Білет 10 джерелом тепла в грунті є промениста енергія сонця.
Незначна
1. Фізико-механічні властивості ґрунтів та ґрунтове повітря
(25 балів)
а)склад ґрунтового повітря ( 5 балів)
б)тепловий режим і теплові властивості ґрунтів (8 балів)
в) загальні фізико-механічні та повітряно-фізичні властивості
ґрунтів (12 балів).
А) Склад ґрунтового повітря непостійний. Ґрунтове і
атмосферне повітря розрізняються хімічним складом. До складу
ґрунтового повітря входять азот, кисень, вуглекислий газ, інертні
гази, аміак, водяна пара, а в анаеробних умовах воно містить ще й
метан, сірководень та ін.
Ґрунтове й атмосферне повітря містить неоднакову кількість
кисню і вуглекислого газу (табл. 28). Пояснюється це тим, що в
грунті відбуваються біологічні процеси, а також процеси
окислення і відновлення.
Вміст кисню і вуглекислоти в ґрунтовому повітрі залежить
від стану грунту, його аерації, складу рослинності, коливання
температури, тиску повітря, дії вітру, рівня залягання ґрунтових і
підґрунтових вод, внесених добрив і певною мірою визначається
інтенсивністю газообміну. Найбільше впливає на газообмін у
грунті дифузія газів.
Б) Тепло відіграє велику роль у ґрунтотворних процесах —
від нього залежить інтенсивність біологічних процесів. Основним
кількість тепла виділяється також під час біохімічного розкладу
органічних речовин. Неоднакова товщина повітряної оболонки,
крізь яку проходить сонячне проміння, а також різний характер
поверхні Землі є тими причинами, що значно зменшують кількість
тепла, яку може увібрати грунт. Фактично поверхня Землі вбирає в
2—4 рази менше тепла сонячної енергії порівняно з тією
кількістю, яка надходить від Сонця.
Роль теплового режиму для рослин і біологічних процесів
визначається кількістю тепла, вологи та повітря в грунті.
Найкращий ріст кореневих систем рослин спостерігається в
інтервалі 10-25°С. Зі збільшенням кількості тепла відбувається
розмноження бактерій, підвищується їх біологічна активність, а
отже, переробка органічної речовини, посилюється процес
газообміну і переміщення вологи в грунті. При зниженні
температури всі процеси сповільнюються, а при падінні
температури нижче 0°С починається замерзання грунту.
В) До фізико-механічних властивостей ґрунту належать
пластичність, липкість, набухання, осідання, зв’язність, питомий
опір та ін.
Зв’язаність – здатність ґрунту протидіяти зовнішнім силам,
які направлені на механічне подрібнення ґрунтової маси. Ця
властивість безпосередньо впливає на розвиток кореневої системи
рослин і на механічний обробіток ґрунту. Різні ґрунти мають різну
зв’язаність. Вона залежить від:
 від гранулометричного складу ґрунту – чим більше в ґрунті
глинистих частинок, тим більша зв’язаність;
  від вологості – глинисті ґрунти мають найбільшу
зв’язаність в сухому стані, піщані набувають зв’язаності у
зволоженому вигляді;
 від вмісту органічних речовин – гумус у важких
суглинистих і глинистих ґрунтах зменшує зв’язаність, у легких
піщаних – збільшує;
 від вмісту натрію у поглинаючому комплексі – засолені
ґрунти містять багато натрію і мають велику зв’язаність;
 структурність робить ґрунти пухкими і зменшує
зв’язаність.
Пластичність – це здатність ґрунту у вологому стані
зберігати надану йому форму. Пластичність зумовлена
присутністю глинистих частинок, чим більше глинистих частинок,
тим більша пластичність. Пластичність вимірюється числом, яке є
різницею між вологістю ґрунту при верхній і нижній межі
пластичності. Аттеберг за числом пластичності виділяє:
 високо пластичні > 17;
 пластичні – 17–7;
 слабко пластичні < 7
 непластичні – 0.
Липкість зумовлена присутністю в ґрунті глинистих
частинок і води. Чим більше глинистих частинок, тим більша
липкість.
Набухання – здатність ґрунту збільшуватись в об’ємі при
зволоженні.
Зсідання – це зменшення об’єму ґрунту в результаті
випаровування вологи чи вимивання легкорозчинних солей. Це
явище протилежне набуханню.
Твердість – це протидія ґрунту проникненню в нього, під
тиском, різних тіл. Визначають спеціальними приладами і
виражають в кг на 1 см3 . Залежить від: механічного складу,
вологості, структури та ін.
Найбільшу твердість мають ґрунти в сухому стані.
