Міністерство освіти і науки

Департамент освіти і науки

Хмельницької облдержадміністрації

Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Шепетівське міське наукове товариство учнів

Відділення: Літературознавства,

фольклористики та мистецтвознавства

Секція: Мистецтвознавство

ЖАНР ПІСНІ В ПОЕЗІЇ АНДРІЯ МАЛИШКА

Роботу виконала:

Сидорчук Олена Миколаївна,

здобувач освіти 9 класу

Шепетівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №1 ім. М. Островського

Хмельницької області

Педагогічний керівник:

Артемчук Діана Дмитрівна,

вчитель музичного мистецтва,

спеціаліст вищої категорії,

«вчитель-методист»

Шепетівка – 2019
 2

Жанр пісні в поезії Андрія Малишка

Сидорчук Олена Миколаївна
Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Шепетівське міське наукове товариство учнів

Шепетівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 ім. М. Островського, 9 клас

М. Шепетівка
Артемчук Діана Дмитрівна, вчитель музичного мистецтва, спеціаліст вищої
категорії, «вчитель-методист»
Шепетівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. М. Островського
З самого дитинства майбутній поет виніс незрадливу любов до рідної землі та
матері, до рідної пісні та слова. За своє життя поет видав близько сорока збірок.
Пісня – улюблений жанр поета. На музику покладено понад 100 віршів поета.

Його пісні відрізняються своєю музикальністю та вокальністю. У піснях Андрія

Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони
принесли б поетові безсмертну славу.

Найкращою серед Малишкових пісень, а, може, й найпопулярнішою, в повному

розумінні слова народною піснею, якій судилися довгі роки життя, є «Пісня про
рушник», окрилена чарівними мелодіями П. Майбороди. І хоча пісня перекладена
тридцятьма мовами світу, найкраще вона звучить саме українською, бо її образність
тримається на вишитому рушникові, нашому оберегові, з яким в українців пов’язане
все – від народження до останнього шляху.

Зв’язок пісень Андрія Малишка з народною лірикою робить їх цікавими та

зрозумілими для усіх верств населення. Саме цей прийом і є однією із багатьох
складових довголіття та популярності пісенного жанру поета.

Гіпотезою роботи є доведення думки про те, що пісенна спадщина поета могла
би бути чисельно більшою, якби композитори пильніше читали його твори. В
майбутньому ще не одна пісня має бути написана на вірші А. Малишка.
Пісні поета – перлина української поетичної майстерності.
 3

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
ВПЛИВ ПІСНІ НА ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ АНДРІЯ МАЛИШКА 6
РОЗДІЛ 2
ЖАНР ПІСНІ ЯК ОСНОВНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ
МАЛИШКА
2.1. Особливості пісенної творчості Андрія Малишка
2.2. «Пісня про рушник» - шедевр пісенної майстерності
А. Малишка
РОЗДІЛ 3 12
ЗВ'ЯЗОК ПІСЕНЬ АНДРІЯ МАЛИШКА З НАРОДНОЮ ЛІРИКОЮ

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………... 22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….. 23
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….. 24
 4

ВСТУП
Вивчення народної пісенної творчості має свою певну історію. Пісні здавна були
об’єктом наукової уваги філософів, етнографів, істориків, мистецтвознавців,
фольклористів. Роботи цих учених є значущою частиною культурної спадщини. Для
А. Малишка вона стала джерелом, з якого він черпав своє натхнення і естетичний
ідеал, образність, лаконізм вираження. Не випадково саме пісенний жанр є
основним та найвдалішим у творчості письменника.

Пісня – улюблений жанр поета. Його пісні відрізняються своєю музикальністю

та вокальністю. Слова пісень поета ідеально лягають на музику багатьох
композиторів, з якими співпрацював А. Малишко.

Пісні Андрія Малишка мають прямий зв'язок із народною лірикою. Він досить
вдало використовує національні фольклорні надбання у своїй поетичній творчості.
Так, свій творчий шлях А. Малишко почав із стилізації під народну пісню «Запливай
же, роженько весела». Пісняр також спирався на класичні зразки таких поетичних
глиб як Т. Шевченко та П. Тичина. Та згодом він розширив коло народнопісенних
прийомів.

Різноманітні аспекти пісенної творчості Андрія Малишка вивчали багато

дослідників, зокрема Т. Беценко, С. Барабаш, С. Лущій, А. Висоцький та інші.
Музичність письменника, розуміння, відчуття мелодійності слова, сприяли
створенню ним поезій, які згодом поклали на музику Л. Ревуцький, П. Козицький,
М. Вериківський, А. Штогаренко, Г. Майборода.

Незважаючи на те, що від дня народження поета пройшло вже сто сім років,
його вірші, які покладені на музику, на втрачають свого значення, а деякі – стали
добре відомими не лише в Україні, а за її межами. Потреба ґрунтовнішого їх
прочитання зумовила актуальність цієї роботи. Тема наукової роботи: «Жанр пісні в
поезії Андрія Малишка».

Мета дослідження – з’ясувати художні та народнопісенні особливості жанру

пісні в творчості А. Малишка.
 5

Для досягнення поставленої мети нами визначені завдання дослідження:

 провести бібліографічну роботу щодо виявлення ступеня дослідження та

розкриття даної теми науковцями та критиками;
 розглянути життєвий та творчий шлях поета, щоб віднайти зв'язок між
піснею та її впливом на А. Малишка;
 дослідити пісні Андрія Малишка;
 простежити зв'язок пісень поета із народною лірикою.

