1.

Економічна дипломатія та її завдання

Економічна дипломатія – це специфічна галузь сучасної дипломатичної

діяльності, пов’язана з використанням економічних проблем як об’єкта та
засобу співпраці у міжнародних відносинах, яка є складовою зовнішньої
політики та міжнародної діяльності держави, де зовнішня політика визначає цілі
та завдання економічної дипломатії, яка своєю чергою використовує свої засоби
та методи.
Вона впливає на забезпечення зовнішньої політики та регуляторних
рішень, ефектом якого будуть зміни в глобальній торгівлі та інвестиціях.
Завдання економічної дипломатії полягає у досягненні економічних цілей
засобами дипломатії, незалежно від того, чи використовує вона економічні
важелі заради їх досягнення. (Хоча, з іншого боку, дипломатія може
застосовувати економічні важелі (наприклад санкції) для досягнення
неекономічних (політичних, військових) цілей – і це також можна вважати
економічною дипломатією.) Тобто економічна дипломатія – це сукупність
організаційно-правових інструментів та дій у зовнішньоекономічній царині та
скоординована взаємодія державних і недержавних структур із метою
забезпечення сталого розвитку країни та її економічної безпеки, особливо в
умовах глобалізації.
З організаційного погляду, це дипломатичні службові дії, сконцентровані
на збільшенні експорту, залученні іноземних інвестицій та участі в роботі
міжнародних економічних установ, тобто дії з метою підтвердження
економічних інтересів країни на міжнародному рівні.

oknyanska.gromada.org.ua/cifrovi-tehnologii-navich...08-25-38-20-07-2021/

mykolayiv.mk.gov.ua/ua/news/?id=94990
2. Зовнішньоекономічна політика і економічна дипломатія

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів, вкладених у

досягнення економікою цієї країни певних переваг світовому ринку й одночасно
захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Звідси випливає,
що ця найважливіша ланка не лише зовнішньої, а й внутрішньої економічної
політики держави, причому саме остання визначає ефективність
зовнішньоекономічної політики.
Загальновизнано, що зовнішньоекономічна політика виконує дві функції:
протекціоністську (захисну) та наступальну. Так, до розряду наступальної
політики таких держав, як США та Китай, можуть бути включені
експансіоністські заходи щодо забезпечення сфер впливу. Стосовно інших
держав наступальна політика може означати активізацію співробітництва поряд
із заходами щодо втілення у життя принципів добросусідства та миру. Цілком
очевидно, що будь-яка обрана модель перетворення економіки держав
будується на тому самому арсеналі елементів зовнішньоекономічної політики.
Відмінності визначаються вибором тієї чи іншої кількості цих елементів та
поєднанням стратегій лідерства.
Економічна дипломатія – елемент зовнішньої політики держави; Різновид
дипломатії, що включає дипломатичні дії, зосереджені на підтвердженні
економічних інтересів країни на міжнародному рівні: збільшення експорту,
залучення іноземних інвестицій, участь у роботі міжнародних економічних
організацій.
Відбувається формування глобальної економічної системи та економізація
світової політики, головні актори (суб'єкти) якої керуються насамперед
фінансово-економічними інтересами. Тому економічна дипломатія все більшою
мірою стає невід'ємною складовою світової політики та міжнародних
політичних відносин.
 Для правильного розуміння цих тенденцій потрібне вивчення суті та
витоків економічної дипломатії. Яскравим прикладом є план Маршалла,
виражений у формі Програми відновлення Європи після Другої світової війни.
Зовнішньополітична історія плану Маршалла становить чималий інтерес.
Надалі план Маршалла знайшов своє успішне продовження за іншими
програмах економічної допомоги, його механізм використовується і сьогодні.

http://book-online.com.ua/

https://www.book.ru/

3. Національні стратегії економічного розвитку і економічна дипломатія

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

4. Економічна дипломатія «м'якої сили»

Під "м'якою силою" мається на увазі здатність держави домагатися своїх

цілей за рахунок привабливості власної культури, суспільно-політичних
цінностей — на противагу "жорсткій силі", ґрунтованій на військовому і
економічному тиску. Це поняття уперше сформулював Джозеф Най, професор
Гарвардського інституту державного управління. "Країна може досягати
бажаних для себе результатів у світовій політиці, тому що інші країни —
захоплюючись її цінностями, наслідуючи її приклад, прагнучи до її рівня
процвітання і відкритості - хочуть йти за нею", — писав американський
політолог у своїй книзі.
Основні ідеї концепції «м'якої сили» були зведені одним із її авторів
Джозефом до обґрунтування можливості та доцільності використання для
вирішення політичних та стратегічних завдань держави інструментів, не
заснованих на безпосереднім та широким застосуванням військової сили.
 Не випадково концепції «м'якої сили» було досить швидко знайдено місце
у системі пріоритетів національної стратегії США та сформульовано її офіційне
визначення, згідно з яким «М'яка сила» – це комплекс дипломатичних,
економічних, політичних, військових, юридичних та культурологічних
інструментів не силового впливу на ситуацію. в іноземних державах з метою
надання на неї впливу національної безпеки США»
Концепція наступального використання «м'якої сили» займає одне з
провідних місць у стратегіях конфліктів сучасності, серед яких кольорова
революція та гібридна війна. При цьому використання «м'якої сили» як одного з
проявів боротьби базується на одній із двох базових стратегій: стратегії зімору
та стратегії руйнації. На універсальний характер таких стратегій звертав увагу
російський і радянський воєначальник, військовий теоретик, публіцист і педагог
Олександр Андрійович Свічін: «Поняття про нищівність і змуру поширюються
не тільки на стратегію, але і на політику, економіку, та на будь-який прояв
боротьби і мають бути пояснені самою динамікою останньої»

https://ozlib.com/

5. Методи і інструменти економічної дипломатії

Інструменти зовнішньої політики Характеристика

Інформаційні Пропаганда, своєчасна і правильно
представлена інформація.
«М’яка сила» Привабливість соціально-
економічної моделі, національна
культура.
Дипломатичні Переговори, угоди та союзи.
Силові Погроза насилля, саме насилля.
Економічні Товари, послуги та гроші.
Монетарні Маніпулювання доступом на ринки

Одна частина таких інструментів використовується в ролі "батога", в

цьому випадку зовнішньополітичні цілі держави досягаються тиском або
загрозою тиску на іншу державу економічними методами. Інша частина
економічних інструментів зовнішньої політики використовується у вигляді
"пряника", в цьому випадку іноземна держава стимулюється економічними
методами до зміни своєї політики певним чином. Мета статті полягає у
дослідженні потенціалу економічних інструменти державної політики для
досягнення її зовнішньополітичних цілей.
Сьогодні, незважаючи на те, що військова сила, як і раніше, залишається
одним з найважливіших компонентів могутності держави, існує безліч
обмежень на її застосування: сильну стримуючу роль відіграє ядерна зброя,
по іншому до використання сили відноситься громадська думка. Разом з тим,
природа держав не змінилася. Вони, як і раніше, домагаються впливу і
багатства, але оскільки в наші дні військові методи більш не вважаються
буденними і законними, держави все частіше вдаються до інших
інструментів: економічних санкцій і ембарго, використання міжнародного
кредитування в політичних цілях, стимулювання певної політичної поведінки
партнерів шляхом надання або ненадання їм економічної допомоги.
Економічні інструменти зовнішньої політики можна розглядати з
кількох точок зору: за ступенем їх ефективності, поширеності та
джерелами впливу, на яких ті грунтуються. В залежності від способу
впливу на інші держави економічні інструменти зовнішньої політики можна
поділити на інструменти примусового та стимулюючого типу. Економічні
інструменти зовнішньої політики примусового типу застосовуються країнами
у разі необхідності зміни політичного курсу іншої держави, який загрожує
або може загрожувати у майбутньому національним інтересам та
національній безпеці країни-ініціатора.
На початку XXI століття важливим економічним інструментом
зовнішньої політики стало регулювання доступу іноземних компаній до
внутрішніх фінансових ринків країн за критеріями політичних уподобань
держави. Найактивніше цю політику проводять США, хоча елементи
подібних дій проглядаються також у зовнішній політиці Великобританії та
деяких європейських країн.
У США, наприклад, будь-яка компанія, яка залучає гроші американських
інвесторів, згідно з вимогою регулятора, зобов'язана розкривати перед
інвесторами повну інформацію про ризики, пов'язані з інвестиціями в її
діяльність. Отже, інвестори повинні бути попереджені про можливі ризики
(розкриття інформації компанією), а компанія повинна нести відповідальність
за ту інформацію, яку публікує або приховує.

Основними інструментами економічної дипломатії є:

1. метод аналізу політико-економічної ситуації, що дозволяє побудувати
стратегію взаємодії з державою, (збір відповідними відомствами інформації
про економічну ситуацію в цільовій країні, про структуру і рівень відкритості
її ринку, інвестиційний клімат, структуру імпорту та експорту); аналіз
пропозиції з боку своїх 53 підприємств щодо організації експорту-імпорту
товарів та послуг; аналіз інвестиційних запитів та пропозицій;
2. спосіб створення директив щодо організації присутності над ринком,
орієнтований створення сприятливих умов діяльності економічних акторів у
цільової країні (виставки, круглі столи, переговори, семінари, конгреси
тощо.);
 3. спосіб організації дипломатичних місій; працює команда для вирішення
пріоритетних політико-економічних завдань у країні перебування
(використання фахівців для аналізу соціально-політичного життя країни
перебування); Ключова постать – глава дипломатичної місії, здатний
домагатися балансу між економічною та політичною складовою економічної
дипломатії з максимальним орієнтиром на розвиток торговельно-економічних
відносин між країнами.

https://ozlib.com/

http://yu.yurincom.com/

6. Рівні суб’єктів міжнародної економічної діяльності і економічна дипломатія

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між

субєктами , за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.
При цьому виділяють такі 4 рівні:
Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки,
що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки
даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.
Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між
суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених
на доволі тривалий період часу.
Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного
типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри,
закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне
партнерство суб’єктів МЕВ.
 Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся
взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ.
політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами.
Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є
його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі
більшість ознак нижчого.
Розглядаючи МЕВ, можна виділити також форми МЕВ:
 міжн. валютні відносини;
 міжн. фін. -кредитні відносини;
 міжн. виробниче співробітництво;
 міжн. науково-техн. співробітництво;
 міжн. трудові відносини (світ. ринок труд. ресурсів);
 міжн. торгівля товарами;
 міжн. торгівля послугами (світ. ринок послуг);
 міжн. транспортні відносини.
При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є:
 міжнародна торгівля;
 міжнародний рух капіталу;
 міжнародна міграція роб. сили.

Рівні суб'єктів міжнародної економічної діяльності та економічна

дипломатія: Суб'єкти МЕД класифікують:
1) за рівнем економічної діяльності;
2) за спрямованістю інтересів.
У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" не
використовується термін "міжнародна економічна діяльність", а
використовується поняття "ЗЕД". Відповідно до Закону, ЗЕД – діяльність
суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської
діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними та має місце як на
території України, так і за її межами.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на таких рівнях:
1) лише на рівні державних органів влади та управління - ЗЕД спрямовано
встановлення міждержавних основ співробітництва, створення правових і
торгово-політичних механізмів, які стимулюють розвиток та підвищення
ефективності економічних зв'язків.
2) лише на рівні господарських організацій та підприємств окремих країн – ЗЕД
проявляється у складанні та виконання контрактів та інших договорів
громадянського права.
Види ЗЕД можна розділити на:
- платні
- безоплатні
У науковій літературі суб'єкти економічної дипломатії розглядаються по-
різному. Суб'єктами економічної дипломатії можна вважати: держави (уряди та
їх органи), міжнародні організації та об'єднання, підприємства та некомерційні
організації, ТНК, неурядові організації та фізичні особи.

http://yu.yurincom.com/

7. Актори економічної дипломатії

Акторами економічної дипломатії називають її суб'єкти, що діють.

