1. ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ (1902 — 1954) Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902р. в с.

Нечаївці
(Компаніївський район Кіровоградської області), де колись був хутір пана Майєра. У квітні 1945р. Ю.
Яновський з уст матері записав деякі подробиці про свій родовід та місце народження, а опубліковані
вони повністю 1983р. Сім’я мала дев'ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати
місце свого мешкання, з 1917р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі
сільськогосподарських машин. Далі — середня освіта (народне училище, земське реальне училище);
служба в 1919 — 1921 pp. у різних установах; не завершене навчання в Київському політехнічному
інституті (1922 — 1925), де він бере участь у літературній студії інституту, входить у театральні кола
столиці, допомагає акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав,
виявляючи неабиякі знання фольклору, і пише в співавторстві з С. Греєм гротескну п'єсу «Камергер»;
співробітництво з групою київських панфутуристів. Тоді були опубліковані вірші «Море» (російською
мовою під псевдонімом «Ней») та «Дзвін» (українською за власним прізвищем), здійснені газетні
публікації в «Більшовику» (дванадцять нарисів і дві рецензії, підписані псевдонімом «Юр. Юрченко»).
Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в прозі та драматургії, але писання віршів не
облишатиме протягом усього життя. Кращі з них увійшли до збірки «Прекрасна УТ» (1928), що була
через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Кілька пізніших поезій датуються
сороковими і п'ятдесятими роками, але в друк не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті
письменника, коли вийшло перше п'ятитомне зібрання його творів (1958 — 1959). Перший прозовий
твір — новела «А потім німці тікали» — опублікуваний у газеті «Більшовик» 2 березня 1924р. 1925р.
виходить збірка «Мамутові бивні», до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій
громадянської війни. 1927р. — книжка «Кров землі», доповнена новими оповіданнями — «В
листопаді», «Байгород», «Рейд». У час їх створення Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії,
освоюючи там секрети нової для нього кіно-справи (про майстрів кіно опублікував 1930р. книжку
нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря»). Пише два нариси про режисера О. Довженка («Історія
майстра» і відгук-есе про фільм «Звенигора» (1927р.)), оповідання «В листопаді», що присвячене О.
Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Фата моргана» й ін. Належав у різний
час до «Комункульту», «Жовтня», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту», але ця приналежність була здебільшого
формальною. Підсумок літературної молодості — два романи — «Майстер корабля» (1928) та «Чотири
шаблі» (1930), (у 1930р. кілька розділів «Чотирьох шабель» опублікував журнал «Красная новь»). Задум
«Майстра корабля» (являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно) народився
ще в часи роботи на Одеській кінофабриці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в
1927р. до Харкова. 1932p. — вийшла окремим виданням п'єса «Завойовники». 1935р. — опублікування
«Вершників». За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих
творів радянської літератури про героїку громадянської війни. Зростання таланту Яновського-
драматурга позначене створенням романтичної трагедії «Дума про Британку» (1937). Перші вистави
«Думи про Британку» в 1937p. театральна критика не сприйняла. Пізніше п'єса була перероблена, і
останній варіант її викликатиме вже менше критичних нарікань. За її мотивами створено М.
Вінграновським фільм, а В. Губаренком оперу. 1939p. — опублікована п'єса з сільського життя
«Потомки». У другій половині 30-х років визріває задум нового епічного твору «Капітани», але
звершити задумане не вдалося. 1940р. виходить книжка оповідань «Короткі історії». Це гостросюжетні
оповідання («Шпигун»), різновид дорожного нарису («Дорога на Запоріжжя»), романтичні новели
(«Чапай», «Романтик», «Червонарм»), стилізовані оповіді монологічного типу «Василь Палійчук, гуцул»,
«Іван», «На зеленій Буковині». Кілька творів («Наталка», «Ганна Антонівна») можуть бути умовно
названі новелами-портретами. 1944р. — збірка новел «Земля батьків». В формі новели-монологу
витримані оповідання «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дід Данило з «Соціалізму», «Дівчинка у вінку»
й ін.; в формі класичного оповідання — «Яструбок», «Комісар», «Україна». Кілька років (воєнних і
повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу «Українська література» (з 1946p. «Вітчизна»),
багато їздив по країні, на Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що
дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946). 1945 — 1946 pp. —
робота над романом «Жива вода» (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника)
публікувався вже під назвою «Мир» (1956). Журнальна публікація роману «Мир» — «Жива вода»
(Дніпро. — 1947. — № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко
несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем. 1948р. — нова книжка «Київські оповідання»,
відзначена 1948р. Державною премією СРСР (оповідання «Через фронт», «Київська соната», «Боротьба
за людину», «Путь у Францію», «Династичне питання», «Під яблунею» й ін.). 1954р. видана «Нова книга»
(«На ярмарку», «Мистецтво», «Святий вечір»). Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в
літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Йдеться про п'єсу «Дочка
прокурора», яка побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.
