Гео Шкурупій

Життя і творчість

“…Люди майбутнього всі будуть героями, бо

вони нічого не боятимуться…”

Презентацію виконала:Полякова Ганна

 Ґе́о Шкуру́пій (справжнє ім'я Гео́ргій (Ю́рій) Дани́лович) —
український письменник, представник напряму
панфутуризму.Жертва більшовицького терору.

 Народився 20 квітня 1903 року в м. Бендерах в сім’ї залізничника

та вчительки. Дитинство провів на Поділлі. По закінченні Другої
Київської класичної гімназії (1920) навчався на медичному
факультеті Київського університету, де провчився лише рік, в
Київському інституті зовнішніх зносин. Працював на залізниці,
редактором і сценаристом на кінофабриці, в редакції газети
«Більшовик».

2
 1920 р. Гео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому
альманаху "Гроно" прозовим твором "Ми". Захоплений
авангардним мистецтвом, письменник виступає з
теоретичними статтями про футуризм, бере участь у
літературних дискусіях.
 Перші збірки його поезій — "Психотези. Вітрина третя" (1922)
та "Барабан. Вітрина друга" (1923), написані в стилістиці
футуристичної поетики. У них переважає суспільно-політична
тематика, що в добу революційної романтики позитивно
сприймалося читачами.

3
 1925 року виходить його збірка «Жарини слів», яка засвідчила,
що «футуристична бравада дедалі більше обертається
неоромантизмом — з його дивною сумішшю лірики, сарказму
та відблиском трагічного».
Після цього світ побачив інші збірки оповідань: “Пригоди машиніста
Хорна”,“Монгольські оповідання”, “Жанна-Батальйонерка” та інші.
 Того ж року Ґео Шкурупій дебютує як прозаїк. Його книгу
гостросюжетних оповідань «Переможець дракона» О.
Білецький назвав цікавим явищем у нашій белетристиці:
«збірник розмаїтий, талановитий», хоча надміру
залітературений.

 Твори Шкурупія друкувалися в часописах, газетах, альманахах:

«Вир революції», «Шляхи мистецтва», «Глобус», «Гроно»,
«Семафор у майбутнє», «Життя й революція», «Нова
ґенерація», «Червоний шлях», «Літературна газета»
 Особливе місце в його житті посідає робота в журналі «Нова
генерація». Шкурупій виступає як активний член редколегії
цього видання. Йому належить стаття журналу, як «Чому ми
завжди на барикадах», де порушуються болючі питання
тодішнього літературного життя, засуджується недбале
ставлення до роботи «ліфівських» письменників, що нав'язують
свої «нальотницькі» погляди широким масам читачів
 Експериментальний роман — жанр, що його в українській
літературі створив Гео Шкурупій. Роман «Двері в день» вийшов
1929 року і досі залишається зразком цього жанру. Експеримент
полягав у змішуванні жанрів і навіть видів мистецтва .Автора
мало зачіпав зміст, зате його цікавила форма — це був чистої
води формальний експеримент.
 «Єва» — вірш, який відкривав збірку Гео Шкурупія «Для друзів
поетів сучасників вічности» (1929).
 Уперше опубліковано його було ще 1921 року в альманаху «На
сполох», і хоча наступного 1922-го в автора вийшла перша
книжка — перша поетична збірка «Психетози», він не взяв
туди «Єву». Не взяв і в наступні збірки «Барабан» та «Жарини
слів». Зате в підсумковій за майже десятиліття збірці відвів цій
поезії чільне місце.
Важливу роль відіграли жінки в житті і творчості Гео Шкурупія.

Моя Єва навчилась носити

великі капелюхи,
курить папіроси
і цілувать зів’ялі айстри.

Вона непохитна, як скеля,

її не зваблять ніякі раси...
І, одягнувши бальне вбрання,
вона не покинула лаятись
і насіння лузгати.

Моя Єва,
як астрономи слідкують
в телескопи
за льотом планет,
прослідкує мій земний льот!.. -Уривок з поезії «Єва»
 У Гео Шкурупія була подруга й муза-Інна Ліщинська. Інна
перекладала романи Шкурупія німецькою, а він передавав їх на
Захід для публікації.
 Романтичний Гео дарував Інні свої книжки з багатозначними
дарчими написами: «Інні, від якої не можу дочекатись, на що,
безперечно, заслуговую» (цикл «Романси баналі»), «Інні
Лещинській, у якої знаходиться ґудзик од цього романного
фрака» (роман «Двері в день»), «Інні Лещинській, розумній
людині, але нерозумній жінці» («Страшна мить»).
 Шкурупій і кіно

 Кіно — мистецтво, яке скорилося Гео Шкурупію слідом за

поезією і прозою.
 Коли влітку 1924 року Аспанфут остаточно розколовся,
Михайль Семенко перебрався до Харкова працювати у
ВУФКУ і з часом перетягнув туди всіх своїх київських друзів-
футуристів — Шкурупія, Бажана, Яновського. Сам він
незабаром поїхав до Одеси працювати на тамтешній
кінофабриці, за ним поїхав Яновський, а Шкурупій і Бажан
повернулся до Києва. Проте кіно їх уже не відпускало.
 У Києві Шкурупій якийсь час працював на кінофабриці. І вже за
рік на екрани один за одним вийшли два фільми, до яких він
написав сценарії: «Синій пакет» і «Спартак». Обидва фільми
було знято на Одеській кінофабриці ВУФКУ.
 Гео Шкурупій належав до літературних організацій та угруповань
«Комкосмос» (Київ, 1921), «Асоціація панфутуристів» (Аспанфут;
Київ, 1921—1924), «Асоціація комуністичної культури» (АсКК,
Комункульт; Київ/Харків, 1924—1925), ВАПЛІТЕ (Харків, 1926—
1927), «Нова генерація» (Харків, 1927—1931). Ґео Шкурупій був
членом футуристичної організації «Фламінго».