2. Географія міжнародної торгівлі (25 балів)
а) зміст міжнародної торгівлі (5 балів)
б) сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі (8 балів)
в) характеристика ринків товарів і послуг у міжнародній торгівлі
(12 балів)
А) Міжнаро́ дна торгі́вля — торгівля між резидентами
різних держав. При міжнародній торгівлі відбувається
переміщення товарів та послуг через митні кордони різних держав.
Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та
міжнародного поділу праці.
Основною тенденцією сучасного етапу розвитку міжнародної
торгівлі товарами є збільшення в ній частки продукції обробної
промисловості (3/4 світового експорту) і скорочення частки
сировинних товарів. Динаміка міжнародної торгівлі товарами має
такі особливості: майже 40% вартості світового експорту припадає
на технічно складну, диференційовану продукцію машини й
транспортне устаткування. Збільшення експорту продукції
машинобудування супроводжується одночасним зростанням
торгівлі компонентами, вузлами, деталями, напівфабрикатами.
Світовий ринок товарів характеризується розгалуженою
структурою, в якій провідне місце посідає ринок паливно-
енергетичних товарів, що відіграє суттєву роль у
зовнішньоторговельних зв'язках. Найпоширенішим серед них є
ринок нафти, природного газу, вугілля, електроенергії.
В) Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових
відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і
інші фактори виробництва.
Основною внутрішньою ознакою існування світового ринку є
рух товарів і послуг між країнами.
Зовнішня торгівля – це обмін товарами і послугами між
національними господарствами та між транснаціональними
корпораціями.
Вона включає експорт (вивезення на світовий ринок)
та імпорт (ввезення) товарів та послуг. Співвідношення вартості
експорту та імпорту країни за певний проміжок часу (як правило,
за рік) називають торговельним балансом. Якщо експорт більший
за імпорт, баланс вважається активним, якщо навпаки – пасивним.
Країни, які домінують у світовій торгівлі і міжнародних
фінансах, передусім США, Велика Британія, Японія, Швейцарія, є
одночасно країнами базування транснаціонального капіталу.
Саме цим зумовлена відносно висока узгодженість геополітичних
інтересів їх національної еліти і світової олігархії.
У наш час суттєво зростає роль міжнародної
торгівлі послугами. Раніше це були переважно транспортні
послуги. Під впливом науково-технічного прогресу зросла
роль експертно-консультативних послуг (інжинірингу). Це
стосується передусім таких видів діяльності, як проектування та
будівництво, модернізація промислових підприємств, геологічні
розробки тощо. Послуги можуть бути: фінансові, рекламні,
готельні, охоронні, медичні, роялті (періодичні виплати як
компенсація за використання патентів, авторських прав,
природних ресурсів тощо), а також пов’язані з використанням
інтелектуальної власності.
Для цього має бути мережа установ на території інших
держав. 90 % світового експорту послуг і 80 % його імпорту
припадають на високорозвинуті країни. Перші місця у торгівлі
послугами посідають Японія, США та Німеччина. Японія відома
експортом банківських послуг, США – інжинірингових,
рекламних, готельних та страхових.
3. Обмін речовин – основа життєдіяльності організму. Дві фази
обміну речовин: катаболізм та анаболізм (20 балів)
а) дві фази обміну катаболізм та анаболізм (5 балів)
б) біологічне окиснення як основна стадія катаболізму (7 балів)
в) особливості реакцій матричного синтезу ДНК, РНК і білків (8
балів)
А) О́ бмін речови́ н або метаболі́зм — сукупність хімічних
реакцій, що відбуваються в живих організмах. Метаболізм
поділяється на дві гілки: катаболізм (дисиміляція або
енергетичний обмін), що включає реакції розщеплення
складних органічних речовин до простіших, яке супроводжується
їх окисненням і виділенням корисної енергії,
та анаболізм (асиміляція або пластичний обмін) — реакції синтезу
необхідних клітині речовин, у яких енергія, отримана у
катаболічних реакціях, використовується. Майже всі метаболічні
реакції
пришвидшуються ферментами — каталізаторами білкової природи
