Тема 6.

Кредитний ризик банку: сутність та методи управління

План
1. Сутність та фактори кредитного ризику.
2. Управління кредитним ризиком.
3. Методи та системи оцінки кредитоспроможності позичальника. Розрахунок
інтегрального показника фінансового стану юридичної особи.
4. Резерви під ризики за активними операціями.
5. Управління проблемною заборгованістю.

Нормативно-правова база – Постанова Правління НБУ № 351 від 30.06.2016 «Про

затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за
активними банківськими операціями», Постанова Правління НБУ № 64 від 11.06.2018 «Про
затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України
та банківських групах», Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні
(Постанова НБУ № 368)

1. Сутність та фактори кредитного ризику.

Сутність кредитного ризику пов’язана із сутністю категорії кредиту.
Сферою виникнення кредитного ризику може бути одна із стадій руху позичкової
вартості.
Кредитний ризик (відповідно до Постанови НБУ №64) – це імовірність виникнення
збитків або додаткових втрат або недоотримання запланованих доходів унаслідок
невиконання боржником/контрагентом узятих на себе зобов'язань відповідно до умов
договору. Кредитний ризик виникає за всіма активними банківськими операціями, за
винятком боргових цінних паперів та інших фінансових інструментів у торговій книзі
банку.
Кредитний ризик (CR) (відповідно до Постанови НБУ №351) - розмір очікуваних
втрат (збитків) (EL) за активом унаслідок дефолту боржника/контрагента.
(Дефолт боржника/контрагента - стан у відносинах між банком і
боржником/контрагентом, що характеризується ознаками, визначеними в розділі XVIII
Положення №351.)
Кредитний ризик включає також такі ризики:
1) ризик країни;
2) трансфертний ризик;
3) ризик контрагента:
4) ризик інвестицій у дочірні компанії.

Класифікація видів кредитного ризику

Залежно від джерела (причини) виникнення:
- кредитний ризик позичальника;
- кредитний ризик забезпечення;
- кредитний ризик кредитного договору.
Залежно від рівня ризику:
- ризик індивідуальний (ризик на рівні позички або позичальника);
- портфельний ризик (ризик на рівні всіх позичок або груп позичок)
 Банки визначають величину кредитного ризику за всіма активними банківськими
операціями як сукупний розмір кредитного ризику за цими операціями станом на перше
число кожного місяця, наступного за звітним, у гривні (з урахуванням кредитного ризику
за активними банківськими операціями в іноземній валюті в гривневому еквіваленті за
офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком).
Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу)
боржника із паперових та/або електронних документів.
Кредитна документація (справа) боржника має містити дані, які є обов'язковими та
мінімально необхідними для належної оцінки кредитного ризику. Банк накопичує та
зберігає ці дані в хронологічному порядку.

Відповідно до вимог Постанови Правління НБУ № 351 від 30.06.2016 р. «Про

затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного
ризику за активними банківськими операціями» визначення банками України розміру
кредитного ризику за активними банківськими операціями відбувається з урахуванням
принципів і рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду.
Компоненти кредитного ризику (EAD - експозиція під ризиком, PD - імовірність
дефолту боржника/контрагента, LGD - втрати в разі дефолту):
• втрати в разі дефолту (LGD) - компонент (коефіцієнт) розрахунку розміру
кредитного ризику, що відображає рівень втрат (збитків) унаслідок дефолту
боржника/контрагента;
• експозиція під ризиком (EAD) - компонент розрахунку розміру кредитного
ризику, що відповідає боргу за активом, який перебуває під ризиком дефолту
боржника/контрагента;
• імовірність дефолту (PD) - компонент (коефіцієнт) розрахунку розміру
кредитного ризику, що відображає ймовірність припинення виконання
боржником/контрагентом своїх зобов'язань

Банк визначає кредитний ризик за активами з дотриманням таких принципів:

1) переваги сутності здійснюваних банком активних операцій над їх формою,
який, зокрема, передбачає, що банк:
- забезпечує повну та адекватну оцінку кредитного ризику під час здійснення
розрахунку розміру кредитного ризику за активом;
- установлює для боржника/контрагента економічно обґрунтовані періодичність та
розмір сплати ним боргу;
2) своєчасності та повноти виявлення кредитного ризику, який, зокрема,
передбачає, що під час оцінки кредитного ризику за активом банк ураховує:
- наявну інформацію про боржника/контрагента, у тому числі публічну; інформацію
щодо зловживань і шахрайства; репутацію боржника/контрагента; якість менеджменту;
- відносини боржника/контрагента з іншими банками-кредиторами/контрагентами, у
тому числі його кредитну історію;
- мету проведення боржником кредитної операції та її відповідність профілю його
господарської діяльності;
- ступінь взаємозв'язку банку з боржником/контрагентом, включаючи наявність
розрахункового рахунку в банку, разові відносини тощо;
- макро- та мікроекономічні фактори, що впливають на фінансовий стан та/або бізнес-
діяльність боржника/контрагента, поточний стан економіки, стан галузі, до якої належить
боржник/контрагент, включаючи його спроможність виконувати свої зобов'язання перед
банком, іншими банками-кредиторами/контрагентами, залежність діяльності
боржника/контрагента від (специфічних) ринків постачання/збуту продукції/послуг,
фактори ризику, пов'язані з об'єктом кредитування тощо;
- усю наявну інформацію, необхідну для здійснення банком адекватної оцінки
кредитного ризику, у тому числі достовірну фінансову звітність боржника/контрагента;
- схильність боржника/контрагента до діяльності в нових, високоризикових сферах
діяльності тощо;
- ступінь впливу групи юридичних осіб під спільним контролем або групи пов'язаних
контрагентів на фінансовий стан боржника - юридичної особи;
- прогноз макро- та мікроекономічних факторів, ринкових умов, що впливають на
майбутні умови діяльності боржника/контрагента та можуть погіршити його здатність
виконувати свої зобов'язання перед банком, зокрема, очікувані: підвищення процентних
ставок, збільшення рівня безробіття, зміни в правовому, економічному або технологічному
середовищі функціонування боржника/контрагента, зниження попиту на товари/послуги
боржника/контрагента;
3) адекватності оцінки розміру кредитного ризику, яка, зокрема, передбачає, що
банк під час оцінки кредитного ризику за активом ураховує:
- надійність та стабільність платоспроможності боржника/контрагента, що, зокрема,
підтверджується результатами аналізу його платоспроможності за останні кілька років,
надійності та стабільності бізнесу;
- зіставлення розміру боргу боржника/контрагента, валюти та строків погашення
боргу з обсягами його діяльності, очікуваними грошовими потоками, що ґенеруватимуться
такою діяльністю, що, зокрема, підтверджується фінансовою звітністю/доходами
боржника/контрагента, відповідними статистичними даними. Якщо валюта боргу
відрізняється від валюти очікуваних грошових потоків для погашення боргу банк ураховує
ризик перерахунку однієї валюти в іншу;
- позитивний досвід щодо фактичного стану виконання укладених
боржником/контрагентом контрактів/угод, спроможність контрагентів
боржника/контрагента забезпечувати виконання зобов'язань перед ним тощо;
- спрямування боржником отриманих кредитних коштів на цілі, що відповідають
виду, обсягу та складності здійснюваної ним господарської діяльності;
- готовність акціонерів/власників боржника/контрагента брати на себе
відповідальність за виконання боржником/контрагентом зобов'язань перед банком, що,
зокрема, підтверджується наявністю достатнього обсягу власного (акціонерного) капіталу
боржника/контрагента, наданими акціонерами/власниками боржника/контрагента
гарантіями щодо погашення боргу (за потреби) тощо;
4) застосування банком способів (методів) зниження кредитного ризику, що
об'єктивно, з дотриманням принципу обережності, забезпечують його мінімізацію.
Зокрема, щодо отриманого банком забезпечення є об'єктивні докази існування (наявності);
доступності; оцінки ринкової вартості; страхування; контролю банком за належністю стану,
схоронністю, вибуттям/заміною забезпечення; можливістю відчуження забезпечення на
користь банку;
5) урахування власного досвіду банку під час оцінки кредитного ризику шляхом
застосування судження управлінського персоналу/колегіального органу банку в частині:
- розширення за потреби переліку факторів, передбаченого цим Положенням, що
впливають на клас боржника/контрагента та спричиняють його коригування в бік
пониження (погіршення);
- визначення значень компонентів кредитного ризику (PD та LGD) за активом у межах
діапазонів, передбачених Постановою Правління НБУ №351, а також складової компонента
LGD - обсягу інших надходжень від боржника, крім вартості наданого заставодавцем
забезпечення (RC);
 - визначення значень субфакторів, компонентів субфакторів багатофакторної моделі
за спеціалізованим кредитом у межах діапазонів, передбачених Постановою Правління
НБУ №351;
- оцінки впливу на фінансовий стан боржника - юридичної особи ризиків унаслідок
його участі в групі юридичних осіб під спільним контролем та/або групі пов'язаних
контрагентів;
- доведення відсутності впливу однієї або більше ознак дефолту, визначених цим
Положенням, на дефолт боржника/контрагента;
- формування висновків про спроможність боржника/контрагента попри наявні
фінансові труднощі обслуговувати борг;
- розширення за потреби переліку подій та/або ознак дефолту боржника/контрагента,
передбачених цим Положенням;
6) достатності та адекватності розроблених банком внутрішніх положень (правил,
процедур, контролів), застосування яких забезпечує належну оцінку кредитного ризику за
активними банківськими операціями і унеможливлює її викривлення.

Банк визначає кредитний ризик за активом починаючи з дня його визнання в

бухгалтерському обліку до дня припинення такого визнання.

Банк визначає кредитний ризик за такими видами активних операцій:

1) кредити, надані юридичним та фізичним особам, бюджетним установам;
2) кредити та вимоги до банків (включаючи операції зворотного репо, розміщення
коштів на кореспондентських рахунках, кошти в розрахунках);
3) фінансова дебіторська заборгованість;
4) дебіторська заборгованість за господарською діяльністю;
5) боргові цінні папери;
6) акції та інші фінансові інвестиції;
7) похідні фінансові активи.

2. Управління кредитним ризиком.

Банк створює ефективну систему управління кредитним ризиком, що забезпечує
виявлення, вимірювання, моніторинг, звітування, контроль і пом'якшення кредитного
ризику як на індивідуальній, так і на портфельній основі.
Банк визначає такі кількісні показники ризик-апетиту до кредитного ризику:
(ризик-апетит (схильність до ризику) - сукупна величина за всіма видами ризиків та
окремо за кожним із ризиків, визначених наперед та в межах допустимого рівня ризику,
щодо яких банк прийняв рішення про доцільність/необхідність їх утримання з метою
досягнення його стратегічних цілей та виконання бізнес-плану)
1) максимальне зростання обсягу портфеля кредитів у відсотках до його величини на
початок року;
2) максимальний обсяг заборгованості за одним боржником/групою пов'язаних
контрагентів у відсотках до загального обсягу портфеля кредитів та регулятивного капіталу
банку;
3) максимальний обсяг галузевої та географічної концентрації портфеля кредитів у
відсотках до загального обсягу портфеля кредитів (конкретний перелік видів економічної
діяльності та/або географічних регіонів визначається банком на рівні деталізації відповідно
до його бізнес-моделі);
 4) максимальний обсяг портфеля кредитів за кредитними продуктами у відсотках
(конкретний перелік продуктів визначається банком відповідно до його бізнес-моделі) до
загального обсягу портфеля кредитів;
5) граничний обсяг непрацюючих активів у відсотках до відповідного виду активів
або продуктів.

Порядок та процедури управління кредитним ризиком повинні обов'язково

містити:
1) процедури щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та
пом'якшення кредитного ризику, уключаючи інструменти/індикатори, що
використовуються;
2) перелік документів, що має надати потенційний боржник для розгляду кредитної
заявки;
3) порядок розгляду кредитної заявки, підстави для ухвалення рішень щодо надання
кредитів, уключаючи надання споживчих кредитів пов'язаним з банком особам, кредитів
пов'язаним контрагентам;
4) порядок роботи зі споживачем до і під час надання споживчого кредиту, уключаючи
розкриття інформації про реальну вартість кредитів;
5) вимоги до оцінки майна, що отримується банком в заставу або забезпечення за
кредитами на підставі права довірчої власності (далі - застава/заставлене майно) та
оцінювачів, порядок оцінки майна, якщо оцінювачем є працівник банку;
6) процедури кредитного адміністрування та моніторингу;
7) порядок формування резервів під очікувані кредитні збитки за фінансовими
активами відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі - МСФЗ);
8) порядок перегляду кредитів, уключаючи порядок перегляду кредитів, наданих
пов'язаним особам;
11) порядок обміну інформацією між учасниками процесу управління кредитним
ризиком, уключаючи види, форми і терміни подання інформації;
12) програму проведення стрес-тестування кредитного ризику;
13) порядок складання та перевірки достовірності статистичної звітності щодо
кредитного ризику, що надається до Національного банку.

Банк, ухвалюючи рішення щодо надання кредиту здійснює аналіз інформації та

проводить всебічну оцінку ризиків. Банк під час схвалення кредитного рішення
враховує такі фактори:
1) мету отримання кредиту та джерела його погашення;
2) кредитну історію і поточну платоспроможність боржника, виходячи з фінансових
тенденцій попередніх періодів та прогнозів руху грошових коштів за різними сценаріями;
3) життєздатність бізнес-моделі боржника - юридичної особи, фізичної особи -
суб'єкта господарювання, а також наявність у нього достатньої компетенції та ресурсів для
її реалізації;
4) поведінкові моделі боржників фізичних осіб;
5) практичний досвід здійснення боржником господарської діяльності, стан галузі
економіки, у якій здійснює свою діяльність боржник, та його позицію в ній, ринків збуту
продукції/послуг, що виробляється/надається боржником, конкурентоспроможність
боржника;
6) прийнятність та достатність забезпечення, можливість його реалізації;
7) додаткові умови кредитного договору, що забезпечують обмеження збільшення в
майбутньому кредитного ризику;
8) прогнозні дані щодо необхідної суми формування резервів під очікувані кредитні
збитки та величини кредитного ризику на момент видачі кредиту;
 9) репутацію боржника та його здатність/готовність нести юридичну відповідальність
та співпрацювати з банком з усіх питань, що можуть виникати протягом періоду
користування кредитом;
10) структуру групи пов'язаних контрагентів та кредитну історію і поточну
платоспроможність цих контрагентів. Для цього банк має розробити механізм виявлення
ситуацій, коли доцільно класифікувати боржників як групу пов'язаних контрагентів і як
окремого боржника;
11) рішення осіб, які відповідають за управління юридичною особою та здійснюють
контроль за її діяльністю, щодо отримання кредиту, їх повноваження на прийняття такого
рішення;
12) надійність та достатність юридичної позиції банку щодо умов кредитного
договору та договорів забезпечення/застави для забезпечення належної співпраці з
боржниками/контрагентами/заставодавцями.

Банк створює підрозділ(и), що виконує(ють) функції кредитного адміністрування, що

у взаємодії з кредитним підрозділом, забезпечує належне супроводження кредиту
протягом його видачі та моніторингу, уключаючи:
1) моніторинг кредитної справи боржника;
2) надання дозволу на перерахування коштів згідно з кредитним договором, що
надається тільки після отримання та перевірки повноти пакета документів, отримання
забезпечення та виконання інших умов, необхідних для надання кредиту (якщо це
передбачено кредитним договором), крім випадків, коли система автоматично здійснює
верифікацію та реалізацію прийнятого рішення, відповідно до алгоритму дій,
затвердженого колегіальним органом банку;
3) контроль установлених значень лімітів;
4) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та
основної суми боргу;
5) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;
6) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а
також переоцінки його ринкової (справедливої) вартості.

Банк запроваджує ефективну систему кредитного моніторингу на рівні кожної

активної операції/групи фінансових активів, яка включає такі заходи:
1) оцінку поточного фінансового стану боржника для кредитів, що оцінюються на
індивідуальній основі;
2) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та
основної суми боргу;
3) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;
4) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а
також його ринкової (справедливої) вартості;
5) впровадження та функціонування системи раннього реагування відповідно до
вимог Положення № 97;
6) своєчасне інформування керівників банку стосовно виявлених проблем з метою
вжиття заходів для запобігання збільшенню кредитного ризику.

Банк здійснює моніторинг портфеля кредитів, під час якого забезпечує оцінку таких
показників:
1) якості портфеля кредитів залежно від кількості днів прострочення боргу в розрізі:
- боржників або групи пов'язаних контрагентів;
- боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;
- боржників одного географічного регіону;
- кредитних продуктів;
 2) структури застави/забезпечення за кредитами;
3) повноти сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до
вимог МСФЗ та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

Банк забезпечує контроль за оцінкою майна, яке банк отримав/має намір отримати в
заставу, майна, яке банк набув/має намір набути у власність у рахунок погашення
заборгованості боржника/контрагента.
Контроль за оцінкою майна передбачає:
1) здійснення на регулярній основі контролю за відсутністю конфлікту інтересів між
керівниками банку та суб'єктом оціночної діяльності (далі - зовнішній оцінювач);
2) здійснення контролю за заміною (ротацією) оцінювача після двох послідовних
оцінок ним одного і того самого майна;
3) здійснення на регулярній основі верифікації вартості майна;
4) здійснення бек-тестування вартості майна (порівняння вартості кожного проданого
майна з вартістю його останньої оцінки після кожного такого продажу).

Банк здійснює не рідше одного разу на квартал стрес-тестування кредитного ризику

для різних короткострокових та довгострокових стрес-сценаріїв, що можуть реалізуватися
як для банку, так і для ринку в цілому, з метою виявлення факторів можливого підвищення
кредитного ризику та оцінки відповідності результатів здійснення стрес-тестування
встановленому банком рівню ризик-апетиту до кредитного ризику.
Банк за результатами здійснення стрес-тестування визначає прогнозовану величину
резервів під очікувані кредитні збитки, які необхідно буде сформувати відповідно до вимог
МСФЗ, а також прогнозований розмір кредитного ризику відповідно до вимог Положення
№ 351 у разі реалізації стрес-сценаріїв.
Стрес-сценарії базуються на:
1) припущеннях щодо шокової зміни основних макроекономічних показників;
2) припущеннях щодо зміни фінансових класів або кредитних рейтингів боржників
банку та відповідно ймовірності їх дефолту (PD) у разі зміни макроекономічних показників;
3) припущеннях щодо зміни ринкової (справедливої) вартості застави та відповідно
показника LGD у разі зміни макроекономічних показників;
4) специфічних припущеннях, пов'язаних з бізнес-моделлю банку, якщо банк
спеціалізується на кредитуванні певних видів економічної діяльності або боржників,
продукція яких експортується (падіння цін на певні види продукції, запровадження ембарго
або значних обмежень на експорт до певних країн, припинення або значне зменшення
обсягу імпорту з певних країн).
Банк використовує результати здійснення стрес-тестування для коригування своєї
стратегії/політики та процедур управління кредитним ризиком.

