ТЕМА 3.

ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ: ВІДЧУТТЯ ТА

СПРИЙМАННЯ
Мета:
Розуміти сутність поняття психічних процесів, та їхні види. Аналізувати
пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява.
Розглянути види відчуттів та їхнє значення в житті людини, класифікації відчуттів.
Порівнюватии види сприймань, слухове сприймання, розвиток сенсорно-перцептивної
організації особистості.

План.
1. Поняття психіки та її рівнів еволюційного розвитку.
2. Поняття про відчуття як пізнавальний процес: властивості, види
3. Поняття про сприймання як пізнавальний процес: властивості й види
4. Гештальтерапія та психологія сприймання

1. Поняття психіки та її рівнів еволюційного розвитку.

Відчуття і сприймання є первинними формами пізнавального
процесу. Саме на їх основі, завдяки їм здійснюється контакт людини зі світом
матеріальних об'єктів.
Психіка людини й тварини є складним, динамічним утворенням, яке
виконує цілу низку функцій – інформаційну, регуляційну та інші. Основою
функціонування психіки є різноманітні психічні процеси, які можуть набувати
якості як статики, інваріантності (приміром константність сприймання), так і
рухливості, зміни. До психічних процесів відносяться насамперед пізнавальні
процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення та уява), емоційні процеси
(емоційні реакції, почуття, стани), а також такий важливий регуляційний
процес як увага.
Психічні процеси не є тотожними фізіологічним процесам, вони є
функцією не організму, а психіки людини або тварини. В еволюційному аспекті
розрізняють рівні психіки тварин й людини, які відповідають організації їх
сенсорно-перцептивного та когнітивного досвіду.
Виокремлюють рівні :
 1) сенсорної психіки, які опираються на інстиктивні форми поведінки
вродженого, програмового характеру для конкретного виду;
2) перцептивної психіки, які опираються як на івнстинктивні програми,
так і на власний лосвід існування індивіда в життєвому середовищі на основі
сприймання цього середовища та накопичення набутих протягом життя
навичок поведінки. Ці тварини піддаються тренуванню.
3) інтелетуальний розвиток психіки тварин, для яких властиве
примітивне дійове мислення, його елементи (вищі примати та інші тварини).
Безпосереднє відображення окремих властивостей предметів, явищ у
відчуттях відбувається при дії подразників певної модальності на рецептори
аналізаторів нервової системи, які у цілісній, образній формі представлені в
сприйманні. Йдеться про взаємодію організму людини чи тварини з фізичними
та хімічними властивостями навколишнього середовища. Опосередковано ця
інформація зберігається в нашій пам’яті та аналізується й узагальнюється в
процесах мислення, що уможливлюється як на основі наочних образів та
образів наших дій, так і на основі мови.
Складною наукової проблемою стало вивчення всіх цих процесів у їхній
цілісності. Об’єднавча концепція всіх психічних процесів психіки людини була
створена Л. Веккером. У праці «Психіка і реальність» вчений опирався на
дослідження пізнавальних процесів початку ХХ століття (структуралізм В.
Вундта, біхевіоризм Е. Торндайка, психологію діяльності П. Жане,
психофізіологічні теорії І. Павлова та І. Сечєнова та інших). Вчені розробив її у
річищі системного підходу, оскільки вважав, що всі вони утворюють цілісну
систему носії та похідних від них. Основною клітинкою психіки, елементарною
складовою психічних процесів він визначив їхні часово-просторові
характеристики.

2. Пізнавальні психічні процеси: відчуття та сприймання.

