Аналіз справ тема 6

1. Прочитайте та проаналізуйте рішення ЄСПЛ у справі «Харченко

проти України» (Kharchenko v. Ukraine) від 10.02.2011 (заява №
40107/02).
4 квітня 2001 року щодо заявника було порушено кримінальну справу,
7 квітня 2001 року прокурор Ватунінського району м. Києва санкціонував
взяття заявника під варту та в подальшому продовжив строк застосування
цього запобіжного заходу.
Крім того, Деснянський районний суд м. Києва та Голосіївський
районний суд м. Києва продовжували тримання заявника під вартою,
посилаючись головним чином на тяжкість пред’явленого обвинувачення та
ризик ухилення заявника від слідства і суду. Повертаючи справу на
додаткове слідство, суд також не вказував визначений строк, на який він
продовжує тримання заявника під вартою.
4 серпня 2003 року прокурор Деснянського району звільнив заявника з-
під варти, змінивши запобіжний захід на підписку про невиїзд. 18 вересня
2004 року слідчий Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві закрив
кримінальну справу щодо заявника.
Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини:
за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція) на умови його тримання під вартою; (у зв’язку з тим, що
умови тримання його в Київському СІЗО № 13 становили таке, що принижує
гідність, поводження)
ст. 5 – на незаконність та надмірну тривалість тримання його під
вартою; (бо строк тримання заявника під вартою було продовжено
прокурором, тоді як він не може вважатися незалежною посадовою особою,
якій закон надає право здійснювати судову владу; бо у період, коли заявник
ознайомлювався з матеріалами справи, та в період з дати направлення справи
до суду та до вирішення судом питання щодо запобіжного заходу заявник
тримався під вартою без відповідного рішення суду; бо суд, продовжуючи
строк тримання заявника під вартою, не надав належного обґрунтування та
не вказував визначеного строку такого тримання.
А також тому, що рішення судів про продовження строку тримання
заявника під вартою не містили належних підстав для такого тримання та що
національні органи влади не розглядали жодних альтернативних триманню
під вартою запобіжних заходів
+ суд не забезпечив швидкий розгляд скарг заявника про звільнення з-
під варти та не надав належного обґрунтування їх відхиленню)
п. 1 ст. 6 та ст. 13 – на відсутність ефективних засобів юридичного
захисту стосовно його скарг щодо тримання під вартою та надмірну
тривалість провадження в його справі, а також на відсутність ефективних
засобів юридичного захисту щодо цього.
Суд прийняв таке рішення:
 Оголошує скаргу за статтею 3 стосовно умов тримання заявника під
вартою, а також його скарги за пунктом 1(с) та пунктами 3 і 4 статті 5
прийнятними, а решту скарг у заяві — неприйнятними;
І також постановив порушення таких статей:
 порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з загальними умовами
тримання під вартою в Київському СІЗО;
 порушення пункту 1 статті 5 Конвенції;
 порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
 порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

2. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі

«Остін та інші проти Сполученого Королівства» (Austin and Others
v.United Kingdom) від 15.03.2012 (заява № 39692/09).
Справу розпочато за заявою, яку 17 липня 2009 року подала до Суду
громадянка Великої Британії пані Лоіс Амеліа Остін (перша заявниця); за
заявою, яку 27 липня 2009 року подав громадянин Греції та Австралії пан
Джордж Блек (другий заявник); та за заявою, яку 27 липня 2009 року подали
громадянка Великої Британії та Австралії пані Бронвін Ловенталь (третя
заявниця) та громадянин Великої Британії пан Пітер О’Ші (четвертий
заявник). Усі три заяви було подано проти Сполученого Королівства Великої
Британії та Північної Ірландії.
Заявники скаржилися на те, що їхнє утримання в поліцейському
кордоні протягом семи годин в ході проведення демонстрації в центрі
Лондона складало позбавлення свободи та порушення статті 5 Конвенції.
Суддя Тугендхат у Високому суді дійшов висновку, що справа
стосувалася громадського порядку та права на свободу, а не свободи слова та
свободи зібрань, і відхилив усі вимоги позивачів. У рішенні, винесеному 15
жовтня 2007 року, апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу. У Палаті
лордів справа слухалася 24-25 листопада 2008 року, а 28 січня 2009 року було
ухвалене одностайне рішення, згідно з яким апеляцію було відхилено на тій
підставі, що стаття 5 Конвенції не застосовувалась, оскільки заявниця не була
позбавлена свободи.
Уряд стверджував, що поліція не позбавляла заявників свободи в
розумінні статті 5 Конвенції. Він підкреслив, що одним із найбільш важливих
принципів, властивих Конвенції, є те, що між інтересами суспільства та
захистом прав окремої особи повинен дотримуватися справедливий баланс.
Питання про те, чи мало місце позбавлення свободи, залежить від
конкретних обставин справи.
Як зазначив уряд, поліція вирішила застосувати захід стримування для
того, щоб взяти натовп під контроль, замість того, щоб вдатися до більш
важких методів, які, можливо, призвели б до більшого ризику травмування
людей, що знаходилися в натовпі. Суддя, який розглядав справу, дійшов
висновку, що враховуючи ситуацію на Оксфорд-серкус, поліція не мала
альтернативи для того, щоб запобігти реальній небезпеці серйозних
травмувань людей або пошкодження майна, окрім як встановити суцільний
кордон.
Суд прийняв таке рішення: оголосив одностайно заяви прийнятними; та
постановив порушення статті 5 Конвенції не було.

3. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі

«Бурмич та інші проти України» (Burmich and Others v. Ukraine) від
12.10.2017 (заява №№ 46852/13, 47786/13, 54125/13) щодо порушення
статті 6 Конвенції.
Пані Лідія Бурмич у 2009 році ініціювала провадження в Овруцькому
районному суді Житомирської області (далі – Овруцький суд) проти
Управління праці та соціального захисту населення Овруцької державної
адміністрації, вимагаючи відшкодування заборгованості за соціальними
виплатами відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 47. 24
червня 2009 року Овруцький суд частково задовольнив її позовні вимоги. Це
рішення не було оскаржено та набрало законної сили 06 липня 2009 року. У
той же день Овруцький суд видавав виконавчий лист. 48. 10 серпня 2009
року Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального
управління юстиції у Житомирській області було винесено постанову про
відкриття виконавчого провадження. Незважаючи на ряд дій, вжитих
державними виконавцями, рішення залишається невиконаним.
Справу розпочали через надходження 5 заяв проти України. Сторона-
заявники скаржились на невиконання або несвоєчасне виконання рішень
національних судів, винесених на їх користь. Сторони-заявники скаржились
на невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів,
винесених на їх користь.
Вони стверджували, що відбулося порушення статті 6 Конвенції про захист
прав людини та основоположних свобод та статтею 1 Протоколу № 1 до
Конвенції, статті 13 Конвенції стосовно відсутності ефективного засобу
юридичного захисту в національному законодавстві.
Усі заявники стверджували, що немає підстав для того, щоб розрізняти їхні
справи від висновків Суду у своєму пілотному рішенні Юрія Миколайовича
Іванова проти України ( це окрема справа 15 жовтня 2009 р . № 40450/04, яка
стосувалася двох повторюваних проблем: тривалого невиконання остаточних
національних рішень та відсутності ефективного національного засобу
врегулювання цього питання)
Через тривале незапровадження належних загальних заходів Україною,
залишаючи системну проблему невирішеною, призвело до того, що Суд був
вимушений прийняти практику розгляду «справи типу Іванова» за
прискореною спрощеною процедурою судових рішень та ухвал, які по суті
обмежуються лише твердженням про порушення та призначення
справедливої сатисфакції.
В результаті ЄСПЛ прийшов до висновку, що продовження розгляду цієї
справи не є виправданим у значенні п. 1 (с) статті 37 ЄКПЛ. У всіх таких
випадках кожен наявний і майбутній заявник є "потерпілим" у значенні статті
34 ЄКПЛ, який має право на те, щоб пілотне рішення було повністю
виконано на національному рівні 46 та отримати "адекватне та достатнє
відшкодування", як це передбачено п'ятим пунктом резолютивної частини у
справі Іванова. Таке ж міркування стосується майбутніх аналогічних справ.
Суд може вилучити їх з реєстру справ і передати безпосередньо до Комітету
Міністрів, крім тих заяв, які будуть визнані неприйнятними відповідно до
статті 35 ЄКПЛ.
Рішення Суду:
 приєднати до п’яти заяв 12 143 аналогічних заяв;
 оголосити прийнятними п’ять заяв, подані заявниками;
 постановити, що зазначені п’ять заяв та 12 143 заяви мають розглядатись
відповідно до зобов’язань, які випливають із пілотного рішення у справі
«Юрій Миколайович Іванов проти України»;
 вилучити ці заяви з реєстру справ Суду відповідно до підпункту «с»
пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету міністрів Ради
Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального
характеру для виконання зазначеного пілотного рішення у справі Іванов,
у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале
виконання рішень національних судів, як це передбачено у п’ятому
пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за
рішенням національного суду.