Головний ризик-менеджер подає раді банку та комітету з управління ризиками

управлінську звітність щодо кредитного ризику не рідше одного разу на квартал,
правлінню банку та кредитному комітету - не рідше одного разу на місяць.

Управління кредитним ризиком складається з етапів:

• Ідентифікація кредитного ризику
• Оцінка кредитного ризику
• Вибір методу управління кредитним ризиком
• Контроль за реалізацією обраних методів
Ідентифікація – визначення основних факторів та їх впливу на кредитні ризики
Фактор кредитного ризику – це причина виникнення можливих втрат вартості активів
банку, що визначає їх характер та сферу виникнення.
 Фактори поділяють на зовнішні (макроекономічні) та внутрішні (мікроекономічні)

За даними Світового банку внутрішні фактори є причиною 67% втрат за позичками, а

зовнішні - 33%.
Зовнішні (макроекономічні) фактори:
-пов’язані з позичальником, поручителем, страхувальником
-пов’язані з предметом застави
-пов’язані з зовнішнім середовищем:
• Загальний стан економіки
• Рівень зростання інфляції
• Темпи зростання ВВП
• Грошово-кредитна політика НБУ
• Розвиток банківської конкуренції
• Асиметрія інформації

Внутрішні (мікроекономічні) фактори:

-шахрайство
-помилки персоналу
-неефективна організація кредитного процесу
-нездатність приймати раціональні рішення
-кредитний потенціал
-ризики окремих видів позичок
-якість кредитного портфелю
-цінова політика банку
-рівень ризик-менеджменту

Найбільш поширені недоліки, що свідчать про проблеми управління кредитним

ризиком:
➢ Відсутність документа, що містить кредитну політику;
➢ Відсутність обмежень щодо концентрації ризиків у кредитному портфелі;
➢ Значна централізація або децентралізація кредитного керівництва;
➢ Поганий аналіз заяв позичальників;
➢ Завищена вартість застав;
➢ Недосить часті контакти з позичальниками;
➢ Відсутність контролю за використанням позичок;
➢ Поганий контроль за документальним оформленням позичок.

Оцінка індивідуального кредитного ризику складається з етапів:

⎯ оцінка якісних показників;
⎯ оцінка кількісних показників;
⎯ формування заключного аналітичного висновку та прогноз фінансових можливостей
позичальника;
⎯ оцінка та аналіз ризиків пов'язаних із забезпеченням

Основний метод – оцінка кредитоспроможності позичальника.

Джерела інформації – фінансова звітність, відомості надані позичальником, кредитна
історія, техніко-економічне обґрунтування угоди, виїзд на місце ведення бізнесу.
 Оцінка кредитного ризику банку відбувається на підставі аналізу портфельного
кредитного ризику.
Портфельний кредитний ризик – це середньозважена величина ризиків відносно
всіх кредитних угод цього портфелю.
Ступінь портфельного кредитного ризику залежить від специфіки позичальників, їх
розмірів, напрямів використання позичкових коштів.
Ступінь портфельного кредитного ризику визначається наступними факторами:
• Ступінь концентрації кредитної діяльності банку в окремій сфері (галузі), чуттєвої
до змін в економіці;
• Питома вага заборгованості позичальників, які відчувають певні ускладнення;
• Концентрація кредитної діяльності в недосить вивчених, нових, нетрадиційних
сферах;
• Внесення частих змін у кредитну політику;
• Питома вага нових клієнтів тощо.

Метою діяльності банку є отримання максимального прибутку при мінімально

можливому ризику. При цьому банк може опинитися в одній із зон.
Зона допустимого ризику (безпечного функціонування) – банк забезпечує себе
мінімально необхідним доходом та приймає на себе допустимий ризик (банк може втратити
тільки частку власного прибутку).
Зона неприпустимого ризику (невиправданого, критичного ризику) – банк приймає
неприпустимий ризик, унаслідок чого ймовірність отримання запланованих доходів значно
знижується (банк втрачає всі доходи, що призводить до можливого порушення виконання
зобов’язань перед вкладниками).
Зона недостатньої доходності (катастрофічного ризику) – у результаті реалізації
ризику банк не отримує як суму запланованих доходів, так і може втратити можливості
отримання основного зобов’язання, що може привести до порушення фінансової стійкості
банку, і як наслідок банкрутству.

Методи управління кредитним ризиком

Основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

• попередження ризику - ліквідація передумов виникнення кредитного ризику
в майбутньому;
• підтримання ризику на визначеному рівні – дотримання банком вимог
щодо рівня кредитного ризику, які встановлюються центральним банком,
визначення банком самостійно відповідно до власної ризикової стратегії;
• мінімізація ризику при деяких завданих умовах, що охоплює комплекс
заходів прямої дії.
 Методи управління кредитним ризиком

Зовнішні Внутрішні

Розподіл ризиків(зовнішнє Лімітування

лімітування)
Встановлення адекватної
Забезпечення позикової процентної ставки
заборгованості
Диверсифікація/концентрація
Зовнішнє
страхування(хеджування) Створення резервів під
можливі збитки від кредитних
Використання деривативів та
операцій (внутрішнє
сек’юритизація активів
страхування)
Структурування
Передача (продаж) боргів (реструктуризація)
третім особам (колекторам,
Моніторинг
факторинговим компаніям)

Отримання додаткової
інформації
Рис.1 Методи управління кредитним ризиком

Обираючи спосіб зниження ризику, необхідно керуватися такими правилами:

• недоцільно ризикувати більшим заради меншого;
• недоцільно ризикувати більше ніж дозволяють власні кошти банку;
• необхідно заздалегідь оцінювати наслідки ризиків.
Безризикова Зона мінімального
ризику
Р=0
Р = 0 – 0,25
Зони кредитного ризику

Зона підвищеного
Зона допустимого ризику
ризику
Р = 0,25 – 0,5

Зона катастрофічного Зона критичного

ризику ризику
Р = 0,75-1,0 Р = 0,5 – 0,75

Рис.2 Зони кредитного ризику

 Розподіл ризику (зовнішнє лімітування) залежить від нормативів, що
встановлюються НБУ (Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні,
Постанова №368).
Нормативи кредитного ризику:
• (Н7) Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного
контрагента (не більше 25 %) - визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до
контрагента або групи пов'язаних контрагентів та всіх фінансових зобов'язань, наданих
банком щодо контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу
банку.
• (Н8) Норматив великих кредитних ризиків (не більше 8-кратного розміру
регулятивного капіталу) - кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або
групу пов'язаних контрагентів, усіх пов'язаних з банком осіб уважається великим, якщо
сума всіх вимог банку до контрагента або групи пов'язаних контрагентів, усіх пов'язаних з
банком осіб та всіх фінансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або
групи пов'язаних контрагентів, усіх пов'язаних з банком осіб, становить 10 відсотків і
більше регулятивного капіталу банку.
Н8 визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків щодо
контрагентів, груп пов'язаних контрагентів, усіх пов'язаних з банком осіб до
регулятивного капіталу банку.
• (Н9) Норматив максимального розміру кредитного ризику за операціями з
пов’язаними з банком особами (не більше 25 %) - установлюється для обмеження ризику
операцій з пов'язаними з банком особами, зменшення негативного впливу операцій з
пов'язаними з банком особами на діяльність банку.
Норматив Н9 визначається як співвідношення сукупної суми всіх вимог банку до
пов’язаних з банком осіб та суми всіх фінансових зобов’язань, наданих банком щодо
пов’язаних із банком осіб, до загального розміру капіталу 1-го та 2-го рівнів, зменшеного
на балансову вартість активів, зазначених в Інструкції про порядок регулювання
діяльності банків в Україні.

Лімітування
Як правило кредитні ліміти діляться на такі групи: за регіонами та країнами, галузеві,
кредитування одного позичальника.
Галузеві ліміти встановлюються у вигляді: відсотка від акціонерного капіталу,
абсолютної суми заборгованості, відсотка від загальної позикової заборгованості;
Показники лімітів кредитування одного позичальника залежать від регулятивних
вимог та кредитоспроможності позичальника;
Банк відкриває кредитні лінії за певними видами діяльності позичальника, або
встановлювати єдиний, комбінований ліміт за всіма видами діяльності;
Може встановлюватись основний ліміт кредитування позичальника та рівень його
перевищення, що допускається в окремих випадках.

Диверсифікація
Кредитор може обирати між двома позиками А и В. Очікуваний потік коштів за
позиками залежить від стану економіки.
Таблиця 1

Приклад диверсифікації позичок

 Стан економіки
Позика (галузь)
1 2
А 60% 4 2
В 40% 0 3

Якщо настання кожного зі станів (1 або 2) однакове, та якщо портфель позик на 60%
складається з позик типу А та на 40% типу В, то очікуване надходження коштів складе 2,40,
при будь-якому стані економіки:
У стані 1 надходження - 0,60х4+0,40х0=2,40, а в стані 2 0,60х2+0,40х3=2,40. Для
недиверсифікованого портфеля результати: 3 для позики А и 1,5 для позики В.
Коли ці позики входять у портфель, сформований на 60% з одних позик та на 40% з
інших, вони завжди забезпечують однаковий дохід, а це свідчить про відсутність
портфельного ризику.
«Магічним» компонентом цього портфеля є від’ємна кореляція між результатами за
позиками А и В: в стані 1 дохід за позикою А великий, а за позикою В – малий і навпаки.
Відємні кореляції в портфелі бажані, оскільки вони пом’якшують вплив економічних змін.

Процентна ставка з урахуванням кредитного ризику розраховується як

1+ r
r* = − 1 , де
1− d
r* – процентна ставка за позикою з урахуванням кредитного ризику;
r – процентна ставка за позикою;
d – ймовірність неповернення позики;
1- d – ймовірність повернення позики.

Судження банку - задокументоване обґрунтоване рішення управлінського

персоналу/колегіального органу банку щодо оцінки кредитного ризику за активною
банківською операцією (протокол Кредитного Комітету), яке ґрунтується на:
- відповідності фактичних дій щодо визначення кожного з компонентів оцінки
кредитного ризику вимогам Положення 351 та внутрішньобанківських положень;
- комплексному та об'єктивному аналізі всієї інформації, що впливає на визначення
розміру компонентів і факторів (подій, ознак) оцінки кредитного ризику;
- власному досвіді банку, що ґрунтується на надійних, безперервних, повних та
цілісних статистичних даних, період накопичення яких становить щонайменше три або, у
визначених випадках, п'ять останніх років поспіль (для новостворених банків - період від
початку діяльності), що передують даті розрахунку кредитного ризику (за наявності).
Статистичні дані мають складати раціональний набір первинних даних, які забезпечують
високу репрезентативність, точність прогнозування і не призводять до викривлення
підсумкових даних; забезпеченні повної, своєчасної та об'єктивної оцінки кредитного
ризику.

Кредитна історія боржника (узагальнена інформація про кредитну операцію)

формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що
зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є
підставою для внесення таких змін (зміни умов здійснення кредитної операції, установчих
та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).
 Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про Кредитний реєстр
Національного банку України» від 04.05.2018 № 50:
Кредитний реєстр - інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення,
зберігання, зміну, використання та поширення (надання) інформації про кредитні операції
банків та про стан виконання зобов'язань за такими операціями, аналіз і класифікацію
кредитів.
Банк надає до Кредитного реєстру інформацію про кредитні операції боржника, якщо
сума заборгованості (за основною сумою та відсотками) за такими кредитними операціями
дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальних заробітних плат (або еквівалент цієї суми
в іноземній валюті за офіційним курсом Національного банку, установленим на перший
робочий день місяця, наступного за звітним).
Національний банк надає банкам доступ до Кредитного реєстру в режимі реального
часу на безоплатній основі.
Національний банк надає банку інформацію з Кредитного реєстру у формі звіту про
кредитні операції боржника без права передавання її третім особам.
Банк має право звернутися до НБУ із запитом за отриманням інформації, яка міститься
в Кредитному реєстрі:
1) щодо боржника банку (та/або пов'язаних із ним осіб, якщо інформація про таких
осіб є в Кредитному реєстрі);
2) у разі звернення особи, яка має намір укласти кредитний правочин (за наявності в
банку документального підтвердження такого звернення).
Кількість запитів на отримання звітів не обмежується.
Станом на середину 2020 р. у Кредитному реєстрі Національного банку наявна
інформація про понад 75 000 боржників – фізичних (48 000) та юридичних (27 000) осіб.
Бюро кредитних історій, або скорочено БКІ – це установа, яка займається збиранням,
опрацюванням та зберіганням інформації про кредитну поведінку позичальників, що в
результаті формує їх кредитну історію.

Українське бюро кредитних історій на сьогодні являється найбільшою базою даних

про позичальників та про їх кредитну поведінку. Воно було засноване в 2005 році,
спільними зусиллями найбільшого в Україні банку – Приватбанку, а також іноземної
компанії “БікОптіма Лімітед”. Сьогодні УБКІ співпрацює з усіма українськими банками,
більшістю мікрофінансових організацій та з іншими кредитними установами, зберігаючи та
обробляючи інформацію про понад 23 млн. позичальників.
Отримати інформацію про стан свого кредитного досьє тут максимально просто та
зручно. За бажанням можливо замовити звіт в паперовому форматі з доставкою на поштову
адресу або перевiрити не виходячи з дому в режимі онлайн. Крім того, отримати таку
інформацію кожен громадянин України може безкоштовно один раз на рік.

Міжнародне бюро кредитних історій – третє по величині приватне бюро кредитних

історій. Воно було створено в 2006 році, та входить до складу групи Creditinfo. МБКІ
співпрацює з понад 100 великими банківськими і небанківськими кредитними
організаціями.
Серед основних послуг є надання звіту про стан кредитної історії кредиторам та
безпосередньо позичальникам. Отримати звіт власної кредитної історії можливо
наступними способами:
Замовити доставку поштою
Особисто відвідати офіс МБКІ
 Отримати звіт в дистанційному режимі

3. Методи та системи оцінки кредитоспроможності

позичальника. Розрахунок інтегрального показника
фінансового стану юридичної особи.
Як зазначалося раніше:
експозиція під ризиком (EAD) - компонент розрахунку розміру кредитного ризику,
що відповідає боргу за активом, який перебуває під ризиком дефолту
боржника/контрагента;
імовірність дефолту (PD) - компонент (коефіцієнт) розрахунку розміру кредитного
ризику, що відображає ймовірність припинення виконання боржником/контрагентом своїх
зобов'язань;
втрати в разі дефолту (LGD) - компонент (коефіцієнт) розрахунку розміру
кредитного ризику, що відображає рівень втрат (збитків) унаслідок дефолту
боржника/контрагента;
Банк визначає розмір експозиції під ризиком (EAD), виходячи з суми боргу за
активом, визначеної відповідно до вимог підпункту 4 пункту 5 розділу I Положення №351.
(борг за активом - балансова вартість активу, визначена згідно з нормативно-правовими
актами Національного банку України (далі - Національний банк) з бухгалтерського обліку,
збільшена на суму сформованого за ним резерву, а також збільшена/зменшена на суму
дисконту та/або уцінки/премії.)
Банк визначає EAD за наданим фінансовим зобов'язанням як суму боргу, визначену
згідно з підпунктом 4 пункту 5 розділу I Положення №351, зменшену на суму отриманої
банком винагороди і зважену після цього на коефіцієнт кредитної конверсії (CCF) згідно з
додатком 5 до Положення №351.

Банк здійснює розрахунок розміру кредитного ризику за активами на

індивідуальній основі за такою формулою:

яка ґрунтується на такій формулі:

CRінд = PDінд х LGDінд х EADінд,
де CRінд - розмір кредитного ризику за активом на індивідуальній основі;
PDінд - коефіцієнт імовірності дефолту боржника за активом;
LGDінд = 1 - RRінд,
де RRінд - коефіцієнт, що відображає рівень повернення боргу за активом за рахунок
реалізації забезпечення та інших надходжень,

EADінд - експозиція під ризиком за активом на дату оцінки;

CVi - вартість i-го виду забезпечення, що береться до розрахунку кредитного ризику
(у разі наявності кількох видів забезпечення за одним активом). Якщо забезпечення немає
або не відповідає переліку, критеріям та принципам прийнятності, то до розрахунку
береться значення CV, що дорівнює "0". Банк під час визначення кредитного ризику за
кредитними операціями використовує вартість прийнятного забезпечення з урахуванням
коефіцієнтів ліквідності відповідно до додатка 6 до Положення №351.
 ki - коефіцієнт ліквідності i-го виду забезпечення, що визначається банком. Банк на
підставі сформованого судження щодо обсягу витрат на реалізацію забезпечення застосовує
нижче (менше) значення коефіцієнта ліквідності забезпечення;
RC - інші надходження, розраховані на основі статистичних даних банку за
непрацюючими активами, включаючи страхове відшкодування; сплату за фінансовою
порукою; надходження від реалізації майна боржника/майнового поручителя, крім майна,
уключеного до розрахунку значення CV; обсяг грошових надходжень боржника від
операційної діяльності.
Розмір RC, що включається до розрахунку розміру кредитного ризику, визначається
на підставі судження банку, але не може перевищувати п'яти відсотків від суми боргу, що
не покрита вартістю забезпечення (з урахуванням коригування на коефіцієнт ліквідності).

Банк здійснює розрахунок розміру кредитного ризику за активами на груповій

основі за такою формулою:

,
де CRгруп - розмір кредитного ризику за групою фінансових активів;
n - загальна кількість кредитів у групі фінансових активів;
m - порядковий номер кредиту в групі фінансових активів;
EAD - експозиція під ризиком на дату оцінки;
PDгруп - коефіцієнт імовірності дефолту боржників/контрагентів, включених до
групи фінансових активів, визначений банком;
LGDгруп - коефіцієнт, що відповідає рівню збитків за групою фінансових активів у
разі дефолту.

