2.

Банк менеджмент
 2

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................................................3

1.1 Поняття та класифікація пасивів банку...............................................................4

1.2 Вексельні позики...................................................................................................9

Висновки....................................................................................................................14

Список літератури.....................................................................................................15
 3

Вступ

Збалансована за складом та структурою ресурсна база банків є важливою

передумовою їх прибутковості, підтримки достатньої ліквідності та довіри з
боку всіх учасників ринку. Тому важливим є питання типології структурних
складових елементів ресурсної бази банку та систематизація їх сукупності.
Управління активами і пасивами банку – це цілеспрямований процес
постійного регулювання структури та динаміки активів і пасивів банку,
спрямований на забезпечення економічної ефективності банку з позицій
оптимізації ризику та забезпечення достатнього рівня ліквідності. На сучасному
етапі розвитку банківської системи України одним із пріоритетних завдань є
забезпечення стабільного функціонування і розвитку банків та банківської
системи загалом.
У зв’язку з цим проблема ефективного управління активами та пасивами,
як одного з чинників фінансової стійкості банків, набуває особливого значення.
Об’єктом дослідження є поняття та класифікація пасивів банку.
У п.п. 2, 5. ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»
боргові цінні папери визначаються як цінні папери, що посвідчують відносини
позики і передбачають зобов’язання емітента або особи, яка видала неемісійний
цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати
послуги відповідно до зобов’язання [6]. Тобто боргові цінні папери – це
документи, які гарантують вчасне повернення боргу або отримання конкретно
винагороди.
До боргових цінних паперів законодавець відносить: а) облігації
підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г)
казначейські зобов’язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д)
векселі; е) облігації міжнародних фінансових організацій.
Предметом нашого дослідження є вексель як цінний папір і як об’єкт
цивільних прав, а також поняття вексельних позик.
4
 5

1.1 Поняття та класифікація пасивів банку

За направленістю ресурсних потоків відносно банку виділяють: вхідні –

грошові потоки банку, які створюють пасивну частину банківського балансу.
Саме вони формують ресурсну базу і прибуток від його діяльності (грошові
надходження на кореспондентські рахунки банку, в тому числі кошти, які
надходять на розрахункові і поточні рахунки клієнтів, залучені депозити та
міжбанківські кредити в момент надходження, інші пасиви).
Пасиви банку – це ресурси банку, які складаються з власних, залучених і
запозичених коштів для проведення активних операцій та одержання прибутку.
Пасиви банків – частина бухгалтерського балансу, який відображає в
грошовому вираженні джерело освіти коштів банку. Залежно від характеру
джерел коштів усі пасиви банку різні за термінами залучення і вартості. Від
вартості і строків залучення коштів залежить здатність банку забезпечити їх
раціональне розміщення і, нарешті, допустима прибуток акціонерів банку.
Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і
юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків
кредити, залучені в інших комерційних банках, облігаційні позики, розміщені
на ринку.
Особливістю пасивів комерційного банку в порівнянні з іншими
компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, яка значно
перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні)
банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення
власних і залучених коштів, які коливаються від 1:10 до 1: 100.
Відповідно до РСБО пасиви поділяються на:
• Капітал та резерви;
- Статутний капітал;
- Власні акції, викуплені в акціонерів;
- Додатковий капітал;
- Резервний капітал;
 6

- Нерозподілений прибуток (непокритий збиток);

• Довгострокові зобов'язання;
- Позики і кредити;
- Відкладені податкові зобов'язання;
- Інші довгострокові зобов'язання;
• Короткострокові зобов'язання;
- Позики і кредити;
- Кредиторська заборгованість;
- Заборгованість перед учасниками (засновниками) по виплаті доходів;
- Доходи майбутніх періодів;
- Резерви майбутніх витрат;
- Інші короткострокові зобов'язання.
Під пасивними розуміються такі операції банків, в результаті яких
відбувається збільшення грошових коштів, що знаходяться на пасивних
рахунках або активно-пасивних рахунках в частині перевищення пасивів над
активами.
Сутність пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як
фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб’єктів
господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й
платності у тих суб’єктів господарства, які потребують цього для забезпечення
виробничого процесу.
Ефективне управління пасивами банку виступає основою забезпечення
його фінансової стійкості. На управління пасивами банку впливають
різноманітні фактори, які в свою чергу можна поділити на зовнішні та
внутрішні; найбільшу питому вагу в структурі активів банку за аналізований
період займають кредити надані клієнтам, у складі пасивів банків України
найбільшу питому вагу займають зобов’язання; спостерігається тенденція до
зменшення суми виданих кредитів та залучених депозитів в доларах та
збільшення суми виданих кредитів в національній валюті та в євро.
В основу групування пасивів комерційного банку покладено власність
банку на ті чи інші ресурси та його зобов’язання щодо їх повернення. Отже,
 7

