Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад
«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради

О. А. Тельна

ОСНОВИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У КОРЕКЦІЙНІЙ ОСВІТІ

Методичний посібник для студентів напряму підготовки 6.010105 Корекційна

освіта (логопедія, олігофренопедагогіка)

Харків – 2017
 ЗМІСТ

Вступ…
Розділ І. Теоретичний матеріал курсу…
Тема 1. Місце та значення науково-дослідної роботи в діяльності майбутніх корекційних
педагогів…
Тема 2. Види теоретичних досліджень і методи їх проведення…
Тема 3. Базові аспекти критичного аналізу науково-педагогічних джерел…
Тема 4. Написання рефератів і курсових робіт…
Тема 5. Місце та значення емпіричних досліджень у діяльності майбутнього педагога-
дефектолога…
Тема 6. Методологія педагогічного експерименту…
Тема 7. Базові аспекти планування та проведення педагогічного експерименту…
Тема 8. Особливості діагностичної роботи з дошкільниками, котрі мають порушення
психофізичного розвитку…
Тема 9. Принципи обробки й узагальнення експериментальних даних…
Тема 10. Написання творчого звіту як складова науково-педагогічного дослідження…
Тема 11. Способи оприлюднення результатів науково-педагогічних досліджень…
Розділ ІІ. Плани практичних і семінарських занять…
Практичне заняття 1. Види та методи науково-педагогічних досліджень у корекційній
освіті…
Практичне заняття 2. Методика підготовки наукових повідомлень і доповідей…
Практичне заняття 3. Аналіз і синтез наукових текстів…
Практичне заняття 4. Методика написання наукового огляду психолого-педагогічної
літератури…
Практичне заняття 5. Методика написання експертного відгуку…
Практичне заняття 6. Методика написання наукової рецензії…
Практичне заняття 7. Умови формування репрезентативної вибірки…
Практичне заняття 8. Методика організації та проведення педагогічного спостереження за
дітьми з психофізичними розладами...
Практичне заняття 9. Адаптація тестових методик діагностики різних аспектів
психофізичного розвитку дітей із мовленнєвими порушеннями…
Практичне заняття 10. Використання методів аналізу педагогічної ситуації для психолого-
педагогічного діагностування…
Практичне заняття 11. Методи Кількісного та якісного аналізу експериментальних даних...
Практичне заняття 12. Перевірка достовірності експериментальних даних…
Практичне заняття 13. Вимоги до оформлення результатів педагогічного експерименту…
Практичне заняття 14. Методика написання творчого звіту корекційного
педагога …
Практичне заняття 15. Вимоги до оформлення курсових і дипломних робіт
студентів корекційної освіти…
Практичне заняття 16. Методика проведення наукової презентації…
Методичні рекомендації до практичних занять…
Семінарське заняття 1. Наукова аргументація у теоретичних дослідженнях...
 Семінарське заняття 2. Етичний аспект у науково-дослідній роботі з
неповносправними дітьми…
Семінарське заняття 3. . Сучасний підхід до підготовки та проведення
презентації результатів науково-педагогічного дослідження…
Методичні рекомендації до семінарських занять…
Розділ ІІІ. Завдання для самостійної роботи…
Завдання для тематичного контролю знань…
Завдання для модульного контролю знань…
Індивідуальні дослідницькі завдання…
Запитання до заліку…
Додатки…
Додаток А. Зразок оформлення титульного аркуша реферату…
Додаток Б. Зразок оформлення титульної сторінки курсової / дипломної
роботи…
Додаток В. Зразок оформлення плану реферату…
Додаток Г. Зразок оформлення плану курсової / дипломної роботи…
Додаток Ґ. Зразок оформлення списку літератури…
Додаток Д. Зразок оформлення таблиць…
Додаток Е. Зразок оформлення діаграм…
Зміст…
 ВСТУП

Навчальна дисципліна «Основи науково-педагогічних досліджень у

корекційній освіті» є нормативною і входить до циклу дисциплін соціально-
гуманітарної підготовки майбутніх спеціалістів у галузі професійної педагогіки.
Її наявність у загальному комплексі навчальних дисциплін обумовлена тим, що
глибоке розуміння суті педагогічних явищ, інноваційне розв’язання
педагогічних ситуацій неможливе без оволодіння методами наукового пізнання,
ознайомлення майбутніх педагогічних фахівців із логікою дослідницького
процесу, досвіду відносно його аналізу та напрямів подальшого розвитку.
Програму курсу «Основи науково-педагогічних досліджень у корекційній
освіті» складено відповідно до освітньо-професійної програми підготовки
бакалаврів напряму 6.010105 «Корекційна освіта» (Олігофренопедагогіка.
Логопедія), що забезпечує комплексність і послідовність процесу фахового
становлення майбутніх корекційних педагогів.
Предметом вивчення навчальної дисципліни є методологія та методика
науково-педагогічних досліджень як важлива складова професійного навчання
педагогів-дефектологів.
Тож, метою цього підручника є формування у майбутніх фахівців
систематизованих уявлень, теоретичних знань і практичних умінь, які б
дозволили їм адекватно і ефективно використовувати одержані знання з
методології, методики та організації науково-педагогічного дослідження у
своїй професійній діяльності.
До основних завдань підручника належать:
1. сформувати теоретичні знання та практичні вміння з базових засад
планування та проведення науково-педагогічних досліджень;
2. ознайомити з найпоширенішими методиками організації теоретичних і
емпіричних досліджень;
3. розглянути методологію педагогічного експерименту з метою подальшого
впровадження її у практику самостійної науково-дослідної діяльності;
4. прищепити навички проведення кількісного, якісного та статистичного
аналізу експериментальних даних;
5. сформувати вміння грамотного оформлення результатів науково-
педагогічних досліджень і їх оприлюднення.
Навчальний курс „Основи науково-педагогічних досліджень у
корекційній освіті” тісно пов'язаний з дисциплінами суспільно-гуманітарного
та природничого блоків: педагогікою, психологією, соціологією, філософією,
історією, математикою, логікою, статистичним аналізом тощо.
Цей підручник допоможе студентам корекційної освіти опанувати
базовими знаннями, вміннями та навичками, необхідними для планування,
ведення, узагальнення й оприлюднення результатів самостійної науково-
дослідної роботи, а також сприятиме загальному розвитку особистості та
компетентнісному зростанню майбутніх корекційних педагогів. Його структура
та зміст орієнтовані на програмні вимоги, які висуваються перед студентами
корекційної освіти очної та заочної форми навчання, що покликано полегшити
сприйняття навчального матеріалу, підготовку до практичних і семінарських
занять, а також упорядкувати самостійну роботу студента, підготуватися до
модульного та підсумкового контролю знань.
 РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ КУРСУ

Тема 1

Місце та значення науково-дослідної роботи в діяльності майбутніх

корекційних педагогів

ПЛАН:

1. Вступ. Предмет, об’єкт, мета, міжпредметні

зв’язки курсу.
2. Науково-дослідницька діяльність як складова
професійної підготовки корекційних педагогів.
3. Види і форми студентських науково-педагогічних
досліджень.
4. Теоретичні й емпіричні методи досліджень.

1. Вступ. Предмет, об’єкт, мета, міжпредметні

зв’язки курсу
Навчальна дисципліна «Основи науково-педагогічних досліджень» є
нормативною і входить до циклу дисциплін соціально-гуманітарної підготовки
майбутніх спеціалістів в галузі професійної педагогіки. Її присутність у
загальному комплексі навчальних дисциплін обумовлено тим, що глибоке
розуміння суті педагогічних явищ, інноваційне розв’язання педагогічних
ситуацій неможливе без оволодіння методами наукового пізнання,
ознайомлення майбутніх педагогічних фахівців із логікою дослідницького
процесу, досвіду відносно його аналізу та напрямів подальшого розвитку.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є методологія та методика

науково-педагогічних досліджень як важлива складова професійного навчання
майбутніх педагогів-дефектологів.
Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

Змістовий модуль 1 – „Методологія теоретичних досліджень” –

покликаний ознайомити студентів із типами та видами науково-педагогічних
досліджень, методологією теоретичного аналізу, принципами, формами та
методами обробки літературних джерел.
Змістовий модуль 2 – „Організація емпіричних досліджень у корекційній
освіті” – знайомить студентів із класифікаціями емпіричних досліджень,
використовуваних у педагогічній діяльності, принципами, формами та
методами організації педагогічного експерименту, способами обробки
експериментальних даних.
Змістовий модуль 3 – «Презентація результатів науково-педагогічних
досліджень” – формує уявлення про стандарти оформлення результатів
науково-педагогічних досліджень, знайомить зі способами презентації даних у
різних навчальних і виробничих ситуаціях.
Мета навчальної дисципліни полягає у формуванні у майбутніх
корекційних педагогів систематизованих уявлень, теоретичних знань та
практичних умінь, які б дозволили їм адекватно і ефективно використовувати
одержані знання з методології, методики та організації науково-педагогічного
дослідження у своїй професійній діяльності.

Завданнями дисципліни є:

6. сформувати теоретичні знання та практичні вміння з базових засад

планування та проведення науково-педагогічних досліджень;
7. ознайомити з найпоширенішими методиками організації теоретичних і
емпіричних досліджень;
8. розглянути методологію педагогічного експерименту;
9. прищепити навички проведення кількісного і якісного аналізу
експериментальних даних;
10. сформувати вміння грамотного оформлення результатів науково-
педагогічних досліджень.
Навчальний курс „Основи науково-педагогічних досліджень” тісно
пов'язаний з дисциплінами суспільно-гуманітарного та природничого блоків:
педагогікою, психологією, соціологією, філософією, історією, математикою,
логікою, статистичним аналізом тощо.

2. Науково-дослідницька діяльність як
складова професійної підготовки
корекційних педагогів
На сучасному етапі розвитку суспільства в умовах глобалізації,
інформатизації, технологізації освіти та інтеграції науки значно розширюються
вимоги до сучасного корекційного педагога. Головною метою процесу освіти
сьогодення є перехід від кількісних показників до якісних, тому змінюються
вимоги до рівня та якості освіти педагогічних кадрів. Найбільше користуються
попитом не просто висококваліфіковані кадри, але ті, що можуть самостійно
орієнтуватися в потоці інформації, що постійно змінюється, удосконалюється,
які здатні порівнювати, аналізувати, узагальнювати та знаходити найкращі
рішення, тобто проводити самостійні науково-педагогічні дослідження.

Нині корекційний педагог є не просто виконавцем набутих у вищій школі

умінь, він став дослідником, «генератором» нових знань та ідей. Важливого
значення набули такі якості особистості як готовність до безперервного
навчання, креативність, бажання здійснювати науково-дослідницьку діяльність,
вміння планувати та бачити перспективи.

Слід зазначити, що особливої уваги заслуговує формування у

майбутнього корекційного педагога саме дослідницьких умінь, що й
підтверджується вимогами Державного освітнього стандарту вищої
професійної освіти. Серед загальних характеристик освіченості спеціаліста
виділяють навички володіння сучасними методами пошуку, обробки і
використання інформації, вміння її інтерпретувати й адаптувати у своїй
професійній діяльності.

Ідею про необхідність підготовки студентів до проведення науково-

дослідницької, творчо-пошукової роботи знаходимо у працях В.Загв’язінського,
В.Сластьоніна, В.Сухомлинського, С.Шацького та ін. Концептуальні засади
фахової підготовки майбутнього вчителя до творчої діяльності розкрито в
дослідженнях І.Зязюна, М.Нікандрова, Н.Ничкало, М.Кухарєва, О.Савченко,
С.Сисоєвої та ін.

Для того, щоб повноцінно розкрити сутність поняття «науково-дослідницька

культура», ми вважаємо доцільним розкрити складові компоненти цього ємкого
поняття.

Почати аналіз буде логічно з тлумачення терміну «наукове дослідження»,

яке розглядається як форма процесу пізнання, цілеспрямоване систематичне
вивчення об’єктів дослідження за допомогою методів і засобів науки, що
завершується формулюванням нових знань про об’єкт дослідження. Доцільно
буде конкретизувати цей термін в галузі педагогіки, а саме: він подається як
процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання нових знань
про закономірності освіти, виховання, структуру цих процесів і їх механізми,
принципи, зміст і технології. Воно покликане пояснювати та передбачати
педагогічні факти і явища [1, с. 23].

Надалі буде доцільним розкрити сутність поняття «науково-дослідницька

діяльність», яке вміщує два взаємопов’язаних елементи, як-от:
 - навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації та
методики наукової творчості;

- наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом

викладачів.

Отже, можна стверджувати, що науково-дослідницька діяльність студентів

як одна із форм пізнавально-творчої діяльності, забезпечує формування
інтелектуальної активності, що є складовою професійної компетентності
майбутнього фахівця [2, c. 244]. Вона є невід’ємною частиною процесу
професійного становлення, адже з перших років навчання у вищих навчальних
закладах студенти корекційної освіти стикаються з такими завданнями як:
аналіз наукових джерел, систематизація матеріалів, підготовка наукових
повідомлень, рефератів, які поступово ускладнюються і завершуються більш
складними видами дослідницької діяльності, що реалізуються у написанні
курсових, бакалаврських і магістерських робіт.

Метою і продуктом науково-дослідницької діяльності є, перш за все,

отримання об’єктивного і системного знання про світ, людину та її діяльність.
Якщо дивитись на науково-дослідницьку діяльність крізь призму педагогічної
науки, то її можна розглядати як індивідуальну й колективну взаємодію
педагогів-дослідників, що спрямована на отримання точного, об’єктивного та
системного знання про педагогічну дійсність, що збагачує й розвиває
педагогічну культуру.

3. Види і форми студентських науково-

педагогічних досліджень

З урахуванням характеру навчального процесу у ВНЗ науково-дослідна

робота студентів може здійснюватись у різних формах. Широкий діапазон
форм організації має велике значення для створення у ВНЗ атмосфери
творчості та широкого залучення студентської молоді до наукових досліджень.

Форми і методи залучення студентів до наукової творчості умовно

поділяються на науково-дослідну роботу, що входить до навчального процесу,
проводиться в навчальний час у відповідності з навчальними планами і, таким
чином, є одним з обов’язкових елементів всієї системи підготовки спеціалістів,
та науково-дослідну роботу, що виконується студентами в позанавчальний час.

Навчально-дослідна робота виконується у відведений розкладом занять

навчальний час за спеціальним завданням, в обов’язковому порядку кожним
студентом під керівництвом викладача-наукового керівника. Основним
завданням навчально-дослідної роботи є набуття студентами корекційної освіти
навичок самостійної теоретичної та експериментальної роботи, ознайомлення з
реальними умовами праці в бібліотеці, в науковому колективі. Основними
елементами навчально-дослідної роботи виступають:

 науково-дослідна робота на лабораторних заняттях;

 науково-дослідна робота на семінарських заняттях;

 написання курсових і дипломних робіт;

 робота студентів за індивідуальним планом навчання.

Для проведення навчально-дослідної роботи студенти корекційної освіти

одержують робоче місце в лабораторії, необхідні пристрої і матеріали. Тема
роботи та обсяг завдань визначаються індивідуально. Кафедра, що вводить до
свого навчального плану навчально-дослідну роботу, попередньо розробляє
тематику досліджень, забезпечує її науковими керівниками, готує методичну
документацію, рекомендації з вивчення спеціальної літератури.

Важливою формою науково-дослідної роботи студентів корекційної

освіти, що включена до навчального процесу, є впровадження елементів
творчості в навчальні лабораторні та практичні заняття. При виконанні таких
робіт студент самостійно складає план досліджень, підбирає необхідну
апаратуру, здійснює математичну обробку і аналіз результатів експерименту,
оформлює науковий звіт. Перед студентами корекційної освіти на таких
заняттях ставляться проблемні ситуації, які вимагають пошуку оптимального
рішення. Студенти самостійно розробляють варіанти таких рішень і
обґрунтовують вибір найкращого з них. Пріоритетною в навчальному процесі
має стати діалогова форма занять, яка сприяє формуванню навичок колективної
творчості, організація спілкування за типом проблемних лекцій, спільно-
послідовне спілкування за типом "круглого столу", полемічне спілкування за
типом телевізійних передач, ділове спілкування за типом ділової гри.
Практикуються також індивідуальні домашні завдання з елементами наукового
пошуку.

Формою, що поєднує навчальну і дослідну роботу студентів корекційної

освіти, є проведення спеціальних наукових семінарів. Підготовка семінару
організовується так, щоб протягом семестру кожен студент міг виступити на
ньому з доповіддю чи повідомленням, присвяченим підсумкам виконаного
дослідження. Діяльність семінарів починається з підготовки студентами
старших курсів спеціальних наукових доповідей на основі виробничого
матеріалу. Проведення наукового семінару передбачає поглиблене вивчення
проблем, що цікавлять студентів. На семінарах кожен студент виступає з
виконаною під керівництвом викладача доповіддю за результатами науково-
дослідної роботи, захищає свої висновки та пропозиції, отримані в результаті
проведеного дослідження. Доповідь рецензують студенти, в її обговоренні
беруть участь, як правило, два опоненти з числа учасників семінару. Опоненти
попередньо знайомляться з доповіддю, вивчають літературу з теми доповіді та
при обговоренні дають їй розгорнуту оцінку. В обговоренні доповіді беруть
участь усі учасники наукового семінару. Керує студентським науковим
семінаром завідувач кафедри або викладач, який активно веде наукові
дослідження за обраною проблематикою.

Робота над конкретними темами науково-дослідного характеру

проводиться в декілька етапів у спеціально відведений час. На першому етапі
складаються огляди та реферуються літературні джерела з обраної теми. Це
найбільш проста форма науково-дослідної роботи студентів. Вона, як правило,
передує більш поглибленій науковій роботі студента, однак, на перших курсах
може носити і самостійний характер. Така форма науково-дослідної
студентської роботи завершується підготовленим літературним рефератом з
обраної теми.

Робота над наявною літературою та іншими джерелами інформації є

первинним науковим пошуком. Починаючи наукову розробку, студент
зобов’язаний ознайомитися зі станом висвітлення в наукових джерелах
інформації з даного питання, врахувати та максимально використати проведені
раніше дослідження. В процесі підготовки оглядів та реферування студенти
складають бібліографічний перелік використаної літератури з теми
дослідження.

У курсових роботах із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін

закріплюються елементи науково-дослідної роботи студентів у вигляді
наукового пошуку; складається огляд літератури та розробляються пропозиції,
що містять елементи новизни з теми роботи; використовуються економіко-
математичні методи, обчислювальна та організаційна техніка; узагальнюється
передовий педагогічний досвід; оптимізуються пропозиції з використанням
критеріїв, спрямованих на підвищення ефективності і якості корекційної
роботи. Тема курсової роботи має відповідати науковим інтересам виконавця,
що є необхідною умовою творчого підходу до неї.

Виконання дипломних робіт є найвищим ступенем участі студентів

корекційної освіти в науково-дослідній роботі. Воно спрямоване на комплексну
розробку конкретних напрямів удосконалення психолого-педагогічної
діяльності та підвищення її ефективності, а також на впровадження
розроблених студентами рекомендацій в практику роботи навчальних закладів.
Такі дипломні роботи іноді закінчуються впровадженням (що відображається в
рецензії на дипломну роботу, видану навчальним закладом, де відбувалось
впровадження) і тому дійсно є реальними.
 Значний обсяг досліджень здійснюється студентами корекційної освіти
під час проходження педагогічної практики. В цей період студент глибоко
вивчає програмову, методичну, психолого-педагогічну, звітну документацію
навчального закладу, проводить на цій основі самостійний науково-
педагогічний аналіз навчально-виховного процесу установи і виявляє додаткові
резерви для підвищення педагогічної ефективності його діяльності. Зібрані під
час практики матеріали студенти корекційної освіти використовують для
підготовки наукових робіт. Крім загальних завдань, передбачених програмою
практики, кожний студент, відповідно до своєї спеціальності та обраної теми
дослідження, отримує від викладача-наукового керівника індивідуальне
завдання дослідницького характеру. Таке завдання затверджує завідуючий
кафедрою, воно фіксується у щоденнику та узгоджується з навчальним
закладом, де проводиться практика. Виконане індивідуальне завдання
відображається у спеціальному розділі звіту про проходження практики і може
використовуватись в інших видах науково-дослідної студентської роботи (на
семінарі, при підготовці курсової і дипломної роботи, у виконанні тем кафедри
тощо).

Поряд із студентськими науковими гуртками, основною формою науково-

дослідної роботи студентів, виконуваної у позанавчальний час, є участь
студентів у наукових дослідженнях, що проводяться кафедрами та науковими
підрозділами ВНЗ. До таких досліджень залучаються студенти останніх курсів,
які проявили здібності до ведення науково-педагогічних досліджень і активно
беруть участь у науково-дослідній роботі випускової кафедри.

5. Теоретичні й емпіричні методи досліджень

Ме́тоди науко́вого дослі́дження — це сукупність методів встановлення
параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів.
Науковий метод передбачає способи дослідження феноменів,
систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань. Висновки
робляться за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних
(спостережуваних і вимірюваних) даних про об'єкт[1]. Базою для отримання
даних є спостереження та експерименти. Для пояснення спостережуваних
фактів висуваються гіпотези і будуються теорії, на підставі яких формулюються
висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або
збором нових фактів[2].
Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для
будь-якої науки, є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення
результатів. Неможна брати на віру будь-які твердження, навіть якщо вони
походять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної перевірки
проводиться документування спостережень, забезпечується доступність для
інших учених усіх вихідних даних, методик і результатів досліджень. Це
дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом відтворення
експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності (валідності)
експериментів і результатів по відношенню до перевіреної теорії.
Загальнонаукові методи дослідження — емпіричні (експеримент,
спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування,
узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, класифікація тощо), а також
системний, функціональний, конкретно-соціологічний.
Спеціальні методи дослідження ґрунтуються на вивченні конкретних
фізичних і хімічних властивостей речовини та фізичних властивостей та
параметрів фізичних полів. До них належать: формально-логічний,
порівняльно-правовий та деякі інші методи наукового пізнання.
Отже, студенти корекційної освіти протягом усього навчання у ВНЗ
беруть участь у колективній і самостійній науково-дослідній роботі під час
підготовки до практичних і семінарських занять, проходження педагогічної
практики, написання рефератів, курсових і дипломних робіт, а також участі в
наукових гуртках і планових наукових дослідженнях кафедри. Для успішного
виконання науково-дослідної діяльності вони мусять оволодіти теоретичними
та практичними методами проведення науково-педагогічного дослідження, що
забезпечують його об’єктивність, достовірність, критичність і практичну
цінність.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – СПБ.:

«Питер», 2001. – 288 с.
2. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических
исследований: Дидактический аспект/ Ю.К.Бабанский. – М.:
«Педагогика», 1982. – 152 с.
3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
4. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования: учеб.
Пособ / Н.В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
5. Методологические проблемы развития педагогической науки [под. ред.
П.Р. Атутова, М.Н. Скаткина, Я.С. Турбовского]. - М.: Педагогика,
1985. - 240 с.
6. Молібог, А. Питання научної організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
7. Скалкова Я. Методология и методы педагогического исследования. Пер.
с чешского / Я. Скалкова. – М.: Педагогика, 1989. – 224 с.
8. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
9. Щукіна, Г. Педагогіка вищої школи [Текст]: навч. посібник / Галина
Щукіна. – М.: Знання, 1977. – С. 237.
 Тема 2

Види теоретичних досліджень і методи їх проведення

ПЛАН:

1. Поняття про первинні і вторинні джерела

отримання наукових даних.
2. Базові аспекти теоретичного аналізу наукових
даних.
3. Методологія опрацювання наукової літератури.
4. Плагіат і стандарти цитування у вітчизняній науці.

1. Поняття про первинні і вторинні джерела

отримання наукових даних

При проведенні науково-педагогічних досліджень використовують два

види інформації: вторинну і первинну.

Первинна інформація — це інформація, що збирається вперше для

розв’язання певної проблеми. До переваг первинних даних належать:

 Вони збираються відповідно до чітко визначених цілей конкретного

дослідницького завдання;
 методологія збору інформації відома і контролюється науково-дослідною
установою;
 відсутність суперечливих даних з різних джерел;
 можливе визначення надійності;
 результати доступні досліднику й обмежені для конкурентів.

Недоліки первинної інформації:

 збір даних може зайняти багато часу;

 можуть виникнути великі витрати;
 деякі види інформації можна не отримати;
 підхід дослідника може мати обмежений характер;
 дослідник може виявитися нездатним зібрати необхідну інформацію.

Вторинна інформація — це дані, зібрані раніше з метою, що відрізнялася

від цілей, пов'язаних з рішенням досліджуваної проблеми.
 Переваги вторинної інформації полягають у тому, що вона, як правило,
коштує недорого; є легко доступною; є основою для первинної інформації;
існує декілька джерел потрібної інформації.

Недоліки вторинної інформації полягають у тому, що вона може бути

недоступною; може не бути корисною; може бути неточною; може бути
застарілою; може бути недостатньою.

Першоджерело, первинне джерело — безпосереднє джерело певних відомостей

або оригінальна основоположна праця в якійсь галузі науки, культури при
вивченні історії як навчальної дисципліни, первинними джерелами є артефакти,
документи, записи, які були створені у період часу, який відповідає події, що
досліджується. Розрізнення джерел на первинні та вторинні вперше з'явилося
саме у області історіографії, коли історики почали класифікувати історичні
джерела, що вони вивчали.

Аналогічні визначення використовуються у бібліотечній справі та інших

галузях науки. У журналістиці первинним джерелом може бути особа з
безпосереднім знанням ситуації або учасник події, що висвітлюється у
матеріалі.

У науковій літературі первинним джерелом є початкова публікація даних

експерименту, дослідження, початкова публікація нової теорії, її обґрунтування
і результати.

У політології, в політичній історії, політичній публіцистиці, первинними

джерелами є офіційні доповіді, брошури, тексти виступів, листи учасників
події, плакати, офіційні результати виборів, свідчення очевидців.

У корекційній педагогіці первинними джерелами наукових даних є мемуарні

праці видатних педагогів, експерти (дефектологи, психологи, логопеди,
вихователі, вчителі) та досліджувані (діти з порушеннями психофізичного
розвитку), котрі беруть безпосередню участь у науковому дослідженні.

2. Базові аспекти теоретичного аналізу

наукових даних

Теоретичні методи необхідні для визначення проблеми наукового

педагогічного дослідження, формулювання гіпотез і оцінки зібраних фактів.
Теоретичні методи насамперед пов'язані з вивченням наукової літератури:
праць класиків з питань людинознавства в цілому і педагогіки зокрема;
загальних і спеціальних праць з педагогіки і психології; історико-педагогічних
праць і документів; періодичних педагогічних видань; художньої літератури
про школу, виховання, учителів; довідкової педагогічної літератури,
підручників і методичних посібників з педагогіки і суміжних наук. Вивчення
літератури дає можливість довідатись, які сторони і проблеми вже добре
вивчено в галузі педагогіки, з яких ведуться наукові дискусії, що застаріло, а
які питання ще не вирішено. Крім того, це дає змогу з'ясувати, що найбільш
суттєвого було створено з досліджуваної проблеми на сьогодні, оскільки це
важливо для збирання ідей і визначення тезаурусу, тобто джерел, на основі
яких і будуватимуться всі гіпотези, моделі, проекти майбутньої роботи
дослідника.

З метою накопичення наукових фактів доцільно використовувати метод

вивчення нормативних та інструктивно-методичних документів з
досліджуваної проблеми, аналізу документації, що ведеться педагогами,
психологом, логопедом, асистентами викладачів, медиками (планів,
аналітичних доповідей, зошитів учнів, особових справ учнів, медичних карт,
класних журналів, учнівських щоденників, протоколів загальних зборів,
методичних засідань, педагогічних рад тощо), що "озброює" дослідника
певними об'єктивними даними, які характеризують реально сформовану
практику організації освітнього процесу.

Робота з літературою передбачає використання таких методів:

 складання бібліографії — переліку джерел, відібраних для роботи з

досліджуваної проблеми;
 реферування — стислий виклад основного змісту однієї чи кількох праць
із загальної тематики;
 конспектування — ведення більш детальних записів, основу яких
становить виділення головних ідей і положень публікації;
 анотування — короткий запис загального змісту книги чи статті;
цитування — дослівний запис виразів, фактичних чи цифрових даних, що
містяться в літературному джерелі.

До теоретичних методів дослідження належать історико-генетичний метод,

метод моделювання, а також різні розумові процедури логічного мислення:
аналіз (розчленовування на частини), синтез, класифікація, типологізація,
абстрагування, порівняння, узагальнення та ін. Розглянемо докладніше деякі з
них.

Порівняння. Зіставлення одержаних результатів з цілями, що намічалися.

Будь-яка оцінка завжди є порівнянням з ідеальним чи оптимальним. Але
важливо зіставляти не тільки з тим, як повинно бути, а й із тим, як було раніше,
що дає змогу побачити позитивні й негативні зрушення, тобто динаміку
процесу. Порівняння як розумова процедура дуже продуктивне під час аналізу
інформації про будь-яку людину, включену в педагогічний процес: що говорять
про неї різні люди (вчителі, однолітки, батьки, приятелі та ін.).

Класифікація. Сутність цієї розумової процедури під час аналізу інформації

полягає в логічному розподілі фактів, даних, явищ тощо за якоюсь однією
ознакою, притаманною для цієї групи. використовує й узагальнення.

Узагальнення. Цей метод припускає логічний перехід від одиничного до

загального, від менш загального до більш загального судження, знання, оцінки.
Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає
змогу проникнути в сутність подій і явищ і в такий спосіб оцінити діяльність
педагогів із принципових позицій. Але узагальнення — це не підсумовування.
Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно поєднувати з
виділенням головного, істотного. Наприклад, у ході проведення психолого-
педагогічного консиліуму експертами було названо багато причин
неуспішності діяльності одного з дуже "важких" досліджуваних.
Підсумовування цих причин нічого не дало б для прийняття оптимальних
управлінських рішень. Проте, якщо, виділивши всі причини (так зване поле
причин), шляхом узагальнення визначити домінуючі, виявити з них головні й
першопричини, то можна швидко визначити обґрунтовані ефективні заходи.
Адже причини неуспішності взаємозалежні, кожна породжує інші, отже, й усі
вони залежать від першопричини, від домінуючих причин.

Абстрагування. Процес мисленнєвого "відволікання" дослідника від будь-

яких ознак чи якостей предмета від самого предмета, щоб глибше вивчити його,
ізолювати від інших предметів і ознак. Ідеться про первісне відволікання від
конкретних фактів і пошук науково обґрунтованого алгоритму діяльності (адже
будь-які алгоритми припускають моделювання, імітації, тобто абстрагування
від конкретних форм прояву суті). Потім інформацію вибудовують відповідно
до знайденого алгоритму, моделі

(згадаймо систему заходів для оптимізації керування, процесу навчання, різні

пам'ятки і т. ін.). Граничним випадком абстрагування є ідеалізація, внаслідок
якої створюється поняття про ідеалізований об'єкт (ідеальний педагог, ідеальна
школа).

