Поточна модульна робота 1

Варіант 4

Завдання 1.

1.1. Запозичений капітал банку та його загальна характеристика.

Запозичені ресурси — це грошові кошти кредиторів та інвесторів,

мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому
ринках. Тобто, це кошти, які банк отримує від інших банків, у тому числі і
центрального банку на умовах кредитування, отримання коштів від емісії
боргових зобов’язань, а також позики на міжнародних фінансових ринках.
Особливістю запозичених коштів є те, що банк самостійно визначає
обсяги необхідних ресурсів та період їхнього використання. Кошти, отримані
недепозитним шляхом, мають виключне значення для підтримки поточної
ліквідності банку.
До запозичених коштів банку належать:

 міжбанківські кредити;
 кошти, отримані від емісії боргових зобов’язань;
 позики на міжнародних фінансових ринках.

Головною сферою діяльності банків щодо акумулювання запозичених

ресурсів є міжбанківський ринок кредитних ресурсів, який являє собою
систему, що забезпечує купівлю–продаж вільних кредитних ресурсів між
комерційними і центральним банком.
Міжбанківський кредит — це кредит, наданий на міжбанківському ринку
одним банком іншому. Розглядається як оперативне джерело, що носить
переважно короткостроковий характер і відбувається у рамках
кореспондентських відносин між банками. Оперативність
міжбанківського кредиту проявляється в тому, що ним можна користуватися
протягом доби або кількох годин (кредити “овернайт”). Якщо міжбанківська
позика надається без домовленості на певний термін дії користування, вона
вважається безстроковою, тобто “онкольною”.
. Джерелом міжбанківських кредитів є тимчасово вільні кошти банків і
міжбанківські депозити, які банки зберігають на кореспондентських
рахунках один у одного та у центральному банку.
Банківські установи можуть використати міжбанківський кредит на такі
основні цілі:

 оперативна підтримка поточної ліквідності на необхідному рівні;

 поповнення коррахунку в НБУ з метою дотримання нормативів
обов’язкового резервування;
 для короткострокового кредитування клієнтів;

Міжбанківський ринок є об'єктом державного регулювання та механізмом

впливу державних органів на діяльність банків, якому властиві
наступні функції:

 є одним із джерел поповнення ресурсів банків для управління ліквідністю,

а також для власних активних операцій;
 операції в межах ринку є для банків додатковим джерелом доходів як за
рахунок різниці між цінами купівлі та продажу, так і за рахунок
диверсифікації ставок за кредитами;
 із усіх існуючих сьогодні фінансових інструментів міжбанківські кредити
найбільш оперативно реагують на зміни кон'юнктури фінансового ринку,
тому ставки з на цьому ринку розглядаються як дієві індикатори стану
фінансового ринку в цілому.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня

до трьох-шести місяці в. Залежно від строку надання міжбанківські кредити
поділяють на:

 одноденні кредити (овернайт), які використовуються для підтримки

поточної ліквідності;
 строкові кредити, які надаються на термін від 1 дня до 3–6 місяців;
 кредити на вимогу (онкольні) — строк угоди автоматично продовжується
щодня, доки одна зі сторін не прийме рішення про розірвання угоди.

За способом кредитування виокремлюють такі основні види

міжбанківських кредитів:

 овердрафт за кореспондентським рахунком, при якому на відповідному

рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на
кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;
 кредити овернайт, надані іншим банкам на строк не більше одного
операційного дня, які використовувані банками-позичальниками для
завершення розрахунків поточного дня;
 кошти, надані іншим банкам за операціями репо. Ці операції пов’язані з
купівлею цінних паперів на певний період з умовою їх зворотного викупу
за заздалегідь обумовленою ціною.