Об’єктом дослідження є поезія А. Малишка.

Предметом дослідження стали пісні Андрія Малишка, художні та

народнопісенні особливості в них.

Для реалізації основних завдань наукової роботи було обрано такі методи
дослідження: метод аналізу, метод узагальнення, біографічний метод, а також
методи синтезу і порівняння.

Гіпотезою роботи є доведення думки про те, що пісенна спадщина поета могла
би бути чисельно більшою, якби композитори пильніше читали його твори. В
майбутньому ще не одна пісня має бути написана на вірші А. Малишка.
Дана робота може бути використана у школах на уроках музичного
мистецтва, літератури, у позакласних заходах, а також музикознавцями та
популяризаторами української музичної культури та поетичного слова.
 6

РОЗДІЛ 1

ВПЛИВ ПІСНІ НА ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ АНДРІЯ МАЛИШКА

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті

Обухові на Київщині. Сім’я, в якій ріс майбутній поет, була великою –
одинадцятеро дітей, батько з матір’ю, старенька бабуся (Додаток А). Щоб
прогодувати сім’ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки
ішов на заробітки в Таврію, в бериславські і каховські степи. Малий Андрій
допомагав, чим міг: ходив до заможніх людей по господарству допомагати, грав на
весіллях на гармонії, бо ж мав талант музики. З самого дитинства майбутній поет
виніс незрадливу любов до рідної землі та матері, до рідної пісні та слова. Потяг до
творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поета,
Івга, чудово співала. Андрій Самійлович в «Автобіографії» згадував, що її пісні
врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовільняло хлопця: сумні
кінцівки. Не могло його серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому
чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не
вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він
додомоньку. А трохи пізніше почав складати вірші.

У 1927 році, закінчивши семирічку в рідному селі, Малишко вступає до

Київської медичної профшколи, однак уже тоді у юнаковій душі жив потяг до
прекрасного, до пісні, до поезії. Дізнавшись про додатковий набір в Інститут
народної освіти, майбутній поет вирішив здати іспити. На диво, здав їх успішно,
після чого його зарахували на літературний факультет, де Андрій потрапив під опіку
Максима Рильського, який викладав та вів літературну студію (Додаток Б). У 1930
році юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».
Закінчивши у 1932 році Київський інститут народної освіти, викладає літературу в
Овручі, на Житомирщині (Додаток В). Відслуживши рік у армії, переїхав до
Харкова, де працює журналістом. Протягом 1935-1940 років А. Малишко видав
збірки: «Батьківщина» (1936 р.), «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження
синів» (1939 р.), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні»,
 7

«Жайворонки». У цей же період написав поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк»,

«Дума про козака Данила». Тематика довоєнних творів різноманітна: праця
хліборобів, події революції та громадянської війни, чудові пейзажні поезії, де
картини природи гармонують з ліричним настроєм, з розквітом першого кохання
(«Зимове», «Пейзаж», «Дощ упав на край широкий»). Героями Малишка є
«хлібороби й сівачі», прості робочі люди. Постають із рядків циклу «Запорожці»
славетні прадіди наші, які кров’ю своєю боронили рідний край від ворогів. Та це
була тільки прелюдія. Патетичною симфонією, закличним звуком сурми лунає
поезія А. Малишка в роки війни проти фашистських нападників. Для нього, як,
власне, й для всієї літератури, це були роки високого злету. Тоді з'явились «Україна
в огні» О. Довженка, «Слово про рідну матір» та «Жага» М. Рильського, «Любіть
Україну» В. Сосюри. З-під пера А. Малишка вилилась пристрасна, пекуча й ніжна
пісня любові до Вітчизни — «Україно моя». Ще напередодні війни він написав
чудову ліричну поезію «Червоновишневі зорі віщують погожий схід...», де інтимне
«ти може, мене й забула: не бачила стільки літ...» — тісно переплелося із суворо-
солдатським: «Друзі ідуть полками, і я серед них — сурмач». Сином України,
сурмачем, поетом і журналістом пішов А. Малишко на фронт (Додаток Д). Як
заклик до битви, як плач над розтерзаною матір'ю-Батьківщиною зазвучали його
збірки: «До бою вставайте», «Понад пожари», «Україно моя!», «Битва»... І цикл
«Україно моя» — чи не найсильніший з-поміж усіх, перейнятих болем та любов'ю
до рідної землі могутніх творів його побратимів-поетів. Широкі епічні картини
минулого й сучасного, пророчі візії майбутнього переплітаються з особистими
спогадами й переживаннями поета. Романтична піднесеність і реалістична
виразність, гнівна інвектива й ніжний ліризм утворюють широке багатобарвне
художнє полотно вражаючої сили ніжності й любові:

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
 8

За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 році Сталінську премію. У 1950

році з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та
США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї
Сталінську премію. Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета
починається із середини 50-х pоків. У збірці «Що записано мною» (1956р.) містяться
тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім
небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959р.) «Пісня про рушник», «Ми підем,
де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960р.) «Вчителька» тощо. У їх
озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди, Лев
Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко,
Олександр Білаш.

