Тема 11.

ФІНАНСОВИЙ РИНОК (Заняття 2 )

План:
1. Види цінних паперів, їх основні характеристики.
2. Фондова біржа: поняття, організація і порядок роботи.
3. Порядок допуску цінних паперів до обігу на фондових біржах.
4. Стан та перспективи розвитку фінансового ринку в Україні.

1. Види цінних паперів, їх основні характеристики.

Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі
акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають
зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів
або процентів. У юридичному розумінні цінні папери – майнове право, яке
засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в
цьому документі.
Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння
або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх
випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у
вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та
інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
У зв’язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами
змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими
здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто це
– не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп’ютерній системі та
обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на
рахунки інших.
Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи від
володіння цими цінними паперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки
цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх
ціни мають ірраціональний характер.
В обіг випускається (емітується) велика кількість різноманітних видів
цінних паперів. Їх можна поділити на три види: акції, облігації та похідні від
них (вторинні) цінні папери. Широкий діапазон цінних паперів, що
емітуються, пояснюється тим, що причини, які спонукають випускати ці
папери і купувати їх, також дуже різноманітні.
Будь-який цінний папір характеризується трьома такими
універсальними ознаками.
По-перше, цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те,
що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має
права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з
інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і
здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.
 По-друге, інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими
документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним
папером.
По-третє, для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести
ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За
документарної форми випуску – передача цінного паперу здійснюється з
допомогою індосаменту.
Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а
також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Емітент цінних паперів – юридична особа, яка від свого імені випускає
цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх
випуску Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв’язку з
випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим
Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про
випуск цінних паперів.
Класифікація цінних паперів – це поділ їх на види за певними
ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі
суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів -
це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть
поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації – один із видів цінних
паперів. Облігація може бути купонною і безкупонною. Безкупонна облігація
може бути виграшною та дисконтною.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні
папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не
вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного
індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним
папером до іншої особи).
Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.
Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:
1) за емітентами (державні, приватні та змішані);
2) за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);
3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та
з правом кредитування);
4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);
5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим
доходом);
6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).
Відповідно до законодавства в Україні можуть випускатися і
обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх і зовнішніх
державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств;
казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні
папери.

2. Фондова біржа: поняття, організація і порядок роботи.

 Фондова біржа – це організаційно-оформлений, постійно діючий
ринок, на якому створюються сприятливі умови для вільної купівлі-продажу
цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та впорядкованій основі.
Діяльність фондової біржі в Україні регламентується Законом України
«Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006, іншими законодавчими
актами України, статутом та правилами фондової біржі.
Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі
товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з
додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об’єднання
торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до
Цивільного кодексу України, Закону України «Про цінні папери і фондовий
ринок», законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення
юридичних осіб.
Основне призначення біржі – створення оптимальних умов для
діяльності покупців та продавців щодо підписання контрактів. Отримання
прибутку не є метою діяльності фондової біржі. Це некомерційний учасник
централізованого фондового ринку, який не встановлює ціну цінних паперів,
а об’єктивно визначає цю ціну. Прибуток організатора торгівлі має
спрямовуватись на його розвиток та не підлягає розподілу між його
засновниками (учасниками). Біржа не може здійснювати операції з цінними
паперами від власного імені і за дорученням клієнтів, а також не може
виконувати функції депозитарію.
Розмір статутного капіталу фондової біржі має становити не менш як
15 мільйонів гривень. Розмір власного капіталу фондової біржі, що здійснює
кліринг та розрахунки, має становити не менш як 25 мільйонів гривень.
Фондова біржа утворюється не менше, ніж 20 засновниками –
торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження
професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об’єднанням, що налічує
не менше, ніж 20 торговців цінними паперами. Частка одного торговця
цінними паперами не може бути більшою, ніж 5 % статутного капіталу
фондової біржі.
