Проект на тему

ЕЛЕМЕНТАРНА
РОЗУМОВА
ДІЯЛЬНІСТЬ
ТВАРИН

Виконав
Учень 7-А класу
Васильківської ЗОШ
І-ІІІ ступенів № 2
Лємєнєв Даніїл
 ЕЛЕМЕНТАРНА РОЗУМОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТВАРИН

З самого початку розвитку психології як науки психологів цікавила

проблема дослідження поведінки людини, причин і мотивів цієї поведінки.
Оскільки людина є досить складним для вивчення суб'єктом, багатьма
вченими робилися спроби вивчення поведінки тварин із більш низьким
розвитком вищих психічних функцій. Було вжито безліч різноманітних спроб
роз'єднання поведінки на більш прості детермінанти, за допомогою яких
можна було б пояснити поведінку тварини та людини.
Початок порівняльним та експериментальним дослідженням поведінки
тварин поклав відомий вчений Ч. Дарвін. У своїй праці «Висловлення емоцій
у тварини та людини» (1872 р.) вчений вперше використав об'єктивний метод
вивчення психіки.
Ч. Дарвін висунув три основні категорії поведінки тварин:
1) інстинкт;
2) здатність до навчання;
3) здатність до розумової діяльності.
Після Дарвіна вчені ідуть двома напрямками. Прибічники антропомор-
фізму прагнули перебільшувати розумність тварин і приписувати їм людські
якості, а саме: свідомість, волю, любов тощо. Зокрема Д. Романс доводив, що
тварини в багатьох ситуаціях здійснюють розумні дії.
Прибічники механіцизму (Ж. Леб, Дж. Уотсон, Павлов) у вивченні
пове-дінки тварин сповідували постулат будь-яким висновкам повинне
передувати спостереження. При вивченні тварин, вважали вони, необхідно
відмовитися від спроб узнати те, що знати не дано.
Вчені також висували теорію тропізмів. Тропізми це генетично
фіксовані механізми просторової орієнтації та рухової активності тварин у
бік сприятливих або від несприятливих умов середовища (атоми поведінки
тварин).
Л. Морган відокремив навчання та інстинкти навчання, вважаючи
навчання набутим, а інстинкти вродженими. Він вважав, що тварини в ряді
випадків діють методом проб і помилок, маючи декілька способів для
вирішення завдання. Вчений проголошував, що будь-яку дію тварини ні в
якому разі не можна інтерпретувати як результат прояву будь-якої вищої
психічної функції, якщо його можна пояснити на основі наявності у тварини
здатності, яка займає більш низький ступінь на психологічній шкалі, тобто
він вважав, що не можна пояснити поведінку тварин наявністю розуму, тому
що це пояснюється наявністю інстинкту. Інстинкти (від грец. instinctus -
спонука) сукупність складних спадково обумовлених стереотипних дій, які
вчиняються однаково всіма тваринами у відповідь на зовнішні та внутрішні
подразники для задоволення основних біологічних потреб.
Одиницями інстинктивної поведінки є фіксовані комплекси дій
специфічні генетично зумовлені стереотипні за порядком і послідовністю
настання рухові акти.
 Основною функцією інстинктивної поведінки є адаптивна функція,
інстинкти забезпечують усі життєві функції організму.
Вчений К. Лоренц стверджує, що більшість типів поведінки тварин
сформовані на основі ряду комплексів фіксованих дій, які характерні для
кожного виду та генетично обумовлені. Він також доводив, що кожний
комплекс фіксованих дій (код) мотивований енергією специфічної дії.
Серед факторів інстинктивної поведінки виділяють внутрішні та
зовнішні.
До внутрішніх факторів інстинктивної поведінки належать:
- гомеостаз, тобто прагнення підтримувати постійність внутрішнього
середовища (саморегуляція). Організм тварини постійно прагне до
внутрішньої рівноваги, таким чином, першопричиною та внутрішньою
основою організму будуть відхилення від нормального рівня фізіологічних
функцій та порушення внутрішніх ритмів, які забезпечують життєдіяльність
організму (тобто організм існує, якщо є внутрішня основа);
- біологічні ритми (біоритми) - це дії, які ритмічно повторюються і
визначаються ритмом внутрішнього годинника, синхронізованого з
космічним часом (наприклад, півень).
До зовнішніх факторів інстинктивної поведінки належать ключові
подразники і стимули зовнішнього середовища, які спонукають до вчинення
інстинктивних дій без будь-якого попереднього навчання (вроджені).
Основною функцією ключових подразників є відокремлення. Серед
ключових подразників виділяють фізичні та хімічні (форма, колір, запах);
просторові відношення, вектори стимулів (наприклад, вектори руху бджоли).
Пускові подразники запускають певний вид поведінки.
Спрямовуючі подразники, запустивши реакцію, набувають значення
орієнтиру (наприклад, запах жертви в хижака).
Ключовими подразниками іноді можуть слугувати певні поєднання
властивостей предметів. Існують оптимальні подразники, які викликають
найбільш виражену реакцію тварини (наприклад, реакція пташенят на
червону пляму на дзьобі матері - це оптимальний подразник, червоний колір,
предмет продовгуватої форми).