Для сучасної економічної дипломатії характерні традиційні актори, які у
класичної дипломатії, і навіть традиційні суб'єкти економічних відносин. Серед
них – професійні дипломати, зовнішньополітичні відомства, представництва
держав в інших країнах (посольства, консульства), а також міністерства
економіки та фінансів, сільського господарства та інші.
 Акторами, чия діяльність характерна виключно для економічної
дипломатії, є, наприклад, торгові представництва, завданнями яких є
представлення зовнішньоекономічних інтересів держави за кордоном.
Крім цього, для сучасної економічної дипломатії характерні й нові типи акторів:
неурядові організації, місцева влада, промислові та торгові об'єднання, а також
окремі фірми та підприємці.
У цьому контексті дуже вдалим визначення сучасної економічної
дипломатії, дане вітчизняним дослідником В. Д. Щетініним. На його думку,
вона є сплавом усіх складових міжнародних відносин і дипломатії. У тому числі
економічних та соціальних, правових, військових та розвідувальних механізмів
управління суспільством, його міжнародними та економічними активами, а
також іноземними активами, допущеними до національної економіки.
Світова економіка отримала своє розпорядження найрізноманітніший
інструментарій як нетарифних бар'єрів, правил конкуренції, валютного
паритету, податкової гармонізації і конвергенції економічних систем. Усе це
створювало підґрунтя для економічної дипломатії стратегічного характеру. У
той самий час економічна дипломатія стає предметом занять як професійних
дипломатів. З огляду на різноманітності та складності сучасної економіки
вирішення завдань економічної дипломатії здійснюється різними інститутами.
Крім державних - міністерств закордонних справ, міністерств економіки та
фінансів, міністерств оборони, сільського господарства, промисловості,
телекомунікацій тощо. — у цьому задіяні й нові актори: місцева влада,
регіональні об'єднання, неурядові організації, промислові та торгові об'єднання,
фірми та окремі бізнесмени. Поява нових акторів обумовлена легкістю
комунікацій та пересування, бажанням політиків та підприємців самим
оцінювати обстановку та діяти в обхід бюрократичних структур. Складається
враження, що економічна дипломатія виходить за рамки класичного визначення
дипломатії.
https://ozlib.com/

8. Офіційна економічна дипломатія

Офіційна дипломатія - особлива форма офіційної державної діяльності,

що здійснюється главами держав, урядами, міністрами закордонних справ,
послами та посланцями, делегаціями на міжнародних конференціях,
представництвами при міжнародних організаціях, а також відповідальними
співробітниками центральних апаратів МЗС, посольств, місій та інших
дипломатичних представництв зміна співвідношення понять «публічна» та
«офіційна» дипломатія, яке зазнало за останні десятиліття серйозних змін. Якщо
раніше кошти публічної дипломатії були інструментами, які при необхідності
використовувала офіційна дипломатія, то з кінця XX століття ситуація
змінилася на протилежну - офіційна дипломатія стала частиною (причому не
завжди основний) публічної дипломатії. Понад те, нерідко офіційна дипломатія
перетворювалася на наслідок публічної дипломатії, зокрема. її помилок.
Формально офіційна дипломатія залишалася все ще пріоритетним політичним
засобом, який фактично відображало все більшою мірою позицію, в публічній
дипломатії.
Схематично процес цієї зміни, що відбувся з кінця XX до початку XXI
століття, можна зобразити в такий спосіб.
Головних відмінностей від політики «нової публічної дипломатії» у ХХІ
столітті поступово стало три:
– 1, «нова публічна дипломатія» перетворилася з приватного, засоби політики
на загальне всім інших видів, універсальний засіб, який поступово інтегрував у
собі всі інші засоби політики – від «м'якої сили» до «жорсткої сили». «Цей
синтез отримав назву «політики примусу» яка, на мій погляд, дуже точно
відображає суть політики стосовно інших суб'єктів МО – ЛЧЦ, держав,
коаліцій, націй, організацій т.д.;
- 2, "нова публічна дипломатія" передбачає системне, комплексне використання
всіх засобів політики, але насамперед силових - від інформаційних та
пропагандистських до військових;
– 3, «нова публічна дипломатія» передбачає використання всіх засобів політики
одночасно проти багатьох (нерідко дуже різних) об'єктів, тобто носить
сетецентричний характер. Об'єктами впливу стає одночасно як політичне
керівництво, а й окремі інститути держави й суспільства, союзники, партнери і
навіть нейтральні держави й організації.

http://eurasian-defence.ru/

9. Економічна дипломатія суб’єктів приватної міжнародної діяльності

Завдання дипломатичного корпусу – бути готовими надати максимальну

допомогу бізнесу у виході на нові ринки.

Економічна дипломатія покликана адекватно реагувати на виклики

світового ринку та повною мірою враховувати його найбільш яскраві та багато в
чому суперечливі тенденції, такі як:

- у більшості розвинених країн частка зовнішньої торгівлі та інвестицій у

валовому внутрішньому продукті постійно зростає порівняно з розвитком
національного виробництва;

- перехід до нових умов господарювання у країнах, що розвиваються, внаслідок

лібералізації економічних процесів сприяв виробленню економічної стратегії,
спрямованої на інтеграцію держав у регіональні економічні союзи та, зрештою,
у глобальну світову економіку;
- глобалізація міжнародної підприємницької діяльності, процеси промислової
кооперації та спеціалізації виробництва, домінування нематеріальної сфери в
економічному розвитку поставили на порядок денний необхідність активізувати
та знайти найбільш прийнятні економічні рішення для розширення
взаємовигідного співробітництва між країнами.

Регіоналізація світових ринків, тенденція до їх домінування та визначення

тенденцій світового економічного розвитку дозволили розширити можливості
всіх доступних форм міжнародної економічної діяльності в таких інтеграційних
угрупованнях, як ЄС, НАФТА, ЦЕФТА, АТЕС, МЕРКОСУР, БРІКС, Євразес та
інші, які в даний час визначають вектор світового економічного розвитку.

Економічна глобалізація світового господарства ускладнила процеси

обміну, виробництва, функціонування ринків, фінансових потоків та поставила
перед державами завдання щодо забезпечення національних економічних
інтересів та національної безпеки країни.

У цьому економічна дипломатія покликана усіма доступними

дипломатичними засобами забезпечити реалізацію зовнішньоекономічної
стратегії країни у довгостроковій перспективі. Причому економічна дипломатія
та зовнішньоекономічна політика уряду – поняття не тотожні. Метою реалізації
заходів економічної дипломатії є досягнення домовленості та
взаємоприйнятного рішення з проблем розвитку економічних відносин, іншими
словами розвиток ефективної взаємодії, в якому зацікавлені обидві сторони. А
реалізація цілей зовнішньоекономічної політики та конкретних рішень уряду
передбачає необхідність дотримуватися загального зовнішньоекономічного
курсу країни.
https://bstudy.net/653883/ekonomika/
diplomaticheskoe_soprovozhdenie_natsionalnogo_biznesa

10. Економічна дипломатія ТНК

Окрема увага в галузі економічної дипломатії приділяється роботі з

транснаціональними корпораціями. Наразі їхня кількість сягає сімдесяти тисяч,
а кількість закордонних філій наближається до мільйонної позначки. Між тим,
роль держави, як і раніше, залишається помітною (навіть, «визначальною»),
проте кількість акторів на «дипломатичній сцені» збільшується і розподіл сил
між ними та набір інструментів змінюються. Наприклад, Угорщині вдалося
використати механізми Європейського Союзу в боротьбі проти майнових
позовів з боку ТНК, поданих ними до приєднання Угорщини до ЄС.
Одночасно ТНК здійснюють свою діяльність по декількох каналах:
особиста унія між бізнесом і державними установами та ротація кадрів між
ними; фінансування політичних партій та лобізм і корупція; використання
засобів масової інформації і, нарешті, консультації з владою з питань, які
викликають загальний інтерес. ТНК часто намагаються проводити власну
«корпоративну дипломатію» за кордоном і втручатися у внутрішні справи
суверенних держав, які їх приймають. Зокрема, транснаціональні корпорації
активно використовують державне антимонополістичне регулювання у боротьбі
з конкурентами – іншими транснаціональними корпораціями на території
країни-реципієнта.

https://studwood.ru/

11. Економічна дипломатія і її публічна складова

 Публічна дипломатія — це цілеспрямована міжнародна та іноземна
діяльність держави через підконтрольні або фінансовані нею установи та
організації щодо здійснення інформаційного впливу на думку і поведінку
населення зарубіжних країн у контексті її зовнішньополітичних національних
інтересів.
Публічна дипломатія також розуміється як одна зі складових
стратегічних комунікацій, на яку покладено ключове завдання —
формування іміджу держави та її інституцій на міжнародному рівні, закріплення
значимих брендів у глобальному інформаційному просторі.
Феномен публічної дипломатії не є зовсім новим явищем, особливої
актуальності в науковій думці дана проблематика набуває протягом останніх
20–30 років. Родоначальниками публічної дипломатії є США, хоча з часу своєї
появи у 60-ті роки минулого століття дана концепція отримала належне
розповсюдження.

Виділяються три основні складові сучасної економічної дипломатії:

1) Комерційна дипломатія та діяльність громадських (недержавних) організацій;
2) Структурна політика та двосторонні угоди щодо торгівлі та інвестицій;
3) Діяльність міжнародних организаций.
Деякі вітчизняні та зарубіжні дослідники виділяють два рівні економічної
дипломатії: мікроекономічний та макроекономічний. Мікроекономічна
дипломатія займається підтримкою та просуванням інтересів конкретних
підприємств, тобто полягає в індивідуальних діях конкретних акторів на
мікроекономічному рівні. Макроекономічна дипломатія просуває інтереси цілої
держави у питаннях інтеграції економіки у світове господарство, займається
взаємодією не конкретних суб'єктів, а цілих економік (економічних систем).

https://studwood.ru
12. Відкрита і публічна дипломатія в економічній сфері

Публічна дипломатія стає каналом впливу на суспільнедумка інших країн

та інструментом міжкультурної комунікації.
Громадська думка, набуваючи все більшого впливу в політичному житті, з
ворожістю ставилася до секретності, якою традиційно були огорнуті
дипломатичні контакти. У періоди криз все голосніше лунали вимоги
встановити ефективний контроль за дипломатією.
Щодо відкритої дипломатії демократичних держав протистояла таємна
дипломатія тоталітарних країн. Панувала манія секретності, наголос робився на
пропаганду, покликану приховати справжні наміри правителів. Підконтрольні
владі засоби інформації публікували ті матеріали, які були офіційно дозволені
до публікації.
Стратегія публічної дипломатії МЗС є першим подібним документом
міністерства. Розробляючи цей документ, ми ставили перед собою амбітну мету
– винести на стратегічний рівень зусилля з формування позитивного іміджу
України у світі. Імідж та репутація країни формуються не тільки інструментами
публічної дипломатії. Публічна дипломатія є лише складовою стратегічних
комунікацій держави, а процес формування позитивного іміджу України у світі
потребує тісної координації з усіма дотичними інституціями, як державними,
так і недержавними.
Міжнародний імідж і репутація країни – це сукупність факторів, що
зумовлюють її сприйняття у світі крізь призму ідеалів і цінностей, реалій
політичного устрою, соціально-економічної моделі та позиціювання на
міжнародній арені.
 Формування позитивного сприйняття України вимагає скоординованої
державної політики з метою системного та проактивного поширення власних
наративів з використанням усіх доступних форматів комунікації.

Публічна дипломатія є невід’ємною частиною стратегічних комунікацій

держави. Публічна дипломатія – це система заходів, за допомогою яких держава
комунікує з громадськістю інших держав та впливає на формування суспільної
думки населення інших країн для просування своїх національних інтересів і
реалізації зовнішньополітичних цілей. Інструменти публічної дипломатії дають
змогу значно розширити охоплення аудиторії, будувати нові партнерства,
залучати представників сфер, що перебувають за межами сфери впливу
офіційних органів влади (неурядових організацій, бізнесу, аналітичних центрів,
освітніх установ, молоді, лідерів суспільної думки та окремих громадян).