Активи організатора торгівлі не можуть бути сформовані
недержавними цінними паперами, крім акцій депозитарію; частка
середньострокових та довгострокових державних цінних паперів в активах
організатора торгівлі не може перевищувати 30%; частка організатора
торгівлі в статутному капіталі зберігача не може перевищувати 5%; частка
організатора торгівлі в статутному капіталі реєстратора не може
перевищувати 10%.
Організатор торгівлі повинен мати у власності або в користуванні
приміщення, яке повністю відокремлене від приміщень інших юридичних
осіб.
Організатор торгівлі повинен забезпечувати своєчасне інформування
про проведення торгів цінними паперами, доступ до торгів під час їх
проведення державного представника ДКЦПФР, створенням сприятливих
умов для його присутності на торгах, або шляхом забезпечення такого
доступу через окремий канал у режимі он-лайн (інформація поступає в той
же час, тобто паралельно з проведенням торгів).
В статуті фондової біржі визначаються: назва та місце її
знаходження; найменування та адреса засновників; розмір статутного фонду;
умови прийняття та виключення членів фондової біржі; права і обов’язки
учасників; організаційна структура фондової біржі; компетенція і порядок
створення її керівних органів; порядок і умови відвідування фондової біржі;
порядок та умови застосування санкцій.
Правила біржової торгівлі повинні передбачати види цінних паперів,
що можуть котируватись на біржі, умови допуску цінних паперів до торгів,
види угод, що можуть укладатись на біржі, порядок проведення торгів,
формування біржового курсу та ведення розрахунків, види послуг, які може
надавати біржа і розмір плати за них, обов’язки членів біржі, систему
інформаційного забезпечення тощо.
Фондова біржа виконує 3 основні функції:
1. посередницьку – створює достатні і всебічні умови для торгівлі
цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам;
2. індикативну – оцінювання вартості і привабливості цінних
паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає
інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та
динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного
механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованих
махінацій з метою спекуляції цінними паперами;
3. регулятивну – виражається в організації торгівлі цінними
паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні
папери на біржові торги, правила укладання і виконання угод, механізм
контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють
контроль за фінансовим станом емітентів.
Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасово
зупиняється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в
разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20, а якщо фондову біржу
утворено у формі дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними
паперами – коли кількість членів такого об'єднання стала менше ніж 20.
Якщо протягом шести місяців прийняття нових членів не відбулося,
діяльність фондової біржі припиняється.
Членами фондової біржі можуть бути виключно торговці цінними
паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності
на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила,
положення і стандарти фондової біржі.
У разі анулювання отриманої торговцем цінними паперами ліцензії на
право провадження професійної діяльності на фондовому ринку його
членство у фондовій біржі тимчасово зупиняється до поновлення ним
ліцензії або надання на біржу листа щодо виключення його з членів біржі.
Інші підстави припинення або тимчасового зупинення членства у фондовій
біржі визначаються правилами фондової біржі.
Членство у фондовій біржі припиняється у разі анулювання ліцензії на
право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданої
торговцю цінними паперами.
Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації
діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.
Біржа створюється шляхом укладення засновниками відповідної угоди.
Засновники біржі – це, як правило, члени ініціативної групи, що є
організаторами створення. Засновники біржі формують з власних внесків
статутний фонд, призначений для придбання основних фондів, формування
оборотних засобів та резервного фонду, достатнього для страхування
ризиків.
Членами біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно зі
Статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні й фізичні особи, які
зацікавлені у придбанні, реалізації та обміні профільних для біржі активів на
постійні й основі. У разі прийняття нового члена біржі на місце, що
звільнилося, або як виняток, на додатково створене місце, він має права і
обов’язки засновника. Членство на біржі визначається паями, які
забезпечують право на участь у біржовій діяльності та управлінні біржею, а
також на першочергове користування її послугами.
Вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості “біржового
місця”, що визначається виходячи з попиту та пропозиції.