пасиви комерційного банку можуть бути поділені на такі групи: ПІ – капітал

банку; П2 – кошти до запитання інших банків; ПЗ – кошти до запитання
клієнтів банку; П4 – короткострокові кредити інших банків; П5 –
короткострокові депозити клієнтів банку; П6 – строкові залучені ресурси; П7 –
цінні папери власного боргу.
Група ПІ – власні кошти, що включають статутний капітал, резервні
фонди та нерозподілений прибуток. Пасиви цієї групи не містять чітких
зобов’язань шодо їхнього повернення (це визначається самим економічним
змістом інвестування коштів у акції), позаяк їх власниками є власники банку.
Група П2 – залишки коштів на рахунку центрального банку в
комерційному банку, а також залишки на кореспондентських рахунках інших
банків, відкритих у цьому банку.
Група ПЗ – залишки коштів на поточних рахунках суб’єктів
господарської діяльності й фізичних осіб. Ця група пасивів, як і група П2, являє
собою зобов'язання банку першої черги, за якими має підтримуватися негайна
готовність щодо здійснення розрахунків. Група П4 – короткострокові кредити,
отримані від НБУ (включаючи овердрафт за кореспондентським рахунком,
операції РЕПО, стабілізаційні, ломбардні кредити, позики, отримані через
аукціон та інші види кредитів), короткострокові депозити інших банків,
кредити, отримані від інших банків.
Група П5 – залишки заборгованості комерційного банку перед суб’єктами
господарської діяльності й фізичними особами за короткостроковими (до ЗО
днів) депозитами, а також іншими депозитами, термін погашення яких
припадає на найближчі ЗО днів.
Група П6 – зобов’язання банку, строки виконання яких перевищують ЗО
днів. Це залишки коштів на строкових депозитах, що належать юридичним і
фізичним особам, із терміном погашення понад ЗО днів, а також довгострокові
кредити, отримані комерційним банком від НБУ, інших банківських установ чи
міжнародних фінансових організацій.
Група П7 – зобов’язання за випущеними банком облігаціями, векселями,
депозитними сертифікатами із порівняно тривалими строками обігу (принаймні
 8

не менш як ЗО днів), що за нормальних умов функціонування фондового ринку

в країні можуть розглядатись як досить стійка частина банківських ресурсів.
Класифікація пасивів за зазначеними групами дає змогу комерційному
банку оцінити величину поточних потреб у коштах для виконання зобов’язань
перед клієнтами, що визначається сумою груп П2, ПЗ, П4 і П5. Їхнє загальне
збільшення може спричинити погіршення ліквідності банку. Водночас інша
частина пасивів (ПІ, П6, П7) значно меншою мірою визначає потребу
комерційного банку в ліквідних активах і формує ту порівняно стійку частину
зобов’язань, яка може використовуватися для розміщення у дохідні види
вкладень.
Наведене групування активів і пасивів банківського балансу може бути
основою для розрахунку ліквідної позиції комерційного банку (ЛП), що вказує
на таку структуру його балансу, яка забезпечує принципову можливість
розраховуватися за зобов’язаннями перед клієнтами у поточний період:
ЛП = А1 + А2 + АЗ – П2 – ПЗ – П4 – П5.
Додатне значення показника ЛП вказує на достатній рівень ліквідності
комерційного банку і його спроможність розраховуватися з усіма групами
вкладників і кредиторів за поточними зобов’язаннями. Відтак додатна величина
ліквідної позиції свідчить про правильність обраного керівництвом банку
шляху управління активами і пасивами із точки зору підтримання належного
рівня ліквідності. З іншого боку, від’ємний результат розрахунку ЛП
спричинений браком коштів у банку для того, щоб розрахуватися з усіма своїми
клієнтами на їхні вимоги у поточному періоді. Цей результат може свідчити і
про неправильне (надто ризиковане) формування структури активів, що не
відповідає структурі залучених банком ресурсів. Відповідно до цього необхідно
вжити певних заходів щодо перегрупування активів у такий спосіб, щоб
поповнити одну з груп А1, А2 чи А3.
Загалом необхідною умовою дієвості цього напряму регулювання
банківської ліквідності є розробка системи щоденного збору й аналізу
інформації про всі здійснювані комерційним банком операції з метою
віднесення їх до однієї з класифікаційних груп активів і пасивів, що дасть змогу
 9

