7.

ПОВІТРЯНІТА ТЕПЛОВІ
ВЛАСТИВОСТІҐРУНТУ

1. Повітря ґрунту

Повітря є складовою частиною ґрунту і утворює його газову фазу. Ґрунтовим

повітрям називається суміш газів і летких органічних сполук, що заповнює пори ґрунту,
вільні від води. Наявність достатньої кількості повітря, його сприятливий склад – не менш
важливі для життя ґрунту і формування врожаю, ніж забезпечення водою та поживними
речовинами.
Перші відомості про склад ґрунтового повітря були отримані 1824 року французьким
хіміком Ж. Бусенго (1802-1887 pp.). Склад атмосферного повітря досить постійний. У ньому
міститься в об'ємних % 78,08 азоту (N2 ), 20,95 кисню (О2 ), 0,93 аргону (Аг) і 0,03% діоксиду
карбону (СО 2 ).
Потрапляючи в ґрунт, атмосферне повітря зазнає значних змін. Вони відбуваються,
здебільшого, внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів, дихання коріння рослин і ґрунтової
фауни, а також у результаті окислення органічної речовини ґрунту. Трансформація
атмосферного повітря в ґрунті тим більша, чим вища його біологічна активність і чим нижча
інтенсивність масообміну між ґрунтовим і атмосферним повітрям.
Найбільш динамічними у ґрунтовому повітрі є концентрації кисню та вуглекислого
газу. В ґрунтовому повітрі концентрація СО 2 може бути в десятки і навіть сотні разів вищою,
ніж в атмосферному, а концентрація кисню зменшуватись до 15-10% і нижче. Зниження
вмісту кисню пригнічує розвиток кореневих волосків, може спричиняти масову загибель
сходів рослин, провокує розвиток хвороботворних мікроорганізмів, які призводять до
кореневої гнилі. Зниження вмісту кисню до 5% є токсичним для більшості культурних
рослин.
Вуглекислий газ у ґрунтовому повітрі відіграє велике біологічне значення. Він
забезпечує асиміляційний процес рослин. Відомо, що штучне збільшення концентрації СО 2 в
теплицях до 1% прискорює фотосинтез і забезпечує 50-100% приросту врожаю. Але
зростання вмісту СО 2 у ґрунтовому повітрі до 3% пригнічує розвиток рослин, скорочує
інтенсивність надходження води у їх клітини. Оптимальні рівні концентрації СО 2 у
ґрунтовому повітрі коливаються в межах 0,3-3%. В оглеєних горизонтах вміст вуглекислоти
зростає до 10-12% і навіть більше.
Виділення СО 2 з ґрунту в приземний шар атмосфери називають диханням ґрунту.
Його інтенсивність залежить від властивостей ґрунту, гідротермічних умов, характеру
рослинності, агротехнічних заходів. Виділення СО 2 ґрунтом посилюється при його
окультуренні в зв'язку з активізацією біологічних процесів і покращення умов аерації. Таким
чином, інтенсивність дихання – важлива характеристика газообміну і активності біологічних
процесів у ґрунті. Цей показник широко використовується в агрономічних дослідженнях. У
літній період з 1 м2 поверхні ґрунту виділяється за добу від 3 до 10л (або 6-20г) вуглекислого
газу. Нормально аерований ґрунт за цей же час повинен споживати еквівалентну кількість
кисню.
Відношення об'єму виділеного вуглекислого газу до об'єму поглинутого кисню
називається дихальним коефіцієнтом (ДК). ДК добре аерованого ґрунту близький до 1. При
нестачі кисню ДК завжди більший одиниці, тобто СО2 виділяється більше, ніж поглинається
О2 . За таких умов вуглекислий газ буде утворюватись за рахунок кисню, що віднімається від
окисних сполукферуму, мангану, частково сульфуру, переводячи ці сполуки в закисну
форму. Такий дихальний коефіцієнт властивий оглеєним ґрунтам.
Зміни в концентрації кисню і вуглекислого газу у ґрунтовому повітрі зумовлюються
двома групами протилежно спрямованих процесів:
а) інтенсивністю споживання кисню і виділення вуглекислого газу;
б) швидкістю газообміну між ґрунтовим і атмосферним повітрям.
 1.1. Повітрообмін ґрунту