Дії ключових подразників піддаються дії закону сумації: із
збільшенням параметру ключових подразників пропорційно посилюється
реакція інстинктивної поведінки тварини. Іноді закон сумації приводить до
абсурдних явищ (наприклад, зозуля підкидає інші за розміром яйця, але інша
птиця висиджує їх).
К. Лоренц висував теорію внутрішнього пускового механізму як
сукупності нейросенсорних систем, які забезпечують адекватність
поведінкових актів відносно до біологічно адекватних умов середовища
(пускова ситуація).
Існують генетично фіксовані форми поведінки, тобто рефлекси, які
відповідають окремому виду тварин передбачають настроювання
аналізаторів на сприйняття специфічних подразників, розпізнавання останніх
і активізацію нервових центрів, пов'язаних із цим поведінковим актом.
Вроджений пусковий механізм оцінює та відбирає інформацію, яка
надходить через рецептори, і активізує та знижує подразливість відповідних
нервових центрів.
Будь-якому вродженому пусковому механізму відповідає власний
сигнальний апарат. Наприклад, коли оса нападає на гусеницю, то паралізує її,
а коли знаходить гусеницю під час будування гнізда, то ігнорує її (тобто один
і той же предмет може бути різним об'єктом).
Інстинктивна дія складається з окремих фаз:
- пошукова - тварина відшукує ті ключові подразники або їх комбінації
(пускові ситуації), які в решті решт приведуть її до завершальної фази. В
пошуковій фазі зазвичай відбувається поєднання інстинкту та навчання.
Пошукова поведінка є пластичною фазою інстинктивної поведінки, яка
характеризується яскраво вираженою орієнтовно-дослідницькою діяльністю
тварин і сплетінням вроджених і набутих компонентів поведінки;
- завершальна - втілення біологічного значення всього інстинктивного.
На цій фазі відбувається споживання твариною життєво необхідних
елементів середовища;
- фригідна фаза - це рухи, що вирізняються суворою послідовністю і
визначені генетично.
Навчання - це набуття нового досвіду або його кінцевий результат.
Вчені вважають навчання здатністю тварини сприймати певні зовнішні
стимули, по-перше, утримуючи їх специфічну конфігурацію в пам'яті, по-
друге, реагуючи на ці стимули, утримувати послідовність успішних
відповідних дій, по-третє, зіставляти перше з другим, відрізняючи правильні
відповіді від будь-яких інших дій, які приводять до інших результатів.
Навчання вважають появою адаптивних змін у результаті досвіду, що
набувається. Основою навчання вважають формування ефективних програм
наступних дій, які є результатом комплексних процесів, зіставлення та
оцінки внутрішнього та зовнішнього подразнень, видового та
індивідуального досвіду, реєстрації параметрів дії, які вчиняються, та
перевірки їх результатів.
Навчання та інстинкти дуже тісно сплітаються. Навчання є
видотиповим явищем, яке проявляється в тому, що представник будь-якого
виду не може навчитися чому завгодно, а тільки тому, що сприяє просуванню
до завершальної фази інстинкту, до речі, на цьому основане явище
дресирування.
Серед форм навчання розрізняли:
- неасоціативне навчання (простіші форми навчання): звикання,
сенситизація;
- асоціативне навчання: класичні умовні рефлекси, інструментальні
умовні рефлекси;
- когнітивні процеси: латентне навчання; вибір за зразком; навчання,
яке основується на уявленнях; інсайт.
Звикання як форма неасоціативного навчання - це послаблення або
зникання реакції нервової системи при багатократних повторних проявах
подразника, що не супроводжуються біологічно значимим впливом на
тварину.
Сенситизація - це явище посилення відповіді на слабкий специфічний
стимул у тому випадку, якщо він поєднується в часі з неприємним впливом.
Асоціативне навчання (навчання з підкріпленням) - це процес
формування у центральній нервовій системі тимчасового зв'язку між двома
стимулами, до одного з яких тварина була спочатку байдужим, а інший
виконував роль винагороди або покарання.
В залежності від структури умовні рефлекси поділяються на класичні
(набута реакція на раніше байдужий подразник) та інструментальні (методом
проб і помилок, коли тварина запам'ятовує те, що випадково привело до
успіху, а все інше поступово відсіюється, відбір і закріплення вдалих рухів
приводить до формування рухових навичок).
При виробленні класичного умовного рефлексу послідовність подій у
досліді не залежить від поведінки тварини. Щоб вона не робила, хід подій
встановлений або експериментатором, або апаратурою, що діє за певною
програмою. На відміну від цього при інструментальному навчанні поведінка
тварини слугує одним із важливих факторів, що визначають хід подій.
