Рівні та форми пізнання за

І. Кантом

Шевченко Софія, ФІТ 1-4

 Насамперед, що ж таке пізнання?
Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини,
зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого
розділу філософії, як теорія пізнання.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне
світу, чи здатна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне
відображення дійсності.

Пізнавати – значить розмірковувати, робити аналіз, приходити до певних висновків. На фоні

питання про рівні та форми пізнання слід виділити працю І. Канта "Критику здатності
розмірковувати". Ця книга Канта є основною його роботою, як за її значенням для розуміння
філософії самого Канта, так і за впливом, яке вона здобула в історії післякантівського німецького
ідеалізму.
 До І. Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх факторів. При цьому
людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї.

Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають результатом

людської (перш за все - розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама
випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції:

"Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із
принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання.
Розум повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами ... з іншого - з експериментами,
щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка
відповідати па запропоновані запитання".

Проте слід зазначити, що

агностицизм виявив важливу
проблему гносеології — що
я можу знати? Це питання й
стало провідним у праці
Канта "Критика чистого
розуму" і досі залишається
актуальним.
Аналогія з наслідками відкриття М. Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби
зрушив Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив
людину, поклавши край її пасивності. У чому значення цього перевороту?

 Кант дає більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням

реальності, не є перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю
створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом.

 За Кантом, людський розум може визнати надійним лише таке знання,

яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і
обґрунтував з необхідністю.

 У концепції і. Канта людина постає творчою та діяльною. При тому

чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв'язки з
дійсністю і, відповідно, - ширші знання.
«Коперниканський переворот» Канта був першим
варіантом обґрунтування у німецькій класиці принципу
активності.
Джерела пізнання за Кантом

Кант вважає, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які

нам надається реальність та які постачають матеріал для знання і пізнання,
та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а
це за Кантом означає, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та
вміє ними оперувати.

Чуття дають нам матеріал, який сам по собі неоформлений і

невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визначеного,
а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо для
того, щоб через це вже отримати знання.
Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий зміст.
Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття
накладенням на нього своїх форм.

Названі форми-категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його природою і

тому постають як «апріорні» - переддосвідні, позадосвідні. Тому вони і здатні
оформлювати чуттєві дані і бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Внаслідок цього
вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові.

чуття -> дають матеріал пізнання -> через чуття нам надається
реальність

розсудок -> продукує форми пізнання -> розсудком

осмислюється реальність
 Досвід

При людському погляді на світ ми бачимо у сприйнятті предмет (або явище,

феномен), який має певну визначеність того, що є результатом синтезу
апріорних категорій розуму та матеріалу чуття. Останні викликані дією
зовнішніх речей на органи чуття. Ця дія є, але вона не дає знань, а лише
збуджує нашу розумову активність.

Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами постає дещо
визначене в інтелектуальному сенсі. Наші навички здійснення подібних
синтезів Кант називає досвідом.
 Отже, досвід - це узгодження інтелектуальних форм і відчуттів, він дає предметне наповнення нашому
інтелекту. Значить, досвідчена людина – це не просто людина, яка багато чого бачила, а яка здатна це
побачене ще й перекласти у певні міркування та висновки.

Як вчить Кант, ми завжди бачимо те, що набуло визначеності в полі споглядання (що вже є результатом інтелектуального
синтезу). Річ поза сприйняттям, поза синтезом нам недосяжна і невідома. Роз'єднання речі та предмета дає змогу Кантові
побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ ​можна нескінченно пізнавати, перекладаючи її зміст у зміст
предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в
ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні форми її упорядкування та осмислення).
Висновки
Дякую за
увагу!