Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Реферат
з історії української фольклористики на тему:
«Звернення до національних витоків словесності та наукова
програма фольклористичних студій у «Передмові» до першого видання
народних пісень М. Максимовича».

Виконала студентка

групи УМЛс/о-12

Василишин Лілія

Івано-Франківськ – 2019

Зміст
 Вступ

1. Біографічні відомості про Михайла Максимовича.

2. Перше видання народних пісень М. Максимовича.
Висновки
Список використаних джерел
 Оцінюючи з відстані століття виняткову історику-культурологічну
значущість збірника Михайла Максимовича «Малороссийские песни» з
1827р. і вміщеної в ньому передмови «Предисловия», Михайло
Грушевський назвав цю публікацію «Маніфестом українського
народництва». Своїм змістом це видання порушувало цілий комплекс
українознавчих питань. Але передусім було і залишається явищем
фольклористичним. Воно було певним підсумком, узагальненням
дотеперішніх зацікавлень українським фольклором, зокрема народною
піснею.
Народився Михайло Максимович 15 вересня 1804 року на хуторі
(своєї бабусі по матері) Тимківщина, тепер – с. Богуславець Золотоніського
р-ну Черкаської обл. Походив він із козацького старшинського роду,
відомого визначними діячами військово-козацької справи і на церковно-
релігійному полі. Але батько його вже носив віцмундир російського
службовця невисокого рангу. Дитинство М. Максимовича проходило на селі
в середовищі материної родини Тимковських, серед яких були
високоосвічені люди: з чотирьох братів матері, дядьків Тимковських, два
були професорами Харківського і Московського університетів, два інші –
високопоставленими чиновниками (впливовим російським дипломатом і
губернатором Бессарабії).
Чотирнадцятирічним учнем Новгород-Сіверської гімназії Михайло
зустрів кохання всього життя. За сніданком у садибі Павла Балюбаша він
задивився на струнку бліду панну Лізавету Товбач, яка нагадала юному
ботаніку білу лілею. "Німфея кандіда", - прошепотів худенький хлопчик у
круглих окулярах. У тінистих алеях парку вони трохи поспілкувалися.
Виявилося, що панна Лізавета – наречена племінника Балюбаша і на Спаса
має бути весілля. З того часу він не забував, не міг забути панну німфею.
Після закінчення Новгород-Сіверській гімназії сімнадцятилітнім
юнаком вступив до Московського університету. Тепер його опікуном стає
другий дядько – Роман Федорович Тимківський (1785–1820), професор
грецької та римської літератури Московського університету, дослідник
творчості Нестора Літописця. Саме йому Максимович присвятив свої
пізніші студії над “Словом о полку Ігоревім”. Роман Федорович записав 15-
річного Михайла у студенти словесного відділення Московського
університету і помістив його в один із кандидатських номерів. Очевидно,
що саме під впливом і за наполяганням дядька Михайло розпочав вивчати
словесність.
Тоді ж у Москві Максимович зустрічається з двома іншими
дядьками, що справило на нього неабиякий вплив. У 1820 р. його записав у
казеннокоштні студенти (через вичерпання власних коштів) молодший
дядько – Єгор Федорович Тимківський (1890– 1875) – впливовий дипломат,
учасник місії до Китаю та автор етногеографічної розвідки “Мандрівка в
Китай через Монголію”.
1833 року одержав науковий ступінь доктора й був іменований
ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.
 1834 року у відкритому тоді університеті Св.
Володимира Максимович дістав професуру російської словесності й був
обраний його першим ректором.
Як пише сам Максимович у автобіографії, щоб не залишатися
одиноким у 1853 р. він одружується на землячці Марії Василівні Товбич.
Разом із дружиною він остаточно оселяється на власному хуторі Михайлова
Гора. Не дивлячись на велику різницю у віці, що було характерним для того
часу, між подружжям складаються теплі відносини.
2. Етапною значущою подією в історії української фольклористики
став 1827 рік, що був ознаменований виходом у світ збірника М.
Максимовича “Малоросійські пісні”. Безперечно, зібрання фольклорного
матеріалу відзначалося багатством і широтою жанрової палітри,
