Тема. Шолом-Алейхем. Життєвий та творчий шлях митця. «Тев’є-молочар».

Тема
історичного зламу, який пройшов крізь долю людини і народу на межі XIX–XX ст.

Живіть в мирі і радості. В тяжкі часи допомагайте

один одному. Допомагайте бідним і пам’ятайте моє
ім’я – Шолом-Алейхем – «МИР ВАМ».
Шолом-Алейхем

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!
Мабуть тобі доводилося чути сумні та веселі
історії про хлопчика Мотла, або про Тев'є-
молочника. Це персонажі творів одного з
найвидатніших та найпопулярніших
єврейських письменників Шолом-Алейхема
(Шолома Нохумовича Рабиновича). У
перекладі з мови ідиш “Шолом-Алейхем”
означає: “Мир вам!”. Вибір цього псевдоніма
був невипадковим, адже твори Шолом-
Алейхема – повісті, романи, новели,
оповідання, п'єси – із щирою посмішкою йдуть
до читачів, як слова вітання і доброзичливості,
вчать людей стійко переборювати найважчі
випробування в житті.
Народився майбутній письменник 2 березня 1859 року в
Україні, в містечку Переяславі (тепер Переяслав-
Хмельницький) у родині крамаря Рабиновича. Батько його був
поважною людиною в місті, цікавився світською культурою та
просвітницькою літературою. Він мав м'який характер, любив
свою сім'ю і особливо маленького Шолома. Згодом Шолом-
Алейхем присвятив батькові чимало сторінок, написаних з
великою любов'ю. Після народження Шолома, родина
Батьки Шолом-Алейхема Рабиновичів переїхала з Переяслава до містечка
Вороньків (це містечко виступатиме потім у творах
Шолом-Алейхема під назвою “Ксерилівка”). Там і промайнуло дитинство письменника.
Як усі діти єврейського містечка, Шолом навчався у хедері – приватній школі. У своїх
творах він не раз згадував убогість і сумні умови навчання в цій школі.
Блискучою пам'яттю та допитливим розумом відрізнявся маленький Шолом від своїх
ровесників. У ранньому дитинстві він цікавився казковим і фантастичним, захоплювався
і українським фольклором. На його неабияку уяву великий вплив мали казки та легенди,
українські пісні.
Хоч батько Шолома і мав свою справу: вів торгівлю зерном, мав
лавку, орендував земську пошту, все ж, матеріальне становище
великої родини ставало все гіршим, прибутки падали. У пошуках
кращих заробітків родина Рабиновичів знову переїздить до
Переяслава, де відкриває заїжджий дім.
У 13 років хлопчик втратив матір. Хає-Естер померла від холери.
Це було великим ударом для родини Рабиновичів. Згодом батько
оженився вдруге. Мачуха була сварливою та злою жінкою. Діти
постійно чули її лайки та прокляття, тому першим літературним твором спостережливого
хлопчика став славнозвісний “лексикон” мачушиних лайок. Батько випадково прочитав
ці записи і схвалив їх. Так Шолом почав пробувати писати свої перші пригодницькі
твори. Прочитавши Д.Дефо “Робінзон Крузо”, написав роман “Єврейський Робінзон
Крузо”.
З вересня 1873 року Шолом Рабинович почав навчатися в Переяславському
повітовому училищі. Незважаючи на труднощі (хлопець погано знав російську мову),
любов і прагнення до знань перемогли. Він не шкодував ні сил, ні часу, виявляючи
велику наполегливість у навчанні. І не марно – йому, як найкращому учневі, призначили
стипендію в розмірі ста двадцяти карбованців на рік.
Це означало велику серйозну допомогу для всієї родини. У 1876 році юнак закінчив
повітове училище на відмінно. У цьому ж році спробував вступити в Житомирський
учительський інститут. Проте, саме в цей час російський уряд закрив інститути для
євреїв. Після тривалих пошуків роботи, Шолому нарешті пощастило отримати місце
вихователя дочки заможного поміщика і орендаря Елімелеха Лоєва в селі Софіївці. Три
роки Шолом служив домашнім учителем його дочки. Справжнім щастям для молодого
вчителя стала любов до своєї учениці Ольги Лоєвої. Дізнавшись про любов юнака до
своєї дочки, Лоєв у запалі вигнав його. Знову Шолому довелося шукати роботу. Під час
вимушених мандрів поїхав до Києва. Лише у 1880 році в Лубнах він був обраний
рабином. Два з половиною роки Шолом таємно листувався з коханою. Тільки у 1883 році