Учасники фондової біржі:
У ринковій економіці особливу роль відіграють агенти, маклери,
брокери, дилери, спеціалісти, біржові спекулянти, які виступають
учасниками біржової торгівлі.
Брокер – представник, який сприяє укладенню угод між зацікавленими
сторонами. За звичай, угоди він укладає за дорученням та за рахунок клієнта,
за що отримує комісійні. Спеціалізується на окремих видах товару та послуг.
Дилер – особа чи фірма, яка здійснює біржове або торговельне
посередництво і діє від свого імені та за власний рахунок. Може виступати
посередником між брокерами та іншими дилерами. Залежно від
законодавства конкретної країни дилер може мати право працювати з
клієнтами безпосередньо.
Трейдер – це представник брокера у торговельній зоні біржі, який
приймає замовлення від імені фірми на продаж і купівлю активі і має
посвідчення працівника операційного залу. За звичай, він торгує оптовими
партіями активів.
Спеціаліст – це дилер, який займається винятково одним чи кількома
видами біржового активу, стежить за котируванням і отримує оплату від
фірму, активом (товаром) якої займається.
Обліковий виконавець або зареєстрований представник – працівник
брокерської контори, який приймає замовлення клієнта. Закони західних
країн вимагають від нього складання особливих іспитів, після чого він
отримує право отримувати доручення клієнтів і надавати їм поради.
Маклер – розпорядник та наглядач за торгами у “біржовій ямі”, який
наймається біржею, посередник у біржових угодах. З одного боку, він
повинен керуватися Статутом біржі, а з іншого – виконувати головне
завдання щодо досягнення взаємної вигоди для учасників угоди. Він приймає
присягу, згідно з якою він не має права здійснювати операції за свій рахунок,
якщо це не передбачено Статутом біржі.
Гоф-маклер (старший маклер) – розпорядник і наглядач за всією
операційною залою, безпосередній керівник маклерів.
Бігун – кур’єр брокерської контори, який передає доручення членів
біржі її трейдерам у “біржовій ямі”.
Чорний маклер – дилер, який не має права здійснювати біржові операції
на біржі, але здійснює торгівлю цінними паперами недопущеними до
біржової торгівлі, на хаотичному ринку, безпосередньо перед приміщенням
біржі.
Реєстратор – працівник біржі, який здійснює реєстрацію біржових
угод.
Управління біржею здійснюють 3 органи, які мають різний рівень
компетенції:
1. Загальні збори членів біржі;
2. Біржовий комітет;
3. Виконавча дирекція.
Загальні збори членів біржі, як вищий орган управління та
законодавчий орган внутрішньобіржової діяльності виконує такі функції:
1. здійснюють загальне керівництво біржею та біржовою торгівлею;
2. затверджують і вносять зміни та доповнення до Статуту біржі;
3. обирають і відкликають голову Біржового комітету, яленів Ревізійної
комісії, членів Біржового арбітражу;
4. обирають Біржовий комітет;
5. призначають і звільнять виконавчого директора;
6. розглядають і затверджують правила біржових торгів, регламенти,
положення та інші рішення, обов’язкові для виконання суб’єктами
біржових правовідносин;
7. затверджують організаційну структуру біржі, річний звіт голови
Біржового комітету про результати фінансово-господарської діяльності
біржі;
8. створюють, реорганізують і ліквідують філії та представництва,
затверджують їх статутні документи;
9. затверджують рішення голови Біржового комітету та Біржового
арбітражу про виключення з членів біржі;
10.встановлюють розмір плати за брокерське місце, інші внески та
порядок їх сплати;
11.приймають рішення про припинення діяльності біржі, призначають
ліквідаційну комісію, затверджують ліквідаційний баланс;
 12.затверджують кошторис на утримання біржового комітету та
персоналу біржі.
Постійно діючим органом управління в період між Загальними зборами
членів біржі є Біржовий комітет (Рада біржі), який формується з членів
біржі і обирається Загальними зборами. Компетенція та повноваження
Біржового комітету визначається Статутом біржі.
