Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє

фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До

таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди,
довірчі товариства.
У ринковій економіці здійснюють свою діяльність різноманітні фінансові
посередники, які взаємодіють на фінансовому ринку із суб'єктами господарювання, а
також між собою. Вони відіграють важливу роль у переміщенні коштів, акумулюють
невеликі, часто короткострокові заощадження численних власників, дають великі суми
і на тривалий час тим, кому вони потрібні. Багато посередників мають унікальні риси,
але всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов'язання.
Загальна характеристика посередників полягає в тому, що вони залучають кошти
через відкриття чекових та ощадних, у тому числі й страхових, рахунків і
використовують їх для надання різних позик, придбання кредитних заставних і цінних
паперів держави та корпорацій.

Комерційні банки є найпотужнішими установами депозитного типу. Пасиви

комерційних банків складаються переважно з поточних вкладів та ощадних рахунків.
Активи приблизно рівномірно розподілені між казначейськими зобов'язаннями,
муніципальними облігаціями, позиками бізнесу, кредитами споживачам, заставними
кредитами, готівкою і резервами.
Відповідно до високої рухливості пасивів активи комерційних банків мають
високу ліквідність. Банки-члени резервної системи перебувають під контролем
Центрального банку. А банки, які не є членами резервної системи, все одно мають
дотримуватися вимог щодо розмірів резервів.
Ощадно-кредитні асоціації— це спеціалізовані фінансові організації, що
залучають кошти через відкриття ощадних рахунків і використовують їх для надання
цільових заставних кредитів. Аналогічно функціонують так звані взаємні ощадні
банки. Але на відміну від асоціацій вони призначені для дрібних вкладників.
Традиційно ці банки встановлюють верхню межу вкладів, розраховуючи на їх
стабільніший потік. Взаємні ощадні банки обмежують номенклатуру активів в
основному заставними кредитами, казначейськими зобов'язаннями і високо-надійними
облігаціями корпорацій.

Окреме виділення банків, як фінансових посередників, зумовлено тим. що по-

перше, банки можуть не тільки акумулювати тимчасово вільні кошти кредиторів, а й
самі створюють депозитні гроші у процесі своєї кредитної діяльності: по-друге, через
банки проходять всі розрахунково-касові операції всіх інших фінансово-кредитних
суб'єктів, тому банки знають де і у кого знаходяться вільні кошти, які можна
тимчасово мобілізувати і використати. У законодавстві різних країн - групування
фінансових посередників трактується по-різному.

Банки займають головне місце серед фінансових посередників з наступних

причин:
- вони перерозподіляють позиковий капітал на грошовому ринку більше, ніж
будь-який інший посередник;
- формуючи пропозицію грошей, банки безпосередньо впливають на
кон'юнктуру і зростання на відміну від інших посередників, які самі залежать у цьому
випадку від банків:
- широта банківських послуг більша, в той час як фінансові посередники вузько
спеціалізовані;
- банки розміщують свої резерви у позики і тому можуть створювати нові
депозити і впливати на пропозицію грошей;
 Приймаючи гроші па поточні депозити, банки уважно відслідковують свою
ліквідність і вимушені вкладати кошти у короткострокові позики, що не обтяжують
умовами і не погіршують ліквідність. Зазвичай, маючи такі переваги над іншими
фінансовими посередниками, банки самі потребують наявності системи суспільного
контролю за їх діяльністю. Основна мета цього — не допустити переважання
банківського корпоративного інтересу над суспільним, не порушувати рівновагу на
грошовому ринку. Друга складова цієї мети пов'язана з захистом інтересів вкладників
комерційних банків від банкрутства банків та всілякого роду фінансових "пірамід". Це
завдання в Україні покладено на НБУ який через встановлення різного роду
нормативів контролює діяльність банків.
Жорстке регулювання банків та їх діяльность пов'язана з централізованим
управлінням діяльності комерційних банків з боку Центрального банку. Така
жорсткість управління є необхідністю існування всієї банківської системи; вона
закріплена у банківському законодавстві і передбачає нормування, страхування,
обмеження та контроль. Без цього неможливо досягнути стабільності та стійкості у
роботі банків нижчого рівня.
Зрозуміло, що така унікальна специфіка діяльності банків призводить до
необхідності їх виділення у самостійну структуру організаційно-правового
регламентування. Виникає необхідність розглянути не окремий банк, а їх сукупність,
що становить банківську систему. Зразу підкреслимо, що це не механічно поєднана
кількість існуючих банків. У той же час це не система, подібна до газопилової хмари,
де віднімання її частини не призводить до зміни її суті. Це система, яка має чітко
окреслені цілі, тому формується зі специфічними рисами, які не повторюються у
функціях окремих банків, а навпаки, кожен банк повинен відтворювати всю банківську
систему, оскільки він є її частиною.
На закінчення зазначимо, що навіть такий короткий перелік і опис функцій
різноманітних фінансових посередників та інструментів показує надзвичайно складну
структуру фінансового ринку, без якої неможливо ефективно управляти сучасною
економікою. При цьому найважливішу роль відіграють ринки урядових цінних паперів
і банківська система.