, а розвинутою характерністю.
Що дає людині розвинений емоційний інтелект?
Емоційний інтелект – це поняття, яке вражає нас своєю одночасною
простотою та глибиною. Його дієвість та вплив можна зрозуміти, поглянувши
на шкільне життя:
– Школа: розвинений емоційний інтелект допомагає прокладати курс
через складності соціального життя у школі, бути лідером та надихати інших, а
також розвиватися.
– Фізичне здоров’я: нездатність керувати емоціями часто свідчить про
нездатність керувати стресом, що може призвести до серйозних проблем зі
здоров’ям. А розвинений емоційний інтелект допомагає значно знижувати
рівень стресу.
– Ментальне здоров’я: неконтрольовані емоції та стрес роблять людину
уразливою перед тривожністю та депресією. Здатність розуміти, сприймати та
керувати емоціями захищає вас від ризику самотності та ізоляції.
– Взаємовідносини: розуміючи власні емоції та вміючи їх контролювати
людина здатна краще виражати свої почуття та розуміти як почуваються інші
люди. Завдяки цьому спілкування стає більш ефективним, а стосунки -
сильнішими.
 Те, що емоційний інтелект стосується таких важливих сторін життя
людини доводить цінність, необхідність його розвитку.
Педагоги з високим рівнем емоційного інтелекту, як правило, відчувають
здоровий емоційний баланс таких почуттів: самоконтроль, зосередженість,
мотивація, соціальна взаємодія, автономність, вдячність, задоволення.
Водночас, педагоги з низьким рівнем емоційного інтелекту часто відчувають:
незадоволення, відчуття самотності, фрустрацію, неврівноваженість, образу,
злість, незадоволеність, залежність, почуття провини тощо.
Емоційний інтелект становить основу для ефективного та щасливого
життя та розбудови взаємовідносин з іншими.
На відміну від IQ, емоційний інтелект можна розвивати в будь-якому віці.
Він піддається цілеспрямованому тренуванню і тут відіграє значну роль
соціальне середовище.
Якщо логічні здібності розвивають до 17 років, максимум до 25 (ось чому
так важливо не змарнувати цей період в освіті), то пік розвитку EQ – це 40
років. Що більш досвідченими емоційно ми стаємо, то краще вміємо
контролювати власний настрій, визначати емоційний стан оточуючих,
встановлювати контакт. Увага до своїх емоцій, їх розуміння, а також
стримування та контроль негативних і використання позитивних емоцій,
враховуючи настрої інших людей, дозволяє розвивати ефективні соціальні
навички, комунікації та взаємодії із людьми.
Більшість людей в кращому разі називають до десятка почуттів, які
відчувають. А насправді емоцій – близько 200. Але жодна з них не виникає
сама по собі в чистому вигляді. Якась може тривати кілька секунд, а потім
здатна трансформуватися в цілий букет емоцій.
Про почуття треба вчити говорити з дитинства. Якщо батьки не навчили
дитину розуміти, що ж таке почуття, вона не зможе їх назвати. Навіть більшість
серед дорослих не вміє розрізняти емоції, не знає, як до них ставитися. А
почуття треба вміти проживати.
Емоційно грамотні люди вміють усвідомлювати, що відбувається, і з
конфліктного стану переходити до стану спокою. Емоційний інтелект – це ще й
майстерність керувати емоціями інших людей. Важливий нюанс: йдеться про
позитивний вплив, а не маніпулювання – це різні явища.
Особливої важливості розвиток EQ починає набувати у шкільному віці,
оскільки у цей період відбувається активне емоційне відношення особистості
до себе та інших. Навчальна діяльність сприяє вдосконаленню самосвідомості,
здатності до рефлексії й децентралізації ( вміння поставити себе на місце
однокласника чи вчителя, врахувати їхні потреби та почуття).
Розвивати емоційний інтелект в дошкільному та молодшому шкільному
віці необхідно починати з основних емоцій і поступово переходити на їх
відтінки:
 читання книг з аналізом настрою і почуттів персонажів;
 ігрові вправи «Вгадай настрій»;
 ситуації з життя дітей;
 демонстрація фотографій, малюнків осіб з основними емоціями і
пізніше з відтінками емоцій;
  малювання «власного настрою», а також близьких, друзів та аналіз
причин настрою;
 естетичне сприйняття світу.
Цього може досягти вчитель тільки тоді, коли сам має добре розвинений
емоційний інтелект. Емоційний інтелект охоплює вміння контролювати власні
емоції та використовувати інтуїцію, комунікабельність, стійкість та спокій у
стресових ситуаціях.Дорослий повинен допомагати дитині в пошуку власних
ресурсів, стверджені віри в себе, своїх можливостей і сил для подолання
навчальних труднощів. Тоді дитина у ЗНЗ буде пізнавати не тільки зовнішній
світ, але й себе. У цій гармонії шкільне навчання буде успішним і радісним
початком широкого та успішного життєвого шляху.
IQ також відіграє роль на шляху до успіху, вказуючи на наші знання,
уміння та навички. Проте його роль порівняно невелика, коли йдеться про EQ –
здатність прокладати шлях до бажаної мети.