Аспанфут- Асоціація панфутуристів —

літературна організація, що утворилась у
1921 р. в Києві на базі літературної групи
«Фламінго», «Ударної групи поетів-
футуристів» та науково-мистецької групи
«Комкосмос»
 Твори Шкурупія наскрізь пронизані українським патріотизмом.
Він прагнув наблизити українську літературу до
західноєвропейського і американського рівня. В його душі
жила гордість і біль за свою вітчизну. Цього йому не могла
вибачити радянська влада.

 На початку 1930 х років Сталін, остаточно прийшов до влади

в Кремлі, почав цілеспрямовану політику ліквідації
національної української культури. Його метою був масовий
геноцид всіх великих національностей в його імперії зла, які
могли конкурувати з росіянами і не були схильні підкорятися
Москві. Першими в цій низці стояли українці, за ними йшли
казахи, євреї та білоруси. За планом мало понести
максимальні втрати і українське селянство, українська
інтелігенція, духовенство, представники старих
«експлуататорських класів». Широко розгорнувся Голодомор.
А табори на Соловках були з самого початку задумані
Леніним для всієї інтелігенції.
 3 грудня 1934 року Гео Шкурупія заарештували. Звинуватили
у тому, що він належав до “київської терористичної організації
ОУН”. По справі Шкурупія було проведено два судових
засідання військового трибуналу, на яких він категорично
заперечував висунуті звинувачення.

 Георгій подавав скарги на неправомірні методи слідства. В

них він звинувачував слідство у неправильності запису його
свідчень, а також повідомляв про тиск із боку слідчого
 Перший суд повернув справу на дорозслідування. Але на
другому засіданні на підставі постанови оперуповноваженої
Пери Ісаківни Гольдман – малоосвіченої (4 класи гімназії)
чекістки із 12-річним стажем “надзвичайної” діяльності, –
радянський “найсправедливіший у світі суд” виніс вирок: 10 років
ув’язнення у виправно-трудових таборах і конфіскація майна.
Дружину Варвару Базлс із сином Георгієм як родину ворога
народу виселили з Києва. Самого ж обвинуваченого заслали
відбувати покарання на Соловках.
 У матеріалах оперативної розробки в’язнів практично не
залишилося згадок про перебування Ґео Шкурупія у
Соловецькій тюрмі. Хіба що спогади Семена Підгайного
“Українська інтелігенція на Соловках”:

“Жора (так називали Георгія табірники) був милою людиною,

хорошим товаришем – уважним і симпатичним. Був душею компанії,
часом розповідав анекдоти, любив встрявати у філософські й
літературні дебати і, зазвичай, приймав концепцію супротивника. На
Соловках він так само писав вірші, охоче їх читав; але ні у віршах, ні в
щоденній поведінці не відчувалася цілеспрямованість чи певна
політична лінія. Жора Шкурупій був просто поет, поет український.
Недарма ж теща Жори бідкалася дружині одного з письменників:
“Ви подумайте, Жору заарештували як українського націоналіста?
Господи, та він же тільки поет”.
 Але самого ув’язнення радянській владі було замало, тому
велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 осіб разом
із Шкурупієм – відправили на материк і розстріляли. Це
сталося 8 грудня 1937-го в Ленінградській області.

 Георгій, як і більшість репресованих того часу, потрапив під

колеса радянської всезнищувальної машини. Тільки через 19
років, у 1956-му, за заявою дружини поета Варвари Іванівни,
кримінальну справу Ґео Шкурупія “компетентні органи”
переглянули. Підсумок відновленої справедливості –
реабілітація (посмертно).
Я
сьогодні король завтра пройдисвіт
сонце сонце
вироблю із соняшних душ
у футуропреріях для майбутнього
сьогодні король
футуровиробництв футуротрестів
синдикатів
завтра робітник троєкутники куби машин
зламані лінії коло автомобілі карбід бензін
переплавлю слова чудесні
і виставлю у вітринах
Використана література:
1. Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. —
Париж, 1955—2003.
2. Сулима Микола. Український футуризм / Микола Сулима. — Ніредьгаза:
Педагогічний інститут імені Дьордя Бешшеньєї, 1996. — 256 с.
3. Якубовський Фелікс. Перед «Дверима в день» (Ґео Шкурупій — від
«Психетоз» до роману) // Критика — 1929. — № 5. — С. 45-62.
4. Ільницький Олег. Український футуризм (1914—1930)
5. Історія українського радянського кіно. В 3 т. — К.: Наукова думка, 1986. — Т.
1. — 247 с.
6. Сценаристи радянського художнього кіно. М., 1972. — С. 419;(рос.)
7. Письменники Радянської України. 1917—1987. К., 1988. — С. 665;
8. Іванова Н. 1920-ті роки й український авангард: мистецтво для мас — від
митця-професіонала // Слово і Час. — 2003. — № 12. — С. 20-27.
9. …3 порога смерті… К., 1991. — С. 464–468;
10. УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1518;
11. Козир О. В. Гео Шкурупій у періодиці 20-х — 30-х років // Українська
періодика: історія та сучасність. Матеріали ювілейної наукової конференції. —
Харків: Харк. держ. ун-т., 1998. — С. 70-76.