По закінченню війни поет інтенсивно працює, виходять, як відгомін війни,

збірки «Ярославна» та «Чотири літа» (1946р.), а далі нові книги, в яких Малишко
творить широку картину народного життя, змальовує простих трудівників як
неповторних творчих особистостей, закоханих в землю та працю на ній.

З роками голос Андрія Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає

пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних
проблем, бачить загальнолюдське, йдучи «Дорогою під яворами», як назвав він
збірку (1964р.), що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як
і внутрішньо пов'язану з нею «Руту» (1966р.). У циклах «Пісня дороги», «Пісня
яворів», «Сонети обухівської дороги» поет наче дорослим повертається в своє
дитинство, з вершин життєвого досвіду і мудрості осмислює минуле й сучасне,
розмірковує над майбутнім. Він замислюється над своїм корінням, у ряді «Сонетів
обухівської дороги» це видно вже з їх назв: «Я з тих країв, де сині оболоні...», «Я з
тих країв, де за Дніпром кургани...», «І ти з такого ж поля» та ін. У цих же збірках
А. Малишко створив яскраву галерею поетичних портретів своїх учителів та друзів,
які назвав піснями: «Пісня Тараса Шевченка», «Пісня Максима Рильського», такі ж
пісні Остапа Вишні, Олександра Довженка, зокрема щире й тепле «Пісня
Олександра Довженка», близького друга, з яким Малишко ділив і хліб, і пісню, й
 9

життєві незгоди. Та й у вірші «Рядок про Довженка» (зб. «Прозорість», 1962) у

небагатьох словах розкрита й світова велич геніального письменника та кіномитця, і
його страдницький життєвий шлях.

Поглиблений філософський підхід Малишка до всього, що лягло йому на душу

і перо, характерний для останніх збірок — «Синій літопис» (1968), «Серпень душі
моєї» (1970), яка вийшла вже після смерті поета. Пристрасний лірик дещо
поступається поетові-мислителеві, поетові-філософу, хоч лірична амплітуда віршів
не спадає. Частіше трапляються характерні назви віршів: «Роздум», «Медитація»,
«Дума», «Пам'ять». Андрій Самійлович зосереджується на найскладніших
філософських проблемах буття, дошукується першопричин, витоків усього, що
діється у світі. У циклі віршів про складний, насичений болями, злочинами, війнами
двадцятий вік поет-гуманіст із надією вдивляється в те, як він, цей жорстокий вік,
«гойдає мільйони колисок, щоб дітей не збудити», закликає його прийти в світ
орачем, а не будувати «тюрем за гратами».

У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові,
що самі вони принесли б поетові безсмертну славу. І здається не випадковим, що й
останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до смерті 17 лютого 1970
року, була славнозвісна «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...»), в якій він
роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій
немає ні кінця, ні повороту. Похований на Байковому кладовищі (Додаток Е).

За своє життя поет видав близько сорока збірок (Додаток Ж). Не всі вони мають
однакову художню вартість. Але найголовніше те, що в українську літературу він
увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

У творчому доробку письменника є багато різних за жанрами та тематикою

творів. Але саме пісні відкривають нам поета з іншого ракурсу, вказуючи на його
невідривний зв'язок із народною душею. Пісня зіграла головну роль у житті та
творчості А. Малишка. Завдяки його невмирущим «Пісні про рушник» та «Стежині»
пам'ять про поета буде жити вічно.
 10

РОЗДІЛ 2

ЖАНР ПІСНІ ЯК ОСНОВНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ АНДРІЯ МАЛИШКА

2.1. Особливості пісенної творчості Андрія Малишка

Особливістю поезії А. Малишка є її музикальність. Спираючись на джерела

народної пісні, він відтворює свої думки, переживання у прозорих образах,
здебільшого у формі струнких римованих чотиривіршів (катренів), як це характерно
для української пісні. Пісня – улюблений жанр поета.

На музику покладено понад 100 віршів поета. Будучи натурою музикальною, він,
як мало хто з поетів, розумів і відчував слово в музиці, швидко схоплював структуру
майбутньої пісні – її музичну форму. Андрій Самійлович іноді сам складав мелодії
до своїх віршів. На важких і довгих фронтових дорогах друзі поета під його
акомпанемент, а він добре грав на баяні, співали ті задушевні пісні. Одна з таких
пісень як «Хусточка червона», в гармонізації З. Остапенка, облетіла всі фронти. А
«Голубе, мій голубе», «Як на дальнім небосхилі» стали улюбленими піснями бійців.

Пісенність і музичність – природна стихія Малишкового вірша. На пісню про

кохання поет вміє налаштовувати найбільш чутливу струну своєї ліри. Та струна так
чисто, виразно звучить, викликає такі задушевні мелодії, що вони здатні проникнути
в найпотаємніші людські душі. Не випадково так багато творів інтимної лірики
Андрія Малишка покладено на музику: «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе
вимріяв, ніжну й жагучу…», «Я забув, що й плачуть з поцілунку…», «Ми підем, де
трави похилі». А ще були «Вчителька», «Пісня про Київ» («Білі каштани»),
«Київський вальс».

У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній

композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей образ
виконує подвійну функцію – конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої
деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійним у цьому плані є вже
 11

згадуваний образ рушника і білих каштанів – і як окраси Києва, і як спогадів

ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежин в рідні
краї – і як до болю знайомої доріжки біля батьківської хати, і як широкого та
складного життєвого шляху.

