Творча

спадщина
Василя Стефаника
Василь Стефаник почав писати твори
ще навчаючись в гімназії.
В той час в співавторстві з Лесем
Мартовичем він написав два
оповідання “Нечитальник” 1888 року та
“Лумера” 1889-го.
В свої студентські роки Стефаник займався публіцистичною
діяльністю. В період з 1890 по 1899 роки публікує статті:
"Жолудки наших робітних людей і читальні", "Народ",
"Хлібороб", "Громадський голос". У "Літературно-науковому
віснику" ряд статей: "Віче хлопів мазурських у Кракові",
"Мазурське віче у Ржешові", "Мужики і вистава", "Польські
соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza",
"Книжка за мужицький харч", "Молоді попи", "Для дітей", "Поети і
інтелігенція".
У 1896–1897 роках Василь Стефаник пише поезії у прозі і пробує
видати їх окремою книжкою під назвою "З осені", але так як ця
книжка не зацікавила видавців, він вирішив її знищити.
Декілька поезій у прозі, які залишилися в архівах друзів Стефаника,
були опубліковані після його смерті - "Амбіції", "Городчик до бога
ридав", "Вночі", "Ользі присвячую", "У воздухах плавають ліси",
"Чарівник", та інші.
У чернівецькій газеті "Праця" У 1897 році вперше
було опубліковано новели Стефаника – "Виводили з
села", "Лист", "Побожна", "В корчмі", "Стратився", "Синя
книжечка", "Сама-саміська".

1899 року опубліковано першу збірку новел "Синя книжечка" .

Вона принесла Стефаникові загальне визнання серед найбільших
літературних авторитетів, таких як Іван Франко, Леся Українка,
Михайло Коцюбинський та Ольга Кобилянська.
1900 року вийшла друга збірка Стефаника –
"Камінний хрест", у 1901р. – третя збірка "Дорога"
, а у 1905р. – четверта збірка "Моє слово". У цій
збірці була вперше надрукована новела "Суд",
яка стала завершенням першого періоду
творчості Стефаника.
У період війни, розпаду Австро-Угорської імперії починається
другий, менш активний період творчості Василя Стефаникаю
Цим початком вважають новелу “Діточа пригода”, яка була
опублікована 1917-го року. У цей же період була написана
новела “Марія”, присячена пам’яті Франку та ще 4 новели, які
разом увійшли в збірку “Вона - земля”, яка є п’ятою та була
видана 1926 року.
Під кінець власного життя Стефаник написав такі
автобіографічні новели, як: "Нитка", "Браття", "Серце",
"Вовчиця", "Слава йсу", "Людмила" та "Каменярі".