Василь Стефаник.

Життя та творчість.
Психологічна новела
«Камінний хрест»
Десятикласники!
Сьогодні на уроці ви:

• познайомитесь із життям та творчістю Василя Стефаника;

• дізнаєтесь, що таке експресіонізм як напрям, якими є його риси;
• прочитаєте та проаналізуєте новелу Василя Стефаника
«Камінний хрест», дослідите композицію твору, образи героїв та
проблематику
• розкриєте образи-символи твору, їхню роль у новелі;
• визначите риси експресіонізму у творі;
• вдосконалите навички роботи з епічним твором, вміння
працювати з текстами;
• висловите власні думки з приводу тексту твору Василя
Стефаника «Камінний крест», його місця в авторському доробку
та українській літературі.
 Василь Стефаник
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів Івано-
Франківської області в сім'ї заможного селянина Семена Стефаника. Змалку був дуже
відданий матері, цю любов проніс через усе життя. Батько був працьовитим, але
мав непростий, авторитарний характер. На освіту сина грошей не шкодував, але
долю спланував сам, не зважаючи на його думку чи бажання. Дитячі роки Василя
Стефаника пройшли в атмосфері прадавніх традицій і звичаїв Покуття, тоді ж
пізнав таємничий світ народних пісень, казок, легенд, переказів, познайомився з
селянським побутом. Змалечку пас овець, їздив з батьком у поле. Мав двох рідних
братів та двох сестер. Від матері та старшої сестри Марії навчився співати.
Навчався у Стефаник у Русівській початковій школі, згодом в гімназії в Коломиї.
Навчання там проводилося німецькою та польською мовами, українська була під
забороною, там панувала задушлива атмосфера, насаджувалися вірнопідданські
погляди. Гімназія крім формального навчання нічого не давала. Тож групи гімназистів,
які прагнули справжньої освіти й покращення своїх знань, створили таємний гурток.
Серед його учасників були однокласники Стефаника, майбутній письменник сатирик
Лесь Мартович, і трохи молодший за них Іван Семанюк, що ввійшов у літературу під
ім'ям Марко Черемшина. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед
селян, зокрема, організовували читальні. Саме у цей час Стефаник-гімназист починає
пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без
підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання:
«Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889).
 Василь Стефаник
Із легкого слова Івана Франка, учасників гуртка назвали «Покутською трійцею». Ось
як про них відгукувався Іван Якович: «Переважно хлопські сини походженням,
соціалісти з переконання, молоді письменники, взялися малювати те життя, яке
найліпше знали, — сільське життя».
У 1890 році через участь у «Покутській трійці» Стефаника виключили з Коломийської
гімназії. Тому освіту продовжив у Дрогобицькій гімназії імені Франца Йозефа. Тут
майбутній письменник знову поринув у громадсько-культурну роботу — вже як член
селянської «Українсько-руської радикальної партії», заснованої у 1890 році Іваном
Франком та Михайлом Павликом.
Як вже було сказано, батько Стефаника був досить авторитарним у своїх рішеннях.
Тому після Дрогобицької гімназії за волею батька Стефаник вступив на медичний
факультет Ягеллонського Університету в Кракові. Але з тією медициною «вийшло
діло без пуття», визнав сам Василь. Замість студіювання медицини він починає
«Покутська трійця» — умовне
об'єднання трьох українських шукати себе — поринає в літературне і громадське життя Кракова. Саме в
письменників Леся Мартовича, студентські роки Стефаник формується як письменник — особливо багато читає,
Василя Стефаника та Марка пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими
Черемшини. Назва походить від
регіону, оскільки усі троє походили з письменниками. А також бере активну участь у політичній боротьбі: виступає на
Покуття. селянських мітингах, викриває антинародний характер державних інституцій, за що
в 1895 році його заарештовують.
Василь Стефаник
Попри арешт, Стефаник і далі продовжує політичну діяльність, зокрема, 1897
року віддає багато сил передвиборній боротьбі в Галичині, стає свідком
жорстоких репресій над непокірними селянами, сам зазнає переслідувань.
Активно займаючись громадсько-політичною діяльністю, а також публікуючи
власні публіцистичні статті й художні твори, Стефаник поступово втрачає
зацікавлення медициною і зрештою у 1900 році покидає університет.
Якщо говорити про творчість Стефаника, то вони лише з часом принесли йому
популярність. На початку літературні видання часто відмовляли в публікації.
Лише після першого видання збірки «Синя книжечка» в 1899 про нього починають
говорити як про «новий подих» в українській літературі. Стефаника зустріли із
захопленими відгуками найбільші авторитети української літератури.
Леся Українка писала, що Стефаник «так само, коли ще й не більше, близький до