У «Пісні про вчительку» А. Малишко використовує фольклорний символ зорі,

переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом – сучасним. Поет із щемом
згадує людину, яка багато в чому замінила матір:

Вчителько моя, зоре світова.

Де тебе питать?

Те тебе зустріти? [14]

Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спогад про дуже світлу і

добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох
непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена в свою
справу, в дітей. Бо втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в
тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в
клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна закономірність:

Знов щебече юнь і цвіте трава.

Пізнаю себе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова.
Раднице моя на Вкраїні милій! [14]
Одним з кращих творів пісенної спадщини поета є пісня «Ранки солов’їні».
Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і
не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч.
Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він
викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною
дніпровською хвилею – це сама молодість.
 12

Успіх Андрія Малишка в значній мірі пояснюється мовним багатством його

творів. Головне в його поетиці – це своєрідна лексика: запашна, задушевно-
піднесена, щедра, часом використана із пісні, казки, сповнених див і
незвичайностей. Іноді у нього можна зустріти слова чи лірично змережаний
контекст слів, які не можна піддати звичайному осмисленню, а можна збагнути
лише серцем, всім складом душі. Як бувають вищі абстрактні поняття, збудовані за
суміжними асоціаціями, так само існують в поезії словесно-образні поняття, вловимі
тільки уявою, естетичним чуттям. В словниковому складі Андрія Малишка чимало
двокореневих, двоз’єднаних слів, коли поет хоче підкреслити вражаючу
незвичайність того чи іншого явища. Ось, наприклад: затишком-привітом, ласкаво-
сивий, зав’южно-снігові, не розрив-трава, матері-землі, люттю-злобою, рута-м’ята,
донька-красавка та інші. Зустрічається немало висловів, слів відомих з казкового
світу, вживаних до понять, речей сучасності: «мчать поїзди, як завжди буйногриві»,
«коні ржуть на чорнім буйвищі, од копит одлунює луна», «за дніпровим віковічним
низом», ударять бубни в вечірню просинь» та інші. Все це створює враження
величності, захопленості звичайними явищами, речами.

Найчастіше пісня поета починається з яскравого емоційного образу – білих

каштанів, ранків солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх
одкровеннях.

Пісня «Ми підемо, де трави похилі…» хвилює, захоплює задушевністю, красою і

щирістю висловлення простих, але глибоких людських почуттів. Душу і серце
ліричного героя пісні тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в «краю
придніпровськім». До коханої ліричний герой звертається найніжнішими словами,
порівнює її із «золотою веселкою», яку обов’язково називає «моя». Це справжній
ліричний гімн молодості, коханню. Коли слухаєш цю пісню, в уяві постає
мерехтливе, повите голубим присмерком Задніпров’я, з весняними квітами, зі
співом пташок, з тихим шелестом верб під подихом вітерця. А для нас усіх у
пристрасному мареві лине п’янка, як запах свіжоскошеної трави, золота юність зі
 13

словами ніжними і милими, з думами спраглими, тремтливими, з пестливим усміхом

і щастям сумовитим.

Уся пісенна спадщина поета є надзвичайно багатогранною. Їй притаманний

глибокий ліризм в оспівуванні найсвітлішого почуття – кохання, живої краси
рідного краю, його природи, філософські узагальнення та глибокі роздуми над
людською долею. Поезія «Чому сказати й сам не знаю…», яка більш відома під
назвою «Стежина», була створена за вісім днів до смерті поета. У цьому творі
Малишко вдається до використання народнопісенного образу стежки як символу
життя людини. У кожного своя стежка, кожний вибирає сам, якою вона буде і де
проляже. Але митець не закликає бездумно кидатися в далекі світи в погоні за
примарним щастям, щоб потім каятися, шкодувати, марити в снах і наяву за
батьківським порогом і стежиною, що все веде на Батьківщину:

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Дощами мита – перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль. [16]
Близькою за духом до попередньої є пісня «Вогник» – ліричний спогад про
рідну хату, світло у її вікні, тополину під вікнами, батька й матір. Символічним є і
образ вогника – уособлення родинного вогнища, що виступає орієнтиром у
людському житті, який завжди захистить і освітлить дорогу, навіть у суцільній
«темряві життя».

У пісенній спадщині А. Малишка є кілька «Колискових», а також поетичні

обробки народних пісень. Він написав лібрето до опери «Молода гвардія». У своїй
книзі « Думки про поезію» він писав, що для пісні у нас всюди почесне місце, бо
 14

вона – сестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею
журитися і радуватися, мислити і працювати.

Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Малишка розкриваються

за допомогою простої і довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за
змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.

Пісенна творчість Андрія Малишка багатогранна та зрозуміла кожному. Пісні

поета по праву займають провідне місце в українській літературі, оскільки вони
перевірені часом. Інтерес до Малишкової пісні не згасає, а, навпаки, набуває нових
окрасів із розвитком сучасної літератури та мистецтва.

