Іван Дзюба

Толстов 11-А
Іван Михайлович Дзюба — український
літературознавець, літературний критик, громадський
діяч, дисидент радянських часів, Герой України
(2001), академік НАНУ, другий Міністр культури
України (1992–1994), голова Комітету з Національної
премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001),
керівник відділу загальних енциклопедичних
досліджень Інституту енциклопедичних досліджень
НАН України.
Брав активну участь у работі Клубу творчої молоді,
створеного в Києві в 1960 під егідою міського комітету
комсомолу. Поступово до роботи Клубу втягнулася
молода творча інтеліґенція, духовним лідером якої
був І.СВІТЛИЧНИЙ. Інтелектуальними лідерами Клубу
були Дзюба і Є.СВЕРСТЮК.
1964-65 Дзюба — літературний консультант
видавництва "Молодь". Звільнений за участь у
протестах проти політичних арештів серед української
інтеліґенції в 1965. Найвідоміша акція протесту тих літ
— виступ Д. під час прем’єри фільму С.Параджанова
"Тіні забутих предків". Замість слів про фільм, він
говорив про таємні арешти серед молодої інтеліґенції,
що викликало переполох у рядах "офіціційних осіб" і
розгубленість у залі. Дзюбу підтримали В.ЧОРНОВІЛ,
В.СТУС, М.КОЦЮБИНСЬКА та ін..
У кінці 1965 Дзюба надіслав до ЦК КПУ листа з
протестом проти арештів серед інтеліґенції,
пояснюючи, що це не розв’язує проблем, які
викликають критику влади з боку інтеліґенції. До
листа було додано рукопис, який став пізніше дуже
відомим, "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
Залишаючись у межах радянської системи, не
відступаючи від основних положень офіційної
ідеології, Дзюба намагався звернути увагу влади на
становище української нації в СРСР. Найсильнішими
місцями книги були сюжети, присвячені русифікації,
прикладам українофобії, історії російської експансії і
великодержавного шовінізму.
Книга швидко поширилася в самвидаві, її читали по
всій Україні. У середовищі інтеліґенції з’явився
справжній "культ Дзюби". Сам автор, людина дуже
скромна і делікатна, не прагнув і не був готовий до
такої популярності і такої ролі.
Улітку 1966 Дзюба був викликаний до ЦК КПУ, де йому
запропонували виступити в пресі з запереченням
"наклепницької" інформації на Заході про національні
проблеми в СРСР. Але Дзюба відмовився, і тоді в
друку з’явилися статті зі звинуваченням його в
"буржуазному націоналізмі". Спілці письменників
України (СПУ) запропоновано було зробити висновки
щодо Д. "Товариська" розмова в СПУ теж не дала
властям бажаного результату. Навпаки, за кордоном
з’явився блискучий виступ Д. на вечорі, присвяченому
30-річчю поета В.СИМОНЕНКА.
У грудні 1969 розглядалося питання про виключенння
Дзюби з СПУ. Щоправда, на зборах письменників
тільки двоє з багатьох промовців завимагали
виключения Д., звинувачуючи його в розголошенні
державної таємниці. На здивоване запитання Д., про
яку таку таємницю йде мова, адже він не має доступу
до держтаємниць, один із промовців обурено відповів:
"Хіба розкриття національної політики нашої партії не є
розголошенням державної таємниці?". На цих зборах
виключити Дзюбу з СПУ не вдалося.