Конкретизація. Логічна форма, протилежна абстракції. Це розумовий процес

перетворення предмета з виокремлених раніше абстракцій. Під час
конкретизації поняття збагачуються новими ознаками, тому що вона
спрямована на висвітлення розвитку предмета як цілісної системи. Конкретним
тут називають єдність різноманітного, поєднання багатьох ознак, якостей
предмета. Абстрактним, навпаки, називають однобічну, ізольовану від інших
моментів ознаку предмета.

Теоретичний аналіз — це виділення і розгляд окремих сторін, ознак,

особливостей, властивостей педагогічних явищ. Аналізуючи окремі факти,
групуючи, систематизуючи їх, ми виявляємо в них загальне й особливе,
встановлюємо загальний принцип чи правило. Аналіз супроводжується
синтезом, він допомагає проникнути в сутність досліджуваних педагогічних
явищ.

Індуктивні й дедуктивні методи — це логічні методи узагальнення

одержаних емпіричним шляхом даних. Індуктивний метод припускає рух
думки дослідника від окремих суджень до загального висновку, дедуктивний —
від загального судження до окремого висновку.

У пошуку оптимального рішення в експериментальній роботі корисні й такі

процедури, як аналогія, інтегрування, систематизація та ін. Причому під час
аналізу інформації жодна з названих аналітичних процедур не здійснюється в
чистому вигляді, усі вони взаємопов'язані, взаємодіють одна з одною і виділені
нами за домінантною ознакою.

Моделювання. Широко застосовують у теоретичних дослідженнях прийом

порівняння та особливо аналогію — специфічний вид порівняння, що дає
можливість встановлювати подібність явищ. Аналогія дає підставу для
висновків про еквівалентність у визначених відносинах одного об'єкта щодо
іншого. Тоді більш простий за структурою і доступний для вивчення об'єкт став
моделлю більш складного об'єкта, іменованого прототипом (оригіналом).
З'являється можливість перенесення інформації за аналогією від моделі до
прототипу. У цьому сутність одного зі специфічних методів теоретичного рівня
— моделювання. При цьому можливе повне звільнення суб'єкта від емпіричних
посилань висновку, коли самі умовиводи від моделі до прототипу набувають
форми математичних відповідностей (ізоморфізму, гомоморфізму,
ізофункціоналізму), а мислення починає оперувати не реальними, а уявними
моделями, що втілюються потім у формі схематичних знакових моделей
(графіків, схем, формул тощо).
 Ізоморфізм — відношення між об'єктами, що мають різний склад, але
тотожну чи подібну структуру, коли кожному елементу одного об'єкта
відповідає один елемент іншого.

Гомоморфізм — структурна подібність двох об'єктів, коли кожному елементу

одного може відповідати група елементів іншого.

Ізофункціоналізм — подібність функцій чи дій об'єктів.

Модель — допоміжний об'єкт, обраний чи перетворений людиною в

пізнавальних цілях, що дає нову інформацію про основний об'єкт. У дидактиці
започатковано спроби створити, поки що на якісному рівні, модель навчального
процесу в цілому. Водночас модельне подання окремих сторін чи структур
навчання практикують вже досить широко (наприклад, зроблено спробу
представити зміст освіти як багаторівневу педагогічну модель соціального
замовлення, є дослідження, в яких математично моделюються окремі сторони
навчання).

Моделювання в теоретичному дослідженні слугує також завданню

конструювання нового, того, чого немає ще в практиці. Дослідник, вивчивши
характерні риси реальних процесів і тенденцій розвитку їх, шукає на підставі
ключової ідеї нові сполучення їх, уявно компонує, тобто моделює потрібний
стан досліджуваної системи. Створюють моделі гіпотези, що розкривають
механізми зв'язку між компонентами навчання (наприклад, зв'язку між
оволодінням знаннями, способами діяльності та психічним розвитком
особистості), на підставі яких будують рекомендації і висновки, що
перевіряються емпірично. Перевірені моделі-гіпотези перетворюються в
наукові теорії, багато в чому зберігаючи свій модельний характер. Необхідно
тільки пам'ятати, що будь-яка модель завжди "бідніша" за прототип,
відбиваючи лише його окремі сторони і зв'язки, оскільки теоретичне
моделювання завжди включає ідеалізацію.

Особливим видом моделювання, що ґрунтується на ідеалізації, можна

вважати уявний експеримент. У такому експерименті дослідник на підставі
теоретичних знань про об'єктивний світ і емпіричні дані створює ідеальні
об'єкти, співвідносить їх у визначеній динамічній моделі, імітуючи думкою рух
і ситуації, можливі в реальному експериментуванні. При цьому ідеальні об'єкти
і моделі виявляють у "чистому" вигляді найбільш важливі для дослідника
істотні зв'язки і відносини.
 Суттєво, що метод моделювання реальних педагогічних процесів поєднує
емпіричні й теоретичні методи наукового педагогічного дослідження. Він
полягає у створенні ідеальної, з погляду наукових даних, моделі організації й
умов функціонування будь-якої частини цілісного педагогічного процесу.
Моделювання можливе у процесі вивчення й експериментування окремих
педагогічних форм, методів роботи, їх взаємозв'язку. Його застосовують і в
організації великомасштабних досліджень. Розробляють і влаштовують нові
моделі для експериментування навчального плану, типу закладу освіти,
системи самоврядування, програми дії навчально-виховних комплексів,
організації навчальної чи продуктивної праці, програми виховання і режиму
для тих, хто навчається чи виховується.

3. Методологія опрацювання наукової

літератури
У підготовчий період науково-педагогічних досліджень дуже важливо
навчатися раціональним способам опрацювання наукової літератури, бо ця
робота для дослідника є повсякденною. Читання наукової літератури
відрізняється від читання художньої і, як правило, складається з таких
прийомів.
1. Загальне знайомство з джерелом у цілому переглядом його змісту
та швидким переглядом книги, статті, рукопису, архівних
матеріалів тощо.
2. Читання у порядку послідовного викладання матеріалу з акцентом
уваги на найбільш важливі місця тексту.
3. Вибіркове читання матеріалу.
4. Складання конспекту або тез та систематизація зроблених
виписок.
5. Оформлення нової інформації на спеціальних картках.
6. Повторне читання матеріалу та зіставлення його з іншими
джерелами інформації.
7. Обдумування прочитаного матеріалу: його критична оцінка,
записи своїх міркувань стосовно прочитаного.
Потрібно пам'ятати, що читання наукової літератури — робота трудомістка,
вона потребує виняткової уваги, сконцентрованості. Студенти, молоді вчені —
початківці намагаються читати наукову літературу швидко, щоб за мінімальний
час отримати максимум інформації. Але цього досягти не вдається, бо спочатку
потрібно навчитися правильно читати, повільно, обмірковуючи суть нових
знань і запам'ятовуючи нове. Яких-небудь стандартів з цього приводу немає, бо
кожен науковець має свої, індивідуальні риси пам'яті, певний рівень орієнтації
в науковому матеріалі.
 5. Плагіат і стандарти цитування у вітчизняній науковій
літературі
Плагіа́т — привласнення авторства на чужий твір науки, літератури,
мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а
також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора

Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство,

суть якого полягає у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як
власної.

Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

 Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під

своїм іменем.
 Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без
належного цитування джерел.
 Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на
оригінального автора або видавця.
Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі
використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені
безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання
має розцінюватися як плагіат:

1. якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;

2. якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки,
натомість — виділяється або відбивається від решти тексту певним
способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, курсивом), відбивається
від основного тексту більшими абзацними відступами;
3. допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки
автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними
дужками з трикрапкою всередині;
4. допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків
певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних
дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий
номер зі списку використаної літератури, що додається до роботи);
5. у списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті
джерела, що використовувалися під час підготовки роботи і вивчення
теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі
немає.
Отже, студенти корекційної освіти в науково-дослідній роботі послуговуються
розглянутими вище методами та прийомами теоретичного аналізу та синтезу. В
продукуванні науково-педагогічних текстів обов’язково дотримуються норм і
правил цитування й уникають плагіату.
 ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи

студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-
педагогического исследования / В.И. Загвязинский, Р. Атаханов. — М.:
Издательский центр «Академия», 2003.-208 с.
3. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования: учеб.
Пособ / Н.В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
4. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований. –
М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
5. Рудницький О. П. Болгарський А.Г., Свистєльникова Т.Ю. Основи
педагогічних досліджень. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 143 с.
6. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
7. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 Тема 3

Базові аспекти критичного аналізу науково-педагогічних джерел

ПЛАН:

1. Поняття «критичний аналіз» і його застосування в теоретичних

дослідженнях.
2. Види критичного аналізу наукової літератури, використовувані в
педагогічних дослідженнях.
3. Поняття про аргументацію. Способи аргументації, традиційно
використовувані в вітчизняній науковій літературі.
4. Індуктивний і дедуктивний метод критичної аргументації.
5. Правила посилання на літературні джерела при написанні
критичного аналізу науково-педагогічних досліджень.

1. Поняття «критичний аналіз» і його

застосування в теоретичних дослідженнях
Критичний аналіз являє собою процес визначення правдивості,
достовірності або ймовірності представленої інформації. Отже, критичний
аналіз наукової літератури вимагає від дослідника оцінки якості умовиводів.
Умовиводи - це судження чи твердження, засновані на вивченні фактів, які
можуть бути істинними чи хибними.
Автор критичного аналізу оцінює умовиводи в тому контексті, де вони
фігурують. Зазвичай умовивід є частиною аргументу; тобто науковець робить
твердження (висновок), а потім наводить інші аргументи на підтримку
твердження.
Як бачимо, фактично всі методи теоретичної обробки наукових даних,
використовувані в дослідницькій роботі, передбачають проведення критичного
аналізу фактів, процесів, подій або явищ.

2. Види критичного аналізу наукової

літератури в педагогічних дослідженнях
Науково-педагогічні дослідження базуються на досягненнях науки.
Невипадково кожна стаття, брошура, книга містить посилання на попередні
дослідження. Доповідь, реферат, дисертація також мають свідчити про
обізнаність їх автора з результатами наукової роботи інших дослідників.
 Проте науковий спосіб мислення вимагає специфічного подання
інформації. Просте перерахування відомих фактів не є прийнятним у науково-
дослідній роботі. Від науковця зазвичай вимагається переосмислення існуючих
знань, інтерпретація відомих фактів, іноді навіть їх узагальнення й
абстрагування. Тому дослідники так багато часу приділяють вивченню наукової
літератури з проблеми дослідження та ґрунтовному її аналізу.

При попередньому вивченні літератури студент корекційної освіти

знайомиться зі станом науки в цілому і розробки конкретного питання зокрема,
виписує ідеї, які можуть стати базовими, узагальнюючими щодо даної
проблеми (що спільного, чим відрізняються підходи вчених), дає точне
визначення понять

Аналізуючи літературу, слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт — це елемент, який лежить в основі наукового знання,

відбиває об'єктивні властивості процесів та явищ. На основі наукових фактів
визначаються закономірності явищ, вибудовуються теорії і виводяться закони.

Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна,

точність та об'єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про
принципово новий, до цього часу невідомий предмет, явище чи процес. Це не
обов'язково наукове відкриття, але це завжди нове знання про те, що до цього
часу було невідомим. Знання нових фактів розширює уявлення про реальну
дійсність, збагачує можливості для її зміни, вдосконалення тощо.

При відборі фактів слід бути науково об'єктивним. Не можна відкидати

факти лише тому, що їх важко пояснити або практично застосувати. Особливо
важливі ті з них, які підтверджують основну ідею, концепцію дослідника. Слід
уважно вивчати наукові факти і для того, щоб вчасно внести корективи у свою
дослідницьку позицію.

Наукові міркування доцільно будувати на конкретному аналізі

фактичного матеріалу. Необхідно пам’ятати, що робота не повинна носити
абстрактний характер. Не слід допускати безсистемного нагромадження фактів
без достатнього їх критичного осмислення і узагальнення.

3. Поняття про аргументацію. Способи

аргументації, традиційно використовувані в
вітчизняній науковій літературі
 Перед кожним молодим науковцем постає питання «Яким чином
упорядкувати знайдену з теми корисну інформацію?». Іншими словами,
йдеться про композицію наукового дослідження, про таке упорядкування
матеріалу, яке має підтримувати ваше твердження, аргументувати і логічно
довести правильність ваших суджень. Лише таким чином можливо зацікавити
експертів.

Аргументація (лат. argumentatio) – поняття, яке означає логіко-

комунікативний процес, спрямований на обґрунтування певної точки зору з
метою її сприйняття і розуміння індивідуальним або колективним реципієнтом.
Т о ж , аргументація ґрунтується на логіці та комунікації.

Логіка – складова аргументації, її завдання полягає в тому, щоб

обґрунтувати істинність того чи іншого положення, за допомогою інших
положень, істинність яких вже доведено.

Центральне місце в логіці наукового дослідження посідають прийоми,

за допомогою яких встановлюється істинність або хибність будь-якого
твердження. Ці прийоми в логіці називають доведенням і спростуванням.

У практиці написання і підготовки студентських наукових робіт, як

правило, використовують доведення істинності двома способами:

 опосередкованим – коли істинність твердження доводять за допомогою

раніше здобутих знань, які зафіксовані у вигляді законів, принципів,
положень, аксіом;
 безпосереднім – сутність якого полягає у співставленні положення, яке
доводиться, з відповідними фактами.

У структурі доведення виділяють такі елементи: теза, аргумент, факт.

Теза – твердження, яке потрібно довести (деякі наукові школи замість

поняття «теза» використовують поняття «твердження»).

Аргумент – це логічне доведення (положення), яке використовується для

підтвердження даної тези. Виходячи з того, що аргументи за своєю суттю є
твердженнями, які визначають істинність тези, їх іноді називають основою
доведення. У якості аргументів можна використовувати твердження, істинність
яких було доведено раніше (теореми, закони, наукові принципи), аксіоми,
визначення та ствердження, які містять інформацію про конкретні факти
(статистичні дані, звітну документацію тощо).

Факти – знання про об’єкт або явище, достовірність якого доведено.

Наявність наведених елементів дозволяє побудувати аргументовану

наукову роботу. Але ця, на вигляд, проста структура на практиці потребує
багато зусиль від науковця, щоб зв’язати означені елементи і щоб аргументація
запрацювала.

твердження – це основне зерно наукової аргументації, саме з нього

розпочинається побудова аргументації, яка спирається на «трьох китів»:
докази, факти, закономірності чи принципи. Твердження – це доведення або
спростування чого-небудь. Як правило, перехід від твердження до доказу
відбувається за допомогою словосполучення: «тому що».

Розглянемо взаємодію основних елементів аргументації на прикладі

дослідження з соціальної педагогіки.

Сцени неповаги один до одного персонажів чоловічої та жіночої

статей у мультфільмах мають негативний психологічний вплив на дітей
дошкільного віку (твердження), тому що діти, які їх дивляться, не мають
власного досвіду взаємовідносин, засвоюють цінності того, що бачать
(доказ 1, щ о підтримує твердження). Тривале спостереження ними сцен
неповаги робить їх нездатними відділити фантазію від реальності (доказ 2,
що підтримує твердження і доказ 1).

Суттєво зміцнити аргументацію може такий її елемент, як факт.

В українському тлумачному словнику факт визначається як реальна

дійсність, те, що об’єктивно існує. Якщо у звичайній бесіді нам достатньо
доказів, а б и підтримати твердження, то наукове доведення потребує фактів,
які мають підтримати ваші докази:

Сцени неповаги один до одного персонажів чоловічої та жіночої

статей у мультфільмах мають негативний психологічний вплив на дітей
дошкільного віку (твердження), тому що діти, які їх дивляться, не мають
власного досвіду взаємовідносин, засвоюють цінності того, що бачать
(доказ 1, щ о підтримує твердження). Тривале спостереження ними сцен
неповаги робить їх нездатними відділити фантазію від реальності (доказ 2,
щ о підтримує твердження і доказ 1)

За дослідженням Сміта (1977) діти у віці від 5 до 9 років, які дивляться

подібні телепередачі більше 3 годин на день, скажуть, що 25 % того, що
вони бачили по телевізору, відбувається насправді (факт, що підтримує
доказ 2). Ян Амос Каменський вважав, що діти раніше вчаться наслідувати,
ніж пізнавати (факт 2), французький психолог Анрі Валон довів:
«Наслідування – це викликання дії зовнішньою моделлю» (факт 3).
 У науково-педагогічних дослідженнях найчастіше використовують такі
види фактів:

 цитати класиків соціологів, психологів, педагогів;

 статистичні дані, отримані за допомогою психолого-педагогічних і
соціологічних методів дослідження;
 дані, отримані в результаті проведення наукового психолого-
педагогічного експерименту;
 фотокартки, аудіозаписи, відеозаписи, малюнки;
 документальні дані, зібрані у процесі практичної роботи в освітніх і
соціальних установах.

Коли йдеться про факти, експерти та читачі, як правило, ставлять

питання: «Де я можу побачити ваші факти?». Безумовно, ми не можемо
побачити, як дитина засвоює етичні цінності у процесі перегляду
мультфільмів, але її відповідь на запитання: «Чи дійсно, те що вона бачила,
відбувається в житті?» дає фактичний матеріал для обґрунтування доказів

Тож , спираючись на твердження, докази, факти та підґрунтя, ми маємо

основу для формування висновку. Якщо наведену побудову аргументації ми
спробуємо подати схематично, то отримаємо таку структуру:

твердження → докази → факти дозволяють зробити ВИСНОВОК

основа аргументації

Варто пам’ятати, що за рівнем аргументованості оцінюється якість

наукової роботи, тобто від того, наскільки якісно будуть підібрані структурні
елементи аргументації, настільки якісно вийде наукова робота.

4. Індуктивний і дедуктивний метод критичної

аргументації
Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення,
послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових
судженнях встановлюються зв’язки між предметами чи явищами або між їх
певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє
сприйняття предметів чи явищ. а також їх зв’язків. У наукових висновках одне
судження змінюється іншим: на основі вже існуючих висновків робляться нові.
Існує два основних види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні
(дедукція).

Індукція (від латинського inductio – наведення) являє собою умовивід від

часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі
знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як
метод дослідження індукцію – це процес дослідного вивчення явищ, під час
якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі
факти неначе виводять до загального положення.

Зазвичай виділяють три основних види індуктивних умовиводів:

 повну індукцію;

 через просте перерахування (популярну індукцію);

 наукову індукцію.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, це

взаємо зворотні методи пізнання. 

Дедукція (від латинського deductio – виведення) – це такий умовивід, у

якому висновок про певний елемент множини робиться на основі знання про
загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні
вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш
поширеному розумінні – доведення або виведення твердження (наслідку) з
одного або декількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що
мають достовірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок
міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на
основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових

положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції
у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від
розв’язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Індуктивні умовиводи дають лише вірогідні знання, тому що вони ґрунтуються

на емпіричних спостереженнях кінцевого числа об’єктів. Дедуктивні
умовиводи приводять до нового, достовірного знання, тому що їх вихідні
посилання дійсні. 

6. Правила посилання на літературні джерела при написанні

критичного аналізу науково-педагогічних досліджень
Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, що органічно
вписуються в текст критичного аналізу наукових джерел. їх використовують
для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела, для
ідентифікації поглядів при порівнянні різних точок зору тощо. Виходячи з їх
змісту, автор наукового тексту здійснює аналіз і синтез, будує систему
обґрунтованих доказів. Цитати використовуються і для підтвердження окремих
суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватися
таких правил:

• цитати мають бути точними;

• не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

• використання цитат має бути оптимальним, тобто визначатися потребами

розробки теми реферату, курсового чи дипломного дослідження;

• необхідно точно зазначати джерело цитування;

• цитати мають органічно 'вписуватися' в контекст наукової роботи.

Студенти корекційної освіти, поряд із прямим цитуванням, часто

використовують переказ тексту першоджерела. У такому разі текст переказу
старанно звіряють з першоджерелом.

Варто пам’ятати, що неетично наводити конкретні докази правильності

тих чи інших поглядів основоположників наукової думки, класиків конкретної
педагогічної галузі, оскільки істинність їх наукових ідей уже доведена всією
історією науки. У дослідженні можуть бути використані висловлювання тих чи
інших засновників наукової школи як вихідні положення. Можна зазначити, у
зв'язку з чим у наші дні ті чи інші положення, думки класиків науки стали
особливо актуальними або набули іншого, більш важливого значення. Якщо
студент не згоден з позиціями науковців, то треба не тільки критикувати, а й
давати обґрунтовані докази неправильності висловлених раніше підходів.

Окрім того, аналіз наукової літератури вимагає певної культури

дослідника. Насамперед усі прізвища авторів, які дотримуються єдиних
поглядів з того чи іншого питання, вказуються в алфавітному порядку. Адже
важко визначити, котрий із учених зробив більший внесок у розробку того чи
іншого питання. Алфавітний порядок підкреслює однакове ставлення
дослідника до наукових концепцій учених, хоча здобувач може звернути увагу
на те, що дане питання вперше порушив такий-то вчений, що найбільший
внесок у даний аспект науки зробив саме цей дослідник тощо.

Тож, бачимо, що критичний аналіз науково-педагогічної літератури є

важливим елементом науково-дослідної роботи студентів корекційної освіти,
що вимагає від майбутніх фахівців високої педагогічної культури,
об’єктивності, неупередженості та володіння навичками грамотної побудови
аргументованих наукових текстів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – СПБ.:

«Питер», 2001. – 288 с.
2. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических
исследований: Дидактический аспект. – М.: Педагогика, 1982. – 152 с.
3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
4. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
пособ. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
5. Методологические проблемы развития педагогической науки / Под. ред.
П.Р. Атутова, М.Н. Скаткина, Я.С. Турбовского. - М.: Педагогика, 1985.
- 240 с.
6. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
7. Скалкова Я. и др. Методология и методы педагогического исследования.
Пер. с чешского. – М.: Педагогика, 1989. – 224 с.
8. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 Тема 4

Написання рефератів і курсових робіт

ПЛАН:

1. Підготовка та написання реферату.

2. Підготовка та написання курсової роботи.
3. Правила оформлення списку використаної
літератури.

1. Підготовка та написання реферату

Реферат (від лат. доповідати, повідомляти) – один із початкових

елементів навчально-дослідної роботи студента, що дає можливість
здійснення першої спроби самостійного опрацювання однієї з конкретних
тем певного курсу корекційної освіти.
Цей вид науково-дослідної роботи вимагає від студента понятійно-
аналітичного рівня сформованості знань, себто особа має чітке уявлення та
поняття щодо навчального об’єкту, здатна здійснювати смислове виділення,
пояснення, аналіз, перенесення раніше засвоєних знань на типові ситуації.
Результатом аналітичної роботи над рефератом є також і доповідь, що
містить огляд наукових та інших джерел з обраної теми або виклад змісту
наукової роботи. Важливо зазначити, що у рефераті необхідно не лише
висвітлити відповідну наукову інформацію (скорочено переказати зміст
першоджерела чи його частини), а й показати своє ставлення до неї –
висновки. Себто, реферат вимагає від студента також продуктивно-
синтетичного рівня сформованості знань, коли особа здатна здійснювати
синтез, генерувати власні уявлення, переносити раніш засвоєні знання на
нетипові, нестандартні ситуації.
За допомогою рефератів студент глибше осягає найбільш складні
проблеми навчальних курсів (педагогіки, психології, логопедії, історії,
філософії тощо). Підготовка рефератів сприяє формуванню
загальнокультурного рівня студентів, закріплює гуманітарні знання, розвиває
вміння самостійно аналізувати різноманітні психолого-педагогічні факти та
явища, навчає вести науково обґрунтовану полеміку з питань загальної та
спеціальної педагогіки і психології, логопедії, олігофренопедагогіки,
сурдопедагогіки, тифлопедагогіки тощо.
 Реферат демонструє ерудицію студента, його вміння самостійно
аналізувати, систематизувати, класифікувати та узагальнювати суттєву
наукову інформацію. Реферат може містити аналіз і критику відповідних
наукових теорій.
Робота студента з написання реферату складається з кількох етапів:
 вибір теми;
 пошук та опрацювання матеріалу;
 складання плану роботи;
 викладення та оформлення результатів дослідження у тексті
реферату;
 Підготовка доповіді за змістом реферату.

Вибір теми. Це один із найбільш відповідальних етапів, який визначає

успішність наступної наукової діяльності студента. Однією з бажаних вимог
до вибраної теми – є збіжність її практичної чи теоретичної значимості й
актуальності з особистою значимістю. Така вимога передбачає наявність у
студента необхідних знань із тим, щоби знайти та обґрунтувати свій підхід до
розробки даної проблеми.
Проблематика рефератів – це найбільш актуальні теми. У них на
основі ретельного аналізу й узагальнення наукового матеріалу зіставляються
різні погляди авторів і визначається власна позиція студента з викладом
відповідних аргументів.
Прийняття рішення щодо вибору теми вимагає також попередньої
роботи з викладачем. Разом із цим, студент має пам’ятати, що чим
оперативніше буде здійснено вибір теми, тим більше часу він має для її
дослідження, для текстуального оформлення реферату.
Тему реферату студент може обрати самостійно та узгодити з
викладачем чи вибрати зі списку тем, рекомендованих кафедрою.
Збір матеріалу. Роботу над рефератом варто починати з:
 загального ознайомлення з темою шляхом прочитання відповідного
розділу підручника, конспектів лекцій для отримання загального
уявлення про тему;
 вивчення літературних джерел як рекомендованих кафедрою, так і
дібраних самостійно;
 вивчення обраної проблематики у фахових виданнях, затверджених
ВАК України.
 Після вибору теми складається попередній план роботи, який бажано
узгодити з викладачем та визначити літературу (першоджерела та критичну
літературу - статті та підручники), яку необхідно вивчити.
Пошук та опрацювання необхідних літературних джерел являє собою
творчий процес. Уміння самостійно визначати напрямок пошуку наукових
творів, документів, використовувати предметні й алфавітні каталоги
наукових бібліотек, бібліографічні довідники, що сприяє формуванню
професійних якостей спеціаліста. Кваліфіковану консультацію з питань
вибору літератури студент може також отримати в бібліотеці ВНЗ чи будь-
якій іншій науковій бібліотеці.
Оскільки до списку тем рефератів викладач завжди пропонує список
рекомендованої літератури, то бажано, у першу чергу, проглянути цей список
літератури, а вже потім звертатися до бібліотечного каталогу, орієнтуючись
на власні уподобання. Спочатку необхідно попередньо проглянути відібрану
літературу, щоби визначити яку статтю чи книжку залишити для більш
детального вивчення.
Для розкриття теми необхідно користуватися мінімум трьома
джерелами. Усі дані, щодо статей і книжок (прізвища й ініціали авторів,
назви робіт, місце та рік видання) доцільно записати на окремі картки. Ця
навичка знадобиться у підготовці до написання курсової та дипломної
роботи.
Дібрана література ґрунтовно вивчається. Необхідний матеріал слід
виписувати окремо для кожного питання плану, щоб його можна було легко
перегрупувати в залежності від логіки побудови роботи. Обов’язково
фіксується джерело, що полегшує оформлення роботи.
Оформлення реферату. Після вивчення літератури, за допомогою
викладача, уточнюється первинний план і остаточний варіант береться за
основу текстуального оформлення роботи.
Традиційно структура реферату (курсової та дипломної роботи) містить
такі елементи:
1. Заголовок (назва) Назва є коротким формулюванням, яке відображає
тему, ідею, предмет дослідження і формулюється з урахуванням вимог до
самостійної роботи студента. Заголовок виноситься на титульний аркуш
реферату, де студент зазначає також назву ВНЗ, кафедри, назву факультету,
спеціальність, своє прізвище й ініціали, вчений ступінь, звання, прізвище й
ініціали викладача, дату написання роботи (див. додаток А).
 2. План – це система заголовків частин роботи із зазначенням сторінок,
на яких вони розміщені. План є інформативним елементом, оскільки дає
коротке уявлення про проблематику, що розробляється, про логіку
викладення та актуальність, наукову і практичну значимість обраної теми.
План розміщується на окремій сторінці, на початку реферату (після
титульного аркуша). Пункти плану мусять випливати з теми дослідження та
відбивати його логічну структуру (див. додаток В).
3. Вступ – містить обґрунтування практичної та теоретичної
актуальності проблеми дослідження. У вступі необхідно сформулювати мету
та завдання дослідження. Розв’язання поставлених завдань дозволить
реалізувати основну мету дослідження. У вступі також бажано окреслити
методи дослідження, що ними послуговувався студент при написанні
реферату. Це додасть роботі ваги й навчить студента мислити науковими
категоріями та грамотно планувати дослідницьку роботу.
4. Основний зміст – це та частина роботи, у межах якої реалізуються
дослідницькі завдання, що були сформульовані у вступі. Тут важливо
витримати послідовність викладення, логічну коректність і здатність довести
(проаналізувати) положення, що висуваються для доведення чи аналізу.
Увага в рефераті акцентується на нових відомостях, визначається
доцільність звернення до тих чи інших проблем, книжок чи статей.
У рефераті необхідно вживати коректні наукові терміни, уникаючи
просторіччя, калькованих понять і складних граматичних зворотів. Для цього
доцільно на початку дослідження опрацювати специфічні терміни,
використовуючи спеціальні словники. Рекомендується також включати до
реферату схеми і таблиці, якщо вони допомагають розкрити основний зміст
проблеми і скорочують обсяг реферату.
Обов’язково! Пункти, визначені у “Плані”, мають бути відмічені
також на початку кожного параграфу в основному тексті роботи. А номери
сторінок, на яких міститься текст кожного параграфу, виносяться у “План”.
Зміст реферату мусить повністю відповідати обраній темі. Наприклад,
якщо темою реферату визначено: “Основні напрямки сучасної логопедії”, то
треба розкрити саме сучасні проблеми цієї галузі корекційної педагогіки, а
не давати детальний огляд історії її виникнення і характеристику окремих
методів. І навпаки, якщо тему сформульовано як: “Характеристика
методів корекції дислалії та дизартрії”, не потрібно подавати розгорнутий
аналіз загальних проблем логопедії, слід зосередитися виключно на методах
корекції цих двох мовленнєвих порушень і приділити найбільшу увагу
 зіставно-протиставному аналізу спільного та відмінного в організації
корекційно-логопедичної роботи.
5. Висновки. Це - підсумок дослідження, він містить короткий звіт про
виконання поставлених у вступі завдань. У висновках студент може
охарактеризувати перспективи подальшої розробки теми, а також показати
проблеми, що виходять за межі проведеного дослідження - мають самостійне
значення та становлять значний інтерес.
6. Бібліографія – це список літератури, що містить перелік наукових
джерел, які були використані у роботі над рефератом. Бібліографія становить
науковий інтерес, оскільки містить інформацію про джерела, що мають
відношення до дослідження.
У списку літератури використані наукові джерела розташовують в
алфавітному порядку, спочатку кириличні, потім – латиничні (англомовні,
франкомовні, німецькомовні тощо). Бібліографічні довідки слід розміщувати
з наскрізною нумерацією арабськими цифрами (див. додаток Ґ).

