Professional Documents
Culture Documents
Лекція 2
Лекція 2
Змістовий модуль № 1
Лекція № 2
Тема. Філософія Стародавнього світу
1. Зародження філософської думки. Східний та західний типи культурного розвитку.
2. Своєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм.
3. Філософія Стародавнього Китаю. Конфуціанство і даосизм.
4. Антична філософія.
Література
1. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.1. Історико-філософський
вступ. Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 304с.
2. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.2. Онтологія. Гносеологія.
Соціальна філософія. Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 412с.
3. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.3. Семінарські заняття.
Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 304с.
4. Багнюк А.Л., Стародубець В.О. Філософія Ч.4. Практичні завдання.
Тернопіль: Видавець Стародубець, 2005. 416с.
5. Логвиненко В. Філософія : Навчально-методичний посібник. Л., 2012.
228 с.
6. Надольний І. Філософія: Навчальний посібник. К. : Вікар, 2008. 534 с.
7. Причепій Є., Черній А., Чекаль Л. Філософія : Підручник для студентів
вищих навчальних закладів. – К. : Академвидав, 2009. 592 с.
8. Сидоренко О. Філософія : Підручник. К. : Знання, 2010. 414 с.
9. Сілаєва Т. Філософія : Навчальний посібник. – Тернопіль : Астон, 2008. 360
с.
10. Щерба С. Філософія : Підручник. К. : Кондор, 2011. 548 с.
11. Ярошовець В. Філософія : Підручник. К. : Центр учбової літератури, 2010.
648 с.
Виклад лекційного матеріалу
1. Зародження філософської думки. Східний та західний типи культурного
розвитку.
Філософія виникає у полеміці з релігійно-міфологічними уявленнями, які існували
упродовж багатьох тисячоліть. Міфологічне мислення було засноване на відображенні
природи і людини крізь призму родових зв'язків. Всупереч цій традиції - безпосередньо
чуттєво-образного сприйняття дійсності - філософія висуває принцип опосередкованого,
раціонально обґрунтованого знання. Вона апелює не до повчання, переказу, а до
міркування, обґрунтування, логічного доведення і критичного осмислення усталених
уявлень. Саме з цього починається філософія, її розмежування з міфологією.
Філософія виникла у трьох центрах давньої цивілізації - у Стародавніх Греції,
Індії та Китаї. Відбулося це майже одночасно у середині першого тисячоліття до нашої
ери. Пориваючи з міфологією, філософія як «самосвідомість культури» не втрачає
глибинного зв'язку з культурною традицією. Так, до нашого часу філософія є виразом або
східного, або західного типу культури.
Сьогодні особливо гостро стоїть питання про діалог двох культур, про їх
взаємозв'язок та взаємодоповнення. Кожна з цих культур має свої переваги і свої недоліки.
Причому Схід і Захід у даному контексті не є поняттями суто географічними. В історії
траплялося, що культура європейської країни набувала рис культури східного типу, а
країна Сходу ставала іноді зразком західного розвитку. Культура східних слов'ян постає
як унікальний збіг східної та західної традицій. Ця особливість знайшла своє
2
шлях до добра лежить через розум. Вказати шлях до істинного знання і є завданням
філософа, вважав він.
Бесіди, діалог, суперечка, інтелектуальні змагання, що спираються лише на
аргументи розуму, - це нормальний стан мислячих людей. Саме у бесідах та дискусіях
сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала у наступному- істина не
знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується між
людьми, які спільно шукають істину.
Діалектика як метод пізнання у Сократа набуває форми мистецтва управляти
пізнанням, управляти діалогом, стикати протилежні точки зору через вміння правильно
задавати питання. За допомогою правильно підібраних питань він визначав слабкі сторони
у знаннях та позиції свого опонента, виявляв протиріччя в його твердженнях. Сократичні
бесіди виховували вміння висловлювати і обґрунтовувати свою точку зору, піддаючи
кожну ідею відкритому і всебічному обговоренню. Пошук істини передбачає за Сократом,
не тільки критичне ставлення до позиції іншого, але й вміння давати критиці власні
думки. Справжнє знання не можна просто отримати чи запозичити, воно завжди є
особистим досягненням, результатом власних зусиль. Цей спосіб міркування й досягнення
істини філософ називав «майєвтикою», тобто повивальним мистецтвом (Сократ своєю
бесідою приймав «пологи пізнання», допомагаючи істині з'явитися на світ).
Найвідомішим учнем Сократа був Платон (428-347 рр. до н. е.). Платону було 28
років, коли Сократа стратили. Смерть вчителя стала своєрідним поштовхом для творчості
Платона, породила новий погляд на свії – платонівськии ідеалізм. Світ ніби розколовся
для нього на дві частини - нематеріальний світ, сповнений зла і несправедливості, а тому
не реальний несправжній, і світ надчуттєвий, вічний і досконалий. Той світ, де
праведний повинен вмерти за правду. Основні проблеми, які розв’язує Платон у своїй
філософії, відображені в його вченні про «ідеї» в теорії пізнання, у концепції людини, а
також у вченні про ідеальну державу.
