Олексій Кирилович Алчевський народився в Сумах 1835 року в сім’ї

міщанина.
Батько був старостою церкви Покрови Пресвятої Богородиці та
бакалійником, торгував здебільшого чаєм та всілякими колоніальними
товарами. Кирило Федорович — батько Олексія був місцевою знаменитістю
та його поважали місцеві, зокрема через те, що він підживлював тамтешню
торгівлю, вигідно співпрацюючи з єврейськими купцями. Також частину
товарів він продавав на відомому Сумському ярмарку. Тримав гостьовий
будинок, що значно полегшувало появу знайомств для подальшої співпраці.
На відміну від своїх старших братів, Олексій не отримав вищої освіти. Лише
закінчив двокласну школу та Сумське повітове училище. А далі занурився в
самоосвіту. Його донька Христя згадувала, що на столі батька завжди була
книжка і він ніколи не був байдужим до політичних ідей.
Молодість Олексія минає вируюче та насичено. У 1862 році він одружується
з Христиною Данилівною Журавльовою — донькою вчителя російської
мови. Походила з міста Борзна, що на Чернігівщині.
Мати Христини була зі шляхетного сербсько-румунського роду, приходилась
донькою Господарю Молдови. Христина поєднувала у собі рвучкість і
енергійність до життя, але у листах до свого чоловіка писала, що “потайки
плаче над віршами Шевченка”. Сама ж казала, що була схожа на мати —
“нетерплячою до життя”.
Незважаючи на той факт, що батько Христини був учителем, дочці він
вчитися суворо забороняв. І через це вона мусила підслуховувати під
дверима уроки для своїх старших братів. Саме тоді Христина заприсяглася
собі, що забезпечить освітою тих, хто не мав такої можливості.
Історія знайомства легендарного подружжя доволі цікава: юна Христина
публікує вірш у журналі “Северная пчела”. І Олексієві, який прочитав його,
цей віршик надзвичайно сподобався! Тому він вирішує написати до цієї
газети, щоб якось зв’язатися з дівчиною.
Невдовзі молодята переїжджають до Харкова. І своїм ритмом місто їх
вражає. Після побудови першого там університету, чисельність населення
перевалила за 50 000 мешканців.
Алчевські вперше згадуються ще у 1660 році. Дід Олексія — Федір
Опанасович часто чумакував і, наслідуючи приклад, Олексій позичає грошей
та відкриває власну чайну крамничку, яка згодом перетвориться в
Харківський торговельний банк. У той час, як 21-річна Христина самостійно
здобуває освіту та відкриває безоплатну недільну школу для жінок.
Ученицями стали колишні кріпачки віком від 15 до 45 років. Згодом її
методики викладання визнають на освітніх виставках у Чикаго, Парижі та
Брюсселі. Христина вважала, що незалежність нації лежить в українізації
молоді.
У першій половині 1860-х років підприємець організовує та очолює гурток
“Громада” і там розгортається справжнє українське підпілля. Учасники
гуртка організовують шевченківські вечори, читають лекції, збирають
фольклор, видають заборонені книжки українською мовою, організовують
недільні школи. Христину Алчевську символічно прозвали там
“Гетьманшою”, адже вона була єдиною жінкою серед активістів.
Завдяки земельній реформі 1860 року, Олексій Кирилович засновує
Харківський земельний банк. Окрім цього, серед його здобутків є
металургійні заводи у Маріуполі, власне саме через це він став містом;
“Олексіївське гірничопромислове товариство”(1879), до речі, там він
побудував школу; “Донецько-юр’ївське металургійне товариство”, що
знаходиться у місті Алчевськ і зараз має назву “Алчевський металургійний
комбінат”. Дуже важливо те, що усі заводи були побудовані за власні кошти,
без залучення іноземного капіталу. Але Олексій не забував і про рідне місто.
У Сумах він заснував єдину громадську книгозбірню з вишуканою
читальною залою.
