Реферат

Виконав
студент навчальної групи 6-МЕХ
Найденко Іван
 Методи пізнання себе
Теоретико-методологічне обґрунтування сутності процесу
самоосвітита самопізнання особистості
У своїй самоосвітній діяльності особистість керується або суто своїми
власними прагненнями та цілями, сформованими під впливом
ціннісних орієнтацій, або прагненнями та цілями тієї соціальної групи,
до якої вона належить, тобто обирає і створює для себе ті знання, які
найбільше їй підходять або яких їй не вистачає. Аксіологічна система
суспільства постійно змінюється під впливом індивідуальної
інтерпретації особистостей, соціальних груп, які займаються
самоосвітою. Таким чином, людське знання є значною мірою
результатом суб’єктивного вибору особистостей, а самоосвіта – це
самостійна, системоутворююча, особистісно визначена і разом з тим
соціально і аксіологічно зумовлена діяльність з приводу засвоєння та
відтворення знання особистістю.
Специфіка професійної самореалізації молодих фахівців полягає у
тому, що остання проходить три стадії: професійного самовизначення
через професійну самоідентифікацію (уявлення особистістю свого
особливого місця у суспільстві, на виробництві та сенсу свого
існування); професійної адаптації (формування фахівця певної галузі
виробництва через цілеспрямований вплив на нього умов виробництва,
ідеалів та цінностей трудового колективу, соціальних установок та
позицій і засвоєння фахівцем норм та вимог суспільства до обраної
ним професійної діяльності); професійного самоствердження
(гармонійне задоволення потреб особистості у професійно трудовій
діяльності, а також створення нею умов для свого подальшого
професійного росту).
Самоосвітня діяльність особистості стає необхідною сферою її буття
лише тоді, коли потреба у цій діяльності є внутрішньою силою,
мотиватором, який спонукатиме її до активності. Це можливо лише за
умов чіткого усвідомлення людиною цієї потреби. Пропонується
виокремлювати дві групи мотиваторів самоосвітнього процесу
особистості: соціально-зумовлені та особистісно-цілеспрямовані. До
першої групи можна віднести чинники зовнішнього впливу на людину
та її свідомість: постійно зростаюча потреба суспільства у
висококваліфікованих кадрах відповідно до темпів інформатизації;
зацікавленість керівників підприємств у конкурентоспроможних
фахівцях; підвищення вимог суспільства до збагачення особистістю
свого інтелектуального та інформаційного потенціалу; виховання
національної свідомості та патріотизму молоді. Друга група -
особистісно-цілеспрямовані мотиватори, до якої входять: творчо-
професійні (самоусвідомлення особистістю невідповідності свого
інтелектуального рівня наявних знань суспільним та виробничим
вимогам); статусно-престижні (бажання фахівця постійно підвищувати
свій професійний рівень та соціально-статусну позицію у суспільстві
відповідно до кон’юнктури ринку праці і суспільних вимог);
матеріальні (прагнення досягти певного професійного рівня з метою
поліпшення свого матеріального становища); соціальні (необхідність
визнання своїх життєвих досягнень іншими представниками
суспільства); морально-етичні (ціннісні орієнтації, перспективні
життєві цілі молодого фахівця).
Інтегруючим чинником професійної самореалізації молодих фахівців є
самоосвіта.
Самоосвіта, як категорія соціології освіти, означає самостійну
системоутворюючу індивідуально-особистісну діяльність людини, яка
спрямована на задоволення потреб її ідентифікації, соціалізації,
самореалізації і самовдосконалення для досягнення життєвих цілей. Ця
діяльність здійснюється в межах функціонування соціального
інституту освіти.
Самоосвітню діяльність молодого фахівця можна представити як
процес постійного його входження у нову соціальну реальність та
інтеграцію до неї. Якщо соціальна реальність, яку він пізнає, відносно
стабільна, то розвиток самоосвітньої діяльності підпорядковується
внутрішнім соціально-психологічним особливостям. І фахівець за цих
умов буде проходити три фази самоосвітньої діяльності: актуалізацію
необхідності у нових знаннях; саморефлексивне індивідуалізоване
знання; інтеграцію отриманого (нового для індивіда) знання до
професійної діяльності.