2. Підготовка та написання курсової роботи

Курсова робота – це самостійно виконане наукове дослідження студента,

що є своєрідним узагальненням, практичним втіленням знань, умінь і навичок,
здобутих у продовж вивчення певного курсу (навчальної дисципліни).
У корекційній освіті метою написання курсової роботи є:
 поглиблення знань студентів з актуальних проблем корекційної
педагогіки та психології;
 подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання
наукових джерел;
 формування умінь і навичок ведення самостійної науково-дослідної
роботи;
 стимулювання потягу до самостійного наукового пошуку;
 розвиток умінь аналізувати сучасний психолого-педагогічний досвід;
 формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів
та їх практичної реалізації.
Курсовий проект дає можливість виявити здатність студента корекційної
освіти самостійно осмислити певну психолого-педагогічну проблему, творчо,
критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати
літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час
розв'язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції,
рекомендації з предмету дослідження.
 Матеріали виконаних студентом курсових проектів можуть бути
використані для подальшої дослідницької роботи - написання дипломної або
магістерської роботи.
Студенти корекційної освіти виконують курсові дослідження, починаючи
з 3-го семестру, впродовж усього навчання у ВНЗ. Спочатку це – роботи
реферативного плану, що закріплюють здобуті на 1-му курсі вміння та навички
теоретичного аналізу й синтезу наукових текстів. Пізніше, на 3-му курсі,
курсові проекти студентів уже мають елементи емпіричного дослідження,
оскільки містять діагностичний, прогностичний, корекційно-розвивальний
компонент.
Під час підготовки курсового проекту необхідно враховувати основні
вимоги до написання курсової роботи:
 обсяг - 20-25 сторінок тексту для студентів II курсу, 30-35 сторінок для
студентів III та IV курсу;
 робота мусить мати чітку структуру та список використаної сучасної
літератури (20-35 джерел, переважно останніх десяти років);
 оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам( роздрукована
на білому папері, зброшурована, не містить граматичних, синтаксичних,
орфографічних помилок).

Структура курсової роботи. Усі курсові проекти, що виконуються студентами

корекційної освіти мають визначену структуру:

1. Титульна сторінка, де зазначається повна назва ВНЗ та кафедри, тема

курсової роботи, відомості про виконавця та керівника роботи, наводиться
шкала балів оцінювання, місто та рік виконання роботи (див. Додаток Б).
2. План (заголовок дається словом: «ЗМІСТ:»), що містить назви всіх
структурних елементів роботи та номери сторінок, на яких вони починаються в
тексті (див. додаток Г).
3. Вступ, у якому обґрунтовується актуальність теми дослідження, ЇЇ
значення для теорії та практики корекційної освіти, мета, завдання, об'єкт,
предмет та методи дослідження.
4. Основна частина, що поділяється на теоретичний і практичний розділи.
Кожен розділ складається з кількох параграфів і закінчується коротким
загальним висновком.
 Теоретичний розділ містить аналіз опрацьованої наукової літератури,
відповідно до завдань дослідження; певні авторські висновки, з
визначенням перспектив подальших дослідницьких пошуків.
 Практичний розділ містить опис виконання певного дослідницького
завдання (педагогічного експерименту) та його результатів.
5. Висновки, в яких подається звіт про результати виконання окреслених
у вступі завдань, зазначається, чи було реалізовано мету дослідження,
визначається сфера подальших досліджень із розглянутої проблематики.
6. Список використаної літератури, що розміщується в алфавітному
порядку (див. додаток Ґ), згідно з чинними вимогами ВАК України до
оформлення бібліографічних описів. На усі наукові джерела, що представлені в
бібліографії, мусять бути посилання в тексті курсової роботи.
7. Додатки (за потреби), до яких належать використані під час проведення
емпіричного дослідження матеріали, що не мають безпосереднього відношення
до викладеної в основному тексті роботи інформації, але можуть становити
інтерес для фахівців, а також підтверджують акуратність і достовірність
проведеного наукового дослідження. Як правило, в додатках розміщують
список досліджуваних експериментальної та контрольної групи; тексти
тестових методик, використаних у педагогічному експерименті; проміжні
результати кількісного аналізу експериментальних даних; методичні матеріали,
використані під час формувального етапу дослідження; плани-конспекти
корекційно-розвивальних занять тощо.
Назви структурних елементів курсової роботи в загальному тексті
виглядають таким чином:
 Заголовки: «ЗМІСТ», «ВСТУП», РОЗДІЛ І», №РОЗДІЛ ІІ»,
«ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ»,
«ДОДАТКИ» друкуються великими літерами (напівжирним шрифтом)
на початку сторінки з вирівнюванням по центру. Заголовок відділяється
від подальшого тексту порожнім рядком. Крапка в кінці заголовку не
ставиться.
 Підзаголовки: «1.1. (Назва параграфу)», «1.2. (Назва параграфу)», …
«2.3. (Назва параграфу)», «Додаток А» тощо подаються напівжирним
шрифтом (вирівнювання по лівому краю) із відступом зліва, що дорівнює
абзацному відступу основного тексту, та відділяються від подальшого
тексту пропущеним рядком. Назва заголовку починається з великої
літери, крапка в кінці не ставиться.
 Назви таблиць формуються з двох елементів: слова: «Таблиця», її
порядкового номеру, що складається з номера розділу та номера таблиці,
а також із її назви. Наприклад, перша у курсовій роботі таблиця, вміщена
у тексті параграфу 1.2. матиме назву: «Таблиця 1.1» і буде надрукована
курсивом над назвою таблиці, з вирівнюванням по правому краю. Власне,
назва таблиці друкується напівжирним шрифтом, із вирівнюванням по
центру сторінки (див. додаток Д).
 Діаграми підписуються внизу. Назва діаграми складається зі слова:
«Рис.», номеру (де перша цифра – номер розділу, а друга – порядковий
номер діаграми) та її назви. Наприклад, перша в роботі діаграма,
вміщена в параграфі 2.2., буде мати назву: «Рис. 2.1. (Назва діаграми)»
(див. додаток Е).
 Назви додатків друкують напівжирним шрифтом (із вирівнюванням по
центру сторінки) й нумерують великими літерами українського алфавіту.
Наприклад: «Додаток А», … «Додаток Ґ». Назва додатку (також
напівжирним шрифтом, із вирівнюванням по центру сторінки)
розміщується нижче підзаголовку, починається з великої літери. Крапка в
кінці не ставиться. Кожен додаток подають із нової сторінки.
 Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати
дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої
оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

4. Правила оформлення списку використаної літератури

Список літератури (бібліографія) є необхідним елементом довідкового
апарату будь-якої друкованої праці (опублікованої чи неопублікованої):
монографії, дисертації, дипломної або курсової роботи, статті.

1. Список літератури містить перелік цитованих, згадуваних і вивчених

автором джерел.
2. Зміст списку визначається автором роботи. Особлива увага приділяється
відображенню літератури останніх 3-5 років, як показник інформованості
автора про сучасний стан досліджуваної теми.
3. При оформленні бібліографічного списку доцільно його назвати «СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ».
4. Бібліографія відображає всі види документів незалежно від форми
(способу) їх подання та носія (друковані матеріали, географічні карти,
електронні носії, інформація віддаленого доступу тощо).
5. При складанні списку літератури можливі різні способи розстановки
бібліографічних описів джерел:
 алфавітна;
 хронологічна;
 систематична;
 нумераційна (в порядку появи посилань у тексті роботи).
5.1. Найчастіше використовується алфавітна розстановка, тобто в
абетковому порядку прізвищ авторів або назви джерела, якщо
автора не має чи їх більше трьох.
5.2. При хронологічній розстановці всі джерела розташовуються за
роками публікацій, а в межах одного року – за алфавітом авторів
або назв. Хронологічний принцип дозволяє показати історію
вивчення досліджуваного питання (теми). Іноді використовують
зворотно-хронологічне розташування джерел, коли автор головну
увагу приділяє сучасному становленню теми, що вивчається.
5.3. При систематичній розстановці літератури бібліографічні описи
групуються за галузями знань, окремими темами в їх логічному
підпорядкуванні або за розділами роботи, а в середині кожного
розділу – за алфавітом або в хронологічному порядку.
5.4. Досить часто застосовується розстановка літератури в порядку
першого згадування в тексті роботи (нумераційна). Але в такому
списку важко проаналізувати охоплення теми, відповідність
зазначених публікацій посиланням на них. Список, складений таким
 чином, не повний, тому що включає тільки згадану та цитовану
літературу.
6. Наведені в списку літератури публікації подають в наступному порядку:
 роботи вітчизняних й іноземних авторів, надрукованих українською
та російською мовами в загальному алфавіті, зважаючи на
транскрипцію написання;
 твори вітчизняних та іноземних авторів іноземними мовами,
спочатку латинський алфавіт, потім східні мови, якщо є;
 інформація on-line (Інтернет-ресурси);
 статистичні матеріали.
Офіційні та керівні документи рекомендовано виносити на початок
списку.

7. Роботи одного автора розташовуються за алфавітом назв, а автори-

однофамільці – за алфавітом ініціалів. Скільки б робіт одного автора не
було, обов’язково треба вказувати прізвище та ініціали, не замінюючи їх
прочерками.
8. У бібліографічному списку літератури використовується наскрізна
нумерація.
9. Наповнення бібліографічного списку до наукової роботи визначається
автором.
Як правило, обсяг списку не перевищує 10 % обсягу рукопису. Наприклад,
оптимальний обсяг вивченої літератури при написанні реферату має бути
не менше 3-ох джерел, курсової роботи – 20-25-ти, дипломної чи
магістерської роботи – 40-50-ти.

10.Бібліографічний опис документа – це бібліографічні відомості про

документ, які наведені за чіткими правилами, певним наповненням і
порядком дотримання належних зон й елементів, призначених для
ідентифікації та загальної характеристики документа (ДСТУ ГОСТ
7.1:2006).
Правила складання бібліографічного опису регламентуються державним
стандартом «ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної
та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні
вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)».

У залежності від об’єкту опису, розрізняють монографічний, зведений та

аналітичний бібліографічний опис:

 монографічний – опис на окремо виданий документ (книга, брошура,

географічна карта тощо);
  зведений – на групу документів (багатотомне видання, серійні
видання, річний комплект журналів або газет тощо), тобто кілька томів,
випусків, які складають єдине видання;
 аналітичний – на частину документа (розділ, параграф із книги
окремий том багатотомного видання, стаття із газети, журналу, збірника).
Для забезпечення точності бібліографічного опису, його складають
безпосередньо за самим документом , маючи документ перед очима («de
vizu»), але описи для списків літератури допускається складати на основі інших
вторинних документів.

Бібліографічний опис, як правило, складається мовою тексту видання,

додержуючись правил сучасної орфографії. Скорочення слів та словосполучень
допускаються відповідно з державними стандартами «ДСТУ 3582-97
«Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у
бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», «ГОСТ 7.12-93
«Межгосударственный стандарт. Система стандартов по информации,
библиотечному и издательскому делу. Библиографическая запись. Сокращение
слов на русском языке. Общие требования и правила».

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів :

підручник /  Н.  М. Кушнаренко, В.  К.  Удалова. – 3-тє вид., стереотип. –
Київ : Знання, 2006.  – 332 с.  – (Вища освіта 21 століття). 
2. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
3. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який
наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять в
авторефераті //  Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. –
2008.  – № 3.  – С. 9–13; 2009. – № 5. – С. 26–30.
4. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192 с.
5. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
6. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької
діяльності : підручник для студентів вищих навчальних
закладів / В. М.  Шейко, Н.  М. Кушнаренко. – 2-ге вид., перероб і допов.  –
К. : Знання-Прес, 2002. – 296 с. 
 Тема 5

Місце та значення емпіричних досліджень у діяльності майбутнього

педагога-дефектолога

ПЛАН:
1. Поняття про емпіричний дослід. Види та форми
експериментальних досліджень.
2. Методи педагогічного дослідження.
3. Етапи педагогічного дослідження.

1. Поняття про емпіричний дослід. Види та

форми експериментальних досліджень
Емпіричні дослідження дають можливість отримувати різнобічну
інформацію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх
кількісного та якісного аналізів. На емпіричному рівні науковець отримує
нові знання на основі досліду за допомогою опису, спостереження та
експерименту.
Спостереження — це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі
безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості.
Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення.
Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.
У корекційній освіті найчастіше спостереження буває педагогічним
і здійснюється в межах педагогічного експерименту .
Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий
експеримент . На відміну від спостереження й опису, експеримент є
активним засобом отримання нових знань, оскільки експеримента тор у
процесі досліду має можливість управляти процесом вивчення явища,
стежити за його розвитком, може змінювати його або спростовувати.
Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень,
спрямованих на одержання інформації про об'єкт при дослідниць ких
випробуваннях, які можуть проводитись в природних і штучних умовах
при зміні характеру проходження процесу.
Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є
критерієм істини теорії і гіпотез. Експеримент також у багатьох ви падках
є джерелом нових теоретичних даних, які розвиваються на базі
результатів проведеного досліду або законів, що виходять з нього.
Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень
(підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого
вивчення теми наукового дослідження.
 Експеримент - це спосіб дослідження явищ, процесів шляхом
організації спеціальних дослідів, які забезпечують вивчення впливу
окремих чинників за умови постійності інших умов або моделюван ня
явищ і процесів на практиці. Експеримент має бути проведений за
можливістю в короткі терміни з мінімальними затратами і з висо кою
якістю отриманих результатів.
Експериментальні дослідження є лабораторними і виробничи ми. В
окремих випадках виробничий експеримент ефективно проводити
методом анкетування. Цей метод дозволяє зібрати великий обсяг
інформації з питання, яке цікавить.
Залежно від теми наукового дослідження обсяг експерименту може
бути різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо
лабораторного експерименту, але буває і так, що необхідно проводити
серію експериментальних досліджень: пошукових, лабораторних,
полігонних на об'єкті, що знаходиться в експлуатації. Для проведення
будь-якого експерименту слід розробити методологію, тобто загальну
структуру (проект) експерименту, постановку і по слідовність виконання
експериментальних досліджень. ,
Методологія експерименту передбачає такі основні етапи: .
 розробка плану-програми експерименту;
 оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту;
 проведення експерименту;
 обробка і аналіз експериментальних даних.
Результатами наукового дослідження можуть бути емпіричні закони,
які ґрунтуються на фактах, встановлених за допомогою спос тережень і
експерименту.

2. Методи експериментального дослідження

У будь-якому педагогічному дослідженні зазначають загальноприйняті
методологічні параметри. До них належать проблема, тема, об'єкт і предмет
дослідження, мета, завдання і гіпотеза.
Основними критеріями якості педагогічного дослідження є критерії
актуальності, новизни, теоретичної і практичної значущості. Усе це закладають
у програму дослідження. Така програма дослідження складається з двох частин:
методологічної та процедурної (методичної).
Методологічна частина містить обґрунтування актуальності теми,
формулювання проблеми, визначення об'єкта й предмета, цілей і завдань
дослідження, формулювання основних понять (категоріального апарату),
попередній системний аналіз об'єкта дослідження й висування робочої гіпотези.
У процедурній частині розкривають стратегічний план дослідження, а
також план і методику збирання та аналізу емпіричного матеріалу.
Загалом дослідженню підлягає те, що є актуальним для теорії і практики
навчання й виховання у ВНЗ. Педагогічні дослідження дають відповідь на
найактуальніші запитання, відображають потреби педагогічної діяльності,
виявляють найважливіші суперечності, наявні в практиці.
Критерій актуальності досліджень є динамічним, рухливим, залежить від
часу, урахування конкретних і специфічних умов. У найзагальнішому вигляді
актуальність пов'язана зі ступенем розбіжності між попитом суб'єктів навчання
на наукові ідеї та практичні рекомендації, необхідні для педагогічної
діяльності, і пропозиціями, які можуть дати наука й практика сьогодні.
Підґрунтям, яке визначає тему педагогічного дослідження, є соціальне
замовлення, що відображає найбільш значущі проблеми життєдіяльності й
розвитку суспільства та різних соціальних груп, які вимагають невідкладного
розв'язання. Таке замовлення потребує обґрунтування конкретної теми.
Замовлення на педагогічні дослідження часто диктує педагогічна
практика, у якій визріла проблема. У ній виражено основну суперечність, яку
потрібно розв'язати засобами науки. Виявлення проблеми зумовлює вибір
об'єкта дослідження. Ним може бути педагогічний процес, будь-які його
складові, педагогічні явища дійсності, які містять суперечність.
Отже, об'єктом може бути все те, що очевидно чи приховано містить
суперечність і зумовлює проблемну ситуацію. Об'єкт - те, що в цій ситуації є
цілим, системним і на що спрямовано процес пізнання.
Предмет дослідження є частиною, аспектом об'єкта. Реально це ті
найбільш значущі з практичного чи теоретичного погляду властивості, грані,
особливості об'єкта, що потребують безпосереднього вивчення.
Визначений предмет дослідження зумовлює шляхи розв'язання проблеми
й досягнення результату. їх уточнюють у меті дослідження. Мета - те, що
потрібно отримати в результаті розв 'язання проблеми.
Але між підходами, способами розв'язання проблеми і остаточним
результатом існує тісний зв'язок, залежність останнього від першого. Цю
залежність розкривають у гіпотезі.
Гіпотеза - сукупність теоретично обґрунтованих припущень, істинність
яких потрібно перевірити.
Далі, відповідно до об'єкта, предмета і мети педагогічного дослідження,
визначають його завдання, які конкретизують ієрархічність дій, послідовність
досягнення мети.
У процесі педагогічного дослідження одержують висновки й результати,
які є новими для педагогічної теорії і практики. Отже, йдеться про теоретичне й
практичне значення дослідження, а також ступінь наукової новизни.
Теоретичне значення дослідження полягає у створенні концепції,
одержанні закономірності, технології, методу, моделі виявлення проблеми,
тенденції, напряму. Практична значущість дослідження виявляється в
підготовці пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення практичної
педагогічної діяльності тощо.
Для оцінки нового в педагогічному дослідженні використовують критерій
наукової новизни, який характеризує нові теоретичні й практичні висновки,
закономірності педагогічного процесу, його структуру і механізми, зміст,
принципи і технології, які раніше не були відомі й не зафіксовані в педагогічній
літературі.
Критерій новизни, теоретична й практична значущість змінюються
залежно від типу дослідження, а також від часу одержання нового знання.
Логіка й динаміка дослідницького пошуку передбачають кілька етапів:
емпіричний, гіпотетичний, експериментально-теоретичний (чи теоретичний),
прогностичний.
На першому - емпіричному етапі - здобувають функціональне уявлення
про об'єкт дослідження, виявляють суперечності між реальною педагогічною
практикою, рівнем наукових знань і потребою осягнути сутність явища,
формулюють наукову проблему. Основним результатом емпіричного аналізу є
гіпотеза дослідження як система провідних припущень і передбачень,
правомірність яких має потребу в перевірці й підтвердженні як попередньої
концепції дослідження.
Під час гіпотетичного етапу розв'язують суперечності між фактичними
уявленнями про об'єкт дослідження й необхідністю осягнути його сутність. Він
створює умови для переходу від емпіричного рівня дослідження до
теоретичного (чи експериментально-теоретичного).
Теоретичний етап пов'язаний з подоланням суперечності між
функціональними та гіпотетичними уявленнями про об'єкт дослідження і
потребою в системних уявленнях про нього.
Створення теорії дає змогу перейти до прогностичного етапу, що вимагає
розв'язання суперечності між отриманими уявленнями про об'єкт дослідження
як цілісного утворення й необхідністю передбачати його розвиток у нових
умовах.
Методи педагогічного дослідження - це способи вивчення педагогічних
явищ, одержання наукової інформації про них з метою встановлення
закономірних зв'язків, відносин і побудови наукових теорій.
їх можна розділити на три групи: методи вивчення педагогічного досвіду,
методи теоретичного дослідження і математичні методи.
Методи вивчення педагогічного досвіду - способи дослідження реального
досвіду навчально-виховного процесу, соціалізації і професійної підготовки
людей та ін. Вивчають реальні суперечності педагогічного процесу, наявні
потреби і проблеми. У вивченні педагогічного досвіду застосовують такі
методи: спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, експертна оцінка,
вивчення педагогічної документації, незалежних характеристик тощо.
Педагогічне спостереження - метод, в основі якого - цілеспрямоване
сприйняття дослідником певних аспектів і явищ педагогічної практики.
Спостереження планують, у плані враховують кількість об'єктів спостережень,
час, характеристики педагогічних ситуацій та ін. Воно залежить від способу
реєстрації.
Спостереження буває безпосереднім і опосередкованим. Спосіб
безпосередньої реєстрації дає змогу фіксувати моменти реального явища.
Спосіб опосередкованої реєстрації дає змогу одержувати фактичний матеріал
про сліди якого-небудь явища. Візуальні способи спостереження дедалі частіше
підсилюють застосуванням різноманітних технічних засобів (кіно, відеозапису,
телебачення, телефотометрії тощо).
Загалом можна виокремити такі етапи спостереження:

■ визначення завдань і мети (для чого, з якою метою здійснюють

спостереження);

■ вибір об'єкту, предмету та ситуації (що спостерігати);

■ вибір способу спостереження, який найменше впливає на досліджуваний

об'єкт і найбільше забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати);

■ вибір способів реєстрації явищ, за якими здійснюють спостереження

(нотатки, протокол спостереження тощо);

■ опрацювання та інтерпретація отриманої інформації (який результат).

Розрізняють спостереження активне, коли дослідник стає членом групи, у

якій здійснюють спостереження, і пасивне - "збоку"; відкрите і приховане
(інкогніто); суцільне і вибіркове.
Хоча цей метод є досить доступним, він має недоліки, пов'язані з тим, що
на результати спостереження впливають особистісні особливості (установки,
інтереси, психічні стани) дослідника.
До методів опитування належать бесіда, інтерв'ю, анкетування.
Бесіда - самостійний чи додатковий метод дослідження, який
застосовують з метою одержати необхідну інформацію чи роз'яснення того, що
не було достатньо зрозумілим під час спостереження. Бесіда - усно-контактна
форма спілкування, її проводять відповідно до заздалегідь накресленого плану з
переліком питань, які потрібно з'ясувати. Бесіда відбувається у вільній формі
без запису відповідей співрозмовника.
Інтерв'ю передбачає викладення суджень у визначеній (заздалегідь)
послідовності. Відповіді можна записувати на відеомагнітофон. Нині теорія і
практика масових опитувань (демоскопія) у своєму арсеналі має численні види
організації інтерв'ю (групові, демоскопічні, інтенсивні, пробні, стандартизовані,
нестандартизовані тощо).
Анкетування - метод, в основі якого - одержання письмових відповідей на
поставлені запитання. Від змісту анкети, форми запитань, що їх задають,
кількості заповнених анкет, умілого добору респондентів значною мірою
залежить імовірність результатів дослідження. Анкети варто складати таким
чином, щоб їхні численні відомості можна було опрацювати методами
математичної статистики із застосуванням комп'ютера. Це метод масового
збирання інформації за допомогою анкети. Якщо бесіду та інтерв'ю називають
опитуванням "віч-на-віч", то анкетування - заочним опитуванням.
План бесіди, інтерв'ю та анкета - це перелік запитань (питальник).
Розробляючи питальник, визначають специфіку інформації, яку необхідно
здобути. Потім формулюють приблизну сукупність запитань, структурують їх
так, щоб відповіді на них дали змогу одержати необхідну інформацію.
Наступним кроком є складання першого плану питальника і його попередня
перевірка через пробне дослідження. На основі отриманих відомостей
виправляють питальник і остаточно його корегують.
Вивчення продуктів діяльності як метод полягає у виявленні особистісних
якостей і властивостей людей на основі аналізу завершальних продуктів
діяльності, їхньої досконалості, новизни, оригінальності тощо. Через них
суб'єкти навчання визначають необхідні відомості про індивідуальність
людини, про досягнутий рівень умінь і навичок у тій чи іншій сфері діяльності.
Певну інформацію про індивідуально-психологічні особливості людей,
їхні наміри, ставлення, рівень розвитку мислення тощо, а також об'єктивні
відомості, які характеризують організацію педагогічного процесу, можна
отримати, використовуючи метод вивчення документації (особистих справ,
медичних карт, журналів, щоденників, протоколів зборів і засідань, конспектів,
залікових відомостей тощо).
Експертна оцінка - різновид непрямого спостереження. Інформація до
дослідника надходить від компетентних осіб, які за певними правилами
оцінюють аспекти, явища та ознаки педагогічної практики. Метод передбачає
використання різних оцінних шкал, що відкриває для дослідника можливість
застосовувати апарат математико-статистичного опрацювання матеріалу.
У психолого-педагогічній літературі метод оцінювання (психологічного
виміру), що оснований на судженнях компетентних осіб, має назву "рейтинг".
Від якості програми оцінювання певних властивостей особистості, якостей
діяльності залежить якість отриманого дослідницького матеріалу.
Метод незалежних характеристик полягає в отриманні інформації через
характеристику людини з боку кількох осіб (наприклад, начальника, бригадира,
кількох співробітників та ін.).
Інформацію про значущість певних ознак, властивостей, якостей тощо
можна одержати методом парних порівнянь. У матриці заздалегідь
перераховують те, що потрібно порівнювати (особи, якості, ознаки тощо).
Унаслідок парного порівняння за кожним параметром дослідник одержує
порівняльні оцінки в балах. Це дає йому змогу ранжирувати досліджувані
параметри за ступенем їхньої значущості. Методика парного порівняння проста
й має широку сферу застосування.
У педагогічних дослідженнях виникає необхідність виявити структуру
взаємин у соціальній групі (колективі), тому в педагогічному експерименті
також можуть використовувати соціометричні методи. Отримані відомості
вивчають за допомогою логічного, статистичного й графічного аналізу.
Поєднання різних методів дає змогу підвищити ефективність та якість
педагогічних досліджень. Цьому також сприяє активне застосування в
педагогіці математичних методів і використання комп'ютера. Як правило,
обчислюють: середнє арифметичне, моду, медіану, дисперсію, середнє
квадратичне відхилення вибіркової сукупності, помилку середнього значення,
коефіцієнти кореляції ознак.
 4. Етапи педагогічного дослідження
Організовуючи дослідження конкретної педагогічної проблеми, студенти
корекційної освіти дотримуються такої послідовності:
1. Визначення проблеми дослідження, що має актуальне, життєве
значення.
2. Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою
фактів, положень, висновків. Під час вивчення літературних
джерел з'ясовують головну ідею, позицію автора, особливості
наукового доробку з досліджуваної проблеми. Простежують
також причину та логіку полеміки автора з іншими дослідниками,
особливості його аргументації, виробляють власну думку щодо
його позиції. Аналіз проблеми, яка не знайшла відображення в
його праці, допоможе чіткіше сформулювати завдання щодо
глибшого вивчення проблеми.
3. Вивчення освітньої практики. У процесі аналізу літератури про
досвід навчальної установи слід з'ясувати, що у розв’язанні цієї
проблеми педагог здійснює найуспішніше, з якими труднощами
він стикається. Водночас слід проаналізувати типові недоліки в
його роботі з цього питання, головні причини труднощів і
недоліків. Важливо знати, чи досягає педагог успіхів у роботі,
раціонально витрачаючи час, чи вони пов'язані з перевантаженням
його роботою в одному напрямі на шкоду іншим.
4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення,
ймовірного висновку дослідження.
5. Здійснення експериментальної роботи.
6. Вивчення передового педагогічного досвіду.
7. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.
8. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових
висновків, доведення або спростування гіпотези.
9. Оформлення результатів дослідження, впровадження їх ужиття.
Процес і результати науково-педагогічного дослідження фіксують
багатьма способами. Для цього використовують такі типи документації, як
анкети, плани спостереження, плани здійснення педагогічних експериментів,
втілення результатів дослідження в практику, магнітофонні записи, фотокартки,
кінострічки, а також протоколи обговорення уроків, виховних заходів та ін.,
конспекти опрацьованої літератури, архівних матеріалів, описи досвіду роботи
шкіл та інших виховних закладів, статистичні дані, математичні обчислення.
Однак, плануючи проведення експериментального дослідження
студентові необхідно пам’ятати, що науково-дослідна робота завжди мусить
проводитися за чіткими правилами й регламентується встановленими, єдиними
для всіх, вимогами. Науково-педагогічне дослідження мусить сприяти
розв’язанню якоїсь конкретної корекційно-педагогічної проблеми, мати
сформульовану тему, проблему, предмет і об’єкт, мету та завдання, гіпотезу,
теоретико-методологічний апарат, теоретичну основу та практичне наповнення,
проміжні та загальні висновки.
 ЛІТЕРАТУРА:

1. Анастази А. Психологическое тестирование : Книга 1. / А. Анастази.

Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1982. - 320 с.
2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов / Л. Ф. Бурлачук. –
СПб: Питер, 2006. – 351 с.
3. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика: Пер. с нем. / К. Ингенкамп. –
М.: Педагогика, 1991. – 240 с.
4. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
5. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: теория и методика
/ Н.И. Монахов. - М.: Педагогика, 1995 - 144 с.
6. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
7. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 Тема 6

Методологія педагогічного експерименту

ПЛАН:

1. Поняття про педагогічний експеримент. Його види

та форми.
2. Етапи педагогічного експерименту.
3. Розробка й адаптація експериментальних
дослідницьких методик.
4. Способи фіксації експериментальних даних.
5. Кількісний і якісний аналіз даних педагогічного
експерименту.