Загальний розмір отримання банками міжбанківських кредитів

обмежується 2-кратним розміром власних коштів банку. Забороняється
надання та отримання міжбанківських кредитів установами, які не є
юридичними особами (філії, відділення тощо). Процентні ставки за
міжбанківськими кредитами банки встановлюють самостійно залежно від
попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки
центрального банку. Така процентна ставка за міжбанківськими кредитами,
як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов'язана з
обліковою ставкою НБУ.
Одним із складових запозичених ресурсів також
є централізовані кредити, одержані від НБУ як кредитора останньої інстанції,
що застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків з
метою ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління
ліквідністю банківської системи: проведення операцій на відкритому ринку;
надання стабілізаційного кредиту та здійснення біржових і позабіржових
операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи

короткострокове та середньострокове рефінансування банків через
кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу
лінію рефінансування (кредит «овернайт») для регулювання грошово-
кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи,
тому обсяги цих операцій такі, які потрібні для вирівнювання монетарних
параметрів та управління грошово-кредитним ринком.

Короткострокове рефінансування банків з боку НБУ за допомогою

операцій на відкритому ринку здійснюється на строк до 14 днів,
середньострокове — до шести місяців, під забезпечення державних цінних
паперів та векселів, через кількісний або процентний тендер у розмірі, що не
перевищує 85 % від балансової вартості державних цінних паперів та 70 %
від номінальної вартості врахованих векселів. Таке кредитування
здійснюється за процентною ставкою, що не нижча від облікової ставки НБУ.

НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у

режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що
перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання
та висновків НБУ. Такі кредити надаються банкам строком від одного до
трьох років.

НБУ проводить операції на біржовому та позабіржовому ринках з купівлі

і продажу державних цінних паперів з метою регулювання грошово-
кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з
державними цінними паперами, казначейськими зобов’язаннями та іншими
борговими зобов’язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також для
сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери.

Операції РЕПО - це фінансова операція, що ґрунтується на угоді між НБУ

та комерційним банком про продаж - купівлю державних цінних паперів на
певний термін із зобов'язанням зворотної купівлі - продажу їх у визначений
термін або на вимогу однієї із сторін за обумовленою ціною.
Така операція складається з двох частин:

 перша частина (стандартне або пряме РЕПО) – це угода щодо купівлі-

продажу НБУ у комерційних банків державних цінних паперів. Банки, які
потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть
звертатися до НБУ щодо здійснення операцій «прямого» РЕПО.
 друга частина (зворотне РЕПО) - здійснюється на підставі генеральної
угоди щодо продажу НБУ комерційним банкам державних цінних паперів
за умовою їх викупу. При цьому НБУ вилучає з обігу надлишкову
грошову масу.

Для залучення позичкових коштів банк може також шляхом випуску

власних боргових зобов’язань — облігацій та векселів, але лише за умови
повної сплати усіх випущених ним акцій. При випуску
облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді
як при залученні вкладів роль банку пасивна.

Серед основних сучасних методів зовнішніх запозичень банків є емісія і

продаж єврооблігацій на міжнародних фінансових ринках та одержання
синдикованих кредитів.
Єврооблігації — це міжнародні боргові цінні папери, номіновані у валюті,
відмінній від валюти країни емітента, які випускаються позичальниками для
отримання довгострокової позики та розміщуються серед іноземних
інвесторів.
До переваг запозичень через ринок єврооблігацій можна віднести такі:

 суттєвий розмір позики (як правило, понад 100 млн. дол.);

 довготривалість залучення (у середньому 4–5 років, а довгострокові -
понад 20 років);
 висока надійність (залучати кошти шляхом емісії єврооблігацій мають
змогу лише установи, які отримали високий кредитний рейтинг);
 великий обсяг ринку;
 відсутність застави;
 поширення інформації про емітента на міжнародних ринках,
формування кредитної історії (дає можливість простішого та швидшого
перебігу процесу емісії єврооблігацій для позичальників, які здійснюють
наступні випуски).

Разом із тим, найсуттєвішим недоліком ринку єврооблігацій

є його недоступність для більшості українських банків. Це зумовлено
низькою ефективністю діяльності вітчизняних банків, що не дозволяє їм
отримати високі кредитні рейтинги. 

Численні переваги банківських зовнішніх запозичень значною мірою

нівелює ризик посилення залежності національної банківської системи від
зовнішніх джерел ресурсного забезпечення через збільшення частки
боргу банківських установ у структурі зовнішнього боргу держави. Ця
обставина може стати суттєвою проблемою, адже різкі зміни у кон’юнктурі
світового фінансового ринку можуть спричинити загрозу виникнення
фінансової кризи і в глобальному масштабі, і в межах окремої держави.
Зважаючи на це, при формуванні ресурсної бази українським банкам важливо
дотримуватися оптимального поєднання внутрішніх та зовнішніх ресурсних
джерел.