Згодом Алчевські побудували ще одну двокласну школу в селі Олексіївка,
що на Харківщині, де у 1887-1894-х роках працював вчений та укладач
“Словника української мови” Борис Грінченко.
Мало хто знає, але відомий архітектор Олексій Бекетов був зятем саме
Алчевському. Словом, він був одружений з маляркою Анною Олексіївною
Алчевською. Тому вони і працювали пліч-о-пліч. Тому у 1896 році
побудовано ще одну недільну школу. На утримання закладу Алчевський
виділив 5 000 рублів, а Христина єдина на усю імперію, яка друкувала
щорічні звіти про виконану роботу.
Нинішня будівля Харківського художнього музею, Харківське комерційне
училище, Харківський Земельний банк, Публічна бібліотека Харкова,
сімейна садиба Алчевських ‒ усе це роботи Бекетова, профінансовані
Алчевським. Щодо бібліотеки, це одна із небагатьох будівель у місті, що
зберегла своє призначення до сьогодення, а також принесла звання академіка
архітектури Бекетову.
Попри чинність Валуєвського циркуляру, Алчевські у своїй садибі поставили
перший в Україні та світі пам’ятник Тарасові Шевченку. Це знак того,
наскільки непохитний український дух. Навіть у найтемніші час є той
промінчик тепла, який дає надію на щасливий кінець. Дружина Олексія
казала: “Я вийшла заміж за щирого українця”. І так було насправді. Своїми
силами він індустріалізував східні та південні регіони нашої країни, змусив їх
прогресувати.
Уся родина Алчевських — це стимул постійно вчитися й працювати для
країни та людей. Бо дітей у Олексія та Христини було аж шестеро.
Іван (1876-1917) — соліст Маріїнського театру, найкращий тенор XIX-XX
ст., заснував товариство “Кобзар” у москві.
Григорій(1866-1920) — видатний піаніст та композитор(клав на музику твори
Лесі Українки, Тараса Шевченка та своєї сестри — Христі Алчевської).
Помер з голоду.
Микола(1872-1942) — педагог та театральний критик, автор першого
Українського букваря для дорослих 1919 року(помер від виснаження у
Харкові).
Дмитро(1865-1920) — кандидат природничих наук, належав до ради
директорів Олексіївського гірничо-промислового товариства, акціонер банку.
Розстріляний НКВДистами в 1920 році.
Анна(1868-1931) — талановита художниця, дружина Олексія Бекетова.
І Христя(1882-1931) — письменниця, драматургиня, перекладачка(серед її
перекладів твори Тараса Шевченка французькою), а також близька подруга
Миколи Міхновського. Вона була засновницею та активною учасницею
першої української партії РУП. Вона була палкою націоналісткою, була
знайома з багатьма українськими письменниками, а також всіляко
підтримувала Січових Стрільців. Більшість її творів (їх приблизно 4 тисячі)
досі не опубліковані.
За відкритими джерелами, Олексій Алчевський скоїв самогубство,
кинувшись під поїзд на вокзалі у Санкт-Петербурзі. Через економічну кризу,
яка почалася у Російській імперії на початку ХХ століття, Олексій
Алчевський їде до міністра фінансів Сергія Вітте. Він просить дозвіл на
випуск облігацій у розмірі 8 млн. карбованців, щоб не збанкрутувати. Але
натомість йому відмовляють.
Після смерті фінансового генія, банки переходять у власність росіян —
братів Рябушинських. Можна сказати, що з тих часів і почалась колонізація
та тотальна русифікація українського сходу. Досі невідомо, де похований
Олексій, бо з приходом більшовиків його могилу було зрівняно з землею.
Христина, Христя та Іван Алчевські поховані у Харкові.
Ця сім’я — черговий приклад того, що навіть найтемніші часи не зламають
українську націю. Ми будемо бур’яном серед асфальту. Заради своєї
незалежності ми битимемо лікті в кров, але свого доб’ємось.