1

ТЕМА 1. Міжнародна інформація як складова глобальної комунікаціїї

1.1. Предмет, структура і основні поняття міжнародної інформації.

1.2. Основні поняття та положення щодо інформаційної політики
України згідно Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від
02.10.1992 (поточна редакція – від 21.12.2019)
1.3. Методи і функції міжнародної інформації.
1.4. Інформація у системі міжнародних відносин.

Складність та різноманітність сучасної міжнародної інформації та її

джерел, експоненційний зріст обсягів самої інформації вимагає від фахівців-
міжнародників впевнених навичок вибору адекватних методик аналізу
сучасних міжнародних інформаційних матеріалів і вміння самостійно
вирішувати інформаційні завдання професійної діяльності. Від спеціалістів-
міжнародників вимагається глибоке розуміння міжнародних процесів і
закономірностей їх розвитку, а також володіння різними видами знань - як
методологічними, так і технологічними.
Незважаючи на інтерес до сучасних проблем міжнародної інформації,
вітчизняних підручників і навчальних посібників з цієї теми практично
немає. Чимало книг, однак, присвячено окремим питанням міжнародної
інформації: теорії міжнародної комунікації, технологічній еволюції процесів
комунікації. Автори книг, як правило, - фахівці або в галузі лінгвістики, або в
галузі інформаційних технологій. Високими темпами зростає кількість
публікацій у зарубіжних періодичних виданнях, присвячених новим аспектам
і проблемам, що виникають у процесі використання міжнародної інформації,
- правовим, етичним та економічним. Нові методики аналізу міжнародної
інформації, нові аспекти розвитку міжнародної інформаційної спільноти не
систематизовані достатньою мірою.
В цьому визначається актуальність, оскільки потрібно постійно
розвивати знання в галузі міжнародної інформації, щоб досягти розвитку
світового рівня, адже саме зараз актуальною є фраза: «Хто володіє
інформацією, той володіє світом».

1.1. Предмет, структура і основні поняття міжнародної інформації (МІ)

Слово «інформація» походить від латинського «informatio», що означає

близькі визначення: «роз’яснення», «виклад», «тлумачення». Вперше на
науковому рівні термін «інформація» знайшов своє відображення у
математичній теорії інформатики і теорії передачі даних каналами зв’язку
Клода Шеннона, в якій він під інформацією розумів усі види повідомлень.
У широкому сенсі «інформація» – це відображення реального світу; у
вузькому сенсі «інформація» – це будь-які відомості, що є об'єктом
зберігання, передачі, перетворення і управління.
Інформація – це відомості про об'єкти і явища навколишньої дійсності,
про їх параметри, властивості і стан, які зменшують ступінь невизначеності і
2

неповноти знання про ці об'єкти та явища. Крім того, інформація – це дані,

які використовуються для отримання нових знань або прийняття рішень.
Даних, що зберігаються, завжди більше, ніж інформації. Таким чином,
інформація – це цілеспрямовані знання про об'єкти, представлені в різних
моделях.
Інформація має свої властивості. Найважливішими властивостями
інформації є об'єктивність, достовірність, повнота, точність, актуальність,
цінність і зрозумілість.
За формою подання інформація поділяється на такі види: текстова —
що передається у вигляді символів мови; числова — у вигляді цифр і знаків,
що позначають математичні дії; графічна — у вигляді зображень, подій,
предметів, графіків; звукова — усна або у вигляді запису передачі мови
аудіальним шляхом.
Міжнародна інформація — це документовані або публічно оголошені
відомості про події та явища у міжнародному співтоваристві (міжнародному
інформаційному просторі), зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами,
які дозволяють ідентифікувати ці відомості.
Міжнародна інформація як навчальна дисципліна має певний об'єкт і
предмет.
Об‘єкт міжнародної інформації: міжнародна сфера життя суспільства у
всій її різноманітності.
Предмет. Міжнародна інформація — це наука, вивчення якої виступає
дослідження виникнення, функціонування і розповсюдження інформації у
сфері міжнародного життя соціальних спільнот, що відображає реальний
процес включення їх у діяльність по реалізації власних інтересів.