класифікацією і систематизацією зібраного матеріалу, теоретичним
висвітленням терміна “дума” і поглибленням його інтерпретації у
наступних збірниках, продовженням інтересу своїх попередників (зокрема,
Н. Цертелєва) у справі фіксації важливого жанру національної пісенності
українців – дум.
М. Максимович в автобіографії пояснював історію появи свого
першого збірника пісень, для роботи над яким він “простудіював” і
граматику Й. Дубровського, і словник Вука Караджича: “В січні 1827 року я
витримав магістерський екзамен. Утомлений цим екзаменом, я взяв
відпустку на 21 день і, відгулявши масляну в Малоросії у батьківському
домі, повернувся в Москву з багатим ужинком малоросійських пісень.
Упродовж Великого посту написав я магістерську студію «Про системи
рослинного царства» і, опублікувавши її, захистив 30 червня. У той час уже
друкувалися мої «Малороссийские песни» з поясненнями і порівняльним
словником, для якого я впродовж канікул прочитав і слов’янську граматику
Дубровського, і сербський словник Вука Степановича... І вийшли вони тоді
у велику славу, і у нас, на Русі, і в західній Слов’янщині”.
У наведених словах звертаємо особливу увагу на свідчення М.
Максимовича про привезену ним з України до Москви напровесні 1827 року
багату збірку народних пісень, яка, очевидно, й послужила основою
формування збірника. Ідея створення останнього була, напевно, й одним із
головних стимулів поїздки М. Максимовича в Україну до батьківського
дому, до рідного гнізда, живий спогад про яке не дав йому згубити в
московському морі його українську душу.
Отож М. Максимович був добре обізнаний зі слов’янським
контекстом, а відповідно збірник пісень мав не лише український резонанс,
а і слов’янський. Сам же вчений у “Передмові” до пісень підкреслював
значущість українських народних пісень і ставив їх на перше місце серед
пісенності інших слов’янських народів, яку він характеризує “своєю
вишуканістю”: “З таким образом думок я звернув увагу, – писав М.
Максимович, на ці предмети в Малоросії і на перший раз видаю вибір
пісень цієї старовини, думаючи, що вони будуть цікаві і навіть у багатьох
відношеннях корисними для нашої словесності – будучи абсолютно
упевненим, що вони мають безперечно перевагу і між піснями племен
слов’янських займають одне із перших місць”.
На підставі розрізнених відомостей і автобіографічних згадок у
працях М. Максимовича можна вважати, що вже з дитячих і юних років
він виніс живий інтерес до народної традиційної культури, який не
покидав його в роки університетських студій і пізніше. Ще раніше, а не з
часу відвідання рідного краю в 1827 році, він займався і записами творів
народної словесності. Так, у московському альманасі «Урания» за 1826 рік
М. Максимович надрукував пісню «Хилилися густі лози» з такою
приміткою: «Цю пісню співають на берегах Десни, поблизу Новгорода-
Сіверського в селі Чапліївці» . Згадки про ранні зацікавлення М.
Максимовича народною традицією є й у пізнішій його етнографічній праці
«Дні і місяці українського селянина».
«Наступив, здається, той час, - такими словами починається
передмова до збірника, - коли пізнають істинну ціну народності…».
Особливо яскравим зразком вияву народності вважає М. Максимович усну
творчість простого люду, його пісні, «де звучить душа, натхненна
почуттям і казки, де відсвічується народна фантазія», та інші види
простонародної словесності, в якій зберігся відгомін багатьох подій історії,
про які в писемних джерелах нічого не мовиться.
Уже в перших словах передмови М.Максимович продовжує і
розвиває поширений і часто повторюваний у його час погляд на народну
творчість як пам’ятник минулих днів, важливе джерело для повнішого
пізнання історії народу, історичних досліджень, пошуків слідів народної
міфології, давніх обрядів і вірувань.
На перший план виносить М. Максимович козацькі історичні пісні
і думи та пов’язані з добою Козаччини побутові пісні: оповідні балади ті
ліричні. До третьої групи відносить веселі, жартівливі пісні.
Далі у передмові вказується, що з великої кількості побутуючих у