вони знову зустрілись і, всупереч волі батька, одружились. З Ольгою Лоєвою Шолом-
Алейхем прожив 30 щасливих років, виховали чотирьох дочок і двох синів.
Одружившись, письменник переїхав у Білу
Церкву. Шлях Шолома до літератури був доволі
стрімким. Ще у 1879 році було надруковано перші
літературні статті молодого Шолома Рабиновича в
газетах “Гацфиро” (“Світанок”) та “Гамейліц”
(“Захисник”).
Протягом 1883-1887 років він надрукував у
“Єврейському листку” серії фейлетонів і нарисів,
численні повісті, оповідання. Так у 1883 році була
опублікована перша повість “Два
Письменник з дружиною Ольгою та дітьми камені” (“Цвей штейнер”), написана
мовою ідиш і присвячена його
юнацькому роману з Ольгою. Наступний твір – новела “Вибори” вперше був підписаний
псевдонімом “Шолом-Алейхем”. В перші роки літературної діяльності письменник
написав такі твори, як “Дитяча забавка”, “Ножик”, “Картини з бердичівського життя”,
“Сендер Бланк”.
А з оповідання “Ножик” про пригоди “маленького грішника” починається серія
блискучих оповідань для дітей. Цікаво, що всі твори Шолом-Алейхем писав народною
єврейською мовою ідиш, якою розмовляли євреї України, Росії, Польщі. Протягом
всього свого життя письменник боровся за право писати цією мовою. Його
велика заслуга в тому, що ідиш став мовою єврейської літератури. Письменник розкрив
його красу, вишуканість і дотепність.
У 1885 році помер старий Лоєв і його дочка стала власником великої спадщини. Вже в
1887 році сім'я переїхала до Києва. З'являються літературно-критичні твори
письменника. Центральною темою єврейської літератури він оголошує життя
знедоленого народу. У боротьбі за народність єврейської художньої літератури великого
значення письменник надавав художній творчості народу. В його творах безліч народних
прислів'їв, жартів, пісень, казок. Народна творчість для Шолом-Алейхема була
невичерпним джерелом для його кращих творів. У кінці 80-х років з'являються його
романи “Степеню”, “Іоселе Соловей”. Саме в ці роки Шолом-Алейхем стає центральною
фігурою єврейської літератури. Однак його матеріальні статки погіршились. Шолом-
Алейхем спробував збільшити капітали тестя, але, не маючи досвіду в біржових справах,
він швидко розорився і змушений був виїхати за кордон. Лише через три роки, у 1891
році, після сплати тещею боргів, письменник повернувся до родини і оселився в Одесі.
Там він працює в “Одеському листку”, де друкує фейлетони, ліричні нариси. Під час
вимушених мандрів Шолом-Алейхем відвідував Париж, Відень, Чернівці. Це дало
вдосталь матеріалу для створення колоритних образів підприємців, спекулянтів, багатіїв,
різного роду “гендлярів повітря”, таких як Монахем-Мендель і, водночас, сильних,
життєрадісних бідняків-трударів, як Тев'є-молочник. Отож дев'яності роки знаменують
потужний зліт творчого генія письменника: видрукувано “Менахем-Мендель”, перші
новели “Тев'є-молочар”, “Якнехоз”, більше двадцяти п'єс.
Тема “маленької людини”, зневаженних, знедолених, пригнічених стала центральною
темою творчості Шолом-Алейхема, як і всієї світової літератури ХІХ століття.
У перші роки ХХ століття Шолом-Алейхем продовжив тему
“маленької людини”, створив чимало оповідань: “Зачарований
кравець”, цикл “Залізничні оповідання”, серію замальовок
“Нова Касрилівка”, “Скрипка”, “Дрейфус у Касрилівці”, “Якби
я був Ротшильдом”, “Аман і його дочки”, “Бідні і веселі”. У
1904 році у Петербурзі, познайомився з Максимом Горьким та
Купріним, які високо оцінили творчість єврейського
письменника.
У жовтні 1905 року в Києві вибухнув єврейський погром.
Це змусило письменника виїхати за кордон. По дорозі
він виступає в містах Західної України – Тернополі,
Чернівцях, Львові, далі відвідав Відень, Краків, Румунію,
Швейцарію, Бельгію, Париж, Лондон, зрештою, приїздить до
Нью-Йорка. У 1908 році Шолом-Алейхем повертається на
Батьківщину. В цьому ж році він важко захворів на
туберкульоз легень. За рекомендацією лікарів він знову їде за кордон, лікується в
Італії, Швейцарії, Франції, Німеччині.