Функція публічної дипломатії – встановлення діалогу «держава-людина» з

урахуванням різноманіття національної та глобальної аудиторії, а також
сприяння міжособистісним контактам «людина-людина», що особливо
актуально в епоху широкого використання цифрових інструментів та
соціальних мереж.

Публічна дипломатія є також інструментом зміцнення національної стійкості та

протидії гібридним загрозам, дезінформації та фейкам. Публічна дипломатія
МЗС орієнтована на сучасні підходи, що пріоритезують діалог, міжкультурні
зв’язки, людські контакти та взаємодію з іноземними аудиторіями.

Недержавні суб’єкти публічної дипломатії також можуть долучатися до

реалізації стратегії з метою формування цілісного позитивного іміджу України
у світі.

https://ua.interfax.com.ua
13. Суспільна економічна дипломатія

За всіх часів дипломатія була і залишається найважливішим засобом

комунікації між народами.

У міжнародних відносинах публічна дипломатія або народна дипломатія,

взагалі кажучи, це будь-яка з різних спонсорованих урядом зусиль, спрямованих
на пряме спілкування з іноземною громадськістю з метою встановлення діалогу,
спрямованого на інформування та вплив з метою того, щоб ця іноземна
громадськість підтримувала або терпимо ставилася до стратегічних цілей уряду.
У міру того, як міжнародний порядок змінювався протягом 20-го століття,
змінювалася і практика публічної дипломатії. Його практикуючі
використовують різні інструменти та методи, починаючи від особистих
контактів та інтерв'ю у засобах масової інформації та закінчуючи Інтернетом та
освітніми обмінами.

Публічна дипломатія може бути визначена просто як ведення

міжнародних відносин урядами через засоби масової інформації та через
взаємодію із широким колом неурядових організацій (політичні партії,
корпорації, торгові асоціації, профспілки, освітні установи, релігійні організації,
етнічні групи тощо, включаючи впливових осіб) з метою впливу на політику та
дії інших урядів.

https://translated.turbopages.org/proxy_u/en-ru.ru.5cc0d828-62128cb5-9475c085-
74722d776562/https/en.wikipedia.org/wiki/Public_diplomacy

14. Економічна дипломатія і забезпечення національної безпеки

 Від якості та ефективності дипломатії багато в чому залежить стан
безпеки країни, її авторитет на міжнародній арені, здатність просувати та
захищати національні інтереси. Дипломатія також є найважливішим
інструментом реалізації внутрішньої політики держави, модернізації
політичного, економічного та духовного устрою суспільства.
Національна дипломатія — діяльність дипломатії, у якій кожен суб'єкт
(особистість, суспільство та держава) на своєму рівні здійснює дипломатичну
діяльність, яка не суперечить законодавству країни та міжнародному праву.
Національна дипломатія включає:
• комплексну систему різних напрямів та видів дипломатичної діяльності в
країні та за кордоном;
• реалізацію цілей, завдань зовнішньої та внутрішньої політики, а також потреб
та інтересів окремих громадян, спільнот людей, підприємців та служителів
релігійних культів;
• мистецтво ведення переговорів, налагодження та підтримки міждержавних,
міжнародних, міжнаціональних, міжрелігійних, міжгрупових, міжособистісних
відносин, контактів та зв'язків як усередині країни, так і за кордоном.

https://studopedia.ru/

15. Види і форми економічної дипломатії

Основні види, що відображають багатогранність і спеціалізовані сфери

застосування, характер і зміст вирішуваних завдань, специфіку засобів та
методів дипломатичного впливу, інші економічні ознаки та особливі риси.
Крім того, називаються її основні види, такі як авіаційна, арктична, атомна,
військова, космічна, сільськогосподарська, торгова, транспортна, фінансова,
енергетична та ін.
 Економічна дипломатія, як і дипломатія загалом, складає певних рівнях.
Залежно кількості учасників, від характеру їх взаємодії можна назвати такі види
(рівні) економічної дипломатії: 1) многосторонняя; 2) плюрилатеральна; 3)
двостороння.
1. Економічна дипломатія на багатосторонньому рівні є нині дуже поширеним
способом реалізації політики держави.
Центральною багатосторонньою структурою у світі є (ООН). Можна сказати,
що ООН визначає «правила гри» економічної дипломатії всіх країн. Глава IX
Статуту ООН називається «Міжнародне економічне та соціальне
співробітництво», де прописано, що ООН сприяє:
1) підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та умовам
економічного та соціального прогресу та розвитку;
2) вирішення міжнародних проблем у галузі економічної, соціальної та ін;
міжнародному співробітництву у галузі культури та освіти;
3) загальну повагу та дотримання прав людини та основних свобод для всіх.
Наступні статті Статуту стосуються створених відповідно до установчих
документів інших організацій у цій області. Насправді перелічені вище
положення є стандартом, якому мають відповідати сучасна політика та
дипломатія. Водночас кожна країна має свої національні інтереси, у тому числі
суттєві від інтересів партнерів. А згаданий стандарт ООН начебто застерігає від
звернення до «невірних» коштів.

2. В умовах глобалізації поряд з багатосторонньою економічною дипломатією

все більшого значення набуває плюрилатеральна дипломатія. У центрі уваги
плюрилатеральної економічної дипломатії є специфічні регіональні проблеми.
Але слід зазначити, що плюрилатеральна дипломатія відрізняється від
регіональної тим, що перша може порушувати питання міжрегіонального
розвитку. Плюрилатеральна дипломатія здійснюється на рівні інтеграційних
об'єднань та об'єднань квазіінтеграційного типу.
3.Двостороння дипломатія найчастіше виявляється дієвішою за багатосторонню
і плюрилатеральну економічну дипломатію. Двостороння дипломатія за своєю
сутністю гнучкіша і оперативніша за два інші види економічної дипломатії,
оскільки не вимагає численних і трудомістких погоджень різних сторін. З
іншого боку, двостороння дипломатія доповнює багатосторонню та
плюрилатеральну, оскільки, з одного боку, є основою для подальших
домовленостей на багатосторонньому та плюрилатеральному рівнях, а з іншого
– проводить у практичну площину результати багатосторонньої та
плюрилатеральної дипломатії.
На сучасному етапі двостороння економічна дипломатія має низку специфічних
рис: 1) двостороння економічна дипломатія займається не лише окремими
питаннями торговельно-економічного співробітництва, вона спрямовує свої
зусилля на формування ефективного середовища для розвитку такого
співробітництва. 2) Двостороння дипломатія все частіше використовується як
інструмент вирішення проблем, які не були врегульовані на багатосторонньому
та плюрилатеральному рівнях. 3) На порядку денному двосторонніх переговорів
зростає кількість питань, що виходять за межі двосторонньої співпраці.
Наприклад, розробляються спільні проекти з третіми країнами. 4) Збільшується
залучення до переговорного процесу економічного профілю вищих посадових
осіб. 5) Відбувся просторовий зсув у двосторонній економічній дипломатії,
тобто тепер взаємодіють не лише держави одного регіону, а й держави
географічно віддалені одна від одної. 6) Саме поняття «двостороння
дипломатія» стало дещо умовним, оскільки дедалі частіше однією зі сторін
такої дипломатії виступає інтеграційне об'єднання, або обидві сторони є
об'єднаннями держав.
 У сукупності двостороння, плюрилатеральна та багатостороння
дипломатія утворює ефективний механізм управління глобальними процесами,
як на користь окремих країн, так і всього світового співтовариства в цілому. І
найважливішим завданням економічної дипломатії кожної держави є вибір
найвигіднішого напряму політики країни на двосторонньому, регіональному та
світовому рівнях.

https://studopedia.ru

16. Методи економічної дипломатії

Інструменти та методи сучасної економічної дипломатії дуже різноманітні –

від традиційних ділових переговорів до прямого лобіювання національних
інтересів на глобальному ринку. Методи економічної дипломатії припускають
також використання інструментів традиційної дипломатії: ноти та заяви,
консультації та дискусії, обмін думками, у тому числі в неофіційному порядку,
візити та зустрічі, участь у роботі міжнародних економічних організацій. У світі
практично сформувався механізм економічної дипломатії, що складається з усіх
відомих прийомів та методів, який використовується для досягнення
домовленостей з іншими країнами про взаємні поступки на двосторонній та
багатосторонній основі.

Одним із специфічних аспектів економічної дипломатії є майстерність

ведення переговорів з метою запобігання або врегулювання конфліктів в
економічних відносинах, пошуку компромісів та взаємоприйнятних
домовленостей, укладання договорів у тій чи іншій формі, що передбачають
розширення зовнішньоекономічного співробітництва на основі рівноправності
та взаємної вигоди. Проте, взаємної вигоди, як відомо, можна досягти
переважно лише шляхом взаємних поступок.
 У сучасних умовах загальної глобальної конкуренції майже немає союзників.
Повномасштабна глобальна конкуренція спочатку передбачає т.зв. «Сутичку», в
якій виграє найсильніший. Вона реально погіршує відносини, практично
виключає повноцінне співробітництво.
Екон. дипломатія використовує різні методи вивчення відповідних явищ та
процесів. Зазвичай, вони розроблялися за іншими науках: політології,
дипломатії, історії, соціології. У принципі це можуть бути будь-які методи, що
застосовуються наукою: системний, порівняльний, історичний, нормативно-
ціннісний, функціональний, до якого примикає структурно-функціональний
аналіз, інституційний та ін.

Методи аналізу ситуації. Аналіз ситуації передбачає використання суми

методів міждисциплінарного характеру, що застосовуються для накопичення та
первинної систематизації емпіричного матеріалу. На цей час відомо понад
тисячу таких методик - від найпростіших (наприклад, спостереження) до досить
складних (наприклад, формування банку даних, побудова багатовимірних шкал,
побудова типологій.

Інституційний спосіб орієнтує вивчення діяльності інститутів економічної

дипломатії, з допомогою яких здійснюється зовнішня экон. та політична
діяльність - функціонування держави, організацій, об'єднань тощо. Цей метод
на початок XX в. був провідним у політології, знаходив широке застосування у
соціології, геополітиці. Сучасна екон. дипломатія використовує широкий набір
методів реалізації своїх функцій і завдань - від традиційних переговорних до
системного лобіювання.

Експлікативні методи. Найбільш поширеними є такі методи, як контент-

аналіз, івент-аналіз, метод когнітивного картування та його численні різновиди.
 Інші методи економічної дипломатії також аналогічні методам загальної
дипломатії.

Таким чином, використання методів економічної дипломатії передбачає

боротьбу не лише за створення сприятливих умов співпраці на світовому ринку,
а й проти спроб інших країн поставити ці механізми на службу їхнім інтересам,
не зважаючи на інтереси партнера.

