Микола Віталійович народився 10 (22) березня 1842 в селі Гриньки Кременчуцького

повіту Полтавської губернії (нині Глобинський район) в родині дворянина,

полковника.

Домашнім навчанням Миколи займалися мати і відомий поет А. А. Фет. Мати вчила
сина французької мови, вишуканим манерам і танцям.

У 1855 почав навчання у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській

гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого
запрошували на вечори і бали.

Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського

університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до
Києва, і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою, а
1865 р.

Лисенко належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з

етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив
студентський хор, організовував концерти.

У 1865–1867 – працював у Таращі на посаді мирового посередника.

Згодом Лисенко вирішує отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року
вступив до Лейпцизької консерваторії, що вважалася однією з кращих в Європі.
Вчився у кращих педагогів, відвідував оперний театр, картинні галереї.

28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він

виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

Влітку 1868 одружується з Ольгою О’Коннор, спільно вони прожили 12 років, але
дітей у них не було.

У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання

усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів,
зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив»,
струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних
пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова
Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».

1869 повернувшись до Києва займався творчою, викладацькою та громадською

діяльністю. Він брав участь в організації недільної школи для селянських дітей,
пізніше – в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в
роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.

1874–1875 — вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.

1878 — займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж

настають зміни і в особистому житті — Микола взяв другий (цивільний) шлюб з
Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цього шлюбу мав
5 дітей
У 1890-і роки, крім викладання в інституті та приватних уроків, М. Лисенко працював
у музичних школах С. Блуменфельда і Н. Тутковського.

В 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український

навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У
школі Микола Віталійович викладав фортепіано. І школа, і М. Лисенка як її директор
перебували під постійним наглядом поліції. У 1907 він був на деякий час
заарештований.

Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892—3, 1897, 1899, 1902 рр.
Програма складалась із двох відділів — на початку Лисенко виступав як піаніст з
виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович
акомпанував.

Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку

любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова. Організовував
щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором
музичного товариства «Боян» (1905).

1908–1912 — голова ради правління «Українського Клубу».

Лисенко писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному,

інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного
значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці,
Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики».

Помер 6 листопада 1912 у Києві, похований на Байковому кладовищі.

РЕФЕРАТ
На тему:Микола
Віталійович Лисенко

Олійника Владислава