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інформаційними

процесами і мають суб'єкти і об'єкти міжнародного співробітництва. Тому
виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають
предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких
відносин.
До основних понять міжнародної інформації (МІ) відносять саме
поняття «міжнародна інформація» і його складові компоненти:
• міжнародні інформаційні ресурси;
• інформаційний потенціал;
• інформаційна могутність;
• національний інформаційний продукт;
• національний та міжнародний інформаційний простір;
• міжнародна інформаційна політика.
Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність
відомостей про систему міжнародних відносин, що характеризують
структуру, загальні властивості інформації, а також питання, пов'язані з
пошуком, збором, аналізом, зберіганням та розповсюдженням інформації
у системі міжнародних відносин (МВ).
3

Процес отримання, зберігання і використання міжнародної інформації

тісно пов'язаний з процесом глобальної комунікації між суб'єктами
міжнародних інформаційних відносин, що виникають в усіх сферах
діяльності держави і суспільства при отриманні, зберіганні та використанні
інформації.
Таким чином, МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої –
з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування
інформаційного суспільства.
МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та
внутрішньої політики, економічного курсу країни, на забезпечення
національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і міжнародного
права, а також на входження держави у міжнародні організації та
інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної
політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного
забезпечення міжнародних відносин.
Так, наприклад, в США інформаційна політика держави
спрямована на забезпечення національних інтересів в міжнародному
інформаційному просторі, вона входить у військову доктрину США і
американської стратегії безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект
інформаційної політики США орієнтований на забезпечення доступу до
інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної
власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав
певних верств суспільства.
Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці
інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків
прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій
щодо їх реалізації.
Інформаційні ресурси – це кошти, можливості і джерела інформації,
які визначають роль і місце держави в світі і виступають показником
національного багатства країни. Так, наприклад, в Конституції України і в
Законі України «Про інформацію» написано: «Інформація є національною
цінністю». До поняття «інформаційні ресурси» входять: фундаментальна
інформація, поточна інформація, документована і зафіксована на
документальних носіях інформація, новітня інформація або ноу-хау.
Інформаційний потенціал доречно оцінювати за наступними
критеріями: стан інформаційної інфраструктури (мережі, інформаційні
системи, кількість комп'ютерів і т. п.), а також тенденції її розвитку, міць
наукового потенціалу і тенденції його розвитку, потужність поліграфічної
промисловості та тенденції її розвитку, наявність і потужність вітчизняної
індустрії культури і тенденції її розвитку.
Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів
країни, які включають інфоінфраструктуру, тобто:
• інформаційні та комп'ютерні мережі і системи,
• національну систему інформації,
• сукупність різних видів інформації,
4

• інформаційно-аналітичну структуру,
• інформаційні служби та засоби масової комунікації.
Інформаційну могутність можна характеризувати за такими
основними критеріями: наявність і потужність державної системи захисту
інформації, національних виробників інформаційного продукту
(інформаційних агентств, преси, телебачення, радіо), системи формування
суспільної свідомості, зокрема системи зовнішньополітичної пропаганди.
Національний інформаційний продукт – це матеріальний або
нематеріальний результат інформаційної діяльності, який має синтезований
характер, оскільки поєднує в собі результати інтелектуальної інформаційної
діяльності суспільства і технічні засоби інформаційного забезпечення.
Компонентами національного інформаційного продукту є: технічні засоби
зв'язку (обчислювальна техніка та інші новітні технології), супутникові
форми забезпечення передачі інформації, кабельні мережі, бази і банки
даних, аудіовізуальне забезпечення передачі інформації, новітні
оптоволоконні мережі, традиційні засоби передачі інформації.
На сьогодні більш ніж 200 ретрансляторів України передають
міжнародну і національну інформацію безпосередньо в пам'ять електронних
обчислювальних машин, що сприяє концентрації інформації, розвитку
національного інформаційного продукту. В результаті створюється новий
вид національного продукту, який може бути використаний, як матеріальне
майно і як інтелектуальна власність.
Національний інформаційний простір – сукупність інформаційних
потоків як національного, так і зарубіжного походження, які функціонують
на території держави.
Основною цінністю для суспільства і окремої людини поступово
стають інформаційні ресурси. За цих обставин, проблеми формування
інформаційного простору як чинника забезпечення національних інтересів,
безумовно, виходять на перший план.
Особливу важливість це набуває в сучасних умовах швидкої
глобалізації інформаційних процесів і прагнення розвинених країн досягти
безперечного інформаційного домінування заради вирішення своїх
національних завдань. Саме тому стає необхідним проведення ретельного
аналізу теоретичних і практичних проблем забезпечення національних
інтересів в інформаційній сфері.
Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із
понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП).
Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується
такими ознаками:
• територія розповсюдження інформації за допомогою глобальної
системи комунікації;
• інфраструктура або технологічні засоби і можливості зберігання,
обробки та розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
5