На Біржовий комітет покладено такі функції:
1. внесення поправок до Правил біржової торгівлі; встановлення розмірів
внесків, грошових виплат і комісійних зборів;
2. заслуховування та оцінка звітів;
3. підготовка рішень про прийом у члени або виключення з членів;
4. визначення і встановлення розміру оплати для постійних і разових
відвідувачів; встановлення кошторису витрат для виконавчої дирекції.
Для управління біржею, здійснення біржової діяльності та виконання
рішень Загальних зборів та Біржового комітету створюють Виконавчу
дирекцію біржі.

3. Порядок допуску цінних паперів до обігу на фондових біржах.

Процедура внесення акцій компанії до переліку цінних паперів, що
котируються на біржі, називається лістингом і здійснюється через біржовий
Комітет з лістингу. Умови допуску передбачають вимоги, згідно з якими в
офіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких
відповідають певним економічним та фінансовим критеріям, що
встановлюються біржею, і регулярно надають інформацію про свою
діяльність.
Переваги перебування цінного папера в лістингу:
1. підвищення престижу й інтересу інвесторів до підприємства;
2. отримання кращих умов кредитування, бо кредитори мають
можливість порівняти балансову вартість активів з ринковою (біржовою)
оцінкою;
3. полегшення облігаційного фінансування (перебування в лістингу
надає компанії можливість випускати облігації, тобто використовувати
дешевші джерела фінансування);
4. можливість акціонерів слідкувати за котируванням цінного папера.
Можливі недоліки перебування цінного папера в лістингу:
1. додатковий контроль за компанією;
2. додаткові витрати (біржовий збір, щорічні комісійні; на NYSE
вони становлять 11-60 тис. дол.);
3. слабке реагування на маловідому компанію може призвести до
низької активності її акцій і відповідно до падіння інтересу до неї інвесторів.
Цінні папери, які пройшли процедуру лістингу, заносяться до
біржового реєстру до відповідного котирувального списку за рівнем
лістингу.
Цінні папери, що не відповідають вимогам лістингу, заносяться до
біржового списку як позалістингові цінні папери.
 Лістингові цінні папери мають перший або другий рівень лістингу.
Унесення цінних паперів до біржового реєстру здійснюється лише за
ініціативи емітента цих цінних паперів.
Вимоги лістингу цінних паперів 1-го рівня:
Для акцій:
1. емітент існує не менше трьох років;
2. вартість чистих активів емітента складає не менше 100 000 000 грн.;
3. річний дохід від реалізації товарів, робіт, послуг за останній
фінансовий рік становить не менше 100 000 000 грн.;
4. ринкова капіталізація емітента складає не менше 100 000 000 грн.;
5. кожен з останніх 6 місяців з цінними паперами емітента укладалось
не менше 10 біржових угод та виконувалось не менше 10 біржових
контрактів, при цьому середньомісячна вартість біржових угод з цінними
паперами емітента протягом останніх 6 місяців складає не менше 1 000 000
грн.;
6. загальна кількість акціонерів емітента становить не менше 500 осіб.
Для облігацій підприємств:
1. емітент існує не менше трьох років;
2. вартість чистих активів емітента або особи, яка надає забезпечення
виконання зобов'язань за випуском, складає не менше 100 000 000 грн.;
3. номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу
10 000 000 грн.;
4. кожен з останніх 6 місяців з облігаціями емітента цієї серії випуску
укладалось не менше 5 біржових угод та виконувалось не менше 5 біржових
контрактів, середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії
випуску протягом останніх 6 місяців складає не менше 500 000 грн.
Для облігацій місцевих позик:
1. номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу
3 000 000 грн.;
2. середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії
випуску протягом останніх 6 місяців складає не менше 400 000 грн.