. Анаеробні процеси окиснення мають місце і в організмах
Б) ОКИСНЕННЯ БІОЛОГІЧНЕ — аеробне та анаеробне
перетворення біологічних субстратів у живому організмі, яке
супроводжується вивільненням енергії. Прикладом аеробного
перетворення є деякі реакції гліколізу, зокрема окиснення
фосфогліцеринового альдегіду до 1,3-дифосфогліцеринової
кислоти. Перетворення ацетатної кислоти (СН3СО-SkoA) до
вуглекислоти і води в циклі трикарбонових кислот (див. Цикл
трикарбонових кислот) — приклад аеробного окиснення.
Більшість процесів окиснення в організмі супроводжується
відщепленням Гідрогену від окиснюваного субстрату, тобто
окиснення здійснюється шляхом дегідрування органічного
субстрату. Окиснення білків, вуглеводнів і ліпідів
(див. Пероксидне окиснення) найчастіше починається з їх
дегідрування. Одним із шляхів окиснення є приєднання Оксигену,
який входить до складу молекул води. Так, окиснення жирних
кислот (див. Жирні кислоти, Вищі жирні кислоти), амінокислот у
відповідні оксикетокислоти здійснюється спряженням процесів їх
дегідрування та гідратації (див. Спряжені реакції). Напр. втрата
атома Гідрогену масляною кислотою призводить до утворення
кротонової кислоти, а остання, гідратуючи, перетворюється у α-
кетомасляну кислоту, яка внаслідок дегідрування перетворюється
на ацетоацетатну кислоту (див. Альдегідо- і кетокислоти). У
клітинах багатьох нижчих організмів у процесі окиснення різних
сполук відщеплений Гідроген акцептується цілою низкою
субстратів, внаслідок чого утворюються різноманітні продукти
відновлення, які мають значний запас енергії. Прикладом цього
може бути алкогольне бродіння у дріжджових клітинах, у процесі
якого атоми Гідрогену переносяться з фосфогліцеринового
альдегіду на ацетальдегід з утворенням етилового спирту без
участі атмосферного кисню, тому воно називається анаеробним
(див. Бродіння).
вищих живих істот та людини. До них належать гліколіз, обмін
гліцерину, окисне дезамінування деяких амінокислот та багато
інших процесів.
В) Матричний синтез. Важливою особливістю хімічних процесів,
що відбуваються в живих системах, є реакції матричного синтезу.
Що це за реакції? У техніці й поліграфії термін матриця (від лат.
матрікс — початок, джерело) означає зразок, модель, штамп,
шаблон, форму, інструмент, що використовують для серійного
виробництва однакових предметів, наприклад монет. Так само
внаслідок реакцій матричного синтезу з одних біологічних
молекул, які слугують матрицею, «відливається» безліч однакових
молекул-копій.
Слід зазначити, що реакції синтезу в неживій природі — взагалі
щось рідкісне й надзвичайне, а такий складний процес, як
матричний синтез, що обов'язково повинен каталізуватись
спеціальними ферментами, за межами клітини просто
неможливий. Саме тому чимало вчених вважає, що важлива
відмінність живого від неживого — це не просто наявність обміну
речовин, а саме реакції матричного синтезу.
Завдяки реакціям матричного синтезу в клітині відбувається
синтез усіх біополімерів, за винятком полісахаридів, ланцюги
яких, як ви, напевно, пам'ятаєте, на відміну від інших,
утворюються з однакових мономерів.
Синтез ДНК. Процес синтезу ДНК розпочинається перед поділом
клітини й зумовлений необхідністю утворення нового
полінуклеотидного ланцюга, який синтезується в повній
відповідності до «матриці» старого ланцюга, тобто за принципом
комплементарності: навпроти нуклеотиду А старого ланцюга
розміщується нуклеотид Т нового (або навпаки), а навпроти Ц —
відповідно Г (або також навпаки). Саме тому синтез ДНК
називають реплікацією (від. лат. реплікаціо — відбиття
Відбувається він у такій послідовності. Спочатку під дією
спеціальних ферментів подвійна спіраль розкручується й
утворюється реплікативна вилка. Майже відразу завдяки ферменту
ДНК-полімеразі починається ферментативне складання нових
полінуклеотидних ланцюгів. Причому на різних ланцюгах ДНК
синтез відбувається неоднаково. На першому ланцюзі синтез
полінуклеотидів триває безперервно — від початку розкрученої
ділянки до кінця. На другому ланцюзі синтез відбувається з
деяким запізненням і спрямований у протилежний бік: спочатку
збираються невеликі блоки, що згодом «зшиваються» в єдиний