1. Поняття про педагогічний експеримент. Його

види та форми
Як уже зазначалося, експеримент – метод збору педагогічних фактів в
спеціально створених умовах, що дають можливість вивчення та перевірки
педагогічних впливів згідно з проблемою дослідження.
Розрізняють два види експерименту: лабораторний і природний.
Характерною ознакою лабораторного експерименту є те, що його проводять в
лабораторних умовах, тобто за допомогою спеціальної апаратури, а дії
піддослідного визначаються інструкцією (піддослідний знає, що над ним
проводять експеримент, але, як правило, не знає, в чому сутність експерименту,
що конкретно досліджується, з якою метою).
Природний експеримент, за своїм задумом, має виключати ту напругу,
яка виникає у досліджуваного, котрий знає, що над ним проводять
експеримент. В основному діяльність піддослідних вивчається в наближеному
до життя оточенні, звичних формах діяльності. Експериментатор намагається
перевести дослідження в повсякденне життя, спрямовуючи педагогічний
процес у школі або виховний процес у дитячому садку у відповідності до
завдань експерименту.
Психолого-педагогічний експеримент (є варіантом природного
експерименту) – передбачає активне формування психічних якостей, процесів,
що досліджуються безпосередньо під час навчально-виховної діяльності.
Дослідник сам активно викликає психічні процеси в зв’язку з
поставленими завданнями:
 змінює умови діяльності;
 змінює досліджуване явище;
  повторює досліджуване явище.
Психолого-педагогічний експеримент передбачає:
1. цілеспрямоване відокремлення досліджуваного явища від інших;
2. активну позицію дослідника при втілені інновацій в педагогічний
процес;
3. контрольований педагогічний вплив на вихованців;
4. наявність умов, за яких досліджуване явище піддається обліку;
5. повтор педагогічних явищ у приблизно одних і тих самих умовах
стільки разів, скільки необхідно для перевірки гіпотези.
Здебільшого, для вирішення завдань наукового педагогічного
дослідження застосовується природний експеримент, хоча, відмінності між
природним і лабораторним експериментом – досить умовні.
Існує два незалежних види педагогічного експерименту, що відрізняються
схемою організації груп досліджуваних, це – перехресний та лонгітюдний
експеримент.
При перехресній організації експерименту одна або декілька вибірок із
популяції здійснюються в один і той самий момент часу.
При лонгітюдній організації педагогічного експериментального
дослідження ті самі досліджувані обстежуються протягом певного часу або
через деякі проміжки часу, щоб визначити, які саме зміни відбуваються в
індивідуальних учасників. Обстеження проводиться в різні проміжки часу, що
дає можливість порівнювати динаміку певних показників, наприклад,
успішність, рівень знань на початку і в кінці року, рівень навчальних досягнень
через декілька років тощо.

2. Етапи педагогічного експерименту

Педагогічний експеримент, як і інші види експериментальних досліджень,
зазвичай відбувається на декількох етапах.
1. Підготовчий етап проведення експерименту.
Основи підготовки, успішного проведення, проектування та планування,
досягнення цілей експерименту закладаються на першому етапі. Головним
змістом підготовчого етапу є розробка науково-методичних засад
експерименту, його методологічного інструментарію. Значення підготовчого
етапу важко переоцінити. Він має власну структуру і в свою чергу поділяється
на низку важливих складових.
Спочатку обирається галузь корекційної педагогіки, в якій збираються
проводити дослідження. Після цього треба з’ясувати:
 які не розв’язані проблеми існують у цій галузі;
 які з цих проблем вимагають негайного вирішення. Мається на увазі
актуальність з точки зору запитів суспільства на даному етапі, важливість
дослідження цього питання в масштабах України;
 кого стосуватиметься дослідження (цільова група, вік і інші формальні
характеристики досліджуваних, їхні психолого-педагогічні особливості
тощо);
  стан освітньої галузі (стосовно якої збираються проводити дослідження) і
як висвітлено це питання в науковій літературі. Може виявитися
суперечність, розрив між теорією і запитами практики. Прикладом може
бути суперечність між вимогами стандарту і якістю освіти. Або ця
проблема актуальна, але не висвітлена в науково-методичних джерелах,
не знайшла вихід у практику.
Подальші кроки підготовчого етапу такі.
1. постановка наукової проблеми. Передбачає виявлення нез’ясованості,
невизначеності, не розробленості питання, що цікавить, і відбір цього питання
як головного, постановка його в центр вивчення. Після того необхідно
сформулювати проблему в наукових термінах [8, 18]. Проблема має бути
актуальною, відображувати ті нові аспекти, суперечності, реалії, з’ясування
яких вимагає наука і практика.
2. Вибір теми дослідження. Необхідно виявити, якому питанню, проблемі
буде присвячено дослідження. Тема визначає межі пошуку в даній проблемі.
Для того, щоб переконатися, що напрямок дослідження обрано правильно,
можна провести невеликий експеримент, тестування чи анкетування, це надасть
впевненості у тому, що питання необхідно досліджувати. Після того, як тема
дослідження вибрана, треба її обґрунтувати - тобто довести актуальність
зазначених у темі питань для сучасної педагогічної науки та практики.
3. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження.
Це необхідно для того, щоб з’ясувати, як висвітлена тема дослідження в
наукових джерелах, хто із дослідників цим питанням займався, виявити ступінь
розробки даного питання в літературі. Рекомендується почати роботу зі
встановлення головних понять, що стосуються обраної теми, звернувшись до
словників та педагогічних енциклопедій. Скласти бібліографію та коротку
характеристику відібраних джерел за допомогою систематичного каталогу,
реферативних журналів. На основі складання бібліографії можна зробити
висновки про кількість публікацій з обраної теми, яка цікавить, про наявність
зарубіжних та вітчизняних публікацій з обраного питання, про дослідження
сучасних авторів та їх попередників.
4. Після збору літератури та її вивчення необхідно написати огляд, що
містить аналіз ступеня розробки досліджуваної проблеми, якою мірою вона
висвітлена в цілому та за окремими питаннями. Цей аналіз потрібен для того,
щоб:
 визначити місце обраного явища серед інших психолого-педагогічних
явищ (встановити взаємозв’язки та взаємовплив явищ);
 виявити суть і природу явища, що вивчається, його закономірності;
 відобразити розуміння даного явища різними авторами та спробувати
висловити своє бачення проблеми.
5. Визначення мети експерименту. Оскільки педагогічний експеримент -
це наукове дослідження (і цим він відрізняється від опису педагогічного
досвіду), то при його проведенні треба дотримуватись всіх тих етапів, які
характерні взагалі для наукового дослідження. Зокрема, це стосується
визначення мети, предмету і об’єкту дослідження і полягає в наступному.
Мета дослідження визначає бажаний кінцевий результат. Досягнення
мети передбачає виконання відповідної кількості завдань.
Мета мусить проходити червоною ниткою через все дослідження,
починаючи від предмету і методу і закінчуючи результатами. Крім того, не
треба плутати завдання з метою. На кожному етапі дослідження завдання
можуть бути різними. Мета - одна на все дослідження, а завдання -
відображають етапи реалізації мети. Завдань не повинно бути дуже багато,
орієнтовно 5-7.
6. Визначення предмету і об’єкту дослідження. Об’єкт
експериментального дослідження – це процес або явище, що існує незалежно
від суб’єкта пізнання, і на які спрямована увага дослідника [8, с.55]. Тобто це
те, що пізнається. В галузі психології та педагогіки це, наприклад, процес
розвитку деякої психічної якості (мислення, уваги, мови тощо), процес
становлення особистості, ефективність застосування певної методики або
засобу, технології у навчанні тощо.
Предмет експериментального дослідження – це властивості, якості,
сторони об’єкту дослідження. Тобто предмет – це більш вузьке поняття, яке
знаходиться в межах об’єкту.
В тому самому об’єкті можуть бути виділені різні предмети дослідження.
В предмет включаються лише ті елементи, зв’язки та відношення, які
підлягають вивченню в даній роботі. Це певний аспект вивчення об’єкта.
7. Методологічна основа дослідження. Методологічна основа - це - ті
основні теорії, положення, концепції, на яких має будувати свій експеримент
дослідник, робити висновки, ґрунтувати гіпотезу. Передбачає посилання на
роботи визнаних вчених в обраній галузі, розробки відомих науково-
педагогічних колективів з проблеми тощо. Це дуже важливий момент у
написанні дипломної роботи та дисертації. Без методологічної основи
неможливо зрозуміти досліджуване явище, охарактеризувати сутність
дослідження, обґрунтувати тему, проінтерпретувати результати.
8. Формулювання гіпотези. Теорії в експерименті безпосередньо
перевірити не можна. Теоретичні положення дуже загальні, всеохоплюючі, з
них можна виснувати окремі наслідки з метою перевірки їх на практиці. В
подальшому ці наслідки і називають гіпотезами.
Гіпотеза – це наукове припущення, яке випливає з теорії, яке ще не
підтверджено, і не відкинуто. Гіпотеза є науково обґрунтованим припущенням
про те, як, яким шляхом можна ефективно отримати бажаний результат.
Гіпотеза, сформульована на початку експерименту, не може бути
остаточною. Будь-яка гіпотеза потребує подальшого уточнення, деталізації,
поглиблення і, можливо, навіть спростування. Висунення та спростування
гіпотез – це основний і найбільш творчий елемент діяльності дослідника.
Гіпотезу не можна будувати на доведенні очевидних істин. Вона завжди
передбачає пошук чогось не відомого в науці і практиці.
 Загальна формула побудови гіпотези приблизно така: “Якщо зробити такі
і такі зміни в навчально-виховному процесі, то може відбутись наступне” або
“ми припускаємо, що застосування певних засобів, наявність певних умов
призведе до таких змін у якості навчання або виховання і в педагогічній
майстерності” та інші.
Після того, як гіпотезу сформульовано, слід продумати шляхи її
перевірки. Немає однозначних рекомендацій стосовно вибору методів,
прийомів дослідження, комплексу параметрів для вимірювання, засобів їх
реєстрації. Не можна одразу запропонувати повний набір методів та прийомів
дослідження для всіх етапів експерименту. Для кожного етапу існують свої
завдання, які потребують застосування відповідних методів.
9. Підбір методів та розробка методики. Методику педагогічного
експерименту можна розробляти самим на основі методів, які відібрані
відповідно до завдань дослідження та методологічної основи, а можна
адаптувати вже відомі методики у відповідності до культури, мовного
середовища тощо.
Вибір методики (або методик) дослідження на підготовчому етапі
дослідження також не є однозначним. Не обов’язково теоретично вибрана
методика на практиці дасть гарні результати. Кожна методика потребує
апробації, уточнення та корекції відповідно до рівня розвитку дітей, умов,
культурного середовища тощо. Крім того, в ході експерименту може виникнути
потреба у пошуку інших методик. Вибір методики є вирішальним, але дуже
складним етапом в організації дослідження. Як правило, новизна та
результативність дослідження є наслідком оригінального та можливо
нестандартного вирішення питання розробки методики.
Методика психолого-педагогічного дослідження, не зважаючи на
специфічність щодо вирішення конкретного завдання, має певну структуру. Її
основними елементами є:
 теоретико-методологічна база, на якій ґрунтується методика;
 сукупність методів, що застосовуються, їх координація;
 психолого-педагогічний інструментарій і процедури його застосування;
 сукупність методів статистичної обробки та узагальнення й інтерпретації
результатів дослідження;
 процедури та технології комп’ютерної обробки результатів.
Методика дослідження може розпадатися на ряд послідовних ланок –
експериментальних серій. Наприклад, використовуючи методику “коректурна
проба” досліджувані мусили проглядати на віддрукованій сторінці з хаотичним
набором літер рядок за рядком, викреслюючи букви “с” та “в”. При цьому
проводився похвилинний контроль того, скільки літер піддослідний проглянув
за хвилину, а також кількість допущених помилок. Такою була перша серія.
Друга серія полягала у тому, що при збереженні тієї ж інструкції стосовно
викреслювання літер, піддослідні отримували осмислений текст – невелике
оповідання. За цими серіями мають проводитися також наступні серії, в яких
отримуються дані стосовно певного із завдань дослідження.
 Результатом підготовчого етапу є набір методик, демонстраційний
матеріал (картки, картинки, педагогічні об’єкти, набори навчальних завдань
тощо), протоколи з розробленим змістом та визначеною формою.
10. Вибір експериментальної бази дослідження. Експериментальна база
дослідження – це навчальний заклад, в якому є необхідні умови для проведення
експерименту: укомплектована матеріальна база, зацікавлений, творчий
педагогічний колектив, наявність відповідного обладнання. Обираючи
експериментальну базу, слід звернути увагу на декілька важливих моментів.
По-перше, у вибраному закладі повинна бути гарна матеріальна база, щоб
навчальний процес був добре оснащений у відповідності з програмою, з віком
дітей. Це означає наявність предметно-ігрового середовища, забезпеченість
технікою, комп’ютерами тощо. Якщо там є комп’ютери, то необхідна наявність
обладнаного приміщення з дотриманням усіх норм їх експлуатації тощо.
По-друге, головна умова, щоб у цьому навчальному закладі був творчо
орієнтований, ініціативний, прогресивний педагог, який був би зацікавлений у
проведенні експерименту, в отриманні нових результатів.
По-третє, гарно оснащена навчально-методична база (наявність
методичного кабінету, забезпеченість посібниками та сучасними дидактичними
засобами навчання у відповідності з розділами програми).
На етапі вибору експериментальної бази дослідження слід визначитись
також стосовно кількості досліджуваних. Кількість піддослідних є питанням,
яке потребує окремого осмислення, що обумовлюється багатьма факторами.
Вона може варіюватися в залежності від теми, віку, галузі дослідження, а також
завдань експерименту. У кожному випадку існує конкретна методика
визначення кількості піддослідних і підбір цієї методики краще погодити з
науковим керівником. Від кількості обстежених залежить також вибір
статистичного інструментарію, за допомогою якого згодом будуть оброблятися
зібрані дані. Так, вибірка менша, за 20 осіб, вважається малою, і в цьому
випадку застосовується спеціальний апарат малих вибірок. Вибірка, що налічує
300-400 осіб – середньою, а вибірка до 1000 осіб і більше – великою.
11. Затвердження експериментальної бази. Після того, як
експериментальна база вибрана, необхідно оформити і затвердити потрібні
документи в місцевих органах управління освітою.
Після закінчення підготовчого етапу, коли визначено цілі, завдання,
сформульовано гіпотезу, визначено, як буде проводитись збір наукових фактів,
необхідно скласти план-програму експерименту, в якій продумати головні
завдання експерименту, етапи їх реалізації та термін виконання.
2. Дослідницький етап.
Педагогічний експеримент, у більшості випадків, складається з трьох
етапів: констатувального, формувального, контрольного.
Констатувальний експеримент.
На цьому етапі різними засобами вивчають матеріал, збирають попередні
відомості, використовуючи спостереження, анкети, тести, описують умови, які
передують виникненню факту, що досліджується. Як правило, в результаті
цього етапу дослідник починає орієнтуватись в матеріалі, встановлює необхідні
контакти з досліджуваним. Експериментатор осмислює гіпотезу та поглиблює
уявлення про сутність психолого-педагогічних фактів, які мають бути
перевірені та підтверджені у подальшому вивченні.
Цей етап покликаний виявити стан розвитку психічних якостей,
педагогічних явищ, процесів, наявних на початку дослідження. Тобто робиться
діагностика або “зріз” досліджуваного явища.
Результатом констатувального експерименту є заповнені даними
протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, подані у вигляді
таблиць, графіків, висновки стосовно “життєздатності” гіпотези та уточнена
гіпотеза.
Формувальний експеримент.
Особливістю цього етапу є активне формування явища, що вивчається в
процесі спеціально організованого експериментального навчально-виховного
процесу. На цьому етапі в повній мірі розгортається реалізація методики, яка в
свою чергу розпадається на ряд послідовних ланок – експериментальних серій.
Під час здійснення експериментальних серій запроваджуються нові засоби, що
сприяють залученню дитини у формувальну діяльність. Розгортається вся
система корекційного впливу на дитину, постійно фіксуються всі зміни в її
поведінці. Під час формувальних впливів методика може модифікуватись або
доповнюватись новими експериментальними серіями.
Корисно фіксувати будь-які зауваження стосовно змін в поведінці дітей,
їх розвитку, їх емоційних реакцій, ставлення до експериментальних впливів,
виявляти недоліки та складнощі в організації педагогічного процесу. Це
дозволить зробити практичні рекомендації на базі дослідження більш цінними.
На формувальному етапі експерименту дослідник мусить гарно
усвідомлювати теоретичні уявлення про явище, яке вивчає, та мати добре
розроблений набір параметрів для вивчення явища; якомога повніше
враховувати та фіксувати вплив різноманітних факторів, які сприяють розвитку
явища; чітко планувати роботу по проведенню експерименту.
Результатом формувального експерименту є заповнені даними протоколи
спостережень, статистично опрацьовані результати, подані у вигляді таблиць,
графіків, висновки стосовно подальшого уточнення гіпотези, поглиблене
формулювання гіпотези.
Контрольний експеримент.
Під час педагогічного експерименту створюється контрольна група
досліджуваних з метою порівняння рівня розвитку дітей цієї групи, з дітьми з
тієї групи, де проводився формувальний експеримент. Метою порівняння є
виявлення результатів формувального впливу. Особливу увагу треба звернути
на те, щоб діти в контрольній та експериментальній групах були в рівних
умовах - такого ж віку, виховувались в подібному середовищі тощо. Крім того,
кількість зібраного матеріалу повинна бути достатньою для подальшої
статистичної обробки.
Результатом контрольного експерименту є заповнені даними протоколи
спостережень, статистично опрацьовані результати, подані у вигляді таблиць,
графіків, висновки стосовно підтвердження або спростування гіпотези, повне
формулювання гіпотези.
3. Математична обробка даних дослідження.
Щоб забезпечити точність і достовірність експериментальної роботи,
проводять математичну обробку даних дослідження. Вибір математичного
апарату обмірковується та визначається ще на початкових етапах дослідження.
Після постановки проблеми та вибору гіпотези необхідно скласти
математичну модель досліджуваного явища. Моделювання дає змогу виявити
найбільш суттєві риси об’єкту або явища, що вивчається, відібрати систему
показників, що характеризують об’єкт вивчення.
Також, слід визначитися стосовно способу збору даних: чи буде
обстежуватись вся генеральна сукупність піддослідних, чи буде
застосовуватись вибірковий метод обстеження. У випадку використання
вибіркового методу визначається також, яким приблизно буде об’єм вибірки
(чи буде застосований метод малих вибірок, чи середніх).
Наступним етапом є вибір статистичного апарату обробки даних
дослідження.
Заключним етапом є вибір комп’ютерного інструментарію обробки, та
подання в узагальненому вигляді результатів дослідження.
Попри те, що в процесі дослідницького етапу експерименту здійснюється
первинна кількісна обробка наукових фактів, отриманих в результаті
констатувального, формувального, контрольного експериментів, після
закінчення дослідницького етапу необхідно ще раз повернутись до обробки
даних, вже тепер із врахуванням усього масиву даних.
Можна виокремити первинні та вторинні методи статистичного аналізу.
Первинні методи дають можливість отримати показники, що безпосередньо
характеризують результати вимірювань, здійснених в ході педагогічного
експерименту. Статистична обробка на цьому етапі передбачає ранжування
(тобто вибудовування фактів у певну послідовність), шкалювання, що дає
можливість систематизувати дані відповідно до рівнів - високий, низький,
середній тощо. Крім того, характеризують параметри отриманого розподілу
випадкових величин - вибіркове середнє, вибіркову дисперсію, моду, медіану, а
також його вид, форму, тип (наприклад, нормальний розподіл) тощо.
Вторинні методи застосовуються для того, щоб на базі зібраних даних
виявити приховані в них статистичні закономірності. Наприклад, методи
дисперсійного, регресійного аналізу застосовуються для того, щоб визначити
динаміку зміни окремих параметрів вибірки. Кореляційний, факторний аналіз
здійснюється для встановлення статистичних зв’язків, що існують між
змінними величинами, вимірюваними в експерименті. Методи тестування
статистичних гіпотез та визначення довірчих інтервалів дозволяють теоретично
обґрунтувати висновки стосовно параметрів та вигляду отриманого розподілу.
Статистичні методи дають можливість довести, що отримано дійсно не
випадкові результати і підтвердити існування виявлених залежностей (Зразки
можливих форм статистичної обробки результатів.
4. Інтерпретація даних і формулювання висновків.
 На кожному етапі проведення педагогічного експерименту дослідник
намагається осмислити отримані статистичні результати, проаналізувати
закономірності у відповідності до існуючих теоретичних положень і практики,
визначити практичне значення цих результатів. Але після того, як уже
отримано всі дані, необхідно спробувати встановити зв’язки між
закономірностями, виявити нові відомості, зробити узагальнення. Спробувати
побачити одержані результати крізь призму наукових теорій, суміжних наук,
що займаються вивченням даного питання. Не можна інтерпретувати
результати, якщо не знати основних етапів психічного розвитку
досліджуваного, головних концепцій з досліджуваного питання, новітніх
досліджень в обраній галузі, ставлення до проблеми представників різних
наукових шкіл.
Результати педагогічного дослідження у порівнянні з уже відомими в
науці даними виконують різні функції – уточнюють або розширюють окремі
теоретичні чи практичні положення навчально-виховного процесу чи методики
вивчення, одержані результати можуть також відкривати нові аспекти
досліджуваної проблеми, виокремлювати нові елементи, не відомі раніше.
5. Впровадження результатів експерименту.
На етапі завершення дослідження та підведення підсумків необхідно чітко
і конкретно визначити роль отриманих результатів для практики. Треба
показати, для якої саме ділянки науки чи практики можуть бути корисні
висновки проведеного дослідження і якою мірою нові знання можуть
викликати позитивні зміни, яких наслідків можна досягнути при впровадженні
результатів.
До практичних результатів дослідження належать конкретні методичні
вказівки, рекомендації щодо навчання, виховання, інших видів педагогічної
діяльності. Тобто результат дослідження має бути поданий так, щоб його
можна було використати в науковій практичній діяльності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи студентів

у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л. Белкіна. – О.:
Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури. – К.: Цент навчальної літератури, 2005. – 396 с.
3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень
/ С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук України, 1993. -
№ 3 – С.11-23.
4. Кушнір В.А. Системне моделювання процесу вимірювання в
педагогічних дослідженнях // Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С.
35-43.
5. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.: Нар.
образование, 1987. - 223 с.
6. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований. –
М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
7. Рудницький О. П. Болгарський А.Г., Свистєльникова Т.Ю. Основи
педагогічних досліджень. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 143 с.
8. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
 Тема 7

Базові аспекти планування та проведення педагогічного експерименту

План:

1. Види та форми педагогічного експерименту.

2. Принципи організації педагогічного експерименту в
ДНЗ інклюзивного та комбінованого типу.
3. Особливості експериментальної роботи з дітьми
дошкільного віку, котрі мають порушення
психофізичного розвитку.

1. Види та форми педагогічного експерименту

Іще раз повторимо, що експеримент (від лат. experimentum - проба,
дослід) - дослідницька стратегія, яка передбачає цілеспрямоване спостереження
за певним процесом в умовах регламентованих змін окремих характеристик
умов його протікання. Це сплановане та кероване дослідження, в якому
експериментатор впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) і фіксує зміни в його
станах. Дослідження проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-
наслідковий зв'язок між впливом незалежної змінної і зміненими станами
об'єкта (залежної змінної). В психології експериментування - це спільна
діяльність експериментатора й досліджуваного заради вивчення психологічних
властивостей останнього шляхом спостереження за його поведінкою під час
виконання експериментальних завдань.
На думку Р. Готтсданкера, експеримент - це вивчення об'єкта в умовах
спланованого та спеціально створеного зміщення реальності з метою отримати
результати, які можна узагальнити та використати для перевірки
експериментальної гіпотези.
У корекційній освіті для проведення педагогічного експерименту є
важливими такі аспекти:
1) дослідник сам активно організовує умови, в яких має з'явитися певний
психологічний факт; коли йде спостереження, дослідник не може
втручатися в ситуацію;
2) експериментатор може змінювати умови та визначати певні варіанти
умов появи досліджуваного явища (процесу);
3) в експерименті можливо усувати певні змінні, щоб дослідити, які зміни
при цьому відбудуться;
4) можна надавати змінним різні значення й оцінювати дані за різного
співвідношення обраних умов.
 Існують такі види психолого-педагогічних експериментальних
досліджень.
Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність
індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика
лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної
характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально
обладнаних приміщеннях.
До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча
про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного
експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати
повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.
Природний експеримент. Поняття природного експерименту
запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально
наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є
учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для
повноцінного вивчення психологічних властивостей.
При організації природного експерименту послідовно розгортаються такі
етапи:
1) функціональний аналіз діяльності досліджуваного;
2) фіксація низки спостережень за цією діяльністю;
3) аналіз результатів;
4) характеристика досліджуваного.
Основними методами в контексті природного педагогічного
експерименту є спостереження і бесіда з учасником, результати яких
обробляються кількісно та якісно.
Природний педагогічний експеримент, своєю чергою, має декілька
різновидів.
Психолого-педагогічний експеримент — експериментальне навчання, за
якого розгортається процес навчання та виховання й одночасно досліджуються
ті психічні властивості, які при цьому формуються.
Виробничий експеримент, що здійснюється у звичних для досліджуваної
особи умовах професійної діяльності, однак учасники можуть не знати про
організацію дослідження або ж брати у ньому активну участь.
Навчальний експеримент, який дістав поширення наприкінці 1930-х
років. Його особливість у тому, що вивчення тих чи інших психічних
особливостей відбувається в умовах цілеспрямованого формування саме цих
властивостей. Спочатку досліджують рівень знань, умінь та навичок, у
подальшому фіксують і аналізують зміни в їх розвитку. Навчальний
експеримент використовують не лише з дослідницькою метою, а й для
діагностики розумового розвитку в корекційній освіті, практичній психології і
патопсихології.
Польовий експеримент – це природний експеримент, в якому
використовують обладнання, а учасників інформують про проведення
дослідження.
 У психології вирізняють також експерименти залежно від впливу на
досліджувані явища: констатувальний (мета якого – встановлення причинно-
наслідкового зв'язку між явищами) та формувальний (метою якого є
формування певного явища). На етапі підготовки (формувального
експерименту часто використовують модельний експеримент. У ньому
експериментують не з самим об'єктом, а з його замінником (моделлю), що
одночасно є об'єктом і способом дослідження. В модельному експерименті
послідовно використовують такі операції: побудова моделі (саме
моделювання), перехід від моделі до реального об'єкта, перенесення
результатів, отриманих на моделі, на цей об'єкт.
Залежно від мети дослідника експерименти можна класифікувати таким
чином: пілотний (перший експеримент із експериментальної серії, який може
не задовольняти всім вимогам, проводиться з метою перевірки процедур, які
використовуватимуться в основному "великому" експерименті), пошуковий
(спрямований на пошук каузального зв'язку); підтверджу вальний (спрямований
на встановлення виду функціонального кількісного зв’язку між явищами).
Квазіексперимент – це дослідження, в якому експериментатор
відмовляється від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо
здійснити в силу об'єктивних причин. Будь-який експеримент можна вважати
квазіекспериментом, оскільки він відхиляється від ідеального.
Критичний експеримент, який спрямовано на перевірку гіпотез, що є
наслідком двох альтернативних теорій. Результатом цього експерименту є
відкидання однієї теорії та прийняття іншої.
Студенти корекційної освіти в своїй науково-дослідній роботі зазвичай
проводять психолого-педагогічні експерименти, хоча самі часто бувають
учасниками лабораторного та навчального експерименту. Інші, наведені вище,
види педагогічних експериментів також мають місце в навчально-виховній
роботі ВНЗ, однак проводяться рідше.

2. Принципи організації педагогічного

експерименту в ДНЗ інклюзивного та
комбінованого типу
Успіх науково-педагогічних досліджень значною мірою визначається
розвитком методологічного апарату. Існують методологічні принципи, яких
рекомендують дотримуватись у психолого-педагогічних дослідженнях.
Принцип детермінізму. Він полягає в тому, що психіка людини
визначається способом життя і змінюється з його зміною. Психічний розвиток
дитини визначається роллю навчання та виховання, ступенем сформованості
мозку та нервової системи дитини, впливом попередніх етапів психічного
розвитку.
Принцип об’єктивності. Полягає в обґрунтованості висновків за рахунок
збору достатньої для цього кількості фактичного матеріалу, адекватності
математичного апарату до завдань дослідження, перевірки отриманих
висновків декількома методами, валідності обраних методик тощо.
 Принцип єдності психіки та діяльності. Цей принцип означає, що
свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але й не тотожні. Вони
утворюють єдність. Свідомість складає внутрішній план діяльності, її програму.
Це слід розуміти так, що вивчати дітей, їх свідомість необхідно в діяльності -
процесі їх навчання та виховання.
Принцип розвитку. Необхідно враховувати особливості віку, який
передує досліджуваному, тенденції розвитку вікового етапу, що досліджується.

У межах проведення експериментально-психологічних досліджень С. Я.

Рубінштейн виділив наступні принципи:

1. Принцип моделювання звичайної психічної діяльності, що здійснюється

людиною в процесі праці, навчання, спілкування. Моделювання полягає у
виділенні основних психічних актів і дій людини та організації виконання
цих дій в незвичних, трохи штучних умовах.
2. Направленість на якісний аналіз психічної діяльності дітей. Тобто суттєво
не те, вирішено чи ні завдання та відсоток виконаних завдань, а якісні
показники. Ці показники свідчать про засіб виконання завдань, про тип і
характер помилок, про ставлення дитини до своїх помилок та критичних
зауважень експериментатора.
3. Точна й об'єктивна реєстрація фактів експерименту. Реєстрація
відбувається завдяки протоколу, в який записують дії дитини, її
мовленнєві реакції, а також питання, прямі пояснення, репліки, що
підказує експериментатор і таке інше.
Л. С. Виготський, розглядаючи у своїй праці "Основи дефектології"
граничний розвиток розумово відсталої дитини та способи її дослідження,
виділив низку принципів.
По-перше, він вважав основним принципом при вивченні розумово
відсталої дитини положення, що всякий дефект створює стимули для
компенсації. Тому динамічне вивчення відсталої дитини не може обмежитися
встановленням ступеня й ваги недоліку, але неодмінно включає облік
компенсаторних процесів у розвитку й поведінки дитини.
По-друге, виняткову важливість при вивченні розумово відсталої дитини
являє її моторна сфера. Порушення моторної сфери можуть бути відсутні при
розумовій відсталості й, навпаки, бути в наявності при її відсутності
інтелектуального дефекту. Принцип психокінетичної єдності (Ф. Шульц) у
розвитку й поведінки дітей вимагає при вивченні розумово відсталої дитини
неодмінно подвійної характеристики (інтелектуальної й моторної).
По-третє, дослідження розумово відсталої дитини мусить ґрунтуватися
головним чином на якісному тесті, а не на кількісному визначенні дефекту.
Завданням вивчення такої дитини є визначення типу розвитку поведінки, а не
кількісного рівня, якого досягли окремі функції. Сам по собі інтелект не
представляє чогось єдиного та цільного, а є загальним поняттям для різних
якісних типів поведінки, форм діяльності. Число факторів інтелектуальної
діяльності росте, разом з ним росте різноманіття дефектів і можливості їх
заміщення.
По-четверте, будь-який органічний дефект реалізується в поведінці
дитини як соціальне зниження її позиції. Ці вторинно-психологічні утворення
(почуття неповноцінності й таке інше) повинні бути враховані при вивченні
розумово відсталої дитини. Динаміка дефекту (компенсація, здатність
змінюватися) визначається саме його соціально-психологічними
ускладненнями.

