1

Тема 3. Міжнародна інформаційна діяльність

ПЛАН
1. Міжнародна інформаційна діяльність як важливий елемент у
системі міжнародних відносин.
2. Міжнародне співробітництво в галузі інформації.
3. Інформаційна діяльність ООН.
4. Роль ЮНЕСКО у розвʼязанні світових інформаційних
проблем.
5. Інформаційна діяльність світових та регіональних
міжнародних організацій.

ЛІТЕРАТУРА
1. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні
можливості [Текст]. - К.: НІСД, 2010. - 29 с.
2. Кудрявцева С. П. Міжнародна інформація [Текст] : навч. посіб. / C. П.
Кудрявцева, В. В Колос. - К.: Вид. дім «Слово», 2005. - 400 с.
3. Макаренко С. А. Міжнародні інформаційні відносини [Текст] / С. А.
Макаренко. - К.: Наша культура і наука, 2002. - 452 с.
4. Матвієнко О. В. Основи інформаційного менеджменту: Навчальний
посібник[Текст]. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 124 с.
5. Матвієнко О.В. Інформаційний менеджмент: опорний конспект лекцій у
схемах і таблицях[Текст] / О. В. Матвієнко, М. Н. Цивін.-К.: Слово, 2007 .- 200
с.
6. Міжнародна інформація: навч. посіб. [Текст] / М. П. Требін, І. О.
Поліщук, Н. П. Осипова та ін.; за ред. М. П. Требіна . – Х: Право, 2014. – 336 с.
7. Митко А. М. Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних
відносинах: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Текст] /А. М. Митко. –
Луцьк: «Терен», 2012- 262 с.
8. Митко А. М. Політична аналітика: навчальний посібник [Текст]/ А. М.
Митко. Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. - 220 с.
9. Пантелеймонов О.Є. Інформаційно-аналітичні центри: структура і
методи діяльності у галузі міжнародних відносин // Актуальні проблеми
міжнародних відносин. – Вип.36. – Ч.1. – 2002. – С. 48-53.
 2

1. Сучасний розвиток міжнародних відносин, що відбувається в

умовах поширення процесів всесвітньої інтеграції та глобалізації, змін
у соціокультурній реальності, політичному та суспільному житті
держав, викликає потребу в підвищенні можливостей отримання
об'єктивної і достовірної інформації про стан світової політики, події
та явища у міжнародному співтоваристві для аналізу, оцінка, вияв-
лення тенденцій і прийняття управлінських рішень на всіх рівнях.
Тому інформаційна інфраструктура держав у процесі здійснення ін-
формаційної діяльності із задоволення інформаційних потреб спо-
живача підпорядкована основному завданню — отриманню і дове-
денню до споживача інформаційних продуктів та послуг (ІПП) через
складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності.
Відповідно до законодавства України з метою задоволення інформа-
ційних потреб громадян, юридичних осіб і держави органи державної
влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють
інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних, які за-
ймаються інформаційною діяльністю.
Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний,
економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний,
міжнародний і под. Держава гарантує свободу інформаційної діяль-
ності в цих напрямах усім громадянам та юридичним особам у межах
їхніх прав і свобод, функцій і повноважень.
Фундаментальні зміни і непередбачувані перспективи у світовому
розвитку на початку XXI ст. вимагають від міжнародного співтова-
риства досягнення чіткого розуміння проблеми глобальної взаємоза-
лежності національних інформаційних ресурсів у всій її повноті і
комплексності, визнання, що успіх національних зусиль з охорони
свого інформаційного ресурсу залежить від рівня захищеності і «не-
агресивності» інформаційних просторів інших, у тому числі несусід-
 3

ніх, держав, з якими їхні інформаційні ресурси об'єктивно пов'язані.

Перед Україною постає необхідність активного включення в ці про-
цеси, пошуку своєї ніші в системі міжнародних відносин. Тому роз-
виток такого напряму інформаційної діяльності, як міжнародний,
потребує особливої уваги держави та громадянського суспільства.
Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні
громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій
офіційно документованою або публічно оголошуваною інформацією
про зовнішньополітичну діяльність України, події і явища в інших
країнах, а також цілеспрямованому поширенні державними органами,
об'єднаннями громадян, ЗМІ та окремими громадянами всебічної
інформації про Україну.
Основними видами інформаційної діяльності (ст. 9 Закону Укра-
їни «Про інформацію»), у тому числі міжнародної, є: створення,
збирання, отримання, зберігання, використання, поширення, охорона
та захист інформації.
Складовою права громадян на інформацію, гарантованого ст. 34
Конституції України і ст. 10 Європейської конвенції про захист прав
людини та основоположних свобод, є право на отримання своєчасної,
повної та неупередженої інформації про діяльність органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, вільний і безперешкодний
доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме
телевізійне мовлення, радіомовлення та пресу.
Отримання інформації— це набуття, придбання, накопичення
відповідно до чинного законодавства України документованої або
публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними осо-
бами та державою.
Використання інформації— це задоволення інформаційних по-
треб громадян, юридичних осіб та держави.
 4