Самоосвіта як багато планове явище і може бути класифікована за
різними ознаками: за сферою реалізації особистістю здобутих знань
(політична, економічна, правова, військова, культурна, релігійна і т.д.);
за ознакою часу, швидкістю здійснення (короткотермінова (що не
потребує багато часу – від одного дня до одного місяця), поступова (до
одного року), довготривала (протягом усього періоду професійної чи
будь-якої іншої діяльності індивіда, яка триває понад рік)); за мірою
послідовності (послідовна (стабільна) й непослідовна (епізодична,
нестабільна)); за масштабністю (вузькопрофесійна, галузева,
загальноосвітня).
Таким чином, аналізуючи процес самоосвіти як невід’ємної складової
професійної самореалізації молодого фахівця, можна підсумувати:
молоді фахівці– це соціально-статусна група, до якої належить
працююча молодь віком від 20 (вік, коли людина закінчує навчання у
вузі ІІ-ІV рівня акредитації) до 30 років, що знаходиться на стадії
професійної соціалізації та професійної самореалізації, праця якої
носить
творчий або виконавчий характер з елементами творчого їх
опрацювання та потребує постійного оновлення професійних знань;
прагнення молодого фахівця до професійної самореалізації у певному
виді професійної діяльності з часом може змінюватись. Ці зміни
відбуваються не лише в залежності від змін навколишнього
соціального середовища, в системі суспільних відносин, але й від змін
у самій людині, в її суб’єктивному сприйнятті соціальних ситуацій,
життєвому досвіді, рівні освіченості та культури. Будь-які розбіжності
між зовнішніми обставинами та внутрішніми, особистісними
характеристиками особистості, її потребами, інтересами,
можливостями можуть, в одних випадках, стимулювати її
індивідуальну активність, а в інших – обмежувати, локалізувати або
навіть пригнічувати її;
на відміну від організованого академічного навчання, в самоосвіті не
існує зовнішнього контролю, а зовнішній вплив досить обмежений,
відсутні регламентовані заняття, обов’язок відвідування їх.
Спрямування навчання, його зміст, глибину та обсяг знань, якими
необхідно оволодіти, молодий фахівець встановлює сам для себе, проте
йому мають бути властиві певні атрибути академічного навчання:
цілеспрямованість, наполегливість, системність, вольові зусилля,
дидактичні підходи тощо.
Соціальна роль самоосвіти в удосконаленні особистості молодих
фахівців та їх професійній самореалізації, основні мотиви та методи
самопізнання
Самопізнання розуміється як відношення до дійсності, тобто зводиться
до гносеологічного, пізнавального відношення. Інакше кажучи,
повсякденна "очевидність" свідомості стала можливої через
ототожнення його із самосвідомістю. Самосвідомість - настільки
очевидне для кожного з нас явище, що факт його існування не викликає
ніяких сумнівів.
М.Келесі пропонує розрізняти наступні форми самопізнання:
самоосмислення, самокритику, саморозуміння, самооцінку,
самоосягнення, рефлексію. Самопізнання (активна самосвідомість) як
розгорнений процес має такий вигляд:
Я (центр певної дії) – Я діюче – Я, що знає себе у дії – Я, що знає
зміни, які відбуваються в предметі внаслідок своїх дій – Я інше,
утворене і змінене Я – Я, що знає себе, яке змінює інше – ...
Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом
зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення,
самоактуалізації. Адекватна самооцінка та високий рівень
рефлексивних здібностей, несуперечлива Я-концепція (забезпечена, за
К.Роджерсом, уявленнями про власні характеристики та здібності,
уявленнями про себе відносно інших людей та навколишнє,
цінностями, цілями та ідеалами) обумовлюють високий рівень
мотивації особистісного і професійного зростання, постійне
розширення життєвого простору.