З метою раннього виявлення дітей з проблемами в психофізичному розвитку та

надання своєчасної допомоги Л. В. Кузнєцова, Л. І.Переслені та Л. І.Солнцева
сформулювали принципи, на які слід спиратися при виборі
психодіагностичного інструментарію:

1. Незалежно від мети обстеження перед його початком необхідно одержати

певні відомості та матеріали. До них відносять:

 відомості про попередні етапи розвитку (психологічний анамнез);

 аналіз інформації, отриманої від родичів, лікарів, педагогів і інших
зацікавлених осіб, про індивідуальні особливості внутрісімейних і
соціально-побутових умов, про особливості поведінки в різних ситуаціях;
 відомості про стан здоров'я, у тому числі до моменту обстеження.
 індивідуальні особливості внутрісімейних і соціально-побутових умов,
про особливості поведінки в різних ситуаціях;
 відомості про стан здоров'я, у тому числі до моменту обстеження.

2. Психодіагностичне обстеження у дошкільному віці може проводитися з

метою:

 виявлення відхилень у психічному або психофізичному розвитку, які

можуть бути причиною психічних захворювань, труднощів навчання,
труднощів поведінки тощо;
 контролю за динамікою психічного розвитку й успішністю застосування
лікувальних впливів і засобів корекції й компенсації;
 виявлення особистісних особливостей, що ускладнюють соціальну
адаптацію;

Основні принципи психологічного обстеження дітей з органічними ураженнями

мозку розкриває В. І.Козявкін:

1. необхідно враховувати характер наявної в дитини клінічної

симптоматики, особлива наявність рухових і мовних розладів, що впливає
на вибір конкретних, адекватних для даних методик дослідження;
2. принципове значення має рівень інтелектуального розвитку в дитини, що
найчастіше також визначає підхід до психологічного обстеження;
 3. необхідно мати достатні відомості про мікросоціальне оточення дитини,
особливості системи виховання в родині, проблеми, пов'язані з
навчанням;
4. практично в будь-якому психологічному тесті, розрахованому на
обстеження дітей і підлітків є низка процедурних вимог, пов'язаних із
віком обстежуваних.

При розгляді нормативів вікового розвитку дітей до одного року Л. В.

Кузнєцова, Л. І.Переслені, Л. І.Солнцева та інші вчені вказують, що
психологічне обстеження може здійснюватися починаючи з 1,5-2 місяців
постнатального розвитку. Протягом періоду новонародженості в дитини
переважають різні рефлекси, що відображають стан і процеси дозрівання
нервової системи. Виявлення відхилень від норми в цьому віці розглядаються
невропатологом. Чим раніше діагностується сенсорна недостатність, тим вище
можливості розвитку збережених ланок і компенсації з використанням
неушкоджених аналізаторів. Після двох місяців з метою виявлення
відповідності нормативам проводиться психологічне обстеження. Обстеження
дитини першого року життя включає аналіз рівня розвитку: рухової та
сенсорної сфери, особливостей маніпулювання із предметами, способів
взаємодії з дорослими, емоційних особливостей та голосової активності.
Основний метод обстеження -спостереження за реакціями дитини, її діяльністю
з іграшками, особливостями спілкування з дорослими, емоційними проявами,
способами вираження позитивних і негативних переживань. Психодіагностичне
обстеження дітей від одного до п'яти років включає вивчення особливостей
поведінки й діяльності, що дозволяє оцінити рівень розвитку: пізнавальної,
емоційно-вольової, мовної та рухової сфери. Перед початком обстеження
дитини цього вікового періоду необхідно переконатися, що в неї немає грубих
порушень зору й слуху [144,410].

Окрім того, при обстеженні психічних функцій завжди важливо враховувати

умови виховання дитини, її культурно-побутове оточення, характер
спілкування. Методи обстеження варто обов'язково підбирати з урахуванням
дефекту. Так, дітям з мовними порушеннями можна давати завдання за
допомогою показу, не вимагаючи від них мовної відповіді.

Тож, на основі загальних і спеціальних методологічних принципів

будується будь-яке педагогічне дослідження. Виходячи з методологічних
принципів та конкретних завдань визначають стратегію та загальні шляхи
здійснення дослідження.

3. Особливості експериментальної роботи з

дітьми дошкільного віку, котрі мають
порушення психофізичного розвитку
Педагог, який здійснює експериментальну роботу з дітьми, котрі мають
відхилення у психофізичному розвитку мусить зважати на багато чинників.
Зокрема, слід усвідомити, що неповносправність – це щось більше, ніж
особистий стан. Її можна розглядати як наслідок соціальних, економічних і
середовищних факторів [5]. Неповносправні особи є повноправними членами
держави та суспільства, але тривалий час вони не мали можливості
реалізовувати деякі свої права, як решта громадян. Ці люди пройшли важкий
шлях від сегрегації до інтеграції. За даними європейської статистики, у
суспільстві люди з фізичними вадами складають 8-12% населення, тобто в
Україні близько 3,5 млн. осіб з обмеженими можливостями.

Педагогу-експериментатору варто звернути увагу на помилкову

термінологію, вживані слова та словосполучення відносно інвалідності в
сучасній Україні:
Аномальний - цей термін домінував наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. За часів
Радянського Союзу існувало визначення: «діти, які мають значні відхилення від
нормального фізичного або психічного розвитку і внаслідок цього потребують
у вихованні та навчанні у спеціальних умовах, які забезпечують корекцію і
компенсацію вад розвитку. Такі умови у найбільш адекватній формі
створюються у спеціальних навчально-виховних навчальних закладах».
Створює стереотип. На перше місце висувається неспроможність особи,
відмінність від „норми ”. Сьогодні поняття „норма” є розмитим і змінюється.
Конвенція ООН „Про права людей з інвалідністю ” говорить про те, що
інвалідність – це різноманіття роду людського (ст.3.d.). Приходить до вжитку
нова «норма».
Божевільний - якщо б ми жили за часів Київської Русі, цей термін був би
у вжитку. Сьогодні є некоректним терміном, образою. Краще вживати:  людина
з психічними розладами чи порушеннями.
Глухий, туговухий - є медичним терміном. У соціальному житті є
некоректним терміном, краще вживати: людина (дитина, дівчина тощо) з
порушенням слуху.
Глухонімий або німий - є некоректним терміном, тому що німота є
наслідком відсутності або порушень слуху, а не відсутністю голосових зв'язок.
Людину можна навчити вимовляти звуки і слова, тобто говорити.
Даунятко - пестлива форма принижує гідність людини. З дорослими
людьми необхідно спілкуватися  як з дорослими (але простими реченнями і
зрозумілими словами). З дитиною: за професійними або  педагогічними
стандартами. Краще сказати: людина з синдромом Дауна.
Дефективний - той, хто має фізичні чи психічні недоліки, вади. З лат.
Defectivus –  недосконалий –  має певний фізичний або психічний недолік;
розмовне: ненормальний (словник іноземних слів. Комлєв Н.Г.). Створюється
стереотип. На перше місце висувається недолік людини, який є важливішим за
особистість. Термін домінував до поч. 90-х років ХХ ст. Подумаємо, що є
важливим сама людина чи її порушення?
 Діточки-інваліди – пестливі слова є неприйнятним в офіційному
мовленні. Жалісливе ставлення принижує і може привести до помилок у
вихованні. Як наслідок, зниження якості життя дитини в майбутньому. Діти є
діти. Їх необхідно виховувати, навчати, любити і так далі. Краще сказати: діти з
інвалідністю, діти з порушенням слуху тощо.
Здоровий - хто з нас на 100% здоровий? На сьогодні 100% здорових
людей майже  не існує, лікарі в довідках пишуть «умовно здоровий». Здоров’я -
це стан фізичного психічного та соціального благополуччя, високої
працездатності і соціальної активності людини (ВООЗ). Тобто якщо людина і
хронічно хворіє але відчуває себе благополучно, має певний статус в
суспільстві, вона є «здоровою».  Інвалідність більше не розглядається як
медична проблема, а як соціальна. Краще вживати: "в моєму класі навчаються
звичайні діти і діти з інвалідністю". Або типова людина і людина з
інвалідністю.
З вадами фізичного і розумового  розвитку - слово „вади” створює
стереотип. Замінюється на більш коректне „порушення”. Термін виник у
вжитку з поч. 90-х ХХ ст.
З обмеженими можливостями - особа, яка не здатна виконувати певні
обов'язки або функції внаслідок особливого фізичного, психічного стану чи
недуги (Харді І., Будапешт, 1988). Дуже часто, люди з інвалідністю говорять
про себе: ми з безмежними можливостями. Вживаючи термін "обмежені
можливості" можемо почути саме такий вираз і отримати професійне фіаско.
З особливими потребами - термін розширює коло медичного аспекту
розуміння інвалідності. Коректно вказує на особливості розвитку, виховання,
навчання. Термін використовують до людей з поведінковими розладами (не з
інвалідністю), які мають дієту, певний талант та інші особливості. Якщо термін
вживають відносно людей з інвалідністю, важливо пам’ятати, що всі людські
потреби (таблиця потреб А.Маслоу) є актуальними для людей з інвалідністю і
особливим, можливо, є їх задоволення. Термін виник на поч. 90-х років ХХ ст.
Не всі люди з інвалідністю вважають цей термін прийнятним. Люди різні - і
все.
З особливими освітніми потребами - термін коректно вказує на особливі
аспекти навчання і виховання. Використовується спеціалістами освітніх
закладів. Термін виник поч. 90-х ХХ ст.
З патологічними станами або хронічно хворі - створює стереотип. Не
кожна інвалідність має хронічні захворювання. В цьому висловлювані на перше
місце висуваються медичні показники. Ми не є лікарями і не маємо права
ставити діагнози. А якщо і маємо, то законодавством України забороняється їх
розголошення. В спілкуванні необхідно уникати медичної термінології.
З порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо – термін
коректно вказує на види інвалідності. Термін виник на поч. 90-х ХХ ст.
З припадками - є некоректним терміном. Краще сказати  людина
підвладна епілептичним нападам.
 З хворобою Дауна - синдром не є хворобою. Це синдром. Так
висловлюватися не професійно. Коректно сказати: "з синдромом Дауна" чи
"має синдром Дауна".
Ідіот, дебіл - є медичними термінами, які забороняється
розповсюджувати державним законодавством. Наслідком вживання цих
термінів, можна отримати покарання. Краще сказати з порушеннями
розумового (інтелектуального) розвитку або ментальними порушеннями.
Інвалід - термін раніше використовувався в офіційній документації
(законодавчій, юридичній, фінансовій сферах), але створював стереотип у
суспільстві, нині змінений на більш нейтральний: «людина з інвалідністю», що
також є своєрідним тавром. Не допускається в висловлюваннях у суспільстві,
ЗМІ, спеціалістами. З франц. мови – «неспроможній», «недієздатний». Згадаємо
наших параолімпійців. Чи є вони неспроможними? Термін виник за часів війн
Наполеона Бонапарта (поч. XVIII ст.), так називали військових, які отримали
значні поранення і каліцтва. З часом, після двох світових війн ХХ ст., так стали
називати і звичайних громадян, які отримували каліцтва під час бойових дій.
Сьогодні зазначений термін використовується в Законі України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" (1991 рік):  це особа, яка має
порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене
захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої
життєдіяльності, й потребує соціального захисту. Це визначення поняття
«інвалід» є більш прогресивним порівняно з тим, що застосовувалось у нашому
законодавстві до 1991р., тому  що воно визначає інвалідність як міру втрати
здоров`я, а не працездатності. Але сьогодні поняття здоров’я розглядається
більш ширше. Поговоримо про це в іншому терміні.
Калічка, каліка – є принизливим і образливим терміном. Краще не
вживати.
Неповноцінні - створює стереотип. У даному випадку цінність людини
оцінюється залежно від виконання нею певних функцій, видів діяльності в
суспільстві. Відсутність необхідних реабілітаційних засобів, реабілітаційних
послуг не створює умов для реалізації потенціалу кожної особистості з
інвалідністю. Стаття 3 Конституції України констатує, що людина,  її  життя  і
здоров'я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю. Не має значення якого віку, статі,
національності людина, чи має вона інвалідність, чи ні – найвища цінність
людини є ВОНА САМА, ЇЇ ЖИТТЯ. Ті, хто вживає такий термін у відношенні
до людей з інвалідністю - порушує головний закон України - Конституцію.
Неповносправні - термін вживається в сучасній Західній Україні. Має
походження з польської мови. Часто вживається в літературі даного регіону.
Формує стереотипне ставлення, НЕ Є КОРЕКТНИМ. Мені і моїм колегам ріже
слух. Фокусує увагу на недоліку людини і закріплює стереотип безпомічності.
На мою думку, йде в розріз з ідеологією незалежного життя людей з
інвалідністю в суспільстві.
Нормальний - — А где я могу найти кого-нибудь нормального? — Нигде,
— ответил Кот, — нормальных не бывает. Ведь все такие разные и непохожие.
И это, по-моему, нормально... "Аліса в дивокраї “ Л.Керол.  Поняття «норма»
змінюється. Якщо сто років потому вживали «аномальний», п’ятдесят років
потому – «дефективний», сьогодні інвалідність є різноманіттям роду
людського. І це є нормою. Кожний восьмий житель планети Земля має
інвалідність, а у Європі - кожний шостий. Норма бути Людиною, а який в неї
колір шкіри чи волосся, яким чином вона пересувається чи спілкується - є її
індивідуальними характеристиками. Людина є людиною.
Потвора – повне порушення гідності людини. Образа, може бути
прецедентом для судової тяганини.
Прикутий до інвалідного візка - є неграмотним висловом. Інвалідний
візок є засобом пересування. Це взуття. Людина пересідає за потребою з
інвалідного візка в автомобіль, на ліжко, у крісло, ванну. Правильно
висловлюватися: "пересувається за допомогою інвалідного візка". Люди
користуються візком з різних причин. Деякі з них можуть стояти або ходити
сходами, пересуватися тримаючись за опору на невеликі відстані (у приміщенні
тощо). Візок дає можливість швидко пересуватися містом. Ним користуються,
якщо треба долати великі  відстані або довго перебувати в громадських місцях.
Візком користуються для зручності.
Псих, психічний - є недопустимим у висловлюванні. Є ознакою
невихованості того хто так висловлюється. Краще сказати: людина з
ментальними порушеннями або психічними порушеннями.
Дуже важливо щоб педагоги, батьки дітей з інвалідністю, соціальні
працівники користувалися коректною термінологією.
Окрім етичних аспектів, дослідник мусить враховувати індивідуальні
потреби та можливості дітей, спричинені саме відхиленнями їхнього розвитку:
адаптувати дослідницькі методики з урахуванням психофізичних особливостей
досліджуваного; надавати стимульний матеріал у доступному для дитини
форматі; надати додатковий час дитині під час проведення дослідження;
зважати на емоційний стан дитини, її втомленість, неготовність до спілкування
тощо.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Анастази А. Психологическое тестирование : Книга 1. / А. Анастази.

Пер. с англ. - М.: Педагогика, 1982. - 320 с.
2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов / Л. Ф. Бурлачук. –
СПб: Питер, 2006. – 351 с.
3. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика: Пер. с нем. / К. Ингенкамп. –
М.: Педагогика, 1991. – 240 с.
4. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
5. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: теория и методика
/ Н.И. Монахов. - М.: Педагогика, 1995 - 144 с.
6. Психодиагностические методы (в комплексном лонгитюдном
исследовании студентов). – Л.: ЛГУ, 1976. – 248 с.
7. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов /
Л. М. Фрідман. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.
 Тема 8

Особливості діагностичної роботи з дошкільниками, котрі мають

порушення психофізичного розвитку

ПЛАН:

1. Психолого-педагогічна діагностика та її значення в

експериментальній роботі корекційного педагога.
2. Принципи та методи адаптації діагностичних
методик до потреб і можливостей неповносправних
досліджуваних різних нозологій.
3. Розробка авторських експериментальних методик
діагностики рівня психофізичного розвитку
«аномальних» дошкільників.
4. Стандартизація й узагальнення діагностичних
даних.

1. Психолого-педагогічна діагностика та її
значення в експериментальній роботі
корекційного педагога
З метою визначення адекватної стратегії й технології навчання, виховання
і розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку, а також надання їм
цілеспрямованої психолого-медико-педагогічної допомоги надзвичайно
важливою є комплексна діагностика рівня та своєрідності їх розвитку,
виявлення причин порушень і відхилень у розвитку.
Психолого-педагогічному обстеженню передує психоневрологічне,
фізіологічне, психофізіологічне обстеження, щоб виявити вплив біологічних і
соціальних негативних чинників на розвиток особистості дитини. Психолого-
педагогічне обстеження — це частина психолого-медико-педагогічного
вивчення дитини. Кваліфікація відхилення розвитку і прогнозування рівня
досягнень дитини з будь-якою патологією здійснюється на основі комплексного
обстеження спеціалістів різних профілів.
Завдання психолого-педагогічної діагностики полягає у розкритті
сутності особливостей психосенсомоторного розвитку особистості дитини з
порушеннями психофізичного розвитку і засвоєнні нею соціокультурного
досвіду. Результати психолого-педагогічного дослідження — одні з основних
критеріїв у діагностиці порушень у загальному комплексі медико-психолого-
педагогічного обстеження.
 Розглянемо основні принципи психолого-педагогічного обстеження
дитини з психофізичними порушеннями.
Принцип цілісного вивчення всіх психічних характеристик окремого
індивіда конкретизує загальнометодологічні принципи детермінізму та
системності. Він лежить в основі концепції Л.С. Виготського про структуру
дефекту, що дає змогу здійснити системний аналіз того чи іншого порушення.
Найдетальніше цей принцип розкривається у межах психології діяльності,
згідно з якою людина найліпше виявляє себе у процесі предмет-но-
маніпулятивної, ігрової, навчальної, трудової діяльності. Такий підхід
допомагає краще зрозуміти особливості всіх сфер психіки досліджуваного.
Принцип особистісного підходу є надзвичайно важливим у процесі
обстеження осіб із порушеннями психофізичного розвитку. Особистісний
підхід — це підхід до дитини у міру сформованості її свідомості (за
К.К. Платоновим, особистість — людина як носій свідомості) й системи
цінностей, що визначають її життєву позицію, поведінку. Без урахування
спрямованості поведінки, що визначається станом емоційно-вольової сфери
дитини, психолого-педагогічна допомога не є ефективною. Корекційний
педагог має сприймати будь-яку дитину, її батьків як унікальних, автономних
індивідів, за якими визнається право вільного вибору, самовизначення, право
жити власним життям.
Принцип діяльнісного підходу. Обстеження обов'язково має
здійснюватися з урахуванням провідної діяльності дитини. Якщо це
дошкільник, то в контексті ігрової діяльності, якщо школяр — то у навчальній.
У деяких випадках, наприклад, при затримці психічного розвитку і, зокрема,
мовленнєвого, ігрові методики актуальні й у молодшому шкільному віці. Крім
того, потрібно орієнтуватися також на особистісно значущий для дитини чи
підлітка вид діяльності.
Принцип динамічного вивчення неповносправної дитини полягає в
тому, що під час обстеження важливо виявити не тільки те, що дитина знає і
вміє, а й її здатність до навчання, тобто виявити рівень її научуваності. Цей
принцип випливає з теорії Л.С. Виготського про співвідношення навчання та
розвитку, відповідно до якої виокремлюються зона актуального розвитку, що
визначається завданнями, які дитина вирішує самостійно, і зона найближчого
розвитку, що визначається завданнями, з якими дитина справляється за
допомогою дорослого. З метою прогнозування успіху дитини є спеціальні
діагностичні методики. У разі порушень розвитку ці методики мають значення
для диференціальної діагностики.
Принцип порівняння передбачає кількісне та якісне порівняння даних
констатувального або навчального експерименту з подібними за нормального
розвитку.
Принцип каузальності (етіопатогенетичний). Психолого-педагогічне
обстеження дітей із порушеннями психофізичного розвитку має бути більше
сконцентрованим не на зовнішніх виявах відхилень у розвитку, а на витоках
або причинах, що зумовлюють ці відхилення. Складна структура дефекту,
ієрархія співвідношень між симптомами та їх причинами визначають мету і
завдання діагностики.
Принцип поєднання індивідуальних і колегіальних форм обстеження
дає змогу досягати найкращих результатів. Колегіальна форма може бути
корисною в процесі психолого-педагогічного обстеження, коли один спеціаліст
виступає у ролі помічника іншого, організовуючи поведінку дитини,
створюючи позитивний емоційний фон, особливо під час аналізу отриманих
результатів, створюючи адекватну картину психічного статусу дитини.
Принцип якісно-кількісного підходу в процесі аналізу даних,
отриманих під час психолого-педагогічного обстеження, орієнтує корекційного
педагога на те, щоб, з одного боку, в основі формальних кількісних показників
лежало якісне визначення одиниць цих вимірів, а з іншого — щоб результати
обстеження не зводилися до формальних показників, а щоб був проведений
якісний аналіз процесу виконання завдання — способів логічної послідовності
операцій, наполегливості у виконанні завдання тощо. Якість висновків
залежить від ретельності й точності проведених досліджень, а основу точності
становить якісна логічна діагностична гіпотеза.
Дотримання цих принципів у діагностиці рівня психосенсомоторного
розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку дозволить уникнути
багатьох помилок, а головне, правильно оцінити потреби та можливості
досліджуваного та спланувати систему корекційно-розвивальної роботи.

2. Принципи та методи адаптації діагностичних

методик до потреб і можливостей
неповносправних досліджуваних різних
нозологій
У межах психолого-педагогічної діагностики вирішується дві групи
завдань. До першої групи можна віднести теоретичні завдання: встановити
можливість кількісної і якісної оцінки психологічних явищ, визначити
відповідність засобів психодіагностики методологічним  принципам наукового
дослідження, встановити підстави достовірності результатів
психодіагностичного обстеження.
Тому  діагностика, на думку  Д.Б. Ельконіна, “повинна виходити перш за
все із теорії психічного розвитку в дитинстві, принципів виділенні окремих
періодів розвитку, характеристики процесів розвитку, особливостей ведучої
діяльності, характерної для кожного вікового періоду”.
Психодіагностика має виходити  із уявлення про структуру порушення,
первинний дефект і вторинні відхилення  в психічному розвитку, про загальні і
специфічні закономірності розвитку психіки нормальної дитини і дитини з
відхиленнями і розвитку.
До другої групи можна віднести практичні завдання, що належать до
організації психодіагностичного обстеження та вміння адаптувати  їх і змінити
в відповідності з особливостями психічного розвитку дітей, а також відбір дітей
до спеціальних закладів, вимог до інтерпретації отриманих даних і складання
висновку про індивідуальні відхилення в психічному розвитку.
В експериментальній роботі корекційні педагоги зазвичай користуються
тільки стандартизованими діагностичними методиками, розробленими й
апробованими спеціалістами відповідної галузі. Проте в Україні нині існує
надзвичайно мала кількість діагностичних методик, що враховують особливості
психофізичного розвитку досліджуваних різних нозологій і це зумовлює
необхідність їх адаптації не фахівцями.
Адаптація діагностичних методик до потреб і можливостей дітей із
особливостями психофізичного розвитку передбачає внесення деяких змін до
інструктивного і / чи стимульного матеріалу, що не є суттєвими (не змінюють
змісту методики), але роблять її доступною для виконання дитиною з тими чи
тими обмеженнями. До таких змін належать:
 Подання матеріалів у зручному для досліджуваного форматі
(збільшений шрифт, сурдопереклад, шрифт Брайля, аудіозапис
мовленнєва інструкція тощо);
 Надання досліджуваному більше часу для виконання завдання (від
+25% часу до +100%, залежно від тяжкості сприйняття та ступеня
вираженості первинного психофізичного розладу);
 Повторення інструкцій, нагадування завдання (до 3 разів);
 Зміна форми виконання завдання на доступний вид діяльності
(скажімо, не: «Намалюй невідому тварину», а: «Опиши…» її (для
незрячих дітей), не: «Опиши свою кімнату», а: «Намалюй…» її (для
дітей із тяжкими порушеннями мовлення) тощо);
 Надання досліджуваному можливості уточнити завдання чи ще
однієї спроби його виконати, а також додаткових пояснень, у разі
необхідності.
При цьому необхідно пам’ятати, що зміни, котрі вносить педагог у
стандартизовані діагностичні методики не повинні впливати на спосіб обробки
експериментальних даних, тобто адаптація методики не передбачає зміни
способу чи процедури її аналізу.

3. Розробка авторських експериментальних

методик діагностики рівня психофізичного
розвитку «аномальних» дошкільників
Розробка діагностичної методики - складний процес, що істотно
відрізняється від життєвих уявлень про те, що достатньо лише створити
завдання або сформулювати запитання. Помилково поверхневе і спрощене
ставлення до психодіагностичного інструментарію, коли так званим
«психологічним тестом» вважається будь-який комплекс завдань, який не має
наукового обґрунтування і не пройшов необхідної перевірки. У полоні таких
уявлень виявився винахідник Томас Едісон, який запропонував у 1921 р. у
якості тесту випадковий набір запитань, які сам Едісон вважав надзвичайно
простими. Серед них були, наприклад, такі: «Який телескоп є найбільшим у
світі?», «Якою є вага повітря в кімнаті об'ємом 20x30x10 футів?», «Яке місто в
Сполучених Штатах лідирує у виробництві пральних машин?». Випускники
коледжу змогли дати всього декілька правильних відповідей на запитання цього
«тесту», і це сприяло тому, що було підірвано довіру до самого методу
тестування, знизився науковий авторитет психологічної діагностики.
Нині загально визнано, що діагностична методика може принести
відчутні корисні результати, якщо вона буде мати теоретичне обґрунтування і
відповідати встановленим методичним критеріям. Тому створення методик
вимагає великої дослідницької та методичної роботи. Але така робота
неминуча, оскільки визнається велике суспільне значення психолого-
педагогічної діагностики, її практична цінність.
Відсутність теоретичної бази була основною причиною критичних
випадів на адресу психодіагностичних методів (тестів), їх вважали «сліпими
пробами» (вислів Б. М. Теплова) через те, що тестологи нерідко не вміли
обґрунтувати і пояснити того, що зафіксовано в результатах тестування .
Заглиблюючись в обслуговування практики, діагностика на ранньому етапі
свого розвитку стала віддалятися від психології. У неї склався свій понятійний
апарат, свої методичні процедури і критерії досягнень. Виникла загроза
депсихологізаціі діагностики.
Однак за останні десятиліття теорія психолого-педагогічної діагностики
зробила великий крок уперед, і, хоча не можна визнати, що вже зроблено все
можливе і необхідне в цьому напрямку, зараз досягнуто головне - загальне
визнання того, що психолого-педагогічна діагностика не може бути відірвана
від основного шляху розвитку психопедагогіки та її галузей.
Теоретичне обґрунтування психодіагностичних методик обумовлено не в
останню чергу практичною необхідністю інтерпретації їх показників. Питання
правильної оцінки результатів діагностичного дослідження слід віднести до
числа найбільш важливих і складних для діагноста. Строго діагностичне і, тим
більше, прогностичне значення первинна інформація, що отримується за
допомогою методик, набуває тільки в результаті коректної та кваліфікованої її
інтерпретації, яка заснована на чіткому розумінні суті того, що вимірюється.
Однією з гострих проблем сучасної психологічної практики є рівень
професійної підготовки фахівців, у тому числі і в галузі психодіагностики. У
зв'язку з цим принципово важливо розуміти, до яких наслідків може призвести
використання психодіагностичних методик непрофесіоналами, дилетантами -
людьми, далекими від психології та психодіагностики. Використання
діагностичних методик неспеціалістами призводить, у першу чергу, до
невірних оцінок і висновків щодо психологічних можливостей людей і, як
наслідок, до втрати довіри до психологічної діагностики та її методів. Саме
тому нині гостро стоїть питання підготовки кваліфікованих психодіагноста, а
також ретельної і постійної оцінки якості роботи тих психологів, хто
використовує діагностичні методи.
Слід зазначити, що один із симптомів непрофесіоналізму є так звана
«діагностоманія», що виявляється в прагненні будь-що-будь і як можна швидше
поставити діагноз, зробити висновки з невиразним і недостатнім ознаками.
 Діагностоманія – це компенсація низькою кваліфікації психодіагноста. Її
часто супроводжує надмірне, іноді недостатньо осмислене використовування
спеціальної психологічної термінології, невміння просто і доступно, ясними
«Життєвими» словами пояснити сенс діагностичних показників і зробити на їх
основі адекватні висновки.
Іще один прояв непрофесіоналізму - уявлення про те, що якщо
застосовується психодіагностична методика, то її висновки можуть
використовуватися в якості беззаперечних рекомендацій. Наприклад, при
відборі працівників, при розподілі їх по різних видах робіт, в консультуванні та
ін. Між тим фахівець розуміє, що результати будь-якої методики повинні бути
включені в комплексну оцінку, що включає інші дані про індивіда.
До непрофесіоналізму можна віднести і неправильне уявлення про
можливості застосовуваних психодіагностичних засобів, абсолютизацію
одержуваних з їх допомогою даних.
Спеціаліст - психодіагност розуміє можливості і обмеження своїх
методик, ті припущення, що було зроблено при їх розробці, пов'язані з ними
межі висновків, які на їх основі можна зробити, можливі помилки при
використанні різних типів методів і ймовірність їх здійснення.
Спеціаліст-психодіагност орієнтується в базових теоретичних проблемах
психолого-педагогічної діагностики, серед яких є співвідношення діагнозу і
прогнозу, можливості передбачення діагностичних результатів, вплив
соціокультурного чинника на діагностичні показники.
Усі перелічені та ціла низка інших не менш важливих питань належать до
теоретичних основ психолого-педагогічної діагностики. Без їх розуміння
неможливе правильне застосування діагностичних методик.
Тому студенти корекційної освіти не розробляють діагностичних методик
самостійно, лише використовують існуючі (апробовані) методики психолого-
педагогічної діагностики різних показників психофізичного розвитку дитини,
зрідка, під керівництвом досвідченого викладача-науковця, адаптуючи їх до
індивідуальних потреб і можливостей досліджуваних.