Поширення інформації— це оприлюднення, реалізація в установ-

леному законом порядку документованої або публічно оголошуваної
інформації. Зокрема, експорт та імпорт інформаційної продукції (по-
слуг) здійснюються згідно із законодавством України про
зовнішньоекономічну діяльність.
Зберігання інформації— це забезпечення належного стану інфор-
мації та її матеріальних носіїв.
Отримання, використання, поширення та зберігання документо-
ваної або публічно оголошуваної інформації здійснюється в порядку,
передбаченому Законом України «Про інформацію» та іншими за-
конодавчими актами у сфері інформації.
2.Міжнародне співробітництво в галузі інформації здійснюється
на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін
різних видів інформації. Міжнародні відносини в галузі інформації
підпадають під регулятивні дії загальновизначених принципів між-
народного права, які конкретизовано в міжнародних документах різної
юридичної сили. В міжнародних правових документах зазначено таку
особливість інформації, як належність її до специфічного ринку
товарів.
Міжнародні правові документи, що регулюють інформаційні від-
носини, поділяються на: документи, які розглядають загальні прин-
ципи і норми у сфері обміну інформацією; документи, які забезпечу-
ють свободу слова, плюралізм тощо; документи, що розглядають
інформацію як продукт; документи, що забороняють поширювати
інформацію; пакет документів «Міжнародні договори про інформа-
ційну власність».
Деякі міжнародні документи щодо проблеми використання та
передавання інформації мають рекомендаційне значення, як, напри-
клад, Резолюція ООН про інформацію на службі людству (1996 р.).
Такі документи поширюються для того, аби держава створила певні
 5

положення в національному законодавстві. У разі порушення реко-

мендаційного документа держава може відчути на собі моральний або
політичний тиск інших держав.
Обов'язкові до виконання усіма країнами — членами ООН до-
кументи входять до національного законодавства кожної держави, як,
наприклад, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від
3 листопада 1947 р. — засудження пропаганди агресивних війн. Якщо
порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються
штрафні санкції, в основному політичні та економічні.
На європейському рівні одним з найважливіших документів у га-
лузі інформаційних технологій був так званий Звіт Мартина Банге-
манна (21-24 червня 1994 р.), у якому вперше була використана
концепція «Інформаційне суспільство» замість звичайної концепції
«Інформаційні магістралі». Основна ідея документа — створення
інформаційного суспільства на основі процесу європейської інтеграції
для забезпечення економічної стабільності країн Європи, еконо-
мічного зростання традиційних і нових (інформаційних) виробництв;
розв'язання соціальних проблем — зайнятості населення шляхом
створення нових робочих місць; надання можливостей для вільного
доступу до глобальних мереж з метою освіти, охорони здоров'я та
адміністративного управління.
Одне з положень у Звіті Бангеманна було про те, що приватний
сектор бере участь у створенні і розвитку інформаційних технологій
як на національному, так і на наднаціональному рівні. Роль урядів
обмежується тільки їх втручанням під час просування, використання і
регулювання нових інформаційних технологій (ІТ). Основними цілями
нової політики повинні бути надання кожній людині, котра
навчається, можливості знати, як використовувати ІТ, а також пере-
орієнтувати навички викладацького складу, аби вони були здатні ви-
класти як використовувати ІТ кращим чином.
 6

Інший важливий пункт, підкреслений у цьому документі, стосу-

ється того факту, що нові ІТ мають стимулюватися 10 видами сумісної
діяльності приватного і державного секторів. Ці ініціативи стосуються
телекомунікацій, дистанційного навчання, мережі освітніх і дослідних
центрів, телематичних послуг (це послуги з доступу та обробки даних
щодо управління та вимірювання параметрів виконавчих або інших
систем, механізмів, приладів та обладнання) для малих і середніх
підприємств, управління рухом на головних шляхах, управління
повітряним рухом, мережі установ охорони здоров'я та ін.
Усвідомлюючи важливість нових тенденцій еволюційного розвит-
ку, Європейська комісія прийняла програмний документ «Шлях
Європи до інформаційного суспільства» (1994 р.), у якому визначено
принципи діяльності ЄС в галузі інформації і комунікації. Вони по-
лягають у необхідності формування суспільної думки і підготовки
європейської спільноти до усвідомлення реалій інформаційного сус-
пільства; створення концепції європейської інформаційної політики та
європейського інформаційного права; забезпечення вільного доступу
до інформаційних послуг із широким спектром використання;
впровадження багатомовності в інформаційній і комунікаційній ді-
яльності, збереженні національної культурної самобутності та іден-
тичності.
6-7 травня 1999 р. в Будапешті на 104-й сесії Комітету міністрів
Ради Європи була прийнята Декларація про Європейську політику в
галузі нових інформаційних технологій, у якій акцентується на
сприянні для всіх інформаційних ресурсів максимально широкого
доступу до нових інформаційних і комунікаційних послуг, забезпе-
чення безперешкодного доступу з використанням нових ІТ, інформації
про місцеві, регіональні та національні адміністративні і юридичні
служби і прямих зв'язків з ними, заохоченні вільного обміну
 7