Свідомості властивий статус буття: воно є в практиці реального життя
й для цілей цього життя. Свідомість є усвідомлене буття, вона
виявляється в системі соціальних зв'язків і відносин, у які втягується й
у яких діє людина.
Розвиток самоосвітньої діяльності особистості здійснюється шляхом
розв’язання протиріч між особистісним та груповим (соціетальним)
знанням, ведучою тенденцією при цьому є потяг до її самореалізації та
самовдосконалення. Рівень самоосвітньої діяльності молодого фахівця
характеризує його внутрішню соціально-психологічну атмосферу, яку
можна розглядати як духовне явище, що відбиває як загальні, так і
специфічні умови його діяльності і визначає ставлення до професії,
життєві позиції та ціннісні орієнтації.
Головною спонукою до самоосвітньої діяльності сучасних молодих
фахівців є досягнення матеріального благополуччя та реалізація своїх
природних здібностей, а також можливість виконувати цікаву роботу,
зберігаючи при цьому добре здоров’я. Не спрацьовує як стимул до
професійної самоосвітньої діяльності бажання добробуту свого народу,
що говорить про низький рівень патріотизму серед працюючої молоді.
Доречно зауважимо, що виховання патріотизму є наріжним завданням
усієї системи освіти, зокрема, вищих навчальних закладів [2, c. 38-40].
Мотиви, які стимулюють особистісний процес самоосвіти молодих
фахівців, за своєю значущістю розподілилися наступним чином:
· професійне визнання, престиж, влада;
· поліпшення матеріального становища;
· професійне самовдосконалення;
· професійна кар’єра;
· додаткові соціальні пільги.
Молодих фахівців, в залежності від ступеню їх активності у
професійній самореалізації, ґрунтуючись на результатах
соціологічного дослідження, можна поділити на такі групи: молоді
фахівці з діяльним (активним); споглядальним; індиферентним
(пасивним) типами професійної самореалізації. Для активного типу
фахівців у професійній самореалізації характерний високий рівень
особистісної активності у різноманітних сферах професійної
діяльності, прагнення індивіда реалізуватися в конкретних діях,
здатність концентрувати волю на подоланні певних труднощів та
перепон, вміння підкоряти собі певні ситуації, достатньо високий
рівень особистісних прагнень. Фахівці споглядального типу у
професійній самореалізації зосереджені переважно на своїх
особистісних відчуттях, недостатньо вольових, здебільшого замкнених.
Вони здатні виявляти неабияку фантазію у розробці різноманітних
планів, проектів, що, як правило, самі не поспішають реалізувати,
задовольняючись лише прожектуванням. Індиферентний тип фахівців у
професійній самореалізації характеризується переважанням
пристосовницьких форм поведінки, стихійністю у роботі,
ситуативністю, перевагою обставин над індивідуальним
самовираженням особистості. Це люди, як правило, неініціативні, з
певним внутрішнім дискомфортом. Звісно, що усі вищеназвані типи
молодих фахівців під час професійної самореалізації у “чистому
вигляді” існують лише теоретично. У реальному житті можна говорити
про переваги того чи іншого типу активності молодого фахівця або про
їх конвергенцію.
Важливою умовою формування культури самоосвіти майбутніх
офіцерів-правоохоронців в умовах професійної підготовки є
забезпечення професійної спрямованості навчального процесу. Цій
умові були підпорядковані: порядок добору змісту навчання й
послідовність вивчення тем навчальних дисциплін; технологія
оволодіння знаннями, уміннями та навичками; об’єктивні критерії
оцінювання рівня підготовленості курсантів; гнучке поєднання
теоретичних і практичних форм і методів навчання. Особлива увага
приділялась створенню ситуацій, розв’язання яких вимагає
самопідготовки курсантів, забезпечує можливість обмінюватися своїми
думками і спостереженнями, співвідносити свої погляди й оцінки
відповідно до професійних вимог з точкою зору інших курсантів. З
цією метою ми впроваджували завдання, для виконання яких необхідні
не тільки додаткові знання, але й змінені способи дій, для реалізації
яких курсантам необхідно самостійно попрацювати з додатковою
літературою, або подати власні міркування (це ситуації «офіцер –
колега», «офіцер – підлеглий», «офіцер – начальник», «офіцер –
громадянин», «офіцер – порушник громадського порядку»).