1.2. Неторговельні операції банків в іноземній валюті. Особливості

здійснення валютно-обмінних операцій та транскордонного переміщення
фізичними особами валютних цінностей.

Поточні неторговельні валютні операції – це операції, що не пов’язані з

комерційною діяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом та
імпортом товарів (послуг), а також рухом капіталу.
За економічним змістом поточні неторговельні операції поділяються на
наступні розрахунки:

 виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в

іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;
 здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними
документами в іноземній валюті;
 готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками
фізичним особам
 купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами
 виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії,
аліменти, оплата праці, спадщина;
 переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти,
оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);
 інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному
законодавству України.

Ці операції здійснюються уповноваженими банками та уповноваженими

фінансово-кредитними установами, переважно, для фізичних осіб - громадян
України, а також іноземців та юридичних осіб-резидентів і представництв
юридичних осіб-нерезидентів, які мають право в межах чинного
законодавства переміщати готівкову іноземну валюту через державний
кордон України, проводити деякі розрахунки в іноземній валюті на території
України без отримання індивідуальних ліцензій Національного банку
України, незважаючи на те, що національна валюта є єдиним засобом
платежу на території України.
Для задоволення цих потреб та забезпечення валютного обслуговування
фізичних осіб уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими
установами, а також іншими юридичними особами-резидентами, що уклали
агентську угоду з уповноваженим банком, відкриваються пункти обміну
іноземної валюти, в яких проводять операції з купівлі-продажу готівкової
іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.
У цілому, готівкові валютно-обмінні операції можуть здійснюватися
через:

 операційну касу банку або каси його філій чи територіально

відокремлених безбалансових відділень;
 власні пункти обміну іноземної валюти, які є складовими власного
операційного залу банку, де здійснюються валютно-обмінні операції з
іноземною валютою і дорожніми чеками для фізичних осіб - резидентів і
нерезидентів з дотриманням вимог нормативно-правових актів
Національного банку України;
 обмінні пункти, що діють на підставі агентських угод з юридичними
особами-резидентами;
 пункти обміну іноземної валюти національного оператора поштового
зв’язку.

Готівкові валютно-обмінні операції є основним видом неторговельних

валютних операцій, до яких відносять:

 купівлю у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної

валюти за готівкові гривні;
 продаж фізичним особам - резидентам готівкової іноземної валюти за
готівкові гривні;
 зворотний обмін фізичним особам - нерезидентам невикористаних
готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
 конвертацію (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави
на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави.

Розглянемо основні з цих операцій більш докладно.

Операції з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти за готівкові

гривні у фізичних осіб здійснюють:

 каси банку (фінансової установи) з оформленням квитанції за формою №

377-К із зазначенням у ній часу здійснення операції за усною заявою
 фізичної особи-резидента, яка здійснює операцію через касу банку та
додатково для фізичних осіб-нерезидентів - довідок за формою № 377;
 пункти обміну валюти з оформленням квитанцій про здійснення купівлі
чи продажу іноземної валюти за формою № 377-А для фізичних осіб-
резидентів (у тому числі при продажу іноземної валюти може надаватися
довідка про вивезення за межі України іноземної валюти за формою №
06), а для фізичних осіб-нерезидентів - довідок за формою № 377;
 банкомати з оформленням чека банкомата про здійснення операції з
купівлі у фізичних осіб готівкової іноземної валюти за готівкові гривні.

Вказані бланки (крім чеку банкомату) виписуються у двох примірниках:

перший примірник видається як підтвердження здійснення операції фізичній
особі (резиденту або нерезиденту), другий — залишається в документах
дня банку.
Здійснені операції відображаються касою банку (фінансової установи)
або пунктом обміну валюти в реєстрах купленої чи проданої іноземної
валюти.