зробити відповідні висновки й прийняти управлінські рішення на рівні всього

банку. Оптимізація роботи із розв’язання цього завдання має ґрунтуватися на
сучасних методах автоматичної обробки інформації і розроблених спеціально
для цієї мети програмних продуктах.
Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів
передбачає вкладення інвестиційних ресурсів в цінні папери для формування їх
портфеля. Інвестиційні можливості банків визначаються обсягом сформованого
ними інвестиційного потенціалу, який залежить від величини банківських
пасивів. Тому вважаємо, що доцільно буде визначити вплив зовнішніх та
внутрішніх факторів на загальну суму пасивів банків.
До зовнішніх факторів, на нашу думку, можна віднести:
1) загальний стан економіки країни (обсяг доходів та витрат державного
бюджету, розмір бюджетного дефіциту, обсяг емісії грошей, грошові доходи
населення, мінімальна заробітна плата, внески населення в банках, індекс
інфляції, облікова ставка НБУ);
2) розвиток банківської системи (рівень капіталізації банків, обсяги
сукупних активів, обсяги сукупних зобов’язань банківського сектору,
встановлення процентних ставок на банківські продукти та послуги, рівень
прибутковості банків тощо);
3) кон’юнктура грошового ринку (депозитна ставка окремих банків,
кредитна ставка окремих банків, офіційний курс валют, встановлений НБУ);
4) діяльність контрагентів і конкурентів.
До внутрішніх факторів впливу на управління пасивами банку
відносяться:
1) якість фінансового менеджменту (якість управління активами,
зобов’язаннями, власним капіталом, рівень ліквідності, рентабельності та
платоспроможності);
2) якість організаційного менеджменту (організація систем контролю та
безпеки в банку, якість управління персоналом);
 10

3) маркетинг в банку (якість процесу планування в банку, розвиненість

відносин з клієнтами, спектр послуг і продуктовий ряд банку, якість і вартість
банківських продуктів, якість системи просування банківських продукті) [10].
Пасивні операції банку – операції, за допомогою яких банк формує свої
ресурси для здійснення активних операцій.
 11

1.2 Вексельні позики

Вексель як цінний папір є важливою економічною категорією ринкової

економіки. У ході свого історичного розвитку вексель перетворився на
універсальний фінансовий інструмент, роль і значення якого в сучасних умовах
значно зростає і є невід’ємним елементом сучасного грошового обігу.
Поширенню векселя сприяли обмеження на стягнення процентів за
кредитами, що містились у канонічних статутах та цивільному законодавстві
багатьох країн середньовічної Європи. Це викликало маскування кредитних
операцій під торговельні угоди, заставні операції, котрі оформлялись векселем.
Із вдосконаленням тексту векселя й розвитком вексельного права сфера
використання векселя розширюється, він перетворюється в універсальний
кредитний, платіжний та розрахунковий документ.
Закон України «Про обіг векселів в Україні» [8] розширив коло
векселедавців. Так, ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що зобов’язуватися та
набувати права за переказними і простими векселями на території України
можуть юридичні та фізичні особи.
З урахуванням цього можна було б зробити висновок про зняття
обмежень щодо оборотоздатності векселя. Однак певні обмеження щодо
використання векселів окремими суб’єктами встановлюються ч. 2 ст. 3 цього
закону, де зазначено, що органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються з бюджету,
зобов’язуються та набувають права за переказними та простими векселями
лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Класифікувати векселі можна за багатьма ознаками.
За формою та способом використання векселі поділяють на прості і
переказні. Вони існують виключно у документарній формі.
Простий вексель – вексель, який містить зобов’язання векселедавця
сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
 12