народі українських пісень тільки поодинокі друкувалися в періодичних
виданнях та популярних пісенниках – нерідко в попсованому вигляді,
особливо щодо їх мови.
Передмова Максимовича містить і цілий ряд інших міркувань, які
своїм змістом і характером є новаторськими й істотними з погляду процесу
становлення фольклористичного мислення і вироблення підходів до
аналізу текстів усної народної словесності, зокрема осмислення
української народної поезії.
Щодо настанов фіксації і публікації текстів усної народної
словесності М. Максимович у “Передмові” до першого видання пісень
залишив нам цікаві розмірковування про те, як зберігати пам’ятки
народної культури, закцентував на тому, що твір усної народної
словесності втрачає свій первісний вигляд у процесі роботи над ним,
важливого значення надавав варіантності.
 М. Максимович зазначав, що у процесі усної передачі тексту пісні
з уст в уста відбувається низка змін: “Переходячи з уст в уста, вони часто
лишаються багатьох віршів, чи вони змінюються; часто пісні не
доспівують, чи навіть перемішуються; таким чином, поступово відходять
від первісного вигляду”. Звичайно, учений розумів усю складність втрати
автентичного вигляду тексту. На думку Б. Кирдана, М. Максимович
“вважав за необхідне друкувати текст у виправленому вигляді, а не в тому,
у якому записав чи одержав від інших збирачів”
Про “творчу лабораторію” роботи над текстами і прагненням
збереження їх, сам учений коментував так: “Я старався узгоджувати
суперечності; доводилося зводити інколи дві в одну, або одну ділити на
дві; я вибирав як знаходив подібні з правильним змістом і наскільки
розумів – з духом і мовою народною”. Учений бажав показати “відомі
скарби народної поезії у справжньому вигляді”.
Добираючи тексти пісень до збірника, М. Максимович керувався
естетичною привабливістю тексту та добором текстів, у яких знаходять
відображення думки, почуття, переживання, настрої, радощі, веселощі і
сум повсяк-денного життя народу: “Тому дотримувався суворого вибору і
розташовував пісні, що прекрасні по красоті поетичній, чи ті, що
показують образ думок, побут домашній і т. п.”.
Важливого значення М. Максимович надавав варіантам текстів,
що свідчить про поширення і багатство зібраного матеріалу, зазначаючи,
“яких у мене зібрана доволі велика кількість”.
Звичайно, М. Максимович висловлював подяку всім тим, хто
доправляли йому зразки творів усної народної словесності: у “Передмові”
до збірника він згадує князя Цертелєва, Єлизавету Богачевську, “які
допомогли йому тим, що доставили пісні і дали свої поради”; Павлові
Лузанову, від якого вдалося одержати пісню “У полі криниченька, холодна
водиченька”; І. Снєгирьову, що передав для публікації пісню “Ой плавала
сіра утка по воді, кликала вона матінку ік собі”. З примітки до пісні
довідуємося про цей факт: “За цю прекрасну пісню зобов’язаний я моєю
вдячністю панові профессору І. М. Снєгирьову, завдяки працям якого
багато народного стало вже відомим”.
Загальна кількість пісень у чотирьох розділах – 122 з додатком 5
пісень, які були записані в Галичині і одна на Волині. Брав матеріал М.
Максимович із “Львівського пілігрима” (2 пісні) і п’ять пісень, що
розташовані у додатку, отримані від професора Віленського університету –
Івана Лобойка. І ще один додаток в кінці збірника – балада П. Гулака-
Артемовського «Твардовський» Маємо згадку і про заклинальні пісні:
“Зразки таких мені показував покійний Зоріан Ходаковський, після котрого
залишився відомий запас для видання малоросійських пісень”. Авторитетний
дослідник проблем історії української фольклористики Роман Кирчів висло-
вив припущення, що зразки заклинальних пісень М. Максимовичу потрапили
до рук значно пізніше, ніж був виданий збірник 1827 року: “Але ми не маємо
жодної відомості, чи був той «запас» уже тоді доступний М. Максимовичу
(дещо пізніше він був у його руках), і чи щось із нього потрапило до
виданого збірника. Думаємо, що якби це було би так, то, як і в усіх інших
подібних випадках, це було б відповідним чином зафіксовано”.