Банк здійснює розрахунок розміру кредитного ризику за спрощеним підходом за

активами боржника - юридичної особи, боржника - фізичної особи за такою формулою:

СRспрощ = PDспрощ х LGDспрощ х EAD

де СRспрощ - розмір кредитного ризику за активом за спрощеним підходом;

PDспрощ - коефіцієнт імовірності дефолту боржників/контрагентів, визначений
банком згідно з вимогами розділу XI1 Постанови №351;
LGDспрощ - коефіцієнт, що відповідає рівню збитків за активом у разі дефолту,
визначений згідно з вимогами розділу XI 1 Постанови №351;
-

EAD - експозиція під ризиком за активом на дату оцінки.

Банк визначає своєчасність сплати боржником/контрагентом боргу виходячи з

кількості календарних днів прострочення погашення боргу, що є на дату оцінки активу та
розміру простроченої заборгованості за активом.

Банк під час визначення кредитного ризику використовує кредитні рейтинги за

міжнародною шкалою таким чином. За наявності одночасно:
1) рейтингу боржника та рейтингу цінних паперів - ураховує нижчий (гірший) рівень
рейтингу;
2) рейтингу країни місцезнаходження боржника та рейтингу боржника - ураховує
нижчий (гірший) рівень рейтингу;
3) двох різних рейтингів боржника - ураховує рейтинг того рейтингового агентства
(компанії), рівень якого є нижчим (гіршим);
4) трьох різних рейтингів боржника - ураховує рейтинг того рейтингового агентства
(компанії), рівень якого є нижчим (гіршим) із двох найвищих.
 Якість кредиту (кредитного портфелю) - сукупність взаємопов’язаних та
взаємозалежних властивостей об’єкта, що визначають його здатність відповідати
встановленим вимогам.
Критерії якості: доходність, ліквідність, кредитний ризик.
Кредитоспроможність – це наявність у позичальника банку передумов для
отримання позички та його здатність повернути позичку і відсотки за нею у повному обсязі
відповідно до умов кредитного договору.
Платоспроможність - здатність боржника/контрагента банку здійснювати
розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань відповідно до умов договорів.

Група фінансових показників Інноваційний

Рейтинг
(коефіцієнти фінансової потенціал (для
підприємства/репутація
стійкості, ліквідності, суб’єктів
фізичної особи, виходячи з
рентабельності та ін. – для підприємницької
якісних показників (кредитна
суб’єктів підприємницької діяльності)
історія, досвід, ділова репутація
діяльності) та ін.)

Кредитоспроможність

Ступінь ризику Альтернативні

Соціальний
Якість застави середовища шляхи покриття
ефект/характеристики
діяльності/проживання боргів

Рис.3 Фактори, що впливають на кредитоспроможність позичальника

Аналіз кредитоспроможності складається з:

• Якісного аналізу:
- визначення мети отримання позички;
- вивчення репутації та кредитної історії позичальника;
- визначення джерел погашення заборгованості;
- оцінка ризиків позичальника, які банк приймає на себе на строк кредитування.

• Кількісного аналізу:
- розрахунок та оцінка основних показників, які складаються з коефіцієнтів
фінансової стійкості, ліквідності, рентабельності та ін.,
- аналіз руху грошових потоків позичальника

Додаткові напрями аналізу:

• оцінка якості та достатності застави, ризиків можливого знецінення вартості
предмета застави (якщо йдеться про використання матеріальних форм забезпечення);
оцінка кредитоспроможності поручителя або гаранта (при використанні нематеріальних
форм забезпечення);
• визначення альтернативних можливостей погашення заборгованості за позичкою;
• оцінка ризиків зовнішнього середовища, що впливають на діяльність позичальника
та осіб пов’язаних з ним (покупців, постачальників позичальника; поручителів та гарантів);
 • соціальний ефект та вплив на навколишнє середовище (останнім часом банки
встановлюють обмеження на кредитування проектів шкідливих для суспільства та
навколишнього середовища).

Аналіз сукупності кількісних і якісних показників діяльності позичальника дозволяє

перейти до інтегрального значення кредитного рейтингу.
Рейтинг позичальника ґрунтується на його кредитоспроможності.
Рейтинг позички враховує додаткові особливості конкретної кредитної операції, такі
як достатність і ліквідність застави, строк позички, наявність гарантій і поручительств.
Широке розповсюдження в світовій практиці отримало поняття рейтингу
зобов'язань (цінні папери) аналогічне по значенню поняттю рейтингу позички. Так,
провідні рейтингові агентства регулярно публікують не тільки кредитні рейтинги
організацій, але і рейтинги їх зобов'язань з урахуванням індивідуальних умов цих
зобов'язань.

Кредитний рейтинг за міжнародною шкалою - довгостроковий кредитний рейтинг

боржника/країни місцезнаходження боржника/цінних паперів, визначений одним із таких
рейтингових агентств, як "Standard & Poor's", "Fitch Ratings" та "Moody's Investors Service"

Системи оцінки кредитоспроможності позичальників:

• Бальні;
• Експертні;
• Змішані.
Бальні (або скорингові) системи оцінки створюються на основі емпіричного підходу
з використанням, як правило, регресійного математичного аналізу або факторного аналізу.
Ці системи використовують історичні дані про банківські позички і дозволяють визначити
критеріальний рівень оцінки позичальника. Бальні системи оцінки повинні бути
статистично ретельно перевірені і вимагають постійного оновлення інформації. Перевагою
цих систем є об'єктивність їх оцінки. Недоліком, і в деяких випадках обмеженням - висока
вартість.

На відміну від бальних систем, експертні оцінки припускають отримання висновку

про кредитоспроможність позичальника на основі точки зору експерта. Недоліком цього
підходу є можливий суб'єктивізм оцінки.

Змішані системи оцінки формуються шляхом поєднання методичних підходів цих

двох систем.

Методика проведення аналізу кредитоспроможності позичальників залежить від

наступних ознак:
• до якої групи відноситься позичальник (юридична або фізична особа) та який вид
позички йому необхідний;
• до якої галузі відноситься позичальник у разі кредитування суб’єктів
підприємництва;
• до якої категорії відноситься позичальник: новий або поточний клієнт (клієнт, який
вже користується наданою банком позичкою);
• періодичності надання позичок (якщо остання позичка надавалась нещодавно, аналіз
може бути проведено за спрощеною методикою).
 Оцінка кредитоспроможності юридичних осіб здійснюється на основі аналізу
фінансової звітності
Аналіз фінансової звітності
позичальників

Внутрішній Зовнішній
(аналіз коефіцієнтів) включає порівняння
включає порівняння різних даного позичальника з
частин фінансової звітності іншими позичальниками,
протягом певного періоду які входять до складу
часу в динаміці однієї галузі, сегменту
ринку тощо

Рис.4 Види аналізу фінансової звітності позичальників

Банк самостійно визначає перелік показників (коефіцієнтів), що можуть бути

використані для оцінки кредитоспроможності позичальників.

Основні коефіцієнти, що обов’язково входять у методики оцінки

кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб вітчизняних банків, наведено в
Постанові Правління НБУ № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками
України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями».
Показники платоспроможності (відображують здатність підприємства покривати
поточні зобов’язання оборотними активами та розраховуватися за своїми поточними
зобов’язаннями монетарними оборотними активами);
показники фінансової стійкості (дозволяють оцінити ступінь залежності підприємства
від позичкових джерел фінансування та рівень фінансування необоротних (довгострокових)
активів за рахунок власного капіталу підприємства);
коефіцієнт оборотності оборотних активів (оцінює ефективність використання
оборотних активів підприємства);
коефіцієнт оборотності позичкового капіталу за фінансовими результатами від
звичайної діяльності (відображує здатність підприємства розраховуватися з боргами за
рахунок внутрішніх фінансових джерел);
показники рентабельності (власного капіталу; продажу за фінансовими результатами
від операційної діяльності; від звичайної діяльності; активів за чистим прибутком);

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, які характеризуються такими

показниками:
ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в
економіці та галузі промисловості;
наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
ефективність управління позичальника;
професіоналізм керівництва та його ділова репутація;
інша інформація.

Банк з метою визначення значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника -

юридичної особи, крім банку та бюджетної установи, здійснює оцінку фінансового стану.
 Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи шляхом
розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника.
Банк розраховує інтегральний показник із застосуванням логістичної моделі за такою
формулою:

де Z - інтегральний показник;
xі - показники, що визначаються на підставі фінансових коефіцієнтів, розрахованих за
даними фінансової звітності боржника - юридичної особи, з урахуванням установлених
Національним банком діапазонів для кожного фінансового показника;
βi - коефіцієнти логістичної моделі, що визначаються з урахуванням вагомості
показників;
β0 - вільний член логістичної моделі, значення якого актуалізується Національним
банком.
Величини xi, β0, βi щороку актуалізуються Національним банком на підставі даних
фінансової звітності боржників - юридичних осіб. Банк для актуалізації логістичної моделі
подає до Національного банку дані про класифікацію боржників - юридичних осіб, а також
дані їх фінансової звітності, за формою та в строки, установлені Національним банком.
Банк розраховує інтегральний показник з урахуванням пояснень щодо визначення
моделі розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи, наведених у
додатку 7 до Положення №351, виходячи з належності підприємства відповідно до
законодавства України до великого, середнього або малого та виду його економічної
діяльності.
Банк визначає значення коефіцієнта ймовірності дефолту:
1) боржника - юридичної особи - згідно з таблицею 1 додатка 9 до Положення №351,
виходячи зі скоригованого класу та виду економічної діяльності боржника (крім випадків,
визначених у підпунктах 2, 3 пункту 66 розділу IV Положення №351);
2) боржника - юридичної особи, що належить до групи юридичних осіб під спільним
контролем/групи пов'язаних контрагентів, клас якої визначено на підставі інтегрального
показника згідно з вимогами пункту 61 розділу IV Положення №351, скоригований клас
якого є результатом належності такого боржника до групи юридичних осіб під спільним
контролем/групи пов'язаних контрагентів, - згідно з таблицею 1 додатка 9 до Положення
№351, виходячи зі скоригованого класу боржника та виду економічної діяльності групи;
3) боржника - юридичної особи, що належить до групи юридичних осіб під спільним
контролем, клас якої визначено на підставі кредитного рейтингу за міжнародною шкалою
згідно з вимогами пункту 61 розділу IV Положення №351, скоригований клас якого є
результатом належності боржника до такої групи, - згідно з таблицею 12 додатка 9 до
Положення №351, виходячи зі скоригованого класу боржника та виду економічної
діяльності групи [фінансова, страхова, інша (крім фінансової та страхової)].
Банк під час визначення значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника -
юридичної особи в межах установленого діапазону відповідно до вимог пунктів 29 - 31
розділу II Положення №351 та згідно з методикою банку щодо визначення значення PD
також ураховує: динаміку фактичних значень інтегрального показника, якість менеджменту
боржника - юридичної особи, наявність та активність ринків збуту продукції, наявність та
стан виконання бізнес-плану, інші події та обставини, що можуть впливати на припинення
виконання боржником своїх зобов'язань.
Порядок урахування впливу такої інформації в межах передбаченого цим
Положенням для боржника - юридичної особи діапазону банк визначає у
внутрішньобанківському положенні.
 Активи, клас боржників/контрагентів за якими визначений банком як 10, 2 та 5, є
непрацюючими активами.
Банк визначає клас 1 боржника та значення коефіцієнта PD, що дорівнює "0" за:
1) коштами в Національному банку;
2) операціями з Публічним акціонерним товариством "Розрахунковий центр з
обслуговування договорів на фінансових ринках" із провадження ним клірингової
діяльності;
3) коштами в центральних банках країн, що мають інвестиційний рівень кредитного
рейтингу за міжнародною шкалою;
4) операціями з Національним банком за договорами, які обліковуються за
справедливою вартістю через прибутки/збитки, розрахунки за якими здійснюються на
нетто-основі (без поставки базового активу).

Модель діагностування ймовірності банкрутства підприємства. Модель

Альтмана 1968

де Z — рівень ризику банкрутства;

Х1 — відношення власного оборотного капіталу до сукупних активів
Х2 — відношення чистого прибутку до сукупних активів
Х3 — відношення фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування
до сукупних активів
Х4 — відношення між власним і залученим капіталом
X5 — відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції до сукупних
активів

Модель Альтмана 1983

де Х4 — відношення балансової вартості акцій до позичкового капіталу.

Таблиця 2
Результати діагностування ймовірності банкрутства підприємства відповідно
до моделі Альтмана
Значення Z-рахунку Ймовірність банкрутства

1,80 і менше Дуже висока

Від 1,81 до 2,70 Висока
Від 2,71 до2,90 Існує ймовірність
2,91 і вище Дуже низька

Обмеження на результати коефіцієнтного аналізу:

• коректність бухгалтерського балансового звіту залежить, по-
перше, від обраного бухгалтером методу оцінки запасів, дебіторської заборгованості (тут
має місце можливість розбіжностей цілей бухгалтерської та управлінської звітностей);
• прибутки або збитки, визначені у звiтi про фінансові результати,
носять віртуальний характер i в більшості випадків не відображають реальні грошові кошти
підприємства;
 • результати коефіцієнтного аналізу через окреслені причини
можуть бути неспiвставними в динаміці;
• коефіцієнти, розраховані за даними звіту про фінансові
результати в довгостроковому періоді, не враховують можливих коливань протягом цього
періоду.
• коефіцієнти відображують інформацію минулого, в той час як
позичка надається в майбутньому.

Аналіз грошових потоків

Грошовий потік – це вимірник здатності позичальника покривати свої витрати і

погашати заборгованість поточними грошовими коштами.
При оцінці грошового потоку зіставляються притоки і відтоки грошових коштів
позичальника за період, відповідний періоду кредитування. На основі отриманих даних
може бути змодельований грошовий потік на планований період.

Цей аналіз проводять з використанням звіту про рух грошових коштів позичальника.
Складання звіту дозволяє відповісти на такі питання:
• чи забезпечує позичальник себе грошовими коштами для подальшого зростання
фінансових активів;
• чи є зростання коштів позичальника таким стрімким, що йому потрібне
фінансування із зовнішніх джерел;
• чи володіє позичальник надмірними коштами для використовування їх на погашення
боргу або подальшого інвестування.

Основні принципи аналізу грошового потоку:

• при аналізі грошового потоку враховуються тільки грошові кошти – готівка або
безготівкові кошти, що фактично надходять на поточні рахунки;
• у звіті не знаходять відображення негрошові форми розрахунків (бартер,
взаємозалік, вексель і т.д.);
• підсумкова величина грошового потоку повинна дорівнювати різниці залишків
грошових коштів на кінець і початок звітного періоду;
• грошові потоки повинні бути поділені на операційний, інвестиційний і фінансовий.

Непрямий метод розрахунку грошового потоку

Грошовий потік по цьому методі розраховується на основі або бухгалтерського
балансу, або звіту про прибутки і збитки.
При використанні бухгалтерського балансу в звітну форму вводиться додаткова
колонка – зміни в даній статті за звітний період, а самі статті групуються залежно від
приналежності грошового потоку до операційної, інвестиційної або фінансової діяльності.

Негативні і позитивні сторони даного методу:

• даний метод є найпростішим і якнайменш трудомістким;
• даний метод неточний, оскільки заснований на валових, а не на чистих грошових
потоках (різниця в арифметичних підсумках), що менш інформативно;
• не дивлячись на те, що підсумкова величина співпадає з величиною зміни грошових
коштів, значення грошових потоків по різних видах діяльності можуть бути
 спотворені, оскільки нерозподілений прибуток у бухгалтерському балансі,
наприклад, це сума прибутків від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.
• Використання звіту про фінансові результати також пов'язано з рядом проблем: звіт
побудовано на основі методу нарахування; у звіті відображаються не тільки грошові
кошти, але і негрошові доходи і витрати (наприклад, амортизація, величина якої
додається до чистого прибутку при переході від одного звіту до іншого).

Прямий метод розрахунку грошового потоку:

Основна перевага прямого методу полягає в тому, що він показує валові надходження
і виплати грошових коштів. Суми валових надходжень і виплат особливо важливі при
оцінці кредитоспроможності позичальника, оскільки показують обороти по притоках і
відтоках грошових коштів.
При аналізі грошових потоків можливо не лише деталізувати статті, але і розбивати
статті на безпосередньо організації – одержувачі/платники грошових коштів. Це дозволяє
розрахувати ризик неплатежу на одного дебітора, максимальні ризики неплатежу, а також
проводити постійний моніторинг контрактів.

Аналітичні висновки до аналізу ГП:

Якщо клієнт має стійке перевищення притоку над відтоком грошових коштів, то це
свідчить про його фінансову стійкість і кредитоспроможність.
Коливання величини загального грошового потоку, короткочасне перевищення
відтоку над притоком коштів свідчить про більш низький клас кредитоспроможності
клієнта.
Систематичне перевищення відтоку над притоком коштів характеризує клієнта як
некредитоспроможного.