Повітрообмін (газообмін або аерація) здійснюється через пори ґрунту. До факторів, які
визначають швидкість повітрообміну належать дифузія, надходження вологи в ґрунт з
опадами чи при поливі, зміна температури ґрунту і атмосферного тиску, вплив вітру,
коливання рівня ґрунтових вод.
Дифузією називається процес переміщення газів відповідно до їх парціального тиску.
Оскільки в атмосферному повітрі вміст кисню завжди вищий, а СО 2 нижчий, ніж у
ґрунтовому повітрі, то під тиском дифузії створюються умови для безперервного руху кисню
в ґрунтове повітря, а вуглекислого газу – в атмосферне. При цьому слід відзначити, що
перепад парціального тиску змушує гази рухатись всупереч їх молекулярним масам. Кисень
легший за вуглекислий газ, але він рухається донизу і навпаки.
Інтенсивність дифузії визначають через коефіцієнт дифузії, який показує кількість
газу в кубічних сантиметрах, що проходить за 1 сек. через 1 см 2 поверхні, при градієнті
концентрації рівному одиниці. Коефіцієнт дифузії СО 2 у ґрунтах дорівнює 0,01-0,04 см/сек.
При меншому його значенні газообмін погіршується.
Інші фактори газообміну, такі як зміна температури і атмосферного тиску,
забезпечують лише 1,5% газообміну. Зміна зволоженості ґрунту забезпечує до 6-8%
газообміну. Вплив вітру і рівня ґрунтових вод також дають незначний відсоток газообміну.
Спостереження показують, що нормальний газообмін між ґрунтовим і атмосферним
повітрям здійснюється при шпаруватості аерації 20-25%, яка спостерігається у добре
оструктурених, слабоущільнених ґрунтах. При зниженні пор аерації до 8-12% газообмін
уповільнюється, що негативно впливає на процеси ґрунтотворення і родючість ґрунту.

1.2. Повітряний режим ґрунту і його регулювання

Повітряним режимом називають сукупність всіх явищ надходження повітря в ґрунт,

його переміщення по профілю, зміну складу і газообмін з атмосферою. Повітряний режим
ґрунтів характеризується добовою, сезонною і річною циклічністю, знаходиться в прямій
залежності від властивостей ґрунтів, погодних умов, характеру рослинності, агротехніки.
Найкращий повітряний режим мають структурні, пухкі ґрунти, що можуть швидко
проводити і перерозподіляти повітря і воду.
Регулюють повітряний режим з допомогою агротехнічних і меліоративних заходів. Всі
прийоми обробітку ґрунтів, що покращують їх зложення, збільшують загальний об'єм пор
аерації, посилюють інтенсивність газообміну.
Важливо турбуватись про повітряний режим ґрунту при вирощуванні культур,
чутливих до складу повітря ґрунту. Найбільш вимогливою культурою є картопля; потім –
кукурудза, зернові та багаторічні трави.

2. Теплові властивості ґрунту

Ґрунт знаходиться в постійному контакті з атмосферою і отримує через неї сонячну

радіацію. Частина тепла поглинається ґрунтом і використовується для його нагрівання, а
частина – віддається в атмосферу.
Сукупність явищ надходження, перенесення, акумуляції і віддачі тепла називається
тепловим режимом ґрунту.
Джерела тепла наступні:
1. Променева енергія Сонця.
2. Атмосферна радіація.
3. Внутрішня енергія Землі.
4. Енергія біохімічних процесів розкладу.
5. Радіоактивний розпад.
 Проте, головним джерелом тепла ґрунту є променева енергія Сонця. Середня кількість
тепла, що надходить на Землю дорівнює 1,946 калорій на 1 см2 в хвилину (8,296 Дж/см2 хв.).
Реальна кількість сонячної теплової енергії, що надходить у ґрунт, значно змінюється
залежно від географічної широти, пори року, стану атмосфери, рельєфу і теплових
властивостей ґрунту.
Основними тепловими властивостями ґрунту є тепловбирна здатність, теплопровідність
і теплоємкість.
Тепловбирна здатність характеризується величиною альбедо, що показує, яка частина
сонячної енергії, що поступає на поверхню, відбивається. Ця величина залежить від кольору,
гранулометричного складу, вологості, кількості та якості гумусу, структури, вирівняності
ґрунту і рослинного покриву (табл. 13).
Таблиця 13
Альбедо рівних поверхонь