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання як пізнавальні процеси
виявляються в єдності.
 Відчуття є найпростішим пізнавальним процесом у житті людини.
Анатомо-фізіологічний апарат, який спеціалізований для прийому впливів
певних подразників І. Павлов назвав аналізатором. Кожний аналізатор
складається з трьох частин :
1) периферійний відділ (специфічний рецептор);
2) чутливі нерви (доцентрові та відцентрові, аферентні та еферентні);
3) центр аналізатора в корі головного мозку або підкірці.
Нині виокремлюють цілу низку видів відчуття, оскільки їхня якість
визначається специфікою взаємодії рецептора та певних особливостей довкілля.
У свій час Арістотель назвав 5 основних відчуттів – зір, слух, відчуття запаху й
смаку, дотику. Всі відчуття виникають як відображення окремих властивостей
предметів та явищ внаслідок спеціалізації головного мозку відображати різін
коливання, хвилі, енергії, які нас оточують. Тому «приймаючі пристрої»
кожного відчуття, тобто їх чутливі закінчення, рецептори завжди мають
специфічну для даного відчуття будову.
Приміром відчуття зору, рецептори яких (колбочки та палочки)
знаходяться на сітківці ока відображають впливи візуального довкілля, а
відчуття слуху, рецептори якого знаходяться у внутрішньому вусі виникає
внаслідок впливів подразників з боку акустичного середовища.Тут також
локалізовані рецептори відчуття рівноваги (вестибулярний апарат).
Для всіх відчуттів незалежно від їхнього виду характерні наступні
властивості : якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація.
Якість – специфічні особливості, які відрізняють одне відчуття від
іншого. Зорові відчуття характеризуються ясністю, колірним тоном,
насиченістю. Всі колірні тони (червоний, оранжевий жовтий, зелений, синій,
фіолетовий, коричневий), разом з сірим, можуть бути отримані за допомогою
зміщення трьох основних тонів – червоного, синього й зеленого.
Слухові відчуття характеризуються висотою, гучністю, тембром (з
частотою від 20 до 2000 герц), що розкривають приміром якість голосу
співбесідника (низький та високий голос, спокійний чи схвильований, твердий
чи так званий «грудний» тощо). Іноді якість однієї модальності епізодично чи
цілеспрямовано переноситься на іншу модальність, що виявляється в явищі
синестезії (наприклад, колірна музика). В аспекті його вимірювання відчуття
характеризується так званими «порогами вимірювання». При цьому вчені
вимірюють абсолютний поріг (що свідчить про виникнення відчуття) та
диференціальний поріг (що вказує на можливість розрізнення відчуттів). В
умовах звикання до середовища (наприклад, перехід з освітленого приміщення
у затемнене чи навпаки) чутливість аналізатора може змінюватися –
відбувається адаптація в бік підвищення або пониження чутливості
(сенсибілізація).
Наступна властивість відчуттів інтенсивність визначається силою дії
подразника та функціональним станом аналізатора, який здатний або ні
відобразити таку силу (наприклад, яскравий колір, гучний природний звук, шум
або людський голос). Така характеристика як тривалість визначається часом
дії подразника та його інтенсивністю, що, зрештою, може викликати ефект
післядії в аналізаторі (виникає послідовний образ в ситуації, коли подразник
вже не діє). Нарешті завдяки просторовій локалізації ми можемо дізнатися про
місцезнаходження подразника в просторі.
Найдавнішими в філогенезі вважаються шкірні, тобто тактильні
відчуття, а також відчуття запаху та смаку. Смакові відчуття викликаються
дією хімічних властивостей речовин, що розчинені в слині чи воді, на смакові
рецептори, що розташовані на поверхні язика, на піднебінні тощо.
Смакові відчутті поділяються на чотири групи: відчуття солодкого,
кислого, солоного, гіркого. Відчутті запаху викликаються дією хімічних
летучих речовин на рецепторні клітини в порожнині носа та носоглотки.
Людина відчуває безліч запахів й засвідчує значні індивідуальні особливості в
цьому плані (приємні й неприємні запахи, квіткові, фантазійні тощо). Загальної
класифікації запахів ще не створено, хоча окремі з них (К. Хенінга)
застосуються в парфумерній промисловості та ароматерапії.
Оскільки видів відчуттів є безліч, нагальною потребою є їхня
класифікація, З-поміж класифікацій найбільш відомою є та, в основу якої
покладено критерій розміщення рецептора аналізатора (за англійським
фізіологом І. Шеррингтоном,):, а саме:
1) екстерорецептивні відчуття (рецептор знаходиться на поверхні тіла й
орієнтовані на зовнішні подразники – зір, слух, дотик, відчуття запаху;
2) пропріорецептивні (кінестетичні) відчуття (рецептори знаходяться в
м’язах та сухожиллях);
3) інтерорецептивні (органічні) відчуття (рецептори знаходяться в
середовищі внутрішніх органів – відчуття голоду, спраги, відчуття рівноваги
тощо). Також відчуття поділяють на контактні (смакові, органічні, кінестетичні,
шкірні які включають відчуття болю, температурні, больові) та дистантні
(слухові, зорові й відчуття запаху).
Види відчуттів. Відчуття людини нескінченно різноманітні. Існує кілька
варіантів класифікації відчуттів. Зазвичай при класифікації використовують
наступні критерії:
1) за наявності або відсутності безпосередніх контактів рецептора з
подразником, що викликає відчуття;
2) за місцем розташування рецепторів;
3) за часом виникнення в ході еволюції;
4) за видом подразника.
Загальну масу екстерорецептівних відчуттів схема І. Шеррингтона
дозволяє розділити на дистантних (зорові, слухові) і контактні (дотикові,
смакові). Нюхові відчуття займають в цьому випадку проміжне