Для цінних паперів інститутів спільного інвестування, у тому числі
акцій корпоративних інвестиційних фондів:
1. інститут спільного інвестування існує не менше трьох років;
2. вартість чистих активів інституту спільного інвестування на останній
день останнього звітного кварталу становить не менше 20 000 000 грн.;
3. середньомісячна вартість біржових угод з цінними паперами
інституту спільного інвестування протягом останніх 6 місяців складає не
менше 100 000 грн.
Вимоги лістингу цінних паперів 2-го рівня:
Для акцій (крім акцій публічних акціонерних товариств, 100 відсотків
акцій яких належать одному акціонеру, у тому числі державі):
1. емітент існує не менше трьох місяців;
2. вартість чистих активів емітента складає не менше 50 000 000 грн.;
 3. ринкова капіталізація емітента складає суму, не меншу 50 000 000
грн.;
4. кожен з останніх трьох місяців з цінними паперами емітента
укладалось не менше 10 біржових угод та виконувалось не менше 10
біржових контрактів, при цьому середньомісячна вартість біржових угод з
цінними паперами емітента протягом останніх трьох місяців становить не
менше 250000 грн.
Для облігацій підприємств:
1. емітент існує не менше одного року;
2. вартість чистих активів емітента складає не менше 10 000 000 грн.;
3. номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу
5 000 000 грн.;
4. середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії
випуску протягом останніх 6 місяців складає не менше 150 000 грн.
Для облігацій місцевих позик:
1. номінальна вартість серії випуску облігацій складає суму, не меншу
1 000 000 грн.;
2. середньомісячна вартість біржових угод з облігаціями цієї серії
випуску протягом останніх 6 місяців складає не менше 100 000 грн.
Для цінних паперів інститутів спільного інвестування, у тому числі
акцій корпоративних інвестиційних фондів:
1. інститут спільного інвестування існує не менше одного року;
2. вартість чистих активів інституту спільного інвестування на останній
день останнього звітного кварталу складає не менше 10 000 000 грн.;
3. середньомісячна вартість біржових угод з цінними паперами
інституту спільного інвестування протягом останніх 6 місяців складає не
менше 50 000 грн.
Фондова біржа у правилах фондової біржі може встановлювати
додаткові вимоги для внесення та перебування цінних паперів у біржовому
реєстрі.
На одній фондовій біржі цінний папір одного випуску одного емітента
може перебувати лише в одному рівні лістингу.
Фондова біржа повідомляє емітента про прийняте рішення щодо
лістингу, зміни рівня лістингу та делістингу його цінних паперів не пізніше
наступного робочого дня з дати прийняття рішення та оприлюднює таке
рішення на власному веб-сайті.

4. Стан та перспективи розвитку фінансового ринку в Україні.

Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у недостатній

його активності в результаті відсутності в нього фінансових ресурсів для
забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки.
Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б
дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема,
заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а
також створити привабливі умови для іноземних інвесторів.
Отже, основною проблемою є проблема мобілізації ресурсів.
Хто може здійснювати мобілізацію фінансових ресурсів, і що цьому
перешкоджає?
По-перше, це банки. Однак банків в Україні занадто багато (близько
180), тому фінансові ресурси є досить розпорошеними. Крім того значна
частина коштів сьогодні перебуває в безготівковій формі, обслуговуючи
"тіньовий" капітал (близько $40 млрд.) та у формі заощаджень населення
поза банками (за різними оцінками $10-15 млрд.). І це при тому, що загальні
активи банківської системи України становлять всього лише $5 млрд. Для
порівняння, в Польщі працює близько 80 банків, а їх сумарні активи
складають $70 млрд.
По-друге, акумулюванням та інвестуванням фінансового капіталу
займаються різноманітні учасники фондового ринку: інвестиційні компанії та
фонди, трастові компанії (довірчі товариства). Вагомими учасниками
фондового ринку можуть бути пенсійні фонди. В розвинутих країнах ці
заклади останнім часом відіграють все більшу і більшу роль в інвестиційній
діяльності, акумулюючи значні кошти та інвестуючи їх в основному в акції
приватних компаній. Банки також є потенційними гравцями на ринку цінних
паперів, оскільки цінні папери є привабливим джерелом забезпечення
ліквідності.