В освітньому процесі потрібно підтримувати певний емоційний баланс.
Позитивне емоційне забарвлення – потужний мотиваційний фактор навчальної
діяльності. Цю проблему можна розв’язувати за допомогою «очікуваної
радості» (наближення свята, екскурсії або іншої події). Їх має бути така
кількість, щоб горизонт дитячої свідомості завжди був зацікавленим.
Емоції завжди існують, ми завжди щось відчуваємо. Та в навчальному
закладі часто можна почути: «Будь спокійним і серйозним! Будь
раціональним!» і не схвалюють емоційності - «Хлопчики не бояться...», «Не
показуй іншим, який ти...», «Припиніть сміятись...». Зазвичай сфера людських
почуттів залишається поза колом педагогічних інтересів, але ж завдяки
існуванню емоційного інтелекту людина відрізняється від сучасного
комп’ютера зі штучним інтелектом.
Емоції, з одного боку, є «індикатором» стану людини, з іншого – істотно
впливають на її пізнавальні процеси і поведінку, визначаючи спрямованість її
уваги, особливості сприйняття навколишнього світу, логіку суджень.
Емоція — це психічний процес, що відображає у формі переживань
особистісну значущість та оцінювання зовнішніх і внутрішніх ситуацій для
життєдіяльності людини. Емоції потрібні для віддзеркалення суб’єктивного
ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу.
Будь-яка емоція завжди має декілька складових.
Перша — це суб’єктивне переживання.
Друга — це реакція організму. Наприклад, коли людина збуджена, її
голос може тремтіти або підвищуватися всупереч її бажанню.
Третя — сукупність думок, що супроводжують емоцію.
Четверта — це особливий вираз обличчя. Наприклад, якщо людина
незадоволена, вона хмуриться.
П’ята пов’язана з генералізованими емоційними реакціями. Наприклад,
при негативній емоції ставлення людини до подій, що відбуваються навколо,
стає негативним.
Шоста — це схильність до дій, що асоціюються з цією емоцією, тобто
тенденція поводитися таким чином, як зазвичай поводяться люди, коли
переживають певні емоції. Гнів, наприклад, може призвести до агресивної
поведінки.
Сама по собі жодна з перелічених вище складових не є власне емоцією.
Під час виникнення певної емоції всі ці складові виявляються одночасно.
Більше того, кожна з них може впливати на решту складових.
Сьогодні можна впевнено розглядати існування певних фізіологічних
механізмів емоцій. Переживаючи сильну емоцію, людина усвідомлює низку
змін в організмі — наприклад, пришвидшення серцебиття і дихання, сухість у
роті та горлі, потіння, тремтіння і відчуття слабкості в шлунку. Більшість
фізіологічних змін, що виникають при емоційному збудженні, є наслідком
активації симпатичного відділу автономної нервової системи, коли вона готує
організм до екстрених дій.
Симпатичний відділ відповідає за такі зміни:
 підвищення кров’яного тиску;
 прискорення серцебиття та дихання;
 розширення зіниць;
 збільшення потовиділення
 зниження виділення слини;
 збільшення рівня цукру в крові;
 підвищення швидкості згортання крові
Усе, з чим людина має справу в повсякденному житті, викликає у неї
певне ставлення. Одні об’єкти та явища викликають симпатію, інші, навпаки,—
огиду. Одні викликать інтерес і цікавість, інші — байдужість. Навіть ті окремі
властивості предметів, інформацію про які людина отримує через відчуття,
наприклад колір, смак, запах, не бувають байдужими для неї. Відчуваючи їх,
людина відчуває задоволення або незадоволення — іноді виражені, іноді ледве
помітні. Це своєрідне забарвлення відчуттів, що характеризує людське
ставлення до окремих якостей предмета.
Складніше ставлення до себе викликають життєві факти, що передаються
в таких переживаннях, як радість, горе, симпатія, зневага, гнів, гордість, сором,
страх. Усі ці переживання є емоціями.
Емоції характеризують потреби людини і предмети, на які вони
спрямовані. У процесі еволюції емоційні відчуття і стани біологічно
закріпилися як спосіб підтримання життєвого процесу в його оптимальних
межах. Їхнє значення для організму полягає в попередженні про руйнівний
характер яких-небудь чинників. Таким чином, емоції є одним з основних
механізмів регуляції функціонального стану організму і діяльності людини.
Наскільки тотожні поняття: «емоції» та «почуття»? Чи не є одне з них
похідним від другого?
Емоції — це ширше поняття, а почуття є одним із проявів емоційних
переживань. У практичному житті емоції — це зазвичай найрізноманітніші
реакції людини (від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків
настроїв). У психології найістотнішою характеристикою емоцій є їх
суб’єктивність.
Емоції — це дуже складні психічні явища. До найбільш значущих емоцій
належать такі види емоційних переживань:
• афекти;
• власне емоції;
• почуття;
• настрої;
• емоційний стрес.
Афект — найсильніший вид емоційної реакції. Афектами називають
інтенсивні, короткочасні емоційні спалахи, що бурхливо розвиваються.