селян, до їх мови і світогляду <…>, що почав свою літературну діяльність на
Буковині і що з перших кроків був дуже прихильно прийнятий критикою і
публікою. <…> Чи то яскравість талану, чи приступність сюжетів зробили
його одразу популярним».
Відгукувався про письменника і Михайло Коцюбинський: «Та невеличка книжечка
так мене захопила, що я довго носився з нею і не міг заспокоїтись».
 Василь Стефаник
Писав письменник добре, але не багато, сюжети для творів брав переважно з
реально життя. Для Стефаника писання літературного твору було важким
священнодійством: «Я писав те, що серце співало… Кажуть, я песиміст. І все
те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі
сльозами мішалися. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть
гриміти, як грім, і світити, як зорі — то це оптимізм».
Та попри літературу основною діяльністю Стефаника була політика, він
засновує читальні «Просвіти», як член Радикальної партії, агітує на виборах,
виголошує промови на вічах. Важливою віхою у житті Стефаника була подорож
1903 року до Полтави на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському.
1904 року Василь Стефаник одружився з дочкою священика, посла Галицького
сейму Кирила Гаморака, Ольгою Гаморак. Весілля відбулось 26 січня у ресторані
львівського готелю «Ванда», де були присутні Іван Франко, Лесь Мартович,
Марко Черемшина, Володимир Шухевич. Після одруження Стефаник оселився у
селі Стецева поблизу Русова на господарстві тестя, займався сільським
господарством. Активізує громадську діяльність: як кандидат у посли
австрійського парламенту, 1908 виступає в населених пунктах округу, зокрема у
Заліщиках, Добрівлянах, Торському, виграє вибори.
 Василь Стефаник
З 1910 року разом з дружиною й трьома синами переїхав до рідного села, у якому жив
до кінця свого життя. З 1908 й до розвалу Австро-Угорщини був депутатом
австрійського парламенту від радикальної партії. Уся його громадсько-культурна
діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу західноукраїнських
земель, відчуття кровної спорідненості з усім українським народом.
Важким для письменника став 1914 рік: почалася Перша світова війна; воєнне
лихоліття збіглося з особистою трагедією: у лютому 1914 року померла дружина,
залишивши його з трьома малолітніми дітьми. Більше Стефаник не одружувався.
Попри це, громадську активність не припинив. Зокрема, брав найактивнішу участь у
відзначенні 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка: виступав на мітингах,
присвячених відкриттю пам'ятникам поетові, у Коломиї, Снятині, Вовчківці та ін. У
березні 1915 року за фальшивим доносом Стефаника було заарештовано, проте
завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час Стефаник
жив у Відні, де після тривалої перерви розпочав другий період своєї творчості.
Після Радянсько-української війни і поразки визвольних змагань письменник болісно
переживав крах своїх сподівань. Відрадою були звістки з Харкова, Канади, де
публікувалися його твори, з Праги, де вони перекладалися чеською мовою.
Письменник пильно стежив за подіями в підрадянській Україні, брав участь у
громадському житті: очолював місцеву «Просвіту», кооперативну спілку «Сільський
господар».
 Василь Стефаник
Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом,
його новаторські здобутки, радянський уряд з пропагандичною метою
призначив йому в 1928 році персональну пенсію, а в 1931 році у Харкові
відзначив 60-ліття з дня його народження. Проте Стефаник у 1933 році
відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений
голод і переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про цю ситуацію,
митрополит Андрей Шептицький призначив письменникові пенсію від
Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати
призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник
вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за
убієнних голодом українців. Останні роки життя письменник тяжко хворів,
переніс частковий параліч, трапляються часті серцеві напади, почалися
ускладнення з легенями. 7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі.
Валерій Шевчук про творчість Стефаника написав так: «Василя Стефаника
не можна читати, аби вбити час, аби приємно наладнувати себе до сну, аби
захопити себе на якусь хвилину. Василя Стефаника бере у руки той, хто
запалений бажанням пізнати світ, людину, її історію, передісторію,
таємницю її душі, її радості, муки, горіння, біль, жах і торжество.» І це
пов’язано з тим, що письменник творив в імпресіоністичній манері.
 Теорія літератури
Експресіонізм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька течія
модернізму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття як заперечення позитивістських
тенденцій реалізму та імпресіонізму, як критичне осмислення досвіду романтиків і символістів.