У 1906-1909 роках під час перебування в Америці,
письменник працював над повістю “Хлопчик Мотл”, яка,
фактично, залишилася незакінченою. Цей твір належить до
числа найвизначніших досягнень письменника.
У творах – реалістично-психологічні картини з життя
єврейської бідноти, оповиті чаром лірики та м'якого гумору.
Через розповіді єврейського хлопчика Мотла читачу
розкриваються традиції, історія, побут євреїв. Письменник
змальовує головні риси цього багатостраждального народу:
терпимість, релігійність, працелюбність, оптимізм, жагу до
життя.
У 1909-1911 роках Шолом-Алейхем працював над повістю
“Пісня над піснями”. Цей “юнацький роман” складається із
чотирьох частин. Перші дві частини були опубліковані у
варшавському часописі “Дер Фрайнд” у 1909 році – “Сторінка Пісні пісень” і “Ще одна
сторінка Пісні пісень”. Третя і четверта частини – “Пасхальна ніч” і “Субота після
Пятидесятниці” були надруковані у нью-йоркських періодичних виданнях у 1911 році.
У перших двох частинах розповідається про життя і любов касрилівських юнаків і
дівчат, важке і жорстоке дитинство Бузі і Шимека, які жили як брат і сестра, про те, як
зароджувалося їх дитяче почуття. У двох останніх частинах йдеться про зустріч героїв
через багато років, про сумну і трагічну долю їхньої любові. Бузя виходить заміж за
волею дідуся і бабусі, ламаючи життя і своє, і Шимека. Шимек кохає Бузю тим святим
почуттям, яке оспіване у “Пісні пісень”. Заповітною мрією Шимека було піднятися з
Бузею до самих хмар і пливти з нею над землею.
Біблійна “Пісня пісень” ніби відкрила очі герою повісті. Шимек дивиться на світ крізь
призму її поетичних рядків. Вони допомагають йому зрозуміти себе, свої почуття.
“Любов над усе!” – проголошується у пісні Соломона, де любов Суламіти долає всі
перепони. Незважаючи на трагічний кінець, “Любов над усе!” – проголошує і твір
єврейського письменника.
Особливе місце у творчості письменника займає драматургія: це і великі драматичні
твори “Врозбрід”, “Шукачі скарбу”, “Значний виграш”, і одноактні “Агенти”, “Люди”,
“Царство небесне”. Всього письменник написав двадцять п'єс. З театром пов'язаний і
третій роман його трилогії про талановитих, але бідних євреїв – “Мандрівні
зірки”, герой якого актор (перший “Стемпеню” – роман про музиканта, другий “Йоселе-
соловей” – про співака).
Незважаючи на тяжку недугу, в останні роки свого життя Шолом-Алейхем
продовжував напружено працювати. У 1913-1916 роках він писав автобіографічну
повість “З ярмарку”, яка, на жаль, залишилась незакінченою. Ця повість – жива історія
його страждань і поневірянь. Автор згадує своє дитинство, свою батьківщину, містечко
де народився (в повісті назване Касрилівкою). Як казав сам автор, повість ця – “твір моїх
творів, книга книг, пісня пісень моєї душі”.
З 1914 року Шолом-Алейхем перебував у Америці. Тяжко хворий, він мріяв
повернутися на Батьківщину, але хвороба не дозволила це здійснити. Перед смертю він
писав: “Заберіть мене додому, поховайте мене на Київському кладовищі”. 13 травня 1916
року Шолом-Алейхем помер в Нью-Йорку.
Похований він на Бруклінському кладовищі, згідно із
“заповітом”: “Хай мене поховають не поміж аристократів,
вельмож чи багатіїв, а серед звичайних людей, робітників,
разом із справжнім народом”.
У листі до російського письменника Л.Толстого Шолом-
Алейхем писав: “Я – єврейський народний письменник”.
І справді, Шолом-Алейхем істинно народний письменник.
В його творах – сотні яскравих образів простих трударів –
шевців, міщан, рабинів, дітей, домогосподарок. Охочі до
розмов, простодушні і доброзичливі, балакучі персонажі
його творів розповідають про свої буденні історії, свої
клопоти і біди і в такий спосіб саморозкриваються. Це люди
бідні, знедолені, але не скорені. Це добрі, шляхетні,
жартівливі люди, які не втратили віри і оптимізму.
 Зі сторінок своїх творів письменник говорить про милосердя, чуйність, любов до
ближнього. Твори Шолом-Алейхема зрозумілі і близькі і дорослим, і молоді, і дітям. Їх з
інтересом читають люди різних національностей.