Прикладами афекту є сильний гнів, лють, жах, бурхлива радість, глибоке горе,
відчай.Одна з головних особливостей афекту полягає в тому, що ця емоційна
реакція нав’язує людині необхідність виконати яку-небудь дію, але при цьому у
людини втрачається відчуття реальності. Вона себе не контролює і навіть може
не усвідомлювати того, що робить
Наступну групу емоційних явищ складають власне емоції. Вони
відрізняються від афектів тривалістю. Якщо афекти здебільшого мають
короткочасний характер (наприклад спалах гніву), то емоції — це триваліші
стани. Іншою відмінною рисою емоцій є те, що вони є реакцією не тільки на
поточні події, але і на вірогідні або згадувані.
Для того щоб зрозуміти суть емоцій, необхідно взяти до уваги те, що
більшість предметів і явищ зовнішнього середовища, впливаючи на органи
чуття, викликають у людини складні, багатогранні емоційні відчуття, що
можуть складатися одночасно як із задоволення, так і з незадоволення.
Наприклад, спогад про що-небудь неприємне для людини може одночасно з
важким відчуттям викликати і радість від свідомості того, що це неприємне
залишилося десь у минулому. Дуже яскраве поєднання позитивного і
негативного забарвлення емоційних переживань спостерігається під час
подолання труднощів, з якими людині доводиться мати справу.
Прийнято виділяти такі «фундаментальні» емоції:
•радість — позитивний емоційний стан, пов’язаний із можливістю достатньо
повно задовольнити актуальну потребу;
• здивування — емоційна реакція на раптово виниклі обставини, що не має
чітко вираженого позитивного або негативного забарвлення;
• страждання — негативний емоційний стан, що пов’язаний з отриманою
достовірною інформацією про неможливість задоволення найважливіших
життєвих потреб або цієї інформацією, в достовірність якої вірить людина;
• гнів — негативний емоційний стан, як правило, існує у формі афекту і
викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху
задоволення виключно важливої для суб’єкта потреби;
• огида — негативний емоційний стан, що викликається об’єктами
(предметами, людьми, обставинами та ін.), зіткнення з якими різко суперечить
ідеологічним, етичним або естетичним принципам і настановам суб’єкта;
• презирство — негативний емоційний стан, що виникає в міжособистісних
взаєминах і спричинене розбіжністю життєвих позицій, поглядів і поведінки
суб’єкта з життєвими позиціями, поглядами і поведінкою об’єкта почуття;
• страх — негативний емоційний стан, що з’являється після отримання
суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку;
• сором — негативний стан, що виявляється в усвідомленні невідповідності
власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки до очікувань оточуючих, але
і власних уявлень про належну поведінку і зовнішній вигляд.
Почуття — це ще один вид емоційних станів. Головна відмінність
емоцій і почуттів полягає в тому, що емоції, як правило, мають характер
орієнтовної реакції, тобто дають первинну інформацію про недолік або
надлишок чого-небудь, тому вони часто бувають невизначеними і недостатньо
усвідомленими (наприклад невиразне відчуття чого-небудь). Почуття, навпаки,
здебільшого наочні та конкретні. Таке явище, як «невиразне відчуття»
(наприклад, «невиразні докори»), свідчить про невизначеність почуттів і може
розглядатися як процес переходу від емоційних відчуттів до почуттів.
Наступною відмінністю емоцій і почуттів є те, що емоції здебільшого
пов’язані з біологічними процесами, а почуття — з соціальною сферою. Ще
однією істотною відмінністю емоцій і почуттів, на яку необхідно звернути
увагу, є те, що емоції здебільшого пов’язані з несвідомим, а почуття
максимально відображені в свідомості людини. Окрім цього, почуття людини
завжди мають певний зовнішній прояв, а емоції найчастіше не мають.
Почуття — ще триваліший, ніж емоції, психічний стан, що має чітко
виражений наочний характер. Вони відображають стійке ставлення до яких-
небудь конкретних об’єктів (реальних або уявних).
СКЛАДОВІ ЕМОЦІЙНОГО ІТЕЛЕКТУ
Дослідник емоційного інтелекту американський психолог Д.Гоулман,
розглядаючи структуру емоційного інтелекту, як основні його компоненти
називає самосвідомість, саморегуляцію,емпатію, мотивацію, соціальну
свідомість та вміння налагоджувати стосунки, які становлять основу
професійної успішності. Ці якості є основоположними в професійної діяльності
вчителя так як сприяють самоорганізації діяльності на високому рівні. Для
майбутнього вчителя розвинений емоційний інтелект набуває тим більшої
важливості, оскільки впливає на правильну вибудову взаємодії із дітьми,
колегами та батьками, що є для більшості молодих вчителів неабиякою
проблемою. Окрім цього, ЕІ впливає на комунікацію та стиль поведінки у
проблемних та кризових ситуаціях, так як при розвиненому ЕІ проявляється
висока здатність до емпатії та рефлексії.
Деніел Гоулман та багато психоаналітиків у поняття «емоційний
інтелект» включають ряд компонентів.