Поверхня А,% Поверхня А,%

Чорнозем Пшениця 10-20
сухий 14 Трава 19-26
вологий 8-9 Картопля 19
Ясно-сірий ґрунт 15-18 Ліс хвойний 14
Пісок 35-40 Ліс листяний 30
Сніг 90 Вода 10

Темні, багаті гумусом ґрунти поглинають тепла більше, ніж світлі.

Теплоємкість – це здатність ґрунту поглинати теплову енергію. Розрізняють вагову та
об'ємну теплоємкість. Вагова теплоємкість сухого ґрунту знаходиться в межах 0,17-0,20
кал/г, а в міру зволоження зростає до 0,7 кал/г у піщаних ґрунтах, 0,8-0,9 кал/г у глинистих
ґрунтах. Теплоємкість води дорівнює 1 кал/г, тобто, щоб збільшити температуру 1 г води на
1°С, необхідно затратити 1 калорію тепла.
Глинисті ґрунти більш вологоємкі і навесні повільно прогріваються, тому їх називають
холодними. Легкі ґрунти називають теплими.
Теплопровідність – це здатність ґрунту проводити тепло. Вимірюється кількістю тепла
в калоріях, яка проходить за 1 сек. через 1 см 2 шару ґрунту, товщиною 1 см. Вода має велику
теплопровідність -0,0136, а повітря – лише 0,00006. Тому, чим вологіший ґрунт, тим він
більш теплопровідний. Вирізняють також температуропровідність, тобто швидкість
вирівнювання температур різних горизонтів ґрунту.
Крім поглинання тепла, ґрунт також може витрачати тепло з поверхні. Ця властивість
називається тепловипромінювальною здатністю ґрунту. Теплопровідні ґрунти є більш
тепловипромінювальними.
Сукупність всіх явищ надходження, переміщення і віддачі тепла ґрунтом складає його
тепловий режим. Основним показником теплового режиму ґрунту є його температура. Для
кожного ґрунту є характерною добова, сезонна і річна періодичність.
Для характеристики температурного режиму важливим є період настання і тривалість
періоду активних температур (вище +10°С) на глибині 20 см. У цьому шарі зосереджена
основна маса коріння рослин. Сума активних температур ґрунту на цій глибині є
важливим показником його теплозабезпеченості. За цим показником ґрунти поділяються на:
— слабозабезпечені теплом – 800-1200;
— нижче середнього забезпечені – 1200-1600;
— середньо забезпечені – 1600-2100;
— вище середнього – 2100-2700;
— добре забезпечені – 2700-3400.
Регулювання теплового режиму ґрунту має важливе значення для забезпечення
оптимальних умов росту рослин. Воно здійснюється при застосуванні прийомів, що
регулюють надходження сонячної радіації, а також регулюванні тепловіддачі тепла в
атмосферу. Ці прийоми поділяються на агротехнічні, агромеліоративні та
агрометеорологічні.
Агротехнічніприйоми включають прикочування, рихлення, нарізання гребенів і
грядок, а також мульчування, яке є досить ефективним засобом в овочівництві.
Агромеліоративніприйоми включають зрошення, осушення, посадку лісосмуг.
Агрометеорологічнізаходи передбачають використання димових завіс, затінення
щитами, щоб зменшити надходження тепла.

Контрольні запитання та завдання

1. Що називають ґрунтовим повітрям?
2. У чому полягають особливості складу ґрунтового повітря.
3. Що називають диханням ґрунту? Що таке дихальний коефіцієнт?
4. Поясніть поняття „повітрообмін ґрунту”.
5. Що ви розумієте під повітряним режимом ґрунту? Як його регулюють?
6. Наведіть характеристику теплових властивостей ґрунту.
7. Що називають тепловим режимом ґрунту?