становище. Найбільш древній є органічна (перш за все больова) чутливість,
потім з'явилися контактні (перш за все, тактильна, тобто дотик) форми. І
найбільш слід вважати слухові, і особливо зорові, системи
рецепторів. Найбільш значними для функціонування людської психіки є зорові
(85% всієї інформації про зовнішній світ), слухові, тактильні, органічні, нюхові
і смакові відчуття. Тепер же ми сконцентруємо увагу на аналізі органічних і
тактильних відчуттів.
До органічних відчуттів відносять в першу чергу почуття голоду, спраги,
насичення, а також комплекси больових і статевих відчуттів. Почуття голоду
з'являється при порушенні харчового центру мозку, розташованого в
гіпоталамусі. Електростимуляція цього центру (за допомогою імплантованих
електродів туди) викликає у тварин прагнення до прийому їжі, а руйнування -
до відмови від неї, тобто до загибелі від виснаження. Існує також особливий
центр насичення, стимуляція якого, навпаки, призводить до невтомному голоду
і до безперервного прагненню поглинати їжу (булемія).
Система тактильної чутливості (відчуття тиску, дотику, фактурності і
вібрації) охоплює все людське тіло. Найбільше скупчення тактильних клітин
спостерігається на долоні, на кінчиках пальців і на губах. Тактильні відчуття
рук разом з м'язово-суглобової чутливістю утворюють дотик, завдяки якому
руки можуть відображати форму і просторове положення предметів. Тактильні
відчуття разом з температурними представляють собою один з видів шкірної
чутливості, що дає інформацію про поверхню тіл, з якими безпосередньо
контактує людина (гладке, шорстке, липке, рідке і т.п.), а також інформацію про
температурні параметри цих тіл і всієї навколишньої середовища.
Пороги чутливості
Кожен тип відчуттів дає специфічну інформацію. Але в той же час є і
спільні закономірності,властиві всіх видів відчуттів. До них відносяться рівні
чутливості, або «пороги відчуттів», їх адаптація і взаємодія, контраст й синтезу.
Чутливість - це здатність до розпізнавання величини і якості
подразника. Психологічна залежність між інтенсивністю відчуття і силою
викликає подразника називається «порогом відчуттів». Простий повсякденний
досвід показує, що для виникнення відчуття необхідно, щоб роздратування
досягло певної сили, певної величини.
Існує і верхній поріг чутливості: це найбільша величина подразника, при
якій ще зберігається дане відчуття. Так, наприклад, за цим порогом світ вже
засліплює. Наступна зміна в силі подразника, що помічається людиною,
називається диференційним «порогом розрізнення». Завдяки цьому порогу ми
можемо постійно вловлювати невеликі зміни параметрів зовнішнього і
внутрішнього середовища: рівень тяжкості, збільшення або зменшення сили
звуку, вібрації. Між абсолютною чутливістю і її порогом - обернено
пропорційна залежність: чим менше величина порога, тим вище
чутливість. Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Величина цих
порогів залежить від багатьох причин.
Дослідники також виділяють тимчасової, просторово-часової і латентний
пороги. Тимчасової поріг - це міра тривалості впливу подразника, необхідна
для виникнення відчуття. Просторовий поріг - розмір ледве відчутного
подразника.
Підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів або поява інших
подразників є сенсибілізацією. Іноді під дією одного подразника можуть
виникнути відчуття, характерні для іншого подразника. Дане явище пов'язане
з синестезією. Синестезія (від грец. Synaisthesin - спільне почуття, одноразова
відчуття) - психічний стан, при якому дія подразника на рецептор, крім волі
суб'єкта, викликає не тільки відчуття, специфічне для даного органу чуття, але
й одночасно ще й додаткове відчуття або уявлення, для іншого органу
чуття. Найбільш поширеним проявом синестезії є так званий кольоровий
звук, На явищі синестезії засновано цілий напрямок у музичній культурі -
світломузика. Поширеним явищем також є вплив поєднання кольорів на
температурну чутливість. Так, наприклад, жовто-оранжевий колір викликає
відчуття тепла, а синьо-зелений - холоду. Врахування цієї особливості
позначається при оформленні інтер'єрів.
Для нормальної психічної діяльності, для того щоб людина відчувала себе
здоровим і бадьорим, необхідний повноводний потік відчуттів. Великий
дефіцит, відчуттів, явище сенсорного голоду називається сенсорної
депривації. У разі сенсорної депривації виникають різні аномальні явища в
психіці людини - від повного відключення мозку, впадання в забуття, в сон до
різного виду галюцинацій.
Явище сенсорної депривації частково або повністю може бути ослаблена
через механізм компенсації відчуттів: при втраті окремих органів почуттів
збереглися органи частково як би беруть на себе втрачених. У сліпих,
наприклад, загострюються слух, дотик, нюх. Психіка завжди функціонує як
цілісна система.
 3. Поняття про сприймання як пізнавальний процес.
На відміну від відчуттів сприймання (перцепція) є цілісним
відображення предметів та явищ за умови дії подразників одночасного кількох
модальностей на рецептори аналізаторів. Вид сприймання визначається за
ведучим видом відчуття у цьому ансамблі (приміром зорове, слухове, нюхове,
дотикове, тощо). Стосовно до різних сфер психічного життя (інтелектуальне,
естетичне, мистецьке), за модульностями довкілля (сприймання простору, руху,
часу). Сприйманню як пізнавальному процесу притаманна низка властивостей –
предметність, цілісність, структурність, осмисленість, константність. Іноді
виникають помилки сприймання, тоді говоримо про ілюзії сприймання, що
мають стійкий характер.