Самосвідомість — здатність людини правильно розуміти свої емоції та
мотивацію, оцінювати свої слабкі та сильні сторони, визначати цілі та життєві
цінності. Починається самоусвідомлення з самодослідження - уважного
спостереження за собою з боку. Самоусвідомлення – це усвідомлення людиною
себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності. Процесс
самоусвідомлення відбувається через самоставлення, тобто самооцінку. Методи
самоусвідомлення: оцінка різних видів діяльності, самотестування, ранжування.
Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона впевнена у
собі, гідно поводиться і вільно спілкується з навколишніми.
Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього
дитинства. На її формування найістотніше впливають у молодшому шкільному
віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини.
 Саморегуляція - здатність контролювати свої емоції та стримувати
імпульси.Усвідомлення своїх емоцій вимагає практики. Існує низка кроків, які
допомагають підвищити емоційну самосвідомість та покращити здатність
розуміти та контролювати власні емоції.
Якщо емоція виникла в певний момент, це означає, що в оточуючому
середовищі або в структурі нашого «Я» потрібні зміни. Емоційний інтелект
відповідає за те, як особистість трактуватиме цей сигнал, як трансформує і що
буде далі робити.
Крок 1. Від емоції потрібно відсторонитись, типу не «мені
дискомфортно», а «я відчуваю дискомфорт» – конкретизація від імені власного
«Я».
Крок 2. Наступний етап – практична робота – робота з емоцією в різний
спосіб (арт-терапія, психодрама, вербалізація, візуалізація, танцювально-рухова
терапія), фокусування її в тілі.
Крок 3. Наступний етап – дослідницька робота – за типом «що я відчуваю
– де емоція відображається – що за нею стоїть – що я хочу насправді» (при
цьому важливим є конкретизація ознак емоції – яка ця емоція: слизька, вогка,
пекуча тощо
Емпатія — здатність розуміти емоції, які відчувають оточуючі,
враховувати почуття інших при прийнятті рішень, і навіть співпереживати
іншим. Емпа́тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) —
розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі
співпереживання.
Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке,
сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «ем»
означає спрямований (скерований) усередину.
Емпатія може бути розглянута як афективна (емоційна) форма
ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на
основі раціональної інтерпретації, то при емпатії — на основі емоційного
співпереживання. Емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою, якою
вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої
людини. Емпатія базується на почуттях, а не залежить від інтелектуальних
здібностей.Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме
розвиткові стосунків між дітьми, як він сам виявляє емпатію до учнів, як він
допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, учитель має заохочувати дітей дбати
одне про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їхнім
самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати надолужити пропущений
матеріал. Емпатійність дітей виявляється також у їхньому піклуванні про
тварин, у ставленні до рідних, через мистецтво, літературні твори та героїв.
Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та
емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати
у тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від
почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії.
Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх
у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомить свої думки, почуття,
прагнення, вона зрозуміє мотивацію інших людей.
 Значення емпатії:
• хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший
(це з'єднує людей);
• емпатія підтримує сприйняття іншого таким, який він є;
• емпатія дозволяє краще розуміти інших, приносить їм радість з
того, що хтось їх розуміє.
Соціальні навички — здатність вибудовувати стосунки з людьми і
спрямовувати їхню поведінку в бажаному напрямку
Комунікабельність є однією з визначальних навичок успішної соціальної
взаємодії, що зачіпає як професійні, так і особистісні стосунки.
Комунікабельність є однією з найважливіших особистісних якостей, які
передбачають активне спілкування з іншими людьми. Комунікабельність – це
здатність людини в будь – якій ситуації знайти підхід до співрозмовника,
викликати його розташування, налагодити з ним контакт для взаємовигідного
спілкування. Людина комунікабельна, якщо відчуває себе впевненою,
виступаючи перед широкою аудиторію. Здатна доступно і компетентно
викладати свої думки. Вибирає тон і стилістичне забарвлення мови відповідно з
«рецептами» комунікабельності – спокій і впевненість у своїх силах. Навчіться
слухати. Це одна з основ культури спілкування. Уміння слухати
співрозмовника і чути його – це ціле мистецтвоЦе допомагає майстерно
впливати на поведінку людини в досягненні своїх цілей.

МЕТОДИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ УЧАСНИКІВ

ОСВІТНЬОГОПРОЦЕСУ
Емоційний інтелект може розвиватися –через живопис, мистецтво,
літературу, гру, самоспостереження, усвідомлення, через різні активності.
У школі і навіть у родині більше уваги приділяють розвитку традиційного
інтелекту, а не емоціям. Емоції зазвичай розвиваються в дітей через
наслідування. Наприклад, якщо в родині діляться не тільки власними думками
й досягненнями, а й бідами та помилками, то ця частина емоційного інтелекту
буде розвинена в більшості членів родини. Якщо в сім’ї заведено відчувати
емоційний стан іншого, а не висловлювати власні емоція, ігноруючи партнера,
то в дитини автоматично «на материнській платі» є схема емпатійності.
