10th

grade

Яворський Матвій Іванович

Виконав Ривак Максим 6-В

 Біографічні відомості

Народився в селі Корчмин в Галичині, був

українським істориком та політичним і культурним
діячем. Вивчав право у Львівському та Віденському
університетах. Дійсний член ВУАН (1929),
Білоруської АН (1929). Яворський — перший
український історик, що пробував укладати
історію України за «марксистсько-
матеріалістичним законом». Без відповідної
фахової практики й достатньої документації його
твори позначені ідеологічними маніпуляціями
історичних фактів.
Діяльність

По закінченні юридичного факультету Львівського

університету (1910) – судовий практикант, займався
науковою діяльністю, написав дослідження
"Соціальні основи підліткової злочинності" (1912).
Здобув науковий ступінь доктора політичних наук.
Учасник українського національного руху, голова
товариства "Україна". Хорунжий піхотного полку
австро-угорської армії (1914–1916). Внаслідок
поранення переведений у тил, до Холма,
інструктором кулеметної школи.
 Діяльність

Під час Української революції 1917–1921 брав участь у роботі військової

жандармерії Української Галицької армії, згодом – начальник політичної
школи в Києві для червоних старшин, викладач у школі політичної
грамоти в Казані. Від 1920 – на викладацькій роботі в Харківському
інституті народної освіти. Уповноважений Комуністичної партії Східної
Галичини при ЦК КП(б)У (1921–1922). Співпрацював з Миколою
Скрипником. Рівночасно викладав історію України у вишах Харкова та
займався науково-педагогічною і громадською діяльністю. Голова
Харківського наукового товариства, голова правління харківського клубу
політичних емігрантів Західної України. Представляв українську
історичну науку в Німеччині, на міжнародному історичному конгресі в
Осло (1928).
 Діяльність

Автор низки наукових праць, серії підручників для шкіл та

середніх навчальних закладів, зокрема "Короткого курсу
історії України", що витримав 5 видань. Приділяв особливу
увагу історії громадських рухів: декабризму в Україні,
Кирило-Мефодіївському товариству, робітничому руху, а
також методології історії та історіографії. Обстоював
пріоритет національної, а не класової ідеї в концептуалізації
української історії.

Заарештований у березні 1931 в Санкт-Петербурзі за

участь у т. зв. Українському національному центрі.
Засуджений у лютому 1932 до 6-ти років позбавлення волі в
концтаборі. Покарання відбував на Соловках. 9 жовтня
1937 засуджений до смерті за "націоналістичну й
антирадянську діяльність серед в’язнів". Страчений в
урочищі Сандармох.
Дякую за
увагу!