Порядок визначення значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника - фізичної

особи
Банк із метою визначення значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника -
фізичної особи, у тому числі тієї, яка є суб'єктом господарювання, здійснює оцінку його
фінансового стану на підставі таких кількісних та якісних показників.
Кількісні показники:
1) сукупний чистий дохід: регулярні доходи, отримувані на території України та з
джерел за межами України у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, що
сплачуються відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору, доходів від
надання в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий
склад транспорту, приписаний до розташованих в Україні портів, з відрахуванням податків
та обов'язкових платежів; пенсії; соціальна допомога; проценти, дивіденди, роялті та будь-
які інші пасивні (інвестиційні) доходи з відрахуванням податків; дохід від діяльності
фізичної особи як суб'єкта господарювання або від здійснення незалежної професійної
діяльності з відрахуванням податків і щомісячних сукупних витрат, пов'язаних із веденням
господарської діяльності;
2) сукупний обсяг боргового навантаження: сукупний обсяг платежів боржника, що
підлягають сплаті відповідно до умов договорів про надання кредитів, укладених
боржником із банком, іншими банками та небанківськими фінансовими установами;
3) накопичення на рахунках у банку (інформація надається боржником - фізичною
особою за бажанням);
4) коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної
особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом (співвідношення
обсягу боргу за кредитом до вартості об'єкта кредитування; співвідношення щомісячних
витрат боржника на обслуговування боргу до обсягу його щомісячних доходів тощо).
Оптимальні значення цих коефіцієнтів банк установлює самостійно з урахуванням видів
кредитів і залежно від форми їх надання, цільового призначення, строку користування,
наявності забезпечення, способу сплати тощо.
Банк має право під час розрахунку розміру кредитного ризику за кредитом, наданим
боржнику - фізичній особі, заставою за яким є предмет іпотеки, включити до сукупного
чистого доходу боржника - фізичної особи сукупний чистий дохід члена родини боржника
- фізичної особи за одночасного дотримання таких умов:
1) член родини боржника - фізичної особи відповідно до договору поруки є
поручителем за іпотечним кредитом, наданим боржнику - фізичній особі;
2) договором поруки передбачено зобов'язання члена родини боржника - фізичної
особи забезпечити виконання зобов'язання за іпотечним кредитом у повному обсязі,
уключаючи сплату основного боргу, процентів та інших платежів, передбачених
договором;
3) договір поруки передбачає право банку вимагати від поручителя виконання
договірного зобов'язання в разі прострочення боржником виконання будь-якого з платежів
з погашення боргу за іпотечним кредитом;
4) факт отримання членом родини боржника - фізичної особи доходів протягом дії
договору поруки підтверджується достовірними документами, визначеними в пункті 70
розділу V Положення №351;
5) банк отримав інформацію щодо зобов'язань члена родини боржника - фізичної
особи за кредитними договорами/договорами поруки, укладеними з банком, іншими
банками та небанківськими фінансовими установами;
6) банк визначає кількісні показники боржника - фізичної особи, визначені в пункті
69 розділу V Положення №351, з урахуванням інформації (даних) щодо члена родини
боржника - фізичної особи, уключаючи отриману банком відповідно до підпункту 5 пункту
691 розділу V Положення №351;
-

7) банк забезпечує актуалізацію даних/показників, зазначених у підпунктах 4-6 пункту

691 розділу V Положення №351, не рідше ніж один раз на рік;
-

8) кредитна історія члена родини боржника - фізичної особи засвідчує, що на дату

оцінки кредитного ризику немає інформації про 5 клас члена родини боржника - фізичної
особи;
9) прострочення погашення боргу за наданим банком іпотечним кредитом на дату
оцінки кредитного ризику не перевищує 60 календарних днів.
Банк для розрахунку кількісних показників ураховує доходи, факт отримання яких
протягом дії договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою
особою [довідка з місця роботи, довідка/декларація про доходи/податкова декларація,
виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів] або банком-кредитором, який є
роботодавцем боржника - фізичної особи або здійснює обслуговування його рахунку.
Якісні показники:
1) загальний матеріальний стан клієнта (тобто наявність у власності майна, крім
майна, переданого в заставу);
2) соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація,
сімейний стан тощо);
3) вік клієнта;
4) кредитна історія боржника.
Банк оцінює якісні показники на підставі достовірних документів, у тому числі
відповідних копій документів, засвідчених у встановленому законодавством порядку.
Оцінка фінансового стану боржника - фізичної особи, яка є суб'єктом
господарювання, має здійснюватися банком також з урахуванням аналізу податкової
декларації, що подається ним як суб'єктом господарювання за встановленими
законодавством України формами. Аналіз податкової декларації боржника - фізичної особи,
який є суб'єктом господарювання, має враховувати динаміку показників його діяльності
щонайменше за останні 12 місяців поспіль, що передують даті оцінки кредитного ризику за
кредитом.
Питома вага кількісних показників у загальній оцінці фінансового стану
боржника - фізичної особи має становити не менше ніж 70 відсотків.
Оптимальні значення кількісних показників, характеристики якісних показників,
порядок їх урахування під час оцінки фінансового стану боржника - фізичної особи, а також
спосіб (принцип) їх вбудовування до власної системи класифікації кредитних операцій
визначаються банком у внутрішньобанківському положенні.
Банк визначає періодичність здійснення оцінки поточного фінансового стану
боржника - фізичної особи самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу, але не
рідше ніж один раз на рік.
Банк визначає клас боржника - фізичної особи на підставі результатів оцінки його
фінансового стану відповідно до наведених характеристик, у тому числі з урахуванням
фактора своєчасності сплати боргу.
1) клас 1 - фінансовий стан високий: сукупний обсяг боргового навантаження
боржника - фізичної особи не перевищує 50 відсотків обсягу його сукупного чистого доходу
за відповідний період; кількість календарних днів прострочення погашення боргу не
перевищує сім днів; наявні підстави вважати, що і надалі виконання зобов'язань боржником
здійснюватиметься на високому рівні; наявність у власності майна, крім майна, переданого
в заставу/забезпечення на підставі права довірчої власності, яке за рівнем ліквідності
відповідає критеріям прийнятності, визначеним у розділі X Положення №351; коефіцієнти,
що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові
можливості виконати зобов'язання за кредитом, перевищують їх оптимальні значення;
2) клас 2 - фінансовий стан добрий: сукупний обсяг боргового навантаження
боржника - фізичної особи не перевищує 60 відсотків обсягу його сукупного чистого доходу
за відповідний період; кількість календарних днів прострочення погашення боргу становить
від 8 до 30 днів; наявні підстави вважати, що надалі стан виконання зобов'язань боржником
не погіршиться; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника -
фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом, не нижчі,
ніж їх оптимальні значення;
3) клас 3 - фінансовий стан задовільний: сукупний обсяг боргового навантаження
боржника - фізичної особи не перевищує 70 відсотків обсягу його сукупного чистого доходу
за відповідний період; простежуються інші негативні тенденції (зміна місця роботи з
погіршенням умов, зростання обсягу зобов'язань боржника - фізичної особи, що свідчить
про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення боргу);
кількість календарних днів прострочення погашення боргу становить від 31 до 60 днів;
наявні підстави очікувати надалі погіршення стану виконання боржником зобов'язань;
коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і
його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом, не завжди відповідають
оптимальним значенням;
4) клас 4 - фінансовий стан незадовільний: сукупний обсяг боргового навантаження
боржника - фізичної особи не перевищує 80 відсотків обсягу його сукупного чистого доходу
за відповідний період; наявні негативні зміни щодо загального матеріального стану клієнта
та/або його соціальної стабільності; зростання обсягу зобов'язань боржника - фізичної
особи свідчить про високу ймовірність несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення
боргу; кількість календарних днів прострочення погашення боргу становить від 61 до 90
днів; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної
особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом, є несуттєво
нижчими, ніж їх оптимальні значення;
5) клас 5 - фінансовий стан критичний: сукупний обсяг боргового навантаження
боржника - фізичної особи перевищує 80 відсотків обсягу його сукупного чистого доходу
за відповідний період; кількість календарних днів прострочення погашення боргу становить
більше 90 днів; коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність боржника -
фізичної особи і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитом, нижчі, ніж
їх оптимальні значення.
Банк у разі наявності в боржника - фізичної особи характеристик, які відповідають
різним класам, відносить такого боржника до нижчого класу.
Банк визначає значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника - фізичної особи
виходячи зі скоригованого класу боржника згідно з таблицею 2 додатка 9 до Положення
№351.
Банк під час визначення значення коефіцієнта ймовірності дефолту боржника -
фізичної особи в межах установленого діапазону відповідно до вимог пунктів 29 - 31
розділу II Положення №351 та згідно з методикою банку щодо визначення значення PD
ураховує також інші події та обставини, що можуть спричинити припинення виконання
боржником своїх зобов'язань.
Банк у внутрішньобанківському положенні визначає такі події та обставини, а також
порядок урахування їх впливу в межах установленого цим Положенням діапазону значень
PD для боржника - фізичної особи.

Ознаки, що свідчать про високий кредитний ризик боржника/контрагента

Банк з метою забезпечення адекватної оцінки активу враховує ознаки, які свідчать про
високий кредитний ризик боржника/контрагента. Банк ураховує такі ознаки шляхом
коригування класу боржника/контрагента.
Банк визначає клас боржника/контрагента не вище 5 (для боржників - юридичних
осіб, крім боржників - юридичних осіб за спеціалізованим кредитом)/3 (для інших
боржників) за наявності таких ознак:
1) боржник - юридична особа, включаючи емітента цінних паперів (нерезидент), не
має кредитного рейтингу за міжнародною шкалою;
2) функціонування боржника - юридичної особи менше одного року з дати державної
реєстрації (не застосовується в разі реорганізації боржника; належності боржника до групи;
оцінки боржника - юридичної особи за спеціалізованим кредитом);
3) прострочення боргу від 31 календарного дня і більше [з дати виконання
зобов'язання (платежу) відповідно до умов договору] за (не застосовується в разі
належності боржника/контрагента до групи):
- урахованим векселем;
- факторинговою операцією.
Банк визначає клас боржника/контрагента не вище 9 (для боржників - юридичних
осіб, крім боржників - юридичних осіб за спеціалізованим кредитом)/4 (для інших
боржників) за наявності таких ознак:
1) спрямування кредиту, наданого боржнику A, на погашення кредиту боржника B,
що був використаний боржником B для погашення кредиту боржника C;
2) прострочення боргу від 61 календарного дня і більше [з дати виконання
зобов'язання (платежу) відповідно до умов договору] за (не застосовується в разі
належності боржника/контрагента до групи):
- урахованим векселем;
- факторинговою операцією;
3) боржник - юридична особа має від'ємне значення капіталу на кінець року протягом
трьох останніх років поспіль (у разі належності боржника до групи - застосовується до
групи);
4) боржник - юридична особа, крім боржника - юридичної особи за спеціалізованим
кредитом, клас якого визначається згідно з підпунктом 1 пункту 676 розділу IV1 Положення
№351, боржника - юридичної особи щодо якого визначено вид економічної діяльності
"Фінансовий лізинг", має одночасно співвідношення (у разі належності боржника до групи,
крім групи, щодо якої визначено вид економічної діяльності "Фінансовий лізинг" -
застосовується до групи):
- короткострокових та довгострокових зобов'язань [ф. 1 (р. 1510 + р. 1515 + р. 1600 +
р. 1610 - р. 1165 гр. 4]/[ф. 1-м (1-мс) (р. 1595 + р. 1600 + р. 1610 - р. 1165 гр. 4)] до чистого
доходу від реалізованої продукції (зароблених страхових премій) [ф. 2 (р. 2000 + р. 2010 гр.
3)]/чистого доходу від реалізації продукції [ф. 2-м (2-мс) р. 2000 гр. 3] на кінець останнього
звітного періоду - більше 2,5 та
- короткострокових та довгострокових зобов'язань (ф. 1 (р. 1510 + р. 1515 + р. 1600 +
р. 1610 - р. 1165 гр. 4) або ф. 1-м (1-мс) (р. 1595 + р. 1600 + р. 1610 - р. 1165 гр. 4)) до
операційного прибутку (збитку) до відрахування амортизації (ф. 2 (р. 2190 - р. 2195 + р.
2515 гр. 3))/операційного прибутку (збитку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
[ф. 2-м (2-мс) (р. 2000 - р. 2050 гр. 3)] на кінець останнього звітного періоду - більше 5, або
операційний прибуток (збиток) до відрахування амортизації/операційний прибуток
(збиток) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має від'ємне/нульове значення.
Для квартальної фінансової звітності розрахунок показників здійснюється після їх
приведення до річного виміру згідно з вимогами пунктів 8 - 12 та з урахуванням умов,
зазначених в абзаці другому підпункту 3 пункту 5 додатка 7 до Положення №351;
5) розміщення банком коштів на кореспондентському рахунку в банку-контрагенті,
що є нерезидентом, із кредитним рейтингом за міжнародною шкалою, що є нижчим, ніж
рівень "ВВ+" за класифікацією рейтингового агентства "Standard & Poor's" або
рейтингового агентства "Fitch Ratings"/рівень "Ва1" за класифікацією рейтингового
агентства "Moody's Investors Service", кількість трансакцій (крім нарахування доходів) за
яким упродовж трьох місяців поспіль, що передують даті оцінки, становила менше двох;
6) банк сформував судження про відсутність дефолту боржника/контрагента за
подією, визначеною в підпункті 10 пункту 166 розділу XVIII Положення №351;
7) значення хоча б одного з наведених нижче фінансових показників оцінки
фінансового стану боржника - юридичної особи за спеціалізованим кредитом на
передексплуатаційному/експлуатаційному етапі є:
- меншим 1,05 - для DSCRc;
- меншим 1,4 - для PLCR;
- більшим 4 - для DER;
8) значення коефіцієнта DSCRi за спеціалізованим кредитом є меншим 1 два квартали
поспіль;
9) банк не здійснив контроль за відповідністю реалізації проєкту за спеціалізованим
кредитом згідно з пунктом 67 3 розділу IV 1 Положення №351;
- -

10) боржник - юридична особа або група (у разі належності боржника до групи -
застосовується до групи), щодо якого/якої визначено вид економічної діяльності
"Фінансовий лізинг", має співвідношення власного капіталу [ф. 1 (р. 1495 гр. 4]/[ф. 1-м (р.
1495 гр. 4)] на кінець останнього звітного періоду до активів (валюти балансу) [ф. 1 (р. 1300
гр. 4)]/[ф. 1-м (р. 1300 гр. 4)] - менше 0,1 та/або збиткову діяльність за даними
квартальної фінансової звітності за останні 12 місяців поспіль, що передують даті
оцінки кредитного ризику.
Банк визначає клас банка-боржника/контрагента не вище 4 за коштами, розміщеними
на кореспондентських рахунках в інших банках, які є знерухомленими/обтяженими.