4. Стандартизація й узагальнення
діагностичних даних
Студенту корекційної освіти необхідно знати, що обробка
експериментальних даних містить такі компоненти:
1) Редагування і кодування інформації. Основне призначення цього кроку
полягає в уніфікації та формалізації тієї інформації, яка була отримана в
ході дослідження.
2) Створення змінних. Зібрана на підставі анкет інформація часом прямо
відповідає на ті питання, що необхідно вирішити в дослідженні. Оскільки
запитання отримали форму індикаторів в процесі операціоналізації. Зараз
же необхідно провести зворотну процедуру, тобто перевести дані в
форму, яка б відповідала на питання дослідження.
 3) Статистичний аналіз. Цей крок є ключовим у процесі аналізу
експериментальних даних. У ході статистичного аналізу виявляються
деякі статистичні закономірності і залежності, які дозволяють педагогу
зробити певні узагальнення і висновки. Для проведення статистичного
аналізу педагоги використовують велику кількість різних математичних
методів, що дозволяють повно і всебічно аналізувати зібрану інформацію.
У сучасній педагогіці для цієї мети активно застосовуються ЕОМ,
доповнені програмами математико-статистичної обробки.
Залежно від методів отримання первинної інформації можливо
застосування різних прийомів обробки та аналізу даних. Так, якщо педагог
певну частину інформації отримує з документальних джерел, то він
використовує два основних методи аналізу документів: неформалізований
(традиційний) і формалізований (контент-аналіз).
Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, розумінні, осмисленні й
інтерпретації змісту документів у відповідності з метою дослідження.
Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз - аналіз змісту)
розрахований на витяг соціологічних інформацій з великих масивів
документальних джерел, недоступних традиційному інтуїтивному аналізу. Він
заснований на виявленні певних кількісних статистичних характеристик текстів
(або повідомлень). При цьому передбачається, що кількісні характеристики
змісту документів відбивають деякі суттєві риси досліджуваних соціальних
явищ і процесів.
Формалізований аналіз документів заснований на стандартизації процедур
пошуку, визначення у змісті документа одиниць рахунку, якими можуть бути
окремі слова (терміни, лексичні одиниці, власні назви тощо), судження,
виражені у вигляді речень, абзаців, фрагментів текстів тощо, а також різні види
публікацій (за жанром, типу авторів, тем і тощо). Одиниці рахунку
визначаються залежно від цілей дослідження.
Процедура дослідження, заснованого на техніці контент-аналізу,
складається з 18-ти операцій, детально описаних у спеціальній літературі, тому
тут ми на їх описі зупинятися не будемо.
При обробці й аналізі даних, отриманих методом опитування, широко
застосовуються методи ранжирування, шкалювання, кореляції тощо. Так,
ранжування - це процедура встановлення відносної значимості (переваги)
досліджуваних об'єктів на основі їх упорядкування. Ранг - це показник, що
характеризує порядкове місце оцінюваного об'єкта в групі, та інших об'єктів,
що мають суттєві для діагностики властивості. Для кожного об'єкта
обчислюють суму рангів, отриману від усіх експертів, потім упорядковують цю
суму. Ранг 1 присвоюють об'єкту, що отримав найменшу суму, найнижчий ранг
- об'єкту з найвищою сумою. Ранжування доповнюється, як правило, іншими
методами експертних оцінок.
Варто пам’ятати, що оброблені та стандартизовані результати
діагностичного обстеження подаються в тексті роботи у вигляді таблиць,
діаграм, графіків, схем і обов’язково підкріплюються словесним описанням і
якісним аналізом отриманих даних, що є невід’ємною частиною психолого-
педагогічного дослідження і становить неабияку наукову цінність.
Завершується емпіричне дослідження формуванням висновків,
пропозицій і рекомендацій. Висновки, пропозиції та рекомендації мають носити
конкретний, реалістичний характер, мати необхідне обґрунтування в матеріалах
дослідження, підтверджуватися документальними і статистичними даними.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних

досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
2. Кушнір В.А. Системне моделювання процесу вимірювання в педагогічних
дослідженнях // Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С. 35-43.
3. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
4. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: теория и методика
/ Н.И. Монахов. - М.: Педагогика, 1995 - 144 с.
5. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.:
Нар. образование, 1987. - 223 о.
6. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований. –
М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
7. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
 Тема 9

Принципи обробки й узагальнення експериментальних даних

ПЛАН:

1. Значення вимірювання в науково-педагогічних

дослідженнях.
2. Методичні критерії якості вимірювання в науково-
педагогічних дослідженнях.
3. Поняття квантифікації, ранжування та
шкалювання.
4. Спеціальні вимірювальні шкали: шкала Осгуда,
шкала Богардуса, шкала Лейкерта.

1. Значення вимірювання в науково-

педагогічних дослідженнях
Основними критеріями ефективності науково-педагогічного дослідження
є одержання нового наукового результату, поповнення теоретичних знань, які
сприяють процесу виховання, навчання і розвитку вихованців.
Дієвість конкретних педагогічних і методичних досліджень
характеризується не тільки новизною і теоретичною значимістю одержаних
результатів, а й ступенем їх впливу на ефективність і якість вирішення
конкретних навчально-виховних завдань. Тому до результатів науково-
педагогічних досліджень ставляться такі вимоги:
 суспільна актуальність;
 наукова новизна;
 теоретична і практична значущість;
 наукова об'єктивність і достовірність;
 доступність висновків і рекомендацій для використання їх в інших
конкретних наукових дослідженнях або в практичній діяльності;
 показ міри, меж і умов ефективного застосування.
Тому важливим аспектом науково-дослідної роботи є вимірювання даних,
отриманих у результаті педагогічного експерименту.
Вимір — це приписування чисел показникам у відповідності з певними
правилами (наприклад, коефіцієнт інтелектуальності IQ).
Розглянемо деякі вимірні шкали:
 Виміри в шкалі найменувань (номінальні виміри): згруповуючи об'єкти в
класи, кожному з них присвоюється якась цифра. Психологи часто
кодують "стать", позначаючи особу жіночої статі нулем, а чоловічої —
одиницею. При цьому використовується виключно та особливість чисел,
що 0 відрізняється від 1 і якщо предмет А має 0, а предмет Б — 1, то А і Б
 відрізняються по відношенню до вимірюваної якості. Але це не означає,
що у Б міститься більше якості, ніж у А;
 Порядок виміру. Мається на увазі, що у вимірюваних предметах різна
кількість якості. В даному випадку використовують якість
"впорядкованих" чисел і вони приписуються предметам таким чином, що
коли число, приписане А, більше числа, приписаного Б, то це значить, що
в А міститься більше даної якості, ніж у Б;
 Інтервальні виміри — це таке присвоєння чисел предметам, коли рівні
різниці чисел відповідають рівним різницям значення вимірювальної
ознаки або якості предмета (час між 1940 і 1945 рр. дорівнює часові між
1980 і 1985 рр.);
 Вимір відношень відрізняється від інтервального тільки тим, що нульова
точка не довільна, а вказує на повну відсутність вимірюваної якості. Ріст і
вага є прикладом цього виду шкали.
Тепер розглянемо деякі змінні та їх вимірювання.
Змінними є характеристики людей або речей, наприклад, вага, вік,
швидкість читання, кількість дітей. Деякі з цих змінних є неперервними, тобто
виміри їх можуть мати будь-яке значення в певній галузі (такими є вага, вік, час
реагування). Інші змінні є дискретними, тобто виміри можуть давати тільки
окремі значення (наприклад, кількість дітей).
При обчисленні досліджуваних показників слід усвідомлювати, що різні
якості особистості можна оцінити:
 "5" —якість проявляється дуже сильно і постійно.
 "4" —якість проявляється сильно і часто.
 "3" — важко визначити (прояви і непрояви однакові).
 "2" —якість проявляється слабо і рідко.
 " 1" — якість проявляється дуже слабо або взагалі не проявляється.
Такий спосіб вимірювання зазвичай використовують при обробці анкет і
деяких тестових методик. Однак, він не є єдиним і часто не дає потрібних
дослідникові результатів.

2. Методичні критерії якості вимірювання в

науково-педагогічних дослідженнях
Дослідження у галузі корекційної педагогіки – це процес і результат
наукової діяльності, спрямованої на отримання нових знань про закономірності
освіти, виховання неповносправних дітей, а також структуру і механізм, зміст,
принципи і технології цих процесів. Воно покликане пояснювати і передбачати
педагогічні факти і явища.

Педагогічні дослідження за їх спрямованістю можна розділити на

фундаментальні, прикладні, або методичні.
 Фундаментальні дослідження своїм результатом мають узагальнюючі
концепції, які підводять підсумки теоретичних і практичних систем на
прогностичній основі. Прикладні, або методичні дослідження — це роботи,
спрямовані на поглиблене вивчення окремих аспектів педагогічного процесу,
розкриття закономірностей педагогічної практики; розкриття конкретних
науково-практичних рекомендацій, що ґрунтуються на вже відомих
теоретичних положеннях.

Будь-яке педагогічне дослідження передбачає визначення загально

прийнятих методологічних параметрів: проблеми, теми, об'єкту, предмету,
мети, завдань, гіпотези дослідження.

Основними критеріями якості педагогічного дослідження є критерії

актуальності, новизни, теоретичної і практичної значимості.

Тому програма якісного педагогічного дослідження, як правило, має два

розділи: методологічний і процедурний. Перший містить обґрунтування
актуальності теми, проблеми, визначення об'єкта, предмета, мети і завдань,
формулювання основних понять (категоріального апарату), попередній
системний аналіз об'єкту дослідження і висунення робочої гіпотези. У другому
розділі розкривається стратегічний план дослідження, а також основні
процедури збору і аналізу первинних даних.

Студентам корекційної освіти в науково-дослідній роботі необхідно

звертати увагу на чіткість формулювань у визначенні теми, проблеми, мети,
завдань, предмету, об’єкту, гіпотези дослідження, його категоріального апарату
та критеріїв і показників вимірювання результатів експериментальних даних.

3. Поняття квантифікації, ранжування та

шкалювання
У ході науково-педагогічних досліджень використовують систему
відповідних методів.
Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в
сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з
метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання
з метою практичного використання.
У вітчизняній педагогічній науці розглядають метод і як певний
систематизований комплекс прийомів, які застосовують дослідники для
досягнення мети і завдань дослідження, план, яким вони керуються під час
організації наукової роботи і її окремих етапів (С.У.Гончаренко). Нерідко
розглядають їх також як сукупність прийомів практичного або теоретичного
освоєння педагогічної дійсності, спрямованих на розв'язання конкретних
навчально-виховних завдань. Доволі часто метод трактується і як конкретний
спосіб вивчення педагогічної дійсності, інтелектуальна схема, використовувана
дослідником для пояснення логіки дослідження, послідовності та зв'язку між
його окремими етапами.
У педагогічних дослідженнях застосовують в основному комплекс
загальнонаукових методів. Педагогіка у цьому випадку виконує системотвірну
функцію, інтегруючи знання з різних наук з урахуванням власної специфіки, з
метою отримання різнобічних відомостей про розвиток навчання або виховання
певного об'єкта педагогічного впливу.
Найчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи:
педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення
шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-
педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи
(анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії),
математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод
вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння,
висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу).
Більшість із цих методів ми вже розглядали на попередніх лекціях, тож
зупинимося на деяких методах обробки й узагальнення експериментальних
даних.
Метод узагальнення незалежних характеристик був розроблений
К.К.Платановим. Суть його зводиться до порівняння інформації щодо учня, яка
надійшла з різних джерел: від батьків, учителів, ровесників, сусідів тощо.
Різновидом цього методу є "педагогічний консиліум" Ю.Кубанського.
Такий консиліум передбачає колективне обговорення компетентними
сторонами вихованості чи навченості конкретного учня.
Метод реєстрування - виявлення певної якості в явищах та її кількості
(наприклад, кількості пропущених уроків учнем).
Метод ранжування - розміщення даних на основі спадання чи зростання
відповідних показників, що дає можливість визначити місце будь-якої
складової в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів класу залежно від
рівня їхньої фізичної підготовки).
Статистичні методи використовуються для опрацювання
експериментальних даних з метою обґрунтування висновків, що випливають з
експерименту. Ці методи переважно представлені:
1. теорією статистичного висновку (передбачення результатів на
основі даних обстежених вибірок);
2. описовою статистикою (табулювання, графічний вираз і кількісне
оцінювання даних);
3. теорією планування експериментів (виявлення та перевірка
причинних зв'язків між змінними).
Статистичні методи пов'язані з визначенням середніх арифметичних
величин, медіани (показника середнього ряду; наприклад, серед п'ятнадцяти
учнів, які розташовані згідно з рангом їхніх оцінок, медіаною буде оцінка
результатів восьмого учня за списком), підрахунку ступеня розсіювання біля
цих величин, тобто дисперсії, середнього квадратичного відхилення,
коефіцієнта варіації.
Важливою формою відображення логіко-математичних залежностей є
оформлення результатів дослідження у вигляді графіків, діаграм і таблиць.
У ході збору та обробки даних експериментального дослідження часто виникає
питання про вимірювання педагогічних характеристик, що не мають числового
вираження (думки, оцінки, судження тощо). Щоб вирішити цю проблему,
застосовується процедура квантифікації, тобто доповнення якісними ознаками
кількісної визначеності.

Для того щоб виміряти соціальну властивість, необхідно знайти "індикатор"

виміру – зовнішню ознаку його вияву. В якості індикаторів можуть виступати і
варіанти відповідей на запитання, а інструментом вимірювання є шкала.

Під час розробки шкали спочатку визначається її континуум (тривалість) від

найбільш сильного варіанту ознаки (вияву соціальної властивості) до найбільш
слабкого. Потім шкала градуюється, тобто дробиться на певні частини:
"повністю задоволений" - "задоволений" - "скоріше задоволений, ніж не
задоволений" - "скоріше не задоволений, ніж задоволений" - "не задоволений" -
"абсолютно не задоволений".

Зазвичай застосовуються такі типи шкал:

Номінальна (неупорядкована) шкала найменувань являє собою перелік
характеристик об'єкта чи явища. Вона дозволяє здійснити угруповання
характеристик за різними ознаками. З її допомогою можна знайти частоти
розподілу ознак, визначити моду або модальну величину (виявити групу
найбільшої чисельності за якоюсь ознакою), розрахувати коефіцієнти
спряженості за двома ознаками (стать - причина звільнення).

Рангова шкала (шкала порядку) впорядковує прояв властивостей від більшого

до меншого або, навпаки, від меншого до більшого. Так, якщо ми вибудуємо
мотиви звільнень працівників за власним бажанням у порядку від мотивів
більшої значимості до мотивів меншої значущості, то також отримаємо рангову
шкалу. Рангова шкала дозволяє визначити рангову кореляцію - зв'язок у двох
рядах ознак, дисперсію ознаки, середньозважені величини, індекси.

Інтервальна (метрична) шкала утворюється на основі рангової шляхом

присвоєння балів її розподілам.
За формою шкали можуть бути: вербальні (словесні твердження); числові
(бали); графічні: На графічній шкалі респондент мусить зазначити місце,
відповідне ступеню вияву ознаки (у нашому випадку - ступінь згоди); змішані.

При конструюванні шкали використовуються різні методи.

1. Метод прямого вимірювання - оцінка якості проводиться респондентом

шляхом вибору відповіді із серії пропонованих, яким приписується
числове значення. Іноді для цих цілей використовується графічна шкала,
де крайні значення позначені, припустимо, 5 і 1, середина - 3; або крайні
значення - від +1 до -1, середина-0.
2. Метод ранжирування. Упорядкувавши об'єкти за ступенем вираженості
аналізованої ознаки, приписуємо їм числову оцінку за місцем в даному
ранжируваному ряду.
3. Метод попарних порівнянь. Об'єкти порівняння ранжуються залежно від
кількості виборів, отриманих у ході всіх порівнянь.
4. Метод рівних інтервалів. Опитуваним, частіше експертам, видається
заздалегідь складений список суджень з тим, щоб розташувати їх у
фіксоване число (зазвичай 7-11) категорій за значимістю. При цьому
експерти повинні вважати, що інтервали, тобто відмінності одного
судження від іншого, рівні. Порядковий номер категорії присвоюється
судженню в якості рангу.

5. Спеціальні вимірювальні шкали: шкала Осгуда, шкала Богардуса,

шкала Лейкерта.

Сутність і основне призначення всіх спеціальних вимірювальних шкал, а

також цілі їх розробки виходять з необхідності підвищення валідності
вимірюваної якісної інформації. Дійсно, якщо звернутися до ситуації з
визначеннями "добре" або "ще краще" сприйняття людини людиною, то стає
очевидною необхідність знайти якщо і не цілком числові індикатори цих
позицій (які дозволяють здійснювати математичні операції), то хоча б такі, що
дозволять чітко розрізняти ці позиції на шкалах порядку або найменувань.

Шкала семантичного диференціалу Осгуда. Ця методика була

запропонована Ч. Осгудом у 1952 р. і замислена як спосіб кількісного і якісного
вимірювання значень слів (і відповідних їм понять, шкалованих ознак) за
допомогою двополюсних шкал, що задаються парами антонімічних
прикметників. При цьому на кожній шкалі передбачено сім поділок, що
відображають ступінь інтенсивності відповідної якості.
 Шкала Богардуса - це різновид кумулятивної шкали, призначеної для
визначення співвідносних позицій різноманітних явищ, процесів тощо.
Створена в 1925 р. (одна з найстаріших шкал) і названа "шкалою соціальної
дистанцій, оскільки спочатку призначалася для "вимірювання" ставлення
населення до представників різних рас і націй. Відповідаючи на поставлені
питання, пов'язані зі ставленням до представників різних національних і
расових груп, опитуваний повинен був самостійно встановити ту "соціальну
дистанцію", яку він хотів би мати між собою і представником відповідної
групи.

Шкала Богардуса – різновид порядкової рангової шкали (тобто всі позиції

шкали упорядковані за певною ознакою: від найбільш значущої до найменш
значущої). Специфіка даної шкали в тому, що респондент, відповідаючи
стверджувально на позицію, яка характеризує більш інтенсивний прояв ознаки
(наприклад "З"), тим самим сприятливо ставиться і до позицій, де прояв такої
ознаки менш інтенсивний (наприклад, позиції "4", "5" тощо). Загальний бал
ставлення респондента підраховується шляхом додавання значень ознак, за
якими одержано сприятливі відповіді, і ділення їх на суму цих ознак.

Шкала Лайкерта. Ця шкала призначена для зіставлення оцінок ряду

упорядкованих номінальних шкал, тобто таких, де є лише загальні відмінності
між пунктами, частково упорядкованими як позитивні і негативні. Ми не
можемо в цьому випадку стверджувати, що одна з оцінюваних ознак важливіша
за іншу. Тут ми можемо здійснити підсумовування показників за різними
шкалами з тим, щоб потім одержати усереднену оцінку ставлення до якогось
товару. У результаті подібні оцінки щодо різних покупців або груп споживачів
можна порівнювати.

Тож, бачимо, що корекційний педагог має широкий вибір методів

обчислення результатів експериментального дослідження, однак не слід
забувати про наукову доцільність і правила використання кожного зі
застосованих методів обробки інформації.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи

студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури. – К.: Цент навчальної літератури, 2005. – 396 с.
3. Кушнір В.А. Системне моделювання процесу вимірювання в педагогічних
дослідженнях // Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С. 35-43.
4. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
5. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: теория и методика
/ Н.И. Монахов. - М.: Педагогика, 1995 - 144 с.
6. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований. –
М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
7. Рудницький О. П. Болгарський А.Г., Свистєльникова Т.Ю. Основи
педагогічних досліджень. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 143 с.
8. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
 Тема 10.

Написання творчого звіту як складова науково-педагогічного дослідження

ПЛАН:

1. Види творчих звітів. Їх місце та значення в

дослідницькій роботі науково-педагогічного
характеру.
2. Структурна будова творчого звіту. Алгоритм його
написання.
3. Вимоги до текстового оформлення творчого звіту в
різних видах науково-педагогічних досліджень.
4. Правила оформлення посилань на літературні
джерела в усних і письмових творчих звітах.

1. Види творчих звітів. Їх місце та значення в

дослідницькій роботі науково-педагогічного
характеру
У корекційній освіті Творчі звіти є формою підведення підсумків
навчально-виховної та науково-методичної роботи викладачів, практичної,
науково-дослідної роботи студентів за певний період часу.
Метою проведення творчих звітів є аналіз результатів педагогічної,
науково-дослідної, профорієнтаційної діяльності викладачів, самостійної
пошукової, науково-дослідної, творчої роботи студентів і визначення
подальших перспектив і напрямків професійної діяльності.
Завданнями творчих звітів у корекційній освіті є:
 Систематизація проведеної науково-дослідної, навчально-виховної,
профорієнтаційної, волонтерської тощо роботи;
 сприяння творчим педагогічним пошукам;
 удосконалення фахової майстерності;
 поширення педагогічного досвіду, здобутого в процесі проходження
педагогічної практики, проведення науково-педагогічного дослідження,
наукового стажування тощо;
 оновлення науково-методичного забезпечення навчально-виховного
процесу;
 інноваційна діяльність кожного викладача та студента;
 виконання Комплексної програми підвищення якості знань студентів,
програми ліквідації прогалин у знаннях;
  висвітлення результатів науково-дослідницької роботи викладачів і
студентів;
 робота з обдарованими студентами;
 впровадження інформаційних технологій;
 видавнича робота;
 моніторинг науково-методичної роботи кафедри.
Як бачимо, творчі звіти систематично виконують і викладачі, і студенти
корекційної освіти, що сприяє системній організації науково-методичної,
навчально-виховної, профорієнтаційної роботи науково-викладацького складу
кафедри та студентів.
Творчі звіти викладачів і студентів корекційної освіти можуть
проводитись у таких формах:
 науково-методичні збори;
 семінар-практикум;
 конференція;
 презентація;
 методично-науковий ринг;
 круглий стіл;
 усний журнал;
 аукціон педагогічних ідей;
 «мозкова атака»;
 ділова гра;
 свято.
Творчі звіти, як правило, проводяться в кінці навчального року і
вміщують перелік усіх видів творчої, науково-дослідної роботи, виконаної за
звітний період (академічний рік). Проте у багатьох випадках студентам
необхідно писати звіти по закінченні вивчення якоїсь дисципліни, в кінці
проходження виробничої практики, за результатами індивідуальної чи групової
самостійної роботи з певного предмету.
Варто пам’ятати, що творчий звіт є обов’язковою частиною науково-
дослідної роботи викладача та студента і мусить буди оформленим письмово,
адже являє собою офіційний документ.

2. Структурна будова творчого звіту. Алгоритм

його написання
Саме поняття «творчий звіт» передбачає відсутність визначеної
структури, чітких формальних обмежень, але, як і будь-який офіційний
документ, він мусить мати певні обов’язкові елементи. До них належать:
1. назва («Звіт про …»);
2. прізвище, ім’я, по батькові автора;
3. його посада (група, курс, факультет), назва навчального закладу;
4. термін звітного періоду (« з … до …»)»
 5. текст звіту, включно з таблицями, діаграмами, схемами, малюнками,
фотографіями та іншими матеріалами. Текст має такі частини: вступ
(вказують коло завдань, поставлених перед особою за звітний період);
основна частина (опис і аналіз виконаної роботи); висновки (пропозиції,
зауваження, плани на майбутнє);
6. дата й особистий підпис автора звіту (печать установи).
Творчий звіт надає його автору широкий діапазон для фантазій і реалізації
своїх сміливих творчих задумів. Творчий звіт припускає, що чим він
оригінальніший, тим з більшою ймовірністю він запам'ятається викладачу.
Однак у творчих пошуках при написанні звітів слід, усе ж таки, дотримуватися
стриманості, властивої науковому стилю викладу інформації.
Писати творчий звіт найкраще, підкоряючись своїм почуттям і бажанням.
Якщо ви пишете суто діловий звіт, наводячи статистичні дані, аналізуючи і
порівнюючи показники різних років, то, звичайно, в цьому випадку слід
дотримуватись офіційного тону письма, вдаючись до складної термінології і
схематичним малюнкам. Головна ж відмінність творчого звіту в тому, що тут
ви не закриті рамками строгих правил ділової звітності. Ви можете
імпровізувати, знайти свою «родзинку» і писати звіт так, як ніхто до вас не
писав і не напише. Наприклад, після проходження практики вам куратор може
дати завдання написати творчий звіт про її проходження. Описуючи в ньому
організаційну структуру навчальної установи, можна не тільки застосувати
стандартну схему управління (директор, керівники, співробітники), але і
доповнити її фотографіями людей, які обіймають ці посади. Також, у звіті про
проходження практики бажано надавати фотографії, зроблені на заняттях,
прогулянках, святкових ранках тощо. Вони не тільки підтверджують фізичну
присутність студента в навчальному закладі, але й унаочнюють проведену ним
роботу та слугують гарним підкріпленням звітної документації.
Чудово виглядає творчий звіт із схематичними малюнками автора.
Наприклад, ви можете не тільки описати базу практики, а й схематично
зобразити її структуру, щоб керівник усвідомив глибину та серйозність вашого
ставлення до проходження практики.
Зазвичай у стандартних звітах прийнята чорно-біла гама кольорів, тобто
на білому аркуші чорним кольором шрифту друкується текст. У творчому звіті
вам слід виявити більшу різноманітність у кольорах. Кожен розділ звіту можна
виділити іншим кольором і нижче описати, чому даний розділ звіту
асоціюється саме з цим кольором.
Не менш оригінальним буде звіт, що включає елементи орігамі.
Наприклад, до титульного аркушу звіту прикріпіть фігурку, складену з паперу
(квітка, пташка, книга, ручка, чоловічок тощо.). Ця фігура буде символізувати
той напрямок діяльності, якому було присвячено вашу практику.
Не бійтеся експериментів, адже вам дали завдання написати не
канцелярський звіт, а творчий, а значить, чим цікавіше він буде для сприйняття,
тим більш високу оцінку ви зможете отримати.
 3. Вимоги до текстового оформлення творчого
звіту в різних видах науково-педагогічних
досліджень
Звіт мусить мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі,
обґрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань.
Великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій
заголовок (наприклад, навчально' методична діяльність, науково-дослідна
діяльність, організаційно-виховна робота). Структурні елементи звіту
виділяють абзацами та шрифтом.
Звіти про виконання одноразових завдань і доручень не затверджуються й
адресуються керівникові, від якого отримано завдання. Текст такого звіту
починають словами: Відповідно до Вашого доручення від..., За Вашим
завданням...).
Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у
зовнішніх звітах, яких студенти корекційної освіти майже ніколи не пишуть.
Обсяг творчого звіту може варіюватись, але, як правило, він не перевищує
5-ти сторінок друкованого тексту. Якщо обсяг звіту переважає дві сторінки,
його комплектують титульним аркушем і планом звіту, роздрукованих на
окремих сторінках.
Варто пам’ятати, що творчий звіт є звітним документом, а значить, усе,
що написано в ньому, мусить бути правдивим і достовірним. Логічно
структурований і грамотно оформлений звіт є обов’язковим компонентом
науково-дослідної роботи студентів будь-якої спеціальності і може додати ваги
та авторитету його автору, і, навпаки, недбало та безграмотно написаний звіт
створить у керівника та інших викладачів погане враження про роботу студента
та рівень його наукової підготовки.

5. Правила оформлення посилань на літературні джерела в

усних і письмових творчих звітах
У творчих звітах дуже рідко зустрічаються посилання на літературні
джерела, адже в них зазвичай йдеться про результати виконаної здобувачем
роботи. Однак деякі, особливо сумлінні, студенти та науковці вміщують у свої
звіти крилаті вислови видатних учених, розміщують епіграфи до кожного
розділу звіту, посилаються на думки авторитетних науковців своєї галузі. Це
робить звіт дійсно творчим, позбавляє його офіційності, «сухості» викладу,
водночас створюючи в читача позитивне враження про виконавця як про
різнобічно розвиненого, високо освіченого фахівця.
При цитуванні у звіті літературних джерел слід дотримуватися таких
правил:
 цитати мають бути точними;
 не можна перекручувати основний сенс поглядів автора;
 використання цитат має бути оптимальним, тобто визначатися потребами
розробки теми звіту;
 необхідно точно зазначати джерело цитування;
  цитати мають органічно «вписуватись» у контекст звіту.
Поряд із прямим цитуванням у звітах також використовують переказ
тексту першоджерела. У такому разі текст переказу старанно звіряють з
першоджерелом.
Неетично наводити конкретні докази правильності тих чи інших поглядів
основоположників наукової думки, класиків конкретної галузі науки, оскільки
істинність їх наукових ідей уже доведено всією історією науки. У звіті можуть
бути використані висловлювання тих чи інших засновників наукової школи як
вихідні положення. Можна зазначити, у зв'язку з чим у наші дні ті чи інші
положення, думки класиків науки стали особливо актуальними або набули
іншого, більш важливого значення. Якщо здобувач не згоден з позиціями
попередників, то треба не тільки критикувати, а й давати обґрунтовані докази
неправильності підходів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи

студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-
педагогического исследования / В.И. Загвязинский, Р. Атаханов. — М.:
Издательский центр «Академия», 2003.-208 с.
3. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования /
Н. В. Кузьмина. Учеб. пособ. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
4. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
5. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
6. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник для студ. Вищ. Навч.
закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 Тема 11

Способи оприлюднення результатів науково-педагогічних досліджень

ПЛАН:

1. Види і типи презентацій у науково-педагогічній

діяльності.
2. Стандарти оформлення наукових публікацій.
3. Вимоги до проведення усної презентації наукового
дослідження.
4. Правила оформлення ілюстративного і
роздаткового матеріалу та наочності.