Переказний вексель – вексель, який містить письмовий наказ однієї особи

(юридичної або фізичної) іншій особі сплатити у зазначений строк визначену
суму грошей третій особі.
Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення
грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані
послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
Особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та
простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних
зобов’язань у господарській діяльності, визначаються Законом України «Про
обіг векселів в Україні».
Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють
комерційні та фінансові векселі.
Комерційний (товарний, торговий) вексель з’являється в обігу в
результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт,
наданих послуг. Це векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих
послуг, виконаних робіт тощо. Звідси походять синоніми комерційного векселя:
товарний, торговий.
Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує
отримання грошової позики.
До фінансових векселів належать: фінансовий банківський вексель;
фінансовий казначейський вексель.
Вексель – це знаряддя товарного кредиту. Його видає той, хто не має
грошей. У цьому полягає його відмінність від чека, який є засобом платежу
того, хто має гроші. В основі векселя – договір позики, в основі чека – договір
доручення. У цьому і полягає відмінність їхньої юридичної природи.
Ураховуючи спеціальні ознаки векселя, доцільно говорити про його особливе
місце в системі об’єктів цивільних прав.
Використання векселів у цивільному обороті передбачає дотримання
певних вимог. Відповідно до ст. 1 Уніфікованого закону про переказні векселі
та прості векселі переказний вексель містить:
 13

- назву «переказний вексель», яка міститься в тексті документа і

висловлена тією мовою, якою цей документ складений;
- безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;
- найменування особи, яка повинна платити (трасат);
- зазначення строку платежу і місця, в якому має бути здійснений
платіж;
- найменування особи, якій або за наказом якої має бути здійснений
платіж;
- дата і місце видачі векселя; підпис особи, яка видала вексель.
Аналогічні вимоги щодо простого векселя містяться у ст. 75
Уніфікованого закону. Нормативно-визначені вимоги відповідності
виготовлених типографським способом вексельних бланків встановленого
зразка забезпечують обов’язковість необхідних реквізитів під час їх заповнення
для надання документу правового значення цінного папера як об’єкта
цивільних прав [1, с. 376].
За відсутності будь-якого з обов’язкових реквізитів, якщо інше не
передбачене в законі, документ не має сили переказного або простого векселя.
Порушення вимог щодо реквізитів можуть бути різні
У векселі не вказуються причини його видачі, проте він засвідчує
суб’єктивне цивільне право. Походження боргових зобов’язань втрачає
юридичне значення, а факт існування боргу вважається доведеним. Головною
вимогою до векселя є його безумовність.
Вексель не повинен містити ніяких умов платежу, оскільки в такому разі
він буде вважатися недійсним. У векселі мають бути вписані всі важливі
реквізити, інакше його цінність буде незначною. Його можна передавати третім
особам і використовувати для розрахунків.
Переказний вексель містить такі самі реквізити, як і простий вексель.
Відмінність полягає в тому, що замість простої і нічим не зумовленої обіцянки
сплатити визначену суму вказується проста і нічим не зумовлена пропозиція
певній особі платити визначену суму.
 14

Вексель може бути переданий у заставу згідно з відповідним договором

шляхом: здійснення заставного індосаменту і передавання його
заставодержателю; здійснення іменного індосаменту на користь
заставодержателя чи бланкового індосаменту та переданням векселя на
зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи
банку та ін. [2, c. 63].
У такому разі вексель є акцесорним об’єктом, який сприяє набуттю у
власність за договором відповідного головного об’єкта, скажімо, грошових
коштів чи певної, визначеної в укладеному договорі речі.
Вексель як різновид боргового цінного папера є умовним платіжним
документом, якому надано право грошової вимоги, на нього повинен
поширюватися встановлений законодавцем загальний правовий режим
грошових зобов’язань із урахуванням специфіки регулювання вексельних
зобов’язань. Характерною ознакою векселя як об’єкта цивільних прав є його
абстрактність, а також здатність до передачі.
Для здійснення майнового права, яке міститься у векселі, необхідно його
пред’явити. Вексельні зобов’язання не можуть виникати як альтернатива,
оскільки за чинним законодавством у векселі як обов’язковий реквізит повинна
бути зазначена особа, яка видала вексель і, щонайменше, перший
векселедержатель.
Отже, економічна сутність векселя полягає в наступному:
1. Вексель – це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює
право на зобов’язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих
зобов’язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що
випливають з векселя, можлива лише по його пред’явленні, а у разі втрати
векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.
2. Вексель – це грошове зобов’язання (причому, на території України
платіж за таким зобов’язанням здійснюється у безготівковій формі.).
Предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші.
3. Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням (незалежним від
причин виникнення боргу, відносин між суб’єктами вексельної операції, часу і
 15

