1.

Українське театральне мистецтво 20-30 років ХХ століття було часом значного

розвитку та важливих змін. Цей період був визначений двома основними
течіями: переходом від реалізму до модернізму і формуванням авангардних
напрямів у театрі.
Одним із визначних драматургів того часу був Леся Українка. Її творчість була
надзвичайно впливовою і інноваційною. Вона писала відверті та сміливі п'єси,
які ставили насущні соціальні проблеми того часу. Наприклад, в її п'єсі "Бояриня"
були показані соціальні протиріччя та проблеми шляхтицького суспільства.
Українка також писала про національне відродження, і її творчість була
насичена патріотизмом. Її п'єси, такі як "Лісова пісня" і "Боярський міст",
знайшли широке визнання серед глядачів.
Ще одним важливим драматургом того періоду був Микола Куліш. Він ставив
перед собою мету показати трагічну долю українського селянства. Його п'єса
"Мина Мазайло" стала відомою як перший український "третій акт" і була
призначена для глибокого аналізу суспільства. Куліш акцентував увагу на
соціальних проблемах і несправедливості, що існувала в українському
суспільстві.
У цей період також з'явилися нові театральні напрями, що спрямовували
українське театральне мистецтво у новому напрямку. Одним із таких напрямів
був "Березіль".
2. Поезія Ліни Костенко "Життя іде і все без коректур" є досить глибоким і
філософським твором, який запрошує до роздумів про природу життя та його
неперервний хід.
У заголовку вже закладена основна ідея вірша - "Життя іде і все без коректур".
Це означає, що життя рухається вперед, без можливості змінити те, що вже
сталося. Це може викликати почуття ностальгії або жалю за втраченим, оскільки
неможливо повернути час назад і виправити помилки чи змінити минуле.
У поезії Костенко наголошує на тому, що життя неперервно рухається вперед, і
ми мусимо йти в ногу з цим рухом. Вона пише про "тіло", яке "летить вперед", і
про те, що навколо все змінюється. Це може вказувати на швидкоплинність часу
і нестабільність оточуючого світу.
У вірші також згадується про "пекло світу", що може вказувати на те, що життя
не завжди легке і безхмарне. Є можливість, що поетеса розмірковує про вічні
питання людської існування, важкості життя, смерті і пройденому часі.
У цьому вірші Костенко використовує образи та символи для того, щоб передати
свої думки і почуття. Вона створює враження незвичайного руху, неперервного
потоку часу, який відбивається в структурі вірша та використанні динамічної
мови.
3. "Зачарована Десна" - кіноповість-спогади Олександра Довженка, в якій автор
змальовує свої враження від дитинства і дорослішання у селі Новогригорівка на
березі річки Десна. Олександр Довженко, як автор твору, використовує різні
цитати, що допомагають розкрити його образ, споглядачам та читачам.
У "Зачарованій Десні" Довженко передає своє глибоке зв'язок із річкою Десною,
що стала для нього місцем натхнення, спогадів і роздумів. Він пише: "Ріка
Десна... Ріка та ріка! Вона нас купала... Вона викупала всю нашу душу, викупала
весь наш мир, все в нас, все в нас...".
Автор спогадів також описує своє сприйняття природи та краси навколишнього
світу: "Навколо широти і глибини, небо, сонце, зорі, птаство, води, простори,
ясні пейзажі, зелені сади, діброви, ліси, просторі й високі береги, широкі, вільні
простори, нескінченні і м'які..."
Важливою частиною образу автора є його сприйняття людей і суспільства.
Довженко показує своє розуміння природи людини та багатогранність її душі:
"Та в людини немає народжування і смерті, існує ріст, розмноження, прожити".
Відчуття спогадів і тяга до рідного краю пронизують твір, і автор виражає свою
ніжність до батьківщини: "І, може, щось таке, що ніколи не повернеться знову,
не прожитимо, не побачимо.