Визнання, припинення визнання банком дефолту боржника/контрагента

Банк визнає дефолт боржника/контрагента та визначає його клас не вище 10 (для

боржників - юридичних осіб, крім боржників - юридичних осіб за спеціалізованим
кредитом)/5 (для інших боржників)/2 (для контрагентів за короткостроковою фінансовою
дебіторською заборгованістю та за дебіторською заборгованістю за господарською
діяльністю) за настання однієї або обох із таких подій:
1) боржник/контрагент (крім іншого банку) прострочив погашення боргу перед
банком більш ніж на 90 календарних днів. Банк-боржник/контрагент прострочив погашення
боргу/не виконав вимогу банку більш ніж на 30 календарних днів;
2) боржник/контрагент не спроможний забезпечити в повному обсязі виконання
зобов'язань перед банком, його материнською та дочірніми установами в установлений
договором/договорами строк без застосування банком процедури звернення стягнення на
забезпечення (за наявності).
Банк визнає подію дефолту, зазначену в підпункті 2 пункту 164 розділу XVIII
Положення №351, такою, що настала, за наявності хоча б однієї з наведених нижче або
визначених банком ознак:
1) сформований банком резерв під зменшення корисності наданого боржнику
фінансового активу становить 50 та більше відсотків боргу та/або фінансовий актив
віднесено до знецінених фінансових активів на третій стадії зменшення корисності згідно з
нормативно-правовими актами Національного банку з питань бухгалтерського обліку (крім
кредитів, за якими вищезазначене є наслідком обов'язкової реструктуризації боргу, яка
здійснена відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті”);
2) унесені зміни до умов договору/умови укладеного договору, у тому числі пов'язані
з реструктуризацією боргу [крім реструктуризації боргу, яка здійснена відповідно до вимог
законів України щодо фінансової реструктуризації або реструктуризації зобов'язань
громадян України за кредитами в іноземній валюті, за якою боржником виконуються умови
договору], передбачають:
- прощення частини боргу та/або,
- капіталізацію або заміну на інший актив нарахованих та несплачених відсотків за
більш ніж 90 календарних днів. Відлік кількості календарних днів нарахованих та
несплачених відсотків здійснюється від першого дня нарахування згодом капіталізованих
або замінених на інший актив відсотків;
3) боржник/контрагент заявив про банкрутство;
4) боржника/контрагента визнано банкрутом/розпочато процедуру ліквідації
(припинення) юридичної особи в установленому законодавством порядку/банк-боржник за
рішенням Національного банку віднесено до категорії неплатоспроможних/відкликано
банківську ліцензію;
5) банк порушив проти боржника/контрагента справу про банкрутство у
встановленому законодавством України порядку;
6) банк ухвалив рішення про конвертацію (переведення) частини або всієї суми боргу
боржника/контрагента в капітал боржника/контрагента (за винятком випадків,
передбачених законом України щодо фінансової реструктуризації);
7) хоча б один із кредитних рейтингів за міжнародною шкалою боржника - юридичної
особи понижено до рівня "D" за класифікацією рейтингового агентства "Standard & Poor's"
або рейтингового агентства "Fitch Ratings''/до рівня "С" за класифікацією рейтингового
агентства "Moody's Investors Service";
8) відбулася повторна/наступна заміна активу на інший актив;
9) унесені зміни до умов договору, не пов'язані з реструктуризацією, у частині
збільшення строків користування активом, наданим боржнику, який не спроможний
погасити борг без реалізації застави, попри відсутність на дату оцінки кредитного ризику
прострочення погашення боргу.
Продовження строку дії окремого траншу в рамках відкритої банком боржнику
кредитної лінії не є внесенням змін до умов договору щодо збільшення строків
користування активом;
 10) за одним із активів боржника/контрагента відбулося списання боргу за рахунок
сформованого резерву;
11) за одним із активів боржника/контрагента відбувся продаж зі збитком в обсязі 20
або більше відсотків боргу;
12) за одним із активів боржника, який є лізингоотримувачем, відбулось анулювання
банком лізингового договору у зв'язку з порушенням боржником (лізингоотримувачем)
умов договору;
13) продаж банком активу/відступлення права вимоги за активом із відстроченням
платежу більше ніж на сім календарних днів відповідно до умов договору про продаж
активу/відступлення права вимоги (у тому числі із урахуванням унесених змін до договору
про продаж активу), який супроводжується однією або більше з таких подій:
- на дату оцінки кредитного ризику контрагент, що купує актив, сплатив банку менше
30 відсотків його вартості/сплату за активом не здійснював;
- контрагент сплачує за активом одним платежем у кінці строку дії договору про
продаж активу або сплачує більшу частку вартості активу наближено до кінця строку дії
договору про продаж активу;
14) є прострочення боргу більше ніж на 90 календарних днів [з дати виконання
зобов'язання (платежу) відповідно до умов договору] за:
- урахованим векселем;
- факторинговою операцією;
15) боржника, що є емітентом цінних паперів, згідно з порядком, передбаченим
нормативно-правовим актом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку,
уключено до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності;
16) є затримка погашення номінальної вартості або процентів понад сім календарних
днів за борговими цінними паперами;
17) у банку:
- немає фінансової звітності боржника - юридичної особи за останній звітний період
понад три місяці після термінів подання, визначених у пункті 48 розділу IV Положення
№351;
- немає фінансової звітності групи юридичних осіб під спільним контролем, до якої
належить боржник, за останній звітний період понад три місяці після термінів подання,
визначених у пункті 48 розділу IV Положення №351;
- немає розшифрування даних форми № 2 (2-м, 2-мс) "Звіт про фінансові результати"
(графи 2000) Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 1 або 25 річної фінансової
звітності боржника - юридичної особи за останній звітний рік щодо структури доходів;
- фінансова звітність боржника/групи юридичних осіб під спільним контролем, до якої
належить боржник, дані якої були використані банком під час оцінки фінансового стану
такого боржника, не відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні"/вимогам абзацу другого підпункту 1 пункту 48 розділу IV
цього Положення/вимогам законодавства країни місцезнаходження боржника -
нерезидента/материнської компанії/контролера;
- фінансова звітність боржника/групи юридичних осіб під спільним контролем, до якої
належить боржник, має негативну думку суб'єкта аудиторської діяльності/відмову суб'єкта
аудиторської діяльності від висловлення думки;
18) боржник скористався передбаченою умовами договору про надання кредиту
можливістю змін попередніх умов виконання ним зобов'язань на такі, що відповідають
ознакам, визначеним у цьому пункті;
19) значення хоча б одного з наведених нижче фінансових показників оцінки
фінансового стану боржника - юридичної особи за спеціалізованим кредитом на
передексплуатаційному/експлуатаційному етапі є:
меншим 1 - для DSCRc;
більшим 10 - для DER;
 меншим 1 - для PLCR;
20) за результатами оцінки бізнес-плану проєкту банк на підставі судження визначив
нереалістичність виконання бізнес-плану у визначені бізнес-планом строки;
21) банк не здійснив контроль за відповідністю реалізації проєкту за спеціалізованим
кредитом згідно з пунктом 67-3 розділу IV-1 Положення №351 на дві контрольні дати
поспіль;
22) банк визначив 5 клас боржника - фізичної особи внаслідок застосування вимог
підпункту 5 пункту 79 розділу V Положення №351;
23) результати оцінки фінансового стану боржника - фізичної особи/боржника -
банку/боржника - бюджетної установи відповідають характеристикам, визначеним у
підпункті 5 пункту 76 розділу V/підпункті 5 пункту 85 розділу VI/підпункті 5 пункту 94
розділу VII Положення №351;
24) строк визнання дебіторської заборгованості за господарською діяльністю в балансі
банку відповідає строку, визначеному в колонці 2 пункту 2 таблиці 9 додатку 9 до
Положення №351;
25) банк визначив 10/5/2 клас боржника/контрагента внаслідок застосування вимог
пункту 27 розділу II Положення №351;
26) боржник - центральний орган виконавчої влади іншої країни/орган місцевого
самоврядування іншої країни, що є емітентом цінних паперів і не має кредитного рейтингу
за міжнародною шкалою.
Для контрагентів за короткостроковою фінансовою дебіторською заборгованістю та
за дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю застосовуються тільки
ознаки, визначені в підпунктах 24 та 25 пункту 165 розділу XVIII Положення №351.
Банк визнає подію дефолту, зазначену в підпункті 2 пункту 164 розділу XVIII
Положення №351, такою, що настала, за наявності хоча б однієї з наведених нижче або
визначених банком ознак, якщо банк на підставі судження не довів відсутності дефолту
боржника/контрагента в разі:
1) сплати боргу боржником (крім боргу кредитом, наданим на виробничі цілі із
сезонним або циклічним характером виробництва; кредитом, наданим боржнику, що є
учасником групи, консолідована/комбінована звітність якого свідчить про можливість
забезпечення його фінансової стійкості) в обсязі менше ніж обсяг доходів, визнаних банком
згідно з нормативно-правовими актами Національного банку з бухгалтерського обліку;
2) унесення змін до умов договору, пов'язаних із реструктуризацією боргу [крім:
реструктуризації боргу, яка здійснена відповідно до вимог законів України щодо фінансової
реструктуризації або реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в
іноземній валюті, за якою боржником виконуються умови договору], яка пов'язана з
фінансовими труднощами боржника, що мають такі ознаки:
клас боржника, визначений банком на момент проведення реструктуризації, - не вище
8 (для боржників - юридичних осіб, крім боржників - юридичних осіб за спеціалізованим
кредитом)/4 (для інших боржників), та/або
на момент проведення реструктуризації боржник прострочив погашення боргу більше
ніж на 30 календарних днів;
3) унесення змін до умов договору, за відсутності яких актив був би віднесений
банком до категорії непрацюючих активів;
4) зменшення відсоткової ставки більш ніж на 30 відсотків від первинних умов
договору внаслідок зміни попередніх умов договору, не пов'язаних із реструктуризацією,
не спричинене зміною ринкових умов;
5) якщо в боржника - юридичної особи на звітну дату немає власних/орендованих
основних засобів або іншого майна, необхідного для здійснення діяльності (виробничого
обладнання, складських приміщень, транспортних засобів, торгових або офісних
приміщень тощо), що генерує грошові потоки в обсягах, необхідних для погашення
кредиту;
 6) якщо в банку немає інформації щодо кінцевих бенефіціарних власників
(контролерів) боржника - юридичної особи;
7) якщо в штаті боржника - юридичної особи немає персоналу, необхідного для
здійснення операційної діяльності;
8) якщо немає боржника - юридичної особи за зазначеною ним адресою
місцезнаходження;
9) якщо боржник скористався передбаченою умовами договору про надання кредиту
можливістю змін попередніх умов виконання ним зобов'язань на такі, що відповідають
ознакам, визначеним у цьому пункті;
10) банк визначив 10/5 клас боржника/контрагента внаслідок застосування вимог
підпункту 6 пункту 59 розділу IV, підпункту 5 пункту 67-5 розділу IV-1, підпункту 4 пункту
96 розділу VII та підпункту 6 пункту 156 розділу XVI Положення №351.
Банк може ухвалити рішення про припинення визнання дефолту
боржника/контрагента за одночасного виконання таких умов:
1) боржник/контрагент поновив регулярні платежі, тобто впродовж щонайменше 180
календарних днів поспіль від дня запровадження банком заходів, спрямованих на
відновлення його здатності обслуговувати борг, забезпечує щомісячне або впродовж 365
днів - щоквартальне погашення основного боргу, або процентів у сумі не менше ніж сума
нарахованих процентів за ставкою, визначеною в договорі, за відповідний період (місяць,
квартал);
1-1) з моменту усунення події/подій, на підставі якої/яких було визнано дефолт
боржника, минуло щонайменше 180 днів;
2) жодне із зобов'язань боржника/контрагента на дату ухвалення рішення про
припинення визнання дефолту боржника/контрагента не є простроченим більше ніж на 30
календарних днів;
3) банк має документально підтверджене обґрунтоване судження, що
боржник/контрагент попри наявні фінансові труднощі спроможний обслуговувати борг.
Банк у разі припинення визнання дефолту боржника/контрагента, попередньо
визнаного банком виходячи з настання подій/події дефолту, визначених/визначеної у
пунктах 165 та 166 розділу XVIII Положення №351 (за винятком подій, визначених у
підпунктах 1, 3, 4, 5, 7, 14, 15, 17, 23, 24 та 25 пункту 165 розділу XVIII Положення №351),
не визнає такі події/подію як події/подію дефолту повторно.

Кредитний скоринг

Щоб прийняти правильне рішення – дати в борг чи відмовити в кредиті – у світі

використовують кредитний скоринг. Це математична або статистична модель, за
допомогою якої позикодавець визначає ймовірність того, що позичальник поверне кредит
вчасно. Скоринг передбачає присвоєння балів – чим він вищий – тим менший ризик. Банки
та МФО використовують як власні системи оцінки, так і дані, розраховані бюро кредитних
історій на основі своєї інформаційної бази. Моделі кредитного скорингу можуть дещо
відрізнятися за способом оцінки кредиту. Система Fair Isaac Corporation, відома як бал
FICO, – найбільш використовувана у фінансовій індустрії. Ще одна популярна модель
кредитного скорингу – VantageScore – створена трьома провідними агентствами з кредитної
звітності: TransUnion, Experian та Equifax.2.
Більшість моделей скорингу враховують такі дані:
• чи вчасно потенційний позичальник погашає кредит? Якщо рахунки сплачуються із
запізненням, особа колись оголошувала банкрутство, це, швидше за все, негативно
позначиться на перспективі отримати позику;
• чи досягнуто максимуму? Багато систем порівнюють суму непогашеної
заборгованості з кредитними лімітами. Якщо сума боргу близька до кредитного ліміту, це
збільшує шанси почути відмову від кредитора;
 • як давно заявник має кредит? Як правило, системи оцінки враховують кредитний
досвід позичальника. Коротка кредитна історія може завдати шкоди, але вчасна сплата
рахунків може це компенсувати;
• чи подавали останнім часом документи на нову позику? Якщо особа нещодавно
подала заявку на багато нових позик, це знижує його перспективи отримати нову;
• скільки відкритих кредитних рахунків є і які вони? Хоча загалом вважається плюсом
мати відкриті кредитні рахунки, однак забагато кредитних карток може знизити шанси на
погодження кредиту.
Скорингова модель може базуватися на таких соціо-демографічних параметрах
клієнта, як вік, стать, сімейний стан, освіта, трудовий стаж на останньому місці роботи,
рівень середньомісячного доходу і витрат, кількість осіб, які перебувають на утриманні,
наявність у власності ліквідної нерухомості та ін. Отриманий показник банк чи фінансова
компанія порівнюють зі встановленою ними пороговою величиною. Чим більший розрив –
тим вищі шанси отримати позику. Утім в Україні при видачі іпотеки кредитні аналітики
часто більше уваги звертають на ліквідність і достатність застави, а також на наявність
постійних доходів. При цьому скорингові параметри відходять на задній план.
З розвитком фінтеху з’явилося чимало альтернативних джерел скорингу.
Альтернативні джерела можуть включати дані транзакцій, мобільних та інших пристроїв,
соціальних медіа, поведінкові фактори тощо. Наприклад, детальні транзакційні дані можуть
включати поведінку заявника при проведенні розрахунків з облікового запису (наприклад,
по кредитній карті), а також дані електронної комерції. Соціальні медіа теж можуть
допомогти зрозуміти надійність позичальника. Деякі дослідження показали, що кількість
публікацій та їх частота дають уявлення про спосіб життя, витрати та готовність повернути
борг. Іншим корисним джерелом кредитного скорингу є аналіз історії платежів за
комунальні послуги. Аналіз поведінкових факторів передбачає оцінку того, як людина
заповнює анкету, як рухає повзунок на калькуляторі, скільки часу тривають ці дії. Логіка
тут наступна: якщо позичальник витрачає багато часу на вивчення інформації, це свідчить
про те, що він має серйозні наміри повернути кошти.
Приміром, німецький сервіс кредитування Bintbond вимагає доступ до щонайменше
двох онлайн-профілів – PayPal, Amazon, особового кабінету онлайн-банку. В основі
скорингової моделі американської компанії Branch – дані, отримані з мобільного телефону
– історія дзвінків, список контактів.
FICO пропонує два альтернативні продукти оцінки даних – FICO Score XD, який
використовує зокрема дані про оплату телефонів і телевізійних рахунків, і UltraFICO Score,
який застосовує інформацію про депозитний рахунок.

Рис.5 Види кредитного скорингу

4. Резерви під ризики за активними операціями.

 Оцінка кредитного ризику здійснюється банками на регулярній щомісячній основі.
У той час як резерви під активні операції є елементом фінансової звітності банків за МСФЗ,
кредитний ризик є елементом пруденційної звітності. Відповідно до вимог, визначених
Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої
постановою Правління Національного банку України від 28.01.2001 № 368, у разі, якщо
розмір кредитного ризику перевищує обсяг сформованих банком резервів, регулятивний
капітал банку зменшується на суму такого перевищення.
Методика розрахунку резервів під ризики за активними операціями
відображена у документі "Розподіл кредитів, наданих фізичним особам та суб’єктам
господарювання в національній та іноземній валютах, та розміру сформованих
резервів за стадіями знецінення за МСФЗ 9 «Фінансові інструменти»".
Методичні засади аналізу ризику кредитного портфеля банку розробляються з
урахуванням вимог Національного банку України до формування резерву на
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. На основі рекомендацій
Національного банку України кожен банк розробляє відповідно внутрішнє положення, в
якому визначено об’єкти, параметри та критерії оцінювання величини кредитного ризику.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є
спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками,
що притаманні банківській діяльності.
Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих
втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на
відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній
та іноземних валютах.
З метою врахування очікуваних збитків банк у минулому утворював та продовжує
утворювати спеціальні та портфельні резерви, частково списувати вартість активів тощо.
Згідно з умовами МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» - «суб'єкт господарювання оцінює
станом на кожну звітну дату резерв під збитки за фінансовим інструментом у розмірі,
що дорівнює очікуваним кредитним збиткам за весь строк дії фінансового
інструменту, якщо кредитний ризик за таким фінансовим інструментом значно зріс із
моменту первісного визнання.»
Нагадаємо, що кредитний ризик (CR) - розмір очікуваних втрат (збитків) (EL) за
активом унаслідок дефолту боржника/контрагента.
Створення резерву – це визнання витрат для відображення реального результату
діяльності банку з урахуванням імовірності підвищення кредитного ризику. Формування
резервів є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку. Банк формує
резерви за кредитами, наданими фізичним та юридичним особам, які обліковуються за
групами балансових рахунків:
- Кошти, надані банкам - строкові вклади (депозити); кредити; кошти на вимогу
(активні залишки);
- Кошти, надані суб’єктам господарювання - кредити, що надані за операціями репо;
кредити, що надані за врахованими векселями; вимоги, що придбані за операціями
факторингу; кредити в поточну діяльність; кредити в інвестиційну діяльність; іпотечні
кредити; кошти на вимогу (активні залишки);
- Кошти, надані органам державної влади та місцевого самоврядування - кредити;
іпотечні кредити;
- Кошти, надані фізичним особам - кредити на поточні потреби; фінансовий лізинг
(оренда); кредити, що надані за врахованими векселями; іпотечні кредити; кошти на вимогу
(активні залишки).
 Банк не формує резерву:
– за кредитними операціями між установами в системі одного банку (наприклад, за
розрахунками банку зі 100% іноземним капіталом з материнською компанією, яка має
кредитний рейтинг не нижчий, ніж «інвестиційний клас»);
– за коштами, що перераховані Національному банку України.
Формування резервів за кредитними операціями банк здійснює на індивідуальній
основі (Individual Loan Loss Provisions – ILLP) і на груповій основі (Portfolio-based Loan Loss
Provisions – РLLР).
Для розрахунку резерву на груповій основі фінансові активи об’єднують у групи на
основі подібних характеристик кредитного ризику:
– кредити, надані фізичним особам: іпотечні кредити, автокредити, овердрафти,
споживчі кредити тощо;
– кредити, надані юридичним особам та фізичним особам – суб’єктам
господарювання: торгівля, будівництво, сільське господарство, промисловість.
Розрахунок суми резерву на груповій основі здійснюється за кожною групою
фінансових активів за формулою:

, де
де GE (Gross Exposure) – балансова вартість кредитів (основний борг, дисконт/премія,
нараховані доходи) у групі фінансових активів на звітну дату;
РD – показник вірогідності дефолту, який показує частку прострочення платежів,
відсотків або основної суми понад 90 днів або інші ознаки дефолту за кожною групою
фінансових активів;
LGD – показник рівня втрат за дефолту.

, де
де C*K – справедлива вартість забезпечення за кредитом з урахуванням коефіцієнта
ліквідності забезпечення;
RC – інші надходження, зокрема страхове відшкодування, фінансова порука,
реалізація майна боржника/майнового поручителя, крім наданого в заставу.
У свою чергу, розрахунок суми резерву на індивідуальній основі ІLLP здійснюється
залежно від кількості днів прострочення платежів, відсотків або основної суми боргу за
такими формулами:
– від 0 до 90 днів включно:
ILLP = GE – PV,
– більше ніж 90 днів:
ILLP = GE – WCV,
де РV – теперішня вартість попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за
кредитом;
WCV – дисконтована вартість забезпечення за кредитом.

Якщо станом на звітну дату кредитний ризик за фінансовим інструментом не зазнав

значного зростання з моменту первісного визнання, то суб'єкт господарювання оцінює
резерв під збитки за таким фінансовим інструментом у розмірі, що дорівнює 12-місячним
очікуваним кредитним збиткам.
Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується
заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за
непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним
боргом, стягнення якої є неможливим.
 Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну заборгованість (з
урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому
здійснено кредитну операцію. Формування резервів банки зобов’язані здійснювати
щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно
до сум заборгованості за кредитними операціями за станом на перше число місяця,
наступного за звітним, до встановлення строку для подання оборотно-сальдового балансу.
Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється
за даними оборотно-сальдового балансу.
Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під
нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.
Банки зобов’язані розробити та затвердити внутрішньобанківське положення про
порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану
позичальника. На основі такої методики проводиться оцінка кредитоспроможності
позичальника та формується резерв.
З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого
кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.
Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового
кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:
⎯ оцінка фінансового стану позичальника;
⎯ стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом
і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної
окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;
⎯ рівень забезпечення кредитної операції.
Особливості проведення оцінки фінансового стану позичальника розкриті вище,
проте окрім оцінки фінансового стану банки зобов’язані щомісяця здійснювати оцінку
стану обслуговування боргу.