Предметність – феномени сприймання завжди для нас щось означають,

їх інтерпретація пов’язана з мовою.

Цілісність – сприймання є завжди цілісний образ предмета.

Структурність – сприймання не просто сумою відчуттів, а їх цілісна

структура.

Константність – сприймання як пізнавальний процес не лише

динамічний, а володіє статикою, тому ми сприймаємо форму, колір, величину
предметів як відносно незмінні.

Осмисленість – сприймання тісно повязане з процесами мислення, ми

завжди шукаємо відповідь на запитання «Що це?»

Вибірковість – сприймання фокусується на певних явищах чи предметах,

інші в цей час утворюють фон. При цьому значний вплив має схожість
предметів та наш попередній досвід.

Кожне сприймання визначається діяльністю перцептивної системи, тобто

кількох аналізаторів одночасно, воно є результатом складної аналітико-
синтетичної діяльності, що уявляє низку рівнів перцептивної дії (П. Анохін, М.
Бернштейн). Вони передбачають моторний (руховий) компонент. Йдеться про
розглядання предметів (мікро-рухи очей), приговорювання тексту чи мовлення
чи , що дозволяє виокремити предмет з навколишнього фону.

Також виокремлюють сприймання простору, як передбачає розрізнення

величини предметів, їхньої форми, об’ємності й віддаленості, що передбачає
ефективну роботу апарату бінокулярного зору (зорове сприймання двома
очима). Завдяки розвиненій системі перцептивних дій у просторі ми впізнаємо
один одного, розрізняємо зовнішність людей, їхні голоси тощо. Сприймання
часу – це відображення тривалості та послідовності явищ та подій. На
сприймання часу впливають наші емоції (приємна подія відбувається швидше, а
ніж нудна) й наші попередні налаштування (очікування неприємних подій
викликає сприймання швидкого плину часу). Також людина здатна сприймати
рух, що дозволяє їй орієнтуватися в довкіллі, відображати напрям та швидкість
просторовго існування предметів.