Операції зворотного обміну готівкових гривень на готівкову іноземну

валюту здійснюються лише фізичним особам-нерезидентам у разі
невикористання чи неповного використання ними гривень, що були одержані
в касі банку (фінансової установи) або в пункті обміну валюти. Зворотний
обмін здійснюють як каси банку (фінансової установи), так і будь-який пункт
обміну валюти в разі надання першого примірника довідки за формою №
377. Сума зворотного обміну не може перевищувати тієї, що зазначена в
довідці за формою № 377. Крім того, перший примірник цієї довідки
залишається в касі банку (фінансової установи) або в пункті обміну валюти, у
якому здійснено зворотний обмін.

Операції з купівлі готівкової іноземної валюти у фізичної особи-

нерезидента та зворотний обмін готівкових гривень на іноземну
валюту здійснюються після подання цією особою касирам каси банку
(фінансової установи) або пункту обміну валюти документа, який засвідчує
особу, її громадянство та резидентність. При цьому фізична особа-
нерезидент попереджається про те, що нерезиденти мають змогу провести
зворотний обмін невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту лише
за умови пред'явлення ними довідки за формою № 377.
Уповноважені банки та фінансові установи здійснюють операції з
продажу за гривні готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам
або зворотного обміну коштів у гривнях на іноземну валюту фізичним
особам-нерезидентам у межах, що встановлюються Національним банком
України.
 Операції з конвертації однієї готівкової іноземної валюти на іншу здій-
снюються банками (фінансовими установами) та їх пунктами обміну валюти
лише з тими валютами, що належать до І групи Класифікатора іноземних
валют.
Під час здійснення операцій з конвертації готівкової іноземної валюти
використовується крос-курс, визначений згідно з офіційним курсом гривні до
відповідних іноземних валют, що встановлений Національним банком
України на день проведення операції.
Крос-курс - співвідношення між двома валютами, яке визначено чеpез їх
куpс до третьої валюти.
Механізм розрахунку крос-курсу: на певну дату офіційний курс
карбованця становить:

 гривня/долар США - X грн. за долар США;

 гривня/євро - Y грн. За євро.

Тоді крос-курс долара США до євро становить Х/Y євро за долар США.

Якщо клієнт бажає у цей день обміняти N доларів США на євро, то з
урахуванням крос-курсу він має отримати N х (X:Y) євро.
За цією схемою визначається крос-курс і для інших валют у разі
здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою.
Важливе місце серед неторговельних операцій також посідають послуги
з транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей, які
здійснюються з метою поліпшення обслуговування фізичних осіб
уповноваженими банками, операторами поштового зв’язку та
небанківськими фінансовими установами (що отримали від Національ-
ного банку України відповідну ліцензію.
Відповідно до Положення НБУ «Про транскордонне переміщення
валютних цінностей» від 02.01.2019 № 3: перекази та їх виплата можуть
здійснюватися як із поточних рахунків фізичних осіб в іноземній валюті, так і
без їх відкриття. А саме, фізичні особи - резиденти можуть здійснювати за
межі України перекази іноземної валюти:

 фізична особа ввозить в Україну та вивозить за межі України готівкову

валюту і банківські метали в вартістю, що не перевищує в еквіваленті 10
000 євро, без письмового декларування митному органу;
 юридична особа ввозить в Україну або вивозить за межі України
готівкову валюту через повноважного представника без обмеження суми
на умовах письмового декларування митному органу в повному обсязі за
умови, що таке ввезення/вивезення зумовлене господарською діяльністю.

Банки (установи) зобов'язані вести журнали обліку переказів в іноземній

валюті без відкриття поточних рахунків. Операції з переказу та одержання
коштів за такими переказами підлягають обов'язковому відображенню в цих
журналах у день їх здійснення. Допускається ведення одного журналу обліку
переказів за межі України та в межах України, а також журналу обліку
здійснених у межах України за дорученням фізичних осіб - нерезидентів
переказів у національній валюті та виплати цих переказів.
Завдання 2.

Банк - кредитно-фінансова установа, яка здійснює грошові розрахунки,

акумулює грошові кошти та інші цінності, надає кредити та здійснює інші
послуги за фінансовими операціями.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та

відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни,
визначені у кредитному договорі. Імовірність фінансових втрат унаслідок
невиконання позичальниками своїх зобов'язань.