Резерви під ризики за активними операціями

(відповідно до Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про
порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування
можливих втрат за активними банківськими операціями» №23 від 25.01.2012 (втратила
чинність у зв’язку з прийняттям Постанови Правління НБУ «Про затвердження
Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними
банківськими операціями №351 від 30.06.2016»))

НБУ дозволяє зменшувати валовий кредитний ризик на певну вартість прийнятого

забезпечення (табл.3).
Таблиця 3
Відсоток вартості забезпечення (застави), що береться до розрахунку чистого
кредитного ризику за окремою кредитною операцією
 майнових прав на грошові депозити,

Нерухомого майна, що належить до

розміщення/залучення коштів між

нерухоме майно, що належить до

випущені банком -кредитором,

рухомого майна, дорогоцінних

майнових прав за операціями з

недержавних цінних паперів -

іменні депозитні сертифікати,

майнових прав на майбутнє

Державних цінних паперів

іншого нерухомого майна

інших майнових прав

банківських металів

житлового фонду

житлового фонду
двома банками

металів
Стандартна 100 80 100 50 70 50 50 50 30
Під контролем 100 80 80 40 70 50 40 40 20
Субстандартна 100 60 50 20 40 40 20 20 10
Сумнівна 100 20 20 10 20 20 10 10 5
Безнадійна 0 0 0 0 0 0 0 0 0

Коефіцієнт, на основі якого визначається сума забезпечення, що враховується при

розрахунку резервів залежить від категорії кредитної операції та ліквідності прийнятого
забезпечення.
При прийнятті забезпечення для покриття ризиків за кредитною операцією
загальною вимогою є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного
боргу та відсотків за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в
разі невиконання позичальником своїх зобов'язань.
Розмір чистого кредитного ризику розраховується за кожною кредитною
операцією наступним чином:
ЧКР=ВКР – З×К, де

ЧКР – чистий кредитний ризик,

ВКР – валовий кредитний ризик,
З – вартість прийнятого забезпечення,
К – коефіцієнт, на який коригується вартість прийнятого забезпечення.
За позичками, що класифіковані як "безнадійні", банк формує резерв на всю суму
боргу незалежно від наявності застави.
Перевірку стану та оцінку вартості заставленого майна банкам рекомендується
здійснювати щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору та за
потреби переглядати його вартість. Якщо банк не проводить перевірку стану заставленого
майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк
зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.
Після визначення чистого кредитного ризику за кожною кредитною операцією
розраховується сума резерву шляхом зважування його величини на відповідний коефіцієнт
резервування залежно від категорії ризику кредитної операції (табл.4).
Таблиця 4
Значення коефіцієнтів резервування для відповідної категорії кредитної операції
банку
Коефіцієнт резервування за
Категорія Коефіцієнт резервування,
кредитними операціями в іноземній
кредитної %
валюті з позичальниками, у яких
 операції за немає джерел надходження
ступенем ризику валютної виручки
Стандартна 1 2
Під контролем 5 7
Субстандартна 20 25
Сумнівна 50 60
Безнадійна 100 100

Резерв для покриття можливих втрат за кредитними операціями розраховується за

формулою:
Р=ЧКР*Кр, де
Р – сума розрахованого резерву,
ЧКР – значення чистого кредитного ризику,
Кр – коефіцієнт резервування для відповідної категорії кредитної операції.
Приклад розрахунку резерву наведено у табл. 5.
Таблиця 5
Порядок розрахунку резерву під ризики за кредитними операціями

Категорія Валовий Вартість

Коефіцієнт ЧКР, Сума
кредитної кредитний забезпечен КР,
забезпечен тис. резерву,
операції за ризик, ня, тис. %
ня, % грн. тис. грн.
ступенем ризику тис. грн. грн.
Стандартні 8000 9000 70 1700 1 17
Під контролем 2000 2800 40 880 5 44
Субстандартні 1500 2000 60 300 20 60
Сумнівні 500 1000 20 300 50 150
Безнадійні 1000 1000 0 1000 100 1000

Резерв під можливі втрати за кредитними операціями формується в тій валюті, у якій
враховується заборгованість. При формуванні резервів банк в залежності від категорії
ризику позичок та джерела фінансування поділяє резерви на дві складові – під стандартну
та нестандартну заборгованість за кредитними операціями:
➢ резерви під стандартну заборгованість – формуються за рахунок прибутку
банку;
➢ резерви під нестандартну заборгованість – включаються у валові витрати банку
та формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем",
"субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".
Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів з урахуванням строків
погашення боргу за кредитними операціями протягом місяця, у якому здійснено кредитну
операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів відбувається
щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру доходів банку за групами ризику
відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих
зобов'язань з кредитування) станом на перше число місяця, наступного за звітним.
Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його
філіями. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк.
Не здійснюється формування резерву:
➢ за бюджетними кредитами, під якими розуміються бюджетні кошти, що
розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за
якими банк не несе кредитного ризику;
➢ за кредитними операціями між установами в системі одного банку;
➢ за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме
майно;
 ➢ за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу;
➢ за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування, за якими банк не повинен
надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику);
➢ за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку за
операціями прямого репо.
Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у
процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під
кредитні ризики, мають відображатися у відповідних документах банку, що визначають
його кредитну політику.
Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних
комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного
портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди,
а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх
запит.
Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх
використання, що складається за формами N 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції
за формами власності", N 604 "Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих
втрат за кредитними операціями банків", подається банками – юридичними особами
(зведені дані – з урахуванням філій, що розташовані в Україні та за її межами)
територіальним управлінням Національного банку України.
Для щомісячного розрахунку резервів банки здійснюють класифікацію кредитних
операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати аналізу якості
кредитного портфеля мають фіксуватися документально за встановленою банком формою.
Цю форму складають і в електронному вигляді. При цьому банк має забезпечити
збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця. Форма
заповнюється на підставі робочих документів щодо кожної кредитної операції, що ведуться
кредитним інспектором, за кожним позичальником (контрагентом) окремо.
Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником (контрагентом) в
обов'язковому порядку мають містити:
• назву клієнта, його місцезнаходження (місце проживання);
• номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;
• письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне
обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;
• кредитну угоду та зміни до неї;
• угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;
• дату видачі та погашення кредиту (за угодою);
• початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у
разі видачі кредиту в іноземній валюті);
• відсоткову ставку, про всі її зміни та на звітну дату;
• фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-
кредитора;
• інформацію про результати оцінки фінансового стану позичальника (контрагента),
встановлені внутрішньобанківським положенням про кредитування і методикою
проведення оцінки фінансового стану (на час здійснення кредитної операції та всі наступні
дати проведення оцінки, у тому числі на дату зарахування заборгованості на рахунки
пролонгованої, простроченої, сумнівної заборгованості або визнання її безнадійною);
• документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на
рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної
пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків,
дати, суми);
 • дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням
суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання
кредитного комітету банку;
• інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;
• залишкову суму кредитної заборгованості на звітну дату (у гривнях та гривневому
еквіваленті в разі видачі валютного кредиту), номер рахунку, на якому обліковується
заборгованість на звітну дату;
• вид та суму забезпечення за угодою;
• документи, що свідчать про стан забезпечення за кредитною угодою;
• суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву;
• клас позичальника на кожну звітну дату та документи, що його підтверджують;
• категорію ризику ("стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна",
"безнадійна") за кредитною операцією;
• розрахункову суму чистого ризику за кредитною операцією;
• інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи
або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).
На перше число кожного місяця інформацію згруповують в один документ у розрізі
кожного позичальника та за кожною кредитною операцією. Загальна інформація за
результатами класифікації кредитного портфеля включає всі кредитні операції банку, що
підлягають класифікації та резервуванню коштів згідно з чинним законодавством.
Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично
проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних
операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

Порядок формування та використання банками України резервів для

відшкодування можливих втрат за кредитними операціями згідно вимог НБУ

Створення спеціальних резервів для відшкодування втрат за кредитними та

іншими активними операціями комерційних банків як метод управління кредитним
ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку (контрактивному
рахунку) для компенсації неповернених кредитів та інших активів. Формування
спеціальних резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні окремого
банку, тобто слугує для захисту кредиторів та акціонерів. Спеціальні резерви за кредитними
операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.
Діяльність комерційних банків України відносно процесів формування та
використання спеціальних резервів формується згідно Постанови Правління НБУ №23
від 25.01.2012 «Про затвердження Положення про порядок формування та використання
банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими
операціями» (зі змінами та доповненнями).
Банк із метою визначення можливих втрат від невиконання боржником зобов'язань
здійснює оцінку ризику невиконання ним таких зобов'язань (тобто ризику того, що
виконання боржником зобов'язання проводитиметься з перевищенням строків,
передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або
взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими
банком фінансовими зобов'язаннями. Для покриття можливих втрат передбачається
створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий
бухгалтерський рахунок (дебіт рахунку витрат банку та кредит контрактивного рахунку). З
контрактивних рахунків в разі непогашення кредитної заборгованості списується
відповідна сума.
Резерви за активами є спеціальними (оціночними) резервами, які зменшують
балансову вартість активів і необхідність формування яких спричинена зменшенням
корисності таких активів.
 Резерви за наданими фінансовими зобов'язаннями є забезпеченням їх виконання в
майбутньому, що визнається в балансі банку як зобов'язання та свідчить про
можливі втрати внаслідок вибуття ресурсів, пов'язаного з виконанням банком таких
фінансових зобов'язань.

Банк оцінює ризик невиконання боржником/контрагентом зобов'язань та формує

резерв у повному обсязі незалежно від розміру його доходів за станом на перше число
кожного місяця, наступного за звітним. Якщо в наступних періодах після формування
резерву за активом сума резерву зменшується, то банк зменшує (коригує) попередньо
сформований резерв за таким активом.
Банк з метою розрахунку резервів класифікує надані кредити за такими категоріями
якості:
• I (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним;
• II - помірний ризик;
• III - значний ризик;
• IV - високий ризик;
• V (найнижча) - реалізований ризик. Заборгованість за активами/наданими фінансовими
зобов'язаннями, віднесеними до V категорії, є безнадійною.
Банк самостійно встановлює порядок визначення показника ризику кредиту в
межах діапазонів, визначених для відповідних категорій якості кредитів, у тому числі з
урахуванням кредитної історії боржника, а також іншої інформації, що забезпечує
об’єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення
боргу боржником із перевищенням строків, передбачених умовами договору, або
невиконанням договірних умов. Банк класифікує не вище V категорії якості актив, за яким
більше ніж 50 відсотків боргу прострочено понад 90 днів.
Банк класифікує надані кредити за категоріями якості на підставі здійсненої ним
оцінки фінансового стану боржника і стану виконання боржником зобов’язань за
договором (стану обслуговування боргу) (рис.).
Банк, оцінюючи фінансовий стан боржника, визначає його кредито- та
платоспроможність. Банк визначає кредитоспроможність боржника під час надання
кредиту та в разі зміни первісних умов договору, у тому числі пов'язаних із фінансовими
труднощами боржника. Банк визначає платоспроможність боржника протягом строку дії
договору з періодичністю, визначеною нормативними актами НБУ.
Банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу боржником на підставі
кількості календарних днів прострочення погашення боргу за станом на перше число
місяця, наступного за звітним та класифікує його як «високий», «добрий», «задовільний»,
«слабкий» та «незадовільний».
Банк під час розрахунку резервів за активами/наданими фінансовими
зобов’язаннями враховує вартість забезпечення відповідно до нормативних актів НБУ.
 ПАРАМЕТРИ ОЦІНЮВАННЯ

Стан
Фінансовий стан обслуговування
боргу

Клас боржника – “висо- “доб- “задо- “слаб- “незадо-

юридичної особи кий” рий” вільний” кий” вільний”
1 І І IІІ IV V
2 І І IІІ IV V
3 І ІІ IІІ IV V
4 І ІІ IІІ IV V
5 ІІ ІІ IІІ IV V
6 ІІ ІІІ IV ІV V
7 ІІ IІІ IV ІV V
8 IІ IІІ ІV ІV V
9 ІІ ІІІ ІV V V
Клас боржника – “висо- “доб- “задовіль- “слаб- “незадо-
фізичної особи кий” рий” ний” кий” вільний”
А І ІІ ІІІ ІV V
Б І ІІ ІІІ ІV V
В ІІ ІІІ ІV ІV V
Г ІІ ІІІ ІV V V

Рис. 6 Параметри визначення класу боржника-юридичної особи

Банк має право об'єднувати фінансові активи (кредити), які не є суттєвими, у групи
фінансових активів та оцінювати ризик за ними на портфельній основі, ґрунтуючись на
кількості днів прострочення боргу. До фінансових активів, які не є суттєвими, належать
кредити, надані фізичній особі, у тому числі як суб’єкту підприємницької діяльності,
загальна сума боргу за якими не перевищує 50 000 гривень, або еквівалент цієї суми в
іноземній валюті, визначений за офіційним валютним курсом, установленим НБУ на дату
формування резервів.
За суттєвими фінансовими активами (кредити) банк оцінює ризик на індивідуальній
основі.
Банк на звітну дату розраховує розмір резерву за кредитом на індивідуальній основі
як суму перевищення балансової вартості кредиту (без урахування суми раніше
сформованого резерву) над теперішньою вартістю попередньо оцінених майбутніх
грошових потоків за цим кредитом за такою формулою:
Рінд = БВк – ТВк
де Рінд - сума резерву індивідуальним за i-м кредитом;
БВк - балансова вартість індивідуального i-го кредиту без урахування суми раніше
сформованого резерву;
ТВк - теперішня вартість попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за
індивідуальним i-м кредитом відповідно до вимог нормативних актів НБУ. Під час
визначення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків за кредитом їх попередня
оцінка здійснюється з урахуванням показника безризиковості активу та коефіцієнта
ліквідності забезпечення, що визначається відповідно до вимог нормативних актів НБУ.
 Банк на звітну дату розраховує розмір резерву за кредитами овердрафт та
кредитними лініями, за якими невідомі кількість траншів і строк їх погашення, як суму
перевищення балансової вартості кредиту (без урахування раніше сформованого резерву)
над сумою боргу за кредитом на дату розрахунку резерву, зваженого на показник
безризиковості активу, і вартості забезпечення, зваженої на відповідний коефіцієнт
ліквідності забезпечення за такою формулою:
Рк=БВа-(Зк х (1-ПРк)+Вз х k)
де Рк - сума резерву за кредитом овердрафт;
БВа - балансова вартість кредиту, визначена банком відповідно до нормативно-
правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку, без урахування
суми раніше сформованого резерву;
Зк - борг за кредитом овердрафт та кредитними лініями, за якими невідомі кількість
траншів і строк їх погашення, на дату розрахунку резерву;
ПРк - показник ризику кредиту, що визначається банком згідно з вимогами глави 2
або 3, або 6 цього розділу;
Вз - вартість забезпечення, що визначається банком згідно з вимогами глави 4 цього
розділу. Якщо забезпечення немає або воно не відповідає критеріям прийнятності,
визначеним у главі 4 цього розділу, то до розрахунку береться значення, що дорівнює 0;
k - коефіцієнт ліквідності забезпечення.
Приклад. Розрахуємо розмір резерву за кредитом овердрафт у сумі 875000,00 грн.
наданому строком на шість місяців. Забезпеченням за наданим кредитом оформлено товари
в обороті, заставною вартістю 1500000,00 грн., що в 1,71 рази перевищує суму кредиту. На
дату розрахунку резерву залишок за кредитом становить 550000 грн.
Таблиця 6
Приклад розрахунку розміру резерву за овердрафтом
Показники Дані по позичальнику

Балансова вартість кредиту, грн. 875000,00

Борг за кредитом овердрафт і
кредитними лініями, за якими невідомі 550000,00
кількість траншів і строк їх погашення,
на дату розрахунку резерву, грн.
Показник ризику кредиту 0,06

Вартість забезпечення, грн 1500000,00

Коефіцієнт ліквідності забезпечення 0,4

Сума резерву за кредитом овердрафт -242000,00

Банк використовує сформований резерв для списання (відшкодування) боргу за

активом, який віднесено до V (безнадійної) категорії якості, у порядку, установленому
Національним банком України. Рішення про списання безнадійної заборгованості за
активом приймається правлінням банку.
Банк розформовує (сторнує) сформований раніше резерв за наданим кредитом або
зобов'язанням із кредитування в разі повного повернення кредитної заборгованості або
виконання банком цього зобов'язання та одночасно оцінює ризик за фінансовим активом,
який він визнав у результаті виконання такого зобов'язання, з метою розрахунку резерву,
що підлягає формуванню.
Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, який
відповідно до вимог законодавства України складає:
⎯ квартальну та річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на три місяці;
 ⎯ тільки річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на дванадцять місяців.
Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано
кредит (далі - боржник - юридична особа), шляхом розрахунку інтегрального показника
фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).
Банк визначає стан обслуговування боргу боржником - юридичною особою згідно
з таблицею 7.
Таблиця 7
Визначення стану обслуговування боргу боржником - юридичною особою
(боржником - фізичною особою; боржником - бюджетною установою)
Кількість календарних днів прострочення Стан обслуговування боргу
від 0 до 7 «високий»
від 8 до 30 «добрий»
від 31 до 90 «задовільний»
від 91 до 180 «слабкий»
понад 180 «незадовільний»

Банк розраховує інтегральний показник з урахуванням вимог НБУ щодо визначення

моделі розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи, виходячи з
належності підприємства до великого, середнього або малого та виду його економічної
діяльності (для кожного з них розроблені окремі конкретні значення дискримінантної
моделі). В залежності від розміру інтегрального показника визначається клас боржника
- юридичної особи (від 1 до 9).
Банк визначає клас боржника - юридичної особи не вище 8, якщо:
⎯ у договорах немає письмової згоди боржника - юридичної особи на збір, зберігання,
використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про боржника
- юридичну особу;
⎯ банк не надав до бюро кредитних історій відомості про боржника - юридичну особу
за наявності в договорі відповідної згоди;
⎯ немає фінансової звітності боржника - юридичної особи за останній звітний період
або фінансова звітність не відповідає офіційним вимогам;
⎯ проти боржника - юридичної особи порушено справу про банкрутство;
⎯ кредит в іноземній валюті надано боржнику - юридичній особі, у якого немає
документально підтверджених очікуваних надходжень валютної виручки в обсязі,
достатньому для погашення боргу протягом дії договору.
Надходження валютної виручки вважаються достатніми за одночасного дотримання
таких умов:
⎯ обсяг очікуваних надходжень позичальника перевищує обсяг його зобов'язань з
урахуванням строків їх виконання та ризику перерахунку однієї валюти в іншу;
⎯ банк здійснює контроль за станом надходжень валютної виручки позичальника
згідно з укладеними договорами, за якими визначалася достатність надходжень
валютної виручки, та має документально підтверджені результати такого контролю;
⎯ банк має документально підтверджену інформацію щодо позитивного досвіду (за
останні 12 місяців, що передують даті визначення достатності валютної виручки)
надходжень валютної виручки на рахунки позичальника в цьому банку або в інших
банках.
Банк визначає клас боржника - юридичної особи не вище 9, якщо боржника визнано
банкрутом у встановленому законодавством України порядку.
 Банк визначає клас боржника - юридичної особи, що є нерезидентом, за класом,
нижчим із двох, визначених на підставі оцінки його фінансового стану та ризику країни
місцезнаходження.
Банк визначає стан обслуговування боргу боржником - юридичною особою згідно
з таблицею 8.
Таблиця 8
Визначення стану обслуговування боргу боржником - юридичною особою
(боржником - фізичною особою; боржником - бюджетною установою)
Кількість календарних днів прострочення Стан обслуговування боргу
від 0 до 7 «високий»
від 8 до 30 «добрий»
від 31 до 90 «задовільний»
від 91 до 180 «слабкий»
понад 180 «незадовільний»