Соціальне сприймання (соціальна перцепція) відбувається за допомогою

таких механізмів взаєморозуміння як:
1) ідентифікація;
2) емпатія;
3) рефлексія.
Ідентифікація (уподібнення іншій людині) - вона виражається у таких кодах:
“постав себе на моє місце”, фактично означає - “зрозумій мене правильно”.
Емпатія (співпереживання) - на відміну від ідентифікації яка є процесом
раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки
серцем, тобто через емоційну сферу людини.
Рефлексія - в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення
особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по
спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб'єктивне, а тому не завжди
відповідає істині.
Ефекти міжособистісного сприймання
Для створення сприятливих психологічних умов для взаємодій людей велике
значення має знання і розуміння таких специфічних соціально-психологічних
 понять як ефекти спілкування, або ефекти перцепції. До таких ефектів
спілкування належать:
 ефект атрибуції;
 ефект ореолу;
 ефект первинності;
 ефект новизни;
 ефект стереотипізації.
Ефект атрибуції - тобто пристосування один одному дій, вчинків, поведінки,
статей і властивостей. Наприклад, приписування людині незаслуженого нею
успіху, або неуспіху.
Ефект ореолу - проявляється як вплив загального уявлення про людину, на
сприйняття і оцінку конкретних її властивостей. Наприклад, якщо загальне
враження про людину позитивне, то її позитивні якості переоцінюються, а
негативні виправдовуються. І навпаки, загальне враження негативне, то навіть
благородні вчинки не помічаються або перекручуються.
Ефект первинності - проявляється в тому, що при зустрічі з незнайомою
людиною найбільше значимою є первинна інформація про неї, сила першого
враження про людину.
Ефект новизни - полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини
найбільш значимо є остання, тобто найбільш нова інформація про неї.
Ефект стереотипізації полягає у перенесенні якостей групи на особистість і
особистості на її найближче соціальне оточення, що зумовлене дефіцитом
правильної чи правдивої інформації.
Стереотип скорочує процес пізнання іншої людини або групу. Наприклад, всі
люди похилого віку консерватори, або ж математики педанти. Стереотипи
спрощують образ партнера, а іноді його спотворюють.
Адекватність розуміння поведінки інших людей
У буденному житті люди часто не знають справжньої причини поведінки
іншої людини, або розуміють її недостатньо. То ж через дефіцит інформації
вони починають приписувати іншим як причини поведінки так і самі зразки її.
 Система засобів пояснення, інтерпретування поведінки інших, в психології
називається каузальною атрибуцією.
У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-
етичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони, що узагальнюють її
бачення та оцінку інших людей. Формування таких еталонів відбувається
найчастіше стихійно і неусвідомлено. Крім еталонів що виконують при
розумінні іншої людини роль певних мірок і дають змогу їх класифікувати
можуть виявлятися і певні психологічні властивості які приписуються певним
людям. Явище приписування певних рис іншій людині називається
стереотипізацією, а ті риси, які приписані мають назву оцінні стереотипи.
Явище стерео типізації розглядається як становлення належності людини до її
соціального статусу та ролі.
На підставі дослідження явища каузальної атрибуції виділяють чотири
основні засоби інтерпретації в процесі між особистісного розуміння:
 Аналітичний. Коли кожний з елементів зовнішності пов'язується з конкретною
психологічною властивістю особистості.
 Емоційний. Коли особистісні властивості приписується людина незалежно від
естетичної приналежності й зовнішності.
 Перцептивно-асоціативний. Коли людині приписуються властивості іншої
людини зовні на неї не схожої.
 Соціально асоціативний. Коли людині приписуються властивості того
соціального типу до якого вона віднесена на підставі сприймання й
зовнішності.
Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під
якою розуміють точність і об'єктивність відображення психологічного образу
іншої людини.
Адекватність характеризує насамперед результат процесу
міжособистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й практичне
значення. Проблема впливу віку і статі на точність сприймання і розуміння є
складною і неоднозначною. Встановлено що з віком збільшується обсяг понять
та визначень, які використовуються для характеристик інших людей. Важливо,