• наявність міжнародної та національної інформаційної політики, як

комплексу норм та принципів, що регулюють функціонування та
використання міжнародної інформації;
• наявність міжнародних угод у галузі комунікацій, що базуються на
розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди
складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка
зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення
інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного
інформаційного права можна подивитися книгу Колосова «Міжнародне
право», особлива частина);
• доступ до інформації світового співтовариства і участь суб'єктів
міжнародних відносин в загальній системі зв'язку.
Інформаційний простір має кілька визначень:
1. Інформаційний простір – це система середовища буття людини, яка
забезпечує діяльність будь-якої системи, зокрема – системи міжнародних
відносин. (Паньшин В.Н. «Концепция формирования информационного
пространства стран-участниц СНГ». Минск, 1996)
2. Інформаційний простір – це система спільного використання
національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і
напрямками діяльності. (О.Коган, «Теорія інформаційної взаємодії», 1996
рік).
3. Інформаційний простір – це сума складних інформаційних
технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-
економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на
формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер «Теорія
комунікацій»).
МІП визначається конституційними нормами окремих держав,
міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації.
Він складається із державних (національних) інформаційних просторів,
регіональних просторів, а також просторів окремих територій.
У 1992 році на Україні широко обговорювалася проблема формування
інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення
інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими
принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би
включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від
американської експансії. На сьогодні окремі регіони і країни визначають
квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних
монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське
співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для
вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для
європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить
політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на
присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному
випадку англомовних) представників.
6

Міжнародна інформаційна політика – стратегія, напрями і завдання

держави в сфері збору, зберігання, використання і поширення інформації та
інформаційних ресурсів в системі міжнародних відносин.

1.2. Основні поняття та положення щодо інформаційної політики

України згідно Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від
02.10.1992 (поточна редакція – від 21.12.2019)

Детально розглянути статті ЗУ «Про інформацію» можна за посиланням (!

обов’язково до самостійного вивчення студентами!):
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

Згідно зазначеного Закону, Розділ II, визначено такі види інформації:

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:
інформація про фізичну особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
інформація про стан довкілля (екологічна інформація);
інформація про товар (роботу, послугу);
науково-технічна інформація;
податкова інформація;
правова інформація;
статистична інформація;
соціологічна інформація;
інші види інформації.
Стаття 11. Інформація про фізичну особу
1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи
сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути
конкретно ідентифікована.
2. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та
захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу
належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні
переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
7

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується

його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення
повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує
згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
{Частину другу статті 11 доповнено абзацом третім згідно із
Законом № 1774-VIII від 06.12.2016; в редакції Закону № 324-IX від
03.12.2019}
Стаття 12. Інформація довідково-енциклопедичного характеру
1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру - систематизовані,
документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості
про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
2. Основними джерелами інформації довідково-енциклопедичного
характеру є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та
оголошення, путівники, картографічні матеріали, електронні бази та банки
даних, архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та
систем, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами
державної влади та органами місцевого самоврядування, об'єднаннями
громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими
інформаційно-телекомунікаційними системами.
3. Правовий режим інформації довідково-енциклопедичного характеру
визначається законодавством та міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 13. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)
1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) - відомості
та/або дані про:
стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично
модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;
фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля
(речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи,
включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного
середовища, політику, законодавство, плани і програми);
стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів
культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан
складових довкілля;
інші відомості та/або дані.
8