ОЗНАКИ ЕКСПРЕСІОНІЗМУ:

 зацікавленість глибинними психічними процесами;

 заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
 оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та
виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і
всеохопний пафос;
 суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
 символізм, художні деталі;
 бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві
при збереженні головних жанрів
 Василь Стефаник
Експресіонізм широко поширився в літературі країн Східної Європи. Наприклад, в Польщі в творчості Мічінського
та Станіслава Пшебишевського, з творчістю яких був добре знайомий Василь Стефаник, а про творчість
останнього навіть писав: «Станіслав Пшебишевський — сам великий і його великі товариші навчили мене
шанувати мистецтво».
У новелах творах Василя Стефаника переважають риси експресіонізму,
хоча більшість його творів пов’язані з темою українського села, у
розкритті якої він рішуче відійшов від реалістичної традиції: «Я писав
тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і
натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена». Одним із
найвідоміших творів Василя Стефаника є новела «Камінний хрест»
 «Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
 Якою є композиція твору Василя Стефаника «Камінний хрест»?
 Зі скількох розділів він складається?
 Хто є його головним героєм?
 Що нам відомо про Івана Дідуха? Зачитайте
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного
коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну;
на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну
шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як
нашильником.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили
виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако
з гори волочилися по землі...
А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений,
як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину
завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і
щонайгіршого над усе сільське поле. На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він
ярами та печерами під небеса, як страшний велетень. Ніхто не орав його і не
сіяв і межі ніякої на нім не було. Лиш один Іван узявся свою пайку копати і сіяти.
Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх.

• Чому Іван Дідух отримав таке прізвисько?

 «Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
 Що ще цікавого розповідає нам автор? Зачитайте
Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна
не важилася поступити на подвір'я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би
Іваниха хрестом стелилася, то не помогло.
• Яке враження справив на вас Іван?
• Що ми можемо сказати про риси його вдачі?
• З чого розпочинається другий розділ?
• Чому у хаті Дідуха була повна хата гостей?
• Як себе поводить Іван? Зачитайте
Не договорював і не пив до нікого, лиш тупо глядів на-вперед себе і хитав головою, як
би молитву говорив і на кожне її слово головою потакував.
То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на
беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього
черепочки давнього намулу і малює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той
камінь, мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам'яними очима
своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від
віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя.
Отак Іван дивився на людей, як той камінь на воду. Потряс сивим волоссям, як
гривою, кованою зі сталевих ниток, і договорював:
— Та дєкую вам красно, та най вам бог дасть, що собі в него жєдаєте. Дай вам боже
здоров'є, діду Міхайле...
• Як ви вважаєте, чому Івана порівнюють з каменем?
«Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
 Який настрій панував у хаті?
 Куди вирушає сім’я Дідухів?
 Як це описано у творі? Зачитайте
— А проше, газди, а озміть же без царамонії та будьте вібачні, бо ми
вже подорожні. Та й мені, старому, не дивуйтеси, що трохи втираю
на жінку, але то не задурно, ой, не задурно. Цего би ніколи не було,
якби не вона з синами. Сини, уважєєте, письменні, так як дістали
якесь письмо до рук, як дістали якусь напу, та як підійшли під стару,
та й пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нічо в хаті не
говорилоси, лиш Канада та й Канада. А як ні достинули, як-єм видів,
що однако ні муть отут на старість гризти, як не піду, та й єм
продав щодо крішки. Сини не хотє бути наймитами післі мої голови
та й кажуть: "Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам
хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси". Най їм бог
помогає їсти тот хліб, а мені однако гинути. Але, газди, де мені,
переломаному, до ходів? Я зробок — ціле тіло мозиль, кості дрихлаві,
що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!

• Чому сім’я Дідухів мусила покидати рідне село?