що жінки взагалом точніше відображають риси зовнішності людини, а ніж
чоловіки.
Для адекватного міжособистісного розуміння потрібний великий
соціальний досвід. Існує думка, що здатність до більш точної адекватності
сприймання породжується комплексом якостей, таких як здатністю до емпатії,
рефлексії, ідентифікації.
Люди не просто сприймають один одного, вони формують стосовно один
одного певні стосунки. На основі зроблених оцінок у людей виникають і різні
почуття - від неприйняття тієї чи іншої людини до симпатій чи навіть любові до
неї. Галузь досліджень яка пов'язана з розкриттям механізмів виникнення
різних емоційних стосунків до людини яку сприймають називається
дослідженням - атракцією. Включення атракції в процес між особистісного
сприймання розкриває таку характеру особливість людського спілкування
завжди є реалізацією певних стосунків.
Атракцію розглядають як особливий вид соціальної установки на іншу людині
в якій переважає емоційність сприймання. Рівнями атракцій є симпатія, дружба,
любов, які виконують функцію емоційної регуляції між особистісних стосунків.
Особливості сприймання тексту
Про читання як створення власних думок за допомогою інших говорив
книгознавець М.О. Рубакін. Опираючись на дане твердження, Н. Чепелева
визначає читання як своєрідний діалог між автором і читачем. Вона
характеризує його „як творчий процес, що передбачає не пасивне сприймання
закладеної в текст інформації, а активну її переробку, висунення власних
гіпотез, точок зору, запитань до тексту, згоду або незгоду з його автором".
Звичайно, це діалог не лише пізнавальний, інтелектуальний – у творах
літератури закладені значно ширші можливості. Головний ефект їх впливу на
читача саме мотиваційно-особистісний, тобто йдеться про формування змін в
особистості – формування нового ціннісного ставлення не тільки до
повідомлюваної інформації, а й до навколишнього світу.
Оволодіваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер,
складів, зливаючи звуки у склади й слова. Спершу сприймання тексту
здійснюється дуже повільно і характеризується значною кількістю помилок,
зумовленою бідністю еталонів сприйняття, їх низькою узагальненістю.
Розуміння тексту дитиною відірване від його сприймання: сприймання слова
передує його осмисленню. У подальшому еталони сприймання стають дедалі
узагальнено. Дитина навчається схоплювати слова повністю не без труднощів,
бо розуміння тексту відстає від його сприймання.
Доросла людина , що володіє технікою читання, сприймає текст не літера
за літерою, а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час швидкої
експозиції(0,1 - 0,2мс), ми сприймаємо 4 – 5 літер не пов'язаних у слово, і до 20
літер, що складають слово. Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює
найхарактерніші, щоб його впізнати.
Досвідчений читач нерідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює
його цілком спираючись на слова, у яких концентрується основний зміст фрази.
Художньо-естетичне сприймання
Зміст художнього сприймання — це, зміст образів, які конструюються
засобами того чи іншого мистецтва, інформацію про які отримує людина в
процесі споглядання чи слухання художніх творів. Всього виокремлюють 12
основних видів мистецтва й відповідно різні стратегії сприймання їх образів.
Виокремлюють на цій основі візуальні та акустичні види мистецтва.
Нині глибокої розробки набуло дослідження закономірностей музичного
сприймання. Сприймання музики передбачає сприймання музичного тканини
твору, його змісту, мелодії, тональності тощо. Тоді як сприймання творів
живопису, графіки, декоративного мистецтва передбачає колірного строю
полотна, форми, перспективи зображення тощо. Загалом художнє сприймання
виражає прагнення (особистості до усвідомлення тих переживань, що їх втілено
композитором, художником, балетмейстером у мистецтві, стремління отримати
насолоду під досконалості форми їх художніх творінь.
Структура мистецького сприйняття включає почуттєво-оцінювальну
реакцію, розрізнення окремих ознак твору чи його фрагментів, формування
цілісного образу сприйнятого.
Критерії музичного сприймання:
• міра вираженості емоційної реакції. На відміну від байдужого, нейтрального
ознайомлення, повноцінна емоційна реакція свідчить про такий характер
сприйняття, який відзначається яскравим відгуком на художні образи, на
явища, відтворені в них засобами мистецтва;
• ступінь адекватності сприймання, що передбачає відповідність враження від