Джерела:

https://knigi.studio/mirovaya-ekonomika/metodyi-ekonomicheskoy-diplomatii21-
95530.html

http://viperson.ru/articles/sovremennaya-teoriya-ekonomicheskoy-diplomatii

17. Еволюція форм та методів економічної дипломатії

Незалежно від часу, що пройшов з перших днів становлення

дипломатичних відносин, спочатку існують три відомі питання дипломатії: (а)
відома особа дипломатичного представника; (б) його здатність вести
переговори, заснована на чудовому володінні мовами; (в) важливе значення
конфіденційності.
Одним з найважливіших документів, прийнятих з метою впорядкування
дипломатичних відносин, є Додаток XVII до Заключного акту Віденського
конгресу 1815 року. Цим документом було визначено функції послів або
посадових осіб рівного їм рангу, міністрів та тимчасових повірених у справах.
Цей договір призвів до створення єдиної системи акредитації дипломатів, що
прибули від направляючих держав, що виключала упередженість при
призначенні.
18. Двостороння економічна дипломатія

Двостороння дипломатія, що здійснюється на постійній основі через

дипломатичне представництво однієї держави на території іншої держави.
На сучасному етапі двостороння дипломатія має низку специфічних рис:
1) двостороння дипломатія займається не лише окремими питаннями
торговельно-економічного співробітництва, вона спрямовує свої зусилля на
формування ефективного середовища для розвитку такого співробітництва
(укладаються угоди про стратегічне співробітництво).
2) Двостороння дипломатія все частіше використовується як інструмент для
вирішення проблем, які не були врегульовані на багатосторонньому рівні.
3) На порядку денному двосторонніх переговорів зростає кількість питань, що
виходять за межі двосторонньої співпраці. Наприклад, розробляються спільні
проекти з третіми країнами.
4) Збільшується залучення до переговорного процесу економічного профілю
вищих посадових осіб.
5) Відбулося просторове зрушення у двосторонній економічній дипломатії,
тобто тепер взаємодіють не лише держави одного регіону, а й держави
географічно віддалені одна від одної.
6) Саме поняття "двостороння дипломатія" стало дещо умовним, оскільки
дедалі частіше однією зі сторін такої дипломатії виступає інтеграційне
об'єднання, або ж обидві сторони є об'єднаннями держав.
Саме поняття «двостороння дипломатія» стало дещо умовним, оскільки
дедалі частіше однією зі сторін такої дипломатії є інтеграційне об'єднання, або
ж обидві сторони є об'єднаннями держав. Експерти, зокрема, наголошують, що
двостороння дипломатія, найчастіше виявляється дієвою багатосторонньої
дипломатії. За своєю суттю гнучкіша за багатосторонню дипломатію, оскільки
не вимагає численних і трудомістких погоджень різних сторін.
  З іншого боку, двостороння дипломатія доповнює багатосторонню
дипломатію.
1)dspace.wunu.edu.ua/jspui/bitstream/316497/31360/1/Рудяк О.Ю..pdf

2) https://ozlib.com/

19. Мережева економічна дипломатія

На зміну старим стали приходити в 21 столітті нові форми дипломатичних

відносин. Однією з таких форм стала мережева дипломатия. У цілому нині,
формування «мережевої» дипломатии ХХІ століття вплинув величезний ряд
трансформацій, що відбувався протягом останніх тридцяти років.
Серед ключових трансформацій варто відзначити: формування великої
кількості самостійних держав, що активно діють на економічній та військово-
політичній міжнародній арені, становлення та зміцнення безлічі міждержавних
організацій та структур (СОТ, БРІКС, ШОС, G-20 та ін.), формування пулу
глобальних проблем, які набувають все більш загрозливого характеру (масова
міграція, міжнародний тероризм, екологічні проблеми), інформатизація та
технологізація міжнародних відносин.
Феномен «мережевої дипломатії» поширюється і інтеграційні процеси
(насамперед - економічні) на євразійському просторі. Так, Євразійський
економічний союз (ЄАЕС) здатний претендувати на статус мережевої
структури, а реалізація цілей та завдань держав-учасниць ЄАЕС цілком може
перебувати у полі мережевої дипломатиї.
1)https://ru.wikipedia.org

2) https://eurasialaw.ru/nashi-rubriki/yuridicheskie-stati/setevaya-diplomatiya-na-
evrazijskom-prostranstve-opyt-evrazijskogo-ekonomicheskogo-soyuza
20. Багатостороння економічна дипломатія, її сутність та форми

Дипломатична діяльність завжди перебуває у стані постійної еволюції.

Розвиток міжнародних відносин залучає до цієї сфери дедалі нові галузі
суспільної практики, але це розширює розуміння цього виду діяльності, й у її
«структуризації» з'являються нові її види, які мають відтінки журналістського
кліше. Але по одному, принаймні, напрямку міжнародників, політологів і
журналістів не виникає розбіжностей — це коли йдеться про економіку,
відповідно, про економічну дипломатію. (Іноді використовується термін
economic dimension of diplomacy.) Коли про це говорять, виходять насамперед із
того очевидного факту, що на сучасному етапі політика, зокрема міжнародна,
суттєво економізувалася, а економіка політизувалася.
Економічна дипломатія найповніше характеризує нині взаємозв'язок
політики та економіки у міжнародній діяльності. Хоча взаємодія економіки та
політики навряд чи завжди можна було б назвати економічною дипломатією.
Економічна дипломатія - закономірне явище у міжнародних зв'язках, результат
все зростаючого посилення ролі та значення економічних факторів у
міжнародних відносинах. Є авторитетні свідчення того, що в деяких країнах до
60% свого часу дипломати надають економічним питанням.
https://ozlib.com/

21. Багатостороння дипломатія – державні та неурядові актори

Багатостороння дипломатія грає найважливішу роль встановленні

правових відносин між державами. Форуми багатосторонньої дипломатії є тим
місцем, де основні засади міжнародних відносин знаходять підтвердження та
оформлюються в юридичну норму.
Багатостороння дипломатія була б немислимою, якби до її цілей не
входило негайне чи опосередковане встановлення співробітництва між
державами. Чинники багатосторонньої дипломатії мають багатоплановий
характер. У цьому різноманітті проявляється множинність інтересів і
відбувається постійне становлення світової політики. Протягом історії
багатостороння дипломатія була спрямована на безпеку, спільні військові
зусилля проти спільного супротивника, відновлення миру, започаткування
міжнародних організацій, розвиток торгівлі та розподіл світових ресурсів,
міжкультурну комунікацію.
Багатостороння дипломатія відображає панівні у цей історичний момент
концепції релігійних та світських цінностей, ідеологічні посили та матеріальні
інтереси.
Дипломатія-каталізатор - це дипломатія, що сприяє взаємодії державних
та недержавних акторів.
Останнім часом все частіше говорять про нову форму міжнародної
діяльності — громадянську дипломатію (citizen diplomacy), оскільки прозорість
кордонів та нові технології дозволяють непрофесійним дипломатам
(Неурядовим організаціям, групам та індивідуумам) виходити міжнародну
арену, минаючи держапарат.
1) http://yu.yurincom.com

2) https://ru.wikipedia.org

22. Економічна дипломатія інтеграційних об’єднань

В умовах глобалізації поряд з багатосторонньою економічною

дипломатією дедалі більшого значення набуває плюрилатеральна дипломатія. У
центрі уваги плюрилатеральної економічної дипломатії є спеціальні регіональні
труднощі. Але слід зазначити, що плюрилатеральна дипломатія відрізняється
від регіональної тим, що перша може ставити питання міжрегіонального
розвитку.
 Плюрилатеральна дипломатія здійснюється на рівні інтеграційних
об'єднань та об'єднань квазіінтеграційного типу.

У діяльності інтеграційних об'єднань головну роль грає економічна

дипломатія, спрямовану складний процес пошуку компромісів, взаємних
поступок для формування загального ринку, економічного союза. Найбільш
складним і конфліктним стає переговорний процес, коли йдеться про передачу
низки повноважень наднаціональним органам та втрати частини національного
суверенітету. Саме тому більшість інтеграційних об'єднань не йдуть далі за
створення зони вільної торгівлі.

В даний час, за даними СОТ та Світового банку, у світі налічується

близько 40 міждержавних об'єднань інтеграційного типу.

Найбільш успішним у світі інтеграційним об'єднанням є Європейський

Союз. Найуспішніше інтеграційне угруповання в американському регіоні –
Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Серед інтеграційних
угруповань Центральної та Південної Америки виділяється Загальний ринок
країн (МЕРКОСУР). Найстарішим э інтеграційне об'єднання - (АСЕАН).

Об'єднання квазіінтеграційного типу не ставлять за мету власне

інтеграцію, вони взаємодіють з якогось конкретного питання, у процесі
реалізації конкретного проекту або ж не мають на меті інтеграцію як таку і
відбувається так зване об'єднання «економік». Характерними прикладами таких
об'єднань може бути: організація (АТЕС), (ШОС), Рада країн Балтійського моря
(СДБМ), Арктична рада (АС), організація Чорноморського економічного
співробітництва (ЧЕС), організація американських країн (ОАД).

https://h.120-bal.ru/doc/21640/index.html?page=3
23. Економічна парадипломатія

Термін «парадипломатія» вперше був використаний дослідниками, які

працювали в галузі порівняльного аналізу моделі участі федеральних держав у
міжнародних відносинах та ролі суб'єктів федерації у здійсненні її зовнішньої
політики. Автором терміна вважається Іво Духачек.
«Парадіпломатія» – це участь нецентральних урядів країни у міжнародній
політиці з метою забезпечення власних інтересів; без втручання у зовнішню
політику країни, до якої належить.
Вона відрізняється від традиційної дипломатії, яка «займається високою
політикою, тоді як «парадипломатія» – низькою політикою, тобто держава
відповідає за глобальне бачення країни, а «парадипломатія» – за локальні
потреби».
Економічна парадіпломатія; крім факторів, пов'язаних із етнічністю,
значущим предиктором міжнародної активності є рівень конкурентності та
плюралізму регіональних політичних режимів. Цей ефект не так просто
пояснити однозначно, проте наявність кількох елітних груп, що конкурують між
собою, і активне політичне життя можуть створювати стимули для залучення
губернаторами додаткових економічних ресурсів, у тому числі й іноземних
інвестицій. З іншого боку, регіональні економічні еліти часто-густо не вітають
прихід нових гравців, тим більше з-за кордону.

24. Виклики сучасній економічній дипломатії

Процеси глобалізації, що супроводжуються посиленням міжнародної

конкуренції, вимагають активної участі держави у просуванні та захисті
національних інтересів на світовому ринку. Державна підтримка у різних
формах служить сьогодні найважливішим чинником успішної діяльності
вітчизняних компаній, і у цілому, на світовому ринку. При цьому йдеться не про
заміну ринкових принципів господарювання, а про підвищення
конкурентоспроможності національних виробників, які працюють у жорсткому
конкурентному ринковому середовищі.

Практично повсюди спостерігається зміцнення інституційної та

організаційної бази, підвищення статусу економічної дипломатії у системі
державної влади. Збільшується число, розширюються функції та покращується
якість роботи спеціалізованих державних структур у галузі підтримки
зовнішньоекономічної діяльності, лобіювання інтересів вітчизняних компаній за
кордоном, торговельно-політичного сприяння, мобілізації ефективних
зовнішніх ресурсів. Такі структури все частіше очолюються службовцями
міністерського рівня, а також мають тенденцію до консолідації в рамках
загальнонаціональних рад з питань конкурентоспроможності, сприяння торгівлі
тощо, що надає економічній дипломатії великої цілісності та цілеспрямованості,
комплексного характеру, дозволяє з її допомогою вирішувати складні завдання.

Загалом сучасні світові реалії початку ХХІ століття ведуть до істотних

змін в економічній дипломатії, зокрема:

· Розширюється поле об'єктів ЕД. На додаток до торгівлі, інвестицій,

податків додаються питання економічного сприяння, міграції робочої сили,
конкуренції та інших.

· Розширюється коло суб'єктів ЕД. Поряд із традиційними позиціями, що

відводяться професійній дипломатичній службі, в ЕД починають брати участь
інші громадські органи, у тому числі приватний бізнес. Отримує розвиток та
конкретизація правил підтримки свого бізнесу за кордоном.
 · Глобалізація привносить нові теми та завдання для ЕД, у зв'язку з чим
вона перестає бути суто міждержавною діяльністю.

· Ускладнюються питання інституціоналізації функції щодо забезпечення

своїх національних економік за рахунок необхідності правильного сприйняття
міжнародних правових норм та інституцій за умови забезпечення національних
інтересів та безпеки.

· З'являються галузеві варіації ЕД, що мають глобальний характер:

енергетична, екологічна, продовольча тощо. Наприклад, в умовах глобалізації
підвищений інтерес викликає поведінка країн у такому ключовому питанні, як
ступінь володіння енергоресурсами та контроль за їх джерелами, шляхами та
засобами доставки.

Така еволюція веде до змін вимог, що пред'являються до кадрового складу

органів зовнішніх зносин, їх здатності правильно бачити структуру проблем, що
змінюється, і їх окремих компонентів, від реагування переходити до управління
процесом.

