Народно - поетична творчість для дітей

План.
1.Народна творчість як усне, колективне мистенцтво, що є засобом відбиття життя
народу, його світогляду, історії, моральних засад.
2.Поняття про дитячий фольклор.
3. Жанри усної народної творчості, доступні дітям.
Усна народна творчість – безцінна духовна скарбниця нації. В її творах – немеркнуча
слава нашого народу,його болі,страждання,надії.
Фольклор(від англійського – народна мудрість) – важлива складова частина культури
народу,яка є втіленням поглядів,ідеалів та прагнень людей. Цим терміном окреслюють усю
творчу діяльність народу: поезію,музику,театр,танець,архітектуру, художнє і декоративно -
ужиткове мистецтво. Це передісторія літератури, джерело її виникнення.
На позначення згаданого обсягу також уживаний термін народна творчість.
Усна народна творчість – вужче поняття,ним позначають художню словесну творчість
широких мас, сукупність народних обрядових дій. Традиційно в літературі терміном фольклор
називають усну народну творчість.
Народнопоетичні твори складалися, виконувалися й поширювалися протягом віків усним
шляхом. Народна поетична творчість в основному була анонімною.Хто створив пісні, казки,
думи та інші зразки фольклору, ми не знаємо. Лише зрідка історія зберегла імена окремих
авторів. Наприклад, гадають,що пісні «Ой не ходи, Грицю», «За світ встали козаченьки» склала
Маруся Чурай, яка жила в Полтаві в середині ХVIIст.
Ще одна ознака фольклору: колективне творення. Фольклорний твір постійно зазнає
змін.Своєрідною особливістю народної творчості є варіантність.
Українська народна словесність надзвичайно багата та різножанрова.Вона охоплює і
міфологію,і календарно-обрядову творчість, і родинно-обрядову творчість, і героїчний епос, і
балади, ліричні пісні, казки, легенди, перекази, прислів”я та приказки, загадки, колискові.
Трудове людство протягом своєї історії створило багату усну поезію. Поетична творчість
кожного народу — це його душа; в ній відбиваються його мрії, бажання, й прагнення,
розуміння навколишньої дійсності й історичного минулого.
Народнопоетична творчість (фольклор) є супутником людини протягом всього їі віку. З
перших днів життя дитині співають колискових пісень. Підростаючи, дитина знайомиться з
пестушками й утішками, лічилками й піснями-іграми, з небелицями і скоромовками. Потім
дитина вступає у чарівний світ казок, міркує над загадками, вчиться мудрості й досвіду з
приказок і прислів'їв. Багато важливого й хвилюючого скажуть людині в юні роки і в зрілому
віці перекази й легенди, народні балади і думи, різноманітні види обрядової поезії. А з піснею
людина не розлучається і до останніх днів свого життя.
Народнопоетична творчість дає високохудожні зразки рідної мови, уявлення про її скарби
й своєрідність, красу і силу. Вона знайомить з життям народу, його поглядами на світ,
розповідає про взаємини між людьми.
Народна творчість звернена не лише до свідомості й розуму людини. Вона, сповнена
глибоких почуттів, впливає на її емоції, викликає найрізноманітніші переживання— радощі й
хвилювання, біль і гнів, ніжність і смуток, любов і ненависть.
Усну народну творчість для дітей почали збирати й досліджувати в Україні з середини
XIX ст. Багато зробили в цій справі фольклористи О. Афанасьєв, Виноградов, О. Капіца й інші
письменники. Записи українського дитячого фольклору є в збірниках відомих збирачів
народної поезії А. Метлинського, М. Номиса, П. Чубинського та ряду інших вчених. Леся
Українка разом з чоловіком К. Квіткою видала у 1903 р. збірник дитячих ігор, пісень і казок
Волинської губернії.
В галузі наукового вивчення дитячого фольклору працювали І. Франко («Дитина в
звичаях і віруваннях українського народу», «Діти в українських піснях і поговірках», передмова
до збірки казок «Коли ще звірі говорили» та ін.
2. Поняття про дитячий фольклор у науці трактувалось по-різному.
Дитячий фольклор – зразки усної народної словесності призначені для дітей.