Реалізація педагогічної умови – активізація навчально-пізнавальної
самостійної діяльності курсантів забезпечувалась шляхом
використання проблемного навчання, в основу якого покладена
дослідницька діяльність курсантів, що вчить їх ставити питання-
проблеми, формулювати гіпотези та перевіряти їх. З цією метою було
розроблено методичні рекомендації для викладачів щодо використання
методів проблемного навчання на заняттях для формування культури
самоосвіти: пов’язаність змісту навчального матеріалу з майбутньою
професійною діяльністю; відповідність сучасному розвитку науки;
розвивальний характер проблемних ситуацій; використання сучасних
інформаційних технологій; створення сприятливої атмосфери
навчання, збудження інтересу до навчального матеріалу; забезпечення
емоційності викладання; диференціація та індивідуалізація навчання,
врахування психологічних особливостей кожного курсанта;
актуалізація попередніх знань, умінь і навичок; систематичний
контроль за якістю засвоєння знань. З цією метою було створено
систему завдань, які забезпечили безперервність творчого процесу за
вимогами: завдання повинні включати елементи наукового
дослідження; комплексні завдання повинні розрізнятися за рівнем
когнітивної складності, передбачати поєднання різних видів інформації
(вербальної, знакової, образної), забезпечувати зв’язок із практичною
реалізацією творчих ідей, передбачати багатоваріантність рішень,
самостійне складання курсантами алгоритмів вирішення проблемних
завдань.
Самопізнання починається з правильного ставлення до самого себе.
Адекватна самооцінка залежить від виховання та самоусвідомлення.
Правильне виховання має закласти в дитині принцип самооцінки, при
якому виходять із власних недоліків і досягнень, а не порівнюють себе
з іншими людьми, оскільки в останньому випадку людина ніколи не
зможе виробити об'єктивних критеріїв виміру своїх якостей. Якщо
знайдеться хтось кращий, сильніший або гарніший, — цей момент буде
джерелом заздрощів і сліпого наслідування, якщо ж кращих не
знайдеться, — це буде приводом для гордості й самозамилування.
Натомість кожна людина самодостатня й самоцінна незалежно від її
особистих якостей, здібностей і досягнень.
Важливою умовою, яка сприяє ефективному формуванню культури
самоосвіти, є організація взаємодії курсантів і викладачів на основі
суб’єкт-суб’єктних відносин. Взаємодія курсантів і викладачів на
основі суб’єкт-суб’єктних відносин будувалась на основі
міжособистісної комунікації, де індивіди взаємодіють у творчості як
особистості. За таких умов у курсанта формуються позитивна Я-
концепція, позитивне ставлення до інших людей, творчий підхід до
самоосвітньої діяльності, що є важливим для формування культури
самоосвіти.
Основні прийоми та засоби самопізнання
Завдяки активності самопізнання особистість перестає бути продуктом
зовнішніх обставин, набуває здатності до самотворення,
самоактуалізації.
У психології та педагогіці існує система засобів самопізнання,
самоінформування, самопрограмування, самопереконання,
самозобов'язання, самонаказу, самовпливу, самооцінки, самоконтролю
та самозвіту, яка сприяє самовихованню особистості.
Здібності та талант людини теж є об'єктом самопізнання, оскільки від
них великою мірою залежить і власна доля особистості, і доля
суспільства, в якому вона живе. Здібності — це потенційні можливості
людини, які забезпечують їй більш високі, ніж в інших людей,
показники в діяльності. Талант характеризується невтомністю,
одержимістю, величезним інтересом, що супроводжується
працелюбністю. Здібності і талант виявляються в усіх сферах
діяльності людини.
Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролю й
саморегуляції людини. Самоконтроль проявляється в усвідомленні й
оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, у регуляції їхнього
протікання на основі вимог і норм діяльності, поводження,
спілкування. Самоконтроль є особливим психологічним механізмом
людини як суб'єкта діяльності, пізнання й спілкування.
Самопізнання виступає також як основу для реалізації оцінного
відношення до самого себе, або самооцінки. Розходження самопізнання
й самооцінки може бути представлене як розбіжність когнітивно-
пізнавального й оціночно-ціннісного компонентів самосвідомості.
Самопізнання може містити в собі самооцінку, але воно може бути й
чисто констатуючим. Самооцінка - це той компонент самосвідомості,
що містить у собі й знання про власний самості, і оцінку людиною
самого себе, і шкалу значимих цінностей, щодо якої визначається ця
оцінка.
Самооцінці і її розвитку в людини в психології присвячене значне
число робіт. Розроблено особливі методичні процедури вивчення
самооцінки. Установлено, що самооцінка може бути адекватної
(реальної, об'єктивної) і неадекватної. У свою чергу, неадекватна
самооцінка може бути заниженої й завищеної. Кожна з них
специфічним образом проявляється й у життєдіяльності людини .
Завищені оцінки й самооцінки приводять до формування таких
особливостей особистості, як самовпевненість, зарозумілість,
некритичність і т.п. Постійне заниження оцінки людини з боку
навколишньої й самої особистості формує в ній боязкість, невір'я у
свої сили, замкнутість, незручність і ін. Адекватна оцінка й самооцінка
забезпечує сприятливий емоційний стан, стимулює діяльність, вселяє в
людину впевненість у досягненні намічених цілей.
Самосвідомість тісно пов'язане з рівнем домагань людини. Рівень
домагань проявляється в ступені труднощів цілей і завдань, які людина
ставить перед собою. Отже, рівень домагань можна розглядати як
реалізацію самооцінки людини в діяльності й у взаєминах з іншими.
Результатом самопізнання людини є вироблення їм системи подань пр
самому себе або "образа Я". "Образ Я" визначає відношення індивіда
до самого себе, виступає основою побудови взаємин з іншими людьми.
У психологічних дослідженнях "образа Я" виділяють кілька
автономних, формальних характеристик, що підлягають виміру.
Результати таких вимірів і становлять комплексну оцінку рівня
розвитку самосвідомості в різних людей або в того самого людини на
різних етапах його життєвого шляху.
По-перше, це ступінь когнітивної складності й диференцьованості,
вимірювана числом і характером усвідомлюваних людиною своїх
якостей; при цьому, чим більше якостей суб'єкт усвідомлює й чим
складніші й узальнені самі ці якості, тим вище рівень її
самосвідомості.
По-друге, це ступінь виразності й конкретний склад "образа Я", його
значимості для індивіда. Люди можуть різнитися й по силі інтенції,
спрямованості на своє Я (в одних "образ Я" у центрі свідомості, в
інших - на периферії), і по предметі усвідомлення: одні більше
стурбовані своїм фізичними Я, інші - соціальним, треті - духовним.
По-третє, це ступінь внутрішньої цілісності, послідовності "образа Я".
Він може відрізнятися внутрішньою погодженістю або містити в собі
суперечливі подання суб'єкта про самого себе.
Суперечливість, непослідовність "образа Я" викликає внутрішню
напруженість, сумніви й коливання.
По-четверте, це ступінь стійкості "образа Я" у часі. В одних людей
подання про себе залишається стабільним, в інших воно може бути
нестійким, підданим коливанням і змінам.
Усі люди мають внутрішні ресурси для саморозвитку, і цей процес, що
дуже тішить, цілком не зупиняється майже ніколи, далеко не
вичерпуючись дитинством, юністю, молодістю, навіть зрілістю.