2.2. «Пісня про рушник» – шедевр пісенної майстерності А. Малишка

Найкращою серед Малишкових пісень, а, може, й найпопулярнішою, в повному

розумінні слова народною піснею, якій судилися довгі роки життя, є «Пісня про
рушник», окрилена чарівними мелодіями П. Майбороди (Додаток И). Написана вона
1959 року до кінофільму «Літа молодії». Непомітно промайнув на екранах
маловиразний фільм, а пісня продовжує жити і досі, вона відома на всіх
континентах. Загальнолюдська тема і високохудожнє вираження її в задушевному
слові – причина популярності твору.

Цей твір – найкраще підтвердження правдивості думки, що для того, щоб вірш
перетворився на пісню, та ще й на народну, необхідно, щоб у живій, зрозумілій
кожному образній формі було втілено почуття і думки всенародного значення.
Тільки тоді пісня буде мати тривалий успіх.

І хоча пісня перекладена тридцятьма мовами світу, найкраще вона звучить саме
українською, бо її образність тримається на вишитому рушникові, нашому
оберегові, з яким в українців пов’язане все – від народження до останнього шляху.
Рушники використовувалися і в процесі обряду поховання людини, і, зрештою,
вирушаючи в дорогу, людина неодмінно мала з собою рушник, який був не просто
 15

шматком тканини, що прикривав, наприклад, хліб, а справжнім оберегом,

талісманом, що, на думку наших предків, і оберігав, і захищав, і приносив щастя. До
того ж, прямокутна форма рушника сама символізувала дорогу, зокрема життєву
дорогу людини. А вишиті, здебільшого червоними і чорними нитками візерунки
означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти: «і дитинство, й
розлука, і вірна любов». (Андрій Самійлович вірив у те, що в буремні роки війни він
вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким мати
провела його на фронт). «Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який
знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну
любов і ласку.

Поет, згадуючи рушник, конкретно осмислює два моменти: подарунок матері в

далеку дорогу і подальші спогади сина про материнську ласку, любов, тепло.
Андрій Малишко поглиблює зміст образу рушника: його пісня спонукає слухача
сприймати цей невід’ємний атрибут життя українського народу як символ краси,
мудрості, чудових народних звичаїв.

Любов до рідної неньки була воістину найголовнішим джерелом творчості

поета. Вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює,
була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення. Завжди, коли поет пише
про те, що найближче його серцю, він згадує матір. Образ матері – один із
центральних у творчості Малишка.

«Пісня про рушник» - це пісня про матір. Створена вона на народній основі.
Рушник символізує й розлуку, далеку дорогу. Тільки А. Малишко поглибив
розуміння цього образу. На цьому вишиваному рушникові поет бачить усе:
«росянисту доріжку, і зелені луги, й солов’їні гаї», на ньому оживає «і дитинство, й
розлука, й материнська любов». На ньому – все життя, вся доля людська. Адже й дає
його синові мати на щастя, на долю, і так само приймає його син: «Я візьму той
рушник, простелю, наче долю».
 16

Материнська тема, яка має давню фольклорну традицію, викликає глибоко

особисті асоціації у кожної людини. Хоч у розв’язанні теми матері відчувається дух
нового часу, фольклорна поетика визначає емоційне забарвлення материнського
образу. Ця тенденція стає головною для Малишка в багатьох творах, часто
підкреслено стилізованих під народну пісню.

Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато.
Але образ її – виразний, яскравий, сповнений чаруючої ніжності, простоти,
задушевності й безмежної синівської любові (Додаток К).

Ліричний образ матері поет створює за допомогою епітетів. Він говорить

насамперед про материнську любов, від якої немає в світі нічого святішого. Ця
любов світиться в незрадливій, вірній усмішці. Ця любов сяє в замучених, хороших,
блакитних очах матері. Хороших, бо ж мати – добра, щира, хороша людина. І
засмучених – бо ж проводжає вона сина « в дорогу далеку», а на тій дорозі
трапляється всього: і доброго, і лихого. А блакитні – що ж, мабуть, справді блакитні
очі були в Ївги Остапівни. Тільки народ сприймає цю пісню про Матір взагалі, як
символ материнської любові. Мабуть, тому й можна почути, як у народі співають не
блакитні, а ласкаві очі. Бо блакитні чи карі очі належать якійсь конкретній людині, а
в кожної матері вони ласкаві.

Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні

відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються
почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги,
солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров – усе це прикмети прекрасного
сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу – створюють
відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про дитинство, його
шляхи, його долю і, звичайно, про його матір. Саме тим і пояснюється величезна
популярність «Пісні про рушник» у народі, що вона бентежить, хвилює кожного. І
ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи знайомі з
народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги –
усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета,
 17

збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива

усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям
далеких доріг і безмежної вдячності найдорожчій нам людині – рідній матері.

Анафора «І», якою розпочинається 14 рядків з 18, засію градації, неодноразово

вживаний поетом, надають поезії мелодійності й особливого пісенного ліризму. Та,
найголовніше, - це щире синівське почуття, що проймає пісню, велика дяка матері:

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка
І засмучені очі хороші твої [16]
Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. І земля наша – ласкава,
щедра, любляча, в розмаїтті кольорів, звуків, стихій – озивається в пісні до кожної
чутливої душі.