інформацією, думками й ідеями та ініціатив, що спрямовані на фор-

мування і розвиток інформаційного суспільства.
22 липня 2000 р. лідерами «Великої вісімки» була підписана Окі-
навська хартія глобального інформаційного суспільства, у якій під-
тверджуються зобов'язання, що стосуються формулювання і здійснен-
ня стратегій забезпечення кожній людині можливостей користуватися
загальним і прийнятним за вартістю доступом до інформаційних і ко-
мунікаційних мереж. Для цього пріоритетну увагу стали приділяти
вдосконаленню мережевого доступу, особливо у відсталих міських,
сільських та віддалених районах; активно вживати заходів,
спрямованих на надання більш легкого доступу до інформаційних і
комунікаційних мереж соціально незахищеним людям і таким, що
мають обмежену працездатність, а також літнім громадянам.
Реалізація багатьох ініціатив доручається спеціальній групі, до
обов'язків якої входять мобілізація і координація зусиль урядів, при-
ватного сектору, фундацій, багатосторонніх і міжнародних інститутів,
які спрямовано на скорочення «цифрового розколу».
Програми приватного сектору підтримуються і реалізуються де-
якими відомими корпораціями, які передбачають значні зобов'язання
зі створення інфраструктури інформаційних технологій у країнах
світу, що розвиваються, забезпеченню передачі технологій і навчанню
як технічних фахівців, так і користувачів Інтернету тому, як
встановлювати, підтримувати та використовувати Інтернет.
Результати впровадження сучасних програм інформаційної по-
літики та інформаційного суспільства відображено в діяльності та
документах провідних європейських міжурядових організацій Ради
Європи та Європейського Союзу в 2005-2006 рр.: «Інтеграція та різ-
номанітність: нові тенденції європейської політики у сфері ЗМІ та
нових комунікаційних послуг» та дослідженні «Біла книга про євро-
пейську політику комунікацій».
 8

У Програмі дій «Інтеграція та різноманітність: нові тенденції

європейської політики у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг»
перелічуються такі напрями європейської інформаційної політики: 1)
свобода вираження та інформації у кризових ситуаціях і в умовах
боротьби з тероризмом; 2) культурна різноманітність і плюралізм
медіа у добу глобалізації; 3) права людини і регулювання медіа та
нових комунікаційних послуг в інформаційному суспільстві- А в «Бі-
лій книзі» (2006 р.) викладено нові напрями та визначено головну
мету політики ЄС щодо публічної комунікації наднаціональних ін-
ститутів з громадянським суспільством Європи — об'єднання зусиль
наднаціональних, регіональних та локальних владних структур країн
— членів ЄС, європейських політичних партій, громадянського
суспільства задля європеїзації національних спільнот і поглиблення
європейської ідентичності.
Потужним інструментом для реалізації науково-технологічної
політики ЄС стала Сьома рамкова програма з наукових досліджень і
розвитку технологій (РП7) (2007-2013 рр.), яка набрала чинності 1
січня 2007 р. та мала найбільші за всю попередню історію ЄС обсяги
фінансування. Загальний бюджет Програми на період 2007-2013 рр.
становить 50 млрд 521 млн євро, з яких понад 9 млрд євро виділено на
реалізацію дев'яти проектів з різноманітних технологій
інформаційного суспільства.
У рамках ЄС нині реалізується близько 500 програм і проектів,
спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефек-
тивність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери
життєдіяльності країн — членів ЄС. Європейський Союз розвиває
програми наукових досліджень у галузі інформаційних технологій У
різних контекстах за стратегічними напрямами європейського роз-
витку на основі інтелектуального потенціалу та об'єднання інформа-
ційних ресурсів. Напрями і стратегії інформаційної політики ЄС
 9

втілено у програмах і проектах організації стратегічний наукових

досліджень
Реалізація програм і проектів ЄС, спрямованих на становлення ін-
формаційного суспільства в Європі, здійснюється за підтримки ЄС та
європейських країн на найвищому рівні. Інформаційні програми ЄС
включають широкий спектр співробітництва європейських країн для
розвитку передових інформаційних та комунікаційних технологій,
стимулювання політики глобальних інновацій, адаптацію європей-
ських ринків до нових соціально-економічних умов і подальший
розвиток наукових інтерактивних досліджень.
Утілення в життя положень програми «Еuгоре і-2020», у якій
значна увага приділяється сучасним інформаційним технологіям,
передбачає, що до 2020 р. в Європі будуть модернізовані державні
послуги у режимі он-лайн; забезпечена діяльність електронного уряду;
відбудуться комп'ютеризація освітньої сфери, надання медичного
обслуговування в електронній формі; створено більш динамічне
середовище для розвитку електронного бізнесу.
Реалізація програм Ради Європи втілюється у директивах Комі-
тету Міністрів для країн-членів організації, конвенціях, рекоменда-
ціях, резолюціях, деклараціях з проблем інформації і комунікації.
Конвенції є обов'язковими для країн, які їх ратифікували; рекомендації
мають факультативний характер та виражають формальні наміри,
вони не є обов'язковими для країн-членів, за винятком вказівки на їх
обов'язок. Важливість цих документів полягає у тому, що вони
визначають певні проблеми та необхідність їх розв'язання на між-
народному рівні. У рекомендаціях зафіксовано критерії для можли-
вого встановлення на їх основі норм і правил на вищому правовому
рівні згідно з конвенціями. Резолюції та декларації мають характер
морального впливу через сформульовані в них принципи міжнародних
інформаційних відносин.
 10