1. Види і типи презентацій у науково-

педагогічній діяльності
Для майбутнього фахівця, науковця дуже важливим є володіння
методологією підготовки наукової публікації. Написання реферату, наукової
статті, тез доповідей на конференції повинно відповідати вимогам жанру
публікації і відповідно сприйматись читачами і слухачами. Це висуває певні
вимоги до логіки побудови їх, форми, стилю і мови.
Наукова публікація - це доведення інформації до громадськості за
допомогою преси, радіомовлення, телебачення; розміщення в різних виданнях
(газетах, книгах, підручниках).
Головні функції наукових публікацій:
 оприлюднення результатів наукової роботи;
 сприяння встановленню пріоритету автора при аналогічних за змістом
наукових статтях;
 свідчення про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми;
 підтвердження достовірності основних результатів і висновків наукової
роботи, її новизни та наукового рівня, оскільки після виходу в світ
публікація стає об'єктом вивчення й оцінки широкою науковою
громадськістю;
 підтвердження факту апробації та впровадження результатів і висновків
дисертації;
 відображення основного змісту, наукового рівня та новизни дослідження;
 забезпечення первинною науковою інформацією суспільства,
повідомлення про появу нового наукового знання, передача його у
загальне користування.
 Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі
видань. Державний стандарт України. 3017-95 «Видання. Основні види.
Терміни та визначення» визначає видання як документ, який пройшов
редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений шляхом друкування,
тиснення або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення
і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів
щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання.
Науковим вважається видання результатів теоретичних або емпіричних
досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток культури,
історичних документів, літературних текстів. Воно призначене для фахівців
відповідної галузі та наукової роботи.
Наукові видання можуть бути двох груп: науково-дослідні та
джерелознавчі.
До науково-дослідних належать:
 монографія (наукова праця, присвячена дослідженню однієї теми);
 науковий реферат (автореферат) - коротке викладення автором змісту
наукового дослідження, дисертаційної роботи перед поданням її до
захисту;
 інформативний реферат - коротке письмове викладення однієї наукової
праці, що стисло висвітлює її зміст. Він акцентує увагу на нових
повідомленнях;
 тези доповідей, а також матеріали наукової конференції (неперіодичний
збірник підсумків конференції, доповідей, рекомендацій і рішень);
 збірники наукових праць (збірники матеріалів досліджень наукових
статей, виконаних у наукових установах, навчальних закладах).
До другої групи наукових видань належать джерелознавчі видання або
наукові документальні видання, які містять пам'ятки культури та історичні
документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають коментарі, вступи,
статті, допоміжні покажчики тощо.
Серед наукових неперіодичних видань можна виділити:
1. книги (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок);
2. брошури (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок).
Статус наукового видання потребує суворого дотримання вимог
видавничого оформлення та способу подання наукової інформації.

2. Стандарти оформлення наукових публікацій

Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні
або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою
дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал
надбанням фахівців.
Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно
до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді
пам'ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5-0,7 авт.арк., що
дорівнює приблизно 10-12-ти сторінкам комп’ютерного набору).
 Рукопис статті мусить мати повну назву роботи прізвище та ініціали
автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру:
 вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв'язок з
найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для
розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);
 основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких
спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким
присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);
формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна
ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про
проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага
на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій,
закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо
вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та
огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);
виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній
висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження,
особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту.
Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію
основних висновків тощо (5-6 сторінок).
висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст
висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна
значущість та перспективи (1/3 сторінки).
При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:

- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора;

за необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п'яти слів);
ініціали ставлять перед прізвищем;
слід уникати стилю наукового звіту;
 недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись
розповідними реченнями;
 не треба перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших
думок, положень, вимог;
 прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку:
«спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно»,
«далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою»,
«заданими», «між іншим», «в зв'язку з тим», «на відміну», «поряд з цим»,
тощо.
 цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити
посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);
  усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг
присвячується викладу власних думок автора;
 стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та
додається список використаних джерел.
Рукопис статті підписується автором і подається до редакції у паперовому
чи електронному форматі. Якщо рукопис подають у роздрукованому вигляді,
автор ставить на ньому особистий підпис. У науковій статті до фахових видань
також дається анотація (резюме) українською, російською й англійською
мовами та коротка довідка про автора. Вони є свідченням апробації науково-
дослідної роботи.
Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, по-
ложення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.
Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду,
симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних
аспектів наукової доповіді.
Обсяг тез може складати 3-5 сторінок тексту, надрукованого через 1,5
інтервал.
Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування - доказ -аргумент -
результат - перспектива.
Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформлюють згідно з
вимогами:
 у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та
доповнюють короткими відомостями про нього;
 назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку,
положення (2-5 слів);
 виклад основного змісту (актуальність проблеми, стан
розробки проблеми в науці і практиці, основна ідея, положення,
висновки дослідження, основні результати та їх практичне значення);

Список використаної літератури.

У тезах зазвичай не використовують прямих цитат, таблиць, схем тощо.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має
самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.
Готуючи тези доповіді, варто пам’ятати, що вони є лише першим
наближенням до проблеми, детальніший розгляд якої буде подано в науковій
статті чи іншій, більш об’ємній, публікації.

3. Вимоги до проведення усної презентації наукового

дослідження
Найпершою і найважливішою запорукою вдалої презентації (доповіді) є
чітке визначення її мети. Якщо ви самі погано уявляєте суть того, про що
говорите, то й ваша аудиторія буде тільки спантеличена такою презентацією.
Після того, як ви визначитесь із метою, слід узяти до уваги обшир ваших
власних знань з пропонованої теми та рівень обізнаності слухачів із предметом.
Також слід зважати на контекст і завдання презентації.
Наприклад:

 Якщо необхідно зробити доповідь на семінарі, ви маєте включити до неї

огляд базових аспектів питання та надати список літератури для
глибшого аналізу.
 Якщо ви презентуєте своє наукове дослідження на конференції, слід
ознайомити аудиторію з його підґрунтям, пояснити методи дослідження,
оголосити отримані результати, не забувши їх прокоментувати, а тільки
потім уже перейти до відповідей на запитання.
 Якщо робите доповідь на своєму факультеті, вам не обов’язково
розглядати історію питання, з іншого боку, може бути корисним
продемонструвати викладачам, що ви читали відповідну літературу.
Також ви можете використати нагоду для групового обговорення ваших
методів дослідження й інтерпретації отриманих результатів.
Тож, важливо чітко уявляти собі мету презентації, щоб зуміти
організувати зміст у відповідності до її контексту.
Академічна презентація – це не пообідня балачка з товаришем: її головне
завдання – не розважити, а надати інформацію. Тому надзвичайно важливо,
щоб ця інформація була зрозумілою. Існують такі способи організації
структури презентації:
 У хронологічній послідовності,
 Від головного до другорядного,
 Від загального до конкретного чи
 Порівняння однієї точки зору з іншою.
Використання цих звичних структур викладу інформації допоможе
слухачам краще сприймати вашу презентацію.
Та гарно спланувати структуру презентації ще не достатньо для її
успішного проведення. Безпосередньо під час доповіді ви мусите ознайомити
аудиторію зі структурою своєї презентації. Пам’ятайте, що слухачі не знають
про наявність у вас плану чи структури презентації, якщо ви самі про це не
повідомите. Ви мусите допомагати аудиторії зорієнтуватися в усній інформації.
Для цього зазвичай використовують так звані „покажчики” чи мовні сигнали.
Використання „сигналів” надає вам переваги в організації цілої
презентації чи кожної наступної секції.
Мовними сигналами називають слова та фрази, що допомагають слухачам
зрозуміти, на якій стадії презентації вони перебувають, про що вони щойно
почули та куди ви їх поведете далі. Найважливішими мовними сигналами є ті,
що стосуються теми доповіді чи сигналізують початок і кінець кожної секції,
новий елемент у переліку, протилежну думку, приклад або щось надзвичайно
важливе.
Для проведення успішної презентації слід зробити такі кроки:
1. чітко уявляти собі мету презентації;
2. дібрати зміст, що відповідатиме цій меті;
 3. Потім, організувати зміст промови у чіткій логічній послідовності;
4. використовувати мовні сигнали” та сигнали для того, щоб
слухачам було легше сприйняти зміст промови.
Дотримання цих вимог допоможе вам зробити наукову презентацію
ефективною, цікавою та легкою для сприйняття як інших студентів, так і
викладачів і ширшого академічного кола.

4. Правила оформлення ілюстративного і роздаткового

матеріалу та наочності
Наочністю називають усе, що може бачити аудиторія і що допомагає їй
полегшити сприйняття усної інформації, усе, що привертає увагу та підтримує
зацікавлення слухачів у вашій презентації.
Для деяких презентацій є корисною демонстрація великої моделі, що
відповідає обговорюваній темі (наприклад, модель скелета людини на семінарі
з анатомії чи модель моста на занятті з мостобудування). В інших випадках,
якщо на презентації присутня невелика кількість людей, слухачам можна
передати об’єкти, що ілюструють сказане (наприклад, фрагменти каміння на
презентації з геології чи екстракти трав на семінарі з аромотерапії). Наочність
такого роду зазвичай робить тему яскравішою та більш цікавою. Але далеко не
кожну тему можна унаочнити в такий спосіб, і часто завелика кількість
слухачів унеможливлює подібні демонстрації.
Найбільш розповсюдженими видами наочності, що їх найчастіше
використовують під час презентацій на семінарах є графіки, таблиці, діаграми,
схеми, тексти чи фотографії, спроектовані на екран.
Аби наочність була ефективною, необхідно пам’ятати, що, наочність має
бути наочною.
Якщо можливо, намагайтеся використовувати картинки, таблиці, графіки
та діаграми, а не тексти. Не переобтяжуйте таблиці та графіки великою
кількістю рядків або ліній. Упевніться в тому, що вашу наочність буде видно
усім присутнім, де б вони не сиділи.
Якщо вам доводиться використовувати текст, організуйте його в короткі
переліки з невеликою кількістю слів у кожному. Текст має бути надрукованим
чітким і великим шрифтом, аби його було видно слухачам, які сидять у задніх
рядах.
Слайд має бути гарно спроектованим і мусить мати привабливий вигляд,
але без зайвого декору, що відволікатиме увагу аудиторії.
Наочність має унаочнювати матеріал:
Слайд має ілюструвати ключові моменти промови. Ви робитимете
коментарі, але найважливіші пункти аудиторії буде видно, і слухачам буде
легше слідкувати за тим, що ви кажете. Те саме стосується і таблиць. Вони
суттєво не відрізняються від тих, які вміщують у друкованих статтях. Таблиця у
статті завжди містить повний набір даних, а в тексті, яким вона
супроводжується, пояснено значення та важливість окремих відомостей. Але
для презентації використовують значно простіші таблиці, що містять лише
найважливіші дані, а промовець пояснює їх впродовж презентації.
По завершенні розповіді про вміст слайда приберіть його. Не тримайте
слайд на екрані, розповідаючи про щось інше, це відволікає увагу слухачів і
заважає нормальному сприйманню презентації. Перейшовши до наступного
пункту своєї доповіді, замініть уже непотрібний слайд іншим.
Під час презентації необхідно буде звертати увагу присутніх на засоби
наочності. Ще раз наголосимо на тому, що ці мовні сигнали мають бути
простими та природними. Найчастіше використовують слова: «Тут…»,
«Це…», «Зверніть увагу!».
Незалежно від того, чим ви послуговуєтесь (дошкою, фліп-чартом,
кодоскопом, слайдоскопом або Powerpoint), найпоширенішими видами
наочності є таблиці, графіки, діаграми та тексти.
Таблиці мусять бути гранично простими, щоб аудиторія одразу їх
зрозуміла й слухала ваші коментарі. Якщо таблиця надто складна, присутні
намагатимуться в ній розібратися замість того, щоб слухати про що ви
говорите. Використовувані під час презентацій таблиці мають складатися не
більше, ніж із чотирьох стовпчиків і шести рядків. Пам’ятайте, що менше даних
у таблиці, то краще вона сприймається.
Лінійні графіки використовують для демонстрації змін, що відбуваються
протягом часу, і їх також слід робити якомога простішими: з тільки однією,
двома чи трьома лініями. Якщо ваш графік складається більше, ніж з однієї
лінії, кожну лінію слід позначити окремим символом. Не забудьте розташувати
вісь Y горизонтально, а вісь Х– вертикально. У багатьох наукових журналах
графіки надруковано поперек сторінки, але читачі журналу можуть повернути
його необхідним боком, а ваші слухачі не можуть цього зробити з вашою
наочністю.
Гістограми є одним із найефективніших засобів унаочнювання даних.
Вони мають непоганий вплив на зорове сприймання, і більшість слухачів їх
розуміє швидше, ніж таблиці чи лінійні графіки. Їх використовують для
порівняння усіх категорій даних, які тільки можна порівняти. Гістограму можна
розмістити горизонтально чи вертикально, але всі лінійки мусять бути
однаковими завширшки, а відстань між лінійками чи групами лінійок має
дорівнювати половині ширини лінійки. Кожну лінійку слід позначати по-
різному. Окремі складові гістограми можна виділити кольором, заливкою чи
штриховкою.
Сегментні діаграми також є надзвичайно ефективним видом
унаочнювання інформації, хоча сфера їх використання дещо обмежена,
порівняно з гістограмами. Вони демонструють пропорційне співвідношення
частин цілого. Сегменти (частини, чи долі) мають відрізнятись кольором,
заливкою чи штриховкою. Їх також слід позначити горизонтально, розмістивши
під або поруч із діаграмою так звану легенду. Сегменти зазвичай розташовують
у такому порядку: найбільший – зверху посередині, а потім за годинниковою
стрілкою – інші, дедалі менші сегменти. Пам’ятайте, що діаграма мусить
складатися не більше, ніж з шести сегментів, аби її було легко сприймати під
час презентації.
Схеми використовують для демонстрації процесів, лабораторного
приладдя, ієрархічної побудови категорій тощо.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи

студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
3. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
4. Пiдласий І. П. Дiагностика та експертиза педагогiчних проектiв:
Навч. пос. / І. П. Підласий. - К.: Україна, 1998. - 343 с.
5. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
6. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
7. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. Пос. для студ. Вищ. Навч.
закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 РОЗДІЛ ІІ
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ І СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття 1
Види та методи науково-педагогічних досліджень у корекційній освіті
Мета:
Освітня – розширення та поглиблення уміння практично використовувати деякі методи і
прийоми науково-педагогічних досліджень дефектологом;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і навичками ведення
науково-дослідної діяльності, розвиток дисциплінованості, наполегливості, відповідальності,
сумлінності, самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи, розвиток уваги, пам’яті,
мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:

1. Цілі та завдання науково-дослідної роботи в галузі корекційної педагогіки.

2. Класифікація методів і прийомів науково-педагогічного дослідження.
3. Загальнонаукові та спеціальні методи дослідження у корекційній освіті.
4. Особливості методичного забезпечення науково-педагогічних досліджень у
галузі корекційної педагогіки
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки, нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:

10.Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических

исследований: Дидактический аспект / Ю. К. Бабанский. – М.:
Педагогика, 1982. – 152 с.
11.Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
12.Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
13.Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
14.Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 2
 Методика підготовки повідомлень і доповідей

Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок робити наукові повідомлення та
доповіді;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:

1. Мета і зміст різних видів наукових повідомлень.

2. Принципи роботи з підготовки наукового повідомлення психолого-
педагогічної тематики.
3. Види наукових доповідей. Принципи їх підготовки.
4. Планування і підготовка усної доповіді на педагогічну тему.
5. Особливості виголошення доповідей, залежно від цільової групи.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических

исследований: Дидактический аспект / Ю. К. Бабанский. – М.:
Педагогика, 1982. – 152 с.
2. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
4. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
5. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 3
 Аналіз і синтез наукових текстів

Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок аналізувати та синтезувати тексти
наукового характеру;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, критичного та логічного мислення, навичок усного
мовлення.
ПЛАН:

1. Критерії аналізу наукового тексту.

2. Базові аспекти критичного аналізу наукового джерела.
3. Побудова наукового умовиводу.
4. Індуктивний і дедуктивний спосіб ведення наукової аргументації.
5. Вимоги до текстуального оформлення наукової думки.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических

исследований: Дидактический аспект / Ю. К. Бабанский. – М.:
Педагогика, 1982. – 152 с.
2. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: [посібник для студентів вищих навчальних закладів]/
М.І.Соловей, Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192 с.
5. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник для студ. вищ. навч.
закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
6. Щукіна, Г. Педагогіка вищої школи [Текст]: навч. посібник / Галина
Щукіна. – М.: Знання, 1977. – С. 237.
 Практичне заняття 4

Методика написання наукового огляду психолого-педагогічної літератури

Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок написання наукового огляду
психолого-педагогічної літератури, модульний контроль;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:

1. Цілі та завдання наукового огляду психолого-педагогічної літератури.

2. Принципи роботи з підготовки та написання наукового огляду психолого-
педагогічної літератури.
3. Правила структурування наукової інформації.
4. Плагіат і правила цитування наукової літератури.
5. Текстуальне оформлення наукового огляду психолого-педагогічної
літератури.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи

студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Цент навчальної літератури, 2005.
– 396 с.
3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
4. Молібог, А. Питання научної організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
5. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
 6. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г.  Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 5
Методика написання експертного відгуку
Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок написання експертного відгуку;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення наукової документації, розвиток акуратності,
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:

1. Види експертних відгуків залежно від їх призначення.

2. Цілі, завдання та принципи написання експертного відгуку в корекційній
освіті.
3. Структура і зміст експертного відгуку.
4. Текстуальне оформлення експертного відгуку в корекційній освіті.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
3. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
4. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
5. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
Практичне заняття 6

Методика написання наукової рецензії

Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок рецензування наукових праць;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення наукової документації, розвиток акуратності,
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Види наукових рецензій і їх призначення.
2. Принципи рецензування наукових праць.
3. Структура і зміст наукової рецензії.
4. Рецензування наукових статей і доповідей.
5. Способи написання рецензії на реферат і курсову роботу.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи студентів
у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л. Белкіна. – О.:
Знання, 1989. – 165 с.
2. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних досліджень
/ С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук України, 1993. -
№ 3 – С.11-23.
3. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
4. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
5. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 7

Умови формування репрезентативної вибірки

Мета:
 Освітня – формування практичних умінь і навичок підготовки,
проведення й аналізу репрезентативної вибірки з метою забезпечення
валідності експерименту;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Види експериментальних вибірок.
2. Підходи до формування репрезентативної вибірки досліджуваних.
3. Методи формування вибірки в педагогічному експерименті.
4. Особливості добору репрезентативної вибірки в експериментальній роботі з
неповносправними дітьми.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Цент навчальної літератури, 2005.
– 396 с.
3. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
4. Молібог, А. Питання научної організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
5. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
6. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 8
Методика організації та проведення педагогічного спостереження за
дітьми з психофізичними розладами
 Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок спостереження за дітьми з
психофізичними розладами у межах науково-педагогічного дослідження;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідницької діяльності, розвиток
акуратності, дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Мета, завдання, принципи педагогічного спостереження в організації
експериментальної роботи з неповносправними дітьми.
2. Вимоги до педагога, котрий здійснює спостереження за дитиною з
порушеннями психофізичного розвитку.
3. Особливості проведення педагогічного спостереження за неповносправними
дітьми у різних видах діяльності.
4. Фіксація й обробка даних педагогічного спостереження.
5. Основні помилки педагогів у проведенні й аналізі спостереження за
неповносправними дітьми.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, відеозапис
дитячої гри, нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
2. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе / Сост.
Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
3. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.:
Нар. образование, 1987. - 223 о.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т. Ю. Свистєльнікова. – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Спирин Л.Ф. Теория и технология решения педагогических задач / Л. Ф.
Спирин. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. -174 с.
6. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов /
Л. М. Фрідман. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.

Практичне заняття 9
Адаптація тестових методик діагностики різних аспектів психофізичного
розвитку дітей із мовленнєвими порушеннями…
Мета:
 Освітня – формування практичних умінь адаптації діагностичних
методик до потреб і можливостей дітей із порушеннями мовлення;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідницької діяльності, розвиток
акуратності, дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Мета, завдання, принципи адаптації педагогом діагностичних методик у
роботі з неповносправними дітьми.
2. Визначення індивідуальних потреб досліджуваного з особливостями
психофізичного розвитку стосовно проведення психодіагностичного
обстеження.
3. Особливості адаптування формалізованих психодіагностичних методик.
4. Особливості адаптування неформалізованих психодіагностичних методик.
5. Основні помилки педагогів під час адаптації психодіагностичних методик
для дітей з особливими потребами.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
2. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
3. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.:
Нар. образование, 1987. - 223 о.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т. Ю. Свистєльнікова. – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Спирин Л.Ф. Теория и технология решения педагогических задач / Л. Ф.
Спирин. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. -174 с.
6. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов /
Л. М. Фрідман. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.

Практичне заняття 10
Використання методів аналізу педагогічної ситуації для психолого-
педагогічного діагностування
Мета:
Освітня – формування практичних умінь планування й проведення
аналізу педагогічних ситуацій;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідницької діяльності, розвиток
акуратності, дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Поняття про педагогічну ситуацію. Класифікація педагогічних ситуацій.
2. Значення педагогічної ситуації в педагогічному експерименті з дітьми
дошкільного віку.
3. Мета, завдання, принципи, методи аналізу педагогічних ситуацій у ДНЗ.
4. Способи фіксації, обробки й узагальнення результатів педагогічного
спостереження.
5. Основні помилки педагогів під час аналізу педагогічних ситуацій у ДНЗ.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
2. Методика психодиагностики в учебно-воспитательном процессе.
Составители Гришин В.В., Лушин П.В. - М.: ИКА Москва, 1990. - 64 с.
3. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.:
Нар. образование, 1987. - 223 о.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т. Ю. Свистєльнікова. – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Спирин Л.Ф. Теория и технология решения педагогических задач / Л. Ф.
Спирин. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. -174 с.
6. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов /
Л. М. Фрідман. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.

Практичне заняття 11
Методи Кількісного та якісного аналізу експериментальних даних
Мета:
Освітня – формування практичних умінь і навичок комплексного
об’єктивного аналізу експериментальних даних;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Методи кількісного аналізу експериментальних даних.
2. Методи якісного аналізу експериментальних даних.
3. Принципи кількісно-якісної обробки результатів психолого-педагогічного
експерименту.
4. Етичні аспекти аналізу та презентації результатів психолого-педагогічного
експерименту.
5. Методи статистичної обробки експериментальних даних.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Цент навчальної літератури, 2005.
– 396 с.
2. Кушнір В.А. Системне моделювання процесу вимірювання в педагогічних
дослідженнях / В. А. Кушнір // Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С.
35-43.
3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
5. Татарченкова С.С. Педагогическая экспертиза как фактор
совершенствования проф. компетентности учителя: Автореф. дис...
канд. пед. наук: 13.00.01 / С. С. Татаринова. / Инт-т обр-я взрослмх
РАО. - Санкт-Петербург, 1997. - 19с.
6. Ядов В.А. Социологическое исследование. Методология и методы / В. А.
Ядов. - М.: Наука, 1987. – 239 с.

Практичне заняття 12
Перевірка достовірності експериментальних даних
Мета:
Освітня – формування практичних умінь і навичок перевірки валідності
педагогічного дослідження, модульний контроль;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення самостійної науково-дослідної діяльності, розвиток
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Поняття про валідність педагогічного дослідження.
2. Мета, зміст і процедура експертизи педагогічного експерименту.
3. Вимоги до дослідника щодо забезпечення валідності педагогічного
експерименту.
4. Методи статистичної перевірки достовірності результатів педагогічного
експерименту.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
2. Кушнір В.А. Системне моделювання процесу вимірювання в педагогічних
дослідженнях / В. А. Кушнір // Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С.
35-43.
3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
5. Татарченкова С.С. Педагогическая экспертиза как фактор
совершенствования проф. компетентности учителя: Автореф. дис...
канд. пед. наук: 13.00.01 / С. С. Татаринова. / Инт-т обр-я взрослмх
РАО. - Санкт-Петербург, 1997. - 19с.
6. Ядов В.А. Социологическое исследование. Методология и методы / В. А.
Ядов. - М.: Наука, 1987. – 239 с.

Практичне заняття 13
Вимоги до оформлення результатів педагогічного експерименту
Мета:
Освітня – формування практичних умінь і навичок правильного
оформлення експериментальних даних;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками нормами оформлення результатів науково-дослідної діяльності,
розвиток дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення умінь парної та групової роботи, розвиток
уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Види і типи експериментальних даних. Їх функції у науковому дослідженні.
2. Правила побудови й оформлення таблиць.
3. Види діаграм і їх ілюстративні можливості.
4. Правила побудови й оформлення схем і графіків.
5. Вимоги до створення слайдів.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.
 ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
2. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
6. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: посібник для студ. Вищ. Навч. закладів / М.І.Соловей,
Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192 с

Практичне заняття 14
Методика написання творчого звіту корекційного педагога
Мета:
Освітня – формування вмінь і навичок написання творчих звітів,
модульний контроль;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками ведення наукової документації, розвиток акуратності,
дисциплінованості, наполегливості, відповідальності, сумлінності,
самостійності;
Розвивальна – удосконалення навичок парної та групової роботи,
розвиток уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Види та призначення звітів у науково-педагогічній діяльності корекційного
педагога.
2. Принципи підготовки та проведення творчого звіту педагога-дефектолога.
3. Структура, зміст і презентація творчого звіту студента корекційної освіти.
4. Мовно-стильові особливості звіту педагогічного працівника.
5. Зовнішній вигляд, постава, жестикуляція дефектолога під час презентації
творчого звіту.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
 1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Гончаренко С.У. Методологічні характеристики педагогічних
досліджень / С. У. Гончаренко // Вісник Академії педагогічних наук
України, 1993. - № 3 – С.11-23.
3. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
4. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
5. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т. Ю. Свистєльнікова. – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.

Практичне заняття 15
Вимоги до оформлення курсових і дипломних робіт студентів корекційної
освіти
Мета:
Освітня – формування практичних умінь і навичок правильного
оформлення курсових і дипломних робіт;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування вміннями і
навичками нормами оформлення результатів науково-дослідної діяльності,
розвиток акуратності, дисциплінованості, наполегливості, відповідальності,
сумлінності, самостійності;
Розвивальна – удосконалення умінь парної та групової роботи, розвиток
уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Загальні вимоги до текстового оформлення курсової роботи.
2. Загальні вимоги до текстового оформлення дипломної роботи.
3. Правила оформлення таблиць і графіків.
4. Вимоги до оформлення діаграм і схем.
5. Вимоги до змісту й оформлення вступу та висновків.
6. Правила оформлення додатків.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
2. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
 3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А. Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
6. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: посібник для студ. Вищ. Навч. закладів / М.І.Соловей,
Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192 с

Практичне заняття 16
Методика проведення наукової презентації
Мета:
Освітня – формування практичних умінь і навичок самостійної
підготовки й проведення наукової презентації;
Виховна – створення позитивної мотивації до опанування
презентативними вміннями і навичками, розвиток дисциплінованості,
наполегливості, відповідальності, сумлінності, самостійності;
Розвивальна – удосконалення умінь парної та групової роботи, розвиток
уваги, пам’яті, мислення, навичок усного мовлення.
ПЛАН:
1. Складання плану наукової презентації.
2. Добір ілюстративного матеріалу. Створення наочності.
3. Структурування тексту презентації. Хронометраж.
4. Вироблення правильної інтонації, жестів, постави.
5. Зоровий і психологічний контакт з аудиторією.
Обладнання: конспекти лекцій, презентаційні матеріали, роздатки,
нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
2. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
3. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
4. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницкий,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
5. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований /
М. Н. Скаткин. - М.: Педагогика, 1986. -152 с.
6. Соловей М.І. Методологія та технологія науково-педагогічних
досліджень: посібник для студ. Вищ. Навч. Закладів / М.І.Соловей,
Є.С.Спіцин, В.В.Кудіна. – К.: Ленвіт, 2009. – 192
 Методичні рекомендації до практичних занять
Практичні заняття є невід’ємною складовою навчальної підготовки
корекційних педагогів. Вони допомагають закріпити отримані на лекціях і в
процесі самостійної роботи теоретичні знання студентів, а також сформувати
необхідні для кваліфікованої професійної діяльності практичні вміння та
навички.
Готуючись до практичних занять курсу, студенти мають дотримуватись
таких методичних рекомендацій:
1. На практичному занятті, під час усних відповідей дотримуйтесь
чіткості, лаконічності, висловлюючись по суті. Говоріть
українською мовою, голосом середньої гучності, слідкуйте за
грамотністю, поставою, диханням і мімікою. У мовленні
намагайтесь уникати слів-паразитів («ну», «от», «зараз» тощо),
нав’язливих рухів (клацання ручкою / пальцями, почухування,
посіпування тощо), зайвих жестів і довгих пауз.
2. Під час парної чи групової роботи дотримуйтесь ввічливості,
правил етикету. Не говоріть надто голосно, надто довго. Дайте
можливість іншим висловити їхню думку. Не створюйте
конфліктних ситуацій. Завжди намагайтеся знайти компроміс із
іншими, адже метою групової роботи є вироблення спільного
шляху розв’язання поставленої проблеми. Слідкуйте за своїм
мовленням, осанкою, мімікою, пантомімікою. Пам’ятайте, що, за
будь-яких обставин, педагог мусить триматися гідно. Завжди робіть
нотатки того, що обговорюється в групі: це може знадобитися вам
для відповіді на занятті чи для виконання домашнього завдання.
3. Під час виконання завдання на занятті уважно слухайте викладача /
прочитайте завдання, впевніться, що вам усе зрозуміло. Якщо є
запитання, краще одразу поставити їх викладачеві. Продумайте
алгоритм (послідовність) виконання поставленого завдання, якщо
потрібно, розробіть поетапний план виконання. Працюйте
зосереджено, не відволікаючись на сусідів і сторонні подразники.
Перечитайте все, що написали. Виправте помилки. Відредагуйте
текст. Навіть, якщо роботу не треба здавати, краще, щоб її було
написано грамотно і науково. У випадку появи запитань або вагань,
ліпше запитати поради викладача. Не соромтесь запитувати, адже
ви – тут для того, щоб вчитись і розвиватись, а не для того, щоб
механічно виконувати якісь дії.
Студенти мають розуміти, що їхня робота на кожному практичному
занятті оцінюється викладачем, і, щоб уникнути не бажаних зауважень на свою
адресу чи навіть незадовільних оцінок, слід уважно слідкувати за власним
мовленням, поведінкою й академічним прогресом.
 Семінарське заняття 1
Наукова аргументація у теоретичних дослідженнях
Мета:
Навчальна – поглибити та деталізувати знання, отримані на попередніх
заняттях, модульний контроль знань;
Виховна – розвинути особистісні якості студентів (допитливість,
відповідальність, уміння працювати в команді), підвищити інтерес до
професійного становлення та самовдосконалення;
Розвивальна –поглибити вміння аналізу та синтезу інформації, прищепити
навички самостійного та командного розв’язання проблемно-пошукових
завдань, розвиток уваги, пам’яті, мислення, монологічного та діалогічного
мовлення.
ПЛАН:
1. Роль і значення наукової аргументації в науково-педагогічних
дослідженнях у сфері корекційної освіти.
2. Логіка побудови аргументу та контраргументу як важливий елемент
наукового тексту.
3. Способи ілюстрації й унаочнювання наукової аргументації.
4. Правила оформлення прямих і непрямих цитат, які підкріплюють
або спростовують наведені аргументи.
5. Мовне оформлення добре аргументованого наукового тексту.
Обладнання: конспекти лекцій, роздатки, нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
3. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-
педагогического исследования / В.И. Загвязинский, Р. Атаханов. — М.:
Издательский центр «Академия», 2003.-208 с.
4. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования: учеб.
Пособ / Н.В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
5. Молібог, А. Питання научної організації педагогічної роботи у вищій
школі / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. – С. 40-43.
6. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.

