Штучні(синтетичні) алмази

Над проектом працювали:Толстов.В,Капустіна.І 11-А

 Мета проекту:

Ознайомити учнів , що таке штучні кристали.

Познайомитись з їх хімічними і фізичними
властивостями .Розказати про застосування штучних
алмазів в техніці. Ознайомити із штучними
кристалами України.
 План роботи:
 Що таке штучні кристали?
 Перший синтез алмазу
 Прямий фазовий перехід
 Класифікація
 Застосування
 Алмаз синтетичний України
Штучні алмази - синтетичні алмази одержують
шляхом кристалізації розчину вуглецю в розплавах
металів та сплавів після екстремального стискування
реакційної суміші в герметичній неметалевій чарунці та
нагрівання до високих температур. Розплав із
вуглецем утворюється при нагріванні до 1450…2000 К
за рахунок пропускання електроструму. Синтез алмазу
шляхом перебудови графітової шарової структури
карбону в щільну алмазну відбувається за величезного
тиску й температури. За хімічним складом,
кристалічною структурою, оптичними та фізичними
властивостями аналогічні природним алмазам,
утвореним унаслідок геологічних процесів.
Перший синтез алмазу
Перший синтез алмазу здійснено в лабораторії фірми
ACEA у Швеції (1952), а потім в лабораторії компанії
«General Electric» у США (1953). На основі досліджень,
проведених в Інституті фізики високих тисків АН СРСР
під керівництвом Л. Ф. Верещагіна у 1960 році
українські вчені у 1961 році в Інституті надтвердих
матеріалів АН України (Київ) під керівництвом В. М.
Бакуля розробили ефективну промислову технологію
синтезу штучних алмазів. У ЦКТБ твердосплавного й
алмазного інструменту було здійснено випуск перших
2000 каратів штучних алмазів; з 1963 року
налагоджено їхнє серійне виробництво.
Прямий фазовий перехід графіт → алмаз
зафіксовано на початку 1960-х років за умов ударно-
хвильового навантаження за характерним зламом
ударної адіабати графіту. У 1961 році з'явились перші
публікації дослідників компанії «DuPont» про
отримання алмазу (розмір до 100 мкм) методом
ударно-хвильового навантаження з використанням
енергії вибуху (цей метод було реалізовано у 1975 році
в Інституті надтвердих матеріалів АН України).
Відомою є також технологія отримання алмазів
методом детонаційоного навантаження в умовах
вибуху деяких вибухових речовин, наприклад,
троти́лу, з негативним кисневим балансом, при якому
алмази утворюються безпосередньо з продуктів
вибуху. Є найдешевшим способом отримання алмазів,
однак, «детонаційні алмази» є надзвичайно дрібними
(до 1 мкм) й придатні лише як абразиви та напилення.
Українським ученим по праву належить пріоритет у
встановленні особливих умов синтезу дрібних
порошкових алмазів, одержанні щільних полікристалів
та вирощуванні великих прозорих досконалих
монокристалів розміром 5…10 мм.
Алмази синтетичні одержують із графіту в умовах
високого тиску (понад 5 ГПа) і температури (понад
1200 оС). Для синтезу монокристалів алмазу
розроблено метод вирощування, за якого досягають
перепаду концентрацій унаслідок розміщення джерела
вуглецю та алмазної затравки в різних температурних
зонах. Цей метод називають методом температурного
градієнта. Таким чином за високих тисків одержують
монокристали алмазу масою до 50 каратів, які за
чистотою та структурою не поступаються природним,
що підтверджено дослідженнями властивостей зразків
фірм «Дженерал Електрик» (англ. General Electric,
США), «Сумітомо» (англ. Sumitomo Group, Японія), «Де
Бірс» (англ. De Beers, Велика Британія). Алмази
синтетичні отримують також хімічним осадженням із
газової фази: алмаз росте за рахунок осадження
вуглецю на затравку з газуватої вуглеводної суміші.
Процес проходить за тиску, нижчого від 27 кПа. За
цією технологією можна ретельно контролювати
хімічний склад уключень у кінцевому продукті й
вирощувати алмазні плівки на заготовках великої
площі.
 Класифікація
Алмази синтетичні поділяють на:
 Алмазні порошки (містять кристали, полікристали, уламки
кристалів розміром менше 2500 мкм)
 Монокристали
 Полікристалічні алмази часто класифікують за середнім розміром
зерна в кристалі, який може варіюватися від нанометрів до
мікрометрів.

Полікристалічний алмаз Монокристали Алмазні порошки

 Застосування
Монокристали алмазів синтетичних застосовують для виготовлення:

 теплостоків і тепловідводів електронних приладів;

 «вікон» для лазерів із широким діапазоном пропускання;
 спеціальних суперпрецизійних інструментів для прецизійної обробки;
 давачів випромінювання (термолюмінесцентні дозиметри та лічильники
альфа-, бета- і гамма-випромінювань) із чутливістю, що відповідає
фоновому рівню.
 Структурно досконалі монокристали алмазів синтетичних використовують
як ювелірну сировину, а порошки ― для виготовлення шліфувальних
кругів та інших видів абразивних інструментів.
Алмази синтетичні в Україні
В Україні технології отримання й використання
синтетичних алмазів розроблені науковцями Інституту
надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України.
Тут уперше були запропоновані нові розчинники
вуглецю, що забезпечують ефективний синтез
алмазів: магній, цинк, оксиди, карбонати, гідроксиди
лужних та лужно-земельних елементів, розроблено
низку марок шліфувальних порошків (АС2, АС4, АС6,
АС15, АС20, АС32, АС50, АС65, АС80, АС100, АС125,
АС160), мікропорошків (АСМ, АСН) і субмікропорошків
синтетичних алмазів із широким діапазоном фізико-
механічних властивостей (міцність, крихкість, форма
тощо). Розроблені технології одержання синтетичних
алмазів упроваджено на заводах алмазної галузі в
містах Полтаві, Львові, Бориславі.
 Висновок

Ми ознайомились із штучними
кристалами ,їхніми хімічними і
фізичними властивостями . Розповіли
про застосування в техніці та розповіли
про штучні кристали України
Література

 Сверхтвердые материалы. Получение и применение : в 6 т. Киев :

Институт сверхтвердых материалов им. В. Н. Бакуля НАН Украины, 2003.
Т. 1. 316 с.
 Новиков Н. В., Ивахненко С. А. Алмаз синтетический, монокристаллы //
Неорганическое материаловедение : в 2 т. / Под ред. Г. Г. Гнесина, В. В.
Скорохода. Киев : Наукова думка, 2008. Т. 2. Кн. 1. С. 41–46.
 Шульженко А. А. Алмаз синтетический, порошки // Неорганическое
материаловедение : в 2 т. / Под ред. Г. Г. Гнесина, В. В. Скорохода.
Киев : Наукова думка, 2008. Т. 2. Кн. 1. С. 46–52.
 Лавріненко В. І., Новіков М. В. Надтверді абразивні матеріали в
механообробці. Київ : Інститут надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН
України, 2013. 456 с.
Дякую на увагу!