Сучасна психологія напрацювала величезну кількість способів та
методик, спрямованих на розуміння людиною своїх почуттів, мотивів та
реакцій.EQ допомагає людині:
• мати здорову самооцінку;
• бути впевненою у собі;
• знайомитись та налагоджувати стосунки з іншими;
• не піддаватися власному емоційному стану, трансформувати емоції;
• скеровувати негативні почуття та приборкувати їх, без шкоди для
здоров’я;
• примножувати позитивні емоції;
• бути стресостійким та спроможним швидше впоратися з
хвилюванням;
 Методів розвитку емоційного інтелекту є багато, тому така
різноманітність точно задовольняє потребу різних людей у різних підходах до
власного розвитку.
Практика уважності (Мindfulness), через яку розвиваємо
самоусвідомленість
Складовою частиною емоційного інтелекту є розпізнавання власних
емоцій та пов’язаних з ними думок і саме з нею в першу чергу працює практика
уважності. Тому виправданим є твердження, що “Mindfulness”, як уважність та
усвідомленість, становить базу емоційного інтелекту.
Тренуючи свою уважність та фокусуючи увагу на теперішньому моменті
тут і тепер, ми стаємо більш емоційно свідомими. Усвідомлення своїх
емоційних станів дозволяє розвивати здатність до контролю, керуванню та
використанню своїх емоцій та почуттів. Вміння бути уважним до себе та
власних станів разом із здатністю порівнювати та аналізувати дозволяють
людині виявляти та розуміти емоції інших. Що надалі виявляється у
співчутливому піклуванні про оточуючих та здатності виявляти емпатію у
стосунках. Легше відбувається встановлення та підтримання контакту з
співрозмовниками та партнерами.
Із стану внутрішнього спокою, який розвивається на основі тривалого
застосування технік медитації та практики уважності, людині легше оцінювати
події, які нею сприймаються, та об’єктивною реальністю. Це значно підвищує
здатність до творчості та критичного мислення. Допомагає визнавати існування
різних точок зору на ситуацію..
Арт-терапією називають особливу форму психотерапії, психокорекції та
розвитку особистості, засновану на творчому самовираженні за допомогою
різних видів мистецтва (живопис і малюнок, ліплення, музика, танець, театр).
Особливо корисною є арт-терапія для тих дітей та дорослих, які мають
складнощі із словесним вираженням своїх емоцій та почуттів.
Арт-терапія викликає позитивні емоції, сприяє подоланню апатії,
пригніченості, безініціативності, допомагає сформувати більш активну життєву
позицію.
Завдяки арт-терапевтичному впливу мобілізується творчий потенціал
людини, внутрішні механізми саморегуляції та зцілення. Арт-терапія
задовольняє потребу в самоактуалізації, а саме розкритті широкого спектру
можливостей особистості і ствердження нею свого унікального способу буття у
цьому світі.При застосування арт-терапевтичних методів людина через власну
художню роботу знайомиться із власним внутрішнім світом, вербалізує
пригнічені або витіснені емоції та почуття. Тобто, набуває самоусвідомленості.
Вчиться саморегуляції, вираженню емоцій, встановленню контакту з іншими.
Розвиває та зміцнює своє творче начало. Розуміючи себе, вчиться досягати
стану внутрішнього спокою та встановлювати контакти. Підтримувати
соціальні зв’язки та вирішувати конфліктні ситуації. Ось декілька вправ, які
можна використати на психологічних хвилинках на уроці:
Вправа «Емоційний світлофор»
Мета: навчитись усвідомлювати свої думки та емоції.
Червоний: зупинись і подумай перш, ніж діяти.
 Жовтий: розкажи про свої труднощі і самопочуття тій людині, якій
довіряєш. Подумай про наслідки конфлікту, розглянь позитивні варіанти.
Зелений: склади план дій і вибери найкращий варіант. Якщо виникає
погана емоція – знову вмикай червоне світло!
Вправа «Позитивне мислення»
Мета: навчитись усвідомлювати свої думки та емоції.
Інструкція: Позитивне (оптимістичне) мислення послаблює емоційне
напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до
обставин. Вам потрібно змінити негативні думки на позитивні. Негативні думки
поглиблюють стрес. Позитивні думки допомагають зберегти самоконтроль. «У
мене нічого не вийде» - «Я зроблю все, що в моїх силах»; «Мені обов'язково
треба мати це» - «Мені б хотілося мати це, але це згодом».
Вправа «Прислухайся до себе»
Мета: навчитись усвідомлювати свої емоції.
- Якщо твій настрій можна було б розфарбувати, то якого б кольору він
став?
- На яку тварину або рослину схожий твій настрій?
- А якого кольору радість, смуток, тривога, страх?
Вправа « Щоденник настрою»
Мета: навчитись усвідомлювати свої емоції.
В якому дитина кожного дня буде малювати свій настрій.
Це можуть бути смайлики, пейзажі, чоловічки, кольорові квадратики,
кружечки…
Вправа «Кошик для сміття»
Мета: позбутися негативних емоцій.
Хід вправи: Підготуйте невеличкі аркуші та олівці, роздайте їх учням.
Запропонуйте дітям стати у коло, а в центрі кола поставте кошик для сміття
(звичайний або просто будь-яку коробку).