Однак усе це є справедливим за умов розвиненого фондового ринку,
якого ми в Україні, на жаль, поки що не маємо. Слабкість фондового ринку
України виражається в таких основних моментах:
1. Недостатня ліквідність фондового ринку.
2. Переважання державних цінних паперів
3. Недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників
ринку
4. Нерозвиненість правової бази, неадекватність її сучасним вимогам
діяльності на ринку фінансових послуг
5. Низький технологічний рівень функціонування ринкової
інфраструктури
6. Низький рівень корпоративної культури
7. Недостатня обізнаність більшої частини населення з питань
фондового ринку.
Недостатня ліквідність українського фондового ринку пояснюється
малими обсягами фінансових потоків, які обертаються на ньому. Ліквідність
фондового ринку визначається тим, наскільки він може забезпечити
достатній попит на певні цінні папери. На сьогоднішній день ліквідність
фондового ринку досить низька.
 Рівень ліквідності значно впливає на розвиток такої сфери діяльності як
венчурне інвестування. У той же час питання розвитку венчурного
інвестування є досить цікавим для України, адже особливістю венчурного
інвестування є те, що воно передбачає надання підприємствам, в які було
здійснено інвестиції, додаткових послуг, які в загальному підсумку
підвищують вартість компанії.
Одним з пояснень того, що український фондовий ринок працює
неефективно є переважання на ньому державних цінних паперів. ОВДП та
векселі Державного Казначейства разом складають 30% усіх цінних паперів,
що обертаються на фондовому ринку. Однак операції з цими цінними
паперами не сприяють притоку капіталу в реальний сектор і є за своїм
характером спекулятивними. Крім того, оскільки держава як емітент
виступає в даному випадку потужною силою впливу на процеси, що
відбуваються на фондовому ринку, тим самим зменшуючи його незалежність
та ліберальний характер.
Одною з найбільших проблем залишається прозорість фондового
ринку. Адже на сьогоднішній день більшість операцій з купівлі - продажу
цінних паперів (більше 90%) відбуваються поза біржами. За таких умов
неможливо забезпечити потенційних учасників ринку цінних паперів
необхідною інформацією, порушуються умови чесної конкуренції. Фактично,
емітенти цінних паперів втрачають можливості підвищення вартості своїх
акцій. Адже за умов, коли торгівля буде відбуватися в межах організованого
ринку цінних паперів, попит, пред’явлений на ті чи інші цінні папери, може
зрости за рахунок більшої кількості учасників, що матиме результатом
зростання ціни акцій.
Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав
інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на
цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові
установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи
інвесторам страховий захист від різного виду ризиків.
Фондові біржі розвинутих країн являють собою інформаційних
гігантів, які застосовують у своїй роботі найсучасніші технології , що
забезпечують їх ефективність функціонування. В Україні ж функціонування
фондової інфраструктури відбувається на низькому технологічному рівні.
В Україні ще не сформувалася корпоративна культура, яка б була
внутрішнім поштовхом активного виходу підприємств на фондовий ринок.
Менеджери підприємств ще не навчилися працювати заради підвищення
доходів акціонерів, а не своїх власних.
Аналогічні провали в розумінні сутності фондового ринку існують і
серед усього населення, яке довіряє вкладенню коштів в акції інвестиційних
компаній ще менше ніж розміщенням своїх заощаджень у банківському
секторі.
Фондовий ринок на сьогодні ще не має достатніх механізмів
саморегулювання, тому необхідною передумовою його розвитку є
зміцнювання системи державного регулювання. Для цього необхідно щоб
функція контролю за ринком цінних паперів здійснювалася інституцією,
незалежною від політичних, урядових, а тим більше – лобістських, тіньових
та корумпованих.