• Що ви знаєте з історію про еміграцію?
 «Камінний хрест». Тема еміграції у творі
Наприкінці ХІХ століття на Західній Україні, а також у деяких
інших країнах селяни у пошуках заробітків змушені були
покидати рідні землі та шукати кращої долі за кордоном.
Щороку багато сімей виїжджали до США, Канади, Аргентини,
Бразилії. У цей період народилося дуже багато емігрантських
пісень, коломийок, в яких оспівується доля емігрантів—важка
праця, тяжкі умови, безправність.
На Краківському вокзалі, проводжаючи земляків у далеку
Америку, Стефаник бачив сині, спечені губи, підпухлі від плачу
дитячі очі, чув захриплі від голосінь та зойків голоси матерів.
Новела «Камінний хрест» була написана 1899 року, герой якої
мав прототип, ним став Штефан Дідух, котрий жив у рідному
селі письменника. Письменник згадував: «Він дуже не хотів
покидати свого камінистого ґрунту, та діти, невістки і доньки
не давали йому жити. Він дійсно ще довго жив у Канаді, але
писав мені, що все чуже довкола нього і що його ферма йому не
мила, та його дітям добре поводиться». Проте головний герой
новели – не копія його прототипа, а типовий образ людини-
емігранта.
 «Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
 Що розповідає Іван односельчанам? Зачитайте
— Ви старому не дивуйтеси та не смійтеси з діда. Мені самому гей устид вам це казати, але здає ми си, що би-м гріх мав, якби-м
цего вам не сказав. Ви знаєте, що я собі на своїм горбі хресток камінний поклав. Гірко-м віз і гірко-м го наверх вісаджував, але-м
поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі
лишити.
Стулив долоні в трубу і притискав до губів.
— Так баную за тим горбом, як дитина за цицков. Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав,
та й взєв з собов у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не
перебаную… Оцеї ночі лежу в стодолі, та думаю, та думаю: господи милосердний, ба що-м так глібоко зогрішив, що женеш ні за
світові води? Я ціле житє лиш роб, та й роб, та й роб!.. Але господь милосердний знає, що робить. Нагадав-єм собі за свій хрест
та й мене геть відійшло, їй, як не побіжу, як не побіжу на свій горб! За годинку вже-м сидів під хрестом. Посидів, посидів довгенько
— та й якось ми легше стало…Аді, стою перед вами і говорю з вами, а тот горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й
виджу, та й умирати буду та й буду го видіти. Все забуду, а його не забуду. Співанки-м знав-та й на нім забув-єм, силу-м мав —
та й на нім лишив-єм.
Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі.
— Та я вас просю, газди, аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали. Будь котрий молодий
най вібіжить та най покропить хрест свіченов водицев, бо знаєте, що ксьондз на гору не піде. Просю я вас за це дуже грешно,
аби-сьте мені мого хреста ніколи не минали. Буду за вас бога на тім світі просити, лиш зробіть дідові єго волю.

 Що вам нагадує така промова?

 Якою є її настрій?
 Чому, на вашу думку, Іван Дідух залишив на горбі саме хрест?
 Що він може символізувати?
Символ камінного хреста у творі
Хрести, зазвичай, ставлять на могилах, тому він є одним із символів
смерті. Іван Дідух зводить хрест власними руками, бо розуміє, що на
чужину поїде лише його тіло, а душу свою він «поховав» на своєму
горбі, і тут, на рідній землі вона буде спочивати.
Також хрест вважають символом страждань, випробувань та
важкої ноші, адже на ньому розп’яли Христа. Хрест, поставлений
Іваном Дідухом – це символ втраченого щастя, важкої долі.
Ще одним закодованим смислом камінного хреста є й сам Іван, адже
ми вже знаємо, зо автор порівнює його з каменем до того ж
неодноразово. Камінь – це омертвіння душі Івана, засіб перенесення
стану людської душі на мертвий предмет. Тому в цьому контексті
камінний хрест – це пам’ятка про самого Івана.
«Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
 Чим продовжується твір після Іванової сповіді?
 Чому атмосфера, у якій люди намагаються розважатися, все одно якась
гнітюча та сумна?
 Хто зупиняє співи Івана та гостей?
 Що відбувається, коли Іван з дружиною, зібрані у дорогу, повертаються до
хати?
 Як вони вбрані?
 Чому на них гарний одяг?
 Як їх зустрічають? Зачитайте
Вийшли обоє.
Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла
над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий
був плач. Жінки заломили руки і так сплетені держали над старою Іванихою,
аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло ймив Івана за
барки, і шалено термосив ним, і верещав як стеклий.
— Мой, як-єс газда, то фурни тото катранє з себе, бо ті віполичкую як курву!
Але Іван не дивився в той бік. Ймив стару за шию і пустився з нею в танець.