Попросіть дітей написати на аркуші, які негативні емоції вони відчувають
просто зараз. Потім запитайте, чи хоче хтось поділитися з товаришами змістом
свого аркуша (якщо учні соромляться, то подайте приклад! Але не
наполягайте). Діти називають негативні емоції, які зараз їм дошкуляють, а
потім мнуть папірець та викидають у кошик для сміття.
Вправа «Як впоратися з поганим настроєм»
Мета: згуртувати дітей та навчити шукати способи, що допоможуть
впоратися з поганим настроєм, навчити обирати здорові способи боротьби з
емоційною напругою.
Хід вправи: Об’єднайте дітей у групи по 5-6 осіб, дайте кожній групі
ватман, маркери та олівці. Запропонуйте дітям подумати та дібрати кілька
способів, що допоможуть впоратися із поганим настроєм та подолати негативні
емоції.
Учні мають визначити 3-5 дієвих способів. Зауважте, що способи
підняття настрою не мають шкодити фізичному та ментальному здоров’ю, або
ж іншим людям. А от слухати улюблену музику, займатися спортом, читати
книжки, готувати смачні страви для всієї родини – можна! Обравши
найцікавіші на їхню думку способи, діти мають коротко описати (або
намалювати) їх, а потім презентувати класу.
 Вправа «Моя емоційна скульптура»
Мета: зняти емоційну напругу, дати вихід негативним емоціям та
навчитися перетворювати їх на позитивні.
Хід вправи: Роздайте дітям пластилін, запропонуйте пофантазувати і
виліпити свій емоційний стан. Можна використовувати пластилін будь-якого
кольору, змішувати кольори на свій розсуд тощо. Готова фігурка може бути
красивою чи не дуже, великою чи маленькою – нехай діти роблять так, як
відчувають.
Дозвольте учням поспілкуватися з фігурками, сказати їм усе, що
хочеться. А потім можна зім'яти їх, скатати у шар, трансформувати в щось інше
– все на розсуд школярів. Якщо є час та бажання, об'єднайте дітей у групи по 5-
6 осіб та запропонуйте створити групову пластилінову композицію. Нехай діти
спробують створити композицію, що символізує спокій, щастя та мир.
Вправа «Колаж хорошого настрою»
Мета: розвивати позитивну комунікацію у класі, навчити дітей
справлятися з поганими емоціями.
Хід вправи: Об'єднайте дітей у групи по 5-6 осіб та дайте кожній групі
ватман, маркери, олівці та старі журнали і газети, з яких вони можуть вирізати
картинки. Кожна група має дати відповідь на запитання: «Як виглядає хороший
настрій?». Для початку нехай учні кілька хвилин подумають та дійдуть
спільного висновку, а потім можна починати працювати над колажем.
Важливо: кожен має зробити свій внесок! Простежте за тим, аби всі діти
брали участь у створенні колажу. Потім готові роботи презентуються класу.
Запропонуйте дітям подумати, чи вдалося їм створити спільний проєкт, чи все
ж таки колаж розпадається на окремі елементи?
Повісьте колажі у класі. Нехай вони щодня нагадують кожному, яким є
гарний настрій та як важливо підтримувати позитивний емоційний стан
Гра «Інтерв’ю»
Мета: розширити коло зрозумілих для дитини емоцій; розвивати
здатність визначати емоції за графічними зображеннями; вчити передавати
заданий емоційний стан за допомогою виразних рухів (міміки і пантоміми).
Хід гри. Дорослий каже: «Уявіть, що кожен з вас став відомою,
знаменитою людиною. Всі цікавляться вашою думкою. Журналіст намагається
взяти у вас інтерв’ю і задає вам різні запитання».
Дорослий бере мікрофон і, по черзі підходячи до кожної дитини,
пропонує відповісти на запитання або закінчити речення.
Зразки запитань і незакінчені речення:
- Що ти відчуваєш, коли інші сміються? Чому?
- Що ти робиш, коли поруч хтось плаче? Чому?
- Люди сердяться, коли…
- Люди ображаються, якщо …
-Люди дивуються, коли …
-Люди радіють, якщо …
Далі пропонується уважно слухати і за допомогою виразних рухів
показати:
- Спробуй посміхнутися, як клоун на манежі.
- І боязко потягнутися, як маленький пролісок.
 - Спробуй розсердитися, як злюща оса.
- Спробуй здивуватися, побачивши щось незвичайне.
Наш мозок складається з двох півкуль. При цьому права півкуля в
основному «обслуговує» ліву сторону тіла: приймає велику частину інформації
від лівого ока, вуха, лівої руки, ноги і т.д. і передає команди відповідно лівій
руці, нозі, а ліва півкуля обслуговує праву сторону.
Ліва півкуля розбиває та дробить картину світу на частини, на деталі і
аналізує їх, вибудовуючи причинно-наслідкові ланцюжки, класифікуючи всі
об’єкти, вибудовуючи схеми, послідовно перебираючи все те, що потрапляє в
сферу її сприйняття або витягується з пам’яті. На це потрібен час, ліва півкуля
діє порівняно повільно.
Права ж півкуля, в якій немає центрів мови, схоплює картину світу
цілісно, одночасно включаючи в розгляд всю конкретну реальність, не
дроблячи на частини, а синтезуючи цілісний образ у всій сукупності його
конкретних проявів. Вона спеціалізується на обробці інформації, яка
виражається не в словах, а в символах і образах. Права півкуля діє швидко.