Семінарське заняття 2
 Етичний аспект у науково-дослідній роботі з неповносправними дітьми
Мета:
Навчальна – поглибити та деталізувати знання, отримані на попередніх
заняттях, модульний контроль знань;
Виховна – розвинути особистісні якості студентів (допитливість,
відповідальність, уміння працювати в команді), підвищити інтерес до
професійного становлення та самовдосконалення;
Розвивальна –поглибити вміння аналізу та синтезу інформації, прищепити
навички самостійного та командного розв’язання проблемно-пошукових
завдань, розвиток уваги, пам’яті, мислення, монологічного та діалогічного
мовлення.
ПЛАН:
1. Психологічні особливості проведення педагогічного експерименту з
різними категоріями досліджуваних.
2. Етика спілкування дослідника з досліджуваними.
3. Вимоги до проведення індивідуальних і групових досліджень.
4. Роль дослідника під час проведення групових обговорень і фокус-
груп.
5. Проблема конфіденційності в науково-педагогічному дослідженні.
6. Умови використання результатів експериментальної роботи інших
людей у власній науково-дослідній роботі.
Обладнання: конспекти лекцій, роздатки, нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
2. Кузьмина Н.В. Методы системного педагогического исследования. Учеб.
Пособ / Н. В. Кузьмина. – Л.: ЛГУ, 1980. – 266 с.
3. Моделирование педагогических ситуаций / Под. ред. Ю.Н.Кулюткина и
Г.С. Сухобской. - М.: Педагогика, 1981. -120 с.
4. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: теория и методика
/ Н.И. Монахов. - М.: Педагогика, 1995 - 144 с.
5. Педагогическая диагностика в школе / Под ред. А.И.Кочетова. - Мн.:
Нар. образование, 1987. - 223 о.
6. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
7. Спирин Л.Ф. Теория и технология решения педагогических задач / Л. Ф.
Спирин. - М.: Российское педагогическое агентство, 1997. -174 с.
8. Фридман Л.М. Изучение личности учащегося и ученических коллективов /
Л. М. Фрідман. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.

Семінарське заняття 3
 Сучасний підхід до підготовки та проведення презентації результатів
науково-педагогічного дослідження
Мета:
Навчальна – поглибити та деталізувати знання, отримані на попередніх
заняттях, модульний контроль знань;
Виховна – розвинути особистісні якості студентів (допитливість,
відповідальність, уміння працювати в команді), підвищити інтерес до
професійного становлення та самовдосконалення;
Розвивальна –поглибити вміння аналізу та синтезу інформації, прищепити
навички самостійного та командного розв’язання проблемно-пошукових
завдань, розвиток уваги, пам’яті, мислення, монологічного та діалогічного
мовлення.
ПЛАН:
1. Роль і значення презентації наукових досліджень у корекційній
освіті.
2. Принципи підготовки та проведення наукової презентації (усної
доповіді на семінарі, круглому столі, конференції).
3. Тайм-менеджмент і демонстрація наочності.
4. Вимоги до кількісного та якісного наповнення наочного матеріалу
при проведенні наукової презентації.
5. Мовлення, жестикуляція, міміка, зовнішній вигляд презентанта під
час виголошення доповіді.
6. Відповіді на запитання та спілкування з опонентами.
Обладнання: конспекти лекцій, роздатки, нотатки.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Белкін, Є. – Педагогічні основи організації самостійної роботи
студентів у ВНЗ [Текст]: навч. посібник / Белкін; під заг. ред. Є.Л.
Белкіна. – О.: Знання, 1989. – 165 с.
2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний
посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів
магістратури / С. С. Вітвицька. – К.: Центр навчальної літератури,
2005. – 396 с.
3. Молібог, А. Питання наукової організації педагогічної роботи у вищій
школі [Текст]: / Андрій Молібог // Сучасна педагогіка. – 1990. - № 14. –
С. 40-43.
4. Пiдласий І. П. Дiагностика та експертиза педагогiчних проектiв:
Навч. пос. / І. П. Підласий. - К.: Україна, 1998. - 343 с.
5. Полонский В.М. Оценка качества научно-педагогических исследований /
В. М. Полонский. – М.: Педагогика, 1987. – 144 с.
6. Рудницький О. П. Основи педагогічних досліджень / О. П. Рудницький,
А.Г. Болгарський, Т.Ю. Свистєльникова . – К.: Експрес-об’ява, 1998. –
143 с.
7. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. Пос. для студ. Вищ. Навч.
закладів / Т.І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.
 Методичні рекомендації до семінарських занять
Семінарські заняття є невід’ємною складовою навчальної підготовки
корекційних педагогів. Вони допомагають узагальнити та систематизувати
знання, вміння та навички, сформовані впродовж вивчення змістового модуля, а
також надають можливість викладачеві перевірити рівень підготовки студента з
вивчених тем і оцінити рівень його навчальних досягнень..
Готуючись до семінарських занять курсу, студенти мають дотримуватись
таких методичних рекомендацій:
1. Під час усних відповідей дотримуйтесь чіткості, лаконічності,
висловлюючись по суті. Говоріть українською мовою, голосом
середньої гучності, слідкуйте за грамотністю, поставою, диханням і
мімікою. У мовленні намагайтесь уникати слів-паразитів («ну»,
«от», «зараз» тощо), нав’язливих рухів (клацання ручкою /
пальцями, почухування, посіпування тощо), зайвих жестів і довгих
пауз.
2. Під час парної чи групової роботи дотримуйтесь ввічливості,
правил етикету. Не говоріть надто голосно, надто довго. Дайте
можливість іншим висловити їхню думку. Не створюйте
конфліктних ситуацій. Завжди намагайтеся знайти компроміс із
іншими, адже метою групової роботи є вироблення спільного
шляху розв’язання поставленої проблеми. Слідкуйте за своїм
мовленням, осанкою, мімікою, пантомімікою. Пам’ятайте, що, за
будь-яких обставин, педагог мусить триматися гідно. Завжди робіть
нотатки того, що обговорюється в групі: це може знадобитися вам
для відповіді на занятті чи для виконання домашнього завдання.
3. Під час виконання завдання на занятті уважно слухайте викладача /
прочитайте завдання, впевніться, що вам усе зрозуміло. Якщо є
запитання, краще одразу поставити їх викладачеві. Продумайте
алгоритм (послідовність) виконання поставленого завдання, якщо
потрібно, розробіть поетапний план виконання. Працюйте
зосереджено, не відволікаючись на сусідів і сторонні подразники.
Перечитайте все, що написали. Виправте помилки. Відредагуйте
текст. Навіть, якщо роботу не треба здавати, краще, щоб її було
написано грамотно і науково. У випадку появи запитань або вагань,
ліпше запитати поради викладача. Не соромтесь запитувати, адже
ви – тут для того, щоб вчитись і розвиватись, а не для того, щоб
механічно виконувати якісь дії.
Також, студенти мусять розуміти, що семінарське заняття є своєрідним
підсумком їхньої роботи впродовж певного відтинку часу, і їхні виступи та
виконані на семінарі завдання оцінюються викладачем. Тому, щоб уникнути не
бажаних зауважень на свою адресу чи навіть незадовільних оцінок, слід уважно
слідкувати за власним мовленням, поведінкою, змістом висловлювань,
самостійністю та старанністю під час виконання контрольних завдань.
 Розділ ІІІ
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання для тематичного контролю знань

ТЕМА 1:
1. Дайте визначення понять: «наука», «дослідження», науково-дослідна
робота».
2. У яких сферах професійної діяльності корекційний педагог має справу з
науково-педагогічними дослідженнями?
3. На які дві групи поділяються науково-педагогічні дослідження?
4. У чому полягає суть теоретичних досліджень?
5. З якою метою проводять емпіричні дослідження?
6. Що є предметом теоретичних досліджень?
7. Із чим або ким працює корекційний педагог, коли робить емпіричне
дослідження?
8. Яку науково-дослідну роботу ведуть студенти корекційної освіти?
9. Для чого студенту корекційної освіти необхідно бути обізнаним із
основами науково-педагогічних досліджень?
10.Яких галузей наукового знання, крім педагогіки, стосуються науково-
педагогічні дослідження?

ТЕМА 2:
1. Які види теоретичних досліджень ви знаєте?
2. Назвіть мету проведення кожного з відомих вам видів теоретичних
досліджень.
3. Які методи теоретичного дослідження ви знаєте?
4. У чому полягає суть аналізу науково-педагогічної літератури?
5. Які наукові джерела є первинними, а які – вторинними?
6. Наведіть правила роботи з вторинними науковими джерелами.
7. Для чого потрібні цитати в науково-педагогічному дослідженні?
8. Як правильно оформлювати цитати різних видів?
9. Що таке непряме цитування?
10.Що таке бібліографія і як її оформлюють?

ТЕМА 3:
1. Розкрийте поняття критичного аналізу науково-педагогічної літератури.
2. Які прийоми критичного аналізу наукової літератури ви знаєте?
3. Що таке умовивід і яку структуру він має?
4. Які різновиди умовиводів ви знаєте?
5. Що таке дедукція і навіщо вона потрібна в науково-педагогічному
дослідженні?
6. Що таке індукція і яка її роль у науково-педагогічному дослідженні?
7. У яких видах науково-педагогічних досліджень застосовується
критичний аналіз літератури?
8. Наведіть правила посилання на літературні джерела в написанні
критичного аналізу.
9. Що таке науковий аргумент і які функції він виконує в критичному
аналізі наукової літератури?
10.Наведіть характеристики грамотної наукової аргументації.

ТЕМА 4:
1. Що таке реферат і для чого він потрібен?
2. Що таке курсова робота? Назвіть цілі та завдання курсового проекту як
складової науково-дослідної роботи студента.
3. Що таке постановка проблеми та навіщо це потрібно?
4. Яку структуру має реферат, курсова робота?
5. Яку інформацію слід подавати у вступі до реферату та курсової роботи?
6. Як визначається об’єкт і предмет дослідження?
7. Як відбувається постановка мети та визначення завдань дослідження?
8. Про що необхідно написати у висновках до реферату та курсової роботи?
9. Як оформлюється список використаних джерел?
10.Що таке плагіат і як його уникнути?

ТЕМА 5:
1. Що таке емпіричні дослідження та які їх різновиди використовує у своїй
роботі корекційний педагог?
2. Розкрийте поняття: «експеримент», «експериментальна робота».
3. Що таке лабораторний експеримент, які його цілі та завдання?
4. Які види експериментів проводять студенти корекційної освіти?
5. Яких цілей можна досягти під час емпіричного дослідження?
6. Яких правил необхідно дотримуватися в експериментальній роботі?
7. Хто може бути об’єктом експериментальної роботи корекційного
педагога?
8. Які етапи експериментальної роботи ви знаєте?
9. Яких правил слід дотримуватись під час збирання первинних наукових
даних?
10.Яким критеріям мусить відповідати експериментатор і запланована ним
діяльність?

ТЕМА 6:
1. Що таке педагогічний експеримент і чим він відрізняється від інших
видів експериментальної роботи?
2. Які різновиди педагогічного експерименту ви знаєте?
3. Назвіть цілі та завдання педагогічного експерименту.
4. Яку структуру має педагогічний експеримент?
5. Окресліть цілі та завдання кожного з етапів педагогічного експерименту.
6. Як визначають критерії та показники експериментальної роботи?
7. Як визначається база для проведення педагогічного експерименту?
8. Розкрийте поняття експериментальної вибірки та критерії її
репрезентативності.
9. Що таке контрольна й експериментальна група та як вони формуються?
10.Назвіть вимоги до психолого-педагогічних методик, якими
послуговується корекційний педагог в експериментальній роботі.

ТЕМА 7:
1. Для чого і як розробляється програма педагогічного експерименту?
2. Назвіть обов’язкові структурні компоненти програми педагогічного
експерименту.
3. Як визначається час, необхідний для проведення експериментальної
роботи та обробки її результатів?
4. Які існують правила добору діагностичних методик при проведенні
педагогічного експерименту?
5. Чого корекційному педагогу категорично неможна використовувати в
експериментальній роботі?
6. Які способи обробки експериментальних даних ви знаєте?
7. Розкрийте поняття та процедуру кількісного аналізу експериментальних
даних.
8. Охарактеризуйте принципи якісного аналізу експериментальних даних.
9. Як відбувається верифікація результатів педагогічного експерименту?
10.Що робити, якщо результати педагогічного експерименту спростували
початкову гіпотезу дослідження?

ТЕМА 8:
1. Окресліть цілі та завдання діагностичної роботи з неповносправними
дітьми.
2. Якими методами емпіричного дослідження найчастіше послуговується
експериментатор при діагностиці психофізичних розладів
досліджуваних? Чому?
3. У чому полягають складнощі експериментальної роботи з
неповносправними досліджуваними?
4. Що необхідно передбачити на стадії планування педагогічного
експерименту, що проводитиметься в навчальному закладі для дітей із
порушеннями психофізичного розвитку?
5. Назвіть принципи діагностичної роботи з неповносправними
дошкільниками.
6. Чи можна адаптувати загальнопедагогічні та загальнопсихологічні
діагностичні методики до потреб і можливостей дітей із порушеннями
психофізичного розвитку та як це зробити?
7. Хто, коли і як створює спеціальні методики діагностики рівня
психофізичного розвитку неповносправних дітей?
8. Чи існують додаткові вимоги до експериментатора, котрий працює з
«аномальними» дітьми? Розкрийте їх.
9. У чому полягає етичне поводження з досліджуваними, котрі мають
психофізичні розлади?
10.Чи існують спеціальні вимоги до обробки результатів експерименту з
неповносправними дітьми? Чому?

ТЕМА 9:
1. Розкрийте поняття кількісного та якісного аналізу експериментальних
даних.
2. Назвіть принципи кількісного аналізу експериментальних даних.
3. Які методи кількісної обробки результатів експерименту ви знаєте?
4. Назвіть принципи якісного аналізу емпіричних даних.
5. Які методи якісної обробки експериментальних даних ви знаєте?
6. Що таке статистична обробка даних і навіщо вона потрібна?
7. Які методи статистичного аналізу використовують у науково-
педагогічних дослідженнях?
8. Назвіть вимоги до текстового та графічного опису результатів
педагогічного експерименту.
9. Які експериментальні дані вміщують в основному тексті роботи, а які
виносять у додатки?
10.Як формулюються висновки педагогічного експерименту?

ТЕМА 10:
1. Що таке науковий звіт і для чого він використовується?
2. У чому полягають відмінності творчого звіту від наукового?
3. Які види творчих звітів виконують корекційні педагоги?
4. Охарактеризуйте періодичність написання творчих звітів, залежно від
цільового призначення.
5. Назвіть структуру творчого звіту.
6. Розкрийте зміст усіх складових компонентів творчого звіту.
7. Які існують вимоги до текстового оформлення звітної документації
корекційного педагога?
8. Як зробити творчий звіт оригінальним і цікавим для прочитання?
9. Чим відрізнятиметься звіт про проходження педагогічної практики від
звіту про написання курсової роботи?
10.Назвіть критерії оцінювання творчих звітів студентів корекційної освіти.

ТЕМА 11:
1. Що таке наукова презентація, її види та форми?
2. Які цілі та завдання виконує оприлюднення наукових даних?
3. Які види наукових публікацій ви знаєте?
4. Назвіть схожості та відмінності в написанні тез доповіді та статті.
5. Які структурні компоненти має наукова стаття?
6. Навіщо пишуть тези доповіді?
7. Окресліть цілі та завдання усної презентації наукових даних.
8. Які існують вимоги до наукової презентації?
9. Розкрийте структурну побудову ефективної наукової презентації.
10.Що мусить знати й уміти презентант?
 Завдання для модульного контролю знань

КОНТРОЛЬНА РОБОТА 1

Дайте письмові відповіді на запитання:

1. У чому полягає науково-педагогічна робота студента? Охарактеризуйте її
види, форми, завдання, принципи.
2. Наведіть класифікацію методів науково-педагогічного дослідження.
Дайте характеристику кожної групи методів.
3. Дайте характеристику теоретичних методів науково-педагогічного
дослідження. Поясніть сфери їх застосування.
4. Дайте характеристику емпіричних методів науково-педагогічного
дослідження. Поясніть сфери їх застосування.
5. Наведіть правила цитування й оформлення посилань на літературні
джерела, прийняті в українській науковій традиції.
(10 б.)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА 2

Виконайте одне з завдань:

1. Опишіть хід педагогічного експерименту, проведеного вами в межах
курсового проекту.
2. Складіть приблизний план проведення педагогічної діагностики рівня
мовленнєвого розвитку вихованців логопедичного ДНЗ.
3. Охарактеризуйте основні принципи проведення емпіричного дослідження
з дітьми, котрі мають відхилення психофізичного розвитку.
Проаналізуйте типові помилки недосвідчених дослідників.
(10 б.)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА 3

Виконайте одне з завдань:

1. Дайте письмові рекомендації студенту щодо написання наукової статті
для фахового педагогічного видання.
2. Дайте письмові рекомендації студенту щодо підготовки доповіді для
університетської науково-практичної конференції.
3. Дайте письмові рекомендації студенту щодо підготовки та проведення
наукової презентації експериментального дослідження.
(10 б.)

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

1. У відповідях дотримуйтесь чіткості й лаконічності.

2. Намагайтесь якнайповніше розкрити свої знання з предмету.
3. Не забувайте наводити аргументи, що підкріплюють ваші слова.
4. Ілюструйте свої відповіді життєвими прикладами.
5. Не соромтесь висловлювати власну позицію стосовно обговорюваного
питання.
6. Пам’ятайте, що всебічний розгляд проблеми є ознакою високого рівня
володіння матеріалом і приносить студенту вищий бал.
7. Дотримуйтесь правил синтаксису та пунктуації.
 Індивідуальні дослідницькі завдання

У якості обов’язкового елементу навчання студентам корекційної освіти

пропонується виконати такі індивідуальні дослідницькі завдання:
1. Скласти тезаурус дисципліни.
2. Скласти методологічну таблицю форм і методів науково-педагогічних
досліджень.
3. Написати пам’ятку: «Принципи теоретичного аналізу науково-
педагогічної літератури».
4. Зробити картотеку літературних джерел до власного курсового проекту.
5. Розробити методику педагогічного експерименту з неповносправними
дітьми.
6. Адаптувати тестову методику діагностики мовленнєвого розвитку
дитини до можливостей дошкільників із вадами зору.
7. Адаптувати тестову методику діагностики особистісного розвитку
дитини до можливостей дошкільників із затримкою психічного
розвитку.
8. Провести анкетування батьків дітей із особливими потребами стосовно
їхнього ставлення до інклюзивного навчання.
9. Підготувати презентацію результатів власного науково-педагогічного
дослідження.
10.Створити пам’ятку «Правила організації наукової презентації».
 Запитання до заліку

1. Дайте визначення змісту науки залежно від ролей, які вона виконує в
суспільстві. Назвіть процеси науки як діяльності людей.
2. Охарактеризуйте існуючі функції науки.
3. Дайте визначення науковій діяльності та перелічіть її форми.
4. Класифікація наук, її призначення, мета та способи побудови.
5. Опишіть форми науково-дослідної роботи.
6. Розкрийте суть поняття науково-дослідної роботи студентів.
7. Опишіть мету та завдання науково-дослідної роботи студентів корекційної
освіти.
8. Зробіть класифікацію форм організації науково-дослідної роботи студентів
у вузі.
9. Охарактеризуйте науково-дослідну роботу студентів у навчальному процесі.
Опишіть види навчально-дослідної роботи студентів.
10.Охарактеризуйте роль бібліотеки в роботі дослідника.
11. Поясніть процедуру складання власної картотеки студента в процесі роботи
з літературними джерелами.
12. Поясніть роль семінарів у науково-дослідній роботі студентів у ВНЗ.
13. Надайте характеристику видам науково-дослідної роботи студентів, що
здійснюються в позанавчальний час.
14. Що являють собою дипломна робота та педагогічна практика як найвищий
ступінь участі студента в науково-дослідній роботі.
15. Опишіть зміст і порядок розробки індивідуального плану науково-дослідної
роботи студентів корекційної освіти.
16.Розкрийте зв'язок наукової проблеми і теми дослідження в корекційній
педагогіці.
17.Дайте визначення гіпотези, її якісна характеристика, види гіпотез.
18.Що виступає об’єктом і предметом наукового дослідження; як
співвідносяться між собою ці поняття?
19. Дайте визначення понять «метод», «методика», «методологія».
20. Розкрийте склад загальних методів науково-педагогічних досліджень.
21. Розкрийте зміст конкретно-наукових (емпіричних) методів та застосування
їх у наукових дослідженнях.
22. Охарактеризуйте спеціальні педагогічні методи наукових досліджень.
23.Висвітліть основні етапи науково дослідного процесу.
24. Розкрийте сутність експериментального етапу наукового дослідження.
25. Охарактеризуйте етап узагальнення, апробації і реалізації результатів
дослідження.
26.У якій частині наукової роботи визначаються об’єкт, предмет і методи
дослідження?
27. У якій частині курсової роботи відображається попереднє узагальнення
результатів з досліджуваного питання?
28. Розкрийте зміст розрахунково-аналітичних методичних прийомів і
процедур та застосування їх у наукових дослідженнях.
29. Чим вимірюється ефективність наукової праці вченого? Які фактори
впливають на цю ефективність?
30.Охарактеризуйте зміст і роль апробації як завершальної стадії науково-
дослідного процесу.
31.Поясніть, як відбувається систематизація результатів наукового
дослідження.
32.Розкрийте значення цифрового і ілюстративного матеріалу у звіті з
науково-дослідної роботи.
33.Назвіть вимоги до подання формул, таблиць, ілюстрацій у науковому
тексті.
34.Розкрийте мету, завдання та структуру творчого звіту корекційного
педагога.
35.Розкрийте способи оформлення посилань на використані літературні та
інформаційні джерела в звіті про науково-дослідну роботу.
36.Опишіть послідовність розміщення літературних джерел у переліку
використаної літератури.
37.Наведіть вимоги до презентації результатів науково-педагогічних
досліджень.
38.Охарактеризуйте доповідь, статтю, творчий звіт як форми презентації
результатів науково-педагогічного дослідження.
39.Перелічіть вимоги до написання наукових статей.
40.Назвіть вимоги до наукової доповіді.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТІВ:

«Відмінно» вважається відповідь студента, який:
 у повній мірі володіє основними поняттями.
 правильно і послідовно розкриває зміст питання. Наводить приклади, що
розкривають зміст понять, спираючись на свій педагогічний досвід.
 обізнаний з основною літературою щодо навчання і виховання дітей
дошкільного віку; у відповіді спирається на вивчену літературу.
 не припускається мовних помилок.
«Добре»
 Студент допускає невеликі неточності у формулюванні понять;
 розкриває зміст педагогічних понять, але допускає неповне їх розкриття;
 уміє формулювати власну педагогічну позицію;
 знає основну літературу з предмету і спирається на неї при відповіді.
 Студент уміє логічно правильно вибудувати відповідь, робить висновки;
 припускається поодиноких мовних помилок.
«Задовільно»
Студент при відповіді відчуває певні труднощі в правильному формулюванні
теоретичних положень;
вагається у наведенні прикладів із власної практики;
припускається поодиноких педагогічних помилок при загальному правильному
розумінні сутності педагогічного процесу;
допускає помилки в логіці побудови відповіді, плутається в формулюванні
висновків. Припускається мовних помилок.
«Незадовільно»
 Студент не може сформулювати педагогічні поняття, не може розкрити їх
зміст;
 припускається помилок у логіці побудови відповіді, не робить
узагальнень;
Мовлення є нечітким і містить багато мовних помилок.
 ДОДАТКИ

Додаток А
Зразок оформлення титульного аркуша реферату

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти
Харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад
«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради
Кафедра корекційної освіти та спеціальної психології

РЕФЕРАТ
з ___ (назва предмету)

на тему: «_____ (ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ)»

Студентки 1 курсу 111-СО групи

Факультету дошкільної та корекційної освіти
Галузь знань 0101 «Педагогічна освіта»
Спеціальність 6.010105
«Корекційна освіта» (Олігофренопедагогіка)
___(Прізвище й ініціали)
Керівник: ___ (посада) кафедри корекційної освіти та спеціальної
психології, ___ (науковий ступінь)
___ (Прізвище й ініціали)

Харків – 2017
 Додаток Б
Зразок оформлення титульної сторінки курсової / дипломної роботи

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти
Харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад
«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»
Харківської обласної ради
Кафедра корекційної освіти та спеціальної психології

КУРСОВА РОБОТА
з ___ (назва предмету)

на тему: «___…………….. (ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ)»

Студентки 2 курсу 211-к групи

Факультету дошкільної та корекційної освіти
Галузь знань 0101 «Педагогічна освіта»
Спеціальність 6.010105
«Корекційна освіта» (Олігофренопедагогіка)
___(Прізвище й ініціали)
Керівник: ___ (посада) кафедри корекційної освіти та спеціальної
психології, ___ (науковий ступінь)
___ (Прізвище й ініціали)
Національна шкала ____________________________________
Кількість балів: _________________ Оцінка ECTS___________
Члени комісії ____________ ___________________________
(підпис) (прізвища та ініціали)
____________ __________________________________
(підпис) (прізвища та ініціали)
____________ __________________________________
(підпис) (прізвища та ініціали)

Харків – 2017
 Додаток В
Зразок оформлення плану реферату

ПЛАН:

Вступ…3
1. ___ (назва параграфу)…4
2. ___ (Назва параграфу)…7
3. ___ (Назва параграфу)…12
Висновки…17
Список використаних джерел…19
 Додаток Г
Зразок оформлення плану курсової / дипломної роботи

ЗМІСТ:

Вступ…3
Розділ І. ___ (Назва розділу)…5
1.1. ___ (назва параграфу)…5
1.2. ___ (Назва параграфу)…9
1.3. ___ (Назва параграфу)…12
1.4. Висновки до першого розділу…19
Розділ ІІ. ___ (Назва розділу)…20
2.1. ___ (Назва параграфу)…20
2.2. ___ (Назва параграфу)…24
2.3. ___ (Назва параграфу)…28
2.4Висновки до другого розділу…31
Висновки…32
Список використаних джерел…34
Додатки…38
 Додаток Ґ
Зразок оформлення списку літератури

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алєксєєнко Т. Ф. Технології соціально-педагогічної роботи в

територіальній громаді / Т. Ф. Алєксєєнко // Соціальна педагогіка : теорія
та практика. – 2004. – № 2. – С. 19 – 24.
2. Ардзинба В.А. Инклюзивное образование инвалидов в Соединенных
Штатах Америки// В.А. Ардзинба Электронный журнал «
Психологическая наука и образование». – 2010, № 5.- С. 23-29.

3. Асистент учителя в інклюзивному класі: навчально-методичний посібник

/Н.М.Дятленко, Н.З.Софій., О.В.Мартинчук, Ю.М.Найда, під заг. ред.
М.Ф.Войцехівського. – К.: ТОВ Видавничий дім «Плеяди», 2015.— 172 с.

4. Боровая Л. П. Социально психологическая помощь семьям, имеющих

тяжело больных детей. // Л. П. Боровая Социально педагогическая
работа. — 1998. — № 6. — С. 59–63.

5. Декларация о правах инвалидов: Принята Резолюцией Генеральной

Ассамблеи ООН 3447 от 09.12.1975. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.un.org/russian/documen/declarat/disabled.htm

6. Захарчук М. Е. Генезис идейных убеждений европейского общества по

отношению к лицам с особыми потребностями / М. Е. Захарчук //
Педагогика: традиции и инновации: материалы междунар. заоч. науч.
конф. (г. Челябинск, октябрь 2011 г.). Т. II / [под общ. ред. Г. Д.
Ахметовой]. – Челябинск: Два комсомольца, 2011.

7. Інклюзивна освіта від А до Я: порадник для педагогів і батьків / Укладачі

Н. В. Заєркова, А. О. Трейтяк. – К., 2016. – С. 25.
8. Мартинов А. Ю. Загальна декларація прав людини 1948 // Енциклопедія
історії України : у 10 т. / ред. кол.: В. А. Смолій ; Інститут історії України
НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е—Й. — С. 189.

9. Обучение детей с проблемами в развитии в разных странах мира / Под

ред. Л. М. Шипициной. СПб., 1997.

10.Родименко І. М. Сучасний погляд на проблеми навчання дітей з

особливими потребами // І. М. Родименко, Нива знань. — 2004. — № 2.
— С.8–12.

11.Чопік О.В. Формування взаємин учнів інклюзивного класу: Методичний

посібник/ О.В. Чопік – Кам’янець – Подільський: Науково-методичний
центр ЗШО №7, 2016 – С. 28.

12.Школа для кожного: посібник / Упорядник: Байда Л. Ю. – К., 2015. – 60 с.

13.Ярская-Смирнова Е.Р., Лошакова И.И. Инклюзивное образование детей-

инвалидов// И.И. Лошакова, Е.Р., Ярская-Смирнова, СОЦИС. – 2003. – №
5. – С. 100-106.

14.Boone H. A. & Crais E. (1999). Strategies for achieving family driven

assessment and intervention planning. Young Exceptional Children, №3, pp.
2–11.

15. Twenty-fourth annual report to Congress on the implementation of the

Individuals with Disabilities Education Act. U.S. Department of Education.
WashingtonD.C.,2003.URL:http://www.ed.gov/about/reports/annual/osep/200
2/index.html
 Додаток Д
Зразок оформлення таблиць

Таблиця 2.1
Середньогруповий відсоток успішності виконання завдання для
експериментальної та контрольної групи за напрямками обстежень
Назва обстеження Контрольна Експериментальна
група група
Середньогруповий % успішності
виконання завдання
Обстеження стану артикуляційного
48 46
апарату
Обстеження довільної мімічної
45 45
моторики
Обстеження стану звуковимови 34 33
Обстеження лексики 55 51
Обстеження граматичної будови
54 54
мовлення
Обстеження просодичної сторони
43 44
мовлення
Обстеження сформованості
53 51
фонематичного слуху
Обстеження рівня сформованості
48 49
моторних і сенсорних процесів
 Додаток Е
Зразок оформлення діаграм

Кількісні результати обстеження обох підгруп подано в діаграмі (див. Рис.

2.8)

Рис. 2.8. Порівняльний аналіз показників засвоєння

категорії роду іменника, прикметника, дієслова дітьми
контрольної та експериментальної групи.