мистецького твору його змістовим характеристикам, здатність до об'єктивного
усвідомлення і оцінки форми художніх образів;
• широта диференціювання елементів мистецького твору, що свідчить про
фіксацію багатства відтінків змісту художнього твору та характерних ознак
його формотворення;
• повнота сформованого образу, що означає глибоке усвідомлення основних
характеристик художнього твору вже на етапі сприймання.
Сприймання художнього тексту в процесі перекладу
Процес перекладу текстів з однієї мови на іншу теж передбачає згначний вклад
механізмів сприймання у роботі перекладача. Практика перекладу дійсно й нині
залишається едостатньо вивченою, навіть виглядає як творча таємниця. В
цьому процесі виокремлюють два основні етапи роботи, або цикли. Один з
них пов'язаний з осмисленням тексту на іноземній мові, а іншої - з
відтворенням його на рідну мову.
Етапи перекладу логічно розглянути на прикладі художнього перекладу,
бо в ньому з найбільшою повнотою відображені своєрідність і складність
перекладацької діяльності.
Перший етап (цикл), який названий сприйняттям тексту, є
надзвичайно складним сенсорно-мислительним процесом, який заснований на
різноманітних видах і формах аналітичної і синтезуючої роботи безпосередньої
дії аналізаторів. На цьому етапі перекладач прагне як можна повніше зрозуміти
оригінальний текст, а коли мова йде про художній і публіцистичний текст, то і
«пережити» і усвідомити його естетичну цінність і характер впливу на читача
або слухача загалом. Не можна забувати про те, що перекладач має бути
чуйним рецепієнтом. Він має не тільки осмислювати текст, але і сприймати
його образний, невербальний, емоційний стрій. Однак ця проблема ще не має
наукового обгрунтування в теорії перекладу, хоч адекватний переклад,
повторимо, багато в чому залежить не тільки від раціонального, але і емоційно-
оцінного сприйняття твору.
Рецепция тексту здійснюється швидше не типово, а індивідуально, оскільки
рецепієнтом завжди є людина з його неповторною індивідуальністю. Запас
знань і досвіду, своєрідність мислення і почування, виховання і освіти,
літературних смаків і пристрастей, рівень володіння рідною мовою, вплив
конкретної соціальної середи і суспільних інтересів, специфіка формування
світогляду і особистості тощо – це все різні аспекти досвіду людини. Для
перекладача як дуже важливо досягнути такого рівня знань і естетичної
сприйнятливості, який дозволяв би сприймати весь об'єм об'єктивно
смислового і емоційного змісту, що міститься в тексті.
Сприйняття перекладачем тексту може бути недостатнім, якщо перекладач
володіє обмеженим запасом знань і якщо у нього слабо розвинена емоційна
сприйнятливість. Коли ж перекладач не страждає подібною «недостатністю», то
сприйняття оригіналу виявляється відносно повним. У невідповідності міри
сприйняття тексту і в індивідуально-особових особливостях цього процесу
криється одна з декількох причин можливої появи різних і цілком
еквівалентних переказів одного оригіналу в один і той же час.
У кожного типу перекладу етап сприйняття має свої особливості і
характеристики. Художній переклад охоплює дві фази: перша фаза -
сприйняття до перекладу, тобто. сприйняття художнього твору у першому
(іноді другому і більш) читанні, коли перекладач старається глибоко
осмислити, «пережити» твір, усвідомити його художню цінність і визначити
його стилістичну своєрідність, і власне перевідне сприйняття, т. е. безпосереднє
сприйняття конкретних слів, пропозицій, фраз, абзаців в момент перекладу.
У другій фазі сприйняття, коли відбувається фразова рецепція
іноземного тексту перед його відтворенням на іншій мові, перекладач оперує
аналізом і синтезом. Він сприймає значення окремих елементів (слів і
словосполучень) повідомлення і значення кожної фрази мови, яка
перекладається. Навіть за умови синхронного перекладу, коли переклад
здійснюється за чергою слів і за синтагмами (словосполученнями), тобто
шляхом сприйняття лише окремих частин фрази, що переводяться розуміння
іноземної фрази все ж обов'язкове. Тільки після повного осмислення речення
перекладач закінчує «збирання» словесних блоків перекладу в єдину фразу,
коректуючи її відповідним образом.
Психологи і лінгвісти, дослідники мовного процесу стверджують, що при
сприйнятті і розумінні людина засвоює значення ідеї і поняття, а не самі слова,
але що це засвоєння можливе тільки тому, що формування поняття вже
пройшло вербальний етап, що воно сформувалося на основі слова.