Праву півкулю називають ще емоційною. Їй властиве наочно-образне,
інтуїтивне, творче мислення.
Зазвичай одна із півкуль у людини є домінуючою, що відбивається на
індивідуальних властивостях особистості. Вправи на розвиток двох півкуль
приводять організм в тонус, дають додаткову енергію та ресурс.Ігри на
розвиток півкулі:
«Вухо-ніс». Лівою рукою беремося за кінчик носа, а правою – за
протилежне вухо, тобто ліве. Потім одночасно відпустіть вухо і ніс, плесніть у
долоні і поміняйте положення рук так, щоб вже права тримала кінчик носа, а
ліва – протилежне, тобто праве вухо.
«Кільце». По черзі і дуже швидко перебираємо пальці рук, з’єднуючи в
кільце з великим пальцем вказівний, середній, безіменний, мізинець. Спочатку
можна кожною рукою окремо, потім одночасно двома руками.
«Дзеркальне малювання». Покладіть на стіл чистий аркуш паперу,
візьміть по олівцю в обидві руки. Малюйте одночасно обома руками
дзеркально- симетричні малюнки, літери. При виконанні цієї вправи ви повинні
відчути розслаблення очей і рук, бо при одночасній роботі обох півкуль
поліпшується ефективність роботи всього мозку.
Коли ви щось робите обома руками одночасно, наприклад, граєте на
музичному інструменті або навіть набираєте текст на клавіатурі, працюють
обидві півкулі. Це своєрідне тренування. Ще корисно здійснювати звичні дії не
провідною рукою, а іншою.. Якщо пишете правою рукою, перекладіть ручку в
ліву. Це не тільки корисно, але й весело. А результати таких тренувань не
змусять себе довго чекати.
Вправи на візуалізацію, які ми будемо виконувати на практикумі, теж
сприяють розвитку емоційного інтелекту.
Вправа «Ім’я- квітка»
Малюємо квітку, яку ми могли б назвати своїм іменем.
Вправа «Уявний подарунок»
Нехай дитина дарує уявні подарунки своїм друзям, а вам розповідає, як
вони виглядають, пахнуть, які на дотик..
 Дихання є природним процесом в житті людини. Прожити без нього не
можливо. Воно пов’язує духовний і фізичний стани. Саме дихання дозволяє
зрозуміти нашу психіку. Недаремно, одна з перших рекомендацій в
психотерапії стосується дихання. «Спостерігайте за Вашим диханням»,
«Дихайте». Рівномірне дихання змінює якість життя.
Дихальні вправи допомагають гармонізувати стосунки між тілом і
душею. Всі дихальні практики захищають від стресу і допомагають зупинити
шкідливий вплив, якщо він все ж стався. При хвилюванні дихання збивається,
стає частим і неглибоким, може відбуватися мимовільна затримка дихання. За
допомогою дихання напругу можна зняти за кілька хвилин. А отже, вийти зі
стану емоційної перенаповненості та ідентифікувати свої емоції та почуття.
Регулярні дихальні практики допомагають попередити емоційні вибухи
та ввійти в контакт із власними емоційними блоками та зняти їх.
Казкотерапія – це напрям який використовує метафоричні ресурси казки,
дозволяє у дітей розвивати самосвідомість і розбудовувати особливу взаємодію
один з одним для їх подальшого активного життя.
Через історії, казки передавали накопичені знання і досвід людства.
Приклади почуттів, дій героїв, варіанти взаємодії між собою та із зовнішнім
світом.
Казкотерапія становить собою також систему виховання, яка дозволяє
тонко і не дидактично формувати уявлення про базові життєві цінності, які є
завжди емоційно зарядженими і через їх призму можна також знайомитись із
своїми емоціями та почуттями.
Мова образів і символів, притаманна казкотерапії, є природньою для
підсвідомості людини. Використовуючи символи, образи і метафори,
казкотерапія завжди говорить про щось глибинно цінне. Завдяки методикам
казкотерапії відбувається визнання людиною того, що вона витісняла і від чого
відмовлялась. Тобто, розвивається її самосвідомість. Усе назване набуває ознак
контрольованості, природнім чином інтегрується у реальний досвід людини. А
отже, відбувається навчення саморегуляції. Приклади дій героїв та створення
власних казок чи сюжетів допомагають розвинути соціальну чутливість та
здатність до регулювання стосунків.
Дуже важливо, як дітям, так і собі, давати можливість говорити про свої
почуття. Не всі можуть цілком усвідомити запитання: «Як ти почуваєшся?». А
от про настрій чи власні враження говорити простіше. Коротенькі, навіть 20-
секундні відповіді вчать основам культури почуттів. Водночас це навчає
слухати інших, співпереживати та вибудовувати безоцінкове ставлення до
емоцій інших людей.
Процес розвитку емоційного інтелекту пронизує всі рівні діяльності
вчителя: оформлення класної кімнати, відбір навчального матеріалу та вправ,
поведінка викладача, та багатовекторний характер взаємодії між вчителем та
учнями, так і між самими учнями.