1)https://studbooks.net/1938788/ekonomika/
ekonomicheskaya_diplomatiya_nachale_vyzovy_tendentsii_razvitiya

25. Економічні санкції як метод впливу на політику держав

Економічні санкції здійснюють великий вплив на економічну та політичну

складової політики будь-якої держави. В останнє десятиліття країни все частіше
вдаються до використання непрямих економічних методів протистояння. Для
української держави це актуально в умовах зростання напруженості
економічних відносин між Україною та Росією в останні роки.
 Міжнародні санкції - це особлива форма міжнародно-правової
відповідальності за порушення державою міжнародних угод. Вони являють
собою економічні та політичні заходи примусу, які застосовуються державами
та міжнародними організаціями проти держав, які ухиляються від
відповідальності за скоєні ними міжнародні правопорушення.
Санкції вважаються проміжною формою впливу на державу або частину
території між словесним засудженням і прямим застосуванням сили.
Міжнародні санкції включають як економічні, так і неекономічні методи впливу
на державу, її економіку та фінанси.
Слід зазначити, що сфера застосування, обсяг та характер санкцій не завжди
будуть ідентичними у різних юрисдикціях.

Традиційно режим санкцій ґрунтується на ухвалених Радою Безпеки ООН

резолюціях, які мають обов'язкову силу для всіх держав-учасниць ООН. Однією
з ключових цілей встановлення режиму санкцій є запобігання фінансування
тероризму.

Природа санкцій відрізняється від іншого виду законодавчого акта.

 По-перше, санкції мають розглядатися як інструмент глобальної міжнародної

політики, здатний швидко видозмінюватися залежно від нових політичних
тенденцій.

 Порівняно з іншими законодавчими актами, спрямованими на зміну або

запобігання «ризикованої поведінки/дії» всередині організації, глобальні санкції
спрямовані на запобігання або припинення засудженої поведінки зовнішнього
характеру і вимагають її негайного припинення.

По-друге, санкції можуть мати односторонній характер, тобто країна-

ініціатор запроваджує санкції проти іншої країни — об'єкта санкцій,
незважаючи на той факт, що ці санкції торкатимуться інтересів, економічного та
політичного становища юридичних та фізичних осіб країни.

Можна виділити наступні види міжнародних санкцій:

1) комерційні та торгові санкції, до яких відносяться повне (всеосяжне
ембарго), часткове (вибіркове ембарго);
2) фінансові санкції, які широко застосовуються в міжнародній практиці як
ефективний метод підриву валютно-економічного становища країни; вони
включають в себе блокування іноземних активів уряду, обмеження доступу на
фінансові ринки, припинення надання фінансової допомоги;
3) наукові, спортивні та культурні санкції, до яких відносяться заборони на
участь у спортивних змаганнях осіб або груп осіб, що представляють країну -
об'єкт санкцій, припинення наукового, технічного та культурного
співробітництва;
4) санкції щодо пересування, до цього типу санкцій відноситься заборона на
переміщення за кордон своєї держави певних осіб чи груп осіб, заборона на
переміщення будь-яких засобів сполучення;
5) дипломатичні санкції, що включають повний або частковий відгук
співробітників дипломатичних представництв з країни - об'єкта санкцій,
анулювання дипломатичних віз. Дипломатичні санкції зазвичай супроводжують
період відкритої конфронтації між державами, проте їх введення можливе і в
мирний час;
6) процесуальні санкції, до яких відносяться припинення або позбавлення
права голосу, позбавлення права на представництво у виборних органах
міжнародної організації, неприйняття або виключення з членства в міжнародній
організації.
 У сучасних умовах немає глобальної ефективної архітектури безпеки і деякі
країни, забезпечуючи власні інтереси, вдаються до порушення норм
міжнародного права та принципів суверенітету інших країн. 

Висновок:
Враховуючи усе вищесказане, можна сказати, що економічні санкції - один з
найбільш розповсюджених інструментів тиску на країни, які порушують
фундаментальні принципи існуючого міжнародного порядку. Послуговуючись
термінами теорії ігор, економічні санкції - це гра з нульовою, а в деяких
випадках - навіть з від'ємною сумою. Тобто для міжнародної спільноти в цілому
вони в принципі не можуть мати позитивного значення.
Оскільки в даний час не існує жодних міжнародних стандартів та прикладів
кращої ділової практики у сфері глобальних економічних санкцій, фахівцям
фінансових інститутів доводиться самостійно і часто з нульової позиції
вибудовувати систему моніторингу та контролю за дотриманням режиму
санкцій.
При сучасній глобалізації вплив економічних санкцій став менш помітніший
аніж в минулому столітті, але при цьому нове покоління залежностей стали
більш складними та менш виразнішими у торговій її формі.

1)   https://bosfera.ru/bo/komplaens-globalnye-ekonomicheskie-sankcii

2)  
http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/32895/3/%D0%95%D0%BA
%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD
%D1%96%20%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BA
%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%8F%D0%BA%20%D1%96%D0%BD
%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD
%D1%82%20%D0%B2%D0%BF%D0%BB
%D0%B8%D0%B2%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%BE
%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8E%20%D0%BF%D0%BE
%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D1%83%20%D0%BA
%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%20%D0%B2%20%D1%83%D0%BC
%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%85%20%C2%AB
%D0%B3%D1%96%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%BE
%D1%97%20%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%C2%BB.PDF 

https://stud.com.ua/44309/menedzhment/
mizhnarodni_sanktsiyi_metod_destabilizatsiyi_ekonomiki_finansiv_derzhavi

26. Інституційна структура сучасної економічної дипломатії

Сучасна економічна дипломатія в інституційному плані - це система

органів просування національних економічних інтересів міжнародної арені.
Успішна економічна дипломатія вимагає наявності у своєму складі трьох
головних компонентів: 1) вивіреної в частині завдань та пріоритетів
національної зовнішньоекономічної стратегії; 2) інститутів та механізмів
відстоювання національних інтересів; 3) достатніх фінансових ресурсів.
Зовнішньоекономічна стратегія нині існує у більшості країн. У США така
стратегія визначається трьома основними документами – Стратегією
Національної безпеки, Стратегічним планом у галузі зовнішньої політики та
сприяння розвитку та щорічна Національна експортна стратегія.

Інституційне забезпечення економічної дипломатії представляє систему

тісно взаємодіючих між собою державних, напівдержавних та недержавних
організацій, уповноважених представляти та просувати національні інтереси
держави.

Усі інститути економічної дипломатії можуть бути розбиті на дві групи:

- Центральні установи (всередині держави) –

- Відомства закордонних справ (ВІД);

- Відомства економічного та фінансового профілю;

- Неурядові організації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю;

- Бізнес-спільноти (ділові кола), що займаються зовнішньоекономічною

діяльністю.

Закордонні установи:

торговельні представництва;

Економічні та фінансові відділи при посольствах країни;

Представництва у міжнародних організаціях;

Щодо інституційного закріплення держпідтримки національних

підприємств за кордоном, то в деяких випадках вона проводиться відомством
закордонних справ, частіше через систему організацій, підвідомчих іншим
організаціям, а іноді через служби, що не належать до центральних міністерств.

Не завжди підтримкою вітчизняних підприємств за кордоном опікуються

дипломати ВІДу. Але можна назвати три країни, в яких існує цей підхід:
Великобританія, Канада та Нідерланди. У Великій Британії існує Об'єднане
Управління з Експорту, яке знаходиться у віданні міністерства закордонних
справ та міністерства торгівлі та промисловості, а за кордоном розвитком
вітчизняного експорту займаються співробітники Міністерства закордонних
справ. Таким чином, Великобританія зупинила свій вибір на централізованій
організації підтримки підприємств.

1) https://rudocs.exdat.com/docs/index-271187.html?page=3
27. Гуманітарно-економічні аспекти дипломатії та фактор релігії

Гуманітарний фактор набуває все більшого значення в дипломатії.

Розвиток її гуманітарних аспектів пов'язаний із зусиллями, спрямованими на
порятунок людей від страждань, поневірянь та зневажання гідності. Проста
людина стає першою жертвою військових конфліктів, нещадна експлуатація,
насильство, тероризм, а також стихійні лиха, хвороби та епідемії перетворюють
середовище його проживання в небезпечне для життя. У світовій громадській
думці зріло усвідомлення того, що, крім владного фактора, диктату суто
політичних міркувань існують загальнолюдські цінності, які необхідно брати
під захист.
У початковий період становлення гуманітарної дипломатії її увага була
зосереджена на питаннях зниження рівня військового насильства та жорстокості
у період ведення воєнних дій. На цій основі було вироблено правові норми,
покликані регулювати правила ведення війни.
Особливого імпульсу гуманітарна дипломатія набула у зв'язку зі
зверненням Федеральної ради Швейцарії, голландського уряду та російського
імператора Миколи II провести низку міжнародних конференцій для розробки
конвенцій, що обмежують військове насильство, що захищають жертв збройних
конфліктів — поранених, військовополонених, громадянське населення. За цим
пішла низка конференцій, присвячених проблемам військових дій та наслідків
цих дій. Однак, як згодом з'ясувалося, прийнятих конвенцій недостатньо, щоб
захистити жертви збройних конфліктів, які не мають міждержавного характеру.
З часом гуманітарні проблеми ставали предметом конференцій, що
спеціально скликалися, мета яких — виробити конвенції, спрямовані на
поліпшення умов життя людини. Ці конференції мали як міжурядовий, і
неурядовий характер. Наприклад, у конференціях Міжнародного Червоного
Хреста, що періодично скликаються, заснованого ще в 60-х роках XIX століття,
взяли участь представники як держав, так і неурядових організацій.
Гуманітарна дипломатія не обмежується захистом індивідуума, вона
поширює свою дію на захист різних груп, які потребують допомоги. Прикладом
цього є положення з охорони етнічних і релігійних меншин. Конвенція ООН
1948 р. спрямована на запобігання геноциду, що кваліфікується як міжнародний
злочин, і передбачає набір заходів щодо покарання винних. Геноцид
визначається як дії, що мають на меті повне або часткове знищення
національної, етнічної, расової або релігійної групи.
1)http://eurasian-defence.ru/

2) https://cyberleninka.ru/

28. Роль економічного чинника в історії дипломатії

Економічна дипломатія стала такою галуззю міжнародної діяльності, в

якій взаємозв'язок та переплетення економіки та політики набули якісно нового
змісту, підпорядкованого задачі створення найкращих умов для участі
національної економіки у світовому господарстві.
Звісно, історично дипломатія грала важливу роль сфері зовнішніх економічних
відносин.
Для того, щоб товари та торговці могли вільно пересуватися головними
транспортними магістралями, держави, через які проходили ці шляхи, повинні
були підписувати угоди про захист торгівлі. У міжнародних трактатах для
процвітання торгівлі необхідно закріпити правничий та обов'язки купця. Тільки
за наявності подібних угод могла мати місце нормальна торгівля.
Справді, історично представництва виникли насамперед задля забезпечення
торгових інтересів. У період Хрестових походів на завойованих хрестоносцями
територіях Близького Сходу у консула як виборного глави європейської колонії
виникають також адміністративні та судові функції.
І все-таки з часом ставало ясно, що світ, у якому вільна торгівля могла б
покінчити з політичними розбіжностями, залишається недосяжною мрією
лібералів. У Німеччині вибір Бісмарка на користь протекціонізму значною
мірою сприяв зростанню протекціоністських настроїв у всій Європі.
Торгова та фінансова політика поступово стає невід'ємною складовою
професійної дипломатії. Міністр закордонних справ Великобританії лорд
Пальмерстон говорив: "Англійська зовнішня політика має забезпечити право
голосу у зовнішній політиці комерсантам". Бельгійський міністр закордонних
справ: «Коли наша промисловість впритул займається пошуком ринків збуту,
наші представники там повинні насамперед намагатися прокласти дорогу нашій
торгівлі».