1
 Найбільш вдалим визначенням дитячого фольклору слід вважати те, яке дає В. Анікін. Він
розподіляє народну творчість для дітей на три групи:
1. Твори, які поступово перейшли від дорослих до дітей,наприклад казки про тварин, деякі
обрядові пісні, загадки, прислів'я та ін. Ці твори раніше побутували серед дорослих, та згодом
стали дитячими.
1. Різні види фольклору, створені дорослими для дітей: колискові пісні,
пестушки, утішки, небилиці, казки.
2. Власне дитячий фольклор, це творчість самих дітей, наприклад лічилки, жарти,
дражнилки тощо. Ці твори вигадують і виконують самі діти без втручання дорослих.
3. Жанри усної народної творчості, доступні дітям.
Дитячий фольклор має виразну освітню й виховну спрямованість і доступну для дитячого
сприймання поетику. Його тематика відповідає інтересам, запитам і смакам дітей різного віку,
йому властива багата вигадка, легка, цікава й доступна форма. Весела й захоплююча розповідь,
поєднання словесного матеріалу з елементами гри, фантастика й героїка — все це притаманне
дитячому фольклору.
Поетичність мови, багате використання звуконаслідувань, стислий обсяг, не стільки
розкриття характеру персонажів, скільки показ поведінки і вчинків, зображення подій, динамізм
— це також специфічні риси дитячого фольклору. Кращі твори його відзначаються високим
рівнем ідейного змісту й художньої майстерності та увагою до психології дитячого
сприймання.
Відповідно до сучасної педагогічної класифікації дитячого віку розрізняємо у фольклорі
твори для малят, для дітей переддошкільного й дошкільного віку, молодшого шкільного й
середнього віку.
В міру того як з віком збагачується життєвий досвід дитини та її знання, ускладнюється і
форма та зміст фольклорних творів.
Так, дітям-немовлятам співають колискові й розважальні пісні (пестушки, утішки, небилиці
тощо). Дитині ясельного віку доступні коротенькі пісеньки про тварин, на побутові теми.
Дошкільнята співають різноманітні дитячі пісні, знають загадки, деякі прислів'я, слухають
казки різних видів і самі розповідають, під час гри в дитячому колективі користуються
лічилками, а іноді и дражнилками, в яких виражають незадоволення поведінкою когось із
товаришів. Учні молодших класів (1—4) вже самі читають збірки народних пісень і казок для
дітей, розуміють деякі історичні пісні, думи, російські билини, вибрані міфи стародавньої
Греції й Риму, фольклор різних народів світу. Учням середнього віку доступно не лише все
багатство народнопоетичної творчості для дітей, але й кращі твори народної поезії для
дорослих.
Класифікація творів усної народної поезії для дітей остаточно не розроблена. Найбільш
поширена у літературі і в практиці виховання дітей класифікація, якої дотримуються
фольклористи О. І. Капіца, В. П. Анікін та ін.
Всі твори, дитячого фольклору можна поділити на три основні види:
1) пісні,
2) малі фольклорні форми, або жанри,
3) казки. Кожен з цих трьох видів має в свою чергу багато жанрів, різновидів.
До пісень належать: колискові, пестушки, утішки, небилиці, календарний фольклор, пісні-
ігри, жартівливі пісні, лічилки й дражнилки, побутові, про тварин і рослини та ін.
Малі фольклорні форми, або жанри,— це прислів'я, приказки, загадки, скоромовки.
Казки — про тварин, чарівні, або фантастичні, побутові і суспільно-побутові, легенди.

Колискова пісня: люлі, люлі, люлі, налетіли гулі

Всі його люблять, всі його чекають, а хто на нього подивиться — кожен скривиться (Сонце)
Мене просять і чекають,а як покажусь — утікають. (Дощ)
Хоч має вухо, а не чує. (Голка)
Що постійно росте, проте садити це не потрібно? (Волосся)