Даний твір постійно звучав у народі, тому його популярність збереглася і до

наших днів. Надзвичайно багато виконавців прагнули і прагнуть мати цей пісенний
шедевр у своєму репертуарі. Першим виконавцем «Пісні про рушник» є Олександр
Таранець. У свій час її виконували Дмитро Гнатюк, Анатолій Макроненко, Квітка
Цісик (Додаток Л) та багато інших відомих співаків. І зараз цей твір не втратив своєї
актуальності. Усі національні колективи та ансамблі обов’язково включають дану
невмирущу пісню у свої програми. «Пісня про рушник» – шедевр пісенної
майстерності Андрія Малишка.
 18

РОЗДІЛ 3

ПІСНІ АНДРІЯ МАЛИШКА І НАРОДНА ЛІРИКА

3.1. Зв’язок пісень Андрія Малишка з народною лірикою

Пісня завжди була невід’ємною частиною життя Андрія Малишка. Момент

приходу поета в літературу співпав з народженням масової радянської пісні. Кращі
зразки масової пісні стали природнім продовженням пісенного фольклору і
революційної пісні.

У перших пісенних спробах молодого поета відчувається вплив Шевченка і

Тичини в засвоєнні фольклорної поетики, тобто вплив тієї традиції, яку називають
«відфольклорною». Таким чином, уснопоетичні елементи входять у пісенні твори
Малишка не лише безпосередньо із самого фольклору, а й через класичну поезію.
Поет так висловлював свої погляди на народну пісню та пісенну творчість загалом:
«Ті пісні, які співала мати над колискою своїй дитині, ніколи в житті не
забуваються…Все залежить від їх змісту, їх ідейного звучання і спрямованості»[8,
т.10, с.124]. Тобто, він акцентував увагу на необхідності пісні в житті людини з дня
появи її на світ.

Андрій Малишко був дуже вимогливим до змісту і форми пісні, тому виступав
проти безсюжетних, нечітких у композиційному плані творів. Він орієнтував
піснярів на таких видатних творців пісні, як Шевченко і Кольцов. «У Шевченка що
не пісня, – то людська доля» »[9, т.10, с.127], – зауважував поет. Пісня, на його
думку, завжди повинна мати у фабульній основі певну подію, випадок, конфлікт.
Андрій Малишко підкреслював важливість нової сучасної тематики в пісенній
творчості.

Пісняр почав творчість із стилізації під народну пісню. Прикладом цього є пісня
«Запливай же, роженько весела», в якій герої існують поки що поза конкретно-
історичними обставинами, а фольклорна образність несе знак самодостатності.
Фольклорні атрибути народної пісні збережені, але уснопоетична образність немов
«повисає» в повітрі, не зливаючись в один органічний сплав. Це – не зовсім вдала
 19

стилізація під народнопоетичну творчість. Вияви такої дещо формальної стилізації

трапляться у пісенній творчості поета й під час Великої Вітчизняної війни
(наприклад партизанські пісні). У зрілого Малишка рідко зустрінеш безпосереднє
цитування народної пісні, полегшену стилізацію.

А.С. Малишко по праву вважається майстром пісні з чітко вираженим ліричним

сюжетом. Яскравий приклад цьому – щедра пісенна спадщина поета. Чимало його
творів мають в основі епічний сюжет – розповідь про чиюсь долю. Так, сюжет
«Пісні про вчительку» допоміг А. Малишку опоетизувати благородну працю
людини, яка присвятила життя школі, дітям. Схильність до епічності має сюжет
пісні «Хусточка червона» і багато інших творів цього жанру. Подібні твори поета
дають можливість ствердити наявність епічного сюжету не тільки в його баладах, а
й у ліричних піснях. Проте найчастіше у А. Малишка зустрічається тільки певна
сюжетна організація матеріалу, що спрямовує динаміку почуттів. Типовий зразок
такого сюжету маємо в пісні «Запливай же, роженько весела». У таких випадках
каркас сюжету зумовлюється послідовністю розвитку почуттів ліричного героя, в
якому часто організовуючим моментом є наскрізний образ. Так віссю композиції
«Пісні про рушник» служить образ рушника; його дарувала мати сину в далеку
дорогу. Центральний об’єднуючий момент і «хусточка червона» в однойменній
пісні. Про те, як вдало А.С. Малишко обрав принцип побудови цих пісень, свідчить
їх популярність. Цьому сприяла музика П. Майбороди, що вражала слухача
багатством мелодії, поетичністю, чистотою людських почуттів. Цілісний образ
виступає як результат органічного злиття музики й слова.

Дослідники української народної пісні, аналізуючи композицію, говорять про

співмірність окремих частин в єдиному цілому. Завершеним і в композиційному, і в
смисловому плані елементом пісенної композиції є куплет. Уже в початковій строфі
пісні поет вміщує головний композиційний центр. Художня завершеність куплету
визначається й тим, наскільки правильно знайдено периферійний композиційний
акцент, наскільки органічно він зв’язаний з головним. У пісні периферійні центри
 20

містяться на початку кожної строфи і збігаються з кульмінаційною точкою розвитку

частин основного мотиву:

А навкруг ласкаве жито,

Скільки пройдено й прожито…[9, т.6, с.227].

Я набрався досить муки,

Досить горя і розлуки…[9, т.6, с.227].

