Поняття психічного розвитку.

Різні
концепції пояснення джерел
психічного розвитку.
Кудін Назар ІП-21
У психологічній науці свого часу
побутували різні погляди на
проблему розвитку людини. Залежно
від наукових уподобань і рівня
пізнання проблеми вчені намагалися
представити його то як лінійний,
поступальний, стадійний, то як
спіралеподібний, синхронний або як
гетерохронний (різночасний),
гетерогенний (з різним темпом
розвитку різних сторін особистості)
процеси.
Основним показником психічного розвитку
педологи вважали швидкість розгортання
закладених від народження задатків. За їх
переконаннями, кожен вік дитини
характеризується певним ступенем
розумового розвитку (його рівень
визначається арифметичним підрахунком
кількості розв'язаних тестових завдань).
Зіставлення розумового розвитку в
певному віці зі встановленою статистичним
шляхом нормою дає коефіцієнт розумового
розвитку (IQ) і свідчить про природний
темп дозрівання здібностей.
Подібні погляди на розвиток психіки висловлював Ж. Піаже, зазначаючи, що
основним у цьому процесі є розвиток (дозрівання) інтелекту. За його твердженням,
розумовий розвиток долає такі стадії:
•- сенсомоторна (до 2-х років). Дитина пізнає світ у межах посильної для неї
фізичної активності;
•- доопераційна (2-7 років). У цьому віці дитина мислить, однак без використання
логічних операцій;
•- стадія конкретних операцій (від 7 до 12 років). У школярів формуються конкретні
мислительні операції, які дають змогу логічно обдумувати конкретні завдання в
ситуації "тут і тепер";
•- стадія концептуального мислення (формальних операцій). Характерна для
підлітків і забезпечує вирішення абстрактних і гіпотетичних завдань у межах
наукових міркувань.
Дослідження В. Давидова, Г. Костюка, С.
Максименка наводять на висновок, що
подолання дитиною стадій розумового
розвитку можна прискорити, спеціально
перебудувавши навчання. Крім того,
виявляються й індивідуальні варіанти
розвитку кожної дитини.
Щоб усвідомити своє Я, необхідне
звільнення дитини від прямого
зовнішнього спонукання, культивування
взаємодії її поглядів і поглядів дорослих
людей. Однак на ранніх етапах її розвитку
така взаємодія неможлива. Дитина
прагне безпосередньо наслідувати
дорослого і водночас захищається від
нього, а не обмінюється з ним поглядами.
При цьому важливо мати на увазі, що
тільки індивіди, які вважають один
одного рівноправними, можуть
здійснювати роз ви вальну взаємодію.
Такі стосунки з'являються з моменту
встановлення кооперації (співпраці,
рівноправної взаємодії) серед дітей.
Наприклад, американський психолог
Альберт Бандура (нар. 1925) виокремлює
непряме позитивне і негативне
підкріплення, самопідкріплення. Стежачи
за тим, як заохочують, ігнорують чи
карають за поведінку інших людей,
особистість опосередковано підкріплює
себе. Непряме позитивне
підкріплення наявне тоді, коли
спостерігач реалізує у поведінці моделі, які
одержують схвалення; непряме негативне
підкріплення - коли суб'єкт спостерігає
модель поведінки, за яку карають
іншого; самопідкріплення здійснюється
у формі самопохвали за успіхи та
досягнення, самозаохочення.
Згідно з епігенетичним (передбачає послідовність процесів) принципом
дозрівання протягом життя людина долає в своєму розвитку послідовність
універсальних для всього людства стадій, кожна з яких супроводжується
конфліктом або кризою, що потребує вирішення. Основна суть цього
принципу полягає в таких положеннях:
1) особистість розвивається поетапно. Перехід від одного етапу до наступного
зумовлений готовністю особистості до розвитку, зростання, розширення
усвідомлюваного соціального світогляду і радіусу соціальної взаємодії;
2) суспільство схвально сприймає розвиток соціальних можливостей людини,
намагається сприяти збереженню цієї тенденції, підтримувати належний
темп і правильну послідовність розвитку;
3) кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою (поворотним
моментом у житті людини), що виникає як наслідок досягнення певного
рівня зрілості й соціальних вимог до неї на цій стадії. Криза не означає
загрозу катастрофи, вона є поворотним пунктом розвитку, джерелом сили,
свідченням недостатньої адаптації;
4) особистість, яка повноцінно функціонує, долає послідовно всі стадії;
5) на кожній стадії особистість опиняється перед необхідністю розв'язання
специфічної еволюційної проблеми (завдання) - проблеми соціального
розвитку, але не завжди розв'язує її.
Сучасні психологи розрізняють поняття
"ріст" і "розвиток". Розвиток включає як
кількісні, так і якісні зміни будь-якого
явища. Уже на фізіологічному рівні ріст
організму, мозку (кількісні зміни)
нерозривно пов'язаний зі зміною їх
структури та функцій (якісні зміни).
Нагромадження кількісних та якісних змін
в організмі, психіці зумовлює перехід від
одних стадій розвитку до інших, якісно
вищих.
На думку Г. Костюка, "розвиток особистості
- це історія її становлення як суб'єкта
міжособистісних стосунків, пізнання і
праці, носія суспільних відносин. Це історія
розвитку функціональних можливостей її
нервової системи, психічних процесів і
властивостей, фізичних, розумових,
моральних та інших якостей, її знань і
почуттів, потреб та інтересів, ідеалів та
смаків, світобачення і переконань,
трудових умінь і навичок, здібностей до
навчання, до засвоєння створеного
людством і до творення матеріальних і
духовних цінностей".