Для перекладача художньої літератури на цій фазі сприйняття важливе не
тільки розуміння тексту, але і бачення «змальованих» словами образів і
ситуацій. Відомо, що слово, завжди узагальнює. Воно наповнюється
конкретним змістом тільки в тому випадку, якщо учасники комунікації ведуть
мову про конкретних істот, предмети або об'єкти, видимих або добре ним
відомих. Тоді конкретним буде сприйняття читача відносно тих реальних
об'єктів, що описуються в тексті, які йому знайомі. У інших випадках
сприйняття читачами словесного змісту завжди дещо абстрактно.
Коли значення фрази літературного твору сприйняте і існує не тільки в
матеріальній словесній формі, але і в формі «ідеальній», у вигляді одиниць
мислення - понять, думок і т. п., у вигляді наочних образів, представлень і
емоцій, тоді-то і відбувається перехід до другого етапу (циклу) процесу
перекладу, до відтворення на мові перекладу, сприйнятої фрази оригіналу. І
знов в свідомості перекладача здійснюються складні процеси аналізу і синтезу,
пов'язане з передачею з сфери мислення значення вже в інакшій матеріальній
словесній формі.
Другий цикл також складається щонайменше з двох фаз:
перевиражения і ідентифікації.
Сприйнявши семантичну і емоційно-експресивну інформацію, укладену в
належній перекладу фразі, перекладач відтворює цю інформацію, в
матеріальних одиницях перевідної мови, прагнучи зберегти її повний об'єм. Не
підшукує, як іноді прийнято думати, відповідність кожному слову і
словосполученню початкової фрази, а «перевиражає» її значення. Але оскільки
в будь-якій мові значення фраз складається із значень окремих слів і
словосполучень і оскільки існування лексичної, граматичної і стилістичної
відповідності між мовами світу є об'єктивною данностью, універсальним
фактом, то на перевірку, при порівнянні оригінального і перевідного текстів,
звичайно легко виявляються насамперед, лексична міжмовна відповідність, яка
і наводять на думку, що будь-який переклад здійснюється шляхом їх підбору.
До того ж письмовий переклад звичайно здійснюється пофразно, не
обмежується у часі, як усний переклад, і завжди пов'язаний з матеріально
зафіксованим канонічним текстом оригіналу, будь-яку фразу якого в будь-який
момент можна прочитати, що немислимо, наприклад, при усному перекладі
мови оратора. Все це дозволяє навіть на фазі перевиражения провести
постійне порівняння двох текстів: незмінного тексту оригіналу і тексту
перекладу, що народжується.
Після фази перевиражения наступає період художньої ідентифікації
перекладу, т. е. такої обробки тексту перекладу, яка в кінцевому результаті
привела б до створення художнього твору на мові перекладу, ідентичного
(адекватного) оригіналу за своїм смисловим, функціонально-стилістичним і
ідейно-художнім змістом.
На цій фазі відбувається скрупульозне порівняння, зіставлення
перекладених фраз, абзаців, з відповідним текстом оригіналу і оцінка
перекладу, що дозволяє виявити «витік інформації». Саме в цей період можуть
знову виникнути «муки творчості», пов'язані з пошуками «потрібного слова» і
функціонально-стилістичних і жанрових відповідності, передачею реалій і гри
слів, уточненням синтаксичного малюнка і остаточним шліфуванням
перекладу, покликаного стати вже фактом вітчизняної літератури. У цей період,
тривалість якого залежить від об'єму, мовних і літературних складностей
початкового тексту, а також від таланту і досвіду перекладача, завершується
робота над рукописом. При повторному читанні в неї вносяться лише незначні
зміни. Звісно, у кожного перекладача виробляється, своя манера, свій навик
роботи над перекладом, але вказаних етапів і фаз йому не уникнути, тому що в
них об'єктивно відбивається процес перекладу як однієї з різновидів,
мислительной діяльності людини.
Література

1. М’ясоїд П.А. Загальна психологія В 2-томах. – К.: Основи, 2004. 345 с.

2. Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т., Чепелєва Н.:
Підручник.К.: Либідь, 2001. 536 с.
3. Основи психології: Підручник / За заг ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. К.:
Либідь, 1995. 632 с.
Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення змісту поняття «відчуття», зміст якого психічного процесу

він описує?

2. Які існують види відчуттів та їх класифікації?

3. Дайте визначення змісту поняття «сприймання», зміст якого психічного

процесу він описує?

4. Перелічіть основні види сприймання, назвіть властивості сприймання.

5. Що означають терміни «сенсорика» та «перцепція»?