Банк визначає показник ризику кредиту, наданого боржнику - юридичній особі

залежно від категорії якості в межах діапазонів, зазначених у таблиці 9.
Таблиця 9
Визначення показника ризику кредиту, наданого боржнику - юридичній особі
(боржнику - фізичної особі; банку-боржнику; боржнику - бюджетної установі)
Категорія якості за кредитом Значення показника ризику кредиту
I 0,01 - 0,06
II 0,07 - 0,20
III 0,21 - 0,50
IV 0,51 - 0,99
V 1,0

Банк визначає показник ризику за кредитом, наданим боржнику - юридичній особі в

межах установленого діапазону з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального
показника, коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника - юридичної особи,
ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, визначених рейтингів боржника -
юридичної особи (за наявності) та інших подій та обставин, що можуть вплинути на
своєчасність і повноту погашення боргу.
Банк визначає періодичність здійснення оцінки поточного фінансового стану
боржника - фізичної особи самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу, але не
рідше ніж один раз на рік (або за результатами фінансового року).
Банк визначає клас боржника - фізичної особи на підставі результатів оцінки його
фінансового стану відповідно до наведених характеристик:
⎯ Клас А - фінансовий стан добрий: сукупний чистий дохід боржника - фізичної особи
перевищує внески на погашення боргу за всіма активами банку щодо цього
боржника за відповідний період; наявність у власності майна, крім майна,
переданого в заставу, яке за рівнем ліквідності належить до І-ІV груп; коефіцієнти,
що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його
фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, перевищують їх
оптимальні значення.
⎯ Клас Б - фінансовий стан задовільний: сукупний чистий дохід боржника - фізичної
особи є не меншим, ніж сума внесків на погашення боргу за всіма активами банку
щодо цього боржника за відповідний період, простежується негативна тенденція
(зміна місця роботи з погіршенням умов, зростання обсягу зобов’язань боржника -
фізичної особи, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в
неповній сумі погашення боргу); коефіцієнти, що характеризують поточну
платоспроможність боржника - фізичної особи і його фінансові можливості
виконати зобов’язання за кредитом, не нижчі, ніж їх оптимальні значення.
⎯ Клас В - фінансовий стан незадовільний: сукупний чистий дохід боржника - фізичної
особи є нижчим, ніж сума внесків на погашення боргу за всіма активами банку щодо
цього боржника за відповідний період, наявні негативні зміни щодо загального
матеріального стану клієнта та/або його соціальної стабільності; зростання обсягу
зобов’язань боржника - фізичної особи свідчить про високу ймовірність
несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення боргу; коефіцієнти, що
характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його
фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, є несуттєво нижчими, ніж
їх оптимальні значення.
⎯ Клас Г - фінансовий стан критичний: сукупний чистий дохід боржника - фізичної
особи є недостатнім для своєчасних та в повному обсязі внесків на погашення боргу
за всіма активами банку щодо цього боржника за відповідний період; коефіцієнти,
що характеризують поточну платоспроможність боржника - фізичної особи і його
фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитом, нижчі, ніж їх оптимальні
значення.
Банк відносить боржника - фізичну особу до класу Г у разі:
⎯ відсутності в договорах письмової згоди боржника - фізичної особи на збір,
зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації
про боржника - фізичну особу;
⎯ ненадання банком до бюро кредитних історій інформації про боржника - фізичну
особу за наявності в договорі відповідної згоди;
⎯ відсутності документів, що підтверджують отримання боржником - фізичною
особою постійних доходів;
⎯ порушення проти боржника - фізичної особи, яка є суб'єктом господарювання,
справи про банкрутство або визнання банкрутом у встановленому законодавством
України порядку;
⎯ відсутності в боржника - фізичної особи, якому надано кредит в іноземній валюті,
джерел надходження виручки/доходів в іноземній валюті в обсязі, достатньому для
погашення боргу протягом дії договору.
Прийнятне забезпечення залежно від рівня ліквідності поділяється на п’ять груп:
1. До I групи належать:
⎯ безумовні та безвідкличні гарантії/безвідкличні резервні акредитиви, що виконують
функції фінансової гарантії: Кабінету Міністрів України; урядів країн, що мають
кредитний рейтинг, не нижчий, ніж “А-” згідно з міжнародною шкалою,
підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або аналогічний
рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній); банків та інших
установ, які мають кредитний рейтинг, не нижчий, ніж “А-” згідно з міжнародною
шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard & Poor's, або
аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств (компаній);
міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку,
Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація);
банків України, що забезпечені грошовим покриттям на строк, не менший, ніж строк
користування активом (крім грошового покриття, розміщеного в банку, віднесеному
 до категорії неплатоспроможних відповідно до законодавства України або який
ліквідовується);
⎯ грошове покриття, що розміщене в банку-кредиторі на строк, не менший, ніж строк
користування активом, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора
до цих коштів у разі невиконання боржником зобов’язань за кредитною операцією,
що обумовлено договором з урахуванням ризику перерахунку однієї валюти в іншу;
⎯ державні цінні папери за операціями репо, які ґрунтуються на двосторонньому
договорі між банком та його контрагентом про купівлю державних цінних паперів із
одночасним зобов’язанням контрагента викупити державні цінні папери за
обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату;
⎯ предмети застави: майнові права на грошові кошти, розміщені на вкладному
(депозитному) рахунку в банку, кредитний рейтинг якого не нижчий, ніж “А-” згідно
з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства (компанії) Standard &
Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових рейтингових агентств
(компаній), що строк розміщення коштів не менший, ніж строк користування
активом; іменні ощадні (депозитні) сертифікати, що випущені банком-кредитором,
або майнові права на грошові кошти боржника чи майнового поручителя, що
розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі, на строк, не
менший, ніж строк користування активом, за умови безперечного контролю та
доступу банку-кредитора до цих коштів у разі невиконання боржником зобов’язань
за кредитною операцією, що обумовлено договором; банківські метали, що
перебувають на зберіганні в банку-кредиторі, чи майнові права на банківські метали,
які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку в банку-кредиторі на строк, не
менший, ніж строк користування активом, за умови безперешкодного доступу
банку-кредитора до зазначеного предмета застави в разі невиконання боржником
зобов’язань за кредитною операцією, що обумовлено договором; цінні папери,
емітовані центральними органами виконавчої влади України; цінні папери,
емітовані Національним банком України; облігації Державної іпотечної установи,
розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України, надану
відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Забезпечення, що належить до I групи, є високоліквідним.
2. До II групи належать:
⎯ безумовні та безвідкличні гарантії/безвідкличні резервні акредитиви, що виконують
функції фінансової гарантії: урядів країн, які мають кредитний рейтинг, не нижчий,
ніж “ВВВ-” згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства
(компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових
рейтингових агентств (компаній); банків, які мають кредитний рейтинг, не нижчий,
ніж “ВВВ-” згідно з міжнародною шкалою, підтверджений у бюлетені агентства
(компанії) Standard & Poor's, або аналогічний рейтинг інших провідних світових
рейтингових агентств (компаній), визначених цим Положенням;
⎯ предмети застави: цінні папери емітентів, які згідно з міжнародною шкалою мають
кредитний рейтинг, не нижчий, ніж “інвестиційний клас”, підтверджений у бюлетені
провідних світових рейтингових агентств (компаній); майнові права на грошові
кошти боржника чи майнового поручителя, розміщені на вкладному (депозитному)
рахунку в банку, який згідно з міжнародною шкалою має кредитний рейтинг, не
нижчий, ніж “інвестиційний клас”, підтверджений у бюлетені провідних світових
рейтингових агентств (компаній) та за умови, що строк розміщення коштів не
менший, ніж строк користування активом..
3. До III групи належать: нерухоме майно, що належить до житлового фонду; легкові
автомобілі.
4. До IV групи належать: нерухоме майно, що належить до нежитлового фонду;
транспортні засоби (крім легкових автомобілів); об’єкти у формі цілісного
 майнового комплексу; устаткування; іпотечні облігації, емітовані фінансовою
установою, більше ніж 50 відсотків корпоративних прав якої належить державі
та/або державним банкам, якість іпотечного покриття за якими відповідає вимогам
законодавства України.;
5. До V групи належать: цінні папери, що внесені до біржового реєстру та перебувають
у ньому на дату розрахунку резерву (крім цінних паперів інститутів спільного
інвестування), емітентами яких є резиденти; цінні папери, емітовані органами
місцевого самоврядування; іпотечні облігації інших емітентів, якість іпотечного
покриття за якими відповідає вимогам законодавства України; інвестиційні
сертифікати; товари в обороті або в переробці; біологічні активи; майнові права на
нерухоме майно, що належатиме до житлового фонду, - майнові права на об’єкт
незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, що належатиме до житлового
фонду, за умови документального підтвердження боржником своїх прав щодо
набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому; майнові
права на нерухоме майно, що належатиме до нежитлового фонду, - майнові права на
об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, що належатиме до
нежитлового фонду, за умови, що графік будівельних робіт виконується в строк, а
також документального підтвердження заставодавцем своїх прав щодо набуття ним
у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому; майнові права на інше
майно [вироби, товари, майбутній урожай, приплід тварин, одержання грошових
коштів (виручки) за укладеними договорами про продаж товарів/проведення
робіт/надання послуг], яке стане власністю заставодавця після укладення договору
застави, крім майнових прав на послуги, процеси, роботи, інтелектуальну власність,
корпоративні права, корисні копалини, видобуток яких не здійснено, опціони.

Банк під час розрахунку резерву за кредитними операціями враховує прийнятне

забезпечення, якщо воно надано на строк не менший, ніж строк користування активом.
Предмет застави оформляється договором застави відповідно до вимог
законодавства України. Застава є прийнятним забезпеченням за одночасного дотримання
таких умов:
⎯ договором застави визначено право банку здійснити реалізацію застави або набути
її у власність у разі невиконання боржником зобов’язань за договором про надання
кредиту та/або порушення справи про банкрутство заставодавця;
⎯ застава оцінена не вище ринкової (справедливої) вартості, яка має забезпечувати
можливість продажу застави сторонньому покупцеві;
⎯ перегляд банком вартості предметів застави з урахуванням зміни кон’юнктури ринку
та стану їх збереження здійснюється не рідше одного разу на дванадцять місяців для
нерухомості, устаткування та транспортних засобів, одного разу на шість місяців -
для іншого майна;
⎯ наявність у банку документів, що свідчать про обтяження забезпечення на користь
банку у відповідному реєстрі згідно з вимогами законодавства України.
Банк під час розрахунку резерву враховує вартість забезпечення у вигляді застави
майна, визначеного нормативними актами НБУ, за умови, що договором застави
передбачена можливість набуття банком права власності на предмет застави, наданий
заставодавцем, у разі порушення виконання боржником умов, визначених договором про
надання кредиту.
Банк ураховує вартість забезпечення у вигляді об’єктів у формі цілісного майнового
комплексу, устаткування та майнових прав на нерухоме майно, що належатиме до
житлового/нежитлового фонду, за умови, що вони розташовані/будуть розташовані на
території України. Банк ураховує вартість забезпечення у вигляді нерухомого майна та
транспортних засобів за умови, що вони зареєстровані на території України.
 Банк під час розрахунку резерву враховує не більше трьох років із дати надання
кредиту забезпечення у вигляді застави майнових прав на нерухоме майно, що належатиме
до житлового фонду, яке стане власністю боржника після укладення договору іпотеки.
Банк під час розрахунку резерву враховує майнові права на майбутню продукцію
сільськогосподарського виробництва, яка стане власністю заставодавця після укладення
договору застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо така продукція
вироблятиметься на території України, не більше одного року (для великої рогатої худоби
та риби - не більше двох років) із дати отримання кредиту.
Банк під час розрахунку резерву враховує товари в обороті або в переробці, отримані
банком у заставу, за одночасного дотримання таких умов:
⎯ договір про надання кредиту та/або договір застави містять докладний опис
предмета застави, інформацію про періодичність здійснення його переоцінки, право
банку на постійній основі (залежно від строку та умов зберігання товарів)
здійснювати перевірку наявності та схоронності товарів;
⎯ право власності на товари підтверджено документально;
⎯ наявність товарів, що передаються в заставу, підтверджується даними
бухгалтерського обліку;
⎯ банк відстежує динаміку запасів товарів, суттєві зміни видів і характеристик
товарів, які надходять замість тих, що вибувають;
⎯ банк здійснює контроль за вибуттям та заміною товарів на інші;
⎯ товари є застрахованими на строк, не менший, ніж строк користування кредитом,
або в разі, якщо строк користування кредитом перевищує один рік, умовами
договорів, укладених із заставодавцем, передбачено вимогу щодо забезпечення
безперервного страхування відповідних товарів протягом строку дії договору про
надання кредиту і така вимога виконується.
Майнові права на одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами
на продаж товарів/проведення робіт/надання послуг беруться до розрахунку резерву за
одночасного дотримання таких умов:
⎯ наявності документів, що підтверджують виконання заставодавцем своїх
зобов’язань з поставки товарів/проведення робіт/надання послуг, або документів, що
підтверджують здатність здійснити поставку товарів/провести роботи/надати
послуги протягом строку користування кредитними коштами (бізнес-план та/або
прогнозні розрахунки, фактичні обсяги реалізації за попередні періоди);
⎯ умовами договорів, майнові права на одержання грошових коштів (виручки) за
якими оформлено в забезпечення, передбачено спрямування такої виручки на
рахунки заставодавця, відкриті в банку-кредиторі (у разі консорціумного
кредитування - у головному банку консорціуму/банку-учаснику, відповідальному за
виконання договору);
⎯ банк здійснює контроль за станом виконання договорів, майнові права на одержання
грошових коштів (виручки) за якими оформлено в забезпечення, у тому числі за
станом розрахунків, що підтверджується відповідними документами;
⎯ банк має документально підтверджений позитивний досвід (за останні 12 місяців,
що передують даті розрахунку резерву) щодо повного та своєчасного виконання
боржником зобов’язань за договорами, у тому числі тими (за наявності), що
забезпечені майновими правами на одержання грошових коштів (виручки),
укладеними боржником із банком-кредитором та/або з іншими банками;
⎯ боржник надав підтвердження щодо наявності у нього інших джерел погашення
боргу, які відрізняються від оформлених у забезпечення виконання зобов’язань
перед банком-кредитором надходжень грошових коштів (виручки), або сума
надходжень грошових коштів (виручки), визначена в договорі про продаж
товарів/проведення робіт/надання послуг, перевищує суму майнових прав,
оформлених за цим договором у заставу.
 Банк бере до розрахунку резерву вартість майнових прав на одержання грошових
коштів (виручки) у розмірі, що не перевищує суму грошових коштів (виручки), які можуть
надійти після дати розрахунку резерву на рахунки заставодавця, відкриті в банку-кредиторі,
відповідно до умов укладених договорів.
Банк під час розрахунку резерву не враховує вартість забезпечення за кредитною
операцією, якщо:
⎯ кредитну операцію, забезпечення за якою належить до І групи, віднесено до V
(найнижчої) категорії якості більше трьох місяців поспіль;
⎯ кредитну операцію, забезпечення за якою належить до ІІ-V груп, віднесено до V
(найнижчої) категорії якості більше трьох років поспіль;
⎯ предметом застави є акції, що емітовані банком-кредитором;
⎯ відсутність у банку документів, що свідчать про реєстрацію обтяження на предмет
застави на користь банку;
⎯ право банку-кредитора на звернення стягнення на предмет застави оскаржується в
суді;
⎯ щодо заставодавця (боржника/майнового поручителя) порушено справу про
банкрутство або його визнано банкрутом у встановленому законодавством України
порядку;
⎯ банк не здійснює перевірки стану забезпечення або не має документів, що
підтверджують наявність і поточний стан забезпечення;
⎯ банк не виконує інших вимог щодо забезпечення, визначених нормативними актами
НБУ.

Банк бере до розрахунку резерву вартість забезпечення із коефіцієнтом ліквідності

забезпечення, визначеним відповідно до таблиці 10.
Банк під час розрахунку резерву використовує ринкову (справедливу) вартість
забезпечення у вигляді застави нерухомого майна, транспортних засобів, об’єктів у формі
цілісного майнового комплексу, устаткування, біологічних активів, майнових прав на
нерухоме майно, вироби, товари, майбутній урожай, приплід тварин, виходячи з оцінки
такого майна, проведеної суб’єктом оціночної діяльності або оцінювачем майна -
працівником банку, що має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, які не є пов’язаними з
банком особами (афілійованими, спорідненими, асоційованими), відповідно до
законодавства України.
Таблиця 10
Коефіцієнти ліквідності забезпечення

Група забезпечення Коефіцієнт ліквідності

I 1,0
II 0,8
III 0,7
IV 0,6
V 0,4

Банк під час розрахунку резерву може використовувати вартість предметів застави у
вигляді нерухомого майна та/або транспортних засобів, та/або устаткування, що визначена
в договорі купівлі-продажу, якщо такі предмети застави були придбані не раніше ніж за
місяць до дати укладення договору застави.
 Якщо від дати останньої оцінки відбулися істотні зміни в умовах функціонування та
фізичному стані майна, що є предметом застави, та/або стані ринку подібного майна, банк
має забезпечити проведення переоцінки такого майна незалежно від умов договору про
надання кредиту та/або договору застави.
Банк здійснює перевірку наявності та стану майна, отриманого в заставу, з такою
періодичністю:
⎯ нерухомого майна та цілісного майнового комплексу - не рідше одного разу на
дванадцять місяців;
⎯ товарів в обороті або в переробці - не рідше одного разу на три місяці;
⎯ майнових прав на одержання грошових коштів (виручки) за укладеними договорами
про продаж товарів/проведення робіт/надання послуг - не рідше одного разу на
місяць;
іншого майна/майнових прав - не рідше одного разу на шість місяців.