2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації)

визначається законами України та міжнародними договорами України, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування
військових об'єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим
доступом.
Стаття 14. Інформація про товар (роботу, послугу)
1. Інформація про товар (роботу, послугу) - відомості та/або дані, які
розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи,
послуги).
2. Інформація про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров'я
людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
3. Правовий режим інформації про товар (роботу, послугу) визначається
законами України про захист прав споживачів, про рекламу, іншими
законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.
Стаття 15. Науково-технічна інформація
1. Науково-технічна інформація - будь-які відомості та/або дані про
вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в
ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної,
виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на
матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
2. Правовий режим науково-технічної інформації визначається Законом
України "Про науково-технічну інформацію", іншими законами та
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
3. Науково-технічна інформація є відкритою за режимом доступу, якщо
інше не встановлено законами України.
Стаття 16. Податкова інформація
1. Податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або
отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і
необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і
функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
2. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим
кодексом України та іншими законами.
9

Стаття 17. Правова інформація

1. Правова інформація - будь-які відомості про право, його систему,
джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок,
правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
2. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші
законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та
угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові
акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші
джерела інформації з правових питань.
3. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних
актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання
цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
Стаття 18. Статистична інформація
1. Статистична інформація - документована інформація, що дає кількісну
характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній,
соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.
2. Офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному
оприлюдненню.
3. Держава гарантує суб'єктам інформаційних відносин відкритий доступ
до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації,
доступ до якої обмежений згідно із законом.
4. Правовий режим державної статистичної інформації
визначається Законом України "Про державну статистику", іншими законами
та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
Стаття 19. Соціологічна інформація
1. Соціологічна інформація - будь-які документовані відомості про
ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо.
2. Правовий режим соціологічної інформації визначається законами та
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.

Згідно із Законом, за порядком доступу інформація поділяється на

відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом:

Стаття 20. Доступ до інформації

1. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію
та інформацію з обмеженим доступом.
10

2. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до

інформації з обмеженим доступом.
Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом
1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та
службова інформація.
2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація,
доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів
владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за
бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно
до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації,
регулюються законом.
3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також
порядок доступу до неї регулюються законами.
4. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі
відомості:
1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні
ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи
харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення,
а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і
культури населення;
4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію,
що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної
безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933
років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками
комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних
режимів; 
{Пункт 4 частини четвертої статті 21 в редакції Закону № 317-VIII від
09.04.2015}
5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових та службових осіб;
5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств,
господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків
акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також
господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать
господарському товариству, частка держави або територіальної громади в
11

якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню

відповідно до закону; 
{Частину четверту статті 21 доповнено пунктом 5 -1 згідно із
Законом № 1405-VIII від 02.06.2016}
6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до
законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.

1.3. Методи і функції міжнародної інформації

Методи міжнародної інформації – це прийоми і способи дослідження

зовнішньополітичної дійсності, вивчення закономірностей і категорій, що
становлять її предмет. Які ж методи використовує міжнародна інформація?
Загальні методи дослідження зовнішньополітичних об’єктів.
Соціологічний підхід передбачає з’ясування залежності зовнішньої
політики, міжнародних відносин від суспільства, соціальної обумовленості
зовнішньополітичних явищ.
Культурологічний підхід орієнтує на виявлення залежності
зовнішньополітичних процесів від політичної культури. Найбільш відомим
представником цього підходу є Семуел Хантінгтон, який свого часу
наполягав на зіткненні цивілізацій якраз через культурні, релігійні,
цивілізаційні відмінності.
Нормативно-ціннісний підхід припускає з’ясування значення
зовнішньополітичних явищ для суспільства й особистості, їх оцінку з
погляду загального блага, справедливості, волі, поваги людської гідності та
ін.
Біхевіористський підхід вимагає застосування до зовнішньої політики
методів, що використовуються у природних науках і конкретній соціології.
Його суть полягає у вивченні зовнішньої політики за допомогою конкретного
дослідження різноманітної (вербальної і практичної, усвідомленої і
підсвідомої) поведінки окремих особистостей і груп.
Структурно-функціональний аналіз припускає розгляд міжнародних
відносин як деякої цілісності, системи, що має складну структуру, кожен
елемент якої, у свою чергу, має певне призначення і виконує специфічні
функції.
Інституціональний підхід орієнтує на вивчення інститутів, за
допомогою яких здійснюється зовнішньополітична діяльність тобто держави,
міжнародних організацій і об’єднань, права, урядових програм та інших
регуляторів зовнішньополітичної діяльності.
Діяльнісний підхід малює динамічну картину міжнародних відносин.
Він припускає її розгляд як специфічного виду живої та опредметненої
діяльності, як циклічного процесу, що має визначені стадії (етапи).
12