Законодавством України передбачено низку норм щодо дії між-

народних договорів на території держави.
У сфері реалізації Національної програми інформатизації законо-
давством закріплено, якщо міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено
інші правила, ніж ті, що містяться в Законі «Про Національну про-
граму інформатизації», то застосовуються правила міжнародних до-
говорів (ст. 28 Закону України «Про Національну програму інформа-
тизації»).
Щодо застосування норм міжнародних правових актів у сфері
Національного архівного фонду і архівних установ передбачено: якщо
в міжнародних правових актах, у яких бере участь Україна, встанов-
лено інші норми, ніж ті, що містяться в Законі України «Про Націо-
нальний архівний фонд і архівні установи, то діє норма міжнародного
правового акта (ст. 2 Закону України «Про Національний архівний
фонд і архівні установи»).
Щодо застосування правил міжнародного договору у сфері автор-
ського права і суміжних прав передбачено: якщо міжнародним до-
говором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті,
що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні
права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 5
Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
У сфері міжнародних відносин щодо державної таємниці законо-
давством України визначено, що передані Україні відомості, які ста-
новлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації,
охороняються в порядку, передбаченому Законом України «Про дер-
жавну таємницю». У разі, якщо міжнародним договором, згоду на
обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено
інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іно-
земної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила
 11

міжнародного договору України (ст. З Закону України «Про державну

таємницю»).
Щодо формування українського сегменту глобальної інформацій-
ної інфраструктури, у тому числі Інтернету, Законом України «Про
захист інформації в автоматизованих системах» передбачено, що іно-
земні держави, іноземні фізичні та юридичні особи можуть бути
власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформа-
ції, що поширюється та обробляється в автоматизованих системах
України, або засновувати спільні з українськими юридичними та
фізичними особами підприємства з метою створення автоматизованих
систем, постачання інформації до автоматизованих систем України,
обміну інформацією між автоматизованими системами України та
автоматизованими системами інших держав. Окремі види такої
діяльності здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії),
що видається уповноваженим на це органом.
Участь України у міжнародних інформаційних відносинах визна-
чається й іншими законодавчими актами, наприклад, такими, як: «Про
ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку»
(від 15 липня 1994 р.); «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в
галузі охорони авторського права і суміжних прав» (від 27 січня 1995
р.); «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону
літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р.,
зміненого 2 жовтня 1979 р.)» (від 31 травня 1995 р.); «Про приєднання
України до Статуту Ради Європи» (від 31 жовтня 1995 р.); «Про
ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини
1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до
Конвенції» (від 17 липня 1997 р.).
В окремих сферах інформаційних відносин на міжнародному рівні
прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стан-
дартами суспільних інформаційних відносин, наприклад, нормативні
 12

акти щодо захисту персональних даних: Конвенція № 108 Ради Єв-

ропи «Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці даних»
(від 28 січня 1981 р.); Директива 95/46/ ЕС «Про захист фізичних осіб
при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних» (від 24
жовтня 1995 р.) та ін.
Сучасні умови глобалізації, становлення інформаційного суспіль-
ства та інтеграції України у світовий інформаційний простір висунули
перед нашою державою нагальну потребу в систематизації націо-
нального інформаційного законодавства, гармонізованого з нормами
міжнародного права, у Національній програмі інформатизації інте-
грація України у світовий інформаційний простір визначається як одне
з основних завдань. Знаковим для вирішення поставлених завдань став
прийнятий 9 січня 2007 р. Верховною Радою України Закон України
3537-У «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в
Україні на 2007-2015 роки», у якому, серед іншого, пропонується
розширяти співпрацю нашої країни з провідними міжнародними
організаціями щодо розвитку інформаційного суспільства. Потребу
подальшого розвитку інформаційної сфери суспільства і держави
визначено також Указом Президента України від 30 серпня 2010 р. №
926/2010, яким 2011 р. в Україні проголошено Роком освіти та
інформаційного суспільства.
Входження України у світовий інформаційний простір, його вплив
на українське суспільство вимагають удосконалення правової основи
інформаційної діяльності в Україні, починаючи з питань інтелекту-
альної власності, у тому числі у сфері використання електронних
технологій, організації інформаційної безпеки всіх видів суспільної
діяльності, до правових форм запобігання різноманітним виявам
протиправної, ворожої діяльності в інформаційній сфері. Необхідність
розвитку правової науки та координації фундаментальних і приклад-
них правових досліджень в інформаційній сфері сприяла створенню у
 13