Вся його творчість пронизана

духовними зв'язками єврейського і
українського народів. Тут постійно
переплітаються скарби накопичені у
народній і літературній творчості
єврейського народу із багатством
української літератури та
фольклору: піснею, гумором,
влучним словом.
Шолом-Алейхем любив, добре
знав і шанував творчість
Т.Г.Шевченка. Як згадував його
брат В.Рабинович, Шолом-
Алейхем казав: “Коли я писав мої
Пам’ятник у Києві Пам’ятник в Москві вірші, то шукав “Кобзаря”, цю
“пісню пісень” Шевченка, і не зміг знайти. Я ладен був
віддати що завгодно і скільки завгодно, і ось тепер бачу, що
заплатив би найвищу ціну навіть за одну його “Катерину”.
Письменник добре знався і спілкувався з видатними
українськими діячами культури, своїми сучасниками –
письменником Михайлом Коцюбинським, композитором
Миколою Лисенком та іншими. В Україні високо цінують
творчість і шанують пам'ять про великого земляка –
єврейського письменника Шолом-Алейхема, як символ
миру і злагоди, єдності, дружби і толерантності між
людьми.
Письменниця, онучка Шолом-Алейхема Бел
Кауфман

Мандрівні зорі Шолом-Алейхкма

Живи так, ніби ти повинен зараз же
розпрощатися з життям. (Так казав
Марк Аврелій.) а я говорю: живи так,
ніби ти щойно на світ народився!
Шолом-Алейхем
Саме так і жив Шолом-Алейхем, хоча доля його не
жалкувала, але йому була властива пристрасна віра в
життя. В березні 2020 р. виповнилося 161 рік з дня
народження, відомого всьому світові єврейського
письменника Шолом-Алейхема.
Справжнє ім'я письменника – Соломон Нохумович
Рабинович. Народився Шолом-Алейхем у 1859 році у
м.Переяславі, в родині крамаря. Шолом-Алейхем –
літературний псевдонім письменника, що означає "Мир вам" (так при зустрічі вітаються
євреї). Після народження Шолома сім'я Рабіновичів переїхала у містечко Вороньків.
Пізніше, у творах, він назве улюблене містечко свого дитинства Касрилівка (від
поширеного у євреїв імені Касрил). Спочатку Шолом навчався у хедері - приватній
напіврелігійній єврейській школі. У маленькому містечку батько Шолома вважався
багатієм: він продавав буряки, мав свою лавку. Маленький Шолом відрізнявся не тільки
блискучою пам’яттю, допитливістю, але й веселим, жартівливим характером. Він дуже
любив слухати казки й неймовірні, майже фантастичні історії, які розповідав його друг.
Скоро батькові почало загрожувати розорення, прибутки від торгівлі падали, і в пошуках
кращих заробітків вони повернулися до Переяслава. Тут Нохум Рабінович відкрив
постоялий двір і хлопчикові доводилось закликати в дім проїжджих, подавати самовар,
бігати до крамниці. Невідомо, як склалася його доля, коли б не старий єврей Арнольд,
який порадив батькові знову здати Шолома до школи (хедеру). У 1871 році померла мати
Шолома - Хає Естер. Батько розгубився і відправив дітей у м.Богуслав до дідуся Мойше
Йосі і бабусі Гітл. І саме там дитина відчула себе сиротою. Невдовзі батько одружився
вдруге, і повернувшися до Переяслава, діти зустріли нову хозяйку - мачуху. Це була
дуже сварлива жінка. Хлопчик зацікавився мовною стихією мачухи і записав її лайку у
словничок в алфавітному порядку. Ось деякі приклади:
А - аман, асмадей, арештант, арідник.
Б - бандит, барило свиняче, баба, блошиця, балдика, баняк, банькатий, безголовий,
безштанько, базікало, бамбула, балухатий.