Позитивні й негативні думки можуть спричинювати відповідні зміни в
процесах збереження та зворотнього віднаходження інформації, змінюючи при
цьому здібності до навчання. Психічний стан безпосередньо впливає на
засвоєння нової інформації. Коли людина перебуває в емоційному піднесенні,
мозок виділяє ендорфіни – хімічні речовини, схожі на природні заспокійливі
засоби. Вони в свою чергу стимулюють виникнення потоків ацетилхоліну,
важливого нейромедіатора, який спричинює засвоєння нової інформації в
різних частинах мозку. Тому позитивна атмосфера на уроці – запорука успіху.
Емоційний центр мозку безпосередньо пов'язаний із системою
довготривалої пам’яті. Саме тому найлегше учні запам’ятовують інформацію з
високим емоційним навантаженням.
Для того, щоб урок сприяв розвиткові емоційного інтелекту, необхідно
поєднувати різноманітні методи та прийоми:
 релаксаційні вправи для зняття психологічної напруги, тривожності;
навчання прийомам саморегуляції з використанням музики, кольору,
елементів арт-терапії;
 завдання, що підвищують самооцінку учня та приводять до відчуття власної
цінності, впевненості в собі;
 дискусії, рольові ігри;
 ігри та завдання, що сприяють оволодінню прийомами міжособистісного
спілкування, які розвивають вербальні та невербальні засоби комунікації;
 асоціювання з позитивними спогадами;
 вербалізація учнями свого емоційного стану та, навпаки, використання
жестової, невербальної мови;
 завдання, з допомогою яких учні повинні дізнатись про інтереси один
одного, звички переваги та вдачу;
 проблемні ситуації, що передбачають самостійний пошук, вихід.
Емоційний інтелект є головною складовою в досягненні максимального
відчуття щастя та успішної самореалізації. Емоційний інтелект є незамінним
чинником, що активізує і підносить нашу розумову вправність; тобто, коли
людина визнає свої почуття і керується ними в конструктивний спосіб, то це
збільшує інтелектуальні сили особистості. Підвищити рівень свого емоційного
інтелекту цілком можливо.
Сформованість емоційного інтелекту проявляється в умінні педагога
встановлювати емоційний контакт з колективом, так і з кожним учасником
зокрема, створювати на навчальних заняттях атмосферу взаєморозуміння і
довіри, керувати почуттями та думками учнів, а також власними
психологічними станами, тобто вміти залишати власні емоційні проблеми поза
межами колективу і не проявляти їх у професійній діяльності. Цей феномен
сприяє здатності педагогів досліджувати і проектувати власну діяльність,
міркувати і діяти у професійній галузі незалежно від чужої волі, обставин,
самостійно здійснювати вибір і приймати відповідні рішення в ускладнених
ситуаціях, виробляти стратегії поведінки та досягати поставлених цілей без
надмірних вольових зусиль.
Психолого-педагогічні прийоми, методи, технології цілеспрямованого
формування складових досліджуваного феномена, важливо впроваджувати в
освітній процес, оскільки емоційна неосвіченість може призвести до
міжособистісних конфліктів, стресогенних ситуацій, які деструктивно
впливатимуть на особистісну та професійну сфери діяльності педагога.
Учитель, який усвідомлює важливість створення емоційного комфорту у
навчальному процесі, прагнучи забезпечити його на практиці, розуміє,
наскільки важливо володіти технологіями саморозвитку, які б забезпечили не
лише розпізнавання та самоконтроль власних емоцій, а й розуміння емоційних
станів учнів та здатність мотивувати навчальну діяльність школярів через дуже
значущу для них сферу почуттів і переживань.
Емоційна грамотність дозволяє краще відслідковувати зміни в емоційному
функціонуванні людей, досягати успіху у спілкуванні з вчителями та
однолітками, вирішувати конфлікти, розуміти себе, свої потреби і бажання,
ставити перед собою цілі, та їх досягати. Все це впливає на ефективність
засвоєння знань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Гоулман Д. Емоційний інтелект/ Пер. з англ.. С.Л. Гумецької. Х.:Віват, 2019. 512
2. Савченко Ю.Ю. (2014). Розвиток емоційного інтелекту учнів молодшого шкільного віку.
Освіта та розвиток обдарованої особистості, (12), 12-16.
3. Санько К. О. (2015). Феномен емоційного інтелекту в сучасній психології. Сучасна
психологія: теорія і практика, (44-47). 27-28 березня, 2015, Київ, Україна.
4. Костюк А. В. (2014). Емоційний інтелект та шляхи його розвитку. Науковий вісник
Херсонського державного університету, (2), 85-89.
5. Новак О.О. (2010). Шляхами розвитку емоційного інтелекту педагогічних працівників.
Постметодика, (6), 41-47.
6. Чернявська А. (2012). Емоційний інтелект – запорука успішного навчання. Молодь і
ринок,(12), 136-139.
7. Колісник Л. О. (2013). Проблема емоційного інтелекту в історії розвитку філософсько-
психологічної думки. Науковий часопис НПУ ім. М. П.Драгоманова, (42), 82-90.