Самотворення не знає вікових меж. Воно не підпорядковується
остаточно ані зовнішнім, ані внутрішнім умовам, хоча, безумовно,
деякою мірою від них залежить. Цей детермінізм непростий,
нелінійний, і простежити, що саме рішучим чином гальмує або
підштовхує людину на шляху самотворення - це справді завдання,
заради якого варто займатися психологією.
Отже, навчання самопізнання - не нонсенс. Буденний досвід може
стати матеріалом феноменологічного аналізу, якщо на його основі
складається певний автонаратив. Саме наративний модус існування
індивідуального досвіду, що використовується у психопедагогиці,
сприяє трансляції нових вражень, їх структуруванню та поглибленню
самопізнання.
Потенціал саморозвитку, самовдосконалення закладено в кожній
людині. Навіть найнесприятливіші умови дорослішання не можуть
остаточно зупинити, істотним чином загальмувати цей переможний рух
уперед. Як розгортається програма біологічного дозрівання, так
відбувається і поступове, обережне, малопомітне втілення в життя
незрівнянно складнішої програми самопізнання, особистісного
розвитку, програми наближення до власної сутності, до глибинного
єства.
У людини завжди є вибір, який здатний змінити смисложиттєві
орієнтації. Це вибір - йти до себе чи не помічати цього
найважливішого шляху, вибір траєкторії життєвого шляху, подальшого
напряму самостворення. Саме вибір квантує час життя людини,
позначаючи його головні віхи, вибір дає змогу вирватися з полону
буденності і побачити нові обрії зростання.
 Психологія для забезпечення життєвого росту

Як переконує нас велика кількість досліджень, життєвий шлях особистості

розгортається на основі її свідомої, цілеспрямованої діяльності -
життєтворчості. Останню розуміють як спеціфічний вид людської діяльності
предметом якої є власний життєвий шлях, “траекторія життя”, доля.
Інтегральним елементом життєтворчості людини є її життєва програма як
цілісна модель життєвого шляху, яка відображає магістральні життєві цілі,
ідеальні та бажані, і способи їх досягнення. Цілеспрямовуюча діяльність
впливає на всі форми життєдіяльності особистості - і на її соціальну поведінку,
і на перебіг її психічних процесів, навіть на здоров’я. Доведено, що чим більше
особистість живе інтересами майбутнього, тим більшої уваги вона надає
розвиткові своїх фізичних кондицій, психічним функціям, та якостям своєї
особистості. Чим більші вимоги до себе, тим більш досконалими можуть
виявитись механізми сприйняття, пам'яті і мислення, фізичні можливості, більш
розвинутими можуть бути риси і якості особистості. Головне, що .у процесі
самовдосконалення особистість набуває унікальних, неповторних якостей, рис і
властивостей, перетворюється в індивідуальність. Програмування життєвого
шляху має динамічний характер і залежить від тих етапів і життєвих циклів, які
особистість проходить впродовж життя, і які характеризуються різними
рівнями соціальної, психологічної та моральної її зрілості. Досягнутий рівень
розвитку на кожному з цих рівнів визначає характер цілеспрямовуючої
діяльності, вибору життєвих цілей і засобів, корекцію життєвих планів і
програм. У процесі розгляду життєвої програми корисним виявляється поняття
життєвої перспективи. Це сукупність потенційних можливостей у розвитку
особистості, можливі або неминучі зміни в майбутньому, які настануть рано чи
пізно, під впливом певних зусиль або випадково. Це те, що скоріш за все
відбудеться, якщо докласти певних зусиль. Часом життєва перспектива жорстко
обумовлюється соціальним або природним оточенням, індивідуальними
якостями людини і не вимагає від неї ніяких зусиль. Але у багатьох випадках
життєва перспектива залежить від зусиль і власної волі особистості. У цьому
розумінні людина виступає творцем власної долі. Людина може мати кілька
життєвих перспектив, але реалізовувати в життя вона може тільки одну у
вигляді життєвої програми. Корисним є також поняття життєвих намірів, які
виникають на основі життєвих перспектив. Розмиті і скоріше емоційні, ніж
конкретно-логічні, життєві наміри служать основою для винайдення життєвих
перспектив. Це поняття може бути корисним, наприклад, тоді, коли людина має
життєві перспективи, які запропоновані їй середовищем, але крім того, вона
може мати ще й свої життєві наміри, які не співпадають із ними. В загальному
випадку і життєві перспективи, і життєвий шлях, можуть нав'язуватись людині.