29. Завдання сучасної економічної дипломатії в умовах глобалізації

У сучасному світі дипломатія в організації зовнішньої політики

поступово втрачає свій традиційний статус, що продиктовано настанням
епохи глобалізації. Одне з визначень якої свідчить, що глобалізація є процес
руху світу до об'єднання та уніфікації.
Зміни життя позначаються змін і форм дипломатії. Глобалізація
кардинально змінює контури світу та його архітектуру та визнається як
провідне явище світового розвитку та відповідно міжнародних відносин.
За своєю сутністю, глобалізація означає залучення більшої частини людства до
єдиної системи фінансово-економічних, суспільно-політичних та культурних
зв'язків на основі новітніх засобів інформатики та телекомунікацій. Світ в
умовах глобалізації характеризується поступовим зникненням кордонів між
державами, зовнішньою та внутрішньою політикою у їхньому звичному
розумінні.
Проблеми, що раніше визнані суто внутрішніми, стали вирішуватися на
міжнародному рівні зусиллями цілого ряду різних політичних акторів. Прояви
та наслідки глобалізації присутні у всіх галузях життєдіяльності людства. Тому
розглянемо її основні характеристики та роль у встановленні нового
світопорядку та світорозуміння.
Головними рисами глобалізації є широке проникнення великих компаній
в економіку інших країн і за допомогою експорту, і за рахунок інвестицій не
тільки власне економіку, а й політику та культуру.
Незалежно від різних визначень самого терміну «глобалізація», що
склалися, сутність її полягає, насамперед, у формуванні єдиного світового
простору при значній трансформації позицій держав у їхньому традиційному
розумінні як держава-нація. Як і всякий складний та суперечливий процес,
глобалізація має своїх прихильників та опонентів.
Економічна дипломатія – закономірне явище у міжнародних відносинах,
як наслідок зростаючого посилення ролі та призначення економічних чинників.
Економічна дипломатія розглядається як використання економічних
інструментів для завоювання міцних позицій у світовій політиці та міжнародних
відносинах. Іншими словами, вона є використання свого роду екстерналій, що
змінюють баланс у політиці та формуванні коаліцій та блоків.
Практика дипломатичної діяльності свідчить про наявність в економічній
дипломатії двох напрямів зв'язку між економікою та політикою: прямою та
зворотною.

30. Економічна дипломатія і засоби масової інформації

 Медіа-революція надала інструмент комунікації, що постійно
розвивається, для залучення громадськості та охоплення практично всіх сфер
життя. Раніше люди усно передавали історію від одного покоління до іншого,
пізніше для цього створювалися засоби зберігання та обробки інформації.
Сучасний етап науково-технічної революції надав нові засоби комунікації, такі
як інтернет, соціальні мережі, платформи для зберігання та обміну даними.
Діяльність ЗМІ нерозривно пов'язана з реаліями як економічної сфери, так і
економічної дипломатії в цілому. Процес їхньої взаємодії, взаємовпливу
привертає увагу.
У наш час ЗМІ є дуже потужним інструментом впливу на підсвідомість
людей, ось з цього моменту і починається формування їх поведінки, при цьому
ми можемо мимоволі ловити себе на думці: «А чи не є параної праці авторів, які
займаються цим питанням?», настільки масштабна ця проблема. Засоби масової
інформації (ЗМІ) є одним із найважливіших інститутів сучасного суспільства.
Вони виконують різноманітні функції: інформують, просвічують, рекламують,
розважають. Очевидно, що вони відіграють важливу роль у формуванні,
функціонуванні та еволюції суспільної свідомості загалом. Більше того,
сприйняття та інтерпретація найважливіших явищ та подій, що відбуваються в
країні та у світі в цілому, здійснюються через та за допомогою ЗМІ.
Комунікація в економічній дипломатії дуже важлива, і за будь-якими
змінами в комунікаційних технологіях, від появи преси до телебачення,
слідували великі, часто прогнозовані зміни в економіці, дипломатії та політиці.
1)http://eurasian-defence.ru/

31. Національні економічні інтереси і економічна дипломатія в умовах

інтернаціоналізації економіки
 Реалізація власних інтересів країни в економічній сфері є складним,
досить тривалим та багаторівневим процесом. Спираючись на високий рівень
значущості для всіх суб'єктів формування економічні інтереси поділяються на
маловажливі, важливі та життєво важливі.
Відповідно до положень теорії економічної безпеки, виділяються серед
економічних інтересів будь-якого суб'єкта життєво важливі економічні інтереси,
які виражаються у задоволенні забезпечення самозбереження, а також
можливості прогресивного розвитку людини, суспільства та держави.
Незначні економічні інтереси здебільшого не виходять за межі виконання
короткострокових господарських завдань і опосередковують тактичні цілі, у той
момент, коли життєво важливі економічні інтереси концентруються на
виконанні стратегічних завдань.
Життєво важливі економічні інтереси класифікуються за декількома
ознаками: За тимчасовим: короткострокові, довгострокові та змінювані. За
основними суб'єктами формування: життєво важливі економічні інтереси,
суспільства та людини.
Інтернаціоналізація економіки (господарської діяльності) - це об'єктивний
економічний процес виникнення та розвитку стійких економічних зв'язків та
відносин між національними господарствами різних країн, що охоплює всі
сфери суспільного відтворення.
Інтернаціоналізація економічних відносин здійснюється у процесі органічного
об'єднання та злиття сил монополій (олігополій), національних держав та
наднаціональних органів та відповідних їм соціально-економічних форм.
У свою чергу інтернаціоналізація економіки призводить до:
- раціоналізація та оптимізація умов виробництва, підвищення його
ефективності,
- Посилення залежності національної економіки від зовнішнього середовища,
- синхронізація фаз середньострокового циклу (настала у 70-ті роки ХХ
століття),
- Полегшення механізмів трансферту технологій тощо.

32. Національна безпека і економічна дипломатія

До принципів організації системи економічної дипломатії на етапі

відносять такі:
- зростання політичних чинників у міжнародних економічних відносинах
вимагає політичних механізмів вирішення завдань;
- збереження ключової ролі держави у захисті національних економічних
інтересів;
- поєднання двосторонньої взаємодії та гнучких мережевих форм участі у
багатосторонніх структурах;
- координуюча роль зовнішньополітичного відомства у реалізації економічної
складової зовнішньої політики;
- міжнародне право як регулююча основа економічної дипломатії.
Ключовими завданнями економічної дипломатії є: захист національних
економічних інтересів, підвищення міжнародної конкурентоспроможності
держави у рамках міжнародного поділу праці та забезпечення сталого
глобального розвитку;
По-перше, до дипломатії вдаються лише у тих міждержавних відносинах,
коли не йдеться про війну - дипломатія є втіленням зовнішньої політики
державною владою за допомогою вигідного використання інформації та
переговорів з опорою на закордонний апарат. Тобто вона відрізняється від будь-
якої приватної ініціативи. Так само її не можна змішувати ні з технічними
угодами між різними службами, ні з укладанням адміністративних альянсів, ні з
обміном послугами. Всі ці утилітарні відносини входять у коло повсякденних
завдань, і їхнє політичне значення полягає єдино у визнанні, обмеженості
масштабів сучасного світу і того факту, що співпраця має будуватися на
корисній для співпраці взаємності.
По-друге, економічну дипломатію не можна розглядати лише як
використання економічних важелів у міжнародних відносинах. Поступки чи
санкції, використання більш вигідних економічних позицій є не більше, ніж
засобами тиску, що мало чим відрізняються від демонстрації військової сили,
особливо коли переслідується мета політична, а так майже завжди і буває у разі
застосування санкцій. Наприклад, щоб покарати Росію за «анексію» Криму та
надання підтримки Південному Сходу України.
Отже, виявляється третій критерій - економічний розрахунок, бо саме прагнення
отримати економічний виграш відрізняє економічну дипломатію, хоч би які
кошти нею використовувалися.
Цей критерій приваблює простотою і розумністю, але використовувати
його треба, відповідно до неймовірно складної дійсності. Не можна ж взяти і
виключити з міркувань про економічну дипломатію стратегічну дипломатію,
яка ставить перед собою економічні завдання, розраховуючи принагідно
досягти політичних результатів.

33. Національної економічна безпека і міжнародна економічна безпека

Поняття безпека - це стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору

здатності до самовиживання та розвитку в умовах внутрішніх та зовнішніх
загроз, а також дії непередбачуваних та труднопрогнозованих факторів.
На сьогоднішній день у науці можна вважати загальновизнаною точку
зору, що міжнародна економічна безпека (МЕБ) як поняття є таким станом
світового господарства та міжнародних економічних відносин, при якому:
1. Забезпечується стабільний економічний розвиток країн.
2. Створюються умови для взаємовигідного економічного співробітництва, що
виключають протиправне застосування економічної сили.
3. Кінцевим результатом виступає економічне зростання та збалансований
розвиток, що забезпечує підвищення рівня добробуту переважної більшості
населення країн світу.
Особлива складність вивчення МЕБ пов'язана з тим, що вона є
трирівневою структурою, що включає:
а) рівень національної економічної безпеки;
б) рівень регіональної економічної безпеки;
в) рівень міжнародної економічної безпеки.
Основні завдання щодо забезпечення МЕБ:
Перша полягає у підтримці стабільності світового господарства, у створенні
умов, що сприяють зростанню виробництва, науки та рівня добробуту всіх країн
світу, в обмеженні стихійних коливань на глобальному ринку, у недопущенні
їхнього переростання у глобальні економічні кризи, а також у якнайшвидшій
ліквідації наслідків криз.
Друге та третє завдання полягають у виробленні тієї чи іншої форми
узгодженого чи спільного прийняття рішень в економічній політиці.
Оскільки сфера юрисдикції кожної держави обмежена її межами, держави не
здатні цілеспрямовано впливати на глобальні економічні процеси. Понад те,
індивідуальні дії країн суперечать друг з одним, а глобальні процеси
вторгаються у межі національних економік.
Третє та четверте завдання щодо забезпечення МЕБ полягають у
запобіганні міжнародних економічних конфліктів, у встановленні правил
застосування різних торгово-політичних засобів, що використовуються для
захисту національних економічних інтересів. Міжнародні економічні конфлікти
можуть виникати як в результаті прийняття окремою країною (або групою
країн, що входять в економічне угруповання) рішень з регулювання внутрішніх
або зовнішніх економічних проблем. При цьому цілі, способи та методи
вирішення проблем можуть вступати в економічний конфлікт із інтересами
інших країн, викликати загрози їхній економічній безпеці.
1)https://ua.interfax.com.ua/

34. Об’єкти та суб’єкти економічної дипломатії

Головними елементами дипломатичної системи є суб'єкти (держави) та

об'єкти дипломатії (держави-партнери та міжнародні організації), а також
форми та методи дипломатичної діяльності.
Процеси глобалізації, що супроводжуються посиленням міжнародної
конкуренції, вимагають активної участі держави у просуванні та захисті
національних інтересів на світовому ринку.
Сучасна економічна дипломатія розвинених країн спирається на розгалужену
мережу інститутів та механізмів реалізації національних інтересів у світовому
господарстві, множинність взаємодоповнюючих інструментів досягнення цілей,
добре налагоджену координацію та широкий суспільний консенсус щодо
завдань та пріоритетів зовнішньоекономічної політики, значні фінансові,
кадрові та інформаційні ресурси надані державою.