Вчення про «ідеї», посідає головне місце у філософській системі об’єктивного
ідеалізму Платона. Термін «ідея» («ейдос») означає зразок, первообраз або сутність
певної речі. Кожна річ, кожне явище має внутрішню природу, незмінну основу, сутність.
Є багато людей, але сутність «бути людиною» - єдина, існує безліч речей та предметів
білого кольору, але існує єдина універсальна, загальна їм всім форма - «білість» кожний
добрий вчинок є відбитком добра як такого, самої ідеї добра. Подібно до того, як людина
має душу, так і речі природного світу мають свої душі. Душа – це «ідея», «ейдос», їх
сутність.
15
Завдання філософії, справедливо вважав Платон, якраз і полягає в тому, щоб через
конкретну різноманітність чуттєвосприйнятого світу побачити глибинне, внутрішнє,
суттєве і надчуттєве. Сутність всього прихована від чуттєвого знання і осягається
тільки розумом. Особливість платонівського ідеалізму полягала в тому, що він відривав
ці сутності, надчуттєві форми від самих речей, проголошував їх об'єктивне, незалежне
від людської свідомості, і від самих конкретних речей, існування в окремому,
недоступному чуттєвому досвіду світі Поряд із видимим, мінливим і безкінечно
різноманітним існує інший, надчуттєвий світ. Первинним, по- правжньому існуючим,
реальним світом, за Платоном, є світ вічних і незмних сутностей, світ «ідей». Він є
своєрідним планом, відповідно до якого оформлюється матеріально-чуттєвий світ. Саме
ідеї є першообразами всіх речей, поскільки визначають, «породжують» їх, а
матеріальний світ лише бліда, спотворена копія, тінь, невиразний відбиток вічних,
незмінних, досконалих «ідей».
Теорія пізнання Платона тісно пов'язана з його вченням про «ідеї» істина,
стверджує він, можлива лише про сутність речей, про «ідеї». Справжнє знання є
осягненням духовних сутностей. Чуттєве пізнання може дати лише уявлення,
припущення. Але виникає питання, яким чином людина що належить до емпіричного,
матеріально-чуттєвого світу отримує знання про світ ідей. Тут Платон звертається до
поняття душі. Душа як ідеальна сутність є вічною і досконалою, а звідси - вона повинна
була до існування у людському тілі перебувати у світі «ідей», споглядаючи їх. Знання про
«ідеї» таким чином, душа приносить з попереднього існування. Тому-то Платон казав:
«Немає навчання, є лише спогади». Крім того, щоб відбувся спогад ейдосів (ідей) завдяки
здатності умогляду, сама ця здатність повинна бути належним чином розвинена. Щоб така
здатність реалізувалася необхідний певний метод пізнання. Таким методом мислення
Платон вважав діалектику як мистецтво ставити питання і давати на них відповіді. Тільки
таким шляхом людина може досягти мудрості.
Платон розрізняє три види знання:
1. Гадка («докса», «доксичне знання») – це знання приблизне, ймовірне,
засноване на чуттєвому сприйнятті чи уяві.
2. Раціонально-логічне («епістеме», епістемне) – більш досконале аніж гадка
дискурсивне знання, тобто обґрунтоване логічне міркування;
3. Мудрість («софійне» знання) є вищим діалектичним типом знання, що
спирається на інтуїтивне (умоглядне) осягнення істини.
Вчення про людину у Платона засноване на загальному для античної філософії
уявленні про тотожність людини (мікросвіту) і Космосу (макросвіту). Але людина
16
істотно відрізняється від простих складових частин Всесвіту, бо має не тільки тіло, але й
душу. Причому людська душа має три складових - розумний початок, вольовий і
чуттєвий. Життя людини повинно перетворитись на турботу про душу, її очищення від
пристрастей.
Вчення про ідеальну, досконалу державу Платона. Оригінальні думки Платона у
трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою,
Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала
назву «ідеальна держава Платона».
Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного
устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця
соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна
нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у
мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота якої в
мужності, – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і
ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така
держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня
мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її
кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива. бо в ній усі служать її як певній
цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших
Великим учнем Платона був Аристотель. Якщо для філософії Платона була
притаманна релігійна спрямованість, віра у потойбічний світ, то Аристотель зосереджує
увагу на емпіричному світі речей і явищ. «Платон мені друг, але істина дорожча».
Аристотель зробив першу спробу в європейській історії узагальнення і
систематизації всіх наукових досягнень свого часу, а також вперше в історії людської
думки створив класифікацію наук. він розділяв науки на три великі групи:
теоретичні науки, тобто ті, які ведуть пошук знання ради нього самого; до них
відноситься фізика (разом з психологією), метафізика і математика.
практичні науки, які здобувають знання ради досягнення морального
вдосконалення (етика і політика);
науки продуктивні, мета яких - творчість (поетика і риторика)
Логіка не виділяється окремо, а вважається необхідною складовою всіх наук. Вона
служить підготовкою і вступом (пропедевтикою) до всього кола досліджень. Її мета –
дисциплінувати мислення, надати йому надійні засоби для доведення думок і запобігти
можливим помилкам. Чи не найважливіша історична заслуга. Аристотеля полягала саме
у створенні логіки, тому Аристотеля традиційно вважають «батьком» логіки. Якщо
17