2011 р. у складі відділення державно-правових наук і міжнародного

права Національної академії правових наук України координаційного
бюро з інформаційного права та інформаційної безпеки.
Таким чином, правове регулювання міжнародної інформаційної
діяльності в Україні здійснюється на підставі низки важливих норма-
тивних документів і ще багато з них перебувають на стадії розроблен-
ня та узгодження.
3.Діяльність ООН має велике значення для розвитку
інформаційного суспільства та поширення у світі різноманітної
інформації, у тому числі міжнародної. Після проголошення
Генеральною Асамблеєю ООН свободи преси, а також права на
інформацію в Загальній декларації прав людини інформаційні
підрозділи ООН спрямували свої зусилля на висвітлення таких
важливих питань життя людства, як підтримка міжнародного миру і
безпеки, сприяння економічному, соціальному та гуманітарному
розвитку, становище в галузі прав людини та ін. З перших кроків
розбудови ООН проблемі інформації, її впливу на суспільство і
використання комунікаційних технологій для поліпшення життя
людей надавалося першочергове значення. Генеральна Асамблея ООН
в одній з перших своїх резолюцій (№ 59 1946 р.) відзначила, що
свобода інформації належить до основних прав людини. Відповідно до
принципів Статуту ООН право «шукати, отримувати і поширювати
інформацію» було закріплене в Загальній декларації прав людини 1948
р.
ООН має значний досвід інформаційної роботи у світовому масш-
табі. Успіхи інформаційної активності ООН останніх років багато в
чому пов'язані з традиційними формами діяльності: радіо, телебачення
та друковані ЗМІ. ООН виступає за розвиток культури суспільної
інформації, вважаючи, що це має кардинальне значення у справі її
підтримки. Інформаційно-просвітницька діяльність ООН спрямована
 14

на підвищення її престижу в швидкомінливому світі. Від цієї

діяльності багато в чому залежить виконання головного завдання ООН
— забезпечення кращого майбутнього для всього людства, як вважав
Кофі Аннан. Його наступник Пан Гі Мун підтверджує цю позицію у
запропонованій п'ятирічній Програмі дій, спрямованій на закладення
основ для досягнення прогресу у вирішенні найважливішого завдання
XXI ст. — забезпечення сталого розвитку, серед яких інформаційна
діяльність ООН посідає важливе місце.
Комітет з інформації є встановленим Генеральною Асамблеєю
ООН допоміжним органом, який займається питаннями, що стосу-
ються суспільної інформації.
Згідно з резолюцією 33/115 Генеральної Асамблеї ООН від 18
грудня 1978 р. на 34-й сесії Генеральна Асамблея ухвалила зберегти
Комітет з огляду політики і діяльності ООН в галузі суспільної
інформації, який став називатися Комітетом з інформації. Він
здійснює нагляд за роботою Департаменту суспільної інформації
(ДСІ) і забезпечує його керівництво в галузі політики, програми і
заходів Департаменту.
У резолюції 34/182 від 18 грудня 1979 року Генеральна Асамблея
виклала мандат Комітету з інформації:
а) продовжувати вивчення політики і діяльності ООН в галузі
суспільної інформації у світлі розвитку міжнародних відносин,
зокрема протягом двох останніх десятиліть, і нагальної необхідності
встановлення нового міжнародного економічного порядку та нового
міжнародного порядку в галузі інформації і зв'язку;
б) оцінювати й розвивати ці зусилля і прогрес, досягнутий
системою ООН в галузі інформації і зв'язку;
в) сприяти встановленню нового, більш справедливого і більш
ефективного міжнародного порядку в галузі зв'язку та інформації,
покликаного зміцнювати світ і міжнародне розуміння та заснованого
 15

на вільній циркуляції і більш широкому збалансованому поширенню

інформації, і надавати рекомендації з цього питання Генеральній
Асамблеї ООН.
У рамках постійного діалогу між членами Комітету і ДСІ Бюро
Комітету з інформації проводить протягом року засідання, на яких
воно інформує делегації про відповідні події і повідомляє Департа-
мент про побажання держав-членів з питань, що становлять взаємний
інтерес. Україна входить до складу 114 країн-членів Комітету.
Комітет проводить свої засідання один раз на рік протягом двох
тижнів, як правило, у квітні-травні, аби обговорити питання, пов'язані
з інформацією.
Комітет ООН з інформації розглядає на своїх сесіях за дорученням
Генеральної Асамблеї ООН роботу Секретаріату ООН і його підроз-
ділів у сфері інформації та зв'язків з громадськістю, встановлює
основні стратегічні напрями в цій галузі. У перебігу кожної сесії після
неофіційних консультацій (неофіційних «неформальних») проводяться
загальні дебати для ухвалення проекту резолюції. Цей проект
резолюції, що традиційно приймається в завершальний день щорічної
сесії Комітету на основі консенсусу, надалі обговорюється Комітетом
із спеціальних політичних питань і питань деколонізації щорічно
восени (зазвичай у жовтні). Прийнятий Комітетом із спеціальних
політичних питань і питань деколонізації проект стає резолюцією
тільки після його офіційного ухвалення Генеральною Асамблеєю
ООН, як правило, у грудні кожного року.
Комітет разом зі своїми партнерами в системі ООН веде пошук
способів більш тісних взаємин з усіма складовими громадських то-
вариств, включаючи приватний сектор, для партнерства у сприянні
соціально стійкому розвитку і при відповідних обставинах для під-
тримки нових ініціатив у галузі суспільної інформації. Традиційно
Департамент суспільної інформації організовує інтерактивний діалог з
 16

