1.

Аналіз у справі «Маккан та інші проти Сполученого

королівства»:
Я повністю погоджуюся з висновками палати щодо недоліків, які вона
виявила у адміністративному та кримінальному судочинстві. Проте,
захист, запропонований статтею 13, не поширюється на вимоги
особливої форми засобу правового захисту, договірні держави
користуються певною свободою оцінки, щоб виконувати обов’язки, які
на них покладаються.

Я прийшов до висновку, що в даній справі заходів, ініційованих

державними органами влади відповідно до кримінального права, було
недостатньо, щоб захистити право на життя, незважаючи на результати,
отримані в ході офіційного розслідування, які допомогли встановити
факти і визначити осіб, відповідальних за нещасний випадок

2. Аналіз у справі «Лопеш де Соуза проти Португалії»:

Загалом я погоджуюся із викладом у рішенні обставин справи.

На мій погляд, держава-відповідач не виконала свого позитивного

обов’язку за статтею 2 Конвенції, який вона взяла на себе спільно із
обов’язком за статтею 1 Конвенції, щодо захисту та забезпечення життя
чоловіка заявниці. Зокрема, я вважаю, що держава-відповідач піддала
життя чоловіка заявниці серйозній загрозі, позбавивши його права на
невідкладну й належну медичну допомогу. Це відбулося через
відсутність координації між лікарнею, де йому зробили операцію із
видалення назальних поліпів, та відділенням невідкладної допомоги
лікарні, до якої він звернувся після операції за допомогою через
ускладнення й виникнення менінгіту. Хоча процесуальний позитивний
обов’язок незалежний від матеріального позитивного обов’язку,
одностайне рішення Суду в параграфі 238, що ця справа скоріш за все
пов’язана із медичною недбалістю, не може бути проігнороване у
розгляді питання про матеріальний позитивний обов’язок.

Цей позитивний обов’язок держави базується на принципі ефективності,

який вимагає, аби положення статті 2 Конвенції тлумачилися й
застосовувалися у практичний й ефективний спосіб, аби виконати мету
гарантування права й забезпечення позивачеві повного використання
захисту, що надає Конвенція.

Незважаючи на те, що вказаний вище принцип вірно викладений в

рішенні, коли доходить до його застосування - його більш важливе
значення не береться до уваги.
3. Аналіз у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства»:
У даній справі Суд не виключив можливості розгляду питання
справедливості судового розгляду у виключних випадках, якщо заявник
свавільно позбавлений права на справедливий судовий розгляд у країні
вислання або існує ризик свавільного позбавлення цього права у
відповідній країні.

Таким чином, я дійшов висновку, що Суд допускає обґрунтування вимог

приватної особи щодо забезпечення справедливого судового розгляду
рішення про видачу затриманої особи, оскільки цей акт носіїв публічної
влади за певних обставин може мати ознаки кримінального
обвинувачення в сенсі статті 6 Конвенції.

4. Аналіз у справі «Каверзін проти України»:

Проаналізувавши дану ситуацію, я можу сказати, що скарги заявника за
статтею 3 Конвенції є абсолютно прийнятнями, адже незалежно від
обставин діяння працівників міліції, а саме катування з їх боку та
неефективне розслідування є недопустимими. Також згідний з тим, що
була відсутня адекватна медична допомога та неприйнятне застосування
наручників до заявника у Дніпропетровській колонії.

5. Аналіз у справі «Пічкур проти України»:

Безумовно, результат для Пічкура не є таким, як він бажав в ідеалі,
однак, зважаючи на те, скільки «кіл пекла» він пройшов, обстоюючи
своє право, вже його існування є позитивним моментом. Я вважаю, що
рішення ЄСПЛ вірним та погоджуюся з ним. Проте, є негативним те, що
Україна позиціонує себе як соціальна держава, водночас, людині яка
пропрацювала більшу частину свого життя у рідній державі  і згодом
через певні причини була змушена її покинути соціальна функція
держави вже не поширюється – це неприпустимо!

Я би хотів додати, що потрібно займатися цим питанням на

законодавчому рівні, а саме розробити єдину процедуру виплати пенсії
усім громадянам за кордоном, незалежно від країни їх проживання,
наявності/відсутності між Україною та відповідною державою
міжнародного договору, який у таких відносинах є зайвим та лише
ускладнює ситуацію.

6. Аналіз у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки»:

У даній справі Велика Палата зазначає насамперед, що в результаті
бурхливої історії і постійного кочування цигани перетворилися в
специфічний тип знедоленої і вразливої меншини і в цій іпостасі
потребують особливого захисту, включаючи сферу освіти.

З цим сміло можна погодитися, адже враховуючи історію дійсно так і

було.

Стосовно самої справи мої думки розділяються, адже з однієї сторони

батьки самі дали згоду на поміщення дітей-циган у спеціальні школи.
Проте Чеська влада у ході справи сама признала в 1999 році, що
«циганські діти з середнім та вище середнього інтелектом» часто все-
одно поміщалися у спеціальні школи. Європейський суд допускає, що ці
тести були необ’єктивними. За даних умов ці тести не можуть
розглядатися як обгрунтування оспорюваної відмінності в підходах.

Якщо ж повернутися до згоди батьків, ЄС не знаходить, що батьки

циганських дітей, які належали до знедоленої спільноти і часто
відрізнялися недостатнім рівнем освіти, могли зважити всі аспекти
ситуації та наслідки надання згоди на приміщення в спеціальні школи.

Я цілком згідний з 13 голосами суддів, які були «За» щодо порушення

потреб статті 14 Конвенції.

Що ж стосується ЄСПЛ, хотілося би додати, щоб такі питання як

«дискримінація» розглядалися не на загальному рівні, а виділялися
компетентні особи, які би враховували всі фактори та доклали максимум
зусиль, щоб подолати цю стіну, адже такі ситуації трапляються в
багатьох країнах.