 Який обряд це вам нагадує?

 Які тропи використовує автор для змалювання атмосфери?
 «Камінний хрест». Працюємо над змістом твору
• Чому, на вашу думку, Іван пускається у танок?
• Що це за танець? Зачитайте
За допомогою танцю Іван Дідух виражає не лише власні почуття
болю, трагізмом, але вступає у зв’язок з оточуючим світом. Полька
– динамічний танець, для якого характерна експресивна моторика:
міміка, пози, жести, рухи. Іван передає свої переживання танцем,
уникаючи слів. Цікавим є те, що цей останній танець у хаті Дідухів
танцюють лише його господарі, що є своєрідним танцем-
прощанням, таннцем-провісником смерті. Припинення танцю
письменник пояснює нестачею часу, однак це можна протактувати
і як одну з ознак поховального обряду, недарма Іваниха обчепилася
руками порога, адже це місце також є сакральним.
Поріг – символ початку і закінчення дому, місце перебування душ
предків рідної домівки. Сакралізація порога пов’язана з тим, що
колись під ним хоронили покійників, і наші пращури вірили, що під
ним живуть духи. Прощання Іванихи з порогом створює картину
прощання померлого із земним життям.
— Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!
Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки
пустити її живу з рук.
Вбігли сини і силоміць винесли обоїх із хати.
На подвір'ю Іван танцював дальше якоїсь польки, а Іваниха
обчепилася руками порога і приповідала:
— Ото-мси ті віходила, ото-мси ті вігризла оцими ногами!
І все рукою показувала в повітрю, як глибоко вона той поріг
виходила.
• У яких ще творах літератури ми зустрічалися з танцем?
• Що він значить в нашій обрядовості?
• Чому Іван, перебуваючи у такому настрої, танцює?
• Що це може означати та символізувати?
• Чим завершується твір?
• Зачитайте останню репліку Івана Дідуха. Як ви її розумієте?
Аж як усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбі,
то він трохи прочуняв і показував старій хрест:
— Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не
біси, є і моє, і твоє...
 «Камінний хрест». Композиція твору

Експозиція Розповідь про Івана Дідуха, його життя та працю

Зав’язка Гості у хаті Дідухів, село проводжає емігрантів

Кульмінація Син нагадує батькові, що пора їхати

Розв’язка Село проводжає Дідухів. Танець Івана з дружиною

 Символи новели «Камінний хрест»
 Чи дійсно новела Василя Стефаника «Камінний хрест» є експресіоністичним твором?
 Які риси експресіонізму у ній є? Чи багато у творі символів? Яких саме?

КАМІННИЙ ХРЕСТ  ГОРБ  МОГИЛА  ТАНЕЦЬ  ПОРІГ

Смерть наполеглива тяжка праця Кінець тілесного життя Розпач, предвісник смерті прощання, смерть
Страждання
Втрата
Відчай
Печаль
Пам’ять
Літературний аналіз твору

Тема: розповідь про українську еміграцію

на прикладі сім’ї Івана Дідуха, що
прощається з односельцями перед
від’їздом до Канади.
Ідея: показ єдності людини з рідною
землею
Рід: епос
Жанр: психологічна новела
 Цікаво знати
За мотивами новели Василя Стефаника «Камінний хрест» режисер Леонід Осика 1968 року на кіностудії
імені Довженка зняв однойменний фільм. Ця кінокартина отримала кілька високих нагород: 1968 р. –
диплом Валерію Квасу за найкращу операторську роботу; 1968 р. – диплом Бориславу Брондукову за
найкращу чоловічу роль; 1995 р. – перша премія Леоніду Осиці за роботу над фільмом «Камінний хрест»;
1997 р. – Державна премія України імені Тараса Шевченка режисеру Леоніду Осиці (за фільми «Камінний
хрест», «Захар Беркут», «Подарунок на іменини», «Гетьманські клейноди»).
Іменем Василя Стефаника названа премія в галузі літератури й мистецтва — найвища в Івано-
Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація
місцевим авторам.
Пам’ятники Василеві Стефанику є у його рідному селі Русів, у Львові, в Івано=Франковську, Снятині, а
також у місті Едмонтон (Канада).
Домашнє завдання
1) Законспектувати презентацію
2) Записати паспорт твору, йго
композицію
3) Підготуватися до тесту