Що стосується життєвих намірів, то можна вважати, що людина обирає їх сама,
тобто без зовнішнього тиску. Проте це не виключає того тиску, який
визначається вихованням, освітою, оточенням і засобами масової інформації.
Людина може також мати не зовсім усвідомлювані наміри, які відповідають її
прихованому потенціалу, про які вона не має часу здогадатися, але вони дають
про себе взнаки тим, що в неї часом з'являються незрозумілі почуття,
невдоволення і навіть депресія. Вихід за власні межі - часові і просторові - стає
однією із основних потреб людини, як тільки вона стає здатною передбачати
наслідки своїх дій, що надає їй можливість планувати їх, забезпечуючи свій
розвиток, зміни на краще в своєму житті і діяльності. Якщо тварина
орієнтується у часі тільки з метою задовольняння своїх миттєвих, поточних,
буденних потреб, то здібності людини забезпечують їй можливість
усвідомлювати більш довгі інтервали часу, які можуть сягати навіть за межі її
власного життя . Хоча людина живе одночасно в біологічному, соціальному а
також історичному часі, лише біологічний час для неї є обмеженим, а
історичний час і час соціуму можуть бути необмеженими, тобто вона може
певною мірою перейматися подіями і мотивами, які існували багато років тому
або можуть існувати в подальшому. При цьому як майбутнє, так і минуле
людині достовірно не відомі і мову можна вести лише про те, що зверненням до
майбутнього або минулого особистість намагається краще з'ясувати та виразити
свої життєві наміри. Навіть в тому випадку, коли людина пригадує факти з
власного життя, вона редагує свої спогади, виходячи з власних поточних
потреб. Вона зображає своє минуле у потрібному їй світлі або шляхом вбору
позитивних спогадів, або навпаки, шляхом вибору негативних, утворюючи
картину, яка або надихає її на нові звершення, або заставляє вести себе пасивно.
Так само, навіть спеціалісту в певній царині історичного знання доводиться
напружувати всі свої сили, щоб відтворити в уяві дійсний стан речей у
минулому. Цього не можна сказати про пересічну людину, яка маючи картину
минулого, якою вона керується, часом не усвідомлює відносності і
приблизності її. Мандрівка у минуле для багатьох є просто засобом оформлення
своїх сьогочасних уподобань, планів, намагань тощо. Те ж саме можна сказати
про намагання "жити" у майбутньому історичному або соціальному часі. В усіх
випадках ці намагання є просто намаганнями розширити коло своїх інтересів,
включити до розгляду більше знань, фактів, аналогій, ідей тощо, щоб
спираючись на них будувати більш розмаїтий план на майбутнє, який включає
більше варіантів, рахується з більшою кількістю даних, дозволяє виразити те,
що не можна інакше виразити звичайними засобами і звичайною мовою під час
планування своїх дій, які забезпечують зміни у майбутньому. Усе соціальне
буття людини є спрямованістю на цілі з майбутнього. В цьому відношенні
цікавим є оцінювання психоаналізу з точки зору його зосередженості на
минулому, яке начебто повністю визначає майбутнє. Але існують більш
переконливі твердження, що навіть в цьому випадку можливе таке відношення
до психоаналітичної практики, за яким погляду у майбутнє надається
першорядна увага. Воно більше рахується з тим, що пророкування певних
станів або залежностей від минулого не є нейтральними, вони формують
відношення до майбутнього, наближуючи чи віддаляючи ті чи інші події. Але
при цьому постає питання, на основі чого людина робить свій вибір у кожному
випадку, що впливає на цей вибір, як можна допомогти їй у тому, щоб вона не
пропустила ці основні моменти свого життя, зробивши найбільш правильний,
адекватний своїм здібностям, можливостям і умовам існування вибір. На думку
Л.В.Сохань ця форма соціальної діяльності людини, в якій вона виступає як
творець власного життя, досліджена все ще недостатньо і дослідження питань
утворення життєвих цілей лишається актуальним. Свідоме ставлення до свого
життєвого шляху як до можливості його будувати вимагає наявності
відповідних вмінь і бажань. Насамперед, людина повинна збагнути, що життя
надає багато можливостей, які можна використати в тому разі, коли існує
певний життєвий замисел. Наявність життєвого замислу, певного плану надає
значні переваги людині. Це робить її цілеспрямованою, вимагає від неї
напруженого життя, допомагає більш повно і цілеспрямовано використовувати
час. Життєвий шлях може надавати час від часу можливості розгалуження,
певні варіанти, які слід вчасно помітити і оцінити, щоб скористатися ними.