Для усунення зазначених перешкод доцільно вжити певних заходів.
По-перше, потрібно підвищити роль держави на фондовому ринку, яка
повинна впровадити систему відповідальності учасників ринку цінних
паперів, а також суворих санкцій у випадку невиконання ними зобов’язань
перед інвесторами.
По-друге, необхідно забезпечити достатню прозорість фондового
ринку,при якій інвестори матимуть доступ до всієї інформації щодо умов
випуску й обігу цінних паперів, а також забезпечити рівні права всіх
суб’єктів ринку.
По-третє, необхідно забезпечити передбачуваність результату, тобто
надати змогу іноземному інвестору заздалегідь розрахувати ризики,пов’язані
з вкладанням його капіталу в економіку України. Підвищити капіталізацію і
ліквідність фондового ринку можливо шляхом централізації організованих
ринків України, тобто укладання угод тільки на таких ринках.
Також для збільшення кількості ліквідних цінних паперів
необхідно,щоб запрацював механізм, який би пов’язував дохідність та
котирування цінних паперів з прибутковістю та вартістю підприємств-
емітентів. Крім того, на ринку повинні обертатися тільки надійні цінні
папери.
Основним напрямами розвитку фондового ринку є:
1. Удосконалення базового спеціального законодавства.
Для активізації роботи законодавчого органу в цій сфері необхідно
сприяти участі в розробці нових законів і самих учасників ринку,
влаштовуючи відкриті обговорення в засобах масової інформації.
2. Забезпечення виконання вимог законодавства усіма учасниками
фондового ринку.
Інвестор та інші учасники фондового ринку повинні відчувати як
захищеність своїх прав, так і реальність своїх обов’язків. Норми законів не
повинні бути мертвими, вони повинні постійно підкріплюватися гарантіями
їх виконання на практиці.
3. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних
паперів.
4. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури
фондового ринку.
5. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на
організованих фондових ринках
6. Розвиток інститутів колективного інвестування дозволить:
1. суттєво знизити витрати інвесторів без шкоди для надійності
інвестицій;
2. створити на базі діючих інфраструктурних організацій простий і
прозорий механізм функціонування колективних інвестицій, доступний
дійсно широким верствам українських інвесторів;
 3. істотно знизити ризики приватних інвесторів;
4. вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати
потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи
приватних заощаджень.
Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки
на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний
страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими
нормами. Існування протекціонізму в страхуванні викликано, знову ж таки,
слабкістю цього ринку. Іноземні конкуренти мають як більші фінансові
можливості, так і сформований за багато років досвід роботи як на
вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному. Вихід їх на український
страховий ринок означатиме знищення національних страховиків.
Тому необхідно здійснювати оновлення законодавства в галузі
страхування, що має передбачати лібералізацію страхового ринку, створення
нових інвестиційних можливостей для страховиків, розширення переліку
активів, якими можуть бути представлені страхові резерви. Таким чином
буде відкрито вихід на вітчизняний страховий ринок іноземного інвестора.
Усе це сприятиме пожвавленню операцій на ринку цінних паперів.
Отже, фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для
зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки.
Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим
елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме
корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора
економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу
капіталів. Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок буде
істотно впливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її
національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.
За умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно
важливим завданням для кожної країни є забезпечення функціонування
конкурентоспроможного ринку фінансових послуг. Відсутність узгодженого
законодавства та ефективних принципів регулювання та нагляду за
діяльністю небанківських фінансових установ є однією з серйозних проблем
розвитку фінансового сектора в цілому.
Недосконалість сучасного законодавства про небанківські фінансові
установи та неадекватність системи регулювання та нагляду за діяльністю
небанківських фінансових установ також перешкоджає ефективному
впровадженню політики уряду, направленої на поліпшення системи
соціального забезпечення, в тому числі проведення медичної та пенсійної
реформ.