Єфименко Олександра

Яківна
 Життєпис
•Народилася у селі Варзуга в сім'ї колезького асесора Якова
Івановича Ставровського. У 1850 році сім'я Ставровських
переїхала до Архангельська. З 1857 по 1863 рік Олександра
Ставровська навчалася у Архангельському училищі для дівчат,
після закінчення якого отримавши атестат з відзнакою та фах
домашньої вчительки. Одразу ж після закінчення навчання почала
працювати в Холмогорському двокласному церковно-
парафіяльному училищі для дівчат у Холмогорах.
•Незабаром Олександра Ставровська познайомилася з Петром
Єфименком, який був висланий з України, де був активним
учасником Харківсько-Київського таємного товариства. У 1870 році
Єфименко та Ставровська повінчалися у холмогорській церкві.
В Архангельську Єфименко вивчає архівні матеріали, досліджує
місцеві наріччя, продовжує знайомство із звичаями народностей
Півночі. В «Архангельских губернских ведомостях», в інших газетах
та журналах друкуються її статті, в яких вона заявляє про себе як
про талановитого вченого.
• На чисельні прохання молодій сім'ї дозволяють у
1873 році переїхати спочатку до Воронежа.
Продовжуючи і тут займатися дослідницькою
працею, Олександра Яківна на основі зібраного
раніш документального матеріалу підготовила й
передала до друку цілу низку статей, в яких
розвивала свої погляди на історію шлюбних
відносин та сім'ї. До найбільш значних її
досягнень в той час належить праця «Артели в
Архангельской губернии», опублікована в
першому випуску «Сборника материалов об
артелях России» .Олександра Яківна показала,
що артелі ці в умовах розвитку капіталізму були
лише знаряддям для збагачення заможних
селян, і розкрила причини, що обумовлювали
виникнення такої форми життєвого укладу і
організації виробничого процесу в селянському
середовищі російської Півночі.
• Пізніше подружжя переїде до Самари, у 1877 році до Чернігова, а у
1879 — до Харкова, де Олександра Єфименко стає активною діячкою
Історично-філологічного товариства при Харківському університеті.
Олександра Єфименко багато друкувалася (передусім у «Кіевская
старина»). З'явилися її перші публікації в часописі «Детское чтение».

• Так у часописі «Кіевская старина» були надруковані праці Олександри

Єфименко: «Копные суды в Левобережной Украине» (1888),
«Архиерейский подарок» (1888), «Два наместника» (1889),
«Двенадцать пунктов Вельяминова» (1889), «Бедствия евреев в
Южной Руси XIX века» (1889), «Турбаевская катастрофа» (1891),
«Очерки истории Правобережной Украины» (1894—1895) та ряд
іншиx.
• Своїм вчителем в українознавстві О. Я. Єфименко вважала Володимира Антоновича. У 1896
Олександра Єфименко зайняла перше місце в конкурсі на найкращий підручник з історії
України; також написала «Елементарний підручник російської історії», що витримав сім видань
(1911—1918). Вивчала Єфименко і культуру України. Активно виступала за присвоєння
офіційного статусу українській мові (царським указом від 1878 року було заборонено друк
українською мовою). Відповідно до теорії, розробленої Єфименко, спочатку основним типом
землеволодіння на Півдні було дворище, якому на Півночі відповідало печище; саме ці типи
землеволодіння і поклали початок громаді (див. роботу Єфименко «Дворищное землевладение
в Южной Руси», 1892). Єфименко передбачала неминучий розвиток капіталізму в Росії.
• В середині 90-х років О. Я. Єфименко
продовжує активно працювати над історією
України. В 1894—1895 рр. журнал «Киевская
старина» опублікував її велику працю
«Очерки истории Правобережной Украины».
Вела активну громадську діяльність; так,
Єфименко була заступником голови
Харківського видавничого комітету,
організатором у Харкові історичного гуртка;
виступала за жіночу емансипацію; читала
лекції в Харківській бібліотеці.

• У 1907 році Олександра Єфіменко разом із

сім'єю переїхала до Петербурга, де
очолювала кафедру та викладала історію
України на Бестужевських вищих жіночих
курсах у Петербурзі. У 1910 Харківський
університет присудив Єфименко науковий
ступінь почесного доктора історії (перша
жінка в Росії, яка здобула таке визнання). В
Петербурзі Олександра Єфіменко мешкала
аж до закриття Вищих жіночих курсів.
• У 1917 році переїхала у село
Писарівку на Харківщину.
Трагічно загинула на хуторі
Любочка разом з донькою
Тетяною під час нападу банди.

• Могила Олександри Яківни

знаходиться на території
середньої школи села Бугаївка
Вовчанського району Харківської
області.