5. Управління проблемною заборгованістю.

Якщо під банківським кредитом розуміють грошовий капітал банку, що передається
у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та
цільового характеру використання, то для простоти розуміння під проблемними
кредитами можна визнавати ті, з приводу яких виникла ситуація невиконання зазначених
умов.
Проблемний кредит – це борг, в обслуговуванні якого банком виявлені та
підтверджені ознаки проблемності (фінансові або нефінансові), внаслідок чого існує висока
ймовірність прострочення сплати основної частини чи нарахованих до сплати відсотків, чи
вірогідність несплати основного боргу та/або нарахованих відсотків.
Основними причинами виникнення проблемних кредитів, що допущені з боку
банківської установи є:
1. Пільгове кредитування інсайдерів.
2. Агресивна кредитна політика банку.
3. Недотримання основних принципів (умов) кредитування.
4. Недостатня інформація про позичальника.
5. Недоліки під час погашення позик.
6. Недостатньо професійне управління кредитними ресурсами.
7. Неналежний рівень контролю та супроводження кредитів.
8. Непрофесіоналізм працівників кредитного та інших підрозділів банку, які беруть
участь у видачі та супроводженні кредиту.
9. Невиважений підхід до ризиків.
10. Видача кредитів у занадто великих обсягах. Кредити, сума яких перевищує
можливості позичальника і тому ставить під сумнів погашення, вважаються ненадійними.
11. Конкуренція між банківськими установами може призвести до того, що деякі банки
знижують свої критерії кредитування та почнуть надавати небезпечні стосовно ризику кредити.
Ціна, яку банки сплачують за таку практику, врешті-решт виявляється більшою, ніж тимчасові
переваги, які вони отримують.
12. Важливою умовою появи у кредитному портфелі банків проблемних кредитів стало
кредитування позичальників у іноземній валюті саме у тому випадку, коли позичальники не
отримували доходів у іноземній валюті. Особливо гостро ця проблема постала у 2008 – 2009
роки у сфері споживчого кредитування – під іпотеку та під автокредитування. Достатньо
гострою ця проблема залишається і до теперішнього часу.
13. Свідома видача окремими банківськими працівниками завідомо поганих кредитів.
Банківські працівники в такому випадку приймають «липові» довідки про доходи, неправдиво
заповнюють анкети та ін., за що отримують неправомірну вигоду – своєрідну «винагороду».
До фінансових наслідків зростання обсягів проблемної заборгованості у банку варто
віднести: зменшення розмірів прибутку від визнання кредитів (активів) за низькою
категорією якості; непродуктивні витрати, що супроводжують примусове стягнення
проблемного кредиту чи реалізацією забезпечення; зниження показників ефективності,
фінансової стійкості та ліквідності банку.
З точки зору банківської практики «кредитна заборгованість» – це сума боргів, які
належать фінансовій організації, з боку юридичних або фізичних осіб у результаті
господарських, цивільно-правових відносин між ними.
Отже, проблемна кредитна заборгованість – це сукупність кредитів, що не
обслуговуються боржниками, або обслуговуються з порушенням обсягів та строків або у
боржника відбулись суттєві зміни (погіршення) умов діяльності та якості забезпечення, або він
перейшов у стадію банкрутства.
Для недопущення виникнення простроченої заборгованості банківські установи
мають проводити аналіз поточної заборгованості за кредитами. Контроль за строками
погашення кредитів здійснюється у розрізі окремих позичальників за їх кредитними
справами.
Попередній контроль – здійснюється на ранніх етапах кредитного процесу,
починаючи від одержання кредитної заявки від позичальника до ухвалення рішення про
кредитування та надання кредитних коштів.
Поточний контроль – контроль за дотриманням позичальником графіка погашення
кредитної заборгованості, виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням
кредитних ресурсів, станом предмета забезпечення кредиту, оцінювання фінансового стану
та господарської діяльності позичальника.
Подальший контроль – виявлення порушень у процесі проведення кредитної операції
та вжиття заходів щодо запобігання їх виникненню у майбутньому.
У процесі такого контролю відбувається відстеження ключових елементів діяльності
позичальника, які визначають його здатність повернути заборгованість.
• Основне завдання управління проблемною кредитною заборгованістю –
мінімізація збитків банку за кредитними операціями шляхом застосування відповідних
методів управління.
На основі загальних нормативних та внутрішніх положень та інструкцій банків
розробляються процедури та створюються організаційні підрозділи з управління
проблемною заборгованістю. Це може бути підрозділ (департамент, управління, відділ,
служба) з роботи із проблемними активами. Такий орган координує всю роботу з
проблемними активами і розв’язує завдання зниження рівня неповернення кредитів, а
також займається профілактикою виникнення проблемних активів.
У процесі виявлення проблемного боргу необхідним є ухвалення управлінського
рішення про вибір заходів впливу щодо такої заборгованості. Загалом ситуація може
розвиватися у двох напрямках: забезпечується можливість повернути позичальника до
звичайного графіку погашення, або отримання максимально можливого відшкодування
через стягнення або продаж заборгованості.
Проти позичальника, який своєчасно не виконав своїх зобов’язань перед банком може
бути порушено справу про банкрутство. Про оголошення клієнта неплатоспроможним банк
повідомляє основних кредиторів, державні органи управління, засновників фірм-
позичальника, а також у засобах масової інформації.
Внаслідок розгляду справи про банкрутство в суді може бути ухвалено рішення про:
- санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;
- переведення боргу або заміну боржника;
- визнання боржника банкрутом і стягнення заборгованості з його майна.
Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.
 За рахунок коштів, отриманих від продажу майна позичальника-банкрута, позачергово
задовольняються вимоги банку-кредитора, забезпечені заставою.
Основними заходами впливу на скорочення проблемної кредитної заборгованості
банків є:

Рис.7 Методи управління проблемними кредитами

1. Установлення та стягнення штрафних санкції з позичальників, які мали б

стимулювати їх вчасно та в повному обсязі погашати кредитну заборгованість. Банк може
розробити методи впливу на позичальника у вигляді підвищеного процента за
користування кредитними коштами, разових виплат як в абсолютній сумі, так і в процентах
до заборгованості позичальника, додаткових комісій, пені тощо. Розмір санкцій, штрафів та
інші методи впливу визначаються кредитним договором або рішенням кредитного комітету
банку відповідного рівня чи уповноваженої особи.
2. Санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.
Санація може здійснюватися шляхом злиття підприємства, що перебуває на межі
банкрутства, з більш потужною компанією; випуску нових акцій чи облігацій для
мобілізації грошового капіталу; надання урядових субсидій; зменшення розміру процентів
за облігаціями, випущеними підприємством, і відстрочки їх погашення; перетворення
короткострокової заборгованості підприємства на довгострокову тощо.
3. Призначення тимчасової адміністрації за участю працівників банку.
4. Реструктуризація банківських активів шляхом зменшення кредитного портфеля
і збільшення інвестиційного. При цьому акції клієнта на суму боргу передаються банку і
банк із кредитора стає власником клієнта. Проте цей засіб може бути впроваджений тільки
за згодою акціонерів та за наявністю додаткової емісії цінних паперів.
Реструктуризація - зміна істотних умов за попереднім договором з метою
пом'якшення вимог до боржника у зв'язку з фінансовими труднощами боржника та
необхідністю створення сприятливих умов для виконання ним зобов'язань за активом
[зокрема: зміна процентної ставки; часткове прощення боргу; зміна графіка погашення
боргу (строків і сум погашення основного боргу, сплати процентів/комісій); зміна розміру
комісії] шляхом укладання додаткової угоди з боржником
5. Сек’юритизація кредитів. У результаті сек’юритизації право отримання боргу і
відсотків за виданими кредитами переходить до власника цінного папера.
Методи управління якістю позик і їх ефективність багато в чому залежать від
факторів, що зумовлюють виникнення проблемної заборгованості.
У роботі банку із проблемними кредитами передбачають такі основні методи як
реабілітація (реструктуризація) та ліквідація проблемної заборгованості.
Реабілітація передбачає розробка спільного з позичальником плану заходів щодо
повернення кредиту, що охоплює кілька етапів:
- збір і підготовка інформації;
- зустріч із позичальником;
- розробка плану дій;
- реструктуризація боргу;
- постійний контроль за виконанням плану.
Реабілітація є доцільною за умов, коли ймовірність повернення кредитного боргу від
заходів реабілітації становить 90 і більше відсотків, коли у боржника є необхідні активи, а
ефективність його господарської діяльності може бути швидко відновлена. Найважливішим
моментом домовленості між банком і боржником є досягнення згоди щодо реструктуризації
боргу.
Реструктуризація кредитної заборгованості – це тимчасові заходи, які спрямовані
на створення сприятливих умов погашення кредиту на час фінансових труднощів
позичальника.
Головним завданням реструктуризації є надання можливості позичальнику
відновити власний фінансовий стан до рівня, який дозволить йому виконувати власні
кредитні зобов’язання належним чином в повному обсязі.
Головна мета реструктуризації – зміна умов кредитного договору, що спрямована
на зниження рівня періодичних (як правило, місячних) виплат за кредитом.
Для отримання рішення про реструктуризацію кредитної заборгованості в банк
подається наступний пакет документів:
1. Заява за встановленим банком зразком.
2. Документи, що посвідчують особу боржника.
3. Документи, що посвідчують поточний фінансовий стан всіх учасників кредитної
угоди (позичальника, поручителя).
4. Документи, що розкривають причини погіршення фінансового стану боржника.
5. Інші документи на вимогу банку (залежать від виду та цільового призначення
кредиту).
Банківською практикою напрацьовано достатньо широкий спектр способів
реструктуризації проблемної кредитної заборгованості.
Таблиця 11
Характеристика способів реструктуризації проблемної кредитної заборгованості
Способи
Механізм реалізації
реструктуризації
1 2
Продовження терміну погашення суми основного боргу. Оформлення
пролонгованого кредиту здійснюється шляхом підписання додаткової
угоди до діючої кредитної угоди або оформляється новою кредитною
Пролонгація
угодою. При цьому банк має право вимагати від позичальника
додаткового забезпечення, зміни графіку погашення кредиту,
підвищення процентної ставки
Перекре- Покриття заборгованості в одному банку за рахунок додаткового
дитування кредиту, отриманого на вигідних умовах у іншому банку
 Позбавлення боржника від виплат тіла кредиту на певний строк (6 – 12
місяців), після чого сума, що залишилась, розподіляється на залишок
Кредитні канікули
терміну. Якщо банк за таку послугу підвищує відсоткову ставку, то
результативність таких заходів є сумнівною
Переведення залишкової суми кредиту в національну валюту за
Конверсія поточним (або пільговим) курсом до закінчення терміну,
передбаченого кредитною угодою
Часткове зниження відсоткової ставки на 1 – 3 в.п. на певний строк,
за додаткових умов, як-от: дострокове погашення кредиту, надання
Тимчасове
ліквідного забезпечення. У разі тимчасового зниження процентної
зниження
ставки, клієнт банку може втратити значно більше в подальших
відсоткової стаки
періодах розрахунку, оскільки кредитор у майбутньому буде
відшкодовувати свої збитки, пов'язані зі зниженням ставки
Капіталізація Переведення простроченого боргу в строковий кредит; розробка
заборгованості за нового графіка виплат
кредитом
Існує два способи нарахування відсотків – ануїтетом (рівними
Зміна схеми частинами щомісяця) або на залишок боргу (сума платежу йде на
нарахування зменшення). Якщо позичальник підрахує, що зміна умов погашення
відсотків може йому допомогти впоратися з регулярною виплатою, то банк
може змінити одну схему нарахування платежів на іншу
Списання суми Списання всієї суми нарахованої пені або штрафу під час виникнення
штрафів і пені, що прострочення за кредитом
набігли
Може застосовуватися на завершальній стадії інвестиційного
Додаткове проекту. Повне рефінансування залишкової і простроченої
фінансування заборгованості за кредитом із встановленням нового графіка. Сума
боргу збільшується на суму рефінансування
Цей метод реструктуризації зацікавить кредиторів, вимоги яких
Конвертація боргу становлять високу питому частку в загальному обсязі боргів
у власність підприємства або значно перевищують фактичний обсяг статутного
(обмін боргу на капіталу підприємства. За його допомогою кредитори, які
корпоративні зацікавлені в розширенні сфери своєї діяльності або отриманні
права) додаткового ефекту синергізму від взаємодії споріднених видів
бізнесу, можуть здобути повний контроль над підприємством
Цей метод реструктуризації боргів доцільно пропонувати
підприємствам, які мають значний обсяг основних засобів, що не
використовуються: знаходяться в оренді, консервації тощо. Якщо
Обмін (продаж)
боржник неспроможний знайти вигідного покупця, кращим
активів
варіантом варто вважати використання цих активів як натуральної
плати за зобов’язаннями, якщо це визнано привабливим для
кредиторів

Розгляд питання про пролонгацію, здійснюється на підставі письмового клопотання

позичальника. Клопотання надається позичальником до настання строку погашення
заборгованості в термін, що передбачений кредитним договором, але, як правило, не
пізніше, ніж:
- за 5 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості – для фізичних
осіб;
- за 10 робочих днів до строку чергового погашення заборгованості – для юридичних
осіб та фізичних осіб-підприємців.
 Якщо реабілітація кредиту не дає позитивних результатів або неможлива, банк
застосовує до боргу процедуру ліквідації.
За цим методом забезпечення повернення боргу банк здійснює через реалізацію
кредиторських вимог до підприємства. Тобто, це повернення кредиту шляхом проведення
процедури банкрутства та продажу активів позичальника.
Ліквідація означає визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши
кредит, та вчасно не вжив виправних заходів.
Ліквідація може бути м’якою або з ускладненнями (т.з. «жорстке» стягнення
заборгованості), залежно від поведінки позичальника та зовнішніх обставин. Процес
ліквідації тривалий, складний за процедурою, вимагає додаткових витрат на ведення
судових справ, на створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та
організації процесу продажу активів позичальника. У деяких випадках банки лише через 2
– 3 роки повертають свої кредити.
Правовідносини кредитора і боржника регулюються вимогами Цивільного кодексу
України, зокрема, статтею 526, яка визначає, що зобов’язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та закону.
Якщо між позичальником і банківською установою не досягнуто домовленості про
відстрочення платежу за кредитом, то банк може стягувати кредитну заборгованість із
позичальника у претензійно-позовному порядку.
Процедури щодо стягнення простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами та
нарахованими доходами здійснюються відповідно до умов укладених договорів
(кредитних, застави, іпотеки, поруки, гарантії) та вимог чинного законодавства
підрозділом, яким супроводжує кредит, за участі юридичної служби (до моменту передачі
до спеціалізованого підрозділу), управління з роботи з проблемною заборгованістю та
іншими службами (підрозділами) згідно з вимогами внутрішніх положень банківської
установи.
Рішення про визнання заборгованості за кредитом та нарахованими за ним доходами
безнадійною ухвалюється правлінням банку за поданням кредитного комітету головного
банку.
Порядок пред’явлення претензій і позовних заяв банківською установою, розподіл
обов’язків між структурними підрозділами під час проведення претензійно-позовної роботи
визначаються внутрішньобанківськими положеннями та затвердженими правлінням банку
рекомендаціями щодо порядку здійснення претензійно-позовної роботи, якими необхідно
користуватися в практичній банківській діяльності.
Стягнення заборгованості може передбачати два етапи: досудовий та судовий.
До досудового етапу відносяться заходи, що приймаються сторонами після
пред’явлення вимоги на оплату боргу без втручання суду. Якщо строк виконання
зобов’язання не встановлений або не визначений моментом пред’явлення вимоги, то
кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник зобов’язаний
виконати таке зобов’язання в семиденний строк із дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок
негайного виконання не випливає із договору або закону.
Так, у статті 5 Господарського процесуального кодексу зазначено, що сторони
визначають заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між
собою. У разі якщо в договорі не описані такі заходи, кредитор зобов’язаний здійснити
заходи з досудового врегулювання спорів у вигляді направлення письмової претензії
боржнику.
• Претензія – письмова вимога банку про виконання позичальниками
(поручителями, гарантами, страховиками) у добровільному порядку зобов’язань перед
банком, яка пред’являється до зобов’язаних осіб у встановленому чинним законодавством
порядку.
Залежно від отриманої відповіді від боржника за проблемним кредитом, директор
банку (філії), за результатами розгляду юридичною службою документів щодо
простроченої заборгованості та документів щодо договірного оформлення забезпечення
основного зобов’язання (за наявністю забезпечення), вирішує питання щодо доцільності
початку позовної роботи юридичною службою.
У разі ухвалення рішення про здійснення судового провадження юридичний відділ
самостійно вирішує питання щодо здійснення позовної роботи.
• Позовна заява – письмова вимога кредитора щодо спонукання
позичальника (поручителя, гаранта, страховика) до виконання зобов’язань перед банком,
що подається до судових органів у передбаченому чинними нормативними актами порядку.
Суть судового етапу стягнення боргу зводиться до того, щоб підтвердити
зобов’язання боржника щодо повернення боргу і домогтися його формального закріплення
у вигляді рішення суду. На судовому етапі стягнення боргу, крім інструментів, що
використовуються в ході розгляду справи, у кредитора з’являється можливість
клопотати перед судом про забезпечення позову.
Найпоширеніший спосіб забезпечення позову – накладення судом арешту на майно
боржника. Якщо боржник неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові
зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, є підстави для звернення
до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство боржника.
Розмір грошових вимог кредиторів, необхідний для звернення до суду з заявою про
порушення справи про банкрутство боржника, складає триста мінімальних заробітних плат
без урахування будь-яких штрафних санкцій.
Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити
свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити
встановлені у порядку, визначеному законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через
застосування ліквідаційної процедури.
Внаслідок розгляду справи про банкрутство в суді може бути ухвалене рішення про:
- розпорядження майном боржника;
- мирову угоду;
- санацію (відновлення платоспроможності) боржника;
- ліквідацію банкрута.