35. Історичний характер і перспективи розвитку економічної дипломатії

Економічна дипломатія стала такою галуззю міжнародної діяльності, в

якій взаємозв'язок та переплетення економіки та політики набули якісно нового
змісту, підпорядкованого задачі створення кращих умов для участі національної
економіки у світовому господарстві.
Дипломатія як метод регулювання відносин між групами людей існувала,
очевидно, ще за доісторичних часів. За словами теоретика дипломатії Г.
Нікольсона, у XVI ст. деякі письменники запевняли, що першими дипломатами
були ангели, оскільки виконували обов'язки послів між небом і землею. Але в
реальному житті ще в доісторичні часи, цілком імовірно, траплялися випадки,
коли одне плем'я, воюючи з іншим, домовлялося про перемир'я, обмін
полоненими, вело переговори про тимчасове припинення воєн і конфліктів.
Для того, щоб товари та торговці могли вільно пересуватися головними
транспортними магістралями, держави, через які проходили ці шляхи, повинні
були підписувати угоди про захист торгівлі. У міжнародних трактатах для
процвітання торгівлі необхідно було закріпити правничий та обов'язки купця.
Тільки за наявності подібних угод могла мати місце нормальна торгівля. Таким
чином, у існуванні економічної дипломатії як такої немає нічого принципово
нового.
1) https://ozlib.com/848695/sotsium/ekonomicheskaya_diplomatiya

36. Національна економічна дипломатія

Національна дипломатія – діяльність дипломатії, в якій кожен суб'єкт

(особистість, суспільство та держава) на своєму рівні здійснює дипломатичну
діяльність, що не суперечить законодавству країни та міжнародному праву.
Національна дипломатія включає:
• комплексну систему різних напрямів та видів дипломатичної діяльності в
країні та за кордоном;
• реалізацію цілей, завдань зовнішньої та внутрішньої політики, а також потреб
та інтересів окремих громадян, спільнот людей, підприємців та служителів
релігійних культів;
• мистецтво ведення переговорів, налагодження та підтримки міждержавних,
міжнародних, міжнаціональних, міжрелігійних, міжгрупових, міжособистісних
відносин, контактів та зв'язків як усередині країни, так і за кордоном.
37. Регіональна економічна дипломатія

38. Глобальна економічна дипломатія

У сучасному світі, який особливо зараз схильний до постійних

інтеграційних та дезінтеграційних процесів, зростає роль дипломатії і,
відповідно, змінюється оцінка дієвості її інструментарію. Дипломатія набуває
статусу глобальної дипломатії. Еволюція міжнародних та дипломатичних
систем у глобальному та регіональному просторі ХХІ ст. Істотно впливає на
форми, методи та функції дипломатії у соціумі.
Глобальна історія, сучасна глобалістика та глобальна дипломатія — усі ці
складові інституціоналізуються у глобальну дипломатичну чи політико-
дипломатичну систему, яка постійно еволюціонує у відповідь на нові виклики
та загрози сучасності.
Таким чином, у нових політико-дипломатичних умовах багатостороння
дипломатія потребує постійного оновлення форм та методів своєї
дипломатичної діяльності, що спираються на новий дипломатичний
інструментарій. Глобальні політичні процеси (інтеграційні та дезінтеграційні) та
глобальна дипломатія ХХІ ст. - тенденція сучасного глобалізованого світу.

39. Місце та роль економічної дипломатії у забезпеченні сприятливих

зовнішніх умов розвитку країни

Зовнішня політика будь-якої держави завжди мала свою економічну

складову, і її роль лише зростає в міру збільшення відкритості народного
господарства окремих країн, поглиблення міжнародного поділу праці, а також
відходу від силових, військових способів вирішення протиріч між державами та
захисту їх інтересів.
 Основні напрями зовнішньоекономічної політики регулюють всю
сукупність зовнішньоекономічної діяльності: міжнародне переміщення товарів
та послуг, матеріальних, трудових, фінансових та інтелектуальних ресурсів.
Складовими елементами її, відповідно, є зовнішньоторговельна політика,
політика у сфері виробничого та науково-технічного співробітництва, валютно-
кредитна політика, політика у сфері іноземних інвестицій, у сфері передачі
технологій тощо.
Таким чином, зовнішньоекономічна політика вирішує завдання
географічної збалансованості зовнішньоекономічних операцій з окремими
державами та регіонами, що пов'язане із забезпеченням економічної безпеки
країни.

40. Основні напрямки взаємодії дипломатів-економістів і суб’єктів

міжнародної економічної діяльності

41. Дипломатичний фактор управління ресурсами у міжнародному бізнесі

Найважливіший напрямок діяльності економічної дипломатії - вирішення

економічних проблем, бізнесу, торгівлі, фінансів та інформаційних технологій.
Економічна глобалізація світового господарства ускладнила процеси обміну,
виробництва, функціонування ринків, фінансових потоків та поставила перед
державами завдання щодо забезпечення національних економічних інтересів та
національної безпеки країни.
Економічна дипломатія покликана адекватно реагувати на виклики світового
ринку та повною мірою враховувати його найбільш яскраві та багато в чому
суперечливі тенденції, такі як:
- у більшості розвинених країн частка зовнішньої торгівлі та інвестицій у
валовому внутрішньому продукті постійно зростає порівняно з розвитком
національного виробництва;
- перехід до нових умов господарювання у країнах, що розвиваються, внаслідок
лібералізації економічних процесів сприяв виробленню економічної стратегії,
спрямованої на інтеграцію держав у регіональні економічні союзи та, зрештою,
у глобальну світову економіку;
- глобалізація міжнародної підприємницької діяльності, процеси промислової
кооперації та спеціалізації виробництва, домінування нематеріальної сфери в
економічному розвитку поставили на порядок денний необхідність активізувати
та знайти найбільш прийнятні економічні рішення для розширення
співробітництва між країнами.
Регіоналізація світових ринків, тенденція до їх домінування та визначення
тенденцій світового економічного розвитку дозволили розширити можливості
всіх доступних форм міжнародної економічної діяльності в таких інтеграційних
угрупованнях, як ЄС, НАФТА, ЦЕФТА, АТЕС, МЕРКОСУР, БРІКС, Євразес та
інші, які в даний час визначають вектор світового економічного розвитку.
Бізнес та дипломатія…Часто називають дипломатію «професією
політичних ризиків» — ми визначаємо, аналізуємо ризики, що виходять з інших
політичних систем чи країн, і намагаємося керувати цими ризиками. Комерційні
компанії надають страховку від політичних ризиків, як правило, для фінансових
інвестицій у країнах, де політична стабільність перебуває під питанням.

42. Комерційно-торгова економічна дипломатія

До сфери комерційної дипломатії входить:

• мистецтво вести переговори;
• вміння запобігати та врегулювати міжнародні конфлікти у
зовнішньоторговельній сфері;
• знаходити компроміси та взаємоприйнятні рішення складних
зовнішньоекономічних проблем.
Багатостороння комерційна дипломатія базується на домовленостях,
досягнутих у ході міжнародних самітів, конференцій та переговорів щодо
проблем економічних взаємин.
Можна виділити кілька основних інструментів, що утворюють
інфраструктуру комерційної дипломатії:
1) міжнародні багатосторонні угоди;
2) регіональні міжнародні угоди (зокрема у рамках інтеграційних блоків);
3) двосторонні угоди;
4) інші міжнародні документи, які не мають обов'язкового характеру
(декларації, рекомендації, принципи та ін.);
5) резолюції органів міжнародних організацій, як юридично обов'язкові, так і
факультативні.
Учасники зовнішньоторговельних операцій усвідомлено обирають певний
вид договору, виходячи з міркувань економічної ефективності угоди,
особливостях законодавства, торгового, митного, податкового регулювання у
країнах — учасниках угоди. При цьому на правовий режим міжнародних угод
впливає не лише національне торгово-політичне законодавство цих країн, а й
їхні норми міжнародних правових зобов'язань.

Комерційна дипломатія - є комплекс прийомів, методів та практичних дій,

що застосовуються для вирішення завдань, що стоять перед
зовнішньоторговельною політикою та інвестуванням. До сфери комерційної
дипломатії входять уміння запобігати та врегулювати міжнародні конфлікти у
зовнішньоекономічній сфері, знаходити компроміси та взаємоприйнятні
розв'язання складних зовнішньоекономічних проблем. З розвитком
багатосторонніх міждержавних організацій і, зокрема, СОТ, і веденням у зв'язку
з цим багатосторонніх переговорів вона набуває великого значення.
На відміну від економічної, комерційна дипломатія включає роботу
дипломатичних місій щодо підтримки вітчизняного бізнесу та фінансового
сектора в їхньому прагненні досягти економічного успіху та головної мети
країни – національного розвитку. Вона включає сприяння стимулюванню
припливу інвестицій у країну та заохоченню зарубіжних капіталовкладень, а
також торгівлі. Важливими аспектами роботи комерційних дипломатів є
постачання інформації про експортні та інвестиційні можливості, організацію та
супроводження візитів торгових місій. У деяких випадках комерційні
дипломати можуть також сприяти стимулюванню економічних зв'язків шляхом
рекомендацій та підтримки як вітчизняних, так і іноземних компаній у
прийнятті інвестиційних рішень.
1) http://yu.yurincom.com

2) https://ua.interfax.com.ua

43. Дипломатія міжнародного поділу праці

(МПП) - це об'єктивна основа функціонування світової економіки,

багаторівневої взаємодії національних господарств.
Головний спонукальний мотив до участі у міжнародному поділу праці –
економічна вигода, одержувана під час виробництва товарів у країнах, де цього
є переваги.
Розвиток міжнародної торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних
зв'язків, з одного боку, сприяє узгодженню інтересів учасників всесвітнього
господарства, згладжуванню та пом'якшенню існуючих між ними
суперечностей. З іншого боку, включення національної економіки до системи
МРТ збільшує її залежність від інших учасників світового господарства і ,
вразливість до різноманітних «зовнішніх шоків», зокрема і до спроб тиску із
боку розвинених країн. Тим самим було створюються причини загострення
протиріч та виникнення конфліктів між суб'єктами світогосподарської системи.
Обидві зазначені тенденції діють одночасно, тісно переплітаючись один з одним
і породжуючи в результаті численні драматичні колізії, а нерідко і трагічної
властивості.

44. Економічна дипломатія і міжнародний рух робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили є переселення працездатного

населення з одних держав до інших терміном більш ніж роком, викликане
переважно економічними причинами.
Згідно з класифікацією ООН постійними трудящими-мігрантами вважаються
особи, які прибувають у країну для того, щоб знайти оплачувану роботу на
термін, що перевищує один рік.
На початку XX ст. загальна чисельність трудящих – мігрантів досягла щорічної
величини 50 млн. чол.
Міжнародна міграція робочої сили є частиною міжнародної міграції
населення і є переміщення трудових ресурсів з однієї країни до іншої з метою
працевлаштування більш вигідних умовах, ніж у країні походження. Крім
економічних мотивів процес міжнародної міграції обумовлюється міркуваннями
політичного, етнічного, культурного, сімейного та іншого характеру.
Основними причинами міжнародної міграції, на думку Міжнародної організації
з міграції (Женева) є:
• економічні фактори;
• стан управління та громадських послуг у країні ;
• демографічні перекоси;
• збройні конфлікти та відсутність особистих свобод;
• екологічні фактори;
• демонстраційний ефект.
Міжнародна міграція включає дві основні складові: еміграцію та
імміграцію. Міжнародна міграція включає також процес рееміграції —
повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

45. Економічна дипломатія і міжнародна авіакосмічна сфера

46. Фінансово-кредитна дипломатія

Фінансова дипломатія є складовою міжнародної економічної та

політичної діяльності та покликана сприяти розвитку економічних зв'язків з
використанням політичних засобів.
У міру зростання глобалізації фінансово-дипломатичне супроводження
економічної діяльності піднімається до рівня управління національними
інтересами за кордоном на всіх стадіях: порядок входження національних
факторів у зарубіжну економіку, забезпечення гарантій зарубіжним фірмам та
корпораціям, організація підтримки національним фірмам, формування
механізмів вирішення спорів.

47. Економічна дипломатія і залучення інвестиційних ресурсів

Інвестиційна діяльність є одним із рушійних факторів економічного

розвитку країни. Залучення інвестицій в економіку є пріоритетним завданням,
оскільки вони сприяють економічному зростанню, оновленню технологій та
підвищенню професійних якостей працівника. Інвестиції економіки будь-якої
країни грають дуже значної ролі.
 Економічний сенс залучення іноземних інвестицій полягає в тому, що
разом з ним у національну економіку інтегруються нові технології, форми
організації виробництва та бізнесу, які забезпечують принципово інший та
більш значний економічний ефект порівняно з можливостями національного
підприємництва.
Основним суб'єктом інвестиційного процесу є інвестор. Інвестор - суб'єкт
інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових та
залучених коштів у формі інвестицій та забезпечують їх цільове використання.
Інвесторами можуть виступати держави, транснаціональні та міжнародні
організації, органи, що управляють державним та муніципальним майном або
майновими правами, іноземні громадяни та юридичні особи.