Порівняльний метод припускає зіставлення однотипних

зовнішньополітичних явищ з метою виявлення їхніх спільних рис і
специфіки, визначення оптимальних шляхів вирішення зовнішньополітичних
завдань.
Історичний підхід вимагає вивчення явищ міжнародних відносин у
їхньому послідовному часовому розвитку, виявлення зв’язку між минулим,
сьогоденням і майбутнім. Цей метод досить добре відомий і навряд чи
потребує спеціальних коментарів.
Міжнародна інформація має різноманітні зв'язки з життям суспільства,
виконує певні функції. Найбільш важливими є методологічна,
гносеологічна, інструментальна, прогностична і світоглядна функції.
Методологічна функція міжнародної інформації полягає у виробленні
способів і прийомів аналізу явищ і процесів у сфері міжнародних відносин.
Гносеологічна функція припускає накопичення, опис, вивчення фактів
зовнішньополітичної дійсності, аналіз конкретних явищ і процесів
міжнародних відносин, виявлення найважливіших зовнішньополітичних
проблем і протиріч розвитку світового співтовариства. Покликана дати
раціональне пояснення політичній дійсності міжнародних відносин.
Інструментальна функція. Характерною рисою міжнародної інформації
є її тісний зв'язок з політичним життям суспільства, з політичною практикою.
Міжнародна інформація, розкриваючи тенденції розвитку міжнародних
відносин, подає конкретну інформацію, необхідну для здійснення
ефективного політичного керівництва та управління суспільними процесами,
вироблення зовнішньополітичного курсу держави.
Прогностична функція міжнародної інформації припускає визначення
найближчих і віддалених перспектив політичного розвитку суспільства,
вироблення прогнозів зовнішньополітичних процесів і міжнародних
відносин.
Світоглядна функція виражається в пошуку відповіді на запитання: яке
місце займають зовнішньополітичні явища в системі уявлень людини про
суспільство, світ у цілому, про своє місце в системі суспільних відносин і
свою роль у політичних процесах.

1.4. Інформація у системі міжнародних відносин

Міжнародні відносини є особливим видом суспільних стосунків і

сьогодні розглядаються як система міждержавних і недержавних взаємодій в
глобальному, регіональному масштабі або на рівні двосторонніх стосунків.
Інформаційні ресурси та інфраструктури все більш явно стають ареною
боротьби за світове лідерство. Контроль над інформацією дає реальну владу і
домінування як в економічній, так і в політичній сфері.
Документи, які є головними в міжнародних відносинах щодо
інформації:
Конвенція про міжнародне право спростування (16 грудня 1952 р.);
13

Конвенція про міжнародний обмін виданнями (3 грудня 1958 р.);

Конвенція міжнародного союзу електрозв'язку (22 грудня 1992 р.)
тощо.
Проблеми використання і передачі інформації регламентовані також в
міжнародних документах, які мають рекомендаційну силу:
Декларація керівних принципів з використання мовлення через
супутники для вільного розповсюдження інформації, розвитку освіти та
розширення культурних обмінів (ЮНЕСКО, Париж, 15 листопада 1972 p.);
Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінкі,
1 серпня 1975 p.);
Декларація про виховання народів в дусі миру (15 грудня 1978 р.)
тощо.
Про права людини на інформацію записано в таких документах:
Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 р.) (ст. 19);
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4
листопада 1950 р.) (ст. 10);
Декларація Наради на високому рівні Генеральної Асамблеї з питання
про верховенство права на національному та міжнародному рівнях (24
вересня 2012 р.) тощо.