Важливим традиційним способом розкриття головного образу пісні є внутрішній

монолог. Він дисциплінує розвиток головного образу, скеровує його в єдине русло,
мінімізує почуття, викликаючи співпереживання. Пісні Андрія Малишка часто
мають монологічну форму («Я виростав на батьківській землі», «Вечірні вогні»,
«Пісня про рушник», «Київській вальс» та інші). У ліричних піснях з чисто
монологічним викладом думок і почуттів важлива роль належить поетичній деталі:

Ми підем, де трави похилі,

Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені [9, т.4, с.242].
Традиційні атрибути народної пісні «карії очі», «рученьки білі» уже з першого
куплета надають пісні ніжності, інтимності. Поетична майстерність А.С. Малишка
сприяла органічному злиттю художніх деталей з головним образом пісні. Подібну
деталь виконує така художня деталь як «білі каштани» в піснях, присвячених Києву.
Вона сприяє глибшому розкриттю основного мотиву, стає невід’ємною частиною,
яка вказує на спогад про щасливі дні ліричного героя. А в «Пісні про рушник»
українська побутова деталь гармонійно розкривається у зв’язку з переживаннями
ліричного героя, лежить в основі композиції всього твору і мислиться як символ
краси, мудрості, чудових народних звичаїв. Ця вдало знайдена поетична деталь
сприяє образному вираженню думки.
 21

Прийомом глибшого проникнення в систему подій у піснях А. Малишка,

зокрема довоєнного періоду, виступає діалог:

- Чом ти гіллям стуманіла,

Рясно в лузі зашуміла
- Як же, хлопче, не шуміти…
Не схиляти низько віти…[9, т.1, с.254].

Це традиційно-фольклорний, побудований на діалозі, зачин. Стилізація під

фольклор підсилюється введенням невід’ємних образних і ситуаційних атрибутів
уснопоетичної традиції: шляхта «підломила, мов билину», дівчину, чорний ворон
несе смерть тощо. Але не на стилізації виростає талант Малишка. Поет по-
новаторському підходить до традиційних героїчних тем, робить їх сучасними,
зігріває революційним духом часу.

Складовою частиною композиції літературної пісні є пейзаж. У пісенних

текстах Малишка найчастіше картини природи зустрічаються у приспіві: вони
гармонійно доповнюють образ ліричного героя, створюючи фон ліричному
переживанню, конкретизуючи його у просторі і в часі («Ми підем, де трави
похилі»). Автор, вводячи картини природи у першу строфу, визначає емоційний
тембр пісні. Це особливо вдається в тих творах, де головний образ розкривається за
допомогою монологу, де поетична деталь відіграє роль об’єднуючого начала між
внутрішнім світом героя і навколишнім середовищем. Деталі пейзажу створюють
конструкцію психологічного паралелізму, є фоном для певного переживання або дії:

Зацвіла весна,
Та весна красна,
Квітом-цвітом простелилась до села.
У юначім слові,
В зустрічах, в розмові
Полюбила, тільки гордою була [9, т.4, с.71].
 22

Як бачимо, на композиції пісні А. Малишка відбилися пошуки провідних

поетів-піснярів останніх десятирічь при збереженні її спорідненості з піснею
народною. «Визначальною рисою творчості Андрія Малишка літературознавці
одностайно називають пісенний ліризм. Пісенність – це одна з найголовніших і
найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка і ліричної, і ліро-епічної. Він
майже ніколи не міг передати суто епічне відчуття світу тому, що його поетичне
мислення протікало в категоріях, вироблених з елементів народнопісенної
поетики»,- підкреслював Дмитро Павличко. І все ж таки у його піснях можна
виділити три типи контактів з фольклором: звичайну обробку народних пісень,
включення фольклорних елементів у структуру твору і побудову художнього образу
за принципом фольклорної естетики, коли народнопісенна основа глибоко захована.
Даний спосіб трансформації виявляється і на сюжетно-композиційному, і на
мовностилістичному рівнях.

Можна було б навести ще чимало прикладів мовно-образної єдності між піснею

А. Малишка і народною піснею. Але йдеться не про фольклорну, ззовні зриму
близькість пісні Андрія Малишка з народною, а про єдність народного і
малишківського світосприйняття, у структурі якого домінувало потужне ліричне
начало. Письменник виражав його у будь-якому жанрі та роді, наприклад, зміст
символів прямо чи опосередковано зв’язаний, з одного боку, з сюжетом, а з другого
з народнопоетичною традицією. Внаслідок цього зміст пісні стає одночасно містким
та індивідуалізованим, суспільно значимим.

Ідейно-естетичний світ ліричної пісні А. Малишко освоював усе життя,

осягаючи його закони. Взявши за основу народну пісенність та кращі зразки
класичної поезії, поет зумів знайти цю спільність між піснею та людьми. Зв’язок
пісень Андрія Малишка з народною лірикою робить їх цікавими та зрозумілими для
усіх верств населення. Саме цей прийом і є однією із багатьох складових довголіття
та популярності пісенного жанру поета.
 23

ВИСНОВКИ

Пісня пройшла через увесь життєвий шлях Андрія Малишка. Починаючи з

дитячих пісень, які він чув від матері, та закінчуючи його власною «Стежиною». Не
випадково саме жанр пісні став улюбленим у творчості поета, адже саме завдяки
цьому жанру така лірична та творча особистість як А. Малишко змогла вилити увесь
спектр своїх переживань та відчуттів. У творчому доробку письменника є багато
різних за жанрами та тематикою творів. Але саме пісні відкривають нам поета з
іншого ракурсу, вказуючи на його невідривний зв'язок із народною душею.