48. Економічна дипломатія в енергетичній сфері

Наприкінці ХХ ст. помітно посилилася міждержавна взаємодія в

енергетичній сфері. Це стало особливо очевидним у 1997-2000 рр., коли після
різких коливань цін на ринках нафти сталося серйозне потрясіння у світовому
енергетичному господарстві, що дало привід говорити про нову енергетичну
кризу і спричинило суттєву активізацію міжнародної енергетичної політики у
глобальному та регіональному масштабах.

Як відомо, після першої енергетичної кризи середини 70-х років.

Енергетичний чинник став відігравати у світовій політиці не меншу роль, ніж
військовий, що призвело до формування та подальшого розвитку енергетичної
дипломатії низки провідних держав світу. Її важливою особливістю стала тісна
взаємодія зовнішньополітичних відомств та компаній, а також активна роль
самих компаній на міжнародній арені як самостійні «гравці». Протягом останніх
десятиліть спостерігається розвиток концептуальних засад та механізмів
реалізації енергетичної дипломатії у багатосторонньому та двосторонньому
форматах.

Поняття "енергетична дипломатія", на думку автора, доречно позначити

через поняття "дипломатія". Тобто, енергетична дипломатія є інструментом
проведення зовнішньої політики та засобом регулювання міжнародних відносин
в енергетичній сфері і включає цілу низку питань, у тому числі надійне
постачання споживачів енергоносіями, доступ до їх джерел, маршрути
транспортування вуглеводневої сировини та електроенергії, міжнародні аспекти
атомної енергетики. Сьогодні цей рід дипломатії - суттєвий напрямок
зовнішньополітичної діяльності, що сприяє створенню умов для нормальних
міждержавних відносин в енергетичній сфері. До того ж, треба враховувати
зростаючі взаємозв'язки енергетичної дипломатії з проблемами глобалізації,
включаючи світові фінанси, екологію тощо.

https://www.dissercat.com/content/energeticheskaya-diplomatiya-
evropeiskogo-soyuza

49. Економічна дипломатія ресурсозаощадження

50. Економічна дипломатія в освітній сфері

51. Науково-технічне співробітництво і торгівля та економічна дипломатія

Науково-технічне співробітництво-форма МЕВ, яка являє собою систему

економічних зв'язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової
діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та
узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.

Структура МНТС:
- створення координаційних міжнародних програм, спільних науково-технічних
досліджень.

- Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами,

патентами, ліцензіями.

- Міжнародний інжиніринг.

- Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.

- Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів,

організацій.

- Розробка науково-технічних прогнозів.

Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:

- Електронізація та автоматизація виробничих процесів.

- Надійне мирне використання атомної енергії.

- Розширення практичного використання біотехнології та генної інженерії.

- Космічні дослідження.

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які

виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження
щодо результатів інтелектуальної власності.

Предметом (об'єктом) інтелектуальної власності є:

- новітні технології,

- наукові відкриття,

- винаходи,

- ноу-хау,
- дослідні або промислові зразки устаткування,

- апаратура,

- інструменти,

- документація,

- способи виробництва.

Міжнародне ліцензування – це структурний елемент міжнародного

науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної
ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія – дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове і\або

комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за
винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом
укладання ліцензійних угод.

Основні види ліцензійних угод:

Проста ліцензія – ліцензіар дозволяє на певних умовах використовувати

винахід ліценціату, залишаючи при цьому за собою право, як самостійно
користуватися так і видавати аналогічні ліцензії іншим зацікавленим особам.

Виключна ліцензія – ліцензіар має право сам користуватись винаходом і

дозволяє використовувати винахід виключно ліцензіату.

Повна ліцензія – ліцензіар передає повністю права ліцензіату.

Для міжнародного ліцензування характерне таке поняття як патентна

чистота – це юридична властивість об'єкта, яка означає, що він може
використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території
охоронних документів виключного права.
 На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3- до 10років, і
більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

52. Дипломатична підтримка інвестиційної діяльності національних суб’єктів

за кордоном

53. Економічна дипломатія та інформаційні технології

Досягнення науково-технічної революції, пов’язані зі створенням

комп’ютерів, сучасних засобів зв’язку й телекомунікацій, кардинально змінили
можливості інтелектуальної діяльності людини.

Інтенсивний розвиток інформаційної інфраструктури й, насамперед,

інформаційно-телекомунікаційних систем, інтеграція у світовий інформаційний
простір, а також інформатизація практично всіх сторін громадського життя,
діяльності органів державної влади й управління істотно підсилили залежність
ефективності функціонування суспільства й держави від стану інформаційної
сфери.

Інформаційна інфраструктура, інформаційні ресурси стають ареною

міждержавної боротьби за світове лідерство, досягнення протиборчими
країнами певних стратегічних і тактичних політичних та ек цілей.

У наш час інформаційний супровід внутрішньої й зовнішньої політики

України, взаємодія вітчизняної державної служби(дипломатичної) із засобами
масової інформації вийшли на якісно новий рівень, носять
багатофункціональний характер.
 Збільшення швидкості передачі інформації, неухильний ріст кількості
ЗМІ, поява й активний розвиток Інтернет-комунікації й інтерактивного
поширення інформації – все це ставить перед МЗС і його прес-службою нові
завдання. Результати подібного “реагування” очевидний: рішучий вихід
Міністерства й закордонних установ в Інтернет, створення сайтів і ряду
“віртуальних” інформаційних продуктів, реорганізація традиційних друкованих
видань.

Крім офіційного сайту Міністерства закордонних справ України, десятки

українських посольств мають свої власні сайти, які вважаються офіційними
сайтами українських закордонних установ. Зміст сайту формується
співробітниками посольства при особистій участі його прес-служби. Як
правило, на ньому розміщується інформація про діяльність посольства, роботу
консульського відділу, необхідні документи для поїздки в Україну, корисні
посилання.

Отже, за останні роки інформаційне забезпечення закордонних установ

МЗС України вийшло на якісно новий рівень, як з погляду оперативності, так і з
погляду глибини й обсягів інформації. Це стало можливим завдяки
використанню сучасних систем зв’язку, установленню комп’ютерної взаємодії
із президентськими, урядовими прес-службами, інформагентствами, активне
використання Інтернет.

54. Економічна дипломатія та забезпечення вигідних умов економічної

діяльності національних господарюючих суб’єктів

55. Економічна дипломатія в галузі торгівлі та просування експорту

56. Роль економічної дипломатії у комерціалізації національних

інтелектуальних ресурсів та забезпеченні доступу до міжнародних ринків нових

технологій

Поняття комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності охоплює

широкий спектр можливостей отримати вигоду від використання або продажу
самих результатів, так і від розпорядження правами на них. Такі можливості
включають використання результатів інтелектуальної діяльності при
виробництві продукції, наданні послуг, виконанні рекомендованих досліджень
та розробок, передачу ноу-хау, поступку прав, ліцензування, внесення як вклад
у статутний капітал. У порівнянні з матеріальним майном можливостей
комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності істотно більше, а через
їхню нематеріальність правами можна розпоряджатися в різних країнах окремо.

57. Дипломатія офіційної допомоги розвитку

58. Новий характер інформаційно-комунікативної функції економічної

Дипломатії

59. Цифровізація і її вплив на економічну дипломатію

Немає сумніву в тому, що світ цифрових технологій, в який ми входимо,

— це не лише новий логічний етап розвитку технологічної сфери людства, а й

усієї існуючої правової та соціально-політичної реальності. Поки ще не існує

загальноприйнятих і гармонізованих визначень та правових дефініцій, однак

цифрові технології вже стрімко захоплюють плацдарми для наступу.

Цифровізація стає найважливішим фактором економічного зростання економіки

будь-якої країни і взагалі є сучасним трендом розвитку.

Цифровізація – процес переходу підприємства або цілої економічної

галузі на нові моделі бізнес-процесів, менеджменту та способів виробництва,

що базуються на інформаційних технологіях.

Впровадження в життя будьяких нових технологій, зокрема цифрових —

процес, безумовно, тривалий і несе в собі масу невідомих ще викликів та

небезпек для людства. Їх зазвичай об’єднують у три групи: соціально-

економічні, техніко-організаційні та природні.

Ми запам’ятали й те, що за відсутністю правових норм і законів завжди

існує вірогідність прояву небезпек, а також в природі немає абсолютно

безпечних для життя людини явищ — все небезпечне й вимагає формування

певних умов для роботи. Недостатність знань і нестача методологічно

опрацьованих наукою й освітою обґрунтувань при практичному впровадженні

нових знань і технологій у реальну економіку завжди веде до серйозних

інженерно-технічних і гуманітарно-освітніх проблем та навіть катастроф.

Вже сьогодні відбувається становлення громадськості, їх політики,

військової справи і, безумовно, науки і освіти. Ризики стають фундаментом

принципово нової економіки, основою конкурентоспроможності країн, де

створюються нові проривні технології надвисокого рівня.

Сучасна дипломатія в даний час переживає фундаментальні зміни з

великою швидкістю, які впливають на характер дипломатії, який ми знаємо. Ці

зміни стосуються також тих аспектів внутрішньої та світової політики, які

раніше не мали великого значення для дипломатії. Технічні розробки,

переважно оцифровка, впливають те, як розуміється робота дипломата,

громадськість більш чутлива до питань зовнішньої політики та прагне впливати

на дипломатію через соціальні мережі та інші платформи; те, як розвивається

обмін між державами, а також обмін між урядом та іншими внутрішніми

субєктами, впливає на здатність дипломатії діяти законно та ефективно.

Удосконалення сучасних комунікаційних технологій робить складний

вплив на дипломатичні дії.

Терміни реагування на інцидент постійно скорочуються через дедалі

швидшу передачу інформації між посольствами за кордоном та міністерствами

закордонних справ, а також між іншими зовнішньополітичними субєктами.

Отже, ця швидкість накладає все більше навантаження на осіб, які діють на

вершині ієрархії та на посадах, де виробляються пропозиції для прийняття

рішень. Цей тягар може бути кількісно визначений як період часу, доступний

для отримання інформації та наступної консультації щодо неї: чим менше часу,
тим більший тиск на особу, яка приймає рішення. Через прискорення передачі

лише обмежене коло питань досягає рівня відповідальних осіб, які приймають

рішення.

Інформація часто поширюється недипломатичними шляхами, наприклад,

у соціальних мережах. Це дає можливість таким субєктам, як великі корпорації

або організації громадянського суспільства, які конкурують з урядами в деяких

сферах, діяти незалежно і можливо раніше ніж уряд. Тому дипломатія має не

лише збирати інформацію, а й отримувати її з користю та компетентністю.

Інформаційні технології давно стали частиною сучасної дипломатії. Із

закінченням пандемії коронавірусу ці атрибути займатимуть центральне місце у

роботі дипломата. Дипломатичні протоколи стають значно гнучкішими і тут

цифрова епоха принесла свої корективи. Глави держав, беручи участь на

міжнародних форумах, які проходять в онлайн-форматі, підписують документи

“за океаном”, що є нетрадиційним для протоколу, але ця зміна вже широко

використовується на практиці.

Найбільший ризтк використання соціальних мереж дипломатами полягає

в тому, що вони можуть переорієнтуватися на громадську думку з питань

зовнішньої політики. В даний час політика має бути презентабельною та

зрозумілою для багатьох людей. Необхідність швидко та ефективно

спілкуватися з різними групами населення призводить до надмірно спрощених

пояснень, які не відображають справжньої складності цих питань.

Джерела:

1) https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/tsyfrovizatsiya-yak-nova-realnist-

ukrayiny/

2) https://apni.ru/article/2020-vizovi-tsifrovoj-epokhi-na-vedenie-diplomatii

60. Економічна дипломатія міжнародних економічних організацій