УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФИЯ,

ЯК НАДБАННЯ ЛЮДСТВА
Українська філософія - це невід’ємна частина
національної культури, виявом народного духу.
■ Для розуміння української філософії потрібно починати
з огляду тих етнічно-культурних підвалин, на яких ця
філософія виростає. Ці підвалини можна назвати
«народним світобаченням», «етнічною ментальністю»,
«ду­хом народу» тощо. На думку Чижевського, народний
характер і світогляд «виявляється в тім, що цей народ в
світі любить, чого в житті він уникає, що в людині
найвище оцінює, до чого ставиться негативно».
Безумовно, народний характер не є чимось незмінним.
Тим не менше є певні усталені елементи етнічної
ментальності, які накладають свій відбиток на сам стиль
мислення, на спосіб філософування в певній культурі.
Дослідники найчастіше називають основною і
визначальною рисою української культури її :

■ «Межовий» характер української культури виявляється в її відкритості, у вмінні і

здатності «почути іншого», органічно включити в себе досягнення інших культур,
бути тлом взаємодії та діалогу різних культур. «Культура толерантності», якою є
українська культура, зумовила і таку типову рису українського характеру, як
неагресивність, довірливість, дух терпимості, відсутність національної зневаги.
Дослідники вказують і на такі рисці українського менталітету, як естетизм, ліризм,
емоційно-чутливий характер (кордоцентричність), індивідуалізм, волелюбність,
демократизм в суспільному житті, шанобливе ставлення до природи тощо. Разом з
тим зворотнім боком толерантності виявилися покірливість долі і комплекс
неповноцінності, «провінційності», а волелюбність часто межувала з готовністю
до анар­хічних настроїв і схильністю до крайностей. Усі ці типові риси української
ментальності обумовили і характерний тип філософування в Україні.
 Важливою рисою української філософії є:

Спосіб філосо­фування, тобто вияв філософських пошуків і

філософських ідей в формах, які торкаються не лише розуму, але й
серця людини. Сполучення філософських ідей з художньою
виразністю, з символічно-образними формами було обумовлено
високим рівнем філософічності всієї української культури і
особливо - літератури.
 Періоди розвитку філософії
■ Князівська доба. Філо­софія у цей період ще не
виокремилася як специфічна форма духовної куль­тури, вона
була включеною в єдиний культурний комплекс української
ду­ховності, що складався з сукупності релігійних
(богословських), філософсь­ких, етичних, естетичних ідей.
Духовним джерелом філософської думки того часу була
антична спадщина і патристика (твори отців церкви - Іоана
Златоуста, Григорія Нісського, Василія Великого, Григорія
Богослова, та ін.). Крім перекладів біблійних книг, античних,
візантійських, болгарських авторів, творів отців Церкви та їх
тлумачень, з'являються і оригінальні твори мислителів
Київської Русі. Серед них потрібно назвати «Слово про
Закон і Благодать» Київського митрополита Іларіона,
проповіді Кирила Туровського, «Послання пресвітеру Фомі»
Климента Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха,
Слово о полку Ігоревім», «Повість временних літ», «Житіє
Феодосія» Нестора, «Слово про віру варязьку» Феодосія
Печерського та інші.
■ Пе­ріод романтизму (XIX - поч. XX ст.). Особливої ролі у філософії цього періоду набуває соціально-
філософська проблематика, зокрема проблема співвідношення особистості і суспільства, людини і нації. Не
менше значен­ня має у цей період і екзистенціально-антропологічна проблематика. Духов­ну атмосферу
України цього періоду обумовили дві впливові європейські культурні традиції - просвітництво і романтизм,
причому саме романтична течія стала домінуючою, оскільки вона найбільше відповідала самій сутності
української духовності.
■ У філософії періоду романтизму переосмислюється образ людини і природи. Просвітницькому уявленню
про природу як складному механізму протиставляється образ природи як одухотвореного, живого цілого. У
природі вбачається джерело творчого натхнення, вона починає розглядатися крізь призму людських
переживань і настроїв. У розкритті таємниць природи і людської душі віддається перевага не розуму, а
почуттям, художній уяві, підсвідомим виявом людської душі, які вкорінені, зокрема, в народному дусі, його
мудрості і творчості.
■ Романтичні ідеї найбільше виражені в творчості М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Костомарова, П.
Юркевича, Д. Донцова. Особливістю українського романтизму стає його зв'язок з «філософією на­ціональної
ідеї», а також і релігійне забарвлення, прагнення поєднати ан­тропологічні, соціальні, національні ідеї з
ідеями християнства.
■ Найбільш значним центром філософської думки першої половини XIX ст. стає Київська духовна академія, а
пізніше - Київський університет, в яких формується Київська релігійно-філософська школа (її
представниками були С. Гогоцький, О. Новицький, П. Юркевич та ін). П. Юркевич став одним з
найвидатніших постатей філософії періоду романтизму.