Сама процитована згадка цікава і як ще одне свідчення того, що вже

перед 1827 роком М. Максимович жваво цікавився народними піснями,
спілкувався на ґрунті цього зацікавлення зі знаменитим збирачем і знавцем
народно-пісенних скарбів З. Доленгою-Ходаковським (він помер 29
листопада 1825 року). Збірник був підготовлений у дуже стислий строк. Уже
27 квітня 1827 року датується цензурний дозвіл на його друк. А від масляної
– поїздки в Україну для збору матеріалу – за якихось два місяці було
виконано великий обсяг роботи щодо вибору і впорядкування текстів та
проведення спеціальних студій для написання передмови, приміток і
словника.

До збірника пісень доданий невеликий словник українських слів і

виразів з російськомовним їх тлумаченням і поясненням, який був на свій час
неординарною працею у галузі української лексикографії.

«Малороссийские песни» були з інтересом сприйняті і прихильно

оцінені в середовищі інтелігенції та в пресі. Але в рецензіях це видання
трактували здебільшого як літературне явище і розглядали із
загальноросійського погляду. Сам М. Максимович також, без сумніву, бачив
у ньому широкий культурологічний контекст, не обмежував його лише
загальноросійським баченням, але й недвозначно стосував до слов’янського
культурного відродження і, що особливо істотно, – до реалій і потреб нового
українського руху як повноправної складової слов’янського відродження.
Власне оцією проукраїнською тенденцією пройнята ідеологія всього
збірника, особливо передмови і підходу до вибору пісень, хоч у прямому
тексті вона висловлена дуже обережно і скупо.

І саме ця ідеологія найбільшою мірою викликала ентузіазм в

українських колах. Вона прочитувалася як заклик до серйозного наукового
пізнання народної традиційної культури – головної підвалини національної
культури. У промові на загальних зборах членів Південно-Західного відділу
Географічного товариства в листопаді 1873 року в Києві, присвячених пам’яті
М. Максимовича, М. Драгоманов слушно наголосив, що до видання
«Малороссийских песен» його автор приступив «з повною свідомістю всієї
широкої ваги таких праць».

Щодо жанрової палітри творів української усної словесності, М.

Максимович робив акцент насамперед на думах (очевидно, під впливом
праці польського дослідника К. Бродзинського “О народных песнях славян”.

Про резонанс українських дум у Європі, на думку дослідниці Ірини

Матяш, стало відомо завдяки появі цієї статті: “1926 року про українські
думи як про поетично найдосконаліші серед усіх епічних пісень слов’ян
завдяки польському науковцеві К. Бродзинському почула Європа”. Крім
того, М. Максимович у “Передмові” звернув увагу на такі жанри фольклору –
казки, прислів’я, балади, заклинальні пісні, танцювальні, любовні пісні,
козацькі, гайдамацькі та ін.

Своєрідною настановою збирачам перлин української усної народної

словесності звучать заклики збирати такі зразки для збереження їх для
майбутніх поколінь: “Бажано, щоб хто-небудь із моїх земляків у Полтавській
губернії чи ті, що живуть близько Києва, поспішив зберегти для словесності
ці пам’ятки” .

«Малороссийские песни» зробили ім’я молодого 23-річного їх

видавця, ботаніка Московського університету, відомим і послужили
своєрідною візиткою, яка відкрила йому двері у високі сфери тогочасної
російської літературно-наукової еліти, познайомила з О. Пушкіним,
М.Гоголем та багатьма іншими відомими культурними діячами.

Особливе ж враження викликало це видання в колах української

інтелігенції, зокрема її молодої верстви, з якої незабаром мала вийти ціла
плеяда чільних трудівників на різних полях українознавства, в тому числі
етнографії і фольклористики.

Значущість цього видання полягає і в тому, що воно явило в особі

його укладача і організатора привабливу, компетентну і авторитетну постать
трудівника-дослідника на ниві українського фольклору, фактично першого
фахівця, першу особистість найковго рівня в українській фольклористиці.

Цією свідомістю зумовлювалася і вся подальша праця М.

Максимовича на полі української фольклористики, його широкі задуми і
плани стосовно цього предмета, які через велику зайнятість іншими
обов’язками вдалося зреалізувати лише частково.

Список використаних джерел.

1. «Маніфест української фольклористики» Роман Кирчів.

2. ««Романтична доба» української фольклористики» Лідія

Підгорна

3. «Нариси до історії української фольклористики» Ярослав Гарасим

4. «Науково-фольклористична і педагогічна діяльність М.
Максимовича у становленні української університетської
фольклористики». Мирослава Вовк
5. «"Малороссийские песни" Максимовича і століття української
наукової праці» М. С. Грушевський