Особливістю поезії А. Малишка є її музикальність. Спираючись на джерела

народної пісні, він відтворює свої думки, переживання у прозорих образах,
здебільшого у формі струнких римованих чотиривіршів (катренів), як це характерно
для української пісні. Пісня – улюблений жанр поета. Тонкий ліризм, широта
людських почуттів у піснях Андрія Малишка розкриваються за допомогою простої і
довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою
духовної скарбниці нашого народу.

Найкращою серед малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному

розумінні слова народною піснею, якій судилися довгі роки життя, є «Пісня про
рушник», окрилена чарівними мелодіями П. Майбороди. Написана вона 1959 року
до кінофільму «Літа молодії». Загальнолюдська тема і високохудожнє вираження її
в задушевному слові – причина популярності твору.

Пісня завжди була невідривною частиною життя Андрія Малишка. Момент

приходу поета в літературу співпав з народженням масової радянської пісні. Кращі
зразки масової пісні стали природнім продовженням пісенного фольклору і
революційної пісні.

«Визначальною рисою творчості Андрія Малишка літературознавці одностайно

називають пісенний ліризм. Пісенність – це одна з найголовніших і
найдорогоцінніших прикмет усієї поезії Малишка, і ліричної, і ліро-епічної. Він
майже ніколи не міг передати суто епічне відчуття світу тому, що його поетичне
 24

мислення протікало в категоріях, вироблених з елементів народнопісенної

поетики»,- підкреслював Дмитро Павличко.

Поетична мовотворчість Андрія Малишка – явище досить складне, багатогранне.

Його стилю властива увага до способу слововираження та оформлення думки через
поєднання індивідуально-авторського та загальнолюдського, загальнонаціонального
сприйняття дійсності, а підґрунтям слугує народнопоетична творчість як джерело
формування художнього світобачення.

Отже, жанр пісні в поезії Андрія Малишка займає провідне місце. Споконвіку
пісня була душею народу, його невід’ємною частиною. І саме А. Малишкові вдалося
віднайти такі художні прийоми, які зробили його власні пісні народними у всіх
значеннях цього слова. Пісні поета – перлина української поетичної майстерності.
Дана тема, безперечно, заслуговує на подальше дослідження, оскільки є досить
актуальною сьогодні.
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барабаш С.Г. Чарівні джерела поезії. Естетичні функції фольклоризму в

поетиці Андрія Малишка / С. Г. Барабаш. – К.: Дніпро, 1985.
2. Беценко Т. Народнопісенні універсалії в мовотворчості Андрія Малишка
[Текст] / Т. Беценко // Дивослово. – 2012. - №11.с.34-39.
3. Дем’янівська Л.С. Андрій Малишко. Життя і творчість / Л.С. Дем’янівська. –
К.:Дніпро, 1985. – 207с.
4. Закруткін В. Його чудодійне слово / Віталій Закруткін // Малишкові дороги :
спогади. – К. : Дніпро, 1975. – С. 32–34.
5. Коваленко Л. Поет Андрій Малишко / Леонід Коваленко. – К.: ДВХЛ, 1957. –
С. 24.
6. Костенко А. Андрій Малишко: Біографічна повість / Анатолій Костенко. – К. :
Дніпро, 1987. – 412.
7. Майборода П. Слово про друга / П. Майборода // Малишкові дороги. Спогади
про Андрія Малишка. – К. : Дніпро, 1975. – С. 19–22.
8. Малишко А. Поетичні твори. Літературно-критичні статті / Андрій Малишко.
– К. : Рад. письменник, 1991. – С. 307.
9. Малишко А. Твори : в 10-ти т. – Т. 7 : Поеми / Андрій Малишко. – К. :
Дніпро, 1974. – 351 с.
10.Ющенко О. Добридень, пісне / Олекса Ющенко // Малишкові дороги. Спогади
про Андрія Малишка. – К. : Дніпро, 1975.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=207 – Малишко Андрій. Життя та
творчість.
http://uk.wikipedia.org/wiki/ - Малишко Андрій Самійлович.
http://journal.osnova.com.ua/article/ - Андрій Малишко та його життєві ролі.
www.ukrlit.vn.ua/biography/malishko.html - Андрій Малишко. Українська література.
http://www.parta.com.ua/stories/view/998/ - Пісня про рушник.
http://www.parta.com.ua/stories/writers/28/ - Біографія А.Малишка. - Parta.com.ua.
 26

ДОДАТКИ

Додаток А

Батьки А.Малишка:

мати – Ївга Остапівна, батько – Самійло Микитович

 27

Додаток Б

Фото 1929 року.

Анрій Малишко та Катерина Пелех

 28

Додаток В

Андрій Малишко (сидить праворуч) з учителями Овруцької школи.

1932 рік
 29

Додаток Д

У роки Великої Вітчизняної війни поет служив військовим кореспондентом у

газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини».
 30

Додаток Е

Могила А. Малишка на Байковому кладовищі

 31

Додаток Ж

Збірка поезій «Сурмач»

 32

Додаток И

Андрій Малишко та Платон Майборода

 33

Додаток К

Нотний текст «Пісні про рушник»

 34

Додаток Л

Квітка Цісик
35