В - вигадько, вихрест, віслюк, вертихвіст, волоцюга, вредна тварюка, виродок,
вайло, вахлак, вирлоокий, витрішкуватий, вирячкуватий, вилупок, вовкулака,
відьмак.
Успіх був величезний, усі довго сміялися. Подейкують, що мачуха Шолома родом із
Бердичева. Він часто приїздив до Бердичева, у гості до свого рідного брата Вольфа
Нохумовича, який навчався тут у ремісничому училищі. Шолома полонила чарівність
природи і архітектура нашого міста, та й називав він наше місто"єврейським Парижем".
У Бердичеві проживали відомі не лише у місті, а й за його межами майстри, люди
мистецтва, та й просто цікаві люди. Бердичівський майстер-скрипаль Стемпень був
відомий не тільки в Україні, але й у Європі, Шолом-Алейхем вивчав історію відомої
особистості. Письменник присвятив маестро-скрипалю роман "Стемпеню". У 1873 році
Шолом навчався в повітовому училищі. В 1876 році він закінчив училище з
відзнакою. Мрія про подальшу освіту не здійснилася: його не прийняли до
Житомирського учительського інституту, бо він підлягав призову на військову службу.
Але його взяли вихователем доньки багатого орендаря Лоєва у Софіївці. Тут Шолом
знайшов своє щастя - Ольгу Лоєву. Коли ж батько дівчини довідався про любов юнака,
він вигнав учителя з дому. В ті часи євреям було заборонено жити у великих містах.
Тому, він зупинився у м. Лубни, де була вакансія рабина. Два з половиною роки Шолом
листувався з Ольгою. І всупереч волі старого Лоєва у 1883 році вони одружились. Через
два роки батько помер, і він був призначений опікуном над його спадщиною та
переїздить до Києва. Непрактичність у ділових справах призвела до банкрутства.
Побоюючись переслідувань кредиторів у 1890 році він виїхав за рубіж. Лише після
сплати боргів тещею він повернувся до сім'ї. 1891 - оселився в Одесі. 90 - ті роки
ознаменувалися творчим злетом письменника. У1904 році він побував у Максима
Горького в Петербурзі. 1905 - написав невинні дитячі оповідання, які наспрвді були
політичними памфлетами. А саме оповідання "Дядько Пиня і тітка Рейзя", в якому
цензор розгледів під дядьком Пинею - Японію, а під тіткою Рейзею - Росію. Після
жахливого погрому євреїв у Києві Шолом змушений був знову виїхати тимчасово за
рубіж. Дорогою до США він виступав у різних країнах: у містах Західної України та
Польщі, Відні, Угорщині, Швейцарії, Бельгії, а також у Парижі та Лондоні. Спершу його
в Америці прийняли добре, а потім - охололи, і розпочали проти нього ворожу кампанію.
Мрія про створення єврейського театру не здійснилася і він виїхав до Женеви. В 1908
році він повертається на Батьківщину. Багато подорожує країною, застуджується і хворіє
на туберкульоз. Лікується в Італії. З 1913 року у письменника почався важкий нервовий
розлад. Він лікувався в Австрії і Німеччині, Швейцарії та Італії і лише на короткий час
приїздив у Росію.У Німеччині його застала Перша світова війна. Він переїздить у Данію,
а потім у Нью-Йорк. Почуття самотності, загострене звісткою про смерть старшого сина
прискорило розвиток хвороби серця та нирок. 13 травня 1916 року Шолом Алейхем
помер і був похований на Бруклінському кладовищі в Нью - Йорку. Через п'ять років
прах Шолома Алейхема був перевезений на кладовище серед простих людей, як він
наказував у своєму заповіті. На могилі встановлений пам'ятник.