Зробити це можливо тільки тоді, коли людина має відповідні і бажання, і
вміння, коли вона орієнтується і в самих можливостях, і в наслідках
використання цих наданих можливостей. Уміння виплекати свій життєвий
задум і втілити його в життя, реалізувати його в життєвому шляху ніколи не
дається відразу. Людина повинна заплатити за це ціною випробувань,
практичної перевірки незрілих рішень, іноді гірких випробувань. Людина
мусить втілювати свій задум в життя, якщо вона його має, шляхом напруження
всіх душевних і фізичних сил і великої внутрішньої зосередженості, навіть в
тому випадку, коли потім виявиться, що його треба змінити. При цьому
життєвий задум майже ніколи не тільки не відомий остаточно, але й не
усвідомлюється до кінця. Натомість людина може мати лише певні бажання або
мотиви, які дозволяють їй орієнтуватись в наданих можливих варіантах свого
подальшого розвитку. Життєві плани і сценарії повинні весь час уточнюватись і
вдосконалюватись під впливом цих бажань і мотивів. Ці бажання можуть
виникати як внаслідок довготривалого виховання, так і спонтанно під впливом
комунікації з найближчим оточенням, а також під впливом культурних
традицій, літературних творів, а останнім часом в багатьох випадках слід брати
до уваги впливи засобів масової інформації. Причому впливи мас-медіа, які слід
дослідити в цьому відношенні більш детально, можуть бути
неусвідомлюваними. Перші плани відносно подальшого життя виникають під
впливом батьківського виховання, потім в процесі ігрового життя. Вважається,
що в юнацтві основні моменти сценарію свого життя вже з'ясовуються. Але при
потрібно враховувати те, що сам задум може бути неусвідомленим, нестійким і
нез'ясованим до кінця. Нажаль, життя, надаючи значні переваги тим, хто
здатний конкретизувати свої життєві плани, вимагає наявності конкретного
сценарію вже в юнацькому віці, коли відбувається остаточна соціалізація
людини, визначається її професійна орієнтація, розпочинається кар'єра. В той
же час життєвий задум є тим утворенням, під впливом якого уточнюється
життєвий сценарій, але сам задум, відповідаючи більш глибинним чинникам
людського існування, мабуть не здатний змінюватись швидко. Тому навіть
повільно конкретизуючись, змінюючись і уточнюючись, він може послужити
побудові непродуманого сценарію, який доводиться суттєво
переструктуровувати в подальшому. Під впливом випадкових причин людина
в юнацькому віці може розпочати виконання сценарію, який в подальшому
буде розцінено як незадовільний. Тому так важливо віднестися до конкретизації
і конструювання життєвого замислу вже в юнацькому віці, щоб сценарії
побудовані на його основі були свідомими і відповідали основним вимогам
людини, насамперед, його здатності до рефлексії свого життя.