Працюючи над драмою (задум п'єси відноситься ще до передвоєнних років, коли письменник почав
роботу над незавершеною п'єсою «День гніву», 1940), він водночас публікує комедію «Райський табір»
(1953) (сатиричний памфлет на імперіалістичний світ періоду інтервенції США в Кореї), починає
працювати над тетралогією «Молода воля», яка присвячувалася 300-річчю возз'єднання України з
Росією (романтична драма про молоді роки Тараса Шевченка). Як сценарист Ю. Яновський також
створює сценарій художнього фільму «Зв'язковий підпілля» (1951), літературний сценарій «Павло
Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як гартувалася сталь», 1953) та сценарій
документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952). Не стало Ю. Яновського 25 лютого 1954р.
Спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Двічі виходили його твори п'ятитомними
виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині,
Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

«Майстер корабля
«Майстер корабля» — перший роман Ю. Яновського, написаний упродовж 1927—1928 років. Твір
стилізовано як кіномемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії
і його співпрацю із В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали
прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес
зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, в текст органічно
вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайях,
дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування.
Роман вирізняється з-поміж інших праць Ю. Яновського зосередженістю на мистецькій
проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Роман насичений
роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі,
пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління: «І як було всім зрозуміти,
що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще
говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв
під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і
рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як
струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце
землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я
хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на
гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній
корабель. Культура нації — звуть її».[2]
У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський
зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник
возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені
здаються живими додатками до людського розуму.»[3] Кораблебудування та кінозйомка
вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці,
відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.
Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене
екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні
для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче
відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе
реальне та дійсне — це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри — різні
погляди на зображуване.
2. Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість,
чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика. Його
справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він — один із
найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. У царині як змісту, так і форми художніх
творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети.
Уже перші збірки новел Ю. Яновського «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927) разом із
творами М. Хвильового, Г. Косинки, В. Підмогильного та ін. підтвердили відхід нової хвилі української
літератури від народницько-просвітницьких традицій XIX, а почасти й початку XX ст. Поза сумнівом, на
них позначився вплив футуризму й кіностилістики нової музи, що вабила до себе і Яновського.
Сюжетами новел «Мамутові бивні», «Історія попільниці», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Кров землі»
керує смілива авторська думка, хоч у цілому вони досить банальні й поширені на ті часи. Серед ранніх
творів Ю. Яновського — новела «Поворот» (1927), надрукована вперше тільки 1967 р. У
романтичному стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі, «коли спогади
юнацтва підступили клубком до його горлянки. Авторові нашому здавалося тоді, що море витікає з
берегів і широкою водою тече в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій»,— так пояснено
задум у «Коментарях до знижок...». Роман «Майстер корабля» (1928) — абсолютно новаторський за
змістом і формою твір в українській літературі. Яновський осмислює роль творчої інтелігенції, власне,
еліти суспільства у формуванні й становленні світогляду нової доби — тема, що постала на вістрі
інтересу багатьох тогочасних письменників. У романі «Чотири шаблі» (1931) показано могутню стихію
національно-визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в
українській літературі була порушена вперше. Твір складається із семи розділів (пісень). Таким чином,
письменник започаткував в українській літературі новий різновид роману — роман у новелах. Після
появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі
протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено
три роки роботи, три роки всіляких думок і самовід- чувань, усяких життєвих умов»,— читаємо в
записниках автора. У ньому розповідається про братовбивчу війну в Україні 1919 р., яка стала
початком трагедій, що випали на долю українського народу після революції 1917 р. Ю. Яновський —
романтик за світовідчуттям і стилем, його приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні
ситуації, у яких найвиразніше розкривалися людські риси. Його манера письма позначена
суб’єктивною стихією: вибухом емоцій, патетикою, виведенням «назовні» авторськими симпатіями та
антипатіями. Він був тонким стилістом з особливим чуттям слова, його відтінків і нюансів. Сам
письменник назвав себе поетом, який інколи пише прозу. Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її
оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у далеку
таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона
там у торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і
з’їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль
мудрості?». У цих словах не тільки естетична програма письменника. Це — девіз його життя. Твори
письменника й сьогодні захоплюють читачів, уселяють у них мужність, приносять незвичайну радість,
щирий захват.