місця здійснення угоди), тобто властивістю векселя є відсутність будь-яких

пояснень з приводу виникнення грошового боргу, а також беззаперечність
(обов'язковість) здійснити платіж у визначений термін. Виникнувши на основі
конкретної господарської угоди (контракту), вексель від неї відокремлюється і
надалі функціонує як самостійна угода. У тексті векселя немає положень, які б
пов’язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди.
Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто
безпосередніх боргових зобов’язань, що спричинили появу векселя. Так,
боржник за векселем зобов’язаний виплатити суму боргу будь-якому
пред’явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при
наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад через
непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші
помилково було сплачено раніше. Пред’явник векселя твердо переконаний в
оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками
постачальника товару та його покупцем.
4. Вексель – це безумовне та беззастережне боргове зобов’язання.
Вексель містить простий і нічим не обумовлений наказ або зобов’язання
сплатити певну суму. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно
від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься
згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя. Особа, що
є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи
продовжити термін використання кредиту.
5. Вексель – цінний папір на пред’явника і не може бути іменним
документом. Це означає, що право на вексель передається з допомогою
передавального напису індосаменту.
6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою
формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто ні усна заява
боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на
цифрових чи інших носіях інформації, не має сили векселя (Quod non est in
cambio, non est in mund (лат.) – чого немає у векселі, те не існує).
 16

До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту.

Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам,
вважається ненаписаним.
 17

Висновки

Нами було визначено, що пасиви банку – це ресурси банку, які

складаються з власних, залучених і запозичених коштів для проведення
активних операцій та одержання прибутку. Управління пасивами яке діє наразі
в Україні потребує подальшого удосконалення. Слід зазначити, що можливість
комерційного банку задовольняти попит своїх клієнтів на кредити не менш
важлива, аніж його здатність виконувати доручення на безготівкове
перерахування коштів за поточними рахунками чи видавати готівку в межах
залишків на цих рахунках. Задоволення потреб клієнтів у кредитах є однією з
найнеобхідніших умов утримання міцних позицій на ринку банківських послуг
і підтримання високого рівня конкурентоспроможності комерційного банку.
Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових
зобов’язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за
наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують
відносини між суб’єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює
вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права.
Особливість векселя як об’єкта цивільних прав полягає і у його
статичності. Сутність векселя не змінюється протягом усього часу перебування
в цивільному обороті – з моменту видачі до моменту його погашення.
Визначальною ознакою векселя є його темпоральність, тобто період
існування в часі, протягом якого він є носієм майнових прав. Непред’явлення
векселя за певних умов може припинити його існування як об’єкта цивільних
прав загалом.
Під час проведення операцій з векселями банк бере на себе такі види
ризиків: кредитний, ліквідності, процентний, операційний. Банки можуть
включати в договори умови, які приводять до зменшення ризиків. Під час
проведення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових операцій
банк має ретельно вивчати фінансовий стан, кредито- та платоспроможність
 18

платників за векселями і зобов’язаних за векселями осіб, з якими він укладає

угоди про проведення операцій.
 19

Список літератури

1. Береславська О. І. Міжнародні розрахунки та валютні операції: навч.

посіб. / О. І. Береславська. – Ірпінь: Університет ДФС України, 2019. – 368 с.
2. Воловик В. В. Вексель як об’єкт цивільних прав: дис. … канд. юрид.
наук: 12.00.03; Київ, 2006. 217 с.
3. Гроші та кредит: навч. посіб. для підготовки здобувачів вищої освіти за
спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа та страхування». Ч.1. Гроші. /
Шевчук І.Л., Ставерська Т.О., Жилякова О.В. та ін. /. – Х.: Видавець Іванченко
І.С., 2018. – 271 с.
4. Деркаченко А.В., Худолій Ю.С. Аналіз бізнес-моделей банків України.
Облік і фінанси. 2018. №2(80). С.76-83.
5. Дуброва Н.П. Кредитна політика комерційного банку / Н.П. Дуброва,
А.О. Тріль // Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». – 2018. – № 3(2). –
С. 59-61.
6. Петрушко Я.Р. Кредитна діяльність банку та основні етапи її
організації / Петрушко Я. Р. // Науковий вісник Ужгородського національного
університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство.
– 2018. – Вип. 20(2). – С. 166-170.
7. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р.
№2121-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14#Text.
Криленко В.І., Данік Н.В. Фінансовий менеджмент у банку: навчальний
посібник. Миколаїв, 2017. 149 с.
8. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. Режим
доступу: URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2374-14.
9. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого
2006 р. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/3480-15
10. Чайковський Я.І. Організація платіжних операцій банків: навчальний
посібник. – Тернопіль: ТНЕУ, 2018. – 232 с.