Важливе значення для функціонування інформації у системі

міжнародних відносин мають джерела інформації.
Джерела міжнародної інформації — це встановлені законом бази і
банки даних із широким типом представництва, які використовуються у
дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, у регулюванні
міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації.
Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус
джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага
інформації.
Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і
конфіденційні.
Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела.
До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати,
офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а
також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.
Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.
До відкритих джерел міжнародної інформації відносять:
міжособистісні джерела та опосередковані джерела.
Міжособистісні джерела — це джерела міжнародної інформації, до
яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва,
тобто міжособистісні контакти представників зовнішньої політики, відомств,
керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а
також дипломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках
міжнародних форумів (організацій). Вони найчастіше використовуються у
дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у
14

посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для

передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів один на
один, зустрічі дипломатів. До цих джерел також можна віднести контакти,
які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення
поточних, конфліктних та кризових проблем. Спеціальні структури
використовують для одержання конфіденційної інформації. Міжособистісні
джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках
діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.
За інформацією ЦРУ 80% – відкриті джерела, 9% – конфіденційні
джерела, 1% – спецагенти (тобто міжособистісні джерела).
Опосередковані джерела — це джерела міжнародної інформації, які
виступають посередником між конкретним джерелом інформації та
суб'єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової
комунікації, електронні засоби комунікації, інформаційні центри, архіви,
бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Тобто фактично
опосередковні джерела інформації – джерела із 2-х або третіх рук.
Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та
неофіційні.
Опосередковані офіційні джерела — це органи державної виконавчої
влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи
(наприклад, Міністерство закордонних справ), силові структури та інші
державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним
джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент
країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також
органи державної статистики, інформаційно-аналітичні структури із окремих
сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці,
демографічні відомства, промислові концерни (представництва), окремі
відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.
Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та
рухи, політичні партії, політичні структури, соціологічні установи,
альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-
аналітичні центри, які створюють суб'єктивні оціночні прогнози.
Офіційні і неофіційні джерела поділяються на: відкриті і закриті
Відкриті – інформація, яка публікуєтсья в офіційних дослідженнях,
відомостях (ВР, Кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність
промисловості, банківської системи.
Поділяються на:
- джерела загального характеру. Це — політичні, економічні, військові
джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного та
політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий
період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні
економічних, політичних та воєнних відомств;
- джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної
сфери суспільних відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального
моделювання та прогнозування окремих стратегій та кроків;
15

- джерела персональної інформації, які особливо важливі для усіх

міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за
допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів
(підслуховування, стеження).
До закритих джерел міжнародної інформації належать
дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні
(наприклад статистика про продукцією військового комплексу, інформація
про кількість народжених і померлих), інформація про новітні технології, які
становлять державну таємницю, а також всю інформація, яка вважається
таємною. Так, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнародних
економічних відносин належать:
• інформація, що міститься у директивах і вказівках посадовим
особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах
з питань зовнішньої політики. Розголошення такої інформації переслідується
в кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни;
• інформація про стратегію та планування зовнішньої політики;
• відомості про номенклатуру;
• обсяги фінансування операцій з експорту та імпорту озброєння,
військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про
військово-технічне співробітництво з іншими державами.
Конфіденційні джерела інформації — це джерела спеціального
призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави.
Під конфіденційними джерелами розуміють: технічні носії інформації,
документовані, інформаційні продукти, технічні засоби обробки інформації,
джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств.
Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за
санкцією прокурора, або у випадку коли конфіденційна інформація свідчить
про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства
(наприклад, розробка бактеріологічної зброї в Іраку, аварія на ЧАЕС).
Ще один різновид інформації — дезінформація. Є специфічні
прийоми розповсюдження інформації — «пробні шари» для з'ясування
суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для
з'ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших
відомств для з'ясування важливих проблем. Ці джерела використовують для
впливу на громадську думку для свідомого перекручення інформації. «Веєр»
– методика, коли інформація спочатку розповсюджується в інших країнах, а
потім звідти просочується в нашу з посиланням на зарубіжні джерела. !
корисно прочитати «Інформаційна робота стратегічної розвідки» Вашингтон
Плетт! Методи дизінформації дуже поширені, їх використовували (і будуть)
на макрорівні для певних цілей.
Джерела інформації по фірмах
Для вивчення фірм використовуються різні джерела інформації, за якими:
визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику,
визначають фірми-нейтрали,
розробляють оптимальну стратегію бізнесу,
16