 Історична довідка
На зламі ХІХ та ХХ ст. Україна власної держави не мала. 80 % її земель належали до
Російської імперії.
Українські землі, що були у складі Росії, були об’єднані в три регіони (генерал-
губернаторства) по 3 губернії в кожному:
 Малоросійське (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії),
 Київське (Волинська, Подільська і Київська губернії) і
 Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії).
Кожна губернія поділялася на 10-12 повітів, а ті, в свою чергу, на волості з кількома
селами в кожному.
Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними – містечка. Губерніями
керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих
дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали із свого середовища
дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому
підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади. Окрім цих органів
виконавчої влади, у губерніях і повітах створювалися виборні самоврядні установи-
земські зібрання (розпорядчі органи) та земські управи (виконавчі органи). Втім, їхні
функції були обмежені питаннями будівництва та утримання місцевих шляхів, розвитку
хліборобства, промисловості, торгівлі, надання населенню медичних послуг, освіти,
зв’язку, протипожежного захисту тощо. Діяльність земств контролювалася
губернаторами та міністерством внутрішніх справ.
– Чим же займалося і яким було населення у цій місцевості?
На межі століть у соціальній структурі більшої ваги набувають соціальні групи
буржуазії, робітників, інтелігенції. Водночас численними лишаються групи поміщиків,
селян та ремісників, які визначали склад населення за попередньої аграрно-ремісничої
епохи. Швидкими темпами зростала чисельність людей найманої праці – пролетаріату
(робітничого класу). Найшвидшими темпами пролетаріат формувався в південних і
східних районах України. Найбільшими пролетарськими осередками були Харків,
Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь та інші промислові центри. Як
і в попередні роки, основним джерелом поповнення робітничого класу було розорене
селянство.
 В умовах модернізації суспільства зростав престиж розумової праці, тож більшою
ставала частка людей, яких називали інтелігенцією. Частина селянської молоді обирала
фах вчителя, ветеринара, агронома, інженера, бухгалтера тощо.
Особливості індустріалізації України впливали на формування української буржуазії.
Оскільки великі заводи та фабрики належали іноземним власникам, то нова еліта була
представлена здебільшого іноземцями. Проте росіяни та євреї також прагнули знайти
собі місце у складі цієї соціальної групи.
Найчисленнішою верствою населення було селянство. Основним заняттям населення
України на початку ХХ ст. було сільське господарство. Міське населення не
перевищувало 20 %. В українських містах Росії переважали росіяни та євреї,
Становище єврейського населення у Російській імперії було важким.
За імператорським наказом 1843 року для “поліційного нагляду” за євреями, які
приїздили до міста, засновувалися заїжджі двори. Так в російських містах за Миколи І
з’явилися “гетто” – міські квартали, в яких селилися лише євреї.
За наказом Миколи І євреям було заборонено селитися і поблизу західного
державного кордону, де євреї, на думку можновладців, начебто заробляли контрабандою
(хоча переселення євреїв від західних кордонів влада так і не змогла здійснити).
Після чергового “Положення про євреїв” від 1835 року “смуга осілості” набула
остаточного вигляду і охоплювала майже
всю територію сучасної України.
Тут швидко зростало єврейське
населення – і внаслідок переселення із
заходу, і внаслідок природного приросту,
який у євреїв був вищим, ніж у іншого
населення.
За часів правління Миколи І (1825-
1855 рр.) адміністративний тиск та
реакційна політика позначились на
євреях, як і на іншому населенні країни.
Вкотре в історії влада намагалася
“переробити та перевиховати” євреїв.
Одним із засобів реалізації цього шляху
цар вважав запровадження рекрутської
повинності для євреїв.
Влада сподівалася на те, що
єврейський солдат у казармі, відірваний
від рідного середовища та під контролем
командирів, змушений буде відмовитися