Завдання 3.

Розв'язок:

а) При погашенні тільки основної суми боргу за кредитом рівними

частинами поточне значення суми боргу після кожної чергової виплати буде
зменшуватись, і, відповідно, буде зменшуватися база для нарахування
процентів та сума процентів, що нараховуються за кожний наступний
період. А саме, якщо сума основного боргу за кредитом дорівнює D , термін
кредиту - п років, а внески рівних частин основного боргу в погашення
кредиту будуть здійснюватись р раз на рік, то загальна сума нарахованих
процентів (І) може бути визначена за формулою (1.2)
D np+1
I= ∙g∙
p 2

де g - процентна ставка за кредит При цьому, розмір виплати наприкінці

першого року, який включає погашення частини боргу та сплату процентів
за рік буде дорівнювати:
D
S 1= + D∙ g ∙ n
np

де п1 - період, за який сплачується один платіж.

б) При погашенні кредиту рівними строковими виплатами, які включають

як погашення основної суми боргу так і виплату відповідної суми процентів.
При цьому, якщо загальна сума нарахованих процентів за кредит І буде
визначатися за формулою (2.14), то розмір однакових строкових виплат R у
раніше прийнятих умовних позначках буде дорівнювати:
D+ I
R=
np

Розв'язуючи дане завдання слід враховувати, що кредитні відносини між

банком та позичальником будуються на засадах партнерства. Це, в свою
чергу, означає, що всі питання, пов'язані з процесом кредитування, сторони
вирішують на договірній основі, укладаючи кредитний договір. Розв'язуючи
задачу, ми можемо за формулою (1.3) визначити розмір платежів, що
сплачуються позичальником раз на півріччя протягом 5-ти років:

За перше півріччя:
250000
S1= 5 ∙2 +250000 ∙ 0.25 ∙0.5=¿56 250

За друге півріччя:
250000
S2= 5 ∙2 +(250000−25000) ∙ 0.25∙ 0.5=¿53 125

За третє півріччя:
250000
S3= 5 ∙2 +(225 000−25000)∙ 0.25∙ 0.5=¿50 000

За четверте півріччя :
250000
S4= 5 ∙2 +(200 000−25000)∙ 0.25∙ 0.5=¿46 875

За п*яте півріччя
250000
S5= 5 ∙2 +(175 000−25000) ∙0.25 ∙ 0.5=¿43 750

За шосте півріччя
250000
S6= 5 ∙2 +(150 000−25000) ∙0.25 ∙ 0.5=¿40 625

За сьоме півріччя
250000
S7= 5 ∙2 +(125 000−25000) ∙0.25 ∙ 0.5=¿37 500

За восьме півріччя
 250000
S8= 5 ∙2 +(100 000−25000) ∙0.25 ∙ 0.5=¿34 375

За дев*яте півріччя
250000
S9= 5 ∙2 +(75 000−25000)∙0.25 ∙ 0.5=¿31 250

За десяте півріччя
250000
S10= 5 ∙2 +(50 000−25000) ∙0.25 ∙ 0.5=¿28 125

Сума погашення кредиту :

250000/5р*2півр. = 25000

Рік Початкови Сума Сума Річна Кінцевий

й погашення Нараховани виплата баланс
баланс кредиту х боргу
боргу процентів
Рік 1. 250000 25000 31 250 56 250 225 000
1 півріччя
Рік 1, 225000 25000 28 125 53 125 200 000
2 півріччя
Рік 2 , 200000 25000 25 000 50 000 175 000
1 півріччя
Рік 2, 175000 25000 21 875 46 875 150 000
2 півріччя
Рік 3, 150000 25000 18 750 43 750 125 000
1 півріччя
Рік 3, 125000 25000 15 625 40 625 100 000
2 півріччя
Рік 4, 100000 25000 12 500 37 500 75 000
1 півріччя
Рік 4, 75000 25000 9 375 34 375 50 000
2 півріччя
Рік 5, 50000 25000 6 250 31 250 25 000
1 півріччя
Рік 5, 25000 25000 3125 28 125 0
2півріччя
Разом х 250000 171 875 421 875 х