державами-членами на чолі із заступником Генерального секретаря

ООН із питань суспільної інформації. Цей діалог відбувається у другій
половині дня в день відкриття щорічної сесії.
Будь-який член Комітету, включаючи спостерігачів (серед яких
представники держав Барбадос, Литва, Ліхтенштейн, Нікарагуа та
Центральноафриканська Республіка, а також Ватикан і Палестина),
може брати участь у загальних дебатах і виступати з офіційною
заявою. Зазвичай виступи ораторів обмежені десятьма хвилинами.
Державам-членам, включеним у список ораторів сесії, пропону-
ється представити 200 примірників (англійською мовою) та 100 (будь-
якою іншою мовою) виступів для розповсюдження в перебігу засі-
дання. Копії повинні бути зроблені заздалегідь і надані перед
початком співробітнику залу засідань.
Державам-членам також пропонується завчасно направляти елек-
тронні копії своїх виступів, аби Секретаріат Комітету зміг розмістити
їх на веб-сайті КСІ.
Відповідно до правила 115 Правил процедури Генеральної Асамб-
леї, Голова може надавати право на відповідь після виступу всіх
ораторів, що записалися. Аби отримати право на відповідь, члени
Комітету піднімають таблички, позначаючи свій намір виступити і/або
звернутися до Секретаріату.
Департамент суспільної інформації (ДСІ) було створено в 1946 р.
згідно з резолюцією 13(1) Генеральної Асамблеї з метою сприяння
глобальної обізнаності і розуміння роботи ООН.
Напрями діяльності, функції і структура ДСТ було сформульовано
Технічним консультативним комітетом з інформації ООН на основі
тієї самої резолюції 1946 р. Відмічалося, зокрема, що робота ДСІ по-
винна бути організована і спрямована таким чином, аби сприяти,
можливо, більшою мірою правильному розумінню народами світу
ідеалів, діяльності і завдань ООН, взаємодіяти і закріпити партнерські
 17

зв'язки з різними аудиторіями, а також підтримувати мир, розвиток і

права людини для всіх. У межах повноважень головних органів ООН
загальна відповідальність за проведення інформаційної діяльності
покладалася на Генерального секретаря, а безпосередня, під його
керівництвом, — на заступника Генеральної Асамблеї ООН, що очо-
лював ДСІ.
ДСІ має розгалужену систему збирання, опрацювання та поши-
рення інформації. В 1997 р. в ДСІ було створено Групу стратегічного
планування в галузі комунікації для розгляду всіх аспектів мандатів,
механізмів та діяльності ДСІ.
Об'єктами діяльності ДСІ є: преса, радіо, телебачення, кіно, наочні
приладдя і виставки, зв'язок із громадськістю, видавнича і довідкова
робота. Ці напрями були і залишаються головними в діяльності ДСІ.
До обов'язків ДСІ і його відділень на місцях входить також активне
сприяння інформаційним органам, просвітницьким закладам та іншим
урядовим і неурядовим організаціям (НУО) різних країн, а крім того
— враховування коливань світової суспільної думки щодо діяльності
ООН і визначення тієї міри, у якій забезпечується правильне
розуміння її роботи.
З метою реалізації завдання «Інформувати. Залучати. Діяти» ДСІ
має розгалужену систему збирання, опрацювання та поширення ін-
формації і такі напрями діяльності:
підготовка новин. Від надання надзвичайної допомоги до голо-
сування в Раді Безпеки — новини про діяльність ООН;
партнерські зв'язки. Від академічних кіл до молоді і знаменитос-
тей — об'єднання зусиль для вирішення питань, що становлять інтерес
для всіх;
визначення пріоритетів. Зосередження уваги на пріоритетних
цілях ООН і пов'язаних з ними питаннях та їх впливі на країни і людей
в усьому світі;
 18

залучення громадськості. Звернення ООН до народів миру через

інформаційні центри ООН в 60 країнах світу, проведення екскурсій,
брифінгів, відеоконференцій та ін.;
обмін знаннями. Забезпечення доступу до інформації і знань про
ООН для широкого загалу;
робота зі ЗМІ. Надання широкого спектру послуг, аби допомогти
ЗМІ висвітлити всі аспекти діяльності ООН.
Мережа інформаційних центрів ООН відіграє ключову роль у ді-
яльності ООН зі встановлення безпосереднього контакту з аудиторією
на місцях, з тим аби розповісти їй про ООН її рідною мовою. Ін-
формаційні центри ООН (Щ ООН), інформаційні служби ООН (1С
ООН) та інформаційні бюро ООН (ІБ ООН) розташовано у 63 країнах
світу. Вони працюють у тісному співробітництві зі штаб-квартирою
ООН, спілкуються зі ЗМІ та освітніми установами, зміцнюють парт-
нерські зв'язки з урядами, місцевими організаціями громадянського
суспільства і приватного сектору, а також підтримують бібліотечні
фонди і створюють електронні інформаційні ресурси.
ІЦ ООН адаптують глобальні завдання ООН у контекст місцевих
пріоритетів шляхом підготовки різноманітних інформаційних матері-
алів, призначених для регіональних/субрегіональних і національних
аудиторій. ІЦ ООН роблять переклади інформаційних матеріалів цієї
організації, статей і заяв на місцеві мови; розміщують у національних
ЗМІ оглядові статті старших посадових осіб ООН, а також здійснюють
заходи, присвячені пріоритетним проблемам або пам'ятним датам.
ІЦ і служби ООН намагаються проводити свою діяльність на
основі принципів, визначених Генеральною Асамблеєю, тобто вра-
ховуючи конкретні обставини і кожен випадок та думки приймаючої
країни і забезпечуючи незалежність центрів, аби це не справляло
негативного впливу на інформаційні функції. У країні/країнах, де вони
працюють, ІЦ ООН ведуть просвітницьку роботу разом із на-
 19

