Історичний портрет Олександра Шумського

Олександр Шумський народився 2.12.1890 у селі Стара Борова на

Житомирщині народився Олександр Шумський, український політичний
діяч.
Із 1908-го входив до складу Української соціал-демократичної спілки.
Протягом 1917-1919 років – член Української партії соціалістів-
революціонерів. З весни 1919 р. до 1920 р. входив до Української партії
комуністів. Після розпуску партії увійшов до складу КП(б)У та був обраний
членом ЦК. Належав до партійної групи, яка вимагала самостійності
КП(б)У від Комуністичної партії Росії. У 1919 р. – нарком освіти в
українському радянському уряді Християна Раковського, 1920 р. – нарком
внутрішніх справ, 1921 р. – представник Української СРР у Польщі.
Після повернення до України Олександр Шумський в 1923-1924 роках
керував відділом агітації та пропаганди КП(б)У. З вересня 1924 р. по
лютий 1927 р. – нарком освіти УРСР, активно проводив політику
українізації.
Під час зустрічі з Йосифом Сталіним у жовтні 1925-го поставив питання
про усунення Л. Кагановича з посади очільника ЦК КП(б)У та заміщення
його українцем В. Чубарем. У листі «Товаришу Кагановичу та іншим
членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 року Сталін поклав на
Шумського відповідальність за поширення антиросійських настроїв в
Україні.
З іменем Шумського був пов’язаний національний ухил − «шумськізм».
Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому
(1926) пленумі ЦК КП(б)У Олександр Шумський визнав «помилковість»
своєї позиції. Звільнений з посади наркома освіти 1927 року й висланий
до Москви на другорядну роботу в профспілці.
Заарештований 13 травня 1933 року за звинуваченням в участі в
Українській військовій організації. Засудили до 10 років виправно-
трудових таборів на Соловках. Міру покарання замінено на 10 років
заслання до м. Красноярськ.
Помер 18 вересня 1946 року. Реабілітований 11 вересня 1958 року
 Історичний портрет Миколи Скрипника
25 січня 1872 – с. Яснувате, Катеринославська губернія, народився
український професійний революціонер Микола Скрипник.
Зразковий більшовик-підпільник, людина міцної волі, загартований
небезпеками, адже 15 разів заарештовувався, 7 разів перебував у
засланні, загалом був засуджений на ув’язнення строком до 34 років і
один раз — до страти, 6 разів утікав із царських казематів.
Комуніст-ортодокс обіймав чимало державних посад:
 голова Народного секретаріату (уряду більшовицької УНР),
 нарком внутрішніх справ, юстиції та генеральний прокурор,
 голова Держплану УСРР.
Як особистий ворог товариша Сталіна, він їздив на ділові імпрези з
перекладачем і виступав тільки українською мовою (у свій час він вчився
у Технологічному Інституті в Петербурзі, російською володів краще, ніж
рідною).
Однак в Історію він увійшов саме як нарком освіти (1927—1933), який
провів гігантську роботу на ниві національно-культурного розвитку
України та сприяв запровадженню українізації. Під його керівництвом
була завершена українізація преси (наклад україномовних газет у 1933 р.
сягнув 3,5 млн. примірників), початкового та середнього шкільництва,
значною мірою було українізоване викладання у вищій школі (в установах
Всеукраїнської академії наук послуговувалися тільки українською мовою).
З ініціативи Миколи Скрипника було здійснено спроби поширити
українізацію на етнічно українські території РРФСР. Він бажав, щоб в
історично україномовних Курській, Воронезькій, Саратовській областях,
Ставропольському краї, на Кубані було запроваджено україномовне
шкільництво, театр, пресу тощо.
Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (за участю вчених із Варшави,
Львова, Праги) правописну конференцію, внаслідок якої був
опрацьований так званий "скрипниківський" правопис, затверджений у
1928 р., що усував русифікаційні впливи з української мови. Цей правопис
ще мав назву "Голоскевича", яким послуговується діаспора та три (не
українські) телеканали в Україні.
Вранці 7 липня 1933 р. у м. Харків на засіданні політбюро його члени
накинулися на Скрипника, вимагаючи покаяння за "мовне шкідництво", він
зрозумів, що вже нічого змінити не можна.
Після цього засідання Скрипник зайшов у власний кабінет і поставив
крапку на існуванні. Помер 61-річний Микола Скрипник на руках у Косіор
 Історичний портрет Василя Липківського
Василь Липківський з’явився на світ 20 березня 1864 року в невеликому
селі Попудня, Липовецький повіт (сьогодні це Черкаська область) в сім’ї
священика. Спочатку здобував освіту в Уманській бурсі, а потім по її
закінченню вступає до Київської духовної семінарії.
У 1885 році майбутній митрополит починає навчання у Київській духовній
академії. Даний навчальний заклад, в ті часи відзначався досить високою
розумово – інтелектуальною атмосферою.
10 червня 1889 року він захищає дисертацію та отримує ступінь –
кандидат богослов’я. Після того, як навчання в Академії закінчилося –
його призначили законовчителем спочатку в Шполянському , а згодом в
Черкаському міському училищі та Черкаській чоловічій прогімназії.
Довідник цікавих фактів та корисних знань
У 1891 році Василь Липківський приймає сан священика та став
настоятелем в Липовецькому міському соборі, зайнявши місце свого
батька, який проправив там довгий час. Протягом двох років, а саме 1900
року та 1901 року його обирали секретарем на Київських з’їздах
єпархіального духівництва. Василь Костянтинович був знаний не тільки за
своєю проповідницькою діяльністю, а й своїми численними статтями у
пресі.
В 1903 році родина Липківських переїжджає на постійне місце проживання
у єпархіальну столицю. Саме тут Василь Костянтинович плідно працював
на педагогічній стежці, отримавши посаду директора Київської церковно-
учительської школи, яка тільки-но відкрилася.
Але вже у 1905 році Липківського усувають від роботи виклада у зв’язку із
звинуваченнями в «українофільстві» та «ліберальних поглядах» й
призначили його настоятелем Солом’янської парафії та Свято-
Покровської церкви у передмісті Києва.
Починаючи з буремного 1917 року Василь Липківський стає одним із
провідних лідерів, які очолюють український церковно-визвольний руху,
борючись за утворення Української Автокефальної Православної Церкви.
Хоча з приходом більшовиків до влади робити все стає важче, а
переслідування та покарання стають жорсткіші.
23 жовтня 1921 року, одного недільного дня, було одноголосно обрано
протоієрея Василя Липківського, на посаду першого духовного
митрополита Київського та всієї України. Він активно розбудував духовне
життя в України, борючись за те, щоб служба та церковні книжки книги
були виключно українською мовою. За це він і постраждав. Більшовицька
влада, борючись з «українофілами», зробила все, щоб зупинити це.
Василь Костянтинович не раз сидів у в’язницях, був звільнений з посади
настоятеля парафії та цілих 10 років перебував у сильних злиднях. Від
голодної смерті його рятувала грошова допомога з Канади, від давнього
друга, українського священика в діаспорі.
Врешті-решт, НКВС зробило свою справу. Першого митрополита
української православної церкви розстріляли 27 листопада 1937 року.