Культура 19 – початку 20 ст.

Освіта
 ПОЧАТКОВА ОСВІТА
За шкільною реформою 1864 р. початкові школи (офіційно вони називалися
народними училищами) поділялися на однокласні з трирічним терміном навчання та
двокласні, де навчалися п'ять років. Ці школи проголошувалися позастановими. Для
них було визначено чіткий перелік предметів: Закон Божий, читання книг цивільного та
церковного змісту, письмо, арифметика (перші чотири дії), церковний спів. Проте навіть
у такому вигляді початкова освіта дуже відставала від потреб духовного й економічного
розвитку українського суспільства. Початкових шкіл не вистачало навіть для тих, хто був
спроможний платити за навчання. Не кращим був стан справ із початковою освітою в
Західній Україні. У 1869 р. Австро-Угорська імперія проголосила загальне обов'язкове
початкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. Проте значна частина учнів
через матеріальні нестатки, брак шкільних приміщень, відсутність кваліфікованих  Перша недільна школа в Києві
учителів не мали можливості регулярно відвідувати школу.

Австро-угорська влада не забороняла навчання рідною мовою, проте в більшості шкіл Східної Галичини воно велося польською, у
Північній Буковині – німецькою, на Закарпатті – угорською. Кількість українських шкіл постійно скорочувалася. Оскільки мережа
початкових шкіл не задовольняла потреби населення, представники української інтелігенції стали організовувати недільні школи для
дорослих. У них навчалися селяни, робітники, ремісники. Ці школи, які працювали в неробочі дні, отримали назву «недільні». Перша
недільна школа в Україні була відкрита в жовтні 1859 р. в Києві. Згодом розпочали свою роботу такі школи в Харкові, Полтаві,
Чернівцях, Одесі та інших містах. Усього протягом 1859–1862 рр. в Україні діяло 111 недільних шкіл.
 СЕРЕДНЯ ОСВІТА

 Значно більше уваги царизм звертав на середню освіту. Адже вона була основою вищої освіти, яка готувала
фахівців для підприємств, державних, наукових і культурних установ. До мережі середніх навчальних
закладів належали класичні восьмирічні гімназії. У 1850 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.
Разом із ними функціонували чотирирічні прогімназії. Вони
давали переважно гуманітарну освіту. Освіту з
природничим і фізико-математичним ухилом надавали
семирічні реальні гімназії. Із 1871 р. їх перейменували на
реальні училища. У них давні мови не вивчали, а докладно
опановували природознавство, хімію, фізику, математику,
креслення, сучасні мови.
 Навчання в реальних училищах було більше наближеним до потреб життя. Проте, випускникам
класичних гімназій надавалося право вступати в університети без вступних екзаменів. Випускники ж
реальних училищ могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Гімназії так само
проголошувалися безстановими і загальнодоступними. Однак, щоб поступити до них, учні мусили
бути відповідно підготовленими й платити за навчання. Проміжною ланкою між гімназіями й
університетами були ліцеї. Окремо функціонувала мережа середніх закладів, де учні отримували
фахову підготовку. Учителі навчалися в учительських семінаріях. Військовики закінчували семирічні
кадетські корпуси. Священиків готували в духовних семінаріях. Кваліфіковані фахівці для сільського
господарства, промисловості й торгівлі закінчували комерційні та сільськогосподарські училища. На
західноукраїнських землях середню освіту теж здобували в гімназіях. У 1874 р. австрійський уряд
дозволив вести навчання в них рідною мовою. Перша українська гімназія була відкрита в
Перемишлі в 1887 р. 

Наприкінці XIX ст. також у Галичині було 6 українських

гімназій, тоді як польських – 29. Дві німецько-українські
гімназії працювали на Буковині. Тут українська мова
викладалася лише як окремий предмет. У трьох гімназіях
Закарпаття навчання велося тільки угорською мовою.
 ВИЩА ОСВІТА

Поряд зі Львівським, Харківським і Київським університетами протягом другої половини XIX ст. почали
діяти кілька нових. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі відкрито Новоросійський
університет, що було зумовлене зростанням освітніх потреб півдня України. У 1875 р. було
засновано Чернівецький університет.
Потреби промислового розвитку зумовили необхідність відкриття в останній чверті XIX ст. двох
політехнічних інститутів – у Львові та Києві, технологічного в Харкові (1885 р.), гірничого в
Катеринославі, двох ветеринарних інститутів у Харкові та Львові, сільськогосподарського в Одесі.
Слід відзначити, що політехнічний інститут у Києві став одним із центрів технічного прогресу всієї
Російської імперії. Тут було організовано одне із перших товариств повітроплавання, а його член –
військовий льотчик Петро Нестеров у 1913 р. виконав вперше в світі «мертву петлю». На базі
ліцею князя О. Безбородька в Ніжині почав діяти Історико-філологічний інститут. У всіх цих
навчальних закладах студенти навчалися нерідною мовою, тому більшість із них поступово
втрачала зв'язок зі своїм народом. Винятком були кафедра історії України у Львівському
університеті, відкрита в 1894 р.(очолював М.Грушевський), і кафедра української мови та літератури
в Чернівецькому університеті (очолював С. Смаль-Стоцький). У 1897 р. у Львові засновано Академію
ветеринарної медицини.

Харківський технологічний
Академія ветеринарної
інститут Петро Нестеров медицини у Львові