ціональними і регіональними ЗМІ, надають інформаційні матеріали,

аналітичні та тематичні статті ЗМІ, регулярно беруть участь у під-
готовці телевізійних і радіопрограм, організовують інтерв'ю, прес-
конференції та брифінги.
У промислово розвинених країнах, де ІЦ ООН є головною ланкою
присутності ООН, огляд становища справ з урахуванням конкретних
обставин припускає зміцнення партнерських зв'язків із членами сис-
теми ООН і групами, діяльність яких орієнтована на ООН, такими як
асоціації сприяння ООН, у міру їхніх можливостей. Наголос робиться
на залучення національних кадрів до виконання програм, у всіх цих
місцевих відділеннях застосовуються критерії фінансової ефек-
тивності і професіоналізму. В тих країнах, де місцеві ЗМІ розвинені в
меншій мірі, ІЦ ООН надаються додаткові ресурси.
ІЦ ООН пропонують такі послуги, як бібліотечне обслуговування,
збирання відеоматеріалів, підтримують веб-сайти та інші Інтернет-
ресурси. Вони співпрацюють з громадянським суспільством, сприяють
просуванню найрізноманітніших тем шляхом організації семінарів,
виставок та інших заходів, беруть участь у проведенні міжнародних
днів, років і декад (наприклад, презентації за участю національних і
місцевих відомих діячів, практикуми, семінари, освітні програми,
спортивні заходи, музичні вистави).
Інформаційна діяльність ООН на сучасному етапі визначається
характером, основними цілями та завданнями, що стоять перед нею:
висвітлювати закріплені у Статуті питання щодо підтримки міжна-
родного миру і безпеки, поваги принципів рівноправності і самовиз-
начення народів, а також сприяння економічному, соціальному, куль-
турному та гуманітарному розвитку, становища в галузі прав людини
та її основних свобод.
На початку XXI ст. ДСІ використовуючи комплексний підхід, що
включає чотири основні елементи: телебачення, радіо, друковані мате-
 20

Як універсальний центр гуманітарного співробітництва ЮНЕСКО

перебуває у постійному русі, оновленні та пошуках розв'язання важ-
ливих глобальних проблем світового співтовариства: забезпечення
гуманітарної безпеки шляхом упровадження доктрини культури миру
і толерантності, збереження культурної багатоманітності, сприяння
розвитку науки і високих технологій, формування правових та мо-
ральних цінностей інформаційного суспільства, розширення доступу
до інформації і знань, віднесених до сфери глобального інтелектуаль-
ного надбання.
4.Місія ЮНЕСКО зумовлюється її можливостями сприяти багато-
сторонньому діалогу між цивілізаціями, здатністю відобразити і вра-
хувати розмаїття соціально-культурних, моральних та світоглядних
традицій міжнародної спільноти, виходячи з того, що ЮНЕСКО є
універсальним міжнародним інтелектуальним центром для форму-
вання ідеології глобального інформаційного суспільства.
Структурно-функціональний аналіз діяльності ЮНЕСКО у сфері
інформаційної політики дає підстави зробити висновки про її зна-
чущість у сучасних процесах глобальних трансформацій, зокрема
діяльності у системі універсальних міжурядових організацій з проблем
комунікації. Нові комунікації, нові тенденції міжнародної ін-
формаційної політики ЮНЕСКО підтверджують її домінантну роль у
становленні глобального суспільства знань.
У 2000 р. внаслідок злиття двох найважливіших програм
ЮНЕСКО минулого десятиліття: «Загальної програми за
інформацією» та «Міжурядової програми з інформатики» народилася
її нова програма «Інформація для всіх». її створено як основу для
міжнародних дискусій про політичні, правові, етичні та соціальні
проблеми, пов'язані з побудовою глобального інформаційного
суспільства, а також для підготовки проектів, орієнтованих на
забезпечення загального доступу до інформації.
 21

Одна з головних цілей Програми полягає в розробці

інструментарію та подальшої ефективної реалізації базових елементів
для побудови глобального інформаційного суспільства і суспільства
знань.
Основний предмет Програми — інформаційна політика, орієнто-
вана на людину, розвиток її потенціалу, ресурсів, навичок та знань,
адже саме від людей залежить, яким чином розвиватиметься людство і
кожна країна, кожен народ окремо. Новітні інформаційні та комуні-
каційні технології допомагають розвитку, значною мірою є його за-
порукою, але самі по собі технології не забезпечують рівноправного
доступу до інформації для всіх. Люди, особливо в країнах, що розви-
ваються, повинні бути максимально залучені до участі у світових
процесах. Кожна людина мусить отримати максимум переваг від
вільного й ефективного доступу до інформації.
Реалізація програми повинна сприяти тому, аби інформаційно-
комунікаційні технології ефективно використовувалися для боротьби з
бідністю і соціальним відчуженням, сприяли загальному доступу до
освіти, були гарантами культурної і мовної самобутності, зміцнювали
основу громадянського суспільства та звели до мінімуму небезпечний
розрив між інформаційно багатими та інформаційно бідними людьми.
В Україні для реалізації деяких із довгострокових програм
ЮНЕСКО створені і діють національні комітети, комісії та міжнародні
центри. Наприклад, на виконання Міжурядової програми ЮНЕСКО
«Інформація для всіх» постановою Кабінету Міністрів України
Національним координатором цієї Програми було визначено
Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та
систем. Відповідним положенням було окреслено основні завдання
координатора, спрямовані на забезпечення реалізації основних
напрямів Програми. До речі, на базі Центру інформаційних технологій
 22