ведуть відбір оптимальних (можливих) контрагентів і відбір

найбільш конкурентоспроможного товару або послуги.
Вимоги до таких джерел інформації:
достовірність,
повнота,
актуальність змісту,
точність даних.
Джерела інформації про фірми класифікують наступним чином:
інформація про фірми, яка надається міжнародними організаціями та
установами ООН;
інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями;
інформація, яка надається спеціалізованими банками даних;
інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової
комунікації (діловими виданнями);
інформація, яка надається самою фірмою (фірмова інформація);
неформалізована особиста інформація.
Пояснення:
Такими джерелами інформації є міжнародні економічні організації
системи ООН, які складають досьє на фірми на основі інформаційних
технологій. Такі досьє називаються "ростерами", вони включають в себе
інформацію про промисловий розвиток регіонів, економічну та науково-
технічну допомогу країнам, що розвиваються. Сюди відносяться UNIDO
(United Nations Industrial Development Organization – організація ООН по
промисловому розвитку), ПРООН (Програма розвитку ООН), ГАТТ (General
Agreement on Trade and Tariffs – Генеральна угода про тарифи і торгівлю),
WTO (World Trade Organization – Всесвітня торгова організація).
Одним із найдостовірніших джерел є UNIDO, вона має досьє на 800
тис. фірм різного профілю. Структура і склад досьє UNIDO розроблена
англійськими спеціалістами в галузі маркетингу. Банк даних UNIDO про
фірми і організації формується на основі анкет-запитань, які UNIDO
направляє фірмам, що становлять міжнародний інтерес.
В досьє UNIDO входять такі питання:
базові дані (адреса фірми, імена відповідальних співробітників,
юридичний статус фірми);
фінансове становище;
банк, з яким працює фірма;
напрями діяльності;
кількість зайнятих у фірмі службовців;
наявність дочірніх компаній у країні і за кордоном;
залежність фірми від інших фірм у фінансовому становищі;
членство в міжнародних спеціалізованих асоціаціях і організаціях.
Додатково в досьє включається інформація про професійний рівень
персоналу фірми в будь-яких відділеннях (основних та дочірніх), про
основну спеціалізацію фірми, дані про виробничо-технічний досвід,
консультаційні послуги фірми, обсяг і характер проектів, здійснених фірмою,
17