від єврейських традицій та врешті-решт
перейде до християнства. Указ встановив підвищену норму призову для євреїв,
відкидання будь-яких поважних причин неможливості служби (як це було у рекрутів-
християн – через здоров’я, недостатню фізичну розвинутість тощо). Крім того, євреїв
брали у рекрути не з 18 років, як інших підданих Росії, а з 12 років, і шість років
перебування малолітніх рекрутів у школах кантоністів “для приготування до військової
служби” не зараховувалися до загального строку служби в армії, який тоді складав 25
років. Через такий довгий термін солдати назад вже не поверталися, і тому рідні
оплакували рекрутів, як померлих.
 Відповідальність за набір потрібної кількості рекрутів несли єврейські общини –
кагали. “Хрещення через солдатчину” було далеко не єдиним заходом антиєврейської
політики Миколи І, яка припинилася лише із смертю царя.
Не витримуючи такого відношення до себе, частина євреї емігрувала. А ті, хто
залишився, працювали, збагачуючи Російську імперію.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття більша частина євреїв займалася
ремісництвом та дрібною торгівлею (сільгоспродуктами, одягом та взуттям,
будівельними матеріалами).
У наслідок розвитку єврейських землеробських колоній Україна стала найбільшим
регіоном єврейського землеробства у світі. На межі ХІХ - ХХ століть тут було 95
сільськогосподарських єврейських колоній. В південному, провідному районі
єврейського землеробства, мешканці 39 колоній обробляли більше 60 тис. десятин орної
землі.
Значну роль в економіці Східної України відігравали євреї-підприємці, які в цьому
регіоні були власниками або орендарями 90% млинів, 96% винокурних та 80% пивних
заводів. Понад 70% перевезень по Дніпру здійснювали пароплави київського підприємця
Д. Марголіна. Єврейські підприємці активно сприяли соціально-економічному та
культурному розвитку міст.
Д. Марголін сприяв пуску в Києві у 1892 р. першого в Російській імперії електричного
трамваю; цукрозаводчики Бродські фінансували тут будівництво Політехнічного та
Бактеріологічного інститутів. В Одесі на кошти єврейських промисловців і банкірів було
встановлено газові ліхтарі, облаштовано водогін, телефонну мережу, побудовано
електростанцію, лікарню та театр.
Втім, абсолютна більшість євреїв України була незаможною.
У 70-х рр. ХІХ ст. євреїв почали звинувачувати у підтримці революційного руху. А з
1881 року, після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ, Україною
прокотилася страшна хвиля єврейських погромів. Приводом для погромів були чутки,
ніби цар був убитий євреями, а місцева влада нібито замовчує вказівку щодо їхнього
покарання. З іншого боку, антиєврейські ексцеси найчастіше носили організований
характер і відбувалися за єдиним сценарієм. Чутки про майбутній погром розпускали
приїжджі, у багатьох випадках – вихідці з центральних російських губерній. У
призначений день потягом прибувала так звана “босонога команда” (зграя декласованих
елементів), її напували горілкою у найближчому шинку і направляли за заздалегідь
визначеними адресами. До “босоти” приєднувалися місцеві мешканці, здебільшого
люмпенізовані. І за потурання або навіть із благословення місцевої влади розпочинався
погром.
Таким чином, у ХІХ - на початку ХХ ст. в Російській імперії стверджувався
державний антисемітизм. Політика царату щодо євреїв мала за мету або асимілювати
євреїв, або примусити їх до еміграції. І все ж цей народ в таких умовах не втратив рис
своєї самобутності.

Домашнє завдання.
1. Опрацювати матеріал уроку. Уявіть, що вам випала нагода поспілкуватись з поетом.
Які питання ви йому б задали? Не використовуйте питання пов’язані з датами. Запишіть
питання в зошит і відповідь на нього в дужках.
2. Встановіть на карті України місця, пов’язані з життям Шолом-Алейхем. Дати
відповідь на запитання (за бажанням): Як доля письменника пов'язана з Україною?
3. На основі висловлювань Шолом-Алейхема дослідіть визначні риси характеру
письменника (картка 1).
4. Прочитати твір «Тев'є-молочар».
Картка 1

«Живи так, ніби ти

повинен зараз же
розпрощатися з життям.
(Так казав Марк Аврелій.)
а я говорю: живи так, ніби
ти щойно на світ
народився!»
Шолом-Алейхем

Картка 2