та систем функціонує кафедра ЮНЕСКО «Нові інформаційні

технології освіти», філіали якої створено у деяких регіонах України.
З метою забезпечення активної участі України в діяльності
ЮНЕСКО, визначення стратегії основних напрямів і пріоритетів такої
участі Указом Президента України від 26 березня 1996 р. № 212 було
затверджено Положення про Національну комісію України у справах
ЮНЕСКО, що визначає її загальноправовий статус, цілі, завдання,
склад та форми роботи.
За час існування ЮНЕСКО головними напрямами її діяльності у
сфері інформації були: сприяння розвитку інформаційної політики,
ліквідація та зменшення перешкод, що заважали свободі інформації,
вільному обміну ідеями; вдосконалення інформаційних і ко-
мунікаційних засобів та технологій, які поступово розростались і
охопили весь розвиток комунікацій, заохочення розвитку
міжкультурної комунікації.
5.Пріоритетом діяльності урядових та неурядових міжнародних
організацій є розв'язання глобальних проблем інформаційного сус-
пільства, забезпечення комунікаційного розвитку регіонів, вивчення
тенденцій та аналіз міжнародних проблем, що спричиняються новими
інформаційними та комунікаційними технологіями. Міжнародна
інформаційна політика здійснюється через комплексні стратегії регіо-
нальних міжурядових організацій та програми національної інфор-
маційної політики.
Активну міжнародну політику в галузі інформації та комунікації
здійснюють Рада Європи, Європейський Союз, Організація Північ-
ноатлантичного договору, ООН. Ці організації орієнтуються на спів-
робітництво з окремими державами за програмою «Розширене сусід-
ство» (ЄС), міжнародними організаціями, транснаціональними кор-
пораціями та неурядовими інституціями. Головними напрямами
інформаційного співробітництва між ними є нарощування потужності
 23

регіональних телекомунікаційних мереж, формування інтелекту-

ального потенціалу Європи та створення правової і регулятивної бази
для функціонування регіонального інформаційного ринку, що впливає
на розв'язання проблеми економічної асиметрії країн регіону,
передбачає трансформацію їх економічного розвитку за рахунок
рівноправності у політичному, економічному, правовому та
культурному аспектах і водночас зберігає національну самобутність та
ідентичність європейських націй. Усе це свідчить про те, що програма
інформаційного суспільства Європи набула безпрецедентного
значення для конструктивного співробітництва держав регіону і
виходить з інтересів європейського співтовариства, що дає можливість
розв'язувати інші проблеми регіону.
Співробітництво держав — членів ЄС у галузі інформації та ко-
мунікації здійснюється шляхом реалізації спільної інформаційної
політики, що відповідає її специфічній архітектурі, яка складається з
трьох рівнів — національного, регіонального та глобального, у трьох
сферах — внутрішній політиці, зовнішній політиці й праві та право-
вому регулюванні.
Діяльність Ради Європи спрямована на інтеграцію європейського
інформаційного простору, побудову інформаційного суспільства,
створення європейських правових норм у галузі комунікації, забез-
печення принципів свободи слова та обміну інформацією, розвиток
засобів масової комунікації на основі новітніх комунікаційних техно-
логій, захист стандартів Європейської конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, соціальні пріоритети європейського
суспільства, плюралістичні принципи засобів масової комунікації,
європейський зміст інформаційної революції.
Директорат з інформації і документації Ради Європи підтримує
міжнародне співробітництво у регіоні через інформаційні місії, центри
та бюро у країнах-членах організації. Метою діяльності таких установ
 24

є поширення інформації про напрями та результати діяльності Ради

Європи, допомога у зміцненні демократичної системи через
співробітництво з ЄС, пропагування досліджень Ради Європи в галузі
прав людини та інформації, співробітництво з правозахисними
організаціями і транскордонний обмін інформацією між європейськи-
ми країнами, взаємодія між інформаційними місіями. Інформаційні
місії Ради Європи перекладають і публікують матеріали про діяльність
організації, проводять семінари та дискусійні «круглі столи» з
актуальних проблем міжнародного співробітництва, здійснюють
пошук інформації за запитами в банку даних Ради Європи. Остання
також активно займається проблемами правового регулювання євро-
пейського інформаційного поля.
Нові тенденції європейської інформаційної політики зумовлюють
практичні дії та програми держав — членів Ради Європи, спрямовані
на формування єдиного інформаційного середовища на континенті —
своєрідної предтечі європейського інформаційного суспільства, що
передбачає впровадження
об'єднаного електронного
врядування, інноваційного
розвитку європейської
інформаційної інфраструктури та інформаційної індустрії, створення
законодавчої бази для нових комунікаційних послуг, забезпечення
свободи вираження та плюралізму і незалежності засобів масової
інформації та комунікації, розширення електронної комерції і
збереження національної самобутності та культурної ідентичності
європейських націй.