Зазвичай процедура інструментального навчання полягає в тому, що
підкріплення або покарання подаються або усуваються при певній реакції
тварини, правильній або неправильній
При виробленні класичного умовного рефлексу типовий досвід
починається зі стимулу (безумовного), який викликає цілком певну відповідь
(безумовний рефлекс). Потім протягом ряду проб майже одночасно з
безумовним стимулом дають другий стимул, який, як правило, не викликає
безумовний рефлекс (потенційний умовний стимул). В результаті поєднання
умовного стимулу і безумовного рефлексу, яке повторюється, з'являється
умовний рефлекс, який викликається умовним стимулом. Умовний рефлекс
подібний, але не обов'язково ідентичний до безумовного рефлексу.
Інструментальне навчання відрізняється від класичного тим, що
послідовність дій у досліді залежить від поведінки тварини. Зазвичай
використовується винагорода або покарання того чи іншого роду. В різних
дослідах використовуються різноманітні методики, але всі вони відповідають
загальній схемі вироблення інструментальної реакції.
Недоліком класичного умовного рефлексу є те, що він може бути
вироблений лише при наявності внутрішньої готовності тварини, тобто
відповідної потреби.
Недолік інструментального умовного рефлексу полягає в тому, що його
формування охоплює лише завершальну фазу інстинктивної поведінки, а
фаза орієнтації та пошуку тварини в часі і просторі залишається без уваги.
Утворення умовних рефлексів потребує часу, вони формуються
поступово, при багаторазових повтореннях. На відміну від них розум
дозволяє діяти правильно з першого ж разу, без попереднього підготування.
Вчені називають кмітливість тварин по-різному: мисленням,
інтелектом, розумом або розумовою діяльністю. Як правило, додається ще
слово елементарний, тому що як розумно не поводилися б тварини, їм
доступні лише деякі з елементів мислення людини.
Найбільш загальне визначення мислення представляє його як
опосередковане та узагальнене відображення дійсності, яке дає знання про
найбільш істотні властивості, зв'язки та відносини об'єктивного світу.
Передбачається, що в основі мислення лежить довільне оперування
образами. Акт мислення виникає в ситуації, для виходу з якої немає готового
рішення. Мислення або розумова діяльність тварин це здатність уловлювати
найпростіші емпіричні закони, що зв'язують предмети та явища довкілля, і
можливість оперувати цими законами при побудові програми поведінки в
нових ситуаціях.
Слід зазначити, що в природному середовищі вирішувати нові завдання
тваринам доводиться не досить часто, тому що завдяки інстинктам і
здатності до навчання вони добре адаптовані до звичайних умов існування.
Але іноді все ж таки нестандартні ситуації трапляються. І тоді тварина, якщо
вона насправді має інтелект, винаходить щось нове, щоб вирішити певну
проблему.
Фактів зібрано досить багато, але не завжди інтерпретація випадкових
спостережень є настільки однозначною. Причина багатьох мимовільних
помилок -нестача знань про репертуар поведінки певного виду. І тоді
людина, стаючи свідком якогось дивовижно доцільного вчинку тварини,
приписує його особливій дотепності цієї тварини. А насправді причина може
бути в іншому. Адже тварини настільки добре адаптовані для виконання
певних, на перший погляд розумних інстинктивних дій, що їх можна
розцінити як прояви інтелекту.
Які ж форми поведінки тварин насправді можна вважати розумними?
На це питання немає простої та однозначної відповіді. Адже й інтелект
людини, елементи якого ми прагнемо виявити в тварини, має різні прояви і
недарма кажуть про математичний розум або про музичну або художню
обдарованість. Але і в звичайної людини, що не має особливих талантів,
інтелект має дуже різні прояви. Це й вирішення нових завдань, і планування
своїх дій, і зіставлення своїх знань із наступним їх використанням у
найрізноманітніших цілях.
Найважливіша особливість інтелекту людини - її здатність
узагальнювати отриману інформацію та зберігати її в пам'яті в абстрактній
формі. В решті решт, найбільш унікальна його риса - здатність висловлювати
свої думки за допомогою символів та слів. Все це дуже складі психічні
функції, але, як не дивно, поступово з'ясовується, що деякі з них насправді є
у тварин, хоча і в елементарній формі.
Отже, доцільно вважати, що тварина має інтелект, якщо вона:
- успішно вирішує нові для неї завдання, які виникають неочікувано,
вирішенню яких вона не могла навчитися раніше;
- діє не інстинктивно, не методом проб і помилок, а за раніше
складеним планом, хоча й найпримітивнішим;
 - здатна до узагальнення отриманої нею інформації, а також до
використання символів.
Здатність багатьох тварин до високого ступеню узагальнення
дозволила поставити питання про те, чи є в них здатність до символізації,
тобто чи можуть вони зв'язувати нейтральний для них довільний знак із
уявленнями про предмети, дії або поняття і чи можуть оперувати такими
символами замість предметів і дій, які вони позначають?
З підвищенням рівня організації мозку зростає кількість і складність
завдань, доступних для вирішення даному виду. Найвищого рівня розвитку
досягає мислення людиноподібних мавп. Вони здатні не тільки до
планування своїх дій, але й передбачення їх результату при вирішенні нових
завдань у новій ситуації їм властива також розвинута здатність до
узагальнення, засвоєння символів і оволодіння найпростішими аналогами
мови людини на рівні 2,5-річної дитини.