місця, де ці проекти були здійснені, характеристика маркетингу фірми та

технології «паблік рілейшенз».
Досьє UNIDO постійно корегуються у залежності від становища фірм,
їх прогресу на світовому ринку, можливої стратегії їх розвитку.
Крім UNIDO, повну інформацію про фірми можна отримати у
публікаціях центру ООН по ТНК, а також у довідниках Європейської
економічної комісії ООН.
До спеціалізованих джерел інформації про фірми належать: державні
організації, торгово-промислові палати, спілки підприємців, консультаційні
фірми, банки і кредитно-довідкові бюро. Найбільш дорогою і
конфіденційною є інформація про фірми, яка надається спеціалізованими
інформаційними агентствами і кредитно-довідковими бюро.
Інформація, яку мають в розпорядженні такі організації, не підлягає
публікації і розголошенню, є найбільш повною і достовірною і
оформляється цими організаціями у формі аналітичних довідок,
інформаційних добірок, періодичних бюлетенів.
У довідках на фірми, які видаються кредитними бюро, включаються
неопубліковані дані про фінансове становище фірми, фінансовий оборот,
акціонерний капітал, історію створення фірми, характер і основні напрямки
діяльності, перелік виробництв і дочірніх фірм, склад і біографічні дані
керівників, фінансові показники діяльності фірми за останній рік,
скорочений баланс, показники прибутку і витрат фірми.
Найбільша кредитно-довідкова фірма у світі - американська компанія
Dun&Bradstreet Corporation. Заснована в 19 столітті, має найбільшу
приватну базу даних. У 70-х роках фірма придбала німецьку інформаційну
компанію з усіма дочірніми філіалами у Західній Європі, Кредитне бюро
Італії, англійське кредитне бюро, інформаційні фірми скандинавських країн.
Збір інформації відбувається через мережу філіалів і дочірніх компаній,
способи передачі інформації різноманітні, використовується широкий
перелік видів каналів зв'язку: кур'єрська доставка, телефонні розмови, факси,
комп'ютерні мережі, інші канали зв'язку, магнітні плівки, CD-диски, вирізки
з друкованих ЗМІ, гарячий зв'язок.
Ця фірма щорічно публікує понад 60 видів міжнародних і національних
довідників по фірмах, вона є монополістом у сфері програмного
забезпечення.
Фірма надає фінансову інформацію по галузях високих технологій,
аналіз стану ринків, інформацію про страхування фірм. Міжнародна база
даних цієї організації включає 14 млн. досьє. Окремо фірма має базу даних
по США (понад 10 млн. довідок).
В анкеті-запиті компанія збирає такі дані: назва, рік створення фірми;
номер і дата реєстраційного свідоцтва; назва банку, де відкритий валютний
рахунок; основні напрямки діяльності; зарубіжні партнери; дочірні фірми як
у країні, так і за кордоном; статутний фонд на момент створення і на
поточний момент; засновники фірми; фінансова інформація про річний
балансовий звіт.
18

Інша всесвітньо відома кредитно-довідкова організація – австрійська

фірма Kreditschutzverband.
На ці дві фірми приходиться 85% світового ринку інформації про
фірми.
Спеціалізовані банки даних. СБД створюються консультативними
видавничими фірмами, комп'ютерними фірмами, які спеціалізуються на
виробництві і збуті програмних продуктів. Такі фірми обслуговують кілька
банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність її оновлення.
База даних – це архів інформації, що записується, індексується і
зберігається на комп'ютері. Вона функціонує як компактний довідник.
Інформацію із такої бази можна одержати на CD, шляхом телеконференцій,
по факсу і модему.
Існує 2 групи баз даних:
- традиційні, лідером серед яких є система Діалог (має 400 баз
даних);
- бази даних електронної пошти. Найбільша – база даних
електронної пошти належить корпорації AOL (America On-line) і працює в
режимі постійних електронних конференцій.
Найбільша база даних належить корпорації Dun&Bradstreet Corp.
Спеціалізується на зборі, обробці та наданні інформації у галузі економіки,
бізнесу, маркетингу.
Інформація в цих базах даних має виключно конфіденційний характер,
її збір і обробка відбувається за участю урядових структур країни.
Спеціалізовані засоби масової комунікації – це газети, журнали,
радіо-, телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають
інформацію про поточну діяльність фірм.
Найбільше інформації про поточну діяльність фірм має Dow Jones.
Вони публікують дані про випуск окремих видів продукції, капіталовкладень,
стан замовлень, структуру фірми, призначення і переміщення співробітників,
вартість акцій, рівень ділової активності і т.і.
Фірмова інформація – це річні звіти про діяльність фірм,
представницька інформація, фірмові каталоги.
Особиста (неформалізована) інформація є конфіденційною,
найбільш достовірною. Вона поділяється на 2 види:
- інформація, отримана під час ділових контактів, переговорів,
зустрічей. Ця інформація систематизується у формі довідки на
фірму.
- інформація на фірму, яка отримується з інших джерел (від
представників влади, конкурентні фірми, Торгово-промислової
палати, маркетингових дослідників фірми, аналітиків, представників
оптової та роздрібної торгівлі).