4. Прочитайте та проаналізуйте рішення Великої палати ЄСПЛ у справі

«Олександр Волков проти України» (Oleksandr Fedorovych VOLKOV v.
Ukraine) від 09.01.2013 (заява № 21722/11).
Справа була розпочата за заявою, яку 30 березня 2011 року подав до
Суду проти України п. Олександр Федорович Волков (заявник).
Заявник скаржився на порушення його прав за Конвенцією під час його
звільнення з посади судді Верховного Суду України. Зокрема, він
стверджував за статтею 6 Конвенції, що: його справа не розглядалася
«незалежним та безстороннім судом»; провадження у Вищій раді юстиції
було несправедливим у зв’язку з тим, що воно не здійснювалося згідно з
процедурою, передбаченою національним законодавством, яке закріплює
низку важливих процесуальних гарантій, включаючи строки застосування
дисциплінарних стягнень; Верховна Рада України ухвалила рішення про його
звільнення на пленарному засіданні з порушенням правил використання
системи електронного голосування; його справа не розглядалась «судом,
встановленим законом»; рішення у його справі постановлялись без
здійснення належної оцінки доказів, а важливі доводи, висунуті стороною
захисту, не були належним чином розглянуті; відсутність у Вищого
адміністративного суду України достатніх повноважень для розгляду актів,
ухвалених ВРЮ, суперечила його «праву на суд»; не дотримувався принцип
рівності сторін. Заявник також скаржився на те, що його звільнення не
відповідало статті 8 Конвенції і що у нього не було ефективних засобів
юридичного захисту у цьому зв’язку, всупереч статті 13 Конвенції.
Суд вирішив, що стаття 6 Конвенції застосовується в її цивільному
аспекті та не є застосовною у її кримінальному аспекті.
Уряд стверджував, що національне законодавство передбачало достатні
гарантії незалежності та безсторонності ВРЮ. У той же час не існувало будь-
яких свідчень особистої упередженості з боку будь-кого з членів ВРЮ, які
розглядали справу заявника. Уряд стверджував, що немає причин ставити під
сумнів незалежність та безсторонність ВАСУ.
Суд констатує, що національні органи не забезпечили незалежний та
безсторонній розгляд справи заявника, а наступний перегляд його справи не
виправив ці проблеми. Суд не може дійти висновку, що палата, яка
розглядала справу заявника, була створена, а її особистий склад визначений у
правомірний спосіб, який відповідав би вимозі «суду, встановленого
законом». Отже, у цьому відношенні було порушення пункту 1 статті 6
Конвенції.
Заявник стверджував, що внаслідок його звільнення з посади судді
Верховного Суду України мало місце втручання у його приватне життя.
Уряд визнав, що звільнення заявника з посади становило втручання у
його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Проте воно було виправдане за другим пунктом статті 8 Конвенції
(здійснювалось на основі закону).
Суд доходить висновку, що втручання у право заявника на повагу до його
приватного життя було незаконним: воно не відповідало національному
законодавству та, більш того, чинне національне законодавство не
відповідало вимогам передбачуваності та належного захисту від свавілля.
Отже, була порушена стаття 8 Конвенції.
Заявник також скаржився, що він не мав ефективних засобів юридичного
захисту щодо його незаконного звільнення з посади (стаття 13 Конвенції).
Суд постановляє, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 13
Конвенції.
Заявник вимагав присудження справедливої сатисфакції за моральну
шкоду у сумі 20000 євро. Уряд стверджував, що вимога щодо моральної
шкоди була необґрунтованою
Заявник також вимагав 14945,81 англійських фунтів стерлінгів
компенсації судових та інших витрат, понесених в ході провадження у Суді
між 23 березня та 20 квітня 2012 року. У своїх додаткових зауваженнях з
цього приводу заявник вимагав 11154,95 фунтів стерлінгів компенсації
судових та інших витрат, понесених у зв'язку зі слуханням 12 червня 2012
року.
 Суд прийняв таке рішення: оголосив решту скарг у заяві прийнятними.
Постановив:
 порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо принципів незалежності
та безсторонності суду, щодо принципу юридичної визначеності та
відсутності строку давності для провадження стосовно заявника, щодо
принципу юридичної визначеності та звільнення заявника на пленарному
засіданні парламенту, щодо принципу забезпечення особі «суду,
встановленого законом».
 немає потреби розглядати решту скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
 порушення статті 8 Конвенції.
 немає потреби розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.
 Україна має забезпечити якнайшвидше поновлення заявника на посаді
судді Верховного Суду України.
 з огляду на матеріальну шкоду, завдану встановленими порушеннями,
питання справедливої сатисфакції не готове для вирішення.
 держава-відповідач має сплатити заявнику такі суми: (i) 6000 (шість тисяч
євро) відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками; (ii)
12000 (дванадцять тисяч євро) компенсації судових витрат разом з будь-
якими податками, що можуть нараховуватись; ця сума має бути
виплачена на банківські рахунки представників заявника.
 Відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції в частині
моральної шкоди, судових та інших витрат.