ланцюг.
Особливостями матричного синтезу є точність копіювання та
висока швидкість перебігу реакцій. Надійність копіювання — це
надзвичайно важлива властивість процесу реплікації.
Біосинтез білка. Цей процес доволі непростий та складається з
трьох головних етапів.
Перший етап — транскрипція (від лат. транскріпціо —
переписую), або синтез РНК за матрицею ДНК (іл. 21.2).
Другий етап — процесинг (від англ. process — хід, рух). Так
називають «визрівання» матриці іРНК, яке безпосередньо передує
синтезу поліпептидних ланцюгів (іл. 21.3). Що таке визрівання
іРНК і для чого воно потрібне? Слід зазначити, що гени
еукаріотних організмів мають переривчасту будову й відрізки
гена, які кодують амінокислотні послідовності — екзоті (від грец.
екзо — зовні), — чергуються з ділянками ДНК, які не несуть
генетичної інформації, — інтронами (від лат. inter — поміж). Тому
на другому етапі синтезу білка відбувається «редагування»
послідовності: спочатку на перший стадії з неї вирізаються
інтрони, а екзони на другій стадії за допомогою спеціальної
ферментної системи «зшиваються» в одну більш коротку нитку
іРНК.
Третій етап — трансляція, або синтез білка за матрицею
іРНК. Процес синтезу поліпептидного ланцюга являє собою
переписування інформації з «мови» нуклеїнових кислот на «мову»
білків і тому має назву трансляція (від лат. трансляцій —
перенесення). Відбувається цей процес у такий спосіб. Ядерна
іРНК за допомогою спеціальних білків крізь пори в ядерній
оболонці виходить у цитоплазму клітини. Далі по каналах
шорсткої ендоплазматичної сітки вона транспортується на те місце
клітини, яке потребує білок, амінокислотний склад якого вона
кодує.
4. Практичні методи навчання (25 балів)
а) класифікація практичних методів навчання (5 балів)
б) характеристика практичних методів навчання (8 балів)
в) складіть схему уроку із використанням практичних методів
навчання на тему: “Австралія: фізико-географічне положення ”. 7
клас (12 балів)
А) Практичні методи. Дані методи навчання засновані на
практичної діяльності учнів. До них відносяться вправи,
лабораторні та практичні роботи.
 Б) 1. Вправа - повторне (багаторазове) виконання розумового
або практичної дії з метою заволодіння ним або підвищення його
якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на
різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ
залежать від особливостей навчального предмета, конкретного
матеріалу, досліджуваного питання й віку учнів. За своїм
характером вправи підрозділяються на усні; письмові; графічні;
навчально-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять
розумову і практичну роботу.
шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю та ін. У будь-
якому випадку вчитель становить інструкцію, а учні записують
результати роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків,
схем, таблиць .
3. Практичні роботи. Вони проводяться після вивчення
великих тем, розділів і носять узагальнюючий характер.
Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з
навчальними машинами, машинами-тренажерами і репетиторами.

За ступенем самостійності учнів при виконанні виділяють

вправи: а) відтворюють - вправи по відтворенню відомого з
метою закріплення;

б) тренувальні - вправи по застосуванню знань у нових

умовах.

Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос

промовляє, коментує майбутні операції, то він
здійснює коментувальні вправи. Коментування дій допомагає
вчителю виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

2. Лабораторна робота - проведення учнями за завданням

вчителя дослідів з використанням приладів, застосуванням
інструментів та інших технічних пристосувань, тобто вивчення
учнями будь-яких явищ за допомогою спеціального обладнання.
Лабораторні роботи проводяться
в ілюстративному або дослідному плані. Різновидом
дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі
спостереження учнів за окремими явищами: ростом рослин,
розвитком тварин, погодою, вітром, хмарністю і т.п. У порядку
виконання лабораторної роботи також практикується доручення
школярам збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих,